Журнал "Основа" (1861-1863 рр.) в історіографії 1863-1939 рр.: еволюція дослідницьких підходів та інтерпретацій

У контексті нашої теми ключові напрацювання Ф. Савченка зосереджені в третьому розділі, присвяченому Емському указу. Тут він пише про українство початку 1860-х рр. та встановлює зв'язок між Валуєвським циркуляром (1863 р.) та Емським указом (1876 р.). Питання цензурування є наскрізною лінією всієї роботи. Через цю призму Ф. Савченко розглядає події громадсько-культурного життя Російської імперії з 1860-х рр. Він доходить висновку, що не «Основа», не недільні школи і не українська абетка стали причиною появи Валуєвського циркуляру, а потенційна можливість поширення «хлопоманської» української пропаганди в армії через союз полковників Красовських з «хлопоманами», такими як В. Антонович та П. Чубинський [68, С. 200-201]. Як вагомий аргумент Ф. Савченко наводить рапорти, доповіді та інші архівні матеріали, що віддзеркалювали занепокоєння у військовому міністерстві протягом 1862 р., що зрештою призвело до появи сумнозвісного циркуляру [68, С. 200-204]. Крім того, Ф. Савченко цікаво коментує українсько-польську дискусію, що розгорнулася в «Основі». На думку автора, відповідь поляків на звинувачення «основ'ян» була слабкою, оскільки вони зосереджувалися не на критиці «Основи», а на російській адміністрації, закликаючи захистити себе «від коліївщини, соціальної революції», маючи на увазі нападки «Основи» [68, С. 27]. Зокрема, М. Грабовський у газеті «День», опозиційній до «Основи», нагадував російській інтелігенції про небезпеку українофільства, яке, на його переконання, прагнутиме до сепаратизму та відокремлення [68, С. 27]. Це нагадує схожу стратегію дискусії, продемонстровану одеським єврейським вісником «Сіон».

У 1920-х - 1930-х рр. спостерігалася активізація досліджень постатей Т. Шевченка та П. Куліша. Зокрема, в контексті петербурзького часопису вони згадуються у працях М. Плевако, О. Дорошкевича та вже згаданих роботах В. Петрова.

М. Плевако досліджує сприйняття Т. Шевченка в російській критиці на початку 1860-х рр., коли вийшло третє видання «Кобзаря» та його російськомовний варіант, а також низка інших творів на сторінках «Хати» та «Основи». Незважаючи на ідеологічний контекст радянської історіографії, зокрема сумнівні висновки про необхідність «боротьби з культом Шевченка» та вивчення його в рамках «марксистських студій» [70, С. 74], автор простежує еволюцію сприйняття Т. Шевченка серед російської інтелектуальної еліти. Він аналізує погляди авторитетних російських літературних критиків В. Бєлінського (1840-і рр.) та М. Добролюбова (1860-і рр.). Якщо перший ставився до української мови та творчості Т. Шевченка вкрай негативно, то М. Добролюбов, хоч і поділяв антиукраїнські погляди, визнавав право українців на власну мову та відзначав роль Т. Шевченка як народного поета [70, С. 11-12].

О. Дорошкевич присвятив значну увагу дослідженню особистого життя П. Куліша. У монографії «Куліш і Милорадовичівна» (1927 р.) він показав, що в 1856-1860 рр. П. Куліш був захоплений Олександрою Милорадович [71, С. 29], що безпосередньо впливало на його психологічний стан і творчу діяльність напередодні виходу «Основи». Ця праця також цінна з джерелознавчого боку: перша половина книги - це аналіз О. Дорошкевича стосунків П. Куліша з О. Милорадович, друга ж половина - це їхнє особисте листування, яке раніше не публікували [71, С. 53-108].

Після 1931 р. дослідження «Основи» зникли з публічного наукового дискурсу через завершення політики коренізації та початок сталінських репресій проти українських науковців. Серед згаданих дослідників були репресовані С. Єфремов, Ф. Савченко, О. Грушевський, за не до кінця з'ясованих обставин помер М. Грушевський, а М. Левченко був доведений до самогубства.

Протягом 1923-1931 рр. було опубліковано найбільше праць про діяльність часопису «Основа» за всю історію його дослідження в окреслений час. В. Петров, М. Плевако та О. Дорошкевич зосереджувалися на постатях П. Куліша та Т. Шевченка, тоді як І. Житецький та М. Гніп вивчали вплив «Основи» на локальні громади та внесок менш відомих діячів. В. Данилов досліджував взаємини М. Максимовича з журналом, а С. Єфремов розглядав його у ширшому контексті українського книговидання. Монографія Ф. Савченка стала найвизначнішою працею цього періоду, розглянувши «Основу» в контексті цензурної політики Російської імперії та українсько- польської дискусії.

Попри ідеологічні обмеження радянської доби, дослідники цього періоду розширили джерельну базу та висвітлили різні аспекти діяльності журналу та його учасників, заклавши підґрунтя для подальших досліджень. На жаль, сталінські репресії перервали цей науковий поступ, призвівши до трагічних наслідків для багатьох дослідників.

4. «Основ'янські» студії на західноукраїнських землях та в діаспорі до початку Другої світової війни (1923-1939 рр.). Згідно з Я. Калакурою, дослідників Західної України та української діаспори у міжвоєнний період слід розглядати як єдину групу, при цьому розмежовуючи їхню діяльність у рамках цієї групи [72, С. 272]. Це обґрунтовується низкою спільних рис. Зокрема, як західноукраїнські вчені, так і представники другої хвилі культурно-політичної еміграції створили в цей час численні українознавчі центри та осередки, різноманітні навчальні заклади, де активно вивчалися актуальні проблеми історичної науки [72, С. 278].

Діаспорний період досліджень «Основи» розпочався 1923 р. з «Огляду української історіографії» Д. Дорошенка [73]. Перебуваючи в еміграції після поразки Української революції 1917-1921 рр., дослідник наголосив на значних втратах для української історичної науки після закриття «Основи», яка була її важливим рупором. Він підтримав думку М. Грушевського щодо особливої цінності статей М. Костомарова, опублікованих у журналі [73, С. 96]. Д. Дорошенко підкреслює розквіт діяльності П. Куліша в період існування «Основи», відзначаючи важливість його статей для «критичного погляду на самих себе в минулому й сучасному» [73, С. 123]. Загальні враження дослідника від «Основи» є стриманими. Він визнає її важливість як українофільської платформи, але вважає, що журнал не зміг виробити чіткої політичної програми, здатної відповісти на актуальні потреби пореформеної

Російської імперії [73, С. 177]. Д. Дорошенко вказує на недостатню амбітність та обмеженість тематики питаннями народної освіти, свободи україномовних вистав, концертів і творчості [73, С. 177].

В іншій роботі Д. Дорошенко здійснив історіографічний огляд праць про П. Куліша за 15 років (1914-1928 рр.). Цікавим є його коментар щодо роботи з архівом «Основи» 1914 р. [74, С. 311], який наразі розпорошено й не віднайдено. Аналізуючи працю П. Зайцева «Нові матеріали до біографії й творчості Шевченка» (1919 р.), Д. Дорошенко звернув увагу, що П. Куліш написав передмову до «Неофітів» Т. Шевченка, намагаючись замаскувати алюзії на імперський режим, але редакція «Основи» опублікувала поему без передмови [74, С. 311]. Це свідчить про особливості самоцензури редакції, а також про те, що роль П. Куліша в журналі не була вирішальною. Д. Дорошенко також акцентує на маловідомих публікаціях щодо проблематики «Основи», зокрема на статтях В. Петрова [74, С. 313-314].

П. Зайцев, якого раніше ми згадували в контексті його діяльності в журналі «Наше минуле» у 1918-1919 рр., також зробив внесок у дослідження «Основи», опублікувавши 1934 р. статтю про взаємини Т. Шевченка з поляками у журналі “Biuletyn Polsko-Ukrainski” [75]. Він стверджує, що найбільший інтерес до українського поета серед поляків спостерігався на початку 1860-х рр., під час підготовки Січневого повстання та діяльності «Основи», коли відбувалася активна польсько-українська дискусія [75, P. 22-23]. П. Зайцев розглядає різні аспекти польської рецепції Т. Шевченка, відзначаючи його популярність у певних колах польського суспільства. Як доказ він наводить польські промови на похороні Т. Шевченка, зокрема, промову студента Хорошевського, члена польської революційної організації, яку очолював З. Сєраковський. На думку П. Зайцева, заслугою «Основи» є повна публікація цієї промови (єдиний часопис, який це зробив), бо інакше вона могла б бути втрачена [75, P. 27]. Загалом, П. Зайцев у статті акцентує на моментах українсько-польського порозуміння, до яких була причетна й «Основа» [75, P. 24].

Найвагоміший внесок серед дослідників діаспори цього періоду у вивчення «Основи» безперечно належить А. Животку. Спеціалізуючись на вивченні преси, автор проаналізував зовнішні характеристики журналу, зокрема обсяг видання, складну пагінацію, обкладинки та формат, що раніше не ставали предметом аналізу і залишаються актуальними до сьогодні [76, С. 55-56]. Наприклад, говорячи про обсяг, А. Животко зазначав, що номери журналу були значно більшими (22-24 друкованих аркуші), ніж заявлені 12-15 аркушів у передплатних оголошеннях, що, на його думку, завдавало матеріальної шкоди виданню [76, С. 56]. Сучасні дослідники «Основи» погоджуються з цією тезою, доповнюючи її власними інтерпретаціями [77, С. 18].

Робота А. Животка не обмежується лише технічними характеристиками «Основи». У статтях в часописі «Українська книга» [76; 78; 79] він представив повну історію журналу, включивши опис більшості рубрик [78, С. 72-74], розбір полемічних статей «Основи» [79, С. 83-90], а також підсумував вплив «Основи» на тогочасне суспільство, зокрема через рецепцію російської преси щодо часопису [79, С. 90-95]. Цікавим є також його погляд на причини закриття часопису. А. Животко намагається спростувати поширену думку про припинення видання через невдале керівництво В. Білозерського, простежуючи походження цієї інтерпретації до П. Куліша, якому повірили сучасники через його безпосередню близькість до редакційного кола [80, С. 91-92]. На думку А. Животка, «Основа» справді припинила існування через фінансові труднощі, але ключову роль у цьому процесі відіграла не так некомпетентність керівництва, як байдужість еліт. Ніхто з поміщиків не виявив бажання фінансувати видання в його початковому форматі, а спроба В. Білозерського переформатувати «Основу» у тижневик, що було б економічно вигідніше, не отримала схвалення цензури [80, С. 92-93]. Тож А. Животко припускає, що «Основа» могла б продовжити існування 1863 р., якби було забезпечене фінансування, оскільки повторний дозвіл на наявний часопис не був би потрібен.

Львівські дослідники відігравали провідну роль у вивченні «Основи» крізь призму її контактів із західноукраїнською інтелігенцією. 1923 р. М. Возняк опублікував у празькому журналі «Нова Україна» статтю «Листування Панька Куліша з Олександром Кониським», яка, попри назву, зосереджена на аналізі журналістських планів та діяльності П. Куліша, а не на їхньому листуванні [81]. Автор приділяє особливу увагу періоду «Основи» в житті П. Куліша, хоча не вносить суттєвих нововведень у дослідження, спираючись лише на опубліковані джерела. Цінність цієї роботи полягає у ширшому погляді на видавничі плани П. Куліша. М. Возняк показує, що 30 років (з 1850-х до 1880-х рр.) П. Куліш наполегливо створював власне видавництво як у Російській, так і в Австро-Угорській імперіях [81, С. 269-270, 274-275]. Головною перешкодою, яку йому так і не вдалося подолати, було фінансове забезпечення. «Основа» в цьому контексті постає найбільш вдалою реалізацією планів П. Куліша.

Найпліднішим дослідником «Основи» на західноукраїнських землях був К. Студинський. Усі його «основ'янські» студії дотичні до теми взаємодії журналу з галицькою інтелігенцією. У 148 томі «ЗНТШ», присвяченому 30-й річниці смерті П. Куліша, К. Студинський опублікував листування П. Куліша з Я. Головацьким за 1850-ті - 1866 рр., додавши власні коментарі [82]. У них він зазначає, що П. Куліш двічі ігнорував свого кореспондента, довго не відповідаючи на листи. На думку автора, це спонукало Я. Головацького 1862 р. звертатися вже до редакції «Основи» в особі В. Білозерського, запитуючи про стан справ і з проханням надіслати йому журнал до Львова [82, С. 243]. Щодо причин закриття «Основи», К. Студинський вважає, що основними чинниками були цензурний тиск, а також рішення П. Куліша продати свою книгарню в Петербурзі та переїхати до Наддніпрянщини [82, С. 263].

В іншій статті К. Студинський досліджує співпрацю О. Кониського, одного з найактивніших авторів «Основи», з галицькими видавцями. Він зазначає, що інтерес до О. Кониського з боку львівського журналу «Слово» виник саме завдяки його публікаціям у петербурзькому часописі [83, С. 273]. Стаття важлива для розуміння ролі «Основи» у налагодженні співпраці між українськими інтелектуалами, які перебували під владою різних імперій.

Слід відзначити об'ємну працю К. Студинського «Галичина й Україна в листуванні 1862-1884 рр.», видану в Харкові 1931 р. [84]. Зібрана епістолярія широко висвітлює контакти української інтелігенції обох імперій і є значним джерелом для дослідників «Основи», позаяк багато співробітників почала працювати з галицькою періодикою після закриття «Основи».

Остання значна публікація цього періоду, також авторства К. Студинського, присвячена життєпису В. Білозерського [85]. Особливу увагу приділено взаєминам В. Білозерського з Т. Шевченком [85, С. 579]. Загалом ставлення К. Студинського до «Основи» є позитивним, він не пропонує нових інтерпретацій, але його заслуга полягає у контекстуалізації постаті В. Білозерського у тогочасні літературні процеси. Наприкінці статті К. Студинський вказав, що планує й надалі говорити «про її [«Основи». - Авт.] значення для українства над Дніпром і в Галичині» [85, С. 583]. Але подальші його праці на цю тему не були опубліковані через початок Другої світової війни та встановлення радянської влади у Львові.

Отже, дослідження «Основи» в українській діаспорі та на західноукраїнських землях у міжвоєнний період значно поглибили розуміння історії цього часопису. Увага до взаємодії «Основи» з галицькими видавцями й інтелектуалами може свідчити про прагнення дослідників об'єднати український культурний простір, подолати імперські кордони та показати спільність інтересів українців у різних регіонах. Ключовими напрацюваннями цього періоду є праці А. Животка, який вперше здійснив комплексний аналіз журналу, з урахуванням його технічних аспектів, та К. Студинського, який опублікував низку невідомих раніше листувань і проаналізував діяльність провідних «основ'ян» у Галичині в перші роки після закриття часопису. Ці дослідження не лише розширили джерельну базу, а й запропонували нові інтерпретації ролі «Основи» в українському національному русі.



Висновки

На початковому етапі, одразу після закриття журналу 1863 р., колишні члени та сучасники «Основи» здебільшого публікували спогади, щоденники й автобіографічні відомості, в яких згадувався петербурзький часопис. У цих працях «Основа» сприймалася як достатньо свіже явище, що викликає ностальгію. Окрім цього, українські активісти використовували «Основу», щоб підважити власну суспільно-політичну позицію щодо лояльності українофільства, оскільки звинувачення в сепаратизмі стали активно лунати зі шпальт російської імперської періодики ще напередодні польського повстання 1863 р. Так, колишні «основ'яни» подавали «Основу» як приклад лояльного журналу, що розвиває власну культуру без політичних намірів (М. Костомаров, В. Антонович, П. Куліш). Для сучасників «Основи», не безпосередньо наближених до справ часопису, він був проявом, по-перше, неготовності українофілів початку 1860-х рр. включати політичний зміст у власну діяльність (М. Драгоманов), а, по-друге, обмеженості культурної програми лише національними питаннями (О. Пипін). У роботах І. Франка «Основа» вперше вставлена у ширшу структуру українського культурного розвитку як «перший етап» цього процесу.

З виходом українського руху на політичну арену і появою «Киевской старины» часопис починає «обростати» новою джерельною базою в 1890-х рр. Це істотно популяризувало вивчення «Основи» і звернення до «шістдесятників» загалом. Дослідники цього періоду обмірковували «Основу» в категоріях демократії, марксизму, націоналізму, емансипації, популярних у тогочасному інтелектуальному дискурсі. У роботах цього періоду конкретніше досліджено ідейну трансформацію Кирило-Мефодіївського братства у програму журналу «Основа» (І. Стешенко, М. Грушевський, С. Русова). Більше уваги приділено маловідомим авторам журналу, зокрема вперше проаналізовано доробок Ганни Барвінок (С. Русова). Внаслідок появи наукових центрів навколо «Киевской старины» (з 1907 р. журналу «Україна») та «ЗНТШ», часопис «Основа» до 1917 р. остаточно зайняв чільне місце у національному українському русі.

У період Української національно-демократичної революції (1917-1921 рр.) дослідження «Основи» набули нового імпульсу завдяки відкриттю архівів та доступу до раніше недосяжних матеріалів. П. Зайцев та В. Міяковський зосередилися на вивченні взаємин між членами редакції, публікації джерел та аналізі цензурних обставин, що впливали на діяльність журналу. Втім, журнал не став об'єктом цілісного дослідження, адже акцент робився на маловивчену періодику, якою «Основа» вже не була.

У перше десятиліття радянської доби (1923-1931 рр.) дослідження «Основи» активізувалися завдяки політиці коренізації. З'явилися надзвичайно важливі роботи, зокрема монографія Ф. Савченка 1930 р. з архівними матеріалами про цензуру в Російській імперії другої половини XIX ст. З іншого боку, відзначимо, що «Основа» приваблювала радянську наукову думку наявністю «вигідних» сюжетів, зокрема розрив заможних еліт та селянства, які подавалися у наукових роботах як елемент класової боротьби (М. Плевако, М. Гніп). Кількісно в цей час було опубліковано найбільше робіт, присвячених «Основі» в окреслені хронологічні рамки. В. Петров, С. Глушко, О. Михалевич І. Житецький, О. Дорошкевич, розширили джерельну базу, опублікувавши листування та інші біографічні відомості учасників журналу. Вони досліджували вплив «Основи» на локальні громади, міжособистісні взаємини, роль «Основи» у тогочасній пресі. Стаття В. Данилова про взаємини М. Максимовича з редакцією «Основи» зробила надважливий внесок у внутрішні проблеми редакційного кола. Проте після 1931 р. дослідження «Основи» були припинені через сталінські репресії та зміну політичного курсу.

Паралельно на західноукраїнських землях і в діаспорі (1923-1939 рр.) вперше почали з'являтися статті, що акцентували на польсько-українському порозумінні на сторінках «Основи» (П. Зайцев). Загалом, тенденцією цього дискурсу був фокус на взаєминах «основ'ян» із львівською інтелігенцією (К. Студинський). Значною новацією стали праці А. Животка, який не лише зосередився на комплексному аналізі змісту чи контексту журналу, а й включив технічні аспекти (формат, пагінація, обсяг видання) та рубрики, що не ставали об'єктами вивчення до цього та істотно доповнили «основ'янську» історіографію.

Отже, протягом 1863-1939 рр. розуміння значення журналу «Основа» суттєво еволюціонувало. Від суб'єктивних спогадів та оцінок перших років після закриття журналу дослідження поступово перейшли до комплексного аналізу його ролі в українському національному русі. За майже 80 років «Основа», залежно від ціннісних та ідеологічних орієнтирів авторів, ставала об'єктом низки інтерпретацій, слугуючи моделлю для аполітичного культурного поступу, обмеженого радикального націоналізму, демократизму, марксизму, національного відродження. Попри розшарування оцінок стосовно ідейної складової «Основи», дослідники загалом сходяться на важливості часопису як центру популяризації Т. Шевченка, засвідчують вагомий вплив П. Куліша на розвиток часопису (хоч і не завжди позитивний), а також відзначають його вплив на розвиток української мови і літератури та на формування національної свідомості.

Перспективність подальших досліджень «основ'янської» історіографії залишається високою. Інтеграція більшої кількості польських, російських та єврейських інтелектуальних дискурсів може виявити нові тенденції у вивченні часопису, особливо в перші десятиліття після його закриття. Враховуючи, що «Основа» вела гострі дискусії з представниками цих народів, їхні погляди є особливо цінними для всебічного вивчення даного періоду. Окрім цього, багатообіцяючим для розширення географічного охоплення може бути компаративний аналіз «Основи» зі схожими періодичними виданнями інших народів, які перебували на етапі національного становлення.



Література

1. Дудко В. Журнал «Основа» як проект петербурзької української громади. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. 2006. № 13. С. 3-17.

2. Котенко А. До питання про творення українського національного простору в журналі «Основа». УІЖ. 2012. № 2. С. 42-57.

3. Шаркань В. Журнал «Основа» в контексті формування наукового стилю сучасної української мови. Наукові записки Інституту журналістики. 2013. Т. 52. С. 225-229.

4. Айтов С. Українська історіографія та журнал «Основа» в контексті культурно- національного відродження України: дис.... канд. іст. наук: 07.00.06. Дніпропетровськ, 2001. 208 с.

5. Смірнова С. Перший досвід систематизації «Основи»: літературознавець і бібліограф Іван Захарович Бойко. Журнал «Основа: южно-русскій литературно-ученый впстникь». 1861-1862: систематичний покажчик змісту. Київ, 2023. С. 20-23.

6. Гарачковський О. І. Віктор Дудко як журналіст і дослідник журналістики. Вчені Записки ТНУ Імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика. 2021. Т. 3, № 1. С.193-197.

7. Гончар О. П. Куліш і М. Костомаров у калейдоскопі українофільського руху (до 200-літнього ювілею П. Куліша). Історіографічні дослідження в Україні. 2019. № 30. С. 6-35.

8. Антонович В. Про українофілів та українофільство. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ, 1995. С. 135-143.

9. Ульяновський В. Коментарі. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ, 1995. С. 744-773.

10. Белозерская Н. Николай Иванович Костомаров, 1857-1875 гг. Русская старина. 1886. № 3. С. 609-636.

11. Белозерская Н. Николай Иванович Костомаров, 1857-1875 гг. Русская старина. 1886. № 5. С. 327-338.

12. Белозерская Н. Николай Иванович Костомаров, 1857-1875 гг. Русская старина. 1886. № 6. С. 615-654.

13. Костомаров Н. Автобиография Николая Ивановича Костомарова. Русская мысль. 1885. №5. С. 190-223.

14. Костомаров Н. Автобиография Николая Ивановича Костомарова. Русская мысль. 1885. № 6. С. 20-54.

15. Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. Київ: Либідь, 1990. 736 с.

16. Костомаров Н. Украинский сепаратизм. Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. Київ, 1928. С. 193-196.

17. Костомаров Н. Малорусская литература. Слов 'янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ, 1994. С. 314-325.

18. Франко І. Із переписки П. Куліша з Галичанами 1870-71 р. ЗНТШ. 1898. Т. XXVI. С. 6-16.

19. Куліш П. Моє життя (Жизнь Куліша). Повість про український народ. Моє життя (Жизнь Куліша). Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / упоряд. Ш. Шокало. Київ, 2005. С. 95-138.

20. Кістяківський О. Щоденник (1874-1885) / упоряд.: В. Шандра та ін. Київ: Наук. Думка, 1995. Т. 2: (1880-1885). 584 с.

21. Жемчужников Л. Мои воспоминания из прошлого. Ленинград: Искусство, 1971. 483 с.

22. Українець [Драгоманов М.]. Література російська, великоруська, українська і галицька. Львів: Друк. Т-ва ім. Шевченка. Під зарядом Ф. Сарніц., 1874. 75 с.

23. Драгоманов М. Шевченко, українофіли й соціялізм. Львів: З друк. Т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1906. 157 с.

24. Драгоманов М. Автобіографія. Самі про себе: Автобіографії видатних українців XIXстоліття. Нью-Йорк, 1989. С. 115-145.

25. Нечуй-Левицький І. Життєпис Івана Левицького (Нечуя), написаний ним самим. Самі про себе: Автобіографії видатних українців XIX століття. Нью-Йорк, 1989. С. 229-238.

26. Зінченко Н. «`Основа' розворушила українські питання»: роль журналу у творчому становленні Олекси Стороженка та Івана Нечуя-Левицького. Вісник Львівського Університету. Серія Журналістика. 2013. № 38. С. 33-39.

27. Франко І. Задачі і метод історії літератури. Зібрання творів: у 50 т. Київ, 1984. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890-1910). С. 7-23.

28. Франко І. Українці. Зібрання творів: у 50 т. Київ, 1984. Т. 41: Літературно- критичні праці (1890-1910). С. 162-193.

29. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Зібрання творів: у 50 т. Київ, 1984. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890-1910). С. 194-470.

30. Франко И. Южнорусская литература. Зібрання творів:у 50 т. Київ, 1984. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890-1910). С. 101-161.

31. Пыпин А. Южноруссы. История славянских литератур. СПб, 1879. Т. 1. С. 306-388.

32. Пантелеев Л. Из воспоминаний прошлого. Москва-Ленинград: Academia, 1934. 795 с.

33. К истории «Основы». Киевская старина. 1899. № 5. С. 73-74.

34. К истории «Основы». Киевская старина. 1899. № 4. С. 1-3.

35. Для истории «Основы». Киевская старина. 1901. № 7/8. С. 12-13.

36. Кониський О. Тарас Шевченко в останні часи свого віку. Тарас Шевченко- Грушівський: Хроніка його життя. Київ, 1991. С. 522-591.

37. Кониський О. Тарас Шевченко в дорозі з заслання (2 серпня 1857 до 27 березіля 1858 р.). Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. Київ, 1991. С. 397-444.

38. Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської. Джерела з історії суспільно- політичного руху в Україні 19 - поч. 20 ст. Київ, 1994. Т. 1: Грінченко Б. - Драгоманов М.: Діалоги про українську національну справу. С. 34-105. 509.

39. Стешенко І. Українські шестидесятники. Записки УНТ. 1908. № 2. С. 39-83.

40. Грушевський М. Ілюстрована історія України. Нью-Йорк: Вид-во Чарторийських, 1967. 576 с.

41. Русова С. Украинская литература в XIX веке. Первый период с 1798 по 1862 г. История России в XIXвеке. СПб., 1908-1909. Т. 4: Эпоха реформ (1840-1866). С. 289-317.

42. Зайцев П. Листи Куліша до Н. Ол. Білозерської. Наше минуле. 1918. № 1. С. 158-166.

43. Зайцев П. Недруковані місця з Журналу (Щоденника) Т. Шевченка. Наше минуле. 1919. № 1-2. С. 3-16.

44. Міяковський В. Куліш і цензура. Наше минуле. 1918. № 2. С. 99-106.

45. Про видання «Опыт южно-русского словаря». Основа. 1861. № 11-12. С. 7.

46. Міяковський В. Дві рукописи 60-их років заборонені цензурою. Україна. 1917. № 3-4. С. 83-88.

47. Барвінський О. Погляди Миколи Костомарова на задачі української інтелїгенції й літератури. ЗНТШ. 1918. Т. CXXVI-CXXVII. С. 81-103.

48. Барвінський О. Спомини з мого життя. Самі про себе: Автобіографії видатних українців XIXстоліття. Нью-Йорк, 1989. С. 157-204.

49. Науменко В. Як не треба викладати історію української культури. Київ: Друк. акц. тов. «Петро Барський», 1918. 16 с.

50. Міяковський В. До історії української журналістики. Наше минуле. 1918. № 3. С. 81-88.

51. Міяковський В. Помийниця. Українська гумористична часопись 1863 р. Наше минуле. 1918, № 3. С. 73-77;

52. Міяковський В.. До історії «Чернігівського Листка». Україна. 1917. № 3-4. С. 88-90.

53. Петров В. Шевченко, Куліш, Білозерський - їх перші стрічі. Україна. 1925. № 1-2. С. 42-50.

54. Петров В. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість. Т. 1. Київ: ВУАН, 1929. 592 с.

55. Перетц В. П. Куліш і його новий біограф. Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови. 1931. № 3. C. 33-43.

56. Гордійчук М. Володимир Амвросійович Менчиць (1837-1916): історіографічний огляд напередодні сотих роковин з дня смерті. Вісник НТУ «ХПІ». Серія: Актуальні проблеми історії України. 2015. № 56. C. 13-20.

57. Михалевич О. Костомаров в петербурзькій громаді 1860-х рр.: з споминів Вол. Менчица. Україна. 1925. № 3. C. 66-68.

58. Глушко С. Листування П. О. Куліша з Л. М. Жемчужніковим (1854-1877 рр.). Україна. 1926. № 2-3. C. 163-180.

59. Грушевський О. До статті Костомарова про федеративний лад старої Русі. Україна. 1928. № 3. С. 50-57.

60. Житецький І. Київська громада за 60-х років. Україна. 1928. №. 1. С. 91-125.

61. Гніп М. Громадський рух 1860-х рр. на Україні. Полтава: Держвидав України, 1930. Кн. 1: Полтавська громада. 236 с.

62. Данилов В. М. Максимович і журнал «Основа». ЗНТШ. 1930. Т. C (100). С. 321-326.

63. Єфремов С. В тісних рамцях. Українська книга 1798-1916 рр. Київ: Держ. Трест «Київ Друк», 1926. 29 с.

64. Кримський А., Левченко М. Руданський перед українським читачем XIX в. (1861-1896). Знадоби для життєпису СтепанаРуданського (1833-1873). Київ, 1926. С. 51-244.

65. Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова. Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. Київ, 1928. С. III-XXI.

66. Кирилюк Є. Бібліографія праць П. О. Куліша та писань про нього. Київ: ВУАН, 1929. 121 с.

67. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р.: до історії громадських рухів на Україні 1860-1870-х рр. Харків-Київ: Держвидав України, 1930. 414 с.

68. Kotenko A. Imagining Modern Ukrainica. Ab Imperio. 2015. No. 1. P. 519-526.

69. Плевако М. Шевченко й критика (еволюція поглядів на Шевченка). Харків: Червоний шлях, 1924. 76 с.

70. Дорошкевич О. Куліш і Милорадовичівна: Листи. Київ: Слово, 1927. 120 с.

71. Калакура Я. Українська історіографія: Курс лекцій. Київ: Генеза, 2004. 496 с.

72. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Київ: Вид-во «Українознавство», 1996. 256 с.

73. Дорошенко Д. Найновіша література про П. Куліша: (інформатив. огляд видань і розвідок за останніх 15 літ). ЗНТШ. 1928. Т. CXLVIII. С. 307-334.

74. Zajcew P. Szewczenko i Polacy. Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. No. 10. P. 2-21.

75. Животко А. «Основа» (1861-1862). Українська книга. 1938. № 3. С. 54-60.

76. Дудко В. Із розшуків про «Основу». Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія. 2009. Т. 4. С. 7-58.

77. Животко А. Основа. Українська книга. 1938. № 4. С. 66-74.

78. Животко А. Основа. Українська книга. 1938. № 5. С. 83-95.

79. Животко А. Історія української преси. Київ: Наша культура і наука, 1999. 368 с.

80. Возняк М. Листування Панька Куліша з Олександром Кониським. Нова Україна. 1923. № 11. С. 267-276.

81. Студинський К. Слідами Куліша. ЗНТШ. 1928. Т. CXLVIII. С. 241-306.

82. Студинський К. Зв'язки Олександра Кониського з Галичиною в рр. 1862-1866. ЗНТШ. 1929. Т. CL. С. 271-338.

83. Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862-1884 рр.: матеріали до історії української культури в Галичині та її зв'язків з Україною. Харків-Київ: Пролетар, 1931. 606 с.

84. Студинський, К. Василь Михайлович Білозерський: його життєпис, «Основа» й зв'язки з Галичиною. Наша Культура. 1936. № 8/9, С. 571-583.

References

1. Dudko, V. (2006). Zhurnal “Osnova” yak proekt peterburzkoi ukrainskoi hromady [Journal “Osnova” as a project of the Petersburg Ukrainian community]. Humanitarna osvita v tekhnichnykh vyshchykh navchal'nykh zakladakh, 13, 3-17 [in Ukrainian].

2. Kotenko, A. (2012). Do pytannia pro tvorennia ukrainskoho natsionalnoho prostoru v zhurnali “Osnova” [On the issue of creating a Ukrainian national space in the journal “Osnova”]. Ukrainskyi Istorychnyi Zhurnal, 2, 42-57 [in Ukrainian].

3. Sharkan, V. (2013). Zhurnal “Osnova” v konteksti formuvannia naukovoho stylu suchasnoi ukrainskoi movy [The journal “Osnova” in the context of the formation of the scientific style of the modern Ukrainian language]. Naukovi zapysky Instytutu zhurnalistyky, 52, 225-229 [in Ukrainian].

4. Aitov, S. (2001). Ukrainska istoriohrafiia ta zhurnal “Osnova” v konteksti kulturno- natsionalnoho vidrodzhennia Ukrainy [Ukrainian historiography and the journal “Osnova” in the context of cultural and national revival of Ukraine]. Candidate's thesis. Dnipropetrovs'k: DNU [in Ukrainian].

5. Smirnova, S. (2023). Pershyi dosvid systematyzatsii “Osnovy”: literaturoznavets' i bibliohraf Ivan Zakharovych Boiko [The first experience of systematization of “Osnova”: literary critic and bibliographer Ivan Zakharovych Boiko]. Zhurnal “Osnova: yuzhno-russkiy literaturno- uchenyi viestnik” 1861-1862: systematychnyipokazhchykzmistu (20-23). Kyiv: NIBU [in Ukrainian].

6. Harachkovsky, O. (2021). Viktor Dudko yak zhurnalist i doslidnyk zhurnalistyky [Viktor Dudko as a journalist and journalism researcher]. Vcheni Zapysky TNU Imeni V. I. Vernadskoho. Seriia: Filolohiia. Zhurnalistyka, 3(1), 193-197 [in Ukrainian].

7. Honchar, O. (2019). P. Kulish i M. Kostomarov u kaleidoskopi ukrainofilskoho rukhu (do 200-litnoho iuvileiu P. Kulisha) [P. Kulish and M. Kostomarov in the kaleidoscope of the Ukrainophilia movement (on the occasion of the 200th anniversary of P. Kulish)]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, 30, 6-35 [in Ukrainian].

8. Antonovych, V. (1995). Pro ukrainofiliv ta ukrainofil'stvo [On Ukrainophiles and Ukrainophilism]. Moia spovid: Vybrani istorychni ta publitsystychni tvory (pp. 135-143). Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

9. Ulianovskyi, V. (1995). Komentari [Comments]. Moia spovid: Vybrani istorychni ta publitsystychni tvory (pp. 744-773). Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

10. Belozerskaia, N. (1886). Nikolai Ivanovich Kostomarov, 1857-1875 gg. [Nikolai Ivanovich Kostomarov, 1857-1875]. Russkaia starina, 3, 609-636 [in Russian].

11. Belozerskaia, N. (1886). Nikolai Ivanovich Kostomarov, 1857-1875 gg. [Nikolai Ivanovich Kostomarov, 1857-1875]. Russkaia starina, 5, 327-338 [in Russian].

12. Belozerskaia, N. (1886). Nikolai Ivanovich Kostomarov, 1857-1875 gg. [Nikolai Ivanovich Kostomarov, 1857-1875]. Russkaia starina, 6, 615-654. [in Russian].

13. Kostomarov, N. (1885). Avtobiografiya Nikolaya Ivanovicha Kostomarova [Autobiography of Nikolai Ivanovich Kostomarov]. RusskayaMysl, 5, 190-223. [in Russian].

14. Kostomarov, N. (1885). Avtobiografiya Nikolaya Ivanovicha Kostomarova [Autobiography of Nikolai Ivanovich Kostomarov]. Russkaya Mysl, 6, 20-54. [in Russian].

15. Kostomarov, N. (1990). Istoricheskie proizvedeniya. Avtobiografiya [Historical works. Autobiography]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

16. Kostomarov, N. (1928). Ukrainskiy separatizm [Ukrainian separatism]. Naukovo- publitsystychni i polemichni pysannia Kostomarova (pp. 193-196). Kyiv: Derzhvydav Ukrainy [in Russian].

17. Kostomarov, N. (1994). Malorusskaya literatura [Little Russian literature]. Slovianska mifolohiia: Vybrani pratsi z folklorystyky y literaturoznavstva (pp. 314-325). Kyiv: Lybid [in Russian].

18. Franko, I. (1898). Iz perepysky P. Kulisha z Halychanamy 1870-71 r. [From the correspondence of P. Kulish with Galicians in 1870-71]. ZNTSh, XXVI, 6-16. [in Ukrainian].

19. Kulish, P. (2005). Moie zhyttia (Zhyzn Kulisha) [My life (Life of Kulish)]. Povist pro ukrainskyi narod. Moie zhyttia (Zhyzn Kulisha). Khutirska filosofiia i viddalena od svitu poeziia (pp. 95-138). Kyiv: Ukrainskyi Svit [in Ukrainian].

20. Kistiakivsky, O. (1995). Shchodennyk (1874-1885) [Diary (1874-1885)]. (Vols. 2) Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

21. Zhemchuzhnikov, L. (1971). Moi vospominaniya iz proshlogo [My Memories from the Past]. Leningrad: Iskusstvo [in Russian].

22. Ukrai'nets (Drahomanov, M.). (1874). Literatura rosiiska, velykoruska, ukramska i halytska [Russian, Great Russian, Ukrainian, and Galician Literature]. Lviv: Druk. T-va im. Shevchenka. Pid zaryadom F. Sarnits [in Ukrainian].

23. Drahomanov, M. (1906). Shevchenko, ukramofily y sotsializm [Shevchenko, Ukrainophiles, and Socialism]. Lviv: Druk. T-va im. Shevchenka pid zaryadom K. Bednarskoho [in Ukrainian].

24. Drahomanov, M. (1989). Avtobiografiya [Autobiography]. Sami pro sebe: Avtobiografi vidatnykh ukra'intsivXIXstolittya (pp. 115-145). New York: UVAN [in Ukrainian].

25. Nechuy-Levytsky, I. (1989). Zhyttiepys Ivana Levytskoho (Nechuya), napysanyi nym samym [Biography of Ivan Levytsky (Nechuy), written by himself]. Sami pro sebe: Avtobiografii vidatnykh ukra'intsivXIXstolittya (pp. 229-238). New York: UVAN [in Ukrainian].

26. Zinchenko, N. (2013). “`Osnova' rozvorushyla ukrainski pytannia”: rol' zhurnalu u tvorchiomu stanovlenni Oleksy Storozhenka ta Ivana Nechuya-Levytskoho [“`Osnova' stirred up Ukrainian issues”: the role of the journal in the creative development of Oleksa Storozhenko and Ivan Nechuy-Levytsky]. Visnyk Lvivskoho Universytetu. Seriia Zhurnalistyka, 38, 33-39 [in Ukrainian].

27. Franko, I. (1984). Zadachi i metod istorii literatury [Tasks and methods of literary history]. Zibrannia tvoriv: u 50 t. (Vols. 41), (pp. 7-23). Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

28. Franko, I. (1984). Ukraintsi [Ukrainians]. Zibrannia tvoriv: u 50 t. (Vols. 41), (pp. 162-193). Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

29. Franko, I. (1984). Narys istorii ukrainsko-rus'koi literatury do 1890 r. [Essay on the history of Ukrainian-Ruthenian literature until 1890]. Zibrannia tvoriv: u 50 t. (Vols. 41), (pp. 194-470). Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

30. Franko, I. (1984). Yuzhnorusskaia literatura [South Russian literature]. Zibrannia tvoriv: u 50 t. (Vols. 41), (pp. 101-161). Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

31. Pypin, A. (1879). Yuzhnorussy [Southern Russians]. Istoriya slavyanskikh literatur (Vols. 1), (pp. 306-388). St. Petersburg: Izd. M. M. Stasyulevicha [in Russian].

32. Panteleev, L. (1934). Iz vospominanii proshlogo [From Memories of the Past]. Moscow-Leningrad: Academia [in Russian].

33. K istorii “Osnovy” [To the History of “Osnova”]. (1899). Kievskaya starina, 5, 73-74 [in Russian].

34. K istorii “Osnovy” [To the History of “Osnova”]. (1899). Kievskaya starina, 4, 1-3 [in Russian].

35. Dlya istorii “Osnovy” [For the History of “Osnova”]. (1901). Kievskaya starina, 7/8, 12-13 [in Russian].

36. Konysky, O. (1991). Taras Shevchenko v ostanni chasy svoho viku [Taras Shevchenko in the Last Years of His Life]. Taras Shevchenko-Hrushivskyi: Khronikayoho zhyttya (pp. 522-591). Kyiv: “Dnipro” [in Ukrainian].

37. Konysky, O. (1991). Taras Shevchenko v dorozi z zaslannia (2 serpnia 1857 do 27 berezilia 1858 r.) [Taras Shevchenko on the Road from Exile (August 2, 1857 to March 27, 1858)]. Taras Shevchenko-Hrushivskyi: Khronika yoho zhyttya (pp. 397-444). Kyiv: “Dnipro” [in Ukrainian].

38. Hrinchenko, B. (1994). Lysty z Ukrainy Naddniprianskoi [Letters from Transdnieper Ukraine]. Dzherela z istorii suspilno-politychnoho rukhu v Ukraini 19 -poch. 20 st. (Vols. 1), (pp. 34-105). Kyiv: NAN Ukrainy, In-t ukr.i arkheohrafii [in Ukrainian].

39. Hrinchenko, B. (1906). Do istorii Kulishevykh “Dosvitok” [On the history of Kulish's “Dosvitky”]. Naukovyi zbirnyk, 509-523 [in Ukrainian].

40. Steshenko, I. (1908). Ukrainski shestydesiatnyky [Ukrainian Sixtiers]. Zapysky UNT, 2, 39-83 [in Ukrainian].

41. Hrushevsky, M. (1967). Iliustrovana istoriia Ukrainy [Illustrated History of Ukraine]. New York: Vyd-vo Chartoryiskikh [in Ukrainian].

42. Rusova, S. (1908-1909). Ukrainskaia literatura v XIX veke. Pervyy period s 1798 po 1862 g. [Ukrainian Literature in the 19th Century. The First Period from 1798 to 1862]. Istoriya Rossii vXIXveke (Vols. 4), (pp. 389-317). St. Petersburg: Izd-vo Br. Granat [in Russian].

43. Zaitsev, P. (1918). Lysty Kulisha do N. Ol. Bilozerskoi [Letters from Kulish to N. Ol. Bilozerska]. Nashe mynule, 1, 158-166 [in Ukrainian].

44. Zaitsev, P. (1919). Nedrukovani mistsia z Zhurnalu (Shchodennyka) T. Shevchenka [Unpublished Entries from the Journal (Diary) of T. Shevchenko]. Nashe mynule, 1-2, 3-16 [in Ukrainian].

45. Miyakovsky, V. (1918). Kulish i tsenzura [Kulish and Censorship]. Nashe mynule, 2, 99-106. [in Ukrainian].

46. Pro vydannia “Opyt yuzhno-russkoho slovaria” [Regarding the Publication of “Attempt at a Southern Russian Dictionary”]. (1862). Osnova, 11-12, 7 [in Russian].

47. Miyakovsky, V. (1917). Dvi rukopysy 60-kh rokiv zaboroneni tsenzuroyu [Two Manuscripts from the 1860s Forbidden by Censorship]. Ukraina, 3-4, 83-88 [in Ukrainian].

48. Barvinsky, O. (1918). Pohlyady Mykoly Kostomarova na zadachi ukrainskoi intelihentsii i literatury [Views of Mykola Kostomarov on the Tasks of Ukrainian Intelligentsia and Literature]. ZNTSh, CXXVI-CXXVII, 81-103 [in Ukrainian].

49. Barvinsky, O. (1989). Spomyny z moho zhyttya [Memories from My Life]. Sami pro sebe: Avtobiografii vidatnykh ukramtsivXIX stolittya (pp. 157-204). New York: UVAN [in Ukrainian].

50. Naumenko, V. (1918). Yak ne treba vykladaty istoriiu ukrainskoi kultury [How Not to Teach the History of Ukrainian Culture]. Kyiv: Druk. akts. tov. “Petro Barsky” [in Ukrainian].

51. Miyakovsky, V. (1918). Do istorii ukrainskoi zhurnalistyky [On the History of Ukrainian Journalism]. Nashe mynule, 3, 81-88 [in Ukrainian].

52. Miyakovsky, V. (1918). “Pomyinitsia”. Ukrainska humorystychna chasopys' 1863 r. [“Pomyinitsia”. Ukrainian Humoristic Journal of 1863]. Nashe mynule, 3, 73-77 [in Ukrainian].

53. Miyakovsky, V. (1917). Do istorii “Chernihivskoho Lystka” [On the History of “Chernihivsky Lystok”]. Ukraina, 3-4, 88-90 [in Ukrainian].

54. Petrov, V. (1925). Shevchenko, Kulish, Bilozersky - yikh pershi strichi [Shevchenko, Kulish, Bilozersky - Their Early Encounters]. Ukraina, 1-2, 42-50 [in Ukrainian].

55. Petrov, V. (1929). PantelymonKulish up 'yadesyati roky: zhyttya, ideolohiia, tvorchist [Pantelimon Kulish in fifties: life, ideology, creativity]. (Vols. 1). Kyiv: VUAN [in Ukrainian].

56. Perets, V. P. (1931). Kulish i yoho novyi biohraf [Kulish and His New Biographer]. Naukovyi zbirnyk Leninhradskoho tovarystva doslidnykiv ukrainskoi istorii, pysmenstva ta movy, 3, 33-43 [in Ukrainian].

57. Hordiichuk, M. (2015). Volodymyr Amvrosiyovych Menchyts (1837-1916): istoryohrafichnyy ohlyad naperedodni sotykh rokovyn z dnya smerti [Volodymyr Amvrosiyovych Menchyts (1837-1916): historiographical overview on the eve of the hundredth anniversary of his death]. VisnykNTU “KhPI”. Seriya: Aktualniproblemy istorii Ukrainy, 56, 13-20 [in Ukrainian].

58. Mykhalevych, O. (1925). Kostomarov v Peterburzkiy hromadi 1860-kh rr.: z spomyniv Vol. Menchytsia [Kostomarov in the Petersburg Hromada in the 1860s: From the Memoirs of Vol. Menchyts]. Ukraina, 3, 66-68 [in Ukrainian].

59. Hlushko, S. (1926). Lystuvannia P. O. Kulisha z L. M. Zhemchuzhnykovym (18541877 rr.) [Correspondence of P. O. Kulish with L. M. Zhemchuzhnykov (1854-1877)]. Ukraina, 2-3, 163-180 [in Ukrainian].

60. Hrushevsky, O. (1928). Do statti Kostomarova pro federatyvnyi lad staroi Rusi [Regarding Kostomarov's Article on the Federal System of Old Rus]. Ukraina, 3, 50-57 [in Ukrainian].

61. Zhytetsky, I. (1928). Kyivska hromada za 60-kh rokiv [The Kyiv Hromada in the 1860s]. Ukraina, 1, 91-125 [in Ukrainian].

62. Hnip, M. (1930). Hromadskyi rukh 1860-kh rr. na Ukraini [PopulistMovement in the 1860s in Ukraine]. (Vols. 1). Poltava: Derzhvydav Ukrainy [in Ukrainian].

63. Danylov, V. (1930). M. Maksymovych i zhurnal “Osnova” [M. Maksymovych and the Journal “Osnova”]. ZNTSh, C (100), 321-326 [in Ukrainian].

64. Yefremov, S. (1926). V tisnykh ramkakh. Ukrainska knyha 1798-1916 rr. [Within Narrow Frames. Ukrainian Book 1798-1916]. Kyiv: Derzh. Trest “Kyiv Druk” [in Ukrainian].

65. Krymsky, A., & Levchenko, M. (1926). Rudanskyi pered ukrainskym chytachem XIX v. (1861-1896) [Rudanskyi before the Ukrainian Reader of the 19th Century (1861-1896)]. Znadoby dlyazhyttiepysuStepanaRudanskoho (1833-1873) (pp. 51-244). Kyiv: VUAN [in Ukrainian].

66. Hrushevsky, M. (1928). Z publitsystychnykh pysan Kostomarova [From Kostomarov's Publicist Writings]. Naukovo-publitsystychni ipolemichnipysannia Kostomarova (pp. III-XXI). Kyiv: Derzhvydav Ukrainy [in Ukrainian].

67. Kyryliuk, Ye. (1929). Bibliohrafiia prats' P. O. Kulisha ta pysan' pro nyoho [Bibliography of P. O. Kulish's Works and Writings about Him]. Kyiv: VUAN [in Ukrainian].

68. Savchenko, F. (1930). Zaborona ukrainstva 1876 r.: do istorii hromadskykh rukhiv na Ukraini 1860-1870-kh rr. [The Prohibition of Ukrainianness in 1876: On the History of Social Movements in Ukraine in the 1860s and 1870s]. Kharkiv-Kyiv: Derzhvydav Ukrainy [in Ukrainian].

69. Kotenko, A. (2015). Imagining Modern Ukrainica. AbImperio, 1, 519-526 [in English].

70. Plevako, M. (1924). Shevchenko y krytyka (evoliutsiia pohliadiv na Shevchenka) [Shevchenko and Criticism (Evolution of Views on Shevchenko)]. Kharkiv: Chervonyi shliakh [in Ukrainian].

71. Doroshkevych, O. (1927). Kulish i Myloradovychivna: Lysty [Kulish and Myloradovychivna: Letters]. Kyiv: Slovo [in Ukrainian].

72. Kalakura, Ya. (2004). Ukrainska istoriohrafia: Kurs lektsii [Ukrainian historiography: A course of lectures]. Kyiv: Heneza [in Ukrainian].

73. Doroshenko, D. (1996). Ohliad ukrainskoi istoriohrafii [Overview of Ukrainian Historiography]. Kyiv: Vyd-vo “Ukrainoznavstvo” [in Ukrainian].

74. Doroshenko, D. (1928). Nainovisha literatura pro P. Kulisha: (informaiv. ohliad vydannia i rozvidok za ostannikh 15 lit) [The latest literature on P. Kulish: (informative review of publications and studies over the past 15 years)]. ZNTSh, CXLVIII, 307-334 [in Ukrainian].

75. Zajcew, P. (1934). Szewczenko i Polacy. BiuletynPolsko-Ukrainski, 10, 2-21 [in Polish].

76. Zhyvotko, A. (1938). “Osnova” (1861-1862) [“Osnova” (1861-1862)]. Ukrainska knyha, 3, 54-60 [in Ukrainian].

77. Dudko, V. (2009). Iz rozshukiv pro “Osnovu” [From the search for “Osnova”]. Spadshchyna: Literaturne dzhereloznavstvo. Tekstolohiia, 4, 7-58 [in Ukrainian].

78. Zhyvotko, A. (1938). Osnova [Osnova]. Ukrainska knyha, 4, 66-74 [in Ukrainian].

79. Zhyvotko, A. (1938). Osnova [Osnova]. Ukrainska knyha, 5, 83-95 [in Ukrainian].

80. Zhyvotko, A. (1999). Istoriia ukrainskoi presy [History of Ukrainian Press]. Kyiv: Nasha kultura i nauka [in Ukrainian].

81. Wozniak, M. (1923). Lystuvannia Panka Kulisha z Oleksandrom Konyskym [Correspondence of Panko Kulish with Oleksandr Konysky]. Nova Ukraina, 11, 267-276 [in Ukrainian].

82. Studynsky, K. (1928). Slidamy Kulisha [Following Kulish's Footsteps]. ZNTSh, CXLVIII, 241-306 [in Ukrainian].

83. Studynsky, K. (1929). Zviazky Oleksandra Konyskoho z Halychynoiu v rr. 1862-1866 [Oleksandr Konysky's Relations with Galicia in 1862-1866]. ZNTSh, CL, 271-338 [in Ukrainian].

84. Studynsky, K. (1931). Halychyna i Ukraina v lystuvanni 1862-1884 rr.: materialy do istorii ukrainskoi kultury v Halychyni ta yii zviazkiv z Ukrainoiu [Galicia and Ukraine in Correspondence, 1862-1884: Materials for the History of Ukrainian Culture in Galicia and its Relations with Ukraine]. Kharkiv-Kyiv: Proletar [in Ukrainian].

85. Studynsky, K. (1936). Vasyl Mykhailovych Bilozersky: yoho zhyttiepys, “Osnova” i zviazky z Halychynoiu [Vasyl Mykhailovych Bilozersky: His Biography, “Osnova” and Connections with Galicia]. NashaKultura, 8/9, 571-583 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...