"Вивезені німцями невідомо куди": голокост у текстах влади середини 1940-х рр. (на прикладі Львова)
Вивчення інформації з питань Голокосту у Львові по документам місцевих органів радянської влади за 1944-1945 рр. Осмислення трагедії єврейського народу наприкінці Другої світової війни, аналіз свідчень про ізоляцію євреїв у ґетто та їх масового винищення.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.07.2024 |
| Размер файла | 49,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Львівський національний університет ім. І. Франка
Кафедра новітньої історії України ім. М. Грушевського
«Вивезені німцями невідомо куди»: голокост у текстах влади середини 1940-х рр. (на прикладі Львова)
Галина Боднар кандидатка історичних наук, доцента
Львів, Україна
Анотація
Мета -- з'ясувати, яким чином відображалася інформація про Голокост у Львові в документах місцевих органів радянської влади в 1944-1945 рр. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають у вивченні того, як функціонери на місцях означували масове «зникнення» євреїв у листах-відповідях на численні звернення про їх розшук, які мовні конструкції при цьому використовували, як писали про ворога та як пояснювали історії врятованих, як працювала цензура, а також яким постає образ повоєнного Львова. Методологія заснована на загальнонаукових, спеціальних і міждисциплінарних прийомах наукового пізнання (зокрема застосовано наративний і текстуальний аналіз, контент-аналіз, біографічний метод, інструментарій соціальної антропології). Наукова новизна. Наративний аналіз раніше неопублікованих текстів (влади Львова середини 1940-х рр.) поглибив знання про приховування радянськими органами трагедії єврейського народу на завершальному етапі війни. Висновки. Влада уникала будь-яких згадок про ізоляцію євреїв у ґетто, не йшлося про узагальнення чисельних індивідуальних звернень як свідчення масового винищення представників єврейського народу. На кожне прохання про розшук конкретних мешканців, родин, кількох осіб за різними адресами проживання міська влада давала неоднакові відповіді про «зниклих», яких «вивезли», «взяли» чи «виселили» німці «куди невідомо». Дослідження поглиблює знання про творення радянського дискурсу Другої світової війни на її завершальному етапі, доповнює усталене в історіографії проблеми бачення Голокосту у СРСР не стільки замовчуваною, як небажаною пам'яттю, котра мала рамки й можливості проговорення водночас.
Ключові слова: Голокост, євреї, Львів, політика пам'яті, Друга світова війна, тексти влади, цензура, наративний аналіз.
У липні 1944 р. до Львова повернулася радянська влада й відразу стало відомо про майже повне винищення єврейської громади міста. Зі звільненням окупованих територій від нацистів дедалі більше ширилась інформація про 'їхні злочини. Майже роком раніше, восени 1943 р., викрили масштаби жертв Бабиного Яру в Києві [1, С. 22--27].
Утім офіційний радянський дискурс про війну не просто витісняв, а «фактично репресував локальні пам'яті» [2, С. 112--113; 3, С. 206--207]. В міфі «перемоги радянського народу» не було місця для особливої політики нацистського геноциду щодо цілих груп, передовсім євреїв, а йшлося про цивільне населення загалом -- «мирних жителів», «радянських громадян».
Голокост не заперечувався повністю, натомість був адаптованим і переписаним у межах відповідного ідеологічного наративу. Впродовж усього радянського періоду тривав «складний процес пошуку можливої мови для представлення трагедії» в офіційному наративі й у неформальних середовищах, на локальному рівні [2, 4--8].
У статті на основі аналізу листів-відповідей керівників районних рад Львова на запити про пошук євреїв досліджуються особливості реалізації місцевою владою стратегії небажаної пам'яті та, що важливо, як це робилося відразу після повернення радянської влади у середині 1940-х рр.
Широка історіографічна база дозволяє детально розкрити геноцид євреїв у Львові. Напередодні Другої світової війни в місті проживали 104 700 євреїв [9, C. 538]. єврейський радянський львів голокост ґетто
Із початком війни до міста почали прибувати біженці з Польщі та інших європейських країн, рятуючись від гітлерівського антисемітизму й переслідувань, тож єврейське населення до нацистської окупації становило вже 130--160 тис. [10, С. 123; 11, С. 546] 1. Найбільше львівських євреїв урятувалося від Голокосту через виїзд до СРСР, частині вдалося вижити, тікаючи з поїздів дорогою до концтаборів, із ґетто і таборів, переховуючись. Нацистську окупацію в місті пережили всього 823 євреї [10, С. 123; 11, С. 546--547]. Перші страти 'їх німцями почалися вже в липні 1941 р. У листопаді -- грудні 1941 р. близько 60 тис. євреїв вимушено переїхали в ґетто, щонайменше 3 тис. «непрацездатних» (старих, хворих, калік) відразу ж стратили. Через епідемію висипного тифу близько 20 тис. ще залишилися тимчасово жити поза ґетто. У серпні -- вересні 1942 р. в ґетто примусово переселили решту львівських євреїв -- покидати його межі могли лише ті, хто працював в інших частинах міста. Євреїв Львова вивозили до таборів смерті Белжець і Собібор. У червні 1943 р. Водночас євреї західноукраїнських областей були жертвами радянських депортацій у 1940--1941 рр. (близько 50 % із них -- поляки, 30 % -- євреї, 20 % -- українці та біло-руси) [12, С. 96].
Єврейський табір (переформоване в лютому 1943 р. ґетто) був остаточно ліквідований [13], а дільниця ґетто практично вщент знищена під час спроби спротиву [10, С. 123]. На околиці Львова по вул. Янівській із 1 листопада 1941 по 19 липня 1944 рр. діяв Янівський концентраційний табір (спершу створений як табір примусової праці для євреїв, від літа 1942 р. набув рис концентраційного, а з середини 1943 р. став табором знищення) [14, С. 746--747].
В акті Львівської обласної комісії від 1--6 листопада 1944 р. зазначено, що «за даними свідків і висновками судово-медичної експертизи комісія вважає встановленим, що у Львові за час окупації [...] знищено понад 400 000 мирних жителів, радянських військовополонених, іноземних підданих та військовополонених інших держав» [15, С. 154]. Тогочасна влада Львова (як і, мабуть, інших міст та селищ) зіткнулася з тим, що смерть конкретних «мирних жителів» треба було пояснювати в листах-відповідях (збереглися в Державному архіві Львівської обл. Архівні матеріали бюро скарг при виконкомі Львівської міської ради містять копії відпо-відей на звернення про долю львівських євреїв по окремих районах міста (див.: Держав-ний архів Львівської обл. (далі -- ДАЛО). Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 160--163.) на численні запити про долю місцевих євреїв, які в 1944-- 1945 рр. надходили з різних куточків СРСР і з-за кордону від родичів та знайомих. Львівських євреїв-сусідів розшукували також евакуйовані з міста у червні 1941 р., які залишили 'їм під нагляд «свої» помешкання чи майно Прибулі до Львова в 1939--1941 рр. радянські посадовці та військовики заселялися у квартири репресованих, депортованих львів'ян і надалі (під час війни й після її закінчен-ня) вже вважали це житло своїм.. Опосередковано в текстах влади постає повоєнний Львів: вулиці й будинки, люди (місцеві й ті, хто заселяли місто з приходом Червоної армії), повсякденне життя. На відміну від «листів до влади» [16, С. 59--70; 17, С. 153--158; 18] (і до влади Львова зокрема [19]), скупі офіційні тексти не дають відповіді на питання, як у надісланих листах запитували про долю євреїв, якими були дослівні свідчення місцевих львів'ян про Голокост на запит влади й т. п.
Листи влади: тексти, жертви, свідки
За 1944--1945 рр. можна умовно виділити три періоди листування (відповіді представників львівської влади на запити щодо пошуку євреїв, які проживали в місті до німецької окупації): 1) осінь 1944 -- зима 1945 рр., 2) зима -- літо 1945 р., 3) осінь 1945 р. Різнилися мова текстів, рівень деталізації інформації про розшукуваних та інформантів, бланки відповідей.
Восени 1944 -- взимку 1945 рр. відповіді на звернення про долю львівських євреїв писали від руки (наприклад, у Червоноармійському р-ні в лютому 1945 р. на невеликому клаптику паперу) і зазвичай російською мовою.
Тексти були «вільніші» і дещо детальніші. З січня 1945 р. у Сталінському й з березня 1945 р. у Червоноармійському р-нах Львова копії відповідей уже вписували на спеціальних бланках із готовим текстом українською мовою: «На В / лист виконком Сталінської райради депутатів трудящих сповіщає -- перевіркою на місці [...]», «На Ваш лист, надісланий до Червоноармійської райради депутатів трудящих м. Львова сповіщаємо, що внаслідок перевірки по вул. [...]». Далі вписували інформацію, зазвичай від руки, українською мовою. Дати з цього часу вже не ставили, лише обліковий номер. У таких листах-відповідях ще дуже відчутний місцевий діалект: «до цього часу ще на своє мешкання не повернули», «випровадилися в 1941 р. невідомо куди», «випровадилася в 1941 р. куда, нікому із жильців не відомо» або просто «вибули з цієї улиці в 1941 р. куди, нікому із жильців не відомо. Стверджує дворничка».
В порівнянні з попереднім і наступним періодами, відповіді більш «сухі» й формальні. Натомість із жовтня 1945 р. на друкованих українською мовою бланках почали вписувати інформацію не українською, а російською мовою. Дещо змінився формат відповідей -- більш детально писали про свідків (зазвичай двірників чи сусідів).
У більшості листів про долю львівських євреїв відповідали доволі схоже: «[...] встановлено, що там дійсно мешкала родина [...], яку німці під час нім. окупації вивезли невідомо куди і вони ще до свого мешкання не повернули». Дивує формулювання «там дійсно мешкала», ніби прохачі могли писати неправду. Зміст листів-відповідей підкреслено формальний, із констатацією, що «там дійсно мешкали», «німці вивезли невідомо куди», «ще до свого мешкання не повернули».
Такі відписки різнилися лише окремими доповненнями -- зазначенням про вивезення всієї родини чи конкретної особи й року, коли це сталося -- 1941, 1942, поодиноко 1943 рр. (наприклад: «При перевірці квартири по вул. Оссолінських, 14 встановлено, що сім'ю Фельє в 1941 році виселили із дому німці куди невідомо» ДАЛО. Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 160. 71 арк.; «[...] мешкав Вадель з родиною, яких вивезли німці в 1942 р. невідомо куди і вони ще не повернули» Там само. 143 арк.). Найбільше йшлося про 1942 р.: «німці в 1942 р. вивезли невідомо куди». Але ніколи не зазначали місяця чи навіть пори року, коли це сталося. Лише в одному листі конкретизували, що розшукувана родина євреїв «в часи евакуації 1941 р. виїхали з цієї кам'яниці невідомо куди» Там само. 174 арк.. Утім у цьому листі не йшлося про час німецької окупації Львова. У частині листів зазначено: «ще 1941 р. виїхав невідомо куди», «виселили німці ще в 1941 р.», і тут слово «ще» є підтвердженням того, що представники влади були обізнані з хронологією подій і розуміли вирішальне значення 1942--1943 рр.
Бачимо, що в офіційних відповідях (як і, до прикладу, в музейних експозиціях [20, С. 99--100]) уникали тих тверджень, які ще траплялися в публічному просторі, зокрема в 1945--1948 рр. на поодиноких пам'ятниках українським євреям-жертвам Голокосту. Адже в короткий період другої половини 1940-х рр. у містечках і селищах, в яких нацисти знищили євреїв, зусиллями місцевих громад разом із місцевими євреями, що пережили окупацію або повернулися з евакуації чи фронту, ще з'являлися невеличкі пам'ятні знаки з правдивими написами про жертв [2, С. 110].
Доволі частими були відповіді, які, на перший погляд, свідчать про нібито добровільний переїзд кудись євреїв («виїхали невідомо куди») в різних формулюваннях:
• «[...] встановлено, що там до 1941 р. мешкала родина Нойс, але з приходом німців виїхала. До цього часу нами адреса місця перебування, невстановлена, як встановимо додатково сповістимо» Там само. 96 арк.
• «[...] встановлено, що там до війни жила Ліфшес Г., яка під час нім. окупації виїхала. Адреса сучасного перебування її ще не встановлена, як тільки встановимо, сповістимо додатково» Там само. 97 арк.
• «[...] встановлено, що там дійсно мешкали родини Гольдштейн і Пик, які під час німецької окупації виїхали невідомо куди» Там само. 146 арк.
• «[...] встановлено, що там дійсно мешкав гр. Гольдблатт Я.С., який ще 1941 р. виїхав невідомо куди і ще не повернув» Там само. 153 арк. Там само. 102 арк. та ін.
Із текстів листів виглядає так, що «вивезені» чи, рідше, «забрані» «німцями» львівські євреї, як і ті, хто «виїхали невідомо куди», могли ще повернутися.
Кінцівки листів про поки що невідомі місцевій владі адреси перебування зниклих євреїв або їх «ще не повернення» на старе місце проживання ніби давали надію на те, що вони живі.
Втім це могло «працювати» на рівні одного листа. Коли ж читаєш в архівній справі такі постійні приписки наприкінці більшості листів, то це лише підкреслює формальність відповідей представників влади. Часто майже ідентично відписували: «[...] виявилося, що там проживав Кац з родиною, але під час нім. окупації були забрані німцями і до цього часу ще на своє мешкання не повернули. [...] встановлено, що там дійсно проживав Штейнбурх зі своєю родиною, але під час нім. окупації були вивезені німцями і до цього часу ще на своє мешкання не повернули» 11.
У зверненнях до львівської влади нерідко запитували про долю кількох осіб чи родин, детально розписували, кого та за якою адресою слід шукати. Найпоширеніша відповідь (і таких дуже багато): «встановлено, що там дійсно мешкав [...], але під час німецької окупації був німцями вивезений невідомо куди. Перевіркою по вул. [...] встановлено, що там мешкав [...] якого також німці вивезли і до цього часу вони ще до своїх мешкань не повернули». Такі «колективні» відповіді повторюють відповіді на індивідуальні звернення: «перевірено» кожну адресу, окремо вписано особу і / чи родину «вивезену німцями», розбавлено окремими формальними доповненнями, але по суті йшлося про однакове замовчування Голокосту:
«[...] встановлено, що там мешкав лікар Талле якого німці 42 р. вивезли невідомо куди. На пл. Домбровського мешкали Блінд С. та А. яких також в 42 р. вивезли німці. По вул. Колонтая гр-н Кребе Л. (зі слів сусідів) помер від тифу в лікарні, а Стефанію вивезли німці. По вул. Сикстутській лікаря Эрб в 41 р. вивезли німці, а також по вул. Городецькій Блінд вивезли німці невідомо куди» Там само. 157 арк. «[...] оповіщаємо, що внаслідок провірки по вул. Турецькій 4 встановлено, що там була приватна пекарня, яку господар закрив в 41 р. і від того часу там Карг не був. По вул. Глибокій 23 дійсно мешкав Фрейман, якого в 42 р. німці вивезли невідомо куди. По вул. Длугоша 28 мешкала родина Карг, яку німці також вивезли 1942 р. невідомо куди і до цього часу вони в свої мешкання не повернули» Там само. 129 арк.
«[...] перевіркою на місці поки що неможливо встановити, що сталося з В / рідними -- гр. Шприцер, який мешкав з родиною по вул. Собеского нр. 43. З сусідів 'їх ніхто не знає. Гр. Штепа Ф., який мешкав по вул. Кохановського нр. 60 теж ніхто не знає і встановити неможливо. Гр. Шераге Н., який мешкав по вул. Собеского нр. 39 був забраний німцями. Про його долю неможливо встановити. Гр. Шприцер І., який мешкав по вул. Мілковського нр. 7 теж ніхто нічого не знає. Про останніх В / родичів В / необхідно звернутись в інші райради по місцю 'їх проживання до 1941 року» Там само. Спр. 162. 23 арк..
Офіційні листи-відповіді відчутно формальні, сухі за змістом, у них не деталізували родинні зв'язки з розшукуваними у Львові євреями, за винятком хіба кількох і в умовно виділений нами початковий період, тобто до весни 1945 р. (такі поодинокі тексти відповідей навіть із формалізованими «В / матір», «В / родичі», «В / дружина» розкривають біль втрати найрідніших людей):
«[...] поки що неможливо встановити, що сталося з В / матір'ю гр. Феферман М. І., яка мешкала в м. Львові по вул. Старий Ринок № 15 до 1941 року. Але зі свідчень домоуправи, а також двірника вона вивезена невідомо куди німцями. До цього часу на квартиру не повернулася» Там само. 6 арк.
«[...] встановлено, що В / родичі -- батько Лемель В., мати Лемель Б. та брати, які мешкали в м. Львові до 1941 р. по вул. Ринок № 17, вивезені німцями невідомо куди. До цього часу на квартиру не повернулися» Там само. 11 арк.
«[...] поки що неможливо встановити, що сталося з В / дружиною гр. Фоглер Любою, яка мешкала до 1941 р. в м. Львові по вул. Личаківській № 6 кв 13. Але зі свідчень мешканців цього будинку, її вивезли німецькі загарбники невідомо куди. До цього часу на квартиру не повернулася» Там само. 7 арк..
У текстах з осені 1944 і початку 1945 рр., на відміну від решти за 1945 р., ще вказували адреси тих, хто писав запити про долю львівських євреїв. Це різні населені пункти в Узбекистані (Ферґана (2 листи), Ташкент, Бухара (3 листи), Самарканд, Ташкентська, Ферґанська, Андижанська, Самаркандська обл.), Таджикистані (Ленінобад (нині Худжанд; 2 листи)), Казахстані (Джамбул (нині Тараз), Караґанда (шахта 33/34, загальний барак № 5), Туркестан, Кустанайська і Східно-Казахстанська обл.), Кирґизії (Джалал-Абад, Ошська та Фрунзенська обл.), Азербайджані (Баку (2 листи)), Росії (Іркутськ, Саратов, Новосибірськ (2 листи), Уфа, с. Акбулак Чкаловської (Оренбурзької) обл., Чусовой Молотовської (Пермської) обл., Саратовська, Сталінградська, Архангельська обл., Марійська АРСР). Кілька листі було з території України -- із Запоріжжя та області, з Донбасу. Траплялися листи зі зворотною адресою «польова пошта» від мобілізованих.
Запити про львівських євреїв надходили не лише з радянського простору -- були поодинокі приклади листів із Палестини (Єрусалим, Хайфа), США (Нью-Йорк), Польщі (Люблін). Як відомо, у часи німецької окупації у Львові перебували євреї-громадяни інших держав, зокрема США, Палестини. Ставлення до них було більш поблажливим, але їм не вдалося уникнути долі решти єврейського населення міста [13]. Адресанти з-за кордону отримували зазвичай дуже загальні відповіді:
«[...] перевіркою на місці неможливо встановити, де знаходиться на теперішній час гр. Канер М., який проживав у м. Львові по вулиці -- Площа Бернадинська -- 2-а. Тепер він там не проживає, з сусідів також ніхто нічого про нього не може сказати» Там само. 19 арк.
«[...] гр. гр. Фрайд Е. М., Лерфельд, які проживали по вул. Рея 7, неможливо встановити, що сталося. Якщо нам буде відомо, зараз напишемо Вам» Там само. 63 арк..
Майже однаково відписували про тимчасовість відсутніх відомостей («перевіркою на місті поки що неможливо встановити, що сталося з гр. [***] ») і про фрагментарні свідчення колишніх сусідів по будинку («зі свідчень двірника та мешканців їх вивезли невідомо куди німці», «зі свідчень мешканців будинку, вони вивезені невідомо куди німцями») Там само. Арк. 52--53..
Людей розшукували лише за наявності точної адреси проживання у Львові й відповіді формували на підставі опитування в першу чергу двірників і сусідів Опубліковані спогади й усноісторичні наративи підтверджують співпрацю двірників з владою. Як писав у своїх спогадах Є. Наконечний, «двірники у воєнний час мали з кож-ною владою найтісніший контакт, особливо двірники центральних вулиць, які були пря-мими агентами поліційних органів» [21, С. 89]. Довоєнна жителька вул. О. Богомольця розповідала: «Власники тих всіх домів були дуже богаті люди. [...] На першому поверсі п'ятого будинку була така баба Маша, ніби була дворником [...] Видавала українську інте-лігенцію [...], німці прийшли, вона здавала жидів» (Інтерв'ю зі Світенко Анною Іванів-ною, 1928 р. нар., м. Городок Львівської обл., 28 серпня 2008 р. Архів Г. Боднар).. Утім у відповідях виконкому Сталінської райради, на відміну від Червоноармійської, вживали загальне формулювання: «зі свідчень домоуправи вивезли невідомо куди німці», «зі слів мешканців та домоуправи їх вивезли невідомо куди німці». Тексти влади підтверджують корисність «старих» двірників як інформаторів. Нові двірники й сусіди залишали такі перевірки ні з чим: «[...] в 1941 р. будинок зайняв нім. штаб і всіх жильців виселили невідомо куди. Будинок зайнятий під бюро і ніхто не знає, де старі жильці. Двірник проживає з 1944. Попередні жильці жили до 1944. В 1944 випровадилися. Дворничка не знає куди» ДАЛО. Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 160. 15 арк.; «Про гр. Кац Р., котра проживала по ул. Набеляка 4 не можемо повідомити Вас тому, що дворник помер, а із жильців ніхто не знає, що случилося» Там само. 34 арк.. Непоодинокими були відписки: «[...] встановити про судьбу [...] не вдалося в зв'язку з тим, що в тому будинку двірник і мешканці нові, які про гр. [...] нічого не знають. Перевіркою в сусідніх будинках нічого не встановлено» Там само. 145 арк..
У листах влади за січень -- березень 1945 р., на відміну від текстів за пізніший період, помітна ще тісна прив'язка до будинку й мешканців. Писали «виселили з будинку німці куди невідомо» з уточненням «з будинку». Привертає увагу деталізація кінцівок листів із зазначенням про сусідів-свідків: «[...] не проживає, де вони вибули, ніхто з жителів будинку не знає» Там само. 72 арк.; «[...] в цьому будинку не проживають і де вони, ніхто з жителів будинку не знає» Там само. 75 арк.; «[...] в цій кв. не проживає, де її доля, ніхто з жителів цього будинку не знає» Там само. 77 арк.; «[...] вияснено, що Ваша сім'я Егерт в цьому будинку не проживає і де вони знаходяться, куди вибули, також ніхто не знає з жителів цього будинку» Там само. 83 арк.; «[...] поки неможливо встановити, що сталося з гр. Альтштай, який проживав по вул. Пекарській буд. 8 кв. 8. Але зі слів мешканців, гр. Альтштай і його родину вивезли німці невідомо куди. До цього часу на квартиру не повернулися» Там само. Спр. 162. 8 арк.. Бачимо, що ніхто з мешканців будинку нічого не вказав про колишніх сусідів-євреїв. Очевидно, йшлося про «старих» сусідів, адже за написом «зі сусідів її / його ніхто не знає» можемо судити про «нових» приїжджих з інших областей СРСР, які не могли пролити світло на «зниклих»: «[...] перевіркою на місті поки що неможливо встановити, що сталося з гр. Розенталь, яка мешкала в м. Львові по вул. Пасаж Фелерів нр. 5. Із сусідів ніхто її не знає. До цього часу на квартиру не повернулася» Там само. 20 арк.; «[...] поки неможливо встановити, що сталося з Вашою дружиною, яка проживала по вул. Домагаличів 3 кв. 5. З мешканців цього будинку її ніхто не знає. Якщо нам буде відома адреса, зараз напишемо Вам» Там само. 30 арк..
Ще менш інформативними були відповіді, якщо будинок став нежитловим чи зазнав руйнувань. Адже розміщення госпіталю, військової частини, установи в колишній житловій споруді практично не залишало шансів що-небудь довідатися про долю жителів: «[...] встановити не вдалося, де в сучасний [мо]мент знаходиться тов Роткоф, тому, що в цьому будинку в сучасний [мо]мент знаходиться установа, в період німецької окупації також була якась установа» Там само. Спр. 160. 124 арк.;
«[...] нами ще нічого не встановлено, так, як цей будинок занятий установою і з жильців, які мешкали в 41 р., нікого нема. Двірник також новий» Там само. 94 арк.; «[...] по вул. Листопада 24, де проживали ваші родичі Гр. Вансберг Наум, не можемо нічого довідатися, де він. Зараз там військ. ч-на і ніхто зі старих жильців не живе» Там само. 12 арк.. Восени 1945 р. після безуспішної перевірки в листах наприкінці дописували: «В адресному бюро м. Львова такі не числяться».
Утім сусіди і двірники таки мали відомості, деякі навіть досить детальні, що добре видно зі свідчень про врятованих у Голокості. Знищення не становило таємниці для місцевого населення Усноісторичні дослідження доводять, що Голокост не був табуйованою темою в повсяк-денному спілкуванні пересічних людей [22, С. 53].. Частина львів'ян виїхала зі своїх помешкань із тієї території міста, яка ввійшли до створеного у жовтні 1941 р. ґетто, а інші не могли про це не знати. Виживання на межі виснаження й голоду в ґетто, звідки вивозили до таборів смерті Белжець і Собібор, у створений у місті Янівський концтабір; розстріли на околицях -- львівська щоденність часів німецької окупації. Більшість населення Львова залишалася сторонніми спостерігачами, не брала участі, але й не допомагала євреям [10, С. 123--124].
Чому сусіди мовчали про Голокост? В 'їхніх свідченнях радянська влада не була зацікавлена? Свідчення оповиті страхом -- безпосереднім очевидним страхом перед радянською владою, але й опосередкованим страхом як побічним вираженням побаченого / скоєного в роки окупації, як витісненого, несвідомого [23, С. 115].
Звільнення від нацистів було «періодом контрастів: надії -- проте водночас і розгубленості, й полегшення, відродження -- але водночас моментом розплати.
Це була найгостріша дихотомія -- між єдністю та розділенням», і нерідко ті, хто найбільш яро вимагали «справедливості» на звільнених від нацистів територіях та чинили самосуди, «дуже забруднили руки під час окупації й у такий спосіб намагалися позбутися очевидців» [10, С. 131; 23, С. 174--175], а «очищення» визволених територій від колабораціоністів та різноманітних «ворожих елементів» перетворювалося в уже звичні масові репресії [24, С. 132].
У проваллі мовчання: ґетто
У листах-відповідях на запити про зниклих львівських євреїв влада всіляко уникала згадки про місцеве ґетто. Офіційний дискурс Голокосту зводився до констатації того, що «німці» «виселяли» цілі сім'ї «куди невідомо» або вони десь «вибули». Дуже поширене: «німці вивезли невідомо куди», «вивезений німцями невідомо куди». Траплялося й формулювання «кудись вивезли німці» (куди саме -- не зазначали).
Заборону згадувати ґетто яскраво засвідчують копії процензурованих листів-відповідей -- в усіх текстах ізоляцію «до гетта» закреслено чи замальовано іншим чорнилом. Над закресленим досить часто механічно надписували слово «німці»: «німці під час окупації 'їх вивезли до гетта (“до гетта” закреслено й надписано “німці” -- Г. Б.), про дальшу судьбу нам невідомо, як встановимо додатково сповістимо» ДАЛО. Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 160. 93 арк.. При цьому відповіді про вивезених у ґетто продовжували обнадійливі слова про «подальші пошуки» та «додаткове сповіщення».
Всюди йшлося про примусове виселення в ґетто: «вивезли», «були вивезені», але не «переїхали до гета». У копії листа-відповіді про долю особи на прізвище Гессель спершу вписали: «[...] встановлено, що там мешкав Гессель, але в часи нім. окупації переїхав до гета (“переїхав до гета” закреслено -- Г Б.).
В сучасний момент про місце його перебування нам невідомо, як тільки встановимо, повідомимо окремо» Там само. 99 арк.. «Переїхав до гета» змінили на «був вивезений німцями». «Німці» могли «вигнати» родину з помешкання, але не «до гетта»: «[...] встановлено, зі слів старих мешканців будинку № 34 по Зеленій тов. Мазан Катерини, яка добре знає сім'ю Гроноветер, що в 1943 році всю сім'ю, в складі трьох чоловік, німці вигнали до гета (“до гета” закреслено -- Г Б.) і більше Гроноветер в цей будинок, по Зеленій 34, не поверталися» Там само. 215 арк.. У цьому листі-відповіді, як і в багатьох інших, слова «до гета» інтенсивно замальовані чорнилом іншого кольору.
З-поміж усіх опрацьованих листів влади тільки в одному було зазначено непевну інформацію про загибель, щоправда на тлі ствердних відомостей про те, що вижила донька розшукуваної жінки: «[...] встановлено, що там мешкала Кналь Ізраіля, яка з приходом німців була вивезена до гета (“до гета” закреслено -- Г. Б.) і по неточними відомостями загинула, її дочка жива. Зараз встановлюємо (“Зараз встановлюємо” закреслено -- Г. Б.) адресу її перебування, про що додатково сповістимо. Спишіться зі своїм двірником по в. Пельчинській 21» Там само. 101 арк.. Обнадійливе «Зараз встановлюємо» закреслили, натомість дописали про додаткову потребу сконтактувати з двірником.
Відповіді секретарів виконкомів різних районних рад Львова різнилися, що підтверджує відсутність усталених формулювань та ініціативність на місцях [20, С. 98, 103]. Секретар виконкому Сталінської райради, до прикладу, жодного разу не згадав про ґетто.
У листах-відповідях секретаря Червоноармійської райради про вивезення в ґетто всюди викреслено. На тлі цього суцільного мовчання виокремлюється відповідь завідувачки загального відділу Шевченківської райради У ДАЛО не збереглася окрема справа Шевченківського р-ну Львова. М. Лаушкіної про створення ґетто за вказаними адресами й невідому долю мешканців: «На Ваше запитання про родину Бранштайн відповідаємо. По вул. Лимановського 4 було влаштовано німцями гето, тому неможна установити судьбу родини, Довідкове бюро сповістило, що такі у Львові не мешкають» ДАЛО. Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 163. 30 арк..
Не йшлося про Голокост та ізоляцію в ґетто й у листах-відповідях про масові виселення з конкретного будинку: «[...] встановлено, що Блуменжиль І. була виселена з цього будинку в 42 р., разом з усіма мешканцями, під час німецької окупації німцями» Там само. Спр. 160. 123 арк.; «[...] при перевірці квартири по вул. св. Софії 32/10 встановлено, що гр-н Шиф, Шнербек, Равін з цього будинку 'їх виселили. Жителям невідомо куди» Там само. 47 арк..
Простежується певна закономірність. У відповідях влади здебільшого зазначали лише прізвища людей (із приставкою «тов.» і «гр.»), які зверталися по допомогу в розшуках євреїв. У листах із повними даними прохачів повнішими були й відомості про розшукуваних (це може свідчити про непересічність таких прохачів). До прикладу, в одному з «розширених» листів Там само. 171 арк. зазначено інше формулювання: «[...] в часи німецької окупації вивезли німці і про дальнішу судьбу поки що не встановлено». Як бачимо, початок стандартний, але кінцівка заміняє звичне «до цього часу ще на своє мешкання не повернули». Оце «дальнішу судьбу поки що не встановлено» значно ближче до озвучення трагедії Голокосту.
Восени 1945 р. частіше деталізували «старих» мешканців-очевидців: «[...] встановлено, що розшукувані гр-ни Фріндлер Розалія Г., Фріндлер Мойсей І., Фріндлер Софія, Шапіро Анна І., Шапіро Сара і Артур в 1943 р. були вигнані німцями в гетто (“в гетто” закреслено -- Г. Б.) і назад не повернулися.
Зі слів старих мешканців Карпин Ірини і її чоловіка» Там само. 229 арк.. Бачимо, що поряд із конкретизацією інформаторів вперше зазначається формулювання: «розшукувані гр-ни», в якому важить тепер і «розшукувані», і знову «громадяни». Знову тому, що до квітня 1945 р. часто вживали формулювання «громадяни» як щодо розшукуваних євреїв, так і приставку «гр.», «гр-нка» до адресантів, наприклад, « [...] громадянин Глянцер Давид в 1943 році виїхав не відомо куди» Там само. 82 арк.. Але в період із квітня до жовтня 1945 р. до євреїв жодного разу не зазначали «громадяни», а до адресатів зверталися лише «тов.».
«Родина була взята німцями, в живих зісталося...»: історії врятованих
На тлі дуже загальних і непевних відписок («[...] мешкав до 1941 р., а з приходом німців виїхав невідомо куди», «[...] ще в 1941 р. виїхав невідомо куди і ще не повернув») поодинокими були деталізовані й обнадійливі відповіді про виїзд за межі Львова та можливий порятунок, про який не зазначалося, але це виразно відчувалося в текстах: «[...] зі сім'єю виїхав до міста Радом до родичів»; «[...] в 1941 р. виїхав до м. Ржешова (Жешув -- Г. Б.), адресу в м. Ржешові нам не вдалося встановити», «[...] виїхав з приходом німців по неточним відомостям до Варшави», «[...] в часі німецької окупації вибув невідомо куди. Двірничка сказала, що він мав родину в Кракові і дуже можливо виїхав до м. Кракова».
Вказували, куди або й до кого саме виїжджали: «[...] зі свідчень домоуправи і дворника встановлено, що гр. Співак Цира, яка проживала у м. Львові до 1941 р. по вул. Фурманські № 7, виїхала м. Бібрка Львівської області. Поки що точної адреси не можемо Вам подати, тому що нам невідомо» Там само. Спр. 162. 76 арк.; «[...] встановлено, що Фрід Міна, яка проживала по вул. Личаківській № 53, зі слів домоуправи і двірнички виїхала в 1941 р. до міста Ковель до своєї матері. Інших відомостей про неї не маємо» Там само. Спр. 160. 41 арк.. Як правило, зі Львова виїжджали ті євреї, яким удалося отримати «арійські документи». У селах і містечках вони допомагали в господарствах, жінки влаштовувалися прислугою, а чоловіки працювали в різних майстернях і бюро [11, С. 551]. Відомо, що декілька тисяч львівських євреїв пережили Голокост поза межами міста і здебільшого до нього вже не поверталися [25].
Серед загалу однотипних, коротких, загальних відповідей вирізнялися точні свідчення про тих, хто вижив, і в яких помітно наголошені слова «живий», «жива»: «[...] встановлено, що родина Шток з приходом німців була вивезена до гета (“до гета” закреслено -- Г. Б.), а Йосиф Шток в сучасний момент живий і знаходиться у Варшаві» Там само. 92 арк.; «[...] родина була взята німцями, в живих зісталося гр. Родваум, який мешкає в городі Львові, але невідомо де, і брат Шляйхер Саламон, який пішов до Червоної армії в 1944 році [...]» Там само. Спр. 163. 31 арк.. Як бачимо з нижче наведених уривків, здебільшого йшлося про вцілілих у Голокості дітей і молодь:
• «[...] сповіщаємо прізвище двірника по вул Пелчинській 21, яка знає про те, що дитина т. Кноль є жива, її прізвище Орник Марія» Там само. Спр. 160. 109 арк.
• «[...] зі свідчень мешканців, його вивезли німці невідомо куди, за деякими відомостями дочка гр. Флісера жива, іноді приїжджає до м. Львова. Якщо нам вдасться її побачити, то сповістимо адресу додатково» Там само. Спр. 162. 77 арк.
• «[...] зі слів мешканців встановлено, що В / брат гр. Коднер М.М., який проживав до 1941 р. в м. Львові по пл. Галицькій нр. 14 кв. 10, разом з дружиною вивезені в 1943 р. німецькими загарбниками невідомо куди. Ваша племінниця Аделя Коднер жива, декілька місяців тому виїхала до Польщі, адреса її нам невідома» Там само. 152 арк..
У «колективних» запитах про долю євреїв позитивна відповідь хоча б про одного / одну особливо вирізнялася на тлі всіх решти розшукуваних, де була суцільна невідомість: «[...] до війни там жили [...], під час німецької окупації були вивезені»: «[...] внаслідок перевірки по вул. Лазаря 6 встановлено, що до війни там жили (слово нерозбірливо -- Г Б.) і Бойген, які під час німецької окупації були вивезені і до цього часу до свого мешкання не повернули.
По вул. Яновській 56, встановлено, що там мешкав Біллер. Якого під час німецької окупації вивезли. По вул. Набіляка 14а дійсно проживав Аусман, який під час окупації німцями Львова ховався, а з приходом Червоної армії виїхав з м. Львова невідомо куди» Там само. Спр. 160. 113 арк..
Серед усіх опрацьованих листів удалося відстежити лише одну впевнено ствердну відповідь про врятованих у Голокості з точним зазначенням місця проживання: «[...] встановлено, що там і зараз мешкають гр-ни Розенблат Дебора, Штанвурцель Яков і Штанвурцель Юлій з сином, а гр-н Розенблат С. і Мангейм Г. в часи німецької окупації виїхали зі Львова невідомо куди і до цього часу не повернули » Там само. 163 арк.. У жодній з усіх опрацьованих відповідей влади не йшлося про гуртування повоєнної єврейської громади у вцілілій синагозі на вул. Вугільній у Львові, в якій відбувалися молитви і частина якої слугувала гуртожитком для євреїв без житла, місцем матеріальної та інформаційної допомоги (довідковим бюро) з розшуку зниклих безвісти [10, С. 125].
У Голокості вижила молодь, яка встигла виїхати зі Львова у східні регіони. До львівської влади писали діти загиблих та інші родичі: «[...] встановлено, що гр. Вайсберг -- помер в 1941 р., а жінку його, дочку Вашу і її чоловіка, які проживали по вул. Гофмана № 3, вивезли німці невідомо куди. Син Вова виїхав в 1941 р. до СРСР, який написав листа до домоуправи. Коли довідаємося адресу, то додатково Вам вишлемо» Там само. Спр. 162. 42 арк.; «[...] зі слів двірнички встановлено, що В / батьки, які мешкали до 1943 р. по вул. Кльоновича нр. 14 кв. 5, забрані німецькими загарбниками невідомо куди, до цього часу на квартиру не повернулися » Там само. 153 арк.. Серед усього масиву опрацьованих листів трапилася лише одна згадка про розшук мобілізованого (Н.Я. Лендаца) до Червоної армії в 1941 р., подальша доля якого мешканцям була невідомою Там само. Спр. 160. 62 арк. Є. Наконечний у спогадах писав про багатьох охочих серед львівської єврейської молоді у червні 1941 р. воювати в лавах Червоної армії, яким у військкоматах відмовляли [21, С. 86--87]..
Згадки про тих, хто вижив у Голокості, не лише вирізняли та уточнювали формалізовані відповіді, але й змінювали те незмінне «вивезені німцями невідомо куди»: «Виконком Червоноармійської райради сповіщає, що обстеженням встановлено: родина Цукерштейн; мати і дочка були угнані в Германію, Ісака і Михайла Цукерштейна бачили сусіди після війни во Львове» ДАЛО. Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 160. 234 арк.. Аби виїхати на примусові роботи до Німеччини, єврейки діставали «арійські документи» і спеціальний виклик, а далі всіма способами намагалися потрапити до гурту людей, яких уже відібрали чи зловили для вивезення [11, С. 551--552].
«Угнані в Германію», як бачимо, не перекладено українською й радше виступає як уже вироблене формулювання на осінь 1945 р. Восени того року у відповідях Червоноармійської райради (вже російською мовою) також траплялося формулювання «угнаны немцами в гетто (“в гетто” закреслено -- Г. Б.)» Там само. 229 арк..
На тлі майже однотипних відповідей про долю євреїв, до прикладу, вирізняється зовсім інший, впевнено обнадійливий, зміст листа про розшук гр. Котовської: «На Ваш лист Червоноармійська райрада повідомляє, що при перевірці кв. по вул. Пушкіна 6 вияснено, що гр. Котовська в цьому домі не проживає, з'ясовували в адресному столі, також не знають, а Львів великий, пишіть ще в адресний стіл, можливо ще розшукають» Там само. 86 арк.. За відсутності листа-звернення до львівської влади з поясненнями можемо лише припустити, судячи зі змісту відповіді, про можливо неєврейське походження розшукуваної.
«Німці», «німецькі загарбники»: окреслення ворога
У листах влади найбільш поширене загальне й розмите означення ворога як «німці», а німецьку окупацію часто подавали скорочено «нім. окупація». Як окреслювали ворога, окрім цих формулювань та чи змінювалися ці означення впродовж 1944 і 1945 рр.?
До березня 1945 р. (запровадження друкованих бланків) відповіді львівських посадовців були дещо «вільніші», нестандартизовані й тому детальніші. В них згадані «старі» двірники-інформатори, привертає увагу подвійне наголошення «в часі німецької окупації, німці» (особливо в листах про долю залишеного майна при евакуації зі Львова у червні 1941 р.): «Ваша квартира по вул. Супинського 17 кв. 5, в якій Ви проживали до війни, в часі німецької окупації, німці займали цілий будинок, про речі і меблі нічого не відомо де поділись, двірничка Бернас сказала, що вона нічого не знає про Вашу квартиру» Там само. 80 арк..
Лише в деяких листах до 'їх уніфікації в березні 1945 р. згадано «німецьку поліцію» (відповідь Акілі Дістенфельд (Akila Distenfeld) з Єрусалима): «Повідомляємо Вас, що Кагане Ізраїль, котрий проживав по вул. Стрийській, забрала німецька поліція, і про його долю нам нічого не відомо» Там само. 78 арк.. Адресанту Кац А.Г. із Кустанайської обл. повідомляли, що «гр. Зельцберг, котрі проживали по ул. (нерозбірливо -- Г. Б.) забрала німецька поліція в 1942 р., про що стверджують свідки» Там само. 34 арк..
У відповідях мобілізованим про розшук членів сім'ї Там само. Спр. 162. 7 арк. чи про майно військовиків, евакуйованих зі Львова у червні 1941 р., вказували «німецьких загарбників»: «[...] всі речі, які були в квартирі [...] забрані німецькими загарбниками», «[...] речі Ваші вивезені німецькими загарбниками» Там само. 34--35 арк.. «Окупацію німецькими загарбниками» згадано також в листі до Палестини: «[...] перевіркою на місті встановлено зі свідчень домоуправи, що гр. Пісюк і його родина, які проживали по вул. Баторого 38, під час окупації німецькими загарбниками з м. Львова виїхали невідомо куди. До цього часу до м. Львова не поверталися» Там само. 49 арк..
З травня 1945 р. різним адресантам дедалі частіше секретарка виконкому Сталінської райради (на відміну, наприклад, від Червоноармійської) відписувала про вивезених львівських євреїв «німецькими загарбниками». Тоді ж з'явилося формулювання: «за час тимчасової окупації м. Львова німецькими загарбниками». Травень 1945 р. тут видається невипадковим. Як зазначив С. Єкельчик, «у радянській пропаганді останнього етапу війни етнічні пейоративи з'являлися нечасто [...]. Під час вирішальних битв у “збалансованішу” концепцію ненависті (за якою радянський народ ненавидів не німців, а нацистів, їхні злочини, а не їхню природу) просочувалися етнічні упередження» [1, С. 26]. «Вивезені німецькими загарбниками невідомо куди» використовували у виконкомі Сталінської райради вже постійно з травня 1945 р. і до різних адресантів.
Щодо окреслення німецько-радянської війни, то в усіх листах влади за 1944--1945 рр. про період до нападу Німеччини на СРСР вживали формулювання «до початку війни» або просто «до 1941 р.», лише в одному тексті за квітень 1945 р. зазначено «Вітчизняна війна»: «[...] зі свідчень домоуправи гр. Пінкус Мандель, який мешкав до Вітчизняної війни м. Львові по вул. Личаківській № 22, вивезен невідомо куди німцями. До цього часу на квартиру по вул. Личаківській не повернувся» Там само. 70 арк..
Майно львівських євреїв
Листи до львівської влади про долю євреїв, здавалося б на перший погляд, писали родичі, друзі чи знайомі. У відповідях, як уже вказувалося, не деталізували родинний чи інший зв'язок із розшукуваними єврейськими родинами. До березня 1945 р., коли ще не запровадили стандартних бланків зі вписаними відповідями, можна було прочитати розлогіші відповіді про те, що львівських євреїв розшукували, зокрема як сусідів, котрим евакуйовані у червні 1941 р. залишили своє майно під нагляд: «На Ваш лист Червоноармійська райрада повідомляє, що при перевірці будинку по вул. Строхи 9 кв. 2 вияснено, що в цьому будинку зі старих мешканців нікого не залишилося, сім'ю (слово нерозбірливо -- Г. Б.) виселили німці невідомо куди, тому встановити Ваші речі, де вони, невідомо. Сім'я Кролекових теж там не проживає» Там само. Спр. 160. 73 арк..
Майнове питання в листах до влади стосувалося двох випадків: майна львівських євреїв (таких листів зовсім обмаль) і, насамперед, залишеного на догляд євреям-сусідам майна вихідців зі східних регіонів при їх спішній евакуації з міста у червні 1941 р. Повернути залишені при виїзді речі та меблі було складно [26--27]. Розшук львівських євреїв як «доглядачів» за меблями й речами евакуйованих сусідів становить окрему чисельну групу листів-звернень до міської влади. З осені 1945 р. дедалі частіше в листах-відповідях про стан майна після евакуації зі Львова конкретизували достовірність усної інформації двірників із зазначенням його / її прізвища: «[...] встановлено зі слів двірника по Леона Сапеги № 7, який багато років працює двірником цього будинку, що гр. Демська Ф. Є. в цьому будинку не проживала і не проживає» Там само. 218 арк.; «[...] встановлено, що квартира по (слово нерозбірливо -- Г. Б.) Софії 5/8, під час окупації була зайнята, і меблі, що належали тов. Степановій, були вивезені до Німеччини. Вірогідність цього підтверджує тов. Беднерчук, який працював до 1941 р., і на даний час працює двірником» Там само. 219 арк.. Такого роду деталізація особи двірника / двірнички в листах про долю львівських євреїв була більшою рідкістю, аніж у зверненнях про майно евакуйованих у червні 1941 р.
Формулюванням «в 1941 р. був забраний невідомо куди німцями» означується й розстріл польських професорів у Львові в липні 1941 р. -- на прикладі завідувача кафедри акушерства та гінекології міського загального шпиталю д-ра Станіслава Мончевського [28, С. 115] у листі-відповіді Бабкіній М.М. з Лозової Харківської обл. про стан «її речей в квартирі»: «[...] встановлено, що на Академічній вул № 28 кв. 5, де В / жили разом з професором Мончевським зараз міститься прокуратура. Зі свідчень Д / у професор Мончевський в 1941 р. був забраний невідомо куди німцями, родина його виїхала за часів німців до Варшави. Речі, які належали професору Мончевському були передані до Сталінського райфінвідділу для реалізації. Щоби вияснити, де В / речі, необхідно сповістить виконком райради, які саме речі в квартирі Мончевського В / належали» Там само. Спр. 162. 7 арк..
В листах влади зі згадкою про майно львівських євреїв кидається у вічі однакове формулювання щодо людей і речей -- останні теж «були вивезені німецькими загарбниками, за час тимчасової окупації м. Львова, невідомо куди» Там само. 102 арк.. Як і з розшукуваними людьми, службовці бралися лише «перевірити» відсутність майна. Підтверджували, що до війни дійсно проживала вказана сім'я, у часи німецької окупації майно забрали чи розпродали Євреї передавали частину свого майна на зберігання знайомим, сусідам або розпродува-ли [29, С. 101 --103]. Нерідко все майно сільських євреїв сусіди самовільно розбирали між собою відразу після їх вивезення [22, С. 59--60].. З усних свідчень сусідів або двірників писали про забране в ґетто або дочасно розпродане львівськими євреями майно: «[...] встановлено, що року 1942, родину Шиф вивезли німці невідомо куди.
Виїжджаючи, він забрав з собою всі речі та меблі» ДАЛО. Ф. Р-6. Оп. 2. Спр. 160. 120 арк.; «[...] дійсно мешкав Барах, який в часи німецької окупації, продавши всі речі, виїхав зі Львова, невідомо куди» Там само. 122 арк.. Інколи доповнювали, що квартира вже зайнята новими пожильцями, прибулими з інших областей, які майном довоєнних жителів не користуються: «[...] встановлено, що до війни там дійсно мешкала родина Угарова, яка залишила всі речі і меблі. В часи окупації Львова це мешкання зайняли німці, які все і вивезли. В сучасний момент там мешкає родина, яка в [19]44 р. приїхала зі сходу» Там само. 193 арк..
Весною 1945 р. почастішали листи, в яких підкреслювали повну зміну мешканців того чи іншого будинку:
• «[...] поки що не можемо встановити, що сталося з Вашим чоловіком гр. Работой У М., який проживав у м. Львові по вул Личаківській № 166. В цьому будинку зараз живуть люди, які Вашого чоловіка зовсім не знають» Там само. Спр. 162. 71 арк.
• «[...] поки що не можемо встановити, що сталося з Вашою дружиною Глебхер Ганьою, яка мешкала по вул. Ринок № 12 а, через те, що в цьому будинку зараз мешкають нові люди, які Вашої дружини зовсім не знають» Там само. 73 арк.
• «[...] на жаль, поки що не можемо встановити, що сталося з В / дружиною гр. Киршнер Р., яка мешкала до 1941 р. по вул. Ринок № 5 кв. 11, через те, що в цьому будинку зараз мешкають зовсім нові люди, які не знають В / дружину. Двірничка з сусіднього будинку № 3 теж нічого не знає про В / дружину» Там само. 74 арк..
Читаючи відповіді на зразок «нічого не можемо встановити, тому що в цьому будинку нема жодного мешканця, який би знав Ваших рідних» Там само. 76 арк. перед очима постає пустка повного забуття людей, які тут нещодавно жили. Парадоксально схожими були відписки евакуйованим зі Львова у червні 1941 р. про долю 'їхнього майна: «[...] неможливо встановити, що сталося з В / мебльою та речами, які знаходилися на квартирі по вул. Мучної № 48, тому, що в цьому будинку зараз живуть люди, які про В / речі та меблю нічого не знають» Там само. 92 арк..
* * *
На прикладі листів-відповідей на запити про долю львівських євреїв можемо говорити про приховування Голокосту радянською владою на завершальному етапі війни. Відповіді на індивідуальні звернення мали так само персональний характер -- узагалі не йшлося про Голокост і долучення того чи іншого звернення у групу осіб, загиблих у трагедії. Натомість на кожне прохання про розшук конкретної людини чи цілої єврейської родини, кількох осіб за різними адресами або з одного будинку міська влада давала окремі неоднакові відповіді про «зниклих», але суть їх зводилася до одного -- при перевірці того чи іншого помешкання розшукуваних осіб не виявлено, їх «вивезли», «взяли», «виселили» німці «куди невідомо». Влада фактично бралася лише «перевірити» відсутність «зниклих» людей і повсюдно додавала оманливі обнадійливі кінцівки: «[...] встановлено, що там дійсно мешкала родина [...], яку німці під час нім. окупації вивезли невідомо куди і вони ще до свого мешкання не повернули», «перевіркою встановлено, що такі в квартирі не проживають, де вони, ніхто з мешканців будинку не знає». Нові мешканці та новий двірник, мовчання жителів сусідніх будинків, брак відомостей про точну адресу, руйнування житла у часі війни не давали шансу отримати навіть цієї формальної відписки.
Органи влади старанно уникали згадки про єврейську національність жертв, їх ізоляцію в ґетто. В поодиноких історіях урятованих привертало увагу поєднання «взяті німцями» і «в живих зісталося», де слово «живий» / «жива» фактично означувало трагедію. З весни 1945 р. перестали деталізувати й до того поодинокі згадки про родинні зв'язки з розшукуваними, не зазначали адрес відправників. Приблизно з цього ж часу не було прив'язки до будинку, де жили загиблі, та дедалі частіше йшлося про необізнаних (новоприбулих) сусідів, а з осені 1945 р. більше зазначали «зі слів старих мешканців» (очевидно, тоді вже нечисленних). З подачі влади постає картина тотальної необізнаності чи радше мовчання львів'ян-очевидців Голокосту, втім ми не маємо їхніх первісних свідчень.
Радянський дискурс німецької окупації визначався загальними вказівками вищих органів влади «згори» й помітною роллю місцевих виконавців (у районних радах Львова) з різними поясненнями, про що свідчать опрацьовані листи-відповіді про «зниклих» євреїв. Самі тексти, певні дрібні деталі та цензуровані фрагменти поглиблюють знання про радянську політику пам'яті середини 1940-х рр. щодо Другої світової війни, доповнюють усталене в історіографії проблеми не цілковите заперечення, але замовчування Голокосту у СРСР як небажаної пам'яті, коли заборонялося виокремлювати жертв нацистського режиму за етнічною, національною чи релігійною ознаками. Перспективним залишається компаративний аналіз цієї теми у просторовому і хронологічному вимірах, її введення у ширші контексти офіційної радянської політики пам'яті про війну та німецьку окупацію.
...Подобные документы
Характер Голокосту як безпрецедентного явища, його місце в українській історіографії від часів Другої світової війни до сьогодення. Хід реалізації "остаточного вирішення єврейського питання" на українських теренах, трагічним символом чого є Бабин Яр.
статья [90,0 K], добавлен 07.08.2017Державний переворот в Італії та її капітуляція. Обговорення питань подальшого ведення війни і повоєнного устрою світу на Тегеранській конференції. Жахливі форми антисемітської політики, яку проводили нацисти в роки Другої світової війни, жертви Голокосту.
презентация [673,9 K], добавлен 08.12.2012Осмислення місця і ролі ОУН в українському рухові опору тоталітарним режимам в роки Другої світової війни. Висвітлення процесу трансформації поглядів провідників ОУН на основі досвіду діяльності похідних груп на окупованій німцями території України.
реферат [28,5 K], добавлен 12.06.2010Основні процеси та явища, характерні для людської спільноти. Вивчення та фіксація хронологічного викладу Другої світової війни (1939-1945 рр.) Визначення закономірностей та принципів явищ. Пошук істини на стику різнопланової історичної джерельної бази.
реферат [16,2 K], добавлен 12.04.2016Тимчасовий режим у Франції (1944-1946 рр.). IV Республіка, утворення V Республіки, режим "особової влади". Розвиток країни після Ш. де Голля. Соціально-економічний і політичний розвиток у 80-90-х рр. (Ф. Міттеран). "Співіснування" наприкінці ХХ ст.
контрольная работа [72,9 K], добавлен 26.06.2014Голокост - систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу. Історія переслідування і знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною у 1933-1945 рр.
творческая работа [10,9 M], добавлен 17.05.2012Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010Масові винищення єврейського населення в м. Славута. Збройне повстання підпільників весною 1942 року. Спогади ветеранів про перші дні війни. Славутський концтабір "Гросслазарет Славута. Табір 301". Холокост у місті. Партизанський рух. Визволення Славути.
реферат [36,3 K], добавлен 09.01.2011Постать митрополита Полікарпа (Сікорського), його життя та діяльність. Функції церковних установ під час Другої Світової війни (1941 1944 рр.). Значення митрополита Полікарпа як тимчасового адміністратора Українській Автокефальній Православній Церкви.
статья [95,4 K], добавлен 19.09.2017Розгляд взаємодії влади та закону у Болгарії від завершення Першої світової війни до утвердження "ери Живкова" у висвітленні істориків упродовж 1957-2011 роки. Історіографічне осмислення доробку української болгаристики. Протистояння влади й суспільства.
статья [28,7 K], добавлен 14.08.2017Політика радянської влади в Україні 1919 року. Характеристика Конституції УСРР 1919 року: вплив на державотворення країни. Основні завдання, положення Конституції та ідеологічне обґрунтування. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів.
реферат [28,8 K], добавлен 28.10.2010Початок війни, причини невдач, окупація України. Політика окупаційної влади. Партизанський рух і підпільна боротьба на території України. ОУН та УПА. Визволення та відбудова України. Етапи Другої світової війни.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 15.07.2007Перші відомості про початок війни. Наступ німців та окупація Вінниці. Створення нових органів влади у місті. Масові репресії та розстріл євреїв, депортація молоді до Німеччини. Підпільний та партизанський рух на Вінниччині, її визволення від загарбників.
реферат [5,9 M], добавлен 02.01.2014Вивчення шляхів розграбування окупантами національних багатств України у часи Великої Вітчизняної війни. Дослідження злочинів, здійснених нацистами проти євреїв (геноцид єврейського народу). Випробування, які чекали українців, вивезених в Німеччину.
реферат [30,9 K], добавлен 27.06.2010Історія єврейського народу, розвиток середньої і вищої освіти, суть та мета реформи в галузі єврейського навчання. Сприяння швидкій асиміляції євреїв з іншими народами на землях Волині. Рівень підготовки й методи навчання викладачів рабинського училища.
реферат [26,8 K], добавлен 12.06.2010Етапи відновлення радянської влади в західних областях України. Аналіз колгоспної системи загальнорадянського зразка. Характеристика форм радянської організаційної роботи. Особливості розвитку соціально-економічного життя західних областей України.
дипломная работа [259,5 K], добавлен 12.09.2012Підготовчі заходи та бойова діяльність військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни та в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках. Військові сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 06.11.2010- Еволюція румунського комунізму: від сталінського тоталітаризму до націонал-комунізму Нікола Чаушеску
Етапи становлення, розгортання та еволюції румунської комуністичної партії. Прихід до влади у 1944-1947 роках за допомогою Радянської армії. Знищення опозиції в усій країні і забезпечення влади комуністичного режиму, встановлення одноосібної диктатури.
статья [32,8 K], добавлен 11.09.2017 Аналіз особливостей періодизації церковно-радянських відносин. Знайомство з пропавшими безвісті храмами Приазов’я. Розгляд причин руйнації церковних споруд в роки радянської влади. Характеристика Благовіщенського жіночого монастиря на Херсонщині.
курсовая работа [81,0 K], добавлен 12.10.2013Суть пакта Ріббентропа-Молотова та таємний протокол до нього. Початок Другої світової війни. Приєднання частини західноукраїнських земель у 1939-1940 р. до УРСР і СРСР. Радянізація західних областей України, репресії радянської адміністрації в краї.
реферат [17,4 K], добавлен 15.08.2009
