Новітня архітектура гуцулів: особливості та специфіка формування

Під час спорудження туристичних готелів-комплексів зазвичай (принаймні частіше ніж у житловому будівництві) використовують професійні проектні розробки, проте власник, як правило, їх дещо корегує відповідно до своїх смаків. Скажімо, як зазначає господар одного із таких закладів у смт Ворохта (Мирослав Косович, 1952 р. н.): «Я почав будувати свій дім відпочинку в 2007 році. Робив по проекту. В проект вніс свої поправки (зробив балкони і змінив дах -- поробив голуб'ятники)... То на свій смак зробили хлопці з Верховини, які будували. То надало готелю гуцульскості -- гуцульського стилю» Записано 02.04.2016 р. у с. Мариничі Путильського р-ну Чернівецької обл. від Гордея Бориса Вікторовича, 1980 р. н..

1 2 3

Іл. 2. Криниці. 2.1 --2.2 -- с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; 2.3 -- с. Івано-Франківської обл.

У садибах готельного типу споруджують переважно одно- чи двоповерхові будівлі, значно рідше -- триповерхові. Причому в усіх випадках у якості житлових використовують мансардні приміщення. При зведенні комплексів туристичного призначення використовують ті ж будівельні матеріали, що й у житловому будівництві -- переважно смерекову деревину. Хоча на початку 2000-х рр. інколи будували монолітні споруди (з цегли, шлакоблоків), проте ці матеріали не прижилися, що, за твердженням респондентів, пов'язане з запитами туристів: «Ті, що відпочивают, хочут щоб хата була оброблена деревом, тому я свою хату на туризм збудував з смереки» (смт Верховина); «Турист хоче щоб натуральне було, щоб не було [обкладене] пластиком, сайдінгом. Хто хоче на туризм, то замовляє хати тільки з дерева; і то має бути дерево карпатське обов'язково, а не привозне» (с. Космач Кос.); «В нових садибах-готелях... туристи вважають, що в горах має бути дерево, бо так економічно... бо так хочуть туристи» (с. Ворохта Яр.). У новітньому туристичному будівництві цеглу чи шлакоблоки використовують лише для влаштування першого чи цокольного поверхів (стіни з таких матеріалів завжди облицьовують природним каменем). В основному використовують каркасно-дильовану («в заміт») та зрубну (без випусків торців -- «в каню») техніки. Причому доволі часто (так, як і у житловому будівництві) перший поверх споруджують «у каню», другий -- «в заміт». Зовнішні стіни облицьовують дерев'яною шалівкою («вагонкою» чи «фальшбрусом»): «[В будівлях] для туризму на стіни дают вагонку з дерева або фальшбрус (фальшбрус, вагонку роблять самі -- так обтісуют дошки)». Одначе у туристичних комплексах частіше ніж у житловому будівництві використовують дещо модернізоівну зрубну техніку з випусками торців поза обріз стін («в вугли»). Зруб у таких випадках зазвичай складають з «каліброваного» дерева (колод та напівколод): «Будуют з каліброваного бруса (в кругляку ще роблят поздовжні виступи і рівці)».

Зовнішні стіни залишають відкритими -- їх лише вкривають лаком. Будівлі обов'язково облаштовують внутрішніми та зовнішніми галерейками, лоджіями, балконами тощо: «Для туристів будуют хати з верандами. З ґанками, з верандами -- то є також під давній стрій. Так будуют для туристів: вони хотєт ґанка, хотєт дерева» (смт Верховина). Як покрівельний матеріал, в основному, використовують металочерепицю, зрідка -- «катепол», лише для покриття малих архітектурних форм -- нерідко застосовують традиційні матеріали («драницю», «ґонт»). Особливу увагу приділяють оздобленню внутрішнього простору будівель. Стіни завжди обшивають деревом, використовуючи при цьому матеріали різних порід: «Для туризму зсередини дають дерев'яну вагонку з смереки, бука, липи, явора» . Інтер'єр обладнують різноманітними дерев'яними предметами. Причому як при облаштуванні внутрішнього, так і зовнішнього простору повсюдно використовують «дикар» («дикє дерево»), тобто фрагменти обчищених від кори стовбурів, гілляк, кореневищ, деревних наростів та ін. При оздобленні вестибюлів, а особливо ресторанів-кафе помітне місце займають твори декоративноприкладного мистецтва: художні тканини, кераміка та ін.

В останнє десятиліття в інтер'єрі цих приміщень широко використовують традиційні старожиттий (на зразок гуцульських церков чи колиб): він обшитий дерев'яними шалівками та облаштований декоративними кроквами-сволоками. Столи, стільці та деякі інші елементи інтер'єру виготовлені технікою лозоплетіння. В облаштуванні внутрішнього простору широко використаний «дикар» (при оздобленні стін, «шинквасу»-прилавка, різноманітних полиць, світильників тощо), а також декоративні гуцульські тканини, кераміка, шкури тварин та ін. У дворику розміщена невеличка штучна водойма-фонтан, складена з «дикого» каміння. Тут також розташовані три альтанки, кожна з яких відрізняється особливою конструкцією та загальним виглядом: одна з них -- каркасно-решітчаста, вкрита металочерепицею; друга споруджена із стовбурів з залишками природних гілляк («кривуль») та перекрита драницею; третя -- такої ж конструкції, лише у нижній частині її оточує пліт.

Спальні корпуси споруджені з дерева у зрубній та каркасно-дильованій техніках. Це одно- та двоповерхові будівлі з використанням мансардних приміщень. Перші поверхи складені з цегли та обкладені плитками каменя. Стіни каркасних споруд зовні обшиті «фальшбрусом». Зрубні будівлі складені з «каліброваних» колод та напівколод у техніці з випусками торців поза обріз стін. Зовні дерев'яна обшивка та зруби дещо затоновані та вкриті лаком. Усі спальні корпуси обладнані відкритими галерейками та лоджіями, які змонтовані з дерева. При їх виготовлені використані засоби художньо-декоративної різьби (контурної, площинної, профільної). Вкриті будівлі двосхилими дахами з металочерепиці. В облаштуванні внутрішнього простору провідне місце займає деревина. Зокрема стіни спальних кімнат та вестибюлів обшиті «вагонкою». В інтер'єрі широко використаний «дикар»: фрагменти очищених від кори стовбурів, гілляк, оброблених кореневищ, деревних наростів тощо. З цього ж матеріалу виготовлені декоративні настінні елементи, світильники, фрагменти сходових кліток та ін. Окремої уваги заслуговують дверні та віконні шторки, змонтовані з дерев'яних пластинок різноманітної форми, котрі нагадують традиційні гуцульські нагрудні прикраси. В облаштуванні вестибюлів помітне місце займають опудала диких тварин (кабанів, вовків тощо), а також вироби з дерева, кераміка, художні тканини тощо.

«З двотисячного року почали відкривати колиби, садиби, почали їх оформляти. Почали їх оформляти старими речами, народним одягом (а ще в [тисяча дев'ятсот] дев'яності роки старі речі викидали). Зараз в колибах роблять меблі під старовину. Навіть чужі люди заїжджі, як роблять готельний бізнес, то також для оформлення використовують старі гуцульські речі. Скорше (в [тисяча дев'ятсот] дев'яності роки) молодь хотіла по-європейському, а тепер вже по-народному».

Як показовий зразок приватної туристичної садиби розглянемо готельно-розважальний комплекс «Підкова» у с. Пістинь (Кос.), який відповідає усім сучасним вимогам та запитам туристів. Садиба оточена високою дерев'яною огорожею з вертикально встановлених та фігурно оброблених дощок, вкритою ґонтовим дашком. Головний в'їзд здійснюється крізь такої ж конструкції двостулкову браму з невеличкою хвірткою, яка перекрита двосхилим ґонтовим дашком, підтримуваним трьома високими стовпами (на зразок в'їздів у традиційну гуцульську «ґражду») (іл. 3.1--3.9).

Справа від входу розташований харчовий блок з окремим двориком, відгородженим від іншої частини садиби традиційним «воринням». Головною спорудою цієї частини комплексу є ресторан, збудований у вигляді традиційної лісорубської шестигранної колиби, перекритий шатровим дахом у вигляді шестигранної піраміди, який завершений маківкою з півнем-флюгером. Стіни складені у зрубній техніці зі смерекового «каліброваного» напівкругляка.

Іл. 3. Готельно-розважальний комплекс «Підкова» у с. Пістинь Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; 3.1--3.2 -- ресторан-колиба; 3.3--3.4 -- спальні корпуси; 3.5 --зовнішні сходи; 3.6--3.9 -- фрагменти інтер'єру.

Як покрівельний матеріал використано «катепол». Вхід у колибу здійснюється крізь вкритий двосхилим дахом невеличкий ґанок, оздоблений «дикарем». Окремої уваги заслуговують вхідні «тафльовані» двері, обшиті дощечками технікою «в смерічку» та декоровані цвяхами з великими головками (що нагадує оздоблення гуцульських торб-«тобівок»). Внутрішні стіни облицьовані вертикально дошками, шви між якими заповнені розрізаними поздовж гілляками з залишками сучків.

У центральній частині садиби розташований, так би мовити, банкетний сектор, де відбуваються урочистості: весілля, корпоративи та ін. Його центральною спорудою є банкетний зал. Він споруджений у каркасній техніці, обшитий зовні «фальшбрусом» та перекритий дахом складної конфігурації. Піддаховий простір відкритий, усі внутрішні поверхні обшальовані деревом. У цьому ж секторі розташовані два опалювальні пристрої (обладнані вуджарнями, мангалами, кухонними плитами, камерами для випікання хлібних виробів тощо). В облаштуванні банкетного залу та навколишньої площі широко використані гуцульські старожитності (вироби з дерева, традиційна кераміка, одяг, художні тканини та ін.).

Окреме місце у загальному комплексі відведено дитячому майданчику. Тут розташовані різноманітні гойдалки, гірки, іграшкові тварини, казкові будиночки і тому подібне. Як і у попередніх випадках усі елементи виготовлені з деревини, з широким використанням «дикара». За загальною огорожею (неподалік від господарської частини) влаштовано ставок- сажівку, навколо якої розміщено декілька дерев'яних альтанок вигадливої конструкції, де відвідувачі можуть половити рибу та відпочити.

Стосовно сакрального будівництва, то хоча інколи й можна зустріти новочасні храми вимурувані з цегли, гуцули й нині перевагу надають деревині. Причому зазвичай використовують просторово-композиційні вирішення будівель, притаманні для традиційної гуцульської архітектури XVI -- початку ХХ ст. [1, с. 183]: переважають хрещаті у плані одно- і п'ятиверхі церкви гуцульської будівельної школи (щоправда, здебільшого уже модернізовані) (іл. 4). Зруби на кожному рамені хреста перекриті так званим коробковим склепінням та вкриті дво- або (переважно) трисхилими дахами (інколи з невеликим верхнім причілком). Над центральним, наближеним до квадрата, зрубом, встановлюють восьмигранний барабан з наметовим перекриттям та купольним дахом (з невеликим перехватом внизу), який завершується маківкою з хрестом, встановленими на невеликому восьмигранному ліхтарі. На краю даху кожного з чотирьох рамен споруди встановлюють більші чи менші ліхтарі з хрестами. Внутрішній простір церкви, як і у традиційному сакральному будівництві, відкритий на увесь зруб верху. Споруду завжди оперізує ширше чи вужче піддашшя -- опасання, оперте на випущені з вінців зрубу кронштейни. Доволі часто у сучасному церковному будівництві для спорудження стін використовують традиційні «протеси» -- розрізані уздовж на дві частини колоди. Проте в останні роки більшого поширення набуває «каліброване» дерево (колоди та напівколоди), а в окремих випадках й бруси. Причому у будівлях складених з «протес» застосовують давні технології, зокрема складні кутові врубки з прихованим зубом та випусками торців («в обійми», «в обіймиці»).

Скажімо, таку техніку упродовж майже двох десятиліть (1989-2005 рр.) застосовував майстер-будівельник зі с. Космач, Клапцуняк Дмитро Васильович, 1925 р. н., який займається будівельною справою починаючи з 1950-го р., а з 1989 р. разом із сином Василем (1953 р. н.) та зятем Петром (1955 р. н.) будує церкви (до речі, вони збудували й церкву у с. Космач). У той час, коли зведення подібних зрубів потребувало спеціальних навиків будівничого, з «каліброваного дерева» будувати простіше -- навіть кутові врубки можна вибирати на станках, а відтак уже з готових елементів складати споруду. Причому, коли при використанні «протес» (що характерне й для давнього традиційного будівництва) у зруб з випусками торців споруджують лише нижню (під опасанням) частину стін, а все інше -- у чистий зруб («в каню»), то у церквах з «каліброваного дерева» усю будівлю зводять у зруб з лишком. Куполи та дахи вкривають листовим металом, натомість зруб залишають повністю відкритим. Лише у церквах з використанням на верхні яруси замків «в каню», цю частину зашивають дерев'яними «вагонкою» чи «фальшбрусом».

Іл. 4. Церква у с. Текуча Косівського р-ну Івано-Франківської обл.

Як і традиційно на Гуцульщині, дзвіниці будують окремо від церкви, в межах церковного двору. Хоча трапляються двоярусні споруди (характерні для давнішого будівництва), у наш час перевагу віддають дзвіницям триярусним (іл. 4), які спорадично почали зводити на Гуцульщині ще починаючи з кінця XIX ст. [1, с. 186] У першому випадку зазвичай застосовують композиційний засіб «восьмерик на четверику» (верхній восьмигранний ярус на квадратному нижньому), у другому -- «восьмерик на двох четвериках», рідше -- три «восьмерики», встановлені один на одного. Для зведення стін використовують ті ж матеріали, техніки і технології, що і при спорудженні церков: природні пиляні «протеси», «каліброване» дерево (колоди чи напівколоди), бруси та ін.

Церкву з дзвіницею зазвичай обгороджують, влаштовуючи велику в'їзну браму з однією чи двома хвіртками. Огорожі та брами бувають різними, проте особливою ошатністю відзначаються ці компоненти, виконані з дерева («каліброваних» колод чи напівколод). В окремих випадках в'їзна брама сама по собі представляє самостійних архітектурний твір (смт Верховина).

1 2

3 4

Іл. 5. Каплиці. 5.1 -- смт Верховина; 5.2, 5.4 -- с. Пістинь Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; 5.3 -- с. Ясіня Рахівського р-ну Закарпатської обл.

Окремої уваги заслуговують придорожні каплиці (іл. 5.1--5.4), яких у кожному населеному пункті є доволі багато (скажімо, в одному с. Космачми нарахували їх близько тридцяти). Як і церкви, каплиці інколи мурують з цегли, проте переважають дерев'яні, споруджені з «каліброваного» чи природного («протесів» або брусів) дерева у зрубній техніці («в вугли», рідше -- «в канюк»). Вони бувають чотири- або восьмигранними у плані. Каплиці доволі часто вінчає чотирисхилий шатровий дах з ліхтарем і маківкою посередині, рідше використовують дах двосхилий або купол з перехватами у нижній частині. Проте на особливу увагу заслуговують восьмигранні, зрубної конструкції, каплиці, перекриті верхами, які у загальних рисах нагадують перекриття хрещатих гуцульських церков. Власне такі споруди у Гуцульському краї в останнє десятиліття набули найбільшого розповсюдження. Вінчає такі каплиці центральний ліхтар, а інколи крім нього на бокових схилах наявні ще чотири дещо менші ліхтарі; в окремих випадках при шестигранному зрубі їх буває й шість. Трапляється, що каплицю прямокутної конфігурації завершує двоярусний восьмигранний верх («восьмерик на восьмерику»): с. Ясіня (Рах. Зак.).

У контексті нашої роботи важливим є з'ясування питання: що власне гуцули вкладають у поняття «гуцульської архітектири», а властиво, як розуміють «новітній гуцульський стиль». Власне ці питання ми з'ясовували у кількох десятків респондентів різних вікових груп, причому, як тих, що професійно займаються будівництвом, так і пересічних мешканців гуцульських сіл. Передовсім необхідно відзначити, що розуміння «гуцульського стилю» в опитаних респондентів різних вікових категорій є дещо відмінним. Скажімо, найстарше покоління (народжене у 1920--1930-х рр.) вважає таким лише традиційну гуцульську хату з так званим «причілковим дахом» (чотирисхилим дахом з вертикальним фронтоном у верхній частині причілка), галерейкою та притулами:

«Правдивих гуцульських хат мало.., є ше кілька...в горах... то з когутами -- то не є гуцульськє» ; «Хати з голубниками -- то вже за Союза, то не гуцульське; давний гуцульський стиль то інакше, то з інакшим дахом» Записано 15.07.2015 р. у с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл. від Клапцунюка Дмитра Васильовича, 1925 р. н.; «В тому новому, в тих хатах, що тепер будуют, нічого гуцульського нема» Записано 18.07.2015 р. у смт Верховина Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. від Гордійчука Івана Митровича, 1928 р. н.. Щодо середнього покоління (19501960-ті рр.), то на їх думку «гуцульськими» переважно є два варіанти будівель: дерев'яні, перекриті «причілковим дахом» та хати з «когутами» на даху: «Гуцульска хата -- з когутом; таких хат до війни було мало. Дуже давні гуцульскі хати були без когутів» Записано 8.11.2015 р. у с. Ворохта Яремчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Щербюка Максима Юро вича, 1926 р. н.. Натомість інформатори народжені у 1970-1980-х рр. «гуцульським стилем» вважають здебільшого лише хати з «когутами»: «Хати з когутами, то гуцульський дах (гуцульський стиль); гуцульский верх -- з чотирма когутами», «Хати з когутами -- гуцульский стиль; хати старі (типові гуцульські, з «причілковим» дахом. -- Р Р.) -- старий гуцульський стиль». Тобто у зазначеному випадку спостерігаємо своєрідну ґенезу розуміння «гуцульського стилю» будівництва різними віковими категоріями місцевого населення.

Знову ж на рахунок «новітнього гуцульського стилю», то найстарше покоління здебільшого вважає, що його не існує: «То, шо теперішне... то, шо тепер будуют.., то не є гуцульськє.., то такє...»; «Теперішна гуцульська архітектура -- її майже нема; Будуют на сучасний манер -- стіни з короткого дерева в заміт, балкони, тераси, цоколь-гараж... Хати на гуцульський стиль, то важка робота, але воно здорове». Натомість молодше покоління респондентів висловлює відмінні міркування. Хоча в окремих випадках можна почути думку, що все те, що збудоване на Гуцульщині є гуцульським, у більшості випадків, як уже було говорено, своєрідними маркерами «новітнього гуцульського стилю» гуцули молодшого покоління вважають будівлі споруджені з місцевих порід деревини, використання дахів складних конфігурацій, прибудованих відкритих галерей, лоджій, засклених веранд тощо.

На завершення необхідно сказати декілька слів стосовно формування та розвитку гуцульської будівельної традиції. Як відомо, у певному етнічному середовищі під впливом окремих чинників (природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-громадських тощо) чи їхніх стійких поєднань витворюється те, що називають «етнічною традицією» в народному будівництві [10, с. 3-11]. Однак традиція -- це набута на культурних здобутках якість, яка має здатність до покращення [11, с. 227]. Тому в процесі історичного розвитку народне будівництво (його «етнічна традиція»), перебуваючи у тісному взаємозв'язку з іншими сферами суспільного поступу, зазнає постійного впливу реалій певного часу, внаслідок чого постійно вдосконалюється, пристосовується до нових вимог, вбирає у себе нові прогресивні явища, нерідко занесені ззовні, трансформує та «переосмислює» їх відповідно до місцевих вимог та традицій, доповнює традиційними місцевими елементами тощо. Скажімо, традиційна гуцульська хата ХІХ -- початку ХХ ст. з так званим «причілковим дахом», продовженням якого були пологі дахи «притул», прийшла на зміну будівлям з доволі низьким («плюским») дахом, які були пануючими на Гуцульщині ще у ХУІІІ ст. Цей процес, швидше за все, відбувався на початку ХІХ ст., адже подорожуючи у 1839 р. по Гуцульщині, Яків Головацький як звичне явище зауважував, що зважаючи на сильні вітровії, «селяни кладуть на свої хати плоскі стріхи, пошивають їх дерном та ще обкладають камінням» [12, с. 50].

Подібні плоскі дахи, характерні для давніших жител, на теренах Гуцульщини згадували й інші дослідники [3, с. 138; 13, s. 92-94; 14, s. 38-40]. Приблизно з 1930-х років у місцеве житлове будівництво починають проникати споруди з даховими ліхтарями («когутами», «голубниками» тощо), які були занесені у Гуцульський край (ще у кінці ХІХ -- на початку ХХ ст.) іззовні, як будівлі курортно-відпочинкового характеру (як уже згадувалось, у польській архітектурі вони відомі, як споруди «закопанського стилю»). Впродовж середини -- другої половини ХХ ст. подібні оселі у багатьох місцевостях Гуцульщини стають панівними, причому етнофори народжені у 1950-1980-х рр. нерідко ідентифікують їх з «гуцульським стилем». Проте житла, обладнані даховими ліхтарями («когутами», «голубниками»), які споруджували у той час, не були просто копією курортних будівель «закопанського стилю»: в них спостерігаємо велику кількість різночасових за походженням своєрідних елементів, значну частку з яких можна пов'язати з місцевою традицією, передовсім з переосмисленими та трансформованими елементами сакрального будівництва.

Важко однозначно відповісти на запитання чому гуцули так уподобали цей стиль. На наш погляд, швидше за все, «хати з когутами» віддалено нагадували їм місцеві сакрадьні споруди, які, до речі, органічно вписувались у місцевий ландшафт. Знову ж в останньому десятилітті ХХ, а особливо на початку ХХІ ст., перевагу також віддають домівкам, які перекриті дахами складної конфігурації: з так званими «трикутниками» («новими когутами»), горизонтальними та вертикальними членуваннями, вигадливими надбудовами, вкритими шатровим чи куполастим дахом, тощо. Властиво говорячи про «новітній гуцульський стиль» у будівництві, молодше покоління найчастіше вказує на такі споруди.

Висновки

Отже, загальне обличчя новітньої гуцульської архітектури в основному твориться за рахунок використання вертикальних та горизонтальних об'ємно-просторових членувань фасадів, влаштуванні зовнішніх та внутрішніх веранд, балконів, своєрідних дахових надбудов тощо. Особливо вагому функцію у цьому процесі відіграє також значне використання в оздобленні фасадів дерев'яних декоративних елементів, які поєднують у собі як нові для Гуцульщини (занесені ззовні), так і традиційні, творчо переосмислені та художньо розвинуті деталі місцевого народного будівництва. Особливо це помітно при влаштуванні дахів (власне дахових надбудов), за особливостями яких місцеве населення зазвичай і визначає приналежність споруд до сучасного «гуцульського стилю».

Щодо ідентифікації новітньої архітектури як власне «гуцульської», то серед опитаних респондентів різних вікових груп побутує дещо відмінна думка. Як правило, респонденти, народжені у 1980-1990-х рр., будівлі, для яких притаманні описані попередньо особливості, відносять до «теперішнього гуцульського стилю». Натомість найстарше покоління (народжене у 1920-1930-х рр.) «гуцульською» вважає лише традиційну хату з так званим «причілковим дахом».

Водночас необхідно відзначити, що сьогодні ми можемо зафіксувати та описати явища, притаманні для новітнього будівництва гуцулів, однак вповні оцінити їх можна буде лише через кілька десятків років, властиво тоді, коли вони стануть набутком історичної етнології.

Література

1. Могитич І.Р. Громадські споруди. Гуцульщина. Київ: Наукова думка, 1987. С. 182--188.

2. Сілецький Р. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах XIX-XX ст. Київ: Наукова думка, 1994. 139 с.

3. Шухевич В. Гуцульщина. Переднє слово Д. Ватаманюка; вступна стаття П. Арсенича. Верховина: [б. в.], 1997. Ч. 1-2. 350 с. (репринт видання 1899 та 1901 рр.).

4. Могитич І.Р. Житлові та господарські будівлі двору. Народна архітектура Українських Карпат ХV-ХХ ст. Київ: Наукова думка, 1987. С. 69-125.

5. Гошко Ю.Г. Кіщук Т.П., Федака П.М. Розвиток поселень, житла і житлово-побутових умов у Радянський період. Народна архітектура Українських Карпат ХУ-- ХХ ст. Київ: Наукова думка, 1987. С. 244-258.

6. Федака П.М. Народне житло українців Закарпаття XVIII-ХХ століть. Ужгород: Ґражда, 2005. 350 с.

7. Данилюк А. Поклонись народному зодчому. Етнографічні нариси про народну архітектуру України. Львів: Свічадо, 1995. 85 с.

8. Косміна Т.В. Сільське житло Поділля (кінець ХІХ-ХХ ст.): історико-етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка, 1980. 190 с.

9. Самойлович В.П. Народное архитектурное творчество (по материалам Украинской ССР). Київ: Будівельник, 1977. 232 с.

10. Грацианская Н.Н., Листова Н.М., Токарев С.А. Введение. Типология народного жилища в странах зарубежной Европы. Типы сельского жилища в странах зарубежной Европы. Москва: Наука, 1968. С. 3--11.

11. Павлюк С. Словник основних понять і термінів з теорії етнології. Львів, 2008. 256 с.

12. Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. Подорожі в Українські Карпати. Львів: Каменяр, 1993. С. 22-101.

13. Falkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny: Dolinami Prutu, Bystrycy Nadwornianskiej, Bystrycy Soljtwinskiej i Lomnicy. LwOw, 1937. 170 s. (Pracy etnograficzny. Wydawnictwo Towarzystwa ludoznawczego we Lwowie. Рod red. A. Fiszera. № 3).

14. Falkowski J. Polnocno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny. LwOw, 1938. 107 s. (Pracy etnograficzny. Wydawnictwo Towarzystwa ludoznawczego we Lwowie. Рod red. A. Fiszera. № 4).

References

1. Mohytych, I.R. (1987). Public buildings. Hutsulshchyna (Pp. 182--188). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

2. Siletskyi, R. (1994). Rural settlement and estate in the Ukrainian Carpathians of the 19th--20th centuries. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

3. Shukhevych, V., Vatamanyuk, D., & Arsenych, P. (1997). Hutsulshchyna (Part 1-2). Verkhovyna: [b. v.]. Reprint of the 1899 and 1901 editions [in Ukrainian].

4. Mohytych, I.R. (1987). Residential and farm buildings of the yard. Folk architecture of the Ukrainian Carpathians of the 15^th-20^th centuries (Pp. 69-125). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

5. Hoshko Yu.G., Kishchuk T.P., Fedaka P.M. (1987). Development of settlements, housing and living conditions in the Soviet period. Folk architecture of the Ukrainian Carpathians of the 15^th-20^th centuries (Pp. 244-258). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

6. Fedaka P.M. (2005). National housing of Ukrainians in Transcarpathia of the 18th--20th centuries. Uzhgorod: Grazhda [in Ukrainian].

7. Danyliuk A. (1985). Bow to the folk architect. Ethnographic essays on folk architecture of Ukraine. Lviv: Svichado [in Ukrainian].

8. Kosmina T.V. (1980). Rural housing of Podillia (late 19th-- 20th centuries): historical and ethnographic study. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

9. Samoilovych V.P. (1977). Folk architectural creativity (based on the materials of the Ukrainian SSR). Kyiv: Budivelnyk [in Ukrainian].

10. Hratsianskaia N.N., Listova N.M., Tokarev S.A. (1968). Introduction. Typology of folk housing in the countries of foreign Europe. Types of rural housing in the countries of foreign Europe (Pp. 3-11). Moscow: Nauka [in Russian].

11. Pavliuk S. (2008). Dictionary of basic concepts and terms from the theory of ethnology. Lviv [in Ukrainian].

12. Holovatskyi Ya. (1993). Journey through Galician and Hungarian Rus, described in letters to a friend in L. Journey to the Ukrainian Carpathians (Pp. 22-101). Lviv: Kameniar [in Ukrainian].

13. Falkowski J. (1937).The western border of the Hutsul region: the Valleys of Prut, Bystrica Nadwornianska, Bystrica Soljtwinska and Lomnica. Lwow [in Polish].

14. Falkowski J. (1938). North-eastern border of the Hutsul region. Lwow [in Polish].

Размещено на Allbest.ru