Кераміка середньовічного Білгорода: візантійський посуд із розкопок Л.Д. Дмитрова та А.І. Фурманської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кераміка середньовічного Білгорода:візантійський посуд із розкопок Л.Д. Дмитрова та А.І. Фурманської

І.Б. Тесленко, Л.В. Мироненко

У статті репрезентовано колекцію довізної візантійської кераміки з розкопок середньовічного Білгорода 1947, 1949, 1950 і 1953 рр., що зберігається в Інституті археології НАН України. Окрему увагу приділено аналізу стратиграфічної ситуації на ділянці розкопу та питанням хронології досліджених тут культурних шарів і будівельних горизонтів, із яких походить керамічний матеріал. У складі візантійського посуду виділено п'ять технологічних груп, що надходили до міста впродовж кінця XIII-- першої половини XV от. Деталізовано хронологічну позицію кожної з них, запропоновано версії щодо їхнього походження та окреслено ареал поширення в Причорноморському й Середземноморському регіонах.

Ключові слова:Північно-Західне Причорномор'я, середньовічний Білгород, XIII--XV ст., колекції наукових фондів Інституту археології НАН України, візантійська довізна кераміка.

Iryna B. Teslenko, Liudmyla V. Myronenko

CERAMICS OF MEDIEVAL BILHOROD:BYZANTINE WARE FROM THE EXCAVATIONS OF L. D. DMYTROV AND A. I. FURMANSKA

The focus of the study is Byzantine pottery together with its archaeological context from the excavations of Bilhorod (Bilhorod-Dnistrovskyi, Odesa Oblast, Ukraine), led by L. D. Dmitrov in 1945, 1947, 1949, 1950, and A. I. Furmanska in 1953, which is kept in the Scientific Repository of the Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine. First of all, the authors concentrated on the analysis of the stratigraphic data at the excavation site and the chronology of its cultural layers and building horizons, from which the ceramic material originates. An analysis of the numismatic finds showed the existence of residential buildings in the studied area from the end of the 13th century until about the middle of the 15th century. The latest date is particularly interesting, because it was previously thought that the quarter ceased to exist at the beginning of the 15th century.

Then, based on the visually detectable features of the raw materials, there were identified five technological groups of earthenware pottery in the Byzantine imported ceramics from these excavations and their chronological position, area of distribution, and possible localisation of their workshops were specified.

The first of them is similar to the Novy Svet (NS) group (fig. 3). It belongs to the heterogenous SCC (Sgraffito with Concentric Circles) stylistic family. The peak of the spread of such pottery in the Northern Black Sea region was between the last third of the 13th -- the beginning of the 14th century. Such ceramics were produced in many workshops of the Black Sea and the Mediterranean, but the origin of the NS group has not been clarified yet.

The second group of tableware morphologically and stylistically quite varied (fig. 4; 5:5--9; 6:1--8, 11; 7; 8:1--3). It probably originated from the pottery centres that functioned for a long time, at least from the late 13th to the mid-15th century. Some of decorative series (SCC, with 8-shaped figures, monograms, with thin strips of dark green painting and others) can be used as chronological indicators for different periods of time between late 13th to the mid-15th centuries. The results of archaeometrical study are introduced at least for some of the stylistic series that allowed associating its origin, with the ceramic workshops of Constantinople the remains of which were found in the Sirkeci neighborhood in the Eminonu quarter of the Fatih district in Istanbul, Turkey. All the mentioned above was the most interesting, because it provided data for clarifying both the chronology of the activity of these workshops and the different types of its wares in future perspectives.

The ceramics of the third (the EIW stylistic family), and the fifth (kitchen glazed ware) groups (fig. 5:1--4 and 8:5) had also a precise chronology and so could be used as indicators for dating the archaeological contexts within the second half of the 14th--the beginning of the 15th century and the end of the 13th -- the second third of the 14th century respectively. The origin of both groups is yet to be explicated.

Keywords:North-Western Black Sea region, Medieval Bilhorod, 13th--15th centuries, collections of the Scientific Repository of the Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine, Byzantine pottery.

Минулого року ми здійснили критичний огляд здобутків у вивченні кераміки середньовічного Білгорода (м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.), підходів до її інтерпретації та хронології (Тесленко, Мироненко 2022b). За його підсумками, перспективним напрямом подальших пошуків визнано детальний аналіз керамічних колекцій із розкопок пам'ятки, насамперед із Наукових фондів Інституту археології НАН України (далі НФ ІА НАН України), з огляду на сучасні досягнення археології Причорномор'я та Середземномор'я. До першого такого дослідження було залучено матеріали робіт С. Д. Крижицького 1969 і 1971 рр., на яких донедавна ґрунтувалася хронологія середньовічних шарів Білгорода (Крыжицкий 1972; Клейман 1979; Кравченко 1986; Богуславский 2008; 2013). Їх перегляд дозволив виявити істотні недоліки запропонованої хронологічної схеми, скорегувати дату деяких будівельних горизонтів, а також отримати нові дані щодо топографії міста та розвитку місцевого гончарства (Тесленко, Мироненко 2022а; Teslenko, Myronenko 2022).

Цього разу предметом дослідження стали матеріали найбільш ранніх робіт Інституту археології АН УРСР на пам'ятці, що проводилися під керівництвом Л. Д. Дмитрова та А. І. Фурманської протягом 1945-- 1950 і 1953, 1958--1963 рр. Розкопки велися з північного сходу від фортечних мурів на т. зв. розкопі А1, який згодом, у 1969 р., разом із ще двома ділянками із зовнішнього боку фортеці Розкоп В -- роботи Одеського археологічного музею 1963--1968 рр. під керівництвом І. Б. Клеймана; роз- коп Д -- роботи Білгород-Дністровського краєзнавчого музею під керівництвом І. Г. Криволапа. об'єднано в Центральний розкоп, далі ЦР (рис. 1:2, 3). Саме тоді залишки середньовічної забудови вперше було вивчено на значній площі Щодо площі розкопу А в публікаціях є певні розбіжності. Так, Л. Д. Дмитрова називає 3 тис. м², (Дмитров 1952, с. 64). Цю саму цифру щодо розкопу А повторює у своїй монографії А. А. Кравченко (1986, с. 9). А. І. Фурманська у звіті за 1958 р., а згодом і І. Б. Клейман у публікації 1979 р. указують площу близько 2 тис. м² (Фурманская 1958, л. 1; Клейман 1979, с. 58), що приблизно збігається з відображеною на плані розко- пу 1950 р., опублікованому в 1955 і 2017 рр. (Дмитров 1955, рис. 1; Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, рі. III). -- близько 2 тис. м2, а зібрання Білгород-Дністровського краєзнавчого музею поповнилися задокументованими знахідками середньовічної доби На відміну від депаспортизованого «старого фонду», що сформований матеріалами, які потрапили до музею в довоєнні роки без фіксації контексту та авторів знахідок.. До НФ ІА НАН України також надійшла частина археологічної колекції цих розкопок:монети та інші артефакти, які, на думку авторів, видавалися найбільш показовими. Деякі знахідки, зокрема нумізматичні матеріали, окремі керамічні й металеві вироби нещодавно опубліковано (Карашевич 2010; Карашевич, Болдуряну, Дергачева 2013; Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017; Dergaciova, Stankiewicz 2021). Але значна частина колекції, включно з керамічною, залишається без належної атрибуції. Оскільки зібрання керамічних артефактів доволі численне та різноманітне за складом, вирішенню цієї проблеми планується присвятити низку статей.

Увагу цього дослідження буде зосереджено на візантійському довізному посуді. Ці вироби чи не найкраще репрезентовано в публікаціях, присвячених кераміці середньовічного Білгорода (Slatineanu 1937, р. 331-340, fig. 7--14; Constantinescu 1959; Кравченко, Столярик 1983; Кравченко 1986, с. 102-113, рис. 40--43; Карашевич 2010, с. 133-134, рис. 2:12--15, 17; Богуславський 2013, с. 784-785, рис. 189, табл. 26:2). Однак у їх визначенні, класифікації та хронології досі трапляються суттєві огріхи. Деякі групи залишаються не врахованими взагалі. За браком чітких критеріїв визначення, окремі візантійські вироби опинилися серед «місцевої» кераміки, так само як і посуд іншого походження серед візантійської (детальніше про це див.:Тесленко, Мироненко 2022b). Тож корекція вказаних недоліків на прикладі залучених до роботи матеріалів і є головною метою цієї студії.

Перш ніж перейти до аналізу керамічних знахідок, доцільно коротко зупинитися на характеристиці археологічного контексту, з якого вони походять. кераміка середньовічний білгород

Рис. 1. Білгород-Дністровська фортеця, м. Білгород-Дністровський, Одеської області. Місцерозташування, загальний вигляд, схема досліджених ділянок:1 -- карта басейну Чорного моря з назвами населених пунктів за генуєзькимі і венеціанськимі джерелами середини XV ст., (за:Джанов 2019, рис. 6); 2 -- загальний вигляд з північного сходу з позначенням Центрального розкопу, фрагмент фото з сайту https://commons.wikimedia.Org/wiki/File:Akkerman-fortress-aerial-3.jpg дата звернення 25/08/2022; 3 -- план фортеці та розкопаної ділянки зі сходу від її стін (за:Красножон 2012, рис. 77):І-- Цитадель; II -- Військовий двір; III -- Цивільний двір; IV -- Торговий двір; 1 -- Центральний розкоп; 1.А -- розкоп А; 2 -- християнська церква, XV ст. та мечеть Султана Баязида, побудована на її руїнах, кінець XV--XVIII ст.

Fig. 1. Bilhorod-Dnistrovskyi fortress, Odesa Oblast. Location, general view, scheme of the excavated areas:1 -- map of the Black Sea basin with the names of settlements according to Genoese and Venetian sources of the middle of the 15th century (after:Джанов 2019, fig. 6); 2 -- general view from the northeast with the designation of the Central site, a section of the photo from the website https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Akkerman-fortress-aerial-3.jpg access date:25/08/2022; 3 -- plan of the fortress and the settled area outside the walls (after:Красножон 2012, fig. 77):I -- Citadel; II -- Military Court; III -- Civil Court; IV -- Trading Court; 1 -- Central site; 1.A -- Site A; 2 -- Christian church of the 15th century and Sultan Bayezid Mosque built on its ruins, late 15th--18th centuries

Археологічний контекст, загальні зауваження. Документація, що стосується розкопок Л. Д. Дмитрова і А. І. Фурманської, зберігається в НА ІА НАН України. Це звіти, польові щоденники, інвентарні списки, кресленики, фотографії, рисунки деяких знахідок та ін. матеріали за всі роки їхніх робіт на пам'ятці (Дмитров 1945--1946; 1947; 1949; 1950; Фурманська 1953; 1958--1963). Вони потребують ґрунтовного огляду, якому буде приділено окрему увагу. Зараз наведемо декілька головних спостережень щодо стратиграфії, планіграфії та хронології розкопаних середньовічних об'єктів, здійснених за опублікованими й архівними даними.

Верхній шар тут утворює насип ґрунту, який зазвичай називають «гласисом». Максимальна потужність насипу, за спостереженнями Л. Д. Дмитрова, сягала 4,0--4,5 м, зменшуючись у напрямку від стін фортеці на схід та південний схід (Дмитров 1949, с. 41). Вважалося, що в основному своєму об'ємі він був сформований відвалом із рову, спорудженого вздовж фортечних мурів у молдавський період, не пізніше першої половини XV ст. (див. напр.:Клейман 1979, с. 63; Кравченко 1986, с. 17, 19). Водночас, за спостереженнями авторів розкопок, насип не мав чітко стратифікованої структури і був насичений артефактами від античності до новітнього часу, що хаотично залягали по всій його товщі на різних глибинах. У його структурі згадуються також «глиняні трамбовки» та «дерев'яні конструкції», дата й призначення яких залишилися невизначеними (Дмитров 1950, л. 5-7). Вочевидь, археологам не вдавалося розібратися з послідовністю та хронологією чисельних підсипок і перекопів цього «гласису», а також визначитися з його початковою конфігурацією та потужністю Г. С. Богуславський називає шар, що перекриває будівельні залишки ззовні фортеці то «шаром сірого гласису» (Богуславський 2003, с. 32), то «шаром насипу кріпосного валу», але параметрів цього валу чи креслеників його стратиграфічних перетинів дослідник не наводить (Богуславский 2016, с. 787).. Зрозуміло тільки, що історія антропогенної активності тут була досить складною. На думку А.В. Красножона, дослідника історії будівництва Білгородської фортеці, про появу навколо неї власне гласису можна говорити лише з 1796 р., коли османи модернізували технологічно й морально застарілі на той час укріплення за проєктом Ф. Кауфера 1793 р. (Красножон 2016, с. 49-55; 2023) Дякуємо А. В. Красножону за ґрунтовну консультацію з історії фортифікаційних споруд Білгорода-Аккерма- на.. Спорудження ж рову ззовні фортечних мурів у молдавський період, найімовірніше, супроводжувалося облаштуванням вільної від забудови еспланади на прилеглій до нього території. Тобто відвалом із рову цілком могли засипати залишки житлово-господарської забудови. Але спорудження спеціального, вираженого у рельєфі насипу навколо рову, який можна було б назвати гласисом, навряд чи відбувалося.

Могильник. В османський період напільний простір зі сходу Воєнного двору використовувався під цвинтар. На ділянці розкопу А досліджено більше сотні поховань 54 поховання досліджено на 1946 р., 38 -- розкопано в 1947 р.; 27 -- у 1950 р. (Дмитров 1949, с. 47; 1950, л. 5-7; 9-11; 1952, с. 61-62); 5 -- у 1959 р. (Фурманская 1959, л. 2). У звіті 1953 р. вказано лише «окремі зруйновані поховання, пов'язані з дослідженим у минулі роки могильником», але про їхню кількість інформації немає (Фурманская 1953, л. 2)., які утворювали 3, 4 чи навіть 8 ярусів, залягаючи на глибині від 0,9 до 2,2--2,3--3,3--3,4 м і навіть 3,9 м від сучасної денної поверхні (Дмитров 1949, с. 47; 1950, л. 5-7; 9-11; 1952, с. 61-62; Фурманская 1959, л. 2). Більшість могил тут були впущені у ґрунт, що перекрив залишки середньовічних будівель. Цей факт неодноразово оприлюднений у публікаціях, зафіксований у звітах, польових щоденниках і на стратиграфічних перетинах Два найінформативніші кресленики стратиграфії зі звіту Л. Д. Дмитрова 1947 р. опубліковано у статті Л. Д. Дергачової і І. В. Станкевич (Dergaciova, Stankiewicz 2021, pl. 5)., тож сумнівів він не викликає На деяких ділянках квадратів 21 і 22 під могильником згадуються лише залишки античних споруд (Дмитров 1955, с. 113), можливо, середньовічний горизонт тут не містив будівельних решток, тому не був зафіксований належним чином.. Знахідки монет кримських ханів Селіма I (1512--1520 рр.) та Крим-Гірея (1758--1764 рр.) у контексті поховань указують на функціонування дослідженої ділянки кладовища щонайменше з кінця XVI до другої половини XVIII ст. (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, р. 116, 117, 125, 127). У короткому звіті

В. А. Шахназарова, опублікованому І. Б. Клейманом, також згадуються монети XVIII ст., знайдені біля кисті деяких небіжчиків. Саме тому досліджена частина некрополя тлумачилася як цвинтар турецьких солдатів, які загинули під час взяття фортеці росіянами у 1770 р. (Клейман 1984). Проте найпізнішою нумізматичною знахідкою в контексті однієї з могил верхнього рівня є монета останнього російського імператора Миколи II (1894--1917) Могила №13, квадрат 11, прирізка в бік квадрата 22 (Фурманская 1946а, л. 34). За спостереженнями А. В. Красножона, цей некрополь перестають позначати на планах Аккермана починаючи з 1780-х рр. Тобто на планах 1770 р. він ще є, але на плані 1789 р. -- вже відсутній, так само як як і на плані міста 1793 р. Замість цвинтаря цей пустир підписаний як «занедбана територія». Тобто для регулярних поховань його вже навряд чи використовували, але могли бути й винятки. Подібні окремі поховання на вже занедбаних некрополях не є чимось незвичайним і добре відомі, наприклад, у Криму., що свідчить про ймовірність використання кладовища за його прямим призначенням навіть після захоплення Аккермана Росією, аж до кінця XIX -- початку XX ст. Найімовірніше, на той час це вже були лише поодинокі випадки поховань11.

За спостереженнями А. І. Фурманської, щільність поховань у межах розкопу А помітно зменшувалася на південь і південний захід у напрямку до головних воріт (Фурманская, Ветштейн, Максимов 1953, л. 2). Такі самі топографічні особливості цвинтаря відображені й на планах 1770 р., де його з півдня обмежує дорога, що вела до Кілійських воріт зі сходу (Красножон 2016, с. 24-36). Однак досі незрозуміло, де розташований центр кладовища і коли воно з'явилося. Тож вивчення його топографії й хронології, безумовно, потребує подальших зусиль.

Залишки житлово-господарської забудови під насипом. Досліджена на розкопі А середньовічна забудова ретельно не аналізувалася. У монографії А. А. Кравченко подано схематичний план розкопаних тут середньовічних об'єктів, проте дослідниця не зупиняється на них детальніше, посилаючись на те, що ці дані вже оприлюднено (Кравченко 1986, с. 2, рис. 3). Проте серед опублікованих на той час матеріалів їх не так уже й багато. Л. Д. Дмитров наводить лише схеми досліджених на 1946, 1947 рр. ділянок та інструментальний план розкопу 1950 р. Оригінальну версію кресленика цього плану, що зберігається в НА ІА НАН України, нещодавно було опубліковано без виокремлення середньовічних об'єктів та коментарів щодо них (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, pl. III.1; Dergaciova, Stankiewicz 2021, pl. 4)., де позначає залишки численних об'єктів середньовічної доби, серед яких не менше десятка різноманітних «приміщень» (Дмитров 1949, рис. 2; 1952, рис. 2; 1955, рис. 1). Водночас дослідник зосереджується лише на двох будівлях -- №11 Приміщення №1--3 на плані 1947 р. (Дмитров 1952, рис. 1), згодом №3 позначалися залишки будівлі в південному кутку розкопу, на кв. 24 (рис. 2). та №15, що збереглися найкраще (рис. 2). Також окремо згадується гончарний горн, комплекс ям біля нього та деякі «печі і вогнища» (Дмитров 1949, с. 45-47; 1952, с. 59-61, рис. 2--3; 1955, с. 111112, рис. 2). Крім того, дослідник вказує на два будівельних горизонти середньовічних залишків, не розділяючи їх хронологічно (Дмитров 1949, л. 12) Ідеться про будівлю №3 (рис. 2, план, S. 3). У звіті 1949 р. Л. Д. Дмитров зауважує, що «по-перше, тут простежено два рівні глиняних долівок, відділених одна від одної прошарком землі товщиною 0,30 м, по-друге, наявність двох печей і інших деталей ... демонструє, що приміщення пережило два будівельних періоди». Загалом, за рівнем залягання будівельних залишків, технікою кладки та знахідками він датує їх XIII--XIV ст., вважаючи аналогічними з виявленими у 1947 р. приміщеннями №№1 і 2 (Дмитров 1949, л. 12-13). При порівняльному аналізі планів різних років у низці випадків також очевидна хронологічна послідовність деяких середньовічних об'єктів. Наприклад, будівля 1а (А) і розташовані на північний схід від неї піч №12 з двома тандирами №№41 і 42 зафіксовані на плані 1946 р. На плані 1950 р. на цій самій ділянці вже позначено лише ями №№1-7 (рис. 2, план). Тобто скоріше за все печі та ями належать до різних стратиграфічних горизонтів..

А.І. Фурманська у своїх статтях взагалі не зупиняється на характеристиці середньовічних об'єктів, обмежуючись лише короткими коментарями стосовно особливостей облаштування інтер'єру та опалювальної системи домівок, наголошуючи на неодноразових перебудовах цих споруд та їх щільному розташуванні одна до одної (Фурманская, Максимов 1955, с. 64). Важливим було спостереження Аделі Ісаківни з приводу наявності трьох послідовних будівельних горизонтів у структурі середньовічної забудови на розкопі А, але докладніше вона їх не розглядає (Фурманская, Ветштейн, Максимов 1953, л. 6-8) Цитата зі звіту А. І. Фурманської за 1953 р.:«На кв. 32 було виявлено залишки 3-х будівельних періодів. Від останнього, 3-го, збереглися 2 стіни (№№203 і 205), залишки глиняної долівки і піч (№1) з каналом. ... Від другого будівельного періоду -- залишки двох стін (№№204 і 206) і дві печі з каналами (№№2--3). ... Від першого, самого раннього будівельного періоду ... знайдено залишки глиняної долівки з фрагментованою піччю №4, аналогічною вищезгаданим печам. .. Дно цієї печі ... розташоване на 0,6 м нижче дна печей №№2 і 3, ... а долівка знаходилася нижче підлоги третього будівельного періоду на 1,25 м» (Фурманская 1953, л. 6-8).. Так само обоє дослідників не приділяють уваги характеристиці знахідок з археологічних контекстів, що унеможливлює деталізацію їхньої хронології Детальніше про це див.:(Тесленко, Мироненко 2022b)..

За даними з публікацій і звітів ми спробували відтворити схематичний план середньовічних об'єктів на розкопі А (рис. 2). Їх детальна характеристика - завдання на майбутнє. Зараз наведемо лише головні з наявних гіпотез та деякі нові спостереження стосовно цієї забудови.

Культурно-історична та хронологічна інтерпретація середньовічних залишків на розкопі А донедавна репрезентувалася з позиції загальної концепції утворення середньовічного шару Білгорода, яка сформувалася протягом кінця 1950х -- 1970-х рр. (див. напр.:Клейман 1979; Кравченко 1986, с. 13-19; Богуславський 2008, с. 4852; Біляєва, Болтрик, Фіалко 2022; Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, р. 109-110). Згідно з нею, «на Центральномурозкопі середньовічні будівельні рештки та речові матеріали, що їх супроводжують, відносяться до золотоординського часу, крім гласису та могильника» (Кравченко 1986, с. 13). Тобто їхня дата визначалася в межах кінця XIII -- XIV ст. При цьому «три періоди перепланувань» хронологічно розділити так і не вдалося, попри значну кількість супутніх нумізматичних матеріалів (Кравченко 1986, с. 18-19, 117-120; Богуславський 2008, с. 49) Запропоноване датування цих періодів -- кінець ХІІІ -- початок X!V ст., 1330--1350-ті і 1360-ті рр. -- є декларативним і не підкріплене повноцінним аналізом супровідних знахідок. На думку попередніх дослідників, останні взагалі не мали якихось хронологічних відмінностей у межах означених періодів (Богуславський 2013, с. 777-778).. А.А. Кравченко вважала, що житлово-господарська забудова ззовні фортечних мурів продовжувала функціонувати «нетривалий період після 60--70-х рр. XIV ст.», можливо, до 1380-х рр. Наприкінці XIV ст. її зовсім покинули мешканці. Пустки могли перебувати просто неба до 5 років, доки не були засипані ґрунтом із рову (Кравченко 1986, с. 19) Щоправда Г. С. Богуславський слушно пропонує виділяти на ЦР ще й ранньомолдавський шар (остання чверть XIV -- перша третина XV ст.) з окремими будівельними рештками поганої збереженості (Богуславський 2013, с. 787). Однак, по-перше, його спостереження обмежуються лише порівняно невеликою частиною ЦР на південний захід від розкопу А (Богуславский, Дергачева 2017, с. 92-93). По-друге, як демонструють наші минулорічні дослідження матеріалів із району гончарних майстерень на схід від Кілійських воріт, будівельна історія тут набагато складніша і сягає за межі золотоординської та навіть ранньомолдавської доби (Тесленко, Мироненко 2022а; Teslenko, Myronenko 2022). Тож кореляція хронологічних показників по кожному з будівельних горизонтів на різних ділянках ЦР потребує спеціальної уваги і належить до дослідницьких завдань на майбутнє..

Чи так це насправді? Дещо прояснити це питання дозволяють нумізматичні матеріали з розкопу А, нещодавно репрезентовані Л. Д. Дергачовою разом з І. В. Станкевич/Карашевич (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017; Dergaciova, Stankiewicz 2021). І хоча самі авторки також називають середньовічні архітектурні комплекси «золотоординськими», аналіз опублікованих ними монет дозволяє запропонувати дещо ширший варіант датування останнього будівельного горизонту на розкопі А. Серед репрезентованих дослідницями 153 монет є 38 таких, що так чи інакше відображають золотоординський етап його історії; 49 належать до османської доби (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017). Водночас 57 екземплярів (розрізнені знахідки і скарб із 34 монет) припадають на молдавський період (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, р. 114-116; Dergaciova, Stankiewicz 2021). Із них 7 окремих монет (№43, 46, 47, 53, 56, 60 і 64) Тут і далі номери монет вказано за каталогом у публікації (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, с. 121-123). і скарб походять з останнього горизонту житлової забудови Інші монети або перевідкладені у більш пізніх шарах, або без чітко визначеного контексту.. Скарб було приховано під пласким каменем, на одному рівні з устям двох заглиблених у землю тандирів (№41, 42) і наземної печі №12, приблизно на 1,2 м північніше останньої (рис. 2, sq. 11) Інформація щодо контексту знахідки зі щоденника А. І. Фурманської 1946 р.:«При подальшій розчистці на північ від печі №12, ... на відстані 1,20 м від неї, знайдено скарб монет у кількості 34 шт., що лежать разом під каменем, розміром 0,40 х 0,30 х 0,10 м». Монети внесено до «списку №65 знахідок на прирізці (у бік кв. 21 -- ІТ) і кв. 11, глибина 4,50--5,0 м» (Фурман- ская 1946b, л. 13--14).. Усі монети з депозиту однотипні, належать до дрібного мідного номіналу (divisional copper coins) часів Олександра I Доброго (1399/1400--1432), викарбувані між 1425 і 1430 рр. (Dergaciova, Stankiewicz 2021). Час приховування скарбу дослідниці окреслюють останніми роками володарювання Одександра I або першим правлінням одного з його синів Ілляша I (1432--1433) чи Стефана II (1433--1435) (Dergaciova, Stankiewicz 2021, р. 249).

Поодинокі монети виявлено в різних контекстах, пов'язаних із будівлями, господарськими спорудами або печами. Одну з них (№46), зокрема, знайдено під долівкою одного із середньовічних приміщень. Більшість екземплярів (п'ять од.) становлять дрібні мідні номінали Олександра I, викарбувані між 1425 і 1430 рр. (№№43, 46, 47, 53, 56). Один пул належить до типу Аспрокастрон місцевого карбування до 1440-х рр. (№60). Ще один напівгрош Олександра II (1449, 1452--1454, 1455) (№64) віднесено до мало вивченого типу, період випуску якого дослідниці не коментують (Karashevich, Boldureanu, Dergaciova 2017, р. 115-116, 123). Останній знайдено всередині приміщення №27 (кв. 33), що прилягало з півдня до будівлі №26 (рис. 2), на глибині 2,45 м від сучасної денної поверхні, у нижній частині заповнення споруди Залишки кам'яних стін будівлі простежено з глибини 1,5--1,6 м. Підошва фундаменту стін зафіксована на глибині 3,0 м (Фурманская 1953, л. 8).. Найімовірніше, осідання монети в культурному шарі пов'язане з останнім періодом існування будівлі або з початковим етапом її руйнування чи засипки.

Тож, з огляду на наведені дані, можна з високою ймовірністю припустити, що житловий район іззовні фортечних мурів припинив існування не раніше 1440--1450-х рр. Деякі з будівель досить добре збереглися до цього часу і, можливо, були полишені їхніми господарями незадовго до робіт із реорганізації напільного простору фортеці. Тобто, найімовірніше, верхня хронологічна межа останнього горизонту житлової забудови тут може бути визначена близько середини XV ст., а не кінцем XIV -- початком XV ст. Однак більш ґрунтовні висновки стануть можливими після аналізу всього керамічного матеріалу з перекритих насипом комплексів. Зараз перейдемо до розгляду однієї його складової, репрезентованої візантійським довізним посудом.

Аналіз керамічних знахідок. У НФ ІА НАН України зберігається частина знахідок із розкопок Л. Д. Дмитрова 1946--1947, 1949--1950 рр. та А. І. Фурманської 1953, 1958--1963 рр. Це колекції №152 і №53, які містять відповідно 373 і 187 середньовічних і ранньомодерних керамічних виробів. За роками вони розподіляються так:колекція Л. Д. Дмитрова, №153:1946 -- 0 од.; 1947 -- 5 од.; 1949 -- 82 од.; 1950 -- 286 од.; Колекція А.І. Фурманської, №53:1953 -- 134 од.; 1958 -- 20 од.; 1962 -- 33 од. Зібрання формувалися з предметів, які, на думку авторів розкопок, були найбільш представницькими для того чи іншого періоду. Отже, вибірка є суб'єктивною і не може вважатися репрезентативною для статистичного аналізу Матеріали 1945 р. та більшість знахідок інших років передано до Білгород-Дністровського краєзнавчого музею.. До того ж далеко не завжди можна достеменно визначити контекст знахідок. У польових списках указано здебільшого номери квадратів та глибини і лише зрідка об'єкти («піч», «яма», «підлога приміщення» та ін.).

Рис. 2. Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Розкоп А, план:1 -- будівельні залишки античної Тіри; 2 -- середньовічний Білгород, споруди початку молдавського періоду, кінець XIV -- перша половина XV ст.; 3 -- середньовічний Білгород, рештки комплексів золотоординського часу, раніше кінця XIV -- початку XV ст.; 4 -- скарб монет Олександра I Доброго, карбування 1425--1430 рр., знайдений у 1946 р.; S 1, 1А, 2, 3, 6, 15, 17, 19, 26, 26А, 27, 28 -- залишки споруд середньовічного Білгороду; I--VII -- середньовічні ями; Kiln 182 -- теплотехнічна споруда, інтерпретована як середньовічний гончарний горн

Fig. 2. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Site A, plan:1 -- remains of structures of antique Tyras; 2 -- medieval Bilhorod, the beginning of the Moldavian period, the end of the 14th -- the first half of the 15 th centuries; 3 -- medieval Bilhorod, the remains of complexes of the Golden Horde times, before the end of the 14th -- beginning of the 15 th centuries; 4 -- a hoard of coins of Alexander I the Good, minted in 1425--1430, found in 1946; S 1, 1А, 2, 3, 6, 15, 17, 19, 26, 26А, 27, 28 -- remains of the buildings of medieval Bilhorod; I--VII -- medieval pits; Kiln 182 -- heat engineering construction, interpreted as a medieval potter's kiln

Рис. 3.Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Візантійська довізна кераміка, група 1:1 -- розкопки 1953 р., шифр:БД-1953/692; 2--6 -- розкопки 1950 р., шифр:БД-1950/237, 2545, 3735, 3454, 621

Fig. 3. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Byzantine imported ware, group 1:1 -- excavations in 1953, inv. no.:БД- 1953/692; 2--6 -- excavations in 1950, inv. nos.:БД-1950/237, 2545, 3735, 3454, 621

Рис. 4. Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Візантійська довізна кераміка, група 2.1:1, 4 -- розкопки 1950 р., шифр:БД-1950/237, 1742; 2, 3, 5, 6, 8, 9 -- розкопки 1949 р., шифр:БД-1949/857, 857, 781, 742, 750, 842; 7 -- розкопки 1953 р., шифр:БД-1953/64

Fig. 4. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Byzantine imported ware, group 2.1:1, 4 -- excavations of 1950, inv. nos.:БД-1950/237, 1742; 2, 3, 5, 6, 8, 9 -- excavations of 1949, inv. 1953, inv. no.:БД-1953/64 32, 33, 35, 36, 37, 39, 24) Аркуші №1, 3, 10, 33, 35, 39 містять зображення виробів візантійського кола.. nos.:БД-1949/857, 857, 781, 742, 750, 842; 7

Рис. 5. Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Візантійська довізна кераміка:1--4 -- група 3:1 -- розкопки 1953 р., шифр відсутній; 2, 3 -- розкопки 1949 р., шифр:БД-1949/781, 721; 4 -- розкопки 1950 р., шифр:БД- 1950/3388,3391. 5--9 -- група 2.2:5 -- розкопки 1950 р., шифр:БД-1950/3379; 6--розкопки 1947 р., шифр:БД-1947/787; 7 -- розкопки 1953 р., шифр:БД-1953/733; 8, 9 -- розкопки 1949 р., шифр:БД-1949/173, 387

Fig. 5. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Byzantine imported ware:1--4 -- group 3:1 -- excavations of 1953, the inv. no. is missing; 2, 3 -- excavations of 1949, inv. nos.:БД-1949/781, 721; 4 -- excavations of 1950, inv. nos.:БД-1950/3388,339; 5--9 -- group 2.2:5 -- excavations of 1950, inv. no.:БД-1950/3379; 6 -- excavations of 1947, inv. no.:бД-1947/787; 7 -- excavations of 1955, inv. no.:БД-1953/733; 8, 9 -- excavations of 1949, inv. nos.:БД-1949/173, 387

Окремі вироби, що не потрапили до НФ ІА НАН України, відображені на рисунках, знайдених серед архівних матеріалів експедицій у НА ІА НАН України. Зокрема, привертають увагу матеріали робіт Л. Д. Дмитрова 1945 і 1947 рр. Перші містять 69 таблиць, на 17 з яких є зображення середньовічних і ранньомодерних полив'яних посудин (Дмитров 1945, арк. 1, 3, 8--10, 14, 17, 20, 28, 30, зазначимо щоденник Г.П. Крисіна, де на полях також є досить якісні графічні зображення кераміки (Крысин 1947, л. 18). Водночас в обох випадках відсутні дані стосовно контексту й складу формувальної маси керамічних знахідок. Попри вказані недоліки, детальний аналіз усіх цих даних дозволяє отримати нову інформацію про асортимент і хронологію груп візантійського довізного посуду з розкопу А.

Рис. 6. Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Візантійська довізна кераміка, ймовірно, групи 2 і 3. Матеріали з Наукового архіву Інституту Археології НАН України:1--12 -- матеріали розкопок 1945 р.; 13 -- матеріали розкопок 1947 р.

Fig. 6. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Byzantine importedware, probably groups 1 and 2. Materials from the Scientific Archive of the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine:1--12 -- materials of excavations in 1945; 13 -- and materials of excavations in 1947 50/421 і 1557) -- також мають деякі спільні риси з керамікою візантійського кола, але впевнено визначити їх належність до цього імпорту складно, тому їх тут не розглядаємо.

Рис. 7. Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Візантійська довізна кераміка, група 2.2:1, 5 -- розкопки 1949 р., шифр:БД-1949/859, 386; 2--4, 6 -- розкопки 1950 р., шифр:БД-1950/419, 3621, 3443, 411; 7, 8 -- розкопки 1953 р., БД-1950/бн, 838

Fig. 7. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Byzantine imported ware, group 2.2:1, 5 -- excavations of 1949, inv. nos.:БД-1949/859, 386; 2--4, 6 -- excavations of 1950, inv. nos.:БД-1950/419, 3621, 3443, 411; 7, 8 -- excavations of 1953, inv. nos.:БД-1950/бн, 838 4, 12, 13, 17); 1 -- 1950 р. (Карашевич 2010, рис. 2:15).

Рис. 8. Середньовічний Білгород, м. Білгород-Дністровський. Візантійська довізна кераміка:1--3 -- група 2.2:1--2 -- розкопки 1950 р., шифр:БД-1950/308, 1162; 3 -- розкопки 1949 р., шифр:БД-1949/259. 4 -- група 4, розкопки 1953 р., шифр відсутній; 5 -- група 5, розкопки 1949 р., шифр:БД-1949/885

Fig. 8. Medieval Bilhorod, Bilhorod-Dnistrovskyi. Byzantine imported ware:1--3 -- group 2.2:1--2 -- excavations in 1950, code:БД-1950/308, 1162; 3 -- excavations of 1949, code:БД-1949/259; 4 -- group 4, excavations in 1953, the code is missing; 5 -- group 5, excavations of 1949, code:БД-1949/885

Кераміка, яка може бути визначена як візантійська, налічує 37 фрагментованих посудин, репрезентованих у колекції наукових фондів Ще три вироби -- одне дно полив'яної посудини відкритої форми (БД-50/3334) і два вінця горщиків (БД- (рис. 3--5, 7, 8), і 13 предметів, відображених на рисунках із НА ІА НАН України (12 од. -- 1945 р., 1 од. -- 1947 р.) Із них раніше опубліковано чотири предмети, знайдені в 1945 р. (Кравченко, Столярик 1983, рис. 1:6, 14; Кравченко 1986, рис. 43:3, 11) , 1 -- 1947 р. (Дмитров 1952, с. 63, табл. 1:11; Карашевич 2010, рис. 2:14); 4 -- 1949 р. (Кравченко 1986, рис. 40:4; Карашевич 2010, рис. 2: (рис. 6). Це вироби відкритої форми, які не є технологічно й стилістично гомогенними. Тобто одна стилістична сім'я зі спільними ознаками техніки, стилю та елементів декору може об'єднувати продукцію різних майстерень, що відрізняється за складом формувальної маси (див. напр.:Teslenko, Waksman, Ginkut 2021). Так само як і серед однієї технологічної групи, тобто продукції однієї або споріднених майстерень, можуть бути вироби, що належать до різних стилістичних сімей (див., напр.:Waksman 2009; 2015). Для характеристики візантійської кераміки з колекції НФ ІА НАН України пропонуємо її розподіл на групи за особливостями формувальної маси, які можна визначити візуально Такий метод первинного розподілу масового матеріалу для середньовічної кераміки Північного Причорномор'я застосовується з початку 1990-х рр. Він зарекомендував себе як найбільш прогресивний та продуктивний. Детальніше про його суть і переваги див., напр.:Тесленко 2021, с. 41-42.. За цим критерієм тут вирізняється щонайменше п'ять технологічних груп.

Перша об'єднує уламки шести посудин (чотири денця і дві верхні частини з вертикальним бортом та вінцями) зі щільним черепком тьмяно-помаранчевого чи жовто-червоного кольору різної насиченості, дрібнодисперсною формувальною масою, що містить значну кількість дрібного піску й лусочок слюди (рис. 3). Полива коричнево-жовта, темно-жовта та зеленкувато-жовта. Декор на лицьовій поверхні виконано в техніці сграфіто одинарним тонким різцем у вигляді центричних спіралей чи концентричних кіл і хвилі. Зовнішню поверхню борта прикрашає хвиляста лінія, нанесена білим ангобом (рис. 3:2, 3). За сукупністю технологічних, морфологічних і стилістичних ознак ці шість зразків найбільш близькі до кераміки групи «Novy Svet Ware», далі -- NS, яка є хімічно гомогенною. Цю назву група отримала за місцем знахідки великої партії виробів у вантажі середньовічного корабля біля узбережжя селища Новий Світ у південно-східному Криму (Waksman, Teslenko, Zelenko 2009; Waksman, Teslenko 2010) Звісно, для ґрунтовнішого визначення належності біл- городських знахідок до тієї чи іншої групи потрібно здійснити їх археометричні дослідження..

Слід наголосити, що сграфіто кераміка з концентричними колами й спіралями, притаманними цій групі, або «Sgraffito with Concentric Circles» (далі -- SCC), -- є одним із найпоширеніших пізніх різновидів стилістичної сім'ї т. зв. «Зевксіпової кераміки» або «Zeuxippus Influence Ware», «Zeuxippus Ware Family» ін. (Waksman, Francois, 2004--2005). SCC стає модним трендом на початку Палео- логівської доби і виробляється низкою великих та малих гончарень від Північної Італії та Егей- ського регіону до Криму, включно із Західною Анатолією, Балканами й центральною Грецією (літ. див.:Waksman, Teslenko 2010; Waksman et al. 2014, p. 415; Waksman forthcoming; Тесленко 2018, с. 471-474). Група NS є продукцією однієї з таких майстерень, місцезнаходження якої досі не визначено Детальніше про хімічний склад сировини, типологічне різноманіття та ареал розповсюдження виробів групи NS див.:Waksman, Teslenko 2010; Waksman et al. 2014, p. 415; Тесленко 2018, с. 471-474.. Період найбільшого поширення SCC загалом і групи NS зокрема, принаймні у Північному Причорномор'ї, визначається у межах останньої третини -- кінця XIII -- початку XIV ст. (Тесленко 2018, с. 471-474).

Контекст знахідок кераміки першої групи на розкопі А, вказаний у польових списках, досить розмитий і не сприяє докладнішій хронології ні самої групи, ні археологічних комплексів, із яких вона походить. Фрагменти полив'яних посудин «Zeuxippus Ware Family» стилю SCC відомі на інших ділянках городища також, але й там вони згадуються або без деталізації умов знахідки (Кравченко, Столярик 1983, с. 183184), або як перевідкладені у більш пізніх шарах (Біляєва 2012, с. 145).

Водночас наявність цих виробів на пам'ятці ілюструє матеріальну культуру самого раннього етапу золотоординського періоду історії Біл- города. Вирізнення в майбутньому стратифі- кованих археологічних комплексів, що містять цю кераміку, дозволить урешті визначитися з особливостями будівельного горизонту, що відповідає цьому етапу.

Друга група найбільш масова й різноманітна, нараховує 25 од. та виглядає стилістично й морфологічно неоднорідною (рис. 4; 5:5--9; 7; 8:1--3). Проте ці вироби поєднують схожі характеристики формувальної маси:випалений черепок крихкий, зернистої структури, від насиченого коричнево-червоного чи жовтогарячого до блідого червонувато-бежевого кольору, іноді з рожевим відтінком. Глиняне тісто містить значну кількість піску, крихти м'якого залізистого мінералу, білі блискучі лусочки, напевно, слюди в більшій чи меншій концентрації. У деяких екземплярах помітні домішки крихти пухкого мінералу білого кольору і/або крупини піску напівпрозорого мінералу білого кольору. Можливо, до цієї групи належить ще дев'ять посудин, зображених на рисунках з архіву (рис. 6:1--8, 11), принаймні більшість із них має близькі аналогії серед представників групи.

Усі вироби фрагментовані, їхня повна форма не піддається впевненій реконструкції, тому морфологічні особливості можуть бути охарактеризовані лише частково. Три уламки верхніх частин належать двом тарілкам з умовно горизонтальними крисами двох типів (рис. 4:1; 7:2) і одній напівсферичній чаші з високими, умовно вертикальними, увігнутими вінцями.

Переважна більшість виробів має кільцеві піддони. Три кубки з пласким дном (рис. 5:6; 6:6--7). За аналогіями можна припустити, що вони мали дзвоноподібну форму корпусу (див. напр.:Sengalevich 2020, fig. 2:c). Піддони сформовані в техніці наліплювання глиняного кільця з подальшим моделюванням і загладжуванням. Вони належать до трьох основних типів із незначними варіаціями:1) низькі з більш чи менш близьким до сегменту внутрішнім абрисом та заокругленим опорним краєм (рис. 4:4, 6, 7, 8; 5:7; 6:1, 5; 8:1--3); 2) низькі, профільовані уступом зсередини (рис. 4:2, 5, 9); 3) високі, помітно розширені донизу, з ускладненим профілем опорної частини (рис. 5:5, 7, 9; 6:2--4, 11; 7:1, 4--8).

Декоративне оздоблення виробів другої групи досить різноманітне. Це неорнаментовані вироби під монохромною глазур'ю (рис. 8:1, 2; 7:3, 6); із декором у техніці сграфіто, виконаним одним широким різцем чи двома різцями різної товщини (рис. 4; 5:5--9; 6:1--8, 11; 7:1, 2, 5--8; 8:3); з елементами резерважу.

Полива монохромна, здебільшого жовта різної насиченості й тональності, деколи зовні і по вінцях зелена. Трапляється додаткове оздоблення графічного декору плямами чи смугами зеленої та/або коричневої фарби. З англомовних термінів для такої кераміки вживаються:Monochrome Sgraffito Ware, Green/Brown, Green and Brown Sgraffito Ware, Late Byzantine Sgraffito Ware etc. -- далі LBSgr.

За кольором поливи вироби групи поділяються на два блоки:2.1 і 2.2.

Для першого з них (2.1), що нараховує 9 од., притаманна полива насиченого темно-жовтого чи коричнево-жовтого кольору, коричнево-червоний чи жовтогарячий черепок і піддони першого та другого типів (рис. 4). Орнамент виконаний різцями однієї (близько 0,15--0,20 см) або різної (близько 0,1 та 0,2 см) ширини. Серед елементів декору -- концентричні кола й спіралі (стилістична сім'я SCC) як самі собою, так і з додатковими декоративними елементами; вісімкоподібні фігури у поєднанні з густою штриховкою косими лініями; решітка з двох пар перехрещених ліній у центрі посудини тощо. На чотирьох виробах помітні додаткові плями зеленої чи цятки коричневої фарби (рис 4:5, 8, 9). Яку частку ці вироби мають у складі візантійського довізного посуду з Білго- рода без огляду всіх колекцій визначити складно, так само як і деталізувати його хронологію тут за наявними археологічними свідченнями. Серед опублікованих матеріалів, окрім чаші з розкопок 1945 р. (Кравченко, Столярик 1983, рис. 1:6), до першого блоку більш чи менш упевнено можна зарахувати ще два вироби (Кравченко 1986, рис. 40:8, 9).

Такі посудини мають аналогії як за елементами декору, так і за формою піддонів серед до- візного посуду візантійського кола із золотоор- динського Азака (Масловский 2006, с. 393-397; 2010) і Криму (Тесленко 2018, с. 477-478). Це група 14А, за азовською класифікацією, що є найбільш масовою серед візантійського імпорту з цього міста (Масловский 2006, с. 393397) У публікаціях вона також відома як група 3 візантійського керамічного імпорту з Північного Причорномор'я (Бочаров, Масловський 2012, с. 26-30, рис. 3).. За численними археологічними даними, максимальне поширення її тут визначається кінцем XIII -- першою чвертю XIV ст. У цей час її частка серед полив'яного посуду археологічних комплексів може перевищувати 50 %. З другої половини 1330-х рр. вона вже вдвічі поступається продукції південно-східного Криму, а до середини XIV ст. її імпорт зовсім припиняється (Масловский 2008; 2010). А. М. Мас- ловський пропонує більш вузьку хронологію для деяких стилістичних серій, вказуючи, наприклад, що композиції із заштрихованими пелюстками навколо центрального медальйону трапляються лише в комплексах із пулами 1320--1330-х рр. (Масловский 2010, с. 237238). Дослідник пов'язує походження цієї кераміки з Трапезундом. Якихось вагомих доказів чи то посилань на результати археологічних досліджень там він не додає, припускаючи, що Азак міг бути «головним імпортером продукції даного виробничого центру» (Масловский 2010, с. 238). Однак цей здогад навряд чи справедливий, оскільки, наприклад, на території Західної Туреччини й Греції подібний посуд так само добре відомий (див. напр.:Papanicola- Bakirtzi 1999, p. 188-189; Bohlendorf-Arslan 2013, p. 344-346, 369, kat. 813, 814, 819, 823, 878, 879; p. 370, kat. 280, 281; Patitucci Uggeri 2018; Ricci, Wohmann 2018 etc.). Крім того, аналогічні за морфологічними й стилістичними ознаками вироби є серед напівфабрикатів гончарного осередку Палеологівської доби (хімічна група S2), локалізованого в районі Сіркеджі у Стамбулі (Waksman, Girgin 2008, fig. 25:a; 26:IST 38, 40-45, 47; Waksman, Erhan, Eskalen 2010, fig. 4:IST 50; Waksman 2012, fig. 2:IST 118; 45; 121). До того ж подібний посуд цього самого центру було ідентифіковано хімічними дослідженнями в керамічному ансамблі стратифікованого комплексу середньовічного монастиря в Кучукйалі (Kugukyali), що на азіатській частині Великого муніципалітету Стамбула. Що цікаво, цей контекст за сукупністю нумізматичних і керамічних знахідок також датовано часом не пізніше середини XIV ст. (Ricci, Wohmann 2018; Burlot et. al 2021). Водночас варто наголосити, що археометричні дослідження кераміки першого блоку з Північного Причорномор'я, які б дозволили порівняти хімічний склад їхньої сировини зі стамбульськими знахідками, все ще попереду.

Виробам другого блоку (2.2) властива світла, слабо забарвлена у жовтий чи зеленкувато- жовтий колір полива зсередини і така сама або зелена ззовні, дещо тьмяний червоно-жовтий або блідий червонувато-бежевий із рожевим відтінком черепок, а також піддони першого, другого та третього типів і дзвоноподібні кубки на пласкому денці. Загалом, це 16 посудин із НФ ІА НАН України і, можливо, сім чи вісім виробів із розкопок 1945 р., рисунки яких знайдено в НА ІА НАН України (рис. 5:5--9; 6:2--8, 11; 7; 8:1--3) Принаймні сім виробів мають аналогічні морфологічні й декоративні ознаки, одне денце з монограмою «N...» дещо відрізняється стилістично (рис. 6:8). На думку Г. Сенгалевіча, це може бути інша керамічна група, на що вказує дещо грубий стиль виконання напису. Він близький до монограм на кераміці сім'ї Зевксипа, які ще недостатньо вивчені. Дякуємо дослідникові за консультацію.. Тут репрезентовано всі три згадані вище техніки оформлення поверхні:три денця й одне вінце належать неорна- ментованим посудинам Тут, звичайно, не можна бути абсолютно впевненим у відсутності декору, оскільки він міг бути на частинах, які не збереглися. (рис. 7:3, 6; 8:1, 2); один уламок нижньої частини чаші, прикрашений у техніці резерважу (рис. 7:4); одне вінце і 18 денець з орнаментом сграфіто, виконаним різцями однієї (близько 0,2--0,3 см) або різної (близько 0,1 та 0,2--0,25 см) ширини; на двох із них сграфіто доповнено розписом смужками зеленої фарби (рис. 7:1, 2).

Серед них вирізняється серія чаш із монограмами. Це 12 посудин (п'ять -- із НФ, сім -- зображених на рисунках із НА ІА НАН України) зі знаками восьми типів. За одним екземпляром репрезентовані грецькі літери «А», «ПА», «'Іш», «N...», «ПРДМ», «МІ» і фрагмен- тована версія «МІХ» (рис. 5:5, 6, 9; 6:4, 6--8), п'ять денець прикрашають літери «К» чи «П» (рис. 5:7, 8; 6:2, 3, 5). Усі вони, крім «N...», добре відомі як серед кераміки з розкопок Біл- города (Кравченко, Столярик 1983, с. 187-189, рис. 3; Кравченко 1986, с. 111-113 рис. 43), так і інших пам'яток Північного й Західного Причорномор'я та візантійського світу загалом (огляд див. напр.:Гинькут 2020; Sengalevich 2018; 2021; Сенгалевич 2021).

Монограми на полив'яній кераміці набули поширення у Східному Середземномор'ї та Причорномор'ї в пізньовізантійський період, особливо протягом останнього століття правління династії Палеологів. Їм присвячено низку досліджень. Окрім узагаль- нювальних праць попередників (Кузев 1974) і публікацій матеріалів окремих пам'яток (Майко 2020), варто назвати ґрунтовні праці останніх років Г. Сенгалевіча та Н. Гінькут, де репрезентовані попередні й нові надбання в цій царині, запропонована поновлена класифікація монограм, аналіз походження, сенсу й функцій різних типів абревіатур на візантійському посуді (Sengalevich 2018; Сенгалевич 2020; 2021; Гинькут 2020). Тож не будемо зупинятися на цих питаннях детально. Наголосимо лише, що серед екземплярів із нашої колекції «ПА» однозначно трактується як родове ім'я правлячої династії ПаХаїоХбуо -- «Палеолог» (Сенгалевич 2018). «А», «К» чи «П» мають щонайменше по два варіанти тлумачення. «А» інтерпретують як першу літеру імені імператора «Ан- дронікоса» чи скорочене написання «Палеолог» (Сенгалевич 2018, с. 165), або «Ауіод» чи «Ауіаоцц», що означає «святий» і «свята вода» (Гинькут 2020, с. 236-237). Знаки схожі на літери «К» чи «П» із продовженням у вигляді спіралі з петелькою на кінці, нерідко вписані в коло, залишаються без впевненого тлумачення. Г. Сенгалевіч спочатку вбачав у них літеру «К», трактуючи її як напис «Господь»:К(УРІ)ОС -- nomen sacrum, виконаний у декоративній манері. Згодом він дійшов висновку, що варіант, перевернутий на 90°, який демонструє вже літеру «П» або «Л», більш коректний. Дослідник, із певними сумнівами, пропонує вбачати у ній дуже спрощену монограму Палеологів (Сенгалевич 2021, с. 34-35). Цікаво, що ці монограми, будучи досить помітною знахідкою в Білгороді (Кравченко 1986, с. 112-113, рис. 43:6, 7; Богуславський 2013, рис. 189:18--20) і на узбережжі Болгарії (Сенгалевич 2021, с. 34-35), значно рідше трапляються в Криму (Гінькут 2020, с. 237) й Азаці (Бочаров, Масловский 2012, рис. 4:6) А. М. Масловський з С. Г. Бочаровым публікують фото лише одного денця з таким знаком, при цьому деталі його хронологічної позиції не розкривають..

Інші монограми є скороченнями імен популярних християнських святих. «ПРДМ» -- «Продром» (рис. 5:5), грец. «ПроЗророи» означає повну канонічну формулу «'О ауюд 'loawqg о ПроЗрород» -- «Святий Йоан Предтеча» (Sengalevich 2016, 2021; Гинькут 2020, с. 231-233) Перші дослідники, які опублікували таку монограму, пропонували два варіанти її прочитання:як ім'я «Деметріос» -- ДНМНТРІОС, або «Продромос» -- ПРОДРОМОС (Rice 1930, р. 78; Кузев 1974, с. 157, та ін.). Згодом, після знахідки кількох посудин із цією монограмою в крипті базиліки Агіос Деметріос у Салоніках, перший варіант розшифровки («Деметріос») узяв гору. Згодом це привело до інтерпретації напису як імені святого покровителя. Згідно з гіпотезою Д. Папаніколи-Бакірціс, яку підтримала низка дослідників, ці посудини використовувалися у ритуалах, пов'язаних зі святою джерельною водою в базиліці. Припускалося, що їх роздавали як благословення благочестивим паломникам, подібно до свинцевих ампул, у яких містилося чудодійне миро святого мученика Фессалоні- кійського (див. напр.:Papanikola-Bakirtzis 1999, р. 22). Однак Г. Сенгалевіч, залучивши широку доказову базу, переконливо довів доцільність другого варіанту прочитання монограми (Sengalevich 2016, 2021).. З іменем цього ж святого покровителя пов'язана, ймовірно, і монограма «'Іш» -- 'lo(avvqg) (рис. 6:6). У будь- якому разі, таке скорочене написання імені «Йоан» використовується як у візантійській, так і в кириличній писемних традиціях (Сен- галевич 2021, с. 35). Однак на полив'яній кераміці воно трапляється не часто. Окрім двох варіантів такого напису з Білгорода (Кравченко, Столярик 1983, рис. 3:9; Кравченко 1986, рис. 43:11), один із яких увійшов до нашої статті, ще два зразки є на денцях кубка й чаші, знайдених у Варні та Каліакрі, що на узбережжі Болгарії (Кузев 1974, с. 169, табл. III:46, VIII:46; Бобчев 1979, табл. Х:121). Г. Сенгалевіч не виключає їх виготовлення у варненській майстерні, дослідженій А. Кузевим на місці римських терм (Ку- зев 1974) Як люб'язно повідомив Г. Сенгалевіч, у цій майстерні, серед іншого, вироблялися й дзвоноподібні чаші в стилі EIW.. Хоча, безумовно, вирішення цього питання потребує подальших студій, так само як і визначення походження білгород- ських екземплярів.