Переселення німецьких колоністів із Чернігівської та Полтавської губерній на південноукраїнські землі в другій чверті ХІХ ст.

Гуттери проживали на братському дворі, обгородженому плотовим парканом із воротами, які на ніч замикалися. До 1818 р. братство мало 6 кам'яних і 2 дерев'яних корпусів, а також кілька інших невеликих будівель. Покрівлі над житловими корпусами були високими. Укладення шлюбів теж перебувало під контролем громади. Уздовж горищ проходили коридори, по обидва боки яких розташовувалися невеликі кімнати з окремими входами. Вони служили спальнями для подружніх пар. У великих за розміром кімнатах по 1216 осіб жили неодружені чоловіки, починаючи від 15 років (тобто з того моменту, коли вони закінчували навчання, переходили в дорослу вікову групу, приймали хрещення й ставали повноправними членами братства). Так само в окремих приміщеннях проживали дівчата. В особливих кімнатах окремо від батьків жили діти. Одразу після появи дитини на світ жінка переводилася в спеціальне приміщення, де вона разом з іншими матерями доглядала за немовлям до того моменту, коли йому виповнювалося 1,5 року. По досягненні цього віку діти віддавалися спочатку в малу школу (призначалася для дітей віком до 6 років), потім у велику школу (від 7 до 14 років). Від 7 років хлопчиків і дівчаток селили окремо. Хлопчиків віддавали під нагляд учителя, а дівчаток виховательки Бондарь С. Секта меннонитов в России. С. 8-9.. Догляд за дітьми покладався переважно на літніх вдів. Основним методом впливу на порушників заведеного порядку було повчання. Фізичні покарання не застосовувалися. Найсуворішим було вигнання з общини Маленков Р. Радичів. Гуттерове братство..

У 1817 р. частина колоністів (24 сім'ї) під керівництвом Якова Вальтера відокремилася від «братства» й оселилася неподалік основної колонії на лівому березі Десни, де заснували колонію Нойдорф. У Радичеві залишилося лише 20 родин, але й ті через деякий час були змушені залишити поселення після пожежі 1819 р., в якій згоріло майже все їхнє спільне майно. У 20-ті рр. члени громади гуттеритів знову повернулися у Радичів, проте ненадовго Маленков Р. Радичів. Гуттерове братство..

У першій пол. ХІХ ст. через свою нечисленність у регіоні та нестачу землі ґуттерівські меноніти вирішили переселитися з Чернігівщини на Південь України, де мешкала більшість їх одновірців. У 1818 р. вальтерівські гуттери подали до створеного в цьому ж році Опікунського комітету в справах іноземних колоністів прохання щодо надання їм дозволу на переселення до Хортицького менонітського округу (Катеринославська губ.), проте тоді отримали відмову. У 1834 р. гуттерити знову починають клопотати перед Опікунським комітетом про переїзд на південноукраїнські землі. У 1842 р. бажання радичівських «братів» задовольнили й надали дозвіл на переселення в Таврійську губернію. Там, за 18 верст від Мелітополя, на території Молочанської менонітської округи на р. Тащенак 49 гуттерівським сім'ям було відведено ділянку казенної землі площею 3300 дес., де переселенці заснували колонію Гуттерталь (нині с. Кирпичне Мелітопольського ра-ну) Бондарь С. Секта меннонитов в России. С. 10-11.. Дещо пізніше неподалік Хортиці ними були засновані колонії Йоганнесруе (1853), Гуттердорф (1857), Нойгуттерталь (1866), Шеромет (1868) (нині це села Долинське, Кущове, Таврійське Запорізької обл.) Васильєва М. Гуттерівські братства на Чернігівщині. С. 80; Правдюк О. Антропологічний фактор у розвитку національної освіти Півдня України др. пол. ХІХ поч. ХХ ст. Проблеми сучасної педагогічної освіти. 2012. Вип. 39 (4). С. 130.. Попри те, що виділена колоністам ділянка була до цього порожнім безводним степом, «гуттерівські брати», маючи досвід господарювання на Чернігівщині, зовсім скоро перетворили місце свого поселення у заможний та квітучий край Бондарь С. Секта меннонитов в России. С. 10-11..

У 1852 р. 17 молодих сімей із колонії Гуттерталь відокремилися й створили окрему колонію під назвою Йоганнесруе на честь менонітського землевласника й громадського діяча Йоганна Корніса, який користувався прихильністю тодішнього міністра державних маєтностей Кисельова й допомагав гуттеритам переселятися та облаштовуватися на новому місці. Обидві колонії були облаштовані за типом усіх менонітських колоній Півдня України. Характерною особливістю тутешніх гуттеритів, як і раніше в Радичеві, був скромний спосіб життя й побут. За релігійним звичаєм чоловіки-гуттерити не голили бороди, за що їх називали «бороданями», а колонії Гуттерталь і Йоганнесруе «бородатим нумером». У

1857 р. в Йоганнесруе налічувалося 17 дворів, а мешканці володіли 1104 дес. землі Там само..

У 1857 р. гуттеритські поселення охопила хвиля релігійного оновлення, спостерігалися ознаки соціального розчарування, яке стало основною причиною руйнування їхніх общин-комун. У цей час уже виросло нове покоління, яке вже не переймалося розпадом старого братського двору й яке не хотіло більше терпіти протиріччя між застарілим гуттеритським віросповіданням і життєвою практикою Правдюк О. Антропологічний фактор у розвитку національної освіти Півдня України. С. 130. . У 1860 р. частина колоністів сіл Гуттерталь і Йоганнесруе спробувала відновити колишній комуністичний устрій гуттерівської секти. З цією метою 23 господарства обох колоній об'єдналися були облаштовані «братські будинки»: один для чоловіків, інший для жінок, третій для дітей, молитовний будинок, їдальня, створені общинні майстерні. Кожен учасник нового «братства» отримав певне заняття. Однак «комуністичне» життя не налагодилося, і в 1867 р. «братство» розпалося. Майно «братів» було розділене, причому багато господарів втратили частину своїх статків. Запровадження в Російській імперії загальної військової повинності в 1873 р. змусило всіх гуттеритів упродовж 1876-1877 рр. переїхати до Північної Америки, а їхні села були куплені німецькими колоністами-сусідами Бондарь С. Секта меннонитов в России. С. 11-12.. Нащадки «гуттерових братів», які емігрували тоді в США й Канаду, живуть там і донині в кількості близько 45 тис. осіб Маленков Р. Радичів. Гуттерове братство..

Отже, ми бачимо, що Південь України першої пол. ХІХ ст. належав до тих регіонів, що інтенсивно освоювалися переселенцями з інших губерній України та Росії, і де механічний приріст населення за вказаний період досягнув 40%. Найбільше у першій пол. ХІХ ст. зросло населення в Бессарабії та Херсонській губернії, і дещо менше на Катеринославщині. Переважну частину мігрантів становили українські державні селяни та німецькі колоністи, які оселилися тут в першому десятилітті та в 40-х рр. ХІХ ст. В інші періоди сюди прибували й поміщицькі селяни (особливо в 30-ті рр. ХІХ ст.) та міщани, проте їх абсолютна кількість була незначною. Більшість переселенців на Південь України становили мешканці Північного Лівобережжя України (переважно з Чернігівщини та Полтавщини). Це й визначило зміни в етнічному складі регіону, в якому почали переважати українці.

Головною причиною міграцій мешканців Північного Лівобережжя та іноземних колоністів на Південь України було аграрне перенаселення. На території Чернігівщини й Полтавщини німецьким колоністам загалом вдалося налагодити ефективну діяльність, яка справила значний вплив на соціально-економічний розвиток України. У сільськогосподарській сфері колоністи успішно поєднували європейський досвід із місцевими хліборобськими традиціями, максимально використовували унікальні природно-кліматичні умови та ресурсний потенціал України. Німецькі поселення на Північному Лівобережжі відрізнялися від колоній Півдня. Власне тут це були не колонії, а окремі населені пункти, розпорошені невеличкими острівцями поміж українських сіл і містечок. Безсумнівним є те, що за всю історію перебування на теренах Чернігівщини та Полтавщини німецькі поселенці зробили вагомий внесок у політичний, соціально-економічний та культурний розвиток регіону. В галузі агротехніки їм вдалося синтезувати загальноєвропейський досвід із українськими традиціями, що в свою чергу привело до інтенсифікації розвитку господарства на території України. Можна стверджувати, що історія німецьких колоністів стала невід'ємною частиною як історії нашого Північного Лівобережжя, так і всієї України.

References

1. Barankov, O. (2004). Zaselennia nimtziamy Chernihivshchyny u XVIII st. [German settlement of Chernihiv region in the 18^th c.]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy Ethnic history of the peoples of Europe, 16, P. 6-12.

2. Boyko, Y. (2007). Zaseleniye Yuzhnoy Ukrainy. Formirovaniye etnicheskogo sostava naseleniya kraya: russkiye i ukraintsi (konets XVIII nach. ХХІ v.). Etnostaticheskiy ocherk [Settlement of Southern Ukraine. Formation of the ethnic composition of the region's population: Russians and Ukrainians (the late 18^th the early 21^st c.). Ethnostatistical essay]. Cherkassy, Ukraine.

3. Chernysh, I. (2011). Chynnyky nimetskoho kolonistskoho ruchu v Pivnichno-Zachidnii Ukraini v skladi Rosiiskoi imperii (poch. XX st.) [Factors of the German colonist movement in North-Western Ukraine as part of the Russian empire (the beginning of the 20^th c.)]. Hrani Facets, 5, P. 38-43.

4. Herasymchuk, O. (2022). Nimetzki kolonisty na Chernihivshchyni: istorychnyi ekskurs [German colonists in Chernihiv region: historical excursion]. Nauka i suspilstvo Science and society, 6, P. 19-27.

5. Huz, B. (2021). Do istorii Chernihivshchyny. Personalii, biohrafii, podii [To the history of Chernihiv region. Personalities, biographies, events]. Kryvyi Rih, Ukraine.

6. Malynovska, T. (2009). Sudovi povnovazhennia okruzhnych ta silskikh prykaziv u koloniiakh inozemtsiv na terenakh Rosiiskoi imperii (persha polovyna XIX st.) [Judicial powers of district and village orders in colonies of foreigners on the territory of the Russian empire (the first half of the 19^th c.)]. Hurzhiivski chytannia Hurzhii readings, 3, P. 213-217.

7. Nazarova, T., Redkina, O. (2019). Pereseleniye mennonitov v Prichernomorye v XIX v.: osobennosti resheniya zemelnogo voprosa [Resettlement of Mennonites in the Black Sea region in the 19^th c.: features of resolving the land issue]. Vestnik Volgogradskogo gosudarstvennogo universiteta Bulletin of Volgograd state university, 24, 5, P. 124-134.

8. Pravdiuk, O. (2012). Antropolohichnyi factor u rozvytku nazionalnoi osvity Pivdnia Ukrainy dr. pol. XIX poch. XX st. [Anthropological factor in the development of national education in the South of th th

9. Ukraine in the second half of the 19 the early 20 c.]. Problemy suchasnoi pedahohichnoi osvity Problems of modern pedagogical education, 39 (4), P. 129-134.

10. Samoylenko, A. (2006). Nemetskiye poseleniya na Chernigovshchine v XVII nach. XX v. [German settlements in the Chernihiv region in the 17^th the beginning of the 20^th c.]. Nimetski poselentsi v Ukraini: istoriia ta sohodennia German settlers in Ukraine: history and present, 1, P. 151-158. Kyiv-Mykolaiv, Ukraine.

11. Sanych, H. (2019). Nimetskyi Khreshchatyk [German Khreshchatyk]. Panorama, 18, P. 10.

12. Shevchuk, N. (2003). Etnicheskiye nemtsi v Ukraine: problem sotsialnoy integratsii v istoricheskom razvitii [Ethnic Germans in Ukraine: problems of social integration in historical development]. Visnyk Odeskoho natsionalnoho universitetu Bulletin of Odessa national university, 8, 9, P. 640-647.

13. Snizhko, O. (2007). Istoria nimetskoho sela Khreshchatyk (Oktoberfeld) [History of the German village of Khreshchatyk (Oktoberfeld)]. Putyvlskii kraieznavchyi zbirnyk Putivl local history collection, 3, P. 171-184.

14. Vasylchuk, O. (2002). Poselennia nimetskich kolonistiv na pivdni Ukrainy naprykintsi XVIII poch. ХІХ st. [The settlement of German colonists in the south of Ukraine at the end of the 18^th the beginning of the 19^th c.]. Etnichna istoriya narodiv Yevropy Ethnic history of the peoples of Europe, 12, P. 37-41.

15. Vasylchuk, V. (2018). Istorychni shliachy nimtziv v Ukraini [Historical paths of Germans in Ukraine]. Ukraina-Yevropa-Svit Ukraine-Europe-World, 21, P. 145-153.

16. Vasylieva, M. (1995). Hutterivski bratstva na Chernihivshchyni [Hutterian brotherhoods in Chernihiv region]. Siverianskii litopys Siverian chronicle, 5, P. 75-81.

17. Venger, N. (2013). Osobennosti formirovaniya mentalnych kart «naroda v puti» [Features of the formation of mental maps of «people on the move»]. Eidos, 7, P. 123-141.

Размещено на Allbest.Ru