Духовна пісенність у сакральному просторі богослужіння

Греко-католицький паралітургічний спів є найбільш яскравим репрезентантом «нової сакральності» у східнослов'янській духовно- пісенній традиції. Функціональний компонент у ньому виражений через включення пісень у літургічний простір, що знайшло відображення у записах та друках пісень у співаниках (структурування пісенника та відповідні вказівки щодо виконання пісенних творів). Д. Штерн зазначає, що з другої чверті XVII ст. в білоруських уніатів практикується спів побожних пісень у зв'язку з літургією, подібно до церковних практик Римо-католицької Церкви. Про це свідчать ремарки на рукописних ірмолоях та інших богослужбових книгах східного обряду, де серед гімнографічних піснеспівів містяться побожні пісні, іноді з поясненнями щодо їх виконання [213, с. 326]. Рукописний Супрасльський богогласник (середина XVIH ст., Західна Білорусь) [225], на його думку, мав функцію літургічної книги. Вчений висловлює припущення, що в Супрасльському монастирі спробували замінити літургію східного обряду західною, оскільки «трудно собі уявити, яку функцію повинна виповнити побожна пісня у богослужбі грецького обряду, котра й без того складається виключно із співу» [213, с. 327]. На українських землях паралітургічний спів закріпився лише у XVIII ст., однак до його кінця він став дуже поширеним, а тому потребував кодифікації, яку було здійснено у почаївському «Богогласнику» (1790-1791).

Розглянемо процес формування паралітургічного духовно-пісенного репертуару на прикладі пісень євхаристичного змісту, призначених для співу на свято Тіла Христового, а також інших євхаристичних побожних практик. Євхаристичні пісні для розкриття специфіки формування паралітургічного репертуару є надзвичайно показовими, оскільки це свято західно-християнського церковного календаря було новим для східно-християнської літургічної практики, а євхаристична побожність на Християнському Сході не мала історичного підґрунтя¹.

У Католицькій Церкві свято Тіла Христового (Festum sanctissimi corporis Domini nostri Jesu Christi) набуває загально-церковного характеру у 1264 р. Центральним елементом свята була процесія зі Св. Дарами, театралізовані форми якої в епоху після Тридентського Собору (15451563) стали своєрідною формою самопрезентації Католицької Церкви, одним із завдань якої було приваблення християн інших конфесій [113, с. 562]. Свято Тіла Христового значною мірою сприяло розвитку позалітургічного євхаристичного благочестя, однією з найбільш поширених форм якого стала практика поклоніння Св. Дарам. Традиційно цей обряд починався з виставлення освяченого хліба (гостії) у дароносиці (монстранції) на вівтарі храму, потім лунав ряд молитов, які безмовно читалися громадою або вимовлялися священнослужителем. Завершувався Про євхаристичні літургічні піснеспіви в унійній традиції див. роботу фін-ської дослідниці М. Такала-Рощенко [241]. обряд благословенням священика віруючих дароносицею. Перед виставленням Св. Дарів і після нього виконувалися спеціальні піснеспіви.

Унійна Церква після Замойського Синоду 1720 р. уводить до свого календаря свято Тіла Христового [122, с. 13]. Втім, традиція євхаристичних процесій у католиків східного обряду існувала з середини XVII ст. Спершу деякі з уніатів «захоплювалися латинськими процесіями зі Святими Дарами і брали в них участь. Згодом перенесення Дарів було запроваджене як складова частина тих традиційних походів, під час яких колись несли тільки Євангеліє та хрест» [32, с. 50].

Незважаючи на давність унійних євхаристичних практик, спеціальні твори євхаристичної тематики в українсько-білоруському паралітургічному репертуарі виникли не відразу, їх кількість збільшувалася поступово. Далеко не всі рукописи XVIII ст. містять пісні, призначені на святкову євхаристичну процесію або ж для супроводу обряду виставлення Св. Дарів. Євхаристичні пісні, приміром, відсутні в Супрасльському богогласнику. Немає їх і в рукописному співанику Даміана Левицького, переписаного в Галичині й датованого 1739-1740 рр. [302]. У Тилицькому співанику 30-х рр. XVIII ст. [299] є дві євхаристичні пісні: «Святый, святый, святый, наде вшистких святый» [299, арк. 23 зв.], яка записана іншим почерком, ніж пісні, що її оточують, з приміткою «Піснь о Святом Сакраменті», та «Твоя честь хвала» (переклад польського твору «Twoja czesc, chwaia») [299, арк. 57-57 зв.], також з приміткою «Ad Sanctissimum Sacramentum». Оскільки пісні записані в різних частинах збірника і у різний час, це свідчить про відсутність у 30-х рр. XVIII ст. спеціальної рубрики, присвяченої євхаристичним пісням, незважаючи на поширеність вже у той час євхаристичних практик на галицьких землях. У галицькому пісеннику Івана Олесницького (1789) пісня «Тебі честь, хвалу» згадується як процесійна, що виконуваласт на свято Божого Тіла («Процессія или пініє Божому Тілу» [256, арк. 56 - 57 зв.]¹.

У галицькому пісеннику кінця XVIII ст. [268] вміщено вже п'ять творів євхаристичної тематики, згрупованих разом. Важливими є примітки щодо місця їх виконання: Пініє о божественных Тайнах в 0 четверток по Воскресенію «Иде, иде Бог правдивый» [268, арк. 28]; Тон в святым Тайнам «Пред так велкым сакраментом» [268, арк. 28 - 28 зв.]; Тон г о пречистых Тайнах, сіє поется входячы во церков «О Христе Царю единый» [268, арк. 28 зв.]; Сіє пеніє поется пред литургією. Пренаисвятій- шый сакрамент выставуется и презентуется «О спасителная жертва» У цьому ж пісеннику є ще один зразок паралітургічних латинських молитов - літанія («Літанїя до Пресвятой Богородици» [256, арк. 89 зв. - 90 зв.]. [268, арк. 28 зв.]; Тон д о пречистых Тайнах Христовых «Ісусе (д) покарме небесный» [268, арк. 29].

У почаївському «Богогласнику» (1790-1791) [253] євхаристичні твори увійшли до розділу Господських пісень. У першому виданні «Бо- гогласника» ми знаходимо всього два євхаристичних твори: «Твоя честь слава» (№ 66) та «Воспоймо Творцу всякія твары» (№ 67), що виконуються на одну мелодію. У львівському виданні «Богогласника» (1850) [254] євхаристичних пісень вже чотири: «Твоя честь слава» (№ 70) і «Воспоймо Творцу всякія твары» (№ 71), «Яже в небЪ» (№ 72), «Niebo, ziemia, swiat i morze» (№ 73). Збільшення кількості євхаристичних пісень у греко-католицьких виданнях «Богогласника», а згодом у пісенниках, що видавалися монахами-василіанами наприкінці XIX - початку ХХ ст. (нововасиліанські пісні), свідчить про постійне поповнення паралітургічного репертуару творами євхаристичного змісту. У нововасилінському репертуарі їх вже сімнадцять [325, с. 402].

Стосовно інших християнських конфесій, які були на східнослов'янських землях, то функціональність у них виявлялася в інший спосіб, ніж в греко-католицькій пісенності. У православній традиції духовна пісня функціонує як позалітургічний жанр, у протестантській та римо-католицькій - як літургічний.

Східнослов'янська духовна пісня як репрезентант «нової сакральності» є відкритою системою. З одного боку, вона є частиною церковної культури в її храмовому та нехрамовому вимірі й служить засобом релігійної комунікації між людиною та Богом. З іншого боку, антропоцентричний вектор «нової сакральності» підсилює індивідуалістичний чинник у церковному мистецтві, одним із наслідків якого є не лише ускладнення мови богослужбових творів, пов'язаних зі збільшенням ролі митця, а й її спрощення внаслідок переорієнтації адресата церковного мистецтва, яким є пересічний мирянин, що бере активну участь у літургії. Останній є ключовою фігурою, оскільки у його виконанні пісні набувають різних функцій - літургічної і паралітургічної (у храмі) та позалітургічної (поза храмом). Позахрамове виконання відкриває шлях до фольклоризації духовних пісень, де сакральне функціонує в іншій спосіб, ніж в церковній культурі. Церковне мистецтво, репрезентоване духовними піснями, що орієнтоване на пересічного мирянина, видозмінює свої художні пріоритети і набуває рис, що дозволяє розглядати його у контексті популярної культури. При цьому сакральний вимір церковних духовних пісень залишається незмінним.

У підсумку визначимо риси сакральності в східнослов'янській духовно-пісенній традиції:

східнослов'янська духовна пісенність формувалася у загальноєвропейській парадигмі «нової сакральності», основними рисами якої є використання в літургічній практиці національних мов, спрощення музичної мови богослужбових творів, зростання ролі громади як суб'єкта літургії, автономність сакрального та мистецького компонентів церковного богослужіння, функціональна інтерпретація сакрального через розмежування трьох рівнів сакральних дій - літургічного, паралітургічного, позалітургічного;

сакральний компонент у східнослов'янській духовній пісенності представлений на усіх рівнях: літургічному (римо-католицька та протестантська пісенність), паралітургічному (греко-католицька пісенність), позалітургічному (православна пісенність).

сакральний мистецтво історичний античність

Размещено на Allbest.ru