Князь Данило Романович та угорські королі 1205-1235 рр. Частина 2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Князь Данило Романович та угорські королі 1205-1235 рр. Частина 2

Мирослав Волощук

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Центр медієвістичних студій, м. Івано-Франківськ

Даріуш Домбровський

Університет імені Казимира Великого (Бидґощ, Польща)

Історичний виділ

Бидґощ

Анотація

Актуальний матеріал присвячений другій частині ініційованої 2019 р. львівським професором Володимиром Александровичем дискусії про характер взаємовідносин князя Данила Романовича із угорськими королями Андрієм ІІ та Белою IV. Дана стаття торкається участі волинського володаря у коронаційних врочистостях Бели, що мали місце у Столичному Білгороді (сучасне угорське місто Секешфехервар) 14 жовтня 1235 р. Шляхом порівняльного аналізу описів коронації угорських володарів ХІІІ-XV ст. автори дійшли висновків про неповне відтворення на сторінках Пожонської хроніки відведеної Данилові ролі. На основі лише цього лаконічного сюжету неможливо реконструювати усіх подробиць врочистостей коронування Бели IV, а найголовніше - статусу у них руського князя. Однак застосування компаративного аналізу в роботі з писемними джерелами, проведення польових досліджень дають змогу чітко стверджувати: 1) Данило Романович провадив королівського коня упродовж усієї церемонії (а не лише, до храму Свв. Петра і Павла), що тривала упродовж дня на різних підготовлених для неї локаціях; 2) зафіксований чи не вперше під час церемоніалу жест Officium stratoris за присутності людей імператора Фрідріха ІІ слугував, на наш погляд, прикладом imitatio відповідних традицій Священної Римської імперії із однозначним, зрозумілим усім присутнім, сенсом; 3) для Романовичів участь князя Данила у врочистостях 14 жовтня 1235 р. не вважалася вартою сімейної пам'яті, можливо принизливою, а тому, на відміну від багатьох інших знаменитих подій свого часу, не потрапила на сторінки упорядкованої при їхньому дворі хроніки (так званого Галицько-Волинського літопису); князь король угорський

4) жест ведення волинським володарем коня Бели IV став необхідним інструментом врегулювання його відносин із Арпадами після спершу смерті на початку 1234 р. у обложеному військами Данила Галичі сина Андрія ІІ герцога Андрія, згодом 21 вересня 1235 р. - самого короля Угорщини, а відтак - підтримки угорською королівською родиною у місті над Дністром Михайла Всеволодовича і його сина Рос - тислава. Монгольське вторгнення до Угорщини 1241-1242 рр., поразка військ Ростислава Михайловича і бана Філі у битві під Ярославом 17 серпня 1245 р., а також повернення у квітні - травні 1246 р. старшого Романовича живим після візиту до хана Бату кардинально змінили акценти міждинастичних сто - сунків. Відтепер задекларована 14 жовтня 1235 р. жестом Officium stratoris залежність князя Данила від Бели IV поступилася нагальній потребі спільних партнерських дій проти номадів, навіть шляхом укладення нерівноправного з погляду Арпадів матримоніального союзу з Романовичами.

Ключові слова: Володимир Александрович, династія Арпадів, Романовичі, князь Данило, король Андрій ІІ, Бела IV, Officium stratoris, коронація, монголи.

PRINCE DANYLO ROMANOVYCH AND HUNGARIAN KINGS 1205-1235

PART 2

Myroslav Voloshchuk

Vasyl' Stefanyk Precarpathian National University Centrum Studiorum Mediaevalium,

Ivano-Frankivsk

Dariusz D^browski

Kazimierz Wielki University (Bydgoszcz, Poland)

Faculty of History

Bydgoszcz

The actual material is devoted to the second half of the discussion initiated in 2019 by Lviv professor Volodymyr Alexandrovych about the nature of the relationship between Prince Danylo Romanovych and the Hungarian kings Andrew II and Bela IV. This article concerns the participation of the Volhynian Prince in the coronation of Bela, which took place in Alba Regia (the modern Hungarian town Szekesfehervar) on October 14, 1235. Using the comparative analysis to the descriptions of the coronation of the Hungarian rulers during the 13th-15th centuries, the authors came to the conclusion that the role, assigned to Danylo, wasn't fully reproduced in the Posonian Chronicle. It is impossible to reconstruct all details of the Bela's coronation ceremony (especially, the status of the Rus'ian Prince) only on the basis of mentioned laconic fragment. However, the comparative analysis of the written sources, field studies, make it possible to clearly state the following: 1) Danylo Romanovych led the royal horse throughout the ceremony (and not only to the St. Peter and Paul

Church) during the day at various locations prepared for it; 2) the Officium stratoris gesture recorded for the first time during the ceremony, in the presence of the people of Emperor Frederick II meant, in our opinion, an example of imitation of the traditions of the Holy Roman Empire with an unambiguous meaning understood by all participants of the coronation; 3) the participation of Prince Danylo in the coronation on October 14, 1235 was not considered worthy of the family memory, perhaps humiliating for the Romanids, and therefore, unlike many other famous events of his time, we cannot read about it on the pages of the chronicle ordered at their court (the so-called Galician-Volhynian litopys); 4) the gesture of leading the horse of Bela IV by the Volhynian Prince became a necessary for the regulating of his relations with the Arpads after the death at the beginning of 1234 (in Halych, besieged by the troops of Danylo) of the son of Andrew II, Duke Andrew, later on September 21, 1235 - the king of Hungary himself, and hence - the support of the Hungarian royal family in the city above the Dniester river of Mykhailo Vsevolodovych and his son Rostislav. The Mongol invasion to Hungary in 12411242, the defeat of the troops of Rostislav Mykhailovych and ban Fila in the battle of Yaroslav on August 17, 1245, as well as the return of the elder Romanovych alive in April - May 1246 after a visit to Batu-khan radically changed the inter-dynastic relations. Now, Prince Danilo's dependence on Bela IV, declared on October 14, 1235 by the Officium stratoris gesture, gave way to the urgent need for joint partnership actions against the nomads, even by the concluding a matrimonial union with the Romanids, which was unequal from the point of view of the Arpads.

Keywords: Volodymyr Alexandrowych, the Arpad dynasty, the Romanids, Prince Danylo, the king Andrew II, the king Bela IV, Officium stratoris, coronation, the Mongols.

Важливим елементом дискусії, актуалізованої нещодавно професором Володимиром Александровичем зі Львова, щодо відносин князя Данила Романовича (f 1264) із угорськими королями першої третини ХІІІ ст.Александрович В. "Угорське підданство" короля Данила Романовича. Княжа доба: історія і культура. 2019. Вип. 13. С. 133-190., є характер і особливо наслідки участі руського володаря у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р. Бели IV (f 1270). Окреслена тема не нова, а з огляду на сюжет і сформований у історіографії образ короля Русі - належить до чи не найбільш складних. Оцінки, що нуртують у науковій літературі, кардинально відрізняються одна від одної, що, природно, часом призводить до цілком гострих випадів одних авторів у бік інших, часом - на межі наукової етики.

Хронологічно можна відчути, що дискусія активізувалася після появи понад 15 років тому низки присвячених окресленій проблематиці статей, кілька з яких підготував один із авторів цього матеріалуЛабунька М. Князь Данило Галицький і коронація угорського короля Бели IV (Чин Officium Stratoris). До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / ред. колегія

І.Гирич, Я. Грицак, М. Крикун. Київ; Львів: Вид-во НТШ та ін., 2004. Т. 1. С. 554-561; Волощук М. Вассальная зависимость Даниила Романовича от Бели IV (1235-1245 гг.): актуальные вопросы реконструкции русско-венгерских отношений второй четверти ХІІІ в. Specimina nova. Pars prima. Sectio medievalis. Pecs, 2005. P. 3. S. 83-115; Його ж. Васальна підлеглість Данила Романовича від Бели IV (1235-1245 гг.): джерела, історіографія та коротка постановка проблеми. Україна Угорщина: спільне минуле та сьогодення. Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 14-16 квітня 2005р.) / відп. ред. В.А. Смолій. Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. С. 86-95 (переклад угорською див.: Voloscsuk M. Danyilo Romanovics IV. Belatol valo ШЬегі fuggosege (1235-1245): forrasok, tortenetiras es a problema rovid felvetese. Magyar-ukran kozos mult es jelen. Nemzetkozi tudomanyos konferencia anyagai (2005. aprilis 14-16) / felelos szerkeszto V. Szmolij. Київ, 2006. Old. 83-92).. Відтак надалі усі, хто давав оцінку візитові Данила Романовича до Угорщини восени 1235 р. та особливо участі у коронації Бели IV, умовно розділилися на кілька груп. До першої входять ті, хто вбачають у діях князя видатний дипломатичний крок та, як наслідок - жодних ознак його васальної залежності (принаймні видимих у регулярних русько-угорських відносинах першої третини - середини ХІІІ ст.). До другої належать учені, котрі переконані, що залучення руського володаря до коронаційних врочистостей, його згода взяти у них участь були не випадковими і передбачали відповідну подальшу субординацію щодо Бели IV (за нових реалій у колі великої королівської родини), імовірно, як наслідок попередніх практик у стосунках із Андрієм ІІ (f 1235) ще з другої половини 1205-1206 рр. Врешті третю групу складають історики, які вбачають у сюжеті не що інше, як демонстрацію певної угорської особливої уваги і поваги щодо почесного гостя, який опинився при дворі Арпадів у настільки відповідальний для країни моментНове бачення теми упродовж 2015-2018 рр. у кількох працях запропонували Ілля Паршин (Паршин І. Участь князя Данила Романовича в інтронізації угорського короля Бели IV. Княжа доба: історія і культура. 2015. Вип. 9. С. 25-29; Його ж. Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські наративні джерела. XIII-XV століть. Львів, 2018. С. 205-215) і Дюра Гарді (Гарди Д. Данило Романович на інтро - нізації Бейли IV 1235 року - або повернення до королівської сім'ї. Король Данило Романович: культурна і державотворча спадщина його доби / під заг. ред. М. Бевза, Ю. Лукомського. Львів: Растр-7, 2016. С. 43-47). Опублікована ж 2019 р. стаття В. Александровича, судячи із її назви, мабуть мала покласти крапку у вкотре винесеній на обговорення проблемі (Александрович В. "Угорське підданство"... С. 135151), але лише спричинила новий етап дискусій, утім і на сторінках періодичного видання за його редакції, причому з абсолютно протилежними, але врівноваженими та із притаманною авторам науковою етикою, висновками (Мусін О., Войцещук Н. Перемишль та "гірська країна Перемишльська": межі землі й грані історії. Княжа доба: історія і культура. 2020. Вип. 14. С. 110-112). Відзначмо також присутність даного сюжету у коментарях до тексту (перекладеного зокрема для ширшого кола читачів польською і словацькою) кількох найновіших видань так званого Галицько-Волинського літопису (зокрема й з погляду дуже важливого текстологічного аналізу) останнім часом, на наш погляд, слушно у силу жанру, особливостей підготовки, адресата наративу названого дослідниками хронікою Романовичів ХІІІ ст. (Chronica Galiciano-Voliniana (Chronica Romanoviciana) / ed. D. D^browski, A. Jusupovic, Monumenta Polo- niae historica (далі - MPH). Krakow ; Warszawa : PAN ; PAU, 2017. Nova Series. T. XVI. S. 194, прим. 530; пор. практично тотожний за змістом коментар: Kronika Halicko-Wofynska (z XIII wieku) / z j^zyka cerkiewno-slowianskiego przelozyl, przedmow^ i komentarzami opatrzyl E. Goranin. Oborniki Sl^skie : Studio Graphito, 2020. S. 151, прим. 588; див. також: Halicsko-volynska kronika. Nezname rozpravanie o rodine kralov a kniezat vychodno-strednej Europy v 13. Storoa / eds. M. Homza, N. Malinovska. Martin: Matica slovenska, 2019. S. 168-169, прим. 356; Галицько-Волинський літопис. Текстологія / за ред. О. Толочка. Київ: Академперіодика, 2020. С. 441)..

Професор В. Александрович, власне, належить до третьої групи дослідників, а його погляди зводяться до наступних:

1. На основі описання участі Данила Романовича у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р., Автор цілковито заперечує можливість його васального підданства, водночас абсолютно відкидаючи залежність малолітніх дітей покійного Романа Мстиславовича, - а головно старшого сина, - від Андрія ІІ після зустрічі того із вдовою загиблого під Завихостом 19 червня 1205 р. князяСпростування другої частини поглядів Автора див.: Волощук М., Домбровський Д. Князь Данило Ро - манович та угорські королі 1205-1235 рр. (у відповідь Володимирові Александровичу). Частина 1. Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. Івано-Франківськ, 2020. Вип. 33. С. 37-59..

2. Описання ведення князем Данилом королівського коня у Столичному Білгороді як і набір свідчень "літописця Романовичів" про події наступних кількох років нічим не здатні вказати на вірогідність якогось підпорядкуванняАлександрович В. "Угорське підданство". С. 151. Там само. С. 188.. Зі слів В. Александровича, "[...] "угорське підданство" короля Данила Романовича виступає заснованим винятково на знаної широти здогадах без належного вивчення доступної джерельної підстави та водночас - відповідного адекватного осмислення самої залученої мотивації" .

3. "Гостя, безперечно, виразно вивищено дорученням виконувати однозначно почесну місію. З нею ніяк не випадало би співвідносити навантаження, начебто, якогось применшення, упослідження, а, щобільше, - підпорядкування та підданства. Згідно з середньовічним церемоніалом, підданий [...] ніяк не міг би виступати на тому місці і в тій ролі, якими відзначено Данила Романовича"Там само. С. 155., - резюмує Автор щодо подій 14 жовтня 1235 р.

Ситуація у державі Романовичів другої половини 1235 р., візит князя Данила до Угорщини та справа королеви Беатриси д'Есте

Станом на початок весни 1234 р. держава Романовичів знову розширилася після здобуття князем Данилом Галича, при облозі якого помер його супротивник герцог Андрій (f 1234)Chronica Galiciano-Voliniana. S. 184. Пор.: Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolata, Monumenta Germaniae historica. Scriptores (далі - MGH SS) / ed. G. Pertz. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, 1874. T. 23. S. 944.. Це було четверте повернення волинських володарів до міста над ДністромD^browski D. Daniel Romanowicz krol Rusi (ok. 1201-1264). Biografia polityczna. Krakow : Avalon, 2012. T. 1. S. 468, про реакцію на яке немолодого вже на той час короля Андрія ІІ нам нічого невідомо. У відповідь на успіхи Данила Романовича київський князь Володимир Рюрикович (f 1239) "присла | с[ы]на своего Ростислава в Галич[ь], и прїа с ним[ь] брат[ь]ство и | любовь великоу"Chronica Galiciano-Voliniana. S. 185-186.. Підтвердження взаємної приязні, що існувала між князями й ранішеD^browski D. Wlodzimierz Dymitr Rurykowicz i jego stosunki z Danielem Romanowiczem. Kartka z dziejow politycznych Rusi w I pol. XIII w. Фортеця: збірник заповідника "Тустань". На пошану Михайла Рожка. Львів: Камула, 2009. Кн. 1. С. 68-89., посприяло долученню сил князя Данила у затяжну і виснажливу військову кампанію Володимира Рюриковича проти чернігівського князя Михайла Всеволодовича (f 1246), що тривала `^т[ъ] Кр[ь]щенїа до Вознесенїа", тобто упродовж 6 січня - 17 травня 1235 р.Chronica Galiciano-Voliniana. S. 189.

Для Данила Романовича бойові дії у Чернігівській землі супроводжувалися тяжкими втратами у війську, згодом полоненням ворожими силами головного союзника Володимира

Рюриковича ("СрФти|вшим[ъ] же са воем[ъ] MHwrbiMpb] половец[ь]кым[ъ] оу Торцескаго, и быс[ть] | сЬча люта [...] Вълwди|мероу ж[е] штомоу быв[ъ]шю"Chronica Galiciano-Voliniana. S. 191. Ibidem. S. 193-194.) та, як наслідок, завершилися влітку 1235 р. неспроможністю контролю Галича, який, за - на превеликий жаль, - не окреслених джерелами обставин, перейшов до рук Михайла Всеволодовича.

Хроніка Романовичів ХІІІ ст. повідомляє, що на тлі військових невдач та неприйняття князя елітами Галича "Данилови ж[е] оувФда|в[ъ]шю крамолоу их[ъ] [тобто, бояр. - Авт.], изыде въ оугры, точний час чого встановити неможливо, на відміну від часу повернення на батьківщину`^имі ж[е] приспЬ|в[ъ]ши [1235/6 р. - Авт.], иде Васил[ь]ко к Галичю, поима лахы. Данил[ъ] же | в то времл прїиде къ брату си изъ оугоръ [акцент наш - Авт.]", Ibidem. S. 194. Цілком можливо князь вирушив до Угорщини ще у червні 1235 р. (D^browski D. Daniel Romanowicz krol Rusi. S. 187-189), чому, однак, бракує переконливих доказів.. Чимало істориків, утім і наш Автор, певні, що князь вирушив до Угорщини ще за життя Андрія ІІАлександрович В. "Угорське підданство"... С. 187., чому, проте, expressis verbis підтверджень немає. Однозначно ясно, що він провів за межами своїх володінь кілька місяців - до зими 1235/6 р.

Натомість король, одружившись втретє 14 травня 1234 р.Дружиною Андрія ІІ стала донька Альдобрандіно д'Есте Беатриса (f 1245) (Wertner M. Az Arpadok csaladi tortenete. Nagybecskereken : Pleitz Fer. Pal Konyvnyomdaja, 1892. Old. 430; Zsoldos A. Az Arpadok es asszonyaik. A kiralynei intezmeny az Arpadok koraban. Budapest : MTA Tortenettudomanyegyetem Intezete, 2005. Old. 190)., перебував у цілком добрій фізичній формі. Зокрема влітку 1235 р. він завдав поразки австрійським військам герцога Фрідріха Бабенберґа (f 1246), що вторглися до його володінь, спустошивши контрнаступом землі супротивника аж до ВідняДив. наприклад із останнього: Rohac P. Fridrich II. Babenbersky a jeho boje s Uhorskym a Ceskym kra - l'ovstvom 1230-1246. Vojenska historia. 2015. R. 19. C. 3. S. 10-11; Rudolf V. Cseh-magyar-osztrak kapcsolatok II. (Harcias) Frigyes uralkodasa alatt (1230-1246). Fons. Vol. XXIV. 2018. sz. 1. Old. 21; Сенґа Т. Галич, Галицька та Руська землі у взаємовідносинах з Угорщиною ХІ-ХІІІ ст. Галич. Збірник наукових праць / за ред. М. Волощука. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2020. Серія 2. Вип. 5. С. 72, прим. 188.. Однак 21 вересня 1235 р. за невстановлених обставин та цілком несподівано у віці поміж 58-60 років угорський володар помер і спершу був похований в Орадеї поряд із Володиславом І (f 1095)"Andreas Rex Hungariae moritur et sepelitur in Waradino", Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolate. S. 937. Пор.: Kadar T. Az Arpad-hazi uralkodok es az orszaglasuk idejen hercegi cimmel tartomanyi kulonhatalmat gyakorolt kulhoni, fejedelmi szarmazasd elokelok, valamint azok csaladtagjainak elhalalozasi es temetkezesi adatai 997-1301 kozott. Fons. Vol. XIX. 2012. Sz. 1. Old. 93. До слова, зі статті Томаша Кадара бачимо, що інформації про день похорону ми не маємо не тільки у випадку Андрія ІІ. Відсутня вона і в найновішій "Історичній хронології доби Арпадів (9971301/' Даніеля Бачатьяї. При цьому час смерті короля автор датує періодом поміж 21 вересня - 1 жовтня 1235 р. (Bacsatyai D. Az Arpad-kor torteneti kronologiaja (997-1301). Budapest : Bolcseszettudomanyi Kutatokozpont, 2022. Old. 168).. У церемонії прощання з Андрієм ІІ, точна дата якої, на відміну від дати смерті, невідома, можливо взяли участь посли німецького імператора Фрідріха ІІ (f 1250), котрі прибули до Угорщини з вимогою виплати, начебто, затриманої батьком Бели IV данини у розмірі п'яти тисяч срібних марок"Imperator Fredericus repetit a rege Hungarie tributum 47 annorum, quod videlicet ex quo mortuus est avus eius magnus imperator Fredericus solutum non fuerat", Chronica Alberici monachi Trium Fontium a monacho Novi Monasterii Hoiensis interpolate. S. 939; "His temporibus mortuo Andrea rege Ungarie, et regnante Bela filio eius pro eo, imperator suos legatos ad regem Ungarie destinavit", Annales S. Iustinae Patavini. MGH SS / ed. G. Pertz. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, 1866. T. 19. S. 155. Пор.: Kosztolnyik Z. Hungary in the Thirteenth Century. New-York : Columbia University Press, 1996. P. 122.. Серед іншого вони посприяли у делікатній справі втечі з-під варти вагітної удови Андрія ІІ Беатриси д'Есте (f 1245), звину - ваченої синами покійного короля Белою і Коломаном (f 1241) у подружній зраді з палатином Діонісієм сином Омпуда, з яким ніби після смерті чоловіка та мала намір втектиДив. до прикладу: Nyary A. Beatrix kiralyne, II. Endre hitvese. Szazadok. 1868. Fuz. 9. Old. 601-603; пор.: Wertner M. Op. cit. Old. 433.. Врешті решт переодягнена хлопцем молода удова у посольському супроводі зуміла виїхати до німецьких земель, де на початку 1236 р. народила сина Стефана (f 1271)"Tunc Beatrix regina, cum esset gravida, timore sui crudelis privigni, iunxit se in reversione societati imperialium legatorum, induta veste virili; et sic deluso rege, qui faciebat eam cum summa diligentia custodiri, in Alemaniam latenter confugit, peperitque ibi filium, quem Stephanum appellavit", Annales S. Iustinae Patavini. S. 155; Chronicon Estense cum additamentis usque ad annum 1478 / a cura G. Bertoni e E. P. Vicini. Raccolta degli storici Italiani dal cinquecento al millecinquecento ordinate da L. A. Muratori. Nova edizione riveduta ampliata e corretta / con la direzione di G. Carducci e V. Fiorini. Citta di Castello : Coi tipi della casa editrice S. Lapi, 2016. T. 15. P. 3. S. 14. Пор.: Wertner M. Op. cit. Old. 546, прим. 2 із добором інших джерельних свідчень..

Факт відправлення Фрідріхом ІІ послів, на наш погляд, важливий з кількох причин. Перш, ніж відіслати їх до Угорщини, цісар мусів довідатися про відхід у засвіти угорського володаря, що потребувало часу, адже частину серпня і вересень 1235 р. він провів спершу у Майнці (тепер - однойменне місто федеральної землі Рейланд-Пфальц, Німеччина), а згодом ельзаському місті Агно (тепер - місто, комуна і супрефектура регіону Гранд-Ест департаменту Нижній Рейн округу Агно-Вісамбур кантону Агно, Франція), де уклав цілу низку документівHistoria diplomatica Friderici secundi / collegit J.-L.-A. Huillard-Breholles. Parisiis : Excudebat Henricus Plon, 1855. T. 4. P. 2. S. 760-770. і певне отримав звістку про смерть Андрія ІІ. Відстань від Агно до Столичного Білгорода (Alba Regia, тепер - місто Секешфехервар, Угорщина), Естерґома чи місця поховання короля Угор - щини в Орадеї становить від майже тисячі до понад 1200 км. З огляду на середню швидкість пересування вершника (чи групи вершників) цієї пори року, терміновість справи, можна при - пустити, що до Агно важлива інформація дійшла не раніше, ніж на третій, а то й четвертий чи п'ятий день, тобто 23-24/25 вересня (якщо зважати, що король помер саме 21 вересня, а не пізніше). Приготування послів та їхній проведений у дорозі до Угорщини час дозволяють при - пустити прибуття на місце щонайменше на початку - у першій декаді жовтня 1235 р. Зазвичай покійника ховали на третій, іноді четвертий день із подальшою невідкладною коронацією наступника. До прикладу зі смертю Карла Роберта з династії Анжу 16 липня та похорон 18 липня 1342 р. його син Людовік І прийшов до влади на третій після похорон день - 21 липняChronici Hungarici compositio saeculi XIV. Scriptores rerum Hungaricarum tempore ducum regumque stirpis Arpadianae gestarum (далі - SRH) / edendo operi praefuit I. Szentpetery. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, 1937. Vol. 1. S. 503.. Але от доньку Людовіка Марію (f 1395) коронували одразу на другий після похорон її батька день - 17 вересня 1382 р.Johannes de Thurocz. Chronica Hungarorum. I. Textus / ed. E. Galantai, Gy. Kristo. Budapest : Akademiai kiado, 1985. S. 187-188, 190.. Поміж смертю Андрія ІІ 21 вересня (або пізніше) і коронацією Бели IV 14 жовтня 1235 р. пройшло щонайбільше 24 дні, дата похорон покійниками невідома, а відтак теоретично посли Фрідріха ІІ дійсно могли взяти участь у обох церемоніях.

Оперативність, з якою прибули німецькі делегати до Угорщини, демонструє, що для князя Данила також не становило проблеми приїхати саме напередодні коронації (а можливо ще й узяти участь у похоронах батька Бели IV), адже відстань від волинського Володимира до Орадеї була удвічі коротшою, аніж для посланців Фрідріха ІІ. Адже переконливих доказів на прибуття старшого Романовича до володінь Арпадів ще за життя Андрія ІІ та причин візиту, як ми вже зазначали - бракує. Але наведені міркування до суті справи мають радше опосередкований стосунок. Важливо констатувати присутність під час королівських врочистостей 14 жовтня 1235 р. як волинського володаря, так і людей імператора. Додатково хоч і опосередковано це теж підтверджується датованим 1236 р. листом Фрідріха ІІ чеському королю Вацлаву І (f 1253) зі складеним post factum переліком обвинувачень у адрес австрійського герцога Фрідріха Бабенберґа. Одним із таких був не окреслений автором хронологічно напад на посланців імператора та не названого за іменем руського князя, котрий передав ними цісареві якісь дари"Praeterea nuncios nostros in securitate sua et conductu receptos spoliari mandavit. Xenia quoque per ducem Rossiae nobis transmissa nunciis eius in contumeliam et iniuriam nostrum fecit auferri", Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae / studio et opera A. Boczek. Olomoucii, 1839. T. 2 : 1200-1240. S. 228; пор.: Regesta Diplomatica nec non epistolaria Bohemiae et Moraviae / opera C. Jaromiri Erben. Pragae, 1855. P. 1 : 600- 1253. S. 360; Urkundenbuch zur Geschichte der Babenberger in Osterreich / bearbeitet von O. Frh. von Mitis, H. Dienst, Ch. Lackner unter Mitwirkung von H. Hageneder. Wien, Munchen : Bohlau, 1997. Bd. 4/2 : 11951287. S. 226. Йдеться про добре відомий текст, що, за останніми дослідженнями, постав не раніше весни 1236 р., відтворюючи події, починаючи з липня 1235 р. "Руський сюжет" листа був предметом студій вчених, але із цілковито різним датуванням (див. із останніх робіт: Майоров А.В. Русь, Византия и Западная Европа. Из истории внешнеполитических и культурных связей ХІІ-ХШ вв. Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 2011. С. 654; Мартынюк А.В. До Герберштейна. Австрия и Восточная Европа (XIII - началоXVвека). Москва: Квадрига, 2019. С. 36-37).. На наш погляд, йшлося про повернення додому ще до зими 1235/6 р. згаданих раніше людей Фрідріха ІІ, котрі вже після коронування Бели IV допомогли удові Андрія ІІ Беатриси д'Есте таємно вибратися з Угорщини. До них вочевидь доєдналися посли ducem Rossiae - Данила Романовича, пограбовані згодом людьми герцога Австрії.

Відтак описані у Пожонській хроніці, а відтак - Композиції угорських хронік XIV ст. та цілому ряду інших, пізніше упорядкованих, наративів королівські врочистості неповні. У текстах відсутня інформація про інших гостей, які були на коронації Бели IV, зокрема - послів Фрідріха ІІ"Rex Wela filius eius post eum coronatus est in kathedrali ecclesia Beati Petri in Alba, quam ipse consecrari fecit, Colomano S[lavonie] duce, fratre eiusdem ensem regalem ad latus eius honorifice tenentem (sic), Daniele vero duce Ruthenorum equum suum ante ipsum summa cum reverencia ducente", Chronicon Posoniensis / ed.

A. Domanovszky. SRH / edendo operi praefuit I. Szentpetery. Budapestini : Academia Litter. Hungarica atque Societate Histor. Hungarica in partem impensarum venientibus Typographiae Reg. Universitatis Litter. Hung Sumptibus, 1938. Vol. 2. S. 42. Перелік наступних за хронологією згадок див.: Александрович В. "Угор - ське підданство"... С. 153, прим. 100. Не варто дивуватися, що у описі відсутня інформація про, зокрема, представників угорської знаті, без якої такого штибу врочистості не проходили. Про те, що "[...] Bella rex patrio more Andreae regi optimo funerales exequias celebrari magno pomparum apparatu instituerat" добре відомо із дещо пізніших за часом появи свідчень Іоанна із Феррари (Nyary A. Op. cit. Old. 603, прим. 1; пор.: Wertner M. Op. cit. Old. 433, прим. 4). Відтак немає сумніву, що із такою ж помпою пройшла за хронологією друга після похорон Андрія ІІ врочистість - коронація самого Бели IV.. Причиною цього замовчування, швидше за все, стала їхня причетність до втечі з- під варти вагітної удови, адже народження нею сина становило для Бели і Коломана чималу проблему"Bele scilicet et Colomanno, displicuit vehementer; timebant enim, ne pater senex filios de iuvencula generaret", Annales S. Iustinae Patavini. S. 154; Chronicon Estense cum additamentis usque ad annum 1478. S. 14. До слова, це була не перша коронація (хоча й без опису officium stratoris, якого може й не було) за присутності представників Імперії. Terminus ante quem 27 вересня 1063 р. встановлення королем Угорщини старшого сина Андрія І (f 1060) Соломона (f 1074) відбулося за безпосередньої допомоги і участі 13-річного Генріха W (f 1106): "Rex itaque Salomon cum imperatore sine difficultate intravit in Hungariam rege orbatam et secures venit in civitatem regiam Alba, ibique ab omni clero et populo totius Hungarie honorificentissime suspectus est. Concionatus est autem imperator ad universum cetum Hungarorum pro genero suo rege Salamone pacemque inter eos reformatam iusiurandum (sic) religione interposita confirmavit", Chronici Hungarici compositio saeculi XIV. S. 361. З іншого боку ретельні студії коронації угорських володарів, проведені свого часу Еріком Фюґеді, засвідчили наявність запозичень із анало - гічних імператорських традицій (Fugedi E. A magyar kiraly koronazasanak rendje a kozepkorban. Eszme- torteneti tanulmanyok a magyar kozepkorrol / szer. Gy. Szekely. Budapest : Akademiai Kiado, 1984. Old. 258259). Наявність у землях Рюриковичів німецького впливу при складанні почесних обов'язків Officium stratoris і Officium stratoris et strapae, цілковитого розуміння учасниками його значення упродовж ХІІ- ХІІІ ст. нещодавно у своїй статті показали І. Паршин та Христина Меренюк (Паршин І., Меренюк Х. "Подлк твои стремень": малодосліджений рицарський епізод із життя галицького князя Ярослава Володимировича. Україна. Культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2021. Вип. 34. С. 10).. Однак роль, відведену Данилові Романовичу у подіях 14 жовтня 1235 р., можна і варто пов'язувати з присутністю на коронації людей імператора. Для них officium stratoris була зрозумілою і, з погляду її першого застосування Арпадами у властивих врочистостях, як видно на основі уцілілих досі джерельних свідчень, слугувала, здається, прикладом imitatio традицій імперії за присутності людей імператора.

Роль коня в коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р.

При аналізі лаконічного опису коронаційних врочистостей слід віддати належне В. Александровичу, який слушно зауважив наявність у ньому кількох різних за часом подій. Безперечно варте особливого акценту й уточнення Автора про саме пішу ходу Бели IV при Даниловому супроводі королівського коня у конкретному фраґменті Пожонськоїхроніки. Саме у цьому епізоді можна погодитися, що: "Данило Романович, звісно, тим більше не мав йти біля стремена й не тримався за нього: коня [...] можна провадити тільки в єдиний доступний спосіб - за вуздечку"Александрович В. "Угорське підданство". С. 153..

Але ж на цьому, як можна побачити із докладніше описаних коронувань наступних угорських володарів, зокрема й із описом жесту officium stratoris, врочистості не завершилися. Зрештою, із тексту незрозуміло, звідки, за участі кого і з чого саме починалися. На відміну від кафедрального собору Діви Марії, де коронувалися та частково хоронилися попередники Бели, а його самого ще 1214 р. знать мала намір звести на престол як співправителя Андрія ІІ із пізнішим вживанням титулу iuuenus RexДив. першу згадку про намір знаті коронувати Белу на співправителя Андрія ІІ всупереч волі батька (Vetera Monumenta historica Hungariam sacram Illustrantia / ed. A. Theiner. Romae : Typis Vaticanis, 1859. T. 1 : (1216-1352). S. 2). Див. також: Bacsatyai D. Op. cit. Old. 138. Ретельні студії коронаційних врочистостей, в цілому, та їх окремих елементів зокрема, включно із док - ладним описом західного впливу на них, свого часу провела Емма Бартоніек (Bartoniek E. A koronazasi esku fejlodese 1526-ig. Szazadok. 1917. Evf. 51. Old. 5-44; Eadem. A magyar kiralyaavatashoz. Szazadok. 1923. Evf. 57. Sz. 7-10. Old. 247-304; Eadem. Az Arpadok tronoroklesi joga. Szazadok. 1926. Evf. 60. Sz. 910. Old. 785-841; Eadem. A magyar kiralyvalasztasai jog a kozepkorban. Szazadok. 1936. Evf. 70. Old. 359406 і підсумки у опублікованій post mortem монографії: Eadem. A magyar kiralykoronazasok tortenete. Budapest : Akademiai kiado, 1987. 180 l.), а підсумував Е. Фюгеді (Fugedi E. Op. cit. Old. 255-273)., - місцем коронування 14 жовтня 1235 р., як вказує упорядник Пожонської хроніки, став храм Свв. Петра і Павла. За існуючих віддавна традицій, куди входило чимало обов'язкових атрибутів, дотримуватися яких римські папи неодноразово закликали з огляду на тісний зв'язок порядку помазання на правління королів різних земель латинського заходу, окреслене у джерелі місце дійства справедливо викликало аргументовані сумніви Е. Фюґеді. Історик вважав, що текст відтворює рух процесії із базиліки Пресвятої Діви Марії до храму Свв. Петра і Павла. Саме у базиліці був трон, тут зійшов на нього кожен із попередників Бели IV, зокрема вже канонізовані на той час Стефан І (f 1038) і Володислав І (f 1095), а тому відмовитися від такого магічного зв'язку було б чимось неймовірнимFugedi E. Op. cit. Old. 270. Dvorakova D. Kon a clovek v stredoveku. K spoluzitiu cloveka a kona v Uhorskom kral'ovstve. Bratislava : RAK, 2007. S. 76-79.. Слушні, на наш погляд, авторські підсумки вносять поважні корективи у подальший аналіз ролі коня та особи закріпленої за ним. Адже окреслені аспекти, включно із мастю тварини, її розміром завжди були надзвичайно важливими під час коронаційних врочистостях будь-якого представника угорської королівської родини.

Д. Гарді цілком слушно зауважив, що: "[...] було б цікаво знати, хто на коронації угорських королів вів їхніх коней", а відтак справедливо шкодував про "[...] неможливість зробити компаративний аналіз угорської королівської церемонії інтронізації володарів"Гарди Д. Назв. праця. С. 45.. Можемо заспокоїти сербського колегу, бо таке зіставлення можна зробити хоча б на основі описаних От - токаром Штирійським (f 1319/21) 23 липня 1290 р. сходження на престол Андрія ІІІ (f 1301)Ottokars Osterreichische Reimchronik / herausgegeben von J. Seemuller. MGH. Hannover : Hahnsche Buch- chandlung, 1890. Bd. 5. Th. 1 : Deutsche Chroniken. Und andere Geschichtsbucher des Mittelalters. S. 535-536., а також - Антоніо Бонфіні (f 1502) подій коронування 21 вересня 1490 р. Владислава ІІ з династії Яґеллонів (f 1516). Обоє авторів були безпосередніми свідками подій. Більше того, практично жоден із українських істориків досі не вдавався до належного аналізу їхніх текстів, головно - непересічної за своїм змістом і ретельністю приготування праці придворного хроніста угорських королів XV ст. під назвою "Декади діянь угорців", завершеної 1497 р.Antonius de Bonfini. Rerum Ungaricarum decades / ed. I. Fogel, B. Ivanyi, L. Juhasz. Budapest : K. M. Egye - temi nyomda, 1941. T. 4. P. 1 : Decades IV et dimidia V. S. 196-203; пор.: Antonio Bonfini. A Magyar tor- tenelem tizedei. Budapest : Osiris kiado ; Balassi kiado, 2019. Old. 1049-1056. Поодинокі спроби аналізу окремих сюжетів джерел див.: Паршин І. Дипломатія Галицько-Волинської держави. С. 111-119; Його ж. Галицько-волинські сюжети в "Rerum Hungaricarum decades" Антонія Бонфіні. Українсько-угорські етюди / за ред. Л. Войтовича. Львів, 2019. Вип. 3. С. 125-138., що саме становить особливий інтерес для предмету нашого дослідження.

Якщо Оттокар Штирійський на сторінках своєї праці звернув увагу на урочистості у базиліці Пресвятої Діви Марії, клятві короля Андрія ІІІ, гостях, що прибули до Столичного Білгороду, зокрема з німецьких земельOttokars Osterreichische Reimchronik. S. 536. Присутність гостей з володінь Священної Римської імперії, як видно, була традицією, хоча й не завжди відтвореною у джерелах., то А. Бонфіні був значно красномовніший та більш уважний до деталей. Наведемо фрагмент, уміщений до десятої книги четвертого тому "Декад", про початок коронації Владислава ІІ за участі головних дійових осіб: "Undecimo Kalend. Octobris rex ita rite coronatur. E proximis Dominici antistitis edibus, ubi residebat, precedente honestissimo comitatu et universo pontificum ordine in pontificio cultu progrediente decreto capite demissisque crinibus paludatus rex in dive genitricis basilicam prodit; a dextra Urbanus Agriensis episcopus, a sinistra Sigismundus Quinqueecclesiensis erat. Ante hos Ioannes Corvinus elatis manibus sacrum diadema preferens, cuius latera hinc Stephanus Bathor, qui sceptrum regale, et Iohannes Georgii comes ponum auretum ferens claudebat. Mox istos Stephanus Syrmiensis episcopus auream pacem et prior Aurane crucem gerens anteibat. Quia et Paulus Kinisius cum stricto gladio et Mathias Gerebus cum ense vagina recondito aurea, item Ladislaus veteris palatini filius, magister agazonum cum equo [акцент наш. - Авт.] et Ladislaus Losontius cum regali vexillo precedebant"Antonius de Bonfini. Op. cit. S. 196..

На тему участі коронаційного меча, згаданого і у врочистостях 14 жовтня 1235 р., А. Бонфіні спершу чітко окреслив, що "[...] Paulus Kinisius cum stricto gladio et Mathias Gerebus cum ense vagina recondito aurea [...] precedebant [акцент наш. - Авт.]", а згодом додав, що всередині базиліки "[...] gradibus pre ara magna constructis, supra quam gladium strictum"Ibidem. S. 197. "Regali ac sacro instructus habitu solium repetit, ubi postquam Alleluia concinuit chorus, ad magnam aram ex more reducitur metropolitanumque preveneratur. Tunc ille sumpto ex ara stricto gladio, quem diximus, Accipe, inquit, gladium dicorum apostolorum auctoritate consecratum et divino numine tibi destinatum [...] Cum ita dixisset, ensem in vagina reconditum illi status accinxit", Ibidem. S. 199.. Тобто особа відповідальна за меч його тримала і несла до визначеної урочистостями миті, а відтак передала символ влади короля для встановлення на вівтарі. Після цього мечем за посеред - ництва архієпископа заволодів намащений на правління король, а опісля покладання на його голову корони, як пише хроніст "[...] a latere ensis amovetur ensiferoque Mathie datur"Ibidem. S. 200. У цьому місці варто додати, що обоє мечоносців відповідно до визначених урочис - тостями функцій згодом супроводжували короля за межі міста ("Soluta contione reversus haud procul in suburbia tumultum accepto stricto gladio, quem Paulus prefecerat", Ibidem. S. 202). Відтак хоча й ретельний, але водночас позбавлений ширшого контексту аналіз наведеного фрагмента Пожонської хроніки про події 14 жовтня 1235 р. об'єктивно пояснює появу наступного висновка нашого Автора: "Вжите при цьому дієслово "tenente" виразно вказує на, власне, тримання меча, а не несення його у коронаційному поході, чого дотеперішня література також не зуміла зауважити [...] доступний опис, як щойно тепер виявляється, зовсім не твердить про несення меча в коронаційній процесії. Тому випадає визнати частину розповіді зі згадкою про меч відображенням уже пізнішого етапу урочистостей, коли під час самої коронації молодший брат короля тримав меч біля нього", Александрович В. "Угорське підданство".

С.154. Як бачимо, лише самої розповіді про коронацію Бели IV недостатньо, щоб зрозуміти, на якому етапі Коломан міг тримати меча, а на якому - нести його, адже урочистості тривали довго..

По завершенню урочистостей у базиліці Пресвятої Діви "[...] cum universa rex multitudine ad divi Petri basilicam contendit, ibique in parato solio residet [,..]"Ibidem. S. 200.. За відсутності конкретики на предмет руху пішки чи верхи на згаданому раніше коні вважатимемо, що король йшов пішки з огляду на близькість розташування храмів один до одногоУ цьому місці висловлюю вдячність подружжю Маріана та Маґдалени Ґарбачік, за сприяння котрого 18 липня 2022 р. вдалося відвідати Столичний Білгород та провести упродовж дня ряд польових спо - стережень, важливих для написання цієї статті. Див. також відтворений маршрут коронаційної процесії: Magonyi I. Tarsa az orszagnak. Kiralynek koronazasa Szekesfehervaron. Szekesfehervar : Kotsis es Tarsa Nyomda. 2007. Old. 114. Однак далі, як бачимо із опису, Владислав ІІ "[...] profectus extra urbem in suburbium [акцент наш. - Авт.] magnum prodit et in edito loco paratum podium cum instructo quorundam procerum ordine conscendit; inter eundum vero cum numismatis sparsa missilia". За межами міста, судячи із опису, він мав кілька завдань, як от на одному із пагорбів, декларуючи готовність захисту держави, символічним жестом оголеного меча ("quem Paulus preferebat") вказав на чотири сторони світу. І хоча у наведеному контексті дієслово profectus не дозволяє однозначно окреслити характер руху Владислава ІІ, однак орієнтир - extra urbem in suburbium - "за замовчування" передбачає використання ним коня. Адже, за розповіддю А. Бонфіні, король "[...] in habitu regie maiestatis et coronatus in pallio divi Stephani esset" Antonius de Bonfini. Op. cit. S. 200.. Важко й уявити, що його повернення "[...] in aulam cum eodem habitu in medio suorum principium"Ibidem. S. 202. відбувалося також пішки. У описаних extra urbem заходах magister agazonum Володислав, котрий провадив королівського коня до базиліки Пресвятої Діви Марії, не згадувався. Утім він мусів брати у них участь, як це робили відпо - відальні за мечі Владислава ІІ нобілі - Павло Каніжі та Матвій Ґереб.

Звісно, описані, найважливіші з погляду актуального дослідження, фрагменти подій 21 вересня 1490 р. передають атмосферу врочистостей, що вочевидь відрізнялися в деталях від коронації 14 жовтня 1235 р. Однак вони містять, згідно зі світським і церковним складниками, із імперськими запозиченнями та суто угорськими елементами, свого роду "обов'язкові" атрибути, незмінні щонайменше з ХІІ ст.Див. аналіз еволюції елементів коронаційних врочистостей Е. Фюґеді (Fugedi E. Op. cit. Old. 268-269). "Що в угорській хроніці насправді згадано похід до собору, а не, як у М. Волощука, вихід з нього - окремо акцентувати не випадає.", Александрович В. "Угорське підданство"... С. 145. Те, що упорядник Пожонської хроніки вирішив спершу окреслити у коронації роль Коломана, а лише потім - Данила Романовича, радше підтверджує подальший рух процесії між базилікою Пресвятої Діви Марії та храмом Свв. Петра і Павла, як зазначав Е. Фюґеді. У такому разі логіка і хронологія оповіді стає зрозумілішою. При цьому ми не виключаємо, що король потребував коня на наступному етапі врочистостей, деталі яких не потрапили до джерел. Окреслені спостереження дозволяють з усією певністю стверджувати, що у значно багатших, - ніж відомо із джерел, - подіях 14 жовтня 1235 р. брат Бели IV Коломан не лише тримав поряд із ним коронаційного меча, а й на певному етапі коро - нації ніс його (опис чого з певних причин невідомий). Натомість князь Данило міг вести коня не лише до базиліки Пресвятої Діви Марії (як про це читаємо у подіях 21 вересня 1490 р.), а й від неї - до храму Свв. Петра і Павла, що, радше, й відтворено у Пожонській хроніці⁴⁸. За відсутності джерельних свідчень про виїзд Бели IV extra urbem змоделювати участь старшого Романовича на цьому етапі врочистостей неможливо.

Але не менш важливо, що порівняльний аналіз подій 14 жовтня 1235 р., із заходами, до прикладу, 21 вересня 1490 р. засвідчує відсутність серед прямих учасників коронації спеціально чи не спеціально запрошених "гостей". Владислава ІІ на коронаційному шляху супроводжу - вали представники найвищих кіл угорської знаті. При коронуванні Бели IV Данила Романо - вича, без сумніву, при дворі Арпадів розглядали за схожим контекстом. При цьому, що цікаво, як і у випадку з коронацією Бели IV, до Столичного Білгорода, як у липні 1290 р., так і у ве - ресні 1490 р. з огляду на непересічні події прибули посольства й сусідніх володарівOttokars Osterreichische Reimchronik. S. 536; Antonius de Bonfini. Op. cit. S. 202.. Без перебільшення, сходження на престол нового володаря було топ новиною, але у жодному із наведених випадків ми не бачимо прямого долучення до коронаційних дійств в угорській столиці кого-небудь із прибулих представників іноземної знаті.

Ще раз про наслідки участі Данила Романовича у коронації Бели IV

Немає сенсу вдаватися до ретельного вивчення джерел на предмет аналізу випадків несення меча та ведення коня під час різного штибу врочистостей за участі представників як найвищої світської, так і церковної знаті у традиціях Ромейської і Священної Римської імперій. На тему генезису самого ритуалу та його найвідоміших казусів написано чимало, зокрема за останнє десятиліттяНаведемо лише декілька праць останнього десятиліття: Roach L. Submission and Homage: Feudo- Vassalic Bonds and the Settlement of Disputes in Ottoman Germany. The Journal of the Historical Association. 2012. Vol. 97. № 3. P. 355-379; Tudorie I. A. "Et tenentes frenum equi ipsius...". A new approach to the 13^th century relationship between the Byzantine emperor and patriarch. The Patriarchate of Constantinople in Context and Comparison / ed. by Ch. Gastgeber, E. Mitsiou, J. Preiser-Kapeller, V. Zervan. Wien : Verlag der Osterreichischen Akademie der Wissenshaften, 2017. P. 31-46 (ретельний огляд дочасний студій у прим. 3-17); Gomez R. E. Le service de palefrenier (officium stratoris) a Byzance a fepoque des Paleologues. Nouvelles reflexions sur les relations entre fempereur et le patriarche aux XIIIe - XVe siecles. Etudios bizantinos. 2018. Vol. 6. P. 147-173. До слова, українським історикам, які заперечують можливість визнання Данилом Романовичем певного сюзеренітету Бели IV, наведені вище роботи невідомі (Паршин І. Дипломатія Галицько-Волинської держави. С. 212-214; Александрович В. "Угорське підданство". С. 135-151; Паршин І., Меренюк Х. Назв. праця. С. 8).. У обраному контексті студій варто, на наш погляд, хіба що погодитися зі словами Олександра Мусіна про те, що: "Обряд [...] пов'язаний із несенням меча та веденням коня за вуздечку, має однозначно трактуватися [акцент наш. - Авт.] як визнання власного становища у васальній ієрархії [...] Відносини лену, сюзеренітету й васалітету не повинні розглядатися й оцінюватися у сучасних категоріях "системи панування -підпорядкування", "підпорядкування", "підданства", "неспроможності", "меншовартісності", "вищості/зверхності", "протекції", "другорядності" чи "несамостійності". Перенесення цих емоційних оцінок на зміст васальної ієрархії суттєво спотворює її сенс і функції та ускладнює адекватне осягнення минулого [...] Символи і ритуали не були для людини Середньовіччя порожнім звуком і за визнанням васальної ієрархії стояло визнання Божественного світопорядку - основи буття середньовічного суспільства, який передбачав двосторонні зобов'язання і права [...] Участь у васальному ритуалі має розглядатися як одна з необхідних форм реалізації князем свого права на співучасть у владі"Мусін О., Войцещук Н. Назв. праця. С. 110-112. Codex diplomaticus Regni Croatiae, Dalmatiae et Slavoniae / collegit e digessit T. Smiciklas. Zagrabiae : Ex officina societatis typographicae, 1906. V. 4 : (1236-1255). S. 102-104. Пор.: Прохазкова Н. Титулатура короля Галичини Коломана (фрагмент дисертаційної роботи). Галич. Збірник наукових праць / за ред. М. Волощука. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. Вип. 1. С. 212. Codex diplomaticus et epistolaris Slovaciae (далі - CDES) / ed. R. Marsina. Bratislava : Sumptibus consilii nationalis Bratislaviensis capitalis reipublicae Socialisticae Slovaciae, 1987. T. 2 : inde ab anno MCCXXXV usque ad anno MCCLX. S. 3-4..

За результатами участі Данила Романовича у коронаційних врочистостях 14 жовтня 1235 р. йому не вдалося повернутися до Галича, як, вочевидь, він на те розраховував. Статус залежного від Бели IV володаря та властивого значення провадження під час інтронізації коня короля Угорщини підтверджують наступні факти, які назагал відомі, однак потребують нової артикуляції.

1. Бела IV продовжив започатковану у другій половині 1205 р. його батьком традицію титулування королем Галичини й Володимирії (Gallitie, Lodomerie Rex in perpetuum), а його молодший брат Коломан - королем русі (рутенів) та герцогом Славонії (dei gratia rex Rutenorum et dux tocius Sclavonie)⁵². Данила при дворі Арпадів вважали князем Володимирії (dux Lodomerie)⁵³, що з погляду ієрархії та протистояння за Галицьку землю мало однозначні і зрозумілі наслідки. Долучення старшого Романовича до коронаційних врочистостей у властивий спосіб та особливо за присутності послів німецького імператора, на нашу думку, передбачало imitatio відповідних коронаційних традицій Священної Римської імперії, адже з огляду на попередні, відомі з джерел, випадки інтронізації Арпадів кінь короля фігурує expressis verbis уперше саме 14 жовтня 1235 р. Його використання не могло бути епізодичним, як це показано Пожонською хронікою і пізнішими з походження наративами, бо коронаційна траса не була короткою. "Закріплена" за конем особа, як видно із опису пізніших королівських врочистостей угорських володарів, супроводжувала нового короля весь час. Підкреслімо, що наш Автор справедливо звернув увагу на певну змонтованість повідомлення про коронацію Бели IV, у якому зібрані кілька епізодів, що відбувалися у різний час цього знаменного для Арпадів дня. Однак учений забув сказати, що між цими епізодами відбувалися не менші за важливістю для запрошених на свято події, у яких, без сумніву, Данило Романович брав участь згідно із відведеною йому роллю.