Становище освіти в болгарських селах півдня МРСР в 1944-1954 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дунайський інститут Національного Університету «Одеська морська академія»

СТАНОВИЩЕ ОСВІТИ В БОЛГАРСЬКИХ СЕЛАХ ПІВДНЯ МРСР В 1944 - 1954 рр.

Ірина Татарко

кандидат історичних наук, доцент

Анотація

болгарський діаспора освіта південь

У статті розкрито складові комунізації освітньо-культурного життя в МРСР у повоєнний період. Досліджено яким чином вирішувалися проблеми відродження освіти в болгарських селах півдня МРСР. Проаналізовано вплив державної політики на здобуття освіти болгарською діаспорою. Актуальність роботи обґрунтована насамперед слабкою вивченістю проблематики, недостатнім уведенням у науковий обіг джерел, а також спробою проаналізувати досягнення болгарської діаспори на шляху до здобуття освіти окремо від інших національностей. Автор висвітлює позитивні зрушення в освітньому розвитку болгарської діаспори у повоєнний період. Розкриває специфіку здобуття освіти болгарським населенням за радянської влади та роль освіти у розвитку національної свідомості болгар. В дослідженні зазначається, що болгарська мова в повоєнний період залишилася у широкому вживанні тільки в побуті, навчання здійснювалося російською мовою. Однак це сприяло тому, що болгарська молодь стала конкурентноспроможною на вступних іспитах, а надалі змогла працювати і обіймати різноманітні посади не тільки в Молдові, а й за її межами. Крім того, у статті аналізується державна політика щодо етнічних меншин. Важливим наслідком державної політики у сфері освіти стало формування нової болгарської просвітницької інтелігенції, що не могло не вплинути на етнокультурний розвиток і збереження етнічної ідентичності болгарського населення краю. Зроблено висновок, що русифікація краю тривала, але вона не набувала таких жорстких форм, як при румунах. Правом на навчання користувалися всі верстви населення незалежно від національного складу. Владою виділялися кошти на розвиток освіти. Загальноосвітні школи відкривалися в усіх болгарських селах. Незважаючи на те, що навчання відбувалося російською мовою, учням не заборонялося спілкуватися рідною мовою. Завдяки тому, що навчання здійснювалося російською мовою, болгарська молодь стала конкурентноспроможною на вступних іспитах, вступала до середніх та вищих навчальних закладів, а в подальшому змогла працювати та обіймати різноманітні посади не тільки в Молдові, а й за її межами. Отже, стаття І.І.Татарко робить важливий внесок у вивчення найактуальніших проблем та питань історіографії Східної Європи - повоєнний період і політика Радянського Союзу по відношенню до етнічних меншин.

Ключові слова: освіта, школа, навчальний процес, педагогічні кадри, болгарське населення, болгарська діаспора, МРСР, радянізація, культурна революція.

Annotation

THE SITUATION OF EDUCATION IN THE BULGARIAN VILLAGES OF THE SOUTH OF THE MOLDAVIAN SOVIET SOCIALIST REPUBLIK IN 1944 - 1954

Iryna Tatarko PhD of Historical Science, Associate Professor Danube Institute of the National University «Odessa Maritime Academy», Ukraine

The article deals with the components of the communization of educational and cultural life in the MSSR in the postwar period. The author researches the way the problems of revival of education in the Bulgarian villages of the south of the MSSR were solved. The influence of state policy on education in the Bulgarian Diaspora is analyzed. The incomplete study of the issue, insufficient introduction of scientific sources, as well as the attempt to analyze the achievements of the Bulgarian Diaspora on the way to education distinct from other nationalities has defined the actuality of the present study. The author highlights the positive changes of the educational sphere development of the Bulgarian Diaspora in the postwar period. The article reveals the peculiarities of education of the Bulgarian population under Soviet authority and the role of education in the development of national consciousness of Bulgarians The author notes that the Bulgarian language in the postwar period remained widespread used only in everyday life. The official language of education was Russian. However, this contributed to the fact that Bulgarian youth became competitive in the entrance exams, and later it enabled them to work and hold various positions not only in Moldova but also abroad. In addition, the article concerns the state policy on ethnic minorities. The formation of a new Bulgarian educational intelligentsia became an important consequence of the state policy in the field of education. This fact inevitably affected the ethno cultural development and preservation of the ethnic identity of the Bulgarian population of the region. It is concluded that the Russification of the region continued, but it was not held so rigidly as for the Romanians. The right to education was given to all estates of the population, regardless of ethnicity. The authorities allocated funds for the development of education. The secondary schools were opened in all Bulgarian villages. Although education was conducted in the Russian language, the pupils were allowed to speak their native language. However, due to the fact that education was conducted in Russian, the Bulgarian youth became competitive in entrance exams, entered secondary and higher educational institutions, and later were able to work and hold various positions not only in Moldova but also abroad. Thus, the article by I.I.Tatarko makes an important contribution to the study of the most pressing problems and issues of historiography of Eastern Europe, namely the postwar period and the policy of the Soviet Union in relation to ethnic minorities.

Key words: education, school, educational process, pedagogical staff, Bulgarian population, Bulgarian Diaspora, MSSR, Sovietization, communization, totalitarian regime, cultural revolution.

Постановка проблеми

Історія болгарської діаспори стала невід'ємною складовою частиною етнонаціонального минулого Молдови. Історичний шлях болгарського народу не розглядався окремо від інших національностей МРСР. Особливо це стосується радянського періоду, коли певні сторінки історії невиправдано замовчувалися, не були достатньо висвітлені або подавалися, внаслідок ідеологічної заангажованості у сфальсифікованому вигляді.

Важливо дослідити, яким чином вирішувалися проблеми відродження освіти в болгарських селах півдня МРСР, а саме: відновлення навчального процесу, відбудова матеріально-технічної бази, поповнення науково-педагогічного складу середніх та вищих навчальних закладів з місцевого, болгарського населення.

Необхідність проведення подібного дослідження обґрунтована, в першу чергу, слабкою вивченістю проблематики, недостатнім уведенням у науковий обіг джерел та спробою проаналізувати здобутки болгарської діаспори на шляху до збереження своєї етнічної ідентичності.

Аналіз останніх досліджень

Аналіз публікацій свідчить, що у 1992 р. розпочався новий етап вивчення історії болгарського населення МРСР пов'язаний з розпадом СРСР. Він характеризується радикальною зміною історичної проблематики. Ознакою нового підходу було те, що другу половину 40-х - початку 50-х рр. ХХ ст. у новітній молдавській історіографії почали розглядати як складову періоду тоталітарної доби.

У сучасній історіографії повоєнна історія болгарського населення Молдови присутня в узагальнюючих та краєзнавчих роботах І. Грека, М. Червенкова, С. Новакова, М. Гургурова, Д. Мисержі, Д. Дімова, А. Малешкової, М. Куртєва, І. Думініки.

Мета даної статті полягає в дослідженні процесу повоєнного відновлення середньої та вищої освіти в болгарських селах півдня МРСР та з'ясуванні специфіки освітнього розвитку болгарської діаспори.

Виклад основного матеріалу

У повоєнний період розвиток освіти болгарського населення півдня МРСР відбувався в умовах єдиного державного, політичного, ідеологічного та духовного простору СРСР. По відношенню до національних меншин керівництво МРСР не мало самостійної політичної лінії. Національна політика була підпорядкована соціальній та культурній політиці. Остання реалізовувалася у ході культурної революції, складової частини соціалістичних перетворень у Радянському Союзі. Культурна революція передбачала ліквідацію неграмотності, введення обов'язкової загальної початкової освіти, створення значного прошарку соціалістичної інтелігенції, становлення та розвиток радянської науки, літератури і мистецтва, перемогу соціалістичної ідеології.

В регіонах, які перед війною увійшли до складу СРСР, водночас з індустріалізацією та колективізацією проводилась і культурна революція. Значною мірою на реалізацію культурної революції впливали головні засади радянської національної політики, причому не задекларовані, а ті, що вели до підпорядкування національного життя класовим, партійним настановам радянської влади.

Відбудова радянської освітньої системи та закладів освіти на півдні Молдови розпочалася відразу після закінчення бойових дій, ще в умовах війни. Після війни стан навчальних корпусів бажав кращого. Під час війни вони були пограбовані: цінності шкільних бібліотек, фізичних, хімічних, біологічних кабінетів вивезені до Румунії, частина, яка залишилася, була знищена загарбниками. Обладнання теж було зіпсовано, або використано як паливо. Станом на 10 жовтня 1944 р. школи Тараклійського району МРСР понесли збитків на 733 тис. карбованців, Чадир-Лунгського району МРСР на 820 тис. карбованців. Так, школа с. Твардиця Чадир-Лунгського району згідно з трьома актами зазнала збитків на суму 124 тис. карбованців, школи смт. Тараклія понесли збитків на загальну суму - 284 тис. карбованців (НАРМ Ф. Р.-2991. Оп. 2. Спр. 5: 1 - 2).

Часто німецькі та румунські військові використовували школи під конюшні, казарми для солдатів та лазарети для поранених (АСПОРМ Ф. Р.-4980. Оп. 1. Спр. 83: 1). Тому більшість шкільних будівель виявилась непристосованими для навчання, не вистачало приміщень і підручників, обладнання, взуття, одягу.

Відразу після війни вся увага органів народної освіти була зосереджена на питанні виявлення й обліку учнів, ремонту шкільних приміщень, їх устаткуванню та забезпеченню педагогічними кадрами. Надзвичайно короткий термін до початку нового року не давав можливості забезпечити школи навіть найнеобхіднішими матеріалами, правильно розподілити вчительські кадри, ретельно провести облік дітей шкільного віку та спланувати шкільну мережу. Все це негативно відбилося на результатах першого року роботи шкіл: частина дітей зовсім не була охоплена навчанням в школі; частина вчителів працювала не за фахом; в більшості шкіл навчалося багато переростків, що негативно позначилося на навчальному процесі; на початку року формувалися малокомплектні класи, які упродовж року доводилося скорочувати або доповнювати (АСПОРМ Ф.Р.-4980. Оп. 1. Спр. 221: 39).

Коштів, асигнованих на шкільне обладнання, не завжди вистачало. В 1945 р. на шкільне обладнання Кагульському відділу народної освіти місцевим бюджетом виділено 80800 карбованців. Але цього в тих надзвичайних умовах було замало: в деяких школах учні замість парт навчалися за столами (наприклад, у Твардицькій школі № 2) (НАРМ Ф.Р.2991. Оп. 2. Спр. 83: 26).

1 листопада 1944 р. розпочався навчальний рік і в районах МРСР, де переважно проживало болгарське населення, який закінчився 18 червня 1945 р. Пізній початок занять визначався терміном звільнення районів республіки від окупантів та необхідністю певної підготовчої роботи: підготовка будівель, пошуки викладацьких кадрів, організаційні заходи тощо. Саме в цей час визначилися національно-освітні підходи радянської влади щодо болгарських громадян МРСР. Народний комісаріат освіти республіки відновив шкільну структуру на 1944 - 1945 навчальний рік «у розрізі типів шкіл і мови навчання» наступним чином: молдавських шкіл - 1274, російських - 415, українських - 70 (Культура, 1984: 166168). У відсотках це виглядало так: 73% молдавських шкіл, 23% російських шкіл та 4% українських шкіл. Тобто болгари, як нація що не мала державності в кордонах СРСР, не отримали право на навчання рідною мовою.

На кінець 1944 - 1945 н.р. у Кагульському повіті завдяки діяльності й ентузіазму директорів шкіл, вчителів, учнів, батьків було відновлено роботу 10 міських і селищних початкових шкіл, а також розпочали свою роботу 134 школи у сільській місцевості. На початку навчального року нараховувалося всього 19411 учнів: в містах - 1383, у селах - 18028. Внаслідок відсутності необхідних приміщень навчання відбувалося в дві зміни: у першу зміну в містах навчалося 789 учнів, у селах - 10143. Також, у Кагульському повіті працювали 2 міські семирічні школи (257 учнів) та 21 сільська (3431 учнів). Навчання теж відбувалося в дві зміни: в містах у першу зміну навчалося 185 учнів, у селах - 3431 (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 2. Спр. 80: 64,65,68).

У 1944 - 1945 н.р. в районах, де проживало болгарське населення, відкрилися початкові школи, семирічні мали окремі села, середні відкривали у райцентрах. В 1945 - 1946 н.р. в містах та селищах кількість відновлених шкіл досягла 11 (1 семирічна), а в селах - 180 (26 семирічних) (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 42: 49).

У 1946 - 1947 н.р. в Кагульському повіті відновлено ще 18 шкіл та 144 класні кімнати. Через нестачу приміщень 322 класи навчалися в другу зміну (НАРМ Ф.Р.-2992. Оп. 4. Спр. 22: 90).

Особливо напружений етап роботи шкіл у 1944 - 1945 н.р. припав на час весняної посівної кампанії. Відвідування учнями шкіл знизилося до 25 - 60%. Наприклад, у с. Кірсово Комратського району із 100 дітей фактично відвідувало школу 62 (НАРМ Ф.Р.2991. Оп. 2. Спр. 9: 65). Проте в Тараклійському районі МРСР навіть під час весняної посівної компанії відділи народної освіти не допустили відриву учнів від шкільних занять.

Тут на допомогу школі широко залучались батьківські комітети, громадськість. У всіх населених пунктах були створені майстерні з ремонту взуття й одягу, а в школах організовані гарячі сніданки (Культура, 1984:167). Все це створювало умови для постійного відвідування шкільних занять.

Документи свідчать, що в перший навчальний рік поряд з іншими негараздами в школах не працювали їдальні, у декількох буфетах учням давали неякісний чорний хліб. Вчителі теж забезпечувалися погано та не повністю отримували продукти і промтовари, які призначалися для працівників освіти (АСПОРМ Ф.Р.-4980. Оп. 1. Спр. 221: 61).

Відразу після закінчення війни нагальною проблемою була необхідність ліквідації неграмотності та малограмотності населення. Так, у липні 1945 р. Рада народних комісарів МРСР та Центральний комітет комуністичної партії Молдавії прийняли спеціальну постанову «Про ліквідацію неграмотності та малограмотності серед трудящих Молдавської РСР». У документі окремим пунктом зазначалося, що навчання неграмотних та малограмотних повинно проводитися рідною мовою у спеціально організованих школах (Культура, 1984:160). Однак чи поширювалося це на болгар, у постанові не вказувалося. Цим документом створювалися умови й для швидкого розвитку процесів поширення російської мови в МРСР шляхом спеціального навчання російській мові малограмотних допризовників, які не володіли цією мовою (Культура, 1984:161-162).

Загалом проблема мови навчання була фактично під забороною. В школах де навчалося болгарське населення в МРСР освітній процес відбувався або російською, або молдавською. Причому така політика проводилася незалежно від національного складу учнів. Наприклад, у с. Кірсове у початковій школі № 2 навчалося 129 болгар, 122 гагаузи, 2 росіянина та 2 українці. В семирічці того ж села нараховувалося 173 болгарина, 167 гагаузів, 1 росіянин. У початковій школі №2 с. Тараклія з 164 учнів 162 болгарина, а в Тараклійській семирічній сільській школі №1 з 420 учнів болгар налічувалося 334 особи, в Твардицькій початковій школі №3 усі 160 учнів були болгарами. Та незалежно від того, чи була школа моноетнічною чи поліетнічною, навчання прводилося російською мовою (АСПОРМ. Ф.Р.4980. Оп. 1. Спр. 130: 302, 308; 149:170, 176, 178, 343, 344, 348).

У 1946 - 1947 н.р. гостро стояла проблема матеріально-технічної бази шкіл: не вистачало палива, тому температура в приміщеннях часто опускалась нижче 0^оС. У деяких помешканнях існувала загроза для життя школярів, бо могла провалитися підлога. Навчання проходило у три зміни, більшість шкіл працювала без світла.

У 1946 - 1947 н.р. мережа шкіл у зв'язку із важким матеріальним становищем населення сільської місцевості, що склалося внаслідок посухи та голоду, скоротилася. Залишався поганим облік дітей шкільного віку та знизилося відвідування навчальних закладів. Так, в школах Кагульського повіту МРСР у 1945 - 1946 н.р. воно складало 78%, в Тараклійському районі - 75%, в Чадир-Лунгському районі - 65%, в Конгазькому районі - 74% (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 10:1). В голодний 1946 - 1947 н.р. у Кагульському повіті відвідування навчальних закладів було ще менше і ледь досягало 71,6 %, а в деяких районах не перевищувало 50% (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 22: 6, 87). Наприклад, відвідування шкіл №1 та №2 учнями с. Кірсове Комратського району на 12 квітня 1947 р. склало 55 та 62% (АСПОРМ Ф.Р.-18. Оп. 1. Спр. 67: 11).

У 1946 - 1947 н.р. збільшився приток дітей-сиріт у дитячі будинки. Архівні матеріали свідчать, що влада надавала допомогу голодуючим дітям, у всіх школах розгорталися пункти, де харчувалися діти шкільного, дошкільного та ясельного віку. З організацією годувальних пунктів відвідування шкіл значно покращилося. Проте організація харчування відбувалася неналежним чином, був відсутній контроль за роботою шкіл з боку керівних органів. Однією з причин не постановки дітей на облік став їх приїзд з інших областей. Проте виявлялись й факти кримінального характеру, коли деякі директори шкіл займалися прямою крадіжкою продуктів.

Становище було надзвичайно важким, дитячих будинків не вистачало, вони не могли охопити усіх дітей-сиріт. Медичне обслуговування дітей залишалося на дуже низькому рівні, а в селах воно практично було відсутнє. Ще однією суттєвою вадою функціонування дитячих установ було те, що вони погано забезпечувалися продовольством.

У Тараклійському районі МРСР у 1946 р. відкрили дитячий будинок, розрахований на 100 чоловік, але він не був забезпечений кадрами, інвентарем, одягом, взуттям, хоча можливість в районі для цього була. В наслідок відсутності належних умов існування діти дитячого будинку просто не відвідували школу. Проте за таких важких обставин з 10 лютого 1947 р. дитячий будинок розширили аж до 200 осіб, але й ця чисельність виявилася недостатньою. Кількість сиріт у Тараклійському районі зросла до 350 утриманців, і в подальшому збільшувалася щодня (Голод, 1993: 434). У болгарських районах МРСР мережа дитячих будинків залишилася і в 50-ті роки. Так, у 1954 р. функціонували дитячі будинки в селах Твардиця та Валя-Пержа (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 2. Спр. 80: 31).

Загальною ознакою розвитку освіти болгарського населення півдня МРСР перших повоєнних років було прагнення батьків дати дітям освіту та використати їх працю в домашньому господарстві. Тому в школах спостерігалося значне зменшення чисельності учнів. Основними причинами цього були: важке матеріальне становище, робота вдома або на підприємствах, хвороби, відсутність одягу та взуття. Поряд з важким матеріальним становищем, причинами відтоку стали слабка загальна підготовка та погане знання російської мови болгарами та гагаузами (АСПОРМ Ф.Р.-4980. Оп. 1. Спр. 698:31 - 32).