Псалтирні пісенні парафрази у східнослов’янському духовно-пісенному репертуарі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі

В українському музикознавстві окремих праць, присвячених пісенним переспівам Псалтиря, немає, про псалтирні пісні є лише поодинокі згадки вчених. Так, Ю. Медведик вказує на пісенні псалтирні парафрази у рукописних пісенниках і «Богогласнику» [145, с. 98-99]. Серед філологічних праць назвемо публікації пісенних текстів XVIII ст. з коментарями, здійснені польською україністкою О. Гнатюк [4] та німецьким славістом Д. Штерном [225], у яких дослідники зазначають пісні, що є віршованими переспівами Псалтиря.

Російська псалтирна пісенність як компонент музичної культури також допоки не стала предметом спеціального вивчення, хоча деякі її сторінки неодноразово були предметом наукових студій. Петербурзька дослідниця О. Васильєва, яка ґрунтовно вивчала псалтирні пісні в ново-єрусалимському репертуарі останньої третини XVII ст., систематизувала пісенний репертуар, створений на основі текстів Псалтиря, розпорошений по різних пісенниках [12]. У дисертації білоруської вченої Л. Сидорович [182] детально досліджено «Римований псалтир» Симеона Полоцького (1680) у його музичних втіленнях - від Василя Титова до анонімних російських авторів ХІХ ст. На сьогоднішній день відсутні роботи, у яких проаналізовано російські псалтирні пісні XVIII ст., написані на вірші М. Ломоносова, М. Хераскова, О. Сумарокова, немає й музикознавчих праць, у яких простежено історичний розвиток російських псалтирних пісенних парафраз від XVIII ст. до сучасності, попри те, що російські поетичні переспіви Псалтиря неодноразово ставали предметом дослідження російських літературознавців.

Музикознавці свої наукові розвідки часто доповнюють публікаціями пісенних творів. Так, О. Васильєва у статті про псалтирну пісенність Новоєрусалимського монастиря друкує низку російських та польських псалтирних псалмів [12]. Л. Сидорович у монографічному дослідженні [183] публікує тексти «Римованого Псалтиря» Симеона Полоцького з мелодіями Василя Титова. У нотному виданні російських кантів XVIII ст., здійсненному В. Копиловою, опубліковано псалтирні пісні (канти) на вірші М. Ломоносова, В. Тредіаковського, О. Сумарокова, наприкінці якого є примітки щодо цих творів [80].

Усі зазначені праці розглядають ранній та середній період (XVII - XVIII ст.) розвитку східнослов'янської духовної пісенності, пізній період (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) досліджений вченими значно менше. На сьогоднішній день відсутні праці, у яких розглядається сучасна псалтирна пісенність; немає спеціальних розвідок, присвячених псалтирним пісням у східнослов'янській духовно-пісенній традиції від її початку дотепер.

Історично першими на східнослов'янських землях духовні пісні нового типу з'явилися в другій половині XVI ст. в протестантському середовищі, серед яких значне місце належало псалтирним парафразам. Білоруський дослідник О. Солодухін вказує, що виданий на білоруських теренах Несвіжський канціонал («Katechizm albo krotkie w jedno miejsce zebranie wiary. Psalmy i piesni») 1563 р. містив 110 пісень та 54 псалма польською мовою, а доповнення до цього видання, датоване 1564 р. - 5 псалмів та 8 пісень. Як зазначає автор, не вдаючись у детальний аналіз його європейських першоджерел, ряд мелодій псалмів з Не- свіжського канціоналу було взято з Женевського Псалтиря 1562 р., зокрема мелодію 23-го псалма Несвіжського канціоналу - з 47-го псалма Женевського Псалтиря, 135-го псалма - зі 107-го (з невеликими змінами), 128-го псалма - з 100-го (мелодію також використано також у 131- мй та 142-мй псалмах Женевського Псалтиря) псалма [176, с. 12-13]. Несвіжський канціонал, а також й інші протестантські пісенники, видані в другій половині XVI ст., у яких є пісні на тексти псалмів, свідчать про значущість псалтирної пісенності у розвитку протестантського репертуару на білоруських землях, її зв'язок із загальноєвропейською традицією, а також про специфіку білоруської протестантської пісенності того періоду, яка є виключно польськомовною.

Що стосується української традиції, то з протестантського репертуару до нашого часу дійшли лише звістки про рукописний пісенник кінця XVI ст., що знаходився в Познанській бібліотеці, у якому було записано близько п'ятдесяти духовних пісень [145, с. 76]. Оскільки цей рукопис не зберігся, то зараз ми можемо тільки припускати, чи були серед цих пісень псалтирні. Якщо ж вони там були, що цілком ймовірно, можна було б говорити про те, що протестантська традиція зіграла певну роль у розвитку української духовної пісенності, у тому числі через трансляцію популярного в протестантському середовищі жанру псалтирної пісні.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі. Про це можна казати з великою часткою ймовірності й тому, що збереглися свідчення, які непрямо підтверджують традицію поетичних перекладів Псалтиря книжною українською мовою в середині XVII ст. М. Возняк наводить зразок пісенної псалтирної поезії - віршовану парафразу 42-го псалма староукраїнською мовою, записану латинкою, що збереглася в актовій книзі міського житомирського суду від 1635 р. Цей текст, на думку літературознавця, побічно свідчить про існування українського віршованого перекладу Псалтиря або хоча б обраних псалмів [16, с. 590]. Найімовірніше, можна говорити скоріше про окремі зразки псалтирних пісень, ніж про поетично-пісенні парафрази всього Псалтиря, хоча не виключена можливість останнього, інші тексти українських псалтирних пісень XVII ст. можливо доведеться шукати в джерелах, які не мають відношення ні до музики, ні до літератури.

Починаючи з 50-60 рр. XVII ст. духовні пісні почали записуватися у спеціальних рукописних співаниках, однак, на жаль, ці книги не дійшли до нашого часу, а тому ми не можемо достеменно знати про кількість українських псалтирних пісень у другій половині XVII ст. та ступінь їх популярності. Про українські псалтирні пісні ми можемо говорити, лише спираючись на російські джерела XVII ст., які зберегли частину українського репертуару. Звертаючись до шару псалтирної пісенності Московської держави, ми повинні пам'ятати, що її традиція є відмінною від українсько-білоруської, хоча остання була вихідною точкою для московської. У випадках з піснями XVII ст., що збереглися у російських джерелах, ми можемо говорити про те, що це саме українські твори лише тоді, коли вони мають виразні українські риси або ж представлені в українському репертуарі XVIII ст., оскільки, як показав порівняльний аналіз обох традицій, духовні пісні XVII - XVIII ст., що мають російське походження, в український репертуар не потрапили¹. Так, псалтирні пісні XVII ст. з Московської держави (новоєрусалимська традиція, «Римований Псалтир» Симеона Полоцького - Василя Титова) в українських пісенниках XVIII - XIX ст. відсутні.

Серед псалтирних пісень XVII ст. беззаперечно українське походження мають твори «ТебЪ ся, Господи, всЪм сердцем исповЪм» (анонімний переспів 9-го псалма), «Господи мой, ярость Твою не покажи надо мною» (переспів 37-го псалма, що приписується Димитрію Ростовському [198, с. 182-183]), «На Тя, Господи, всегда уповаю» (анонімний переспів 70-го Ю. Медведик зазначає, що «майже не існувало такої практики, при якій би музично-поетичні кантові тексти з репертуарів російських співаників проникали в українські збірники <...> репертуари рукописних та друкованих співаників тому свідчення» [139, с. 363]. псалма), які ми знаходимо як в російських рукописних пісенниках кінця XVII ст., так і в українських і білоруських рукописах XVIII - ХІХ ст.

Традиція створення псалтирних пісень на українсько-білоруських землях у XVIII ст. не була потужною: віршовані парафрази Псалтиря не посіли значного місця в українському духовно-пісенному репертуарі. У тих нечисленних рукописних співаниках першої половини XVIII ст., що репрезентують унійну духовну пісенність, однією з особливостей якої є календарний принцип в організації пісенного репертуару, виявлено невеликі цикли псалтирних пісень - від 3-4 до 10, які розміщувалися переважно у розділах, безпосередньо не пов'язаних із церковним календарем (початок або кінець пісенника, рідше у середині). Кількість пісень на віршовані псалтирні тексти часто була меншою, ніж це було декларовано переписувачами: наприклад, Тилицький співаник, переписаний на Лемківщині (нині Польща) у 30-х рр. XVIII ст., на початку рукопису містить, як зазначено, тексти 10 псалтирних пісень, із яких лише 9 є віршованими переспівами псалмів церковнослов'янською та староукраїнською мовами: «Глаголы моя, Господи мой, внуши» (переспів 5-го псалма), «ТебЬ ся, Господи, всЬм сердцем исповЬм» (переспів 9-го псалма), «Доколі, Пане, человЬк утрапленый» (переспів 12-го псалма), «Господи, ярость Твою не покажи надо мною» (переспів 37-го псалма), «Блажен, иже ока своєго не отврати от нищаго» (переспів 40-го псалма), «Во невинности моей, Боже, суди мя» (переспів 42-го псалма), «На тя, Господи, надЬюся» (переспів 70-го псалма), «Боже, пришли языци в достоянїє» (переспів 78-го псалма), «Коль возлюбленна села Твоя, Пане» (переспів 83-го псалма) [299, арк. 1 зв. - 6]. Останній твір «Царю небесный, златым вЬнцем славы» позначено як Псалом Давыдов Reliquus [299, арк. 6 зв. - 7], хоча цей твір не є поетичним переспівом Псалтиря.

Кілька з цих псалтирних пісень містить і пісенник Даміана Леви- цького (Лемківщина, 1739-1740), які записано у середині збірки як невеликий цикл: «Глаголы моя, Господи мой, внуши» [302, арк. 79 - 79 зв.]; «ДоколЬ, Пане, человЬк утрапленый» [302, арк. 79 зв. - 80 зв.]; «Коль возлюбленна села Твоя, Пане» [302, арк. 80 зв. - 81 зв.]. Також у збірці окремо записано ще один псалом: «В невинности моей, Боже мой, суди мя» (тон «ТебЬ ся, Госпоже, всЬм сердцем исповЬм») [302, арк. 166 - 166 зв.]. Як бачимо, що всі ці чотири псалми були записані в Тилицькому пісеннику. У богогласнику ^анна Олесницького є текстовий варіант переспіву 83-го псалма «Кол(ь) возлюбленна села Твоя, Боже» [256, арк. 60 зв. - 61 зв.], де в цілому оригінальний текст збережено і навіть доповнено, але видозмінено риму (Пане - стане на Боже - може). Отже, у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі духовно-пісенному репертуарі у першій половині XVIIZ ст. було відомо до 10 псалтирних пісень, які були доволі популярними.

Західнобілоруський рукописний пісенник середини XVIIZ ст. (Су- прасльський богогласник), що репрезентує споріднену до української традицію, в останній частині має розділ «ПЬсни от псалмов», де записано 10 творів (див. №№ 176-185 за виданням рукопису [255, с. 700-716]), з яких тільки 3 є віршованими переспівами Псалтиря церковнослов'янською та староукраїнською (старобілоруською) мовами: № 181 «ТебЬ ся, Господи, всЬм сердцем исповЬм» (переспів 9-го псалма), № 182 «На тя, Господи, всегда уповаю» (переспів 70-го псалма), № 185 «Коль возлюбленна села Твоя, Пане» (переспів 83-го псалма). Твори «Господь Бог Адама сотворив рукама» (№ 176), «Ты єси Їсусе, ты моя радости» (№ 180), «Похвалу принесу сладкому Їсусу» (№ 183), «Їсусе, покарме небесный» (№ 184) не належать до псалтирних пісень; пісню № 177 «ДоколЬ уме пернатый, доколЬ будеш литати», початок якої наслідує, на думку Д. Штерна, 12-й псалом [255, с. 703], також не є віршованою псалтирною парафразою; пісню № 179 «НадЬя моя в найвышшаго Пана» можна віднести до т. зв. квазі-псалтирної поезії, тобто до вільних парафраз за мотивами книги Псалтир; пісня № 178 «Кто крЬпко на Бога уповая» Феофана Прокоповича, яку дослідники також пов'язують з псалтирною поезією (серед першоджерел називають 27-й, 89-й, 90-й, 111-й, 124-й псалми [153, с. 304-305]) насправді є не поетичним переспівом псалтирних текстів, а християнізованою парафразою (parodia christiana) оди Горація (ІІІ, 3) «Justum et tenacem propositi virum» Детальніше про першоджерело пісні див. у статті С. Ніколаєва [153]..

Усього дві псалтирні пісні (церковнослов'янською мовою) увійшли до друкованого почаївського «Богогласника» (1790-1791), що налічує 250 творів: № 34 «На рЬках сЬдохом горка Вавилона» (переспів 136-го псалма) та № 77 «Хвалите Господа со небес» (переспів 148-го псалма, твір позначено як «пЬснь псаломническая»).

В український духовно-пісенний репертуар, як уже зазначалося, дуже рідко потрапляли російські духовні пісні. Серед винятків - згаданий у попередньому розділі слобожанський пісенник кінця XVIII ст. [313], в якому є доволі вагомий відсоток російських пісень, у тому числі і псалтир них. Серед них три псалтирних пісні М. Ломоносова (переспіви 14-го, 26го, 145-го псалмів), анонімна парафраза 136-го псалма «На рЬках сидяще горко Вавилона» та переспів 36-го псалма «Не ревнуй лукавых доле», що належить перу І. Белявського Останній твір подано за [158, с. 174].. Усі твори розташовано в різних частинах збірки і єдиного циклу не утворюють. Утім, запис псалтирних пісенних парафраз у східноукраїнських пісенниках не свідчить про проникнення російських духовних пісень в український репертуар, а відображає регіональну традицію, де сполучалися риси української й російської.

Щодо псалтирної пісенності Лівобережжя кінця XVIII - ХІХ ст. у цілому, то в нас наразі мало даних, щоб робити остаточні висновки. Треба однак зазначити, що у цьому регіоні, де провідною християнською конфесією було православ'я, пісенники календарного типу були невідомі, а, отже, кількість псалтирних пісень у них могла бути більшою, однак лише в тому випадку, коли українська пісенність зазнала б сильного впливу російської, як у розглянутому вище слобожанському пісеннику; найімовірніше, що в інших українських співаниках псалтирних пісень було мало або вони були взагалі відсутні.

Відзначимо особливості функціонування псалтирних пісень на українсько-білоруських землях у період XVII - XVIII ст.:

1) поміркований інтерес до пісенних псалтирних парафраз, про що свідчить незначна кількість пісенних творів, написаних на основі текстів Псалтиря; відсутність повних віршованих псалтирних циклів, подібних до «Римованого Псалтиря» Симеона Полоцького - Василя Титова;

2) інтерконфесійність псалтирних пісень, що виявляється у функціонуванні тих самих пісенних творів у православному та унійному середовищі;

3) варіативність у виборі мови: у пісенниках представлено зразки поетичних перекладів псалмів староукраїнською і церковнослов'янською мовами;

4) яскраво виражені типологічні відмінності функціонування пісенних віршованих псалтирних парафраз в українсько-білоруській та російській традиціях: попри те, що українська-білоруська псалтирна пісенність вплинула на розвиток російської (завдяки останній було збережено найдавніші записи українських (білоруських) пісенних парафраз псалмів), російські псалтирні пісні не увійшли до українсько-білоруського репертуару; для українсько-білоруської духовно-пісенної традиції характерно поступове зменшення кількості псалтирних пісень, на противагу російській, де віршовані переспіви псалмів були популярними до ХХ ст.;

5) відокремлення псалтирних пісень від решти творів, упорядкованих за церковним календарем.

Якщо у XVIII ст. в українсько-білоруській традиції псалтирних пісень було небагато, то у ХІХ ст. вони практично повністю вийшли з ужитку.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі довища Галичини та Закарпаття (близько 50-ти рукописів), переписаних упродовж ХІХ ст., та кількох друкованих видань початку ХХ ст. з тих самих регіонів виявив відсутність у них псалтирних пісень. Втім, подекуди псалтирні пісні потрапляли до рукописів та друків. Серед нечисленних рукописних зразків відзначимо запис у закарпатських пісенниках ХІХ ст., переписаних І. Югасевичем, творів «НадЬя моя в найвыш- шаго Пана» (пісня, яку ми відносимо до квазі-псалтирної поезії) та «ТебЬ ся, Господи, всЬм сердцем исповЬм» (переспів 9-го псалма) [225, с. 706, 709]. Серед друкованих видань, де є поодинокі записи псалтирних пісень - галицька збірка «ПЬснословец или новое собраніе церковных пЬсней» (1909), де двічі розміщено богогласникову пісню «Хвалите Господа со небес» (№ 77, переспів 148-го псалма), які різняться текстовою редакцією та підзаголовком: пісня «Хвалите Господа з небес» з бого- гласниковим приписом «пЬснь псаломническая» [297, с. 304-306] та «Хвалите Господа со небес» з видозміненим богогласниковим приписом «пЬснь псаломская» [297, с. 372-374]. Зазначимо, що в обох варіантах строфа пісні є незмінною (очевидно й мелодія, бо збірка є ненотова- ною), обидва тексти точно передають зміст богогласникової пісні, однак другий варіант є більш віддалений від оригіналу, у ньому церковнослов'янський текст частково русифікований. Обидві вони знаходяться у розділі пісень різного змісту, перша - ближче до початку, друга - наприкінці розділу. Однак у цілому включення псалтирних пісень до західноукраїнських збірок ХІХ - на початку ХХ ст. трапляється нечасто.

Отже, попри популярність псалтирної поезії на католицькому та протестантському Заході, розквіт якої припадає на XVI - XVII ст., у XVIII - ХІХ ст. вона йде на спад, але не зникає до нинішнього дня. В українській духовно-пісенній традиції паралітургічного призначення кінця XVIII - ХІХ ст. немає псалтирних пісень як окремої тематичної групи.

Констатуючи майже повну відсутність псалтирних пісень в українських рукописних та друкованих співаниках ХІХ ст., відзначимо парадоксальність цього факту, адже у ХІХ ст. посилюється зацікавлення українських поетів-романтиків псалтирними текстами¹ - віршовані парафрази Псалтиря створювали Т. Шевченко, П. Куліш, М. Максимович, Леся Українка, І. Франко та ін. Однак ці твори не увійшли до української духовно-пісенної традиції, зокрема її паралітургічної гілки. У західноукраїнських рукописах протягом усього ХІХ ст. продовжував транслюватися репертуар, створений у період до кінця XVIII ст., що використовував церковнослов'янську та староукраїнську мови. Інтерес до українських переспівів Псалтиря романтичної доби як текстової основи духовних пісень ми побачимо вже на початку ХХІ ст. псалтирний пісенність конфесія музичний

Попри недостатню зацікавленність українських піснетворців ХІХ - початку ХХ ст. псалтирною поезією, не можна говорити, що книга Псалтир була неактуальною для українських християн. Церковнослов'янські тексти Псалтиря, які у середньовічну добу лягли в основу окремих жанрів церковної монодії, у добу бароко - партесних та хорових концертів, продовжували надихати митців і у ХХ ст. Втім, хорові композиції на поетичні псалтирні парафрази в українській музиці вони з'явилися лише у першій половині ХХ ст. (твори М. Лисенка, Л. Ревуцького).

Оновлення української духовно-пісенної традиції тісно пов'язано із нововасиліанською піснетворчістю (кінець ХІХ - перша третина ХХ ст.), завдяки якій закріплюється новий літературний та музичний стиль духовних пісень. Продовжуючи українську традицію попередніх століть, но- вовасиліанські автори нечасто зверталися до текстів Псалтиря. У співа- нику «Церковні пісні» (1926)¹ з 328 творів всього 4 псалтирні пісні: № 138 «Відізвись, мій Боже» (переспів 4-го псалму, автор о. В. Стех), № 141 «Вознесу Тебе, мій Боже» (переспів 144-го псалму, автор о. В. Стех), № 149 «Помилуй мя, мій Боже» (переспів 50-го псалму, автор о. В. Матюк), а також український переклад відомого гімну «Як же Ти Славний, Боже, в Сіоні» (№ 153, переспів 47-го псалма, що належить перу М. Хераскова, покладений на музику Д. Бортнянським).

Усі зазначені вище твори наслідують українську романтичну традицію переспіву псалмів, у якій передається їх загальний зміст та акцентується увага на найбільш важливих моментах. Музичний стиль псалти- рних пісень, як і вся нововасиліанська пісенність, є яскравим втіленням пісенно-романсової лінії галицького романтизму. Щодо розташування псалтирних пісень у виданні «Церковні пісні», то вони, маючи узагальнений зміст і не залежачи безпосередньо від церковного календаря, входять до групи пісень до Сотворителя.

ХХ століття ознаменоване бурхливим розвитком української протестантської пісенності. Попри очікуваний інтерес до пісенних парафраз псалмів, культивованих у XVI ст. саме протестантами, у їх сучасному репертуарі ми знаходимо надзвичайно мало псалтирних пісень.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі жаль, нині нам недоступні для аналізу україномовні баптистські збірки першої третини ХХ ст., тому ми обмежимося аналізом пісенників, виданих з 1930-х рр., у тому числі в діаспорі. У лютеранському «Українському євангельському співанику» (Станіславів, 1933) [321] з 248 пісенних творів лише 4 є псалтирними піснями. Вони містяться у розділі «Місія» (підрозділи «Віра» і «Хвала»), що йде після циклу пісень, упорядкованих за церковним календарем: № 196 «Підношу в гору очі мої» (переспів 120-го псалма), № 198 «Бог пастир мій! Все матиму» (переспів 22-го псалма), № 199 «Як олень спрагнений в степу біжить до джерельця» (переспів 41-го псалма) та український переклад відомого гімну «Як Славний Господь на Сіоні» (№ 216), який є, як вже було зазначено, поетичним переспівом М. Хераскова 47-го псалма. Останній твір, подібно до пісні «Як же Ти Славний, Боже, в Сіоні» з нововасиліанського пісенника, зберігає мелодію Д. Бортнянського, але має інший переклад. Усі псалтирні пісні з «Українського євангельського співаника», подібно до нововасилі- анської збірки, перекладено сучасною українською літературною мовою. Хоча ці твори не є, на нашу думку, художньо досконалими, вони продовжують і традицію романтичного переспіву псалмів, і більш давню традицію барокової пісенної поезії, менш довершену з поетичного погляду, але вживану в побуті українських вірян і літургічній практиці Греко-католицької Церкви. Стосовно авторства текстів псалтирних пісень та їхніх мелодій (окрім гімну «Як Славний Господь на Сіоні»), то, ймовірно, вони належать перу лютеранського пастора Теодора Ярчука, який є укладачем збірки і який, відповідно, міг бути автором або перекладачем багатьох пісень.

Небагато псалтирних пісень і в українських баптистських виданнях діаспори 1950-х рр. Серед численних нотованих видань розглянемо два - «Голос Євангелії» (самвидав, Саскатун, Канада, 1958) [262] та «Євангельський співаник Відродження» (друк, Чикаго, США, 1954) [271]. У першому виданні, яке містить 50 творів, 7 написано на тексти з Псалтиря, та лише 2 з них - твори строфічної форми на віршовані тексти (№ 2 «Тебе я славлю, Спасе мій», вільний переспів 9-го псалма та № 45 «Благослови душе моя Господа», переспів 103-го псалма), решта є хоровими концертами (№№ 2, 5, 19, 31, 49) - творами наскрізної форми з розвиненою поліфонічною фактурою, написаними на адаптовані для співу українські тексти книги Псалтир. У виданні «Євангельський спі- ваник Відродження» з 726 творів лише 4 псалтирні парафрази: № 96 «Який же славний Бог в Сіоні», український переклад парафрази 47-го псалма М. Хераскова (переклад відмінний від тих, що містяться у збірках «Церковні пісні» та «Український євангельський співаник»); № 404

«Як олень спрагнений біжить», переспів 41-го псалма; № 429 «Бог - Пастир мій», переспів 22-го псалма; № 560 «Міцна твердиня - Бог за нас», переспів гімну М. Лютера «Ein feste Burg ist unser Gott» (збережено оригінальну мелодію гімну), написаного на основі 45-го псалма; у збірці немає жодного концерту на тексти псалмів.

Обидві збірки є репрезентативними для української протестантської пісенності ХХ ст. і свідчать про те, що попри багатовікову традицію співу віршованих псалтирних парафраз, у ХХ ст. кількість псалтирних пісень у протестантському репертуарі різних деномінацій значно зменшується. Це можна пояснити появою нових (непсалтирних) пісень, які створювалися протягом століть і зменшили вагу творів, що безпосередньо базувалися на Св. Письмі.

Звертання українських митців до псалтирної поезії активізувалося після скасування заборони на відправу релігійних культів на початку 1990-х рр. На сьогоднішній день українські композитори написали чимало творів різних жанрів на тексти Псалтиря, але більшість з них, на відміну від давніх часів, призначені вже для концертного, а не богослужбового виконання. Серед хорових композицій сучасних українських митців на псалтирні тексти переважають твори, написані на оригінальну псалтирну поезію в українському перекладі (твори Г. Гаврилець, Є. Станковича, В. Степурка, ін.), а також на віршовані переспіви Псалтиря, передусім Т. Шевченка (твори В. Гайдука, М. Кузана, О. Яковчука, ін.). Щодо сучасних пісенних переспівів Псалтиря, то у нечисленних виданнях духовних пісень у православному середовищі псалтирні пісні відсутні. У греко-католицькому репертуарі є невелика кількість псалтирних пісень, зокрема твори із перевиданого нововасиліанського співаника «Церковні пісні», а також т. зв. «молодіжні» пісні, що прийшли з протестантського середовища, про які йтиметься нижче.

Сучасна римо-католицька традиція також звертається до псалтирних текстів, адаптуючи їх до власної літургічної традиції. Так, співаник «Вгору серця» [258] містить 602 твори, з яких близько 10% - непісенні форми, традиційно прив'язані до відповідних обрядів (частини літургії, молебні тощо)місцезнаходження перших є чітко визначеним. По-друге, вони мають традиційно непісенні форми, які не є предметом нашого дослідження..

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі раються на псалтирні тексти¹, які вміщено у розділи позакалендарного циклу («Хвала і подяка», «Протягом року», «Гімни»). Серед творів можна виділити кілька типів псалтирних пісень, перший з яких - твори з традиційним віршованим перекладом. У числі традиційних пісенних творів на віршовані тексти псалмів - один переклад з польської (№ 284 «Боже, змилуйся над нами», переспів 66-го псалма) і два твори з музикою укладача збірки К. Бабенко, написані на тексти віршованих перекладів Псалтиря, зроблених Т. Шевченком (№ 336 «Блажен той муж», переспів 1-го псалма) і П. Кулішем (№ 352 «Вознесу Тебе, мій Боже», переспів 144-го псалма). Відзначимо, що останні два тексти є більш популярними серед творців хорової музики, ніж серед авторів, що працюють у духовно-пісенному жанрі. Серед перспектив розвитку української духовної пісенності - написання музичних творів саме на псалтирні тексти українських поетів-романтиків, оскільки вони мають високу художню та релігійну цінність.

Три твори належать до другого типу пісень, відхиляються від класичних пісенних форм: два твори (№ 282 «Благослови, душе моя, Бога» (переспів 103-го псалма) та № 365 («Земля пустельна і безводна», переспів 62-го псалма, обидві запозичені з російського пісенника «Сборник церковных песнопений» [314]) мають приспів, що нехарактерно для церковних пісень до ХХ ст.; пісня № 317 «Радісний Богу гімн співаймо» (переспів 148-го псалма, текст рефрену не з Псалтиря) має т. зв. референну форму, особливістю якої є короткий рефрен, що починає й завершує твір, а також співається між куплетами. У піснях рефренного типу найяскравішим музичним елементом є сам рефрен, в той час як строфи виконуються речитативом (псалмодіюються), що дає можливість зосередитися на тексті твору. Зазначимо, що цей тип пісень став особливо популярним у католицькому середовищі після реформ ІІ Ватиканського Собору (1962-1965), оскільки дозволяє використовувати біблійні та ранньохристиянські тексти у близькому до оригіналу вигляді, чим пояснюється впровадження музичних форм, де важливе місце посідає речитація. Редактори збірки вказують меншу кількість творів, ми налічуємо 9 псалтирних пісень, не враховуючи квазі-псалтирних. Критерієм визначення пісні як псалтирної тут і далі є використання у ній значної за обсягом частини псалтирного тексту, яскравого інципітного або ж іншого рядка псалма, що відсилає до конкретних псалтирних текстів, а також наявність вказівки редакторів збірника щодо псалмового першоджерела твору.

Третій тип пісень - однострофні твори «полегшеного» музичного стилю (т. зв. «молодіжні» пісні)¹, текст яких узято лише один, проте яскравий рядок (у нашому випадку - з книги Псалтир). Таких пісень у збірці «Вгору серця» є 3 (№ 396 «Ось день настав, що нам дав Господь», переспів 117-го псалма (вірш 24); № 422 «Я взиваю до тебе», переспів 129го псалма; № 425 «Як ніжна лань прагне до водних потоків», переспів 41-го псалма). Кількість «молодіжних» псалтирних пісень може бути збільшена, якщо трактувати деякі квазі-псалтирні пісні (твори з текстовими алюзіями на вірші псалмів) як псалтирні. Зазначимо, що ці пісні потрапили в католицький репертуар з протестантського, вони широко використовуються на молодіжних службах і у греко-католиків, можливо, вони відомі і у православному середовищі.

Стосовно баптистської традиції (на сьогоднішній день сучасний український лютеранський пісенник відсутній), то вона також рідко звертається до жанру псалтирної пісні. У одному з перших українських сучасних баптистських збірників «Євангельська пісня» [270], призначеному для професійного хору, а не общинного співу, що з'явився друком ще до часів Незалежності (Київ, 1988) і багато у чому спирався на репертуар, культивований у діаспорі, ми спостерігаємо таку картину: з 388 хорових творів (строфічної та нестрофічної форми) близько 20 написано на українські тексти Псалтиря, однак більшість з них - хорові концерти, у яких використано повністю текст псалма чи його фрагменти (наприклад, № 157 «Як лань бажає до потоків води» (41-й псалом), № 198 «Підношу до гір очі мої» (120-й псалом), № 208 «З глибини я взиваю» (129-й псалом), ін.). Лише 4 твори написано на віршовані парафрази псалмів, у яких композитори використовували строфічну форму: № 41 «Куди від Духа я Твого піду?» (переспів окремих віршів 138-го псалма, автор Д. Воєвода); № 160 «Як стежиною лісною до струмка біжить олень» (переспів 41-го псалма, автори - І. Проханов та К. Інкіс); № 364 «Куди піду від Духа я Твого, де скриюсь від Твого обличчя?» (переспів окремих віршів 138-го псалма, автор В. Крейман) і вже неодноразово нами згадуваний український текст парафрази 47-го псалма М. Хераскова - Д. Бортнянського (№ 4 «Великий наш Господь в Сіоні») у перекладі, що не наслідує жоден з українських пісенників, згаданих вище «Молодіжні» пісні не відносяться до богослужбового репертуару, але оскі-льки видання «Вгору серця» не має статусу літургічного пісенника, там є твори і літургічного призначення, і пісні для молодіжних молитовних зібрань, прощ тощо. .

У новому баптистському виданні «Євангельські Пісні» (Київ, 1997) [272] суттєво змінився репертуар, при цьому відбулося його спрощення, зокрема було вилучено хорові концерти, а тому більшість творів у новій збірці є гімнами, написаними у строфічній формі. Лише 2 твори на тексти з Псалтиря зі збірки 1988 р. «Євангельська пісня» потрапив до нового видання - український переспів парафрази 47-го псалма М. Хераскова з музикою Д. Бортнянського «Як Славний наш Господь в Сіоні» (№ 29), у якому майже повністю збережено текст попереднього видання, лише видозмінено кілька фраз, у тому числі й інципітну, наближаючи її до оригіналу, та пісня (переспів 41-го псалма) № 124 «Як стежиною лісною до струмка біжить олень» (І. Проханов - К. Інкіс). Усього з 521 твору збірки лише 4 пісні пов'язані з Псалтирем: «Як Славний наш Господь в Сіоні» (№ 29); 2 твори, що є переспівами 41-го псалма: № 112 «Як олень спрагнений в степу біжить до джерела»¹ та вже згадувана пісня «Як стежиною лісною до струмка біжить олень» (№ 124, І. Проханов - К. Інкіс), у якій з псалтирного першоджерела залишився лише перший, проте знаковий рядок; № 382 «Могутня в нас твердиня - Бог», що є переспівом лютерового гімну «Ein feste Burg ist unser Gott», написаного на основі 45-го псалма. Як і у виданні 1988 р., пісні на псалтирні тексти містяться у розділах поза календарним циклом («Велич і любов Божа», «Початок богослужіння», «Боже слово», «Християнське життя).

Отже, для української псалтирної пісенності ХІХ - початку ХХІ ст. характерні такі риси:

1) незначна кількість псалтирних пісень або ж їх повна відсутність;

2) окремішність української романтичної поезії, у якій культивувався жанр віршованих парафраз псалмів, від духовної пісенності ХІХ ст., яка надавала перевагу творам, написаним у минулі століття; у ХХ ст. романтична поетична школа через оновлений жанр віршованих псалтирних парафраз стає зразком для творців церковних пісень усіх У творі використано частину тексту (першу та початок другої строфи) № 199 з лютеранського «Українського євангельського співаника», а мелодію та іншу частину тексту (останню строфу) взято зі збірника «Євангельський співаник Відродження» (№ 404, «Як олень спрагнений біжить»). християнських конфесій, які у своїй творчості використовували засади поетичного переспіву псалмів, апробовані та закріплені українськими поетами-романтиками;

3) уповільнена рецепція новацій, що відбувалися у світській музично-поетичній творчості: у духовно-пісенній творчості ХІХ ст., у тому числі і у псалтирних пісенних парафразах, переважали твори церковнослов'янською та староукраїнською мовами з музичною бароково- класицистською складовою, написані у попередні віки; у ХХ ст. відбувся остаточний перехід на сучасну українську літературну мову, музичний стиль пісень ХХ ст. зорієнтований переважно на романтичну традицію, наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. набуває популярності «полегшений» музичний стиль;

4) розширення конфесійної складової української псалтирної пісенності, що пов'язано з появою протестантських та римо-католицьких співаників, у яких також є пісні, написані на віршовані парафрази з Псалтиря; при цьому спостерігаємо окремішність пісенної традиції кожної з конфесій, що призвело до існування різних варіантів поетичних переспівів тих самих псалмів або перекладів запозичених псалтирних пісень; винятком є т. зв. «молодіжні» пісні протестантського походження, однак відсоток псалтирних пісень там є незначним, а більшість «молодіжних» пісень варто кваліфікувати як квазі-псалтирні;

5) тексти та мелодії псалтирях пісень походять зі свого конфесійного середовища і належать перу церковних поетів/музикантів, використання класичних віршованих псалтирних парафраз українських поетів (Т. Шевченко, П. Куліш) є скоріше винятком, ніж правилом;

6) неактуальність псалтирних пісенних парафраз для православної традиції, мала актуальність для католицької (східного та західного обряду) та протестантської духовної пісенності; це виглядає парадоксальним, особливо для протестантської традиції, яка у XVI - XVII ст. широко культивувала жанр пісенних парафраз псалмів, однак сучасні американські та європейські протестантські пісенники також містять надзвичайно мало псалтирних пісень, що пояснюється еволюцією протестантського репертуару, в якому за п'ять століть сформувалася власна традиція та власні критерії щодо актуальних текстів богослужбових піснеспівів;

7) відокремлення псалтирних пісень від решти творів, упорядкованих за церковним календарем у пісенниках календарного типу (гре- ко-католицькі та римо-католицькі пісенники); розташування їх серед інших пісень тематичних груп (прославні, благальні, покаянні) у протестантських пісенниках.

Під впливом польської та українсько-білоруської духовної пісенності у Московській державі з кінця XVII ст. починають створюватися пісенні парафрази Псалтиря. Зразком для наслідування став «Давидів Псалтир» («Psalterz Dawidow») Я. Кохановського (1579) - твір, що був надзвичайно популярним у Речі Посполитій, а згодом у Московії. О. Позднєєв зазначає, що у російських пісенниках останньої третини XVII ст. збереглося одинадцять польських псалтирних пісень з «Давидова Псалтиря» Я. Кохановського, записаних кириличною транслітерацією, а саме 27-й, 31-й, 42-й, 48-й, 54-й, 58-й, 78-й, 90-й, 126-й, 136-й, 141-й ¹ псалми [167, с. 335]. Цей список треба доповнити й псалмом 21(22) «Boze, czemus шщ, czemus шщ, moj wieczny», не зазначеним дослідником, тож число псалтирних текстів Я. Кохановського у російських рукописах при подальших дослідженнях може збільшитися. Втім, ця кількість є доволі невеликою відносно значного за обсягом твору польського поета, що включає сто п'ятдесят текстів. Також зазначимо, що до російських рукописів не потрапили інші псалтирні пісні, які були поширені у Польщі у XVI - XVII ст., тоді як тексти Я. Кохановського, хоч і у невеликій кількості, були доволі популярними у Московській державі.

Варто зупинитися на польськомовному репертуарі та його значенні в розвитку пісенності Московської держави. Транслітерації польських пісень не вповні коректно передають вимову польських слів, унаслідок чого може скластися враження, що зміст пісень був незрозумілий не тільки тим, хто їх співав, а й тим, хто переписував ці пісні. Саме ця причина була озвучена Симеоном Полоцьким у його передмові до «Римованого Псалтиря», де він намагався через свій переклад польські псалтирні пісні замінити слов'янськими для того, щоби ті, хто співає, розумно хвалили Господа [82, с. 244]. Особливості написання польських пісень кирилицею дослідниця новоєрусалимської поетичної школи О. Васильєва пояснює специфікою так званої «польщини кресової» - діалекту, який культивував кириличну транскрипцію польської мови, якою у свій час користувався А. Міцкевич [12, с. 450]. Утім, з цим твердженням повністю погодитися не можна, позаяк саме поняття «польських кресів» походить з ХІХ ст. і пов'язане з романтичними концепціями інтерпретації ролі польської культури на західних українських та білоруських землях. Польську кирилицю також пробував впроваджувати царський уряд Російської імперії у другій половині ХІХ ст., в рамках цього проекту було надруковано букварі для сільських шкіл та деякі інші видання¹. Та все ж О. Васильєва частково має рацію щодо специфіки польської мови на східних від Польщі землях: вимова етнічних поляків, що нині проживають в Україні та Литві й спілкуються між собою польською мовою, показує відмінності класичної вимови та «східної», що близька до представленої в російських рукописах кінця XVII ст.

Культивування польської пісенності в останню третину XVII ст. пов'язане з особливим статусом польської мови у Московській державі. Як зазначає дослідник польської літератури та культури у Росії С. Ніколаєв, у цей час було зроблено багато перекладів з польської мови, що належали до усіх сфер діяльності - літератури, історіографії, ужиткової літератури, а також творів релігійного змісту. До останніх належали «Kazania przygodne...» (1610) Про це більш детально див. [184]..

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі лога польської контрреформації Петра Скарги, Псалтир Авраамія Фірсо- ва 1683 р., перекладений або редагований за польськими виданнями, Псалтир, що належав Симону Азар'їну, зі вкладеним записом 1665 р., написаний трьома мовами - церковнослов'янською, грецькою й польською, де кожною з них поперемінно записувався один рядок, а також багато інших творів. Патріарший дяк П. Семенніков у 1659 р. додає до слов'яно-латинського словника Єпифанія Славинецького й Арсенія Са- танівського польську частину, скориставшись відомим у той час латинсько-польським словником Григорія Кнапського. У 1670 р. Симеон Полоцький укладає великий польсько-російський словник.

Наприкінці XVII ст. польська мова представлена у всіх сферах духовного та культурного життя Московської держави. Цар Федір Олексійович, учень Симеона Полоцького, з іноземних мов знав саме польську. Значення польської мови було вагомим навіть на початку XVIII ст. Так, віршований «Епінікіон» Феофана Прокоповича, був надрукований у 1709 р. трьома мовами - російською, латинською й польською. Втім, ставлення до польської культури у Московській державі було неоднозначним: полеміка щодо латинської та польської вченості не вщухала вродовж усього періоду інтересу до польської вченості, і лише різкий поворот Петра I від польської моделі культурного розвитку до західноєвропейської (голландської), яка, на його думку, була більш прогресивною, остаточно маргіналізував статус польської мови, що була до того символом культури, поряд із латинською та грецькою, і протягом першої третини XVIII ст. вона повністю зникає з ужитку [154, с. 132-138].

У цьому контексті можна говорити про те, що передмова до «Римованого Псалтиря», написана Симеоном Полоцьким, мала скоріше промоційний характер і не цілком відповідала реальному стану речей щодо недостатнього розуміння московською публікою або хоча б її частиною польських текстів псалтирних пісень. Недостатньо правильна з точки зору класичної польської вимови фонетична транслітерація польської мови в рукописах посилює враження нерозуміння текстів, однак тиражування пісень саме польською мовою, навіть після перекладів частини польсь- комовного репертуару, говорить про особливе ставлення до польських пісень, які сприймалися московською культурною елітою не лише як музичний, а й текстово-музичний твір.

Також зазначимо, що мелодії, які використано з текстами Я. Кохановського, не збігаються з мелодіями М. Гомулки, написаними у XVI ст. На цей факт у свій час звернув увагу Ю. Кєлдиш, який одним з перших з музикознавців досліджував шар польських пісень у російських рукописах. Вчений вказує, що чотириголосні псалми у хоральному складі з незначними елементами поліфонії потребували певної підготовки для виконавців, тому пізніше до віршів Я. Кохановського стали підбирати більш просту музику, і деякі з цих варіантів потрапили до російських рукописних пісенних збірок [82, с. 245]. Ми не можемо повністю погодитися з думкою вченого щодо причин зміни музичного компоненту до поезій Я. Кохановського, які звучали у XVII ст. Як зазначено у дослідженні Р. Петкевича, твори поета і музиканта функціонували автономно через особливості друку музики М. Гомулки до «Давидова Псалтиря» Я. Кохановського, а саме незручність користування цим виданням (спів пісень потребував використання двох книг - з текстом і музикою), а не через складність музики композитора. Також музика XVI та XVII ст. сильно різнилася стилістично, що також інспірувало появу нових музичних версій популярних текстів, які більше відповідали естетиці бароко. І, напевно, не варто говорити про підбір музики, оскільки у XVII ст. могли спеціально писатися нові мелодії для псалтирних пісень на тексти Я. Кохановського, хоча, безумовно, не виключено, що в низці творів використовувалися вже відомі мелодії.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі яких рукописах) [12, с. 448], вказує на тяглість традиції псалтирної пісенної поезії, що продовжувалася і у XVIII ст. При цьому корпус псалтирних пісень постійно оновлювався, змінюючись відповідно до стильових уподобань [12, с. 449]. Авторка констатує стилістичну неоднорідність псалтирних пісень з новоєрусалимського осередку, серед яких були твори простої пісенної форми і доволі складні триголосні партитури з імітаційними розділами [12, с. 450-451]. О. Васильєва коротко характеризує авторські парафрази псалтирних текстів, зокрема твори архімандрита Германа та Василя Титова [12, с. 451], відзначає специфіку польських псалтирних текстів у новоєрусалимських рукописах [12, с. 449-450]. У полі зору дослідниці постійно перебувають питання текстових і мелодичних змін у псалтирних піснях, їх стилістичні особливості. Як висновок О. Васильєва резюмує, що псалтирні пісні є найбільш мобільною групою пісень, що дозволяє прослідкувати специфіку новоєрусалимської школи пісенної поезії, висвітлити питання її зв'язку з традиціями польських кантик, показати специфіку відтворення особистісного первня у духовно-поетичній творчості, окреслити різні можливості співвідношення музичного й поетичного компонентів тексту, вказати на перспективи двох стильових шарів - барокового та класицистичного у подальшому розвитку російської духовної пісенності [12, с. 453454]. Також авторка показує на прикладі інших біблійних текстів специфіку поетичної піснетворчості новоєрусалимських піснетворців. Вона зазначає, що «новоєрусалимські піснетворці прагнули зберегти біблійний текст дослівно, послідовність мотивів, повтори і перегук образів, складну граматику. Вони дозволяли собі додавати тільки нейтральні зв'язки, деякі пояснювальні конструкції, причому мета цих операцій була не в роз'ясненні тексту, а в конструкції строфи» [11, с. 132].

Специфіка роботи з текстами Св. Письма, описана О. Васильєвою, вказує на середньовічне розуміння сакрального авторами новоєрусалимської школи, важливим маркером якого стало використання сакральної мови та максимальне збереження канонічного текста у пісенних творах. Продемонструємо це на прикладі фрагментів двох церковнослов'янських текстів з новоєрусалимського корпусу пісень, зіставляючи його з церковнослов'янським Псалтирем.

Висока концентрація псалтирних пісень наближає рукописні пісенники Новоєрусалимського монастиря до протестантських канціоналів, при цьому текстові прообрази пісень були швидше католицькі, серед яких - псалтирні пісні на тексти Я. Кохановського. Відмінність обох традицій полягає і в тому, що новоєрусалимська і протестантська традиції різнилися у функціональному призначенні пісень: лише позабогослужбове у першому випадку, богослужбове і позабогослужбове - у другому. Спорідненість обох традицій - в опорі на біблійну поезію, зокрема книгу Псалтир, що особливо актуально для протестантської поезії. У ченців Новоєрусалимського монастиря не було інтенцій слідувати протестантській традиції, йдеться передусім про типологічну близькість - сакральні біблійні тексти, як це було колись зроблено першими прихильниками Реформації, виходять із сакрального храмового простору назовні, стають частиною побуту - спочатку чернечого, а потім - мирського. У чомусь традиція актуалізації біблійних текстів через їх пісенні парафрази XVII ст. аналогічна російським покаянним стихам XV - XVI ст., що були популярним жанром в монастирях Московської держави. Покаянні стихи, за формою і змістом близькі до гімнографічних зразків, не використовувалися в богослужінні, але були частиною монастирського побуту. Зазначимо також, що покаянним стихам, крім псалтирних пісень, можна знайти ще один, типологічно навіть більш близький аналог у європейській традиції протестантського (а точніше, протопротестансткого) типу - гуситські піснеспіви XIV - XV ст. Вони виконувалися національними і латинською мовами, а за формою були настільки близькими до католицьких, що при побіжному погляді обидві традиції досить складно відрізнити. Зовнішні форми піснеспівів і структура літургічних книг гуситів не зазнала змін, і цим гуситська традиція XIV - XV ст. різниться від протестантської XVI ст., де було збережено лише невелику частину католицького репертуару, який обов'язково було перекладено з латинської мови, а також суттєво, а інколи й докорінно було перестуктуровано католицькі літургічні книги.

Проводячи аналогію співів і літургічних книг гуситів XIV - XV ст. і протестантів XVI ст. з традиціями покаянного стиха XV - XVI ст. та співаної поезії XVII ст. Московської держави, відзначимо не тільки типологічну близькість обох пар (співи гуситів - православні покаянні стихи, псалтирна пісенність протестантів - псалтирна пісенність православних ченців), але також і етапність в освоєнні нових форм, що відповідають двом типам культури: середньовічній (гуситська пісенність і покаянні стихи) - ренесансній та постренесансній (протестантська і православна пісенність, в т. ч. і псалтирна). Втім, кожна традиція, як і кожна епоха, попри аналогії й паралелі, мають своє неповторне обличчя. У дослідженні духовної пісенності у контексті культури Нового часу протестантська традиція, що інспірувала появу релігійної комунікації нового типу, сконцентрувавши увагу на антропоцентричному вимірі релігійності, не могла не вплинути на духовну пісенність інших християнських конфесій. У випадку з новоєрусалимською традицією аналогії є більш прямими саме через вагому роль псалтирної пісенності.

Культивування псалтирної пісенності у новоєрусалимських рукописних пісенниках пояснюється передусім їх монастирським походженням. Репертуар співаників призначався для келійних молитов, при цьому першоджерелом він мав біблійну та гімнографічну поезію, що складала основу богослужбових піснеспівів. Доволі легкій адаптації текстів із Псалтиря сприяла й церковнослов'янська мова - мова церковної гімнографії, яка у Московській державі, на відміну від українсько-білоруських земель Речі Посполитої, була єдиною мовою книжних пісень. Однак псалтирні пісні були популярними і в XVIII, і в ХІХ ст., що пояснити монастирським середовищем вже неможливо. Не треба також забувати, що низка псалтирних пісенних парафраз у російському репертуарі цього періоду мали безсумнівно українське (можливо, білоруське) походження, про що йшлося у відповідній частині роботи.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі ренах і репрезентує російську традицію, попри те, що Симеон Полоцький був білорусом за походженням та отримав освіту у Києво-Могилянській академії. Окрім територіальних меж поширення «Римованого Псалтиря», однією з ознак приналежності до російської традиції ми вбачаємо інституціональну підтримку такого типу творів. Так, на с. 6 одного з ранніх рукописів «Римованого Псалтиря» є дарчий напис: «пресветлы дщери пресветлаго царя, многих царств и княжеств государя, благоверныя велия царевны премудры Софии Алексеевны» от «Василия дьяка певчего Титова, раба их всесмиреннаго, 7195 (от Сотворения мира) (1687) (от Рождества Христова), месяца марта дня» [182, с. 14]. Втім, «Римований Псалтир» попри інституціональну підтримку як цілісний твір не набув поширення, оскільки в практично одноконфесійній православній Московській державі та Російській імперії не було відповідного (протестантського або католицького) середовища, де такі твори були затребувані. При цьому окремі пісні з «Римованого Псалтиря» з музикою В. Титова або анонімних російських авторів, за свідченням Л. Сидорович, були популярні й на початку ХІХ ст. на російських теренах [182, с. 25-26].

В українському репертуарі новоєрусалимські псалтирні пісні та «Римований Псалтир» не були відомі широкому загалу. Ці твори не записані в жодному українському рукописі XVIII ст., не увійшли вони й до «Богогласника», хоча не виключено, що цикл був відомий окремим особам. На українському ґрунті у XVII ст. не було створено потужної традиції поетичних переспівів Псалтиря, аналогічної вищезгаданим, що було пов'язано з відмінністю культурних традицій, соціальних запитів та політичної ситуації. Як вже зазначалося, в українсько-білоруському духовно-пісенному репертуарі протягом XVIII - ХІХ ст. йшло поступове зменшення кількості псалтирних пісень.