Айнзацгрупи СС - оперативні групи поліції та СД, виконавці терору на окупованих нацистами територіях під час Другої світової війни. Український аспект

відділу воєнно-історичних досліджень

Анотація

Стаття присвячена діяльності ідеологічно підготовлених воєнізованих, мобільних, частково стаціонарних «спеціальних підрозділів», які здійснювали масові вбивства під час вторгнення нацистів до Польщі в 1939 році, в Балканських кампанія в 1941 року і, перш за все, під час війни, розгорнутої проти Радянського Союзу з 1941 по 1945 рік. Незважаючи на існування величезної кількості літератури, присвяченої діяльності цих оперативних груп поліції безпеки та служби безпеки Райху, ми не маємо спеціальних досліджень цієї теми українською мовою. Метою статті є дати комплексний огляд діяльності айнзацгруп під час Другої світової війни з фокусом на подіях на території сучасної України. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають у представленні основних етапів створення та функціонування айнзацгруп упродовж 1939-1945 років, реконструкції подій на території України. Джерелами дослідження стали донесення айнзацгруп та поліції безпеки і СД, повоєнна наукова німецькота англомовна література та свідчення очевидців. Методологія поєднує підходи історичного порівняння, постколоніальних студій та соціальної антропології. Наукова новизна полягає у постановці дослідницького питання, висвітленні діяльності айнзацгруп «Ц» та «Д» на території України у широкому контексті терору цих каральних підрозділів на території інших європейських країн. Висновки. Незважаючи на жахливі злочини, вчинені айнзацгрупами на території України, історія цих ідеологічних спеціальних підрозділів, їх структура і діяльність були маловідомі в українському науковому середовищі. Тільки на початку 1990-х років почали публікуватися донесення айнзацгруп, стали доступними їх документи у вітчизняних архівах. Узагальнена історія цих каральних підрозділів показує місце України як території одного з наймасовішого терору нацистського режиму.

Ключові слова: Друга світова війна, айнзацгрупа «Ц», айнзацгрупа «Д», айнзацкоманди, зондеркоманди, Головне управління імперської безпеки (РСГА), Поліція безпеки та служба безпеки, військові злочини, злочини проти людяності, Голокост.

Annotation

Tetiana Pastushenko, Candidate of Historical Sciences (Ph.D.), Senior Researcher at the Department of Military Historical Research Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine (Kyiv),

SS-EINSATZGRUPPEN (OPERATIONAL GROUPS) AS PERPETRATORS OF TERROR IN THE NAZI-OCCUPIED TERRITORIES DURING THE SECOND WORLD WAR. THE UKRAINIAN ASPECT

The article is devoted to the activities of ideologically trained paramilitary, mobile, partially stationary "special units» that carried out mass murders during the Nazi invasion of Poland in 1939, the Balkan campaign in 1941, and, above all, during the war waged against the Soviet Union from 1941 to 1945. Despite the existence of a vast amount of literature on the activities of these task forces of the Reich Security Police and Security Service, we do not have any special studies of this topic in Ukrainian. The purpose of the article is to provide a comprehensive overview of the activities of the Einsatzgruppen during the Second World War with a focus on the events on the territory of modern Ukraine. The research objectives are to present the main stages of the creation and functioning of the Einsatzgruppen in 19391945, and to reconstruct the events on the territory of Ukraine. The sources of the study are reports of the Einsatzgruppen, the Security Police and the SD, post-war German and English-language scholarly literature, and eyewitness accounts. The methodology combines the approaches of historical comparison, postcolonial studies, and social anthropology. The scientific novelty lies in the formulation of the research question, highlighting the activities of Einsatzgruppen C and D on the territory of Ukraine in the broader context of the terror of these punitive units on the territory of other European countries. Conclusions Despite the horrific crimes committed by the Einsatzgruppen on the territory of Ukraine, the history of these ideological special units, their structure and activities were little known in the Ukrainian scientific community. It was only in the early 1990s that reports of the Einsatzgruppen began to be published, and their documents became available in national archives. The generalised history of these punitive units shows the place of Ukraine as a territory of one of the most massive terrors of the Nazi regime.

Keywords: World War II, Einsatzgruppen, Sonderkommando, Einsatzgruppe C, Einsatzgruppe D, Main Office for Imperial Security (RSHA), Security Police and Security Service, war crimes, crimes against humanity, Holocaust.

Виклад основного матеріалу

Айнзацгрупи -- оперативні групи поліції безпеки та служби безпеки (Einsatzgruppe, скорочено АГ) були ідеологічно підготовленими та частково мобільними, частково стаціонарними «спеціальними підрозділами», за допомогою яких Адольф Гітлер доручив райхсфюреру СС Генріху Гіммлеру здійснити масові вбивства під час вторгнення Німеччини до Польщі в 1939 році, під час Балканської кампанія в 1941 році і, перш за все, під час війни проти Радянського Союзу в 1941-1945 роках. Оперативні групи насаджували націонал-соціалістичну расову ідеологію та здійснювали політику геноциду і, разом з іншими злочинними військовими та цивільними підрозділами і структурами, брали значну участь у Голокості (Шоа) та Пораймосі, геноциді європейських ромів. Вони поділялися на так звані оперативні команди (Einsatzkommando, АК), які діяли в «тиловому районі групи армії», та особливі команди (Sonderkommando, ЗК), які використовувалися в «тиловому районі армії».

З початком операції «Барбаросса» у червні 1941 року Головне управління безпеки Райху (РСГА) збирало звіти, надіслані айнзацкомандами та їхніми штабами, і компілювало їх спочатку як «Донесення про події в СРСР» (Ereignismeldungen UdSSR, EM), а після 1 травня 1942 р. -- як щотижневі «Донесення з окупованих територій». У 195-ти «Донесеннях про події» та 55-ти «Звітах з окупованих східних територій» Див. публікацію текстів цих донесень за редакцією Klaus-Michael Mallmann, Andrej Angrick, Jurgen Matthaus, Martin Cuppers у 2011-2015 роках. А також на сайті Бабин Яр: людина, влада, історія. Електронне видання. URL: http://history.kby.kiev.ua (дата звернення 21.11.2023). берлінська штаб-квартира Гайдріха задокументувала приблизно на 4500 сторінках те, що вона вважала важливим щодо німецької окупаційної політики та власних заходів з «умиротворення» завойованої території. Клаус-Міхаель Мальманн, Андрей Ангрік та інші історики вбачають джерельну цінність звітів насамперед у доказовості факту щонайменше 53 5000 -- цілком переважно єврейських -- жертв убивств айнзацгруп лише до весни 1942 року Klaus-Michael Mallmann, Andrej Angrick, Jurgen Matthaus, Martin Cuppers (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. WBG, Darmstadt, 2011. S. 7.. Проблематичність цих свідчень у виправдувальному викладі подій з «точки зору виконавців».

Незважаючи на величезні злочини, вивчення діяльності цих мобільних груп та їх історія маловідомі в Україні, а питання їх діяльності в українських містах і селах ще чекають свого дослідника. Одним з перших комплексних видань про оперативні групи поліції безпеки та СД стала праця колишнього директора Мюнхенського інституту сучасної історії Гельмута Краусніка та Ганса-Генріха Вільгельма, яка побачила світ у 1981 році Krausnick Helmut, Wilhelm Hans-Heinrich. Die Truppe des Weltanschauungskrieges. Die Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD 1938-1942. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart, 1981. 687 S.. У 1985 році книга Краусніка «Айнзацгрупи Гітлера. Війська боротьби за світове панування» вийшла у форматі «кишенькової книги» Krausnick Helmut. Hitlers Einsatzgruppen. Die Truppe des Weltanschauungskrieges. Fischer TB, Frankfurt am Main, 1985. 395 S.. У середині 1990-х років з'явилися нові важливі публікації, присвячені діяльності окремих айнзацгрупп Hans-Heinrich Wilhelm. Die Einsatzgruppe A der Sicherheitspolizei und des SD 1942/42, Frankfurt/M.: P. Lang. 1996, 597 p.; Andrej Angrick. Besatzungspolitik und Massenmord. Die Einsatzgruppe D in der sudliehen Sowjetunion 1941-1943. Hamburg, 2003. 796 S.; Christian Gerlach. Kalkuherte Morde. Die deutsche Wirtschaftsund Vernichtungspolitik in Weifirufiland 1941 bis 1944. Hamburg, 1999. 1232 S.. Проте, до цього часу так і не написане дослідження про оперативну групу «Ц», яка діяла не території України й вчинила один з наймасовіших розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Дослідницька група навколо Вольфганга Шеффлера опублікувала в 1997 році одинадцять зведених «звітів про діяльність і ситуацію» (Tatigkeitsund Lageberichte), підготовлених Головним управлінням безпеки Райху (RSHA), добірку оперативних наказів і додаткових документів, а також короткі описи оперативних груп на окупованій Німеччиною території Радянського Союзу Peter Klein (Hrsg.). Die Einsatzgruppen in der besetzten Sowjetunion 1941/42. Die Tatigkeitsund Lageberichte des Chefs der Sicherheitspolizei und des SD. Publikationen der Gedenkund Bildungsstatte Haus der Wannsee-Konferenz, Band 6. Berlin: Edition Hentrich, 1997. 434 S.. Тобто були представлені для ширшої аудиторії ті матеріали, які до того були відомі лише фахівцям. У 2011 році розпочалася публікація повного комплексу звітних документів оперативних груп, яку здійснили Людвігсбурзький дослідницький центр Штутгартського університету за підтримки Гамбурзького фонду сприяння науці та культурі та Архіву-Меморіалу Голокосту Сполучених Штатів Америки Klaus-Michael Mallmann, Andrej Angrick, Jurgen Matthaus, Martin Cuppers (Hrsg.): Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion (= Veroffentlichungen der Forschungsstelle Ludwigsburg, Bd. 20). WBG, Darmstadt 2011. 925 S.; Deutsche Besatzungsherrschaft in der UdSSR 1941-1945. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion, Bd 2. Hrsg. von Andrej Angrick [u. a.], Darmstadt: Wiss. Buchges. 2013. 639 S.; Deutsche Berichte aus dem Osten. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion, Bd 3. Hrsg. von Klaus-Michael Mallmann [u. a.], Darmstadt: Wiss. Buchges. 2014. 892 s.. Ці видання зробили доступними для критичного аналізу найбільший, найважливіший і найбільш значущий корпус сучасних джерел про оперативні групи, якого заслуговує ця ключова тема в історії нацистів. Завершує публікацію першоджерел про діяльність оперативних груп дослідження Андрея Ангріка про знищення слідів їх злочинів так звану «Акцію 1005» Andrej Angrick. «Aktion 1005» -- Spurenbeseitigung von NS-Massenverbrechen 19421945. Eine «geheime Reichssache» im Spannungsfeld von Kriegswende und Propaganda. 2 Bde. Gottingen: Wallstein, 2018. 1384 S..

В Україні донесення айнзацгруп та звіти поліції безпеки та СД, яка була організована із співробітників айнзаці зондеркоманд, опубліковані у різних тематичних збірниках документів, присвячених переважно Голокосту Круглов А. Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941-1944 годах. Киев: Центр еврейского образования Украины, 2002. 485 с.; Его же. Без жалости и сомнения. Документы о преступлениях оперативных групп и команд полиции безопасности и СД на временно оккупированной территории СССР в 1941-1944 гг. Часть 1, 2, 3. Днепропетровск: Центр «Ткума»; ПП «Лира ЛТД», 20082009; Его же. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах. Днепропетровск: Центр «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2011. 148 с.; Сусликов В. Є., Титаренко Д. М. Горлівка в період Великої Вітчизняної війни та перші повоєнні роки (1941-1950): історичний нарис та джерела. Донецьк: Норд-прес, 2010. С. 223-225.. Зазвичай, це переклади уривків цих документів, або публікація перекладів, зроблених радянськими спецслужбами ще під час Другої світової війни Київ очима ворога: дослідження, документи, свідчення. Інститут історії України НАН України; Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Київ: Аеростат, 2012. 504 с.. В електронному виданні документів «Бабин Яр: людина, влада, історія» опубліковані витяги із усіх 55 «Донесень з окупованих східних територій» поліції безпеки і СД з інформацією про події на території України Бабин Яр: людина, влада, історія. URL: http://history.kby.kiev.ua (дата звернення 21.11.2023).. У серії збірників документів «Насильство над цивільним населенням. Документи органів держбезпеки» також опубліковані уривки звітних документів айнзацгруп Насильство над цивільним населенням України. Документи спецслужб. 19411944. Київ: Видавець В. Захаренко, 2018-2022. URL: http://resource.history.org.ua/item/ 0016909 (дата звернення 21.11.2023).. Донесення цих оперативних груп стали основою для регіональних досліджень Голокосту в Україні Тяглый М. Места массового уничтожения евреев Крыма в период нацистской оккупации полуострова, 1941-1944: Справочник. Симферополь, 2005. 120 с.; Титаренко Д. Геноцид єврейського населення на Донеччині під час нацистської окупації: деякі дискусійні аспекти проблеми. Нові сторінки історії Донбасу: [збірник статей. Кн. 15/16. Голов. ред. З. Г. Лихолобова. Донецьк: ДонНУ, 2008. С. 27-49; Круглов А., Уманский А. Бабий Яр: жертвы, спасители, палачи. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2019. 280 с; Круглов А., Уманский А., Щупак И.

Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»: ЧП «Лира ЛТД», 2016. 564 c.; Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: немецкая военная зона, румынская военная зона, дистрикт «Галичина», Закарпатье: монография. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2017. 456 с.; Кай Струве. Німецька влада, український націоналізм, насильство проти євреїв. Літо 1941 року в Західній Україні. Переклад з нім. Київ: Дух і літера, 2022. 608 с., а також вбивства пацієнтів психіатричних лікарень Див.: Тематичний 28-й номер за 2020 рік часопису Україна Модерна «Не потрібні люди»: злочин, суд (не)пам'ять. URL: https://www.utpjournals.press/toc/ukrainamoderna/28 (дата звернення 23.11.2023). А також: Tytarenko Dmytro, Penter Tanja. Ermordung von psychisch kranken Menschen in Poltava (1941-1943). Einblick aus deutschen und sowjetischen Ermittlungsakten und Justizkooperation im Kalten Krieg. Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. 2020. 68 (3-4): 455-481.. Тема ставлення до людей з ментальними розладами у роки Другої світової війни лише нещодавно потрапила у фокус досліджень українських учених.

Проте систематично і комплексно діяльність цих спеціальних підрозділів РСГА на території України вітчизняними ученими не вивчалася. У цій статі буде представлено огляд історії айнзацгруп з фокусом на подіях на території сучасної України. У контексті основних етапів формування айнзацгруп упродовж 1939-1945 років, буде представлена хронологія й підсумки їх дій на українських теренах, а також повоєнна доля деяких керівників цих оперативних підрозділів поліції безпеки та служби безпеки Райху.

Створення та діяльність оперативних груп безпосередньо пов'язана з військово-поліційною організацією СС (німецькою SS, скорочення від слова Schutzstaffel, загін охорони) на чолі з Генріхом Гіммлером, Службою безпеки або скорочено СД (SD -- Sicherheitsdienst des Reichsfuhrers SS) на чолі з Райгардом Гайдріхом. Починаючи з 1938 року, Гіммлер почав організовувати спеціальні «оперативні команди», також відомі як «спеціальні підрозділи» або «особливі підрозділи» («Einsatzkommandos», «Sonder-» oder «Spezialeinheiten»), з членів підпорядкованих йому організацій для спеціальних завдань напередодні чергового розширенням території нацистської Німеччини Josef Fiala. «Osterreicher» in den SS-Einsatzgruppen und SS-Brigaden. Die Totungsaktionen in der Sowjetunion 1941-1942. Diplomica Verlag, 2010. S. 18.. Ці групи мали взяти на себе «боротьбу з ворогами Рaйху» відразу після вторгнення німецьких військ на нову територію, насамперед шляхом розслідування та арештів. Створення таких воєнізованих груп ознаменувало перехід до систематичного переслідування всіх реальних і уявних опонентів нацистського режиму на цих територіях.

Під час окупації Австрії та Чехословаччини айнзацгрупи діяли як мобільні установи поліції безпеки та служби безпеки. Їх співробітники мали виконувати всі завдання гестапо на новоприєднаних територіях. Проте їм суворо заборонялося знущатися над заарештованими та вбивати їх Josef Fiala. «Osterreicher» in den SS-Einsatzgruppen und SS-Brigaden. S. 191-194.. Загалом члени оперативних груп заарештували близько 10000 осіб і разом з судетсько-німецькими організаціями вигнали багатьох чехів з їхніх населених пунктів Dieter Pohl. Verfolgung und Massenmord in der NS-Zeit 1933-1945. Darmstadt 2003, S. 48.. Під час окупації Богемії та Моравії («решти Чехії») у березні 1939 року співробітники цих спецпідрозділів заарештували близько 10000 осіб Ibidem..

Починаючи від вересня 1939 року, за наказом Гітлера та з відома Вермахту 16 айнзацгруп вбили у Польщі щонайменше 60 000 членів національної еліти, у тому числі близько 7000 євреїв, а також тисячі людей з ментальними розладами KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 78, 83-86.. У 1941 році, у співпраці з Вермахтом, члени айнзацгруп вбивали євреїв, ромів, комуністів, партизанів, «асоціальних» осіб, а також пацієнтів психіатричних закладів на території України, Білорусії, Балтійських країни, Росії та на Балканах.

Важливе значення для подальшої діяльності оперативних груп мало створення 27 вересня 1939 року Головного управління безпеки Райху (Reichssicherheitshauptamt, скор. RSHA, укр. РСГА), шляхом злиття поліції безпеки (Sipo) та Служби безпеки (SD). Це було одне з дванадцяти головних управлінь СС та центральний орган у репресивному апараті нацистської диктатури під час Другої світової війни. Управління налічувало близько 3000 співробітників. Керівником РСГА до своєї смерті був Райнгард Гайдріх, пізніше Ернст Кальтенбруннер. Управління відповідало за реалізацію «єврейської політики» та расово-біологічних цілей нацистської системи, а також за арешти та ізоляцію «політично неблагонадійних» осіб. РСГА підпорядковувалися та його співробітники очолювали айнзацгрупи, завданням яких була ліквідація керівних прошарків населення на окупованих територіях, вчинення масових вбивств і воєнних злочинів під виглядом боротьби з «усіма ворожими Райху та Німеччині елементами». Саме в РСГА були сплановані і втілені, насамперед у Польщі, а пізніше в Радянському Союзі, масові вбивства державних і культурних діячів цих країн, католицьких священиків та комуністичних функціонерів, а також ромів і, насамперед, євреїв.

Діяльність Айнзайцгруп на території СРСР

Підготовка операції «Барбаросса». Особовий склад айнзацгруп

Для участі в операції «Барбаросса» спочатку було створено чотири айнзацгрупи загальною чисельністю 3000 осіб, до кожної з яких входило від 500 до 990 осіб KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 126.. Айнзацгрупи «A», «Б» і «Ц» були прикріплені до груп армій «Північ», «Центр» і «Південь»; айнзацгрупа «Д» була приписана до П-ї армії. Айнзацгрупи поділялися на айнзацкоманди -- оперативні команди (нім.: Einsatzkommando, скор. EK укр. АК) і зондеркоманди -- особливі команди (нім: Sonderkommando, скор. SK укр. ЗК) з послідовною нумерацією, які налічували від 70 до 120 осіб і, в свою чергу, поділялися на підкоманди (загони) чисельністю від 20 до 30 осіб. Технічна та дисциплінарна влада, а також судова влада належала шефу поліції безпеки та СД Райнгарду Гайдріху, а пізніше його наступнику, обергруппенфюреру СС Ернсту Кальтенбруннеру. Люди в айнзацгрупи набиралися з поліції безпеки (Sipo), яка складалася з таємної державної поліції (Gestapo) і кримінальної поліції (Kripo), зі служби безпеки (SD), поліції порядку (Orpo) і військ СС (Waffen-SS).

Кожна айнзацгрупа перебувала у своїй зоні діяльності під оперативним контролем головнокомандувача СС і поліції (Hoherer SSund Polizeifuhrer, скор. HSSPF, укр. ГССПФ). Гіммлер обрав генералів СС на ключові посади, чия лояльність до режиму, персональна відданість і ефективність керівництва не підлягали сумніву. Наприклад, головнокомандувачем СС і поліції «Центр» був Еріх фон дем Бах-Целевський (Erich von dem Bach-Zelewski), головнокомандувачем СС і поліції «Південь», а з жовтня 1941 р. -- «Північ» був Фрідріх Єкельн (Friedrich Jeckeln), головнокомандувачем СС і поліції особливого призначення був Ґеррет Корземан (Gerret Korsemann), який брав участь в організації масових розстрілів 15 000 євреїв у Рівному, був відповідальним за вбивство близько 12 000 євреїв Харкова Ґеррет Корземан був начальником СС і поліції (SSPF) в Рівному з 1 серпня 1941 р. по 1 січня 1942 р., потім з середини 1942 р. був начальником СС і поліції Кавказу (СС «Ростов-Авдіївка»)..

У травні 1941 року генерал Едуард Вагнер, начальник тилу сухопутних військ, та бригадефюрер СС Вальтер Шелленберг домовилися, що айнзацгрупи у прифронтових районах повинні діяти під командуванням армії, яка мала надавати айнзацгрупам всю необхідну матеріально-технічну підтримку. Таким чином, Вермахт передавав завдання умиротворення цивільного населення у тилу армії айнзацгрупам. Це не виключало участі бойових частин в актах насильства проти цивільного населення, оскільки багато членів Вермахту допомагали айнзацгрупам в облавах і вбивствах євреїв за власним бажанням.

Хто були ті люди, які повинні були на власний розсуд і відповідальність боротися «з ворогами Райху»? У керівному корпусі айнзацгруп навчання та попередня кар'єра гарантували, що люди будуть виконувати покладене на них завдання після перетину кордону з Радянським Союзом відповідно до настанов керівництва СС, діяти активно та агресивно. Особливо це стосувалося перших керівників айнзацгруп: д-р Вальтера Шталекера (Franz Walter Stahlecker) шеф айнзацгрупи «А» Був смертельно поранений 23 березня 1942 р. під час бою з партизанами в Ленінградській області, помер дорогою в госпіталь., Артура Небе (Arthur Nebe) Артур Небе був з 1937 по 1944 р. райхсдиректором кримінального розшуку, очолював Райхскомісаріат кримінальної поліції (РКПА), Управління V Головного управління безпеки Райху (РСХА), спочатку у званні штурмбанфюрера СС, а з 1941 року -- групенфюрера СС. шефа айнзацгрупи «Б», д-р Еміля Отто Раша (Otto Rasch) Отто Раш мав два наукових ступеня: доктора з політичної економії та права та доктора юридичних наук. шефа айзацгрупи «Ц», Отто Олендорфа (Otto Ohlendorf) Отто Олендорф з 1925 року був членом НСДАП (номер членства 6531) і СС (номер СС 880), з наступного року Олендорф став членом SA. У 1930 році отримав ступінь доктора права, викладав в Інституті світової економіки в Кілі та в Берлінському університеті. З 1936 р. став офіцером з економіки в службі безпеки райхсфюрера СС (SD). шеф айнзацгрупи «Д», а також керівників айнзацта зондеркоманд. Багато з них мали достатній досвід у боротьбі з «ворогами Райху» у лавах РСГА та в інших організаціях, а деякі з них брали участь у польській кампанії. Міхаель Вільдт встановив, що серед командирів айнзацта зондеркоманд з 18 осіб сім офіцерів походили з лав «молодих активістів» РСГА, а в штабі кожної оперативної групи було принаймні троє таких офіцерів. Середній вік службовців оперативних груп не перевищував 41 рік, наймолодшому не виповнилося навіть 30. Майже всі керівники (окрім трьох) були з вищою освітою, четверо навіть мали докторський ступінь Wildt Michael. Generation des Unbedingten. Das Fuhrungskorps des Reichssicherheitshauptamtes, Hamburg: Hamburger Edition, HIS Verlag, 2002. S. 549 і далі.. Однак навіть у цій функціональній когорті були особливі випадки, такі як д-р Франц Альфред Зікс (Franz Algred Six), керівник відділу VII в RSHA і професор Берлінського університету, який після короткого періоду служби у Ваффен-СС очолив форкоманду (передову команду) «Москва» в айнзацгрупі «Б». Або Карл Ягер (Karl Jager), котрий був шефом айнзацкоманди 3 і не працював при цьому в РСГА Ebenda.. Крім того, існувало ще близько 100 кандидатів на керівні посади віком від 25 до 30 років, які були призначені на Східний фронт на початку зими 1941-1942 років. Враховуючи їхні кар'єрні очікування та професійну соціалізацію в часи нацизму, не дивно, що ці люди брали особливо активну участь у вбивстві євреїв як командири оперативних команд.

Склад айнзацгруп був неоднорідним і найбільш чисельними групами були не представники поліції безпеки та СД, а швидше допоміжні та кваліфіковані робітники з інших установ поза апаратом Гіммлера. Мобільність і ефективність вимагали моторизації, комунікаційних технологій і нового озброєння, військово-технічних експертів, яких бракувало в ідеологічно орієнтованих штатних працівників поліції безпеки та служби безпеки. З іншого боку, такий склад оперативних груп сформувався через потребу, яка здавалась досить неясною на етапі планування, але стала очевидною з перших днів війни. Потрібно було швидко й стабільно «опрацьовувати» великі території, забезпечувати їх контроль, що було неможливо без допоміжного персоналу, що ще більше змінило склад цих оперативних підрозділів РСГА. Кожна айнзацгрупа була доповнена ротами з 9-го резервного поліцейського батальйону поліції, створеного в Берліні, а також батальйонами Ваффен-СС та поліції порядку, таким допоміжним персоналом як водії, радисти, перекладачі, яких набирали з місцевого населення, а пізніше з військовополонених. Зазвичай підрозділи поліції порядку були більшими та краще озброєними, що давало можливість мобільним підрозділам РСГА проводити більш масштабні операції.

Прикладом того як виглядав склад оперативної групи може служити айнзацгрупа «А» з найбільшою чисельністю персоналу. (На жаль, таких даних по інших айнзацгрупах не існує). На середину жовтня 1941 року до неї увійшли 340 солдатів військ СС, 172 водії, 133 поліцейських, 130 співробітників поліції безпеки та 35 працівників служби безпеки, 87 місцевих поліцейських допоміжної поліції, 51 перекладач, 42 співробітника адміністративно-конторського персоналу, радисти та телеграфісти Klaus-Michael Mallmann und andere... (Hrsg.): Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941... S. 23..

Зважаючи на склад оперативних груп, можемо припустити, що не всі члени вважали себе частиною «загону ідеологічної війни». Натомість спектр учасників коливався від резервістів, які мали проходити термінову службу, до авантюрних халявників «східної кампанії», фанатичних прихильників нацистської ідеології та місцевих колаборантів, які хотіли звести рахунки з сусідами чи загладити ганьбу попередньої радянської окупації. Що стосується керівництва айнзацгруп, то їхня ключова роль у геноциді не повинна спонукати розглядати їх як «негативний природній відбір» або як «дивну купку напівінтелектуалів», яким легко було вдаватися до масового вбивства через їхню жорстоку вдачу Klaus-Michael Mallmann und andere... (Hrsg.): Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941... S. 23. KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 135.. Насправді, лідери айнзацгруп були членами функціональної еліти, чия освіта, навички та майбутній потенціал робили їх особливо кваліфікованими в очах керівництва СС та в їх самосвідомості, для виконання функцій управління в ключових сферах нацистської політики. А саме, створення апарату для масового вбивства людей.

Шлях айнзацгруп по території України

Після вторгнення до Радянського Союзу 22 червня 1941 року основним завданням айнзацгруп було, як і в Польщі, вбивство цивільного населення. Але цього разу це були політичні комісари, діячі Комуністичної партії, уряду та євреї. У листі від 2 липня 1941 року Гайдріх повідомив своїм керівникам СС і поліції, що айнзацгрупи повинні страчувати всіх вищих і середніх чиновників Комінтерну; всіх вищих і середніх членів центральних, обласних та районних комітетів Комуністичної партії; екстремістських і радикальних членів Комуністичної партії; народних комісарів; а також євреїв на партійних і урядових посадах. Гайдріх надав безстрокові вказівки щодо розстрілу «інших радикальних елементів (диверсантів, пропагандистів, снайперів, убивць, агітаторів тощо)». Він доручив негласно заохочувати будь-які погроми, спонтанно ініційовані населенням окупованих територій.

8 липня 1941 року Гайдріх оголосив, що всі євреї повинні розглядатися як партизани, і віддав наказ про розстріл всіх євреїв чоловічої статі у віці від 15 до 45 років. 17 липня 1941 року в спільному РСГА та Верховного головнокомандування Вермахту (ОКВ) «Бойовому наказі № 8» про сортування радянських військовополонених айнзацгрупам доручалося вбивати усіх євреїв та інших «політично неприйнятних елементів» (politisch untragbaren Elementen) серед військовополонених Червоної Армії Overmans, Rudiger; Hilger, Andreas; Kretschmer, Christian; Otto, Reinhard; Polian, Pavel (Eds.). Rotarmisten in deutscher Hand: Dokumente zu Gefangenschaft, Repatriierung und Rehabilitierung sowjetischer Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Paderborn; Munchen; Wien; Zurich: Schoningh, 2012. S. 331-339.. Айнзацгрупам також було доручено вбивати ромів та людей з ментальними розладами. Розстріли заручників були звичайною практикою для айнзацгруп.

Серед завдань оперативних груп поліції безпеки та СД було підбурювання місцевого населення до антиєврейських погромів на нещодавно окупованих територіях. Погроми спалахнули в Латвії, Литві та Україні. Упродовж перших кількох тижнів операції «Барбаросса» приблизно 10 000 євреїв було вбито під час 40 погромів, а до кінця 1941 року відбулося близько 60 погромів, жертвами яких стали до 24 000 осіб Longerich, Peter. Holocaust: The Nazi Persecution and Murder of the Jews. Oxford; New York: Oxford University Press, 2010. P. 193-195..

Проте, бригадефюрер СС Франц Вальтер Шталекер, командир айнзацгрупи «А», в середині жовтня доповідав своєму керівництву, що жителі Каунаса не спонтанно розпочинають погроми, а потрібна таємна допомога з боку німців. Подібна стриманість була відзначена айнзацгрупою «В» на території Росії та Білорусі та айнзацгрупою «С» в Україні; чим далі на схід просувалися айнзацгрупи, тим меншою була ймовірність того, що жителі будуть підбурюватися до вбивства своїх сусідів-євреїв Ibidem. P. 208..

Усі чотири основні айнзацгрупи брали участь у масових розстрілах з перших днів нападу на Радянський Союз. Спочатку їх жертвами були дорослі єврейські чоловіки, але до серпня вони масово вбивали жінок, дітей та людей похилого віку -- все єврейське населення. Деякий час розстрілам надавалася видимість законності: зачитувалися сфабриковані звинувачення (наприклад, підпал, саботаж, торгівля на чорному ринку або відмова працювати), а жертви вбивалися розстрільною командою. Оскільки цей метод виявився надто повільним, айнзацкоманди почали вивозити своїх жертв більшими групами і розстрілювати їх поруч з підготовленими масовими похованнями або навіть всередині них. Згодом, деякі айнзацкоманди стали використовувати автоматичну зброю, а тих, хто вижив, вбивали пострілом з пістолета Ibidem. P. 207..

Оперативна група «Ц»

Штаб айнзацгрупи «Ц», яка була призначена діяти в оперативному тилу групи армій «Південь», досяг Львова рано вранці 1 липня 1941 року. Командир айнзацгрупи д-р бригадефюрер СС Отто Раш прибув у місто на день раніше разом з передовим загоном зондеркоманди 4б слідом за частинами Вермахту. Слідом прибула айнзацкомандо 6 та 5 і продовжили «тісну співпрацю з місцевою міліцією», організованою за ініціативи ОУН та підтримки Вермахту. У наступні дні оперативна група, підсилена «загоном підтримки», надісланим до Львова командувачем поліції безпеки та СД Кракова провела масові розстріли євреїв. Ці вбивства супроводжувалися антиєврейськими заворушеннями (погромами) і були організовані як «акт відплати» за вбивства в тюрмах НКВС місцевих жителів. Загалом під час «Львівського погрому» було вбито за різними оцінками 3000 євреїв Більш детально про це див. Кай Струве. Німецька влада, український націоналізм, насильство проти євреїв. Літо 1941 року в Західній Україні. Переклад з нім. Київ: Дух і літера, 2022. C. 539-545..

Тим часом зондеркоманда 4б під командуванням оберштурмбанфюрера Валтера Генша (Walter Haensch) після швидкоплинного маршу здійснила масові розстріли євреїв у Золочеві, а 5 липня у Тернополі та рушила далі на Проскурів Див.: Донесення з СРСР № 14 від 6 липня 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. S. 86, 88-89; Донесення з СРСР № 19 від 11 липня 1941 р. Ibidem. S. 104..

Інша зондеркоманда 4а, яка також рухалася з передовими частинами Вермахту, уже 27 червня дісталася Сокаля. Упродовж наступних трьох днів здійснила там три розстріли. Тим часом передовий загін айнзацгрупи «Ц» прибув 27 червня 1941 року до Луцька. Тут основні сили айнзацгрупи здійснила чотири страти упродовж 30 червня -- 2 липня, які публічно були оголошені як помста за вбивство «німецьких солдатів і 2800 українців» у Луцькій тюрмі. Як було сказано в звіті «за допомогою взводу правоохоронців і взводу піхоти було розстріляно 1160 євреїв» Див.: Донесення з СРСР №14 від 6 липня 1941 року, Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. S. 86..

Далі ЗК 4a та штаб айзацгрупи «Ц» через Волинь рухалися до Житомира. Були проведені розстріли у Рівному, Звягелі (Новоград-Волинський), Дубно та навколишніх містечках і селах. 7 серпня на Сінному базарі в Житомирі, зондеркоманда 4а, під особистим керівництвом свого керівника Пауля Блобеля (Paul Blobel) здійснили, на думку виконавців, «зразково організовану» публічну страту народного судді єврея Кіпера, якого було заарештовано в Черняхові. Страту провели на очах у 402 євреїв, яких згодом також розстріляли на міському скотомогильнику Див.: Донесення з СРСР № 58 від 20 серпня 1941 року. Ibidem. S. 320-321.. Доки 6-а армія Вермахту вела бої навколо Києва, які тривали до вересня 1941 року, ЗК 4а та основні частини айнзацгрупи «Ц» проводили розстріли євреїв у населених пунктах Житомирщини та Київщини: в районі Бердичева, Житомира, Василькова, Фастова, Білої Церкви, Таращі. У вересні інші загони цієї оперативної групи провели розстріли на північний захід і захід від Києва у Коростені, Іванкові, Радомишлі та Народичах. Загалом особливі команди оперативної групи «Ц» «внаслідок зупинених військових дій перебували на одному місці довше, ніж раніше, і змогли використати час для інтенсивної роботи в цьому районі» Див.: Донесення з СРСР № 86 від 17 вересня 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. S. 477.. Але найбільш чисельною акцією в цей час стали розстріли євреїв у Кам'янціПодільському, які організували і провели підрозділи, безпосередньо підпорядковані головнокомандувачу СС і поліції «Росія-Південь», обергрупенфюреру СС Фрідріху Єкельну: 1-ша бригада СС, 45-й, 303-й, 304-й, 314-й і 320-й поліцейські батальйони, поліцейський полк «Південь», а також штабна рота ГССПФ. Вони становили «командування», яке, як стверджується в звіті про події РСГА від 11 вересня, розстріляло 23 600 євреїв у Кам'янці-Подільському за три дні» Див.: Донесення з СРСР № 80 від 11 вересня 1941 року. Ibidem. S. 444..

Тим часом штаб айнзатцгрупи «Ц» вирушив 17 серпня 1941 року з Житомира на Південь України до Первомайська. Від 20 серпня до 25 вересня основним місцем дислокації цієї команди стала Новоукраїнка Див.: Донесення з СРСР № 58 від 20 серпня 1941 року. Ibidem. S. 319..

19 вересня німецькі війська увійшли до Києва. Передовий загін ЗК 4а також вступив до міста «з бойовими частинами», а 25 вересня сюди прибув штаб айнзацгрупи. За декілька днів зондеркоманда 4a разом зі співробітниками айнзатцгрупи «Ц» і двома ротами поліцейського полку «Південь» змогли розстріляти 33 771 єврея у Бабиному Яру. Назва цієї околиці Києва стала найвідомішим прикладом звірств цієї айнзацгрупи, а сам Бабин Яр -- символом Голокосту в Україні Історіографія про розстріли у Бабиному Яру дуже велика. Найбільш відомі публікації: Бабий Яр: человек, власть, история: Документы и материалы: В 5 кн. Кн. 1. Историческая топография; Хронология событий. Сост. Т. Евстафьевой, В. Нахмановича. Киев: Внешторгиздат Украины, 2004. 597 с. Див. також URL: http://www.kby. kiev.ua/book1/documents/ (дата звернення 23.11.2023); Круглов А., Уманский А. Бабий Яр: жертвы, спасители, палачи. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2019. 280 с..

Тим часом інша зондеркоманда 4б, яка вийшла з Проскурова, в другій половині липня 1941 р. діяла в районі Вінниці. Далі 14 серпня зондеркоманда прибула до Кіровограда, а в першій половині вересня передове та головне командування ЗК 4б змогли просунутися до Кременчука на Дніпрі, а звідти до Полтави Див. Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. S. 336.. Тут «через продовольчу ситуацію в місті, яка була «вкрай критична для лікарень», зондеркоманда розстріляла 565 пацієнтів психіатричної лікарні, «під приводом переведення хворих до іншої, кращої установи в Харкові» Див.: Донесення з СРСР № 135 від 19 листопада 1941р. в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. S. 816-817; Титаренко Дмитро. Злочин і (не)покарання: німецькі суди у справі знищення пацієнтів Полтавської психіатричної лікарні. Україна Модерна. 2020. № 28. с. 238-254. URL: https://www.utpjoumals.press/doi/pdf/10.3138/ukrainamodema. 28.238 (дата звернення 23.11.2023).. У другій половині листопада головним місцем дислокації зондеркоманди стала Сахновщина, а в грудні 1941 року Краматорськ на Донбасі. Відтоді окремі загони зондеркоманди діяли в районі Сахновщини, Лозової, Слов'янська, Костянтинівки та в Артемівську (нині Бахмут) Більш детально про діяльність айнзацкоманд на території Донецької області див.: Титаренко Д. Геноцид єврейського населення на Донеччині під час нацистської окупації: деякі дискусійні аспекти проблеми. Нові сторінки історії Донбасу: [збірник статей. Кн. 15/16. Голов. ред. З. Г. Лихолобова. Донецьк: ДонНУ, 2008. С. 27-49. https://elibrary. kdpu.edu.ua/handle/123456789/6496 (дата звернення 23.11.2023).. Після страт, які ЗК 4б здійснила у кількох місцях, незважаючи на нібито несприятливі погодні умови, загальне число жертв становило 1224 особи KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 165.. Починаючи від 12 січня 1942 року у звітах айнзацгрупи як основне місце дислокації ЗК 4б окрім Краматорська, називався також Житомир, Рівне та Вінниця, які раніше значилися за оперативним управлінням (пізніше розформованим). Від березня 1941 року головною базою зондеркоманди 4б стала Горлівка в Донецькому басейні. З осені 1942 року, після відновлення наступу Вермахту, ЗК 4б передислокувалася до Ростова і залишалася там до початку відступу німецьких військ у 1943 році^{4 7} Ibidem..

Айнзатцкоманда 5 айнзатцгрупи «Ц» рушила після участі у львівських масових стратах через Броди та Дубно в напрямку Житомира й в останній декаді липня 1941 року замінила зондеркоманду 4б в Бердичеві. Звідси вона спочатку просунулася до Сквири, одночасно окремі загони діяли у Звягелі. У результаті АК 5 охоплювала більшу територію на захід і південний захід від Києва та систематично «прочісувала» тут міста (зокрема Уланів, Уладівку, Хмільник) у пошуках євреїв та комуністів. Ближче до середини вересня невеликий загін команди вже було розгорнуто в районі Черкас і Городища, тоді як основна частина АК 5 спочатку діяла в Богуславі. 22-23 вересня 1941 року ця айнзацкомандо провела велику операцію в Умані, під час якої розстріляли 1412 євреїв Донесення з СРСР № 119 від 20 жовтня 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR»1941. S. 705.. На початку жовтня вона замінила зондеркоманду 4а в українській столиці та надавала відповідних фахівців Київській комендатурі для проведення «перевірки особистих даних» мешканців міста. До кінця жовтня 1941 року як місце розташування АК 5 згадується тільки Київ, від листопада й до 7 січня 1942 року вказуються також перебування окремих загонів цієї айнзацкоманди в Житомирі, Вінниці та Рівному. 6 та 7 листопада 1941 року загін цієї айзацкоманди провів у Рівному «давно заплановану» антиєврейську акцію за участі головнокомандувача СС і поліції Ґеррета Корземана та за підтримки поліції порядку, під час якої розстріляли близько 15 000 жертв Донесення з СРСР № 143 від 8 грудня 1941 р. в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR»1941. S. 861.. Останніх 5000 євреїв, які проживали у Рівненському гетто, ліквідували у липні 1942 року вже співробітники поліції безпеки та СД Рівного, організованого із персоналу айнзацкоманди 5. На відміну від інших підрозділів оперативної групи «Ц», айнзацкоманду 5 розформували у січні 1942 року й з її штату утворили командування поліції безпеки та СД в Києві та Рівному Prusin Alexander V. A Community of Violence: The SiPo/SD and Its Role in the Nazi Terror System in Generalbezirk Kiew. Holocaust and Genocide Studies. 2007. 1(21). P. 4. https://doi.org/10.1093/hgs/dcm001.