Загадкові ритуальні предмети скіфів: у пошуках відповідей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загадкові ритуальні предмети скіфів: у пошуках відповідей

Ю.Б. Полідович

Анотація

золотий конус горит реконструкція

Стаття присвячена аналізу версій можливого використання золотих предметів конусоподібної форми, що побутували з останніх десятиліть VI до кінця IV ст. до н. е. Детально розглянуто контекст знаходження предметів. Зроблено висновок про те, що більшість з них носили притороченими до гориту. Всі предмети використовували під час ритуалів, зокрема, як особливі чаші для жертвопринесення.

Ключові слова: конус, скіфи, ритуал, Арес, жертвопринесення.

Yu.B. Polidovych

Mysterious ritual objects of the scythians: searching the answers

Abstract

The paper is devoted to the analysis of versions of the probable use of gold cone-shaped objects that were in use from the last decades of the 6th centuries BC to the end of the 4th centuries BC. They are differ in size (base diameter varies from 5 to 19.8 cm, height -- from 4 to 18 cm) and some shape features. At the same time, they are characterized by hollowness, a wide round base, which is usually 1.2--2.0 times greater than the height, and the obligatory presence (with two exceptions) of a small round hole in the «upper» part. All of them are made of gold or covered with this precious metal. Currently 26 such objects are known, and they originate from 19 assemblages from the Northern Pontic and Azov Sea regions (12), the Middle Don (1), the North Caucasus (2) and the Southern Urals (4).

The context of finding objects is considered in detail. It is concluded that they were mostly worn attached to the gorytos. This is also confirmed by the images on the stone sculpture. It is believed that the cones could have been a decoration of the gorytos or a sign of prestige. But, probably, the purpose of these items was different. Some of the cones were found in ritual complexes -- hiding places within the burial chamber or next to the burial.

Researchers have put the different versions of the possible functional purpose of cone-shaped objects: ritual objects, part of a ceremonial headdress; a cap for tassels that were tied to the horse's neck; pommel of a standard or staff; «case» for storing scalps; censer; ritual utensils. But most versions are based on arbitrary assumptions that contradict both the archaeological context of the find and the general cultural context.

From all versions, it is probable that the majority of the cones were used as ritual vessels for sacrifice by pouring out liquid. In several cases, these objects were found in caches together with ritual utensils. Other examples of ritual vessels with holes in the bottom are known. Some objects have a decoration in the form of a rosette (it surrounds the hole) which is placed only at the bottom of the bowls. It is possible that Herodotus' information about the bowls that the Scythians wore on their belts is related to these objects. They could be used for sacrifices to «Scythian Ares», which we also know about from Herodotus' «History».

Keywords: cone, Scythians, ritual, Ares, Herodotus, sacrifice.

Вступ

Оригінальною категорією виробів скіфського кола кінця VI--IV ст. до н. е. є золоті конусоподібні предмети. Вони розрізняються за параметрами (діаметр основи коливається від 5 до 19,8 см, висота -- від 4 до 18 см) й особливостями форми. Водночас їм властиві порожнистість, широка кругла основа, яка найчастіше в 1,2--2,0 рази більша за висоту, і обов'язкова (за двох винятків) наявність невеликого круглого отвору у верхній частині. Всі вони виготовлені із золота або вкриті цим коштовним металом. Натепер таких предметів відомо 26, і походять вони з 19 комплексів: Північного Причорномор'я і Приазов'я (12), Середнього Подоння (1), Північного Кавказу (2) і Південного Приуралля (4) (Алексеев 1997, с. 32, 36--38; 2003, с. 214--217; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 38--39, 153, прим. 22).

Ці предмети неодноразово привертали увагу дослідників і досить добре описані та вивчені (Андрух 1988, с. 165--167; Королькова 1995; Болтрик 1996; Алексеев 1997; 2003, с. 214--217; Легранд 1998; Рябова, Черняков 2002a; 2002b; 2002c; 2003; Фиалко 2005; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 38--39, 153; Савостина 2014; Мурзин 2018; Гуляев 2019 та ін.). А. Ю. Алєк- сєєв запропонував типологію виробів, засновану на відмінності у формі бокових стінок: усічені конуси з прямими (тип І-1-2), увігнутими (ІІ-1) або опуклими (ІІ-2) стінками (Алексеев 1997, с. 32; 2003, с. 214--217; див. також: Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, табл. I; порівн.: Легранд 1998, с. 89--92, рис. 2).

Стосовно їхнього функціонального призначення висловлено багато різноманітних думок, і це питання далеке від вирішення. Справа в тому, що свідчення про конусоподібні предмети відсутні в письмових джерелах, малоінформативними є й образотворчі пам'ятки. Саме тому деякі дослідники взагалі ніяк не визначали функціональне використання, називаючи їх «предметами невідомого призначення» (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 98, 99; Мелюкова 1989, с. 64). Також поширеною є думка, що конусоподібні предмети кожної з виділених груп мали власне призначення та специфічні функції, відмінні від інших (Черненко 1981, с. 62; Королькова 1995, с. 87; Легранд 1998, с. 93; Мец 2008, с. 43; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 35; ін). Безсумнівно тільки, що «у спробах пояснення їхніх функцій можна спиратись лише на форму, розміри, декор та обставини знахідки» (Мец 2008, с. 44).

Взаємозв'язок конусоподібних предметів із горитами

Серед усіх конусоподібних предметів найменш заперечним є використання двох напівсферичних предметів як прикрас («умбонів») горита (сагайдака) -- з поховання 16 кургану поблизу с. Вишнівка і кургану 1/2017 могильника Скоробір, оскільки це зафіксовано археологічним контекстом (Анд- рух 1988, с. 165--166; Шрамко, Задніков 2018, с. 9). Обидва предмети також поєднує те, що вони мають близькі параметри та виготовлені із заліза, плакованого золотом.

У цю ж групу іноді включають і напівсферичну прикрасу гориту з кургану Вітова Могила рубежу VI--V ст. до н. е. у Лівобережному Придніпровському лісостепу (Алексеев 2003, с. 216). Вона виготовлена з бронзи і також плакована золотом; у неї немає центрального отвору, а край основи відігнутий і оформлений повторюваними по колу зображеннями відокремленої голови хижого птаха (Zakharow 1932, с. 69--71, fig. 12; Граков 1971, табл. ХХ). Не виключено, що виріб із Вітової Могили репрезентує окрему лінію розвитку металевих предметів, які прикрашали горити. Зокрема, вони представлені серією залізних виробів другої половини VI -- V ст. до н. е., що мають аналогічну форму (напівсферичну, з відігнутими по колу краями), але без зооморфного декору: з могили 1/1940 некрополя Гермонасси на Тамані (Гайдукевич 1959, с. 181, 183, рис. 49), поховання 26 Південної ділянки розкопу 1 Дугіно Х на Нижньому Дону (Прокофьев 2014, с. 202, 203, рис. 81: 40) і кургану 9 поблизу с. Мачухи у Лівобережному Дніпровському лісостепу (Ковпаненко 1970, с. 155, рис. 3: 15). З могили 82/1913 некрополя Ольвії походить аналогічний бронзовий виріб із пласким краєм, прикрашеним рубчиками, фігурним виступом на вершині і масивною петлею всередині (Скуднова 1988, с. 138, 139, кат. 220.1). Можливо, до цих виробів належить і залізний предмет, плакований срібною пластиною, фрагмент якого знайдений разом із набором стріл V ст. до н. е. у кургані 8 могильника Нартан на Північному Кавказі (Батчаев 1985, с. 26, табл. 25: 13), а також невеликі залізні конуси з пам'яток Південного Приуралля кінця VI -- V ст. до н. е. -- з курганів поблизу с. Сара (Смирнов 1964, рис. 35А: 9; Федоров 2019, с. 158, рис. 5: 8), поховання 1 кургану 10 Мечетсайського могильника (Смирнов 1964, рис. 23: 2б) -- та парного поховання кургану 25 Бесшатирського могильника в Жетису (Акишев, Кушаев 1963, с. 71, 73, рис. 65).

Що ж до власне золотих конусів, то однозначно з горитами (сагайдаками) пов'язані два невеликі присадкуваті вироби типу I-2 Тут і далі за класифікацією А.Ю. Алєксєєва. (рис. 1: 6, 7), знайдені в похованнях 2 і 3 кургану 4 Філіпповського могильника в Південному Приураллі (Яблонский 2013, с. 27, 82, кат. 12; кат. 350).

У кургані 400 поблизу с. Журавка у Правобережному Подніпров'ї золотий конус (рис. 1: 4) знайдений біля сагайдака (горита), що містив 463 стріли (Бобринский 1905, с. 11--12). Це дало дослідникам підставу припустити, що він міг бути пов'язаний з горитом і, можливо, знаходився на ньому (Петренко 1967, с. 44; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 154, прим. 29). У кургані Дзюбина Могила золотий конус знайдено у похованні «під коліном лівої ноги, а наконечники були насипані в ньому» (ОАК за 1899 г., 1902, с. 121--122; також: Алексеев 1991, с. 44). У цьому випадку згадка про стріли, «насипані» в конусі, радше, є суб'єктивним враженням копачів, характерним для своєрідного сприйняття курганних старожитностей у XIX ст. Проте ця інформація дає змогу припустити, що конус перебував на гориті (сагайдаку).

Ще в трьох випадках золоті предмети були знайдені разом із залишками горита (сагайдака) у поруйнованих комплексах, що також не виключає зв'язок конуса з цим предметом озброєння. Це знахідки в Гострій Томаківській Могилі (рис. 1: 1) у Степовому Подніпров'ї (Древности... 1872, с. 62--63, табл. XXVI: 14; Алексеев 2012, с. 121), кургані 6 поблизу с. Іллічеве (рис. 2: 1) у Східному Криму (Лесков 1968, с. 158--160) та у кургані I поблизу м. Арциз (рис. 1:5) в Північно-Західному Причорномор'ї (Алексєєва, Болтрик, Сапожников 2021, с. 294--300).

Є.В. Черненко наголосив на безумовному зв'язку подібних «конусів» зі зброєю (Черненко 1981, с. 62) і виділив кілька горитів, які мали, на його думку, кругле дно (Черненко 1981, с. 55--62). Це горит із кургану V ст. до н. е. у місцині Дорт-Оба (колишній маєток Пастака) у Криму, дно якого вкривала кругла пластина діаметром близько 12 см зі стилізованим зображенням голови лева, а також, можливо, горити з ранньоскіфського Келермесського кургану 4/Ш у Прикубанні та кургану 5 (рубіж V--IV ст. до н. е.) поблизу с. Архангельська Слобода у Північному Причорномор'ї. За аналогією з цими знахідками Є.В. Черненко припустив, що ряд золотих конусів (з курганів Гостра Томаковська Могила, № 400 поблизу с. Журавка, № 6 поблизу с. Іллічеве та № I поблизу м. Арциз) також могли прикрашати дно горитів, насамперед ті з них, що знайдені здавленими з боків Слід зазначити, що таким був лише журавський конус. Іллічевський виріб знайдено дуже пошкодженим у теперішній час, а про томаківський та арцизький таких відомостей немає. Щодо журавського предмету А.А. Бобринський припустив, що він був «сильно здавлений вагою землі» (Бобринский 1905, с. 11--12). Це цілком справедливо, оскільки конус був знайдений не здавленим із боків, а, судячи з фото, саме зім'ятим (рис. 1: 4; Бобринський 1905, рис. 19).. Однак знахідка здавленого конуса (рис. 1: 2) в кургані 6 поблизу с. Олександрівка в Подніпров'ї (Ковалева, Мухопад 1982, с. 96), але поза зв'язком із горитом, суперечить подібному припущенню, що, втім, було зазначено і самим Є.В. Черненком (1981, с. 62). Використання конусів як оформлення дна горитів не підтверджує контекст знахідки й інших згаданих дослідником конусів, тому прийняти це припущення Є.В. Черненка неможливо.

Рис. 1. Золоті конусоподібні предмети: 1 -- Гостра Томаківська Могила; 2 -- Олександрівка, курган 6; 3 -- Шелюги, курган 8; 4 -- Журавка, курган 100; 5 -- Арциз, курган І; 6, 7 -- Філіпповка, курган 4, поховання 2 і 3; 8 -- Філіпповка, курган 1, поховання 1; 9 -- Часті кургани, курган 22 (за: 1 -- Алексеев 2012; 2 -- фото Д.В. Клочка, НМІУ; 3 -- Кубышев и др. 1987; 4 -- Бобринский 1905; 5 -- Алексеева, Болтрик, Сапожников 2021; 6, 7 -- Яблонский 2013; 8 -- Федоров 2012; 9 -- Пузикова 1995)

С.А. Андрух припустила, що конус, знайдений у кургані поблизу с. Вишнівка, кріпився до поверхні горита за допомогою залізного стрижня, оскільки біля верхнього отвору зафіксовано багато залишків корозії заліза (Андрух 1988, с. 165). Однак навряд чи кріплення було таким жорстким. Радше з кріпленням пов'язані «сліди шкіри та тканини», що збереглись на залізному ребрі основи конуса і частково на золотій пластині (Андрух 1988, с. 165). Подібне прикріплення конуса до горита за допомогою м'яких матеріалів зафіксовано і у випадку з предметом із кургану 1/2017 могильника Скоробір (Шрамко, Задніков 2018, с. 9, рис. 6: 13; Shramko 2021, fig. 15: 5). На думку П.М. Шульца та Ю.В. Болтрика, на кам'яній статуї зі ст. Преградна на Північному Кавказі зображено приторочений до горита конус, перехоплений навхрест ременем (рис. 4: 3; Шульц, Навротский 1973, с. 199; Болтрик 1996, с. 108). Також сліди кріплення та використання добре видно на конусі з поховання 2 кургану 4 Філіпповського могильника (рис. 1: 7). Вірогідно, конуси носили прикріпленими ременями до лицьової сторони горитів (див. реконструкцію Л.Т. Яблонського: Яблонский 2009, с. 424, рис. 6) і їх могли відносно легко знімати у разі потреби.

Носіння конусів на горитах у скіфський час підтверджують зображення на кам'яних статуях (рис. 4). Найбільш ранні з них датовано другою половиною VI -- початком V ст. до н. е., вони походять із околиць м. Єлисаветграда (нині м. Кропивницький; рис. 4: 2) і розташованого неподалік кургану 33 групи VIII поблизу с. Васине (рис. 4: 1) у Правобережному Подніпров'ї (Ольховский, Евдокимов 1994, кат. 76; Бокий, Могилов 2014, с. 35--36, рис. 16; Козир, Панченко, Чорний 2019, с. 307--309, рис. 9). Інші статуї належать до V -- першої половини IV ст. до н. е. і походять із кургану 9 поблизу с. Нововасилівка (рис. 4: 4) в Нижньому Подніпров'ї (Гребенников, Ребедайло 1991, с. 118, 120, рис. 13; Білозор 1991, с. 162, мал. 1), з насипу кургану 2/1980 поблизу с. Привітне (рис. 4: 5) та урочища Чікур поблизу смт Чорноморське (Ак-Мечеть) у Криму, із зібрання Краснодарського музею (ст. Преградна?), насипу кургану 3/1966 поблизу с. Ковальовське, зі ст. Преградна (статуя 2) і грабіжницької вирви в кургані 8/1910 Єлизаветівського могильника на Північному Кавказі (Ольховский, Евдокимов 1994, кат. 105, 117 121, 124, 153; Ольховский 2004, с. 356).

Рис. 2. Золоті конусоподібні предмети: 1 -- Іллічево, курган 6; 2 -- Братолюбівський курган; 3 -- Німфей, некрополь, курган 24; 4 -- Філіпповка, курган 1, поховання ; 5 -- Ак-Бурун, курган 3; 6 -- Курджипський курган; 7 -- Ак-Бурун, курган 3; 8 -- Передерієва Могила (за: 1, 8 -- фото Д.В. Клочка, НМІУ; 2 -- за Reeder 1999; 3 -- Силантьева 1959; 4 -- Яблонский 2009; 5, 7 -- Бутягин, Виноградов 2014; 6 -- Канторович 2010)

Майже завжди конуси, зображені на статуях, мали широку основу і невелику висоту, що відповідає більшості золотих предметів типу I-1. Можливо, зображення на статуях свідчать про тривалість традиції носіння конусів на горитах, хоча, згідно з археологічними даними, конуси типу I у Північному Причорномор'ї і на Північному Кавказі виходять із ужитку переважно до середини V ст. до н. е. У той же час конуси, що походять із комплексів V--IV ст. до н. е. Середнього Подоння та Південного Приуралля, говорять про продовження цієї традиції (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 35, 39--40). Яскравим свідченням її існування у середині -- третій чверті IV ст. до н. е. є зображення конуса на гориті в одного з персонажів на середньому фризі срібної амфори з кургану Чортомлик (Алексеев 2012, с. 138, фото), на що вже звертали увагу дослідники (Алексеева, Охотников, Редина 1997, с. 51; Прокофьев 2014, с. 20). Ймовірно, найпізнішим свідченням є зображення горита з конусом на кам'яній статуї святилища Байте III у Північно-Східному Прикаспії (рис. 4: 6), датоване IV--II ст. до н. е. і навіть рубежем ІІ--І ст. до н. е. (Ольховский, Галкин 1997, с. 151, рис. 6: 2).

Рис. 3. Золоті конусоподібні предмети зі Ставропольського (Казинського) скарбу (за Королькова (Чежина) 1995)

Водночас знаходження конуса на гориті ще не вказує на функцію цього предмета.

На думку В.С. Ольховського і Л.Т. Яблонського, конус був конструктивним елементом горита і виконував роль умбона (Ольховский, Евдокимов 1994, с. 27, 32, 33, 34, 35, 39, 73; Яблонский 2009; 2013, с. 27, 82, кат. 12; кат. 350). Разом із тим, умбон, як відомо, -- це центральна частина щита, яка захищає руку воїна від ударів, що можуть пробити щит. Розміщення такого елемента на гориті насправді зайве.

Тим паче, що ранні предмети з Північного Причорномор'я (Вишнівка, Скоробір, Вітова Могила, Мачухи, Ольвія, Дугіно Х), Північного Кавказу (Нартан, Гермонасса) і Південного Приуралля (Сара К.Ф. Смірнов припускав, що цей конус слугував умбоном щита (Смирнов 1961, с. 75), що було підтримано Є.В. Черненком (Черненко 1968, с. 103). Водночас обидва дослідники зазначали, що це унікальна знахідка і що щити з центральним умбоном у скіфський час не використовували., Мечет-Сай) виготовлені з міцних металів (залізо, бронза), а майже всі конусоподібні вироби кінця VI--IV ст. до н. е. -- тільки із золота, яке є набагато м'якшим. Такі предмети фактично непридатні для виконання функції умбона (Рябова, Черняков 2002, с. 81). З практичної точки зору не мали сенсу і значні параметри цих предметів, якби вони відігравали роль ворворок (Шульга 2010, с. 102). Л.Т. Яблонський припустив, що конуси були «одночасно прикрасами горитів і, можливо, їхніми обтяжувачами» (Яблонский 2009, с. 425), хоча яку роль тут виконує «тягар», залишається незрозумілим.

Висловлено припущення, що конуси відігравали символічну або навіть сакральну роль, про що, зокрема, свідчить зооморфна композиція на гориті з кургану Вітова Могила, а «сполучною ланкою були лук і стріли» (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 45; 158--159, прим. 59). Також дослідники припускають, що ці предмети були лише символічними знаками престижності (Шульга 2010, с. 102) або ж відігравали роль прикрас (Алексеев 2012, с. 121).

І.Л. Алексєєва, Ю.В. Болтрик та І.В. Сапожников у спільній роботі висловили думку, що конуси, пов'язані з горитами, «в силу самого контексту розташування, були призначені для індивідуального використання, щось на кшталт чаш (фіал), які скіфи носили на поясах (Herod. 4V, 10)» (Алексєєва, Болтрик, Сапожников 2021, с. 300). П.М. Шульц також вважав конуси, зображені на кам'яних статуях, чашами (Шульц, Навротский 1973, с. 194, 196, 199).

Інші обставини знайдення золотих конусоподібних предметів. У кургані 24 (гробниця 19/1876) некрополя Німфея було досліджено поховання чоловіка-воїна, здійснене у дерев'яному саркофазі, встановленому у кам'яній гробниці. Невеликий конус (рис. 2: 3) знаходився біля лівого плеча похованого. Якийсь зв'язок з іншими предметами не встановлений (Силантьева 1959, с. 56).

У кургані 6 поблизу с. Олександрівка впускне поховання чоловіка-воїна було здійснено в дубовій колоді, покладеній у вузькій поховальній ямі. Під колодою знаходився сховок у невеликій ямі, де знайдено конус (рис. 1: 2), меч у піхвах, прикрашених золотими пластинами, та дві золоті бляхи з петелькою на звороті: одна з гладенькою поверхнею, друга із зображенням відокремленої голови хижака (Ковалева, Мухопад 1982, с. 92--94, рис. 2, 3). Якщо припустити, що золоті бляхи прикрашали пояс, на якому був підвішений меч, можна вважати, що на ньому міг бути підвішений і конус. Те, що конуси могли носити на поясі незалежно від горитів, побічно свідчать зображення на ранніх статуях: на статуї з Кропивницького конус розміщений під поясом і лише частково перекриває горит (рис. 4: 2), а на статуї з Васіного -- у верхній, вузькій частині горита (рис. 4: 1).

Конус із Братолюбівського кургану (рис. 2: 2) виявлено у невеликому сховку, влаштованому у долівці поховальної камери Центральної гробниці. У придонній частині сховку знаходилася плетена золота гривна, над нею -- ритуальний посуд (ритон і чаша-фіала, прикрашена зображеннями голів шести коней) і конус (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 20--21).

У сховку з посудом знайдено конус (рис. 1: 8) і в кургані 1 Філіпповського могильника в Південному Приураллі. Поруч із поховальною ямою Центральної гробниці знайдено дві невеликі ями, заповнені в нижній частині ритуальним посудом (переважно дерев'яними чашами, а також посудинами з коштовних металів), а у верхній -- дерев'яні фігури оленів, плаковані золотими та срібними листами. Там же було знайдено й невеликий ажурний предмет (рис. 2, 4), що, імовірно, використовувався разом із керамічним ритоном ахеменідського походження (Пшеничнюк 2012, с. 23, 76, рис. 23; Федоров 2012, рис. 14: 9).

Рис. 4. Кам'яні статуї: 1 -- Васине, група VIII, курган 33; 2 -- Єлисаветграда (нині м. Кропивницький); 3 -- Преградна; 4 -- Нововасилівка, курган 9; 5 -- Привітне, курган 2/1980; 6 -- святилище Байте III (за: 1 -- Козир, Панченко, Чорний 2019; 2 -- Бокий, Могилов 2014, фото К.І. Панченка; 3, 5 -- Ольховский, Евдокимов 1994; 4 -- Білозор 1991; 6 -- Ольховский, Галкин 1997)

У кургані 8 поблизу с. Шелюги за 1,0 м на південь від умовного центру кургану під шаром камки були знайдені золоті шийна гривна та конус (рис. 1: 3), два залізні наконечники списів, бронзові наконечники стріл, дві бронзові ворворки. У той час як основне поховання 4, з яким, без сумніву, були пов'язані ці знахідки, виявилось пограбованим (Кубышев и др. 1987, табл. 111; Кубышев, Куприй 1992, с. 153, 154).

У кургані Передерієва Могила, що мав насип заввишки 3,2 м і діаметром 38 м, золотий предмет із зображеннями батальних сцен (рис. 1: 8) було знайдено на глибині 3,6 м та за 12,1 м на Сх -- Пн Сх від умовного центру кургану (Моруженко 1992, с. 68). Він, мабуть, перебував на рівні давньої поверхні. Поруч із конусом не виявлено жодних інших предметів, кісток тварин чи залишків будь-яких дій Щиро вдячний за уточнення обставин знахідки конусу д-ру іст. наук Р.О. Литвиненку, який на той час працював на кургані і робив усі польові креслення.. Але цілком очевидно, що предмет був пов'язаний із ритуальними діями з обряду поховання (Кравец 2002, с. 27).

У Курджипському кургані знайдено чотири невеликі консусоподібні предмети (ковпачки), але точні обставини цього невідомі (ОАК за 1896 г. 1900, с. 61--64; Галанина 1980, с. 45--46).

Центральне поховання в Третьому кургані (1876р.) на мисі Ак-Бурун було здійснене за обрядом кремації та влаштоване у ґрунтовій ямі, перекритій покрівельною черепицею. Численний похоронний інвентар (панцир, наконечники списа та дротиків, наконечники стріл, щит, золоті персні, намисто тощо) у могилі лежав на товстому шарі деревного вугілля. Ажурний конус (рис. 1: 7) разом із золотим вінком був покладений на місце, що умовно відповідає грудям похованого. Два інші невеликі конуси знаходились у різних місцях поховання (Виноградов 1993; Бутягин, Виноградов 2014, с. 53--111).

Три великі конуси разом зі значною кількістю інших золотих предметів (дев'ять гривень, два шийних кільця і п'ять спіральних браслетів) походять із випадкової знахідки 1910 р. біля с. Казинське на Північному Кавказі (рис. 3). Зроблені на місці знайдення розкопки не дали жодних результатів, тому знахідки віднесли до категорії скарбу (Придик 1914, с. 107; Королькова 1995).

Незрозумілий контекст знахідки невеликого конусу (рис. 1: 9) в кургані 22 групи Часті кургани в Середньому Подонні (Пузикова 1995, с. 25; 2001, с. 16, 17), оскільки поховання було сильно поруйноване.

Функціональне призначення: версії. Великі конусоподібні предмети відрізняються один від одного параметрами, формою та декором (рис. 1--3). Контекст, у якому їх було знайдено, доволі різноманітний і безпосередньо не свідчить про їх можливе використання. Унаслідок цього були запропоновані дуже різні припущення щодо функціонального призначення цих предметів.

Конусоподібний предмет -- ритуальний. Більшість дослідників одностайні у тому, що конусоподібні предмети, найімовірніше, могли бути використані для виконання якихось ритуалів (Кубишев, Симоненко 1991, с. 77; Болтрик 1996, с. 108; Легранд 1998, с. 95; Мец 2008, с. 43; Куйбышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 34). Про це свідчить як контекст їх виявлення (Легранд 1998, с. 95--96), так і те, що майже всі відомі конуси «виготовлені із золота, матеріалу, що мав позаутилітарне значення» (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 34).

Конусоподібний предмет -- частина парадного головного убору. Насамперед як елемент головного убору розглядали ажурний предмет із кургану Ак-Бурун (рис. 2: 7), який вже у першій публікації 1875 р. визначений як «головний убір у вигляді напівсферичної шапки», що надалі було підтримано й іншими дослідниками (ОАК за 1875 г. 1876, с. 5; див. огляд думок: Виноградов 1993; 2017b; Легранд 1998, с. 93--94; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 153; Бутягин, Виноградов 2014, с. 81-- 85; Мурзин 2018, с. 134; ін).

Посилаючись на аналогію з цим предметом, А.О. Моруженко також зазначила, що виріб із кургану Передерієва Могила (рис. 2: 8), можливо, «відноситься до одного з різновидів скіфських головних уборів -- шоломоподібний головний убір, оздоблений напівсферичним золотим ковпаком», і позначила його як «парадний головний убір (“шолом”)» (Моруженко 1992, с. 70, 73). Ця назва -- шолом (у лапках або без них) -- апріорі закріпилась у науковій і науково-популярній літературі, оскільки вже сама форма передеріївського виробу дає підстави для такого припущення Разом з тим, дуже показово, що Є.В. Черненко не включив конус із Передерієвої Могили до зводу знахідок шоломів (Cernenko 2006), тобто не вважав його таким.. Є.А. Савостіна зауважила, що «вибір подібної інтерпретації ґрунтується на близькості форми та розмірів предмета шолому з кургану Ак-Бурун (хоча і його тлумачать неоднозначно), а також на його морфологічній схожості з парадними головними уборами, що сходять до східної тіари» (Савостина 2012, с. 234). Також у літературі використовують умовну назву предмета -- «тіара» (Кравец 2002, с. 27; Савостина 2014; Лукьяшко 2017, с. 13). С.А. Яценко в одній із ранніх робіт вважав вироби із курганів Ак-Бурун і Передерієва Могила чоловічими «масивними литими півсферичними головними уборами із золота» (Яценко 1993, с. 320).

Версію реконструкції цих головних уборів запропонувала Л.С. Клочко (2009, с. 179--181; 2011, с. 48--50). Основою для реконструкції, зокрема, слугувало зображення головного убору на об'ємній фігурці вершника на наконечнику срібного ритону з Еребуні (Аракелян 1976, табл. LVI--LVII). На думку дослідниці, «шоломоподібні предмети» прикріплювали на шкіряну або повстяну шапку, що мала опушку в нижній частині і султанчик, закріплений у верхньому отворі даних виробів (Клочко 2009, с. 181; 2011, с. 48--49, рисунок). Насправді головний убір на вершникові має зовсім іншу форму та оформлення: він півкруглий у профіль, з центральним ребром і широким відігнутим краєм. Найвірогідніше, його було виготовлено з м'яких матеріалів, закріплених на жорсткому каркасі та прикрашених накладними аплікаціями (Трейстер 2013, с. 363, 412, рис. 12; 19).

Деталями головних уборів, на думку Л.С. Клочко, могли слугувати і вироби у вигляді зрізаного конуса, зокрема, з Іллічевого (рис. 2: 1; Клочко 2009, с. 181--182; 2011, с. 48-- 49), що ще раніше припускала А.П. Манцевич та з чим частково погодився О.М. Лесков (Лесков 1968, с. 160). Аналогії таким уборам Л.С. Клочко бачить в ассирійській традиції та виробах із Пазирикських курганів, хоча вони мають різну конструкцію та форму.

Подібні головні убори («шоломи») деякі дослідники відносять до типу пілоса (niXog) -- грецького шолома конічної форми (Ростовцев, Степанов 1917, с. 94; Мирошина 1989, с. 109; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 36, 43, 153, прим. 25; Клочко 2009, с. 178, 181; Мурзин 2018, с. 134; ін.). До головних уборів-пілосів також були віднесені вироби зі Ставропольського скарбу (рис. 3; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 43). Висловлено припущення, що окрасою верхньої частини головних уборів могли слугувати золоті ковпачки, подібні до курджипського (Мирошина 1989, с. 109; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 44).

Противником подібної інтерпретації конусів виступила С. Легранд, яка дуже слушно зазначила, що ці предмети не могли бути використані як головні убори або їхнійі декор, оскільки: невідомі будь-які інші великі предмети у вигляді пілосу; не збереглось якихось археологічних свідчень (залишків тканин, шкіри, хутра або їх тліну) про використання конусів разом із головними уборами; за параметрами предмети не відповідають головним уборам (Легранд 1998, с. 94). Відзначимо також повну відсутність на конусоподібних предметах будь-яких елементів кріплення (отворів, скоб), які б допомогли досить важкому виробу (від 386,4 до 1061,8 г, див.: Алексеев 2003, с. 216--218) із гладенькою поверхнею утримуватись на шкіряній або повстяній основі.

Також важливим контраргументом е контекст знахідки конусоподібних предметів, з яких жоден не був знайдений у положенні, де зазвичай знаходяться головні убори (зокрема і справжні шоломи). Хоча С.С. Бессонова припустила, що «золоті шоломи (пілоси) у цьому випадку е не частиною особистого убору, але соціальним і культовим символом», що може допускати їх місце знаходження не у зв'язці з похованим (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 43--44). Однак таке припущення поки що е умоглядним і не відповідае відомим скіфським реаліям. Адже ні письмові, ні образотворчі джерела не підтверджують наявність подібних металевих головних уборів у скіфів чи інших народів того часу. Фрігійська або перська шапка, відома за античними письмовими джерелами (її описували як тіару, курбасію / кірбасію або кідаріс / кітаріс) і численними зображеннями, була виготовлена з м'яких матеріалів, а царські тіари Ахеменідів, у конструкції яких використовували металеві елементи, мали тільки пряму циліндричну форму -- tiara ог1кё (зокрема: Calmeyer 1993; Berndt 2019), і лише в елліністичний період вони набули округлої чи гостроконечної форми (зокрема: Young 1964; Тирацян 1982; Olbrycht 1997 та ін.).

Також шоломи-пілоси узвичаїлися вже у постскіфську епоху і властиві радше для сарматського часу (Симоненко 2014, с. 265, 266, 277, рис. 12). Не виключено, що знамениті пілофори, про яких згадують дослідники у зв'язку з розглядом ак-бурунського конуса як частини головного убору (напр.: Клочко 2009, с. 178, 181; Виноградов 2017, с. 179; ін.), також е реальністю сарматського часу. Адже про пілофорів, найвищий соціальний прошарок скіфського суспільства (див.: Хазанов 1975, с. 181), з якого нібито походять мудреці Анахарсіс і Токсаріс, нам відомо тільки з новел Лукіана Самосатського (Luc. Anach. 16; Scyth. 1), автора вже II ст. н. е.

Конусоподібний предмет -- ковпак для китиць, що підв'язували до шиї коня. М.І. Ростовцев і Є.М. Прідік вважали конусоподібні предмети ковпаками для китиць з кінського убору (Придик 1914, с. 109, прим. 2). Аналогічно М.І. Артамонов припускав, що конус з Гострої Томаковської Могили е обоймою для науза -- великої китиці, яку підвішують до шиї коня (Артамонов 1966, с. 28). На думку А.І. Пузікової, такими ковпаками були невеликі конуси із середньодонських комплексів -- кургану 22 групи Часті кургани (рис. 1: 9) та кургану 1 поблизу с. Руська Тростянка (Пузикова 1995, с. 12, 25; 2017, с. 79). Подібне припущення висловили й інші дослідники (Савченко 2009, с. 287; Гуляев 2009, с. 120; 2019, с. 180--184). На думку О.Є. Фіалко, яку підтримав О.Д. Могилов, більшу частину конусів, за винятком екземплярів із Братолюбівського кургану та Передеріевої Могили, можна розглядати як вотолоки -- конуси для китиць. Насамперед це стосуеться конусів із Курджипського кургану (Фиалко 2005, с. 412--414; Могилов 2008, с. 85, рис. 152, 27, 28; 154, 40, 41). Також до кінської упряжі відносять парні конуси зі Ставропольського скарбу, курганів Курджипського та Ак-Бурун (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 36).

Однак будь-яких підстав для подібної атрибуції ми не маемо (Легранд 1998, с. 95). Жоден зі згаданих великих конусів не був знайдений у складі кінської вуздечки чи будь-якому відношенні до неї. У скіфському середовищі, вірогідно, дійсно використовували конуси-вотолки, про що свідчать матеріали з кургану Огуз (Фиалко 2005; Величко, Полідович 2021, с. 107, 111), однак вони мали зовсім іншу форму. Недостатньо обґрунтованою є й думка про використання у складі декору вуздечки невеликих золотих конусоподібних ковпачків, що були знайдені в середньодонських комплексах IV ст. до н. е. -- курганах 7 і 8 групи Часті кургани, кургані 10 поблизу с. Колбіно, а також Курджипському кургані (Гуляев 2019, с. 180--184).

Конусоподібний предмет -- навершя штандарта або жезла. Також відомо припущення, що деякі конуси могли слугувати навершями бунчуків або штандартів ватажків (Ковалева, Мухопад 1982, с. 101; Кубышев, Ковалев 1994, с. 143, 144; Королькова 1995, с. 87; Пузикова 1995, с. 25; Мец 2008, с. 44; Бутягин, Виноградов 2014, с. 84 та ін.). Як зазначив В.Ю. Мурзін, «на верхньому кінці бунчука закріплювали кінські хвости, або хвости хутрових звірів, або смужки різнокольорової тканини. Це робило бунчук не лише символом влади, а й засобом управління під час сутички воїнами, підпорядкованими даному ватажку, який вказував бунчуком із золотим конусоподібним навершям, що добре видно не лише вдень, а й за місячного світла, напрям атаки чи здійснення іншого маневру, а також допомагав воїнам групуватись навколо свого ватажка у гущавині бою. Такі додаткові деталі оформлення скіфських бунчуків могли кріпитись до верхньої, загостреної вершини жердини, пропущеної через верхній отвір (Іллічеве, Казинський скарб)» (Мурзин 2018, с. 135; Ельников, Мурзин 2016, с. 80).

О.М. Лесков висловив припущення, що конуси були частиною жезлів і кріпилися на металевих стрижнях, на вершині яких могло бути «якесь металеве навершя, швидше за все, у вигляді скульптурного зображення тварини» (Лесков 1968, с. 160; 1972, с. 50; див. також: Мурзин 2018, с. 314--315).

Існуе думка, що братолюбівський і філіп- повський конуси якимось чином кріпились вертикально до жердини або іншої конструкції за допомогою кільця всередині (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 37; Мурзін 2018, с. 135). Також до внутрішнього кільця цих конусів, на думку дослідників, могли прив'язувати «якийсь предмет, швидше за все, кінський хвіст» (Кубишев, Симоненко 1991, с. 77; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 37), але в такому разі важко уявити, як кріпився власне сам конус.

На думку Ф. Меца, золоті конуси, що мають округлу, напівяйцеподібну форму (передовсім із курганів Передеріева Могила, Курджипський та ін.), поставлені на вертикально встановлені об'екти, набували яскраво вираженої фалічної символіки (Мец 2008, с. 51).

Але подібне використання конусів, як і взагалі існування штандартів (жезлів) такого або якогось іншого типу, поки що не підтверджено жодними джерелами (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 37). Використанню таких великих предметів як навершь суперечать їхня форма, порожнистий об'ем і матеріал виготовлення -- золото, яке є досить м'яким (Рябова, Черняков 2002а, с. 81).

Імовірно, таке припущення виникло за аналогією із бронзовими навершями на залізних стрижнях. Це, зокрема, знахідки у посульсь- ких курганах Старша Могила, 7 і 476 поблизу с. Вовківці (Ильинская 1968, с. 158) і багатьох інших комплексах. Але такі навершя -- зовсім інша категорія виробів, що мають свої особливості. Підстав припускати, що конуси могли бути якось використані разом з ними, у нас немає, так само немає підстав вважати, що вони могли бути прикріплені на залізні штирі (їхні залишки жодного разу не зафіксовані) або дерев'яні жердини чи стовпи, залишків яких також не знайдено (зокрема це стосується предмета з Передерієвої Могили, щодо якого робив припущення Ф. Мец). Окрім того, якщо конуси отворами насаджували на стрижень, то мали б залишитись досить помітні сліди, тоді як краї отворів не деформовані і не мають слідів контакту з твердими матеріалами. Та й самі отвори, що мають діаметр лише 8--10 мм, не пристосовані для насаджування і надійного закріплення досить масивних предметів.

Конусоподібний предмет -- «футляр» для зберігання скальпів. І.Т. Черняков та В.О. Рябова, критично проаналізувавши різні запропоновані версії використання конусів, дійшли висновку, що, найвірогідніше, ці предмети були призначені для збереження якихось виробів із м'яких органічних матеріалів, які прикріплювали всередині через отвір у дні чи за кільце. Свідченням цього є, на думку дослідників, загальна конструкція предметів і характер потертостей країв отворів і нижньої частини конусів від тривалої взаємодії з матеріалами зі шкіри і волосся. Такими органічними матеріалами, на думку дослідників, були скальпи, про практику зняття яких відомо з Геродота, а конуси, відповідно, слугували футлярами для зберігання скальпів (Рябова, Черняков 2002а; 2002b; 2002c; 2003). Л.С. Клочко зазначила, що ця версія добре аргументована і може бути застосовна до деяких виробів (Клоч- ко 2009, с. 178). Інші дослідники сприйняли її дуже критично (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 41--42). Суперечать такому припущенню передусім дані Геродота, який досить докладно описав спосіб зняття скіфами скальпів та їх використання (Herod. IV, 64), а також параметри конусів, в яких навряд чи поміститься більше одного--двох скальпів.

Конусоподібний предмет -- курильниця. Одним із останніх було висловлено припущення про можливість використання конусів як курильниці для споживання конопель та опію. Підставою для такого твердження стали результати аналізування залишків речовини, нібито виявленої всередині двох конусів із кургану поблизу с. Сенгілєєвське, а також порівняння конусів із бонгом, пристроєм для куріння конопель (Алексєєва, Болтрик, Сапожников 2021, с. 301--302). Але це твердження ґрунтується лише на одному випадку, який, до того ж, автори неправильно зрозуміли: в інтерв'ю, даному А. Бєлінським і А. Гассом, йшлося про використання концентрованої опіумної рідини, в якій присутні насіння конопель (Curry 2016, p. 29).

В усіх інших випадках знайдення золотих конусів жодних свідчень щодо використання їх як курильниць немає. Невідомі факти використання подібних курильниць і у подальші часи доби раннього заліза та середньовіччя 1. Водноас, у 2 Пазирикському кургані на Гірському Алтаї знайдено дві відкриті бронзові посудини, які використовували для куріння конопель. Про це свідчили каміння та зерна, що заповнювали ці посудини. Поруч знайдено жердини, що служили основою намету (Руденко 1953, с. 98--99, 332--334). Подібні жердини зафіксовано й в інших гірсько-алтайських курганах (Руденко 1960, с. 109). Ці знахідки пов- ною мірою відповідають повідомленням Геродота про використання скіфами наркотичних властивостей коноплі в «лазні», яку влаштовували після похорону (Herod. IV, 75).

Конусоподібний предмет -- посудина. Про конуси як про «золоту чашку з круглим отвором у середині дна» писали ще в часи перших знахідок цих виробів у XIX ст. (Древности... 1872, с. 63; див. також: Алексеева 1973, с. 252; Дзис-Райко 1983, с. 66, 175, кат. 116). Відзначали й подібність форми деяких виробів, зокрема братолюбівського конуса, ситулам та іншим формам посуду (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 38, 155). Однак багато дослідників заперечували можливість використання конусів як посуду, оскільки вони, по-перше, мають отвір у дні і, по-друге, повинні розташовуватись широкою основою донизу, якщо зважати на розташування зображень на предметах з курганів Передерієва Могила, Братолюбівсь- кого та Курджипського (Кубишев, Симоненко 1991, с. 76; Легранд 1998, с. 95; Рябова, Черняков 2002a, с. 81; 2002b, с. 43; Мец 2008, с. 44; Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 155, прим. 32).

Разом з тим, було запропоновано оригінальну версію, що деякі з конусів могли бути накривками для посудин, зокрема, вироби з Братолюбівського кургану (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 155, прим. 32) та Передеріє- вої Могили (Русяєва 1997, с. 58; Русяева 1999, с. 209). Однак наявність подібних посудин із накривками не підтверджено археологічними даними.

Що ж до отвору у дні, то для деяких дослідників ця особливість є, навпаки, підтвердженням ритуального характеру посудин. А.І. Кубишев і М.В. Ковальов звернули увагу на міфологічний образ «небесної діжки», пов'язаної із зачерпуванням благ із потойбіччя, підняттям їх на небеса і пролиттям на землю (Кубышев, Ковалев 1994, с. 144). Д.П. Кравець тлумачив конус.

Використання срібної чаші з кришкою (від початку дароносиці) з Чингульського кургану першої половини XIII ст. як курильниці, про що згадують автори (Алексєєва, Болтрик, Сапожников 2021, с. 302), є помилкою початкової атрибуції. У чаші був рідкий відвар із трав (Holod, Rassamakin 2012, с. 373--381), та й за конструкцією вона не могла бути курильницею, оскільки не має отворів. як «посудину для розливання вина на землі у вигляді культового поклоніння підземним богам» (Кравец 2002, с. 27).

Функція та ритуал. Отже, виходячи з наявних даних, можна впевнено стверджувати, що значна частина конусоподібних предметів другої половини VI -- початку IV ст. до н. е. була пов'язана із горитами. З'явились ці предмети, мабуть, як наслідок трансформації великих конічних ворворок, що поширились десь у середині VI ст. до н. е. (Гречко 2016, с. 155, рис. 7). Припущено, що розповсюдження цих ворворок було спричинене імпульсом від східних культур скіфо-сакського кола. Але саме у Північному Причорномор'ї з ворворками відбуваються різні трансформації. По-перше, вони проходять шлях від функціональних елементів кріплення до символічно-декоративних предметів, до яких можна віднести серію напівсферичних блях із бортиком, що жорстко кріпили до лицьового боку горита (Вітова Могила, Дугіно X, Гермонасса, Ольвія та ін.). Друга паралельна лінія трансформації конічних ворворок пов'язана зі зміною їхніх параметрів і, ймовірно, функціонального призначення, що знаменувалося появою великих золотих предметів зрізаноконічної форми. Археологічний контекст свідчить про зв'язок і цих предметів із горитами (Журавка, Дзюбина Могила, а також, можливо, Гостра Томаківська Могила, Ілліче- ве, Арциз) або, як варіант, з поясами (Олександрівка). Непрямим підтвердженням носіння подібних конусів на горитах є кам'яна скульптура й образотворчі пам'ятки (чортомлицька амфора). Сліди кріплення м'якими матеріалами (шкіряними ремінцями?) виявлено лише на ранніх напівсферичних предметах (Вишнівка, Скоробір). Більші конуси могли кріпитись за допомогою мотузки (або ременя) шляхом пропускання одного кінця в отвір і закріплення за допомогою вузла на зовнішній стороні, а другого -- на корпусі горита (Рябова, Черняков 2002а, с. 82). Можна припустити, що саме це завдання (приторочування конуса до основи) виконували кільце і скоба, прикріплені до внутрішньої частини предметів з Братолюбівського і 1 Філіпповського курганів (Рябова, Черняков 2002а, с. 82). Імовірно, конуси були знімними, а їхні значні параметри (порівняно з напівсферичними «умбонами») були зумовлені основною функцією, яку вони виконували.

З усіх перелічених версій можливого використання конусоподібних предметів найаргу- ментованішою є версія про функціонування їх як чаш (Шульц, Навротский 1973, с. 194, 196, 199; Кубишев, Ковальов 1994, с. 144; Кравец 2002, с. 27; Алексєєва, Болтрик, Сапожников 2021, с. 300; ін).

З розповіді Геродота нам відома традиція носіння скіфами золотих чаш на поясі, початок якої, згідно з міфом, було покладено Гераклом (Herod. IV.10). У давньогрецькому оригіналі в цьому випадку використано термін фіаХц -- чаша 1, який стосовно скіфів згадується ще тільки двічі: чаша-фшХц входить до складу золотих дарів -- предметів, що впали з неба (Herod. IV.5.3); золоті чаші (фшХад xpuoeag) разом із іншими предметами скіфи кладуть у могилу царів (Herod. IV.71.4). Отже, золоті чаші-фіаАц були сакральними предметами, пов'язаними зі світом богів. На думку А.І. Іванчика, такі чаші були у скіфів «одним із головних символів царської влади, що символізують її жрецький аспект», їх вважали матеріальним втіленням фарна (Иванчик 2010, с. 140). Однак про їх використання у повсякденному житті нам, на жаль, нічого не відомо. Стосовно використання чаші-фшХц у похоронному обряді фшХц -- посуд для пиття, чаша (Дворецкий 1958, с. 1724). Про відповідність опису Геродотом скіфського обряду поховання царя археологічним комплексам скіфського часу див. Ольховский 1978; Иванчик 2010., невипадковим видається зауваження Геродота про те, що у цьому разі скіфи не використовують посуд з іншого металу -- срібла чи міді (Herod. IV.71.4). Дійсно, за часів Геродота (тобто у другій -- третій чвертях V ст. до н. е.) скіфи не клали срібний чи мідний посуд у поховання, як свідчать археологічні джерела. Разом із тим, єдиним відомим золотим посудом ранньоскіфського часу є дві чаші з Келермесського кургану 1/Ш у Прикубанні (Галанина 1997, с. 147, 148, 225, 226; Иванчик 2010, с. 140). Можливо, своєрідними аналогами золотих чаш можна вважати дерев'яні чаші із золотими накладками (Ольховский 1991, с. 115; Иванчик 2010, с. 130, 141), характерні насамперед для V ст. до н. е. (Манцевич 1966; Рябова 1984). Але і надалі скіфи практично не використовували золоті чаші. Виняток становлять хіба що дві фіали з курганів Солоха (Манцевич 1987, с. 80--83, кат. 55) і Куль-Оба (Piotrovsky, Galanina, Grach 1986, pl. 164--165), чаша із зображенням коней із Братолюбівсько- го кургану (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 76--81) і кубок із зображеннями скіфів з кургану Куль-Оба (Piotrovsky, Galanina, Grach 1986, pl. 184--187).

Можливо, єдиним свідченням носіння скіфами чаш на поясі може бути статуя з Кропивницького (Єлисаветграда), оскільки предмет, що сприймається як конус, може бути саме чашею, якщо звернути увагу на нестандартне положення предмета та радіальну розбивку його поверхні (рис. 4: 2а). Серед відомого скіфського посуду, ймовірно, єдиним предметом, який має пристосування (кільце) для підвішування, є золота братолюбівська чаша (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 76--77, рис. 12: 1, 2). Форма та пропорції цієї чаші, на думку Ю.В. Болтрика, близькі до конусоподібних предметів, що, можливо, говорить і про близькість функціонального призначення (Болтрик 1996, с. 108). Показовою є знахідка у Боковій гробниці кургану Солоха золотої фіали, що лежала на гориті (Манцевич 1987, с. 80).

Безумовно, ми не маємо підстав вважати, що Геродот, говорячи про золоті чаші-фіаХц, мав на увазі саме золоті конуси. Однак є ще ряд аргументів на користь того, що ці предмети могли використовувати як своєрідні чаші. Конуси з Братолюбівського кургану та 1 Філіпповського курганів знайдені у сховках у складі набору посуду. У першому випадку конус знайдено разом із чашею та ритоном (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 20, 32--88), а в другому -- з дерев'яними чашами та посудом з коштовних металів (Пшеничнюк 2012, с. 23; рис. 18; 177).

Типологічною і, можливо, функціональною паралеллю до конусів є срібний ахеменідський ритон, що походить з тієї ж схованки II 1 Філіпповського кургану: в його дні, прикрашеному розеткою з листя лілеї, пророблено отвір, що відповідає отворам у пласкій частині конусоподібних предметів (Пшеничнюк 2012, с. 23, рис. 21: 2). Цей ритон, вірогідно, використовували у комплекті із золотим ажурним предметом (рис. 2: 4), що нагадує невеликий конус. Він має розміри відповідні до ритону, що дало змогу А.Х. Пшенічнюку вважати його підставкою (Пшеничнюк 2012, с. 76). Також отвори- зливи у дні є у срібного кубка зі скарбу, знайденого 1968 р. біля підніжжя цитаделі Еребуні у Вірменії, та срібного кубка з рельєфними сценами діонісійського кола, що походить із фракійського скарбу 1947 р. поблизу с. Борово в Болгарії (Трейстер 2013, с. 386--387). В обох випадках це був набір ритуального посуду. До того ж посудини, «що течуть», конусоподібної та зооморфної форми були відомі у Східному Середземномор'ї та в Передній Азії за доби бронзи (Власова 2000, с. 47).

М.Ю. Трейстер звернув увагу, що «верхня» частина золотого предмета з кургану Передерієва Могила прикрашена восьмипелюстковою розеткою (в цьому випадку подвійною) так, як це характерно тільки для оформлення дна срібних чаш скіфського часу (Трейстер 2010, с. 612--614). Так само оформлена «верхня» частина конуса із зображеннями воїнів із Курджипського кургану (Канторович 2010, с. 311, рис. 67), а вершина ак-бурунського предмета прикрашена 12-пелюстковою розеткою (Бутягин, Виноградов 2014, с. 81). Подібний збіг навряд чи випадковий, і цей елемент не міг мати тільки декоративну функцію, зважаючи на високу сакральність зображень на всіх трьох предметах.

Проте, якщо ж використовувати ці три вироби як посуд, то зображення на їхніх стінках виявляться перевернутими догори дригом. Але ця контраверсійність, імовірно, була пов'язана з особливістю ритуального використання, в ході якого перевертання предмету відігравало ключову містичну роль. Можливо, в цьому випадку спрацьовувала ситуація «перевернутих» композицій, пов'язаних із геометрією нижнього світу, який є «перевернутим» порівняно з «верхнім» і «середнім» світами (Мурзин 2018, с. 135). Зафіксовано чимало випадків ритуального використання перевернутого посуду у передскіфський час за доби пізньої бронзи (Сотникова 2015; Цимиданов 2011, с. 171; Подобед, Усачук, Цимиданов 2013, с. 34 та ін.). На предметах скіфського часу зафіксовані випадки ритуального використання перевернутих предметів: списа у сцені, відтвореній на конусі з Курджипського кургану (Галанина 1980, с. 93, кат. 51), і сокири, яку тримає жрець на церемоніальній сокирі з Келермеського кургану 1/Ш (Галанина 1997, табл. 10: 6d).

Звернемо також увагу на зображення на верхній площині конуса із Братолюбівського кургану, де відтворено сцену нападу пантери на оленя. Згідно зі скіфським зооморфним кодом, пантера є представником нижнього світу (Полидович 2017, с. 188--189) і ніяк не може займати верхню, домінантну позицію, якщо тільки не враховувати структуру «перевернутої» композиції.

Разом з тим, для використання братолюбівського конуса як чаші є й певні перепони -- розриви стінок посудини. Їх вважають слідами ремонту у вигляді кількох акуратних золотих пластин, на яких дуже майстерно відтворені порушені частини зображення (Кубышев, Бессонова, Ковалев 2009, с. 34, фото 12, 13). Але ці втрати металу, заповнені ремонтом, могли статись ще під час виготовлення предмета (Витрик 2009, с. 141--144). Хоча не можна виключати імовірності навмисного походження цих розривів. Також відсутність отвору може говорити про символічне, а не функціональне використання братолюбівського конусу в ритуалах, під час яких акцент робився саме на зображеннях на ньому.

Використання конусів як чаш із нижнім отвором-зливом, звичайно ж, передбачало включення їх у певний ритуал жертвопринесення, пов'язаний із поливанням. Зокрема, цим обумовлений декор конуса із Братолюбівського кургану зі сценами шматування хижаками копитних тварин, які були образотворчим еквівалентом реального жертвопринесення.