Міжнародний трансфер технологій та знань. Економетричні моделі та результати від процесів міжнародного трансферу технологій для країн з перехідною економікою

Середньомісячна заробітна плата науковців залишається нижчою від законодавчо визначеної, яка має дорівнювати подвійній середній заробітній платі працівників промисловості. Із загального числа випускників вищих навчальних закладів, які отримують дипломи магістра та спеціаліста, лише 0,6 відсотка влаштовуються на роботу до наукових організацій.

Основними недоліками у формуванні національної інноваційної системи є:

1. Відсутність стратегії переходу України до інноваційної моделі розвитку, неналежне використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатній рівень інноваційної культури працівників органів державної влади.

Протягом 90-х років XX століття були значно послаблені інститути перспективного та поточного планування, система загальної обов'язкової стандартизації продукції та технології, система акумулювання результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у державних та галузевих інформаційних центрах, інші народногосподарські системи з нормативними, інформаційними або рекомендаційними функціями, що негативно позначилося на формуванні національної інноваційної системи держави.

На сьогодні проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи за наявності всіх її інституційних, організаційних і нормативно-правових складових.

Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та наявного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інноваційного розвитку.

2. Недосконалість нормативно-правової бази регулювання інноваційної діяльності, поширення практики ігнорування законодавства або зупинення дії статей законів, які стосуються фінансування та стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності. Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", їх переважна орієнтація на третій і четвертий технологічні уклади, їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково-технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити для різних рівнів відповідні механізми реалізації пріоритетних напрямів.

Закони про Державний бюджет України на відповідний рік протягом останніх років зупиняють дію норм законів України щодо рівня фінансового забезпечення наукової, науково-технічної, освітянської сфер, а також щодо створення пільгових умов для розвитку інноваційної діяльності.

Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п'яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" нормі -- 1,7 відсотка. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 відсотків загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30 відсотках (стаття 6 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки").

Щорічне фінансування освіти фактично становить 4,5-6 відсотків ВВП при визначеній Законом України "Про освіту" нормі -- 10 відсотків.

Не виконуються положення Указу Президента України від 20 квітня 2004 року N 454 "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" та Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року N 1786-IV ( 1786-15 ) "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" в частині спрямування не менше 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави значення. Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.

Посилюється необґрунтована приватизація науково-дослідних установ, особливо галузевої науки. Руйнується матеріально-технічна база, не контролюється передача об'єктів інтелектуальної власності.

3. Неефективність адміністративно-організаційної структури управління науково-технічною та інноваційною діяльністю. Діюча структура управління науково-технічною та інноваційною сферами має велику кількість елементів, взаємодія та загальна координація яких не забезпечена відповідним організаційним підпорядкуванням, а також системним і комплексним розподілом повноважень.Міністерство освіти і науки України не повною мірою забезпечує виконання покладених на нього функцій головного органу з питань формування та реалізації інноваційної політики в Україні, зокрема не запроваджено дієвого моніторингу та системи звітності щодо виконання суб'єктами підприємницької діяльності, крім технопарків, інноваційних проектів, відсутні фінансові важелі впливу на інноваційні процеси.

Міністерство економіки України не забезпечує інноваційної спрямованості усіх напрямів економічної політики, які розробляються та реалізуються в країні, що передбачає проведення комплексу заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах.

Національна академія наук України належним чином не залучається до процесу формування та реалізації інноваційної політики держави. Її участь в інноваційному процесі чинним законодавством чітко не визначено.

Несприятливою для проведення послідовної науково-технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій Міністерству освіти і науки України фактичний вплив останнього на науково-технічну сферу значно знизився.

Залишається нереалізованим положення Закону України "Про інноваційну діяльність" щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема створення уповноважених і регіональних установ. Наявна структура державного управління науково-технічною та інноваційною сферами не забезпечує реалізацію державної науково-технічної та інноваційної політики. Не налагоджено координацію взаємодії науки з виробництвом, ефективне використання вітчизняних науково-технічних здобутків, орієнтування науково-технічної діяльності на потреби економіки. Структурна трансформація науки в Україні не взаємопов'язана і не підпорядкована завданням структурної перебудови національної економіки.

4. Недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики.

Структура фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності є деформованою. За даними Державного комітету статистики України, у 2006 році питома вага видатків на науку у ВВП становила 0,96 відсотка, у тому числі коштів державного бюджету 0,38 відсотка ВВП.

У загальному розподілі асигнувань на науку з усіх джерел на кошти державного бюджету припадало 39,7 відсотка, не набагато меншу частку становлять кошти вітчизняних замовників (30,3 відсотка), п'яту частину - кошти іноземних замовників (19,4 відсотка).

Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери. Наявні пропорції у структурі фінансових ресурсів вітчизняної науково-технічної сфери підсилюють несприятливий вплив організаційно-економічної відокремленості наукової діяльності від виробничого сектору, зумовлюють низький "коефіцієнт корисної дії" наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для народного господарства у вигляді низького технологічного рівня.

5. Неефективне використання наявних фінансових та інвестиційних ресурсів для реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики.

Розпорошеність бюджетних видатків між їх численними розпорядниками, відсутність ефективного механізму координації використання коштів за бюджетними програмами поглиблює проблему фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності.

Фінансування наукової сфери здійснюється шляхом розпису бюджетних видатків їх численним головним розпорядникам (44 -- у 2004 році, 38 -- у 2005 році). Найбільшу фінансову підтримку отримує академічний сектор науки -- близько 75 відсотків видатків загального фонду державного бюджету, 13 відсотків припадає на Міністерство освіти і науки України, 12 відсотків отримує решта головних розпорядників. Державним фондом фундаментальних досліджень здійснюється підтримка фундаментальних досліджень за грантами, зокрема і для молодих учених. Щорічне фінансування фундаментальних досліджень за грантами фонду становить близько 9 млн. гривень, або 0,6 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери.

Залишається неефективним механізм програмно-цільового планування науково-технічної та інноваційної політики. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв'язку між виконавцем і розпорядником бюджетних коштів не дає можливості відслідковувати ефективність проведення робіт та отримання відповідних результатів.

Низьким (менше 10 відсотків) залишається рівень програмно-цільового фінансування наукових досліджень і розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату. Неналежне фінансування Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій, затвердженої Законом України від 9 квітня 2004 року, не дозволяє ефективно використовувати нові механізми фінансування проектів програми, згідно з якими держава надає фінансову підтримку в розмірі до 30 відсотків вартості проекту, а решту коштів має вкладати підприємець або інвестор.

Низьким є рівень якості матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів і наукових організацій. Наявний стан матеріально-технічної та лабораторної бази наукових установ і вищих навчальних закладів не забезпечує проведення наукових досліджень на загальносвітовому рівні, не сприяє впровадженню інноваційних освітніх технологій та вихованню інноваційно-орієнтованого громадянина, знижує конкурентоспроможність випускників навчальних закладів на ринку праці, створює перешкоди на шляху інтеграції української освіти до європейського та світового освітніх просторів.

6. Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, вимогам інноваційного розвитку. Переважна частина галузевої науки в Україні виявилася за межами корпоративних структур і, відповідно, за межами відтворювальних механізмів фінансування. Відбулося руйнування механізмів організаційної взаємодії галузевої науки та виробництва, які успішно зарекомендували себе в умовах адміністративної системи -- науково-виробничих і виробничих об'єднань. Відторгнення наукового потенціалу з боку великого бізнесу відбулося внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми.

Діяльність малого інноваційного бізнесу в Україні через умови, які склалися в національному виробництві, перебуває на стадії становлення. У цілому діяльність малого бізнесу орієнтована на торговельні операції, і внаслідок несприятливого для інноваційних процесів клімату цей бізнес поки що не відіграє провідної ролі в інноваційних процесах.

Надмірна бюрократизація організації підприємницької діяльності, складність отримання необхідних дозволів, ускладнений доступ інноваторів до фінансових ресурсів стримують розвиток інноваційної інфраструктури.

7. Повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції, інфраструктури інноваційної діяльності.

Базове законодавство, необхідне для формування та розвитку в Україні національної інноваційної системи, певною мірою вже створено, але його практичне застосування стримується недостатньою інфраструктурою, нерозвинутістю системи інноваційного менеджменту, захисту прав інтелектуальної власності. Вітчизняні винахідники і розробники не можуть реалізувати в Україні економічний потенціал багатьох своїх розробок.

Продовжується тенденція зменшення кількості поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності заявок на винаходи (порівняно з 2005 роком вона зменшилася на 13,6 відсотка). Кількість використаних у виробничому процесі винаходів порівняно з попереднім роком зменшилася на 19,8 відсотка.

Кількість зареєстрованих ліцензійних договорів становить лише 2,2-2,6 відсотка від кількості патентів, що в декілька разів менше відповідних показників технологічно розвинених країн. Порівняно з 1991 роком в Україні більш як у 20 разів скоротилася кількість винахідників і раціоналізаторів. Незначною є частка підприємств, на яких здійснюється винахідницька та раціоналізаторська діяльність. Україна суттєво відстає від розвинутих країн за показниками експорту-імпорту технологій. Загалом по Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій (технічних досягнень) і ще гірша - в напрямі трансферу таких технологій. Це пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, зумовленим насамперед відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно-ліцензійної політики держави, а також необхідної нормативно-правової бази. Недоліки у правозастосуванні законодавчої бази в частині захисту прав інтелектуальної власності призвели до суттєвих втрат державою науково-технічного потенціалу, зокрема спеціальної наукової, проектно-конструкторської, проектно-дослідної документації під час приватизаційних процесів. Не врегульовано питання оцінки об'єктів інтелектуальної власності. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України не затвердив методику оцінки нематеріальних активів. За даними Служби безпеки України, український ринок високих технологій фактично знаходиться під контролем іноземних фондів і неурядових організацій, які представляють інтереси передусім військових відомств і транснаціональних компаній. При цьому наукові розробки переходять у власність іноземної сторони і комерціалізуються без будь-якого відшкодування українській державі. На фоні загострення проблеми фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності на розвиткові цих сфер особливо негативно позначилася практика щодо скасування податкових і митних пільг для суб'єктів інноваційної діяльності, передбачених Законом України "Про інноваційну діяльність", а також пільг, що надавалися інноваційним проектам відповідно до положень Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків". Зокрема, на розвиток діяльності інноваційних структур (технопарків, вільних економічних зон, технополісів, технологічних інкубаторів тощо) негативно вплинуло скасування пільг з оподаткування й митного регулювання інноваційної діяльності.Під час підготовки законів України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та "Про Державний бюджет України на 2006 рік" були відхилені бюджетні пропозиції щодо впровадження бюджетних програм стосовно фінансової підтримки суб'єктів інноваційної діяльності для забезпечення виконання положень статті 17 Закону України "Про інноваційну діяльність"

та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року "Про затвердження Порядку надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів", а також фінансування інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та

безпеки держави для забезпечення виконання положень Указу Президента України від 20 квітня 2004 року "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" щодо спрямування 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку таких підприємств.

Загострення критичних проблем забезпечення науково-технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.

Аналіз проблем, зв'язаних як з визначенням стратегічних напрямків розвитку держави, так і з інтегруванням України в Європу і світове співтовариство змушує форсувати перехід до інноваційної моделі розвитку нашої країни. Адже виробництво конкурентної продукції в сучасних умовах можливо лише на інноваційній основі, а матеріальну базу сучасної економіки створює інвестиційний потік.

Ядро законодавчого корпуса інноваційної моделі розвитку складають насамперед Закон України "Про інвестиційну діяльність", закони з питань оподатковування, закони про створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку і т.п.. Тому має сенс особлива увага звернути на те, як працюють ці закони, наскільки вони сприяють поліпшенню інвестиційного клімату в Україні. Неупереджений аналіз свідчить про системний, інтегральний характер процесів, що відбуваються в інвестиційній сфері. Іншими словами, законодавчий компонент є лише одним з факторів, хоча і дуже важливим.

Власне сфера інновацій регулюється законами України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу" , "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків" і зрештою прийнятим минулого року законом "Про інноваційну діяльність". Цей Закон визначає правові, економічні й організаційні основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, установлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Відповідно до цього Закону державну підтримку одержують суб'єкти господарювання усіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства усіх форм власності, що мають статус інноваційних. Звичайно, оскільки в повному обсязі закон набрав сили з 1 січня поточного року, ще рано говорити про його позитивний вплив на реальний процес інноваційного розвитку. Проте , аналіз норм цього закону дає підстави принаймні помірного оптимізму. Йдеться насамперед про розділ "Особливості в оподатковуванні і митному регулюванні інноваційної діяльності" і роздягнула "Фінансова підтримка інноваційної діяльності". Законодавець створив визначені правові передумови для надання могутнього імпульсу, здатного істотно змінити ситуацію на краще. Утім, не усе передбачив і він. Наприклад, щодо підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, державних інноваційних фінансово-кредитних установ. Безумовно, варто згадати про законі "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні", що визначає правові, економічні й організаційні основи формування і реалізації пріоритетних напрямків інноваційної діяльності в Україні.

Для України як держави з перехідною економікою тільки інноваційна стратегія може визначати шлях соціально-економічних перетворень. Інноваційні механізми економічного розвитку повинні використовувати наявний науково-технічний потенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі. Проте існуюче законодавство щодо технопарків є явно недосконалим. Відсутні чіткі механізми і регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів, має місце правова незахищеність проектів, що ускладнюють діяльність технопарків і приводить до утисків з боку контролюючих органів, а це відвертає інвесторів від фінансування інноваційних проектів. Більше того, розглядаються пропозиції щодо недоцільності надання передбачених законодавством пільг для технопарків.

Активізація інноваційної діяльності вимагає нових форм і методів упровадження досягнень науки і техніки, насамперед за рахунок розширення інноваційного ринку. Нині його в Україні практично немає, а становлення йде досить повільно. Можна ясно побачити недоліки розвитку інноваційного ринку - неринковий характер формування цін, безсистемність у визначенні безпосередніх замовників і споживачів виконаних розробок; не здійснюються аукціонні торги інноваційних розробок, немає інноваційних бірж і ефективної реклами; відчувається дефіцит маркетингових досліджень, низька питома вага витрат на інноваційну діяльність у капіталовкладеннях і т.п..

Зрештою, розвиток інноваційного ринку стримується недостатніми темпами створення недержавних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій.

Для ефективного розвитку інноваційного ринку потрібна реалізація широкого спектра заходів: забезпечення фінансування ресурсами пріоритетних напрямків наукових розробок, розширення джерел фінансування на основі спеціальних цільових, венчурных фондів, створення механізмів державного стимулювання ефективного використання приватних і іноземних інвестицій у наукомісткі області, у пріоритетні науково-технічні розробки, зменшення импортозалежності економіки, а також розширення форм інфраструктури інноваційного ринку (технопарки, наукові центри, торговельні інноваційні біржі, використання можливостей маленького і середнього бізнесу).

3.1 Механізми подолання негативних тенденцій розвитку трансферу технологій

• створення консорціумів, в рамках яких, вчені отримають більше шансів знайти бізнес-партнера та ресурси для розробки оригінальних технологічних продуктів,придбавши практичний досвід інших країн та успішні історії взаємодії з промисловістю

• створення релей-мережі розміщує в своїх публічних базах як пропозиції, так і запити на технології . Організація максимально можливої кількості контактів між потенційними постачальниками та споживачами технологій

Рішення проблеми

• для університетів промисловості

державним науково-дослідним організаціям необхідно навчитися краще керувати своєю ІС

державні науково-дослідні організації та фірми повинні встановити довгострокові відносини, при яких обидві сторони отримують вигоду, яка не залежить від успіху окремо взятого проекту щодо виконання наукових досліджень і розробок

• для тих, хто розробляє політику

необхідно посилити і підтримати державні науково-дослідні організації в їх партнерство з промисловістю;

дати університетам достатньої автономії, щоб вони змогли найняти досвідчених співробітників по ТТ на конкурсній основі;

поощряти об'єднання ресурсів ТТ між університетами;

критерій оцінки вчених повинен включати таку діяльність, як патентування та спільну діяльність з промисловістю

• для малих і середніх підприємств

через підвищення рівня поінформованості та програми навчання;

через податкові пільги або субсидії, або зниження витрат на охорону ІС

через консультаційні послуги або аудит ІВ;

через посередницькі послуги (потенційні ліцензіари і ліцензіати), ліцензійні контракти.

Висновок

В глобалізованому економічному просторі міжнародний трансфер технологій відбувається не лише між державами, які знаходяться на одному рівні економічного розвитку, але й країни, що розвиваються, також можуть бути реципієнтами технологій, тому необхідно висвітлити основні аспекти трансферу технологій у напрямку від центру до периферії світового господарства. Актуальність цього дослідження полягає у можливості пошуку бар'єрів на шляху скорочення технологічного відставання країн, що розвиваються.

Розвинені країни та країни, що розвиваються, значно відрізняються своїм технічним рівнем, інженерною історією і технологіями, які відповідають їх факторній забезпеченості. Для трансферу технологій важливим є технологічний розрив між розвиненою державою і країною, що намагається адаптувати технологію.

З одного боку більший розрив є передумовою того, що більша кількість технологій може бути передана в країну, що розвивається, проте такі технології повинні бути достатньо відомими для створення попиту на них.

Проекти, що раніше були невідомі, завдяки торгівлі стають доступними для більшої кількості гравців з різних країн. Завдяки опредмеченій природі технології в даному випадку це приводить до поширення технології для більшої кількості її потенційних користувачів.

З іншого боку, на мою думку, чим більше технологічний розрив, тим складніше буде розуміння провідної технології, тому в даному випадку частіше відбувається трансфер застарілих технологій, які ближче до технологічно рівня країни-реципієнта і в залежності від швидкості адаптації технології технологічний розрив буде скорочуватись або зростати.

Дані точки зору є справедливими, тому досить складно визначити домінуючий фактор. Проте, оскільки країна, що розвивається, буде одержувати скоріше застаріле знання, то з огляду на вирішальну роль інноваційних технологій у збільшенні ВВП на душу населення, дані країни так ніколи і не досягнуть рівня розвинутих країн. Наполягають, що географічна відстань істотно впливає на трансфер технологій. Проте інтенсивність міжнародної торгівлі зменшує цю залежність, оскільки накопичення знань через торгівлю не залежить від географічних відстаней.

Також важливе значення має сумісність культур або обладнання країни-реципієнта і країни-цедента. Технології і підходи до вирішення окремих проблем в різних культурах повинні бути сумісними. Одержання технологій стороннього культурного походження країнами, що мають інші ідеї, деяким чином забарвлюється і ускладнюється культурним фоном.

Довгострокові торгові відносини та відсутність географічної віддаленості приводять до вирівнювання «технологічних пакетів». Результати впровадження технології, одержаної країною, що розвивається, від розвиненої держави також залежать і від рівня підготовки робочої сили першої, оскільки виробництво продукції на складному устаткуванні малокваліфікованою робочою силою приводить до зниження продуктивності, тому в окремих випадках впровадження інноваційних технологій у країнах з некваліфікованою робочою силою може обумовити тільки збитки.Basu і Weil також наголошують і на доречності технології з точки зору капіталоозброєності праці. Згідно із більшість інноваційних технологій є несумісними для використання у країнах, що розвиваються.

Отже, у випадку трансферу технологій до країн, що розвиваються, існує декілька обмежуючих даний процес факторів, природа яких полягає у специфіці таких країн. Для скорочення технологічного розриву необхідне істотне покращення окремних системних елементів. Так слабка наукова сфера даних держав обумовлює неготовність до адаптації інноваційних технологій та нестачу кваліфікованих кадрів. Більш того наявні потреби більшості країн, що розвиваються не потребують впровадження провідних технологій. Тому, ймовірно, для більшості таких країн скорочення технологічного розриву виглядає малоймовірним.

Список використаної літератури

1. Д. А. Мищенко ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ТЕХНОЛОГИЙ статья.

2. http://en.wikipedia.org/wiki/Knowledge_spillover

3. http://prof.cau.ac.kr/~glee/papers/EER_glee04.pdf

4. http://www.oecd.org/dataoecd/51/53/41373470.pdf

5. Fonseca A.; Flintsch G.; Garving M., S.E., and Reza B, Contemporary Network Theory:

6. Barabasi, A., Scale-Free Networks. Scientific American, 2003(288): p. 60-69.

7. Grubesic, T.a.M., Alan T., Vital Nodes, International knowledge spillover , 2006. 96(1): p. 64-83.

8. Rodrigue, J.-P.C.C.a.S.B., International Technology spillover

International technology transfer. 1998, New York: Routledge. 248.

9. Barabasi, A., Linked: The New Science of Networks 2002, Cambridge, MS: Pesseus Publishing.

10. Blomstrцm, Magnus & Sjцholm, Fredrik, 1998. "Technology, Transfer and Spillovers: Does Local Participation With Multinationals Matter?," CEPR Discussion Papers 2048, C.E.P.R. Discussion Papers.

11. Blomstrцm, Magnus & Kokko, Ari, 1996. "Multinational Corporations and Spillovers," Working Paper Series in Economics and Finance 99, Stockholm School of Economics.

12. Grossman, Sanford J & Hart, Oliver D, 1986. "The Costs and Benefits of Ownership: A Theory of Vertical and Lateral Integration," Journal of Political Economy, University of Chicago Press, vol. 94(4), pages 691-719, August.

13. Lambert, J.H., Priya Sarde, Terrorisim Scenario Identification by Superposition of Infrastructure Networks. Journal of Infrastructure Systems, ASCE, 2005. 11(4): p. 211-220.

14. Blacksburg, Blacksburg 2046 Comprehensive Plan. 2001.

15. Findlay, Ronald, 1978. "Relative Backwardness, Direct Foreign Investment, and the Transfer of Technology: A Simple Dynamic Model," The Quarterly Journal of Economics, MIT Press, vol. 92(1), pages 1-16, February.

Размещено на Allbest.ru

...