Переселення німецьких колоністів із Чернігівської та Полтавської губерній на південноукраїнські землі в другій чверті ХІХ ст.

Resettlement of German colonists from Chernigov and Poltava governations to southern Ukrainian lands in the second quarter of the 19^th c.

Migration processes are important factors that affect not only demographic parameters of the population, but also the life of the country as a whole. The accumulated experience in the past centuries of state formation on Ukrainian lands can be indicative of this, especially during the implementation of the resettlement policy and the integration of foreign immigrants in the South of Ukraine. Today, the study of the practice of that time is relevant and necessary for the development of a balanced state policy regarding national minorities. Research work in this direction is a valuable asset for a more in-depth study of the history of our country.

The purpose of this article is to study peculiarities of the migration movement of German colonists who lived in the Chernihiv and Poltava provinces to southern Ukrainian lands in the second quarter of the 19^th c.

The methodological basis of this research is the principles of historicism, scientificity and objectivity, which contributed to the achievement of impartiality and credibility during the clarification of specific facts and showing the logic of the development of changes in the historical process.

Research methods are based on the principles of historicism and objectivity; they are represented by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods - historical-comparative and historical- genetic.

The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time, on the basis of archival materials, peculiarities of the migration movements of inhabitants of German colonies of the Northern Left Bank on the land of Southern Ukraine in the second quarter of the 19^th c. were considered.

Conclusions: during the entire history of their stay on the territory of Ukraine, German settlers made a significant contribution to the political, socio-economic and cultural development of our homeland. It can be argued that the history of German colonists has become an integral part of the history of Chernihiv region, Poltava region, and the whole of Ukraine in general.

Key words: German colonists, migrations, resettlement movement, southern Ukrainian lands, Chernihiv province, Poltava province, Northern Left Bank.

Актуальність вивчення історії міжетнічних і міжнародних відносин держави становить науковий та практичний інтерес з огляду на її поступову інтеграцію в систему європейської співдружності. Україна здавна є поліетнічною країною, до складу якої входять різні за походженням і культурою спільноти. Доля представників німецької національності нащадків колоністів, котрі прибули до Російської імперії на запрошення влади в XVIIIXIX ст. і чимало з яких осіли на території сучасної України, часто була трагічною, як і мільйонів українців та представників інших національностей Кулинич І. Німецькі колонії на Україні (60-і рр. XVIII ст. 1917 р.). Український історичний журнал. 1990. №9. С. 18..

В Україні проживає близько 130 національностей. Тому проблема її успішного розвитку та безпеки залежить багато в чому від міжнаціональних відносин всередині держави. Вивчення історії цих етносів важлива умова становлення сучасного демократичного суспільства. Кожен народ збагатив економіку, культуру України власним досвідом і знаннями Черниш І. Чинники німецького колоністського руху в Північно-Західній Україні в складі Російської імперії (поч. ХХ ст.). Грані. 2011. №5. С. 38.. Значним є внесок німців у розвиток нашої держави, у тому числі Північного Лівобережжя й Півдня України. Процес переселення на Південь України та становище німецьких колоній Чернігівщини й Полтавщини становить науковий інтерес, оскільки вивчений ще недостатньо.

Друга половина XVIII ст. стала переломним етапом у зовнішньополітичних планах російського самодержавства щодо південноукраїнських земель. Це було пов'язано із захопленням Росією нових територій, ліквідацією Запорозької Січі (1775), депортацією українців на Кубань і задунайські землі. Перед російським царизмом постала проблема термінового заселення нових земель як стихійним, так і організованим способом Васильчук В. Поселення німецьких колоністів на півдні України наприкінці XVIII початку \!\ ст. Етнічна історія народів Європи. 2002. Вип. 12. С. 37..

Уже в кінці XVIII-ХІХ ст. Південь України належав до тих регіонів, що інтенсивно освоювалися переселенцями з інших губерній, і де механічний приріст населення за вказаний період досягнув 40%. Найбільше в цей час зросло населення в Бессарабії, Херсонській губернії та на Катеринославщині. Переважну частину мігрантів до цього регіону становили українські державні селяни та німецькі колоністи. Більшість українських переселенців на Південь України становили вихідці з Лівобережної України (переважно з Чернігівщини та Полтавщини) Кабузан В. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII первой пол. ХК в. (1719-1858 гг.). Москва: Наука, 1976. С. 264, 267..

Процес активного заселення й господарчого освоєння Південної України відбувався в два етапи: від кінця XVIII ст. й до скасування кріпосного права, а потім від 1861 по 1917 рр. період становлення та розвитку в регіоні ринкової економіки Бойко Я. Заселение Южной Украины. Формирование этнического состава населения края: русские и украинцы (конец XVIII нач. WI в.). Этностатический очерк. Черкассы: Вертикаль, 2007. Вып. 1. С. 5.. Заселення Південної України відбувалося на пільгових умовах, що були продиктовані військово-стратегічними міркуваннями. Специфікою Південної України була наявність значних майже незаселених територій, вільних від кріпосного праваДружинина Е. Южная Украина в 1800-1825 гг. Москва: Наука, 1970. С. 367..

Розселення німецьких колоністів на Чернігівщині розглядалися в публікаціях О. Баранкова, О. Герасимчука, Б. Гузя, О. Самойленка Баранков О. Заселення німцями Чернігівщини у XVIII ст. Етнічна історія народів Європи. 2004. Вип. 16. С. 612; Герасимчук О. Німецькі колоністи на Чернігівщині: історичний екскурс. Наука і суспільство. 2022. №6. С. 19-27; Гузь Б. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. Кривий Ріг, 2021. С. 291-334.; Самойленко А. Немецкие поселения на Черниговщине в XVII нач. XX в. Німецькі поселенці в Україні: історія та сьогодення: монографія. Київ-Миколаїв: МГУ ім. П. Могили, 2006. Вип. 1. С. 151-158.. Переселення іноземних колоністів на південноукраїнські землі досліджували В. Васильчук, І. Кулинич, Т. Назарова, М. Шевчук та ін. Васильчук В. Історичні шляхи німців в Україні. Україна-Європа-Світ. 2018. Вип. 21. С. 145-153; Васильчук В. Поселення німецьких колоністів на півдні України... С. 37; Кулинич I. Німецькі колонії на Україні... С. 18-31; Назарова Т., Редькина О. Переселение меннонитов в Причерноморье в XIX в.: особенности решения земельного вопроса. Вестник Волгоградского государственного университета. 2019. Т. 24. №5. С. 124-134; Шевчук Н. Этнические немцы в Украине: проблемы социальной интеграции в историческом развитии. Вісник Одеського національного університету. 2003. Т. 8. Вип. 9. С. 640-647. Попри те, що всі вищезгадані дослідники вказували на важливу роль представників Північного Лівобережжя в міграційних процесах, спеціальні дослідження, які б відображали, зокрема, переселення саме з Чернігівської та Полтавської губерній у кінці XVIII першій пол. XIX ст., відсутні, вони лише згадували Чернігівщину й Полтавщину в контексті загальноросійського чи загальноукраїнського міграційного руху. Метою цієї статті є дослідження динаміки переселення в Південну Україну з Чернігівської та Полтавської губерній німецьких колоністів, які там проживали протягом окресленого періоду, визначення тенденцій у зростаннях та спадах міграцій німецьких колоністів на тлі загальноісторичних процесів, що відбувалися в Україні та світі.

Основними губерніями виходу переселенців різних станів на Катеринославщину та Херсонщину в 1804-1811 рр. були Полтавська (34865 осіб), Чернігівська (19608 осіб), Курська (7822 осіб) губ. Кабузан В. Заселение Новороссии. С. 189.. Після першої масової хвилі переселень різних верств населення на Південь України в 1804-1811 рр. потік мігрантів дещо загальмувався. Так, у 18121815 рр. із Чернігівської до Катеринославської та Херсонської губерній прибуло всього 303 особи чоловічої статі. У наступні роки переселенський рух у Південну Україну знову активізувався. За 1816-1834 рр. в ці регіони виселилося з Чернігівщини 16465 осіб, а з Полтавщини 18570 Там само. С. 213..

Окрім етнічних українців і росіян Північного Лівобережжя, які вирушали на Південь України в пошуках кращої долі, царський уряд також стимулював поселення на новоприєднаних землях іноземних колоністів. Їм виділяли немалі частки кращих земель і надавали пільги щодо оподаткування та відбування повинностей. Через Чернігівщину й Полтавщину пролягав шлях на Південь України іноземних колоністів, які переселялися в Катеринославську та Херсонську губернії й рухалися з Гродно.

Зокрема декілька партій таких колоністів перетнули регіон восени-навесні 1809-1810 рр. Переписка с канцелярией генерал-губернатора, черниговским военным губернатором, Екатеринославским и Полтавским гражданскими губернаторами об отправке из Гродны в Екатеринославль колонистов. 05.06.180924.03.1810 г. Державний архів Чернігівської області (далі дАчО). Ф. 128. Оп. 1. Спр. 635. Арк. 27-29, 32, 40, 43, 55, 59, 60, 64, 66, 68.

У 1831-1832 рр. із Чернігівської й Полтавської губерній «за браком землі» на вільні території Катеринославщини урядом було дозволено переселитися сім'ям німецьких селян-колоністів, які мешкали в так званих біловезьких колоніях (від назви однієї з колоній Білі Вежі). Рішення про переселення німців-колоністів із Чернігівщини й Полтавщини на вільні землі Півдня України та Бессарабії було прийняте міністром внутрішніх справ В. Кочубеєм ще в 1820 р. на прохання чернігівського цивільного губернатора О. Фролова-Багрєєва. Умовою переселення було здійснення його коштами самих німців. На місці нового поселення колоністам пообіцяли по 60 дес. землі землеробам і 1015 дес. для тих, хто займався ремеслом Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. Т. VI. 1831. Отд. 1. Санкт-Петербург: Тип-я ІІ Отд-я Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1832. С. 421..

На пошуки вільних земель для німецьких колоністів на південноукраїнських землях і прийняття остаточного рішення щодо їх переселення було затрачено майже десятиліття. Лише в серпні 1829 р. малоросійським генерал-губернатором М. Рєпніним було подано виконувачу обов'язків міністра внутрішніх справ Ф. Енгелю прохання від 209 сімей німецьких колоністів із Чернігівщини та Полтавщини про переселення на обрані ними землі в Олександрійському повіті Катеринославської губернії (Олександрівськ колишня назва Запоріжжя). Місце для нового помешкання етнічних німців із Чернігівської та Полтавської губерній було обрано не випадково. Поряд з німецькими населеними пунктами в Маріупольському окрузі на той час були порожніми ділянки, які спочатку призначалися для поселення членів Товариства ізраїльських християн (у 1821 р. в Катеринославській губ. було виділено 26 тис. дес. землі для переселення туди євреїв, які прийняли християнство, але поселення їх так і не відбулося) Там само; Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем / Под. общ. ред. Л. Кацнельсона и Д. Гинцбурга. Санкт-Петербург: Тип-я Акц. об-ва Брокгауза и Эфрона, 1911. Т. 8. Ст. 56-58..

Дозволивши переселення, міністр внутрішніх справ ще до початку міграційного процесу запропонував Опікунському комітету колоністів південного краю Росії (орган, який був утворений у 1819 р. для розгляду справ закордонних переселенців) доручити Катеринославській конторі іноземних поселенців пересвідчитися особисто через свого представника, чи справді ці сім'ї будуть у змозі забезпечити себе на новому місці упродовж першого року без будь-якої допомоги держави. В іншому випадку був наказ дозволи на переселення скасовувати Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. С. 422.. Чернігівський губернатор М. Жуков у своєму розпорядженні доглядачу біловезьких колоній Онисиму Прокопенку від 16 липня 1831 р. вказував: «...не допускается к переселению тот, кто по каким-либо обстоятельствам сделались несостоятельными к тому, дабы ни один не был в тягость переселяющимся колонистам и всякой содержал себя собственными способами» (тут і далі з метою підтвердження достовірності викладеного мова й правопис деяких документів збережені) О переселении беловежских колонистов в Екатеринославскую губернию. 24.08.1831-03.06.1833 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3281. Арк. 61..

Опікунський комітет після перевірки доповів, що до 1831 р. із тих 209 сімей колоністів, яким було дано спочатку дозвіл на переселення, «по бедности, болезненному состоянию и смерти старейшин», охочих до переселення залишилося лише 124 сім'ї (535 чоловіків, 512 жінок), інші ж або відмовилися від переїзду, або ж їм скасували дозвіл. Остаточно виявилися готовими до зміни місця проживання ще менше лише 120 сімей німецьких колоністів, інші ж залишилися, за їх словами, «по убожеству и неполучению за проданное ими там имущество денег на прежнем месте жительства». Комітет стверджував, що й ті колоністи, які збиралися переселятися, мали небагато готівкових грошей (2840 руб.), проте ті, які залишалися, обіцяли виділити мігрантам ще 75000 руб. як плату за ті господарства, які вони полишали в колоніях. На новому місці переселенцям пообіцяли звільнення від сплати податків на 5 років. Вони мали взяти з собою в дорогу необхідні знаряддя праці й худобу (на той момент 750 коней і волів). Для поселення й заведення господарства на сім'ю з худобою та реманентом і дозволу на виїзд необхідно було ще мати мінімум 400 руб. готівки для сім'ї приблизно з 8 осіб обох статей. Колоністи мали себе самі забезпечити хлібом, який зібрали в колоніях у 1830 р., і намагатися вже в 1831 р. на новому місці оселення посіяти ярі зернові культури Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. С. 423..

Даючи дозволи на переселення, влада прагнула виправити негативний стан справ, який склався із забезпеченням біловезьких колоністів землею. Згідно з правилами Канцелярії опікунства над іноземними колоністами, німецьким колоністам мали відводити по 30 дес. на кожних 4 осіб чоловічої статі в сім'ї. На початку ХІХ ст. в біловезьких колоніях (без Хрещатина) проживало 160 сімей на виділених їм при поселенні 2985 дес. Розпорядженням Урядового Сенату від 21 серпня 1800 р. цим колоністам для забезпечення пропорції за рахунок навколишніх хуторів мали додати ще землі до 4800 дес. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХVI. 1800-1801. Отд. 1. Санкт-Петербург: Тип-я ІІ Отд-я Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1830. С. 269-270.

За 30 років населення колоній зросло майже вдвічі. У відомості про стан колоній за 1830 р., яка надійшла в Опікунський комітет від чернігівського губернатора, у колоніях проживала 261 німецька сім'я з 1280 особами чоловічої статі. Для дотримання пропорції щодо 30 дес. на 4 особи, для них потрібно було 9600 дес. землі. А колонії розміщувалися лише на 4800 дес., тобто ще стільки само землі німцям не вистачало для повноцінного господарювання. Після запланованого переселення на південноукраїнські землі 535 осіб чоловічої статі із сім'ями до норми не вистачало б тільки близько 800 дес. землі, що суттєво покращило б матеріальне становище тих, хто залишався в колоніях Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. С. 423..

Звідки ж з'явилися в Чернігівській губернії вищезгадані представники німецької національності? Ці переселенці були німцями-колоністами, які з др. пол. XVIII ст. жили в Борзнянському повіті Чернігівської губ. в селах: Кальчинівка, Рундевізе, Біла Вежа, Городок, Великий та Малий Вердер і в колонії Хрещатин Роменського повіту Полтавської губ. Черниш І. Чинники німецького колоністського руху... С. 39-41..

Початок масовому оселенню німців на Чернігівщині й Полтавщині було покладено ще від другої половини XVIII ст., коли згідно з указом цариці Катерини ІІ в 1767 р. на Борзнянщині було засновано 6 колоній німецьких поселенців, які разом утворили Біловезький колоністський округ Самойленко А. Немецкие поселения на Черниговщине. С. 151.. Створили його 696 вихідців з Гессена, Саксонії, Гановера, Прусії (лютерани) та з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії (католики) Немцы России: населенные пункты и места поселения: энцикл. справочник / Сост. В. Дизендорф. Москва: «ЭРН», 2006. С. 53.. Спеціально для німецьких колоністів на місці колонії Городок царським урядом навіть планувалося заснувати м. Катеринополь Баранков О. Заселення німцями Чернігівщини у XVIII ст. ... С. 7.. У деяких документах потім зустрічається подвійна назва цієї колонії Городок Катеринополь Дело о прирезке земли Беловежским колонистам. 20.06.1836-23.07.1837 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 4068. Арк. 39, 45.. У ній оселилися колоністи, які володіли ремеслами. Планувалось, що їхня професія сприятиме благополуччю, тому землі їм виділили менше, однак розрахунок не справдився й жителі Катеринополя були найбіднішими серед решти колоній Балашов Сергій. Історія німецьких колоністів, «надутих» Катериною. Хвиля Десни..

У 1803 р. 36 сімей німецьких колоністів (вихідці з Гессена та Рейнської області) за 30 верст від Білих Веж у Роменському повіті Полтавської губернії заснували ще одну колонію Октоберфельд, яку в пізніших документах називають Хрещатик, Хрещатен або Хрещатин О переселении беловежских колонистов в Екатеринославскую губернию. Арк. 94; Немцы России: населенные пункты и места поселения. С. 243.. Особливістю цієї німецької колонії було те, що вона була заснована на землях, які вже на той час були порівняно густонаселеними й вільних земель, не включених до селянського землекористування, тут було небагато. Лише частина їх належала до державного резерву й виділялася для розвитку поміщицького господарства та наділення так званих казенних хліборобів тобто державних селян. На всіх землях сучасної Сумщини це лише одне з двох німецьких поселень (друге Конопківка), тож було унікальним Сніжко О. Історія німецького села Хрещатик (Октоберфельд). Путивльський краєзнавчий збірник. Суми: Університетська книга, 2007. Вип. 3. С. 171.. На відміну від інших біловезьких колоній, німці Хрещатина проживали вперемішку з українським населенням. Хоч колонія розміщувалася на території Полтавської губ., як і решта біловезьких колоній вона перебувала у відомстві чернігівського губернатора.

Німці також емігрували на Полтавщину, щоб сприяти розвитку її текстильної промисловості. Полтава була відома високоякісною вовною, якої не бракувало. Потрібні були ткачі та в'язальниці, які б виготовляли тканини для військової форми. Щоб прискорити цей процес, 20 червня 1808 р. Олександр I запросив ремісників-колоністів з Богемії, Моравії (обидві на території сучасної Чехії), Ельзасу (сучасна Франція) і Саксонії (держава в східній Німеччині, яка нині межує з Чехією та Польщею) оселитися в Полтаві, Костянтинограді та Кременчуці. У 1808 р. прибули перші шість сімей, а перша велика група з 130 німецьких сімей прибула до Полтави в серпні 1809 р. Їх розмістили в 16 будинках.

Згодом у регіон прибуло ще кілька груп: 54 родини (249 осіб) оселилися в Полтаві, 41 сім'я (218 осіб) у Костянтинограді, 2 сім'ї (10 осіб) у Кременчуці Кулева А. Як Полтава стала другим домом німецьких колоністів. Poltava.one..

У процесі німецької колонізації Північного Лівобережжя України можна чітко простежити два етапи виникнення сільськогосподарських колоній (остання третина XVIII сер. ХІХ ст.) та масова аграрна колонізація (остання чверть ХІХ ст.). У Чернігівській та Полтавській губ. у ХІХ ст. існували два основні німецькі колоністські округи Біловезький (Борзнянський та Роменський повіти) і Радичівський (Кролевецький повіт) Черниш І. Чинники німецького колоністського руху... С. 40.. Проте окремі вихідці з німецьких земель, зокрема дворянського стану, облюбували Чернігівщину й Полтавщину для свого нового місця проживання ще від першої пол. ХVПI ст. Зокрема тоді в Прилуцькому полку придбав значні володіння австрійський дворянин Вейсбах. Тут йому належали маєтності Вейсбахівка, Мамаївка, Ряшки (нині Білорічиця, Удайці, Ряшки Прилуцького району Чернігівської області). Після смерті Вейсбаха в 1735 р. імператриця Анна Іванівна подарувала ці володіння фельдмаршалу Мініху. На додачу до вищеназваних маєтностей Мініх придбав у Прилуцькому полку ще низку земельних володінь, зокрема Линовицю Баранков О. Заселення німцями Чернігівщини у XVIII ст. С. 6..

Німецьких майстрів, які розумілися на естетиці, запрошували на Чернігівщину в ХІХ ст. й українські поміщики для облаштування своїх маєтків. Зокрема за проєктом вченого-садовода І. Бістерфельда під керівництвом садівника Ределя в 20-30-х рр. було створено паркові ансамблі в маєтку Галаганів у Дігтярах і Сокиринцях. У маєтку Тростянець, який належав Скоропадським, садівником К. Шлінглофом у ці ж роки було створено дендропарк (нині усе це частково збереглося й перебуває на території Прилуцького району Чернігівської області) Самойленко А. Немецкие поселения на Черниговщине. С. 154..

Для заохочення переселення іноземців російська влада надавала колоністам широкі пільги, серед яких: надання коштів на переїзд, вибір місць оселення, право сповідувати свою релігію; для тих, хто осідав на селі, звільнення від податків на 30 років, від військової служби, забезпечення самоврядування в колоніях Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. С. 313-316.. Ці чинники й приваблювали німців-переселенців на Чернігівщину та Полтавщину. Колоністів, завербованих у німецьких землях, разом з усім домашнім скарбом, сільгоспінвентарем та живністю перевозили на кораблях з Гамбурга й Любека в Санкт-Петербург, а далі вони їхали в кибитках до місць поселення. Були це переважно селяни й дрібні ремісники. Більша частина колоністів була лютеранами (58%), вони переселилися з Гессена, а також із Саксонії, Ганновера та Пруссії. Іншу частину переселенців становили католики (32%), які прибули з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць. Решта належали до реформаторських конфесій, гнаних за віру. Такими, зокрема, були меноніти Гузь Б. До історії Чернігівщини. С. 291..

Подолавши неминучі труднощі перших років поселення, німці створили ефективні фермерські господарства, основу яких складало землеробство й тваринництво. Болота у верхів'ях річки Остер колоністи осушили, викопавши канали та побудувавши шлюзи Там само. С. 293.. Землі, які виділили колонії Октоберфельд (Хрещатин) у Полтавській губернії, були невисокої якості й теж заболочені. Місцеві селяни або не хотіли там вести господарство, або не могли. Можливо, саме тому ці землі й віддали колоністам. Німці ж і тут, як і на Чернігівщині, швидко освоїли та окультурили цілинні землі. Для цього вони створили цілу мережу меліоративних каналів та гідротехнічних споруд. Сам Хрещатин був оточений ровом, який одночасно був складовою дренажної системи Санич Г. Німецький Хрещатик. Панорама. 2019. №18. С. 10.. На початку облаштування цієї колонії у 1802 р. царським указом було передбачено надання німцям 4980 дес. землі, проте в архівних документах зазначається, що тоді землеміром Тарасовим було відведено колоністам лише 827 дес. і 156 саж. землі, та й то, як уже зазначалося, не найкращої якості, а решту пообіцяли надати тим, хто буде прибувати, але так і не надали. Лише після виселення частини мешканців колонії на південноукраїнські землі 6 вересня 1836 р, від представників управління колонією Хрещатин Гендріха Біттнера та Корнеліуса Ольденберга до чернігівського губернатора М. Жукова надійшло прохання про нарізку недостатніх 4152 дес. і 2044 саж. землі. 23 липня 1837 р. з таким проханням до Урядового Сенату звертався вже сам чернігівський віце-губернатор C. Волховський. Проте виявилося, що землі, які спочатку призначалися німцям, вже тривалий час є предметом судових суперечок, і питання довелося відкласти на невизначений час Дело о прирезке земли Беловежским колонистам... Арк. 5, 15-16 зв., 47-48 зв..

У німецьких колоніях вирощували зернові культури, а з технічних культур картоплю, значну частину якої продавали, оскільки українські селяни до 40-х рр. ХІХ ст. відмовлялися її вирощувати Васильчук В. Історичні шляхи німців в Україні. С. 150.. Як тут не згадати Т. Шевченка, який писав про «мудрого німця», який «картопельку садить. А ви її купуєте. Їсте на здоров'я» Шевченко Т. І мертвим, і живим, і ненарожденним... Укрліб.. Тримали багато коней, корів і свиней, мали розвинуті ремесла теслярство, ковальство, ткацтво, шовківництво, тютюнництво. Розводили фруктові й тутові (шовковичні) дерева⁸ Дело о выдаче колонистам Беловежской колонии семян тутовых и сливочных деревьев для разведения сада. 19.03.1814-04.01.1815 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 1279. Арк 1-9; Ведомости о хозяйственном положении Беловежских колонистов. 04.04.1817-23.07.1817 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 1883. Арк. 3-56..

Серед навколишніх українських сіл колоністи фактично утворили маленьку Німеччину. Німецькі поселення мали чітке планування, добротні будівлі, відрізнялися чистотою й акуратністю. Вночі вулиці освітлювалися гасовими ліхтарям. Обов'язковими елементами колоній була церква й школа. У Білих Вежах вулиці мали бруковані тротуари, а звідти до Городка вела дорога-бруківка Гузь Б. До історії Чернігівщини. С. 293..

Німецькі колонії в Російській імперії мали власне виборне управління. Роль нижчої судової інстанції в них законодавство першої пол. ХІХ ст. відводило сільським та окружним приказам. Декілька колоній об'єднувалися в округ на чолі з окружним приказом, сільські прикази підпорядковувалися окружним. До складу сільського приказу входили шульц або форштегер (старости) та 2 сільських бейзицери (засідателі), до складу окружного голова та 2 окружних бейзицери. Цих посадовців обирали самі колоністи. Окружний приказ обирався на 3 роки, сільський на 2 роки О проведении выборов общественных чинов по Беловежской колонии. 28.01.1812-06.02.1812 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 1024. Арк. 1-15; Малиновська Т. Судові повноваження окружних та сільських приказів у колоніях іноземців на теренах Російської імперії (перша пол. ХІХ ст.). Гуржі'ївські читання. 2009. Вип. 3. С. 213-214..

Німці-колоністи відрізнялися зразковим господарством. Вони практично не знали неврожаїв і в голодні роки забезпечували хлібом навколишні поміщицькі й селянські господарства. Отримуючи високі врожаї, колоністи формували запаси зерна; кліматичні негаразди, на відміну від господарств корінних жителів, на господарства колоністів суттєво не впливали Ведомость о посеве и урожае хлеба в Беловежских колониях в 1833 г. 17.11.1833. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3347. Арк. 2-12.. Історики зазначають, що, зокрема, Хрещатин, який розміщувався на так званих «незручних» землях, був значно заможнішим за сусідні землі. Тут будівлі селянських хат і господарських споруд якісно відрізнялися від хат навколишніх українських сіл. У колонії не було традиційних для українських сіл хат-мазанок під солом'яними стріхами. Будинки були більші за розмірами, покриті металевою бляхою й мали типове німецьке планування. Інший вигляд, ніж звичні для Полтавщини, мали й господарські споруди хліви, клуні, комори та ін. Громадські будівлі мали оригінальні декоративні прикраси форми вікон, дерев'яну різьбу тощо. Німецькі будинки мали значно більший асортимент меблів, ніж у традиційній селянській хаті українців Сніжко О. Історія німецького села Хрещатик. С. 172..

Чистота, порядок у поселеннях і німецьких будинках, відмінні сади, зразково оброблені поля різко дисонували з господарствами інших верств населення губернії. Це, а до того ж іще самоврядування, виборність управлінських органів у колоніях дратувало царську владу, викликало підозри й посилену увагу. Для безпосереднього нагляду за німецькими колоніями владою призначалися поліцейські доглядачі, яких утримували колоністи і які періодично доповідали губернатору про стан справ, про результати тамтешніх виборів до органів управління колоніями, про настрої самих колоністів О проведении выборов общественных чинов по Беловежской колонии. Арк. 1-15..

У рапортах про стан справ у кожній колонії, які регулярно подавалися губернатору, окрім даних щодо кількості мешканців, худоби, реманенту в колоністів, доглядачами наводилися також відомості щодо їхніх моральних якостей, ставлення до праці. Так, можна навести витяг з рапорту доглядача біловезьких колоній Носенка чернігівському губернатору за 1816 р., в якому навпроти кожної сім'ї зазначено ставлення німця-господаря до праці: «працелюбний», «старанний», «недбайливий», «нездатний до господарювання», «байдужий до господарювання», «веде розбещене життя», «п'яниця», «ледар» тощо. Підсумковою приміткою чиновник у кінці відомості зазначив: «нрав имеют колонисты суровой и грубой, у некоторых же из них замечено своенравие, упрямство, лукавство, мстительность и склонность к плутовству и мошенничеству» Ведомости о хозяйственном положении Беловежских колонистов... Арк. 3-56..

Динаміку кількості населення біловезьких колоній в першій пол. ХІХ ст. покажемо в табл. 1 Підраховано за: Ведомости о хозяйственном положении Беловежских колонистов. Арк. 3-56; Статистические сведения о Беловежских колониях за 1836 г. 18.05.1837 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 5210. Арк. 2-11; О переселении беловежских колонистов в Екатеринославскую губернию. Арк. 206-206 зв..

Таблиця 1

Динаміка населення біловезьких колоній у першій пол. ХІХ ст.

Як свідчать дані табл. 1, населення біловезьких колоній у першій чверті ХІХ ст. зростало. У 1828jg. в колоніях мешкала 261 сім'я (1142 чоловіки й 1125 жінок), які проживали в 337 дворах Ведомости о состоянии беловежских колоний, казаках, переселяющихся в Черноморское войско, фальшивых ассигнациях и др. 02.10.1828-02.11.1828 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3080. Арк. 72 зв.-73.. На початку 30-х рр. ХІХ ст. в колоніях було вже 346 дворів, в яких проживало 2550 осіб обох статей. У наступні роки ми спостерігаємо різке зменшення за короткий термін як кількості населення біловезьких колоній, так і кількості дворів у них. Уже в 1834 р. в біловезьких колоніях у 269 дворах мешкало лише 1560 осіб Статистические сведения о Беловежских колониях за 1834 г. 27.03.1836-09.06.1836 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 4067. Арк. 7-20.. Згідно ж з відомістю про стан біловезьких колоній за 1836 р., у цих німецьких колоніях Чернігівщини й Полтавщини було 268 дворів, в яких проживало 1611 осіб, з них 1111 були лютеранами, а 500 сповідували католицизм Статистические сведения о Беловежских колониях за 1836 г. Арк. 2-11..

Різке зменшення кількості населення біловезьких колоній у 30-х рр. ХІХ ст. пояснюється переселенням частини німецьких колоністів на південноукраїнські землі. Міграції мешканців біловезьких колоній на Південь України розпочалися в серпні 1831 р. з переселення двох партій колоністів, які налічували 60 сімей. Перша партія складалася з трьох груп (т. з. «відділів»). 9 серпня в дорогу вирушили 13 сімей з Рундевізу та Кальчинівки під керівництвом шульца (старійшини) Ніколауса Гака. 11 серпня з колоній Білі Вежі та Городок 13 сімей під керівництвом шульца Вільгельма Тавриха. Третя група з Великого й Малого Вердера та Хрещатина у кількості 11 сімей під наглядом шульца Еріха Шека рушила в дорогу 13 серпня. Згідно поіменної відомості доглядача Біловезьких колоній, наданої старійшинам, загалом перша партія налічувала 299 осіб обох статей (152 чоловіків і 147 жінок) Підраховано за: Поименная ведомость старейшинам с их семействами Беловежских колонистов, предпринимающих переселение в Екатеринославскую губернию составленная Августа 8 дня 1831 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3281. Арк. 1, 3-10. Підраховано за: Поименная ведомость старейшинам с их семействами ... составленная Августа 18 дня 1831 г.. Арк. 15-21 зв..

Друга партія колоністів складалася з двох груп: до першої входили колоністи з Городка, Білих Веж, Кальчинівки та Рундевізу (13 сімей) під керівництвом шульца Еріха Бомбаха, а до другої мешканці Великого й Малого Вердера та Хрещатина (10 сімей) під керівництвом Філіппа Шромбера. Перша вирушила в дорогу 20, а друга 22 серпня. Згідно відомості доглядача колоній, усього в другій партії переселенців налічувалася 221 особа (112 чоловіків і 109 жінок). Згідно з повідомленням Катеринославської казенної палати, яке надійшло до чернігівського губернатора, у 1831 р. з Біловезьких колоній на місце нового поселення прибуло 60 сімей у кількості 525 осіб обох статей, інші ж залишилися в колоніях до весни 1832 р. Про таку ж кількість переселенців з колоній, уже згідно з даними Катеринославської контори іноземних поселенців, 19 листопада 1831 р. чернігівський губернатор М. Жуков доповідав малоросійському військовому губернатору М. Рєпніну О переселении беловежских колонистов в Екатеринославскую губернию... Арк. 46, 51..

Після виходу обох партій на Південь, 27 серпня 1831 р. доглядач колоній Прокопенко доповів чернігівському губернатору про те, що ним було видано колоністам поіменні та посімейні відомості, схему маршруту подорожі, поради й свідоцтва щодо безперешкодного проходу колоністів до місця нового поселення. Доглядач у рапорті зазначив, що всі річні платежі в казну за переселенців зобов'язалися внести до 1 січня 1832 р. ті колоністи, які залишилися в колонії й до яких перейшло їхнє майно. Щодо всіх переселенців з кожної колонії було видано вироки стосовно відсутності до них претензій з боку громад Там само. Арк. 22-30 зв..

Згідно з наданими дозволами, у 1832 р. планувалося переселити ще 63 сім'ї, які поки що залишалися на місці проживання до весни Там само. Арк. 35-38 зв.. Проте вже 20 жовтня 1831 р. доглядач колоній Прокопенко доповідав чернігівському губернатору, що аналіз статків майбутніх переселенців показав, що не всі колоністи, які бажають переселитися, мають змогу сплатити 400 руб. для майбутнього поселення на новому місці, а тому деякі сім'ї бажають об'єднатися в групи по дві-три сім'ї і вже вносити визначену суму від групи сімей. Це прохання губернатор переадресував Катеринославській конторі іноземних поселенців, яка запропонувала відрядити свого представника в колонії для перевірки зазначених відомостей Там само. Арк. 61 зв., 66..

Навесні 1832 р. з біловезьких колоній у Катеринославську губ. повністю була готова вирушити в дорогу третя партія німецьких переселенців, яка складалася з 54 сімей. Ці сім'ї були згуртовані в три групи (відділи). На побудову жител на новому місці вони мали 21000 руб., оскільки три незаможні сім'ї внесли лише по 200 руб. Як уже зазначалося вище, саме такі сім'ї й прохали про об'єднання з іншими заможнішими для отримання дозволів на переселення. Зокрема колоністи з Рундевіза Генріх і Людвіг Бухміллери внесли лише 200 руб., але решту грошей погодився сплатити за них Павло Гак, на доньці якого Генріх одружився. За колоністів з Малого Вердера братів Генріха, Йозефа, Христофора й Філіпа Якушинських недоотриману суму вирішили стягнути з Еріха Шека, який переселився з колонії на Південь роком раніше й мав борг перед померлим батьком братів. Мешканцю колонії Великий Вердер Костянтину Гептингу попри недостатню суму внеску дозволили переселятися через те, що він був годинниковим майстром, з проханням до Контори про те, щоб його або поселили на місці як ремісника (а ремісникам виділяли значно менші ділянки землі), або приєднали до сім'ї його брата Філіпа Гептинга, яка була небагаточисельна Там само. Арк. 66, 215 зв.-216 зв..

Цим сім'ям було надано дозволи на переселення, бо, як зазначав чернігівський губернатор, доповідаючи військовому губернатору в Полтаву про перебіг переселення, «постройка жилищ сим недостаточным колонистам и водворение их на новых местах обеспечены ручательством имущественных колонистов и возможностью присоединения бедных к богатым родственникам в одно семейство». Ще трьом сім'ям з того списку переселенців, який був затверджений на 1832 р., дозвіл на переселення був анульований через те, що вони «оказались вовсе несостоятельными и потому выхода их на новые земли допустить нельзя». Замість них губернатором було дано дозвіл на переселення декільком новим сім'ям, які мали на це кошти. З них (6 сімей, 25 чоловіків і 35 жінок) була сформована окрема група, яка, враховуючи всі обставини, мала переселятися окремою партією. Оскільки проблемних німецьких сімей виявилася незначна кількість, а Контора іноземних переселенців не заперечувала проти об'єднання незаможних сімей, то потребу у відрядженні представника цієї організації в біловезькі колонії визнали недоцільною Там само. Арк. 66-67 зв..

Отже, у 1832 р. німецькі колоністи з біловезьких колоній переселялися двома партіями одна (загалом третя) в кількості 54 сімей (три групи), а друга складалася із 6 додаткових сімей, які всі вирушили в путь «по случаю грязной дороги и за неимением на полях для скота подножного корму» тільки в кінці квітня. Найраніше виступила група №3 з колонії Хрещатин (16 сімей під керівництвом шульца Генріха Клермана) 28 квітня. Група №1 в кількості 19 сімей із Білих Веж, Городка, Кальчинівки та Рундевіза під наглядом Вільгельма Бехтальта виступила з біловезьких колоній 29 квітня. Група №2 з Великого й Малого Вердерів (19 сімей під керівництвом Йогана Савурвальта) вирушила в дорогу 30 квітня. Четверта додаткова партія переселенців з Городка, Білих Веж, Великого Вердера та Хрещатина (6 сімей під керівництвом Христофа-Філіпа Вальтера) виступила з колоній 1 травня Там само. Арк. 200, 215-216 зв.. Загалом у 1832 р. з Чернігівщини й Полтавщини в Катеринославську губернію виселилося 60 німецьких сімей, які налічували 288 чоловіків і 280 жінок Підраховано за: Ведомость о числе и состоянии переселившихся в Екатеринославскую губернию летом 1831 и весною 1832 годов Беловежских колонистов составленная 11 Мая 1832 г. О переселении беловежских колонистов в Екатеринославскую губернию. 24.08.1831-03.06.1833 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3281. Арк. 204 зв.-205.. Загальну кількість переселенців і їхніх сімей з біловезьких колоній у 1831-1832 рр. подамо в табл. 2 Складено за: О переселении беловежских колонистов в Екатеринославскую губернию... Арк. 204 зв.-205..

інтеграційний переселення чернігівський полтавський німецький колоніст

Таблиця 2

Загальна кількість переселенців з біловезьких колоній у 1831-1832 рр.

Шлях колоністів до нового місця проживання був непростим і порівняно неблизьким (547 верст). Партії переселенців спочатку прибували (неодночасно) в Ромни Полтавської губ., а далі маршрут у всіх був однаковий: Ромни - Гадяч - Зіньків - Котельва - Костянтиноград - Павлоград - Богуслав - Гаврилівка - Комар. Кінцевим пунктом у маршрутах усіх партій переселенців був зазначений «степ, наділений біловезьким колоністам» Там само. Арк. 94-99.. У процесі переміщення колоністів до кінцевого пункту призначення доводилося узгоджувати відхилення від маршруту, оскільки на шляху було мало населених пунктів і в дорозі доводилося зупинятися на приватних поміщицьких землях, на яких, за твердженням доглядача колоній Прокопенка, «по вскрытии весны в непродолжительном времени воспрещается пастбище для скота, а также и водопой затруднительный». Тому для колоністів за можливості підшуковували інші шляхи, «где находятся частные селения, почему колонисты находят больше удобности занимать для скота в толочных местах (загального користування О.Г.) пастбища и водопой» Там само. Арк. 100.. Уже 17 червня 1832 р. керівник Маріупольським і Бердянським округами комісар Кіршнер доповів у Катеринославську контору іноземних переселенців, що «остальные 60 семейств в числе 288 мужского и 280 женского пола душ Беловежских колонистов из Черниговской губернии на место поселения 28 минувшего Мая прибыли» Там само. Арк. 218..

На новому місці оселення в Олександрівському повіті німецькі колоністи з Чернігівщини та Полтавщини компактно заснували колонії з аналогічними біловезьким назвами Кальчинівка, Білі Вежі, Рундевіз, Малий і Великий Вердер. Нині це місцевість на межі Донецької та Запорізької областей із селами Кальчинівка (Донецька обл., Маріупольський район) і Біловеж (Запорізька обл., Пологівський район).

Оскільки дозвіл на переселення було дано 124 німецьким сім'ям, а переселилося лише 120, то Катеринославська контора іноземних поселенців неодноразово потім надсилала прохання чернігівському цивільному губернатору стосовно того, «не пожелает ли кто из тамошних Беловежских колонистов заменить своим переселением оставшихся на местах четырех недостаточных семейств на общих правилах переселения и полного их в Здешних Краях водворения». Тому окремі представники німецьких колоністів переселялися в новостворені колонії Катеринославської губернії й у наступні роки По отношению Екатеринославской конторы иностранных поселенцев о желании колониста колонии Г ородок Карла Зееля переселится в Екатеринославскую губернию. 15.06.1833-05.07.1834 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3346. Арк. 7 зв., 23, 24 зв..

Загальну кількість у партіях і майнове становище німецьких переселенців з біловезьких колоній у 1831-1832 рр. покажемо в табл. 3 Складено за: Ведомость о числе и состоянии переселившихся в Екатеринославскую губернію. Арк. 116-118, 124-127, 204 зв.-205, 225-234 зв..

Таблиця 3

Кількість осіб у партіях і майновий стан біловезьких колоністів, які переселилися в Катеринославську губернію у 1831-1832 рр.

Подобные документы

• Українська історіографія переселенського руху з українських губерній в роки столипінської аграрної реформи

  Історіографія переселенського руху з українських губерній в роки столипінської аграрної реформи. Роль українців у переселенських заходах. Місце українського селянства в імперській політиці переселення. Локалізація основних маршрутів і районів переселення.
  
  статья [22,1 K], добавлен 14.08.2017
  

• Політика США щодо еміграції українського населення за океан в кінці ХІХ ст. (за матеріалами преси Херсонської та Бессарабської губерній)

  Основні тенденції розвитку американсько-українських відносин в контексті відносин з Російською імперією. Висвітлення проблеми еміграції українського населення з Херсонської та Бессарабської губерній до США місцевою періодичною пресою кінця ХІХ століття.
  
  статья [18,3 K], добавлен 11.09.2017
  

• Західно-українські землі в умовах депортацій повоєнного періоду

  Міждержавна політика депортації як спосіб врегулювання післявоєнних питань в Радянському Союзі. Особливості здійснення переселення через характеристику настроїв поляків та українців. Описання результатів здійснюваної депортаційної міждержавної політики.
  
  курсовая работа [40,5 K], добавлен 20.03.2013
  

• Українські землі у складі Литви і Польщі (XIV – перша половина XVII ст.)

  Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Устрій українських земель. Політика Литви в українських землях. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави. Кревська унія. Ліквідація удільного устрою. Люблінська унія та її наслідки.
  
  реферат [25,0 K], добавлен 26.02.2009
  

• Передумови розвитку Польщі і Литви

  Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.
  
  курсовая работа [59,4 K], добавлен 26.08.2013
  

• Процеси державотворення на України

  Формування й розвиток Давньоруської держави. Галицько-Волинська держава як новий етап у процесі державотворення на українських землях. Створення Української національної держави Гетьманщини. Відродження національної державності України (1917-1921 рр.).
  
  реферат [24,5 K], добавлен 28.10.2010
  

• Україна в Другій Світовій війні

  Основні причини поразок Червоної Армії у початковий період Другої Світової війни. Захоплення території України гітлерівськими військами, утворення Трансністрії та рейхкомісаріату. Політика німецьких загарбників щодо радянських військовополонених у країні.
  
  реферат [22,5 K], добавлен 17.05.2011
  

• Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933-1936): порайонний зріз

  Проблема депортацій у постголодоморні роки. Співвідношення плану з переселення та показників в обласному масштабі. Відомість про повернення переселенців. Загальна кількість та національний склад селянських господарств, депортованих з прикордонних районів.
  
  статья [93,0 K], добавлен 05.10.2017
  

• Семенівка Семенівського району Чернігівської області

  Історичні відомості про містечко Семенівка Чернігівської області, умови життя її жителів: наслідки земельної реформи, розвиток ремесел та промисловості, революційні події 1905р. Тварини, що занесені до місцевої Червоної книги, заходи охорони водоймищ.
  
  реферат [21,2 K], добавлен 07.12.2010
  

• Україна в роки Першої Світової війни

  Початок Першої Світової війни. Зародження українського руху. Окупація Галичини російськими військами. Наступ німецьких військ на українські землі. Зміни у відношенні росіян до українців. Умови життя в таборах. Продовження війни, її завершення та наслідки.
  
  реферат [30,3 K], добавлен 23.09.2019
  

• Українські землі у складі Російської Імперії в другій половині XIX ст

  Соціально-економічне становище українських земель напередодні реформи 1861 р. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років. Промисловий переворот в країні. Суспільно-політичне життя. Рух народників в Україні.
  
  лекция [35,5 K], добавлен 29.04.2009
  

• Основні шляхи формування поміщицького землеволодіння в українських губерніях

  Основні риси розвитку поміщицького господарства та його роль у економіці дореволюційної України. Шляхи формування землеволодіння в масштабах українських губерній. Особливості та специфіка розвитку регіонів: Правобережжя, Лівобережжя, Південь України.
  
  реферат [50,8 K], добавлен 20.09.2010
  

• Литовська експансія на українські землі в XIV ст.

  Діяльність Гедиміна на території України. Похід великого литовського князя Гедиміна в українські землі та його наслідки. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Аналіз процесу і сутності входження до складу Литовської держави.
  
  реферат [49,7 K], добавлен 15.11.2022
  

• Політична боротьба й об'єднання німецьких земель під зверхністю Прусії

  Становище німецьких земель напередодні утворення північно-німецького союзу та визначення ступеня протиріч між Австрією та Пруссією в питанні об'єднання земель. Роль Бісмарка в політичному процесі утворення німецької імперії та її політичний розвиток.
  
  реферат [42,1 K], добавлен 28.10.2010
  

• Авіація Великої Британії у Другій світовій війні

  Дослідження історії розвитку військової авіації, розробки нових видів літаків. Загроза вторгнення німецьких військ на Британські острови, повітряні битви Другої світової війни. Модернізація британської авіації, нарощування виробництва нових літаків.
  
  творческая работа [39,5 K], добавлен 29.11.2009
  

• Австрійський шлях до європейської інтеграції

  Дослідження особливостей австрійської інтеграційної політики починаючи з часу її зародження і закінчуючи моментом вступу до Європейського Союзу. Аналіз причин появи та пристосування австрійського нейтралітету як єдиної альтернативи у біполярній Європі.
  
  статья [22,2 K], добавлен 11.09.2017
  

• Великі битви Великої Вітчизняної війни

  Московська битва, провал плану захоплення столиці з ходу в перші тижні війни, наступальна операція німців під кодовою назвою "Тайфун", розгром німецьких військ під Москвою. Сталінградська битва, оточення німецьких військ, корінний перелом у ході війни.
  
  реферат [24,9 K], добавлен 11.08.2010
  

• Земське вчительство українських губерній Російської імперії як соціально-професійна група (70-80-ті рр. ХІХ ст.)

  Особливості правового і соціального статусу земського вчителя Російської імперії наприкінці ХІХ ст. Умови прийняття на службу, соціально-матеріальні права та переваги, інституційні взаємовідносини із державними органами влади та земським керівництвом.
  
  статья [50,2 K], добавлен 07.08.2017
  

• Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті

  Політичні чинники, які впливали на соціально-економічне становище західно-українського народу у складі Австро-Угорщини. Становлення ідеї українського державотворення та національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XIX-початку XX ст.
  
  курсовая работа [58,5 K], добавлен 13.06.2010
  

• Україна у Другій світовій війні

  Сутність і значення радянсько-німецьких договорів, їх наслідки. Включення до складу УРСР північної Буковини й придунайських земель. Окупація України військами Німеччини та її союзників. Особливості діяльності ОУН-УПА. Процес повоєнної відбудови в України.
  
  курс лекций [70,6 K], добавлен 31.10.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам