Богдан Гаврилишин та Індія

Івано-Франківськ

BOHDAN HAWRYLYSHYN AND INDIA

This article highlights part of the life of the Ukrainian scientist and famous philanthropist Bohdan Dmytrovych Havrylyshyn (1926-2016), related to his stay in India, as well as professional and friendly contacts with representatives of this country.

An overview of scientific works dedicated to the study of the biography of Bohdan Gavrylyshyn is given. His life is briefly described. His impressions of his first contacts with Hindus are described. The experience of their training at the Management Training Center in Geneva, where he worked as a director and teacher, was considered.

Characteristic features of his contacts in the Republic of India, key impressions from what he saw in this country are highlighted and described. Those citizens of this state who made the greatest impression on him or remembered him are mentioned. The everyday life of India he saw is also reflected.

Based on the study of the remaining memoirs and interviews, the key moments of Bohdan Gavrylyshyn's life related to India were established. The author seeks to trace those important factors in India that influenced the further formation of his worldview and personality. Considers in more detail the significant events at this stage of his biography with reference to their impact on the future. The foundation of the «International Institute of Management - India» and the initial stage of its functioning are described. The hesitancy to open it in New Delhi was noted and an original approach was taken in this regard. The financial support of several representatives of India's elite for the idea of opening this educational institution was noted.

The historical context of his public assistance to India in the conditions of its difficult transformation and formation is reflected. His advice aimed at strengthening India's statehood and its position in the world is described. The difficult challenges faced by the young country, which tried to quickly find successful answers to them, are considered.

His significant intellectual assistance to the Republic of India is considered. His meetings with representatives of the elites of this country are described, in particular with such prime ministers ofIndia as Indira Gandhi and Rao Narasimha.

Key words: Bohdan Dmytrovych Hawrylyshyn, India, Indira Gandhi, Rao Narasimha, management, society.

Постановка проблеми

Після ІІ світової війни розпочався розпад колоніальної системи світу. Однією з молодих країн, що здобули незалежність, стала Індія. У 1947 р. вона вийшла з Британської імперії, але не залишила її остаточно, ставши державою-членом Співдружності націй, яку очолює монарх Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Ставши однією з провідних країн Руху неприєднання, Індія відсторонилася від Холодної війни, співпрацюючи з представниками різних військовополітичних блоків. В час становлення Республіки Індія перед нею стояло ряд важливих завдань. Одним з них була підготовка висококваліфікованих кадрів для великих підприємств, різного роду інституцій та їх інтеграція в світовий простір, що швидко глобалізувався. Українцем, якому вдалося взяти активну участь в цих процесах, був Богдан Дмитрович Гаврилишин (1926-2016) - український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, член Римського клубу, іноземний член НАН України, президент Фонду Богдана Гаврилишина, почесний консул України в Швейцарії (Віднянський, 2014: 88-89).

Аналіз досліджень та публікацій

Богдан Гаврилишин є знаною постаттю періоду української незалежності. Будучи представником діаспори, він повернувся в Україну та сприяв її відновленню та зміцненню державності і позицій у міжнародному просторі. Закономірно, що про нього писали дослідники як з України, так і з-за кордону. З українських вчених його наукові здобутки досліджували Михайло Голянич (Голянич, 2017: 472-474), Олексій Геращенко (Геращенко, 2019: 116-120), біографію досліджували представники родини в Україні Тетяна Гаврилишин і Володимир Гаврилишин (Гаврилишин, Гаврилишин, 2004: 208-214). З швейцарських дослідників про його життя розповіла Віржині Пуаєттон (Пуаєттон, 2019). Невеликі довідки енциклопедичного характеру про Богдана Гаврилишина уміщені ще в кількох виданнях (Мельничук, 2002; Віднянський, 2014; Железняк, 2016). Однак, у жодній з книг чи статей не повідомляється більш глибша інформація про частину його життя пов'язану з Індією.

Мета дослідження

Метою статті є дослідити ту частину життя Богдана Гаврилишина, яка пов'язана як з його професійними і дружніми контактами з індусами, так і перебуванням в Республіці Індія. Для цього ставимо собі за завдання проаналізувати написані про нього тексти, віднайти усі його спогади та інтерв'ю, де відображено даний період його життя.

Виклад основного матеріалу

Народившись у с. Коропець на Тернопільщині, що тоді перебувала в складі Польщі, він зробив досить цікаву і незвичну кар'єру, що вирізняє його біографію з поміж тисяч інших українських емігрантів. Широке та потужне коло його знайомств і зустрічей вражає: Андрей Шептицький, Збігнєв Бжежинський, Маргарет Тетчер, Романо Проді, Індіра Ганді, Михайло Горбачов, Джордж Сорос Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Борис Патон, Іван Дзюба, Мирослав Попович, Любомир Гузар та ін. Є в цьому переліку і такі представники Індії як прем'єр-міністри Індіра Ганді та Рао Нарасімха. Втім, це ще далеко не повний список особистостей, з якими його зводила неймовірна життєва енергія і цікавість до світу.

З 1960 р. він мешкав у Швейцарії, де в 1976 р. здобув ступінь Ph. D. з економіки в Університеті Женеви. Майже тридцять років Б. Д. Гаврилишин присвятив Міжнародному інституті менеджменту, що розташовувався також у Женеві. У ньому обіймав посади директора з навчання (1960-1968 рр.), директора Інституту (1968-1986 рр.), почесного науковця (1986-1989 рр.). З 1988 р. працює на громадських засадах в Україні. В 1990 р. ним засновано Міжнародний інститут менеджменту в м. Києві. З моменту здобуття Україною незалежності Богдан Гаврилишин виступає радником декількох Президентів України, прем'єр-міністрів, голів Верховної Ради (Гаврилишин, Гаврилишин, 2004: 210-211). Відомий також як член Пласту, з 1946 р. належав до куреня Лісові Чорти. У 2006-2008 рр. - голова Крайової пластової ради, що є законодавчим органом Пласту (Субтельний, 2019: 415). Розчарувавшись в українських політиках, Б. Гаврилишин бачить надію тільки в українській молоді. У 2010 р. створює Благодійний Фонд Богдана Гаврилишина, метою якого є підготовка критичної маси молодих українців, які на власному досвіді мають вивчити як функціонують найкращі країни Європи, та зможуть утворити критичну масу людей, що проведе трансформацію України на краще. У 2017 р., невдовзі після смерті Богдана Гаврилишина, фонд було перезасновано (його трьома дітьми та дружиною) і він отримав назву Фонд Родини Богдана Гаврилишина, продовжуючи свою діяльність і досі (Місія).

В др. пол. ХІХ - пер. пол. ХХ ст. Індія була відома насамперед як «перлина британської корони». Здобувши у 1947 р. незалежність та відділившись від Пакистану, ця країна розпочала власну трансформацію та шлях на політичній карті світу. Працюючи в Центрі навчання менеджменту (далі - ЦНМ), що згодом отримав назву Міжнародний інститут менеджменту в Женеві, Богдан Гаврилишин мав можливість відвідати велику кількість країн, проводячи там лекції, надаючи консультації чи беручи участь в різного роду конференціях. Протягом 1966-2000 рр. вчений відвідував Індію приблизно 30 разів, майже так само часто як у США, Франції та Швеції (Пуаєттон, 2015: 104; Гаврилишин, 2011: 188).

В практиці життя часто буває, що зустрічі тільки з двома-трьома людьми з певної країни уже можуть сформувати загальне ставлення окремої людини до неї. Згодом, вказана людина їде до цієї країни і знайомиться з багатьма людьми, де пізнає її особливості, розширює знання про неї, проте основне ставлення, позитивне чи негативне, залишається в основному майже незмінним. Саме так у Богдана Гаврилишина сталося з Індією: «Коли я почав викладати у ЦНМ 1960 року, в нас було троє слухачів з Індії. Діпен Мітра з його дружиною Шулі з Калькутти та двоє братів з Бомбею (тепер Мумбай) на прізвище Ша, які були послідовниками джайнізму. Діпен Мітра був інженермеханік, але працював менеджером з персоналу в індійській компанії з виробництва алюмінію «Індалуко» у Калькутті. Він був компетентний і точний, що створювало цікаве поєднання дуже раціонального, аналітичного з містичним: він міг би легко закінчити життя відлюдником у ашрамі. Шулі була надзвичайно сором'язливою, але приємною людиною, яка випромінювала доброту і яка стала приятелькою Лені. Діпен Мітра був чудовим слухачем, тому в кінці року я надіслав листа до управляючого директора його компанії з проханням дозволити йому залишитися ще на рік і працювати в ролі мого помічника. Я викладав два предмети: «Соціологія економічного зростання» та «Управління виробництвом» (Гаврилишин, 2011: 174). Ось як вчений описує свій перший досвід співпраці з Діпеном Мітрою: «Після складання списку тем з обох предметів попросив Діпена підготувати нотатки, які б роздавали слухачам перед початком моїх лекцій. Коли прочитав нотатки до двох перших тем, які підготував Діпен, мені здалося, що їх писав я сам. Я не перевіряв жодних наступних нотаток, які він готував і роздавав слухачам» (Гаврилишин, 2011: 174).

Четвертим індусом, якого Богдан Гаврилишин зустрів і з яким залишався в близькій дружбі аж до його смерті, став Прем Панді: «Невеликий на зріст, неговіркий, він, проте, був авторитетною людиною і всі ставилися до нього з повагою. Його добре знали в Індії як колишнього чемпіона з тенісу. У 1964 р., коли приїхав навчатися на чотиритижневій Міжнародній програмі з менеджменту, він був директором «Метал Бокс Компані» (компанії з виробництва металевих коробок), великого індійського філіалу британської компанії» (Гаврилишин, 2011: 174-175).

Вперше вчений відвідав Індію у 1968 р., коли його запросили дати лекцію для Калькуттської асоціації менеджменту. Тоді його супроводжувала дружина Леоніда Петрівна, що була вражена побаченою неймовірною вбогістю людей у Калькутті. Дорога з аеропорту до готелю проходила через дуже бідний район міста з пейзажами, що шокували. На тих вулицях народжувалися, жили та помирали сотні тисяч людей. Їхнє повсякденне життя теж проходило на дорозі: тут вони справляли свої потреби, прали білизну під краном, готували їжу, спали на брудних простирадлах, розстелених прямо на вулиці. Далі Богдан Гаврилишин розповідає наступне: «Серед індусів було кілька, які пройшли навчання у ЦНМ та здобули високі посади. Один з них, Бодхі Нанда, ввечері організував чудовий прийом на нашу честь. Він жив у гарному й просторому двоповерховому будинку з красивим садком, оточеним високою огорожею з залізної сітки. Будинок і садок були чудово освітлені. Чоловіки-офіціанти, які мали бездоганний вигляд у накрохмалених та випрасуваних уніформах, обслуговували нас та ще п'ятдесятьох запрошених гостей у садку. Це мав би бути ідеальний вечір. Однак, коли прийом почався, ми стали помічали все більше й більше бідно вдягнених дітей, прикутих до огорожі: вони спостерігали, як багаті шикують та їдять відмінну їжу. Того вечора я не зміг нічого з'їсти, а протягом наступних кількох днів їв дуже мало, бо мене переслідували голодні очі тих бідних дітей. Я не забув, як під час війни протягом кількох днів мені довелося харчуватися об'їдками зі сміттєвих баків американської військової частини. Наступного дня ми відвідали кілька пам'яток культури, а також деякі офіси й заводи «Індалуко», після чого Прем Панді переконав нас поїхати до Нью-Делі й побачити інше обличчя Індії. Його дружина Соня провела для нас екскурсію: ми побачили Червоний Форт, президентський палац та інші вражаючі місця НьюДелі» (Гаврилишин, 2011: 175-176).

Згодом, через чотири роки після того візиту Прем Панді запросив Богдана Гаврилишина приїхати до Індії та прочитати повний курс лекцій з програми для управлінців вищого рангу, запровадженої очолюваною Премом Всеіндійською асоціацією менеджменту. Програма відбувалася в Кашмірі у палаці магараджі в м. Срінагар, перетвореному на готель. Із собою він взяв доньку Патрицію: «Їй було майже 16 років і я подумав, що цікаво буде не тільки доньці зі мною, а й мені з нею. Коли діти були маленькі, ми часто їздили у відпустку до Іспанії. Коли вони підросли, я подумав, що краще буде брати кожного з них у мої робочі поїздки. В такий спосіб вони мали змогу узнати світ з перших рук і краще зрозуміти зміст моєї роботи. Я у свою чергу глибше пізнавав країни, які вже знав, дивлячись на них очима своїх дітей. Так створювалися нові стосунки з моїми дітьми, коли вони навчалися від мене, а я - від них. Під час нашого перебування у Делі Соня вдягла Тусю у гарне індуське сарі, тому вона виглядала як справжня індуска, хоча мала біляве волосся та білу шкіру. Деякі індуси думали, що Туся моя дружина, і це дуже мені лестило» (Гаврилишин, 2011: 176).

У тій подорожі до Індії на Богдана Гаврилишина очікувало два великих несподіваних сюрпризи. Перший був у військовій академії у Гайдарабаді. Коли вчений зайшов до академії, то одразу ж помітив стіну, на якій був намальований величезний графік з так званими «кривими Гаврилишина». Цей графік було вміщено у його першій статті з менеджменту 1962 р. Він показував, який метод найефективніший для розвитку різних вмінь, потрібних менеджеру. На той момент згадана стаття під назвою «Підготовка менеджерів до управління на міжнародному рівні» була вже опублікована дванадцятьма різними мовами (Гаврилишин, 2011: 176).

Важливою подією, що дуже вплинула на його подальшу поведінку, став випадок у Калькутті. Вчений з донькою Тіною прогулювалися невеличким парком, а за ними постійно йшов хлопчик віком близько п'яти років і весь час намагався якомога більше до них наблизитися. «Тіна зупинилась, обернулася, взяла його за руку і сказала мені: «Тату, я хочу всиновити цього хлопчика». Потім пояснила, що це буде лише фінансове всиновлення, для чого вона відправлятиме до спеціальної організації 15 доларів щомісяця. Хлопець зможе піти до початкової школи і потім продовжити навчання у середній. «Таким чином, у хлопця буде можливість знайти роботу і не жебракувати все життя». Вона додала: «Я хочу виконувати якусь роботу, щоб заробляти ці 15 доларів на місяць, тому це реально буде моя опіка, а не твоя». Я був шокований. Хлопчик належав до іншої раси, мав інший колір шкіри, релігію та культурне коріння. Міг би зрозуміти, якби вона захотіла всиновити українського хлопця, але Тіна наполягала і я погодився» (Гаврилишин, 2011: 179-180).