Князі Мстиславські та їх Сіверські володіння в XV ст.

Як бачимо, великий князь Олександр надав Мстиславль князю Михайлу Жеславсько- му в якості власної «вислуги», а не спадщини його дружини, княжни Уляни Іванівни Мстиславської. Власне кажучи, вона й не могла бути спадкоємицею Мстиславля, оскільки мала старшу сестру, Анастасію. Однак остання взагалі була позбавлена права на батьківське князівство, ставши дружиною князя Семена Михайловича Слуцького. Литовський господар явно не хотів, щоб два найзначніші удільні князівства ВКЛ, Слуцьке та Мсти- славське, об'єдналися під владою однієї особи. Пізніше княгиня Анастасія Слуцька не раз заявляла своє право на Мстиславль, наголошуючи, що князь Михайло Жеславський його «держитъ дей по сестре моєй меньшой, по своєй кнегини». Але князь Михайло відповідав, що отримав Мстиславський замок від монарха «за мою служъбу» LM. Kn. 5. P. 139-140, nr 224. За цим списком, акт виданий «у Вилни, в неделю Светого Духа» 1499 р., «м(е)с(е)ца марца 19 день». Але Духів день, який у католицизмі співпадає з Трійцею, а в православ'ї - відзна-чається наступного понеділка, за першим означенням у 1499 р. припадав на 19 травня (Пасха тоді була 31 берез-ня). Дійсно, в архівній польськомовній реґесті орнґінального акту дата видачі - «maia dnia 19» 1499 р. (LM. Vil-nius: Mokslo ir enciklopedij4 leidybos institutas, 1998. Kn. 1 (1380-1584). P. 117-118, nr 566). Також і перші публі-катори списку з Лнтовської метрнкн внесли відповідну корективу - «Маія въ 19 день» (АЗР. Санкт-Петербург, 1846. Т. I. С. 197. № 172). Це робить вкрай сумнівною дату грамоти, якою князь Михайло Жеславський-Мсти- славський надав радомльському богомольцю Діонісію церкву Пресв. Богородиці, нібито 20 січня 1499 р. На її підставі А. Мятельський відносив шлюб Михайла з Уляною Мстиславською ще до межі 1498-1499 рр. (Мяцель- скі А. Мсціслаускае княства... С. 154). Слід гадати, у списку цієї грамоти (неопублікованої) дата видачі вказана помилково, оскільки важко уявити, щоб князь Жеславський розпоряджався у Мстиславському князівстві за чо-тири місяці до того, як отримав на нього офіційний привілей. Русская нсторнческая бнблнотека. Петербург: Сенатская тип-я, 1903. Т. XX: Литовская метрика. Т. I. Стб. 1020, 1071-1072. № 300, 353 (Книга 2 судових справ)., і формально це справді було так.

Та для нашої теми важливіше, що великий князь Олександр, не визнавши права князівен Мстиславських на батьківську спадщину, присвоїв значну частину останньої, суттєво урізавши територію Мстиславського князівства. Зокрема, в акті його відновлення 1499 р. відсутні Кричев (належав Юрію Линґвеновичу 1440 р.) та володіння, які 1501 р. литовський господар надав своїй дружині, великій княгині Олені: «двори звані Княжичі й Тетерин і замок Попова Гора званий, котрі маєтки Іван Юрійович князь Мстиславський держав зі всіма округами, чи волостями, до тих дворів здавна приналежними. Також і інші села приналежні до двору Тетерин, поблизу річки Друть розташовані, які (ми) забрали від княгині Мстиславської, ті села . тепер включаємо, повертаємо і записуємо до явного двору Тетерин» ..curias dictas Kniezyczy et Thetheryn et castrum Popowa Hora dictum, quae bona Iwan lurgievicz dux Sasslawski (за іншим рукописом надруковано вірніше Scyslawski, але й тут пропущена перша літера «М») tenuit cum omnibus districtionibus, alias wlosci, ad easdem curias ex antique spectan(tibus). Item et alias villas spectan(tes) ad curiam Theteryn, iuxta fluvium Drud iacen(tes), quas receperamus ducissae Sasslavien(sae) (за іншим рукописом на-друковано Seyslawien, має бути [M]scyslawien(sae)), easdem villas ... praesentibus incorporamus, restituimus et inscribimus ad expressam curiam Thetheryn (Акты Лнтовской метрнкн. Варшава: Тип-я Варшавского учебного округа, 1897. Т. I. Вып. 2: 1499-1507 гг. С. 91-92 (прим. 5, 8), № 602). Княжичі й Тетерин дійсно належали кня-зю Івану Юрійовичу Мстиславському та його княгині Уляні, про що згадано в їхніх спільних грамотах 1463 і 1483 рр. (АЗР. Т. I. С. 80, 103. № 66, 82).. Звідси видно, що княгиня Уляна Мстиславська втратила лише кілька сіл у Тетеринській волості, зберігши за собою сам Тетерин, а отже, мабуть, і згаданий наступним сіверський замок Попова Гора.

Тоді слід визнати, що відсутні в наданні 1499 р. Кричев, Княжичі, Тетерин, Попова Гора та, вірогідно, Дроков відійшли до великого князя Олександра вже після смерті княгині Уляни. І саме про ці володіння йдеться в рішенні Олександра 1495 р., коли він дозволив князівнам Мстиславським мешкати «на всей отчине своей, што держал дед ихъ кн(я)зь Юрен и отец ихъ княз Иван», однак за виключенням того, що король Казимир (1440-1492) «придал кн(я)зю Юрю а кн(я)ю Ивану именен и люден, тую данину отца своего его м(и)л(о)сть г(о)с(по)д(а)ръ берет к своен воли». Дійсно, до 1440 р. жодна з вищеназваних волостей у володінні Семена-Линґвеня та його синів, на відміну від Мстиславля та Мгли- на, не згадується У Переліку міст Швнтрнґайла, складеному восени 1432 р., Кричев, Тетерин і Дроков згадані в географічній групі (№ 19, 21, 23) суттєво попереду Мстиславля (№ 31) (Полехов С. Наследники Витовта... С. 522-523). Це було б досить дивно, якби всі вони входили до складу одного князівства. Деякі сумніви можливі щодо Тетерина; вони засновані на двох регестах Лнтовської метрнкн, де зафіксовано надання великого князя Казимира, здійсне-ні на території волостей Мстиславля, Кричева та Мглина, конфіскованих у Юрія Линґвеновича після його корот-кочасного княжіння 1440 р. (LM. Kn. 3. P. 36). 1) «Булгаку село, што Симонъ держалъ при кн(я)зи Лынъкгвеню, со всими бортники, Шаньковичъ да Шепелевичи». Згадані тут «Шепелевичи» ототожнюються з однойменним селом, пізніше містечком Тетеринської волості (Мяцельскі А. Мсціслаускае княства... С. 141; Вялікі гістарьічньї атлас Беларусі. Мінск: Белкартаграфія, 2009. Т. 1. С. 71). Однак у джерелі «Шепелевичи», здається, - не назва села, а прізвище приналежних до нього бортників. Трохи нижче це надання продубльоване так: «Булгаку Симо-ново, какъ ему Жикгимонтъ дал. Ашаньковичу [читай: , а Шаньковичу - С. К.] Шепелевичу ...». 2) «Самоилу Головчинъ, какъ при Жикгимонъте держалъ». Головчин також вміщується у Тетеринській волості (Вялікі гіста- рычны атлас Беларусі. Т. 1. С. 71). Але за іншою версією це село, згадане також у пізнішій грамоті Юрія Линґ-веновича, ще в XIX ст. існувало поблизу Онуфріївського монастиря під Мстиславлем (Мяцельскі А. Мсці-слаускае княства. С. 135-136, 617). Врешті, надання самого Тетерина «Книга данин Казимира» реєструє в зо-всім іншому місці: «Пану Довкгирду, воеводе виленскому, Тетерино а Мошково у вотъчину. Самъ великий кн(я)зь. Сопега». Після смерті Довґірда в 1443 р. це володіння перейшло до інших власників: «Кн(я)зю Ивану Романовичу кн(я)жии двор у Тетерине ... Кн(е)г(и)ни Михайловой село у Тетерине, што Волчко, Довъкгирдовъ слуга, держалъ» (LM. Kn. 3. P. 27, 30). Жодного зв'язку Тетерина з Мстиславським князівством тут ще не про-стежується.. Кричев перейшов у володіння великого князя Олександра не пізніше червня 1494 р. 17 травня 1495 р. Олександр писав «наместнику кричовскому и старцу, и мужом», що раніше він «продали есмо мыто кричовское на год жиду троцкому Симсе Мархаевичу ... и он того году своего не додержалъ». Тепер же великий князь продав кричевське мито тому ж єврею ще на три роки, «а рокъ ему увезати ся в тое мыто на сего св(е)того Ивана день, што придет, а держати ему тое мыто три годы сполна до того року»; «А што первого году он не додержал и он таки нехай додержить того году подлугъ того, как купил» (LM. Kn. 6. P. 239, nr 381). Звідси випливає, що перший річний строк оренди кричевського мита завершувався 24 червня 1495 р. або неза-довго перед тим, відповідно розпочавшись у червні 1494 р. - цілком можливо, вже після смерті княгині Уляни Мстиславської (хоча напевне цього стверджувати не можна)¹² 15 лютого 1499 р. «кричовълянъка на имя Зуевая и с сынъми своими» скаржилася великому князю Олександ-ру «на мещанина кричовского, на Сенка Поповича, штож он держить за собою селище, землю ее отчинъную». Але з'ясувалось, що Сенько Попович уже «первеи сего бил намъ чолом и вказывал перед нами листъ отца нашо-го, короля его м(и)л(о)сти, штож его м(и)л(о)сть тое селищо дал ему за пусто». Відповідно до згаданого листа короля Казимира, Олександр підтвердив право власності Сенька, виславши відповідне розпорядження й «до на-местника кричовского» (LM. Kn. 6. P. 187-188, nr 285). Можна було б припустити, що тут ідеться про давнє на-дання Казимира, здійснене ще до його обрання королем Польщі (1447 р.), в період конфіскації Мстиславського князівства у Юрія Линґвеновича (1441-1446 рр.): тоді якийсь Сенько, брат Глібка Кричевського, отримав «три ч(о)л(о)в(е)ки, на име Кызыр, да Токар, да Старя . а куници у Кричеве Сенку выбрати и принести сем к вели-кому кн(я)зю, а ему его доходец» (LM. Kn. 3. P. 19). Однак, по-перше, Сенько Кричевський отримав від великого князя Казимира трьох податних людей, а Сеньку Поповичу король «тое селищо дал ему за пусто». По-друге, важко уявити, щоб у 1499 р. «Зуевая» стала згадувати про юридичну помилку, від часу якої минуло щонай-менше 53 роки. Тому видається значно вірогіднішим, що Сенько Попович отримав селище в Кричеві від короля Казимира ближче до кінця його правління (t 1492). Але й це не означає, що король конфіскував всю Кричевську волость після смерті князя Івана Юрійовича 1485 р. - оскільки відомо, що в цей час Казимир розпоряджався ма-єтками бояр навіть у Мстиславлі, збереженому за княгинею Уляною Мстиславською (див. вище).. Щодо сіверського Дрокова, то «дроковцы» як прямі піддані литовського господаря та його «наместникъ дроковскии» вперше згадуються 13 травня 1496 р. LM. Kn. 6. P. 344, nr 597. - точно вже після смерті княгині Уляни.

Мстиславське князівство у складі, встановленому 1499 р., проіснувало дуже недовго. Літом 1500 р., в розпал московсько-литовської війни, московські війська захопили всю Сі- верську землю, включаючи підлеглий Мстиславлю замок Мглин і вже «господарські» Попову Гору та Дроков Сборник РИО. Санкт-Петербург, 1884. Т. 41. С. 327, 344; ПСРЛ. Санкт-Петербург: Тип-я М.А. Александрова, 1910. Т. XXIII. С. 196.. На той час ці містечка «Мстиславского повету» налічували приблизно по 500 дворів Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. С. 212-213. (ретроспективні згадки у т. зв. Пам'яті 1527 р.).. Більшу ж частину Сіверщини, зрадивши литовського господаря, піддали Москві двоє місцевих князів: Семен Іванович Можайський - свої міста Чернігів, Стародуб, Гомель і (захоплений) Любеч, а Василь Іванович Шемячич - Новгород-Сівер- ський та Рильськ Сборник РИО. Т. 41. С. 327. ПСРЛ. Т. XXIII. С. 196.. В якості винагороди за це московський великий князь Іван III того ж 1500 р. суттєво розширив сіверські володіння своїх нових васалів. Зокрема Семен Можайський, князь Стародубський, додатково отримав аж чотири волості - Почеп, Мглин, Дроков і Попову Гору 0 (ставши найбільшим феодалом у всій Московській державі). Так сі- верський Мглин перейшов зі складу Мстиславського князівства до Стародубського, від якого власне ця волость, на нашу думку, й була відірвана 1406 р. До речі, князь Семен Можайський-Стародубський, молодший правнук Дмитра Донського, по жіночій лінії був також і правнуком князя Олександра Патрикійовича Стародубського У 1403 р. князь Андрій Дмитрович (Можайський), дід Семена Можайського-Стародубського, одружився «у князя Александра Патрекіевича у Стародубьского, поят дщерь ег Огрофіну» (ПСРЛ. Т. XXV. С. 232). - того самого, у якого Вітовт конфіскував володіння у 1406 р.

Литовський великий князь Олександр, фактично втративши Сіверщину, спробував задержати хоча б одне з її прикордонних містечок, а саме Попову Гору, пішовши заради цього на своєрідну хитрість. Як уже згадувалось, 12 серпня 1501 р. Олександр надав кілька земельних володінь своїй дружині, великій княгині Олені, включивши до них і «замок Попова Гора (castrum Popowa Hora)» Акты Литовской метрики. Т. I. Вып. 2. С. 91. № 602.. Справа в тому, що Олена була дочкою Івана III, і литовський господар міг сподіватися, що його московський тесть погодиться відступити Попову Гору в особисте володіння власній дочці. Однак такий розрахунок виявився даремним, оскільки за умовами литовсько-московського перемир'я, укладеного в березні 1503 р. (строком на 6 років), Олександр зобов'язувався не воювати володінь, фактично закріплених за новими московськими «слугами», у т. ч. волостей «Поповы Горы, Мъглина, Дрокова» LM. Kn. 5. P. 324, nr 518; Сборник РИО. Т. 35. С. 399.. Хоча тієї ж весни князь Семен Стародубський ще скаржився Івану III, що литовські піддані нападали на «его волости, Попову Гору и Стародубскіе се- ла» Сборник РИО. Т. 35. С. 430..

Князь Михайло Мстиславський, утративши Мглин, взамін за нього 14 жовтня 1503 р. випросив собі «волостку Кревского повіту, на имя Спегляны» (в Литві) АЗР. Т. I. С. 353-354. № 205., потім - ще деякі маєтки. У 1527 р. він фактично відмовився від Мстиславля на користь короля Жиґи- монта LM. Kn. 1. P. 117, nr 565; АЗР. Т. II. С. 181-182. № 148., оскільки його єдиний син, князь Федір Михайлович, попереднього року втік до Москви (де започаткував боярський рід Мстиславських, один із найзнатніших у Московській державі XVI - поч. XVII ст.).

Наприкінці подаємо хронологічний перелік володарів Мстиславського князівства:

Семен-Линґвеній Ольґердович: між 1392 і 1396 - після 19 червня 1431 р.;

Юрій Линґвенович: після 19 червня 1431 - 8 грудня 1432 р.;

Ярослав-Федір Линґвенович: грудень 1432 - вересень 1433 р.;

Юрій Линґвенович (вдруге): жовтень 1433 - кінець 1435 / поч. 1436 р.;

Юрій Линґвенович (втретє): др. пол. 1440 р.;

Василь Ярославич Серпуховський (із Москви): весна - осінь 1446 р.;

Юрій Линґвенович (вчетверте): грудень 1446 - осінь 1459 / весна 1461 р.;

Іван Юрійович: осінь 1459 / весна 1461 - 1485 р.;

Уляна, вдова Івана Юрійовича: 1485 - до серпня 1495, навряд чи раніше 1494 р.;

Михайло Іванович Жеславський: поч. 1499 (до 9 квітня) - 1527 р.; сіверський Мглин утратив літом 1500 р.

References

Bespalov, R. (2016). Litovsko-moskovskie otnosheniya 1392-1408 gg. v svyazi so smolenskoi, cherni- govskoi i ryazanskoi politikoi Vitovta i Vasiliya I [Lithuanian-Moscow relations of 1392-1408 in connection with the Smolensk, Chernihiv and Ryazan policies of Vytautas and Vasily I]. Srednevekovaya Rus - Medieval Rus, 12, P. 129-182.

Kelembet, S. (2016). Velykyi kniaz Roman Mykhailovych II - ostannii samostiinyi volodar Cherniho- va [Grand prince Roman Mikhailovich II - the last independent ruler of Chernihiv]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 2, P. 3-16.

Kelembet, S. (2019). Kniazi Hlynski: pokhodzhennia rodu, Hlynske kniazivstvo, volodinnia v Siverskii zemli [The Hlynskys princes: origin of the genus, Hlynsky principle, ownership in the Siverska land]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 2, P. 3-18.

Kelembet, S. (2019). Lytovsko-katolytski kniazi v Siverskii zemli: 1401-1452 rr. [Lithuanian-Catholic princes in Siverska land: 1401-1452]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 4-5, P. 8-32.

Khoroshkievich, A., Polekhov, S. (Ed.). (2015). Polotskiie gramoty XIII - nachala XVI v. [Polotsk th ' ' tn^/^/

charters of the 13th - the early 16th c.]. Moscow, Russia.

Krupa, K. (1993). Polityczne zwi^zki Giedyminowiczow z Nowogrodem Wielkim w latach 1430-1471 [Political relations of Gedymin with Nowogrod the Great in 1430-1471]. Przeglqd Historyczny - Historical Overview, 84/3, P. 289-306.

Kuchkin, V. (2015). Datirovka spiska «A sie imiena gradom vsiem ruskym dalnim i blizhnim» [Dating of the list «And these are names of all Rus cities, far and near»]. Drevniaia Rus. Voprosy mediyevistiki - Ancient Rus. Issues in Medieval studies, 3, P. 70-72.

Mytsyk, Yu., Kravets, M. (Ed.). (2003). Prysiazhni knyhy 1654 r. Bilotserkivskyi ta Nizhynskyi polky [Oath books of 1654. Bila Tserkva and Nizhyn regiments]. Kyiv, Ukraine.

Polekhov, S. (2014). Smolienskoie vosstaniie 1440 g. [The Smolensk uprising of 1440]. Istoricheskii viestnik - Historical bulletin, 7 (154), P. 160-197.

Polekhov, S. (2015). Nasledniki Vitovta. Dinasticheskaya voina v Velikom knyazhestve Litovskom v 30-e gg. XV v. [Vytautas's successors. The dynastic war in the Grand duchy of Lithuania in 1430s]. Moscow, Russia.

Polekhov, S. (2019). Lugven, Novgorod i vostochnaya politika Vitovta (1411-1414) v svete maloiz- vestnykh istochnikov Kenigsbergskogo arkhiva [Lengvenis, Novgorod and Vytautas' Eastern policy (1411-1414) in the light of little-known sources of the Konigsberg archive]. Minsk, Belarus.

Rusyna, O. (1998). Siverska zemlia u skladi Velykoho kniazivstva Lytovskoho [Siver land in the structure of Grand duchy of Lithuania]. Kyiv, Ukraine.

Varonin, V. (2010). Kniaz Yurai Lyngvenevich Mstsislawski. Histarychny partret [Prince Yuri Lyng- venovich Mstislavsky. Historical portrait]. Minsk, Belarus.

Zaikowski, E. (2015). «Spisok gorodov russkikh dalnikh i blizhnich»: datyrowka pratografa /«List of Russ cities, far and near»: dating of the protograph]. Kniazha doba: istoriia i kultura - The Princely era: history and culture, 9, P. 273-289.

Размещено на Allbest.ru