Світова організація торгівлі та її роль

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Регулювання міжнародної торгівлі на міждержавному рівні, являє собою спільно прийняті урядами різних країн на основі компромісів домовленості в області економічної політики і практики, що відображають інтереси країн - учасниць. Регулювання спрямоване на створення визначених передумов, що сприяють подальшому розвитку світових зв'язків між зацікавленими державами, зокрема, шляхом досягнення стабільності і передбачуваності режиму доступу на ринку.

Основними напрямками всебічного регулювання світової торгівлі в сучасних умовах є наступні:

* створення зацікавленими державами договірно-правової основи торгово-економічних відносин, включаючи найважливіші принципи і норми;

* вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу торгово-політичних засобів впливу на світовому зв'язку, визначення рамок і можливостей використання окремих інструментів торгової політики;

* формування і подальший розвиток міжнародних інститутів, що сприяють досягненню домовленостей і вирішення спірних проблем, що виникають між країнами - учасницями, їхніми об'єднаннями й угрупуваннями;

* обмін інформацією і досвідом організації торгово-економічних зв'язків.

У сучасному світі основна частина світових торгових відносин здійснюється під спостереженням міжнародних економічних організацій.

Перший серйозний крок на шляху прийняття нових правил регулювання міжнародних торгівельних відносин був зроблений одразу ж по закінченні Другої світової війни. Це призвело до прийняття в 1948 році Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (або ГАТТ, як вона широко відома). Її правила стосуються міжнародної торгівлі товарами. Протягом років текст ГАТТ модифікувався і включав нові положення, зокрема ті, що стосуються торгівельних проблем країн, що розвиваються. Крім того, були прийняті додаткові Угоди стосовно деяких з головних положень ГАТТ.

На Уругвайському раунді торгівельних переговорів, який відбувся з 1986 по 1994 роки, правила ГАТТ і додаткових угод були переглянуті і пристосовані до умов світової торгівлі, що змінилися. Тексти ГАТТ та ухвалених відповідних рішень, а також кількох опрацьованих протягом Уругвайського раунду Домовленостей, отримали назву ГАТТ 1994 року. У таких галузях, як сільське господарство, текстиль, субсидії, антидемпінгові заходи, захисні заходи тощо, були прийняті окремі Угоди. Разом з ГАТТ 1994 вони є складовими частинами системи багатосторонніх угод з торгівлі товарами. В результаті Уругвайського раунду також були прийняті нові правила щодо торгівлі послугами та торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності.

Одним з досягнень раунду стало створення СОТ/ГАТТ, під егідою якої проводились переговори, перестала бути окремою «організацією» і увійшла до СОТ. Світова організація торгівлі була створена згідно з рішенням Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів і почала діяти з 1995 р. Вона є наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ: General Agreement on Tariffs and Trade - GATT), укладеної відразу після II світової війни. ГАТТ, у свою чергу, має передісторію виникнення та історію розвитку до часу трансформації в СОТ.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що дослідження всіх аспектів функціонування СОТ, недоліків та переваг при вступі до неї країн, дає змогу побачити позитивні та негативні сторони діяльності СОТ та перспективи для інших країн.

Метою даної курсової є вивчити питання про нову міжнародну установу - СОТ, дослідити цілі і функції міжнародної економічної організації, що регулює світову торгівлю, розглянути її організаційну структуру, механізм прийняття рішень вже визначеними напрямками її діяльності та визначити місце СОТ в економіці України.

Завданням курсової роботи є дослідження впливу СОТ на міжнародну торгівлю.

Предметом дослідження є міжнародна торгівля та її лібералізація в рамках СОТ.

Об'єктом дослідження є процеси лібаралізації міжнародної торгівлі та її наслідки.

Дана робота дає уявлення про складний міжнародний міждержавний механізм, на основі якого розвивалась міжнародна торгівля в попередні десятиліття і який в новій якості стає основою для розвитку міжнародного обміну товарами і послугами найближчі десятиліття. На базі цього міжнародного механізму побудовані і будуть будуватись торгово-політичні режими, що подавляється більшістю країн світу, вони вже зараз застосовуються в жорсткій формі до експорту і імпорту України.

Структура роботи складається з трьох розділів в яких висвітлюється історія створення СОТ та основні засади її діяльності, лібералізація міжнародної торгівлі в рамках ГАТТ/СОТ та вплив на економіку її учасників, а також переваги та недоліки від участі України в СОТ.

Методологічною і інформаційною основою дослідження виступили: нормативно-правові акти, статистичні матеріали, сучасна теорія міжнародної торгівлі та міжнародних економічних відносин, а також підручники, монографії, статті та інші наукові праці вітчизняних і закордонних учених, огляди СОТ і матеріали мережі Інтернет на базі яких було здійснено збір, аналіз, узагальнення та систематизація інформації.

1. Створення, основні засади діяльності СОТ, її структура

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка мала б дієвий характер, спромоглася, нарешті, подолати перешкоди, які муруються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню світової війни Сполучені Штати стали наймогутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так уже й легко просувалися на закордонні ринки, бо скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 р. американці розробили «Пропозиції по розширенню торгівлі й зайнятості», які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН у Гавані, яка відбувалася в 1947-1948 pp. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі один документ - протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ називався Генеральна угода з тарифів і торгівлі - ГАТТ. Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечити умови для розвитку міжнародної торгівлі, послабити торговельні бар'єри й регулювати торговельні спори.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів - раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів до 1995 р. відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський, раунд (1986-1993 pp.) і прийняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).

СОТ налічує вже півтори сотні членів (153 - на 23 жовтня 2011 p.). Україна заявку до вступу подала ще 30 листопада 1993 р., але тільки з 16 травня стала 153-м повноправним членом Світової організації торгівлі. Понад 30 держав мають статус спостерігача в СОТ, серед яких була Україна. Штаб-квартира СОТ знаходиться в Женеві.

Головна мета СОТ - лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

* нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

* забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

* розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

* нагляд за торговельною політикою країн;

* обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Розглянемо сновні принципи діяльності СОТ:

Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково повинна поширитись на торгівлю з рештою країн - членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

Принцип національного режиму. Ось як декларується принцип найбільшого сприяння в Статті І ГАТТ: «…будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, як) надаються будь-якою стороною, що домовляється, відносно будь-якого товару, що походить з будь-якої іншої країни чи призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, що походить із території всіх інших сторін чи призначений для території всіх інших сторін» [44, с. 166]. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів на власному ринку.

Принцип захисту національної промисловості. У Статті 111 ГАТТ цей принцип задекларовано так: «…внутрішні податки й інші внутрішні збори та закони, правила й вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва». Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х, у розпал «автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин у Японію практично припинилися на деякий час.

Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій в надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням із СОТ.

Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, виняток з узгоджених правил. Наприклад, в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Розв'язання цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар'єри будуть усунені. Наприклад, ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні викликає значні суперечливості між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів ставлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. В 1965 р. (в рамках «Кеннеді-раунда») їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідної еквівалентної поступки. Тобто, якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар'єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати в деякій мірі й на деякий час.

Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими організаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалася тимчасовим закладом, а СОТ - постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ - має. По-друге, сфера діяльності ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація торгівлі займається також торгівлею послугами й торговельними аспектами інтелектуальної власності.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстилем, сільгосппродукцією, авіатехнікою тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосується насамперед ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також установлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Основні функції СОТ зафіксовані Марракеською угодою про заснування цієї організації. Так, функції в галузі торгівлі товарам сформульовані в Додатку 1А угоди: «Багатосторонні угоди з торгівлі товарами»

Міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами здійснюється на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами.

Угода спрямована на сприяння економічному зростанню всіх торговельних партнерів через розширення торгівлі послугами.

ГАТТ містить загальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретні зобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і підсекторах послуг.

До найважливіших загальних зобов'язань відносяться:

* прозорість правил з торгівлі послугами: створення інформаційних і контактних пунктів. Кожна країна-член повинна створити не менше одного інформаційного пункту, в якому інші країни зможуть одержати інформацію про чинне законодавство і норми щодо торгівлі послугами в тих секторах, що їх цікавлять. Крім того, розвинуті країни для допомоги постачальникам послуг із країн, що розвиваються, повинні створювати контактні пункти, які зобов'язані надавати інформацію про технологію послуг, про комерційні і технічні аспекти надання послуг, про реєстрації, визнання й отримання професійних кваліфікацій;

* взаємне визнання кваліфікації, необхідної для надання послуг. Фізичні і юридичні особи, що надають послуги, повинні одержати сертифікати або ліцензії та інші документи, що надають право займатися цією діяльністю. Тому країни-члени повинні укладати двосторонні і багатосторонні угоди для взаємного визнання кваліфікації, щоб одержати дозвіл на те, щоб займатись цією діяльністю;

* правила щодо монополій, ексклюзивних постачальників послуг і іншої ділової практики, що обмежує конкуренцію. Постачальники послуг часто є монополістами на місцевих ринках Крім того, уряди іноді надають ексклюзивні права на торгівлю послугами обмеженій кількості постачальників. Це забороняється правилами ГАТС. Якщо ж виникає така проблема, то постачальники послуг мають право обмежити торгівлю;

* розширення режиму найбільшого сприяння (РНС) і використання національного режиму;

* заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі, зокрема, на забезпечення більшої участі країн, що розвиваються. Розвинуті країни повинні виявляти певну гнучкість до країн, які розвиваються, що дозволило б останнім, беручи на себе зобов'язання:

1. відкривати меншу кількість секторів послуг;

2. лібералізувати меншу кількість типів операцій щодо наданню послуг;

3. поступово розширювати доступ на ринок згідно зі ступенем їх розвитку і створювати умови, спрямовані на посилення можливостей своїх вітчизняних постачальників послуг, їх потенціалу завдяки доступу до сучасних технологій, до інформаційних каналів і мереж.

Конкретні зобов'язання - це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чи інших секторів послуг. В кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язана брати зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму та інші зобов'язання.

Види умов, що можуть ставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок:

* обмеження кількості постачальників послуг (наприклад, іноземні банки і страхові компанії можуть створити тільки обговорену кількість філій або дочірніх підприємств);

* обмеження загальної вартості операцій з послугами (наприклад, страхування імпортних вантажів можуть здійснювати лише вітчизняні страхові компанії, внаслідок чого іноземні конкуренти витісняються з внутрішнього ринку страхових послуг);

* обмеження загальної кількості операцій з надання послуг або загальної кількості наданих послуг, тобто введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг (наприклад, квота на кількість закуповуваних за рубежем фільмів, публікацій і поліграфічних робіт, що здійснюються за винагороду);

* обмеження загальної кількості іноземних постачальників послуг, можуть залучатися до конкретного сектора послуг (наприклад, державне ліцензування імпорту робочої сили), а також обмеження на пересування споживачів послуг (наприклад, лімітування кількості туристичних віз, що видаються іноземними мандрівникам);

* вимоги до специфічного типу юридичної особи, що надає послуги;

* обмеження на участь іноземного акціонерного капіталу (наприклад, максимальна участь обмежена 49% акцій).

Зобов'язання, що бере на себе країна, заносяться до Розкладу зобов'язань ГАТС. Кожний Розклад поділяється на дві частини: горизонтальну і секторну. Горизонтальні зобов'язання поширюються на всі сектори послуг, а секторні стосуються конкретних секторів та секторів і підсекторів. Записи в Розкладі показують обсяг зобов'язань, які країна готова взяти на себе.

Країни можуть вводити обмеження на використання національного режиму нерезидентами. Держава застосовує такі інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на вітчизняному ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. Наприклад, надання місцевим будівельним, юридичним, транспортним фірмам прямих цінових субсидій, або надання іноземним виробникам послуг менш сприятливих умов (більш високі кваліфікаційні вимоги до фахівців).

У ряді випадків для обмеження торгівлі послугами використовують ті самі методи регулювання, що й для торгівлі товарами. Це пов'язано з тим, що торгівля окремими видами послуг супроводжує торгівлю товарами і тому підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю цими товарами.

Організаційно-функціональна структура СОТ:

* Конференція міністрів.

* Генеральна рада.

* Рада з торгівлі товарами.

* Рада з торгівлі послугами (ГАТС).

* Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

* Галузеві комітети, робочі групи.

* Секретаріат.

Конференція міністрів є вищим органом СОТ. Вона складається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається раз на два роки. Усі члени мають один голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції розглядаються найактуальніші питання регулювання торговельної політики, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, удосконалення правил і стандартів у торгівлі. Однією з проблем, зокрема, є узгодження стандартів і правил, що існують у найменш розвинутих країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинутих країн вищі, а це удорожчує товар і знижує його конкурентоспроможність. Природно, що на підтягуванні стандартів до західного рівня наполягають розвинуті країни; країни що розвиваються, - проти, бо низький рівень заробітної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешевлює їхні товари.

Сесії Конференції міністрів відбуваються, як правило, раз на два роки; на них обговорюються й приймаються рішення з принципових питань. Так, на першій конференції (1996, м. Сінгапур) було прийнято Угоду щодо лібералізації торгівлі в галузі інформаційних технологій; на четвертій (2001, м. Доха) обговорювалися питання з урегулювання промислових тарифів, функціонування ТРІПС, правил СОТ щодо субсидій, антидемпінгу й т. ін.

Генеральна рада - виконавчий орган. Вона складається з представниць країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з регулювання спорів або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпорядковані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина.

Генеральна рада затверджує фінансові правила та бюджет більшістю у дві третини голосів. Кожен член СОТ повинен вносити до організації свою частку видатків відповідно встановленій квоті.

Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за дотриманням багатосторонніх угод з торгівлі товарами, їй підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями доступу до ринків, сільського господарства, заходами щодо санітарії й фітосанітарії, інвестицій, субсидій й компенсацій, мита, технічних перешкод в торгівлі, антидемпінгової практики, ліцензування імпорту тощо.

Рада з торгівлі послугами надає допомогу групам переговорів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень. їм підпорядковані Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійних послуг.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) здійснює контроль за дотриманням інтелектуальної власності (права на літературні твори, твори мистецтва, винаходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

Секретаріат - виконує поточну адміністративну роботу; його очолює генеральний директор. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, у формі інформації, довідкової документації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів у галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).

Спільно з ЮНКТАД Світова організація торгівлі утворила Міжнародний торговельний центр (МТЦ).

Країни, що не входять до СОТ, знаходяться в невигідних умовах. По суті, вони підлягають торговельній дискримінації, бо на них не поширюються пільги, які члени СОТ надають один одному. До нечлена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як встановлення квот, звинувачення в демпінгу тощо. Ось чому Україна вступила до цієї організації й провела відповідні переговори.

Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торговельну політику. СОТ утворює робочу групу по вивченню меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі СОТ провадить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ, чи ні. Як правило, за прийняття нового члена до СОТ необхідно не менше 2/3 голосів.

Отже, СОТ є організацією, яка була створена завдяки протоколу про тимчасову угоду, що регулювала міжнародні торговельні відносини. Зараз, СОТ є органом, який забезпечує покращення міжнародної торгівлі та покращення відносин між її членами в цілому. Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. СОТ має свої принципи, дотримуючись яких всі члени організації мають певні вигоди для себе.

2. Лібералізація ринків країн членів СОТ та міжнародної торгівлі

Феномен економічної глобалізації припускає принципову зміну підходів до обґрунтування національної економічної стратегії фактично у всіх країнах світу. Значну роль в процесі глобалізації грає так звана Світова Організація Торгівлі (СОТ). Діяльність цієї організації направлена на вільний (безмитний або з мінімальними митами) обмін товарів і послуг між її членами. Більшість країн світу є членами СОТ. При вступі до СОТ нових членів, необхідно щоб кандидати на приєднання залагодили всі спірні питання з державами, що вже є членами СОТ. Членство у СОТ виключає створення штучних бар'єрів для товарів з інших країн, що також є членами СОТ. В той же час, деякі бар'єри можуть мати місце, але вони обговорюються спочатку до вступу у СОТ (індивідуально для кожної держави). Зрозуміло, кожна країна прагне добитися для себе вступу до СОТ на оптимальних, найвигідніших для неї умовах, але реальний стан визначається в процесі переговорів з іншими державами-учасниками СОТ. При цьому ті країни, що раніше стали членами ВТО, мають деякі переваги, оскільки мають можливість диктувати «новичкам» свої умови, оскільки для прийому будь-якої нової держави у СОТ потрібна згода всіх її членів.

Щоб дати поштовх до лібералізації торгівлі після Другої світової війни і виключити перевагу протекціоністських заходів над ліберальними у світовій торгівлі, у 1946 р. були відкриті тарифні переговори між 23-ма країнами, тобто «договірними сторонами», що надалі об'єдналися в ГАТТ.

Найбільший прогрес у лібералізації міжнародної торгівлі був досягнутий у ході міжнародних торговельних переговорів або «торгових раундів», які проводилися під егідою ГАТТ (див. дод. В). Останнім і самим тривалим з них був Уругвайський раунд.

Лібералізація - усунення державного втручання у фінансові ринки й ринки капіталу, ліквідація торговельних бар'єрів. Один з аспектів лібералізації, а саме лібералізація торгівлі, має широку підтримку, принаймні серед еліт розвинених країн. Але погляд на її наслідки в багатьох країнах, що розвиваються, сприяє розумінню того, чому вона зустрічає таку сильну опозицію, як це показали акції протесту в Сієтлі, Празі й Вашингтоні.

Головним принципом СОТ та основним елементом на який спрямована основна увага в нормативних документах СОТ є лібералізація торгівлі. Лібералізація зовнішньої торгівлі - це розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб'єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому. В менш розвинутих країнах ця ситуація загострюється ще й внаслідок того, що позитивний ефект від лібералізації міжнародного обміну першими отримують сильніші партнери, а вже потім - слабші. Це пояснюється наявністю більш розгалуженої структури економіки у сильних партнерах, яка не тільки відповідає вимогам міжнародного поділу праці, а й є гнучкішою та конкурентоспроможнішою.

Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об'єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік. Сьогодні можна виокремити такі її типи:

- двостороння;

- багатостороння(наднаціональна);

- глобальна.

Лібералізація торгівлі припускає підвищення національного доходу країни шляхом витиснення ресурсів з менш продуктивного використання в більше продуктивне; так говорять економісти, опираючись на теорію порівняльних переваг. Але переміщення ресурсів з низько продуктивного використання в область нульової продуктивності не може збагатити країну, а саме це занадто часто відбувається в процесі здійснення програм СОТ. Знищити робочі місця легко, і це є безпосереднім результатом лібералізації торгівлі, коли неефективні виробництва згортаються під тиском міжнародної конкуренції.

З лібералізацією господарського життя далися взнаки такі системні проблеми, як відсутність практики конкурентних відносин, ефективного власника, розірвані виробничі цикли, відсутність середовища мотивації до підприємницької діяльності, структурні деформації, низькі доходи населення, а головне, низька ефективність суспільної праці.

Хочу зазначити, що СОТ - це глобальна, спеціалізована міжнародна організація, членами якої є понад 150 країн світу. Дана міжнародна організація працює на цілі лібералізації, активізуючи таким чином лібералізацію економічної і фінансової діяльності, розширюючи свою сферу відповідальності, що поступово сприяє глобалізації.

Місія СОТ полягає в тому, щоб забезпечити однакові «правила гри» для всіх країн учасниць на світовому ринку. В ідеалі це повинно сприяти тому, що всі країни будуть рівноправні на глобальному ринку і жодна з них не зможе диктувати іншій свої умови. Проте в реальному житті виявилось, що СОТ грає роль ліберального диктатора. Як результат цього, виникло чимало проблем у розвитку аутсайдерів. Причиною стало не лише обмеження державного суверенітету, що тільки но сформувався і, навіть, не очевидна нерівність конкурентних позицій лідерів і аутсайдерів, а загальна невідлагодженість ринкових відносин у країнах, що розвиваються внаслідок відсутності чи небездоганного досвіду ринкового регулювання. Можна стверджувати, що від всіх правил та принципів СОТ виграють в основному сильні держави з потужною економікою. Існує навіть думка, що СОТ є одним з антидемократичних інститутів, останнім за часом виникнення уособленням всієї системи глобального корпоративного управління.

Той факт, що лібералізація торгівлі часто виявляється не в змозі виконати обіцяне - а замість цього веде просто до росту безробіття, - пояснює, чому вона провокує сильний протест. Однак лицемірство тих, хто проштовхує лібералізацію торгівлі, а також методи, якими це робиться, безсумнівно, ще більше підсилюють ворожість до неї. Західні країни проштовхують лібералізацію торгівлі відносно тієї продукції, що експортують вони, і в той же час продовжують зберігати захист тих секторів своєї економіки, у яких їм могла б загрожувати конкуренція країн, що розвиваються.

Лібералізація світової торгівлі, досягнута завдяки домовленостям у рамках ГАТТ/СОТ, саме нині спрямована на значне посилення універсальності в дії регулятивних принципів цієї інституції - як в секторальному, так і територіальному (географічному) аспектах. Раніше регулюючі норми ГАТТ у повному обсязі поширювалися практично тільки на країни з розвиненою ринковою економікою, а розширення масштабів лібералізації міжнародної торгівлі в своїй первинній фазі передбачало асинхронне протікання лібералізаційних процесів та, отже, неодночасне розповсюдження на них норм ГАТТ/СОТ. Майже на десятирічний період (до 2005 р.) глобальна торговельна система згідно з чинними домовленостями зберігала певні ознаки гетерогенності щодо режимів регулювання, які застосовуються різними групами країн. Тепер доводиться констатувати, що в сферу їх безпосереднього системного впливу потрапила не тільки значна кількість країн, що розвиваються, але й держав з перехідною економікою. Попри всі ускладнення, за останні десять - п'ятнадцять років можна спостерігати поширення процесу лібералізації торгівлі та міжнародних регулюючих норм на ті сфери, які раніше були прерогативою виключно національного або регіонального (практика ЄС) регулювання. Це стосується регулювання окремих ринків сільськогосподарської продукції, текстильних виробів і готового одягу, ринків послуг, іноземних інвестицій, питань інтелектуальної власності, проблем, пов'язаних із технічними бар'єрами у торгівлі. Оцінка сучасного стану щодо зрушень в МЕВ в 90-х роках ХХ ст. та донині дозволяє стверджувати, що вони здійснюються в напрямі посилення лібералізації та міжнародної конкуренції, хоча не можна нехтувати збереженням важелів впливу протекціоністського характеру.

Усі заходи, які ідентифікуються як ліберальне регулювання, можна згрупувати за такими напрямами:

* заходи щодо зниження податків на доходи корпорацій (наприклад, в Гані, Єгипті та Сінгапурі);

* розширення державних програм підтримки прямих іноземних інвестицій (наприклад, Бразилія, Індія);

* подальша лібералізація окремих сфер (наприклад, професійних послуг в Італії, телекомунікацій у Ботсвані та Кабо-Верде, банківської справи в Лаосі та Малі, енергетики в Болгарії та Албанії тощо).

Міжнародна торговельна система набуває ознак цілісної системи лібералізації та регулювання міжнародних економічних відносин у цілому. Посилення міжнародної конкурентоспроможності національних економік, отримання максимальних переваг від лібералізації світової торгівлі знаходиться в епіцентрі уваги урядів країн світу незалежно від того, чи є вони глобальними лідерами, чи аутсайдерами. При цьому основні торговельні лідери - економічно розвинені країни (ЕРК) отримують конкурентний тиск із боку колишніх світових аутсайдерів - країн, що розвиваються (КЩР), та країн із перехідною економікою (КПЕ).

Країни ЄС є членами СОТ, що обумовлює декларування ними в дотриманні принципів ліберальної торгівлі та відкритості ринків. На практиці це не означає відмову від активного захисту внутрішнього ринку щодо зовнішніх постачальників та запровадження цілої низки заходів по підтримці експортерів на зовнішніх ринках. При цьому застосовуються як тарифні, хоча і меншою мірою, так і нетарифні інструменти регулювання.

Прихильники жорсткої лібералізації економічного середовища ЄС вважають, що нинішня лібералізація СОТ більше спрямована на ігнорування процесів глобалізації, а не на те, щоб європейська спільнота підвищувала власну ефективність за умов загострення міжнародної конкуренції.

Не дивлячись на те, що європейське законодавство рухається в бік подальшої лібералізації практики держзамовлень та закупівель щодо водопостачання, транспорту, енергетики та телекомунікаційних послуг і передбачає проведення відкритих конкурсів та торгів на постачання продукції та послуг зазначених галузей, воно також зберігає дискримінаційний характер стосовно тих постачальників, в продукції яких частка компонентів, вироблених в ЄС, не досягає 50%. Зазначений підхід свідчить про орієнтацію на збереження робочих місць на європейському ринку праці, створення привілеїв для місцевих виробників та посилення зацікавленості неєвропейських виробників реалізовувати власні інвестиційні проекти саме в ЄС.

Лібералізація торгівлі послугами в рамках членства у СОТ. На останньому, Уругвайському, раунді торговельних переговорів був винесений на розгляд питання про торгівлю послугами. У підсумку ринки були відкриті головним чином для послуг, які експортують розвинені промислові країни - фінансові послуги й інформаційні технології, - але не для морських перевезень і будівельних послуг, що де розвиваються країни мають гарні позиції.

Окрім зниження та зв'язування ставок ввізного мита, країни також беруть зобов'язання щодо лібералізації торгівлі послугами, які стосуються одинадцяти ключових секторів послуг та кількох додаткових.

Дослідивши ефекти лібералізації міжнародної торгівлі послугами можемо змогу зробити такі висновки:

1. Досягнення стабільності економічного розвитку в умовах комерціалізації світогосподарських зв'язків потребує розширення звичайних рамок традиційного економічного аналізу, вироблення нових підходів.

2. Інституційний вимір категорії «послуга» полягає у визначенні її як транзакції з позитивним фактором одномоментності, результату різнорідної діяльності, що здійснюється виробниками на замовлення споживачів і зазвичай веде до зміни стану інституційної одиниці, яка споживає ці послуги. Якщо послуга виступає результатом корисної діяльності, що змінює стан особи або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат безумовно є «товаром», якій має і мінову вартість, і корисність.

3. Регуляторні інституції та інституції виконання контрактів відіграють ключову роль у розвитку сектора послуг, оскільки цей сектор вступає у більш складну систему транзакцій з іншими секторами економіки та більш схильний до ринкової невизначеності внаслідок інформаційної асиметрії. Перетворення послуг на складовий елемент міжнародної лібералізації поставило на порядок денний питання про необхідність регулювання ринку послуг на міжнародному, регіональному, національному і галузевому рівнях.

4. Суттєвий вплив на лібералізацію світової торгівлі послугами справляють інституції та транзакційні витрати. Зокрема, внутрішні інституції впливають на загальний рівень відкритості країни в тому розумінні, що країни з розвинутими інституціями більш інтегровані у світову торговельну систему. Недостатньо ефективні інституції знижують міжнародну конкурентоспроможність національних виробників послуг, що, у свою чергу, негативно відбивається на експортних потоках. Транзакційні витрати відіграють визначальну роль в аналізі передумов та виграшу від лібералізації міжнародної торгівлі послугами, суттєво залежать від якості інституцій, а також від стану інформаційних та фінансових потоків. Підвищення ефективності транзакцій, створення інституцій, завдяки яким можливо досягти зменшення транзакційних витрат, і є тим механізмом, який позитивно впливає на динамічність національної економіки.

5. За наявності асиметричної інформації й небезпеки подальшого викривлення реальності інституційна теорія бере до уваги недосконалість ринку, яку комерціалізація може подолати або, як мінімум, пом'якшити.

6. Послуги стали головною рушійною силою економіки та основним фактором зростання продуктивності, особливо в результаті активного використання інформаційних та комп'ютерних послуг, на основі яких радикально перетворюються матеріальна база, методи виробництва, моделі, види та зміст сервісу практично в усіх галузях.

7. Багатонаціональні компанії є головним суб'єктом комерціалізації торгівлі послугами у глобальних масштабах, і саме на них припадає більша частка відповідної міжнародної торгівлі.

8. Високоякісне середовище для економічної активності є одним з факторів, який подає чіткі сигнали виробникам та інвесторам у сфері послуг, запобігає монополізації ринку, сприяє ефективному використанню наявних ресурсів у країні, узгоджується з адміністративними можливостями уряду та підтримує соціальну злагоду в суспільстві.

9. Лібералізація міжнародної торгівлі послугами передбачає: а) вплив на рівень світових, регіональних і галузевих доходів та асортимент продукції через зниження вартості надання послуг споживачам і певним галузям промисловості; б) зниження інституційних бар'єрів доступу на ринок і скасування дискримінаційних правил щодо іноземних постачальників послуг по всіх чотирьох способах торгівлі послугами; в) зміни ефективності розподілу ресурсів усередині економічної системи у зв'язку зі спеціалізацією на певних виробництвах з урахуванням порівняльних переваг; г) збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що супроводжується припливом фізичного, людського капіталів, технології та методів управління; д) вирішення дилеми управління міграційними процесами за рахунок зменшення соціальних і політичних транзакційних витрат.

10. У рамках СОТ склалися два основні інституційні підходи до лібералізації торгівлі та інвестицій у сфері послуг, що втілилися в переліку конкретних зобов'язань з лібералізації торговельного - національних списках, у яких країни фіксують сектори, підсектори та/або способи постачання послуг, що підлягають лібералізації, а також у переліку винятків зі сфер лібералізації. Відповідно до переліку конкретних зобов'язань з лібералізації торговельного режиму країни погоджуються гарантувати національний режим та вільний доступ на ринок, уточнивши (через винятки з Переліку зобов'язань) сферу застосування національного режиму та доступу на ринок для іноземних послуг або іноземних постачальників послуг. Альтернативний підхід до лібералізації торгівлі та інвестицій у сфері послуг, так званий Перелік винятків зі сфер лібералізації, базується на концепції негативного списку, згідно з якою мають бути лібералізовані всі сектори та заходи, якщо тільки інше прозоро не зазначається у переліках застережень, що подаються у додатках до угоди. Обидва підходи теоретично можуть генерувати еквівалентний виграш від лібералізації, на практиці ж другий підхід демонструє більшу ефективність.

11. Основними рисами багатосторонньої лібералізації торгівлі послугами в рамках СОТ є: а) гнучкість багатосторонньої лібералізації; б) дозованість лібералізації в галузевому розрізі - масштабна лібералізація відбувається в обмеженому колі галузей; в) масштабність і рівномірність лібералізації торгівлі в географічному розрізі.

12. Україна взяла на себе одні з найліберальніших зобов'язань із доступу іноземних постачальників послуг на свій ринок серед членів СОТ. Вимоги є головним чином «якісними», як-от підтвердження професійної кваліфікації, обов'язкова акредитація в секторах фінансових, транспортних послуг, обмеження на здійснення деяких видів послуг (сектори фінансових, юридичних, аудіовізуальних, транспортних, рекреаційних та культурних послуг). Такі обмеження, з одного боку, мають забезпечити приплив іноземних інвестицій, з іншого - досить ефективно захистити ті підсектори ринку послуг, які ще є чутливими щодо іноземної конкуренції.

Лібералізація сільського господарства. Сільське господарство традиційно сприймається як винятковий або чутливий сектор глобальної торгової системи. Навіть притому, що сільськогосподарські товари, на відміну від послуг, є продуктами праці, які фізично перетинають національні кордони, в системі СОТ вони виділяються окремо через свою особливу природу і роль в розвитку міжнародної торгівлі. Ця «відмінна» природа полягає в особливостях виробничого процесу в сільському господарстві, постійному попиті на харчові продукти, які забезпечують щоденні природні потреби людини, а також в важливій ролі, яку відіграє агропромисловий сектор в історії, культурі та економіці багатьох суспільств. Саме через відмінну чутливість сільського господарства договірним сторонам ГАТТ після більш ніж декількох десятиріч періодичних переговорів, не вдалося досягти суттєвого процесу в сфері відмови від протекціоністських національних політик щодо цього сектору. Внаслідок цього торгові бар'єри в міжнародній торгівлі сільськогосподарськими товарами зміцнилися досить сильно, у той час як в інших секторах торгівлі товарами вони прогресивно знижувались. Так, якщо на початку діяльності ГАТТ середній рівень ставок мита на промислові товари складав приблизно 40%, то на сьогодні він знизився до 4%. Робота зі зниження тарифів за деякими видами товарів виробничо-технічного призначення, яка була почата в 40 - роках, майже закінчена. Однак це не стосується сільськогосподарських товарів, лібералізація світового ринку яких до Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів йшла дуже повільно. Більше того, деякі країни широко практикували програми субсидування своїх сільськогосподарських виробників. Сучасний рівень лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією можна порівняти з ситуацією в торгівлі товарами, яка існувала 70-80 років тому. Однак досвід, отриманий в ході лібералізації торгівлі промисловими товарами, тепер може бути застосований і по відношенню до ринку сільськогосподарської продукції.

Шукаючи причини уповільненої лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції слід згадати, що ГАТТ була створена одразу після Другої Світової війни, коли голод, нестача харчових продуктів та проблеми налагодження їх безперебійного постачання буди в пам'яті багатьох людей. Саме ці умови стали причиною поновлення урядами захисних політик і розробки спеціальних програм підтримки національних виробників і стимулювання розвитку місцевого сільського господарства. Однак дедалі частіше законні заходи щодо захисту внутрішніх виробників сільськогосподарських продуктів стають залежними від інших національних і міжнародних політичних цілей, не пов'язаних з загрозою голоду. Політичні діячі охоче погоджуються захищати внутрішніх виробників від конкурентних дій з боку іноземних компаній, здобуваючи при цьому голоси виборців в сільській місцевості. Однак витрати від такого захисту повинні відшкодовувати національні споживачі і платники податків. У міжнародному плані, ринкові диспропорції, викликані застосуванням сільськогосподарських субсидій, призводять до глобальних наслідків: субсидовані товари, стаючи більш конкурентоспроможними, наносять шкоди не субсидованим виробникам, що намагаються змагатися на тому же самому ринку. З точки зору виробників експортні субсидії можуть приносити короткострокову вигоду для одних, але створювати довгострокові втрати для інших. А з точки зору лібералізації міжнародної торгівлі уряди, які застосовують субсидії, створюючи штучні конкурентні переваги національним товаровиробникам, деформують умови конкуренції, порушуючи принцип лібералізації регіональних та товарних ринків.

Відповідно до Угоди по сільському господарству СОТ, багатосторонні переговори щодо сільського господарства почалися в січні 2000 року. Протягом першого року переговорів Кернська Група внесла пропозиції по трьох проблемах сільського господарства: внутрішня підтримка, доступ на ринки і експортна конкуренція. Кернська Група впевнена, що переговори по сільськогосподарських проблемах позитивно вплинуть на подальшу реформу торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Члени Кернської Групи вважають, що при лібералізації ринку сільськогосподарської продукції повинні враховуватися потреби економічного розвитку країн, особливо це стосується країн, що розвиваються, яким необхідно надавати відповідну технічну підтримку.

Відомо, що угоди Уругвайського раунду заклали фундамент і визначили графік подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, в тому числі і торгівлі продукцією сільського господарства. Згідно цього багатосторонні переговори були розпочаті в лютому 2000 року без визначення дати їх завершення.

Традиційними проблемами лібералізації ринку сільськогосподарської продукції є:

* доступ на ринок;

* експортна конкуренція та внутрішня підтримка;

* питання безпеки харчових продуктів та надійності продовольчого забезпечення.

До проблем, пов'язаних з реалізацією Угоди про сільське господарство слід віднести:

* корегування рівня тарифних квот та управління ними;

* покарання практики цінової дискримінації шляхом укладання угод картельного типу;

* використання експортного кредитування та продовольчої допомоги;

* роль державних торговельних підприємств;

* проблеми країн, що розвиваються та найменш розвинених країн.

Новітні проблеми, що недавно привернули увагу світової громадськості формулюються як:

* багатофункціональна роль сільського господарства;

* застосування біотехнологій;

* вступ нових членів до СОТ.

Отже, процесом лібералізації міжнародної торгівлі є усунення державного втручання у фінансові ринки й ринки капіталу, ліквідація торговельних бар'єрів. Лібералізація торгівлі, має широку підтримку, принаймні серед еліт розвинених країн. Але погляд на її наслідки в багатьох країнах є різним, тому що від лібералізації в більшості випадків виграють високорозвинені країни та країни що розвиваються.

3. Переваги і недоліки участі України в СОТ

Передумови вступу України до СОТ:

· По-перше, вступ України до СОТ відбувався на прийнятних для нас умовах. Це означає, що такі умови погоджувалися з бізнесом, тому, як певні зміни існуючих заходів захисту були для нас неприйнятними, ми протистояли вимогам відкриття відповідних секторів наших ринків. Ступінь захисту національного виробника тарифними інструментами повинен бути наближеним до такого, щоб, з одного боку, не перешкоджати конкуренції, а з іншого - забезпечити конкурентоздатним українським виробникам можливість адаптуватися до нових умов.

· По-друге, промислова політика держави повинна бути спрямована на заохочення конкуренції на внутрішньому ринку, що послабить побоювання різкого напливу імпорту.

· По-третє, умови та наслідки членства у СОТ мають бути максимально прозорими для бізнесу. Має бути створена державна система економічної та правової інформації для підприємств, без якої вони не зможуть ефективно використовувати можливості, отримані завдяки членству в СОТ.

· По-четверте, мають проводитись консультації з проблематики СОТ з країнами, які нещодавно вступили до СОТ i які перебували у стадії переговорного процесу, зокрема з країнами СНД, що мають подібне до нашого економічне середовище.

Одним з ключових етапів завершення Україною вступу до СОТ було визначено гармонізацію національного законодавства з нормами та вимогами цієї організації. Про важливість i складність процесу гармонізації національного законодавства свідчить той факт, що в країнах Центральної та Східної Європи, які вже є членами СОТ, кількість нормативно-правових актів, що потребували гармонізації з угодами СОТ, коливалася від 800 до 1500. У процесі гармонізації національного законодавства кожна країна - претендент на вступ до СОТ повинна дотримуватися певних правил. Серед них можна виділити чотири основних правила, на яких побудовано багатосторонню торговельну систему СОТ:

...