Біографічний нарис родини Мукалових крізь призму архівно-кримінальних справ ОГПУ-НКВД

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»

Біографічний нарис родини Мукалових крізь призму архівно-кримінальних справ ОГПУ-НКВД

Валерій Олексійович Філімоніхін,

учений секретар

Київ, Україна

Анотація

Мета роботи. Життя і діяльність київських юристів та їхніх родин у перші роки існування більшовицького режиму досі малодосліджені. Особливо це стосується їх активної участі в боротьбі проти режиму в 1918-1920-х рр. Мета роботи -- спроба реконструювати життєвий шлях юристів, представників київської родини Мукалових на підставі аналізу кримінальних справ, сфабрикованих проти них органами ОГПУ-НКВД у 1927 та 1938 рр., а також інших архівних джерел, мемуарів і спогадів сучасників, праць істориків. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, а також на загальноісторичних методах: біографічному, хронологічному, ретроспективному, просопографічному, проблемно-тематичному. Наукова новизна полягає в запровадженні в обіг раніше невідомих та маловідомих біографічних подробиць життя юристів із київської родини Мукалових на основі віднайдених історичних джерел. Основними джерелами, які є науково цінними для з'ясування біографічних відомостей київських юристів Мукалових, є архівно-кримінальні справи братів Олексія і Георгія Мукалових, матеріали зарубіжних архівів, мемуари та спогади сучасників, праці вітчизняних і зарубіжних істориків. Висновки. Для відновлення сторінок життєвого шляху й діяльності київських юристів у 1920-1930-х роках особливе значення мають матеріали архівно-кримінальних справ. Знищення органами НКВД особистого архіву Олексія Мукалова, спалення особової справи київського за- На прохання автора абревіатури репресивних органів не перекладено українською мовою, оскільки ці заклади створено не в Україні -- вони були філіями московських: КГБ, ЧК, ГПУ, НКВД. хисника, нищення архівних документів Юрбюро та Юрсектора РНК УРСР у липні 1941 р, яке увійшло в новітню історію під назвою «архівоцид», та відсутність інформації про членів його родини потребують розширення кола пошуку біографічних джерел в архівах, мемуарах і спогадах сучасників, дослідженнях істориків. Віднайдені матеріали дали змогу не тільки відтворити невідомі сторінки біографій київських юристів Мукалових, а й показати їх активну боротьбу проти більшовицького режиму

Ключові слова: біографія, брати Мукалови, юрист, захисник, НКВД, родина, ОГПУ, «Трест».

Abstract

Valerii FILIMONIKHIN, Scientific secretary of Bykivnia Graves National Historical and Memorial Reserve (Kyiv, Ukraine).

Biographical essay of the Mukalov family through the prism of archivecriminal cases of the OGPU-NKVD.

Aim of the work. The life and activities of Kyiv lawyers and their families in the early years of the Bolshevik regime have been little studied. This is especially true for the active participation of Kyiv lawyers in the struggle against the regime in the 1918-1920s. The purpose of the work is an attempt to reconstruct the life path of lawyers from the Kyiv Mukalov family based on the analysis of criminal cases fabricated against them by the OGPU-NKVD in 1927 and 1937, also other archival sources, memoirs and memoirs of contemporaries, works of historians. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, as well as general historical methods - biographical, chronological, retrospective, prosographic, problem-thematic. Scientific novelty lies in the introduction into scientific circulation of previously unknown and little-known biographical information of lawyers from the Kyiv Mukalov family based on historical sources found. The main sources of scientific value in establishing the biographical information of the Kiev lawyers Mukalov are archival and criminal cases of the brothers Olexii and Georgy Mukalov, materials from foreign archives, memoirs of contemporaries, works of domestic and foreign historians. Conclusions. To restore the pages of the life path and activities of Kyiv lawyers in the 1920s-1930s materials of archival and criminal cases are of particular importance. The destruction by the NKVD of the personal archive of Olexiy Mukalov, the burning of his personal file of the Kiev defender, the destruction of archival documents of the Yurburo and the Yursektor of the Council of People's Commissars of the Ukrainian SSR in July 1941, which entered a new history under the name "archivocide", and the lack of information about members of his family required an expansion of the circle of search for biographical sources in foreign archives, memoirs and memoirs of participants, researches of historians. The discovered materials made it possible not only to reproduce the unknown pages of the biographies of Kyiv lawyers from the Mukalov family, but also to show their active struggle against the Bolshevik regime.

Key words: biography, Mukalov brothers, lawyer, defender, NKVD, family, OGPU, the "Trest".

Олексій Миколайович Мукалов, київський адвокат із дореволюційним досвідом роботи, присяжний повірений, захисник, член Київської обласної колегії захисників, юрисконсульт 12-го колективу, народився 1886 р. у Києві, за національністю росіянин, мав дворянське коріння, походив із родини педагогів Юридический календарь М. Острогорского на 1917 год (сорок первый год издания). Ч. 2. Петроград : Тип. Тренке и Фюсно, 1917. С. 288. Памятная книжка Киевской губернии на 1910 год: с прил. адрес-календаря губернии / изд. Киев. губерн. статист. ком. Электрон. текст. дан. (1 файл: 855 Мб). Киев : Тип. Губерн. правления, 1909 (Київ : НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2014). С. 272 (адрес-календарь); Памятная книжка Киевской губернии на 1915 год : с прил. адрес-календаря губернии / изд. Киев. губерн. статист. ком. Электрон. текст. дан. (1 файл: 800 Мб). Киев : Тип. Губерн. правления, 1915 (Київ : НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2014). С. 273 (адрес-календарь)., що належала до творчої інтелігенції. У сім'ї було четверо братів -- Олександр, Олексій, Михайло, Георгій, сестра Катерина, а також двоюрідний брат Микола Костянтинович Мукалов. Олександр, Михайло, Георгій та Микола Мукалови в 1920 р. емігрували за кордон.

Олексій Мукалов пішов шляхом старшого брата Олександра і в 1908 р. закінчив юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира. У 1909 р. він приєднався до кола київських адвокатів як помічник присяжного повіреного. Крім основної адвокатської діяльності, О. Мукалов у 1912-1914 рр. паралельно працював юрисконсультом Київської дворянської опіки. Із початком Першої світової війни добровольцем служив помічником начальника 9-го передового загону Червоного хреста. Після повернення з фронту в 1915-1917 рр. Олексій Мукалов продовжив адвокатську діяльність присяжним повіреним при Київській судовій палаті, а також деякий час працював у Київському земському союзі 3. У добу Української революції Олексій Миколайович продовжив адвокатську діяльність, працюючи присяжним повіреним при Київському суді в часи гетьмана Павла Скоропадського і голови Директорії УНР Симона Петлюри. Паралельно з адвокатською діяльністю був юрисконсультом у Міністерстві юстиції Української держави та Директорії УНР. Від збройного захоплення Києва більшовиками 26 січня 1918 р. до відступу з Києва під натиском червоних 16 грудня 1919 р. та збройних сил Півдня Росії під командуванням А. Денікіна Мироненко О. М. Денікінщина // Енциклопедія сучасної України : онлайн-версія / редкол.: І. М. Дзюба та ін. ; НАН України, НТШ. Київ : Ін-т ен- цикл. дослідж. НАН України, 2007. . О. Мукалов продовжував працювати на посаді юриста в наркоматі державного контролю. У 1918 р. дружиною Олексія Мукалова стала Надія Петрівна Гордієнко -- донька знаного українського торговця Петра Петровича Гордієнка, який після одруження доньки виїхав у Німеччину. Тогочасні буремні події в Києві змусили Мукалових виїхати разом з денікінськими військами (які відступали), щоб знайти прихисток у тестя в Німеччині. Після прибуття до Єлисаветграда (нині м. Кропивницький) поїздку до Німеччини довелося відкласти у зв'язку з хворобою матері дружини. Мукалови залишалися в Єли- саветграді до середини 1922 р. У рапорті від 20 листопада 1923 р. на ім'я керівника Київського відділення «Донбасторгу» про свою юридичну діяльність у Єлисаветграді в 1919-1922 рр. О. Мукалов зазначав, що йому довелося працювати на різних посадах: консультанта в міському відділі юстиції, керуючим справами, головою колегії захисників та юрисконсультом у Зовнішторгу та Селянській спілці Дело по наблюдению за юрчастями на местах (1923-1924) // Державний архів Київської області (ДАКО). Ф. 1000. Оп. 1. Спр. 40. Арк. 25..

Після повернення до Києва Олексій Мукалов почав працювати помічником юрисконсульта та юрисконсультом Київської агенції Управління державної кам'яновугільної промисловості (УДКП) Управління підсобними підприємствами Донецького державного кам'яновугільного тресту (УПП Донвугілля), м. Харків (1923-1930) // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ). Ф. 38. Оп. 1. Спр. 2-3., а після 1 жовтня 1923 р. його перевели на посаду юрисконсульта Ліквідаційної комісії Київської агенції УДКП і Київського відділення Донбасторгу. На початку 1930-х років О. Мукалов перейшов на нову роботу -- юрисконсультом Київського відділення тресту «Донвугіл- ля» -- і продовжував адвокатську діяльність, працюючи захисником у Київській обласній колегії захисників аж до арешту в грудні 1937 р.

Найбільша частина професійної діяльності О. Мукалова як захисника (адвоката) припала на радянський період. Варто зауважити, що термін «захисник» з'явився після ухвалення ВУЦВК 2 жовтня 1922 р. Положення «Про адвокатуру». Незважаючи на те, що в назві Положення є термін «адвокатура», у його змісті застосовано саме термін «колегія оборонців», тобто в перші десятиліття радянської влади адвокати фактично йменувалися захисниками, а адвокатура -- колегією захисників. Пізніше термін «захисник» закріпили Постановою Колегії наркомату юстиції УСРР «Про реорганізацію колегії захисників» від 12 вересня 1928 р., у Положенні «Про колективні форми роботи захисників окружних колегій» від 20 жовтня 1929 р., а згодом і Директивою наркомату юстиції СРСР «Про роботу колегій захисників» від 22 грудня 1938 р. Лише в Положенні РНК СРСР «Про адвокатуру» від 16 серпня 1939 р. назву «захисник» замінили на «адвокат». Із цього приводу дослідник М. Барщевський зазначав, що термін «адвокат» з'явився в юридичному словнику Росії 1864 р., але до 1939 р. його не застосовували у нормативних актах, а більшість тогочасних правознавців виявилися «рішучими прихильниками назви “адвокатура” і “адвокат”» [4, с. 164].

Олексія Мукалова заарештували 15 грудня 1937 р. співробітники контррозвідувального відділу (КРВ) Управління державної безпеки (УДБ) НКВД УРСР у Києві за місцем його проживання. У постанові на арешт від 15 грудня 1937 р., підписаній оперуповно- важеним 11-го відділення КРВ УДБ НКВД УРСР Максимчуком, зазначалося, що слідчими діями встановлена розвідувальна діяльність О. Мукалова на користь іноземної держави. Під час першого допиту 17 грудня 1937 р. Олексій Мукалов категорично заперечив свою участь у будь-якій шпигунській діяльності.

На наступному допиті, який згідно з протоколом відбувся 5 січня 1938 р., слідчого передусім цікавили контакти О. Мукалова з Леонідом Сорандо, який працював юрисконсультом Генерального консульства Німеччини в Києві. О. Мукалов показав, що його зустрічі з Л. Сорандо були лише випадковими, а розмовляли вони на загальні теми. На питання слідчого про його ставлення до Жовтневої революції, О. Мукалов заявив, що зустрів встановлення більшовицької влади з неприязню, оскільки вважав, що робітничий клас, керований комуністичною партією, неспроможний утримати владу та побудувати соціалістичну державу.

Знайдені під час обшуку особисті документи О. Мукалова (довідки, посвідчення, щоденники та записники (13 одиниць), дві фотокартки, грамота Київської обласної колегії адвокатів та пакет із різноманітним листуванням) знищили за постановою від 14 лютого 1938 р., підписаною оперуповноваженим Максимчуком. Причиною їх знищення стало те, що вилучені в захисника документи, на думку слідчого, не були доказами і тому ніякої цінності для слідства не мали. Варто наголосити, що під час великого терору знищення енка- ведистами особистих документів, приватних архівів підслідних було масовим і на практиці означало, що ці підслідні були приречені.

У обвинувальному висновку на Олексія Мукалова (без дати), підготовленому оперуповноваженим 3-го відділу (КРВ) УДБ НКВД УРСР Максимчуком та затвердженим помічником начальника цього ж відділу А. Сапиром Сапир Абрам Володимирович (1900-1957) -- член КП(б) із 1919 р. В органах держбезпеки з 1919 р. У 1927-1929 рр. -- начальник КРВ Київського окружного відділу ГПУ. У 1935-1936 рр. -- начальник Іноземного відділу УДБ НКВД УРСР 1937-1938 рр. -- помічник начальника 3-го відділу КРВ УДБ НКВД УРСР Капітан держбезпеки. У 1938 р. заарештований та звинувачений у шпигунстві, 1939 р. визнаний невинуватим. У 1941 р. знову заарештований, засуджений до 5 років ув'язнення у ВТТ. У 1945 р. достроково звільнений, 1955 р. знову засуджений Кримським обласним судом на 15 років ВТТ. У 1957 р. загинув у таборі. Реабілітований [3, с. 1144]., закидалося, що О. Мукалов працював присяжним повіреним, вороже зустрів Жовтневу революцію і вважав, що робітничий клас не здатний побудувати соціалістичну державу; що 1917 р. за доби УЦР О. Мукалов працював при Київській судовій палаті, а 1918 р. під час перебування при владі гетьмана П. Скоропадського та С. Петлюри продовжував служити в Міністерствах юстиції. У обвинувальному висновку зазначалося, що О. Мукалов знав про нелегальний приїзд свого брата Георгія з контрреволюційним завданням, проте не повідомив про це органи влади, чим сприяв своєму братові в контрреволюційній діяльності на території СРСР (це, власне, і стало однією з причин арешту Олексія Мукалова). Ще у висновку було зазначено, що 1936 р. О. Мукалов отримав запрошення від німецького консула в м. Києві відвідати консульство. Наостанок у висновку записали, що О. Мукалов нібито був тісно пов'язаний із юрисконсультом німецького консульства Л. Сорандо аж до його арешту. У висновку також було зазначено, що в висунутих органами НКВД звинуваченнях О. Мукалов себе винним не визнав. Зрештою його звинуватили в шпигунстві, тобто в злочині, передбаченому статтею 54-6 частини 1-ї Кримінального кодексу УРСР. У порядку оперативного наказу НКВД СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 р. (польська операція НКВД) справу О. Мукало- ва направили на розгляд комісії при НКВД СРСР у складі наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова та прокурора СРСР А. Вишин- ського (т. зв. «двійка») Сборник совершенно секретных распорядительных документов НКВД СССР за 1937-1938 гг. Оперативный приказ НКВД СРСР № 00485 от 11 августа 1937 г. «О полной ликвидации местных организаций -- Польськой организации военной...» // Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ). Ф. 9. Спр. 81-сп. Арк. 210-214.. У довідці КГБ УРСР, долученій до його архівно-кримінальної справи, повідомлялося, що 25 січня 1938 р. Постановою комісії при НКВД СРСР О. Мукалова засудили до вищої міри кримінального покарання -- розстрілу (протокол засідання «двійки» № 196 від 25 січня 1938 р.). Вирок виконали 4 лютого 1938 р. у Києві. Олексія Миколайовича Мукалова поховали в одній із нечисленних братських могил у 19-му кварталі Биківнянського лісу на території таємної спеціальної ділянки НКВД УРСР [7].

Процес реабілітації Олексія Мукалова тривав сімнадцять років, розпочала його дружина Надія Петрівна Мукалова ще в 1940 р. зверненням до військової прокуратури Київського особливого військового округу (КОВО), у якому прохала переглянути справу чоловіка. Тоді її заяву залишили без наслідків, на підставі постанови військового прокурора КОВО від 27 березня 1940 р., де зазначили, що О. Мукалова засудили правильно.

Через 16 років, у жовтні 1956 р., Надія Петрівна повторно звернулася з проханням про реабілітацію чоловіка до військового прокурора Київського військового округу (КВО) генерал-майора І. Бул- даргіна, який призначив перевірку архівно-кримінальної справи Олексія Мукалова. Перевірку справи провело слідче управління КГБ УРСР, під час перевірки його дружину як свідка не раз допитували слідчі. На першому допиті 26 квітня 1957 р., відповідаючи на питання про обставини знайомства зі своїм майбутнім чоловіком, Надія Петрівна розповіла, що вони познайомились 1916 р. у Києві, де Олексій Мукалов працював присяжним повіреним при Київській колегії адвокатів. Також, за словами Надії Петрівни, вони з Олексієм Миколайовичем офіційно зареєстрували шлюб 1923 р. У зв'язку з цим виникає питання: чому на допиті 1937 р. О. Мукалов стверджував, що вони з Надією Петрівною одружилися ще 1918 р., а також чому слідчі не відреагували на очевидну помилку в даті їхнього шлюбу, яку вказала Надія Петрівна.

Про соціальне походження її чоловіка Надія Петрівна свідчила, що її свекор Микола Дмитрович Мукалов, за спеціальністю математик-методист, викладав математику в Університеті Святого Володимира, а взагалі понад 50 років викладав цей предмет у різних навчальних закладах Києва, за що йому призначили персональну пенсію. КГБ, перевіряючи свідчення Н. Мукалової, отримав із дореволюційних джерел інформацію, згідно з якою М. Д. Мукалов переїхав до Києва з Полтави у 1880-х роках, мав дворянське походження, чин дійсного статського радника (1914), а також був членом Ради та керуючим господарчою частиною Київського інституту шляхетних дівчат Волков С. В. Высшее чиновничество Российской империи : краткий словарь / Universitet Dmitria Pozharskogo. М., 2016. С. 534.. Помер Микола Дмитрович Мукалов 1928 р. у Києві, залишивши по собі авторські праці, зокрема: «География Киевской губернии: учебное пособие по родиноведению» (Киев, 1883), «Народная школа в Юго-Западном крае. Историко-статистический очерк» (Киев, 1892). Ці праці були досить популярні в педагогічному середовищі Поліщук Ю. М. Русифікаторська політика російського царизму в сфері освіти в кінці XVIII -- середині XIX ст. (на прикладі єврейських громад Правобережної України) // Гілея: науковий вісник. Київ, 2010. Вип. 30. С. 77, 87..

Про свого батька, українця Петра Петровича Гордієнка, Надія Петрівна повідомила, що він працював у Києві прикажчиком у торговця Максютіна. У 1922 р. Петро Петрович емігрував у Німеччину, де помер 1929 р. У процесі перевірки КГБ знайшов дані про її рідного брата Михайла Петровича Гордієнка, який проживав у Франції і після переїзду в Німеччину 1936 р. вступив до пронацистського Російського визвольного національного руху. Отже, за кордон виїхали тесть О. Мукалова Петро Петрович Гордієнко та Михайло, рідний брат Надії Петрівни. Михайло Петрович вступив до Берлінської сільськогосподарської академії, а потім із Німеччини переїхав у Польщу, до Варшави, а з 1927 р. оселився в Парижі з дружиною Олександрою Миколаївною та її рідною сестрою Наталією Миколаївною Стражеско (дівоче прізвище Олександри Миколаївни -- Стра- жеско). Олександра і Наталя були доньками Миколи Дмитровича Стражеска -- знаменитого українського ученого-медика, професора, у радянські часи академіка трьох академій -- АН УРСР (1934), АН СРСР (1943) та АМН СРСР (1944). Після від'їзду Олександри з Наталією за кордон Микола Стражеско, мабуть, побоюючись репресій радянської влади, лише один раз зустрівся з доньками, а в особистих анкетах про них взагалі не згадував 11. У Парижі Михайло Гордієнко продовжив навчання в сільськогосподарській школі, а його дружина Олександра Миколаївна -- у Паризькій консерваторії. З 1924 р. М. Гордієнко перебував у лавах Спілки студентів РРФСР у Франції (із 1925 р. -- Об'єднання студентів СРСР у Франції). У 1927 р. вийшов із Об'єднання і зав'язав стосунки з антирадян- ськими білоемігрантськими колами. У травні 1940 р. Михайла Петровича призвали до французької армії за списками осіб іноземного походження. Імовірно, унаслідок війни вони втратили зв'язки, і Олександра Миколаївна вдруге вийшла заміж -- за Євгена Фіалков- ського, білого офіцера-емігранта Нащадок Сагайдачного Микола Стражеско // UAHistory Стражеско Микола Дмитрович (29.12.1876-27.06.1952) // Національна академія наук України. Замура Е. Спецслужбы довели до инфаркта профессора Стражеско, первым диагностировавшего инфаркт // Молдавские ведомости. 22.04.2017. За даними КГБ УРСР, 1957 р. Михайло Петрович Гордієнко проживав у Парижі.

Під час чергового допиту в КГБ Надія Петрівна на питання слідчого про братів Олексія Мукалова відповіла, що їй про них нічого не відомо. Вона зауважила, що була знайома лише з його рідною сестрою Катериною Миколаївною Мукаловою, яка свого часу викладала в Київському інституті імператора Миколи І (Інститут шляхетних дівчат) Весь Киев : адресная и справочная книга на 1915 г. / сост. С. М. Богуславский. Киев : Типография 1-й Киевской артели печатного дела, 1915. Стп. 467.. На час допиту їй було вже за сімдесят і, незважаючи на поважний вік, вона продовжувала працювати вчителькою початкових класів у Київській середній школі № 30. На питання слідчого про роботу її чоловіка в консульстві Німеччини в Києві Надія Петрівна відповіла, що Олексій Мукалов у німецькому консульстві ніколи не працював. Питання слідчого про роботу Олексія Миколайовича в німецькому консульстві було дуже важливе, бо справжня причина звинувачення органами НКВД О. Мукалова в німецькому шпигунстві полягала зовсім не в знайомстві з Леонідом Сорандо, а в тому, що будинок, у якому проживала родина Мукало- вих, побудований упритул до Генерального консульства Німеччини, що в 1923-1938 рр. розташовувалося в колишньому особняку барона М. В. Штейнгеля на вул. Ярославів Вал, 3, а родина Мукалових проживала в особняку на вул. Ярославів Вал, 5. Є цікава деталь, пов'язана з близькими стосунками між родинами Стражесків і Мукалових. У 1917 р. єдиною спадкоємицею садиби стала Наталя Василівна Стражеско, дружина майбутнього академіка Миколи Дмитровича Стражеска Друг О. М., Малаков Д. В. Особняки Києва. Київ : Кий, 2004. С. 551, 554-555.. Вірогідно, цегляний одноповерховий флігель (нині гардероб і фоє Будинку актора), який складався із семи кімнат і двох кухонь, Н. В. Стражеско продала або передала в оренду Мука- ловим. Стражески мешкали в особняку до 1938 р. Імовірно, що знайомство дочки Стражеска Олександри з братом дружини Олексія Мукалова Михайлом Петровичем Гордієнком відбулося в особняку.

Сестру Олексія Мукалова Катерину Миколаївну теж викликали на допит до слідчого управління КГБ УРСР. Насамперед слідчих цікавила доля її братів Олександра та Михайла. Під час допиту вона стверджувала, що в родині Мукалових було троє рідних братів. Старший брат, Олександр Миколайович Мукалов, народився в Полтаві приблизно 1884 р. За її словами, Олександр закінчив юридичний факультет університету Святого Володимира і працював у Києві за фахом. Наскільки їй було відомо, Олександр Миколайович на військовій службі не перебував. Востаннє вона бачила його 1920 чи 1921 р. У матеріалах перевірки КГБ архівно-кримінальної справи Олексія Мукалова збереглася інформація про те, що його старший брат Олександр Мукалов у 1900-х роках працював на посадах колезького секретаря, помічника молодшого діловода канцелярії Київського генерал-губернатора Федора Трепова та секретаря Київського відділу Російського товариства охорони народного здоров'я, яке теж очолював Ф. Трепов. Подальша доля Олександра Миколайовича стає відомою із зарубіжних джерел. Зокрема, після початку Першої світової війни Олександра Мукалова залишили в розпорядженні галицького губернатора, начальником повіту. Після Жовтневого перевороту О. Мукалов виїхав за кордон і все життя прожив у Туреччині (Стамбул). Там він працював в американському коледжі, потім бухгалтером, регулярно публікував в «Новом русском слове» літературні твори. Помер Олександр Миколайович Мукалов 1975 р. у Стамбулі Новое русское слово (Нью-Йорк). 1975. 25 марта..

За словами Катерини Миколаївни, її брат Михайло Миколайович Мукалов народився в Києві і на 4 роки (1890 р. н.) був молодший від Олексія Миколайовича. Після закінчення 5-ї Київської гімназії Михайло Мукалов вступив до Київського художнього училища, закінчивши яке, працював за фахом художником-декоратором. Останній раз Катерина Мукалова бачилась із Михайлом Мукаловим 1920 р. За її твердженням, він не служив у жодній з тодішніх армій. У Михайла досить рано проявилися літературні здібності. На початку XX ст. у Києві він опублікував низку власних творів Мукалов Михаил Н. «Вместе» : драма в 1 д. / соч. Михаила Мукалова. Киев : Тип. И. Крьіжановского, 1913. 19 с.; Его же. Единственная : роман; Homo homini lupus [Человек человеку волк] : симфония / [предисл.:] Павел Мельников. Киев : Слав. тип., 1916. [2], 101 c., портр.; Его же. Ничто. Книга для каждого : [стихотворения и проза]. Киев : Слав. тип., 1916. 68 с.; Его же. Танго (Лиза Нерская) : драм. этюд в 7 д. (пьеса свобод. театра). Киев : Тип. б. Пономарева и Врублевского, 1915. 72 с.; Его же. Творец : [символ. симфония и др. произведения]. Киев : Тип. б. Пономарева и Врублевского, 1916. 38 с.; Его же. Я люблю мудрость: Книга для глубоких / [предисл.:] Павел Мельников. Киев : Слав. тип. т-ва слав. изд-ва В. Ф. Швиговского и К°, 1916. 61 с.. Але слідчі КГБ встановили, що насправді Михайло Миколайович Мукалов служив у Добровольчій армії (7-ма кінно-артилерійська батарея), у складі якої 1920 р. евакуювався з Криму на пароплаві «Цесаревич Георгий». В еміграції він продовжив працювати як літератор Русские писатели -- авторы книг (худлит): 1800-1917: М. Москаль -- Н. И. Мушинский // Livejournal. .

Відомості про Михайла Миколайовича Мукалова в КГБ отримали з довідки від 30 липня 1957 р. Центрального державного архіву Жовтневої революції (ЦДАЖР) Головного архівного управління (ГАУ) МВС СРСР, у якій зазначалося, що в архівних документах білоемігрантської організації Комітет допомоги російським літераторам і вченим (Комитет помощи русским литераторам и ученым) у Берліні збереглося клопотання за листопад 1926 р. про допомогу літератору Михайлу Миколайовичу Мукалову, а в матеріалах Державної комісії у справах російських біженців (Государственной комиссии по делам русских беженцев), що діяла в Белграді (нині Республіка Сербія), є особисті дані Михайла Миколайовича Мукалова, зокрема, те, що він народився в Києві 12 липня 1888 р., постійно там проживав, закінчив Київське художнє училище при Імператорській академії художнього мистецтва. Художник за фахом, Михайло Му- калов у складі Добровольчої армії евакуювався 1 листопада 1920 р. з Криму (Ялта) в Грецію. У грудні 1922 р. звідти він переїхав до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з 1929 р. -- Королівство Югославія, нині Республіка Сербія). За даними празького Об'єднання російських земських та міських діячів у Чехословацькій республіці (Объединения российских земских и городских деятелей в Чехословацкой республике (Земгор)), у М. Мукалова була дружина Марія Костянтинівна, якій на час написання анкетно-реєстраційної картки виповнилося 23 роки. Через деякий час Михайло Мукалов переїхав із Югославії в Чехословаччину. У 1934 р. він вступив до Товариства галліполійців у Празі Участники Белого движения в России -- Мо-Мя // Погибшие. .

У КГБ Катерину Миколаївну допитували ще про одного з братів Олексія Мукалова -- Георгія. Вона пояснила слідчому, що, ймовірно, йшлося про її двоюрідного брата Георгія Костянтиновича Мукалова, який народився в Києві. Катерина Миколаївна пригадувала, що востаннє бачилася з Георгієм ще до 1917 р., коли той навчався в київській гімназії. Швидше за все, вона навмисно назвала рідного брата неправильно по батькові -- Костянтиновичем, оскільки вже знала, що Георгія Миколайовича Мукалова стратили чекісти, і, очевидно, не хотіла про це говорити слідчим. Назвавши двоюрідного брата Георгієм Костянтиновичем, Катерина Миколаївна в такий спосіб прагнула приховати від слідчих і двоюрідного брата -- Миколу Костянтиновича Мукалова, який народився в Києві 1875 р. Він теж брав активну участь у боротьбі з більшовиками і перебував в еміграції. Унаслідок перевірки слідчі КГБ з'ясували, що Георгій Миколайович справді був рідним братом Олексія Миколайовича Мукалова і, звісно, ніякого Георгія Костянтиновича Мукалова не існувало. На наш погляд, відтворення біографії Миколи Костянтиновича, який походив із родини Мукалових, заслуговує окремого вивчення. Відомо, що 1906 р. він разом з Оленою Бердяєвою, дружиною Сергія -- старшого брата відомого філософа Миколи Бердяева, став співвидавцем та співредактором київської газети «Свободный труд». Також Микола Костянтинович досліджував соціальну проблематику, пов'язану з реабілітацією та трудовою спеціалізацією безпритульних, хоч основною професією обрав мореплавство, де мав неабиякий успіх. За спогадами білогвардійського контр-адмірала Б. А. Вількицького, Микола Мукалов став одним із найкращих північних мореплавців рангу Амундсена і Нансена, капітаном відомого криголама «Канада» Вилькицкий Б. А. Когда, как и кому я служил под большевиками : воспоминания белогвардейского контр-адмирала / под ред. Л. М. Суриса. М. ; Берлин : Директ-Медиа, 2016. С. 34.. Про нього згадував і Микола Бердяев: «Єдиним товаришем мого дитинства був моряк М. Мукалов. Я дуже прив'язався до нього, і ці стосунки залишилися на все життя. Він був разом зі мною у засланні у Вологді» Бердяев Н. Самопознание. Л., 1991. С. 35.. Від початку Першої світової війни М. Мукалов служив на Північному флоті, і до квітня 1916 р. Миколу Костянтиновича Мукалова за заслуги нагородили орденами Святого Станіслава 3-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня та медалями. Далі він продовжив службу в білих військах Північного флоту, із січня 1920 р. -- командир знаменитого криголама «Канада». Мав військовий чин поручика. Одразу після захоплення більшовиками Архангельська в лютому 1920 р. Миколу Мукалова заарештували чекісти і хотіли розстріляти, але його команда з криголама допомогла йому втекти і нелегально перейти кордон із Норвегією, де на нього чекала дружина, разом із якою вони виїхали в Англію Вилькицкий Б. А. Когда, как и кому я служил под большевиками... С. 34-35..

Про Георгія Миколайовича Мукалова ґрунтовну інформацію слідчі КГБ УРСР отримали з довідки ЦДАЖР ГАУ МВС СРСР від 30 липня 1957 р. У ній зазначалося, що наказом головнокомандувача збройними силами на Півдні Росії А. Денікіна від 26 трав- ня 1919 р. поручику Георгію Мукалову присвоєно військовий чин штабс-капітана і направлено для проходження служби до окремої кінно-гірської батареї генерала М. Дроздовського. За даними російського військового агента і представника головнокомандувача російської армії в Королівстві Сербів, Хорватів, Словенців (российского военного агента и представителя главнокомандующего русской армией в Королевстве Сербов, Хорватов, Словенцев), у списку від 27 грудня 1921 р. російських жандармів зі складу 3-ї жандармської бригади м. Сараєва зазначалося, що «підполковник Георгій М. Му- калов», уродженець м. Києва, здобув освіту (гімназія і артилерійське училище); у царській армії йому присвоїли військове звання капітана (так у довідці), в армії П. Врангеля -- підполковника. Також у матеріалах емігрантського вищого навчального закладу Російський юридичний факультет у Празі (Русский юридический факультет в Праге) зберігалась особова справа Георгія Миколайовича Мукалова (розпочата 1923 р., закінчена 1925 р.). У ній, зокрема, зазначалося, що Георгій народився в Києві, 1913 р. закінчив київську гімназію. Провчився один рік в університеті Святого Володимира, імовірно, на юридичному факультеті. На початку Першої світової війни Г. Мукалов вступив до Костянтинівського артилерійського училища в Петербурзі, яке закінчив 1915 р., йому присвоїли військовий чин прапорщика. У 1918 р. перебував у Києві аж до приходу війська Добровольчої армії, до якого він долучився і згодом із ним евакуювався до Константинополя (нині Стамбул, Турецька Республіка). Далі переїхав до Праги, де продовжив навчання на Російському юридичному факультеті. У його особовій справі збереглася картка студента (із його фотографією), предметна книжка студента, послужний список підполковника 2-ї кінно-артилерійської батареї Георгія Миколайовича Мукалова з докладним описом проходження служби. Зокрема, є інформація про те, що з 1917 р. Г. Мукалов служив у Добровольчій армії, нагороджений орденами та 10 листопада 1920 р. евакуювався з Криму.

Отже, у родині Мукалових із чотирьох братів троє здобули вищу юридичну освіту: Олександр і Олексій закінчили юридичний факультет Університету святого Володимира і працювали за фахом, а Георгій закінчив Російський юридичний факультет у Празі.

Останні роки життя Георгія Миколайовича Мукалова були надзвичайно насичені драматичними подіями. У квітні 1927 р. Управління ОГПУ в Ленінградській обл. порушило кримінальну справу одразу проти 24 осіб, серед яких був і Георгій Миколайович Му- калов (він же Максимович, Михайлович, він же Попович, він же Михайлов). Уже перебуваючи під слідством, 14 квітня 1927 р. Г. Му- калов написав заяву, у якій повідомляв, що народився 1893 р. у м. Києві в родині вчителя, виходець із дворян. У 1913 р. у м. Києві закінчив гімназію, потім рік провчився в Університеті Святого Володимира. На початку Першої світової війни вступив до Костянти- нівського військового училища в Петербурзі, яке закінчив 1915 р. у чині прапорщика. Із середини 1918 р. перебував у Києві до приходу частин Добровольчої армії, із якими незабаром евакуювався до Константинополя. Пізніше виїхав до Праги, де продовжив навчання. Там Г. Мукалов познайомився з головним ідеологом євразійського вчення Петром Савицьким Савицький Петро Миколайович (1895-1968) -- українець, належав до козацько-старшинського, згодом дворянського роду філософ, педагог, учень Петра Струве, ідеолог євразійства, поет (псевдо -- П. Востоков), громадський і політичний діяч, учасник Білого руху член уряду Півдня Росії. Закінчив із золотою медаллю Першу чоловічу класичну гімназію у Чернігові, економічне відділення Петербурзького політехнічного ін-ту Наприкінці 1917 р. повернувся в Україну Жив у Чернігові і Києві. Служив у «Особливому (російському) корпусі» при гетьмані П. Скоропадському й брав участь в обороні Києва під час антигетьманського повстання Директорії. У серпні-листопаді 1919 р. перебував у Полтаві й Харкові, брав участь у бойових діях проти більшовиків. Із 1920 р. -- в еміграції, де продовжував наукову педагогічну громадську діяльність: був секретарем П. Струве, завідувачем кафедри економіки Російського вільного ун-ту доцентом Російського юридичного ф-ту Жив у Празі, відвідав майже всі країни Європи, а нелегально -- СРСР. У 1925 р. читав лекції в Російському народному ун-ті в Ужгороді. У 1935-1941 рр. -- викладач російської та української мов і русистики в празькому Німецькому ун-ті, 1940-1944 рр. -- директор російської гімназії в Празі. 1945 р. заарештований радянськими органами держбезпеки та засуджений на 10 років таборів. Відбувши термін, повернувся до Праги. Помер 1968 р. у чеській столиці. Реабілітований 1990 р. (див.: Власенко В. М. Петр Николаевич Савицкий (1895-1968) : библиография опубликованных работ / сост. и автор введения Мартин Байссвенгер ; Нац. б-ка Чешской республики, Славянская б-ка. Прага, 2008. 111 с.).

У середині 1924 р. за посередництва С. Войцеховського Георгій Мукалов нелегально потрапив в СРСР, до Мінська, де прибув на квартиру якогось Михайла Івановича. У нього отримав паспорт на ім'я Георгія Миколайовича Михайлова. Із Мінська переїхав до Москви, де за наданою йому адресою зустрівся з Касаткіним (Оп- перпутом) Опперпут Олександр-Едуард Оттович (справжнє ім'я Олександр-Едуард Оттович Упеліньш (або Упелінц, Упенінц); також відомий як Павло Іванович Селянинов, Касаткін, Едуард Штауніц та ін.) -- латиш, член Союзу захисту батьківщини і свободи (Союза защиты родины и свободы), Бойової організації генерала Кутепова, терорист. Народився 1895 р. у Латвії, у селянській родині. У 1915-1916 рр. ніби навчався в Ризькому політехнічному ін-ті. 1916 р. закінчив Олексіївське військове училище в Лефортово. Учасник Першої світової війни. Після Жовтневого перевороту вступив до Червоної армії. У 1920 р. -- помічник начальника штабу командувача військами внутрішньої служби Західного фронту Тоді ж вступив до Савінковської підпільної організації Народний союз захисту батьківщини і свободи. Був довіреною особою Б. Савінкова. Заарештований 26 травня 1921 р. у Мінську в справі Савінковської організації, тоді ж завербований КРВ ОГПУ. Улітку 1922 під іменем Едуарда Стауніца залучений як таємний співробітник до операції «Трест», як фінансовий директор МОЦР і секретар-шифрувальник. У травні 1927 р. виступив із заявою про викриття «Тресту» як спеціально створеної чекістами підставної організації. Згідно з офіційною версією ОГПУ, від 5 липня 1927 р., О.-Е. Опперпут був убитий поблизу с. Алтухівка у перестрілці з чекістами. (Див.: Беленкин Б. Пасынки революции. Савинков, Опперпут и др. М. : Яуза : Эксмо, 2005. С. 126-128, 134, 139, 145, 149; Гаспарян А. Операция «Трест». Советская разведка против русской эмиграции. 1921-1937 гг. М. : Вече, 2008. С. 134)., якого поінформував про становище російської еміграції. На надані йому адреси надсилав за кордон інформацію про становище в Радянському Союзі. Із Москви переїхав до Києва, там побачився з братом Олексієм Миколайовичем, який його зустрів досить прохолодно. Далі Георгій Мукалов вирушив до Харкова, а звідти повернувся до Москви. Незабаром нелегально виїхав за кордон і там повідомив своїх євразійських патронів про наявність у СРСР прихильників ідей євразійства, а також порушив перед ними питання про своє повернення в Радянський Союз. У своїй заяві Г. Мукалов узагальнено виклав інформацію про існування в СРСР підпільної організації і наголосив, що під час другої поїздки в СРСР він одержав завдання: вивчити характер діяльності підпільної організації в СРСР і водночас поширювати ідеї євразійства. Удруге Г. Мукалов нелегально потрапив до СРСР за допомогою того ж С. Войцеховського. У Мінську отримав новий фальшивий паспорт, виїхав у Москву до Касаткіна (О.-Е. Опперпута), розповів йому, що в нього є «свої люди» в різних місцях СРСР. Після Москви Г. Мукалов приїхав до Ленінграда, де був зайнятий організаційною діяльністю. Тут він отримав ще один паспорт, уже на ім'я Георгія Максимовича Поповича, а ще -- одружився з Ніною Олександрівною Александровою, яка брала діяльну участь у роботі їхньої підпільної організації. Щоб забезпечити легенду, їй давали підроблені паспорти, зокрема на прізвища Сари Марківни Ци- перович і Анни Іванівни Каратаєвської. Г. Мукалов зазначав, що його дружина в справах організації навідувалася до Києва, але для конспірації не зустрічалася з його рідними. Також у справі є заява Мукалової Ніни Олександрівни (вона ж Попова, Сара Марківна Циперович, Анна Іванівна Каратаєвська), написана Ніною Мукало- вою власноруч 15 квітня 1927 р., де вона вказала, що до організації вступила в липні чи серпні 1924 р. Уже в січні 1925 р. у справах організації неофіційно виїжджала в Латвію, щоб налагодити зв'язок із урядом. У Латвії Ніна Мукалова отримала новий паспорт на ім'я Ніни Олександрівни Миколаєвої. У вересні повернулася в Радянський Союз, а в грудні 1925 р. її у справах організації викликали до Москви. Для поїздки видали новий фальшивий паспорт на ім'я Каратаєвської, із яким вона прибула до Києва. Тут вона зустрілась із якимось Сергієм Володимировичем. Наприкінці січня 1926 р. Ніна Мукалова повернулася до Ленінграда.

В ОГПУ Георгія Мукалова звинуватили в тому, що він був одним із головних учасників створення нелегальної монархічної організації, яка прагнула повалити радянську владу, а от за даними КРВ ГПУ УСРР Олександр Миколайович Муколов (так у документі, а насправді -- Георгій Миколайович Мукалов) був лише агентом-зв'язківцем Вищої монархічної ради в Чехословаччині. Він нелегально відвідував Харків, Київ, Катеринослав, Новочеркаськ та Ростов-на-Дону, щоб налагодити зв'язки з місцевими підпільними монархічними організаціями. Хоч у довідці, долученій до його кримінальної справи, зазначено, що Г. Мукалов лише виконував обов'язки лектора монархічного вчення на зібраннях організації та в групі монархістів. Ця інформація -- з деяких матеріалів іншої кримінальної справи, № 505327, порушеної у квітні 1927 р. Управлінням ОГПУ в Ленінградській області за звинуваченням Александрова Є. (він же Наумов), Мукалова Г. (він же Михайлов, він же Попович), Оболенської М., Козелкіна М. (він же Шубін), Демідова П. (він же Жаров Антон, «Професор»), Назарова М., Кузьміна Б., Мукалової Н. (вона ж Циперович Сара, вона ж Каратаєвська Анна) (рідна сестра Александрова Є. -- В. Ф.) та ін. (усього 24 особи) у підпільній контрреволюційній діяльності монархічного характеру. Ці матеріали були долучені до архівно-кримінальної справи Олексія Мукалова. Як зазначено в матеріалах справи № 505327, Георгія Миколайовича (Максимовича, Михайловича) Мукалова (він же Попович, він же Михайлов, 1893 р. н., уродженець м. Києва, із дворян, одружений, безпартійний, із середньою освітою, колишній офіцер Білої армії) звинувачено в тому, що він -- один із головних учасників створення в радянській Росії підпільної монархічної організації, метою якої було повалення комуністичної влади. Здійснені 12 квітня 1927 р. арешти осіб, запідозрених у підпільній контрреволюційній діяльності, і дані попереднього слідства у справі показали, що монархічна організація в Росії, що мала на меті повалення комуністичного устрою, була створена до початку 1924 р. У тому ж році її керівники, бажаючи мати точніше визначену програму свого угрупування, налагодили зв'язок із зарубіжним центром монархічного об'єднання в Парижі. Перемовини увінчалися успіхом, унаслідок чого в Радянський Союз із-за кордону нелегально відкомандирували колишнього офіцера Добровольчої армії, яка під час громадянської війни вела бойові дії на Півдні Росії, Георгія Миколайовича Мукалова (він же Михайлов, він же Попович), який зв'язався з центром організації, що перебувала в Москві. У процесі розгортання своєї діяльності згадана організація контактувала із зарубіжним монархічним центром у Парижі та його відділенням у Празі, відряджаючи за кордон своїх представників в особі Поповича (Мукалова), який на той час був прикріплений в радянській Росії на постійну роботу. Звинувачений Мукалов (Попович), підтверджуючи викладене, засвідчив, що був командирований зарубіжним монархічним центром у Росію для зв'язку і налагодження роботи, яку провадила підпільна монархічна організація в Москві та інших містах. Через короткий проміжок часу він знову повернувся за кордон для інформування своїх шефів про поточний стан роботи. Отримавши відповідні інструкції від монархічного центру, повторно нелегально перетнув радянський кордон для участі у постійній роботі монархічної організації, центр якої був у Москві. Ніна Мукалова (Попович, Александрова та ін.) визнала себе винною та дала показання, що в організацію вступила в серпні 1924 р., відвідувала конспіративні зібрання та зустрічалася з керівниками організації. На початку 1925 р. за дорученням організації нелегально прибула до Ревеля (нині Таллінн, Республіка Естонія), де зустрілася зі співробітниками англійської розвідки Покровським, Житновим, Пальмом (офіцером Естонського генерального штабу) та есером Богдановим. За кілька місяців через Фінляндію нелегально повернулася в Радянський Союз. Далі в матеріалах ішлося про те, що Постановою колегії ОГПУ при РНК СРСР від 29 серпня 1927 р. за ст. 58-5 КК РСФРР Г. М. Мукалова засудили до страти. 6 жовтня 1927 р. його розстріляли. Тією самою постановою колегії Ніну Мукалову засудили до 5 років позбавлення волі із відбуванням покарання в концтаборі (так у документі) Колекція справ реабілітованих (1918-1950). Архівно-кримінальна справа Мукалова Олексія Миколайовича // Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). Ф. 263. Оп. 1. Спр. 45830. Т 1-2. Т 1. Арк. 87-95, 97-99.. Готуючи довідку на Г. Мукалова, у КРВ ГПУ УСРР приховали назву монархічної організації, спотворили інформацію про неї та сфальсифікували справжню дату появи організації.

Отже, Г. Мукалову довелося стати свідком і учасником історичних подій початку 1920-х років, пов'язаних з євразійським рухом, діяльністю спецслужб СРСР (чекістська агентурна розробка «Ярос- лавець», більше відома в історії як операція «Трест»), і познайомитись зі знаменитим англійським розвідником Сіднеєм Рейлі Зданович А. А. Польский крест советской контрразведки : польская линия в работе ВЧК-НКВД, 1918-1938. М. : Крафт+, 2017. С. 266..

Спробуємо розташувати викладене в хронологічному порядку, спираючись на наявні джерела. На початку 1920-х років євразійську ідею запропонували представники емігрантської російської інтелектуальної еліти. Її суть полягала не в боротьбі за повалення радянської влади, а в намаганні визначити можливе майбутнє Росії, її місце та роль у світовому розвитку. Засновниками ідейної течії євразійства були Петро Миколайович Савицький та князь Микола Сергійович Трубецький (Трубецькой) Трубецький (Трубецькой) Микола Сергійович (16(28).04.189025.06.1938) -- російський мовознавець, філософ, культуролог та історик літератури, князь. Професор (1918). Дійсний член Віденської АН (1930). Народився в Москві. Син відомого філософа, першого виборного ректора Московського ун-ту князя С. Трубецького. Закінчив Московський ун-т (1913). Слухав лекції в Лейпцизькому ун-ті (1913-1914). Приват-доцент Московського ун-ту (1915-1916), професор Ростовського ун-ту (1918). Від 1919 -- на еміграції в Софії (Болгарія), а від 1922 -- у Відні. Професор слов'янської філології Софійського та Віденського (1922-1938) ун-тів. , які на той час жили в Празі. Упродовж 1920-х років євразійський рух поширився в багатьох європейських країнах, проте не був чітко організаційно оформлений, а перехід значної кількості його прихильників на жорсткі політичні позиції боротьби з комуністичною владою призвів до розколу євразійського руху, унаслідок чого його центр перемістився до Парижу. Ця подія увійшла в історію під назвою «Кламарський розкол». Його суть полягала в суперечностях, що виникли між празьким і паризьким центрами. Празький центр, очолюваний П. Савицьким, виступав за антикомуністичний зміст євразійства, тоді як паризький намагався втілювати прокомуністичні ідеї на кшталт пошуку місця комунізованої Росії у світовому розвитку [5]. Зрештою, наприкінці грудня 1928 р. М. Трубецький зазначив неможливість відновити внутрішню єдність та рівновагу євразійства і заявив про свій вихід з євразійської організації 27. За таких обставин П. Савицький був змушений перебрати на себе її керівництво. Ще на початку євразійського руху Георгій Мука- лов брав активну участь у розвитку його ідей і навіть став довіреною особою Петра Савицького, з яким познайомився під час навчання на Російському юридичному факультеті в Празі на початку 1920-х років. За свідченнями П. Савицького, одного з євразійців, Георгія Миколайовича Мукалова, 1924 р. відправили в Росію для зв'язку з «Трестом». Як далі згадував П. Савицький, Мукалов відмовився повертатися до Праги, розірвав із ним ділові зв'язки і залишився в Ленінграді. Піком співпраці євразійців з «Трестом» стала поїздка П. Савицького до Москви для зустрічі з «московськими євразійцями». У Москві Савицький мав унікальну можливість побачити майстерно підготовлений співробітниками ОГПУ спектакль, до якого ввели не тільки зустрічі з членами «євразійських осередків», а й підпільну церковну службу. Як пізніше згадував П. Савицький, Мукалов відмовився повертатися до Праги, розірвав із ним ділові зв'язки і залишився в Ленінграді. Запис П. Савицький зробив 5 січня 1937 р. (примітка 6 до листа № 19 П. С. Арапова до П. П. Сувчинського) 28.

Про Г. Мукалова також згадував у своїх спогадах учасник подій, безпосередньо пов'язаних з операцією «Трест», Сергій Войце- ховський: «Небагатослівним був і пражанин Мукалов, який двічі переходив кордон і не повернувся з другого “походу”» Войцеховский С. Л. Трест: воспоминания и документы. Онтарио : Заря, 1974. С. 54.. Так само ім'я С. Войцеховського згадано у зв'язку з його допомогою Г. Мука- лову під час нелегального перетину кордону СРСР у матеріалах архівно-кримінальної справи № 505327 за звинуваченням Мукалова, Жарова та ін. Колекція справ реабілітованих (1918-1950). Архівно-кримінальна справа Мукалова Олексія Миколайовича // ЦДАГОУ. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 45830. Т 1-2. Т 1.. Із цього випливає, що Георгій Мукалов опинився в самому епіцентрі чекістської розробки «Ярославець». Відомий історик Г. Іоффе в дослідженні «Смертельная “игра”: операция “Трест”» наголошував, що й нині про цю чекістську спецоперацію відомо далеко не все, оскільки архівні документи з російського боку до цього часу майже недоступні для дослідників. Переважно про неї відомо з фільму, який героїзує чекістів, поставленому ще в 1970-х роках за оповіданням Льва Нікуліна «Операція “Трест”» Никулин Л. В. Мертвая зыбь: роман. М. : Воениздат, 1983. 343 с.. За радянською версією, у травні 1927 р. «Трест» викрив секретний агент і один із керівників створеного ОГПУ СРСР Монархічного об'єднання Центральної Росії (МОЦР) -- ще одна кодова назва «Тресту», який розмістився в Парижі під назвою Московська муніципальна кредитна асоціація, -- Олександр-Едуард Опперпут Иоффе Г. Смертельная «игра»: операция «Трест» // Наука и жизнь. 1998. № 3. Кук Э. Сидней Рейли STI. В паутине секретных служб / пер. с англ. В. Доценко. Киев : НОРА-ДРУК, 2003. С. 236..

17 травня 1927 р. у ризькій газеті «Сегодня» О.-Е. Опперпут опублікував лист, у якому викрив чекістську провокацію під назвою «Трест». Зокрема, у листі Опперпут визнав, що з 1922 р. працював на КРВ ОГПУ як таємний співробітник. Також він наголошував, що «Тресту» вдалося глибоко зануритися у високі політичні кола білої еміграції і значною мірою її контролювати. Опперпут повідомляв, що псевдоконтрреволюційну організацію («Трест») ще в 1921 р. створили співробітники ВЧК-ОГПУ В. Менжинський, М. Трилис- сер, А. Артузов, В. Стирне, А. Лонговий та ін. Правда, за версією Г. Іоффе, справжніми авторами «Тресту» називають колишнього польського розвідника Віктора Кіяковського (Стецкевича), який перейшов на бік більшовиків, а також колишнього товариша міністра внутрішніх справ і командувача окремим корпусом жандармів департаменту поліції міністерства внутрішніх справ генерала Володимира Джунковського (1913), який почав працювати на ВЧК Иоффе Г «Трест»: легенды и факты // Новый Журнал. 2007. № 247, 249..