Повноваження та каральна практика Особливої наради при НКВС СРСР у роки Другої світової війни

До кінця Другої світової війни радянська влада так і не впоралася з українським самостійницьким рухом, хоча докладала до цього неабияких зусиль. Парадні реляції республіканського керівництва, кожна з яких містила запевнення, «що залишки українських націоналістів» уже майже ліквідовано, були надто далекими від дійсності. І це добре розуміли в Москві. Тому наступ на позиції визвольного руху на західноукраїнських землях поступово набував тотального характеру.

Навесні 1946 р., коли воєнний стан у Західній Україні ще не був скасований, у надрах МВС СРСР, яке постало у межах реформи замість НКВС, «раптом» помітили несправедливість у тому, що членів родин повстанців депортували із Західної України задовго до рішення Особливої наради. 11 квітня 1946 р. за підписом міністра внутрішніх справ СРСР С. Круглова на адресу МВС УРСР надійшла телеграма, у якій наголошувалося: «На зміну пункту 3 директиви НКВС СРСР № 122 від 31 березня 1944 р. стосовно репресування сімей оунівців, наказую: направлення у заслання членів сімей повстанців здійснювати [лише] після отримання рішення Особливої наради. Порядок оформлення матеріалів на тих, кого засилали, залишається попередній, тобто встановлений вищезгаданою директивою». Міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач, отримавши цей важливий припис, наказав негайно поінформувати про його зміст (а відповідно й зміни в процедурі репресування родичів повстанців) усіх начальників обласних управлінь МВС західних областей України ГДА МВС України, ф. 15, оп. 1, спр. 55, арк. 123.

** В рішеннях Особливої наради при НКВС/МВС/МДБ СРСР і до 1950 р. строки заслання (5 чи 10 років) зазвичай не вказували. Так само залишається відкритим пи-тання: чому міністерство внутрішніх справ СРСР подавало кількість безстроково засла-них «оунівців», коли постанова радянського уряду й указ Президії Верховної Ради СРСР щодо довічного заслання цієї категорії депортованих ще не вийшли? До того ж ані чинні республіканські кримінальні кодекси, ані навіть відомчі директиви не передбачали та-кого безстрокового покарання. Іншими словами, цей вид репресії не було легітимізовано. Проте реально у протиправний спосіб його застосовували в каральній практиці. Про це знали в різних інституціях радянської Феміди, але не знали самі репресовані... Ну і нарешті ремарка про «рішення уряду СРСР» є облудною, оскільки депортації в березні 1944 р. були санкціоновані наказом НКВС СРСР. 6 квітня 1950 р. Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову № 1398-508 про скасування раніше встановлених строків заслання спецпоселенцям -- членам сімей «оунівців», «бандитів та їхніх пособників», депор-. Ця новація дуже наполохала регіональне керівництво, оскільки ламала всю налагоджену, спрощену до краю організацію депортацій. Людей уже не можна було масово зганяти на станції й вивозити, а лише потім пів року, а то й більше без поспіху оформляти їхні справи для передачі на Особливу нараду до Москви.

Після завершення Другої світової війни максимальною мірою покарання за рішенням Особливої наради (згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР про скасування смертної кари від 26 травня 1947 р.тованих протягом 1944-1949 рр. У документі наголошувалося, що вони «переселені на спецпоселення довічно. Із Західної України у віддалені місцевості СРСР між травнем 1944 р. і груднем 1952-го було заслано 210 035 осіб, з яких 197 680 людей покарали за належність до родин українських повстанців, а також у межах «дій у відповідь». Серед цих репресованих у позасудовому порядку більшість становили жінки, діти та люди похилого віку. Кількість депортованих від січня до березня 1953 р. встановити не вдалося. Див.: Дет.: Вронська Т. «Непевний конгин[г]ент.......

³⁷ «Ведомости ВС СССР», 1947, № 17.

³⁸ Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: 1917-1991: Справочник. С. 627-654.

³⁹ Реабилитация: как это было. T. 1. С. 69-70.) стало 25 років позбавлення волі. На розгляд цього позасудового органу потрапляли здебільшого справи на «зрадників Батьківщини» та «пособників», які не приймалися до розгляду судами загальної юрисдикції та військовими трибуналами.

14 липня 1950 р. постановою РМ СРСР було ліквідовано Особливу нараду при МВС СРСР. Такий позасудовий орган залишався тільки при союзному МДБ1 жовтня 1945 р. Берія надіслав Сталіну записку, у якій пропонував скасувати постанову ДКО, якою Особливій нараді при НКВС СРСР надавалося право застосову-вати вищу міру покарання, залишивши серед повноважень позбавлення волі до 8 років, заслання та вислання. Але на цю пропозицію Сталін просто не відреагував. Реабили-тация: как это было... Т. 1. С. 52-53. URL: https://istmat.org/node/57738 (дата звернення: 23.08.2023)..

Одразу після смерті Сталіна у березні 1953 р. відбулося тимчасове злиття двох карально-репресивних відомств і створення єдиного міністерства внутрішніх справ СРСР, при якому продовжила свою роботу Особлива нарада. 1 вересня того ж року указом Президії Верховної Ради СРСР «з метою зміцнення соціалістичної законності та посилення ролі радянського правосуддя» цей позасудовий орган був ліквідований. Уперше за всю історію існування органів державної безпеки їх позбавили всіх позасудових повноважень.

Узагальнюючи розгляд особливостей функціонування Особливої наради при НКВС/МДБ/МВС у роки Другої світової війни, слід зауважити, що надширокі повноваження делеговані їй ще у листопаді 1941 р., так і не були скасовані. Хоча подібні санкції цим позасудовим органом не застосовувалися.

Достовірна статистика щодо репресованих Особливою нарадою у роки Другої світової війни відсутня. А ті цифрові показники, що подаються у відомих документа повоєнної доби, викликають великий сумнів і абсолютно не корелюються, зокрема, з числом депортованих із західних областей УРСР. Важко хоча б частково персоніфікувати й тих, хто за офіційною інформацію у роки війни був засуджений нею до смертної кари.

Вже у перший рік війни вийшла низка відповідних постанов радянсько-компартійної, а не законодавчої влади, якими було створено «правове» пігрунтя для позасудових розправ з дійсними та уявними опонентами кремлівського режиму. Тоді ж за рахунок нових категорій осіб, «небезпечних за своїми зв'язками зі злочинним середовищем», у загальному контексті колективної відповідальності, суттєво розширили й коло громадян (члени сімей «зрадників батьківщини», польських чиновників, учасників націоналістичного підпілля), які потрапляли під «юрисдикцію Особливої наради. Окрім цього через легітимізацію конфіскації майна фактично «узаконили» пограбування репресованих та їхніх родин.

На початку Другої світової війни Особлива нарада при НКВС СРСР отримала «право» конфіскації майна репресованих, зокрема й тих, кого депортували у віддалені місцевості СРСР.

Після початку нацистської агресії населення України, обвинувачуване в «контрреволюційних» злочинах, опинилося у полі зору одразу кількох позасудових і спеціальних судових інституцій: військових трибуналів, військово-польових судів, військової колегії Верховного суду СРСР і Особливої наради.

На очищеній від нацистів території до Особливої наради направляли справи «зрадників» та «пособників», а також, як і раніше, тих, кого вважали «соціально-небезпечним елементом». Найчисельнішою групою репресованих стало населення західноукраїнських земель.

Співробітники НКВС/МВС/МДБ, упевнені в тому, що справа розглядатиметься заочно на Особливій нараді, яка не була «обтяжена» процесуальними нормами, зазвичай недбало готували документи, не піклувалися про доказову базу. У людей, чиї справи потрапляли до цього позасудового органу у Москві, не було будь-яких шансів спростувати висунуті обвинувачення. Рішення ухвалювалися без уважного вивчення обставин справи, лише на підставі обвинувального висновку, підготовленого в НКВС.

Позасудові розправи в СРСР у роки Другої світової війни, як і у попередні часи, були віддзеркаленням диктаторської політичної культури, результатом більшовицького свавілля. Про будь-яке правосуддя не йшлося взагалі.

REFERENCES

(1926). Sobranie zakonov i rasporyazhenij raboche-krest'yanskogo pravitel'stva SSSR. (pp. 256-263). Moskva. [in Russian].

(n. d.). Dokladnaya zapiska S. N. Kruglova i R. A. Rudenko N. S. Hrushovu o peresmotre del osuzhdennyx osobym soveshhaniem pri NKVD -- MGB SSSR. Retrieved August, 29, 2023 from: https://www.alexanderyakovlev.org/almanah/ inside/almanah-doc/55696 [in Russian].

(n. d.). Holovna redkatsiina kolehiia naukovo-dokumentalnoi serii knyh "Rea- bilitovani istoriieiu”. Retrieved August, 20, 2023 from: http://www.reabit.org.ua/ [in Ukrainian].

Ajsfel'd, A., Martynenko, V. (2010). Fil'traciya i operativnyj uchyot e'tnicheskix nemcev Ukrainy organami NKVD-NKGB-MVD-KGB vo vremya Vtoroj mirovoj vojny i v poslevoennye gody. Z arxiviv VUChK-GPU-NKVD-KGB, 2 (35), 97. [in Russian].

Artizov, A. N., Sigachev, Yu. V., Xlopov, V. G., & Shevchuk, I. N. (Comps.). (2000). Reabilitaciya: kak e 'to bylo. Dokumenty Prezidiuma CK KPSS i drugie materialy V3-x t. (Vol. 1. Mart 1953 -- fevral' 1956, pp. 52-53, 69-70, 73). Moskva: MFD. Retrieved August, 23, 2023 from: https://istmat.org/node/57738 [in Russian].

Ciesielski, S., Hryciuk, G., & Srebrakowski, A. (1993). Masowe deportacje radzieckie w okresie II wojny swjatowej. Wroclaw: Prace historyczne. [in Polish].

Epifanov, A. (2016). Osoboe soveshhanie NKVD/MVD/MGB SSSR v bor'be s gitlerovskimi voennymi prestupnikami i ix posobnikami (1941-1953 gg.). Pravo i praktika, 2, 20-28. [in Russian].

Haustov, V. N., Naumov, V. P., & Plotnikova, N. S. (Comps.). (2004). Lubyanka: Stalin i Gl. upr. gosbezopasnosti NKVD, 1937-1938. (pp. 27-28, 126-127, 545-546). Moskva: [Jel']: Mezhdunar. fond "Demokratiya": Materik; Izd-vo Jel. un-ta. [in Russian].

Haustov, V. N., Naumov, V. P., & Plotnikova, N. S. (Comps.). (2006). Lubyanka: Stalin i NKVD-NKGB-GUKR "Smersh", 1939 -- mart 1946. (pp. 138-139). Moskva: MFD; Materik. [in Russian].

Ivanova, G. (2006). Istoriya GULAGa 1918-1958: Socialno-ekonomicheskij i politiko-pravovoj aspekty. Moskva: Nauka. [in Russian].

Kalytko, S., Rublov, S., Podkur, R., & Shevchenko, L. (Comps.). (2007). Politychni represii v Ukraini. (1917-1980ti rr.): bibliohr. pokazhch. Zhytomyr: "Polissia". [in Ukrainian].

Kokin, S. (Comp.). (2022). Vidlunnia Velykoho teroru. Zbirnyk dokumentiv: U 3 t. (Vol. 2: Dokumenty z arkhivnykh kryminalnykh sprav na spivrobitnykiv orha- nivNKVS URSR, zasudzhenykh za "porushennia sotsialistychnoi zakonnosti" (zhovten 1938 r. -- cherven 1943 r.). Kn. 3: UNKVS po Dnipropetrovskii ob-lasti, UNKVS po Poltavskii oblasti, osoblyvi orhany NKVS, tsentral-nyi aparat NKVS URSR, p. 131). Kyiv: Vydavets V. Zakharenko. [in Ukrainian].

Kokin, S., & Rossman, D. (Comps.). (2018). Vidlunnia Velykoho teroru. Zbirnyk dokumentiv: U 3 t. (Vol. 2: Dokumenty z arkhivnykh kryminalnykh sprav na spivrobitnykiv orhaniv NKVS URSR, zasudzhenykh za porushennia sotsialistychnoi zakonnosti. Kn. 1: NKVS Moldavskoi ARSR, Dorozhno-transportnyi viddil HUDB NKVS Pivnichno-Donetskoi zaliznytsi, UNKVS po Zhytomyrskii oblasti ta UNKVS po Odeskii oblasti). Kyiv: Vydavets V. Zakharenko. [in Ukrainian].

Kokurin, A. I., & Petrov, N. V. (Comps.). (2003). Lubyanka: Organy VCHK- OGPU-NKGB-MGB-MVD-KGB: 1917-1991: Spravochnik. (pp. 627-654).

Moskva: Mezhdunar. fond "Demokratiya": Izd-vo Jel'skogo un-ta: Materik. [in Russian].

Kokurina, A. I., & Petrova, N. V. (Comps.). (1997). Lubyanka. VChK-OGPU- NKVD-NKGB-MGB-KGB. 1917-1960: Spravochnik. (pp. 27-28, 545-546). Moskva: Izdanie MFD. [in Russian].

Malarenko, V. (1997). Reabilitatsiia represovanykh: Zakonodavstvo ta sudova praktyka. Kyiv: Yurinkom. [in Ukrainian].

Mandel'shtam, Yu. I. (Ed.). (1956). Sbornik zakonov SSSR i ukazov Prezidiuma Verxovnogo Soveta SSSR: 1938 g. -- iyul' 1956 g. Moskva: Gosudarstvennoe izdatel'stvo yuridicheskoj literatury. [in Russian].

Mozoxin, O. (2006). Pravo na repressii: Vnesudebnye polnomochiya organov gosudarstvennoj bezopasnosti (1918-1953). Moskva: Kuchkovo pole. [in Russian].

Obuxov, V. V. (2002). Pravovye osnovy organizacii i deyatel'nosti voennyx tribunalov vojsk NKVD SSSR v gody Velikoj Otechestvennoj vojny 1941-1945 gg. (istoriko-pravovoe issledovanie) (Candidate's thesis). Moskva. [in Russian].

Okipniuk, V. (2002). Osoblyva narada. In Yu. S. Shemshuchenka. (Ed.), Yurydychna entsyklopediia: v 6 t. (Vol. 4, pp. 360-362). Kyiv: "Ukr. entsyklopediia" im. M. P. Bazhana. [in Ukrainian].

Okipniuk, V. (2002). Pozasudovi orhany. In Yu. S. Shemshuchenka. (Ed.), Yurydychna entsyklopediia: v 61. (Vol. 4, p. 612). Kyiv: "Ukr. entsyklopediia" im. M. P. Bazhana. [in Ukrainian].

Okipniuk, V. (2015). Osoblyva narada pry Kolehii DPU USRR yak element systemy masovoho porushennia prav liudyny v USRR. Proceedings of the 33rd International Historical and Legal Conference 2015: Prava liudyny ta osnovopolozhni svobody: istoriia ta perspektyvy rozvytku (do 800-richchia Velykoi khartii volnostei). (pp. 332-338). Kherson. [in Ukrainian].

Okipniuk, V. (2019). Radianski orhany derzhavnoi bezpeky v Ukraini v period panuvannia totalitarnoho rezhymu (1929-1953 rr.): monohrafiia. Kherson: OLDI- PLIuS. [in Ukrainian].

Savin, A., Tepliakov, O., & Yunhe, M. (Comps.). (2019). Vidlunnia Velykoho teroru. Zbirnyk dokumentiv: U 3 t. (Vol. 3: Chekisty Stalina v leshchatakh "sotsialistychnoi zakonnosti". Eho-dokumenty 1938-1941 rr., p. 606). Kyiv: Vydavets V. Zakharenko. [in Ukrainian].

Smolii, V. A., Bazhan, O. V., Boriak, H. V., Vronska, T. V., & Lysenko, O. Ye. (Eds.). (2014). Kyiv: viina, vlada, suspilstvo. 1939-1945 rr.: Za dokumentamy radianskykh spetssluzhb ta natsystskoi okupatsiinoi administratsii. (pp. 270, 274, 282283). Kyiv: Tempora, [in Ukrainian].

Teplyakov, A. (2018). Deyatel'nost' organov VChK-GPU-OGPU-NKVD (19171941 gg.): istoriograficheskie i istochnikovedcheskie aspekty: monogr. Novosib. gos. un-t e'konomiki i upravleniya. Novosibirsk: NGUE'U. [in Russian].

Tyazin, E. (1996). Antikonstitucionnaya i protivopravnaya deyatel'nost' Osobogo soveshhaniya pri NKVD-MGB-MVD SSSR i drugix nesudebnyx organov. Vestnik Mordovskogo un-ta, 2, 15-20. [in Russian].

Vasyliev, V., Viola, L., & Podkur, R. (Comps.). (2017). Vidlunnia Velykoho teroru. Zbirnyk dokumentiv: U 3 t. (Vol. 1: Partiini zbory ta operatyvni narady spivrobitnykiv upravlin NKVS URSR (lystopad 1938 - lystopad 1939 pp.)). Kyiv: Vydavets V. Zakharenko. [in Ukrainian].

Vronska, T. (2013). Upokorennia strakhom: simejne zaruchnytstvo v karal'nij praktytsi radians'koi vlady (1917-1953 rr.). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

Vronska, T. (2019). Povtornyky: pryrecheni brantsi HULAHu (1948-1953pp.). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

Vronska, T. (2022). Nepevnyi kontyn[h]ent: deportatsii iz Zakhidnoi Ukrainy 1944-1953 rokiv, rezhymne zhyttia, povernennia. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian].

Yampol'skij, V. P. (Comp.). (2000). Organy gosudarstvennoj bezopasnosti SSSR v Velikoj Otechestvennoj vojne. Sb. dokumentov. (Vol. 2. Kn. 1. (Nachalo: 22 iyunya -- 31 avgusta 1941 g.), pp. 5-7, 114-115). Moskva: Rus'. [in Russian].

Yampol'skij, V. P. (Comp.). (2000). Organy gosudarstvennoj bezopasnosti SSSR v Velikoj Otechestvennoj vojne. Sb. dokumentov. (Vol. 2. Kn. 2. (Nachalo. 1 sentyabrya -- 31 dekabrya 1941 g.), pp. 311, 334-335). Moskva: Rus'. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru