Міжнародний трансфер технологій та знань. Економетричні моделі та результати від процесів міжнародного трансферу технологій для країн з перехідною економікою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки і підприємництва

Курсова робота

з дисципліни: Міжнародна економіка

на тему: Міжнародний трансфер технологій та знань. Економетричні моделі та результати від процесів міжнародного трансферу технологій для країн з перехідною економікою

Київ, 2010

Вступ

За сучасних умов в нашій державі здійснюється системна трансформація суспільного виробництва, яка спрямована на розвиток ринкової економіки, досягнення стабілізації національного господарства. Цей процес відбувається не ізольовано, а передбачає використання зовнішніх чинників. Серед останніх одне з центральних місць посідає виважене впровадження в національних межах переваг сукупного науково-технічного потенціалу країн світового співтовариства. Головним напрямом використання здобутків у сфері науки і техніки є міжнародний науково-технічний обмін. Його впровадження і розвиток виступає важливою умовою здійснення ринкових перетворень та досягнення економічного зростання України.

Світовий досвід засвідчує, що сучасна наука і техніка є основою економічної, політичної та соціальної стратегії промислово розвинутих країн. Науково-технічний розвиток будь-якої країни цілковито залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини, водночас ефективність інтелектуальної діяльності визначається рівнем усвідомлення значення такої діяльності стосовно створення для неї сприятливих умов та розвитку суспільства загалом. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідними: устаткуванням, приладами й інструментами. Виробництво, в свою чергу, не може розвиватися без розвитку науки. Через це традиційно передові виробництва країн Європи і Північної Америки - регіонів, які мають інтелектуальну (за рівнем наукових досліджень і створення виробництв високих технологій) перевагу, вживають заходів щодо його збереження, спрямовуючи кошти на розвиток науки і техніки - як основи найбільш прибуткових конкурентоспроможних виробництв.

За умов, коли відбувається структурна перебудова економіки нашої держави, а платоспроможність вітчизняної промисловості щодо купівлі нових технологій дуже низька, все більш актуальними повстають питання розвитку інноваційного бізнесу, пошуку інвесторів, нових галузей застосування і нових ринків збуту новітніх технологій. Важливою є реалізація шляхом комерціалізації оригінальних наукомістких технологій і продуктів інтелектуальної праці, накопичених вченими і фахівцями України впродовж тривалого часу. Тому сьогодні усе сильніше відчувається потреба в більш глибокому розумінні сутності, закономірностей і специфіки розвитку інноваційних систем.

Трансфер технологій (ТТ) є однією з найважливіших частин інноваційного процесу і по своїй суті є реалізацією процедури передачі нових науково-технічних знань від власника (розробника) до виробника (замовника). При цьому учасники процедури вступають в довгострокові відносини, що обумовлені правовим договором (ліцензійним контрактом) і спрямовані на досягнення, перш за все, матеріального успіху від впровадження нових знань (технологій) в виробництво. Така форма інноваційної процедури давно довела свою ефективність в розвинутих капіталістичних країнах і повинна поступово перейти на пострадянський простір, де ще досі панують застарілі уявлення про адміністративні методи впровадження науки в виробництво. Трансфер технологій є необхідною та достатньою умовою існування ринкових відносин в сучасній постіндустріальній державі і стрімкий перехід до такої форми роботи на ринку інтелектуальної власності.

В сучасному світі створено декілька потужних національних систем трансферу технологій, що формують міжнародний ринок технологій. Найпотужнішою системою трансферу технологій є національна система Сполучених Штатів Америки. Її сукупний дохід перевищує 100 млрд. доларів щорічно протягом 2001-2004 років. Для порівняння: сукупний дохід усієї автомобільної промисловості США коливається в межах 60-80 млрд. доларів щорічно. Міжнародний трансфер технологій вже давно став однією з найприбутковіших статей експорту таких країн як США, Японія, Ізраїль та Великобританія.

Науково-технічне співробітництво є важливою складовою всього комплексу міжнародних економічних відносин нашої держави, оскільки саме інтелектуальний потенціал суспільства дозволяє оптимізувати прийняття будь-яких державних рішень.

Слід відзначити, що останнім часом у науковій і науково-технічній політиці України хоча й відбулися певні цільові зрушення, проте продовжується занепад науково-технічної галузі суспільного виробництва, а власне виробництво залишається таким, що мало сприймає інновації. Про це, зокрема, свідчать зазначені нижче тенденції:

1) різке зменшення попиту виробничого сектора на науково-технічні розробки, викликане занепадом насамперед високотехнологічних виробництв, які потрапляють під значний податковий тиск, та нестачею на підприємствах обігових коштів.

Зокрема, у зв'язку зі зниженням попиту виробництва на науково-технічні розробки зросла роль державного фінансування. В Україні спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги науково-технічних розробок при одночасному зменшенні питомої ваги прикладних досліджень.

Нині доцільно запровадити пільгове коротко-, середньо- та довгострокове кредитування НДДКР за рахунок коштів різних суб'єктів (держави, комерційних банків, інвестиційних та інноваційних фондів, фінансових корпорацій, страхових компаній, фінансово-промислових груп тощо) під конкретні науково-дослідні та інноваційні програми й проекти, які відібрані на конкурсній основі;

2) зменшення державної підтримки науки в усіх економічних програмах, спричинене бюджетними дефіцитами, вимогами іноземних кредиторів, політичною та економічною нестабільністю, відсутністю стратегічних програм розвитку чи їх невиконанням.

Уряди незалежних держав починають вдаватися до деяких заходів з удосконалення фінансового забезпечення наукових досліджень. В окремих країнах створено фонди підтримки фундаментальних досліджень, Постійно збільшується роль конкурсного відбору науково-технічних проектів, що фінансуються цілком або частково з бюджетних джерел (Росія, Україна, Білорусь та ін.). Особливо активно застосовується метод конкурсного відбору проектів при формуванні пріоритетних науково-технічних програм.

1. Міжнародна передача технологій: поняття та місце в сучасних міжнародних економічних відносинах

В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов'язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією.

Технологія - це наукові знання, які використовуються у виробництві. Це комплекс наукових та технічних знань щодо прийомів і методів виробництва, його організації та управління. Це наукові методи досягнення практичних цілей.

Поняття «технологія» об'єднує три групи технологій:

* технологія продуктів;

* технологія процесів;

* технологія управління.

Стрімке зростання науково-технічного обміну на сучасному етапі розвитку дає підстави деяким науковцям говорити про становлення в останній чверті ХХ ст. нового єдиного ринку - технологічного, який функціонує поряд із традиційними (товарів, капіталу, робочої сили).

Поняття «передача технологій» (трансфер технологій) може розглядатися в широкому та вузькому розумінні.

У вузькому розумінні міжнародний трансфер технологій - це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, систематизованих знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управлінську діяльність і маркетинг, тобто передача технології в «чистому» вигляді.

У широкому розумінні - це передача поряд з технологією в «чистому вигляді», технологій матеріалізованих. У міжнародній економіці матеріальними носіями технології можуть виступати:

а) товари - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

б) капітал - у випадках міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталоємними товарами, наприклад, машинами та обладнанням, що створені на основі нових технічних рішень, а також поставка комплектних підприємств, які реалізують нові технологічні процеси, системи організації виробництва;

в) праця - у випадку міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів.

Процес міжнародної передачі технології включає такі етапи:

1) відбір і придбання технології;

2) адаптація та освоєння придбаної технології.

Причини міжнародної передачі технології:

1) нерівномірність економічного розвитку окремих держав і неоднаковий рівень розвитку науки та техніки в різних країнах, зосередження окремих їх видів у різних країнах, що зумовлює виробництво ними певних товарів на більш ефективному рівні, ніж в інших країнах. У таких умовах країни, що не мають можливості витрачати великі кошти на наукові дослідження, купують іноземні науково-технічні знання і використовують їх у своїй промисловості. Приклад - Японія. Її доля в світовому імпорті ліцензій складає 16 %;

2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології є важливим засобом подолання технічного відставання і створення власної промисловості;

3) монополізація НТП великими фірмами. Часто тільки їм під силу здійснення довгострокових дорогих науково-дослідних робіт;

4) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Крупні ТНК розглядають експорт нових досягнень науки та техніки як один із засобів створення своїх філій за кордоном чи встановлення контролю над фірмами інших країн;

5) розвиток місцевих можливостей щодо вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.

До міжнародного технологічного обміну залучені:

а) наука - теоретичні закономірності пізнання природи;

б) техніка - досвід перетворення природи;

в) виробництво - створення матеріальних благ;

г) управління - дії щодо вирішення виробничих та інших завдань.

1.1 Правовий захист інтелектуальної власності

Поряд із зростанням частки технологічної продукції в міжнародному господарському обміні розширюється торгівля фальсифікованими виробами, яка пов'язана з технічним вдосконаленням засобів запису й відтворення звуку, зображення, копіювання та передачі інформації. Випуск фальсифікованої продукції характеризується значними масштабами. У країнах Азії, Африки та Латинської Америки виникли цілі галузі, добробут яких ґрунтується на нелегальному використанні чужих технологічних доробок.

Порушення прав інтелектуальної власності негативно впливає на розвиток передових і наукоємних галузей, які потребують значних витрат на проведення наукових досліджень і випробовувань. Контрфактна (підробна) продукція, як правило, має нижчу ціну і витісняє з ринку товари безпосередніх розробників технологій, відчутно зменшуючи моральні та матеріальні стимули для подальших досліджень.

Тому в сучасних умовах міжнародна передача технології забезпечується правовим захистом, рівень якого, поряд з іншими чинниками, визначає місце країни в світовому господарстві, розвиток культури, науки, мистецтва, практичне використання досягнень науки та техніки, а також міжнародний обмін ними.

Правовий захист міжнародної передачі технології спрямований на забезпечення права фізичних та юридичних осіб на інтелектуальну власність, тобто виняткового права розпоряджатися своїми винаходами. У 1967 році в Стокгольмі була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка в 1974 році одержала статус спеціалізованої організації ООН. ВОІВ координує діяльність країн-учасниць у сфері захисту прав інтелектуальної власності при укладанні міжнародних угод, з приводу міжнародної передачі технології. Юридичною основою відповідних угод виступають Паризька конвенція (1883 р.) з охорони промислової власності і Бернська конвенція (1886 р.) з охорони літературних і художніх творів, які пізніше неодноразово редагувались.

Відповідно до Конвенції ВОІВ система інтелектуальної власності об'єднує:

1) титули промислової власності:

а) патенти на винаходи;

б) свідоцтва на корисні моделі;

в) патенти на промислові зразки;

г) свідоцтва на товарні знаки (знаки обслуговування);

д) фірмові найменування (свідоцтва про реєстрацію юридичної особи);

е) свідоцтва на право використання найменування місця походження;

2) авторські права, які охоплюють наступні об'єкти:

а) наукові публікації, в тому числі дисертації, монографії, статті, звіти про науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та проектні роботи;

б) літературно-драматичні, музично-драматичні та сценарні твори;

в) хореографічні твори та пантоміми;

г) музичні твори з текстом та без тексту;

д) аудіовізуальні твори, твори живопису, скульптури, графіки, дизайн та інші твори образотворчого мистецтва;

е) твори декоративно-прикладного мистецтва;

є) твори архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва;

ж) фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії;

з) географічні, геологічні та інші карти, плани, ескізи та пластичні твори, які відносяться до географії, топографії та інших наук;

и) програми для ЕОМ, бази даних та інше;

3) ноу-хау (секрети):

а) комерційного,

б) технологічного;

в) технічного;

г) фінансового,

д) організаційного,

е) біотехнологічного характеру.

Патент був першим документом, який використовувався у торговельних відносинах між винахідниками та споживачами їх продукції. Видача патенту - свого роду компроміс між приватними інтересами винахідників і виробників нової продукції та суспільною потребою в її використанні. Економічний зміст патенту полягає в наданні державою на своїй території монопольного права винахідникові на використання його винаходу протягом певного терміну (як правило, 15 - 20 років). Це монопольне право полягає в тому, що в межах вказаного терміну дії патенту тільки його власник може виготовляти, використовувати і продавати товари, в яких втілюється його винахід або використовувати певні методи та засоби виробництва цієї продукції. Практично всі товари, які виходять на ринки розвинених країнах, є запатентованими.

Відмітимо, що не кожний винахід може бути захищений патентом. Патентоспроможність винаходу означає, що він пропонує технічне вирішення завдання шляхом створення нових машин чи технологічних процесів, характеризується новизною, підвищує рівень традиційного інженерного розв'язання технічного завдання і може бути використаний на практиці.

Потреба в швидкому розповсюдженні передових технологій серед великої кількості підприємств визначила необхідність багаторазового використання винаходу протягом терміну дії патенту не тільки його власником, але й іншими компаніями. Тому в світовій практиці широко використовується така форма передачі технології, як ліцензія, за якою власник патенту (ліцензіар), зберігаючи титул власності на винахід за собою, передає покупцеві (ліцензіату) право його використання.

Товарні знаки та знаки обслуговування означають позначення, які спроможні відрізнити товари та послуги одних осіб (юридичних та фізичних) від однорідних товарів та послуг інших осіб. В якості товарних знаків можуть бути зареєстровані словесні, образотворчі (кольорові та чорно-білі), світові, звукові знаки та їх комбінації.

До промислових зразків відносяться художньо-конструкторські вирішення виробу, які визначають його зовнішній вигляд, а також упаковка, яка має естетичні та інші особливості.

Авторське право розповсюджується на твори образотворчого мистецтва, літературної, музичної та кінематографічної творчості. Останнім часом сюди включають також комп'ютерні програми, інтегральні схеми, продукцію біотехнології, відео- та аудіозапису. Воно захищає також право на малюнки, ескізи, креслення, які, з одного боку, вважаються творами мистецтва, а з іншого - мають безпосереднє відношення до знань, які використовуються у виробництві.

Розвиток системи інтелектуальної власності в цілому сприяє перетворенню науково-технічних продуктів в товари, навіть у випадках, коли на них не була встановлена штучна монополія як на об'єкт господарювання за допомогою патенту чи іншого охоронного документа. У період НТР провідну роль у технологічному обміні відіграє ноу-хау - незапатентовані науково-технічні знання і виробничий досвід конфіденційного характеру, секрети виробництва. Вони можуть бути патентоспроможними. Це може бути інформація технічного, наукового характеру, маркетинг, управлінські навички, а також ділові консультації. Навіть якщо конкретне ноу-хау буде визнане як патентоспроможне, бажання продовжити використання цієї комерційної інформації за допомогою патенту реалізувати складно. Відкриту в суспільстві інформацію ноу-хау може використовувати будь-хто, і її майже неможливо забрати назад.

Термін «ноу-хау» вперше був використаний у США в судовій справі Дюранда проти Брауна в 1916 році та означав навички чи майстерність щось зробити з мінімумом зусиль. На сьогодні найвідомішим у світі ноу-хау вважається формула напою «Кока-Кола».

Ноу-хау відрізняється від інших об'єктів інтелектуальної власності тим, що його власник має монополію, зберегти яку можливо лише за умов комерційної таємниці. Держава не забороняє конкурентам добросовісну самостійну розробку такого ж досягнення чи накопичення аналогічного досвіду і знань. Протизаконним є лише недобросовісне їх придбання (викрадення, розголошення без дозволу власника тощо), в той час як патентний захист стоїть на перешкоді використанню будь-яких наступних винаходів, незалежно від способу їх одержання, якщо вони стосуються сфери зареєстрованих прав.

Удосконалення засобів спостереження, прослуховування та копіювання, а також посилення конкурентної боротьби висунули питання про підвищення рівня захисту конфіденційної інформації і розробки правових норм, які б регулювали використання технічних засобів захисту інформації та визначали відповідальність за їх знищення.

Захист прав інтелектуальної власності в сфері міжнародної передачі технології здійснюється на таких рівнях:

- міжнародному;

- національному;

- рівні міжнародних інтеграційних об'єднань.

Головні договори, які регулюють питання охорони інтелектуальної власності в міжнародному масштабі:

- Договір про патентне співробітництво (1970 р.);

- Конвенція Паризького союзу (учасниками якої є 85 держав);

- Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг (1957 р.);

- Договір про реєстрацію товарних знаків (1973 р., Відень);

- Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.);

- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 р.).

Важливим нормативним міжнародним документом у цій сфері є «Кодекс поведінки в сфері передачі технології», який розробляється Конференцією ООН з торгівлі і розвитку - ЮНКТАД. Основна мета кодексу - сприяти розширенню міжнародної передачі технології на умовах рівних можливостей для всіх країн, незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку, а саме:

а) встановленню загальних і справедливих норм, які повинні бути покладені за основою взаємовідносин між партнерами в угодах щодо передачі технології з урахуванням законних інтересів партнерів і визнанням особливих потреб країн, що розвиваються;

б) встановленню взаємної довіри;

в) рекомендаціям щодо методів стимулювання угод з передачі технології, в яких позиції сторін на стадії переговорів і в контрактних відносинах були б збалансованими з метою запобігання зловживанням і досягнення згоди на взаємовигідних умовах;

г) розширенню потоку технологічної інформації, зокрема, про наявність альтернативних видів технології як передумови для оцінки, аналізу, вибору і ефективного використання технології в усіх країнах, особливо тих, що розвиваються;

д) полегшенню і розширенню обміну запатентованою і незапатентованою технологією з метою підвищення технічного потенціалу всіх країн;

е) розширенню внеску технології у дослідження та розв'язання соціально-економічних проблем усіх країн;

є) встановленню кола обов'язків та зобов'язань сторін угоди щодо трансферу технології з урахуванням законних інтересів сторін.

Потрібно відмітити, що Кодекс носить рекомендаційний характер. Він поки що не прийнятий у повному обсязі, його вдосконалення триває.

Під егідою СТО (світової торгової організації) в ході Уругвайського раунду переговорів була підписана угода щодо торгових аспектів прав на інтелектуальну власність (ТРІПС), яка регламентує взаємовідносини між її власниками та державою, встановлює ступінь відповідальності за порушення прав на інтелектуальну власність. На відміну від інших міжнародних угод у цій сфері, вона визначає конкретні терміни приведення законодавств країн-учасниць у відповідність з напрацьованими нормами і передбачає жорсткий контроль за виконанням цих норм, створює механізм розв'язання суперечливих питань на міжнародному рівні. Інтелектуальна власність розглядається Угодою ТРІПС як об'єкт міжнародної торгівлі, а її захист є однією з форм зовнішньоторговельного регулювання. Режим найбільшого сприяння, який широко використовується у зовнішній торгівлі, вперше був використаний у ТРІПС щодо інтелектуальної власності.

Підписання цієї угоди підтвердило право країн-членів СТО контролювати ринок імпорту технологій, а компаній, які укладають ліцензійні угоди, - домагатись дотримання прав інтелектуальної власності.

У той же час, розв'язання всіх проблем захисту прав інтелектуальної власності на міжнародному рівні - дуже складне завдання. Це обумовлено недостатнім рівнем розвитку правових норм у сфері інтелектуальної власності, різницею в підходах окремих країн і груп країн. Тому успіх реалізації угоди ТРІПС залежить від спільних зусиль окремих країн, міжнародних організацій та інтеграційних об'єднань, які регламентують захист інтелектуальної власності.

На національному рівні позиції країн щодо захисту інтелектуальної власності в процесі міжнародного господарського обміну залежать від того, виступає вона переважно в ролі донора чи реципієнта технології.

Найбільших втрат від міжнародного піратства в сфері інтелектуальної власності зазнають країни-продуценти інтелектуальної продукції. Так, сумарні витрати (держава та приватний сектор) у США на наукові дослідження та розробки на початку 90-х рр. становили близько 150 млрд. дол. США, в Японії - 70 млрд. дол. США. Показники урядових витрат на ці цілі на початку 90-х рр. наступні: в США - близько 60 млрд. дол. США, в Японії - 13 млрд. дол. США, в Німеччині - 12, Франції - 11, Англії - близько 5 млрд. дол. США. У цих країнах для захисту інтелектуальної власності за кордоном використовуються такі торгово-економічні важелі:

- обмеження експорту з країн-порушниць;

- скорочення інвестицій в їх економіку;

- скасування кредитування;

- згортання програм співробітництва і допомоги.

Відношення країн, що розвиваються, до проблем захисту інтелектуальної власності залежить від стану їх економіки. Ті з них, які вже досягли певних успіхів в своєму економічному розвитку (Південна Корея, Сингапур, Тайвань, Таїланд, Малайзія, Мексика, Чилі, Бразилія, Аргентина), підходять з позицій західних країн, оскільки їх доходи від зростаючого експорту залежать від отримання прав на інтелектуальну власність. Так, у 1986 році Сингапур розробив новий закон про авторське право, Корея - нові закони про патенти і авторське право, а Тайвань - новий закон про авторське право, патенти і сумлінну торгівлю і вніс поправки до закону про товарні знаки. У Бразилії були прийняті закони, націлені на захист авторських прав на комп'ютерні програми.

Іншою є позиція країн з низьким рівнем економічного розвитку, які на світовому ринку виступають винятково споживачами інтелектуальної власності і зацікавлені в наданні їм пільгових умов. Вони вважають, що введення і використання жорстких законів про охорону інтелектуальної власності не тільки буде для них додатковим фінансовим тягарем, а й взагалі стане на перешкоді використання ними світових технічних досягнень. Номінальний захист інтелектуальної власності в цих країнах не забезпечує ефективних форм відшкодування - по суті робиться тільки вигляд, що законні права є захищеними. Вони вважають, що вища вартість ліцензійних товарів спричинить падіння рівня життя місцевого населення. Представники країн, що розвиваються, для виправдання своєї позиції в цьому питанні посилаються на той факт, що в період свого промислового зростання США також активно порушували права інтелектуальної власності.

Інтеграційні регіональні об'єднання також використовують економічні засоби впливу для захисту своєї інтелектуальної власності за кордоном. Так, директива ЄС, прийнята в 1984 році, передбачала прийняття заходів проти країн, які використовують недозволену торгову практику. Приватні компанії, асоціації підприємців і держав-членів ЄС одержали право направляти відповідні скарги до Європейської Комісії. Після підтвердження обґрунтованості цієї скарги ЄК розглядає можливість використання спеціальних заходів щодо країни-порушниці:

- скасування торгових привілеїв;

- збільшення митного обкладення;

- введення кількісних обмежень на ввезення її товарів.

Наприклад, після того, як переговори з Південною Кореєю з приводу дотримання її резидентами прав інтелектуальної власності не мали успіху, в грудні 1987 року ЄС прийняло рішення призупинити дію щодо цієї країни торговельних пільг у межах Генеральної системи тарифних преференцій (тобто збільшити розмір мита на південнокорейські товари).

1.2 Форми міжнародного обміну технологіями

Міжнародна передача технології - це комплексний процес, який здійснюється в різних формах і за різними каналами.

Канали передачі технології:

а) внутрішньофірмовий - закордонним філіям ТНК (2/3 світової торгівлі ліцензіями);

б) міжфірмовий - за ліцензійними, коопераційними, управлінськими та іншими довгостроковими угодами з іноземними фірмами;

в) зовнішньоторговельний - разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.

За характером угоди міжнародна передача технології може здійснюватись на комерційних та некомерційних засадах. Якщо покупець оплачує науково-технічні знання, які передав йому продавець, то таку передачу визначають як комерційну. Якщо грошових зобов'язань не виникає, то передача технології носить некомерційний характер.

До некомерційних форм передачі технології належать:

* науково-технічні публікації;

* обмін результатами досліджень через особисті контакти та візити на науково-дослідні та промислові підприємства;

* взаємне ознайомлення з виробничо-технічними досягненнями і досвідом.

До комерційних форм передачі технології належать:

1) ліцензійні угоди. Їх сутність зводиться до того, що ліцензіар (власник технології) дозволяє і фактично сприяє ліцензіату (особі чи організації, яка купує технологію чи відповідні права) у використанні запатентованого винаходу чи технології у вигляді ноу-хау. Ліцензіар, як правило, одержує винагороду за використання технології чи надані послуги. Оплата ліцензійних угод може мати вигляд:

* роялті - періодичних процентних відрахувань від собівартості ліцензованої продукції (тобто проценту від реалізації продукції, яка виготовлена за ліцензією). Розмір роялті - 2 - 10 %, частіше - 3 - 5 %;

* паушальних платежів - виплати ліцензіару твердої фіксованої суми за 2 - 3 рази.

Розрізняють:

* патентні класичні ліцензії, коли купуються права на запатентований винахід;

* ноу-хау ліцензії, які передбачають передачу не тільки запатентованої технології, але й виробничого досвіду (їх частка - 70 - 80 % на світовому ринку ліцензій).

Надання ліцензій здійснюється на основі укладання ліцензійної угоди. При цьому ліцензіата цікавлять такі моменти:

а) передача права власності за відповідними технологіями, такі розглядаються в ліцензії як об'єкт купівлі-продажу;

б) максимальна готовність предмета ліцензії для комерційного (в тому числі виробничого) використання, технічна достатність;

в) мінімізація комерційних і технічних ризиків, а також витрат коштів і часу в зв'язку з освоєнням ліцензії.

Розрізняють три основні види ліцензійних угод:

* угода виняткової ліцензії;

* угода простої ліцензії;

* угода повної ліцензії.

Угода виняткової ліцензії надає ліцензіату ексклюзивні права на використання винаходу чи секрету виробництва у межах, обумовлених в угоді. Ліцензіар вже не може надавати аналогічні до умов ліцензії права іншим фірмам. Це не обмежує права ліцензіара на самостійне використання предмету даної ліцензії, а також на видачу ліцензії іншим особам першої угоди. Найчастіше обмеження стосуються території, в межах якої ліцензіат може використовувати свої виняткові права. Виняткова ліцензія - найбільш поширена форма ліцензійних угод у світовій практиці, яка характерна для несерійних товарів.

Угода простої ліцензії дозволяє ліцензіату на певних умовах використовувати винахід чи ноу-хау, залишаючи при цьому ліцензіару право як самостійного використання, так і видачі аналогічних за умовами ліцензій іншим зацікавленим покупцям. Розповсюджена в тих галузях, де предмети ліцензій відносяться до сфери масового виробництва, а продукція, що виробляється, не підлягає точному обліку. При цьому потреба в ній настільки велика, що наявність декількох ліцензіатів на ринку однієї країни не буде перешкоджати нормальній реалізації продукції, що виробляється за ліцензією. Найчастіше це виробництво ліків, харчових продуктів тощо.

Угода повної ліцензії дає ліцензіату всі права на використання винаходу (секретів виробництва) протягом терміну дії угоди. При цьому сам ліцензіар на цей же термін позбавляється права використання предмету ліцензії. Договір повної ліцензії, як правило, укладається у випадках, якщо ліцензіар не має можливості для самостійного використання винаходу або проведення комерційної роботи щодо реалізації винаходу на ринку іншим потенційним покупцям.

Термін дії ліцензійної угоди коливається від 3 до 10 років. Для безпатентних ліцензій, освоєння яких не потребує великих капітальних витрат, термін дії ліцензійної угоди - 3 - 7 років; для патентних ліцензій, об'єктом яких є продукція, з коротким терміном морального старіння (електроніка, приладобудування, зв'язок) - 5 - 7 років; для безпатентних ліцензій, освоєння яких пов'язане з поставками обладнання протягом довгого періоду часу та значними капітальними витратами - 7 - 10 років.

До нових форм передачі технології, коли її основними носіями виступають люди, в першу чергу, кваліфіковані кадри та менеджери, відносяться угоди:

* інжинірингу;

* франчайзингу;

* управлінські контракти.

Інжиніринг як предмет комерційної угоди - це різного роду інженерно-консультаційні послуги покупцю, який використовує їх для оптимізації капіталовкладень, пов'язаних з будь-яким технічним проектом. Інжиніринг передбачає:

* складання технічних завдань;

* проведення передпроектних робіт та техніко-економічних обґрунтувань будівництва;

* проведення інженерно-пошукових робіт для будівництва об'єктів;

* розробку технічних проектів і робочих креслень будівництва нових та реконструкції діючих об'єктів;

* розробку пропозицій щодо внутрішньозаводського та внутрішньоцехового планування;

* проектування та конструкторську розробку машин, обладнання, устаткування;

* розробку складу матеріалів, сплавів, інших речовин, проведення їх випробувань;

* консультації та авторський нагляд за монтажем, пусконалагоджувальними роботами і експлуатацією обладнання і об'єктів в цілому;

* консультації економічного, фінансового та іншого порядку.

Інжиніринг займає проміжне положення між торгівлею науково-технічними знаннями в «чистому» та матеріалізованому вигляді. Предметом угоди може бути як увесь комплекс послуг, пов'язаних з проектуванням і будівництвом, так і один чи декілька елементів цього комплексу.

Інжинірингові компанії поділяються в основному на дві групи:

1) інженерно-консультаційні;

2) інженерно-будівельні.

Угоди про франчайзинг передбачають надання великою фірмою права невеликій фірмі вести протягом обумовленого терміну свою справу. При цьому велика фірма надає обладнання і дозволяє невеликій фірмі працювати під своєю маркою.

Відносно новою формою передачі технології в «чистому» вигляді є експорт методів управління та організації (експорт гудвіла). Його поява пов'язана із зростанням ролі управлінського чиннику в справі забезпечення ефективності сучасного виробництва.

Традиційні форми торгівлі створюють сприятливі умови для розширення технологічного обміну. Основною формою комерційної передачі технології в матеріалізованому вигляді виступає експорт машин, обладнання та інших видів промислової продукції. Практично кожен контракт як щодо комплектного експорту та імпорту машин та обладнання, так і розрізненого, передбачає передачу технології.

Різновидом міжнародної передачі технології вважається міжнародне технічне сприяння чи технічна допомога, яка активно розвивається з середини 70-х років.

Технічна допомога - технічне та технологічне сприяння країнам, що розвиваються та країнам з економікою, перехідною до ринкової, з метою доповнення й підвищення рівня необхідних для розвитку знань, виробничих навичок та кваліфікації, - як технічної, так і адміністративної. Зовнішнє фінансування вважається технічною допомогою, якщо надання ресурсів:

а) надходить з офіційних джерел;

б) орієнтується на розвиток;

в) має пільговий характер (позики вважаються пільговими та визначаються як офіційна допомога розвитку, якщо мають дарчий еквівалент, що дорівнює мінімум 25 % позики).

Характерні напрями технічного сприяння:

1) програми економічного розвитку;

2) статистика;

3) програми грошової і бюджетної політики;

4) програми розвитку регіонів;

5) методика складання техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проектів.

Форми втілення технічної допомоги в країні-реципієнті:

1) додатковий кваліфікований персонал (іноземний і місцевий);

2) навчання за місцем роботи, яке здійснює кваліфікований персонал;

3) спеціалізовані курси, організовані на терені країн-реципієнтів;

4) стипендії для навчання за кордоном;

5) документація, обладнання і технологія для забезпечення вищезгаданого.

Канали технічної допомоги:

1) двосторонній;

2) багатосторонній.

При двосторонній допомозі окремі уряди є і джерелами, і каналами допомоги (через їхні установи, що керують механізмом надання допомоги). Двостороння допомога часто супроводжується певними умовами, яких вимагають окремі донори:

а) пов'язаність двосторонньої допомоги з придбанням товарів і послуг у країні-донорі;

б) пов'язаність допомоги із специфічним проектом, запропонованим донором («а» + «б» - «двічі обумовлена» допомога);

в) пов'язаність допомоги з предметом імпорту («а» + «б» + «в» - «тричі обумовлена» допомога);

г) вибір експертів у країнах-донорах; стажування представників країн-реципієнтів у донорських інституціях.

Сутність багатосторонньої допомоги полягає в колективній природі як керівництва, так і адміністрації допомоги. Донори і реципієнти однаково роблять внески і мають право голосу при вирішенні питань розподілу та використання цих ресурсів. Найбільшим джерелом багатосторонньої допомоги є Міжнародна асоціація розвитку (МАР), на частку якої припадає приблизно 40 % загальної суми виплачених ресурсів.

1.3 Механізм зниження податкових втрат у процесі міжнародної передачі технологій

Міжнародна передача технології супроводжується виконанням певних процедур, однією з яких є оподаткування. З метою зниження податкових втрат у процесі міжнародної передачі технології фірма-власник та (або) постачальник технологій продає ліцензії та іншу інтелектуальну продукцію за кордон не самостійно, а через посередництво дочірніх компаній, які організовуються в країнах, що відносяться до зон податкових пільг.

Дочірні ліцензійні компанії допомагають розпоряджатись патентами, іншою творчою продукцією, яка належить материнській компанії. Вони наближають послуги до ринку, сприяють зниженню податків на доходи від використання за кордоном вітчизняної інтелектуальної продукції. Прибуток посередницької ліцензійної компанії створюється за рахунок різниці між платежами, які одержані за використання технології закордонними споживачами, та виплатами на адресу материнського підприємства.

Побудова холдінгової структури за участю ліцензійної компанії, як правило, включає два етапи:

1) материнська компанія передає інтелектуальні цінності в розпорядження дочірньої фірми шляхом внесення їх до статутного фонду або на підставі ліцензійної угоди;

2) дочірня компанія надає субліцензію на інтелектуальну продукцію третій стороні.

1.4 Економетричні моделі

Економетричні моделі являють собою системи взаємопов'язаних рівнянь і використовуються для кількісних оцінок параметрів економічних процесів та явищ.

Економетричні моделі можуть досліджувати такі проблеми.

* Аналізувати вплив основних макроекономічних показників на обсяги ВВП (інфляція, безробіття, індекс споживчих цін тощо).

* Прогнозувати основні макроекономічні показники на наступні періоди (реальний і номінальний ВВП, рівні зайнятості та безробіття, індекси цін).

* Аналізувати та прогнозувати перспективи розвитку банківської системи, при цьому враховувати її основні показники (баланс, статутний фонд, прибуток, депозити, кредити тощо).

* Досліджувати вплив основних макроекономічних показників на обсяги капіталовкладень, оскільки, зростання капіталовкладень є одним з елементів піднесення в економіці.

* В умовах ринкової економіки, враховуючи дію законів попиту та пропозиції, соціальну спрямованість сучасної економіки, аналізувати та прогнозувати приватні споживання та заощадження з урахуванням таких чинників: заробітна плата, трансфертні виплати, рівень інфляції, споживання продовольчих і непродовольчих товарів, курси іноземних валют, купівля валюти та цінних паперів тощо.

* Досліджувати грошовий ринок на основі рівноважної моделі грошового ринку з визначенням єдиної відсоткової ставки. Враховувати показники грошових агрегатів, грошової пропозиції, грошової бази.

* Аналізувати та прогнозувати розвиток української економіки у межах світового господарства з урахуванням чинників впливу на курс національної валюти, торгівельного та платіжного балансів, тарифних і нетарифних методів торгівельної політики.

Види економетричних моделей

• Структурні моделі (structural models)

• Теоретичні моделі

• Прикладні моделі

• Рівноважні моделі

• Статичні моделі

• Динамічна модель

• Стохастичні моделі

• Детерміновані моделі

Прогнозування -- це науково обґрунтоване виявлення можливих тенденцій розвитку досліджуваних процесів. Необхідність прогнозування пов'язана з НТП і бурхливим розвитком економіко-соціальних процесів. Процес, що прогнозується, повинен мати ряд альтернатив розвитку та бути інерційним, тобто зберігати у перспективі свої основні риси та закономірності.

2. Розвиток технологій в країнах з перехідною економікою

2.1 Відбулась передача виробничих (матеріальних) технологій, тобто застосування нових технологічних процесів та виробництва нової продукції

Для країн з перехідною економікою відбулася передача важливих елементів матеріальних, тобто виробничих технологій. Однак, потрібно сказати, що в багатьох секторах цих країн загальний рівень виробничих технологій задовільний, і однак є випадки, коли закордонні компанії перекуповують заводи на територіях цих країн та переводять їх на експортне виробництво за тверду валюту, причому не роблячи будь яких значних змін у виробничих процесах

2. Відбулась передача нематеріальних технологій, тобто управління, організації, ресурсопостачання та маркетингу.

• інвестиційне планування було особливо слабким місцем.Аналіз кількісних аспектів інвестиційного процесу - саме те, на чому зосереджуються зусилля на Заході, чи то на рівні окремих підприємців, чи то на рівні національних економік, - сприймалися навіть ще гірше.

• процес ТТ також недооцінювався. Національні науково-технологічні системи були побудовані на принципі “проштовхування наукових результатів” та неявному припущенні, що нові технології, розроблені в спеціалізованих інститутах, якимось чином автоматично засвоюватимуться виробничими підприємствами.

• поняття проектування як чинника, який поєднує інновацію, прибутковість витрат і маркетинг, взагалі ледве сприймалось і усвідомлювалось.

Саме ці недоліки в управлінських технологіях можуть пояснити той факт, що рівень виробничих технологій стає доволі високий завдяки запозиченням із Заходу

Якщо приведено до руху процес постійних змін в організаційній технології, він починає відігравати значну роль у стимулюванні пошуку безперервних адаптація і удосконалень технології виробництва продукції і технологічних процесах, а також у пошуку шляхів сприяння їхньому впровадженню.

3. Відбулось сприяння розробці та впровадженню схем кооперації та субпідряду з іншими країнами сприятливих для загального зростання рівня технологічного рівня, а також продуктивності праці. На основі результатів розвитку розвинених країн.

Ключовими ресурсами, які країни прагнули отримати, були іноземні технології і досвід, а залучення іноземного капіталу вважалось одним з найдійовіших засобів придбання останніх. Інші канали і механізми придбання технологій також вважались важливими.

• Для нових індустрійних країн аспект, пов'язаний з нематеріальними технологіями, знову ж таки висувається на перший план

• розвинені країни проходили різні рівні засвоєння технологій - від найменш до найбільш успішного, тобто від операційного засвоєння через копіювання, до адаптивного і далі до інноваційного засвоєння.

2.2 Глобальні аналогії

Що було досягнуто в країнах з перехідною економікою: попередні оцінки. Досвід досліджень внутрішніх інвестицій в автомобільній промисловості в країнах Центральної та Східної Європи свідчить, що саме цей сектор, напевно, є найкориснішим об'єктом для отримання інформації з відповідної тематики в країнах з перехідною економікою:

• придбання концерном “Фольксваген” підприємств “Шкоди” у Празі;

• завод “Фольксваген Борднетце” у Польщі. є дочірнім підриємством “Фольксваген” та “Сіменс” (50 на 50 відсотків володіння);

• “Мадьяр Судзукі” є цікавою моделлю реалізації відносин технологічної та інтелектуальної власності з компаніями в “рідній” країні ;

Якщо розглядати попередні оцінки в загальному контексті, тоді оцінка є досить ясною. Незважаючи на наявність будь яких чинників, що призводять до обмежень чи несправедливого перерозподілу прибутків, вплив закордонних інвестицій на країни з перехідною економікою через загальні вдосконалення в управлінні, а також окремі (конкретніші, специфічніші) удосконалення в управлінні технічними змінами є суттєвим, і це доводиться хоча б “позитивними” прикладами, розглянутими вище.

2.3 Створення мереж та субпідряд

Динамічніші форми засвоєння технологій потребують налагодження такої взаємодії між підприємствами, зв'язаними між собою постачальницькими ланками ”, “мережами” та “системами”, яка є сприятливою для змін.

• постачальницькі ланки - ланки, що зв'язують фірми на послідовних стадіях виробництва, так і такими, які зв'язують виробників та користувачів кінцевої чи проміжної продукції

• “кластери” фірм, які виробляють подібні види продукції

• “коопераційні мережі”, які поєднують деякі з ознак, притаманних вище наведеним, а також часто включають різні посередницькі організації та спеціалізовані технологічні інститути.

Рівні науково-технічної політики

Макрорівень - в контексті зміни лідируючих технологічних укладів (реліктовий, традиційний, прогресивний), що походить приблизно раз на 50 років

Проблеми:

• Недостатньо розвинена система просування наукомісткої продукції і високих технологій на світовий ринок.

• Недостатній рівень дослідження та інформаційного відстеження тенденцій світового ринку науково-технічної продукції з урахуванням регіональних аспектів.

• Слабке використання методів міжнародного маркетингу.

• Відсутність розвиненої системи технологічного трансферу, орієнтованої на світовий рівень.

• Вузька сфера і недостатні масштаби входження в світові інформаційні мережі.

2.4 Мезорівень - в плані зміни поколінь техніки, оновлення активної частини основних фондів (приблизно раз у 10 років)

Проблеми:

• Нерозвинений ринок науково-технічної продукції.

• Несприятливий інвестиційний клімат.

• Недостатній розвиток інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективний технологічний трансфер та комерціалізацію результатів наукових розробок.

• Відсутність адекватної системи державного регулювання науково-технологічного розвитку.

• Неефективна структура експорту.

2.5 Мікрорівень - перманентне оновлення техніки та технологій у рамках промислових підприємств

Проблеми:

• Низька кваліфікація і відсутність досвіду в розробці бізнес-планів, технологічно орієнтованих проектів.

• Відсутність знань в області інноваційного менеджменту.

• Слабкий розвиток підприємництва в науково-технічній сфері.

• Низька рентабельність або збитковість підприємств.

• Відсутність достатніх джерел фінансування інноваційної діяльності.

Аналіз статистичних матеріалів приводить до висновку, що промисловість країн з перехідною економікою розвивається в руслі традиційного технологічного укладу з акцентом на розширення асортименту та підвищення якості традиційної продукції. При цьому, з більшою чи меншою мірою, спостерігається тривожна тенденція все більшого відставання від індустріально розвинених країн галузей, що належать до прогресивного технологічного укладу; особливо це стосується промисловості засобів обчислювальної техніки - флагмана переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства.

3. Механізми подолання негативних тенденцій розвитку трансферу технологій та проблеми в Україні

Україна, яка входила до "тридцятки" країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково-технічний потенціал. За даними досліджень, проведених ООН на початку XXI століття, Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД.

На сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв'язку та телекомунікацій, програмних продуктів; входить у "вісімку" держав, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення авіа космічної техніки, та у "десятку" найбільших суднобудівних країн світу.

Проте, на відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 відсотків приросту валового внутрішнього продукту (далі - ВВП) забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5-3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05-0,1 відсотка. На відміну від розвинутих країн в Україні ще не створено національну інноваційну систему. Інноваційна діяльність характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально-ціннісних аспектів. Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.

Структурні зміни, які відбувалися протягом останнього десятиліття, характеризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випуском продукції третій технологічний уклад в Україні на сьогодні становить майже 58 відсотків, четвертий -- 38 відсотків і лише 4 відсотки -- п'ятий технологічний уклад. Як і в попередні роки, основним джерелом фінансування витрат на інновації залишаються власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становила 84,6 відсотка.

Стала тенденція до погіршення матеріально-технічної бази наукових установ негативно позначається на результатах їх діяльності.

В умовах зниження обсягів централізованих капітальних вкладень і недостатніх обсягів фінансування науки спостерігається фізичне та моральне старіння науково-дослідної бази, суттєве погіршення матеріального забезпечення науки. Фактичне скорочення наукового потенціалу не супроводжується необхідною реорганізацією мережі наукових організацій, загальна кількість яких збільшується.

Частка основних засобів наукових організацій у загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становить 0,9 відсотка. Лише близько 2 відсотків наукового обладнання українських науково-технічних установ має рівень сучасних світових стандартів.

Стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрати наукових шкіл, наукового кадрового потенціалу держави.

Протягом 1995-2005 років при загальному скороченні чисельності працівників наукових організацій майже в 1,7 раза (з 293,1 тис. до 173,9 тис.) чисельність наукових працівників у галузі суспільних наук збільшилась у 1,2 раза, в галузі природничих і гуманітарних наук залишилася майже незмінною, в галузі технічних наук їх кількість зменшилася більш як у 2 рази. міжнародний трансфер технологія економіка

Система вищої освіти внаслідок постійних реформ, посиленої комерціалізації та відсутності системи прогнозування потреби у фахівцях різних галузей економіки не забезпечує відповідності підготовки кадрів суспільним потребам.

Визначальним критерієм оцінки ефективності діяльності вищого навчального закладу залишається не попит на фахівців на ринку праці, а показники конкурсного прийому.

У результаті переходу від природознавчого до гуманітарного підходу при підготовці спеціалістів, а також викладання економіки, менеджменту та маркетингу у вищих навчальних закладах за спрощеними підручниками західних авторів, неадаптованих до умов української економіки, різко знизились якість управлінських рішень, ефективність і конкурентоздатність суб'єктів господарювання та країни в цілому. Погіршення якісних характеристик освітньої та наукової підготовки трудоресурсного потенціалу знижує його конкурентоздатність в умовах зростання інтелектуальної інноваційної складової виробничого процесу, який вимагає нестандартних рішень, розвитку особистості та її ціннісної орієнтації. Низький рівень заробітної плати науковців і матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, відсутність активної пропаганди досягнень вітчизняної науки та її значення в сучасних процесах розвитку економіки негативно відбиваються на престижності наукової діяльності в Україні.

...