Художня кераміка та гутне скло Чернігова другої половини ХІІ початку ХІІІ століть

Колекції чернігівських кахель із розкопок різних років зберігаються у Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського та Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» і налічують кілька сотень зразків. Чернігівський археолог Ю.М. Ситий виокремив з-поміж них більше 80 зразків композиційДякуємо Ю.М. Ситому за надані відомості.. На думку Л.І. Виногродської, кахлярство в Чернігові зародилося наприкінці XVI поч. XVII ст. У др. пол. XVII ст. переважна більшість кахлів виготовлена у місцевих майстернях. Про це свідчить однаковий склад глини. Більшість кахлів вкриті зеленою поливою, є і поліхромні. У кінці XVII поч. XVIII ст. збільшується кількість кахель без поливи, що пояснюють розширенням кола замовників. Кахлі з рельєфним орнаментом вкриті зеленою поливою, мають розміри 22х22 см, карнизні деталі 21,5х13 см, завершення у вигляді хрестів 7х8 см. Специфічною особливістю чернігівських кахлів є дуже мала кількість геометричного орнаменту. Комплекти кахлів призначались як для монастирських, так і для світських приміщень. Загалом, чернігівське кахлярство представляє розвиток українського декоративного мистецтва з його регіональними особливостямиВиногродська Лі. Чернігівські кахлі XVII-XVIII ст. Чернігівська старовина. Зб. наук. пр., присвяч. 1300-річчю Чернігова. Чернігів, 1992. С. 75-83; Її ж. Новые данные о черниговских изразцах (по материалам раскопок в Ильинском монастыре в 1992 г.). Археологічні старожитності Подесення. Чернігів, 1995. С. 30-31.. Під час розкопок друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря в кінці XX поч. XXI ст. виявлені залишки двох печей, нижня частина яких викладена з цегли розміром 29,0х16, 5х6,5 см. Зібрано біля 430 кахлів та їх фрагментів, які дозволяють відтворити цілий комплект для печі з лицевих, пояскових, карнизних, наріжних кахлів та коронок, що завершують композицію. Використана червона глина жовтого відтінку з домішками піску. Усі кахлі коробчасті із зеленою поливою і без неї, мають рельєфний рослинний та родинно-геометричний орнамент. Автори публікації вважають, що віднайдені кахлі виготовлені в Чернігові місцевими майстрами у др. пол. XVII ст.Василенко А. Кахлі з розкопок друкарні чернігівського Глшнського монастиря кінця XX поч. XXI ст. Чернігівські старожитності. Зб. наук. пр. Чернігів, 2016. Вип. 4 (7). С. 31-35.

Протягом багатьох років майстри виробили технологію виготовлення кахлів із місцевих матеріалів. У роботі використовувались високоякісні червоні глини, часто жовтого відтінку. Для виготовлення посуду брали більш пластичну масну глину, а на вироблення кахлів із метою зменшення деформації під час сушіння і випалювання використовували глину не таку пластичну з додаванням піску. Розчин ретельно готувався до формування в дерев'яних негативних формах. Форму разом із глиною обертали на гончарному крузі й майстер пальцями рівномірно вводив масу в заглибини форми. Пластинки для чільних дощок кахлів нарізали дротом за міркою із заздалегідь підготовленого стовпчика обробленої глини. Прирізали краї платівки з глини й приліплювали до неї по периметру зі зворотного боку румпу, яку на Чернігівщині називали «клобуком». Румпа робилась окремо на гончарному крузі як циліндр без дна й формувалася пальцями за формою чільної платівки, яка часто була квадратною. Далі вкривали кахлю по черепку зеленою поливою або вкривали побілом, розписували ріжком, випалювали в печі, обливали свинцевою прозорою поливою і знову випалювали при температурі 960-1050 градусів. Кахлі без поливи обпалювали лише один раз (850-900 градусів) . Форми з дерева для кахлів робили різьбярі, які різьбили іконостаси, дошки для вибійки й пряників. Тому в орнаментиці кахлів зустрічаються мотиви, запозичені з інших видів декоративного мистецтва. Вироби вітчизняних кахлярів замовляли до Польщі, Молдови, Москви. Важливе місце посідало кахлярство Чернігівщини, а авторитет досвідчених місцевих майстрів був загальновизнанимСпаська Є. Ганчарські кахлі Чернігівщини ХУІІІ-ХІХ ст. 4-й етюд з циклу «Чернігівське гончарство». Київ: Вид-во київського краєвого сільгоспмузею та П.П.П. Виставки, 1928. 30 с.: іл.; Колупаєва А. Українські кахлі... С. 243, 244, 252.Лащук Ю.П. Українські кахлі ІХ-ХІХ ст. Ужгород, 1993. С. 30, 33.. Як зазначають дослідники, процес поширення кахлів на Чернігівщині відповідав всім тенденціям, характерним для Східної ЄвропиСитий Ю. Місце Чернігівщини у процесі поширення кахлів у Східній Європі. Сіверянський літопис. 2007. № 1. С. 27-32..

Тривалий час дослідники не знаходили в Чернігові місця роботи гончарів та їхніх виробничих споруд. Лише у 1991 р. в Чернігові по вул. Пролетарській (нині князя Чорного), 7 на території посаду ХУІІ-ХУІІІ ст. знайдені залишки гончарного горну. Він врізаний в тіло валу Х ст. та материк завглибшки на 1,8 м від сучасної поверхні землі. Горн зроблений з глинобитної цегли, мав два яруси, а в плані нагадував краплю. Устям орієнтований на південний схід. Випалювання продукції здійснювалось на верхньому ярусі. Розміри топкової камери 3,0х1,6 м. Керамічний матеріал із обпалювальної камери представлений фрагментами глечиків, горщиків, мисок, покришок і макітр. Це типовий набір керамічного кухонного й столового посуду того часу. Кахлі з рослинними мотивами декору нагадують інші подібні знахідки на території Чернігова. У 2002 р. під час археологічних досліджень неподалік від першої знахідки по вулиці Кирпоноса, 7 зафіксовано ще один гончарний горн із цегли-сирцю розміром 3,15х2,4 м. Датують його існування кінцем ХУІІ сер. ХУІІІ ст. Отже, виявлено дві традиції побудови горнів і визначено територію, де знаходилось виробництво чернігівських гончарів у ХУІІ-ХУІІІ ст. Це район ТретякаСитий Ю. Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Зб. наук. ст. 2013. Вип. 22. Ч. 1. С. 129-136.. Ці два горни розміщувались приблизно в 10 м один від одного на незаселеній території між Дитинцем та Єлецьким монастирем. Саме тут, вірогідно, могли бути виготовлені й випалені кахлі для чернігівських споруд, а також керамічні ікони й дошка з гербом І. Мазепи для Чернігова, Новгорода-Сіверського й Батурина. У Чернігівському історичному музеї зберігаються деякі пам'ятки, що походять із цих горнів. Це зелена кахля із зображенням лева (Інв. №Арх. 1310), карнизні теракотові кахлі (Інв. №Арх. 1306, 1305). Зберігся цікавий зразок підставки для висушування та випалювання керамічних люльок (Інв. №Арх. 1355). Збереглась керамічна форма для виготовлення люльки (Інв. № Арх. 1362) та сама люлька (Інв. №Арх. 1357). Таким чином, в галузі художньої кераміки Чернігова зазначеного періоду створено визначні твори, які стали вагомим внеском в українське мистецтво.

Стиль епохи виразно виявився у творчості гутників майстрів, які видували скло. Українське гутне скло це своєрідне і яскраве явище мистецтва. Як зазначають дослідники, найважливішим осередком гутництва стала Чернігівщина, де у ХУІІІ ст. діяло понад 120 таких підприємствРожанківський В.Ф. Гутне скло. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 46.. У вживанні терміну «гутне скло» виділяють три аспекти. У першому випадку, так називають давнє виробництво скла ХУІІ-ХУІІІ ст. від назви склоробної майстерні гути. В іншому, вузькому значенні, маються на увазі давні вироби, які дістали завершення біля печі для виливання скла. За аналогією гутними називають твори сучасних майстрів, виготовлені біля печі. Майстри використовують здатність скла змінювати форму в гарячому стані. Ці методи гарячої обробки матеріалу називають гутнимиПетрякова Ф.С. Українське гутне скло. Київ: Наукова думка, 1975. С. 6..

Описи рухомого майна чернігівського полковника Павла Полуботка 1724 р., генерального бунчужного Якова Лизогуба 1724 р., чернігівської кафедри 1739 р., архімандрита чернігівського Єлецького монастиря Тимофія Максимовича 1749 р., чернігівського Єлецького монастиря 1754 і 1762 рр. свідчать про широкий асортимент скляного посуду різного призначення для зберігання й пиття горілки, пива та вина. Часто зустрічаються згадки про погребці-пуздерки, в яких перевозили посуд з напоями під час подорожейМодзалевський В. Гути на Чернігівщині. Київ, 1926. С. 154-171.. Вироби гутників набули поширення серед народу, у побуті козацької старшини, заможних міщан та в монастирях.

Склоробні майстерні гути працювали там, де в достатній кількості були дерево, пісок та проточна вода. Займались цим у багатьох місцях на Чернігівщині. Серед гутників було чимало переселенців із Правобережжя, Литви та Росії. Найбільш помітні гутницькі родини XVII-XVIII ст. Скабичевських, Богинських (Чумаків), Білозерських, Іваницьких. Мешкали вони в спеціально облаштованих слобідках. Гути були дерев'яними повітками з високим дахом. Власне гутою називали будівлю, в якій варили скло. Кожна піч мала одну чи кілька «дойниць» вогнетривких горщиків для топлення скляних мас. Виробництво доволі складне й тому вимагало професійної спеціалізації. Гутники видували скло, шулярі готували дрова й наглядали за справністю випалювання. Осмольники доставляли соснові смолисті дерева, попіл з яких необхідний для утворення скляної маси. Будники здобували поташ із попелу. Це само робили й попельники. Ковалі при гутах виготовляли залізні пристосування для видування скла, а гончарі робили печі й «дойниці» із вогнетривкої глини. Мешкали тут також і учні. Чернігівські гути виробляли багато віконного скла різного розміру й форми. Часто зелене, а також біле поташне і кришталеве. Робили багато спеціального посуду для аптек України й Росії. Продавали готову продукцію в різних українських містах, а також у Білорусії й РосіїТам само. 193 с.. Серед багатьох типів посуду виділяються пляшкиштофи, що стали типовою бароковою формою. Вони використовувалися в панському, козацькому та селянському побуті. Первісна їх форма призма, яка може мати квадратну чи прямокутну форму. На Чернігівщині переважали штофи у вигляді високої, наближеної до квадрата, призми. Забарвлення штофів кольорів білої і зеленої води, золотаво-жовті й жовто-зелені відтінки. Чистий тон їм не властивий, а форма пасувала до хат і скринь. Надавали їм свідомо непропорційної форми. Дещо пізніше набувають поширення скляні пляшки у формі ведмедиківОдин з них знаходиться в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського Цнв. №И 6348).. Варто зазначити, що стиль бароко був своєрідно інтерпретований гутниками у поєднанні з давніми традиціямСом-Сердюкова О. Художнє скло. Історія декоративного мистецтва України. Київ, 2007. Т. 2. С. 255-260..

Отже, аналіз попередніх публікацій дав можливість зробити висновок, що художня кераміка й гутне скло Чернігова др. пол. XVII поч. XVIII ст. до цього часу спеціально не вивчалися. Оголошена тема відображена в літературі не достатньо й фрагментарно. Тому дослідження художньої кераміки й гутного скла зазначеного періоду набуває актуальності й дозволить заповнити прогалину у вивченні мистецтва Чернігова. Окреслено коло пам'яток для розгляду.

У формуванні стилістичних рис бароко в образотворчому мистецтві Чернігова важливу роль відіграв керамічний комплекс, який мав досить складну структуру. Будівельна кераміка існувала в трьох видах. Головне значення мала цегла. !з звичайної мурувалися стіни й склепіння, а із фігурної цегли різної форми викладався архітектурний декор фасадів, які спочатку не вкривались тиньком. Окремі цеглини разом із теракотовими й полив'яними плитками складали підлогу споруд. Черепиця із зеленою поливою йшла для покриття споруд (наприклад, будинок полкової канцелярії в Чернігові) та окремих елементів будівель і суттєво доповнювали їх художній образ. Архітектурно-декоративна кераміка представлена деталями оздоблення у вигляді керамічних вставок на фасадах, сюжетних рельєфних композицій та різних видів кахель для печей.

Провідне місце займають керамічні дошки з будинку Чернігівського колегіуму та інших споруд. Ознайомлення зі станом їх дослідження визначило виокремлення невирішених питань, які стали напрямами нашого дослідження. Маються на увазі іконографічні особливості керамічних ікон, можливість первісного розфарбування творів, справжнє призначення дошки з гербом I. Мазепи та авторство творів, починаючи від початкових ескізів до остаточного завершення виготовлення. Встановлено, що композиція «Спас Нерукотворний» відома в заставках, кінцівках і на титульних аркушах українських стародруків. Їх і міг мати за зразок невідомий автор ескізу. На нашу думку, форму з дерева зробив не дуже вправний майстер, можливо, хтось із меблярів чи теслярів. З'ясована відсутність потреби первісно вкривати фарбами керамічні ікони, адже фасади в др. пол. XVII ст. не тинькувались. Подібність фактури й кольору цегли стін і теракотових дощок створювали цілісний образ будівель. Нами запропоновано варіант іконографічної схеми керамічної ікони «Богоматір з дитиною», який спирається на більш ранній і менш відомий тип чернігівської ікони «Єлецької Богоматері». Він відомий за графічним зображенням ікони у книзі Іоаникія Галятовського «Скарбниця потребна» (Новгород-Сіверський, 1676 р.) та іконою, що зберігалася в харківському Успенському соборі. Можливо, автором ескізу був Іван Щирський, дерев'яну форму зробив досвідчений чернігівський різьбяр іконостасів, а відтиск вправний кахляр.

Керамічну дошку з гербом І. Мазепи майже всі автори називали закладною. Насправді ж закладні дошки церков робилися з інших матеріалів, мають інший вигляд, розмір і призначення. Керамічну дошку краще назвати меморіальною. Подібна дошка з Батурина навряд чи має стосунок до дерев'яної церкви. У цьому випадку все свідчить про роботу визначних митців. Автором ескізу цілком міг бути Іван Щирський, можливо, разом із Лаврентієм Крщоновичем, у віданні якого була чернігівська друкарня. Форму виготовили «сницарі» іконостасів. Формування глиняної маси, відтиск, доведення до остаточного завершення в сирій глині й випалювання в печі здійснили місцеві кахлярі, про високий професіоналізм яких свідчать кахляні печі в північних келіях чернігівського Єлецького монастиря й будинку друкарні біля Іллінської церкви. Завдяки знахідкам археологів тепер відомо про існування в зазначений період печей-горнів по вул. Пролетарській (нині князя Чорного), 7 та вул. Кирпоноса, 7 на відстані приблизно 10 м одна від одної на незаселеній території між Дитинцем та Єлецьким монастирем. Саме там, мабуть, виготовляли й випалювали кахлі, керамічні ікони, дошку з гербом І. Мазепи для Чернігова, Новгорода-Сіверського та Батурина. Відстежено увесь цикл роботи над творами замовлення, образний задум в ескізі, виготовлення форми для відтиску, конкретне втілення в матеріалах. У цьому важливому процесі брали участь художники-гравери Іван Щирський та Лаврентій Крщонович, творчість яких суттєво вплинула на формування барокових рис у декоративному мистецтві, різьбярі та керамісти-кахлярі. У кожному із завершених творів органічно поєднані задум, матеріал та конкретне втілення.

У зазначений період Чернігівщина була одним із головних осередків мистецтва гутного скла в Україні. Гутництво і гончарство існували поряд і одночасно, але бувало, що люди спочатку виробляли скло, а потім переходили до гончарства, як це було на Чернігівщині в селі Олешня неподалік від Ріпок. Важливе значення мала наявність матеріалів якісної глини та піску. Гончарі робили печі та пристосування для роботи гутників. Виробами зі скла користувалися люди різних суспільних станів і майстри задовольняли запити й смаки замовників. Асортимент виробів був досить великий від віконного скла й дзеркал до посуду різного призначення для пиття й зберігання напоїв, а також аптечного посуду. Цим ремеслом займались цілими сім'ями, які жили в окремих слобідках і продовжували в своїй роботі вікові традиції. Така діяльність вимагала спеціалізації людей, які обслуговували виробництво. У художній творчості гутників риси бароко вдало поєднувалися з глибинними народними традиціями.

References

1. Adruh, A. (2003). Pro avtorstvo Katerynynskoi tserkvy v Chernihovi ta pamiatok yii kola [About the authorship of the Catherine Church in Chernihiv and monuments of its circle]. Siverianskyi litopys Siverian chronicle. №4.

2. Adruh, A. (2008). Arkhitektura Chernihova dr. pol. XVII poch. XVIII st. [Chernihiv architecture in the second half of the XVII the early XVIII c.]. Chernihiv, Ukraine.

3. Adruh, A. (2013). Zhyvopys Chernihova dr. pol. XVII poch. XVIII st. [Chernihiv painting in the second half of the XVII the early XVIII c.]. Chernihiv, Ukraine.

4. Adruh, A. (2017). Hrafika Chernihova dr. pol. XVII poch. XVIII st. [Chernihiv graphics in the second half of the XVII the early XVIII c.] Chernihiv, Ukraine.

5. Adruh, A. (2020). Derevorizblennia ta ikonostasy Chernihova dr. pol. XVII poch. XVIII st. [Wood carvings and iconostases of Chernihiv in the second half of the XVII the early XVIII c.] Siverianskyi litopys Siverian chronicle. №2.

6. Chernenko, O. (2018). Monumentalna arkhitektura Chernihivshchyny XVII-XVIII st. [Monumental architecture of Chernihiv region in the XVII-XVIII c.]. Chernihiv, Ukraine.

7. Diadechko, O. (2021). Keramichni ikony Chernihivshchyny XVII-XVIII st. [Ceramic icons of Chernihiv region of XVII-XVIII c.]. Tserkva-nauka-suspilstvo: pytannia vzaiemodii: Materialy XIX Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii Church-science-society: interaction issues: Materials of XIX International scientific conference. (26-28 of May 2021). Kyiv, Ukraine.

8. Hovdenko, M. (1996). Dvi sporudy zodchoho Yohana Baptysta. Z istorii ukrainskoi restavratsii [Two buildings of the architect Johann Baptist. From the history of Ukrainian restoration]. Kyiv, Ukraine.

9. Hovdenko, M. (1996). Illinska tserkva v Chernihovi. Istoriia ta restavratsiia. Z istorii ukrainskoi restavratsii [Illyrian Church in Chernihiv. History and restoration. From the history of Ukrainian restoration]. Kyiv, Ukraine.

10. Ihnatenko, I. (1998). Chernihivski keramichni reliefy XVII-XVIII st. (Problemy, istoriia ta restavratsiia) [Chernihiv ceramic reliefs of XVII-XVIII c. (Problems, history and restoration)]. Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Restavratsiia muzeinykh pamiatok v suchasnykh umovakh. Problemy i shliakhy vyrishennia» International scientific and practice conference «Restoration of museum monuments in modern conditions. Problems and solutions». Kyiv, Ukraine.

11. Ivashkiv, H. (2021). Ukrainska narodna fihurna keramika XIX-XX st.: plastyka dekoru ta formy, kontseptsiia obraziv [Ukrainian folk figured ceramics of XIX-XX c.: plastic decor and forms, concept of images]. Lviv, Ukraine.

12. Kolupaieva, A. (2006). Ukrainski kakhli XIV poch. ХХ st. Istoriia. Typolohiia. Ikonohrafiia. Ansamblevist [The Ukrainian stove tiles of the XIV the early XX c. History. Typology. Iconography. Ensemble]. Lviv, Ukraine.

13. Kolupaieva, A. (2012). Do istorii tserkovno-obriadovoi keramiky v Ukraini (XI poch. XXI st.) [To the history of church ritual ceramics in Ukraine (XI the early XXI c.)]. Narodoznavchi zoshyty Ethnological notebooks. №3 (105). Lviv, Ukraine.

14. Kovalenko, V., Kovalenko, О. (2012). Frahment keramichnoi zakladnoi doshky z tserkvy na zamiskii rezydentsii I. Mazepy na Honcharivtsi v Baturyni [A fragment of a ceramic plaque from the church at the country residence of I. Mazepa on Goncharivka in Baturyn]. Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v Ukraini New studies of the monuments of the Cossack era in Ukraine. Is. 21. P. 1. Kyiv, Ukraine.

15. Mezentsev, V. (2012). Zakladna doshka domovoi tserkvy I. Mazepy v Baturyni ta keramichni reliefy Chernihivshchyny rubezhu XVII-XVIII st. [Foundation board of the house church of I. Mazepa in Baturyn and ceramic reliefs of Chernihiv region at the turn of the XVII-XVIII c.]. Sivershchyna v istorii Ukrainy Siverschina in the history of Ukraine. Is. 5. Kyiv-Hlukhiv, Ukraine.

16. Myronenko, L. (2017). Keramichnyi kompleks Baturyna XVII poch. XVIII st. [Baturin ceramic complex of the XVII the early XVIII c.]. Kyiv, Ukraine.

17. Mytsyk, Yu. (1997). Z novykh dzherel do istorii tserkovnoho zemlevolodinnia na Chernihivshchyni XVII-XVIII st. [From new sources to the history of church land ownership in Chernihiv region in the XVII-XVIII c.]. Siverianskyi litopys Siverian chronicle. №1-2.

18. Poliushko, H. (2015). Herb hetmana Ivana Mazepy [Coat of arms of Hetman Ivan Mazepa]. Kyiv, Ukraine.

19. Som-Serdiukova, O. (2007). Khudozhnie sklo. Istoriia dekoratyvnoho mystetstva Ukrainy [Art glass. The history of decorative art of Ukraine]. Т. 2. Kyiv, Ukraine.

20. Sytyi, I. (1997). Kym i koly bulo zapochatkovano Liubetskyi synodyk, abo ostannii tvir Ivana Shchyrskoho [By whom and when the Kyiv Synod was founded or the last work of Ivan Shchirsky]. Chernihiv, Ukraine.

21. Sytyi, I. (2001). Tserkovna starovyna [Church antiquities]. Chernihiv, Ukraine.

22. Sytyi, I. (2010). Zakladna doshka Pokrovskoi tserkvy sela Syniavka chasiv chernihivskoho arkhiiepyskopa Ioanna Maksymovycha [Pledge board of the Pokrov Church of the village of Sinyavka during the time of Chernihiv Archbishop Ioann Maksymovich]. Skarbnytsia ukrainskoi kultury Treasury of Ukrainian culture. Is. 12. Chernihiv, Ukraine.

23. Sytyi, Yu. (2007). Mistse Chernihivshchyny u protsesi poshyrennia kakhliv u Skhidnii Yevropi [The role of Chernihiv region in the process of the spread of tiles in Eastern Europe]. Siverianskyi litopys Siverian chronicle. №1.

24. Sytyi, Yu, Kalasznyk, Y. (2013). Chernihivskyi honcharnyi oseredok kozatskoi doby u svitli arkheolohichnykh materialiv kintsia XX s. [Chernihiv pottery center of the Cossack period in the light of archeographic materials of the end of the XX c.]. Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v Ukraini New studies of the monuments of the Cossack era in Ukraine. Is. 22. P. 1.

25. Travkina, O. (2019). Restavratsiia budynku chernihivskoho Kolehiumu u 1970-1980-kh rr. [Restoration of the building of the Chernihiv collegium in the 1970s and 1980s]. Karnabidivski chytannia Karbidian readings. Chernihiv, Ukraine.

26. Vasylenko, A., Rudenok, V. (2016). Kakhli z rozkopok drukarni chernihivskoho Illinskoho monastyria kintsia XX poch. XXI st. [Tiles from the excavations of the printing house of the Chernihiv Illinian monastery from the end of the XX the early XXI c.]. Chernihivski starozhytnosti Chernihiv antiquities. №4 (7). Chernihiv, Ukraine.

27. Virotskyi, V. (1998). Khramy Chernihova [Chernihiv temples]. Kyiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.Ru