Сексуальні контакти з ворогом у роки Другої світової війни: понівечені долі жінок

Размещено на http://allbest.ru

Інститут історії України НАН України

Сексуальні контакти з ворогом у роки Другої світової війни: понівечені долі жінок

Володимир Гінда, к.і.н, с.н.с. відділу воєнно-історичних досліджень,

Київ

Анотація

Мета. Спираючись на наявну історіографічну та джерельну базу автор у даній науковій розвідці ставить собі за мету дослідити ставлення повоєнних суспільств та держав до жінок, які мали сексуальні контакти з солдатами ворожих армій під час Другої світової війни. Показати певні відмінності країн у ставленні до таких жінок, їх покарань на законодавчому рівні та розкрити ряд проблем і принижень, з якими їм довелося зіштовхнутися у перші повоєнні місяці та роки.

Методологія. Дана стаття ґрунтується на принципах об'єктивізму, системності, історизму та науковості. Методологія дослідження побудована за принципами історико-порівняльного, історико-системного, аналітичного та історичного підходів. Їх застосування дало змогу розкрити більшість проблем у подальшому житті таких жінок, показати, порівняти та проаналізувати ставлення до них суспільств (на вербальному рівні) і урядів (на законодавчому рівні) різних держав Європи та СРСР. Прослідкувати причини агресивного та нелюдяного ставлення до них оточуючих і надто жорсткого покарання урядами в законодавчій площині.

Наукова новизна дослідження. На основі існуючого матеріалу чи не вперше в український історіографії висвітлено проблему подальшого життя жінок, які мали сексуальні контакти з солдатами ворога. Розкрито весь трагізм цього періоду в Європі, показано з якими проблемами зіштовхнулися «винні» жінки в побутовому житті, які тілесні й душевні травми отримали від співвітчизників через свої «сексуальні проступки», а в окремих країнах, понесли покарання на законодавчому рівні у вигляді ув'язнення.

Висновки. З'ясовано, що сексуальні стосунки жінок із ворожими солдатами після завершення війни стали проблемою для європейських повоєнних суспільств. У багатьох країнах такі жінки піддавалися стигматизації та були об'єктами упередженого ставлення як з боку співвітчизників, так і держави. Значний відсоток жінок позбулися життя, отримали ув'язнення з ураженням в правах, каліцтва через страшні тортури оскаженілих натовпів, які в перші дні після вигнання нацистів виливали всю свою лють на них, та важкі психологічні травми. Всі, хто зумів пройти через ці поневіряння в подальшому жили з відчуттям провини.

Ключові слова: Друга світова війна, секс, жінка, ворожий солдат, окупація, нацисти, держава, натовп, покарання, «рік сорому».

У роки Другої світової війни звільнення окупованих територій від нацистського режиму не завжди передбачало завершення митарств для населення. Багатьом категоріям людей, які жили в нацистській окупації довелося пройти через перевірки, приниження та недовіру за підозрою в колабораціонізмі та отримати смертельні вироки чи ув'язнення за свої провини. Співпраця з ворогом в перші повоєнні роки була одним із найпопулярніших та найстрашніших кримінальних злочинів, підозру в якому отримали сотні тисяч людей. Звинуватили в цьому і багатьох європейських та радянських жінок, які мали сексуальні контакти з німецькими вояками. Проблема «сексуального колабораціонізму», як нині називають тогочасне явище європейські дослідники, в українській історіографії досі не висвітлена належним чином. Єдиною ґрунтовною працею є збірник наукових статей «Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства» Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства. Зб. наук. праць / за наук. ред. докторки істор. наук Г Грінченко, канд. істор. наук К. Кобченко, канд. істор. наук О. Кісь. Київ: ТОВ «АРТ КНИГА», 2015. 335 с., який став підсумком міжнародної конференції з цієї проблематики, що відбулася 28-29 листопада 2014 р. У збірнику малодосліджені питання жіночого досвіду війни вперше поставлено у центр наукового обговорення, він також дає уявлення про сучасні феміністські підходи до вивчення теми «жінка і війна». Вміщені тут статті українських і зарубіжних науковців торкаються найрізноманітніших аспектів специфічного жіночого досвіду Другої світової війни, окремі з них безпосередньо стосуються сексуального насильства над жінками, романтичних відносин і проституції. Наукові редактори видання між іншим, зазначають, що «поєднання в одному збірнику доробку дослідників і дослідниць з України та праць учених з тих країн, в яких такі студії здійснюються вже тривалий час і нині становлять невід'ємну частину наукового дискурсу, мало на меті показати засадничу релевантність гендерного підходу до вивчення воєнної історії та евристичний потенціал його застосування до українського матеріалу» Там само. С. 11-12..

Натомість у Європі цій проблемі присвячено чимало цікавих досліджень. Зокрема, німецька історикиня Регіна Мюльхойзер у своїх працях ґрунтовно аналізує різні форми сексуального насилля солдатами Вермахту на території СРСР. Але зосереджується вона не лише на цьому: «сексуальний бартер», статеві контакти за обопільною згодою, романтичні відносини ворожих солдатів з місцевими жінками та причини, які штовхали їх до таких кроків, покарання жінок співвітчизниками за сексуальні контакти та романтичні стосунки з ворогами теж є сферою її зацікавленості Muhlhauser Regina. Eroberungen: Sexuelle Gewalttaten und intime Beziehungen deutscher Soldaten in der Sowjetunion 1941-1945 Hamburger Edition, 2010. 416 s.; Мюльхойзер Р. Незаперечний злочин. Сексуальне насильство німецьких вояків під час «війни на знищення» в Радянському Союзі у 1941-1945 рр. Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстре-мального насильства... С. 269-277.

³ Peto Andrea. Memory and the Narrative of Rape in Budapest and Vienna in 1945. Life after Death: Approaches to a Cultural and Social History of Europe During the 1940s and 1950s / eds. by Richard Bessel and Dirk Schumann. Cambridge: Cambridge University Press, 2003. S. 129-148. https://doi.org/10.m17/CBO978n39052344.006; Peto Andrea. Women as Victims and Perpetrators in World War II: The Case of Hungary. Women and Men at War: A Gender Perspective on World War II and its Aftermath in Central and Perpetrators in World War II and its Central and Eastern Europe / eds. by. Maren Roger and Ruth Leiserowitz. Osnabruck: Fibre, 2012. S. 87.. Питанню інтимних і романтичних стосунків поміж остарбай- терів на території Німеччини приділяє увагу австрійський історик Алоїз Нуссбаумер. Він зосереджує значну увагу на ставленні нацистської влади до статевих контактів німецьких жінок з іноземними робітниками та їх покарання за такі вчинки, наголошує на природному бажанні німкень мати секс з остарбайтерами через брак чоловіків-співвітчизників Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націо-нал-соціалізму, життєві історії / Пер. з нім. О. Ніколайчук. Чернівці: Видавництво XXI, 2015. 192 с.. Американські дослідниці Венді Джо Гертьєянссен та Джесіка Андерсен Х'юз присвятили цій тематиці свої дисертаційні праці Gertjejanssen Wendy Jo. Victims, heroes, survivors: Sexual violence on the eastern front during World War II. Ph.D., University of Minnesota, 2004. 401 s.; Anderson Hughes, Jessica R. Forced Prostitution: The Competing and Contested Uses of the Concentration Camp Brothel. New Brunswick, New Jersey, 2011. 299 s. Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-1945). Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства... C. 278-306.. Щоправда, написані вони не стільки в історичному руслі, скільки у філософському, й у них розкриті проблемні аспекти, які до цього часу не піднімалися істориками. Зокрема, значне місце в роботах відводиться вивченню впливу спиртних напоїв, сексуальним бажанням, голоду, необмеженій владі вояків на окупованих територіях -- факторам, які були мотиваційними рушіями ґвалтування жінок солдатами різних армій. Їх співвітчизник Джефрі Бурдс у своїх праці, присвяченій цій тематиці, намагається розкрити природу добровільних сексуальних контактів та романтичних стосунків жінок із ворогами та пояснити причини негативного ставлення до них у повоєнний період співвітчизників та держави.

Офіційне ставлення Кремля до романтичних стосунків солдатів Червоної армії з німецькими, австрійськими й угорськими жінками та радянських жінок тилу з солдатами союзних СРСР армій висвітлені в наукових публікаціях австрійської дослідниці Барбари Штельцль-Маркс і Ольги Чуракової Штельцль-Маркс Б. Советские освободители и австрийские женщины: проблем-ные отношения. Российско-австрийский альманах: исторические и культурные парал-лели. Вып. 2. Москва, Грац, Вена, Ставрополь, 2006. С. 250; Stelzl-Marx B. Die unsichtbare Generation: Kinder sowjetischer Besatzungssoldaten in Osterreich und Deutschland. Historical Social Research. Vol. 34, № 3, 2009. S. 352-372; Stelzl-Marx Barbara. «Ich bin stolz, ein Besatzungskind zu sein.» Resilienzfaktoren von Nachkommen sowjetischer Soldaten in Osterreich. Kinder des Zweiten Weltkrieges -- Stigmatisierung, Ausgrenzung und Bewal- tigungsstrategien / Elke Kleinau, Ingvill C. Mochmann (Hg.). Frankfurt. New York, 2016. S. 73-92. https://doi.org/10.7767/9783205793953-005; Stelzl-Marx Barbara. Die unsichtbare Generation. Wiener Zeitung Nr. 180 vom 15.09.2012. S. 37; Чуракова О. Заложницы «боль-шой политики». Браки «осложненные иностранным элементом», в СССР в 40-50-е годы XX века. Проблемы истории массовых политических репрессий в СССР. 1953-2013: 60 лет без Сталина. Материалы VIII Международной научной конференции. Краснодар: Экоинвест, 2013. С. 76-82..

Мета статті -- дослідити долю та ставлення повоєнних суспільств і держав, після завершення Другої світової війни, до жінок, які мали сексуальні контакти із ворожими солдатами. Висвітлити низку проблем і принижень, з якими довелося зіштовхнутися жінкам у перші місяці та роки повоєнного часу.

Під час воєн на сексуальні контакти жінок і дівчат із ворожими солдатами суспільство відразу накладає табу, чого не спостерігається у мирний час. На тих, хто його порушив у майбутньому чекають осуд чи різного роду покарання, аж до фізичного знищення. Між тим Д. Бурдс добровільні інтимні контакти жінок з ворогом окреслює, як невід'ємну частину сексуального насильства воєнного часу зауважуючи, що «є жінки, які гинуть, опираючись зґвалтуванню, але є й інші, що приймають неминучість своєї долі та вчаться використовувати її як стратегію виживання» Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-1945)... С. 302.. Але у повоєнній Європі ніхто не хотів розбиратися з різного роду тонкощами окупаційного життя жінок, тому більшість із них стали жертвами розправ суспільства, а в окремих випадках і держави. Сотням тисяч жінок довелося пройти повз ганебні публічні ритуали, коли їх вимазували нечистотами, голили волосся, малювали на тілі свастику або робили різного роду нацистські татуювання. В окремих європейських державах «сексуальних колаборанток» ув'язнювали на незначні терміни або позбавляли прав. Попри це чоловіків за аналогічні «проступки» ніхто не карав.

З чим же пов'язана така несправедливість? У першу чергу з тим, що у суспільствах на підсвідомому рівні жінка, яка мала інтим із ворогом, вважається зрадницею Батьківщини, бо надає тепло і комфорт солдатові ворожої армії Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-- 1945)... С. 302., тоді як співвітчизники ведуть жорстоку боротьбу проти нього. Жіночий патріотизм у суспільній свідомості надто сильно пов'язувався з репродуктивними функціями жінки, саме тому їхні сексуальні контакти з ворогом вважалися значно більшим злочином, ніж аналогічні вчинки чоловіків. Жінки, які зближувалися з ворогами, були подвійно винними у тому, що зрадили і свою родину, і свою націю Кісь О. Жіночі обличчя війни: ключові теми і підходи у західній феміністській історіографії. Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства... С. 30.. Адже, як зауважує Оксана Кісь, фактично скрізь сексуальна поведінка жінок так чи інакше пов'язувалася з національною гідністю, а жіноче тіло до певної міри символізувало тіло нації, що мало залишатися чистим за будь-яку ціну Там само.. «Коли юні француженки продають своє тіло гестапівцям або міліціонерам, вони продають кров і душу своїх французьких співвітчизників. Майбутні дружини та матері, вони зобов'язані зберігати свою чистоту в ім'я любові до батьківщини», -- наголошувалося в одній із листівок французького руху Опору. окупований сексуальний колабораціонізм жінка

Тут варто зауважити, що ставлення окремих категорій суспільства (воєнного і повоєнного) та держави до таких жінок практично завжди було однозначно негативним, незалежно від країни. Зазвичай «сексуальних колаборанток» цивільне суспільство засуджувало на вербальному рівні (особливо чітко це простежувалося у сільських мікроспільнотах), держава -- на законодавчому. Але найбільш жорстоко та агресивно до них відносилися комбатанти під час війни та перші повоєнні роки, коли їх «душевні воєнні рани» були ще свіжими.

Парадоксально, але першій із цією проблемою прийшлося зіштовхнутися саме нацистській Німеччині. Постійні бойові дії на різних фронтах, вимагали значних людських ресурсів для Вермахту, що призводило до браку «чоловічої сили» в середині країни та примушувало нацистів вдаватися до послуг військовополонених чи робітників інших країн, аби втримати на належному рівні промисловість й економіку країни. Але певною мірою вирішивши проблему відсутності «робочих рук», німецьке керівництво зіштовхнулося з іншою не менш важливою для них загрозою -- «опоганення арійської крові» через часті сексуальні контакти німкень із чоловіками ворожих країн.

Німецьких жінок закликали через пресу «не забруднювати кров» вступаючи в інтимні стосунки з іноземними робітниками чи військовополоненими. Газета «Зальцбурґер цайтунґ» від 9 березня 1945 року закликала німкень вести себе стримано з іноземцями: «Честь і гідність німецького жіноцтва, чистота німецької крові, які не купиш за гроші, мають бути на висоті незважаючи ні на що. Заради збереження німецького способу життя, нашого виду й нашої раси ми повинні принести у цій війні величезні жертви. Заради високої мети наші солдати б'ються з безпощадним ворогом, тому на Сході й Заході жінки та діти потерпають від звірячої брутальності. І коли за інтимні стосунки з полоненими передбачені суворі покарання -- то це не що інше, як наказ самозбереження. Військовополонені залишаються як і раніше, ворогами. Тому немає жодного значення, звільнені вони, чи є полоненими в повному значенні цього слова. Наша гідність і честь наказують нашим жінкам та дівчатам триматися на відстані від усіх чужинців, які живуть та працюють серед нас через зумовлену війною необхідність. Не опоганюйте кров -- це заклик- звернення з Батьківщини й з фронту до свідомості німецької жінки та німецької дівчини!» Цит. за: Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії... С. 113-114..

Осіб, які незважали на застереження, ув'язнювали. Зазвичай «винні» у сексуальних контактах отримували від кількох місяців до 3 років каторжних робіт. У Пінцґау від травня 1941 до травня 1942 року за такі дії засудили чотирьох німкень до 3 років позбавлення волі, і ще чотирьох -- до 2 років. Одній селянці присудили 15 місяців, доньці селянина -- 13 місяців, а служниці -- 10 місяців ув'язнення. Найменше серед усіх звинувачених отримала дружина німецького солдата -- 3 місяці ув'язнення за секс із французьким військовополоненим Там само..

Німецьке суспільство переважно ставилося до таких жінок з огидою та презирством, навіть після завершення війни. Солдати Вермахту, які поверталися з війни, часто брали участь у вуличному насильстві (побитті та голінні) щодо німецьких жінок, підозрюваних у сексуальних контактах із іноземними чоловіками Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-1945)... С. 303.. Загалом їх доля мало чим відрізнялася від жінок Франції, Норвегії, Нідерландів та СРСР звинувачених у «сексуальному колабораціонізмі». Більшість німкень арештовували після доносів співвітчизників.

Існують твердження, що за ширмою таких ідеологічних міркувань насправді ховалася лють і безпорадність нацистів через постійні зв'язки німкень з іноземними працівниками Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націо-нал-соціалізму, життєві історії... С. 107.. Окрім того керівництву Райху потрібно було вживати заходів, які б давали можливість солдатам Вермахту, не хвилюватися за «сексуальну безпеку» залишених вдома дружин і наречених.

Намагаючись хоч якось цьому зарадити наприкінці 1943 року на території Райху відкрили 60 борделів для іноземних робітників, а 50 перебували у стадії розробки. На роботу до них набрали повій із Парижу, Польщі та Німеччини. Загалом у цих закладах трудилися 600 жінок Gertjejanssen Wendy Jo. Victims, heroes, survivors: Sexual violence on the eastern front during World War II. S. 251.. Однак, як влучно підмітила історикиня Гелінада Грінченко, причиною їх створення окрім боротьби за «чистоту крові» стала ще й «банальна економічна вигода -- відвідання борделю вважали заохоченням та стимулом до підвищення продуктивності праці», адже ще в травні 1942 року компанія «IG Farben» запропонувала для власних іноземних працівників запровадити систему заохочення трьох «F» -- «Freiheit, Fressen, Frauen» («воля, їжа, жінки») Грінченко Г. Радянські жінки на примусових роботах Третього райху: (об)риси (по)воєнних (ре)презентацій. Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні... С. 240..

Окрім німкень за порушення заборони сексуальних контактів із «арійськими» жінками жорстоко каралися іноземні чоловіки. Міри покарання відрізнялися залежно від національності «винного». Якщо, наприклад, дізнавалися про інтимні стосунки євреїв, циган, поляків, остарбайтерів чи радянських військовополонених із представниками німецького народу, то для чоловіків і жінок цих національностей це означало смерть або запроторення до концентраційного табору. Цікаво, що військовополонених інших держав ув'язнювали, але не розстрілювали. А ось переслідування представників «германських народів» (норвежців, голландців, данців) взагалі не було. Західним цивільним робітникам із Франції, Бельгії, Італії, а також громадянам союзних до Райху держав такі статеві стосунки не заборонялися, утім поліції і населенню пропонувалося за можливості перешкоджати такому зближенню Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націо-нал-соціалізму, життєві історії. С. 108..

Іноземних працівників і військовополонених постійно попереджали про покарання за сексуальні контакти з німецьким населенням. Наприклад, їм повсякчас говорили напередодні контактів із цивільними, «що за спробу вступити з німкенями в інтимні стосунки полоненому загрожує пожиттєве перебування у в'язниці, а за зваблення німки -- смертна кара через повішання» Владимиров Ю. В немецком плену. Записки выжившего. 1942-1945. Москва: Центрполиграф, 2010. С. 296.. Страти, аби справити деморалізуючий ефект, як на іноземців, так і місцеве населення, зазвичай проводили привселюдно. Так, польського робітника за сексуальні контакти з німкою 8 січня 1942 року повісили в лісі біля Гольвеґена. У листопаді 1943 року за аналогічний «проступок» повісили 19-річного поляка Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націо-нал-соціалізму, життєві історії... С. 112, 119..

Уже після завершення війни настала черга жінок і дівчат захоплених Вермахтом країн отримувати покарання за «сексуальний колабораціонізм» із німецькими солдатами. Цікаво, що найбільше доклали в цьому плані європейські демократії, на відміну від того ж тоталітарного Радянського Союзу, а надто -- Франція. Звільнення країни союзними військами розпочалося 6 липня 1944 року, коли американські та британські війська висадилися в Нормандії. Бойові дії на території країни тривали декілька місяців, після чого німецькі війська капітулювали. Розпочав роботу новий уряд на чолі з Шарлем де Голем, але французький народ був пригнічений війною та великою кількістю колаборантів з-поміж французів. На фоні цього весь народний гнів впав на жінок, що мали зв'язки з німцями. В народі їх називали «підстилками для бошів». Причому, як це часто буває, постраждали чимало не винних жінок, які не мали жодних сексуальних зв'язків з нацистами, а просто були оббрехані недругами.

Ненависть до таких жінок зародилася в середовищі французького Спротиву. Чоловіки, що вели підпільно боротьбу проти ворога, зневажали своїх співвітчизниць, що зустрічалися з окупантами і тому намагалася їм помститися після звільнення, піддаючи всенародному осуду та приниженню. Учасники руху Опору, ще під час боротьби розповсюджували листівки, залякуючи відповідних жінок. «Француженки, які віддаються німцям, будуть пострижені наголо. Ми напишемо вам на спині -- “продалися німця”. Ми маємо провести вакцинацію -- виробити імунітет від диявольської спокуси колабораціонізмом, від вірусу п'ятої колони» Цит. за: Мчелин Л. В постели с врагом... Rg.Ru. 2009. 12 авг. URL: http://www.rg.ru/ 2009/08/12/france.html (дата звернення 10.07.2023).. Вперше жінки французькими партизанами були обстрижені в червні 1943 року, про що повідомила підпільна преса. Власне, це було не стільки покарання, скільки попередження для інших, що мати справу з німцями небезпечно, а за співпрацю згодом прийдеться заплатити.

Загалом близько 20-25 тис. француженок зазнали різних форм приниження через звинувачення у «сексуальному колабораціонізмі» Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-1945)... С. 302.. Люди зі зброєю в руках вривалися до будинків, силою витягали «винних», вели на міські площі та голили. Покарання та приниження були емоційно сильними, адже проводилися публічно, на очах у рідних, сусідів і знайомих. Натовп сміявся та аплодував, після чого осоромлених водили вулицями -- всім на показ, іноді без одягу. Бідолашні не витримуючи такого сорому та тиску суспільства закінчували життя самогубством, хтось потрапляв до психлікарень із нервовими зривами.

Гоління голови (представники французького руху Опору називали цю процедуру «ніжне обезголовлювання») або малювання фарбою свастики на обличчі було найлегшою формою покарання, яка символізувала спокуту. Леонід Мчелін пише, що поголена жінка у Франції була символом звільнення та завершення окупації. Їх публічне покарання над ворогом піднімало партизан в очах натовпу, створювала їм героїчний ореол і також об'єднувало всіх -- і тих, хто воював з ворогом і тих, хто спостерігав з боку. Участь у покараннях жінок була одним із способів проявити свою лояльність до нової влади Мчелин Л. В постели с врагом. Там же..

Вважалося, що сексуальна нерозбірливість жінок заплямовує націю перед іншими народностями. Саме тому після процедури «ніжного обезголовлювання» жінок заганяли до фонтанів чи обливали водою зі шлангів, ніби намагаючись символічно змити бруд з їхніх тіл та очистити націю. Хоча були й інші підходи до організації таких своєрідних церемоній. Для прикладу, в Нідерландах тіла «сексуальних колаборанток» навпаки не відмивали, а забруднювали нечистотами, намагаючись показати всю глибину їх морального падіння перед нацією та підкреслити зневагу суспільства до них .

Набагато неприємнішим було спотворення жіночого тіла різного роду нацистськими татуюваннями, випалювання розпеченим залізом клейма чи обливання кип'яченою смолою. Вдаючись до таких покарань «палачі» мали на меті залишити нагадування про «сексуальну зраду» не тільки жінці, але й її ймовірним нащадкам чи чоловіку, що звичайно вносило б дискомфорт у сімейне життя. Адже приховати всі ці шрами чи татуювання, вкрай складно, на відміну від поголеної голови чи пофарбованого обличчя -- волосся з часом виросте, а фарба -- змиється. «Поблизу станції метро Данюб натовп ішов услід за жінкою, яка була повністю гола.

Її голова була повністю поголена, а на її грудях було тушшю витатуйовано дві свастики. Я здригнувся від думки, що ця жінка ніколи більше не зможе роздягатися перед чоловіком, щоб не показати сорому на своєму тілі. На її спині також було витатуйовано портрет Гітлера. Знавіснілий натовп жбурляв у неї каміння, штовхав і ображав її», -- згадував один француз Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-- 1945)... С. 303..

Окрім цього жінкам доводилося витримували страшні привселюдні допити із застосуванням тортур, від них вимагали, наприклад, подробиць про поведінку німців у ліжку. Відповідні француженки під час проходження вулицями мали імітувати різні пози статевого акту, які вони використовували з німецькими солдатами Мчелин Л. В постели с врагом... Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націо-нал-соціалізму, життєві історії. С. 114.. Дослідивши протоколи засідань надзвичайного суду щодо «сексуальних колаборанток» Німеччини, австрійський історик Алоїз Нуссбаумер зауважує, що вони свідчать про ву- айєристські приниження, що їх зазнавали постраждалі жінки від суддів та службовців, котрі проводили допит. «Злочини», в яких звинувачували жінок, описувалися в найдрібніших деталях. Наприклад, суд цікавило, чи допомагала німка військовополоненому знімати з себе одяг або вводити член. Встановлювали, де саме відбувався статевий акт, в якій позі та як часто .

Але навіть проходження ряду ганебних ритуалів не гарантувало жінкам спокою у майбутньому. У Франції після перших знущань приблизно 18,5 тис. француженок визнали «національно не гідними» Аккерман Г. Дети немецких оккупантов во Франции. 2008. 26 июн. URL: http://www1.rfi.fr/acturu/artides/102/artide_609.asp (дата звернення: 20.07.2023). та засудили за наказом від 26 серпня 1944 року, від 6 місяців до одного року в'язниці з подальшим ураженням у правах на рік. Їм не дозволялося, наприклад, мати право голосу на виборах. У народі це називалося «роком національного сорому». Згодом ці дії у французькій історії отримали назву «незаконна зачистка». У Норвегії після війни «німецьких шльондр» нарахували понад 14 тис. з яких 5 тис. засудили на 1,5 роки в'язниці. А в Нідерландах після 5 травня 1945 р. під час вуличних самосудів вбили 500 Moffenmaiden (дівчат для фриців) Зотов Г. Наши «немчики». Аргументы и факты. 2011. 20 июл. URL: https://aif.ru/ society/history/26729 (дата звернення: 21.07.2023).. Інших жінок викритих у зв'язках з окупантами збирали на вулицях роздягали та обливали нечистотами зі шлангів, або ставили навколішки в лайно, голили волосся і фарбували голови у помаранчевий колір.

Щоправда в окремих випадках жінкам вдавалося себе виправдати, але для цього доводилося пред'являти довідку від лікаря про цнотливість, що засвідчувала відсутність інтимних відносин з ворогом. Острижені жінки після екзекуцій намагалися приховати свою провину під перуками, шляпками, тюрбанами, шарфами. В результаті ці текстильні вироби підскочили в ціні через попит.

Дослідник Жан-Поль Пікапер вважає, що відповідна поведінка натовпу, готового лінчувати жінок, винних у стосунках з ворогом, нагадував ажіотаж зі спаленням відьом у середні віки, або азарт тих, хто був присутнім при стратах на гільйотині під час Французької революції. І хоч Французький комітет національного звільнення, а потім Тимчасовий уряд Франції, ніби засуджували такі спонтанні розправи, насправді, вони протягом декількох місяців після звільнення країни закривали на це очі, щоб дати можливість вийти народному гніву .

Як бачимо в Європі до відповідних дівчат і жінок віднеслися досить жорстоко, як влада, так і суспільство. Дещо по-іншому обійшлися з ними в СРСР. У радянському суспільстві не проводилося жодних кампанії на зразок європейських, хоча Д. Бурдс зауважує, що в СРСР жінкам, котрі, як з'ясувалося, працювали в німецьких військових борделях теж голили голови, а голу шкіру вимащували гарячою смолою Аккерман Г Дети немецких оккупантов во Франции... Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939-- 1945). С. 303., але швидше за все це були поодинокі випадки, аніж системний підхід у вирішенні цієї проблеми. Зазвичай у Радянському Союзу «сексуальних колаборанток» суспільство засуджувало привселюдно на вербальному рівні (особливо чітко це проявлялося у сільських мікроспільнотах), а держава -- на законодавчому.

У 2001 році мені довелося розмовляти на цю тему із жінками трьох сіл Черняхівського району Житомирської області. Із чотирьох співрозмовниць всі говорили про таких жінок з плином часу із жалістю. Жодна з них не вийшла заміж, бо чоловіки вважали ганебним мати за дружину таку дівчину. В місті з цим було легше, жінка могла облаштувати особисте життя переїхавши в інший район чи населений пункт, де ніхто не знав її минулого. Вони жили в сільських громадах, як повноправні члени, не завжди про них доносили у правоохоронні органи, утім при найменшій конфліктній ситуації нагадували минуле: «Так, вони бідні після войни стільки натерпілися від наших мужиків, які постійно на польових роботах, чи ще десь намагалися нагадати їх грішне минуле. У перші роки після війни тільки й чули у свій бік “курва”, “підстилака”, “б...дь” (співрозмовниця посміхається)... Баби теж не жалували, бувало як зайдуться на полі сваритися, то тільки й чути: “продажна курва з німцями кувирка- лася”. Уже потім все призабулося, а нині ніхто цього не говорить. Старість успокоїла багатьох», -- розповідає бабуся Катерина, яка не хотіла, щоб згадував її прізвище» Спогади Катерини З. Жительки села Іванків Черняхівського району Житомирської області. 19 січня 1924 року народження. Особистий архів автора. Рукопис. Запис зроб-лено 5 січня 2001 року.. «Скільки бруду було вилито на наших дівчат, коли прийшли наші, як їх тільки не ображали, найпоширенішою образою був вислів “німецька вівчарка”. Їх цькували, просто не давали проходу. Одна молода жінка, яка мешкала на сусідній вулиці, через таке переслідування вимушена була покинути селище», -- пише у спогадах краєзнавець Ростислав Рибальченко, він хлопцем пережив окупацію в селі Мала Данилівка на Харківщині Рибальченко Р. Підкови на снігу. Харків: Курсор, 2006. С. 153..

Однак, як це не парадоксально звучить, радянське суспільство та влада не вдавалися до осуду таких жінок на загальнонаціональному рівні. Відповідно не проводили жодних кампанії на зразок європейських (гоління волосся, гоніння дівчат без одягу вулицями, обливання нечистотами, тощо). Скажемо так: сталінський режим не намагався виносити «бруд із хати» на всезагальний огляд, а діяв старими перевіреними методами -- арешт органами НКВС і виселення до Сибіру, після винесення вироку. Зайвий галас партійному керівництву був не з руки, враховуючи постійні заяви про всенародну боротьбу проти окупантів. Так, балерина житомирського театру Галина Яценюк за інтимні стосунки з німецькими чиновниками та одруження зі словацьким офіцером 1946 року за статтею 54-1 «а» КК УРСР отримала 10 років у ВТТ і 5 років ураження у правах без конфіскації майна Архів Служби Безпеки України в Житомирській області, ф. 3488, спр. 9882, ПФ, арк. 74 зв..

Не назагал радянська влада розглядала все населення, що пережило німецьку окупацію, як суцільно винне у колаборації з німцями. Вона досить швидко забула, як в 1941 р. залишила цих людей на поталу ворогові, не давши можливості евакуюватися до тилу, тоді партійні бонзи в першу чергу думали про свою евакуацію та своїх рідних. Дану позицію досить чітко озвучив 7 лютого 1944 року на IX пленумі письменників СРСР у Москві Петро Панч, зазначивши, що «все населення, що є зараз у визволених районах по-суті, не може вільно дивитися в очі нашим визволителям, позаяк воно якоюсь мірою заплуталося у зв'язках із німцями». «Хтось грабував квартири і установи, -- пояснив він, -- хтось допомагав німцям в їхньому розбої та розстрілах, хтось спекулював, торгував, а дехто з дівчат, втративши відчуття патріотизму жили з німцями» .

Партійне керівництво СРСР однозначно визнавало жінок, що мали сексуальні зв'язки з німцями, розпусницями та «зрадницями». Це стало зрозуміло вже після визволення від окупантів перших населених пунктів, що перебували під ворогом. Так, у циркулярі НКВС СРСР від 18 лютого 1942 р. «Про організацію оперативно-чекістської роботи на визволеній території» начальникам регіональних і лінійних управлінь НКВС наказувалося розпочинати свою роботу з арештів раніше виявлених ставлеників і активних пособників німців. У документі перераховувалася низка категорій населення, які підлягали арештам. У пунктах «к» і «л» йшлося про те, що негайному арешту підлягали жінки, які вийшли заміж за офіцерів, солдатів і чиновників Вермахту, власники притонів і будинків розпусти Цит. за: Гриневич В. Між молотом і ковадлом. Тиждень. 2013. 21 лют. URL: http://tyzhden.ua/History/71738 (дата зверенення: 28.07.2023). Київ у дні нацистської навали: За документами радянських спецслужб: До 60-річ- чя визволення України від гітлерівських загарбників: Зб. док. та матеріалів / Упоряд.: Т В. Вронська, А. В. Кентій, С. А. Кокін та ін.; Національна академія наук України. Інститут історії України, Київська міська державна адміністрація, Державний архів Служби безпеки України. Київ-Львів: Б. в., 2003. С. 376. Вронська Т. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу» в Україні (1917-1953 рр.). Київ: Ін-т історії України НАН України, 2009. С. 305.. Пізніше, наприкінці квітня 1943 р. у спільному наказі наркомів внутрішніх справ, юстиції та прокурора СРСР приписувалося активніше застосовувати репресивні санкції до жінок, викритих у добровільних інтимних або близьких побутових стосунках з особовим складом окупаційних військ чи чиновниками каральних і адміністративних органів. Радянська влада своїми директивами чітко вказувала на те, що в репресіях жінки та чоловіки повинні були мати оспівану радянською пропагандою рівність. Головним покаранням для таких жінок стало те, що в них відбирали дітей. «Таким, як Ви, дітей мати не належить», -- відповідали тим із них, хто чинив спротив .

Повернення сталінського режиму в Україну супроводжувалося масовими «чистками» і репресіями проти колаборантів. Жінки не стали виключенням. Першими відчули лють «рідної влади» до тих, хто «прислужував німцям», мешканці Слобожанщини та Донбасу. В рапорті представника Міністерства східних територій Мюллера при групі армій «Південь» повідомлялося, приміром, про те, що у секторі Слов'янськ- Барвінкове-Краматорськ-Костянтинівка наступного дня після приходу навесні 1943 р. Червоної армії НКВС влаштував масові арешти. Заарештували передусім тих, хто належав до поліції, працював у адміністрації чи німецьких службах, а також дівчат, які працювали перекладачками або мали якісь взаємини з німецькими солдатами. Частину арештованих вивезли до Красного Лиману. Жінок, які мали зносини з німцями, були вагітні чи мали дітей від них, відразу повбивали разом із дітьми. На загал тоді знищили близько 4 тисяч людей Гриневич В. Між молотом і ковадлом....

На щастя, такі масові знищення мирного населення після повернення Червоної армії були поодинокими. Вони засвідчували ворожість військових до цивільних людей, які перебували на окупованих територіях. Це була своєрідна ревність і озлобленість солдатів до людей, що мирно співіснували з ворогом, тоді як військовослужбовці вели жорстоку боротьбу проти нього. Певну роль у таких діях військових зіграла і радянська пропаганда, де постійно йшлося про глум німців над жінками, відправлення їх до борделів. Варто підкреслити, що через свою природну агресивність, ревність у чоловіків іноді може досягати занадто емоційної сили та проявлятися у вигляді побиття та вбивства. Жінки, які брали участь у таких екзекуціях, інстинктивно намагалися відвести від себе агресію чоловіків, окремі виплескували злість, що накопилася за роки окупації, коли вони жили в бідності та страху, а «німецькі вівчарки» в достатку.

У випадках не покарання жінок винних у «сексуальному колабораціонізмі» ображені люди писали на адресу партійних установ листи з вимогою встановити справедливість. Саме такої справедливості вимагали жінки села Кам'янка Попільнянського району Житомирської області в своєму колективному листі від 28 березня 1944 року на адресу першого секретаря Житомирського обкому КП (б)У «Вибачте, що ми звертаємось до Вас, -- писалося в листі. -- Ми вимушені, бо районні організації не можуть розсудити нас як слід, і дати відповідь.

Ми жінки червоноармійців, які борються на фронті від початку війни і до сьогоднішнього дня. Ми не можемо пережити ту неправду, яка є в нас у селі Кам'янка Попільнянського району. Є в нас у селі Єфросинія Вітенко -- член партії в період війни вона жила розгульним життям з німцями і націоналістами, які постачали їй все, що треба для існування. Староста села Паволоч... член партії “мельниківців” повністю її утримував і жив з нею як “кум”. Кожну неділю посилав їй два мішки борошна, сала награбованого у колгоспників села Паволоч, вона їздила до нього кожен тиждень на банкети. Можна сказати формена проститутка і сифілістка» Державний архів Житомирської області, ф. П. 1376, оп. 1, спр. 106, арк. 57..

Окрім цього побиття чи донесення на таких жінок до радянських правоохоронних органів були одним із найпростіших і безпечніших способів виявити свою лояльність до радянської влади та втертися до неї в довіру.

Вояки Червоної армії особливо болісно сприймали сексуальні стосунки жінок і дівчат з окупантами. Більше того солдати окремих передових частин вважали жінок зі щойно звільнених територій, «німецькими повіями» та відповідно реагували на їх появу. Вони були переконані, що проживаючи роками на захоплених німцями територіях, де обмаль чоловіків, а тільки німецькі солдати та поліцаї, їх дружини чи наречені зраджували їм із ними. Олександр Довженко з цього приводу писав у щоденнику: «Мені доводилося не один раз чути від молодих командирів такі слова:

-- Ну, моя ж баба, напевно, є... ся з якимсь фрицом. Не може бути, щоб не зрадила» .

Тут ми знову спостерігаємо звичайну чоловічу ревність і егоїзм. Тобто ще на фронті солдати підсвідомо звинуватили жінок, які проживали на окупованих територіях у сексуальній зраді з ворогом, не маючи при цьому жодних підтверджень.

Звичайно у кожного з них у душі накопичувалася озлобленість і, коли вони зустрічали жінок на звільнених територіях виливали весь свій негатив. Ніхто з солдатів чи командирів навіть не намагався розібратися, чому жінки вдавалися до таких кроків, у них була своя «залізна логіка»: «ми воювали, мерзли в окопах, а ви спали з ворогом».

Доходило до того, що окремі радянські військові розглядали представниць слабкої статі, які лишилися на окупованих територіях, як таких, що вже самим цим зганьбили себе. О. Довженко розповідав типовий випадок, який стався з дівчиною-комсомолкою під час визволення Харкова: «Почувши, що прийшли радянських військ вона надівши святкову сукню вибігла на вулицю і кинулась з радісним привітанням до лейтенанта.

-- Убирайся, вон, немецкая блядь! -- гукнув на дівчатко визволитель, гордовито простуючи тротуаром і шукаючи, очевидно, очима трупи забитих німцями наших громадян. Дівчина в сльози і прибігла в ЦК комсомолу скаржитись» .

Вдавалися військові й до вбивств жінок запідозрених у стосунках із німцями. При чому робили це спираючись на свідчення людей, часто не перевірені. У мемуарах гвардії старшого сержанта Л. Кишкіна є спогад про такий випадок, що стався в одному населеному пункті на Кубані. Він пише, що місцеві мешканці показали йому ганок, з якого п'яний пол- Довженко О. П. Щоденникові записи, 1939-1956 = Дневниковые записи, 1939-- 1956. Харків: Фоліо, 2013. С. 203. Там само. С. 275. ковник застрелив двох молодих жінок, які як йому доповіли, «гуляли з німецькими офіцерами». За це його нібито розжалували та направили до штрафбату. Довженко описує у щоденнику розмову з полковником, який розстрілював таких дівчат, як зрадниць Батьківщини.

Одна із його жертв на допиті зі слів генерала розповіла, що вже два роки живе з офіцером, що взяв її, коли їй було лише 15 років, що вона любить його Довженко О. П. Щоденникові записи... С. 254., але ці виправдання, не справили враження на військового. Інший сюжет із щоденника кінематографіста не менш драматичніший від першого. У ньому він описує почуту історію, коли танкіст догнав на своєму танку 16 жінок, дружин наших командирів, що тікали з двома німецькими офіцерами. Солдат знищив офіцерів, а коли дізнався, що за жінки перед ним убив і їх Там само. С. 294. Будницький О. Сексуальные преступления Вермахта: Интервью. URL: http://echo. msk.ru/programs/netak/693919-echo/ (дата звернення: 13.01.2014)..

Спостерігалися і випадки ґвалтування. Наприклад, коли в 1942 році радянські війська відбили на певний час м. Феодосію, окремі дівчата уже встигли налагодити зв'язки з німцями. Одну з таких солдати зґвалтували, а потім відрізали їй соски на грудях .

Під час війни радянські партизани теж не шкодували таких жінок. Зазвичай фізично знищували, звичайно якщо вони не співпрацювали з «народними месниками». Якось троє білоруських партизан захопили в полон німця з радянською дівчиною й обох розстріляли Muhlhauser Regina. Eroberungen: Sexuelle Gewalttaten und intime Beziehungen deutscher Soldaten in der Sowjetunion 1941-1945... S. 258.. Восени 1942 року дорогою з Вінниці до Житомира автомобіль пілота Г. Гіммлера штурмбанфюрера Шнебеле потрапив у партизанську засідку. В автомобілі перебували Шнебеле, есесівській офіцер і дві українські жінки, яких вони «намагалися затягти до себе в ліжко». Пілота Гіммлера, есесівського офіцера і одну дівчину вбили, іншу -- поранили Гюнше О., Линге Г. Неизвестный Гитлер. Тайное досье НКВД, составленное на основе протоколов допросов личного адъютанта Гитлера Отто Гюнше и камердинера Гитлера Гейнца Линге в Москве 1948-1949 гг. Москва: ОЛМА-ПРЕС, 2006. С. 129-130..

Дана історія на цьому не завершилася. Після того, як німці знайшли тіла Гіммлер наказав знищити жителів найближчого до інциденту села. Розстріл мирних селян проводила особиста військова частина райхс-фюрера СС, яку він сформував при своєму штабі в Житомирі для боротьби з партизанами Там же..

В очах партизан такі жінки і дівчата були зрадницями цілей та ідеалів комуністичного режиму та Батьківщини, тому підлягали ліквідації. Значну роль відігравала проста чоловіча ненависть і ревність, адже обирали не їх, а ворогів.

Після війни жінкам «заплямованим» стосунками з нацистами, які хотіли створити родину, доводилося змінювати місце проживання, поривати із знайомими та ретельно приховувати минуле. В іншому випадку, вони ризикували залишитися самотніми. Чоловіки дивилися на таких жінок, як на осоромлених не гідних для створення сім'ї. Для чоловіка, особливо у сільській місцевості, значну роль грає думка оточуючих стосовно його обраниці, її інтимне минуле (яке в маленькому соціумі приховати складно), пересуди поміж людей. Це одна з основних причин того, що жінки, які мали стосунки з німцями не вийшли заміж в уже згадуваних трьох селах Черняхівського району. «Хлопці, а особливо фронтовики вважали їх повіями, тому ніхто не хтів мати собі таку дружину. Боялися насмішок, пересудів за спиною. Ось Надька у нас була, статною дівкою, в селі таких не знайдеш, але заміж так і не вийшла, лякало мужиків її минуле, ревнували чи що -- не знаю... Любка так вона з дитину від німця була, так все життя з цим німчиком і прожили самі» .

Проте були й інші випадки. Так, жителька Кіровоградщини Ольга Денисова у розмові зі мною зауважувала, що у їх селі жила жінка, яка в окупацію мала інтимні стосунки з німцем, всі в селі про це знали, але після війни вийшла заміж за фронтовика, народила від нього дитину і ніхто їй про це не нагадував. «Так, вона після війни вийшла за Петра, народила хлопчика. У селі їй цей гріх не згадували, так тишком говорили про це, але не більше. Згодом років через двадцять, люди призабули цю історію й якщо і згадували, то добавляли: здається гуляла з німцем» Спогади Катерини З., жительки села Іванків Черняхівського району Житомирської області. 19 січня 1924 року народження. Особистий архів автора. Рукопис. Запис зроб-лено 5 січня 2001 року. Спогади Ольги Денисової, жительки с. Бандурівка, Олександрівського району, Кіровоградської області. 24 лютого 1940 року народження. Особистий архів автора. Рукопис. Запис зроблено 20 серпня 2014 року..

Дана розповідь засвідчує, що не всі жінки ставали вигнанницями мікроспільнот і показує, як з часом із людської пам'яті стиралося негативне минуле жінок через його неактуальність у суспільстві.

В окремих випадках відповідне інтимне минуле заважало у кар'єрі чи позбавляло права на державні нагороди. Тобто «негідна поведінка» жінок випливала тоді, коли вони робили певні досягнення у радянському суспільстві. Зазвичай до партійних органів «летіли» скарги заздрісників, де красномовно описувалося «негідне радянської жінки» минуле та співпраця з ворогом. Жителька Криму Олена Сапронова одну з таких історій розповіла історику Володимиру Полякову: «Одна жінка, чий чоловік загинув ще в Фінську війну, залишилася з чотирма дітьми і свекрухою. За роки окупації вона прижила ще трьох дітей і всіх підняла на ноги. Після війни виявилося, що у неї найвищі показники вирощування бавовни. Постало питання про нагородження її орденом, але чиновник, який приїхав з райкому, пояснив, що про жодну нагороду не може бути й мови, тому що жінка -- “шоколадниця” (так на півострові називали жінок, які мали стосунки з німцями. -- Авт.) і прижила від окупантів трьох дітей» Цит. за: Поляков В. Партизанское движение в Крыму 1941-1944 гг. Симферополь: ИП «Ариал», 2013. С. 136..

З наведеного матеріалу видно, що жінки та дівчата вкотре постраждали через війну, адже більшість із тих, які мали інтимні стосунки з окупантами, робили це вимушено під тиском воєнного лихоліття, намагаючись у такий спосіб врятувати себе та рідних від голодних злиднів. Утім, у післявоєнний час ніхто не хотів розбиратися у мотивах таких вчинків жінок. Досить жорстоко з ними обійшлися європейські суспільства та держави виливши на бідолашних всю свою лють, що накопичилася на ворога за роки окупації. У результаті такі жінки були стигматизовані на вербальному та законодавчому рівні, отримали тюремні строки із ураженнями в правах, тілесні, духовні травми та були вбиті співвітчизниками за свої інтимні стосунки з ворогом. У СРСР цю проблему з ідеологічно-політичних мотивів намагалися замовчувати на рівні держави, а суспільство не вдавалося до якихось екзекуцій щодо них. Спільним у всіх європейських державах, яким довелося зіштовхнутися з цим, та СРСР, є те, що жінкам із таким минулим було вкрай складно розраховувати на політичну чи соціальну кар'єру.

References

Akkerman, G. (2008, 26 June). Deti nemeckix okkupantov vo Francii. Retrieved July 20, 2023, from http://www1.rfi.fr/acturu/artides/102/artide_609.asp [in Russian]

Anderson Hughes, Jessica R. (2011). Forced Prostitution: The Competing and Contested Uses of the Concentration Camp Brothel. New Brunswick, New Jersey. [in England].

Budnic'kij, O. (n. d.). Seksual'nye prestupleniya Vermaxta: Interv'yu. Retrieved January 13, 2014, from http://echo.msk.ru/programs/netak/693919-echo/ [in Russian].

Burds, D. (2015). Seksualne nasylstvo v Yevropi pid chas Druhoi svitovoi viiny (1939-1945). In H. Hrinchenko, K. Kobchenko, & O. Kis. (Eds.), Zhinky Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy u Druhii svitovii viini: henderna spetsyfika dosvidu v chasy ekstremalnoho nasylstva: zb. nauk. prats. (pp. 278-306). Kyiv: TOV "ART KNYHA". [in Ukrainian].

Churakova, O. (2013). Zalozhnicy "bol'shoj politiki". Braki "oslozhnennye inostrannym e'lementom", v SSSR v 40-50-e gody XX veka. Proceedings of the 8th International Scientific Conference 2013: Problemy istorii massovyx politicheskix repressij v SSSR. 1953-2013: 60 let bez Stalina. (pp. 76-82). Krasnodar: E'koinvest. [in Russian].

Dovzhenko, O. P. (2013). Shchodennykovi zapysy, 1939-1956 = Dnevnykovye zapysy, 1939-1956. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian].

Gertjejanssen, Wendy Jo. (2004). Victims, heroes, survivors: Sexual violence on the eastern front during World War II. Ph.D., University of Minnesota. [in English].

Gyunshe, O., & Linge, G. (2006). Neizvestnyj Gitler. Tajnoe dos 'e NKVD, sostavlennoe na osnove protokolov doprosov lichnogo ad'yutanta Gitlera Otto Gyunshe i kamerdinera Gitlera Gejnca Linge v Moskve 1948-1949 gg. Moskva: OLMA-PRES. [in Russian].

Hrinchenko, H. (2015). Radianski zhinky na prymusovykh robotakh Tretoho raikhu: (ob)rysy (po)voiennykh (re)prezentatsii. In H. Hrinchenko, K. Kobchenko, & O. Kis. (Eds.), Zhinky Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy u Druhii svitovii viini: henderna spetsyfka dosvidu v chasy ekstremalnoho nasylstva: zb. nauk. prats. (p. 240). Kyiv: TOV "ART KNYHA". [in Ukrainian].