Айнзацгрупи СС - оперативні групи поліції та СД, виконавці терору на окупованих нацистами територіях під час Другої світової війни. Український аспект

Вивчення діяльності воєнізованих, мобільних, частково стаціонарних "спеціальних підрозділів", які здійснювали масові вбивства під час вторгнення нацистів до Польщі в 1939 році, в Балканських кампаніях 1941 року і під час війни проти СРСР в 1941-1945 рр.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 26.06.2024
Размер файла 112,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Айнзацгрупа 6 оперативної групи «Ц» після масових убивств у Львові та Золочеві у першій декаді липня 1941 року, потім згадувалася в Проскурові та окремі загони діяли поблизу Вінниці. Після взяття Коростеня (7 серпня 1941 р.) повідомляється, що поліція безпеки «негайно» прибула в це місто, за яке точилися бої. У середині серпня більшість АК 6 перебувала поблизу Новоукраїнки, де тоді розташовувався штаб айнзатцгрупи «Ц», а потім активно діяла до вересня в районі Кривого Рогу, тоді як «частина підрозділу», деякий час перебувала у Вінниці. З 5 жовтня 1941 року АХ 6 розташувалася у районі вигину Дніпра, де, окрім великих сільських територій, «взяла під контроль» міста Дніпропетровськ, Дніпродержинськ, Запоріжжя та Нікополь. Оскільки, за даними айнзацкомандо 6, лише у великих містах на той час проживало близько 1,2 млн мешканців, то, як повідомлялося, «навантаження було надзвичайно велике», з яким навряд чи можна було впоратися наявними силами». Тут втрутився Головнокомандувач СС і поліції «Південь» Єкельн, який надіслав на допомогу додатковий підрозділ. Спільними зусиллями АК 6 розстріляла 13 жовтня 1941 року приблизно 10 000 євреїв у Дніпропетровську Див.: Донесення з СРСР № 135 від 19 листопада 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR»1941. S. 818..

На початку листопада АК 6 через Запоріжжя перебазувалася до Сталіно. Окремі її загони згодом провели розстріли в Макіївці та Горлівці та інших містах Донецького басейну. Після додаткових «акцій» основного підрозділу айнзацкоманди на початку березня 1942 року цей регіон фігурував у донесеннях як «вільний від євреїв». АК 6 перебувала у Сталіно до вересня 1942 року. Після відновлення німецького наступу оперативна команда перебазувалася в Ростов, де розташовувался до відступу німецьких військ у 1943 році KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 167..

Штаб айнзацгрупи «Ц» (з жовтня 1941 року його очолив замість бригадефюрера СС д-ра Раша бригадефюрер СС д-р Томас) залишався в Києві до літа 1942 року. В українській столиці восени 1941 року також перебувала і зондеркоманда 4а. Ця особлива команда безсумнівно, виявила найбільшу «активність» серед усіх підрозділів айнзатцгрупи «Ц»: на 30 листопада 1941 р. вона повідомила про 59 018 розстріляних осіб Див.: Донесення № 156 від 16 січня 1942 р. Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Deutsche Berichte aus dem Osten 1942/1943. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion III. Darmstadt, 2014. S. 98.. 4 жовтня 1941 р. один із її загонів за підтримки підрозділу штабу айнзацгрупи «Ц» провели «акцію» в Переяславі. 8 жовтня 1941 року ЗК 4а здійснила розстріли в Яготині, а 14 та 16 жовтня в Борисполі, розташовані за 30 км на південний схід від Києва Див.: Донесення з СРСР № 119 від 20 жовтня 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR»1941. S. 706.. Потім цей підрозділ кілька разів здійснив марш у другій половині жовтня до Чернігова. Це місто раніше було в зоні дій зондеркоманди 7б айнзатцгрупи «Б» Див.: Донесення з СРСР № 119 від 20 жовтня 1941 року. Ibidem. S. 706-707.. Також у жовтнілистопаді ЗК 4а розстріляла євреїв у містечках Козелець, Остер, Лубни, Горностайполі, Димері. Тим часом 17 листопада інший підрозділ із ЗК 4а прибув до Полтави, де взяв на себе обробку «процесів», залишених зондеркомандою 4б. Через шість днів ця оперативна командо у місті провела масштабну «єврейську операцію», внаслідок якої розстріляли 1538 місцевих євреїв. «Зібраний одяг був переданий міському голові Полтави, який під час його розподілу приділив особливу увагу етнічним німцям (фолькдойче)» Див донесення № 156 від 16 січня 1942 р. Klaus-Michael Mallmann u. a. (Hrsg.). Deutsche Berichte aus dem Osten 1942/1943. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion III, Darmstadt 2014. S. 98..

У третій декаді листопада 1941 року Харків став місцем дислокації більшості особового складу ЗК 4а. Після прибуття до міста, командування зондеркоманди вжило «широких» заходів щодо загального обліку євреїв у Харкові», тобто переселення їх до бараків тракторного та верстатобудівного заводів, підрахунку та підготовки до розстрілу євреїв, які відбулися у січні 1942 р. і тривала кілька днів. Основна страта євреїв із харківського гетто тривала 8 днів, починаючи з 10 січня 1942 р. Саме в ці дні у Дробицькому Яру розстріляли переважну більшість харківських євреїв. До місця страти їх гнали пішки партіями по 500-600 осіб, після чого групами по 20-30 осіб шикували на краю рову і розстрілювали Про перебування ЗК 4а див.: Донесення з СРСР № 156 від 16 січня 1942 року та Донесення № 164 від 4 лютого 1942 року. Ibidem. S. 98, 136.. Наступні розстріли зондеркоманда провела наприкінці січня 1942 року в Бєлгороді та Меліхово (18 км на північний схід від Бєлгорода). У вересні 1942 року ЗК 4а вирушила у напрямку Сталінграда, дісталася Калача, пізніше Курська. Саме тут основний склад зондеркоманди перебував до лютого 1943 року. Коли після розгрому під Сталінградом і провалу операції «Цитадель» розпочався відступ Вермахту, зондеркоманда 4а також повернулася через Курськ, Конотоп і Бобруйськ до Мінська, де командування було розформовано, а його особовий склад передано у розпорядження командувача поліції безпеки та СД «Росія-центр та Білорусія» (штандарфюрера СС Фрідриха Ерлінгера (SS-Staf. Dr. Ehrlinger) KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 168..

Оперативна група «Д»

Айнзацгрупа «Д» призначена діяти в тилу 11-ї німецької армії (група армій «Південь») мала набагато довший шлях до свого району дій в Бессарабії та Буковині, ніж інші групи. Лише 5 липня 1941 року зондеркоманда 10а приєдналася до командування армії в районі Бельце, де все ще тривали бої, а 8 і 9 липня зондеркоманда 10б здійснила «велику акцію» проти євреїв Чернівців Див.: Донесення № 19 від 11 липня 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u.a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR»1941. S. 104.. Зондеркоманда 11а розгорнула свої підрозділи в районі Кишинева, а айнзацкоманда 12 на півдні Бессарабії в Ясах. Через розбіжності між шефом айнзацгрупи «Д» д-р группенфюрером Отто Олендорофом та командуванням 11-ї армії, фактично до середини серпня 1941 року ці спецпідрозділи не перетинали лінію Балта -- Первомайськ (на півдні України) Krausnick Helmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 171-174.. Штаб групи знаходився в Ананьєві (50 км на південний схід від Балти), зондеркоманда 10а діяла в районі Березівка (70 км на північ від Одеси) і південніше між Очаковим та Бугом. З середині серпня зондеркоманда 10б перемістилася через Вознесенськ на схід від Бугу й «прикривала» територію між «армійським кордоном» на півночі та Новою Одесою. Зондеркоманда 11а, розділена на чотири групи, рухалася з Кишинева різними маршрутами і 18 серпня 1941 року досягла Миколаєва. А вже 20 серпня вона з невеликим передовим загоном разом із військами ввійшла до Херсона. Зондеркоманда 11б «контролювала» «оперативний район навколо Одеси» за погодженням з відділами румунської армії та залишалася там «у готовності для роботи поліції безпеки» в очікуванні захоплення міста (німецькі й румунські війська увійшли до Одеси 16 жовтня 1941 року). Зрештою, айнзатцкоманда 12 допомогла Вермахту контролювати мости через Південний Буг поблизу Вознесенська KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 175. Див.: Донесення № 101 від 2 жовтня 1941 року в Klaus-Michael Mallmann u. a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR»1941. S. 615..

18 вересня 1941 року нове розгортання підрозділів айнзацгрупи «Д», запропоноване Олендорфом, було офіційно схвалено командуванням 11-ї армії Вермахту і мало такий вигляд: місцем розташування штабу айнзатцгрупи «Д» було визначене місто Миколаїв. Зондеркоманда 10а у вересні-жовтні 1941 року вирушила через Берислав і Геничеськ до Мелітополя і далі рухалася в напрямку Маріуполя. Зондеркоманда «зачистила» район на південь від нижнього Дніпра й була «готова до вступу в Крим». Зондеркоманда 11а «зачистила» район на північ від Херсона та (на схід від району дій ЗК 10б) перед Перекопським перешийком, тоді як зондеркоманда 11б мала діяти в Одесі після її захоплення та брала участь у «охороні етнічних німців» у цьому районі. Айнзатцкоманда 12 базувалася в Миколаєві. В «Донесеннях про події в СРСР» фіксують 22 467 страчених цієї айнзацгрупою лише за другу половину вересня, а загалом до 30 вересня 1941 року загальна кількість вбитих підрозділами айнзацгрупи «Д» становила 35 782 особи Krausnick Helmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 175..

Враховуючи швидке просування 11-ї армії на схід та на південь через Таганрог, Ростов і Сталіно «в напрямку Північного Кавказу» дві команди айнзатцгрупи «Д» -- зондеркоманда 10а і айнзацкоманда 12 -- просувалися слідом за Вермахтом. Решта три команди (10б, 11a, 11б) призначалися для Кримського півострова Ibidem. S. 175-176.. У першій половині листопада 1941 року штаб айнзацгрупи переніс свою дислокацію з Миколаєва до Сімферополя. У другій половини жовтня 1941 року зондеркоманда 10а зробила Таганрог своїм місцем розташування, залишивши підпорядковані командування в Мелітополі, Бердянську та Маріуполі. У зв'язку з новим наступом німців навесні 1942 року штаб айнзацгрупи перемістився в Таганрог, потім у серпні 1942 року до Ворошиловська (сьогодні: Ставрополь на Північному Кавказі), а ЗК 10а дислокувалася в Краснодарі, звідки окремі підрозділи були направлені до Новоросійська, Єйська та Анапи. У лютому 1943 року після поразки під Сталінградом зондеркоманда 10а почала свій марш назад з Кавказу разом з німецькими військами KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 176..

Айнзацкоманда 12 залишила частину підрозділу в Миколаєві до початку листопада 1941 року, але більшість її формувань перебували в Михайлівці поблизу Мелітополя до першої половини листопада, а потім переїхали до Сталіно, а частина командування перемістилася до Новочеркаська (на північний схід від Ростова, Росія). З грудня 1941 року по травень 1942 року її основним місцем дислокації була Федорівка (20 км на північ від Мелітополя). Загони АК 12 з кінця січня 1942 року також розташовувалися в Пологах (90 км на південний схід від Запоріжжя) та в Криму. У червні 1942 року айнзацкоманда рушила через Стробешеве, Амвросівку й в липні досягла П'ятигорська та Кисловодська на Кавказі. Від лютого 1943 року у донесеннях айнзацгрупи чітко написано, що АК 12 перебуває на зворотному марші Ibidem. S. 176..

Основна частина зондеркоманди 10б дислокувалася у жовтні 1941 року в Скадовську, але в першій половині листопада просунулася через Каланчак, Перекоп, Сімферополь до Феодосії на південно-східному березі Криму Більш детально про діяльність зондекоманди 10б в Криму, див.: Тяглый М. Места массового уничтожения евреев Крыма... Krausnick Helmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 177.. Також ЗК 10б мала «передове командування» в Керчі, окремі загони в Алушті та Судаку. У січні 1942 року основним місцем дислокації зондеркоманди став Судак або Старий-Крим і штаб зондеркоманди перебував у Джанкої. Основним місцем дислокації службовців ЗК 10б тривалий час була Феодосія доки більшість айнзатцгрупи «Д» не просунулася на Кавказ у серпні 1942 року. У лютому 1943 року ЗК 10б, як і решта підрозділів айнзацгрупи вирушила у західному напрямку.

Зондеркоманда 11а перемістилася в жовтні 1941 року спочатку до Великої Маячки (40 км на схід від Херсона) і перебувала тут, доки не продовжився наступ німецьких військ в Криму. Уже в першій половині листопада вона просунулася через Перекопський перешийок та Сімферополь до свого нового місця розташування до Ялти Більш детально про діяльність зондекоманди 11а в Криму, див.: Тяглый М. Места массового уничтожения евреев Крыма.. Два підрозділи ЗК 11а дислокувалися в Бахчисараї і Євпаторії, а третій вже -- в Севастополі. У середині грудня 1941 року додався ще один підрозділ в Алупці. У січні 1941 року командування ЗК 11а перемістилося до Бахчисараю, а інші підрозділи продовжували дислокуватися в Алупці та Ялті, а від лютого також у Симеїзі (3 км на південний захід від Алупки) та Коуш (село за 22 км на південний схід від Бахчисарая). У квітні 1942 року зондеркоманда 11a, виконавши завдання на півночі оперативного району, перенесла головне командування в Коккози (за 17 км на північний захід від Ялти), щоб долучитися до боротьби з радянськими партизанами у тіснішому контакті з іншими загонами в Коуші, Ялті та Симеїзі в гірських районах по обидва боки хребта Джайла. Таке розташування зондеркоманди давало їй доступ до території навколо Севастополя. Після взяття цього міста 1-3 липня 1942 року, частина командування, дислокованого в Коккозах, переїхала до Севастополя. Згодом зондеркоманда 11а зникає з «Донесень з окупованих східних територій» поліції безпеки і СД, замість неї з'являється в переліку місць розташування підрозділів РСГА «Начальник поліції безпеки та СД генерального округу Таврія» під командуванням штурмбанфюрера СС Пауля Цаппа (SS-Stubaf. Paul Zapp), попереднього шефа ЗК 11a) Див.: Донесення про події в СРСР № 13 від 24 липня 1942 року. ЦДАГОУ, ф. 57, оп. 4, спр. 170, арк. 85, 89-100, 103. URL: http://history.kby.kiev.Ua/#/publication/doc_8767. Vityag_iz_Donesennya_z_okupovanih_shidnih_teritoriy_N_13_politsiyi_bezpeki_i_SD_z_inf ormatsiyeyu_pro_podiyi_na_teritoriyi_Ukrayini.html (дата звернення 21.11.2023)., а пунктом дислокації називається Сімферополь, який є також єдиним місцем розташування айнзацгрупи «Д». Пізніше залишок зондеркоманди 11a, об'єднався із зондеркомандою 11б під назвою «айнзацкомандо 11» Там само, спр. 173, арк. 34, 62-64, переклад з німецької: Донесення про події в СРСР за 25 вересня 1942 року URL: http://history.kby.kiev.ua/#/publication/doc_8779. Vityag_iz_Donesennya_z_okupovanih_shidnih_teritoriy_N_22_politsiyi_bezpeki_i_SD_z_inf ormatsiyeyu_pro_podiyi_na_teritoriyi_Ukrayini.html (дата звернення 21.11.2023)..

Від жовтня 1941 року в Одесі перебувала зондеркоманда 11б (командир Карл Рудольф Вернер Брауне, Werner Braune), яка взяла участь у масових стратах євреїв міста. 22 жовтня 1941 року стався вибух радіокерованої бомби у будівлі НКВС на вулиці Енгельса, в якій розташувалися румунська військова комендатура та штаб румунської 10-ї піхотної дивізії. Загинуло 67 людей, румунських військовослужбовців, у тому числі й румунський комендант міста генерал Іон Глогожану. 23 жовтня 1941 року, як відплата за вибух, в Одесі почалася гігантська різанина євреїв румунськими військовими і жандармерією, у якій брали участь і підрозділи ЗК 11б. Наступного дня 20 000-25 000 євреїв відправили під конвоєм до передмістя Дальник, де частину розстріляли, а частину спалили. За різними підрахунками мінімальна кількість жертв убивства в Одесі коливається від 25 000 до 19 000 євреїв Klaus-MichaelMallmann u. a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. S. 736; История Холокоста в Одесском регионе. Сборник статей и документов. Сост. Рашковецкий М. Одесса: Студия «Негоциант», 2006. С. 56-57..

У першій половині листопада зондеркоманда 11б вже вирушила до Сімферополя і залишалася там до середини грудня. Вона розмістила свої підрозділи у Євпаторії, Каразубасарі та Алушті. Таким чином, на території Кримського півострова дислокувалися восени 1941 року три зондеркоманди: 10б, 11а та 11б. Вони проводили тут масштабні вбивства євреїв, так що вже на рубежі 1941-1942 років, як повідомлялося у звіті айнзацгрупи «Д», міста Євпаторія, Алушта, Карасубасар, Керч і Феодосія були звільнені від євреїв» Klaus-Michael Mallmann u. a. (Hrsg.). Deutsche Berichte aus dem Osten. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion, Bd 3. Darmstadt: Wiss. Buchges, 2014. S. 30.. Згідно донесення про оперативну обстановку № 150, яке отримали в Берліні 2 січня 1942 року, айнзацгрупа «Д» з 16 листопада до 15 грудня вбила 17 645 єврїв і 2504 кримчака, 824 рома та 212 комуністів Ibidem.. Наймасштабніший розстріл ці три зондеркоманди провели 9-13 грудня 1941 року в Сімферополі, під час яких було вбито понад 10 000 євреїв та 1500 кримчаків Тяглый М. Места массового уничтожения евреев Крыма... С. 62. KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 178.. До кінця березня 1942 року всі кримські міста в зоні дій айнзацгрупи «Д» були неодноразово «прочесані» з метою пошуку євреїв. Згідно з поданими звітами, загальна кількість розстріляних айнзацгрупою «Д» на той час становила 91 678 осіб. Окрім євреїв до цих жертв увійшли також роми та кримчаки.

У квітні 1942 року зондеркоманди 11б, 10a та айнзацкоманда 12 були готові до подальшого руху на Кавказ, який розпочався у серпні 1942 року у складі переформатованого підрозділу «айнзацкомандо 11». Центром дислокації цієї АК 11 стало місто Майкоп із підрозділами у Білій Глині, Кропоткіне, Армавірі, Черкеську та інших містах Північного Кавказу. У жовтні 1942 р. була сформована «Зондеркоманда Астрахань» з дислокацією в місті Еліста.

У січні-лютому 1943 року АК 11 розпочала свій зворотній марш і була передислокована в район Прип'яті з іншими загонами айнзацгрупи «Д» для боротьби з партизанами. Місцезнаходження штабу оперативної групи, яку очолював обергрупенфюрер СС Вальтер Біркамп (Walther Bierkamp) як наступник Олендорфа з липня 1942 року, спочатку було перенесено до Сімферополя в Криму, пізніше до Овруча. Згідно з оцінкою Отто Олендорфа на Нюрнберзькому процесі, з відходом айнзатцгрупи «Д» з Кавказу вона як оперативна група поліції безпеки та служби безпеки практично «перестала існувати» і перетворилася на бойовий підрозділ Ibidem..

Стаціонарні команди айнзацгруп у цивільній адміністрації

Айнзацгрупи слідували за німецькими армійськими групами на схід. Після стабілізації лінії фронту на початку 1942 року, а також заміни військового управління завойованими територіями на цивільні адміністрації райхскомісаріатів «Остланд» і «Україна», були створені стаціонарні управління Командувача поліції безпеки і служби безпеки (Befehlshaber der Sicherheitspolizei und des Sicherheitsdienstes, BdS) і начальника поліції безпеки і служби безпеки (Kommandeur der Sicherheitspolizei und des Sicherheitsdienstes, KdS). Зазвичай ці структури створювали командири айнзацгруп у підпорядкуванні Головнокомандувачу СС і поліції (Hoherer SSund Polizeifuhrer, HSSPF) та із числа військ СС і поліції. Наприклад, командир айнзацгрупи «Ц» бригадефюрер СС Макс Томас (Max Thomas), який у жовтні 1941 року замінив на цій посаді Отто Раша, став командувачем поліції безпеки і СД України із резиденцією в Києві. Штат зондеркомандо 5 створив у Києві кістяк постійного репресивного органу для боротьби з ворогами Райху -- командування поліції безпеки та СД. Для організації та керівництва цією установи направляють із Риги колишнього командира Айнзацкоманди 1б оберштурмбанфюрера СС та оберрегірунгсрата, Еріха Ерлінгера Prusin, Alexander V. A Community of Violence: The SiPo/SD and Its Role in the Nazi Terror System in Generalbezirk Kiew. In: Holocaust and Genocide Studies 21, no. 1 (Spring 2007). P. 4.. У «Донесенні про події в СРСР» від 6 лютого 1942 року в розділі «Розташування та зв'язок» з'являються два «командири поліції безпеки та СД»: для генерального округу Миколаїв -- Леопольд Шпан (SS-Sturmbannfuhrer, Dr. Leopold Spann) і для генерального округу Харків -- Фрідріх Кранебітер (SS-Sturmbannfuhrer, Dr. Friedrich Kranebitter). Вже 9 лютого 1942 року командири поліції безпеки та СД були зазначені також для генерального округу Житомир -- Франц Ратцебергер (SS-Sturmbannfuhrer, Dr. Franz Ratzeberger), для Генерального округу Волинь -- Карл Пютц (SS-Obersturmbannfuhrer Dr. Karl Putz) зі штаб-квартирою в Рівному і для Генерального округу Дніпропетровськ -- Вільгельм Мульде (SS-Sturmbannfuhrer, Wihlhelm Mulde). З 10 квітня 1942 року у звітах фігурує командир поліції безпеки та СД для генерального округу Чернігів Теодор Крістенсен (SS-Sturmbannfuhrer, Theodor Christensen) та з 24 липня 1942 року для генерального округу Сталіно Еріх Кьортінґ (SS-Obersturmbannfuhrer Dr. Erich Korting)», колишній командир зондеркоманди 7с. Згадані вище стаціонарні відділення могли лише частково використовувати кадри з підрозділів айнзацгруп, тому що, попередні мобільні загони оперативної групи «Ц» продовжували існувати як такі, за винятком оперативного управління. Керівник айнзацгрупи, бригадефюрер СС д-р. Томас зазначається у донесеннях і як «командувач поліції безпеки та СД України» із дислокацією у Києві та як керівник айнзатцгрупи «Ц», спочатку з місцем дислокації в Києві, з вересня 1942 року в Старобільську та з лютого 1943 року в Полтаві Див. публікацію перекладів донесень BdS/KdS, які зберігаються в ЦДАГОУ, ф. 57, оп. 4, спр. 167 на сайті Бабин Яр: людина, влада, історія. Електронне видання. URL: http://history.kby.kiev.ua/publication/doc_8755.Vityag_<span_dass=found>iz</span>_ <span_dass=found>_Donesennya</span>_<span_dass=found>z</span>_<span_dass=found> okupovanih</s.html (дата звернення 21.11.2023)..

Із створенням стаціонарних управлінь поліції безпеки та СД починається друга фаза вбивства євреїв на окупованій території, яка виявилася набагато ефективнішою завдяки попередньому досвіду, а також підкріпленню. На додаток до організаційної консолідації, айнзацгрупи також були посилені так званими охоронними підрозділами (Schutzmannschaften, Schuma), створеними із місцевого населення та військовополонених Більш детально про це див: Дерейко І. І. Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941-1944 роки). Київ: Інститут історії України, 2012. 174 с.. Крім того, існували різноманітні загони боротьби з партизанами чи бандами, як їх називали німецькі чиновники, а також допоміжні загони (Hiwis). До боротьби з партизанами також залучалися охоронні дивізії Вермахту, особовий склад айнзацгруп, які повсюдно розстрілювали євреїв, які втекли до лісу як партизани KrausnickHelmut. Hitlers Einsatzgruppen... S. 214-218..

Спосіб вбивства в «газвагенах»

Величезні масштаби вбивства чоловіків, жінок та дітей, а також психологічні проблеми, які вникали у злочинців з айнзацгруп, змусили нацистів шукали альтернативний метод знищення, який би значною мірою виключав прямий контакт із жертвами. Вихід знайшли в «отруєнні чадним газом», як це вже практикувалося під час Акції Т4, вбивства розумово та фізично неповноцінних людей у 1940 та 1941 роках. Однак, використаний у цьому процесі чадний газ, який подавався із сталевих балонів, було складно транспортувати на великі відстані. Тому начальник відділу II D в РСГА оберштурмбанфюрер Вальтер Рауфф розробив план оснащення вантажівок закритою надбудовою і використання їх як пересувних газових камер. Для вбивства жертв у герметично закритий кузов мали подаватися вихлопні гази двигуна. Після «пробного отруєння газом» радянських військовополонених у концтаборі Заксенгаузен восени 1941 року, до червня 1942 року 20 газових фургонів, відомих як S(onder)-

Wagen були передані айнзацгрупам Alexander Brakel. Der Holocaust, Judenverfolgung und Volkermord. Berlin, 2008. S. 60.. Уперше газвагени або душогубки, як стали називати ці машини на окупованих радянських територіях, використали в Полтаві в листопаді 1941 року Eugen Kogon, Herrmann Langbein, Adalbert Ruckerl (Hrsg.). Nationalsozialistische Massentotungen durch Giftgas: eine Dokumentation. Frankfurt am Main: S.Fischer, 1983. S. 93-96.. Зондеркоманда 4а застосувала такий автомобіль для вбивства єврейського населення в місті. Газвагени активно використовували в Києві, для вбивства в'язнів тюрми СД, пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова Нахманович В. Бабин Яр як символ Голокосту та інших трагедій часів Другої світової війни. Бабин Яр: людина, влада, історія. Електронне видання. URL: http://history.kby.kiev.ua/publication/doc_4933.Babin_Yar_yak_simvol_Golokostu_ta_inshih_ tragediy_chasiv_Drugoyi_svitovoyi_viyni.html (дата звернення 21.11.2023). ТитаренкоД. Геноцид єврейського населення на Донеччині. URL: https://elibrary. kdpu.edu.ua/handle/123456789/6496 (дата звернення 23.11.2023).. У Харкові та Сталіно взимку 1942 року під час масових страт євреїв також застосовували такі машини.

Однак загалом для великої кількості людей система пересувних газових фургонів не виправдала очікувань. Тому під час масового вбивства євреїв у Польщі у таборах знищення стали використовувати стаціонарні газові камери.

Знищення слідів злочинів

У середині 1942 року нацистське керівництво ухвалило рішення про знищення слідів своїх злочинів, масових вбивств, шляхом спалення трупів. Це була загальна операції нацистів на території Польщі та СРСР під кодовою назвою «Акція 1005» Найбільш детальне дослідження про цю операцію див.: Andrej Angrick. «Aktion 1005» -- Spurenbeseitigung von NS-Massenverbrechen 1942-1945. Eine «geheime Reichssache» im Spannungsfeld von Kriegswende und Propaganda. 2 Bde. Gottingen: Wallstein, 2018. 1381 s.. Вона почалася у червні 1942 року на піку наступу Вермахту на Сталінград, тому не завжди її можна ідентифікувати тільки як потребу приховати злочини. Керував нею і розробив «технологію» ексгумації та спалення трупів командир зондеркоманди 4а айнзацгрупи «Ц» Пауль Блобель. Операція проводилася в період з 1942 по 1944 роки з використанням ув'язнених концтаборів, виправно-трудових таборів СД та військовополонених, які розкопували масові поховання і спалювали трупи. Ці особливі команди офіційно називалися «трупні команди» (Leichenkommando) або «зондеркомандо 1005». Вони складалися із в'язнів, співробітників СД, які керували роботами та охоронців -- поліцейських, які за ними наглядали. Щоб уникнути втеч, ув'язнені часто працювали в кайданах. За операцією наглядали відібрані команди з СД і поліції порядку.

Операція офіційно почалася в таборі смерті Собібор. «Трупна команда» ексгумувала тіла з масових могил навколо табору, а потім стратили і в'язнів цієї команди. У листопаді 1942 р. процес перемістився в Белжець. На території України перша «зондеркоманда 1005» почала свою роботу у трудовому таборі Львів-Янівська в червні 1943 року. Також були створені мобільні «команди 1005», які мали знищувати сліди масових розстрілів у зоні дій айнзацгруп AndrejAngrick. «Aktion 1005». S. 149-159.. У Львові та поблизу Могильова були сформовані окремі навчальні центри, де майбутні керівники 1005 відпрацьовували «правильний» порядок спалення трупів. Найбільш відомі акції знищення слідів розстрілів у Бабиному Яру, Понарах (поблизу Вільнюса), XI форт (Каунас).

В Україні діяли дві мобільні команди: «командо 1005а» та «командо 1005б». У липні 1943 року Блобель приїхав до Києва, де розпочав організацію знищення слідів масових розстрілів у Бабиному Яру. «Командо 1005а» складалася з десяти членів СД і 60 поліцейських, які наглядала за 300 в'язнями Сирецького табору. На допомогу команді в Києві сюди прибула «командо 1005б», сформована у Дніпропетровську. Після завершення роботи, в'язнів розстрілювали і спалювали на вогнищі. У деяких випадках для вбивства також використовували газові фургони Ibidem. S. 346-400. Leon Weliczker. Brygada smierci: (Sonderkommando 1005): pami^tnik, Lublin: Osrodek «Brama Grodzka -- Teatr NN», 2012, 232 l; Свідчення єврейських в'язнів Володимира Давидова, Леоніда Островського Якова Капера та інших, які здійснили втечу з Бабиного Яру див.: Бабин Яр: людина, влада, історія. Електронне видання. URL: http://history.kby.kiev.ua (дата звернення 23.11.2023)..

Наступ Червоної армії не дав можливість нацистам знищити всі сліди вбивств нацистів. Також не вдалося зберегти таку масштабну операцію в таємниці. Деякі в'язні, які викопували і спалювали трупи, врятувалися й свідчили після війни про цей жахливий злочин.

Кількість жертв анзацгруп поліції безпеки та СД

Питання кількості жертв айзацгруп надзвичайно складне. За різними оцінками від червня 1941 по 1943 роки айнзацгрупи вбили на окупованих радянських територіях щонайменше 535 000 осіб Klaus-MichaelMallmann u. a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941... S. 8., за іншими оцінками -- до півтора мільйона Helmut Langerbein. Hitler's Death Squads. The Logic of Mass Murder. College Station: Texas A&M University Press, 2004. S. 15-16.. Великі розбіжності у кількості жертв є наслідком низки причин. По-перше, достовірної статистики смертності, в сенсі записів прізвищ убитих не існує. Цифри у донесеннях айнзацгруп, також мають тенденцію до завищення кількості жертв для того, щоб виглядати в кращому світлі перед керівництвом.

Статистика населення до та після війни, ускладнена переселенськими рухами та депортаційною політикою нацистської Німеччини та Радянського Союзу в 1939-1941 роках, а також у повоєнний час. Свідчення родичів загиблих та місцевих жителів, підсудних та співучасників на судових процесах у післявоєнний період, а також результати судовомедичної експертизи знайдених масових поховань також хибують неточностями і зазвичай називають приблизне число жертв.

Також складно працювати із статистичними даними стаціонарних підрозділів під командуванням BdS/KdS, які використовують різні часові та локальні розмежування діяльності айнзацгруп. Деякі статистичні дані включають лише результати вбивств під час мобільних операцій, які в основному були завершені до літа 1942 року, інші статистичні дані включають також дії стаціонарних підрозділів.

До вбивств на окупованих територіях залучалися не лише айнзацгрупи, а також різні допоміжні й охоронні підрозділи, поліція порядку та поліція безпеки, що не перебували під командуванням айнзацгруп, підрозділи Вермахту, жандармерії, таємної польової поліції. В одних випадка статистичні дані результатів їх спільної діяльності приписуються айнзацгрупам, а в інших -- ні. Якщо в 1941 році боротьба з радянськими партизанами була в переважній більшості випадків лише приводом або бажаним приводом для проведення масових розстрілів, то починаючи з 1942-1943 років кількість партизанів і боротьба з ними різко зросла, спочатку в Білорусії і частині України, а потім, з наближенням Червоної Армії, і на інших окупованих територіях. Люди, вбиті мобільними підрозділами СС, Вермахту, поліції порядку та місцевими охоронними підрозділами в ході боротьби з партизанами та «політики випаленої землі», в деяких статистичних даних частково вказуються як результати дій айнзацгруп, а в інших -- ні.

Загалом більшість дослідників як підсумки злочинної діяльності айнзацгруп до весни 1942 року наводять такі цифри:

Айнзацгрупа «А»: 249 420 вбитих Айнзацгрупа «Б»: 45 467 вбитих Айнзацгрупа «С»: 95 000 вбитих

Айнзацгрупа «Д»: 92 000 вбитих

Редактори останнього видання донесень айнзацгруп вважають, що близько 90 відсотків розстріляних за цей період були євреями Klaus-MichaelMallmann u. a. (Hrsg.). Die «Ereignismeldungen UdSSR» 1941. S. 8. Hilary Earl. The Nuremberg SS-Einsatzgruppen Trial, 1945-1958: Atrocity, Law, and History. Cambridge: Cambridge University Press, 2009. P. 261-264..

Повоєнні судові процеси над злочинцями

Після завершення Другої світової війни 24 представники командного складу айнзацгруп були притягнуті до відповідальності на процесі в 1947-1948 роках, який був частиною подальших Нюрнберзьких процесів, і відбувався під юридичним провадженням Сполучених Штатів Америки. Серед підсудних, які керували оперативними підрозділами поліції безпеки та СД на території України, були командир айнзацгрупи «С» Отто Раш (червень-жовтень 1941), командири айнзацгрупи «Д» Отто Олендорф (червень 1941 -- червень 1942), Віллі Зайберт (Willi Seibert, з травня по липень 1942), адьютант Олендорфа Гайц Шуберт (Heinz Schubert, червень 1941 -- червень 1942 року), командир айнзацкоманди 5 Ервін Шульц (Erwin Schulz), командири айнзацкоманди 6 Ернст Біберштайн (Ernst Bieberstein, червень 1942 -- січень 1943), Матіас Ґраф (Matthias Graf, липень 1941 -- лютий 1942); командири зондеркоманди 4а Пауль Блобель (червень 1941 -- січень 1942), Ойген Штаймле (Eugen Steimle, з серпня 1942 по січень 1943), офіцер зв'язку ЗК 4а Вальдемар фон Радецьки (Waldemar von Radezky ); командири зондеркоманди 4б Вальтер Генш (Walter Haensch, квітень-червень 1942), Лотар Фендлер (Lhotar Fendler, червень-жовтень 1941); командир зондеркоманди 10б Фелікс Рюль (Felix Ruhl) командир зондеркоманди 11б Вернер Брауне (Werner Braune), командир айнзацгрупи 12 Ґустав Носке (Gustav Nosske, червень 1941 -- березень 1942 року) та офіцер цього підрозділу Еміль Гаусман (Emil Haussman). Підсудні були звинувачені у злочинах проти людяності, воєнних злочинах та членстві в СС (яка була оголошена злочинною організацією). Жоден із обвинувачених не визнав себе винним. Було винесено чотирнадцять смертних вироків і два вироки з довічним ув'язненням. Фендлер, Носке, Радецький, Рюль, Шульц були засуджені до тривалих термінів ув'язнення. Матіас Ґраф був єдиним обвинуваченим, який залишив зал суду вільною людиною, його вирок компенсувався тривалістю його попереднього ув'язнення.

У Отто Раша під час судового процесу над айнзатцгрупами розвинулася хвороба Паркінсона і 5 лютого 1948 року він покинув процес. Раш помер 1 листопада 1948 року Hilary Earl. The Nuremberg SS-Einsatzgruppen Trial. P. 109. Ibidem. P. 9.. Еміль Гаусман також не дочекався вироку суду, 1 серпня 1947 року він покінчив життя самогубством у своїй тюремній камері.

7 червня 1951 року було виконано лише чотири смертні вироки. У тюрмі міста Ландсберг ам Лехт були повішені Отто Олендорф, Пауль Блобель, Вернер Брауне та Еріх Нойман, командир айнзацгрупи «Б». Решта вироків були замінені на більш м'які покарання. Частина підсудних були звільнені достроково у 1958 році Freudiger Kerstin. Die juristische Aufarbeitung von NS-Verbrechen. Tubingen: Mohr Siebek, 2002. S. 70..

Невдачі судової системи та політики щодо покарання нацистських злочинів у 1950-х роках, які стали очевидними під час Ульмського процесу 1958 року над учасниками айнзацкоманди «Тільзит», спонукали міністрів юстиції федеральних земель Німеччини створити в жовтні 1958 року Центральне управління державних органів юстиції з розслідування націонал-соціалістичних злочинів (Zentrale Stelle der Landesjustizverwaltungen zur Aufklarung nationalsozialistischer Verbrechen). Ще в грудні 1958 року цей орган розпочав попереднє розслідування злочинів концентраційних таборів і айнзацгруп. Були зібрані додаткові докази злочинів, скоєних айнзацгрупами та зондеркомандами, оцінені свідчення та проведено додаткові розслідування. З 1958 по 1983 рік відбулося 50 судових процесів за участю 153 обвинувачених Ibidem.. Наприклад, керівники айнзацгруп та зондеркоманд Альберт Рапп, Альберт Філберт, Пауль Запп отримали довічне ув'язнення, а Отто Бредфіш, Гюнтер Херрманн, Ерхард Крогер, Роберт Мор і Курт Крістманн -- тривалі строки ув'язнення. Освальд Шефер, командир айнзакоманди 9, був виправданий через відсутність доказів, справу Бернхарда Баатца, командира айнзацгрупи «А» було зупинено через термін давності, а справу Еріха Ерлінгера, командира поліції безпеки та СД «Київ» було зупинено через його нездатність постати перед судом. Карл Єгер, командир айнзацкоманди 3 і Август Майєр, командир айнзацгрупи 5 та айнзацкоманди 4б, покінчили життя самогубством під час ув'язнення Ibidem. S. 68-83. Видання вироків усіх судових процесів над нацистськими злочинцями в НДР розміщені на сайті: DDR-Justiz und NS-Verbrechen. Sammlung ostdeutscher Strafurteile. У НДР також відбулося щонайменше вісім судових процесів над членами оперативних груп, на яких виносилися вироки та довічне ув'язнення.

Більшість винуватців нацистських воєнних злочинів так і не були покарані й повернулися до цивільного життя. Західнонімецька Центральна прокуратура у справах нацистських воєнних злочинців висунула звинувачення у воєнних злочинах лише близько сотні колишніх членів айнзацгруп. З плином часу ставало все важче домогтися судового переслідування; свідки старіли і все рідше могли надавати цінні свідчення. Фінансування судових процесів було недостатнім, а уряди Австрії та Німеччини стали менш зацікавленими в отриманні обвинувальних вироків за злочини воєнного часу, вважаючи за краще забути нацистське минуле.

Реконструкція діяльності оперативних груп поліції безпеки та служби безпеки Райху дає можливість зрозуміти логіку дій нацистської каральної політики і практики в Україні. Особливо це стосується подій у невеликих населених пунктах, де вбивство єврейської громади чи антипартизанські акції відбулися саме в той час, коли сюди діставалися підрозділи однієї з айнзацгруп. Подальша роль цих підрозділів у формуванні апарату нацистських спецслужб на окупованих територіях також не завжди враховується у регіональних дослідженнях. Відповідно звітні документи айнзацгруп в архівах, а тепер вже доступні у збірниках документів, не завжди використовуються істориками та краєзнавцями. З іншого боку, локальні розслідування злочинів нацистів в Україні показують також недоліки та обмеження цього історичного джерела, особливо щодо подій 1942-1943 років. Історія повоєнних судових процесів над військовослужбовцями айнзацгруп РСГА є яскравим свідченням труднощів повоєнного судочинства як для судової системи союзників, так і для ФРН. Вона вкотре піднімає питання сатисфакції та справедливого покарання для воєнних злочинців.

Узагальнена історія цих каральних підрозділів показує місце України як території одного з наймасовішого терору нацистського режиму, більшість виконавців якого так і не були встановлені та притягнуті до відповідальності.

References

1. Angrick, Andrej (2018). "Aktion 1005” -- Spurenbeseitigung von NS-Massenverbrechen 1942-1945. Eine "geheime Reichssache" im Spannungsfeld von Kriegswende undPropaganda. Gottingen: Wallstein. [in English].

2. Angrick, Andrej. (2003). Besatzungspolitik undMassenmord. Die Einsatzgruppe D in der sudliehen Sowjetunion 1941-1943. Hamburg: Hamburger Edition. [in German].

3. Babyn Yar: liudyna, vlada, istoria. Elektronne vydannia. Retrieved November 23, 2023, from http://history.kby.kiev.ua. [In Ukrainian].

4. wegen nationalsozialistischer Totungsverbrechen 1945-1990. URL: https://junsv.nl/ostdeutsche-gerichtsentscheidungen (дата звернення: 23.11.2023).

5. Brakel, Alexander. (2008). Der Holocaust, Judenverfolgung und Volkermord. Berlin: Be.Bra Verlag. [in English].

6. Dereiko, Ivan (2012). Mistsevi formuvannia nimetskoi armii ta politsii u Raikhskomisariati "Ukraina” (1941-1944 roky). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]

7. Earl, Hilary. (2009). The Nuremberg SS-Einsatzgruppen Trial, 1945-1958: Atrocity, Law, and History. Cambridge: Cambridge University Press [In English].

8. Evstafieva, T. Nakhmanovich, V. (Comps.). (2004). Babyi Yar: chelovek, vlast, ystoryia. Dokumenty y materyaly. (Babi Yar: human, power, history. Documents and materials) Vol. 1 (5): Istoricheskaia topohrafia. Khronolohia sobytii. Kyiv: Vneshtorhizdat. [in Russian]

9. Freudiger Kerstin. (2002). Die juristische Aufarbeitung von NS-Verbrechen. Tubingen: Mohr Siebek. [in German].

10. Gerlach, Christian. (1999). Kalkulierte Morde. Die deutsche Wirtschaftsund Vernichtungspolitikin Weifirufiland 1941 bis 1944. Hamburg: HIS Verlag. [in German].

11. Josef, Fiala. (2010). "Osterreicher” in den SS-Einsatzgruppen und SS-Brigaden. Die Totungsaktionen in der Sowjetunion 1941-1942. Hamburg: Diplomica Verlag. [in English].

12. Kosyk, Volodymyr (Ed.). (1997). Ukraina v druhii svitovii viini u dokumentakh. Zbirnyknimetskykh arkhivnykh dokumentiv. Vol. 1 (1939-1941). Lviv. [In Ukrainian].

13. Kosyk, Volodymyr (Ed.). (1998). Ukraina v druhii svitovii viini u dokumentakh. Zbirnyk nimetskykh arkhivnykh dokumentiv. Vol. 2 (1941-1942). Lviv. [Ib Ukrainian].

14. Krausnick, Helmut. (1985) Hitlers Einsatzgruppen. Die Truppe des Weltanschauungskrieges. Frankfurt am Main: Fischer TB. [in German].

15. Krausnick, Helmut; Wilhelm, Hans-Heinrich (1981). Die Truppe des Weltanschauungskrieges. Die Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD 1938-1942. Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt. [in German].

16. Kruglov, A., & Umanskyi, A. (2019). Babyi Yar: zhertvy, spasytely, palachy. Dnypro: Ukraynskyi ynstytut yzuchenyia Kholokosta "Tkuma" [in Russian].

17. Kruglov, Aleksandr. (2011). Trahedyia Babeho Yara v nemetskykh dokumentakh. Dnepropetrovsk: Tsentr "Tkuma". [in Russian].

18. Kruhlov, A. (2002). Sbornik dokumentov i materialov ob unichtozhenii nacistami evreev Ukrainy v 1941-1944 godah. Kiev: Tsentr evreiskoho obrazovania Ukrainy. [in Ukrainian].

19. Kruhlov, A. (2008-2009). Bez zhalosti i somnenia. Dokumenty o prestuplenyiakh operativnykh hrupp i komand politsyi bezopasnosti i SD na vremenno okkupyrovannoi terrytoryy SSSR v 1941-1944. Chast 1, 2, 3. Dnepropetrovsk: Tsentr "Tkuma"; PP "Lyra LTD". [in Ukrainian].

20. Langerbein, Helmut. (2004). Hitler's Death Squads. The Logic of Mass Murder. College Station: Texas A&M University Press. [in English].

21. Legasova, L., & Lysenko, O. (Eds.). (2012). Kyiv ochyma voroha: doslidzhennia, dokumenty, svidchennia. Kyiv: Aerostat. [In Ukrainian].

22. Longerich, Peter. (2010). Holocaust: The Nazi Persecution and Murder of the Jews. Oxford; New York: Oxford University Press. [In English].

23. Mallmann, Klaus-Michael; Angrick, Andrej; Matthaus, Jurgen; Cuppers, Martin (Edt.). (2011). Die "Ereignismeldungen UdSSR” 1941. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. (Veroffentlichungen der Forschungsstelle Ludwigsburg, Bd. 20). Darmstadt: WBG. [in German].

24. Mallmann, Klaus-Michael; Angrick, Andrej; Matthaus, Jurgen; Cuppers, Martin (Edt.). (2013). Deutsche Besatzungsherrschaft in der UdSSR 1941-1945. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion, Bd 2. Darmstadt: Wiss. Buchges. [in English].

25. Mallmann, Klaus-Michael; Angrick, Andrej; Matthaus, Jurgen; Cuppers, Martin (Edt.). (2014). Deutsche Berichte aus dem Osten. Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion, Bd 3. Darmstadt: Wiss. Buchges. [in English].

26. Overmans, Rudiger; Hilger, Andreas; Kretschmer, Christian; Otto, Reinhard; & Polian, Pavel (Eds.). (2012). Rotarmisten in deutscher Hand: Dokumente zu Gefangenschaft, Repatriierung und Rehabilitierung sowjetischer Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Paderborn; Munchen; Wien; Zurich: Schoningh. [in German].

27. Peter, Klein (Edrs). (1997). Die Einsatzgruppen in der besetzten Sowjetunion 1941/42. Die Tatigkeitsund Lageberichte des Chefs der Sicherheitspolizei und des SD. Publikationen der Gedenkund Bildungsstatte Haus der Wannsee-Konferenz, Band 6. Berlin: Edition Hentrich. [In German].

28. Pohl, Dieter. (2003). Verfolgung und Massenmord in der NS-Zeit 19331945. Darmstadt: WBG. [in German].

29. Prusin, Alexander V. (2007). A Community of Violence: The SiPo/SD and Its Role in the Nazi Terror System in Generalbezirk Kiew. Holocaust and Genocide Studies. 1 (21), 1-30. https://doi.org/10.1093/hgs/dcm001 [in English].

30. Rashkovetskyi, M. (Comp.). (2006). Istoryia Kholokosta v Odesskom rehione. Sbornik statei i dokumentov. Odessa: Studyia "Nehotsyant". [In Russian].

31. Struve, Kai (2022). Nimetska vlada, ukrainskyi natsionalizm, nasylstvo proty yevreiv. Lito 1941 roku v Zakhidnii Ukraini. Pereklad z nim. Kyiv: Dukh i litera. [In Ukrainian].

32. Tyahlyi, M. (2005). Mesta massovoho unychtozhenyia evreev Kryma v peryod natsystskoi okkupatsyy poluostrova, 1941-1944: Spravochnyk. Symferopol: Hesed Shymon. [In Russian].

33. Tytarenko, D. (2008). Henotsyd yevreiskoho naselennia na Donechchyni pid chas natsystskoi okupatsii: deiaki dyskusiini aspekty problemy. Lykholobova H. (ed.) Novi storinky istorii Donbasu. 15-16. Donetsk: DonNU, 27-49. [In Ukrainian].

34. Tytarenko, Dmytro, Penter Tanja. (2020). Ermordung von psychisch kranken Menschen in Poltava (1941-1943). Einblick aus deutschen und sowjetischen Ermittlungsakten und Justizkooperation im Kalten Krieg. Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas, 68(3-4), 455-481. https://doi.org/10.25162/jgo-2020-0015 [in German].

35. Vasiliev, V.; Kashevarova, N.; Lysenko, O.; Panova, M.; Podkur. R. (Eds.) (20182022). Nasylstvo nad tsyvilnym naselenniam Ukrainy. Dokumenty spetssluzhb. 19411944. Kyiv: Vydavets V. Zakharenko. URL: http://resource.history.org.ua/item/ 0016909 [In Ukrainian].

36. Wieliczkier, Leon. (1946). "Brygada Smierci". Lodz: Wydawnictwo Zydowskiej Komisji Historycznej. [in Poland].

37. Wildt, Michael. (2002). Generation des Unbedingten. Das Fuhrungskorps des Reichssicherheitshauptamtes, Hamburg: Hamburger Edition, HIS Verlag. [in German].

...

Подобные документы

  • Рух опору в окупованих країнах. Єврейська бойова організація. Національно-визвольний фронт у Греції в 1941 році. Зародження руху, перші прояви, створення загону, основні сили. Особливості боротьби проти фашизму у Польщі, Чехословаччині, Австрії, Албанії.

    реферат [40,5 K], добавлен 19.05.2014

  • Аналіз і порівняння причин, змісту і наслідків Вітчизняної війни 1812 року і Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, місце України в цих війнах. Справедливі війни українського народу за свободу і незалежність Вітчизни проти іноземних загарбників.

    презентация [12,6 M], добавлен 22.09.2014

  • Основні процеси та явища, характерні для людської спільноти. Вивчення та фіксація хронологічного викладу Другої світової війни (1939-1945 рр.) Визначення закономірностей та принципів явищ. Пошук істини на стику різнопланової історичної джерельної бази.

    реферат [16,2 K], добавлен 12.04.2016

  • Підготовчі заходи та бойова діяльність військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни та в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках. Військові сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років.

    курсовая работа [115,8 K], добавлен 06.11.2010

  • Початок оборонних дій Києва у 1941 році у ході Великої Вітчизняної війни. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни в боях на території України. Загибель Південно-Західного фронту радянської армії 26 вересня 1941 р. після 73 днів оборони.

    реферат [33,6 K], добавлен 12.02.2015

  • Постать митрополита Полікарпа (Сікорського), його життя та діяльність. Функції церковних установ під час Другої Світової війни (1941 1944 рр.). Значення митрополита Полікарпа як тимчасового адміністратора Українській Автокефальній Православній Церкви.

    статья [95,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010

  • Село Великі Борки в умовах радянської окупації краю (1939–1941 рр.). Перші совіти. Нацистська окупація (1941–1945 рр.). Роботи по облаштуванню оборонних позицій. "Літопис Української Повстанської Армії". Жорстока боротьба проти підпілля ОУН та УПА.

    реферат [1,1 M], добавлен 08.11.2014

  • Перебіг подій однієї з жахливих трагедій початку Другої світової війни як наслідок радянської стратегії репресій проти місцевого населення Західної Волині. Відомості про розстріл у Луцькій в’язниці. Пам'ять і пересторога щодо повторення фактів геноциду.

    реферат [3,5 M], добавлен 27.09.2013

  • Невиправдані втрати серед добровольців під час американо-іспанської війни - фактор, що вплинув на курс уряду США на формування професійного війська в роки першої світової війни. Причини антивоєнних настроїв в американському суспільстві у 1917 році.

    статья [22,6 K], добавлен 11.09.2017

  • Масові винищення єврейського населення в м. Славута. Збройне повстання підпільників весною 1942 року. Спогади ветеранів про перші дні війни. Славутський концтабір "Гросслазарет Славута. Табір 301". Холокост у місті. Партизанський рух. Визволення Славути.

    реферат [36,3 K], добавлен 09.01.2011

  • Нюрнберзький процес - визнання агресії найтяжчим злочином проти людства. Завершення Другої світової війни, капітуляція Німеччини. Правові основи Нюрнберзького судового процесу. Суд народів над гітлеризмом - епілог другої світової війни в Європі.

    курсовая работа [78,6 K], добавлен 27.04.2010

  • Особливості партизанськогой руху на півночі Хмельниччини в роки Другої світової війни. Боротьба народного підпілля в центрі області. Характеристика Руху антифашистського опору на півдні. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області.

    курсовая работа [32,3 K], добавлен 23.10.2009

  • Суть пакта Ріббентропа-Молотова та таємний протокол до нього. Початок Другої світової війни. Приєднання частини західноукраїнських земель у 1939-1940 р. до УРСР і СРСР. Радянізація західних областей України, репресії радянської адміністрації в краї.

    реферат [17,4 K], добавлен 15.08.2009

  • Політичне становище у Європі у зв'язку с балканськими подіямі 1912-1913 рр., що привело до Першої світової війни. Переслідування українців на окупованих австрійським та російським урадями землях України. Наслідки війни для подальшого стану України.

    доклад [25,6 K], добавлен 19.03.2008

  • Дослідження з історії Першої світової війни. Передумови виникнення війни. Боротьба за новий переділ світу. Англо-німецький конфлікт. Розробка планів війни, створення протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни.

    реферат [33,4 K], добавлен 10.04.2009

  • Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення Україна в розповідях очевидців. Висвітлення воєнних подій ветеранами війни. Звільнення Україні перемога над фашистською Німеччиною. Аналіз причин, наслідків військових дій в Україні та у Черкаській області.

    контрольная работа [50,7 K], добавлен 14.11.2010

  • Наказ Гітлера про введення цивільного управління на окупованих східних територіях. Створення Вінницької обласної управи після окупації та її робота у період війни. Запровадження на території області оподаткування національним та поземельним податками.

    реферат [27,5 K], добавлен 10.06.2010

  • Ядерна атака США проти Японії наприкінці Другої світової війни, здійснена 6 серпня 1945 року. Хіросіма перед ядерним бомбардуванням. Епіцентр вибуху, зона ураження. Людські жертви, проникаюча радіація. Радіаційна аварія, що сталася на Фукусімській АЕС.

    презентация [2,3 M], добавлен 18.05.2014

  • Перша битва на Іпрі. Ютландський бій як найбільший з морських битв Першої Світової війни, хід дій та головні результати. Битва на Соммі, основна мета боротьби. Битва на Камбрі як масова атака з використанням танкових підрозділів 20 листопада 1916 року.

    презентация [1,7 M], добавлен 03.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.