Сільськогосподарська освіта на Поділлі на початку 20 ст. (на прикладі школи у с. Гуменному)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сільськогосподарська освіта на Поділлі на початку 20 ст. (на прикладі школи у с. Гуменному)

Олександр Тригуб, Чорноморський національний

університет імені Петра Могили

Юрій Степанчук, Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського

Анотація

Розвиток аграрної освіти на українських землях імперської доби продовжує залишатися маловивченим, а в деяких губерніях взагалі є білою плямою, або має значні лакуни у своєму висвітленні. Отже, метою статті є реконструкція становлення та розвитку Гуменської практичної школи садівництва і сільського господарства (1902-20), аналіз її діяльності та результатів.

Історичний розвиток зазначеного навчального закладу свідчить, що ключову роль у розвитку навчальних закладів аграрного профілю відігравали органи місцевого самоврядування та приватна ініціатива. Саме завдяки їх енергії на початку 20 ст. постала зазначена школа. При цьому цю школу дійсно можна іменувати «селянською», адже 88% учнів складали селяни Подільської губернії та сусідніх губерній. Безкоштовне навчання, наявність стипендіальних програм від земства та приватних осіб приваблювали до навчання навіть найбіднішу селянську молодь. Окрім цього, у діяльності школи були зацікавлені місцеві великі землевласники, які оплачували навчання учнів у школі, переслідуючи власні інтереси. З іншого боку - вимога навчання аграрній науці, велика частка у навчанні практичної складової, праця по господарству без вихідних приводила до того, що лише % завершувала навчання.

Училище мало достатньо потужний викладацький колектив, де усі штатні педагоги мали професійну фахову освіту. Натомість спостерігаємо досить значну плинність кадрів серед вчителів як професійних, так і загальноосвітніх чи спеціальних предметів.

Натомість, не дивлячись на усі недоліки, які мав означений навчальний заклад, він поклав початок формуванню системи аграрної освіти українського селянства на Поділлі, яка трансформувалася у сучасну систему підготовки фахівців аграрної галузі, що є стратегічно важливою для української державності та її економіки.

Ключові слова: аграрна освіта, Подільська губернія, сільськогосподарська школа, освіта селян, професійна освіта, сільське господарство, Гуменне

AGRICULTURAL EDUCATION IN PODILLIA AT EARLY 20 CENTURY (ON THE EXAMPLE OF A SCHOOL IN THE VILLAGE OF HUMENNE)

Oleksandr Trygub, Petro Mohyla Black Sea National University, Ukraine

Yurii Stepanchuk, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Ukraine

Abstract

The development of agricultural education on the Ukrainian lands in the imperial era continues to remain poorly studied, and in some gubernias it is generally a blank spot, or has significant gaps in its coverage. So, the purpose of the paper is to reconstruct the formation and development of the Humenne's practical school of horticulture and agriculture (1902-20), to analyze its activities and results.

The historical development of this educational institution indicates that local governments and private initiative played a key role in the development of agricultural educational institutions. It was thanks to their energy that the indicated school arose at the early 20^th century. Moreover, this school can really be called a `peasant's' school, because 88% of the students were peasants from the Podillia gubernia and neighbouring gubernias. Free education and the availability of scholarship programs from zemstvos and private individuals attracted even the poorest peasant youth to study. In addition, local large landowners were interested in the school's activities, who paid for students' education at the school, pursuing their own interests. On the other hand, the requirement for training in agricultural science, a large share of training in the practical component, and work in school farm seven days a week led to the fact that only % completed the training.

The school had a fairly powerful teaching staff, where all full-time teachers had professional education. At the same time, we observe a fairly significant turnover among teachers of both professional and general education and special subjects.

At the same time, despite all the shortcomings that this educational institution had, it laid the foundation for the formation of a system of agricultural education of the Ukrainian peasantry in Podillia, which was transformed into a modern system of training specialists in the agricultural sector, strategically important for Ukrainian statehood and its economy.

Funding. The study was prepared based on the results of fundamental research `The Socio-cultural Space of Ukraine in the Second Half of the Nineteenth - First Third of the Twentieth Century: the Peasant-centric Dimension' (state registration number: 0123U101600) with the support of the Ministry of Education and Science of Ukraine.

Keywords: agricultural education, Podillia gubernia, agricultural school, peasant education, vocational education, agriculture, Humenne

Вступ

Постановка проблеми. Друга половина 19 ст. відзначилася значним зростанням усіх галузей виробництва в економіці Російської імперії. При цьому українські губернії займали провідні позиції як у промисловості (видобуток вугілля та залізних руд, металургія, виробництво цукру тощо), так, особливо, у сільському господарстві, де Україна займала лідируючі позиції на світовому ринку (пшениця, ячмінь, цукровий буряк). На початку 20 ст. сільське господарство продовжувало вимагати інтенсифікації виробництва, яка б посилила позиції українського аграрного виробництва на світовому ринку та зміцнила конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку.

Зазначені фактори потребували використання наукових здобутків в аграрній галузі, широкого залучення технічних засобів, експериментального та грамотного підходу у веденні господарства, що неможливо було здійснити без підвищення грамотності й аграрних знань у сільському середовищі. Прогресивна громадськість, особливо серед великих землевласників і сільських господарів, вимагала відкриття спеціальних професійних навчальних закладів, які б готували майбутніх спеціалістів. У 1902 р. у с. Гуменному Вінницького повіту Подільської губернії постав перший навчальний заклад аграрного профілю на Поділлі. Отже, метою статті є розкрити становлення та діяльність вказаного навчального закладу, як певного зразка у розвитку аграрної освіти на Поділлі у дорадянський час.

Аналіз попередніх досліджень та публікацій

Історія аграрної освіти на теренах Подільської губернії відноситься до малодослідженої тематики, де історіографічний доробок налічує одиничні праці, що вийшли друком вже у часи новітнього розвитку української історичної науки. При цьому необхідно відзначити, що загальні аспекти проблеми розвитку сільськогосподарської освіти у Російській імперії мають досить солідну історіографію - радянську, російську й українську (без урахування імперської літератури, яка носила практичний характер, тобт о виступала довідниками з наявних освітніх закладів, або ж аналізувала успіхи та недоліки освіти в цілому, прагнучи згенерувати практичні рекомендації з її покращення) (див., наприклад: Stebut, 1889; Geiduk, 1891; Miklaskevskyi, 1893; Bogushevskiy, 1898).

Серед багатої спадщини радянської історико-педагогічної науки відзначимо класичну роботу М. Кузьміна (Kuzmin, 1971), де окрім професійно-технічної та комерційної освіти показано й урядову політику у галузі сільськогосподарської освіти. В українсько-радянській історіографії подібний характер має монографія М. Пузанова та Г. Терещенка (Puzanov & Tereshchenko, 1980), але дорадянському періоду приділено мінімум уваги - трохи більше 20 сторінок. Відповідно, що ні про яку ґрунтовність вивчення проблеми розвитку професійно-технічної освіти імперської доби говорити не приходиться. Тим більше, подільський терен у роботах не згадується зовсім.

Сучасний погляд на історичний розвиток сільськогосподарської освіти у Російській імперії представлений у численних дисертаційних і монографічних роботах російських істориків (Galkin, 1999; Kniga, 2018; Pichuzhkin, 2017; Tretiakov, 1998; Vasiliev & Pichuzhkin, 2017). Останні дають уявлення про загальнодержавну політику у сфері аграрної освіти, розвиток окремих навчальних закладів різного рівня (наприклад, монографія Н.А. Пічужкіна дає короткі нариси становлення та принципів функціонування навчальних закладів і українських губерній - Харківської, Херсонської, Таврійської й ін.), педагогічні основи їх діяльності тощо.

Українська історіографія доби незалежності почалася дисертацією С.Г. Улюкаєва (Uliukaev, 1994), де розкрито загальноукраїнський аспект розвитку сільськогосподарських навчальних закладів через історико-педагогічний дискурс. Українська історіографія 21 ст. представлена науковою школою академіка В.А. Вергунова, який підготував низку учнів, що присвятили себе вивченню розвитку аграрної освіти в українських губерніях - О.І. Михайлюк (Mykhailiuk, 2001), Д. Рибченко (Rybchenko, 2004), О. Корзун (Korzun, 2010), і дисертаційною роботою М.В. Костюк (Kostiuk, 2007), яка розглянула сільськогосподарські навчальні заклади Черкащини у другій половині 19 - на початку 20 ст.

Окремі аспекти сільськогосподарської освіти отримали висвітлення в історико-педагогічних працях. Так, Н.О. Мірошниченко дослідила педагогічні погляди й освітню діяльність філософа, педагога та громадського діяча Чернігівської губернії М.М. Неплюєва у контексті розвитку сільськогосподарської освіти 19 - початку 20 ст. (Miroshnychenko, 2015), загальноукраїнське тло підготовки фахівців аграрної галузі у досліджуваний період розкрито у дисертації К.М. Гавриленко (Havrylenko, 2017).

Натомість, незважаючи на досить солідне історіографічне надбання, професійні навчальні заклади Подільської губернії практично залишилися поза увагою дослідників. Загальні тенденції поширення аграрних знань у регіоні прослідкували І.М. Завадська (Zavadska, 2009: 78-82), О.С. Каденюк (Kadeniuk, 2013: 9-16), О.Ф. Кошолап (Kosholap, 2009: 221-27). На жаль, сільськогосподарські навчальні заклади у зазначених авторів згадуються лише побіжно, або ж взагалі декількома рядками.

Вперше на історію навчального закладу у с. Гуменному звернула увагу місцевий краєзнавець Ольга Воловик, яка у 1999 р. опублікувала невеликі тези доповіді на обласній історико-краєзнавчій конференції у Вінниці (Volovyk, 1999: 3133). У 2007 р. побачила світ монографія Вікторії Колесник, що розкриває історію Подільського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (Kolesnyk, 2007). У контексті діяльності Тов ариства, авторка присвятила окремий розділ (с. 82-92) його освітній діяльності, яка виражалася у створенні Гуменської нижчої практичної школи садівництва та сільського господарства й облаштуванню курсів з поширення аграрних знань серед сільського населення губернії (як професійних аграріїв, так і звичайних селян). У розрізі пам'яткоохоронної діяльності на будівлю школи та її історію звернула увагу Валентина Гребеньова (Hrebeniova, 2018: 189-94).

Отже, підводячи підсумок огляду літератури, можна констатувати, що тема становлення та розвитку сільськогосподарських освітніх закладів на теренах Подільської губернії далека від свого повного розкриття. Не дивлячись на праці О. Воловик, В. Колесник і В. Гребеньової, окремі аспекти історичного поступу Гуменської школи залишилися поза увагою авторів, або недостатньо розкриті, у тому числі потребують доповнення питання фінансування, матеріальна база навчального закладу, соціальний стан учнів, їхня кількісна динаміка та географічне представлення, предметне поле навчального процесу, невисвітленою залишилися доля школи у часи Першої світової війни та періоду національно-визвольних змагань, учительський контингент. Саме ці питання й покладені в основу нашого дослідження.

Заснування школи

У 1898 р. у Вінниці за ініціативи великих землевласників Подільської губернії постало Подільське товариство сільського господарства та сільськогосподарської промисловості (ПТСГ). Одним із способів сприяння розвитку сільського господарства Товариство бачило «поширення теоретичних і практичних відомостей із сільського господарства, шляхом проведення публічних читань, друку та розповсюдження своїх праць і всякого роду господарських творів, і власного періодичного журналу й заснування сільськогосподарських училищ (курсив наш. - Авт.), бібліотеки та музею» (Charter of the Podillia Society..., 1906: 4).

Таким чином, ставлячи за мету в діяльності навчання працівників аграрного сектора, підвищення їхньої кваліфікації та популяризацію сільськогосподарських знань серед населення, Товариство прагнуло до відкриття спеціалізованого фахового навчального закладу. Як зазначає дослідниця історії ПТСГ В. Колесник, питання про необхідність відкриття такого навчального закладу було піднято ще на установчому з'їзді товариства у Проскурові в 1896 р. Зокрема, у постанові з'їзду зазначалося, що подібна школа потрібна «як для поширення серед місцевого населення сільськогосподарських знань, які сприяють підняттю рівня землеробської культури, так і для створення в губернії контингенту досвідчених доглядачів сільського господарства, відсутність яких у теперішній час дуже несприятливо відображається на стані сільського господарства в губернії» (Kolesnyk, 2007: 82). Тоді ж було напрацьовано та розроблено проект статуту школи. Отже ініціатива відкриття першого спеціального навчального закладу аграрного профілю на Поділлі належала приватно-громадській ініціативі, що презентувалася товариством.

Підготовча робота щодо відкриття школи тривала більш ніж три роки після офіційного створення товариства, що було досить звичним терміном у цій справі для того часу. Було прийнято рішення відкрити школу у с. Гуменному Вінницького повіту (15 верст від Вінниці), на ділянці землі у 17,5 десятин, яка була придбана товариством. Офіційне відкриття школи відбулося 6 травня 1902 р. Школа підпорядковувалася відомству Головного управління землевпорядкування та землеробства (пізніше - Міністерства землеробства).

Завдання школи, відповідно до § 1 її статуту, визначалося як «надання дітям місцевого населення, переважно шляхом практичних занять, знань із садівництва, городництва, а також і сільського господарства в цілому та ознайомлення з ремеслами, відповідними завданню школи, столярному та корзиночному» (Practical school..., 1903: 3).

Керувалася школа попечительською радою із 4-х осіб від ПТСГ і 2-х від Подільського губернського земства на чолі із попечителем (головою ПТСГ) (Volovyk, 1999: 32). Так, у перші роки існування школи попечителем був граф Дмитро Федорович Гейден, а членами ради - дворянин Михайло Михайлович Менцинський і статський радник Михайло Миколайович Голубов (Practical school., 1903: 3). У 1909 р. до складу попечительської ради входили: граф Олександр Миколайович Тишкевич (голова), Л.В. Рогозинський, М.М. Менцинський, І.С. Косьмина (Minutes of the meeting., 1909), а в 1916 р. - голова А.С. Урбанський, представники земства - граф Д.Ф. Гейден і земський гласний І.І. Лозинський (Brzosniovskiy, 1917: 6). У засіданнях Попечительської ради брали участь і викладачі школи на чолі із завідувачем.

Фінансування та матеріальна база навчального закладу

Фінансування школи було змішаним і складалося: а) допомога Головного управління землеробства та землеустрою; б) допомога Подільського губернського земства; в) плата учнів за утримання у гуртожитку (оплата пансіону); г) прибуток від господарства школи; д) пожертви та внески; е) стипендіальні програми від земств, громадських організацій і приватних осіб (Gumenne's Practical School., 1912: 6).

Бюджет школи не був одноманітним і затверджувався щорічно, збільшуючись із року в рік. У перший рік існування школи її бюджет складав усього 1946 р. 59 коп., з яких Міністерство землеробства виділило 975 руб., оплата навчання та стипендії приватних осіб - 375 руб., прибуток від шкільного господарства - 596 руб. 59 коп. (Gumenne's Practical School., 1912: 6), що було мізерною сумою для того часу (наприклад, бюджет Ямчитської сільськогосподарської школи Херсонської губернії у 1901 р. складав більше 23 тисяч руб. (Zubenko, 1902: 122)) (детальніше про школу дивіться працю О. Тригуба (Trygub, 2023)). У 1904 р. до утримання школи підключилося губернське земство не лише виділяючи щорічну субсидію (Report on the Department., 1914: 49-50), а й надаючи цільові кошти на будівництво й облаштування школи.

Вже у 1906 р. бюджет школи складав 6 673 руб. 93 коп.: субсидія Головного управління землеробства та землеустрою - 1500 руб, допомога від земства - 1500 руб. (з 1907 р. земство почало виділяти 2000 руб. щорічно), плата за утримання учнів (разом із стипендіями) - 2202 руб., прибуток від господарства - 1471 руб. 93 коп. Окрім того було витрачено 16 682 руб. 15 коп. на облаштування школи (Chikhachev, 1907: 7).

6 травня 1907 р. голова ПТСГ Дмитро Миколайович Чихачов у своїй доповіді на щомісячній агрономічній бесіді у товаристві зазначив, що «найголовнішим гальмом правильного функціонування школи були до сих пір нестача коштів і вкрай бідне облаштування школи» і, покладаючи надії на збільшення асигнувань, висловлював надію, що «Піклувальній раді вдасться покращити корінним чином усю обстановку справи у школі» (Chikhachev, 1907: 8). І дійсно земство, збільшивши у 1907 р. субсидію до 2000 руб., у 1910 р. вже виділяло 3000 руб. (Brzosniovskiy, 1914: 21), яка сума зберігалася до падіння імперії у 1917 р. (отже, усі попередні автори - О. Воловик, В. Колесник і В. Гребеньова, вказуючи суму земських дотацій у межах 2-4 тисяч руб., помилялися, адже сума з 1904 р. до 1917 р. зросла від 1,5 до 3 тисяч руб.). У 1916 р., останньому стабільному бюджетному році, бюджет школи складав 12 749 руб. 84 коп.: субсидія Головного управління землеробства та землеустрою - 1500 руб, допомога від земства - 3000 руб., плата від учнів - 1734 руб., стипендіальний фонд - 1349 руб. 50 коп., прибуток від господарства - 5 166 руб. 34 коп. (Brzosniovskiy, 1917: 7).

Отже, не дивлячись на зростання субсидій і прибутків школи, її бюджет все рівно залишався на досить низькому рівні у порівнянні з аналогічними навчальними закладами в інших українських губерніях. Якщо у Гуменській школі на підготовку одного учня у 1914 р. витрачали 169 руб., то у всіх інших школах подібного типу в Україні витрати були більшими 200 руб. і доходили до 569 руб. у Волинській школі садових робітників у Житомирі, і лише у Зінківській практичній школі садівництва, городництва та деревознавства на Полтавщині на підготовку одного фахівця витрачалося 185 руб. (Brief statistical information..., 1915: 42-9). Тобто менше 200 руб. було лише у Гуменській і Зінківській. Фінансові проблеми та «загальна бідність», як зазначав Д.М. Чихачов, відображалися як на плинності учительських кадрів, так і на підготовці учнів, про що буде сказано далі.

Окремо треба зупинитися на питанні оплати за навчання та стипендіальних програмах. Згідно статуту школи навчання у школі було безкоштовним. Таким чином місцеві учні (з Гуменного та навколишніх сіл), які щоденно відвідували школу, тобто т.зв. «приходящі», за надання освітніх послуг не сплачували, адже не користувалися пансіоном (харчування, проживання у гуртожитку й обслуговування). При цьому останні мали право користуватися книгами та навчальними посібниками, а в літній час, коли працювали у шкільному господарстві, отримували безоплатно обід і полуденок. Плата «власнокоштних» учнів за утримання (оплачувалося лише харчування) спочатку сягала 60 руб. на рік (Practical school., 1903: 3), а згодом виросла до 75 руб. (Kolesnyk, 2007: 83) Досить часто кошти сплачували поміщики, які направляли до підготовки селян для потреб власних маєтків. Наприклад, перший набір до школи із 14 учнів утримувався наступним чином: 8 учнів утримувалися поміщиками, 2 - за власний кошт, 4 - місцеві селяни, що не платили за утримання (Practical school., 1903: 3).

Оскільки школа була розрахована на контингент учнів із небагатих родин, то велике значення в утриманні учнів грали стипендіальні програми. Стипендії засновувалися товариствами, організаціями й окремими особами. Найбільше стипендій виділялося земствами (губернським і повітовими) на загальну суму 1200 руб. (12 стипендій - по 100 руб. на стипендію) (Serbaliuk, 2015: 79). Стипендії від Подільського губернського земства почали виділятися з 1906 р. і протягом 190613 рр. її отримало 38 осіб на загальну суму 7 665 руб. 28 коп. (Report on the Department., 1913: XIX-XXII). На 1 січня 1914 р. стипендію Подільського губернського земства отримувало 12 осіб (Report on the Department., 1914: 94-5).

Цікавим є те, що сума стипендій у розмірі 1200 руб. лише щорічно вносилася до бюджету земства, а гроші виплачувалися щопівроку і по факту наявності витрат. Таким чином, як правило, стипендіальний бюджет увесь не виплачувався, бо стипендіати часто залишали навчання, або ж пропускали навчальний час. Так, у 1912 р. із асигнованої суми було видано 720 руб. 80 коп., а 479 руб. 20 коп. залишилися невикористаними (Report on the Department., 1913: XXVII). В 1909 р. Попечительська рада школи зазначала, що «стипендіатами призначалися у деяких випадках особи, абсолютно невідповідні і не знайомі з правилами школи (наприклад, помічник волосного писаря), які по прибутті до школи й ознайомлення з правилами школи та заняттями учнів (практичними), находили їх для себе невідповідними й негайно залишали школу, а в інших випадках, призначалися учні, які хоч і закінчили церковнопарафіяльну школу..., але настільки слабо розвинені, що вони відразу і відставали від інших учнів., і пробувши 2-3 місяці, добровільно йшли зі школи.» (Report at a meeting., 1909: 11).

Існували також приватні стипендії - імені М.К. Семякіна, імені графа С.Г. Грохольського, імені Т.Т. Міхайловського, а також - Степанівського товариства імені К.А. Юцевича (призначалася учням, які вирізнялись успіхами в навчання й хорошою поведінкою, переважно синам службовців і робочих цієї організації), кілька стипендій виділяло ПТСГ (Kolesnyk, 2007: 83). Так, у березні 1906 р. була заснована стипендія імені М.К. Семякіна у розмірі 1 200 руб. Вона утворювалася з капіталів, пожертвуваних предводителем Подільського дворянства на згадку про генерал- губернатора М.К. Семякіна (1847-1902) В. Колесник помилково вказала, що стипендія заснована на честь генерала К.Р. Семякіна (Kolesnyk, 2007: 83)., і призначалася на утримання одного учня. Кандидатуру стипендіата відповідно до положення визначала вдова покійного (Tretiakov, 1998: 323).

Крім того, школа отримувала досить значні пожертви від приватних осіб, переважно членів ПТСГ, зокрема від З.С. Грохольського, М.М. Менцінського, К.І. Володковича. Зокрема, останній пожертвував кошти на будівництво гуртожитку при школі, тож після його смерті (1906) «з огляду на значні заслуги покійного» у 1909 р. було вирішено на будівлі школі помістити пам'яткову дошку (Kolesnyk, 2007: 83).

Загалом від учнів вимагався досить аскетичний спосіб життя. Статут школи передбачав стриманість учнів по відношенню до одягу та їжі, життя повинно бути простим і пристосованим до умов місцевого селянського побуту, адже ПТСГ, засновуючи школу, прагнуло, щоб «учні, які скінчили школу, повертались у своє сільськогосподарське, переважно селянське середовище, тобто у свої громади й села, і там особистою працею поширювали б правильні поняття про різні галузі сільського господарства» (Kolesnyk, 2007: 83).

Матеріальна база школи була порівняно скромною. Школі належало усього 17,44 десятини землі, з яких: пашня - 8,9 дес., луги - 1,2 дес., сад і розплідник - 2,8 дес., виноградник і пасіка - 0,1 дес., город - 2,1 дес., парк - 0,6 дес., двір з будівлями - 1,0 дес., канава, межа та незручна земля - 0,74 дес. (V.S., 1915a: 4).

Початково школа, спальня учнів і столова розміщувалися в одній невеликій будівлі, яка призначалася для квартир завідувача та його помічника, а майстерня і квартири майстрів - у двох будинках, споруджених 1902 р. На кінець 1902 р. школа вже мала у своєму розпорядженні 5 господарських споруд: у першій - конюшня (на 8 місць), корівня (на 8 місць), свинарник (на 4 місця) і сарай для інвентарю, у другій - клуня зі складом, у третій і четвертій - погреби для зберігання овочів, у п'ятій - льодовня. Усі будівлі були дерев'яні, на дерев'яному фундаменті, обмазані глиною та покриті цементною черепицею, за винятком будівлі, де розміщувалася школа, яке стояло на кам'яному фундаменті, було відштукатурене та покрите залізом (Practical school., 1903: 4; Kolesnyk, 2007: 86).

У 1903-04 рр. було збудовано нове приміщення для школи - кам'яний двоповерховий будинок (рис. 1), на першому поверсі якого знаходилися три класні кімнати та вчительська, а на другому - дві спальні кімнати та вмивальник. При будівлі був сарай, баня та одноповерховий глинобитний флігель (Brzosniovskiy, 1917: 7). Після переходу школи до нового будинку столова для учнів, кухня та столярна майстерня розмістилися в окремій одноповерховій глинобитній споруді, а в старій будівлі знаходилися квартири завідувача школи та його помічника. З 1 листопада 1908 р. при школі почала діяти кошикарня, а 1911 р. було закуплено необхідне обладнання для цементно-черепичної майстерні. З 1 листопада 1909 р. при школі функціонувала метеорологічна станція. Металеві інструменти для неї замовлялись у майстерні Київського політехнічного інституту, термометри й інше - через завідувача обсерваторії цього закладу в Петербурзі (у Міллера). При школі діяла власна бібліотека та ще одна Комітету народної тверезості, була пасіка, скотний двір, стайня.

Рис. 1. Будівля школи у 1914 та 2021 рр. (фотографія 2021 р. Тараса Панасюка)

У 1903 р. при школі був закладений сад (1,5 дес.), а 1909 р. - невеликий виноградник. Щоб активізувати навчання садовій справі, весною 1913 р. був засаджений ще навчально-показовий помологічний сад. Він мав плодову, ягідну (смородина, аґрус, малина, з яких виготовлялося вино з вмістом 14-15% спирту) і декоративну частини. Остання складалася з квітника та невеликого парку й служила для ознайомлення школярів з правилами ведення декоративного саду та сортами декоративних рослин. У 1915 р. був вироблений план шкільного розсадника і засаджено дичками перше спеціально відведене поле. Передбачалося вирощувати лише ті сорти, головним чином, плодових дерев, які мали для Подільської губернії промислове значення. З часом школа почала продавати саджанці, які відзначалися хорошою якістю та порівняно низькою ціною. Головними споживачами були селяни з навколишніх сіл (Kolesnyk, 2007: 86-7).

Навчальний процес і практична підготовка. Класні заняття в школі тривали з 1 жовтня до 22 березня (з перервою на різдвяні канікули), потім проводилися екзамени і розпочиналася практика. У школі викладалися такі предмети, як Закон Божий, російська мова, російська історія, географія, арифметика, геометрія, землемірство, креслення, природознавство (фізика і хімія), садівництво, городництво, бджільництво, тваринництво, землеробство, скотарство, зоологія, ботаніка. Щоденно учні мали по 4-5 уроків тривалістю в 55 хвилин, з 8⁰⁰ до 13²⁰.

Після обіду розпочиналися практичні заняття - із садівництва, городництва, бджільництва, рільництва, скотарства, різних ремесел. Крім того, учні по черзі виконували господарські роботи: чергували на скотному дворі та в кухні, прибирали всі шкільні будівлі, працювали в столярній майстерні. Кількість робочих годин на день для учнів усіх класів була одна: 4 - узимку і 10 - улітку. З самого початку існування закладу учні провадили досліди щодо вирощування цукрового буряку, вівса, картоплі й інших культур. Для ознайомлення учнів з рибним господарством у найсирішій частині лугу викопали став, де навесні 1914 р. було випущено 300 мальків королівського коропа, а з весни 1917 р. планувалося вести рибний промисел на науковій основі (Kolesnyk, 2007: 84, 87). У 1908 р. кореспондент «Киевлянина», відвідавши павільйон школи на Вінницькій сільськогосподарській виставці, відзначив, що «практичне навчання полеводству та садівництву поставлено, судячи по експонатам, чудово» (G-n M, 1908).

Пройшовши 3-річний курс навчання, для отримання атестата кожний школяр повинен був ще пропрацювати з 5 квітня до початку жовтня в садах або маєтках у Подільській губернії і подати в школу після закінчення практики короткий щоденник (звіт про виконані роботи) і свідоцтво-відгук про свою працю, а також здати практичні екзамени.

З метою посилення зв'язків школи з життям села та сільськогосподарським виробництвом керівництво професійних навчальних закладів практикувало зустрічі учнів із місцевим населенням, організовувало екскурсії та поїздки на поміщицькі господарства та підприємства. Так, 1909 р. учні здійснили 2-денну поїздку в маєток О. Мазаракі в м. Райгородку Волинської губернії, 1913 р. - 2-тижневу в Петроград (через Київ і Москву). У 1914 р. старшокласники відвідали сад Мончинських у с. Приборівці Вінницького повіту, де протягом трьох днів проводили практичні заняття, і цукровий завод у с. Степанівці Брацлавського повіту, де ознайомилися зі всіма роботами (Kolesnyk, 2007: 87; Kosholap, 2009: 225).

У 1905 р. на базі Гуменської школи були облаштовані короткотривалі курси із раціонального ведення бджільництва для вчителів початкових шкіл Подільської губернії (Korzun, 2010: 127). Школа брала участь у щорічних сільськогосподарських виставках і неодноразово нагороджувалася за свої експонати та ефективну методику викладання похвальними листами, а 1912 р. навіть отримала малу срібну медаль Головного управління землевлаштування і землеробства. Так, у 1908 р. школа брала участь у Вінницькій сільськогосподарській виставці, де облаштувала окремий невеличкий павільйон садівництва й огородництва. Кореспондент «Киевлянина» відзначив, що «дивні огородні плоди цієї школи представляли рідкісний виняток на виставці» (G-n M, 1908).

Характеристика учнівського контингенту

аграрна освіта

До школи приймалися хлопці, не молодші 14 років, які закінчили однокласні або двокласні народні училища. На кінець першого року функціонування школи (1902 р.) тут уже навчалося 14 учнів (хоча було прийнято 18 (V.S., 1915b: 28)), з яких 8 селян, 3 міщан і 3 дворян, за віросповіданням - 8 православних і 6 католиків (Practical school..., 1903: 3). Надалі, як зазначала дослідниця В. Колеснік, як правило, серед учнів католиків було в два-три рази менше, ніж православних (Kolesnyk, 2007: 83).

Табл. 1. Динаміка учнів Гуменської сільськогосподарської школи/училища у 19021916 рр. (V.S., 1915a: 6; V.S., 1915b: 28; Brzosniovskiy, 1917: 9; Vishnevskiy, 1916: 53; Report., 1914: 55)