Становище освіти в болгарських селах півдня МРСР в 1944-1954 рр.

Матеріальне становище педагогічного персоналу було теж дуже тяжким. Спостерігалася недостатня забезпеченість учителів житлом, продуктами харчування, паливом, електрикою. Часто їм не видавали продуктових карток, вони отримували лише по 500 гр. хліба в день. Скрутно доводилося сільським вчителям, особливо тим, які не мали власного підсобного господарства. Нерідко призначене їм державою борошно видавали несвоєчасно. Траплялися випадки, коли сільським вчителям треба було йти пішки 20 км за борошном у районні центри. Це приводило до великої текучості кадрів.

Але попри всі негаразди багато болгар у ці важкі часи докладали значних зусиль для налагодження освітнього процесу. Так, у районах південної Молдови відзначено хорошу роботу шкіл в селах Тараклія (директор Алсуф'єв) та Валя-Пержа (директор Бережан) (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 22: 6). Вже в 1947 - 1948 навчальному році відповідно до звітних матеріалів відвідування учнями шкіл покращилося. Наприклад, у Тараклійському районі відвідування становило 78% (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 38: 8), тобто досягло показника голодного року. Проте, якість знань залишилася на низькому рівні. Наприклад, у 1947 - 1948 н.р. в Тараклійському районі з 2942 учнів аж 829 осіб залишилося на наступний рік (НАРМ Ф.Р.-3013. Оп. 4. Спр. 22: 135), що становило 28% від усього контингенту учнів району.

Перші загальноосвітні середні школи в болгарських селах південних районів МРСР з'явилися вже на початку 50-х рр.: в Тараклії, Твардиці. У селах, де не було середніх шкіл, батьки відправляли дітей на навчання в Тараклію, Кагул тощо (АМВС Ф.Р.-19. Оп. 4. Спр. 153: 226). Це дало їм можливість потім вступати до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів Молдови, України й Росії. Вони навчалися в Одесі, Кишиневі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському. Багато з них вступили до вищих навчальних закладів Києва, Москви.

Відсутність болгарської національної школи та складнощі оволодіння фактично іноземною мовою, тим більш після довгого панування румунської мови, виступали однією із причин незадовільного засвоєння нового навчального матеріалу, особливо мовного. Отож, рівень успішності в болгарських селах півдня Молдови навіть у 1952 - 1953 н.р. був ще на низькому рівні, особливо в початкових класах.

Вкрай низькою продовжувала залишатись успішність 5 - 8 класів. В окремих районах відстаючими були близько половини учнів, наприклад, у Комратському районі - 52%.

Особливо поганою була успішність із вивчення мов. Можливо, це одна з головних причин відставання учнів з болгарського населення. Бо ж в школах, де переважно навчалися болгарські діти, навчальний процес відбувався російською мовою, яка для них була не рідною (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 147: 5 - 6).

Органи влади визначали такі причини невиконання закону про всеобуч у 1952 - 1953 н.р.: слабкий та неякісний контроль за роботою шкіл з боку обласних та районних відділів народної освіти, недостатня фахова підготовка вчительських кадрів, незадовільне забезпечення посібниками та зошитами шкіл (у 1952 р. було недоотримано 365 тис. зошитів), незадовільна навчально-матеріальна база шкіл (253 школи працювали у дві зміни) (АСПОРМ Ф.Р.-4980. Оп. 2. Спр. 1066: 44), що становило 72%. Крім того, в багатьох селах погано проводився облік дітей шкільного віку. В 1953 - 1954 н.р. в окрузі Тараклійської середньої школи Конгазького району з'ясувалося, що 571 дитина не була взята на облік, майже в усіх селах діти працювали в колгоспах або вдома й не відвідували школи (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 1. Спр. 151: 25 - 28).

В 50-ті роки, як і раніше, радянська влада приділяла більше уваги економічному розвитку, аніж розвитку освіти та культури. Доказом цього є недофінансування шкіл, вилучення коштів з освітянського бюджету на користь сільського господарства. Так, наприклад, школи Чадир-Лунгського району були погано підготовлені до 1953 - 1954 н.р. внаслідок недоотримання 29 тис. крб. які використали для пересіву бавовни (НАРМ Ф.Р.2991. Оп. 4. Спр. 147: 300).

З іншого боку, завдяки державній політиці та рішучим діям з боку влади щодо дотримання законів про освіту, в болгарських селах після війни вдалося якоюсь мірою налагодити здійснення всеобучу. Влада незалежно від національного складу населення виділяла кошти, одяг, взуття, продукти харчування, хоча їх не завжди вистачало для освітянських потреб (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 22: 6). Найбіднішім групам населення, незалежно від національного складу, виділялася значна кількість продуктів харчування, одягу, взуття. Також постачалося шкільне обладнання, навчальні посібники (Бачинський, 1984: 135). Ця допомога була дуже доцільною саме в голодні роки і дозволила багатьом закінчити в подальшому семирічні школи. Перший випуск семирічної школи с. Валя-Пержа Чадир-Лунгського району відбувся в 1951 р., що стало для села великою подією, бо до 1949 р. у ньому була тільки початкова школа (Димов, 1999: 45).

Після війни паралельно зі школами діяли групи ліквідації неграмотності серед дорослого населення. Незважаючи на важкі умови, в повоєнні роки у болгарських селах вперше відкрилися вечірні школи сільської молоді. І хоча учням доводилося працювали в гірших умовах, ніж звичайним школам, це був шлях до освіти.

Як правило, вечірні школи своїх приміщень не мали, а розміщувалися в масових школах всеобучу, тому заняття проходили у вечірній час після другої зміни. Освітлення було незадовільним, не вистачало ламп, керосину. Забезпечення зошитами, посібниками, кадрами виявилося гірше, ніж у загальних школах. 80% навчальних кадрів працювало з перевантаженням у три зміни. В 1945 - 1946 та 1946 - 1947 н.р. спостерігалася тенденція до зменшення чисельності учнів. У Чадир-Лунгському районі заняття в 1945 - 1946 н.р. розпочалися тільки в кінці грудня, на навчання з'явився 441 учень, - у порівнянні із 1372 зазначеними у списках. Особливо великий відтік спостерігався в Тараклійському (1043 осіб) та Конгазькому (685 осіб) районах. Відвідування учнями вечірніх шкіл у 1946 - 1947 н.р. також було незадовільним: у першому півріччі воно сягало 75%, а у другому півріччі - знизилося до 65%. Особливо низький рівень відвідування був зафіксований у Тараклійському та Конгазькому районах: Тараклії - 12%, Кірютні - 20% (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 147: 2 - 3, 62).

Катастрофічне становище у вечірніх школах сільської молоді склалося із кваліфікованими освітянськими кадрами. На початок 1947 - 1948 н.р. в Тараклійському районі налічувалось 12 вечірніх шкіл сільської молоді, всі вони були початковими, а кількість учнів складала 1453 особи. У 59-ти початкових класах працювало 59 учителів, - із них 53 особи мали неповну середню освіту, 5 отримали повну середню освіту, 1 закінчив трирічний учительський інститут, з вищою педагогічною освітою не нараховувалося жодного вчителя (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 131: 21). Це, відповідно, погіршувало якість знань.

На кінець 1947 - 1948 н.р. в Тараклійському районі залишилося 11 вечірніх шкіл сільської молоді з кількістю учнів 1175 осіб. З них було переведено на наступний рік тільки 859 осіб. У Леовському районі на початку року в подібних школах нараховувалося 974 учнів, в кінці року - тільки 685 осіб. При цьому, на наступний рік із них переведеними виявилися тільки 474 учня (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 131: 56, 125).

У 1953 - 1954 н.р. в Тараклійському районі залишилося працювати вже лише 8 (порівняно з 11 в 1947 - 1948 навчальному році) вечірніх шкіл сільської молоді та 4 класи при школах всеобучу (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 341: 112). Незважаючи на значні недоліки в організації подібного навчального процесу, слабку успішність і відвідування вечірніх шкіл сільської молоді вони відіграли значну роль у ліквідації неграмотності серед болгарського населення. Як відзначали І. Грек та Н. Червенков, існуюча система, спрямована на ліквідацію неграмотності, давала можливість усім бажаючим навчитися читати та писати російською мовою.

Упродовж 1950 - 1952 рр. стали помітними певні зміни у розвитку освіти серед болгарського населення Ізмаїльської області та південних районів МРСР. Поряд із результатами навчального процесу до уваги стали прийматися результати виховної та ідеологічної роботи, в тому числі в контексті позакласної роботи.

Паралельно з навчанням, у школах почали активно запроваджувати різноманітні тематичні гуртки: політичний, математичний, географічний, фізкультурний, драматичний, літературний, танцювальний, хоровий тощо. Особливий акцент робився на розвитку шкільної художньої самодіяльності. Так, наприклад, у 1951 - 1952 н.р. на Республіканській олімпіаді художньої самодіяльності серед шкіл МРСР перше місце посів колектив Чадир-Лунгського району, а саме хорошу підготовку показав колектив Тараклійської СШ (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 141:1).

В школах і поза їх межами великого значення надавалося бібліотекам. Вони займали важливе місце в системі культурно-просвітницьких закладів. Після війни бібліотеки відкривалися у всіх болгарських селах.

Після війни суттєво змінився викладацький склад освітянських закладів. Учителів з місцевого населення в радянських школах болгарських сіл бракувало. Частина колишніх учителів-болгар утекла до Румунії, частину вислали до Сибіру, а інших просто не допустили до роботи в школах. Вчителі, що залишилися, як правило, викладали на високому професійному рівні, хоча повсякденно чекали репресій унаслідок своєї роботи в румунських школах та звинувачень у націоналізмі. До сьогодні у селах пам'ятають своїх односельців, висококваліфікованих і талановитих вчителів: В. Кіхая, В. Лебедєву та О. Димитрова (с. Валя-Пержей) (Димов, 1999: 45).

У болгарські села відряджали спеціалістів з інших регіонів, які були майже не підготовлені до педагогічної діяльності в умовах іномовного та іноетнічного оточення, не завжди переймалися національними прагненнями болгарського народу і були провідниками нової комуністичної ідеології. Проте ряд прикладів свідчить, що новоприбулі фахівці з інших регіонів зробили позитивний внесок у розвиток культури і освіти болгарського населення.

Важливим наслідком державної політики стало поступове, зі значними перервами та складнощами, формування нової болгарської освітянської інтелігенції. Іноді це пояснюється вимогами тогочасної освітньої системи про необхідність забезпечення освітнього процесу стовідсотковим учительським складом. Після війни потреби освіти в кадрах загалом були вирішені тільки на 25%, і причому, майже були відсутні вчителі болгарського походження, спроможні викладати в радянській школі.

У партійних та державних документах наголошувалося на незадовільній педагогічній підготовці вчителів. Так, у 1945 - 1946 н.р. з 612 вчителів Кагульського повіту тільки 80 мали вищу освіту, а 473 взагалі не мали повної середньої освіти. З 177 завідувачів початкових шкіл, директорів та завідуючих навчальною частиною тільки 14 осіб мали вищу освіту, а 100 не мали повної середньої освіти. Зазначалося також, що незадовільна якість знань учнів залежала не в останню чергу від недостатньої кваліфікації вчителів (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 34: 47). Навіть у 1952 - 1953 навчальному році у початкових школах і початкових класах семирічних та середніх шкіл болгарських сіл МРСР все ще продовжували працювати 36,5 % вчителів, які не мали педагогічної освіти та загальної середньої. Вони погано володіли не тільки методикою викладання, а й фактичним матеріалом шкільних програм, що викликало незадоволення і влади, і батьків (НАРМ Ф.Р.2991. Оп. 4. Спр. 147: 5 - 6).

Кількісний і якісний показники вчительських кадрів теж не задовольняли повністю потреби республіки: до 1953 - 1954 н.р. згідно з планом розподілу до Молдови відряджали молодих спеціалістів, які закінчили педагогічні інститути Києва, Львова, Одеси, Ленінграда, Москви. В їх числі практично не було молдаван, зате із 17 осіб відряджених до республіки в 1953 р. налічувалося 9 євреїв. Загалом, у школах Молдови плідно працювала досить значна за чисельністю група євреїв (НАРМ Ф.Р.-452. Оп. 1. Спр. 4: 7, 9, 35).

Попри всі негаразди, були школи, які досягли значних успіхів. Так, за результатами перевірки шкіл МРСР у 1953 - 1954 н.р., відзначено якісну підготовку учнів до іспитів та працездатність вчительського колективу Твардицької середньої школи №2 (директор Нахтаєв). Відвідування учнями школи становило 95%. Вчителі школи добре володіли фактичним матеріалом, методикою викладання, професійно готувалися до занять: використовуючи наочність на заняттях, вони добилися міцних і глибоких знань учнів - болгар і гагаузів, для яких російська мова була не рідною. Завдяки відкриттю підготовчих класів, учителям вдалося виробити в учнів правильне, виразне та найголовніше, свідоме мовлення, сприяли засвоєнню граматичних правил і вміння використовувати їх на практиці. Кращими вчителями Твардицької школи № 2 було названо А. Гаврилова, М. Краснова, І. Будяк, Н. Бриткова (НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 147: 279, 283).

Висновки

Розбудова закладів освіти в сільських школах з болгарським населенням південних районів МРСР у повоєнний час проходила в досить важких умовах. Незадовільна матеріально-технічна база шкіл, недостатня кількість кваліфікованих вчителів, скрутне становище болгарського населення в голодні 1946 - 1947 рр. значною мірою відображалися на успішності та якості знань учнів. Важливу роль у збережені етносоціальної ідентичності та розвитку національної свідомості болгарського населення відігравала освіта. Школа стала головним соціальним інститутом розвитку та становлення інтелігенції серед болгарського населення.

Русифікація краю тривала, але вона не набувала таких жорстких форм, як при румунах. Правом на навчання користувалися всі верстви населення незалежно від національного складу. Влада виділяла кошти на розвиток освіти. Загальноосвітні школи відкривалися в усіх болгарських селах. Незважаючи на те, що навчання відбувалося російською мовою, учням не заборонялося спілкуватися рідною мовою. Завдяки тому, що навчання здійснювалося російською мовою, болгарська молодь стала конкурентноспроможною на вступних іспитах, вступала до середніх та вищих навчальних закладів, а в подальшому змогла працювати та обіймати різноманітні посади не тільки в Молдові, а й за її межами. До того ж, у школах поступово зростала кількість учителівболгар, що не могло не позначитися на етнокультурному розвитку болгарського населення краю.

Джерела і література

1. Архів Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова (АМВС). Ф.Р.-19. Оп. 4. Спр. 153: 426 арк.

2. Архів соціально-політичних організацій Республіки Молдова (далі АСПОРМ). Ф.Р. 4980. Оп. 1. Спр. 130: 476 арк.

3. АСПОРМ. Ф.Р.-4980. Оп. 1. Спр. 83: 324 арк.

4. АСПОРМ. Ф.Р.-4980. Оп. 1. Спр. 221: 390 арк.

5. АСПОРМ. Ф.Р.-4980. Оп. 1. Спр. 698: 320 арк.

6. АСПОРМ. Ф.Р.-4980. Оп. 2. Спр. 1066: 440 арк.

7. Голод в Молдове (1946 - 1947 гг.): Сборник документов.Кишинев: Штинца, 1993. 766 с.

8. Димов Д. Валя-Пержа. История на селото. Кишинев, 1999. 312 с.

9. Культура Молдавии за годы советской власти. Сб. документов в 4-х тт. Т. 2. Часть первая. Культурное строительство в Советской Молдавии (1940 - 1960). Кишинев: Штиинца, 1984. 430 с.

10. Національний архів Республіки Молдова (НАРМ). Ф.Р.-452. Оп. 1. Спр. 4:330 арк. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 1. Спр. 151: 340 арк.

11. НАРМ Ф. Р.-2991. Оп. 2. Спр. 5: 46 арк.

12. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 2. Спр. 9: 112 арк.

13. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 2. Спр. 80: 278 арк.

14. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 2. Спр. 83: 26 арк.

15. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 34: 47 арк.

16. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 42: 440 арк.

17. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 131: 211 арк.

18. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 3. Спр. 341: 112 арк.

19. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 10:432 арк.

20. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 22: 670 арк.

21. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 38: 380 арк.

22. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 141: 425 арк.

23. НАРМ Ф.Р.-2991. Оп. 4. Спр. 147: 290 арк.