Штрихи до біографії Петра Мечника (1885—1953) — педагога, філолога, психолога та етнолога

Своєрідний характер гуцульських народних обрядів (арк. 3--6).

[Част.] ІІ.

Основні мотиви похоронного ритуалу (арк. 6--7).

Роль «земляних богів» (арк. 7--8). ⁹ Один із найавторитетніших дослідників українців Закарпатської області другої половини 1940-х--1950-х років, упродовж 1951--1957 рр. працював старшим науковим співробітником відділу етнографії новоствореного Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР. Під час експедицій 1945 -- початку 1950-х років численними місцевостями Закарпатської області він зібрав чимало цінних відомостей про поховальну обрядовість. У 1947 р. у статті про побут населення Закарпаття дослідник увів у науковий обіг низку нових описів ігор при покійнику, зауваживши, що частина них нагадує давні обряди юнацьких ініціацій [76, с. 81, 84--87]. А в 1954 р. він опублікував окрему статтю з відповідної проблематики [75], що мала стати підрозділом його майбутньої докторської дисертації про традиційну та сучасну культуру та побут українців зазначеної області [77]. На відміну від П. Мечника дослідження І. Симоненка вже були написані у дусі марксистсько- ленінської методології.

Примітивні засоби охорони перед злими духами і похоронні голосіння (арк. 8--9).

Стереження мерця («посижінє») (арк. 9--11).

Обрядові забави біля мерця (арк. 11--15).

Інші засоби боротьби зі смертю (арк. 16--18). [Част.] ІІІ.

Теорія «хвилевого відживання» примітиву (арк. 18--19).

Відкинення теорії «відживання» (арк. 19--22).

Де отже шукати джерел гуцульського примітивізму? (арк. 22) (на останній сторінці машинопису є лише один великий неповний абзац цього підрозділу, проте й він перекреслений олівцем, а знизу сторінки тим же олівцем дописано «Диви рукопис!» [51, арк. 22]).

Перша частина носить вступний характер, де автор вказав на стан збереження традиційної духовної культури гуцулів та її значний науковий потенціал. П. Мечник поставив перед собою завдання простежити елементи примітивного анімізму, яких, за словами вченого, на той час «на Гуцульщині [...] ще так багато і вони такі живі, свідомість гуцула так запрятана ними, а віра й переконання в дійсність усіх цих надприродних істот і в їхній постійний вплив на всеньке життя і долю гуцула і його маржини така велика й непохитна, що, ско- ординовуючи оцю свою віру й думки з відповідною до цього поведінкою, -- гуцул створює довкруги себе світ екзотики, світ містики, світ давньо- минулого примітиву, якого в такій формі і в такому насиленні не знаходимо вже в ніякому кутку Європи» [51, арк. 2].

У другій частині вчений подав перелік виділених ним п'яти «основних мотивів похоронного ритуалу», але основну увагу зосередив на останньому з них -- «боротьбі примітивної громади зі самою смертю, яку намагається вона перемогти, подібно як летаргію та омлівання, яких звичайно не відрізняє від смерті» [51, арк. 6]. Зокрема, з цим мотивом він пов'язував такі звичаї як примітивні практики «земляних богів», до певної міри голосіння або «приказування», але передовсім -- стереження померлого («посіжінє») разом із іграми та забавами біля мерця; обрядодії, які «доконуються в зв'язку з вірою у мертвячу силу трупа» [51, арк. 6].

Натомість у третій частині дослідження автор проаналізував погляди прихильників та противників теорії «хвилевого відживання» примітиву, згідно з якою примітивні, дологічні залишки, що сховані в підсвідомості людини, під впливом сильного емоційного потрясіння у зв'язку зі смертю дорогої особи тимчасово відновлюються та створюють психологічні ситуації, що аналогічні до давньої примітивної дійсності. Проте в підсумку він дійшов висновку, що «ні складна теоріяЛеві-Брюля, ні гарна й глибоко подумана концепція К. Грушевської нашої проблеми не розв'язують» [51, арк. 22]. Зрештою дослідник спробував підійти до вирішення цієї проблеми з іншого боку без застосування окремих гіпотез чи теорій, а пошукати джерела «гуцульського примітивізму» та аналогічних пережитків, що характерні для низки інших народів Карпат та Балкан. Зокрема в останньому підрозділі П. Мечник спробував пов'язати ці культурні явища зі спільними пережитками культури колишніх фракійських племен, що проживали на окреслених теренах ще до слов'янського розселення [51, арк. 22]. Щоправда, той факт, що єдиний абзац третього підрозділу (він обірваний посеред речення), що увійшов до збереженої частини машинопису, є перекреслений олівцем, схиляє до думки, що можливо П. Мечник під час обговорення роботи з колегами змінив свої погляди стосовно того, де ж все-таки слід шукати джерел «гуцульського примітивізму», тому й був підготовлений поправлений рукопис, проте його доля невідома.

Як показує аналіз збереженого машинопису, основну джерельну базу цього дослідження склали описові праці про гуцулів кінця ХІХ -- першої третини ХХ ст., передовсім авторства В. Козарищука (1889), Раймунда Фрідріха Кайндля (1894), Антона Онищука (матеріали зі с. Зелениця), Петра Шекерика-Дониківа (матеріали зі с. Голови на Ко- сівщині), Михайла Коцюбинського, Гната Хотке- вича та ін. Водночас П. Мечник жодного разу не згадав про використання власних польових етнографічних матеріалів. Важливим теоретичним підґрунтям для П. Мечника послужила стаття Зенона Ку- зелі про сидіння та забави при покійнику в українській традиції [78].

Свідченням високого рівня підготовки П. Мечника є проведений ним аналіз поглядів низки авторитетних західноєвропейських вчених (і не лише етнологів чи антропологів) другої половини ХІХ --першої половини ХХ ст. відносно досліджуваної ним проблеми: французів Люсьєна Леві-Брюля та Вальтера Лур'є, чеха Ченека Зіберта, поляка Адама Фішера, англійського соціолога Герберта Спенсера, німецького психолога Вільгельма Вундта, представників Віденської школи Вільгельма Шмідта та ін. З радянських етнографів П. Мечник кілька разів покликається лише на праці відомого дослідника корінних етносів о. Сахалін та Сибіру Лева Штернберга (1861--1927) (передовсім на його статтю у ленінградському журналі «Этнография» (1926, № 1--2)), який насправді в той час ще був прихильником еволюціоністських ідей, а не марксистської методології [79, с. 114; 80, с. 161]. Водночас слід відзначити високі оцінки праць видатних українських учених Федора Вовка, Михайла та Катерини Грушевських, постаті яких тодішньою наукою вже згадувались лише з епітетом «буржуазний націоналіст».

Проведений аналіз тексту збереженого в архіві фрагменту роботи та згадок про це дослідження в інших джерелах дає можливість зробити кілька важливих висновків:

По-перше, цей варіант дослідження був завершений десь наприкінці 1945 р. на основі давніших на- працювань П. Мечника. Проте співвідношення між тими давнішими напрацюваннями та текстом, написаним безпосередньо у 1945 р., досі залишається відкритим. Про особливу новизну в плані джерельного матеріалу тут говорити не доводиться, проте це дослідження П. Мечника слід радше розглядати як цікаву пам'ятку етнологічної думки, що була створена в середині 1940-х років представником Львівського етнологічного центру.

По-друге, в наявних документах ніде немає плану та структури цього дослідження, проте можемо припустити, що підрозділ Ш.3 був останнім, у ньому підводились загальні висновки цього дослідження.

По-третє, стосовно ж варіантів цього дослідження, які були підготовлені П. Мечником станом на грудень 1945 р., слід говорити щонайменше про три:

№ 1. рукопис, який можемо датувати кінцем осені -- груднем 1945 р. (його доля невідома);

№ 2. збережений в архіві машинопис (22 арк.), який зараз становить неповний варіант рукопису № 1. Можемо припустити, що первісно машинопис був на один чи кілька аркушів більшим та повністю відповідав рукопису № 1. Проте після обговорення цієї праці з колегами або ж виступу на ювілейній сесії П. Мечник відмовився від своєї гіпотези про походження численних пережитків у традиційній культурі низки народів Карпато-Балканського регіону від фракійських племен. З огляду на це він повністю відкинув перший варіант підрозділу ІІІ.3, а тому початок цього підрозділу на арк. 22 був перекреслений, а інші аркуші з текстом цього підрозділу взагалі усунуті з машинопису;

№ 3. новий варіант рукопису підрозділу ІІІ.3, де П. Мечник висловив якісь інші думки стосовно походження пережитків у духовній культурі гуцулів. Про нього згадано в правках, що були зроблені олівцем на останній сторінці збереженого машинопису, проте доля цього рукопису як і його зміст, на жаль, невідомі.

По-четверте, на цьому дослідженні П. Мечника, як і на тогочасних працях більшості представників Львівського етнологічного осередку, практично не позначилась марксистсько-ленінська методологія. Відзначимо, що обидві ці тенденції були характерні для значної частини праць львівських етнологів середини 1940-х років (В. Пастущина, Л. Сухої та ін.) [4, с. 261; 73, с. 35, 46, 51]. З іншого боку, працю П. Мечника слід розглядати як цікавий зразок міждисциплінарних студій, позаяк при її підготовці автор використав свою добру обізнаність з психологічною проблематикою та відповідною літературою.

По-п'яте, збережений в архіві машинопис мав стати частиною більшого дослідження про духовну культуру гуцулів, над яким П. Мечник працював у наступні роки.

З 1 квітня 1946 р. постановою Президії АН УРСР (протокол № 6 від 3 квітня 1946 р.) П. Мечника перевели на посаду старшого наукового співробітника Музею (зі званням молодшого наукового співробітника) [48, арк. 37 зв.--38]. А вже 7 травня 1946 р. наказом Комітету Культурної освіти установ при Раді народних комісарів УРСР № 141 від 12 липня 1946 р. його призначили на посаду в. о. вченого секретаря музею, позаяк відповідної одиниці у штатному розписі музею не було [48, арк. 3--9, 37 зв.--38] Аналогічною була тоді ситуація й у ЛВ ІМФЕ, де такі ж функції без відповідної ставки тривалий період виконував Михайло Скорик [49, арк. 25]..

9 серпня 1946 р. П. Мечника обрали до вченої ради ДЕМ, до якої також увійшли академіки Ф. Колесса (директор ДЕМ), Василь Щурат (директор Наукової бібліотеки АН УРСР), проф. Іван Крип'якевич (керівник Львівського відділення Інституту історії України АН УРСР, а за сумісництвом завідувач відділу народної техніки ДЕМ), Олена Кульчиць- ка (заслужений діяч мистецтв УРСР, в. о. заввідділу ДЕМ), Ірина Гургула (заступник директора по науковій частині ДЕМ), Степан Щурат (в. о. вченого секретаря Львівських установ АН УРСР, старший науковий співробітник ДЕМ) [49, арк. 30].

Упродовж 1946 р. П. Мечник був постійним учасником наукового семінару співробітників ДЕМ, часто за участі й науковців ЛВ ІМФЕ, на багатьох із них виступав секретарем засідання [49, арк. 22, 31, 36--40]. Саме на засіданні наукового семінару ДЕМ упродовж листопада -- грудня 1946 р. П. Мечник виголосив три доповіді із серії «Радянська етнографія, її цілі і методи», що було важливим компонентом оволодіння представниками тодішнього львівського етнологічного центру марксистсько-ленінською методологіє. На жаль, доля текстів його доповідей нам невідома, проте досить широке уявлення про їхню структуру можна скласти на основі збережених в архіві протоколів цих засідань. Зокрема, 13 листопада 1946 р. він виголосив доповідь «Буржуазна етнографія на Заході під кінець ХІХ і на початку ХХ ст.». На засіданні були присутні усі наукові співробітники ДЕМ та троє науковців із ЛВ ІМФЕ, а в обговоренні найактивнішу участь брали І. Крип'якевич, І. Гургула, Д. Фіголь, М. Козакевич та Ф. Колесса (головував на засіданні). І хоча в назві доповіді верхня хронологічна межа вказана як початок ХХ ст., проте реально тут представлено основні течії західноєвропейської етнології та антропології до 30-х років ХХ ст. Наведемо план цієї доповіді:

«І. Перегляд історичного розвитку західноєвропейської етнографії.

ІІ. Важніші напрямки і досягнення:

відносно питання первісних форм суспільного розвитку людства (Л. Морган і його противники);

відносно проблеми про походження т.зв. пара- лелізмів у культурі:

а) психологічна-еволюційна (класична) школа;

б) культурно-історична школа (школа «культурних кругів»);

Відносно проблеми про первісне (примітивне) мислення:

а) класична школа і теорія анімізму;

б) теорія преанімізму;

в) соціологічна школа Дюркгейма;

г) теорія дологічного мислення Леві-Брюля;

д) патологічне мислення і психоаналіз Фройда.

ІІІ. Невдалі спроби визначення завдань, предмету і методів етнографії на з'їзді німецького т[оварист]ва: Гезельшафт фюр Фелькеркунде -- в 1929 р.» [49, арк. 47].

27 листопада П. Мечник виголосив другу доповідь на тему «Радянська етнографія до Великої Вітчизняної війни». На цьому засіданні були присутні 19 наукових співробітників ДЕМ та ЛВ ІМФЕ, а головувала заступниця директора ДЕМ із наукової роботи І. Гургула. Сама доповідь охоплювала наступні пункти:

«1) Загальний погляд на дореволюційну етнографію в Росії;

Радянська етнографія і головні етапи її розвитку:

а) перший етап: 1917--1929 рр. (залишки ідеології ліберальної буржуазії і великодержавного шовінізму в рад[янській] етнографії цього періоду. Конференція етнографів Москви і Ленінграда в 1929 р.);

б) Другий етап: 1929--1932 рр. (зворот у напрямі марксо-ленінської ідеології та вивчення процесу соціалістичного будівництва);

в) Третій етап -- після 1932 р. (Всеросійська археологічно-етнографічна нарада в Ленінграді в 1932 р. Етнографія -- як допоміжна історична дисципліна. Предмет етнографії -- на основі резолюції наради);

Наукова сесія Відділу суспільних наук АН УРСР у 1938 р. і стаття акад. В.В. Струве в «Сов[етской] Этнографии» в 1939 р. кн. 2 п. з. «Сов[етская] Этнография и ее перспективы» [49, арк. 50].

Попри заявлену тему про радянську етнографію, перша частина доповіді містила короткі відомості про розвиток етнографії в Російській імперії, натомість в двох інших частинах представлено основні віхи розвитку етнографії в Радянській Росії до кінця 1930-х років. Як справедливо відзначає І. Коваль- Фучило, «згідно з новими радянськими віяннями, здійснювати поділ історії науки довелося не за науковими здобутками і фундаментальними дослідженнями чи науковими школами, течіями, а за нарадами, з'їздами і конференціями» [7, с. 29]. З іншого боку, зі зрозумілих причин в структурі доповіді майже не представлені тогочасні дослідження українських вчених.

Натомість останню з циклу доповідь на тему «Сучасна радянська етнографія» П. Мечник представив на засіданні наукового семінару ДЕМ 11 грудня 1946 р. за участі 21 наукового співробітника згаданих вище львівських інституцій за головування акад. Ф. Колесси. І знову ж таки, змушені обмежитись лише наведенням плану самої доповіді, в якій автор на основі найновіших на той момент публікацій спробував представити основні тенденції розвитку та завдання етнографічної науки в Радянському Союзі в період німецько-радянської війни та повоєнні роки:

«1) Коротке резюме попередньої доповіді;

Радянська етнографія в рр. В[великої] Вітчизняної війни;

«Этнография и современность» -- стаття проф. Толстова:

а) завдання рад[янської] етнографії у відношенні до фашистсько-расистських ідей та теорій;

б) «Радянська школа в етнографії»:

аа) поняття «культурних зон» і «культурних провінцій (областей)» у відрізненні від поняття «культурних кругів»;

бб) проблема етногенеза й історичної етнографії:

вв) основні положення, що їх радянська етнографія вважає твердо доказаними і некритично устійненими:

гг) складні і менше розроблені проблеми, які дожидають ще свого вирішення;

Критичні завваги і висновки» [49, арк. 51].

У протоколі засідання стверджено, що після доповіді відбулася жвава дискусія, учасники якої (Ф. Ко- лесса, І. Гургула та Д. Фіголь) вказали на значну актуальність порушених у доповіді П. Мечника проблем, а також стверджено потребу присвятити їм більше уваги на наступних засіданнях семінару [49, арк. 51]. Зі сказаним важко не погодитись, позаяк всі співробітники ДЕМ та ЛВ ІМФЕ прекрасно розуміли, що не залежно від їхнього бажання, наукових зацікавлень, методологічних підходів, прихильниками яких вони були до того, всім їм необхідно освоювати «єдиновірний марксистсько-ленінських підхід». Проте, як показав подальший досвід Львівського етнологічного осередку, до початку 1950-х років більшості з них давалося це не просто, у зв'язку з чим їхні індивідуальні та колективні теми різко критикували та не допускали до друку.

Підсумовуючи, слід відзначити, що це було цікаве та комплексне напрацювання, а його прикладний аспект для тогочасних львівських етнологів важко переоцінити. Проте ці виступи ще потребують більш докладного вивчення, передовсім із метою з'ясування джерел та авторського внеску в це дослідження. Можемо з високою вірогідністю припустити, що найбільшим був вклад автора саме в підготовку першої доповіді, де виокремлено та охарактеризовано низку етапних шкіл в західній науці. Відзначимо той факт, що у розвідці про гуцульську поховальну обрядовість П. Мечник широко залучив праці європейських етнологів кінця ХІХ -- першої чверті ХХ ст., що може бути доказом того, що він був з ними добре знайомий з відповідними публікаціями ще з міжвоєнного періоду. Іншими словами, у першій із згаданих доповідей він використовував і власні напрацю- вання, оцінки праць знакових постатей етнологічної науки, щоправда мусів їх подавати під критичним кутом зору. Тож для цього слід було опрацювати й тогочасну радянську літературу із критикою західних шкіл та концепцій. Натомість дві інші доповіді базувалися на найновіших на той момент публікаціях ленінградських та московських вчених (передовсім директорів Інститут етнографії АН СРСР Васілія Струве [81] та Сєргєя Толстова [82] и.

Упродовж 1947 р. П. Мечник і надалі виконував обов'язки вченого секретаря музею, очолював один із його відділів, готував планову тему «Народні обряди на Гуцульщині» та був залучений до іншої музейної роботи.

7 лютого 1947 р. на засіданні наукового семінару працівників ДЕМ за участі 4 співробітників ЛВ ІМФЕ він прочитав лекцію на тему «Із методики і техніки оформлення музейної експозиції». Спершу він зробив короткий нарис виникнення етнографічних" Щоправда, основна для цього періоду методологічна праця останнього «Радянська школа в етнографії» побачила світ роком пізніше [83]. У ній учений чітко окреслив основні методологічні принципи та проблемні зони радянської наук.

музеїв та, як того вимагала радянська наука, відповідно до «єдиновірної методології історичного матеріалізму» вказав на «політичні установки буржуазних етнографічних музеїв на Заході». Проте найбільше уваги вчений зосередив на тогочасних тенденціях реформування методології створення музейної експозиції (потреба більшої наочності в демонстрації експонатів (макети сцен із побуту народів, показ предметів у їх природній величині, етнопарки), способи розміщення експонатів та розподіл матеріалу відповідно до основних ділянок суспільного життя певного народу; представлення еволюції та типології певних явищ чи елементів культури, різні способи систематизації експонатів (за територією виготовлення, за групами об'єктів). Наступне питання його лекції стосувалося найважливіших технічних засобів у музейній експозиції. Натомість в останній частині лектор висловив цінні висновки стосовно методології і техніки експозиційної роботи в ДЕМ. Для візуалі- зації своєї лекції П. Мечник використав зразок процесу роботи над оформленням експозиції одного з відділів тодішнього Музею антропології та етнографії ім. Петра Великого в Ленінграді. В обговоренні лекції взяли участь акад. Ф. Колесса, заступник директора по науковій частині І. Гургула, Д. Фіголь, Курдидик та І. Околот. У підсумку учасники наукового семінару вирішили негайно розпочати підготовку тематично-експозиційного плану для виставки українського народного мистецтва, додержуючись при цьому принципів, що були вказані у спеціальній інструкції ІМФЕ від 21 січня 1947 р. та поданих доповідачем загальних вказівок [49, арк. 91, 100].

Проте вже на початку березня 1947 р. помер директор ДЕМ акад. Ф. Колесса, що мало значний вплив на подальшу діяльність трьох народознавчих осередків повоєнного Львова, які він очолював. Йдеться як про їхню поступову ліквідацію (восени 1947 р. -- закрили кафедру фольклору та етнографії у Львівському університеті), у 1949 р. -- ліквідували ЛВ ІМФЕ, а в 1951 р. -- на основі об'єднаня ДЕМ та Державного музею художнього промислу організували Музей етнографії та художнього промислу АН УРСР), так і значну зміну тематики, методології наукових досліджень, кадрової політики тощо.

У короткій характеристиці роботи ДЕМ за перші місяці 1947 р. (документ написаний в.о. директора Музею Іриною Гургулою десь у квітні вказаного року, тобто через місяць після смерті акад. Ф. Колесси), читаємо про те, що «Ст[арший] наук[овий] робітник Мечник опрацьовує музейні збірки суспільної та духовної культури, керує роботою трьох молодших наук[ових] робітників; індивідуально працює над темою: Народні обряди на Гуцульщи- ні» [53, арк. 2]. На основі цього можемо стверджувати, що, по-перше, у рамках підготовки дослідження про духовну культуру гуцулів він вивчав музейні фонди, а по-друге, П. Мечник, як керівник одного з відділів На основі згаданих у характеристиці роботи ДЕМ за перші місяці 1947 р. наявних на той момент 5 відділів у структурі музею та вказаних керівників чи в. о. керівників більшості із них, можемо припустити, що П. Мечник завідував відділом охорони фондів [53, арк. 2--2 зв.]., керував роботою трьох молодших колег.

Повніше уявлення про різні вектори праці П. Мечника у 1947 р. можна скласти на основі переліку соцзобов'язань, які кожен із співробітників Музею взяв на себе на спеціальному засідання 27 квітня 1947 р. Зокрема, П. Мечник взяв на себе такі зобов'язання:

Закінчити в основному свою тематичну працю, заплановану на 1946 рік. (йшлося саме про дослідження духовної культури гуцулів, яка була перехідною з попереднього року).

Зробити доповідь на одну із тем про суспільну культуру для виступу в Будинку культури працівників науки та мистецтва (або ж в іншому місці).

Скласти квестіонар для збирання матеріалів із ділянки народних обрядів та подбати про його розповсюдження в терені (найвірогідніше, що планував використати анкетний метод саме для збору матеріалів про духовну культуру гуцулів).

Взяти активну участь у редагуванні і приготуванні до друку ювілейного збірника ДЕМ (тобто матеріалів ювілейної сесії кінця 1945 р.), який попри проведену роботу такі не був опублікований.

Опанувати методологію діалектичного та історичного матеріалізму на основі студіювання праць на цю тему основоположників марксизму-ленінізму і допоміжної літератури (Розенталь, Мітін, Юдін і др.) (щоправда, останній пункт був перекреслений, а отже відкинутий) [50, арк. 3]. Останню нашу тезу підтверджує і той факт, що у зведеній таблиці співробітників Музею навпроти П. Мечника вказано, що він взяв на себе лише 4 зобов'язання [50, арк. 1].

П. Мечник, як і переважна більшість представників тогочасної галицької інтелігенції, зокрема й викладачів вузів та співробітників академічних інституцій, перебували під пильним оком співробітників радянських органів та їхніх агентів. Окремі згадки про нього (передовсім висловлювання) потрапляли в їхні таємні звіти. Наприклад, 24 липня 1947 р. на зборах активу інтелігенції Львова заступник голови Ради Міністрів УРСР Дмитро Мануїльский (1883--1959) У 1945--1946 рр., виступивши ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування та цькування української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Миколи Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Юрія Яновського, поетів Володимира Сосюри, Максима Рильського (тодішнього директора ІМФЕ) та ін. виголосив доповідь «Проти укра- їнского буржуазного націоналізму», в якій різко розкритикував «буржуазно-націоналістичну діяльність» професорів Івана Крип'якевича та Михайла Рудницького, композитора Василя Барвінського та поета Петра Карманського, розпочавши тим самим нову потужну хвилю репресій проти української інтелігенції. А вже через кілька днів на стіл тодішньому першому секретарю ЦК КП(б)У Лазарю Кагановичу (1893--1991) подали таємну доповідну від імені секретаря Львівського обкому КП(б)У Івана Грушецького про реакцію представників львівської інтелігенції на цей виступ (документ датований 30 липня 1947 р.). Згадано тут і П. Мечника як старшого наукового співробітник Львівського філіалу АН УРСР, який у колі близьких йому осіб заявив, що «... Починається гоніння на українську інтелігенцію, чому підтвердженням є слова тов. Мануїльського «Ми Вам цього ніколи не забудемо». Виступає він непогано, але дуже різко, не можна так ображати людей, хоча би Карман- ського, навіщо його чіпати, він вже старий і захистити себе не може» (пер. з рос. наш. -- І. Г.) [84, с. 322; 85, с. 161].

9 вересня 1947 р. чергове засідання наукового семінару співробітників ДЕМ було присвячене обговоренню плану роботи Музею на 1948 р., але насправді воно значною мірою стосувалося й тематики наукових студій у поточному році. Її кардинальна зміна для більшості співробітників Музею була пов'язана з тим, що напередодні Президія АН УРСР затвердила «Атлас пам'яток матеріальної культури західних областей УРСР» (згодом за цим проектом закріпилася назва «Атлас матеріальної культури західних областей УРСР») як основну тему для співробітників ДЕМ на 1947--1948 рр. У зв'язку з цим було ухвалено припинити виконання переважної більшості індивідуальних тем, над якими працювали співробітник Музею упродовж восьми місяців 1947 р. Переважно йшлося про перехідні теми з попередніх років, які напередодні не були затвердженні в Києві (серед них і дослідження П. Мечника «Народні обряди Гуцуль- щини»). Щоправда, при цьому було відзначено, що окремі з цих праць на той момент вже були завершені, як наприклад дослідження Л. Сухої про металеві вироби Гуцульщини (насправді над нею дослідниця працювала й у наступні роки, а в 1954 р. захистила кандидатську дисертацію) та І. Околота про родину гуцульських різьбярів Шкрібляків [49, арк. 102].

Проте на наступному засіданні наукового семінару 18 вересня 1947 р. П. Мечник виголосив доповідь «Головні форми первісних релігійно-світоглядних уявлень і концепцій -- як основи сучасної народної обрядовості», яка насправді була складовою уже виключеного з тематичного плану його дослідження. На жаль, доля тексту цієї доповіді нам невідома, проте в протоколі семінару зберігся його докладний план. Саме на основі нього можемо констатувати, що доповідь складалася з шести частин та висновків. Найбільше уваги тут привертає перша частина доповіді, де автор на основі власних досліджень спробував показати пережитки первісних релігійно- світоглядних уявлень у народній обрядовості середини ХХ ст. З високою долею вірогідності можемо припустити, що передовсім тут йшлося саме про традиційну культуру гуцулів. Друга частина, що також була однією із основних, присвячена теорії анімізму, де доповідач підняв такі чотири проблеми: психологічні основи анімізму за Г. Спенсером і Е. Тейлором; уявлення про душу як вихідна точка анімізму; три уявлення душі; одухотворення природи, мандрівка душ, добрі і злі духи, демони хвороб; проблема безсмертя душі в поглядах Ф. Енгельса, перетворення культу предків на культ богів. У третій частині П. Мечник провів критичний аналіз теорії анімізму Е. Тейлора, а також охарактеризував такі явища як аніматизм та манаїзм, їхнє відношенню до анімізму.

Натомість три інші частини були присвячені відповідно фетишизму, тотемізму та магії. В обговоренні доповіді взяли участь голова засідання І. Гургула, Степан Білецький, М. Козакевич, І. Околот, С. Сидорович та Д. Фіголь [49, арк. 100, 103].

31 жовтня 1947 р., тобто за тиждень до т. з. жовтневих свят, співробітники Музею звітували про виконання взятих на себе соціалістичних зобов'язань. У протоколі цих зборів вказано, що П. Мечник «закінчив свою основну тематичну працю. Предложив до диспозиції наукового семінара цикль доповідей и. т. «Сучасна радянська етнографія», склав квестіонар для збирання матеріялів із ділянки народних обрядів» [50, арк. 30]. Тут варто звернути увагу на три наступні моменти:

перше, особливо цікава теза про те, що планова тема (йдеться саме про духовну культуру гуцулів) нібито була завершена [50, арк. 30, 33]. Проте насправді ми не знаємо ні її остаточної структури, реального стану її завершення на той момент та тим- більше долю рукопису;

друге, вчений підготував тоді квестіонар про духовну культуру гуцулів, але він, очевидно, так і не був належним чином апробований на практиці, а доля його тексту залишається невідомою;

третє, для подальшого засвоєння співробітниками Музею матеріалів його давніших лекцій циклу доповідей «Сучасна радянська етнографія» П. Мечник передав для використання колегами підготовлені тексти власних виступів.

15 листопада того ж року на виробничій нараді науковці ДЕМ обговорили структуру та авторський колектив «Атласу пам'яток матеріальної культури західних областей УРСР», до виконання якого були залучені науковці ДЕМ та етнографічного відділу ЛВ ІМФЕ. Згідно з вказаним проектом ця планова тема мала поділятися на три підтеми (знаряддя виробництва, житлове та господарське будівництво, одяг), кожна з яких поділялася на менші розділи («відділи») відповідно до функціональності та використання предметів (згадані підтеми за цим проектом мали містити відповідно 12, 3 та 4 розділи). За П. Мечником тоді закріпили підрозділ про обробку шкіри рогу та кості. До 20 грудня авторам доручили на основі літературних джерел та музейних збірок виділити «кличі» по кожному розділу [49, арк. 105--105 зв.]. Забігаючи наперед відзначимо, що на основі наявних свідчень, на жаль, не можемо нічого сказати стосовно проведеної П. Мечником роботи у рамках підготовки цього розділу, лише відзначимо, що після його звільнення цей розділ доручили підготувати іншому співробітнику -- Олені Пристай. Загалом, зусиллями львівських етнологів упродовж 1948--1949 рр. було підготовлено 17 розділів [73, с. 44--46]. Однак через численні критичні зауваження спеціальної комісії це дослідження не вдалося завершити та опублікувати. Підготовлений О. Пристай розділ ввели у науковий обіг лише в наш час, але, на жаль, без відповідної передмови та коментарів [86].

А вже через кілька днів, 20 листопада, на спеціальному засіданні науковці ДЕМ та ЛВ ІМФЕ обговорювали першочергові завдання, які радянська влада поставила перед ДЕМ, критику його роботи на сторінках тогочасної преси. Проте на найбільшу увагу заслуговує проведене обговорення проекту атласу, під час якого виявилось, що на той момент реально існувало два значно відмінні проекти цього дослідження: авторства первісного ініціатора та фактичного керівника проекту Р. Гарасимчука (більше схоже на енциклопедію) та в. о. директора ДЕМ І. Гургули (менше за обсягом; більше схожий власне на атлас). Під час активного обговорення цих проектів П. Мечник висловив важливу думку, що перед тим, як приступати до виконання проекту, слід остаточно зупинитися на котромусь із проектів. Тож він запропонував, щоб автор плану Р. Гарасимчук поїхав особисто до Києва та представив свій проект Вченій раді ІМФЕ, а за потреби навіть поїхав до Москви в Інститут матеріальної культури ім. Марра АН СРСР і проконсультувався у найкомпетент- ніших у цій проблематиці фахівців. Проте в підсумку засідання ухвалило створити спеціальну комісію у складі Р. Гарасимчука, І. Гургулу та П. Мечника для узгодження обох планів, щоб через чотири дні подати для затвердження остаточний проект плану на загальні збори обох колективів. А вже після цього Р. Гарасимчук повинен був їхати до Києва, а за потреби й до Москви для консультації у відповідних чиновників, і лише після цього остаточний план «Атласу» планували представити для затвердження Вченій Раді ІМФЕ [49, арк. 106--107].

18 грудня 1947 р. пройшли збори працівників ДЕМ за участі уповноваженого Президії АН УРСР проф. Г. Савіна, на яких в. о. директора музею І. Гургула зачитала звітну доповідь про діяльністю Музею упродовж 1947 р., в якій вказала як на певні здобутки, так і на численні недоліки. У подальшому обговоренні звіту взяли участь більшість науковців Музею [49, арк. 108--109]. Так, П. Мечник пояснюючи недоліки у виконанні тематичних досліджень, вказуючи на те, що тематика була запланована ще покійним акад. Ф. Колессою та що про зняття її з плану представники ІМФЕ повідомили керівництво Музею лише у вересні 1947 р., тобто майже наприкінці року. Важливим недоліком він вважав і той факт, що «деякі наук[ові] робітники не вийшли в своїй праці над темами поза збирання матеріалу» [49, арк. 108 зв.].

Обов'язки вченого секретаря ДЕМ П. Мечник виконував аж до кінця 1947 р., поки на початку наступного року в установі не змінилося керівництво -- директором призначили кандидата філологічних наук Миколу Матвійчука, а в. о. вченого секретаря -- Р. Гарасимчука [47, арк. 1; 48, арк. 9].

У зв'язку з цим з кінця грудня 1947 р. до початку січня 1948 р. працювала спеціальна комісія у складі 7 осіб (її членом був і П. Мечник), яка якраз і займалася інвентаризацією та передачею всього майна установи новому керівництву [52, арк. 1--2].

Тож від січня 1948 р. П. Мечник працював на посаді в. о. старшого наукового співробітника Музею з невеликим окладом 1050 крб. [48, арк. 9, 10]. На жаль, про його дослідження в цей час відомостей немає. У березні того року він хворів, проте 22 березня повернувся до роботи [47, арк. 18]. 14 травня 1948 р. Петро Мечник за власним бажанням звільнився з роботи в музеї (принаймні так це було описано в наказі директора про звільнення вченого) [47, арк. 33; 48, арк. 37 зв.--38].

Про останні роки його життя відомо мало. Наявні лише фрагментарні згадки про те, що в 1950-- 1953 рр. він повернувся до педагогічної діяльності, викладав німецьку мову, логіку та психологію, проте навіть не відомо, в якому навчальному закладі [10, с. 316]. Нічого поки що не відомо про обставини його смерті 9 червня 1953 р. на 68-му році життя. Тож потребує перевірки версія одного з авторів спогадів у діаспорній «Свободі» про те, що П. Мечник «загинув від кулі НКВД», яка, очевидно, побутувала у середовищі українців Північної Америки [15]. Іншими словами, обставини останніх п'яти років життя та смерті вченого після його звільнення з ДЕМ потребують подальших пошуків як серед архівних матеріалів, так, можливо, усних свідчень сусідів чи інших осіб, які його знали. Вченого похоронили у спільній могилі з батьками його дружини на Личаківському цвинтарі. Могила збереглася до нашого часу [8, с. 179; 61, с. 247, 248].



Висновки

Таким чином, підведемо загальні підсумки проведеного дослідження.

Упродовж 1910--1944 рр. Петро Мечник належав до числа української національно свідомої гімназійної професури Львова, багато доклався до виховання кількох поколінь української молоді, був серед популяризаторів використання психотехнічних методик для вибору школярами майбутньої професії.

Серед осіб, які в силу різних особистих та суспільно-політичних обставин середини 1940-х років опинилися у колективі ДЕМ, був і професійний педагог, психолог, який дивився на явища традиційної культури українців, зокрема гуцулів, крізь призму психології як науки. Такий підхід в перспективі міг би дати нові цікаві результати, але він, на жаль, зовсім не відповідав тій єдиновірній наукові методології, яку радянська влада в той час насильно запроваджували в українській гуманітаристиці, зокрема й етнології.

Саме дослідження традиційної поховальної обрядовості гуцулів стало центральною темою його індивідуальних наукових студій, проте плановане комплексне дослідження так і не було завершене. В архіві зберігся машинопис фрагменту цієї праці -- наукова стаття «Гуцульський похоронний обряд і теорія оживання примітивізму», з якою учений у грудні 1945 р. виступав на ювілейній сесії в Музеї. Ця праця цілком заслуговує того, щоб бути введеною у науковий обіг як цінна пам'ятка української етнологічної науки середини 1940-х років.

У пропонованому біографічному дослідженні спеціально багато уваги приділено характеристиці публікацій П. Мечника з ділянки психології та педагогіки міжвоєнного періоду, щоб показати його широку обізнаність з низкою проблем, найновішою на той час західноєвропейською та частково північноамериканською літературою, наявність власних на- працювань, досвід використання анкетного методу, щоб показати його плани застосувати свій попередній досвід для дослідження духовної культури гуцулів. На останню він дивився не лише як етнолог, а й як психолог, а його лише частково реалізоване дослідження мало яскраво виражений міждисциплінарний характер.



Література

1. Тарнавський Р. Кафедра етнології Львівського університету. Класичний період (1910--1947). Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. 236 с.

2. Тарнавський Р.Б. Народознавство у Львівському університеті наприкінці ХІХ -- у першій половині ХХ ст.: контексти, дискурси, наукові зв'язки: дис. [...] докт. іст. наук. Спеціальності: 07.00.01 -- історія України, 07.00.05 -- етнологія. Львів, 2020. 550 с. (на правах рукопису).

3. Гілевич І. Мустафа Козакевич -- дослідник традиційної архітектури українців Полісся та Волині. Народознавчі Зошити. 2008. № 3--4. С. 215--227.

4. Гілевич І. Життєвий і науковий шлях етнолога, історика та мовознавця Василя Пастущина (1889--1958). Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2013. Вип. 49 (спецвипуск). С. 245--272.

5. Гілевич І. Михайло Скорик -- етнолог, історик, фольклорист. Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2014. Вип. 50. С. 206--243.

6. Цуркан М.М. Етнографічні дослідження у Львові кінця 30-х -- 50-ті роки ХХ ст.: автореф. [...] канд. іст. наук. Спеціальність: 07.00.05 -- етнологія. Львів, 2015. 21 с. (на правах рукопису).

7. Колесса Ф. Обнова української етнографії й фольклористики на Західних областях УРСР. Упоряд., підгот. тексту, передмова, коментарі, додатки, покажчик Ірини Коваль-Фучило. Київ: Логос, 2011. 239 с.

8. Сениця П. Професори Української Академічної Гімназії. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878--1978). Ред. Богдан Рома- ненчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 121--236.

9. Гілевич І. Мечник Петро Іванович. Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. ІІ: Л--Я. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014. С. 131--132.

10. Лосик О.М. Мечник Петро Іванович. Енциклопедія сучасної України. Київ, 2018. Т. 20: Медична -- Мі- коян. С. 315--316.

11. Завгородня Т. Психологічні засади організації навчально-виховного процесу в школах Галичини (20--30-ті рр. XX ст.). Завгородня Т. Проблеми педагогіки: історія, сучасність, перспективи. Збірка наукових праць. Івано-Франківськ: Видавець Третяк І.Я., 2008. С. 48--55.

12. Історія Національної академії наук України (1941-- 1945): Част. 2. Додатки. Редкол.: О.С. Онищенко (відп. ред.) та ін. Київ, 2007. 576 с.

13. Історія Національної академії наук України. 1946-- 1950: Част. 2. Додатки. Редкол.: О.С. Онищенко (гол. ред.) та ін. Київ, 2008. 716 с.

14. Шах С. Львів -- місто моєї молодості (Спомин, присвячений Тіням забутих львовян). Ч. 3. Цісарсько-королівська академічна гімназія. Мюнхен, 1956. 362 с.

15. Мацьків Т. Дві пропам'ятні дати з історії Академічної Гімназії у Львові. Свобода. 12 червня 959. Ч. 112. С. 2.

16. Володимир Р. (Роман В. Кухар). Тридцять років тому (1938 р. у Філії Академічної гімназії у Львові). Свобода. 2 квітня 1968. Ч. 62. С. 3.

17. Щербатюк Л. Філія, філія (ностальгійне) (3). Свобода. 10 серпня 1968. Ч. 146. С. 2.

18. Щербатюк Л. Філія, філія (ностальґійне) (6). Свобода. 15 серпня 1968. Ч. 149. С. 2.

19. Л-а М. Наші вчителі (4). Свобода. 26 вересня 1968. № 178. С. 2.

20. Л-а М. Наші вчителі (6). Свобода. 1 жовтня 1968. № 181. С. 2.

21. Кухар Р. Українська Академічна Гімназія у Львові. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878--1978). Ред. Богдан Романенчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 49--70.

22. Олексишин І. Бурса ім. митрополита Шептицького. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878--1978). Ред. Богдан Романенчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 367--370.

23. Кохановський З. До історії УАГ за другої світової війни. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878--1978). Ред. Богдан Рома- ненчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 375--382.

24. Винницький В. Філія УАГ в 1939--41 роках. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878--1978). Ред. Богдан Романенчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 383--390.

25. Костюк І. Дивлячись на табльо. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100- річчя першого українського іспиту зрілости (1878-- 1978). Ред. Богдан Романенчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 466--479.

26. Соневицький М. Мої спогади про відновлення Академічної гімназії у Львові та її організацію в 1941--44. Ювілейна книга Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878--1978). Ред. Богдан Романенчук. Філадельфія; Мюнхен, 1978. С. 485--492.

27. Кухар Р. П'ятдесят років тому на Філії (Остання ма- тура гуманістичного типу на Філії Академічної гімназії у Львові в 1938 році). Свобода. 9 серпня 1988. Ч. 150. С. 2--3.

28. Любінецький Ю. Минулими стежками... Свобода. 30 серпня 1994. Ч. 164. С. 2.

29. До злету назустріч ювілеєві Академічної гімназії у Львові. Свобода. 12 грудня 1997. Ч. 237. С. 4.

30. Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Редколегія: гол. ред.: Василь Лев, члени: Анна Кобринська, Дора Рак, Степанія Бернадин, Лідія Дя- ченко, Ольга Дзядів. Ню-Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. 334 с. (НТШ. Український архів. Т. ХХІІ).

31. Вчителі гімназії. Пр опам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню- Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 85--95.

32. Коренець Г. Пам'яті д-р Олени Степанів-Дашкевич, зв'язкової 2-ого куреня УПЮ ім. Марти Борецької. Пр опам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню-Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 229--242.

33. Леонтович-Башук Н. ОУН в гімназії СС Василіянок між двома війнами. Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню- Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 243--246.

34. Лев В. З'їзд колишніх учителів та учениць гімназії на Союзівці 12--13 вересня 1964 р. Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню-Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 247--252.

35. Монцібович О. Мої спогади про гімназію СС Василіянок у Львові. Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню- Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 288-- 292.

36. Твій Микола. З воєнних настроїв на Україні. Свобода (США). 11 грудня 1915. Ч. 146. С. 2.

37. Подасться до відома. Діло. 14 червня 1925. Ч. 129. С. 4.

38. Товариші матуристи львівської Академічної Гімназії з 1905 року. Діло. 4 травня 1935. Ч. 114. С. 6.

39. На Український Город. ІІІ виказ жертв на Український Город у Львові. Діло. 19 серпня 1927. Ч. 184. С. 4.

40. Ющишин І. Українська порадня для вибору звання. Діло. 15 квітня 1933. Ч. 95. С. 3.

41. Прилюдні виклади на актуальні теми. Діло. 16 лютого 1934. Ч. 41. С. 6.

42. Всі творчі сили українського народу обєднуються в одному спільному фронті будови власного державного життя. Самостійна Україна (Станиславів). 10 липня 1941. Ч. 3. С. 1--2.

43. Українські гімназії. Львівські вісті. 2--3 листопада 1941. Ч. 74. С. 6.

44. Діло, гідне наслідування. Львівські вісті. 19--20 липня 1942. Ч. 160. С. 5.

45. Виказ зложених датків в Українському Центральному Комітеті за час від 14.7.1942 р. до 10.9.1942 р. на «КоДУС», полонених, потребуючих та інші жертви. Львівські вісті. 25 вересня 1942. Ч. 217. С. 2.

46. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. Р-119. Оп. 1. Од. зб. 121. Особова справа старшого викладача української мови Мечника Петра Івановича, 1940 р. 6 арк.

47. Архів Інституту народознавства НАН України (далі -- Архів ІН НАН України). Ф. 1. Оп. 1 а (Державний етнографічний музей). Од. зб. 16. Накази № 1--94 директора музею за 1948 р. Оригінали. 13 січня -- 20 грудня 1948 р. 91 арк.

48. Архів ІН НАН України. Ф. 1. Оп. 1 а (ДЕМ). Од. зб. 6. Списки працівників музею за 1944-- 1950 рр. 40 арк.

49. Архів ІН НАН України. Ф. 1. Оп. 1 а (ДЕМ). Од. зб. 4. Протоколи засідань наукового семінару музею за 1944--1947 рр. 127 арк.

50. Архів ІН НАН України. Ф. 1. Оп. 1 а (ДЕМ). Од. зб. 11. Соцзобов'язання співробітників музею від 29.04.1946. 33 арк.

51. Архів ІН НАН України. Ф. 1. Оп. 1 а (ДЕМ). Од. зб. 8. Мечник П.І. Гуцульський похоронний обряд і теорія оживання примітивізму, 1945 р. 22 арк.

52. Архів ІН НАН України. Ф. 1. Оп. 1 а (ДЕМ). Од. зб. 18. Акти прийому-передачі музею при зміні директора музею у 1948 р., 2 січня 1948 р. 6 арк.

53. Архів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Од. зб. Дф-Агу-30. Гургула І. Коротка характеристика праці Етнографічного музею АН УРСР у Львові, квітень 1947 р. 3 арк.

54. Мечник П. Таємні стежки людського духа. Літературно-науковий вісник. Львів, 1924. Т. 83. С. 328-- 344.

55. Мечник П. Індивідуальний листок. Ч. І. Схема. Львів: Рідна Школа, 1934. 18 с.

56. Мечник П. Індивідуальний листок. Ч. ІІ. Вказівки до вчителя. Львів: Рідна Школа, 1934. 16 с.

57. Мечник П. Психотехніка й її роля у професійному по- радництві. Діло. 18 серпня 1934. Ч. 218. С. 6--7; 20 серпня 1934. Ч. 220. С. 6--7; 22 серпня 1934. Ч. 222. С. 6; 23 серпня 1934. Ч. 223. С. 6; 24 серпня 1934. Ч. 224. С. 6; 25 серпня 1934. Ч. 225. С. 6; 26 серпня 1934. Ч. 226. С. 6; 27 серпня 1934. Ч. 227. С. 6; 28 серпня 1934. Ч. 228. С. 3.

58. Мечник П. Індивідуальні характеристики шкільних дітей: Проект «Індивідуального листка» з інструкцією для вчительства. Передрук із педагогічного журналу В.П.У.В. «Шлях виховання й навчання». Львів, 1934. 31 с.

59. Мечник П. Психотехніка на послугах школи. Українська школа. Львів, 1938. Ч. 1--6. С. 10--21.

60. Мечник П. 1 мая 1920 в Одесі (Кілька сторінок записника, присвячених памяти отамана УГА А. Гараба- ча). Діло (Львів). 3 травня 1923. Ч. 22. С. 2; 4 травня 1923. Ч. 23. С. 2--3.

61. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь: путівник. Львів, 2006. 479 с.

62. Українська Галицька Армія у 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). Ми- нитюн Д. (ред.). Вінніпег, 1958. Част. 1. 674 с.

63. Лев В. Директори гімназії СС. Василіянок. Пр опам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню-Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 57--64.

64. Головин Б. Кархут Спиридон Васильович. Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. Тернопіль: Збруч, 2005. Т. 2: К--О. С. 46.

65. Л-а М. Замість З'їзду. Свобода. 22 липня 1958. Ч. 138. С. 2.

66. Ісаїв П., Кобринська А. Нарис історії гімназії Сестер Василянок у Львові. Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню- Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 17--35.

67. Гупало-Ясінчук Д. Мої спогади про нашу гімназію. Пр опам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Гол. ред.: Василь Лев. Ню-Иорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. С. 260--266.

68. Грицак Є. Українські педагогічно-шкільні та вчительські часописи й журнали. Грицак Є. Вибрані українознавчі праці. Вступ та наук. ред. Михайла Лесіва; упорядк., бібліограф. та коментарі Володимира Пилиповича. Перемишль, 2002. С. 430--440. («Пере- миська бібліотека» Перемиського відділу Об'єднання українців у Польщі; Т. ІІІ).

69. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Ф. 309 (Наукове товариство імені Шевченка). Оп. 1. Од. зб. 424. Заяви осіб з проханням прийняти їх в члени товариства, 2.03.1899-- 24.12.1913. 13 арк.

70. Городиський З. Незабутній епізод із часу совєтської окупації Галичини (Пам'яті Патріярха Иосифа у третю річниці його смерти). Свобода. 1 жовтня 1987. № 188. С. 2.

71. З лабораторії творення «Енциклопедії українознавства». Відп. ред. М. Железняк. Київ, 2018. 352 с.

72. Вшановуючи пам'ять нашої Найдорожчої Мами бл. п. Неонілі з Кархутів Мечник. Свобода. 24 серпня 1979. Ч. 192. С. 3.

73. Гілевич І. Українська етнографічна наука у першому повоєнному десятилітті та польові дослідження Полісся. Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2008. Вип. 43. С. 34--53.

74. Симоненко І.Ф. Про час виникнення народних соціально-побутових ігор у Закарпатті. Матеріали з етнографії та художнього промислу. 1954. Вип. І. С. 32--45.

75. Гузій Р. Етнографічне вивчення похоронної звичаєвості українців Карпат: Основні напрямки і результати досліджень. Народознавчі зошити. 2003. № 3--4. С. 436--445.

76. Симоненко И.Ф. Быт населения Закарпатской области (По материалам экспедиций 1945--1947 гг.). Советская этнография. 1948. № 1. С. 63--89.

77. Гілевич І. Московський період діяльності карпатоз- навця Івана Симоненка (1943--1949 рр.). Фортеця: збірник заповідника «Тустань». Львів: Простір-М, 2018. Кн. 3. С. 354--371.

78. Кузеля З. Посижінє і забави при мерци в українськім похороннім обряді. Записки Наукового товариства імени Шевченка. Львів, 1914. Т. CXXI. С. 201-- 214; 1915. Т. CXXII. С. 117--127.

79. Слезкин Ю. Советская этнография в нокдауне: 1928--1938. Этнографическое обозрение. 1993. № 2. С. 113--125.

80. Соловей Т.Д. От «буржуазной» этнологии к «марксистской» этнографии: стратегии продвижения марксистской ортодоксии в раннесоветский период. Исторические исследования. Журнал Исторического факультета МГУ имени М.В. Ломоносова. 2018. № 11. С. 160--178.

81. Струве В.В. Советская этнография и ее перспективы. Советская этнография: Сборник статей. Москва, 1939. Вып. II. С. 3--10.

82. Толстов С.П. Этнография и современность. Советская этнография. 1946. № 1. С. 3--11.

83. Толстов С.П. Советская школа в этнографии. Советская этнография. 1947. № 4. С. 8--28.

84. Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Львівська область. Кн. 1. Упорядк., наук. ред. та пе- редм. Савчак В.М. Львів: Астролябія, 2009. 767 с.

85. Гнатюк О. Відвага і страх. Пер. з пол. М. Боянів- ської. Київ: Дух і літера, 2015. 491 с. (Сер. «Бібліотека спротиву, бібліотека надії»).

86. Пристай О. Обробка шкіри і рогу (історична справка). Народна творчість та етнологія. 2015. № 1. С. 84--97.

References

1. Tarnavskyi, R. (2016). Department of Ethnology of Lviv University. Classical period (1910--1947). Lviv: Ivan Franko Lviv National University [in Ukrainian].

2. Tarnavskyi, R. (2020). Folk Studies at Lviv University in the late 19th -- first half of the 20th century: contexts, discourses, scientific connections. Thesis for the scientific degree of Doctor of Historical Sciences, specialties 07.00.01 -- History of Ukraine, 07.00.05 -- Ethnology. Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. Lviv. Retrieved from: http://surl.li/zczo [in Ukrainian].

...