Русь на сторінках книги Марко Поло

Размещено на http://www.allbest.ru

Русь на сторінках книги Марко Поло

Юрій Лущай

Lushchay Yuriy - master of history, in 2017 completed postgraduate studies at the department of world history, faculty of history, H. Skovoroda Kharkiv pedagogical university, receiving a degree of candidate of historical sciences, and is currently serving at the frontline in the Armed Forces of Ukraine as a senior soldier (Kramatorsk, Ukraine).

RUS' ON PAGES OF THE MARCO POLO'S BOOK

The purpose of the article is to study the life of the population of Rus' through editions of Marco Polo 's book and in comparison with data from other sources. Scientific and historical methods used: principles of scientific objectivity, complexity, systematicity and historicism, comparative historical analysis. Novelty: an attempt to study in more detail all the information about Rus ' in Marco Polo's book, depending on the editions of the source, including the domestic part of the book, geographical data, etc. To expand the author's hypotheses that were presented in his other works. Conclusions: Marco Polo's book shows a generally correct picture of the life of the population of Rus' in the 13th-14th c. in comparison with the information of other sources, but in some places it is decorated with a share of exaggeration.

Key words: Rus', late Middle Ages, travel notes, Zelad's manuscript, everyday history, guild, istba, brotherhood.

Лущай Юрій Володимирович - магістр історії, 2017 р. закінчив аспірантуру на кафедрі всесвітньої історії історичного факультету Харківського педагогічного університету ім. Г. Сковороди, здобувач ступеню кандидата історичних наук, зараз перебуває на передовій в лавах Збройних Сил України у званні старшого солдата (Краматорськ, Україна).

Мета статті - дослідити життя населення Русі, зображене в різних редакціях книги Марко Поло та в порівнянні з даними інших джерел. Використані науково-історичні методи: принципи наукового об'єктивізму, комплексності, системності та історизму, порівняльно-історичного аналізу. Новизна: зроблено спробу докладніше дослідити всі відомості про Русь у книзі Марко Поло в залежності від редакцій джерела, у тому числі в службовій частині книги, географічних даних тощо, а також розширення автором статті гіпотез, які наводилися в інших його роботах. Висновки: у книзі Марко Поло показується в цілому реальна картина життя населення Русі XIII-XIV ст. у порівнянні з відомостями інших джерел, але місцями прикрашена з долею перебільшення.

Ключові слова: Русь, пізнє середньовіччя, дорожні записки, манускрипт Зелада, побутова історія, гілка, істьба, братчина.

Венеціанський мандрівник і дипломат Марко Поло залишив по собі цікаві дорожні записки, довкола яких досі точаться суперечки. Його книга відома за багатьма рукописами, витримала чимало видань і була перекладена різними мовами. Вона була довгий час джерелом для укладачів географічних карт (у тому числі, для Каталонського атласу світу 1375 р.) і мореплавців (наприклад, нею користувався Христофор Колумб). Для дослідників давньоруської історії будуть важливими наявні в книзі Марко Поло дані про Русь. Зарубіжні автори торкалися цієї теми як у конкретних роботах із висвітлення давньоруської історії, так і в загальному розгляді дорожніх записок венеціанця (Дж. Герріот, П. Пелліо, С. Мунд, Ж. Ришар, Л. Бергрін та інші) Бергрин Л. Марко Поло. От Венеции до Ксанаду. Москва, 2011; Harriott J. Folklore from Marco Polo: Russia. Ca-lifornia folklore quarterly. 1944. Vol. 3. № 4; Pelliot P. Notes on Marco Polo. Paris, 1963. T. II; Mund S. Travel ac-counts as early sources of knowledge about Russia in Medieval Western Europe from the mid-13⁴¹ to the early 15^th c. The Medieval history journal. 2002. Vol. 5. № 1. P. 103-120; Mund S. Orbis Russiarum: Genese et developpement de la re-presentation du monde «russe» en Occident a la Renaissance (Travaux d'Humanisme et Renaissance). Geneve: Droz, 2003. 598 p.; Mund S. Constitution et diffusion d'un savoir occidental sur le monde «russe» au Moyen Age (fin Xe - milieu XVe siecle). Le Moyen Age. 2004. T. CX. Vol. 2. P. 275-314; Vol. 3. P. 539-593; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant. Sur les chapitres oublies du Devisement du monde. Comptes rendus des seances de l'Academie des Inscriptions et Belles-Lettres. 2007. Vol. 151. № 4. P. 1489-1504.. Але змістовного аналізу ще не було, деякі теми мало розкриті чи зовсім не прокоментовані. Основним джерелом цього дослідження є повна редакція книги (манускрипт Z). Крім цієї редакції, використовуються ще деякі варіанти книги та інші джерела, у тому числі дорожні записки та давньоруські літописи. Важливо порівняти вміщені в них відомості для отримання цілісної картини життя давньоруського населення та довести правдивість чи сумнівність інформації Марко Поло. Спочатку варто пояснити, на яких редакціях ґрунтується це дослідження, а потім перейти до аналізу самого тексту книги про Русь.

Марко Поло (1254-1324) - виходець із венеціанського роду купців і дипломатів, син Ніколо та племінник Матвія Поло. Був дипломатом і послом Персії, Китаю та Індії, перебував на службі в монгольського хана у 70-90-х рр. XIII ст., залишивши після себе дорожні нотатки З біографією Марко Поло можна ознайомитися з останніх робіт: Гаркавец А. Марко Поло по прозвищу Милли-он и его «Книга о разнообразии мира». Золотоордынское обозрение. 2017. Т. 5. № 3. С. 522-565; Нечаев С. Мар-ко Поло. Москва, 2013; Юрченко А. Книга Марко Поло: записки путешественника или имперская космография. Санкт-Петербург, 2007.. Книга Марко Поло мала різні назви - «Книга про різноманітність світу», «Книга чудес світу» та просто «Книга Марко Поло» Нечаев С. Марко Поло... С. 219-220.. До нас вона дійшла в багатьох редакціях - відомо 150 списків і фрагментів Marco Polo. The description of the World / Ed. by A. Moule, P. Pelliot. London, 1938. T. I. Р. 509-516; Mund S. Constitution et diffusion d'un savoir occidental. Vol. 3. P. 577.. На думку дослідників, важливими є три давні її екземпляри: 1) франко-італійський текст (манускрипт F); 2) італійський варіант Дж. Ра- музіо (манускрипт R); 3) латинський текст Ф. Зелада (манускрипт Z) Marco Polo. The description of the World. Р. 41.. Манускрипт F написаний Рустичано з Пізи наприкінці XIII ст. за розповіддю Марко Поло старофранцузькою мовою з вкрапленнями італійських слів (тому деякі дослідники цей варіант книги називають франко-італійським). Він знаходиться в Паризькій Національній бібліотеці Магидович И. Вступительная статья, примечания редактора. Книга Марко Поло. Москва, 1955. С. 32.. Уперше виданий 1824 р. Паризьким географічним товариством. Манускрипт R є італійським варіантом Дж. Рамузіо з невідомого рукопису Marco Polo. The description of the World. Р. 44. (уперше опублікований у 1559 р. Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi. Venetia, 1559. T. II.).

Манускрипти Z и Z1 на сьогодні є повними варіантами книги Марко Поло. У 1927 р. Л. Бенедетто в Амброзійській бібліотеці в Мілані (Італія) знайшов латинську копію книги Марко Поло (манускрипт Z1) у зібранні кардинала Ф. Зелада, що була зроблена для І. То- альдо в 1795 р. Herriott J. The «Lost» Toledo manuscript of Marco Polo. Speculum. 1937. Vol. 12. № 4. P. 463; Herriott J. The Zela- da manuscript of Marco Polo. Geographical Review. 1939. Vol. 29. № 1. P. 172. У 1928 р. Л. Бенедетто видав цей варіант із компіляціями з інших редакцій Marco Polo. Il Milione / A cura di L.F. Benedetto. Firenze, 1928., а в 1932 р. зробив переклад італійською мовою" Il libro di messer Marco Polo / Ricostruito criticamente e per la prima volta integralmente tradotto in lingua italiana da L.F. Benedetto. Milano, 1932.. А. Річчі переклав видання 1928 р. англійською мовою та опублікував у 1931 р. The travels of Marco Polo / Trans. of A. Ricci. London, 1931. Наприкінці 1932 р. П. Девідом у бібліотеці Толедського собору в Іспанії серед книг Ф. Зелада був знайдений ще один рукопис книги (манускрипт Z), на поч. 1933 р. вдалося зробити фотографії цього варіанта. Рукопис представляє собою латинський текст, датований кінцем XIV - поч. XV ст. Харт Г. Венецианец Марко Поло. Москва, 1956. С. 298; Marco Polo. The description of the World. T. I. Р. 47. Ibid. T. II. Ibid. T. I. А. Моул і П. Пелліо в 1938 р. цей текст опублікували з англомовним перекладом (являє собою комбінований переклад, що враховує інші тексти, які приписують Марко Поло). Неодноразово манускрипт Зелада повністю перекладали різними мовами, окрім вищезгаданих англійської та італійської, також французькою, угорською, сербською та ін. Marco Polo. La description du monde / Ed. L. Hambis. Paris, 1955; Marco Polo. Utazasai / Forditotta V. Endre. Buda-pest, 2003; Марко Поло. Милион / Под ред. А. Узелац. Београд: Утопи|а, 2011. Українського перекладу ані повного тексту, ані тієї частини, що стосується опису Русі, на сьогодні немає. Є лише кілька уривків, поданих Д. Наливайком у загальній монографії «Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст.»⁸ Наливайко Д. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. Київ: Основи, 1998. С. 63-66. Друге видання монографії було доповнене розділами «Петрарка й Боккаччо в давній українській літературі», «Станіслав Оріховський як український латиноамериканський письменник Відродження» та ін., проте розділ про Марко Поло та його опис Русі залишився без змін (Наливайко Д. Україна очима Заходу. Київ: Грамота, 2008. С. 76-78). У бібліографічному покажчику «Україна і українці очима світу», виданому Національною біб-ліотекою України імені Ярослава Мудрого, серед робіт, присвячених Марко Поло та його опису Русі, вказана лише монографія Д. Наливайка 2008 р. та подано уривок із неї (див.: Україна і українці очима світу : бібліогр. покажч. / НПБУ; упоряд.: О.І. Білик, К.М. Науменко; літ. ред. О.І. Бохан; наук. ред. В.О. Кононенко. Київ, 2018. С. 84). Отже, переклад на українську мову «Книги чудес світу» великого венеціанця залишається все ще акту-альним., із оглядовим аналізом їх змісту. Але автор послуговується не оригіналом, а його польським перекладом Polo Marco. Opisanie swiata. Warszawa, 1975. S. 352, 361-364.. Російською мовою повний переклад цієї редакції книги також не був здійснений, наявний лише частковий переклад розділу про Русь, виданий 2006 р. Книга странствий / Пер. с лат. и ст.-фр., сост. статьи и ком. Н. Горелова. Санкт-Петербург, 2006. С. 207-210.

У чотирьох згаданих редакціях (F, R, Z, Z1) у наявності є розділ про Русь. Із них у манускрипті R знаходиться найменший за обсягом розділ, а в Z і Z1 - найбільший. Протягом XX - поч. XXI ст. у Східній Європі популярним є переклад 80-х рр. XIX ст. манускрипта F російською мовою І. Мінаєва, виданий тільки в 1902 р. та перевиданий у 1940 і 1955 рр. Минаев И. Путешествие Марко Поло / Под ред. В. Бартольда. Санкт-Петербург, 1902; Марко Поло. Путешест-вие / Под ред. К. Кунина. Ленинград, 1940; Книга Марко Поло / Под ред. И. Магидовича. Москва, 1955. Але до 20-30-х рр. XX ст. уже була відома більш повна редакція книги Марко Поло - манускрипт Зелада (Z і Z1). У вступній статті до книги Марко Поло 1955 р. згадуються видання Л. Бенедетто й А. Річчі, але нового перекладу повної редакції не було зроблено Магидович И. Вступительная статья, примечания редактора... С. 38.. На Заході навпаки: після появи повної редакції історики інтенсивно досліджують свідчення із цього рукопису Бергрин Л. Марко Поло.; Дреж Ж. Марко Поло и Шелковый путь. Москва, 2006; Харт Г. Венецианец Марко Поло.; Эрс Ж. Марко Поло. Ростов-на-Дону, 1998; Harriott J. The «Lost» Toledo manuscript.; Herriott J. The Ze- lada manuscript of Marco Polo.; Hudson G. Marco Polo. The geographical journal. 1954. Vol. 120. № 3. P. 299-311; Jackson P. Marco Polo and his «Travels». Bulletin of the school of Oriental and African studies. 1998. Vol. 61. № 1. P. 82-101; Moule A. Marco Polo: Il Milione by Luigi Foscolo Benedetto. Bulletin of the school of Oriental studies. 1928. Vol. 5. № 1. P. 173-175; Wood F. Did Marco Polo go to China? Colorado, 1996.. Відносно відомостей у книзі про Русь: західні дослідники більше займались описом і лишили мало коментарів, не зіставивши інформацію з даними літописів та інших джерел Бергрин Л. Марко Поло. С. 371-374; Herriott J. Folklore from Marco Polo. Р. 309-311; Mund S. Travel acco-unts as early sources of knowledge about Russia.; Mund S. Constitution et diffusion d'un savoir occidental. Vol. 2-3; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant..

Деякими дослідниками було порушено багато питань навколо книги Марко Поло. Особливо були сумніви в достовірності відомостей щодо поїздки до Китаю Franke Н. Sino-Western contacts under the Mongol empire. Journal of the Hong Kong branch of the royal Asiatic so-ciety. 1966. Vol. 6. P. 50; Haeger J. Marco Polo in China? Problems with internal evidence. The Bulletin of Sung and Yuan studies. 1978. Vol. 14. P. 22-30; Shusen Q. Je li Marko Polo dosao u Kinu? Povijesni prilozi. 2001. Vol. 20. P. 131-142; Wood F. Did Marco Polo go to China?.... Їм заперечувала низка дослідників із детальною аргументацією Гаркавец А. Марко Поло по прозвищу Миллион. С. 532-536; Нечаев С. Марко Поло. С. 230-248; Jackson P. Marco Polo and his «Travels». P. 82-101; Tucci U. Marco Polo: ando veramente in Cina? Studi veneziani. 1997. Vol. 33. P. 49-59; Vogel H. Marco Polo was in China: New evidence from currencies, sales and revenues. Leiden, 2012.. Однак існує ще одне питання - звідки Марко Поло міг отримати такі значні відомості про Русь? Якщо врахувати, що на Русі він не був, а лише на території її сусідів. Історики Дж. Герріот і С. Мунд вважають, що він міг отримати відомості як від своїх родичів, які їздили в район р. Волги, так і на основі власних спогадів Herriott J. Folklore from Marco Polo. Р. 309; Mund S. Travel accounts as early sources of knowledge about Rus-sia. P. 108-109.. На думку А. Соловйова, Марко Поло написав розділ про Русь із розповідей батька та дядька, які довго проживали в Криму Соловьев А. Византийское имя России. Визпантийский временник. 1957. Т. XII. С. 139.. Д. Росс указував, що Марко Поло не був на Русі, а всі ті відомості взяті з інших рук Marco Polo. The description of the World. T. I. Р. 49.. Ф. Вуд погоджувалась із тим, що такі детальні дані про Русь не могли бути вигаданими Wood F. Did Marco Polo go to China?... P. 47.. Ж. Рішар припускає, що після завершення написання книги Марко Поло зібрав нову інформацію, яка була основана на свідченнях торговців Півночі Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant. P. 1496.. Л. Бергрін упевнений, що можливими інформаторами були торговці та купці Бергрин Л. Марко Поло. C. 373.. Версія Ж. Рішара є найбільш вагомою. Використані джерела інформації про цей регіон у книзі Марко Поло залишаються невідомими. Однак, як правильно оцінював Г. Харт, відомості про звичаї Русі цікаві, містять як правдиві, так і хибні дані Харт Г. Венецианец Марко Поло. С. 180.. Цілком даремно С. Нечаєв у своїй праці не став розбирати відомості Марко Поло про Русь, напевно, засумнівавшись у їхній автентичності Нечаев С. Марко Поло. С. 173.. А. Гаркавець узагалі вважає, що розділ про Русь був написаний у XVIII ст., не наводячи тому доказів Гаркавец А. Марко Поло по прозвищу Миллион. С. 553.. Без текстологічних та інших аналізів оригіналів книги передчасно говорити про вставку до книги у XVIII ст. Варіант Z дослідники датують кінцем XIV - поч. XV ст., а список R був виданий у 1559 р., а тому версія А. Гаркавця наразі не має підстав.

У цій статті проаналізовано відомості про Русь за повним варіантом - манускриптом Z. Для порівняння та доповнення залучено деякі інші редакції книги (Z1, F, R). Видання Л. Бенедетто латинського манускрипта Z1 нам недоступне, тому використовуємо англійський варіант перекладу від А. Річчі. Розгляд інформації про Русь ведеться відповідно до тексту повної редакції, але деякі дані зведено до тематично близьких відомостей для зручності аналізу.

У манускрипті Z найменування Русі представлено як у вигляді «Rossia, Rosia, Rosie»^, так і «Russie, Rusia, Rusie». У редакціях R і F спостерігаємо тільки «Rossia, Rosie» Marco Polo. The description of the World... T. II. P. CXXIX, CXXXI. Ibid. P. CXXI, CXXIX. Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60b-60c; Recueil de voyages et de memoires... P. 272-274. Кузенков П. Поход 860 г. на Константинополь и первое крещение Руси в средневековых письменных источ-никах. Древнейшие государства Восточной Европы. 2000 г. Москва, 2003. С. 5, 77-79.. Форма назви з «Ros-» наявна в розділі про Русь книги Марко Поло, яке є грецьким варіантом найменування давньоруської держави. Спочатку грецькою воно виглядало як 'Рис; у константинопольского патріарха Фотія (IX ст.), а в латинському як Rhos згідно з Бертин- ськими анналами (839 р.) . Згодом набуло повного вигляду у візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного (X ст.) - 'Риоіи Constantinus Porphyrogenitus. De administrando imperio / Ed. by Gy. Moravcsik, R.J.H. Jenkins. Corpus Fontium Historiae Byzantinae. Washington, 1967. P. 50.. Візантійські автори через неправильне прочитання слів «князь Рош» замість «князь-глава» з біблійської Книги пророка Єзекіїля, через співзвучність наділили цією назвою Русь Флоровский А. «Князь Рошъ» у пророка Иезекииля (гл. 38-39). Сборник в чест на Васил Н. Златарски. София, 1925. С. 505-520.. Із західноєвропейських середньовічних джерел форма назви з «Ros-» найбільше трапляється в італійських джерелах і пов'язане з грецьким впливом. Наприклад, у подорожніх записках італійських мандрівників Амброд- жо Контаріні та Йосафата Барбаро (XV ст.) можна знайти «Rossia» Барбаро и Контарини о России: К истории итало-русских связей в XV в. / Пер. Е. Скржинской. Ленинград, 1971. С. 114-115, 117, 126, 132, 188, 190, 193, 196-197, 199, 201-202; Другие примеры из иностранных источни-ков можно посмотреть в статье А. Соловьева (Соловьев А. Византийское имя России. С. 139-140)..

Окрім варіанта з «Rоs-», у назві розділу про Русь із манускрипта Z використовується також форма на «Rus-»: «Тут мовиться про провінцію Русія» (hic naratur de prouincia Russie) Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX., яка в перекладі англійською була замінена на «Rosie» Ibid. T. I. P. 482.. Також у двох главах поза розділом про Русь спостерігаються форми «Rusia / Rusie» Ibid. T. II. P. CXXI.. Варіант із «Rus-», яка переважно має вигляд «Rus(s)ia», є похідним від давньоруського Русь Мельникова Е. Англия и Русь: у истоков контактов. Российская история. 2016. № 4. С. 14. і використовувалося західноєвропейськими авторами (наприклад, «Russi®» в Іоанна Плано Карпіні [XIII ст.], «Russie» у Гільбера Ланноа [XV ст.] The texts and versions of John de Plano Carpini and William de Rubruquis / Ed. C.R. Beazley. London, 1903. P. 100, 103; Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy, 1399-1450. Mons, 1840. P. 18.).

Марко Поло описує Русь як велику провінцію (Rossia est quedam maxima prouincia), що знаходилася на півночі (tramontanam). Вона доходила до самого моря-океану (mare occea- num; тобто Північний Льодовитий океан), де багато островів. У книзі повідомляється, що шлях із Русі в Норвегію (Orecha) недовгий, однак через мороз він складний Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX.. Письменник Гервазій Тільберійський (XIII ст.) також зазначав, що Русь на півночі межувала з Норвегією, але добиралися до неї морем Матузова В. Английские средневековые источники IX-XIII вв. Москва, 1979. С. 66.. Додатково у варіанті R ідеться про те, що Русь була «поділена на безліч частин» (divisa in molte parti) Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi. P. 60c..

На думку Марко Поло, Русь межувала з провінцією Лак (Lac), в якій є король, а жителі її є християнами та сарацинами. Вони торгували хутром і займалися ремеслами Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXXI.. Щодо місцезнаходження провінції існують розбіжності. На думку Г. Юла, цією провінцією була Валахія, оскільки відбулося спотворення татарами назви Blachia, які не могли вимовити «в» Yule H. Notes. The book of ser Marco Polo. London, 1903. Vol. II. P. 489.. За версією П. Пелліо, у Лак потрібно бачити лезгин - один із коренних народів Кавказу Pelliot P. Notes on Marco Polo. P. 760, 777.. Ж. Рішар розмістив Лак у двох місцях: на Балтійському узбережжі, при цьому дослідник змінив назву на Лат (Lat), щоб було близько до назви Lettonie (Latvija) Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant. P. 1497-1498.; інший знаходився в країні лезгин Ibid. P. 1499-1500.. У манускриптах Z и F також повідомлялося, що Лак разом із Руссю та іншими землями (Z: Cumaniam, Alaniam, Lac, Mengiar, Cic, Gutiam, Gacariam et partem Rusie Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXI.; F: Rosie et Comanie et Alanie et Lac et Mengiar, et Zic, et Gucia et Gazarie Recueil de voyages et de memoires... P. 274.) був захоплений татарами. Куманія - країна половців, Аланія - країна алан, Менгіар - країна угрів (Угорщини чи Великої Угорщини Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant... P. 1499.), Зік - країна черкесів, Гуція - країна кримських готів, Хазарія - Крим Магидович И. Вступительная статья, примечания редактора. Книга Марко Поло. С. 341; Yule H. Notes. The book of ser Marco Polo. P. 491-492.. Лак знаходився серед південних областей, тому версія П. Пелліо важлива. Також треба зазначити, що в арабських, перських та інших джерелах народи Кавказу називалися «Лакз», зокрема лезгини та лакці (самоназва останніх - лак) Народы Кавказа / Под ред. М. Косвена, Л. Лаврова и др. Москви, 1960. Т. I. С. 487, 504; Народы Дагестана / Отв. ред. С. Арутюнов, А. Османов и др. Москва, 2002. С. 348, 376..

У книзі Марко Поло повідомляється про провінцію Темряви (Z: provincia Obscurita- tis Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXX-CXXI.; F: provence d'Oscurite Recueil de voyages et de memoires... P. 272., R: regione detta delle Tenebre Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60b.), де завжди темно (вона межувала з Північною Руссю). Як показав Г. Юл, у Марко Поло це традиційне для того часу уявлення: під «провінцією Темряви» бачити невідомі північні регіони Yule H. Notes. The book of ser Marco Polo. P. 485.. П. Пелліо вважає, що венеціанець у цьому місці повторив сюжет східних казок, а також є аналогії з легендою про Олександра Македонського та біблійські Гог і Магог Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 616-624.. Опис провінції Темряви, на думку деяких дослідників, відповідає північноросійському та західносибірському регі- онам Хенниг Р. Неведомые земли. Москва: Иностранная литература, 1961. Т. 2. С. 266-267; Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 616; Burgio E. Una nota per il «Milione»: «trejes» / «sli(o)zola» («slitta»). La passione impressa. Studi offerti a Anco Marzio Mutterle. Venezia, 2008. P. 64-65.. Окрім Марко Поло, про країну Темряви (країну Тьми) повідомляв Ібн Баттута (XIV ст.) Заходер Б. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Москва, 1967. Т. II. С. 61.. Але раніше (до XIII ст.), як припускав Р. Хенніг, в арабських джерелах (Ібн Фадлан, Якут, Біруні) цю країну у вузькому розумінні називали Вісу / Ісу (один із вепських або югорських народів) Хенниг Р. Неведомые земли. С. 254-268.. У редакції R також зазначається, що Русь межувала з провінцією Темряви і з татарськими землями Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60c.. Якщо все це прийняти, то межі Русі становлять: від кавказьких і татарських територій на півдні до Північного Льодовитого океану на півночі, у близькості з Норвегією на північному сході та сибірськими народами на північному заході.

Темною в книзі є інформація про велику кількість на Русі укріплених в'їздів і доріг (Z: Jn ea sunt multi fortes introitus & passus Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX.; F: Il hi a maintes fors entree e fors pas Recueil de voyages et de memoires... P. 272-273.). Точно встановити, про що пише Марко Поло, неможливо через короткі відомості. Але є припущення, що під цим слід розуміти земляні вали для оборони, які були частиною сторожової лінії. Вали на Русі згадуються в літописах XI-XIII ст. і в листі Бруно Кверфуртського під 1008 р. Такі давньоруські оборонні споруди прийнято називати «Змієвими валами» Звіздецький Б. Письмове повідомлення початку ХІ ст. німецького архієпископа-місіонера Бруно про Русь у світлі нових археологічних досліджень. Український історичний журнал. 1987. № 6. С. 119-124; Кучера М. Зми- евы валы Среднего Поднепровья. Киев, 1987. С. 5-18..

Щодо деяких тем Марко Поло був гранично стислий. Давньоруське населення він називає християнами, яке дотримувалося «legem grecorum» (грецького закону) - тобто грецького віросповідання Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX.. Про таку релігійну перевагу на Русі писали й інші західноєвропейські автори (наприклад, Матвій Паризький, Роджер Бекон [XIII ст.], Гільбер Лан- ноа Matthaei Parisiensis. Chronica Majora / Ed. by H.R. Luard. London, 1876. Vol. III. P. 460; Матузова В. Английские средневековые источники. С. 119, 213; Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy... P. 19.). Деякі з них додавали, що жителі Русі були схизматиками (розкольниками). На противагу іншим авторам, які писали про належність мови русів до слов'янської (Гійом Руб- рук, Роджер Бекон Путешествия в Восточные страны Плано Карпини и Рубрука / Под ред. Н. Шастиной. Москва, 1957. С. 123; Матузова В. Английские средневековые источники. С. 119, 213.), Марко Поло нічого конкретного про це не говорить, лише зазначає, що «мова в них своя» (loquelam per se habent) Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX..

Марко Поло писав про велику чисельність правителів (reges) на Русі Ibid.. Це, імовірно, говорить про роздробленість Русі та відсутність єдиного центру (якщо взяти до уваги інформацію з манускрипта R про поділ Русі на багато частин). На той час іноземним мандрівникам (наприклад, Іоанну Плано Карпіні) уже було відомо про політичну роздробленість Русі. Однак, як вказує В. Шушарін, вони знали про етнічну єдність Русі Шушарин В. Древнерусское государство в западно- и восточноевропейских средневековых памятниках. Древ-нерусское государство и его международное значение. Москва, 1965. С. 447, 449.. У книзі стверджувалося, що давньоруське населення нікому не виплачувало данини. Тим не менш, у ній розповідається про деяку частину жителів Русі, які це робили й платили її одному з правителів Заходу (regi de ponente) Тохтаю (Toctay). Тохта був ханом Золотої Орди в 1290-1312 рр., сином золотоординського хана Менгу-Тимура, правнуком Бату-хана (онук Чингісхана). Марко Поло називає його татарином (tartarus) Marco Polo. The description of the World... T. II. P. CXXIX.. Від 30-40-х рр. XIII ст. встановлюється залежність деяких князівств Русі від монголо-татарської орди. У 1257 р. монголи провели перепис населення Русі для стягнення данини. Відомо, що з кінця XIII ст. руські князі самі збирали та доставляли данину в Золоту Орду. Сума данини була різною залежно від обставин, а також подекуди треба було давати ханам дорогі подарунки Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда и ее падение. Москва-Ленинград, 1950. С. 81-82, 225-227; Кривоше-ев Ю. Русь и монголы: Исследование по истории Северо-Восточной Руси XII-XIV вв. Санкт-Петербург, 2015. С. 152-187, 212-227..

Згідно з редакцією Z, венеціанський мандрівник описував давньоруське населення як людей простих, гарних, рум'яних і білявих Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX.. У манускрипті R є більше описів зовнішності: «Вони красиві чоловіки, білі, високі, а також їхні жінки білі, високі та з білявим і довгим волоссям» (Sono bellissimi huomini, biachi, et grandi, et similmente le loro femmine bian- che, et grandi, con li capelli biondi, et lunghi) Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60c.. Це зображення жителів Русі схоже з описом Ахмеда Ібн-Фадлана (X ст.). У нього руси постають як високі, біляві, з червонуватим обличчям і білим тілом Ковалевский А. Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921-922 гг. Харьков, 1956. С. 141.. Однак такий вигляд мали готи, алани, слов'яни та інші народи в описах античних, візантійських і східних джерел Иванов С. Комментарий. Прокопий Кесарийский. Свод древнейших письменных известий о славянах. Москва, 1994. Т. I. С. 226; Benedicty R. Die Milieu-Theorie bei Prokop von Kaisareia. Byzandnische Zeitschrift. 1962. Bd. 55. P. 1-3; Lewicki T. Komentarz. Zrodla arabskie do dziejow slowianszczyzny. Wroclaw, 1985. T. III. S. 194.. Наприклад, у Амміана Марцелліна (IV ст.) алани, у Прокопія Кесарійського (VI ст.) слов'яни, готи, вандали та інші поставали високими й білявими (русявими) Аммиан Марцеллин. Римская история. Москва, 2005. С. 541; Прокопий Кесарийский. Свод древнейших пись-менных известий о славянах / Отв. ред. Л. Гиндин, Г. Литаврин. Москва, 1994. Т. I. С. 185; Прокопий Кесарий-ский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. Москва, 1993. С. 178.. Можливо, що Марко Поло також виходив із традиції показувати таким чином північні народи, ураховуючи, що народ провінції Темряви у нього зовні схожий на жителів Русі Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi. P. 60b; Recueil de voyages et de memoires. P. 272..

Мандрівник стверджував стосовно Русі, що «ця країна не є торговою» (Jste non est pat- ria mercationem). Ця інформація помилкова: Русь вела торгівлю із західнослов'янськими, німецькими, фінно-угорськими, тюркськими та іншими народами За цією темою радимо звернутися до книги В. Перхавко (Перхавко В. Торговый мир средневековой Руси. Москва, 2006), там же й бібліографія питання.. Венецієць також зазначав, що на Русі було багато хутра (pelles) та воску (ceram) Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX. . Шкури хутрових звірів були цінним товаром як на Русі, так і за її межами Перхавко В. Пушнина в древнерусском товарообмене (IX-XIII вв.). Отечественная история. 1999. № 5.

С. 164-174.. На експорт із Північної Русі до ганзейських міст відправляли білок, бобрів, горностаїв, ласок, куниць, норок, видр, соболів. При цьому білка була основним експортним товаром до кінця XV ст. Хорошкевич А. Торговля Новгорода Великого с Прибалтикой и Западной Европой в XIV-XV вв. Москва, 1963. С. 73-75. Гійом Рубрук у сер. XIII ст. повідомляв, що купці з північних країн, зокрема з Русі, їздили в Крим і монгольські землі та привозили дорогі хутра Путешествия в Восточные страны Плано Карпини и Рубрука. С. 89, 90, 97.. Віск на Русі був таким же експортним товаром. А в Новгороді ще й другим за значимістю. Це північноруське місто було центром транзитної торгівлі на Русі, через яке віск доставляли на європейські ринки Хорошкевич А. Торговля Новгорода Великого. С. 121-122..

У книзі Марко Поло перелічується п'ять назв хутрових звірів - соболі, горностаї, білки, еркуліни та лисиці (F: gebellines, ermin, vair, ercolin, voupes; Z: cibellinos, erminos, uaua- ros, erculinos, uulpes; Z1: sables, ermines, vairs, erculins, and foxes Recueil de voyages et de memoires... P. 273; Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX; The tra-vels of Marco Polo. P. 388.; у всіх порядок однаковий, окрім R: горностаї [armelini], арколіни [arcolini], соболі [zebellini], білки [vari], лисиці [volpi] Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60c. ). У всіх редакціях, крім Z, замість uauaros стоїть vair / vari. Назва uauaros споріднена з латинським словом viverra, давньоруським віверица, чеським veverka, латвійським vavere / vaveris в позначенні білки; походить від праіндоєвропейського *ue(r)-uer Vaan M. Etymological dictionary of Latin and the other Italic languages. Leiden, Boston, 2008. P. 685..

У випадку з vair / vari П. Пелліо більше схилявся до того, що це найменування білки, а не термін позначення обробки хутра Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 643-644.. С. Мунд і Ж. Рішар не мають сумнівів, що це позначення білячого хутра (petit-gris) Mund S. Constitution et diffusion d'un savoir occidental... Vol. 3. P. 546; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Po- nant. P. 1495. . Тим більше, що vairs у французькій мові (як застаріле слово) саме це й означає Grand Larousse de la langue francaise. Paris, 1978. T. 7. P. 6269.. Назва походить від латинського varius (строкатий) Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 643; Vaan M. Etymological dictionary of Latin. P. 654.. Щодо ще однієї назви - erculin (варіанти: ercolin, arcolini), неможливо точно визначити,, що під цим словом малося на увазі. На думку П. Пелліо, erculinos - це різновид білки Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 645-646. . Ж. Рішар безперечно називає її білкою (ecureuil), а С. Мунд «іншою білкою» (autre ecureuil) Mund S. Constitution et diffusion d'un savoir occidental... Vol. 3. P. 546; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant. P. 1495.. Крім цих звірів, згідно з Марко Поло, на півночі Русі, на розташованих у Північному Льодовитому океані островах, водяться кречети (cirfalchi) і соколи пілігрими (falcones pere- grini), яких вивозять до різних країн Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX.. Про білих кречетів у Печерській землі писав у 1476 р. архітектор Арістотель Фіораванті Хрептович-Бутенев К. Аристотель Фиораванти, строитель Успенского собора, и письмо его из Москвы 1476 г. Старая Москва. Москва, 1914. Вып. 2. С. 29-30..

Марко Поло писав, що на Русі бували сильні морози Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXIX-CXXXI.. Він нарікав, що через них шлях (напевно, сушею) від Русі до Норвегії був непростим. Якби не холод, то можна було б швидко долати цей маршрут Ibid. P. CXXIX. . Потім автор книги переходить до довгої розповіді про сильний мороз, від якого давньоруське населення рятувалося в теплих приміщеннях, що називаються «stupe» (див. далі про це). Практично наприкінці глави описується анекдотичний випадок інтимного характеру з подружжям у сильний холод Ibid. P. CXXXI., проте наукового значення ця історія не має.

Марко Поло дає детальну інформацію про теплі приміщення з піччю під назвою «stu- pe» (stupa, stuppas), що служили давньоруському населенню як укриття від сильних холодів Ibid. P. CXXIX-CXXX. . Ж. Рішар вважає, що це були гарячі лазні (bains chauds) Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant. P. 1496.. Під цими приміщеннями, імовірніше, треба розуміти істьбу / істобку, яка була відома на Русі від ранніх часів. Вона слугувала як лазнею, так і теплим житлом Георгиев П. К вопросу о древнерусских банях. Советская археология. 1981. № 1. С. 100-109; Хорошев А. Ба-ни в усадебной застройке Новгорода (по материалам Троицкого раскопа). Историческая археология. Традиции и перспективы. Москва, 1998. С. 301-306.. У 945 р. це приміщення вперше згадано у літописах як «истопка» та «истобъка» - в оповіданні про помсту княгині Ольги древлянам за вбитого ними чоловіка, і далі багато разів цей вид помешкання фігурує в давньоруських джерелах Лущай Ю. Древнерусская истьба по сведениям исторических источников X-XIV вв. Valla. 2016. Т. 2. № 2.

С. 11-13.. До Марко Поло про істьбу писав арабський вчений-енциклопедист XI ст. Ал-Бакрі, який узяв інформацію зі спогадів Ібрагіма ібн Якуба про подорож у X ст. У цій праці наводиться опис структури теплого приміщення з відкритим вогнищем у слов'ян (де можна було не тільки перезимувати, а й помитися), і називалася ця споруда слов'янським терміном «ал-атбба» (істьба) Relacja Ibrahima Ibn Jakuba z podrozy do krajow slowianskich w przekazie Al-Bekriego / Wyd., wslypem, kom. i przekl. opatrzyl T. Kowalski. Krakow, 1946. T. I. S. 53, 126-127, 136. 1.

Марко Поло є першим серед західноєвропейських авторів, хто описав давньоруську істьбу. Відомості про «stupe» можна розділити на дві частини: перша розповідь - про ефективність цих споруд у холодний період; друга - про їхню структуру та використання. Інтерес Марко Поло до таких будівель на Русі С. Мундом пояснюється новизною цього явища для венеціанського мандрівника. Крім того, для нього був новий привід підкреслити існування холодної руської зими Mund S. Travel accounts as early sources of knowledge about Russia. P. 116..

У першій розповіді стверджувалося, що якби не наявність великої кількості «stupe», то населення померло б від холоду. Вони були поставлені часто - близько шістдесяти кроків один від одного. Їх ставили знатні та багаті люди з міркувань благочестя, і деякі з них самі мали ці «stupe». При цьому кожна людина могла там сховатися, коли їй було потрібно, і переміщатися від однієї «stupe» до іншої, аж доки не добиралася до місця призначення. Марко Поло також описував, що могло статися з людиною під час сильного морозу та які реанімаційні дії робили в разі обмороження Marco Polo. The description of the World... T. II. P. CXXIX-CXXX.. Однак дані про кількість цих споруд і такий сильний холод, імовірніше, є перебільшеними.

У другій розповіді наведено схематичний опис створення приміщення з піччю, окремого від головної будівлі. Загалом ідеться про зрубне наземне приміщення, яке складається з колод, щільно прикладених одна до одної. Тріщини заповнені розчином, що не дає холоду та вітру проникати всередину Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXX.. У цей час на Русі були поширені глинобитні печі та печі-кам'янки Засурцев П. Постройки древнего Новгорода (Предварительная характеристика по материалам Неревского раскопа 1951-1955 гг.). Труды новгородской археологической экспедиции. Материалы и исследования по архео-логии СССР. Москва, 1959. Т. II. № 65. С. 272; Монгайт А. Старая Рязань. Материалы и исследования по архео-логии СССР. Москва, 1953. Т. 49. С. 65-70; Раппопорт П. Древнерусское жилище. Археология СССР. Свод архе-ологических источников. Ленинград, 1975. Вып. Е1-32. С. 153-155. . Під час опису венеціанець указує на відсутність труби (курний спосіб), коли розповідає про функцію вікна в даху: «Поки від колод іде дим, вікно нагорі залишається відчиненим, щоб дим виходив, коли ж немає більше диму, вікно зачиняється дуже товстим шматком повсті» The travels of Marco Polo. P. 390.. Дійсно, плоди згоряння у вигляді диму йшли через спеціальне вікно. Коли дим припинявся й залишався тільки жар, то вікно зачиняли і в такий спосіб грілися Воронин Н. Жилище. История культуры Древней Руси. Москва-Ленинград, 1951. Т. I. С. 214; Засурцев П. Постройки древнего Новгорода. С. 272.. На думку М. Рабіновича, у курних оселях із піччю не було стелі, що давало змогу диму накопичуватися на поверхні під дахом, і завдяки цьому людям можна було перебувати внизу. Вікно, через яке виходив дим, знаходилося переважно на фронтоні житлового будинку Рабинович М. Очерки материальной культуры русского феодального города. Москва, 1988. С. 18. . На Русі пічна труба почала з'являтися приблизно з XII-XIII ст. (це вже була топка по-білому), але не в усіх будинках це було Раппопорт П. Древнерусское жилище. С. 156. Монгайт А. Старая Рязань. С. 68. Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). Санкт-Петербург, 1879. Т. III. Вып. 2. С. 92.. Однак у північноруському регіоні вони з'явилися набагато пізніше - у XVI-XVII ст., і продовжували бути рідкісни- г 120 ' г п l/ j г і і 121ми . Так, наприклад, у Новгороді «димниці» вперше згадуються в літописі під 1560 р.

Ще одна довга розповідь в книзі Марко Поло - про дозвільне життя давньоруського населення Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXX-CXXXI., яка, на нашу думку, відображає деякі елементи братчинних пирів Лущай Ю. Древнерусская братчина по сведениям Марко Поло. Valla. 2015. Т. 1. № 6. С. 15-17. . Сукупність елементів - керівник пиру, здравиця, варіння пива, збори в компанії - дають право стверджувати про очевидне співвідношення їх із традиціями давньоруської братчини. Про братчину на Русі раннього періоду мало відомостей, основні дані належать до пізнього часу. Інформація венеціанського мандрівника частково може допомогти в розкритті побутового життя руського населення і, зокрема, братчини. За часів Марко Поло вже існувало два основних види колективних заходів із прийняттям алкогольних напоїв давньоруським населенням: 1) пир: у цьому випадку пирування (бенкетування) здійснювалося за рахунок однієї людини; класичним випадком є пир, влаштований Київським князем Володимиром Святославичем у 996 р. ПСРЛ. Ленинград, 1926. Т. I. Вып. 1. Стб. 125-126.; 2) братчина: бенкетування здійснювалося коштом громади у складчину, коли кожна людина давала гроші або продукти на гулянку. Уперше в письмових джерелах братчина згадується в Іпатіївському літописі під 1159 р. ПСРЛ. Санкт-Петербург, 1908. Т. II. С. 495.

Як описував Марко Поло, давньоруське населення виробляло та використовувало вино з меду (melle) і якогось зерна (panigio; вірогідно, ячмінь або просо), ці напої він загалом називав «cerbesia» Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXX. The travels of Marco Polo. P. 391. Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy... P. 20. Барбаро и Контарини о России. С. 133, 158, 204, 228-229.. Ще в одному варіанті книги, у поясненні до сербезії, згадувався ель (which is called cervisia, or ale)12 . Вірогідніше, тут ідеться про медовий напій та пиво.

128 Гільбер Ланноа, коли був у Новгороді, пив там пиво і мед (de cervoises et de miel)1 . Иосафат Барбаро та Амброджо Контаріні медовий напій називали медовим вином або вином із меду, до якого додавали листя хмелю12 . У Марко Поло далі розповідалося про людей, які тримали таверни (tabernas), де можна було придбати «cerbesia». У ці заклади йшли компаніями та проводили там цілий день за питтям. Потім увечері господарі таверни підраховували випите, і кожен із відвідувачів вносив свою частку за себе. Якщо там були присутні їхні дружини та діти, чоловіки платили і за них Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXX.. За часів Марко Поло, напевно, виготовлення алкоголю було вільним, бо згодом це було робити заборонено. Податок на мед, хміль і солод стягувався на Русі приблизно з XI ст. Прыжов И. История кабаков в России. Санкт-Петербург, 2009. С. 16-21. Заборону на приготування та продаж населенням алкогольних напоїв, фіксують у письмових джерелах із XV ст. (у Йосафа- та Барбаро та Амброджо Контаріні Барбаро и Контарини о России... С. 158, 228-229; Див. про це: Прыжов И. История кабаков в России... С. 31. ). Однак зазначалися випадки, коли можна було варити пиво та інші напої: для святкування чотирьох свят (для кожного регіону вони могли бути різними), для здійснення сімейних обрядів - хрещення, весіль, поминок тощо Попов А. Пиры и братчины. Архив историко-юридических сведений, относящихся до России. Москва, 1854. Кн. 2. Половина вторая. С. 25-27, 34-35.. Можливість варіння пива на братчинах була тільки на певні свята, головні з яких - михай- лівщина (8 листопада) і нікольщина (6 грудня) Терещенко А. Быт русского народа. Санкт-Петербург, 1848. Ч. V. С. 150; Успенский Б. Филологические ра-зыскания в области славянских древностей. Москва, 1982. С. 49. Зеленин Д. Древне-русская братчина, как обрядовый праздник сбора урожая // Сборник статей в честь акаде-мика А.И. Соболевского. Сборник Отделения русского языка и словесности. Ленинград, 1928. Т. 101. № 3. С. 133. Песни, собранные П.В. Киреевским. Москва, 1863. Вып. 5. С. 17.. Пиво було атрибутом хліборобської братчини нарівні з кашею . Приготування кануна або братчини означало варіння пива .

У книзі зазначається, що для вживання напоїв (cerbesiam) на Русі збиралися в компанії чоловіків і жінок (congregantur comitiue hominum & mulierum), особливо знатні та багаті (nobilium & magnatum). Їхня кількість була в 30, 40 або 50 осіб. У ці групи могла бути залучена вся сім'я - «mariti & uxores & filij» Marco Polo. The Description of the World. T. II. P. CXXX.. Значна кількість людей в одній компанії, можливо, пов'язана з тим, що вони збиралися на якийсь важливий для них захід. Таким заходом могла бути братчина, на якій також були присутні цілими сім'ями. Кожна компанія, згідно з Марко Поло, обирала собі «короля або капітана» (regem siue capitaneum) і встановлювала певні правила (statuta). У них зазначалося: хто вимовляв неналежне слово або якось порушував правила, той мав бути покараний обраним керівником Ibid. T. II. P. CXXX.. Інформація про вибори «короля або капітана» узгоджується зі звичаєм братчини - обранням старости для керівництва бенкетом, його функцією було також збирання плати за участь у братчині та управління процесом приготування пива для неї Соловьев С. Братчины. Русская беседа. 1856. Т. IV. С. 109; Смирнов Ю., Смолицкий В. Новгород и русская эпическая традиция. Новгородские былины. Москва, 1978. С. 322; Терновская О., Толстой Н. Братчина. Славян-ские древности: Этнолингвистический словарь. Москва, 1995. Т. 1. С. 256.. Таку традицію добре ілюструє билина про Василя Буслаєвича. У ній згадується староста Вікула, який був любителем збирання солоду та варіння братчини Новгородские былины / Подг. Ю. Смирновым и В. Смолицким. Москва, 1978. С. 7, 126, 127.. У різних варіантах билини зустрічаються й інші старости - Микола Зіновійович, Фома Родіонович та ін. Песни, собранные П.В. Киреевским. С. 11; Жданов И. Русский былевой эпос: Исследования и материалы. Санкт-Петербург, 1895. С. 205; Пропп В. Русский героический эпос. Москва, 1999. С. 452.

Є рання звістка про старосту на пиру в Ізборнику 1076 р. В ізборниковому повчанні «Про мед» описується, як поводитися на бенкеті. Там, зокрема, указується, що якщо тебе вибрали старійшиною на пиру, не вивищуйся над іншими1 Изборник 1076 г. / Под ред. С. Коткова. Москва, 1965. С. 403-404.. На думку В. Долгова, старійшина - це своєрідний «голова столу», «тамада» Долгов В. Быт и нравы Древней Руси. Москва, 2007. С. 100. . Однак цілком синонімічно назві «пиро- вой староста». У Псковській судній грамоті (XV ст.) у статті № 34 перелічуються «пиро- вой староста» та «государ пировой» Алексеев Ю. Псковская судная грамота. Псков, 1997. С. 40., які були наділені судовими функціями всередині громади під час пирів і братчин Попов А. Пиры и братчины. С. 31-34. (можна порівняти там же під статтями № 80 і 113 правові можливості громади під час цих пирувань Алексеев Ю. Псковская судная грамота . С. 44, 47.). Під «государем» деякими дослідниками грамоти розумівся «господар», «домовласник» Напр., Н. Мурзакевич (Мурзакевич Н. Пояснительный словарь. Псковская судная грамота. Одесса, 1868. С. 4), а також можна порівняти оригінальний текст та переклад Псковської грамоти: Памятники русского права / Под ред. С. Юшкова. Москва, 1953. Вып. 2. Памятники права феодально-раздробленной Руси XII-XV вв. С. 291, 308., тобто господар місця, де проводилися пири і братчини. Якщо виходити з тексту Марко Поло, то виходить, що під «королем і капітаном» малися на увазі «государ і староста».

Для позначення заходу, де вдавалися до надмірного пиття алкоголю, Марко Поло використовує слов'янське слово «strauiza» Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXX-CXXXI. . Серед іноземних джерел це найбільш рання згадка терміна «здравиця». Лише в епілозі «Теогонії» Іоанна Цеца (XII ст.) початкова частина слова згадується у вигляді обра як неповна форма обрам Hunger H. Zum Epilog der Theogonie des Johannes Tzetzes. Byzantinische Zeitschrift. 1953. Bd. 46. F. 305.. Це слово відповідає сло- в'янському побажанню здоров'я (здрав будь). Надалі «здравиця» проникає в лексику італійської мови як stravizio, stravizzo для позначення «нестриманості в питті, надмірності, веселощів, розпусти». У XV ст. цей термін використовують Амброджо Контаріні (sdravi- za) і перекладач з грецької на італійську «Історії» візантійського історика Дуки (грецький варіант лотос - «пиятика» - замінявся на sdravize). Однак і в новогрецьких народних говорах це слово має форму отрбфгДа (у джерелах зустрічається із xVlI ст.) Диннії М. Дукин преводилац о бо]'у на Косову. Зборник радова Византолошког института. 1964. Кн. 8.2. С. 54; Лома А. Пракосово. Словенски и индоевропски корени српске епике. Београд, 2002. С. 163; Лущай Ю. Лек-сические заимствования из славянских языков в западноевропейских источниках XIII-XV вв. Русин. 2015. Вып. 1 (39). С. 216-218.. Обряд здравиці, відомий у слов'ян уже від часів Гельмольда (XII ст.) ПетровиЬ Т. Здравица код балканских словена. Београд, 2006. С. 43., використовували також на братчинах. На таких заходах, коли пили пиво з чаш або братин по колу, проголошували тости за здоров'я Лущай Ю. Лексические заимствования из славянских языков... С. 217.. Варто зазначити, що окрім здравиці, слов'янське походження має також термін «соболь», яким послуговується Марко Поло (cibellinos, zebellini, gebellines). Але воно в італійській лексиці давнього запозичення, через середньоверхньонімецьку мову як zebellinus, або безпосередньо зі слов'янської як sabelus Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Москва, 1987. Т. III. С. 703-704; Щекин А. Лексика русского и славянского происхождения в сочинении Паоло Джовио (Павла Иовиа) о России XVI в. Академик А.А. Шахматов: жизнь, творчество, научное наследие. Санкт-Петербург, 2015. С. 638..

У книзі міститься згадка про торгівлю дітьми. Деяка частина давньоруського населення, коли відвідувала таверни для пиятик, здійснювала продаж у кредит своїх дітей іноземним торговцям. Більш докладно про це в манускрипті Z1: «На цих straviza чи попойках буває, що вони беруть гроші в кредит, віддаючи своїх дітей як заставу іноземним купцям з Хазарії, або Солдайї, або інших сусідніх земель: вони витрачають свої гроші на пиття і так продають власних дітей» The travels of Marco Polo. P. 391.. У редакції Z ще додавалося, що платили за дітей по дена- рію (denarios) Marco Polo. The description of the World. T. II. P. CXXX-CXXXI.. Під Солдаєю (Soldauia) потрібно розуміти Судак Mund S. Travel accounts as early sources of knowledge about Russia... P. 117.. Згідно з новгородськими літописами за 1128 і 1231 рр., батьки були змушені віддавати своїх дітей заїжджим купцям, щоб їх врятувати, або продавали за хліб, щоб вижити самим Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. А. Насонова. Москва-Ленинград, 1950. С. 22, 71, 206, 280 (далі - НПЛ); ПСРЛ. Ленинград, 1929. Т. IV. Ч. 1. Вып. 3. С. 585, 594. . Головною причиною для цього був сильний голод, що стався на Русі. Були й інші мотиви для продажу дітей. У Данила Заточника (XII-XIII ст.) є такий сюжет - вдівець після смерті своєї дружини став продавати своїх дітей, обґрунтовуючи це тим, що, ставши дорослими, вони продадуть його самого. При цьому вказував, що таке можливо від дітей, якщо вони пішли в матір Слово Даниила Заточника по редакциям XII и XIII вв. / Приг. Н. Зарубин. Ленинград, 1932. С. 32, 44..