Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738-1810 років (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)

Без сумніву, весь корпус наявного джерельного матеріалу ДАЗО (установчі документи: дарчі грамоти, пам'ятні листи, заповіти, акти, документи про нерухомість, папські та єпископські булли й грамоти, історичні та фундаційні описи), а також авторські нариси та монографії сьогодні широко репрезентують тему дослідження.

Епоха екватору XVIII - поч. XIX ст. в еклізійній історії Мукачівської греко-католиць- кої єпархії була визначальною в багатьох сенсах. Розвиток єпархії в часи мукачівських єпископів Йосипа де Камеліса (1689-1706), Геннадія Бізанція (1716-1733), Степана Оль- шавського (1733-1737), Гавриїла Блажовського (1738-1742), Манула Ольшавського (1743-1767), Івана Брадача (1768-1772) і за періоду правління єпархією Андрія Бачин- ського (1773-1809) був спрямований на всі вектори еклізійного життя одиниці. Одним із головних пріоритетів єпископату була розбудова й становлення чернечого життя.

Буківський чоловічий монастир на екваторі XVIII - XIX ст. переживає один з найкращих періодів свого становлення й розквіту. Біля витоків заснування монастиря могли бути ченці грецького, тобто православного, обряду. На це вказує джерельна відмінність статусів ченця-пустельника Арсенія та його наступника о. Ясельського: «greci ritus» та відповідно «ritus unitorum». Першими фундаторами монастиря був місцевий шолтес Олексій Білий та його наступники Олексій і Михайло Білі. Велика заслуга в розбудові монастиря належить головному щедрому фундаторові обителі графу Фомі Сірмаю. Завдяки його допомозі монастир збагачується земельними ділянками, він особисто будує кам'яний храм і житловий корпус для ченців, піклується про просвітницьку та освітню діяльність осередку.

Документальна база свідчить, що монастир своєю історичною минувшиною сягає давнішого часу, аніж XVIII ст. Діяльність о. Іринарха Ясельського, який прибув у 1738 р., була спрямована на розбудову й упорядкування монастиря, що вже діяв.

Значимість обителі в соціально-політичному, культурно-просвітницькому та релігійно-місіонерському житті єпархії у XVIII ст., безумовно, була великою. Про це свідчать надання монастирю в 1738 р. Римським Понтифіком статусу «відпустового» осередку, існування при обителі монастирської школи, епізод занепокоєння церковної та світської влади великою присутністю вірян на монастирських відпустах Jozafat V. Timkovic. Letopis Bukovskeho monastyra. S. 91-93; Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства. С. 51-53., а також, без сумніву, фактом уникнення закриття монастиря у 1788 р.

Щодо моменту освячення головного кам'яного Хрестовоздвиженського храму монастиря в 1796 р., то, на нашу думку, єпископ Андрій Бачинський у цьому році звершив чин малого освячення монастирського храму. Чин великого освячення храму обителі був звершений 12.06.1810 р. єпископом Михайлом Брадачем (1808-1814).

Уведений у науковий обіг документ - «повідомлення» про освячення храму - вносить окремі корективи до сформованих знань про діяльність монастиря на поч. XVIII ст. Відомості, відображені у джерелі, вкотре підтверджують тези окремих авторських наративів про складні взаємовідносини між єпископом Брадачем і його конкурентом по кафедрі - каноніком о. Іваном Кутка Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. ІІІ. С. 79-81., який був присутнім під час освячення храму. Джерело 1810 р. фіксує ім'я ігумена Буківського монастиря - о. Іринарха Котрадія, який, на думку о. Тимковича, був ігуменом монастиря раніше, у 1804 р., а в 1810 р. посаду настоятеля обіймав о. Василій Крісовіч Jozafat V. Timkovic. Letopis BUkovskeho monastyra. S. 198-199.. Отже, архівне джерело редагує авторську неточність. Разом із тим документ надає інші важливі відомості. Зокрема, ми дізнаємось окремі прізвища та імена тогочасних архідияконів Шариського та Земплинського комітатів, ігуменів окремих монастирів ЧСВВ, а також ім'я чинного протоігумена монастирів ЧСВВ - о. Іоа- нікія Базиловича. У цілому джерело містить у собі унікальні відомості про діяльність монастиря на поч. XIX ст.

Отже, завдяки виявленим джерелам маємо унікальну можливість більш цілісного дослідження церковно-адміністративної діяльності обителі в одному з комітатів Угорського королівства. Водночас нові джерела накреслюють нові завдання для дослідників. До них можна віднести, наприклад, пошук додаткових матеріалів, які б остаточно підтвердили висновки, оприлюднені на основі виявлених джерел. Крім того, ці документи, на наше переконання, потребують більш широкого стилістичного, орфографічного та археографічного дослідження. Загалом перед дослідниками відкривається широке поле для дискусії та подальшого вивчення історії Буківського монастиря у вказаний період.

Актуальним для подальшого дослідження також є маловідомий факт звернення о. Ясельського до Римського Папи Климента XII, у результаті якого Понтифік 7 травня 1738 р. видав свідоцтво «про відпущення гріхів» одноосібно о. Іринарху. Заслуговує на вивчення й рішення від 17 травня 1738 р., яким той же Понтифік надав Буківському монастирю статус відпустового осередку в день Зіслання Св. Духа. Виявлені документи зберігаються у фондах ДАЗО.

Додатки

Публікація документів ДАЗО про Буківський монастир

Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі (08.10.1738).

ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1.

Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі (08.10.1738). ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1 зв.

Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі (08.10.1738).

ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2.

Повідомлення про освячення церкви в Буківському монастирі єпископом Михайлом Брадачем (12.06.1810).

ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1.

Розписка прикажчика поміщика графа Сірмая в с. Гажлин про виявлення документів в архіві поміщика фундації графів по Буківському монастирю (08.08.1822).

ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 270. Арк. 1.

References

1. Behei, O. (2014). Do istorii Bukivskoho monastyria sviatoho Yosafata ottsiv Vasyliian [To the history of the Bukiv Monastery of St. Josaphat of the Basilian fathers]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho univer- sytetu im. V. Karazina - Bulletin of V. Karazin Kharkiv national university, 1119, 18, P. 19-23. Kharkiv, Ukraine.

2. Kichera, V. (2008). Instytutsiina rozbudova provintsii Chynu vasylian na Zakarpatti u period pravlinnia mukachivskoho yepyskopa Andriia Bachynskoho (1773-1809) [Institutional development of the Chinu basilian province in Zakarpattya during the reign of Mukachevo bishop Andrii Bachynskyi (1773-1809)]. Rusyn - Rusyn, 3-4 (13-14), P. 76-83.

3. Luchkai, M. (2002). Istoriia karpatskykh rusyniv: U 6 t. [History of the Carpathian rusyns: In 6 vol.]. Uzhgorod - Ukraine.

4. Monych, O. (2018). Krasnobridskyi Sviato-Dukhivskyi cholovichyi monastyr v pershii pol. XVIII - na poch. XX st. (za mat. DAZO) [Krasnobrydsky Holy Spirit men's monastery on the first half of the 18th - at the beginning of the 20th c. (on the materials of the DAZO)]. Prawostawny Biblijny Almanach - Orthodox Biblical Almanac, I, P. 148-167.

5. Monych, O. (Ed.). (2021). Davni monastyri Mukachivskoi yeparkhii (1360-1800) [Ancient monasteries of the Mukachevo diocese (1360-1800)]. Uzhgorod

6. Monych, O. (2022). Monastyrski shkoly Mukachivskoi ta Maramoroskoi yeparkhii (XVIII-XIX st.), yak osvitnia paradyhma dukhovnoho vykhovannia [Monastic schools of the Mukachevo and Maramoros dioceses (18th-19th c.), as an educational paradigm of spiritual education]. Dukhovno-intelektualne vykho- vannia i navchannia molodi v XXI st. - Spiritual and intellectual education and training of youth in the 21st c., 4, P. 829-832.

7. Pronin, V. (2009). Istorija Pravoslavnoj Cerkvi na Zakarpate [History of the Orthodox Church in Za- karpattya]. Mukachevo, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru