Законотворча діяльність Народного Руху України на межі ХХ-ХХІ ст.

Правоцентриські сили вважали, що Конституція України - одна з найбільш демократичних у Європі, але в її тексті є окремі недосконалості і суперечності, усунути які можна шляхом внесення до неї певних змін [42].

У ХХІ ст. Рух увійшов ослаблим, що було наслідком внутрішньопартійної кризи та «розколу» партії. В умовах наростання кризи в країні та громадсько-політичної непокори, викликаними діями влади, НРУ та інші націонал-демократи напередодні виборів до Верховної Ради IV скликання консолідувалися навколо відомого фінансиста та політика В. Ющенка.

У цій ситуації Президент України Л. Кучма виступив прибічником політичної реформи. Радикальних змін повинна була зазнати форма правління держави: президентсько-парламентська республіка мала трансформуватися у парламентсько-президентську.

Помітною віхою на шляху політичного реформування суспільства став законопроект «Про внесення змін та доповнень у Конституцію України», внесений восени 2002 р. на розгляд Конституційного Суду народними депутатами С. Головатим, А. Матвієнком, О. Морозом, П. Симоненком та ін. Суть його полягала в обмеженні прав і повноважень Президента. Законопроект передбачав: формування парламентської більшості на основі партії або виборчого блоку, який переміг на виборах; помітне розширення повноважень Верховної Ради та її спікера; посилення впливу законодавчої влади на виконавчу; розширення прав і підвищення ролі Кабінету Міністрів; спрощення процедури імпічменту Президента [6].

Відповіддю Л. Кучми стало винесення на всенародне обговорення у березні 2003 р. проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України». Його лейтмотивом було перетворення України на парламентсько-президентську республіку. З цією метою пропонувалося: запровадження пропорційної системи виборів; створення двопалатного парламенту з одночасним зменшенням кількості депутатів; формування Кабінету Міністрів парламентською більшістю; розширення повноважень президента щодо розпуску парламенту; прийняття законів за допомогою референдумів; проведення президентських, парламентських і місцевих виборів протягом одного календарного року. За оцінками експертів, ця модель суспільних змін могла спричинити різке поглиблення конфронтації у суспільстві, посилення відцентрових тенденцій і тим самим створювала передумови для відтворення та зміцнення президентської республіки [6].

Як опозиційна до влади сила, Рух та окремі його представники критично відреагували на спроби Президента та провладної більшості у парламенті внести зміни до Конституції. На прес-конференції заступник голови регламентного комітету, член фракції «Наша Україна», заступник голови НРУ В. Коваль вказав на факти підробки підписів та підміну документів під час парламентських засідань 23 та 24 грудня 2003 р., а також наголосив про правову безпідставність голосувати за внесення змін до Конституції України підняттям депутатами рук [49].

У Заяві «Про так звану політичну реформу» від 3 березня 2004 р. Рух закликав громадян України стати на захист української Конституції, на захист свого права на гідне людини життя. В діях влади, яка прикривалася словами про політичну реформу, незважаючи на попередження Європейської спільноти про неприпустимість конституційних змін напередодні виборів, НРУ розгледів спробу підлаштувати Конституцію України під себе, зруйнувати Конституцію та Українську державу. З заяви слідує, що опозиції, до якої входить Рух, вдалося примусити владу відмовитись від внесення в Конституцію норми про позбавлення народу права обирати Президента України [49].

Рух вимагав відокремлення так званої «політичної реформи» в Україні від президентських виборів. На XIV Всеукраїнських Зборах Руху делегати-рухівці наполягали розглядати зміни до Конституції України лише після того, як народ демократично і прозоро обере нового Президента та новий парламент. На їх думку, політичні сили, які перемогли на виборах, отримавши мандат довіри народу, сформують новий Уряд, готовий взяти відповідальність за якісно нову державну політику. У заяві підкреслювалось, що головною метою «прокучмівських сил в Парламенті разом з союзниками від Компартії під командою Адміністрації Президента» було за відсутності будь-яких шансів перемогти на наступних президентських виборах, нейтралізувати можливість всенародного обрання Президента (від автора, В. Ющенка), передавши значну частину його теперішніх конституційних повноважень призначеному у парламенті Прем'єр-міністру. Тому партія закликала громадян міняти владу в Україні, а не Конституцію [49].

Заступник голови НРУЮ. Ключковський стверджував про необхідність політичної реформи (прийняття нового закону про вибори народних депутатів України), але не вважав політичну і конституційну реформи тотожними поняттями. Він нагадав, що у 2002 р. «Наша Україна» висунула гасло політичної реформи, однак, мала на увазі, що зміни до Конституції будуть її завершувати, а не починати. Проте зміни, на думку рухівця, почалися з протилежного кінця, адже реформувалася не політична система, а змінювався розподіл повноважень влади, тобто, замість достатньо сильного Президента пропонували «суперсильного» Прем'єр-міністра [49].

8 квітня 2004 р. у ВР України відбулося голосування за поправками до Основного Закону. За зміни до Конституції проголосувало 294 депутати з необхідних 300. Отже, цей підсумок засвідчив провал першого етапу втілення «політичної реформи» [49].

Коментуючи голосування конституційної реформи, народний депутат від фракції «Наша Україна», рухівець Я. Кендзьор зазначив, що у парламенті закономірно зазнала невдачі «велика політична авантюра» [49].

На події, які відбувалися в парламенті 8 квітня, відреагувала Політична Рада (ПР) НРУ. У оприлюдненій Заяві була розкрита суть проблеми: це продовження підміни понять демократії та реформ, відкидання об'єктивних потреб у проведенні кардинальних змін не тільки у взаєминах вищих органів влади, а й всієї пострадянської державної системи; застосування кон'юнктурного підходу до вирішення найважливішого питання для всього українського суспільства - реальних політичних реформ, а не збереження чинного режиму шляхом перерозподілу повноважень між Президентом, Урядом та парламентсько - урядовою коаліцією у Верховній Раді. Рух засудив дії ініціаторів «конституційної реформи» - представників кланово-олігархічних угруповань, найвищих державних посадовців та верхівку пропрезидентської фракції «За єдину Україну» [41, 17-18].

Політична реформа стала заручницею твердої боротьби за владу напередодні президентських виборів 2004 року. Кардинальні зміни у зміст і перспективи політичних трансформацій в Україні внесла «помаранчева революція». Після другого туру президентських виборів країна опинилася у глибокій політичній кризі, а наприкінці листопада - на початку грудня 2004 р. - перед загрозою громадянської війни. Тобто реалії політичного життя лідерів держави та опозиції однозначно вимагали прийняття компромісу для виходу з політичної кризи.

Тривалі переговори влади та опозиції щодо виходу країни з політичної кризи завершились компромісом - «пакетним голосуванням» 8 грудня 2004 р., яке частково інтегрувало та узгоджувало інтереси протидіючих сторін (частина депутатів погоджувалася голосувати за «непотрібну» їм конституційну реформу, але вимагала підтримання Закону про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні у грудні 2004 р., і - навпаки). З 442 зареєстрованих у залі парламенту народних депутатів за «пакет» проголосувало 402 обранці (проти: 21; утрималось: 0; не голосувало: 19) [49].

Депутати-рухівці фактично одностайно проголосували за прийняття проектів законів. Про це свідчать дані викладені в таблиці «Поіменне голосування про прийняття в пакеті проектів законів №4180, №3207-1, №6372-д 08/грудень /2004 11:57» [49].

Ухвалений пакет складався з трьох документів: законопроекту про внесення змін у закон про вибори Президента (розпуск чинного і формування нового складу Центральної виборчої комісії, територіальних і дільничних виборчих комісій, помітне скорочення кількості відкріпних талонів, перевірка та упорядкування списків виборців, відкритий доступ до виборчих комісій офіційних спостерігачів та представників ЗМІ тощо) і двох проектів поправок до Конституції України (уряд призначається Верховною Радою; Президент вносить на затвердження парламенту кандидатури Прем'єр-міністра, міністрів оборони та закордонних справ, решту кандидатур міністрів пропонує для затвердження Прем'єр-міністр; запровадження імперативного мандата; проведення виборів до Верховної Ради на пропорційній основі та ін). Запровадження нововведень передбачалось 1 вересня 2005 р., якщо до того часу будуть прийняті зміни до Конституції стосовно місцевого самоврядування. У разі неприйняття їх до 1 січня 2006 р., схвалений парламентом закон вступає в силу самостійно [42].

Після голосування за «великий пакет» окремі політичні лідери заявляли, що прийняття законопроектів відбулося з порушенням Конституції, і вони звертатимуться до Конституційного Суду, щоб визнати його нелегітимним.

У Заяві НРУ від 28 червня 2005 р. зазначалося, що текст Конституції не є догмою, але він вимагає ретельного і копіткого вдосконалення. Наголошувалося, що зміни потрібно робити обачно і відповідально. Тому, на думку рухівців, Основний Закон - це мислення великими історичними перспективами, а не миттєва реакція на щоденні «виклики». Рух не сприймав проекту радикальної реформи політичної системи країни, вважав задум здійснити реформу Конституції у теперішніх умовах невчасним і вкрай загрозливим для національної безпеки держави. Партія закликала усіх громадян стати на захист Конституції [49].

Таблиця 2

Фракція Наша Україна (кількість депутатів: 101)

Партійну позицію підтвердив заступник голови НРУ В. Куйбіда, який не вважав за доцільне проведення конституційної реформи: «...нам же пропонується використати її (від автора, Конституцію) для розв'язання суто утилітарних завдань... Ми руйнуємо механізм, який працює, і пропонуємо новий, який лише загострить внутріполітичну ситуацію в країні...» [49].

Інструментом корекції політичної реформи, на погляд багатьох її опонентів, повинен був стати референдум, який би легітимізував потрібні зміни до Конституції. Але в травні 2005 р. Президент України В. Ющенко, допускаючи можливість ініціювання окремими політичними силами перегляду прийнятих у грудні 2004 р. поправок до Конституції, заради громадянського спокою не мав наміру це робити [6].

Таким чином, необхідно погодитися зі словами лідера Миколаївського Руху Ю. Діденка, що після прийняття Конституції Народний Рух долучився до втілення основних її положень у життя, а при намаганні певних політичних сил внести в неї зміни, виступав на її захист [49]. Тому що, Конституція - це вищий регулятор внутрішнього й зовнішньополітичного життя України, й вона жодним чином не повинна бути заручником політичних тактик. Із заяв виголошених партійними структурами Руху та окремими партійцями можна зробити висновок, що ця опозиційна політична сила, виступаючи за необхідність проведення та втілення реальних політичних реформ, досить жорстко реагувала на прийняття змін до Конституції, в результаті яких замість президентсько - парламентської форми правління в країні повинна була утвердитись парламентсько-президентська. У цій ситуації НРУ діяв прагматично, у деякій мірі навіть всупереч власних позицій та переконань, закріплених у «Концепції державотворення в Україні» та в Програмі НРУ, переймаючись майбутніми президентськими виборами та досить реальною перемогою опозиційного кандидата. Партія, вивчаючи проблему, небезпідставно розцінила дії влади у конституційному процесі як спробу підлаштувати Основний Закон під себе, зруйнувати Конституцію та Українську державу. Завдяки Рухові та іншим опозиціонерам з фракції «Наша Україна» вдалося захистити право громадянина власноруч обирати Президента України [49].

Усупереч антирухівським заявам, на межі ХХ-ХХІ ст. депутати- рухівці активною участю у різних соціальних програмах спростовували громадське твердження щодо однобічності дій НРУ. «Опозиційна» фракція Руху розробляла та підтримувала ті законопроекти, які відповідали національним інтересам держави, і різними засобами боролася з прийняттям антидержавних законів. Законотворча та політична активність депутатів від Руху в умовах складної внутрішньопартійної кризи була на досить високому рівні. Рух брав участь у створених парламентських тимчасових слідчих та спеціальних комісіях. При вирішенні окремих питань фракція НРУ сповідувала принцип міжфракційних домовленостей. Парламентська фракція НРУ після розподілу не втратила свій державотворчий потенціал. Рухівці-депутати продовжували активно розробляти законопроекти, основна частина яких була спрямована на вирішення нагальних соціальних проблем; крім того, Рух порушував питання захисту української мови, Конституції України, національної безпеки та зовнішньої політики. Партія брала безпосередню участь у конституційному процесі, починаючи з 1990-го до 2005 рр., результатом якого було ухвалення Конституції України 1996 р. та внесення компромісних змін до Основного Закону під час Помаранчевої революції. Внесення законопроектів з існуючих невирішених проблем на розгляд парламенту, послідовне наближення законодавства до європейських норм були одними із основних завдань діяльності депутатів від Руху у зазначений період. НРУ як захисник суверенітету України проводив відкриту антикомуністичну діяльність. У парламенті рухівці брали безпосередню участь у налагодженні міждержавних стосунків. «Розкол» Народного Руху на дві партії негативно вплинув на політичний статус обох фракцій. Більшість законопроектів, які були результатом ефективної праці рухівців, була прийнята за період діяльності уряду В. Ющенка. Державотворчі зусилля обох рухівських фракцій об'єдналися для підтримки впроваджуваних урядом В. Ющенка позитивних змін у суспільстві [48, 187-188].

Сформована в часи президентства Л. Кучми олігархічна система та російські зовнішня і внутрішня загрози були викликами, які змушували на початку ХХІ ст. обидва Рухи та інші правоцентристські сили, всупереч партійному егоїзмові, об'єднуватися навколо нових лідерів, політичних проектів і спільно з національно свідомою частиною суспільства боротися за громадянські права та свободи у залі засідань Верховної Ради України, на Майдані Незалежності та за територіальну цілісність і незалежність України [50].

Характерною ознакою українського політичного життя перших двох десятиліть ХХІ ст. був принцип «гойдалок», який супроводжувався перемогами патріотичних національних сил, їх розбратом, суспільним розчаруванням та поразкою, як наслідок країна опинялася на межі національної катастрофи. Типові націонал-демократичні партії, в тому числі Народний Рух, з середини другого десятиліття занепадають та втрачають вплив на загальнодержавні процеси, що потребує подальшого наукового дослідження [50].

Джерела

1. Александрович М. В'ячеслав Чорновій - за партійну відповідальність. Волинь. 1997. 8 квітня.

2. Архів Центрального Проводу НРУ. XI Всеукраїнські збори НРУ. Програма Народного Руху України (редакція прийнята на ХІ Всеукраїнських зборах НРУ 5-6 травня 2001 р.).

3. Архів Центрального Проводу НРУ. Ухвали Центрального Проводу НРУ 1999 р. Ухвала Центрального Проводу НРУ «Про роботу парламентської фракції Руху» (15 січня 1999 р.).

4. Архів Центрального Проводу НРУ. Ухвали Центрального Проводу, Політради НРУ - 2000-2001 рр. Заява фракцій НРУ, «Реформи-Конгрес» та УНР «З приводу проведення військових тренувань Збройних сил Російської Федерації на території Автономної Республіки Крим» (7 березня 2001 р.).

5. Архів Центрального Проводу НРУ. Ухвали Центрального Проводу, Політради НРУ 2001(2) рр. - Заява, виголошена народним депутатом України І. Юхновським від імені парламентських фракцій УНР, НРУ, «Реформи-Конгрес», «Батьківщини», групи «Собор» після висловлення недовіри Уряду України на засіданні Верховної Ради України(26 квітня 2001 р.).

6. Бойко О. Історія України: навч. посіб. Київ: Академвидав, 2010. 686 с.

7. Бюлетень Верховної Ради України. 1998. 20 травня. №6.

8. Виступи голови фракції НРУ Г. Удовенка від фракції на засіданні Верховної Ради України. Канівський Вісник. 2000. 20 березня.

9. Вівчар Б. Аби в Москві на Кремлі зірка непогасла? Галичина. 1998. 11 грудня.

10. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1998. №26. С. 479480. (Законодавчі та нормативні документи). Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1998. №32. С. 637-638.

11. (Законодавчі та нормативні документи). Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1998. №45. С. 878-879.

12. (Законодавчі та нормативні документи). Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1999. №2-3. С. 36-38. (Законодавчі та нормативні документи).

13. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1999. №4. С. 54-55.(Законодавчі та нормативні документи).

14. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1999. №15. С. 325-326. (Законодавчі та нормативні документи).

15. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1999. №18. С. 400. (Законодавчі та нормативні документи).

16. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 1999. №27. С. 536-537, 542-543. (Законодавчі та нормативні документи).

17. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. Верховна Рада України. Офіційне видання. Київ: Преса України, 2000. №8. С. 91. (Законодавчі та нормативні документи). Галабурда-Чигрин М. 10-й з'їзд Руху обрав головою Юрія Костенка.Вільна думка. 1999. 8-21 березня. Галушка О. На засадах державотворення. За вільну Україну. 1999.14 травня.

18. Гончарук Г.І. Народний Рух України. Історія. Одеса: Астропринт, 1997. 378 с.

19. Гончарук Г., Шановська О. Національна ідея і Народний Рух України: Монографія. Одеса: Астропринт, 2004. 172 с.

20. Діденко Ю.В. Народний Рух у державотворчих процесах України (1989 - 2002): [монографія]. Одеса: Астропринт, 2006. 176 с.

21. Енергетична галузь - одна з найважливіших у державі (Виступ Голови НРУ Г. Удовенка на парламентських слуханнях «Енергетична стратегія України до 2030 року»). Славне Запоріжжя. 2001. травень. №5.

22. Законотворча діяльність за період 1-5 сесій ІІІ скликання Верховної Ради України. Фракція Народного Руху України. Київ, 2000. 1 вересня. 26 с.

23. Законотворча діяльність за період 1 - 7 сесій ІІІ скликання Верховної Ради України. Фракція Народного Руху України. Київ, 2001. 28 квітня. 16 с.

24. Заява фракцій НРУ, УНР, «Реформи-Конгрес» у Верховній Раді щодо необхідності збільшення видатків з Державного бюджету в 2002 році на забезпечення аграрної реформи. Світанок над Сіверщиною. 2001. грудень. №6.

25. Заява Політичної Ради Народного Руху України Щодо втілення в життя так званої «політичної реформи» в Україні. Народний Рух України: Рішення керівних органів Народного Руху України (ухвали, заяви, звернення), квітень 2004 - січень 2005 р. Київ: МАУП, 2005. 112 с.

26. Козлов С. Конституційний процес України: історія та реальність. Юридична газета. 2006. 2 лютого.

27. Кучерук М. Спроби змінити Конституцію (2003-2005 рр.) і позиція Народного Руху України. Інтелігенція і влада: Громадсько-політ. наук. зб.,Серія: Історія. Одеса: Астропринт, 2010. Випуск 20. С. 157-169.

28. Лановий В. Нарешті виникають передумови для виходу із кризи (макроекономічна оцінка). Карпатський голос. 2000. 12-18 лютого.

29. Левицький Г., Глухівський Л. Змішана система виборів зробила нестійким новий парламент. За вільну Україну. 1998. 30 червня.

30. Лесишин І., Поморянський М. Відповідь народним депутатам України Наталії Вітренко та Володимиру Марченку на їхній гастрольний візит в Чернівці 22 листопада 1998 р. Буковинське віче. 1998. 5 грудня.

31. Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VI Всеукр. наук. конф., 2005. 16-17 верес. М-во освіти та науки України, Конгрес української інтелігенції, Одес. націон. політех. ун-т. Одеса: Астропринт, 2005.160 с.

32. Овсієнко С.Л. Діяльність Народного Руху України в умовах внутрішньопартійної кризи (1997-2002 рр.): дис. ... к-та. іст. наук: 07.00.01 / Одеський нац. ун-т ім. І.І. Мечникова. Одеса, 2008. 232 с.

33. Овсієнко С.Л. Народний Рух України у конституційному процесі на початку ХХІ ст. Науковий вісник. Науки: економіка, політологія, історія. Роздільна: ТОВ «Лерадрук», 2011. Вип. 11 (136). С. 152-162.

34. Овсієнко С.Л. «Розкол» Народного Руху України в 1999 р. (ретроспективний аналіз). Діалог: Медіастудії. Одеса: Видавець С.Л. Назарчук, 2022. Вип. 28.С. 143-159.

35. Перегуда Е. Об итогах внутриполитической жизни Украины в 1999 году. Комментарии. 2000. №5. С. 10-14.

36. «Підтримка вітчизняного товаровиробника має бути не лише декларацією», - вважає генеральний директор АТ «Оболонь» Олександр Слободян. Народна газета. 1998. січень. №2.

37. Поточний архів Закарпатської крайової організації НРУ. Спр. 10. Керівникові Секретаріату Верховної Ради України Л.Є. Горьовому «Законотворча діяльність Руху та його фракції у Верховній Раді» (14 жовтня 1998 р.).

38. Поточний архів Канівської міської організації НРУ. Спр. 12. Заява фракцій партій «Реформи і порядок», «Реформи-Конгрес» та Народного Руху України щодо сучасного стану українсько- російських відносин (22 березня 2000 р.).

39. Поточний архів Миколаївської крайової організації НРУ. Спр. 12. Прес-центр Руху «Головам і прес- службам крайових організацій НРУ» (26 травня 2000 р.).

40. Програма НРУ. Режим доступу: https://www.rukh.team/program/ (дата звернення: 18.07.23).

41. Профатилова Т. Депутаты проголосовали за повышение пенсий. Но сможет ли профинансировать это повышение новый бюджет? Время. 1998. 15 декабря.

42. Реструктуризація парламенту. Об'єктивний процес чи кон'юктурні розрахунки? Тижневий інформаційно-аналітичний огляд. 1999. №8. С. 3.

43. Рух ми відстоїмо: В'ячеслав Чорновіл [упоряд.: М. Косів, Я. Кендзьор]. Київ, 1999. 55 с.

44. Рух-прес. Геннадій Удовенко звертається до Анатолія Кінаха з приводу вирішення питання депортованих українців. Карпатський голос. 2001 - 2002. 29 грудня - 11 січня.

45. Рух-прес. Індонезія зацікавлена в українських суднах. Час. 2000.8 грудня.

46. Рух-прес. Рух за активізацію співпраці України з ЄС. Карпатський голос. 2002. 12-18 січня.

47. Рух-прес. Червоній залишається в Українському Народному Русі. Волинь. 2002. 11 січня.

48. 64.Чергові зміни внутрішньої структури парламенту. Тижневий інформаційно-аналітичний огляд. 1998. №10. С. 7-8.

49. Черняк В. Основна політика - це економіка. Народна газета. 1998. січень. №3.

50. Якубенко В. У Русі з'явилася третя течія. День. 1999. 19 березня.

51. Якщо ж не я, то хто ж?.. [укл. Г. Василишин]. Київ: Аверс, 1999. - Ч. 2. 1999. 124 с.

Размещено на Allbest.Ru