Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738-1810 років (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії буковецького монастиря 1738-1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)

Олександр Монич

Анотація

Мета дослідження полягає в аналізі репрезентованих та нововиявлених джерел з історії Буко- вецького монастиря у 1738--1810 рр., внесенні коректив в наявні парадигми про історичний розвиток осередку та ревіталізації головних епізодів історії релігійного центру. Нашими завданнями при цьому є верифікація та коригування основних гіпотез щодо дати заснування монастиря; дослідження основних етапів інституційної розбудови осередку; доповнення сталих біограм настоятелів та насельників; введення в науковий обіг нових документів з історії обителі. Методологічну основу дослідження становить використання принципів історизму, аналізу, синтезу, порівняння, об'єктивного та неупередженого опрацювання документів, а також використання спеціальних методів (евристики) і залучення допоміжних дисциплін (археографії). Наукова новизна роботи полягає в оприлюдненні нових відомостей про заснування монастиря та доповненні сталих знань про розвиток осередку та діяльність його фундаторів. У доробку вперше вводяться в науковий обіг три нові документи Державного архіву Закарпатської області кінця XVIII - поч. XIX ст. Висновки: виявлені та опрацьовані документи констатують, що монастир був одним із давніх осередків Мукачівської єпархії. Роль діяльності монастиря в зрізі культурних, місіонерських, соціально-політичних, освітніх та еклізійно-державних, а особливо в розбудові чернечого життя єпархії у XVIIIXIX ст. була винятковою. Презентовані джерела свідчать, що сучасні тематичні доробки не є вичерпними, а точкові тематичні праці - відсутні. Представлені джерела ДАЗО доповнюють наявні та з'ясовують нові факти історії монастиря, розширюють коло відомостей про фундаторські наділи, роблять можливим відтворення списку чернецтва і настоятелів, сприяють дослідженню тем: монастирського документообігу, нерухомої та архітектурної спадщини, церковно-канонічної належності осередку, а також діяльності ігуменів.

Ключові слова: документ, монастир, храм, єпископ, настоятель, монах, печатка.

Abstract

ARCHEOGRAPHIC REVIEW OF THE REPRESENTED AND PUBLICATION OF NEW SOURCES ON THE HISTORY OF BUKOVETSKY MONASTERY 1738-1810 (according to the stock collections of the State Archive of Zakarpattia region)

The aim of the research is to analyze represented and newlv discovered sources from the history of the Bukovets monastery in 1738-1810, to make corrections to existing paradigms about its historical development and to revitalize main episodes of the history of the religious center. At the same time, our tasks are the verification and correction of the main hypotheses regarding the date of the foundation of the monastery; study of the main stages of its institutional development; addition of existing biographies of abbots and residents; introduction of new documents on the history of the monastery into scientific circulation. The methodological basis of the research is the use of the principles of historicism, analysis, synthesis, comparison, objective and impartial processing of documents, as well as the use of special methods (heuristics) and the involvement of auxiliary disciplines (archaeography). The scientific novelty of the work consists in the publication of new information about the foundation of the monastery and the addition of existing knowledge about its development and activities of its founders. For the first time, three new documents of the State archives of Zakarpattya region of the end of the l8hl - the beginning of the 19th c. are introduced into scientific circulation. Conclusions: the discovered and processed documents state that the monastery was one of the ancient centers of the Mukachevo Eparchy. The role of the monastery's activities at the intersection of cultural, missionary, socio-political, educational and ecclesiastical-state aspects, and especially in the development of the monastic life of the Eparchy in the 18fh-19th c. was exceptional. Presented sources show that existing thematic works are not exhaustive, and specific thematic works are absent. Presented sources of the State archives in Zakarpattya region supplement the existing ones and clarify new facts about the history of the monastery, expand the circle of information about the foundation endowments, make it possible to reproduce the list of monks and abbots, contribute to the study of following topics: monastery document circulation, immovable and architectural heritage, ecclesiastical and canonical affiliation of the religious center, as well as activities of hegumen.

Key words: document, monastery, temple, bishop, abbot, monk, seal.

Першоджерело завжди було й досі залишається запорукою автентичного відтворення будь-якого історичного факту чи процесу. Документальна історія має важливе значення в процесі вивчення церковного минулого.

З-поміж діяльності багатьох давніх чернечих осередків Мукачівської єпархії у XVIII ст. вагомим є вивчення інституційного та адміністративно-структурного розвитку монашого життя сучасної Словаччини. Головними монастирями цього краю, які мають давню історію, є Буківська та Краснобрідська обителі.

Мета й завдання статті - це передусім археографічний огляд уже репрезентованих, а також нововиявлених джерел з історії Буківського монастиря. Беручи до уваги ціль публікації, залишимо поза межами дослідження відомі факти й події, пов'язані з розвитком монастиря протягом 1738-1810 рр.

Головним змістом публікації є порівняльний текстологічний аналіз відомих науковому загалу документів, які вже були предметом окремих фахових досліджень, а також введення в науковий обіг нових джерел, що зберігаються у фондових зібраннях Державного архіву Закарпатської області.

Передача тексту - головне в археографії, від цього залежить і зміст документа. Однак на точність передачі впливає багато факторів. Саме тому предметом нашої розвідки стало текстологічне порівняння наявного документального матеріалу, а також дешифрування й аналіз нововиявлених джерел.

Перелік фондових документів з історії Буківської обителі, що знаходяться в зібраннях Державного архіву Закарпатської області (далі - ДАЗО), уперше було опубліковано в 2Q21-2Q22 рр. у серії «Джерела з історії Мукачівської єпархії» авторського проєкту зведеного предметно-тематичного каталогу документів ДАЗО «Давні монастирі Мукачівської єпархії» Давні монастирі Мукачівської єпархії (136Q-10QQ) / Упор. Монич O. Зведений предметно-тематичний каталог документів Державного архіву Закарпатської обл. Серія «Джерела з історії Мукачівської єпархії». Ф. 64. Оп. 1, 4, 5; Ф. 151. Оп. 1, 5, 6, 22, 25. Ужгород: РІК-У, 2Q21. 392 с.; Ф. 64, Оп. 2, 3, 4, 5; Ф. 151, Оп. 6, 0, 9, 1Q, 11, 12, 14, 15, 16, 17, 19, 2Q, 21, 22, 24, 25. Ужгород: РІК-У, 2Q22. 36Q с..

Окремі вищенаведені праці Лучкай М. Історія карпатських русинів. Т. ІІІ. С. 265; Ваврик М. По Василіянських монастирях. С. 251253; Пронин В. История Православной Церкви. С. 363-364; Кічера В. Інституційна розбудова провінції Чину василіан. С. 77-0Q. через різноманітні чинники (мета досліджень, відсутність у них джерел ДАЗО, концептуальні цілі) презентують діяльність обителі у XVIII ст. досить однобоко й оглядово, без поглибленого аналізу джерел та наявної історіографії. Уперше спроба вичерпної історії монастиря зроблена в праці o. Jozafata V. Timkovica, OSBM Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra... S. 5-204.. Однак автор більшу частину наведеного джерельного матеріалу (дарчі грамоти, повідомлення) подає за працями о. Василія Гаджеги, що зберігалися у формі рукопису й знаходилися або в приватних бібліотеках, або ж у фондах Державного історичного архі- ву Ibid. S. 6, 50, 111-114..

Основна джерельна база, яка презентує головні фундаційні документи монастиря, сьогодні зберігається у фондах ДАЗО (раніше знаходилася в Лелеському конвенті (Словаччина)).

Нові, виявлені нами архівні справи, відсутні у вищезгаданих наукових розвідках.

Сучасна джерельна база значно корегує сталі відомості про чернечий осередок і по-новому презентує його історичний розвиток на екваторі XVIII - поч. XIX ст.

Основу публікації склали головним чином документи двох фондів ДАЗО: № 64 (Мукачівський монастир отців Василіан) та № 151 (Правління Мукачівської греко-католицької єпархії). У праці предметно проаналізовано 12 архівних джерел Державний архів Закарпатської області (далі - ДАЗО). Ф. 64. Оп. 1. Спр. 270. Арк. 3; Спр. 349. Арк. 1; Спр. 1151. Арк. 2; Оп. 4. Спр. 42. Арк. 7; Оп. 5. Спр. 190. Арк. 6; Спр. 249. Арк. 1; Спр. 270. Арк. 1; Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2; Спр. 587. Арк. 2; Спр. 588. Арк. 6; Спр. 655. Арк. 4; Спр. 670. Арк. 2., які, без сумніву, є головними в початковій історії монастиря на Буковій горі.

Три з вищевказаних документів вводяться в науковий обіг уперше Там само. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1; Спр. 270. Арк. 1; Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2..

Нові джерела ДАЗО доповнюють наявну документальну базу. Сподіваємося, що їх наявність у науковому обігу сприятиме більш поглибленому вивченню історії обителі. Указані документи заповнюють певні прогалини в історії розвитку монастиря та аргументовано корегують сталі висновки.

Загалом архівні матеріали, що стосуються еклізійної історії колишнього комітату Ша- рош, розширюють тематичний круг досліджень чернецтва Мукачівської єпархії у вказаний період.

Історія виникнення Буківського монастиря сягає зламу XVII-XVIII ст., коли в Мукачівській греко-католицькій (з 1646) та Марамороській православній (1690-1739) єпархіях стрімко розвивалися давні та новоутворені чернечі осередки. Безумовно, кожен із них має широку локаційну історію. Монаші обителі обидвох контр-центрів діяли в кількох коміта- тах Угорського королівства (Берег, Мараморош, Сату Маре, Угоча, Унґ, Шарош та Земп- лин). Сучасна територія вказаних єпархій, у якій діють давні монастирі, розділена між кількома країнами Європи, а саме: Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Україною.

На території сучасної Словаччини діють два давні чоловічі монастирі - Краснобрід- ський Свято-Духівський Монич О. Краснобрідський Свято-Духівський чоловічий монастир в пер. пол. XVIII - на поч. XX ст. (за мат. (колишній комітат Земплин) та чоловічий монастир на честь Воздвиження Хреста Господнього (знаходиться в селі Буківці, Стропковського округу Пряшівського краю в Словаччині)ДАЗО). Prawoslawny Biblijny Almanack. Gorlice, 2018. S. 148-167.

³ Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 54-57.. Зауважимо, що з аналогічною локаційною назвою існував ще один Буківський монастир, однак його розташування ідентифікується із с. Букова Старосамбірського району Львівської обл. в Україні Бегей О. До історії Буківського монастиря святого Йосафата отців Василіян. Вісник Харківського національного університету ім. В. Каразіна. 2014. № 1119. Вип. 18. С. 19-23..

Появу чоловічого монастиря на Буковій горі (майже ідентичною є історія виникнення Краснобрідської обителі) Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 47; Пронин В. История Православной Церкви. С. 362. дослідники пов'язують із давнім народним переказом про зцілення сліпця від води з цілющого джерела, яке було на місці майбутнього монастиря Гаджеіа В. Додатки до исторік русинов и руських церквей. Рбчник X. С. 55.. Уперше усний переказ про виникнення монастиря на Буковій горі письмово зафіксував о. Базилович R.P. jBonnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits. S. 101-102.. Згодом на місці зцілення жителі с. Букова побудували каплицю на честь Преображення Господнього. Першим пустельником, який обрав це місце для усамітнення, молитви і подвижництва, був Арсеній Босак Ibid. S. 102; Гаджеіа В. Додатки до исторік русинов и руських церквей. Рбчник X. С. 55; Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье. С. 363; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 35.. Архівні джерела свідчать, що цей чернець- пустельник належав до грецького обряду «religiosus Greci ritus eremita», на відміну від о. Іринарха Ясельського, який належав до унійного грецького обряду «ritus unitor[um] ex indultu prenominati» ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1.. За часів його перебування на Буковій горі (наприкінці XVII ст.) за допомогою богомольців на території майбутнього чернечого осередку був побудований невеликий дерев'яний корпус із храмом, за словами о. Кралицького - «здобное обитали- ще» Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси... С. 119; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття... Т. ІІІ. С. 54-55; Пронин В. История Православной Церкви. С. 363.. Якою була доля обителі після смерті пустельника Арсенія, практично невідомо, хоча, за словами о. Кралицького, селяни й «хлопотали найти себі якого другого монаха» Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси. С. 119..

Загалом історія цього монастиря вже глибоко й системно досліджена Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra... S. 5-204., і, без сумніву, сягає значно ранішого періоду, ніж XVIII ст. Гаджеїа В. Додатки до исторіі русинов и руських церквей. Рбчник X. С. 55.

Для скрупульознішого ознайомлення з історією обителі звернемося до археографічного аналізу наявних та нововиявлених джерел з історії монастиря.

Активний розвиток Буківського монастиря розпочинається близько 1730 р. з приходом на Чернечу гору прокуратора одного з василіанських монастирів у Галичині - ієромонаха Іринарха Ясельського (observant quemdam Religiosum de Ordine S. Basilii M. Gallitianum certi cujusdam Monasterii Procuratorem, casu illac transeuntem, nomine Irinarchum Jaszelszky), який почав незабаром розбудову обителі разом із двома галицькими ченцями R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits. S. 102; Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси. С. 119; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 55..

Джерельна реконструкція розвитку монастиря значною мірою пов'язана з появою в с. Буковець о. Ясельського. З моментом передачі отцю-василіанину монастиря місцевими солтисами, більш вичерпно можна ознайомитися завдяки документам ДАЗО. Крім географічних та топографічних деталей, джерела ДАЗО описують історичне тло, на якому розвивався монастир.

Ключові джерельні відомості про початковий період розвитку монастиря отримуємо з грамоти представників с. Буківці про передачу монастиря в управління ієромонаху Іри- нарху Ясельському ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 349. Арк. 1.. Текст рукопису зберігається у фондах ДАЗО Там само.. Варіативну копію тексту рукопису грамоти в авторській транскрипції подає о. Василій Гаджега Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 47-50. Ibid. S. 44.. За словами о. Тимковича, існує й раніша версія вищенаведеної грамоти, яка була написана по-латині й датувалася 16 січня 1738 р. Варіативний текст цієї грамоти наводиться автором відповідно до рукопису, що зберігається в Центральному державному історичному архіві у м. Львові Ibid. S. 111-112..

У результаті пошукової роботи у фондах ДАЗО нами було виявлено новий додатковий фундаційний документ під назвою «Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі» від 8 жовтня 1738 р., який значно доповнює й оновлює історичні відомості про обитель на початках її існування. Ураховуючи його важливість, ми вперше публікуємо це джерело.

Рукописний текст під назвою «Історическая справка об основании Буковского монастыря в Шаришской жупе» розміщений на 2 аркушах, написаний по-латині й датується 08.10.1738 р. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2. Те, що цей текст є автентичним оригіналом, не підлягає сумніву. Оригінальність документа підтверджують два круглі сургучні сфрагіси (0 2 см) червоного кольору, а також оригінальні підписи авторів документа - графа Томаша Сірмая і його префекта Матвія Нярая Там само.. Підтвердження оригінальності вищенаведеного рукопису через виділення «#» подано іншим почерком на другому аркуші. У кінці замітки стоїть дата 25.02.1740 р., оригінальний підпис: Comes Thomas Szirmay та кругла печатка на червоному сургучі, діаметром 2 см. Там само.

За основним змістом «історична довідка», на перший погляд, практично дублює грамоту жителів Буківців від 18.08.1738 р., однак перекладений документ репрезентує нові відомості про діяльність монастиря у вказаний час. Послідовність і порядок викладеного тексту не схожі на текст грамоти від 18.08.1738 р.

Крім нових відомостей, унікальним у документі від 08.10.1738 р. є оригінальний підпис фундатора монастиря. З огляду на важливість виявленого документа для подальшого вивчення історичного буття Буківського монастиря, уперше наводимо його дослівний текст За допомогу в дешифруванні нововиявлених, опублікованих у цій статті текстів латинською мовою та їхньому перекладі на українською мову, автор публікації щиро дякує лінгвісту Ростиславу Паранько..

«|1| I.

Non dubito bene notum esse quibus interest, p[osse]ssionem Bukov in hocce inclitto comita- tu Sarosiensi situattam, illustrissimum dominum comitem de Szirma Bessenyo et Cszernek, do- minum Thomam Szirmay suae s[acra]tissimae caesareae regiaeq[ue] m[aies]t[a]tis consiliarium camerarium ac incl[i]ti comitatus huius Sarosiensis supremum comitem <?> (tit[uli]) concer- nentem iure hereditario. In cuius posessionis tentoris parte, datur parvum monasterium, in Bu- kovska Hurka n[un]cupatum. Eius monasterii primus fundator erat scultetus po[sse]ssionis Bukov Alexius Bily vocitatus circiter ante annos 50. Siquidem vero prenominatum monasterium per voraginem ignis consumatum fuisset itterum in loco proprio successores prenominati Alexii Bili aliud monasterium noviter edificari curarunt. In quo etiam sancte, et bone vite certus religio- sus Greci ritus eremita, usque ad consumationem vitae suae permanebat, post obitum vero ipsius usq[ue] ad presens monasterium illud spirituali persona vacabat, siquidem nec edificium compe- tens penes monasterium illud pro retentione eremite dabat[ur]. Actu vero successores Alexii Bili uti Alexius et Michael Bily subditi alte titulati illustrissimi domini comitis <?> Domino Deo iuvante eum iuvamine etiam alior[um] subditor[um] sue illustrissime dominationis cum iam pro residentia cubicula edificassent, tandem Spiritus Sancti gratia motus, reverendus pater Irinarchus Iaszelszki ordinis sancti Basilii Magni Greci ritus unitor[um] ex indultu prenominati illustrissimi domini comitis locumtenentis infrasubscripti, itta etiam patronum monasterii eidem et tocius co- munitatis Bukow unanimi votto suficienter expeditus, Romam peregrinavit, |1v| Romae vero a sanctissimo pontifice, sive beatissimo patre Clementi Duodecimo pontifice maximo pro monas- terio in Hura Bukovska plenarias indulgentias pro festo sancti Petri et Pauli obtinuit et atulit. Roma vero cum suficientibus testimonialib[us] faeliciter redux deposuit semet ad locum prenominatum ubi etiam vitam suam in devotionibus consumere volet, cum permissione illustrissimi domini comitis ac hereditarii domini p[osse]ssionis eiusdem. Cui etiam licitum erit pro sibi adiun- cto, socium suscipere, hoc tamen adito, ut prenominatus Irinarchus Iaszelszky vitam suam itta ducat prout spiritualem personam concernit, haut concernere poterit. Homines iuvenes, simpli- ces, ut suos filios, confessioni instruat, in sacrificiis missae et orationib[us] negligens non sit. Datus penes monasterium illud hortus parvus arbusculis per predecessorem illius eremitam plan- tatus, hoc etiam illi pro tali g[ene]rali iuvamine resolvitur et ceditur. In cuius rei robur literas hasce testimoniales ipsius reverentiae extradedi. Datum in castelo Zboroviensi illustrissimi domini comitis de Szirma Bessenyo et Cszernek, domini Thomae Szirmai (tit[uli]). Anno 1738 die 8 mensis [Octo]bris.

Mathias Nyarai sepius alte titulati illustrissimi domini comitis dominii Makoviciensis provisor ac plenipotentiarius.

M[anu] p[ropria]

|2| II.

Acta hicce medio g[ene]rosi d[omi]ni Mathiae Nyaray provisoris mei in dominio Makovi- cziensi ratione introserti eremicolae definita et scripto tradata, qua dominus haereditarius loci illius, approbo et confirmo. Tarcza 25 Febr[uarii] 1740.

Comes Thomas Szirmai

M[anu] p[ropria]» ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1-2..

Переклад тексту документа від 08.10.1738 р. - українською:

«|1| I.

Не сумніваюся, що всім, кого це стосується, відомо, що посілість Буків, розташована в цій славетній Шарошській жупі, належить за дідичним правом всесвітлішому панові графові Сірми, Бешеньє та Чернека, панові Томі Сірмаєві, раднику й коморнику преосвященної цісарсько-королівської величності та верховному жупану цієї славетної Шарошської жупи <?> (титули). їУ частці держателя цієї посілості є невеликий монастир, званий на Буківській гірці. Першим фундатором цього монастиря близько 50 років тому став шол- тис посілості Буків, званий Олексієм Білим. І хоча вищеназваний монастир згорів у пожежі, наступники вищеназваного Олексія Білого подбали й наново збудували на тому самому місці новий монастир. У ньому до кінця свого життя перебував певний чернець-пус- тельник грецького обряду, який вів святобливе й благочестиве життя. Від його кончини й дотепер монастир був позбавлений духовної особи, бо й відповідної споруди для мешкання пустельника в цьому монастирі не було. І коли наступники Олексія Білого, а саме Олексій і Михайло Білі, піддані вищетитулованого всесвітлішого пана графа <?>, із Господньою Божою поміччю та за підмогою інших підданих його всесвітлішого панства збудували житлові келії, превелебний отець Іринарх Яселський, натхненний благодаттю Святого Духа чину святого Василія Великого унійного грецького обряду, з дозволу нижчепідписаного намісника вищеназваного пана графа, а також з одностайного схвалення покровителів монастиря та всієї буківської громади, належно споряджений вирушив у подорож до Рима, |1 зв.| а в Римі виклопотав і здобув у святішого Понтифіка, блаженнішого отця верховного Понтифіка Климента XII, для монастиря на Буківській горі повний відпуст на празник святих Петра і Павла. Щасливо повернувшись із Рима з належними посвідками, він осів у вищеназваному місці, де з дозволу всесвітлішого пана графа, дідичного пана цієї посілості, хотів би провести своє життя в набожності. Йому також буде дозволено взяти собі [сощ'я - ?]. З тим, однак, що вищеназваний Іринарх Ясельський вестиме своє життя так, як належить або належатиме духовній особі. Молодих та простих людей навчатиме, як власних синів, сповіді; не буде недбалим у відправі літургій та молитвах. При монастирі є невеликий сад, який засадив деревцями його попередник пустельник; цей сад також передається й уступається йому на загальну підмогу. На зміцнення цієї справи я видав цю посвідку його велебності. Дано в Зборівському замку всесвітлішого пана графа Сірми, Бе- шеньє та Чернека, пана Томи Сірмая (титули). 8 жовтня 1738 р.

Матей Нярай, провізор і уповноважений Маковицького володіння часто вищетитуло- ваного всесвітлішого пана графа.

Власною рукою.

|2| II.

Учинене тут за посередництвом пана Матея Нярая, мого провізора у Маковицькому володінні, визначене й викладене на письмі, я, як дідичний володар цього місця, схвалюю та затверджую. Тарца, 25 лютого 1740 р.

Граф Тома Сірмай.

Власною рукою.» ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1-2.

Ураховуючи датування джерела, можемо логічно припустити, що маємо справу з окремим документом, написаним на основі двох, уже наявних. Тобто 16.01.1738 р. був написаний оригінал грамоти жителів с. Буківці латинською мовою, 18.08.1738 р. із цього оригіналу зроблена копія або ж переклад церковнослов'янською мовою, а 08.10.1738 р. на основі попередніх двох варіантів на латині була складена «історична справка» про Буків- ський монастир.

Цілком імовірним є й те, що остання варіація грамоти або ж «історична довідка» була створена як ще один окремий додатковий документ, який засвідчував належність монастиря графу Сірмаю. Вірогідно, граф, який був шариським жупаном у 1720-1761 рр. Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra... S. 58., зробив кілька оригінальних грамот і «довідку», щоб зафіксувати в історії свій внесок у розбудову монастиря, а також убезпечити його від матеріальних посягань і конфіскації. Таке припущення підтверджується й тим, що «довідку» своїм підписом і печаткою затвердив і граф, і його вищевказаний префект, або ж провізор його Маковицьких володінь, Матвій Нярай (латин. - Mathiae Nyaray, словацьк. - Matias Nyari / Nyary) Ibid. S. 58..

Отже, протягом 1738 р. були сформовані три важливі документи, що дають цікавий матеріал до вивчення Буківського монастиря на ранніх стадіях його відродження в першій пол. XVIII ст.

Загалом завдяки грамоті 1738 р. ми отримуємо перші, документально зафіксовані відомості, які детально відтворюють початковий період діяльності монастиря.

Наявна інформація з грамоти жителів с. Буковець, а також відомості «історичної довідки» дозволяють зробити попередні висновки. Територія монастиря була в красивій місцині, знаходилася в Шариській жупі та належала місцевому графу Томашу Сірмаю. Першим фундатором монастиря близько 50 років був шолтис Олексій Білий, його наступники, фундатори Олексій і Михайло Білі, продовжили справу розбудови монастиря. Після руйнівної пожежі монастир довгий час був у запустінні, у ньому не велося монаше життя. З давніх часів монастирем піклувалися ктитори (шолтеси) і фундатори, які за відсутності ченців до й після пожежі наглядали за цим місцем. У цьому монастирі певний час перебував чернець-пустельник грецького обряду, який проводив тут благочестиве життя. Станом на 1738 р. тут був дерев'яний храм на честь святих апостолів Петра і Павла. У 1738 р. Римський Понтифік Климент XII на свято апостолів Петра і Павла дає монастирю привілей «відпустового» місця. Документи свідчать, що 1738 р. відбулася передача цієї обителі в користування нового настоятеля, ієромонаха унійного грецького обряду ЧСВВ, Іринар- ха Ясельського. Останній перед Богом і людьми дає обітницю залишатися в осередку до своєї смерті й робити все можливе задля його розвитку. Усебічну допомогу й сприяння наміснику в розбудові обителі обіцяють громади та їхні нащадки з трьох сіл. Монастирю передаються кілька земельних ділянок, монастирський ліс, сад тощо. Жителі села вимагають від монахів строгого життя згідно з іночеськими законами Наскільки строго дотримувалися ці моральні правила, можна судити з листа монаха Буківського монастиря, в якому він спростовує адресовану йому підозру в крадіжці монастирських речей: ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 670. Арк. 2., у разі порушення правил життя в монастирі й намісник, і ктитори мають право відправити монахів на виправлення або до Егерського архієпископа, або до Мукачівського єпископа.

Наголосимо також, що детальний текстологічний та археографічний аналіз грамоти в транскрипції о. Василія Гаджеги в порівнянні з її виявленим аналогом у фондах ДАЗО показує, що версія о. Гаджеги значно інформативніша й швидше за все є оригіналом. У ній подається передусім дата: 18.08.1738 р., указано більше прізвищ та імен ктиторів монастиря, а також наводиться відомість про перший, документально фіксований храм. Імовірно, на це вказує й відсутність оригінального сфрагісу та підпису. Копія грамоти, виявлена нами в зібранні ДАЗО, є однією з пізніших копій фундаційної грамоти. Копія ДАЗО суттєво відрізняється за інформативністю тексту. У ній відсутня кінцева вставка латинською мовою. Зворот цієї копії - пустий, нічим не завірений аркуш паперу.

Подальший історичний розвиток Буківської обителі в 1740-1800 рр. літописно продовжився після призначення настоятелем монастиря о. Іринарха, який передусім домагається звільнення монастирської землі від підпорядкування й залежності світської влади Пронин В. История Православной Церкви... С. 363-364.. На початковому етапі розбудови монастир стрімко здобуває прихильність вірян. Отець Ясельський навіть «задумав привабити на Букову гірку всіх маковицьких богомольців, які вже здавна паломничали на славний Святодухівський відпуст при Краснобдрідському монастирі» Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 55..

Задля ствердження свого духовного осередку о. Ясельський звернувся до Папи Римського Климента XII Климент XII - 246-ий Папа Римський, понтифікат якого тривав з 12.07.1730 по 06.02.1740 рр.. Результатом цього звернення стало те, що Понтифік 7 травня 1738 р. передусім видає свідоцтво «про відпущення гріхів» одноосібно монаху ордену Ва- силіан о. Іринарху ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 588. Арк. 6.. Другим кроком було рішення від 17 травня 1738 р., яким той же Папа надав Буківському монастирю «до 10 років» статус відпустового осередку в день Зі- слання Святого Духа ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 587. Арк. 2; Лучкай М. Історія карпатських русинів. Т. ІІІ. С. 265; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІ. С. 374-376; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 51..

Узагалі початковий розвиток обителі практично в літописному форматі стисло подається у вищенаведеній так званій «Історичній довідці» про заснування Буківського монастиря в Шароській жупі, що датується 8 жовтня 1738 р. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2.

Згідно з архівними документами, головним фундатором обителі був власник розлогої Маковицької домінії граф Фома Сірмай (Thoma Szyrmay), який за умови його посмертного поминання передав монастирю «75 гектарів орної землі та 5 гектарів ліса, забезпечивши його всім потрібним до ведення сільського господарства» Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 55..

На зберіганні у фондах ДАЗО є кілька фундаційних документів, які підтверджують участь графа Сірмая в розбудові монастиря. Одночасно в кількох документах зафіксована перша офіційна дата, коли граф Сірмай наділив монастир землями й значними угіддями. Це сталося в липні 1742 р. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 7; Оп. 1. Спр. 270. Арк. 3; R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits. S. 102; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 55; Пронин В. История Православной Церкви. С. 364; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 57.

У фондах ДАЗО зберігається справа, яка містить у собі 2 копії дарчої грамоти про дарування земельної ділянки графа Сірмая василіанському монастирю в с. Букоц. Крайніми датами джерела є 05.06.1744-05.09.1745 рр. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 7. Арк. 1-1 зв; 4-4 зв.; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 58.

Текст кожної копії грамоти дублюється із незначними орфографічними і стилістичними відмінностями. Усі копії написані різним почерком. На початку вказаних дарчих копій зазначено так: «Laudetur lesus Christus! Infra scriptus notum omnibus facio, & singulis, quibus interest quod in Anno 1742 Mense Julio, dum Excellentissimus, ac illustrissimus Dominus Comes, Dominus Thomas Szirmay, de Szirma Besenyo, et Csernek, Sacra Regiae Majestatis Inti- mus Actualis Consiliarius, Camerarius, Eques aureatus, ac Inclyti Comitatus hujusce Sarossien- sis Supremus Comes, nec non Haereditarius Dominus Dominii Makovichiani, fhisset in Oppido Zboro» ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 1, 4, 6; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 60..

Ці ж копії містяться в праці о. Тимковича, які автор наводить за о. Гаджегою Ibid. S. 59-61.. У монографії о. Тимкович подає із вищенаведеними копіями в об'єднаному документі окремий додатковий документ, який абсолютно різниться за змістом. Дослідник, цитуючи працю о. Гаджеги, в одному тексті об'єднав дві різні копії різних документів.

Факт поєднання різних документів в одному тексті о. Тимковича підтверджують два виявлені джерела, розміщені у двох окремих справах зібрань ДАЗО.

У фондовій справі Ф. 64, оп. 4, спр. 42 містяться чотири копії, названі в заголовку як одна грамота. Насправді між ними на аркуші 3-3 зв. і 5-5 зв. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 3-3 зв.; 5-5 зв. зберігається зовсім інший документ у двох копіях, про що свідчить його заголовок і зміст. Разом із тим цей документ знаходиться також у двох копіях в іншій виявленій окремій справі Ф. 64, оп. 5, спр. 190 під назвою «Свидетельство настоятеля монастыря ордена Премонтреев в г. Ле- лес, данное настоятелю Букоцкого монастыря Данилковичу Гедеону об утверждении дарственной грамоты графа Сирмай Томаша от 1742 года по с. Тарца Ториса (лат. Tarcza, Tarczae, угор. Tarca, словац. Torysa) - село в Словаччині, Сабинівському окрузі Пряшів- ського краю. Розташоване в північно-східній частині Словаччини в Шариській височині в долині Ториси.» ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 190. Арк. 7..

Отже, один і той же документ є у двох копіях у двох окремих справах.

Той самий 1742 р. Там само. Оп. 1. Спр. 270. Арк. 1, 3. як період початку благодійної та фундаторської діяльності графа з с. Зборов Зборов або Зборів (словац. Zborov) - село в Словаччині, Бардіївському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в північно-східній частині Словаччини, у північній частині Низьких Бескидів в долині потока Каменець. фіксується ще в одній копії грамоти графа Фоми Сірмай про дарування земельних ділянок монастирю на горі Букова в Шароській жупі ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 270. Арк. 3.. Копія грамоти була зроблена 5 червня 1744 р. і додатково завірена 5 лютого 1746 р. Там само. Арк. 2.

1742 р. як початок фундаційної діяльності графа Сірмая фіксується також у вищенаве- деному «Свідоцтві» настоятеля монастиря ордена Премонтреїв, крайніми датами якого є 31.08.1768-22.07.1794 рр. Там само. Оп. 5. Спр. 190. Арк. 1.

Із копій установчої грамоти 1742 р. стає відомим кілька фактів як доповнення: активна розбудова монастиря тривала в період правління Римського Папи Клімента XII, генерального вікарія Егерського єпископа Георгія Фоглара та Мукачівського греко-католицького єпископа Георгія Блажовського. монастир ревіталізація релігійний

Одним із нових джерел є виявлена у фондах ДАЗО так звана «Розписка прикажчика поміщика графа Томаша Сірмая в с. Гажлин про виявлення в архіві поміщика документів фундації графів по Буковецькому монастирю» від 8 серпня 1822 р. Її дешифрування та переклад публікуємо вперше.

Копії грамот, зроблені 5 червня 1744 р. і 9 вересня 1745 р., були виявлені також прикажчиком поміщика Томаша Сірмая, Даниилом Машицьким, який жив у с. Гажлин Гажлин (словацьк. Hazlin) - село в Словаччині, Бардіївському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в північно-східній частині Словаччини, у Низьких Бескидах у долині р. Гажлинка.. Згідно з «розпискою» від 8 серпня 1822 р., він виявив вищенаведені два документи фундації графа Буковецькому монастирю в архіві поміщика ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 270. Арк. 1..

Як випливає з джерела, виявлені документи (від 05.06.1744 і 09.09.1745 рр.) Машиць- кий видав брату Іллі з Буковецького монастиря, інші документи з історії монастиря 07.03.1788 р. були передані свидницькому обліковцеві (rationista) Емерику Вайнаровичу, який був уповноваженим Івана Ладомерського Там само.. Привертає увагу замітка «розписки» про те, що 09.09.1745 р. граф Сірмай лише «затвердив» дарчу грамоту від 05.06.1744 р. Там само; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra... S. 58, 61. Тобто існує археографічний прецедент на подальше, більш скрупульозне дослідження грамоти від 05.09.1745 р.

Дешифрований і перекладений текст документа від 8 серпня 1822 р. публікується вперше.

«Infrascriptus vigore praesentium recognovit quod sub hodierno venerando fratri Eliae mo- nasterii venerabilis de Bukocz duo documenta praelaudatum monasterium ferientia per infra- scriptum exquisita, et quidem: primum de a[n]no 1744 d[e] d[i]e [quin]ta lunii in castello Zboro- viensi emanatum, tandem d[e] d[i]e 9 Septembr[is] 1745 Tarcza per illustrissimum dominum co- mitem Thomam de Szirma confirmatum, demum d[e] d[i]e 22 Augusti in (Viskocz <?>) transumptum et per ord[inarium] iudlium Georgium Feg(j)irvary, et subiurassorem Carolum T(J)ahy ordinatum, secundum vero d[e] d[i]e [<?>] 7 Martii 1788 rationistae Szvidnicensi Eme- rico Vainarovics per plenipotentiarium Ioannem Ladomerszky extradatum resignaverit. Hic Hazslin[i] 8 Augusti 1822.

Daniel Massicz[ki] illustrissimi d[omini] comitis Thomae de Szirma bonorum Makovicz provisor» ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 270. Арк. 1..

Переклад українською:

«Нижчепідписаний силою цієї грамоти визнає, що сьогодні уступив преподобному братові Іллі з превелебного Буковецького монастиря два документи, що їх відшукав нижчепідписаний, котрі стосуються вищезгаданого монастиря, а саме: перший - виданий 5 червня 1744 р. в Зборівському замку, який потім, 9 вересня 1745 р., у Тарці затвердив всесвітлійший пан Тома з Сірми, нарешті 22 серпня трансумували і спорядили ординарний суддя (iudlius) Георгій Феєрварі і присяжний (subiurassor) Кароль Та(Н)гі; другий - що його [<?>] 7 березня 1788 р. видав свидницькому обліковцеві (rationista) Емерику Вай- наровичу уповноважений Йоан Ладомерський. Тут у Гажлині 8 серпня 1822 р.

Даниїл Машицький, провізор маєтку Маковець всесвітлішого пана графа Томи з Сірми» Там само..

Беззаперечним свідченням передачі щедрих земельних ділянок монастирю є «Свідоцтво» настоятеля монастиря в с. Буківці про дарування монастирю землі графом Сірмай. Рукописний документ, що зберігався також у Сірмай - Бешеньовському архіві Unghvary E. «A Bukocz-hegyi monostor tortenete»... T. IV. S. 23., був виявлений нами й у фондах ДАЗО. Він розміщений на 2 аркушах формату А 6 і датується 15 серпня 1787 р. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 1151. Арк. 2. Джерело підписане о. Олександром Ставровським та ченцями монастиря: Мілетієм [Шантор <?>], Валеріаном [Аркіновіес <?>] та Іларіоном [Паркіевіес <?>] Там само..

Поява «Свідоцтва» пов'язана із загрозою ліквідації монастиря в період секуляризаційної реформи імператора Йосипа II (1780-1790). Передбачаючи ймовірне закриття монастиря у вказаний вище день, місяць і рік, граф Сірмай запросив до себе в маєток усіх бу- ковських монахів на чолі з ігуменом Олександром Ставровським. З метою убезпечення обителі від повного знищення після закриття та уникнення конфіскації царем маєтків, на цій зустрічі фундатор заявив, що при найгіршому сценарії розвитку подій усі маєтки знову повинні повернутися до графа Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra... S. 98.. Це й засвідчує «Свідоцтво».

Побоювання графа Сірмая щодо закриття монастиря не справдилися. Буківський монастир не був ліквідований у 1788 р. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 12. Спр. 2571. Арк. 4-4 зв. Причиною цьому стала як освітня діяльність монастирської школи Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 56; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 98-99, 108-109; Монич О. Монастирські школи Мукачівської та Марамороської єпархій (XVIIIXIX ст.) як освітня парадигма духовного виховання. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ ст. / Редкол.: В. Бабич та ін. Харків: ВННОТ, 2022. Вип. 4. С. 829-832., так і географічний чинник. Біля обителі знаходилася міжнародна королівська дорога, яку в народі називали «Jozefinke». Локаційна користь монастиря полягала в тому, що, курсуючи цим шляхом, біля обителі зупинялася королівська пошта та інші по- дорожні Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 99..

За фінансової підтримки графа Сірмая та прихожан монастиря на території обителі розпочалося будівництво кам'яного храму. Одним із активних будівничих цього храму був чоловік на ім'я Зелус Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье. С. 364.. Разом із храмом був споруджений кам'яний корпус із п'ятьма кімнатами та окремою келією з коморою для настоятеля, а також розлогою їдальнею з кухнею R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits. S. 103.. Добудований величний храм був освячений у день Воздвиження Хреста Господнього в 1796 р. Мукачівським єпископом Андрієм Бачинським Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 56..

У період будівництва храму ігумен та всі насельники монастиря відмовилися від юрисдикційного підпорядкування Мукачівському єпископу, а також головному протоігу- мену: «він уперто відкидав всякий нагляд над собою місцевого протоігумена, як теж і свою залежність від Мукачівського єпископа, до влади якого в тому часі належала також Букова гірка» Там само. С. 55-56; Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье. С. 364.. У призмі вивчення причин відмови від підпорядкування єпископу цікавим для подальшого опрацювання є виявлений лист від 07.11.1740 р., у якому ігумен Бу- ківського монастиря виражає цілковиту вірність Мукачівському єпископу ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 655. Арк. 4..

За відмову підпорядкуватися церковній владі цей монастир був названий «упрямым местом» Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье... С. 364.. З часом непокора мукачівському владиці стала причиною того, що о. Ясель- ський був змушений разом із ченцями повернутися до Галичини. Про «усунення Ясель- ського з Букової гірки постарався тогочасний Мукачівський єпископ Мануїл М. Ольшав- ський» Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 56.. Деталі цього неприємного інциденту доволі скрупульозно прокоментовано в праці о. Йосафата Тимковича Jozafat V. Timkovic. Letopis Biikovskeho monastyra... S. 73-81.. У цілому, причини непокори о. Ясельського встановити важко, однак все-таки певні вказівки на них є. Так, за словами о. Анатолія Кралицького, ієромонах Ясельський, «будучи человікь чужій, хотя очень изрядный, зависіти не хотіль ни оть начальства Чина Угорской области, ни оть епархіяльной власти, то вмісто него заведены угорскіи монахи изь Мукачевского монастыря» Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси. С. 120.. Отець Василій Гаджега причину переходу ігумена Ясельського бачить так: «Но коли з протягом часу о. Ясельский не хотів вступити в тутешній чин св. Василія В. и повиноватися епископу, насильно оддалили єго из єще недоконченоі будовлі а монастырь мукачівский докончив будовлю р. 1796» Гаджеїа В. Додатки до исторіі русинов и руських церквей. Рочник X. С. 55..

Отже, реальною причиною переведення з Букової гори о. Іринарха, який був прокуратором одного з василіанських монастирів у Галичині «observant quemdam Religiosum de Ordine S. Basilii M. Gallitianum certi cujusdam Monasterii Procuratorem» R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits. S. 102., була його відмова від вступу в місцевий чин святого Василія Великого.

Після усунення о. Іринарха його наступником став о. Гервасій Камінський Ibid. S. 97..

З екватору XVIII ст. при обителі діяла відома чотирьохрічна початкова школа Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 56..

Станом на 1767 р. Буківський монастир входив разом з іншими сімома великими обителями (Мукачево, Маріяповч, Красний Брід, Малий Березний, Імстичово, Бороняво, Бік- сад) до самостійної провінції св. Миколая з протоігуменським осідком на Чернечій горі в м. Мукачево Ваврик М. Стан Чина в Василіянській «Золотій добі». С. 49..

Одним із нових документів, який теж був виявлений при пошуковій роботі у фондах ДАЗО, є грамота про освячення Хрестовоздвиженського храму Буківського монастиря Мукачівським єпископом Михайлом Брадачем 12 червня 1810 р. Документ вводиться у новий обіг уперше.

Згідно з джерелами та науковими розвідками, протягом XVIII ст. в Буківському монастирі почергово діяли три храми, хоча першою за давністю (до XVIII ст.), на думку о. Пе- кара, була каплиця, споруджена на честь Преображення Господнього Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття... Т. ІІ. С. 375-376; Т. ІІІ. С. 54, 57; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 163.. Тобто історично фіксованих храмів було чотири. Однак більшість джерел указує на те, що в 40-90-х рр. XVIII ст. на території обителі діяли три храми: церква Сходження Святого Духа Лучкай М. Історія карпатських русинів. Т. ІІІ. С. 265; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ.

С. 55; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 51-55, 84-85, 163., храм на честь святих апостолів Петра і Павла ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1 зв.; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 51, 53, 55. та Хрестовоздвиженський храм Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІ. С. 375-376; Т. ІІІ. С. 56; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bu- kovskeho monastyra. S. 53; 55; 163..

Перші три давні храми були дерев'яні, останній - кам'яний. За сприяння графа Сірмая будівництво мурованого храму розпочалося в 1742 р. Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье. С. 364. Завершення будівництва стін і даху цього храму фіксується в 1744 р. Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 53. Остаточне закінчення спорудження Хрестовоздвиженського храму відбулося за настоятеля монастиря о. Арсенія Коцака, при якому в 1796 р. добудовано до стін храму вежу з дзвіницею R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits. S. 103; Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси. С. 120; Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 99. 1. Отець Гаджега стверджує, що добудова храму в 1796 р. відбулася за сприяння Мукачівського монастиря

Гаджеїа В. Додатки до исторіі русинов и руських церквей. Рочник X. С. 55..

Сьогодні на території монастиря знаходяться дві церкви: кам'яний храм Воздвижения Хреста Г осподнього й така ж каплиця на честь Святого Хреста. Колишніх храмів на честь Святого Духа та святих апостолів Петра Павла вже немає™ .

Дослідник церковної історії о. Пекар стверджує, що освячення кам'яного храму на честь Воздвиження Хреста Господнього звершив Мукачівський греко-католицький єпископ Андрій Бачинський у 1796 р. 4 Однак жодних аргументів чи документів, які підтверджують цей факт, автор не наводить.

Правдоподібним, на наш погляд, є таке пояснення цього твердження. У вказаному 1796 р. за посередництва Мукачівського монастиря було завершено будівництво вежі храму. Логічно припустити, що тогочасний Мукачівський єпископ Бачинський міг звершити чин «Малого» освячення добудованого храму. Однак чин «Великого» освячення храму було звершено пізніше іншим єпископом.

У фондах ДАЗО нами було виявлено «Повідомлення» про освячення храму Буківсько- го монастиря, що датується 12 червня 1810 р. 5 Звершив це освячення наступник Бачин- ського - Мукачівський греко-католицький єпископ Михайло Брадач Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra.S. 53. Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 56. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1. Брадач Михайло - з 08.01.1809 р. титулярний єпископ Дарилеиський, керував Мукачівською єпархією як генеральний вікарій у 1809-1815 рр. Після його управління із західної її частини була утворена Пряшівська єпархія (1818). Дет. про нього див.: Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье. С. 357-358; Атана- сій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. І. С. 80-81, 189..

Рукопис грамоти написаний уживаним на поч. XIX ст. почерком. Цей стиль використовувався під час оформлення документообігу, ним писали відповідні церковні та державні документи. Орфографічний аналіз документа дозволяє стверджувати, що головний текст «Повідомлення» написаний окремою, невідомою нам особою. Почерк підпису суттєво відрізняється від основного тексту й указує на те, що його автором був безпосередньо єпископ Брадач. Підпис завірений сфрагісом овальної форми (діаметром 2 см.), що поставлений на червоному сургучі.

Опис печатки: На печатці є зображення єпископського герба. Зовнішнє кільце герба прикрашене рослинним орнаментом. Посередині герба на троні сидить людина, яка тримає схрещені на грудях руки. У правій руці особа тримає меч (або щось схоже на тростину, у якій римські воїни дали оцет при розп'ятті Христа). У лівій руці людина тримає, як показує виражене зображення, спис із тонким наконечником. Трохи вище від середини печатки у правому куті є зображення архієрейської мітри з хрестом на її верху. Навпроти, з лівої сторони - зображення архієрейського жезла з двома зміїними головами, усередині якого у верхній його частині є хрест. Зверху над зображенням особи є чіткий відбиток єпископського капелюха. На сфрагісі людина зображена сидячою в гербі щитовидної форми, з тонкими смугами на задньому фоні. Під особою всередині щитовидного герба є зображення підкови. Ніяких ініціалів на печатці не виявлено. Печатка дуже схожа з ідентичним сфрагісом, який використовував в тому ж часі єпископ Андрій Бачинський. Види його гербових печаток опубліковані в праці Іштвана Удварі Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства... С. 192-194..

Із документа дізнаємося, що освячення храму відбулося за присутності багатьох парафіяльних священнослужителів та отців ЧСВВ (Чина Святого Василія Великаго). Серед останніх були: о. Авраамій Колесар - настоятель Краснобрідського монастиря, Іринарх Кот- радій, ігумен Буківського монастиря, а також Парфеній Колесар, Йосип Демянович, Ніл Константин, Ісая Дадаі та інші насельники монастиря. При освяченні храму єпископові Михайлу співслужили тогочасні парохи та архідиякони: Андрій Рубі - парох Кружлов- ський та Віцеархідиякон Буковський, Василій Кутка - парох Чабинський та Віцеархідия- кон Лаборський, Іван Дурчак - парох Олшавський та Віцеархідиякон Врановський, Андрій Кампо - капелан і секретар єпископа. Також було й багато інших священнослужителів і вірян. Із повідомлення також дізнаємося, що протоігуменом монастирів ЧСВВ на той час був Іоанікій Базилович, ігумен Мукачівського монастиря, настоятелем Маріяповчансько- го монастиря був Манасія Андрейкович, Малоберезнянського - Інокентій Данилович, Імстичівського - Павло Молнар і Біксадського - Веніамін Лавкай.

Архівне джерело повідомляє, що ігуменом Буківського монастиря в 1810 р. був Іринарх Котрадій ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1. . На думку о. Тимковича, о. Іринарх був ігуменом монастиря в 1804 р., а в 1810 р. посаду настоятеля обіймав о. Василій Крісовіч Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra... S. 198-199..

Факт освячення храму на поч. XIX ст. ще раз доказує, що цей монастир разом з іншими монастирями Мараморошу не був закритий унаслідок секуляризаційної реформи цісаря Йосипа II у 1788 р. Як уже зазначалося, причинами цього були освітня діяльність монастиря, а також його розташування біля міжнародної дороги, так званої «йозифінки» Кічера В. Інституційна розбудова провінції Чину василіан на Закарпатті. С. 77..

Огляд джерел і наукової літератури з теми дослідження дозволяє зробити попередні висновки щодо окресленої проблематики.