Псалтирні пісенні парафрази у східнослов’янському духовно-пісенному репертуарі

Іншу картину ми бачимо у російському духовно-пісенному репертуарі. Псалтирні пісні, що мали узагальнений зміст різних молитовних інтенцій - благальний, прославний, покаянний - якнайбільше відповідали запитам суспільства, а тому складали вагому частину змісту рукописних пісенників. Практично у кожному другому російському пісеннику XVIII - Х!Х ст., православному чи старообрядницькому, було записано одну чи більше (до 10) псалтирних пісень (у середньому у рукописах їх містилося по 3-5, тобто кількість сягала до 10-15 % загального репертуару збірника). У Росії, де не було сформовано календарно-тематичний тип пісенника, тематика творів, пов'язана з церковним календарем, обмежувалася піснями до деяких господських свят, до Богородиці та найбільш шанованих святих і концентрувалася передусім на творах покаянного, прославного, повчального змісту, тому запит на пісенні переспіви псалтирних текстів існував до початку ХХ ст. З плином часу змінювалися поетичні та музично-стильові пріоритети пісенних творів, при цьому найкращі зразки поетичних парафраз Псалтиря барокової доби протягом XVIII - ХІХ ст. також збереглися у репертуарі. Російські барокові псалтирні пісні у пісенниках XVIII - ХІХ ст. представлені передусім низкою псалмів на тексти Симеона Полоцького, часто з музикою побарокової доби, а новоєрусалимські пісенні псалми практично повністю вийшли з ужитку.

У другій половині XVIII ст. в Росії спостерігається новий сплеск інтересу до поетичних переспівів Псалтиря. У 1740-1770-ті рр. повні поетичні псалтирні цикли створюють В. Тредіаковський та О. Сумароков, переспіви окремих псалмів здійснюють М. Ломоносов, М. Херасков та ін. Низка псалтирних пісень, створених у цей період, увійшли в російський духовно-пісенний репертуар і були популярними тривалий час.

В. Тредіаковський у 1753 р. завершив повний поетичний переклад Псалтиря («Псалтирь или книга псалмов блаженного пророка и царя Давида преложенных лирическими стихами и умноженных пророческими песньми от Василья Тредиаковского») і мав намір його опублікувати. Автор у своєму перекладі орієнтувався на «Римований Псалтир»: передмова до поетичного циклу у В. Тредіаковського побудована так само, як у Симеона Полоцького. У ній автор повідомляє про задум, вказує причини написання і розповідає про спосіб перекладу псалмів [194, с. 57]. В. Тредіаковський також бажав, щоб його твір було надруковано кириличним шрифтом, яким у той час друкували церковні книги, усвідомлюючи свій твір як духовний, а не світський [211, с. 34]. Подібно до Симеона Полоцького, В. Тредіаковський бажав, щоб його твори не лише читалися, а й співалися, і навіть хотів сам написати музику, проте висловив побажання, щоб це зробив інший, хто має музичне обдарування [194, с. 58]. На жаль, лише окремі парафрази на 1-й, 6-й, 18-й, 42-й, 51-й, 68-й, 111-й, 136-й, 139-й, 143-й псалми було надруковано в другому томі «Сочинений и переводов как стихами так и прозою Василья Тредиаковского» у 1752 р. [194, с. 57], а повний цикл так і не побачив світ.

Перші поетичні парафрази О. Сумарокова з'являються у 1750-х рр. (окрім переспіву 143-го псалма 1743 р.). Згодом поет продовжив роботу над псалтирною поезією у 1769 р., а в 1773 р. вирішив видати раніше надруковані й нові псалми. Усі псалтирні парафрази поета були видані у 1774 р. у книгах «Стихотворения духовные» и «Дополнения к духовным стихотворениям» [1, с. 7-8].

Попри поетичний талант О. Сумарокова та вихід з друку псалтирного циклу, його переспіви Псалтиря не увійшли до російського духовно-пісенного репертуару, окрім парафраз 143-го («Благословен Творец вселенны») [80, с. 76] та 37-го («Бессмертный тварей обладатель») псалмів. Останній текст записаний у кількох старообрядницьких рукописах крюковою нотацією, в православних пісенниках він не зафіксований. Отже, в Росії у 1740-1770 рр. було створено два повних поетичних переспіви Псалтиря, однак з обох циклів лише три поетичних твори увійшли до пісенного репертуару.

Інша доля спіткала поетичні парафрази Псалтиря, створені М. Ломоносовим. Поет так і не здійснив свій задум написати повний поетичний псалтирний цикл. М. Ломоносов у період з 1743 по 1751 рр. переклав віршами лише 1-й, 14-й, 26-й, 34-й, 70-й, 103-й, 143-й, 145-й псалми, з яких усі були надруковані, окрім 103-го, текст якого зберігся лише в рукописах. Та усі опубліковані поетичні тексти М. Ломоносова увійшли до російського духовно-пісенного репертуару: аналіз рукописів показав, що більш популярними були парафрази 1-го, 14-го та 145-го псалмів, менш поширеними - 26-го, 34-го, 70-го та 143-го¹. Найбільш ранні рукописи з текстами віршованих переспівів Псалтиря, що належали перу М. Ломоносова, датовані 50-70 рр. XVIII ст., їх перші нотні записи відносяться до 60-х рр. XVIII ст. Отже, тексти поета відразу ж після публікації стали популярними та увійшли до російського духовно-пісенного репертуару. Якщо поезія М. Ломоносова є зразком класицистичного стилю, то музика деяких псалмів (наприклад, переспів 14-го На псалтирні тексти М. Ломоносова створювалися і партесні концерти. Про інтерпретацію текстів поета в партесній творчості див. статтю О. Шуміліної [214].псалма «Господи, кто обитает в світлом домЬ выше звЬзд») має як барокові, так і класицистичні риси; є й твори, що мають яскраво виражені риси класицистичного стилю (наприклад, переспів 145-го псалма «Хвалу Всевышнему ВладыкЬ потщися дух мой возсылать»). В українському репертуарі пісні на тексти М. Ломоносова відсутні, винятком є згаданий раніше слобожанський пісенник кінця XVIII ст. [313], в якому містяться поетичні переспіви 14-го, 26-го, 145-го псалмів.

Не можна оминути популярний у російських пісенниках твір М. Хераскова - Д. Бортнянського «Коль славен наш Господь в СионЬ», який є переспівом 47-го псалма. Цей твір не так часто представлений в рукописах, як пісні-псалми М. Ломоносова або Симеона Полоцького, однак його записи не є рідкісними.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі баптистського репертуару - переклади іноземних псалтирних пісень, здійснені І. Прохановим, та адаптовані до баптистського вчення твори російських поетів кінця XVIII - ХІХ ст. При цьому в багатьох піснях збірників багато алюзій на тексти Псалтиря, однак ці твори не можна вважати псалтирними піснями, бо їхні тексти мають мало спільного з першоджерелом. Попри дуже малий відсоток псалтирних пісень зв'язок зі Св. Письмом, важливий для протестантів, унаочнюється завдяки епіграфам до кожного твору, які є цитатами з Псалтиря та інших біблійних книг. Отже, новостворений російський протестантський репертуар відкидає майже увесь потужний шар російської поезії з численними поетичними парафразами псалтирних текстів, створюючи нову традицію, що спирається передусім на іноземні пісенні зразки.

Відновлення співу духовних пісень у Росії почалося після розпаду СРСР, коли усі християнські конфесії розпочали оновлення музичного, у тому числі пісенного, репертуару. Майже за 30 років, що минули після розпаду СРСР, у Росії було видано чимало православних пісенників. Аналіз доступних нам видань дозволив дійти висновку, що псалтирні пісні украй рідко потрапляють до сучасних православних пісенних видань, і поява навіть однієї псалтирної пісні у збірці є радше винятком, ніж правилом. Аналогічну картину ми бачимо в рукописній православній та старообрядницький традиції, яка сьогодні детально вивчається російськими вченими. У численних публікаціях з текстами рукописних співаників ХХ ст. обох православних конфесій псалтирні пісні відсутні. Тематичний блок, пов'язаний з піснями молитовного, благального, прославного характеру, що раніше заповнювався поетичними парафразами книги Псалтир, нині представлений новими творами, що спираються на стиль романтичної поезії, при цьому переписувачі та автори пісень оминають стилістично близький поетичний доробок російських поетів ХІХ ст., які неодноразово переспівували поезії Псалтиря.

Дещо іншу картину ми бачимо в російській католицькій музично- літургічній традиції, репрезентованій двома великими збірками - експериментальним виданням «Сборник церковных песнопений» (1994) [314] і літургічним «Воспойте Господу» (2005) [261]. У першій збірці міститься 373 твори, з них приблизно 10% репертуару - непісенні форми, прив'язані до обрядів, у яких широко використовуються тексти псалмів у синодальному перекладі. Серед творів, що виконуються на літургії, але прив'язані не до обряду, а до літургічного року - 17 композицій на тексти Псалтиря¹, з яких 9 використовують оригінальні псалми у синодальному перекладі, доповнюючи їх невеликим рефреном. За формою вони подібні до літургічних псалмів, єдине, що їх відрізняє від останніх - прилучення до тексту одного псалма і можливість використання в різних частинах обряду, а не лише між читанням Св. Письма. 2 твори є експериментальними - перший має строфічну форму, музикою якого є неметризований знаменний розспів (№ 158 «Хвалите Господа с небес», вільний переспів 148-го псалма), другий - наскрізну з квазіповтором музичного матеріалу (№ 279 «Благо есть восхвалять Тебя, Боже», неритмізований переспів 91-го псалма), що дозволяє розспівати текст псалма в синодальному перекладі без значних текстових змін В обох російських збірках у всіх випадках зазначено першоджерело (номер псалма і у деяких випадках вірші). Цей підхід дещо нагадує описану вище новоєрусалимську традицію XVII ст., коли оригінальні біблійні та псалтирні фрагменти за допомогою перестановки або додавання слів перероблялися у пісенні силабічні тексти, що мало відрізнялися від оригіналу.. Відповідно, усі ці твори, як і літургічні псалми, не є зразками пісенної псалтирної поезії.

Таким чином, у пісеннику «Сборник церковных песнопений» є лише 6 творів, які можна вважати псалтирними піснями. Серед них - пісня «Блажен тот, кто себя вручает» (№ 160), що є віршованим переспівом 145-го псалма М. Ломоносова, у якому використано неповний текст твору (3-тя, 4-та, 6-та та 7-ма строфи). У цій колись дуже популярній в російському православному репертуарі пісні не збережено оригінальну мелодію з яскравими класицистичними рисами, а текст озвучено за допомогою європейської мелодії XVII ст. Інші п'ять творів написані сучасними католицькими авторами: № 281 «Благослови, душа моя, Бога» (переспів 103-го псалма, текст - А. Куліченко, музика - паризька збірка «Он воскрес!»); № 288 «Боже, Тебя ищу» (переспів 62-го псалма, текст і музика - Г. Гсель); № 296 «Воспой, о земля» (переспів 95-го псалма, текст - А. Куліченко, музика - паризька збірка «Он воскрес!»); № 338 «Пастырь мой» (переспів 22-го псалма, текст - Є. Перегудова, музика - А. Куліченко); № 373 «Я зову Тебя, Боже» (переспів 129-го псалма, текст і музика - Г. Гсель). В музичному плані вони спираються на сучасний стиль, близький до популярного.

У цих творах також є певні відмінності від класичних псалтирних пісень: перша - наявність приспіву, друга - відсутність рими (в усіх творах, окрім № 338), що дозволяє використовувати текст, близький до біблійних зразків. У цілому кількісний відсоток псалтирних пісень у згаданому виданні є меншим, ніж 2 %, при цьому загальна кількість псалтирних текстів є вагомою, але за рахунок використання у піснеспівах, прилучених безпосередньо до обрядів, книги Псалтир у синодальному перекладі.

Псалтирні пісенні парафрази у східнослов'янському духовно-пісенному репертуарі інформації про текст і музику творів. Вкажемо на 3 псалтирні пісенні твори, спільні з католицьким збірником «Воспойте Господу». Зазначимо також, що у лютеранському виданні представлені як традиційні для конфесії пісні, написані на тексти Псалтиря, так і твори, репрезентативні саме для російської духовної пісенності. Загалом псалтирних пісень в сучасному російському лютеранському репертуарі небагато (не більше 3%), що є аналогічним для католицької та баптистської традиції у ХХ ст.

Отже, для російської псалтирної пісенності кінця XVII - початку ХХІ ст. характерні такі риси:

1) псалтирна пісенність у Росії до початку ХХ ст. представлена лише православною та старообрядницькою конфесіями, у ХХ - ХХІ ст. пісенні парафрази Псалтиря стають репрезентативними для католицької та протестантської деномінацій і майже відсутні у традиційних російських конфесіях;

2) кількість псалтирних пісень у православних і старообрядницьких рукописних пісенниках до початку ХХ ст. у середньому становила близько 10-15%, у рукописах і виданнях ХХ - початку ХХІ ст. їх кількість зменшується і коливається у межах 2-3%;

3) незначний відсоток колись популярних псалтирних пісень компенсується використанням псалтирних текстів у літургічних жанрах (у православних, старообрядців, римо-католиків, лютеран відповідно до власної музично-літургічної традиції) або відсиланням до текстів Псалтиря в епіграфах до пісенних творів (у баптистів);

4) місце псалтирної пісенності в російському та українському (українсько-білоруському до ХІХ ст.) духовно-пісенному репертуарі є неоднаковим: перша культивувала псалтирні пісні до початку ХХ ст., тоді як в українській вони з середини XVIII ст. практично виходять з ужитку; у ХХ - ХХІ ст. відсоток псалтирних пісень в обох традиціях є приблизно однаковим і репрезентований неправославними конфесіями;

5) на межі ХІХ - ХХ ст. відбувається розрив традиції, унаслідок чого популярний жанр псалтирних пісень зникає, його повноцінного відродження наприкінці ХХ ст. не відбулося попри цікаві творчі знахідки сучасних російських піснетворців.

Размещено на Allbest.ru