Історичні колективні травми: особливості прийняття та подолання

З метою окреслення основних шляхів реакції російського суспільства на колективні історичні травми варто звернути увагу на вже згадані вище способи психологічного захисту, на яких наголошують сучасні дослідники, посилаючись на Фройда. З-поміж них це - витіснення (спробувати забути, але травматичний досвід /переживання стає підсвідомим); проекція - перенесення провини за невдачу (пошук винуватця; уособленні в іншому, власних суб'єктивно неприйнятних потреб); заміщення - прояв агресії по відношенню до суб'єкта, який становить меншу загрозу Бушанский В. Історична пам'ять: поняття та феноменологія... С. 50..

Агресивна зовнішня політика Росії по відношенню до колишніх республік Радянського Союзу на початку ХХІ ст. є фактично проявом такого заміщення. Так, фактично окупована Білорусь, анексовані території Грузії, «зачищена» Чечня, заморожений конфлікт у Молдові та розв'язана війна проти України є цьому свідченням. Агресія проти суб'єктів, які становлять не таку велику небезпеку як основний «ворог» (втілений у США, колективному Заході, НАТО), на якого перенесена провина за розпад СРСР (епоха величності Росії, за якою ностальгує значна частина російського політикуму та суспільства), стала основним виміром не тільки зовнішньої політики пострадянської Росії, а й засобом компенсувати історичні травми (втрата величі та зменшення розмірів «своєї» території після розпаду СРСР). Так, німецький культуролог Алейда Ассман, аналізуючи питання пам'яті та забуття, звертає увагу на те, що істотний чинник, який треба враховувати щодо російського ставлення до минулого це «величина країни» Виноградов Є. Немецкий культуролог Алейда Ассман о памяти и забвении. Deutsche Welle. 23.10.2014. URL: https://bit.ly/3FV6bic.

Якщо проаналізувати історичні наративи, які фігурують у російському інформаційному просторі, то можна виокремити великий пласт сюжетів на військову тематику.

Перший комплекс таких наративів пов'язаний із Другою світовою війною, яка з радянських часів позиціонується як «Велика вітчизняна війна». Для тих, хто спостерігає ззовні за подіями у російському суспільстві, помітним є щорічне «побєдобєсіє» росіян - гіпертрофована та піднесена істерія з приводу святкування Дня перемоги 9 травня. В останнє десятиліття крім традиційних військових парадів, офіційних урочистостей, громадських і наукових заходів привертає увагу масове переодягання у воєнну форму часів Другої світової війни, масові ходи з власноруч зробленими моделями військової техніки, радянськими прапорами та гаслами, імітація воєнних подій і псевдоісторичні реконструкції у вигляді взяття «фанерного» Берліну У РФ пройшла реконструкція взяття Берліна, задіяли понад 1000 людей. Gordonua.com. 2017. 23 квітня. URL: https://bit.ly/3QBtkfL тощо.

Масова істерія, пов'язана з «побєдобєсієм» породила й попит на відповідний «святковий» антураж. Тож з'явилася і відповідна пропозиція. Так, в інтернетмагазинах на сайтах компаній, які займаються виробництвом і продажем спеціалізованого одягу та взуття, в окремих рубриках пропонується форма радянських часів і часів «Великої вітчизняної війни» - від гімнастерок, брюкгаліфе до прапорів, ременів і погонів радянських часів Форма СССР, форма вов. Барракуда. Интернет-магазин. https://barrakuda.biz/tovary-na-9-maya-2c-den-pobedy. В якості реклами на таких сайтах пояснюється, що військова форма часів СРСР і «Великої вітчизняної війни» є символом мужності та сили; вона підійде для того, щоб одягнути її з нагоди військових свят, насамперед 9 травня та 23 лютого; є важливим атрибутом будьякої військової реконструкції; є незвичайним варіантом для створення фото у ретро-стилі; стане у нагоді для організації літературних вечорів, стилізованих вечірок; така форма допоможе відтворити атмосферу часів війни чи СРСР; та буде у нагоді для облаштування невеликого шкільного музею Форма времён великой отечественной войны. Арсенал. Интернет-магазин. https://arsenal.army/shop/sssr.

Масовий попит російського суспільства на продукцію з атрибутикою перемоги вочевидь є проявом витіснення колективного травматичного досвіду часів Другої світової війни. При цьому ця ностальгія охоплює не тільки старше покоління, а й наскрізно пронизує все російське суспільство - від мам з дитячими візочками у формі танків і немовлятами у пелюшках кольору хакі до дитячих садочків, шкіл та університетів, які імітують військові дії та паради.

Відзначення завершення подій Другої світової війни саме як великої перемоги у «Великій вітчизняній війні», як тріумфу, як свята, як винятково російського подвигу на фоні кризового стану російського суспільства є своєрідною сублімацією сучасних невдач і провалів, коли переможці живуть гірше переможених. Тож повернення російської масової свідомості у часи, коли була здобута перемога, з метою компенсації проблем внутрішньої та зовнішньої політики путінського режиму є тим шляхом, який обрало для себе російське суспільство.

Варто зазначити, що Україна відмежувалася від цієї (пост)радянської травми, хоча це відбулося не одразу і непросто. Внутрішні війни пам'яті в Україні з приводу подій 1939-1945 рр. та, зокрема, щодо назви «Велика вітчизняна» чи «Друга світова» відбувалися під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. І хоча це не є предметом аналізу в рамках цієї публікації, варто окреслити деякі моменти, які визначаються зовнішніми впливами.

Поновлення використання наративу про «Велику вітчизняну війну» дуже тісно пов'язано із російсько-орієнтованими наративами, які спрямовані на підтримання радянських традицій. Так, нагадаємо, що у перші місяці 2010 р. (першого року з неповної каденції В. Януковича як президента України) тогочасний міністр освіти Д. Табачник ініціював повернення у підручники з історії терміну «Велика вітчизняна війна», який мав замінити назву «Друга світова війна» Коломієць І. Друга Світова чи Велика Вітчизняна? Українська правда. 2010. 14 квітня. URL:

https://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/14/4932700/. По-перше, це знову мало повернути українські шкільні історичні тексти у сферу впливу російських наративів, що ностальгують за СРСР. По-друге, це мало відволікати увагу від «незручної» теми про те, що друге глобальне протистояння було розв'язано двома державами (нацистська Німеччина та комуністичний Радянський Союз розділили між собою Польщу), й обидва режими - нацистський і радянський є винуватцями початку війни. Тобто «незручна» для Росії тема про початок Другої світової війни не мала підніматися і в українських підручниках з історії. Як зазначають українські дослідники Наталія Ігнатенко та Микола Москалюк, за часів В. Януковича почалося повернення до спільного історичного контексту із Росією, унормоване підписанням «Угоди про першочергові заходи щодо розвитку науково-освітнього співробітництва на період 2010-2012 рр.» (17 травня 2010 р.) Ігнатенко Н., Москалюк М. Історична освіта у дискурсі еволюції державної політики України кінця ХХ - початку ХХІ ст. Емінак. 2022. № 1 (37). С. 145. DOI: 10.33782/eminak2022.1(37).577.

Попри спротив суспільства, радянський наратив був повернений в українські шкільні підручники восени 2011 р. Табачник повертає «велику вітчизняну війну». Історична правда. 2011. 12 березня. URL:

https://www.istpravda.com.ua/short/2011/03/12/30975/ (один з аргументів Д. Табачника щодо використання винятково назви «Друга світова війна» - «це було оболванювання» Пругло Я. Табачник назвав старі підручники з історії України «оболванюванням». Полтавщина: інтернет-видання. 2011. 14 березня. URL: https://poltava.to/news/8259/). Але незважаючи на складнощі та ще наявні проблемні питання, Україна стала на шлях розвінчування радянських пропагандистських міфів Рябенко С. «Друга світова» чи «Велика Вітчизняна»: термін таки має значення. УКРІНФОРМ.

2018. 01 червня. URL: https://bit.ly/47rJmzn. Для українського суспільства існують свої власні травматичні проблеми, пов'язані з подіями Другої світової війни. Так, однією з них є проблема досягнення внутрішнього консенсусу з питань примирення ветеранів, що воювали з різних боків конфлікту.

Тим не менш, в Україні, як зазначають автори колективної монографії «Політика і пам'ять. Дніпро - Запоріжжя - ОдесаХарків. Від 1990-х до сьогодні», традиційний радянський героїчно-жертовний наратив війни зазнав істотної трансформації, що відобразилося у кількох вимірах, а саме: у змісті шкільних підручників з історії, змінах у відзначенні Дня Перемоги, додаванні релігійних ритуалів. Героїчно-урочисті наративи доповнилися сторінками історії, які присвячені військовополоненим, досвіду життя в окупації, примусовій праці остарбайтерів, жертвам Голокосту тощо Політика і пам'ять. Дніпро - Запоріжжя - ОдесаХарків. Від 1990-х до сьогодні / О. Гайдай та ін.; наук. ред. Г. Касьянов. Львів: ФОП Шумилович, 2018. С. 112.. Цілком погоджуємося з авторами монографії, що вшанування пам'яті про війну скоріше стало сприйматися як скорбота, аніж тріумф, бо трактування Другої світової війни трансформувалося у площину «національної трагедії», а не «всенародного подвигу» Ibidem.. Українське суспільство дотримується зараз європейської традиції у форматі вшанування пам'яті про війну, її жертви, страждання, а не святкового «побєдобєсія», в яке щороку все глибше занурюється російське суспільство, і яке інтерпретує відмову від святкування (не відзначення, а саме святкування) Дня перемоги як «зраду» та спроби «темних сил відібрати нашу перемогу» (саме такий вислів лунав від російської делегації на одній з наукових конференцій у 2015 р. у Мінську у Національній академії наук Білорусі).

Другий сюжет, який опосередковано та не так явно як «переможний» наратив про «Велику вітчизняну війну» присутній у російському суспільстві - це поразка у Холодній війні. Травма, що виникла після розпаду Радянського Союзу, культивується у російському суспільстві та політикумі, та як наслідок невдалих спроб її подолати - відновлено образ старого зовнішнього ворога (США, НАТО, Захід тощо).

Реваншистські ідеї відродження СРСР та колишньої могутності Росії стали idee fixe сьогоднішнього російського суспільства. Вони є помітними у риториці офіційних виступів і публікаціях, які роками транслювалися через пропагандистські канали у самій Росії та за кордоном. В останні роки ці наративи все частіше стають проявами проекції та заміщення травматичного досвіду часів Холодної війни, коли інтерпретації сучасного стану Росії та міжнародних відносин подаються як «знову» втрачена «велич» Росії, чи коли цю «велич» не визнають інші.

Так, з-поміж найбільш поширених наративів згадувалося про те, що Росія бореться за існування своєї державності, і це є задачею «виживання»; нинішні міжнародні проблеми почалися після розпаду СРСР; «Захід» після розпаду СРСР продовжив свою діяльність по створенню п'ятих колон і терористів, задачею яких є знищити Росію. Сьогоднішнє бачення навколишнього світу травмованим російським суспільством - це знову біполярний світ, де є «ворог», уособлений у колективному «Заході», США та НАТО, а Росія - оточений ворогами табір.

Після розвалу СРСР з метою згуртування російського суспільства російська політична еліта зробила ставку на формування нової (псевдо)національної ідеї, яка є старим наративом про історичну місію Росії протистояти «ворожому Заходу». Як зазначають Юрій Земський та Олександр Тригуб: «як зміст “псевдонаціональної ідеї”, так і технології її реалізації попри перебіг часу, у російській політиці залишаються сталими» ЗемськийЮ, ТригубО. Внутрішні та зовнішні «вороги»... С. 46..

З 2014 р. колективний Захід у російській свідомості був «замінений» на Україну, війну проти якої була велика надія виграти. Замість США та колективного Заходу провина за невдачі у пострадянській Росії була перенесена на Україну. Тож можна говорити про застосування проекції як способу психологічного захисту. «Побєдобєсіє», як витіснення травми після Другої світової війни, стало способом компенсувати травму поразки у Холодній війні та було одним з лейтмотивів війни проти України. Саме з 2014 р. антиамериканські, антизахідні й антиукраїнські наративи стали основними меседжами російського інформаційного простору. Підтвердженням цьому можуть слугувати результати соціологічних досліджень. Так, опитування російської громадської думки Левада-Центром демонструє що Україна у 2022 р. для росіян знаходиться на такому ж рівні негативного сприйняття (як «недружня країна») - як і США та країни Заходу у цілому. Так, у листопаді 2022 р. до США негативно ставилося 73% респондентів, до ЄС - 68%, до України - 70% Отношение россиян к странам: ноябрь 2022 года. Левада-Центр. 14.02.2023. URL: https://bit.ly/3FPJEo9.

Таким чином, замість конструктивної роботи над подоланням старих історичних колективних травм, російська влада та суспільство демонструють протилежні практики, а саме деструктивну масову поведінку підтримки війни проти України (бо то є «війна з НАТО/США/Заходом», одвічним ворогом), поразка в якій стане причиною нової російської історичної колективної травми.

Висновки

У цілому, подолання історичної колективної травми є однією з актуальних задач сучасних академічних пошуків. Тож окреслені у цій статті сюжети не вичерпують всієї різноманітності зазначеної проблематики, втім дають можливість зробити певні узагальнення. Підбиваючи підсумки нагадаємо, що дослідження «історичних травм» є відносно новим для істориків, і знаходиться на міждисциплінарному стику історії, психології та соціології. Однак, попри свій відносно «молодий» статус, поняття «історична травма» є вже доволі широковживаним і від того має численні варіації, як-от: «культурна травма», «колективна травма», «міжгенераційна травма» та «колоніальна травма», що ускладнює, з одного боку, його чітке визначення, а з іншого - дозволяє усвідомити важливі нюанси та певну спеціалізацію досліджень у цій царині.

Український дослідник доктор психологічних наук Павло Горностай виділяє декілька основних стратегій подолання колективної травми суспільством: прогресивну, активно-агресивну, пасивно-агресивну та регресивну. Реалізації цих стратегій може мати як конструктивний, так і деструктивний вимір. У першому випадку історична колективна травма перетворюється на історичний наратив; у другому - стає підґрунтям формування агресивної ідеології Горностай П.П. Колективна травма як проблема соціальної та політичної психології. Проблеми політичної психології. 2018. Вип. 7 (21). С. 54-68.. Спробуємо використати цей підхід задля характеристики окреслених вище практик європейського та російського суспільств.

Для сучасних європейців основною проблематикою історичних колективних травм постають події двох світових війн та їх наслідки. Звісно, велике значення мають і проблеми колонізації/деколонізації, рабства, антисемітизму. Сьогодні європейське суспільство створює підґрунтя для подальшої «роботи над травмою», не оминаючи «незручні» теми задля досягнення консенсусу у суспільстві, крім того у багатьох країнах Європи меморіальний простір не обмежується лише пам'яттю офіційною, допускається існування різних історичних наративів, що є проявом демократичного розвитку європейської меморіальної культури та реальних механізмів подолання травматичного досвіду, навіть коли досягнення консенсусу неможливе.

Протилежним шляхом пішло російське суспільство, яке, замість конструктивного опрацювання історичних колективних травм, демонструє деструктивний варіант власної поведінки. Формування образу нового/старого зовнішнього ворога (США, колективний Захід, НАТО, а тепер і Україна), нова війна, чорно-біла картина світу, - не тільки не сприяють компенсації старих травм, а й формують нові. На відміну від Європи, російська колективна травма війни (саморефлексія якої відбувається через наративи про Велику вітчизняну війну), активно використовується у сучасних «війнах пам'яті» та стає підґрунтям формування реваншистської зовнішньополітичної стратегії.

Запропоновані приклади подолання історичних колективних травм у європейському та російському суспільствах ілюструють не стільки різноманіття підходів і стратегій «роботи над травмою», скільки специфіку цих суспільств. Сьогодні Європа та Росія демонструють різні шляхи подолання травматичного історичного досвіду: конструктивний і деструктивний відповідно. Проблема подолання власних історичних колективних травм залишається актуальною і для українського суспільства, яке має не тільки продовжити роботу над «старими» травмами, але й водночас вже зараз починати працювати над подоланням нових, враховуючи ефективність існуючих стратегій, що практикуються іншими країнами.

References

1. Aierman, R. (2016). Kulturnaya travma i kollektivnaya pamyat [Cultural trauma and collective memory]. Novoe literaturnoe obozrenie, 5, 40-67. Retrieved from https://bit.ly/49vjYdW [in Russian].

2. Boiko, O. (2013). Fenomen sotsialnoyi pamiati: osnovni kontseptualni pidkhody do analizu ta interpretatsiyi [The phenomenon of social memory: basic conceptual approaches to analysis and interpretation]. In Shapoval, Yu. (Ed.). Kultura istorychnoyi pamyati: yevropeyskyi ta ukrainskyi dosvid. Kyiv, 35-78 [In Ukrainian].

3. Bushanskyi, V. (2012). Istorychna pamiat: poniattia ta femenolohiia [Historical memory: concepts and phenomenology]. In Shapoval, Yu., Lisnychuk, O. & Nabok, S. (Comps.). Osoba v konteksti chasu. Knyha na poshanu Larysy Nahornoi. Kyiv, 35-56 [in Ukrainian].

4. Dubchak, A. (2019, November, 10). Berlinskyi mur: 30 rokiv nema fizychno, ale vse shche ie u holovakh - fotoreportazh [The Berlin Wall: 30 years gone physically, but it's still there in my head - photo report]. Radio Svoboda. Retrieved from https://bit.ly/3N0A6L5 [In Ukrainian].

5. Fedorovskikh, M. (2022, September, 2). Senator Klimov nameknul na demilitarizatsiyu Latvii, Litvy i Estonii [Senator Klimov hinted at the demilitarization of Latvia, Lithuania and Estonia]. Informatsionnoie agentstvo URA.ru. [Information agency URA.ru]. Retrieved from https://ura.news/news/1052583688 [in Russian].

6. Hirschberger, G. (2018, August 10). Collective Trauma and the Social Construction of Meaning. Frontiers in Psychology, 9. Retrieved from https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6095989/

7. Hornostai, P. (2018). Kolektyvna travma yak problema sotsialnoyi ta politychnoyi psykholohiyi [Collective trauma as a problem of social and political psychology]. Problemy politychnoyi psykholohiyi, 7 (21), 54-68 [in Ukrainian].

8. Ignatenko, N. & Moskalyuk, M. (2022). Istorychna osvita u dyskursi evolyutsiyi derzhavnoyi polityky Ukrayiny kintsya XX - pochatku XXI st. [Historical Education in Discourse of Ukraine State Policy Evolution, end of the 20^th - the beginning of the 21^st century]. Eminak, 1(37), 135-149. DOI: 10.33782/eminak2022.1(37).577 [In Ukrainian].

9. Kasianov, H. (Ed.). (2018). Polityka i pamiat. Dnipro - Zaporizhzhia - Odesa - Kharkiv. Vid 1990-kh do sohodni. Lviv: FOP Shumylovych [in Ukrainian].

10. Kasianov, H. (2018). Peredmova [Foreword]. In Kasianov, H. (Ed.). Polityka i pamiat. Dnipro - Zaporizhzhia - Odesa - Kharkiv. Vid 1990-kh do sohodni. Lviv: FOP Shumylovych, 5-11 [in Ukrainian].

11. Kellerman, N.P.F. (2013). Epigenetic Transmission of Holocaust Trauma: Can Nightmares Be Inherited? Israel Journal of Psychiatry and Related Sciences, 50 (1), 33-39.

12. Kolomiets, I. (2010, 14 kvitnia). Druha Svitova chy Velyka Vitchyzniana? [Second World War or Great Patriotic War?] Ukrainska pravda [Ukrainian Pravda]. Retrieved from https://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/14/4932700/ [in Ukrainian].

13. Kukulin, I. (2014, May 21). FAQ: Istoricheskaya travma kak kulturnoe yavlenie [Historical trauma as a cultural phenomenon]. PostNauka. Retrieved from https://postnauka.ru/faq/26580 [in Russian].

14. Lebow, R.N. (2006). The Memory of Politics in Postwar Europe. In Lebow, R.N., Kansteiner, W. & Fogu, C. (Eds.). The politics of memory in postwar Europe. Duke University Press.

15. Marcuse, H. (1997). The national memorial to the victims of war and tyranny: from conflict to consensus. In Paper presented at the German Studies Association Conference 25 September 1997. Washington, DC. University of California Santa Barbara: official website. Retrieved from https://marcuse.faculty.history.ucsb.edu/present/neuewach.htm

16. Mazur, Z. (2011). Neue Wache (1818-1993). Przeglqd zachodni, 1, 49-72. Retrieved from https://bit.ly/40zzXDB

17. Mohatt, N.V., Thompson, A.B., Thai, N.D. & Tebes, J.K. (2014). Historical trauma as public narrative: a conceptual review of how history impacts present-day health. Social Science & Medicine 106, 128136. DOI: 10.1016/j.socscimed.2014.01.043

18. Naidionova, L.A. (2012). Istorychna travma spilnoty: yak nashchadkam pamiataty trahichne? [Historical trauma of the community: how can descendants remember the tragic?]. Praktychna psykholohiya ta sotsialna robota, 2, 48-55. Retrieved from https://lib.iitta.gov.Ua/707323/1/NaydonovaLA_st_2011_2.pdf.

19. Pohorila, I. (2023, March 7). Prezydent Estonii ne zatverdyv zakon pro likvidatsiyu pamyatnykiv radyanskykh chasiv [The President of Estonia did not approve the law on the liquidation of Soviet-era monuments]. Informatsiyne ahentstvo UNIAN. Retrieved from https://bit.ly/3QTqfc3 [In Ukrainian].

20. Pruhlo, Y. (2011, March 14). Tabachnyk nazvav stari pidruchnyky z istorii Ukrainy «obolvaniuvanniam» [Tabachnyk called the old textbooks on the history of Ukraine “fooling”]. Poltavshchyna:internetvydannya. Retrieved from https://poltava.to/news/8259/ [in Ukrainian].

21. Roka, Karme Ahusti (2013). Polityka povernennia istorychnoi pamiati v Ispanii. Katalonska model [The policy of returning historical memory in Spain. Catalan model]. Shapoval, Yu. (Ed.). Kultura istorychnoyi pamyati: evropeiskyi ta ukrainskyi dosvid. Kyiv, 301-325 [in Ukrainian].

22. Ryabenko, S. (2018, June 01). «Druha svitova» chy «Velyka Vitchyznyana»: termin taky mae znachennia ['Second World' or 'Great Fatherland': the term still has meaning]. Ukrinform. Retrieved from https://bit.ly/47rJmzn [in Ukrainian].

23. Schutzenberger, A.A. (2005). Sindrom predkov: transgeneratsionnye svyazi, semeinye tainy, sindrom godovshchiny, peredacha travm i prakticheskoye ispolzovanie genosotsiogrammy [Ancestral syndrome: transgenerational ties, family secrets, anniversary syndrome, trauma transmission, and the practical use of the genosociogram]. Moskva: Izdatelstvo instituta psikhoterapii [in Russian].

24. Semylit, M.V. (2019). Socialno-psyholohichni zasady proektuvannia zhittevoho shliakhu osobystosti [Social and psychological ambush of the design of the life path of specialty]. (Doctor's thesis). Kyiv [in Ukrainian].

25. Shapoval, Y. (Ed.). (2013). Kultura istorychnoyi pamyati: evropeiskyi ta ukrainskyi dosvid [Culture of historical memory: European and Ukrainian experience]. Kyiv [in Ukrainian].

26. Sotero, M.A. (2006). Conceptual Model of Historical Trauma: Implications for Public Health Practice and Research. Journal of Health Disparities Research and Practice, 1 (1), 93-108.

27. Taylor, M. (2015, October, 6). Inside Track: Why Germany's Ossis and Wessis are still divided 25 years on. The Herald Schotland Online. Retrieved from https://bit.ly/3MBKlVM

28. Tietzel, N. (2005, January, 31). Germany and Post-War Trauma. The Dart Center for Journalism & Trauma. Project of the Columbia University Graduate School of Journalism. Retrieved from https://dartcenter.org/content/germany-and-post-war-trauma

29. Usatenko, I. (2022, December, 30). Krainy Baltii pozbuvaiutsia radianskykh pamiatnykiv - symvoliv okupatsii [The Baltic countries are getting rid of Soviet monuments - symbols of occupation]. Polska Agencja Prasowa [Polska Agencja Prasowa]. Retrieved from https://www.pap.pl/ua/node/1515595 [in Ukrainian].

30. Vinogradov, Ye. (2014, October 23). Nemetskiy kulturolog Aleida Assman o pamyati i zabvenii [German culturologist Aleida Assmann on memory and forgetting]. Deutsche Welle. Retrieved from https://bit.ly/3FV6bjc [in Russian].

31. Zemskyi, Y. & Trygub, O. (2022). Vnutrishni ta zovnishni «vorohy» yak zasib konsolidatsiyi rosiyan u borotbi za status mizhnarodnoho liderstva Rosiyskoyi imperiyi seredyny ХІХ st. [Internal and External 'Enemies' as Means of Consolidating Russians in Struggle for Status of International Leadership of Russian Empire in the Middle of the 19^th century]. Eminak, 3 (39), 26-48. DOI: 10.33782/eminak2022.3(39).589 [in Ukrainian].

32. Zernii, Yu. (2008). Vzaemozviazok istorychnoi pamiati ta natsionalnoyi identychnosti [The relationship between historical memory and national identity]. Politychnyy menedzhment, 5, 104-115 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru