Прізвисько чернігово-сіверського князя Олега Святославича: чому "Гориславич"?

А тепер розглянемо, що найбільше у цій події привернуло увагу автора «Слова». Як випливає з твору, саму битву як таку він не зауважує, а лише вказує на її результати: загибель Бориса В'ячеславича й Ізяслава Ярославича (останній у «Слові» виступає не під своїм іменем, а як батько Святополка)Слово о полку Игореве. С. 34.. Причому, в однакових тонах автор відгукується про обидві ці смерті, хоча загиблі належали до різних ворогуючих таборів. Мовчить він і про перемогу однієї зі сторін цього протистояння, але широко зауважує його жахливі наслідки для РусіТам же.. По суті, зазначений міжкнязівський конфлікт, перш за все, автором «Слова» засуджується як такий. Однак у загальному плані ці події ним названо саме війнами Олега Святославича, який натоді, згідно з твором, «мечемъ крамолу коваше и стрелы по земле сеяше»Там же. С. 33.. Указані зауваження автора окремі дослідники, які поділяли думку про негативний образ Олега у «Слові», особливо виділяли як один із головних аргументів на користь останньогоТолочко П. П. Дворцовые интриги на Руси. С. 63; Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. С. 106; Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. Москва, 1982. С. 443.. Справді, якщо виходити лише з цих констатацій автора твору, то може скластися враження, що головну провину за виникнення цього міжкнязівського протистояння він покладав саме на Святославича. Однак, як ми вважаємо, це лише на перший погляд, оскільки у «Слові» також зауважена і «обида Олгова»Слово о полку Игореве. С. 34.. А цим автор досить чітко показав своє розуміння причини таких його дій. По суті, у творі вказано на те, що згадана «обида» і спричинила реакцію ображеного Олега Святославича. А згідно з тогочасними правовими нормами і поглядами, у суспільстві він мав повний, так би мовити, карт-бланш на їх здійснення.

Саме таке правове бачення автором «Слова» дій Олега, на нашу думку, також підтверджується і його відгуком про князювання Володимира Мономаха у Чернігові, за який змагався Святославович. Як уже зазначалося, із цього приводу в розглядуваній частині твору вказано, що, коли Олег ступав у «златъ стремень», від того «звону» Володимир «по вся утра уши закладаше въ Чернигове»Там же. С. 3.. Дослідники присутнє тут слово «уши» розуміють по-різному. Так, Б.О. Рибаков у ньому вбачав залізні скоби, куди закладався дерев'яний стовбур, що зачиняв міську брамуРыбаков Б.А. Петр Бориславич: Поиск автора «Слова о полку Игореве». С. 50.. А Д.С. Лихачов, вказуючи на «звон», який чують саме людські вуха, вважав, що у «Слові» все ж таки малися на увазі безпосередньо фізичні вуха МономахаЛихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» как художественное целое. С. 284.. Однак все одно, незалежно від того, як дослідники тлумачать дане слово, такий відгук автора твору про Володимира Всеволодовича, на перший погляд, уявляється досить дивним. Таким він здається ще більше, коли взяти до уваги, а на цьому, як уже зазначалось, наголошують науковці, що творець «Слова» використовував «Повість минулих літ», де Мономах має образ мужньої та зваженої людини.

Однак далеко не всі дослідники у зазначеному місці твору вбачають якусь неординарність стосовно погляду його автора на Володимира Мономаха. Так, наприклад, Б.О. Рибаков цей фрагмент «Слова» пояснив у такий спосіб. Як вважає дослідник, насамперед він утримує інформацію історичного плану, з якої ми довідуємось, що Всеволод Ярославич, передчуваючи початок «полків Олегових», викликав до свого стольного Чернігова сина Володимира зі СмоленськаРыбаков Б.А. Петр Бориславич: Поиск автора «Слова о полку Игореве». С. 49.. А очікування ним цієї невідворотної війни, на думку Б.О. Рибакова, автор твору просто передав поетичними словами про Мономаха, який «кожний день зранку наказував зачиняти фортечну браму Чернігова, закладаючи стовбур в її «уши» (залізні бокові скоби)»Там же. С. 50..

На наш погляд, така трактовка одразу викликає кілька зауважень. По-перше, якщо прийняти виведений зі «Слова» Б.О. Рибаковим історичний факт як реальний, то дивує те, чому автор твору зосереджує увагу саме на Володимирі Всеволодовичеві і повністю ігнорує його батька, справжнього тодішнього господаря Чернігова. По-друге, перебування в місті Мономаха на момент приходу на Русь Олега Святославича та Бориса В'ячеславича не узгоджується із джерелами. Як випливає з них, Володимир не брав участі у першій битві, коли батько зазнав поразки. Не боронив він тоді і Чернігів. У своєму ж «Повчанні» Мономах чітко вказує, що зі Смоленська на театр бойових дій він прибув, коли розбитий племінниками Всеволод Ярославич перебував уже в ПереяславіПолное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 248.. Отже, автор «Слова», пишучи про «закладання вух» Володимиром Всеволодовичем, мав на увазі зовсім інший час, коли після битви на Нежатиній Ниві батько Мономаха утвердився в Києві, а сам він став повновласним господарем Чернігова. Олег же в цей час утік до Тмутаракані, де розпочав готувати нову військову кампанію на Русь.

Д.С. Лихачов, обґрунтовуючи своє бачення слова «уши» у «Слові», звернув увагу на те, що у разі тлумачення останнього як деталі міської брами, як це робить Б.О. Рибаков, виходить абсурдна ситуація, бо у ті часи міста зачинялися на ніч, а не зранку, як про те мовиться у творіЛихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» как художественное целое. С. 284.. Від себе ж акцентуємо, що, згідно зі «Словом», Володимир Всеволодович вдавався до цього «по вся утра»Слово о полку Игореве. С. 33..

Справді, у реальному житті місто не могло бути постійно зачиненим. Однак, як випливає, й у випадку прийняття версії Д.Я. Лихачова зазначені у творі дії Мономаха також виглядають, м'яко кажучи, дивними. Виходить, що, прокидаючись зранку, він від «звону» підготовки «полків» Олега Святославича просто затикав собі вуха. Між іншим, коли людина реально поводиться подібним чином, це пояснюється як небажання нею сприймати дійсність і в такий примітивний спосіб намагання відмежуватися від неї.

Отже, як ми вважаємо, незалежно від прийняття жодної із зазначених версій трактування «уши» у «Слові», його автор у цьому місці твору відобразив не реальні дії Володимира Всеволодовича, а закамуфльовано під них передав своє бачення чогось іншого. Так, наприклад, В.О. Захаров із цього приводу вказав, що в такий спосіб автор «Слова» висловив зневажливе ставлення до МономахаЗахаров В.А. Тмутаракань и «Слово о полку Игореве». С. 218.. На наш же погляд, таке тлумачення є занадто прямолінійним та однобічним і суперечить загальній концепції твору. Отже, ми вважаємо, що в зазначеному місці автор «Слова» виразив не зневагу до Володимира Всеволодовича як таку, а образно передав його іронічне ставлення до його присутності на чернігівському столі в наступний після битви на Нежатиній Ниві період.

Чому ж автор «Слова» дозволив собі так відверто іронізувати з цього приводу? На нашу думку, враховуючи реалії часу, коли він жив, відповідь може бути лише одна порушення Мономахом права отчини. Як відомо, згідно із заповітом Ярослава Володимировича (1054 р.), Чернігів став центром володінь його сина СвятославаПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 150.. На час же битви на Нежатиній Ниві Олег був найстаршим у роді Святославичів. Отже, виходячи з зазначених обставин, чернігівський стіл тоді повинен був належати саме йому. Щоправда, в часи, коли відбувалися зауважені у «Слові» війни Олега Святославича, право отчини ще не було закріплене офіційноТолочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. Київ: Наукова думка, 1992.

С. 36.. Сталося це на Любецькому з'їзді князів у 1097 р.Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 231. Однак, як гадаємо, не можна забувати про ще одну річ, а саме про те, що «Слово» було створене фактично через сто років після Любеча, у час, коли право отчини було вже визначальним у взаємостосунках руських правителів, а князівський рід Ольговичів однозначно асоціювався з Чернігово-Сіверською землею. Відповідно для автора кінця ХІІ ст. князювання Володимира Всеволодовича в Чернігові виглядало як нонсенс, а змагання за чернігівський стіл Олега Святославича сприймалися як справедливі та виправдані правом отчини. Між іншим, урешті-решт за кілька десятків років до появи «Слова» визнав це й сам Мономах, який у створеному ним у 1117 р. «Повчанні» з приводу своєї вимушеної поступки Черніговом на користь Олега у 1094 р. занотував: «И вдахъ брату о(т)ца своего місто, а сам идох на о(т)ца своего місто Переяславлю»Полное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 249; Гиппиус А.А. Сочинения Владимира Мономаха: опыт текстологической реконструкции. II. Русский язык в научном освещении. 2004. №2(8). С. 167..

Отже, автор «Слова», відверто іронізуючи з приводу чернігівського князювання Володимира Всеволодовича, явно перебував на боці Святославича. Хоча, яскраве змалювання жахіть, які Русь пережила у часи «полків Олегових», на нашу думку, вказує на те, що і з останнього він також не знімав відповідальності. Отже, виходячи з висловлених спостережень, у визначенні ставлення автора «Слова» до Олега Святославича ми приєднуємося до тих дослідників, а саме Л.О. Дмитрієва, Д.С. Лихачова (остання робота), В.В. Кускова, Л.Є. Махновця та Л. В. Соколової, на погляд яких, він як співчував цьому князю, так до певної міри його ж і засуджувавСлово о полку Игореве. С. 203-204; Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» как художественное целое. С. 291; Махновець Л.Є. Про автора «Слова о полку Ігоревім». С. 147-148; Соколова Л.В. Смысловая функция перекличек рассказов об Олеге Святославиче и Всеславе Полоцком в «Слове о полку Игореве». С. 644, 645; Кусков В.В. Исторические аналоги событий и героев в «Слове о полку Игореве». «Слово о полку Игореве». Комплексные исследования. Москва: Наука, 1988. С. 73..

З огляду на те, що автор «Слова» співчував Олега Святославичу, згадані науковці у такому ж контексті розтлумачують і його прізвисько. Так, наприклад, Л.Є. Махновець, як вище відзначалось, «Гориславич» розумів як людину, яка зазнала багато горя у своєму життіМахновець Л.Є. Про автора «Слова о полку Ігоревім». С. 147.. А на думку Л.В. Соколової, «Гориславич» це людина з гіркою славою, з «сумною долею ізгоя»Соколова Л.В. Смысловая функция перекличек рассказов об Олеге Святославиче и Всеславе Полоцком в «Слове о полку Игореве». С. 644.. Ми також вважаємо, що у присутньому у «Слові» прізвиську Олега відображене співчутливе ставлення автора твору до нього, але погодитись із подібними тлумаченнями, як гадаємо, не дозволяє одна річ, а саме форма, у якій наведене дане прізвисько. Якби у «Слові» малося на увазі те, на чому наголошують названі дослідники, то, на нашу думку, його автор, акцентуючи це, як і літописець у випадку з княгинею Рогнідою, змінив би ім'я Олега Святославича. Однак він трансформував саме патронім останнього. По суті, у творі було переіменовано батька Олега. Відповідно, зважаючи на цю обставину, і потрібно тлумачити досліджуване прізвисько.

Свого часу М.Ю. Брайчевський, який сприймав образ Олега Святославича у «Слові» у негативному плані, звернувши увагу на форму прізвиська князя, висловив думку, що таким чином автор твору побіжно також піддав засудженню і його батькаБрайчевский М.Ю. Черниговский княжеский дом и автор «Слова о полку Игореве». С. 14.. Однак, як ми вже пересвідчились, Олега не можна відносити до антигероїв «Слова», де йому навіть висловлювалося співчуття. Отже, виходячи з такої тези, на наш погляд, автор твору, наводячи прізвисько князя у формі патроніму, мав на увазі інше. Щоб зрозуміти, що саме, необхідно згадати, чому Олег Святославич у переддень битви на Нежатиній Ниві опинився у статусі ізгоя.

Як відомо, з 1054 р. вся влада на Русі здійснювалася у формі союзу трьох Ярославичів, який історики називають тріумвіратом. Однак у 1073 р. Святослав та Всеволод Ярославичі вигнали з Києва старшого брата Ізяслава, який змушений був полишити межі Русі, а на столичному столі утвердився батько Олега. Наприкінці ж 1076 р. він помер, а вже влітку 1077 р. Ізяслав Ярославич повернув собі статус київського князя. Остаточно замирившись та узгодивши всі питання з братом Всеволодом, на початку 1078 р. він провів репресії щодо синів свого кривдника. У результаті найстаріший із них Гліб Святославич загинув, а Олег, позбавлений дядьком усіх володінь, перетворився на князя-ізгояВасюта О.О. Олег Гориславич: людина і князь. С. 32-33..

З приводу вчинку батька Олега Святославича у 1073 р. у «Повісті минулих літ» зазначено: «С(вя)тослав же бе начало выгнанию братню, желая большая власти ... преступивъ заповедь отьню, паче же и Б(о)жию, великъ бо єсть грЬхъ переступати заповЬдь о(т)ца своєго»Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 172-173.. Сама «Повість» грішить тенденційністю щодо Святослава Ярославича і його роду, але подібної оцінки такі дії князя удостоїлись і в інших тогочасних творах Київської Русі. Наприклад, у «Житії» Феодосія Печерського за цей вчинок він уподібнений біблійному КаїнуАбрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. Репринтне видання. Київ: Час, 1991. С. 67.. Взагалі ж, як засвідчують відповідні дослідження, в уявленні книжників ХІ початку ХІІ ст. законним та природним способом заміщення князівських столів «вважалися воля батька (чи старшого у роді князя) і родове старшинство», тобто той принцип, який відображав заповіт Ярослава Володимировича (1054 р.)Пузанов В.В. Государство и общество Древней Руси глазами современников (XI - начало XII века): историко-антропологические очерки. Ижевск: Издательство «Удмуртский университет», 2012. С. 194-195.. Відповідно Святослав Ярославович став першим, хто його порушив.

Зрозуміло, що й автор «Слова», який украй негативно ставився до міжкнязівських чвар, також засуджував подібного роду вчинки. Це засвідчують і його слова:

«Усобица княземъ на поганыя погибе, рекоста бо братъ брату: «Се мое, а то мое же». И начяша князи про малое «се великое» млъвити, а сами на себе крамолу ковати»Слово о полку Игореве. С. 35..

Однак «Слово» творилося за часів, коли у стосунках між князями визначальним стало вже і право отчини. А саме її через вчинок свого батька і був позбавлений Олег Святославич. По суті, він опинився в ситуації, коли без вини став винуватим. Відтак, вважаючи отчинні домагання Олега справедливими, автор твору, назвавши його Гориславичем, на нашу думку, у цьому випадку акцентував увагу не на засудженні батька князя, а вказав на його дії як на причину нещасть Святославича, і з цього приводу йому ж і поспівчував. Отже, з огляду на таке бачення присутності прізвиська «Гориславич» у «Слові», ми підходимо і до його тлумачення.

У проаналізованому творі в прямому розумінні «Гориславич» це син людини (Горислава), яка прославилася горем, а в нашому випадку людини, яка цим горем завдала значної шкоди і своєму синові. Зміна ж у «Слові» патроніму Олега Святославича вказувала на те, за що він від інших князів дістав «обиду», хоча, насправді, на неї й не заслуговував.

Джерела не відображають побутового найменування Олега Гориславичем ні за його життя, ні після смерті. Зазначене прізвисько було суто витвором автора «Слова о полку Ігоревім», покликаним передати його бачення образу цього князя в історії Русі. Але саме з цим прізвиськом завдяки науковцям Олег Святославич і увійшов до пантеону Рюриковичів та сьогодні фігурує на сторінках фахової літератури.

Reference

1. Abramovych, D. (1991). Kyievo-Pecherskyi pateryk. Repryntne vydannia [KievPechersk Paterik. Reprint]. Kyiv, Ukraine. Chas.

2. Androshchuk, F. (2010). «Svyatoshina pechat». RUTHENICA. Almanakh serednovichnoi istorii ta arkheolohii Skhidnoi Yevropy RUTHENICA. Almanac of medieval history and archeology of Eastern Europe, 9, 131-136.

3. Borovkov, D. (2016). Vladimir Monomakh, knyaz-mifotvorets [Vladimir Monomakh. Prince-peacemaker]. Moscow, Russia: Lomonosov.

4. Braychevskiy, M. (1990). Chernigovskiy knyazheskiy dom i avtor «Slova o polku Igoreve» [Chernihiv Prince's House and the author of «The Tale of Igor's Campaign»]. Problemy arkheologii Yuzhnoy Rusi Problems of archeology of Southern Rus, pp. 1015.

5. Braichevskyi, M. (1999). Istorychni portrety. Kataloh yuvileinoi vystavky [Historical portraits. Catalog of the anniversary exhibition]. Kyiv, Ukraine: «Spalakh».

6. Duglas, D. (2005). Vilgelm Zavoevatel. Viking na angliyskom prestole [William the Conqueror. Viking on the English throne]. Moskva, Russia: ZAO Tsentrpoligraf.

7. Flori, Zh. (2008). Richard Lvinoe Serdtse: Korol-rytsar [Richard the Lionheart. Knight King]. Saint Petersburg, Russia: Yevraziya.

8. Fomin, A. (Ed.). (1995). Gorislavich. Entsiklopediya «Slova o polku Igoreve» [Gorislavych. Encyclopedia «The Tale of Igor's Campaign»]. (Vol. 2). Sankt-Peterburg, Russia: Dmitriy Bulanin.

9. Gimon, T. (2012). Sobytiya XI nachala XII v. v novgorodskikh letopisyakh i perechnyakh [Events of the XI-beginning of the XII century. in the Novgorod chronicles and lists]. Drevneyshie gosudarstva Vostochnoy Yevropy: 2010 god: Predposylki i puti obrazovaniya Drevnerusskogo gosudarstva, pp. 584-703.

10. Gippius, A. (2004). Sochineniya Vladimira Monomakha: opyt tekstologicheskoy rekonstruktsii [Compositions of Vladimir Monomakh: experience of textological reconstruction]. II. Russkiy yazyk v nauchnom osvyashchenii Russian language in scientific coverage, 2(8), pp. 146-171.

11. Gorskiy, A. (2016). Srednevekovaya Rus. O chem govoryat istochniki [Medieval Russia. What do the sources say?]. Moscow, Russia: Lomonosov.

12. Grammatin, N. (1823). Slovo o polku Igorevom, istoricheskaya poema, pisannaya v nachale XIII veka na slavenskom yazyke prozoyu i s onoy perelozhennaya stikhami drevneyshego russkogo razmera, s privosokupleniem drugogo bukvalnogo prelozheniya, s istoricheskimi i kriticheskimi primechaniyami, kriticheskim zhe rassuzhdeniem i rodoslovnoyu [The Tale of Igor's Campaign]. Moscow, Russian Empire: V tipografii S. Selivanovskogo.

13. Gumilev, L. (1970). Poiski vymyshlennogo tsarstva. (Legenda o «gosudarstve presvitera Ioanna») [The search for a fictional kingdom. (Legend of the «State of Presbyterian John»)]. Moscow, USSR: Nauka.

14. Gumilev, L. (2000). Drevnyaya Rus i Velikaya step [Ancient Russia and the Great Steppe]. Moscow, Russia: Izdatelstvo AST.

15. Hensorskyi, A. (1958). Halytsko-Volynskyi litopys (Protses skladannia; redaktsii i redaktory) [Galician-Volhynian chronicle (Compilation process; textual variants and editors)]. Kyiv, UkrSSR: Vydavnytstvo AN URSR.

16. Hrushevskyi, M. (Ed.). (1992). Istoriia Ukrainy-Rusy [History of Ukraine-Rus]. (Vol. 2). Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

17. Kotliar, M. (1996). Istoriia v osobakh: Davnoruska derzhava [History in persons: The ancient Rus state]. Kyiv, Ukraine: Ukraina.

18. Kuskov, V. (1988). Istoricheskie analogi sobytiy i geroev v «Slove o polku Igoreve» [Historical analogues of saboteurs and heroes in «The Tale of Igor's Campaign»].

19. «Slovo o polku Igoreve». Kompleksnye issledovaniya «A Tale of Igor's Regiment». Comprehensive research, pp. 62-79.

20. Lesnoy, S. (2008). Zlatoe slovo Rusi. Krakh antirusskikh navetov [The golden word of Rus. The collapse of anti-Russian gossip]. Moscow, Russia: Algoritm.

21. Likhachev, D. (1985). «Slovo o polku Igoreve» i kultura ego vremeni [«The Tale of Igor's Campaign» and the culture of his time]. Leningrad, USSR: Khudozhestvennaya literatura.

22. Likhachev, D. (1986). «Slovo o polku Igoreve» kak khudozhestvennoe tseloe [«The Tale of Igor's Campaign» as an artistic whole]. Almanakh bibliofila Almanac of the bibliophile, 21, pp. 268-292.

23. Litopys Ruskyi [Chronicle of the Russian]. (1989). Kyiv, Ukraine: Dnipro.

24. Litvina, A., Uspenskiy, F. (2006). Vybor imeni u russkikh knyazey v X-XVI vv. Dinasticheskaya istoriya skvoz prizmu antroponimiki [The choice of the name of the russian princes in the X-XI centuries. Dynastic history through the prism of anthroponymy]. Moscow, Russia: Indrik.

25. Makhnovets, L. (1989). Pro avtora «Slova o polku Ihorevim» [About the author of «The Tale of Igor's Campaign»]. Kyiv, UkrSSR: Vydavnytstvo pry Kyivskomu derzhavnomu universyteti.

26. Mikheev, S. (2011). Kto pisal «Povest vremennykh let»? [Who wrote «The Tale of Time»?]. Moscow, Russia: Indrik.

27. Novgorodskaya pervaya letopis starshogo i mladshego izvodov [Novgorod's first chronicle of senior and junior izvod]. (1950). Moscow; Leningrad, USSR: Izdatelstvo AN SSSR.

28. Orlov, A. (1938). «Slovo o polku Igoreve» [«The Tale of Igor's Campaign»]. Moscow; Leningrad, USSR: Izdatelstvo AN SSSR.

29. Orlov, A. (1946). Vladimir Monomakh. Moscow; Leningrad, USSR: Izdatelstvo AN SSSR.

30. Pako, M. (1998). Fridrikh Barbarossa. Rostov-na-Donu, Russia: Feniks.

31. Pchelov, Ye. (2001). Ryurikovichi. Istoriya dinastii. Moscow, Russia: OLMAPRYeSS.

32. Peretts, V. (1926). «Slovo o polku Ihorevim»: pamiatka feodalnoi Ukrainy-Rusy XII viku. Vstup. Tekst. Komentar [«The Tale of Igor's Campaign»: a monument of feudal Ukraine-Russia of the XII century. Introduction. Text. Comment]. Kyiv, Ukraine.

33. Polnoe sobranie russkikh letopisey [Complete collection of Russian chronicles]. (Ed.). (1862). (Vol. 9). Saint Petersburg, Russian Empire: V tipografii Eduarda Pratsa.

34. Polnoe sobranie russkikh letopisey [Complete collection of Russian chronicles]. (Ed.). (1862). (Vol. 15). Saint Petersburg, Russian Empire: V tipografii Leonida Demisa.

35. Polnoe sobranie russkikh letopisey [Complete collection of Russian chronicles]. (Ed.). (1962). (Vol. 2). Moscow, USSR: Izdatelstvo vostochnoy literatury.

36. Polnoe sobranie russkikh letopisey [Complete collection of Russian chronicles]. (Ed.). (1997). (Vol. 1). Moscow, Russia: Yazyki russkoy kultury.

37. Priselkov, M. (1938). «Slovo o polku Igoreve» kak istoricheskiy istochnik [«A word about Igor's regiment» as a historical source]. Istorik-marksist Marxist historian, 6, 112-133.

38. Puzanov, V. (2012). Gosudarstvo i obshchestvo Drevney Rusi glazami sovremennikov (XI nachalo XII veka): istoriko-antropologicheskie ocherki [The state and society of Ancient Rus through the eyes of contemporaries (XI early XII century): historical and anthropological essays]. Izhevsk, Russia: Izdatelstvo «Udmurtskiy universitet».

39. Robinson, A. (1978). Solnechnaya simvolika v «Slove o polku Igoreve» [Solar symbols in «The Tale of Igor's Campaign»]. «Slovo o polku Igoreve». Pamyatniki literatury i iskusstva XI-XVII vv.

40. Rybakov, B. (1972). Russkie letopistsy i avtor «Slova o polku Igoreve» [Russian chroniclers and the author of «The Tale of Igor's Campaign»]. Moscow, USSR: Nauka.

41. Rybakov, B. (1982). Kievskaya Rus i russkie knyazhestva XII-XIII vv. [Kyivan Rus and Russian principalities of the XII-XIII centuries.]. Moscow, USSR.

42. Rybakov, B. (1991). Petr Borislavich: Poisk avtora «Slova o polku Igoreve» [Pyotr Boryslavych: Search for the author of «The Tale of Igor's Campaign»]. Moscow, Russia: Molodaya gvardiya.

43. Shakhmatov, A. (2001). Razyskaniya o drevneyshikh russkikh letopisnykh svodakh [Research on the oldest Russian chronicles]. Moscow, Russia: Akademicheskiy prospekt; Zhukovskiy: Kuchkovo pole.

44. Slovar-spravochnik «Slova o polku Igoreve» [Dictionary-reference book of «The Tale of Igor's Campaign»]. (Ed.). (1965). (Vol. 1). Moscow; Leningrad, USSR: Nauka. Leningradskoe otdelenie.

45. Slovo o polku Igoreve [The Tale of Igor's Campaign]. (1985). Moscow, USSR: Khudozhestvennaya literatura.

46. Sokolova, L. (2016). Smyslovaya funktsiya pereklichek rasskazov ob Olege Svyatoslaviche i Vseslave Polotskom v «Slove o polku Igoreve» [Semantic function of retellings of stories about Oleg Svyatoslavich and Vseslav Polotsky in «The Tale of Igor's Campaign»]. Trudy otdela drevnerusskoy literatury Proceedings of the Department of Ancient Russian Literature, 64, pp. 628-652.

47. Soloviev, A. (1948). Politicheskiy krugozor avtora «Slova o polku Igoreve» [Political outlook of the author «The Tale of Igor's Campaign»]. Istoricheskie zapiski Historical notes, 25, 71-103.

48. Soloviev, S. (Ed.). (1988). [Works] (Vol. 1/1-2). Moscow, USSR: Mysl.

49. Tolochko, A. (1992). Knyaz v Drevney Rusi: vlast, sobstvennost, ideologiya [Prince in Ancient Russia: power, property, ideology]. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

50. Tolochko, A. (2009). Kratkaya redaktsiya Pravdy Russkoy: proiskhozhdenie teksta [Short edition of Pravda Russkaya: origin of the text]. Kyiv, Ukraine: Institut istorii Ukrainy NAN Ukrainy.

51. Tolochko, P. (2001). Dvortsovye intrigi na Rusi [Palace intrigues in Rus]. Kyiv, Ukraine: Vidavnichiy dim «Alternativi»; Vidavnitstvo «ArtEk».

52. Tolochko, P. (2005). Davnoruski litopysy i litopystsi X-XIII st. [Ancient Russian chronicles and chroniclers of the X-XIII centuries]. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

53. Tolochko, P. (2006). Pro chas i mistse kanonizatsii Volodymyra [About the time and place of Vladimir's canonization]. Rus na perekhresti svitiv (mizhnarodni vplyvy na formuvannia Davnoruskoi derzhavy) IX-XI st. Russia at the crossroads of worlds (international influence on the formation of the ancient n state) IX-XI centuries. Pp. 198-202.

54. Uspenskiy, F. (2002). Skandinavy. Varyagi. Rus: Istoriko-filologicheskie ocherki [Scandinavians. Vikings. Rus: Historical and philological essays]. Moscow, Russia: Yazyki slavyanskoy kultury.

55. Vasiuta, O. (2019). Oleh Horyslavych: liudyna i kniaz [Oleg Gorislavych: man and prince]. Karnabidivski chytannia, pp. 19-67.

56. Vilkul, T. (2003). Novgorodskaya pervaya letopis i Nachalnyy svod [Novgorod First Chronicle and Initial Arch]. Palaeoslovica, 11, 5-35.

57. Vilkul, T. (2005). Mstislav Khrabryy k proiskhozhdeniyu epiteta [Mstislav the Brave to origin of the epithet]. Drevnyaya Rus. Voprosy medievistiki Ancient Rus. Questions of medieval studies, 3 (21). p. 14.

58. Yatsenko, B. (2006). «Slovo o polku Ihorevim» yak istorychne dzherelo [«The Tale of Igor's Campaign» as a historical source]. Taiemnytsi davnikh pysmen Secrets of ancient writings. Kyiv, Ukraine: Vydavnychii tsentr «Prosvita».

59. Zakharov, V. (1988). Tmutarakan i «Slovo o polku Igoreve» [Tmutarakan and «The Tale of Igor's Campaign»]. Kompleksnye issledovaniya «A Tale of Igor's Regiment». Comprehensive research, 203-220.

Размещено на Allbest.Ru