Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сьогодні важливим та актуальним питанням розвитку світового господарства є розвиток інвестиційної діяльності, залучення та використання іноземних інвестицій. Майже всі країни світу спрямовують свої зусилля на підвищення інвестиційної привабливості іноземних інвестицій та збільшення їх обсягів в національну економіку.

Актуальність обраної тематики пояснюється тим, що сьогодні в умовах глобалізації національний економічний розвиток залежить від здатності ефективно використовувати не тільки традиційні, але інтернаціоналізовані ресурси і чинники виробництва постіндустріального суспільства. Це, у свою чергу, забезпечується за умов реалізації моделей відкритої економіки, адаптованих до внутрішніх особливостей та зовнішнього еволюційного середовища. Міжнародне інвестування відіграє при цьому провідну роль. Воно формує канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технологічних і організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі.

Метою написання курсової роботи за обраною тематикою є визначення причини і сутності міжнародного руху капіталів та міжнародних інвестицій, дослідження форм міжнародних інвестицій та надання їх характеристики, вивчення закономірностей та особливостей міжнародного руху капіталів в сучасних умовах, дослідження форм й методів регулювання міжнародного інвестування на національному і міжнародному рівнях, визначення проблем міжнародного інвестування та шляхів їх подолання.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: визначити причини і сутність міжнародного руху капіталів та міжнародних інвестицій, дослідити форми міжнародних інвестицій та надати їм характеристику, проаналізувати економічні ефекти іноземних інвестицій для країни, вивчити закономірності та особливості міжнародного руху капіталів в сучасних умовах, охарактеризувати Україну в глобальній системі міжнародного руху капіталів, визначити форми і методи регулювання міжнародного інвестування на національному і міжнародному рівнях, визначити основні проблеми в сфері міжнародного руху капіталів в умовах сучасних трансформаційних процесів та запропонувати шляхи розвитку міжнародного інвестування в посткризовий період.

Об'єктом дослідження є міжнародні інвестиції, їх сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку.

Теоретичні та практичні аспекти міжнародного інвестування досліджувались у працях провідних вітчизняних вчених: В. Волошина, М. Денисенка, О. Гаврилюка, П. Гайдуцького, В. Гейця, Б. Губського, Б. Данилишина, В. Загорського, С. Захаріна, Л. Катана, В. Кузнєцова, Т. Проценко, С. Реверчук, Д. Степанова У. Шарп, В. Солдатенко, В. Федоренко та інших. Також дослідження здійснювали зарубіжні вчені-економісти: Р. Барроу , Л.Дж. Гітман, У. Шарп та ін.



Розділ 1. Теоретичні підходи міжнародних інвестицій

1.1 Міжнародні інвестиції: сутність, структура та форми

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб'єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов'язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва - ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг. Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості і товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди [4, с. 21].

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни. З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експорту орієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці. [24]

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії: Теорія ринкової влади С. Хаймера - суб'єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані «захисні інвестиції»: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках. Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору - головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Інфраструктура міжнародного ринку капіталів складається з:

- кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;

- кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;

- інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;

- великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних суб'єктів;

- страхових компаній; 

- громадських емітентів;

- інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами. [25]

Вивіз капіталу - найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі.

В умовах глобалізації економіки і фінансів суттєвого значення набуває залучення інвестицій на міжнародних фінансових ринках, які є надзвичайно диверсифікованими і конкурентними для позичальників. Необхідність такого залучення пояснюється тим, що більшість країн мають обмежені внутрішні інвестиційні ресурси.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливішими з них є:

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо;

- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів[10].

Міжнародна інвестиційна діяльність зумовлюється експортом інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою одержання прибутку і розширення економічного впливу.

За характером власності вивезений капітал може бути державним і приватним[24].

Розрізняють дві форми вивезення капіталу:

1. Вивіз підприємницького капіталу - його розміщення у виробничі підприємства країн-імпортерів.

2. Вивіз позичкового капіталу - у вигляді позичок, кредитів, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки.

Підприємницький капітал, у свою чергу, поділяється на прямі і портфельні інвестиції[10].

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинених країнах вважається 10% об'єкта інвестування. Однак інвестиція може не бути прямою, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об'єктом. І, навпаки, інвестиція може бути прямою і з меншою часткою участі, але вона повинна забезпечувати реальний вплив на прийняття рішень об'єкта інвестування.

Економічна історія свідчить про поступову зміну ставлення країн та урядів до іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. Після Другої світової війни більшість країн розбудовувала економіку власними силами (Японія законодавчо обмежувала масштаби участі іноземних інвесторів у вітчизняній економіці). У 80-90 роки ставлення до іноземних інвесторів змінилося. У США, Франції, Німеччині, Великобританії іноземний капітал відіграв значну роль у піднесенні економіки. Сьогодні ця тенденція особливо характерна для індустріальних країн Південно-Східної Азії. Країни, що відкрили свою економіку для ПI, досягли більших успіхів, ніж ті, що обмежували діяльність транснаціональних компаній. Яскравим прикладом того є Китай.[1]

Міжнародні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку[2].

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

- прямі іноземні інвестиції;

- портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції ( далі ПІ) - капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об'єктом розміщення капіталу і відповідний доход [2]. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу. [2]

ПI за міжнародною класифікацією поділяються на:

- вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

- реінвестування прибутку;

- внутрішньо-корпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями [7, с. 43].

Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого - тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високо монополізовані галузі, великі й найбільші корпорації. 

Інвестування може здійснюватися різними методами:

- через розвиток контрактних форм співробітництва;

- злиття і придбання підприємств;

- створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств [10, с. 447].

Контрактні (неакціонерні) форми інвестування:

1. Експорт-імпорт - торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.

2. Ліцензування - купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті - періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, пов'язаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів - одноразових платежів за ліцензію.

3. Франчайзинг - це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі.

4. Контракти на управління - є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери - найважливіший актив фірми.

5. Підрядне виробництво - зв'язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами).

6. «Проекти під ключ» - це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції. [19]

Привабливість контрактних форм інвестування полягає утому, що вони здатні захистити активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:

а) втрату контролю;

б) можливе неадекватне використання ліцензій;

в) можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

1.2 Закономірності та особливості міжнародного інвестування в сучасних умовах

Міжнародний рух капіталу в світо-господарському просторі є най динамічнішою формою економічної глобалізації. Термін «капітал» вживається у множині,оскільки рух капіталу між країнами не односторонній і в цьому русі приймає участь капітал різноманітних форм і видів. Сьогодні на міжнародному ринку цінних паперів функціонує капітал обсягом близько 20 трлн. доларів США. Щорічний обсяг міжнародних кредитів складає близько 15 трлн. доларів США, а прямих іноземних інвестицій близько 500 млрд. доларів США. Зазначені дані є свідченням реальних масштабів міжнародного руху капіталу (без урахування нинішньої фінансово-економічної кризи). Тому вивчення суті та основних проблем міжнародного руху капіталу є нагальним питанням будь-якої держави і займає чільне місце в міжнародній економіці.[12]

Рух капіталу зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку,зокрема окремих держав і регіонів світового господарства. У передовій країні швидше створюється надлишковий капітал, який можна вкласти всередині країни і поза її межами з метою отримання найвищого прибутку. Вивезення капіталу також спричиняється асинхронним характером перебігу капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами,які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та іншими причинами.

За джерелами фінансування розрізняють: державний, недержавний (приватний,груповий), наддержавний види вивозу капіталу.

В межах державного капіталу розрізняють такі форми капіталу, як: позики, дари (гранти), допомоги тощо.

Недержавне вивезення капіталу може здійснюватись юридичними і фізичними особами, приватними (окремим індивідом або сім'єю) чи груповими інвесторами у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів та ін. [11]. Паралельно надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які містять певні інвестиційні можливості. Специфічним різновидом державного капіталу є капітал міжнародних економічних організацій (МВФ, Світового банку тощо), який формується з внесків країн-членів і використовується по рішенню їх керівних органів.

Так, у середині 90-х років XX століття норма прибутку американських ТНК в країнах, що розвиваються, була приблизно у 2 рази вища, ніж у США. Причиною цього є наявність дешевої робочої сили, сировини тощо. За даними звіту ЮНКТАД, у світі діють 64 тис. ТНК, які мають 870 тис. зарубіжних філій, а обсяг прямих інвестицій оцінюється у 7 трлн. дол. Капітал вивозять у двох основних формах -- підприємницькій і позичковій. Загальну суму функціонуючого за кордоном капіталу утворюють іноземні інвестиції. Згодом їх джерело зростає за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., приблизно 40% з яких припадало на Великобританію - 18 млрд. дол., на Францію -- 9 млрд. дол., Німеччину -- 5,8млрд.дол., на США -- лише 3,5 млрд. дол.[11]

Після Другої світової війни (з якої США вийшли значно сильнішими, а інші країни ослабленими) іноземні інвестиції становили майже 60 млрд. дол., в 1970 р. -- 285 млрд. дол.,в тому числі США -- майже 150 млрд. дол. (53 % загальної суми), Великобританії -- 49млрд. дол., Франції -- 19 млрд. дол. Протягом періоду з Першої світової війни до 1970 р. в процесі іноземного інвестування проявилась дія закону нерівномірності, що засвідчило витіснення США Великобританії з першого місця, Нідерландами Франції з третього місця(1914--1938), усунення Німеччиною Франції з третього місця після 1952 р. (після Другої світової війни і до 1952 р. З Німеччини було заборонено вивозити капітал, та ін.) Після розпаду колоніальної системи основна частина іноземних інвестицій спрямується у високо розвинуті країни, що є ознакою посиленого процесу інтернаціоналізації капіталу та дії закону інтернаціоналізації виробництва. Так, прямі американські інвестиції в Західну Європу в 1970 р. становили приблизно 25 млрд. дол., а інвестиції цих країн в США -- 10 млрд. дол.[12]

Наприкінці ХХ ст. на початку XXI ст. США міцніше закріпили своє лідерство у вивезенні підприємницького капіталу. Так, з 1992 р. по 2002 р. обсяг накопичених ними за кордоном прямих інвестицій збільшився у 2,7 рази і становив 22% від загального обсягу цих інвестицій у світі, тоді як частка Великобританії складала 15%, Франції - 9,5 % Німеччини -8,4% Нідерландів - 5,2%, Японії - 4,8%. Процес вивозу капіталу розширюється й приймає все більше організовані форми. Сьогодні рух капіталу по країнах і галузях господарства багато в чому визначає структуру сучасного світового господарства, відносини між окремими його складовими частинами й перетворює фінансові ринки в найважливіший фактор світової економіки.[12]

Таблиця 1. Міжнародні потоки капіталу. в млрд. дол. Джерело: [12]

На початку ХХІ ст. сумарний обсяг світового ринку капіталів майже досяг обсягу світового ВВП. Капіталізація світових фондових ринків становила 37,6 трлн. дол., активи комерційних банків - 55,7 трлн. дол., вартість боргових зобов'язань - 58,9 трлн. дол. З 1990 по2005 рр. міжнародне банківське кредитування зросло з 6,2 трлн. дол. до 15,2 трлн. дол., або більш ніж у 2,5 рази. Сумарна вартість цінних паперів, що оберталися на міжнародних ринках за цей період зросла з 1,5 трлн. дол. до 14,6 трлн .дол.

Рис. 1. Динаміка міжнародних ринків капіталу, % до світового ВВП. Джерело [11]



Найважливішу роль серед різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Оскільки їх суб'єкти здійснюють постійний контроль над цим капіталом (капіталом в позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер), прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); дають право безпосереднього контролю (за наявністю контрольного пакету акцій), або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакету), внутріфірмових позик або внутріфірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних та ліцензійних угод, франчайзингу та ін.). Сьогодні помітною і важливою в міжнародному русі капіталів є чітка тенденція до збільшення частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. Їх головна мета - забезпечення реалізації довгострокового інтересу інвестора стосовно будь-якого підприємства, розташованого в іншій країні.

Таблиця 2. Розподіл надходжень нових прямих іноземних інвестицій між трьома групами країн (5 від підсумку). Джерело: [10, с. 447]

Слід зазначити, що в 90-х роках ХХ ст., особливо в їх другій половині, світ пережив бум прямого зарубіжного інвестування, пік якого був досягнутий якраз на рубежі віків, коли був встановлений історичний рекорд за їх обсягами (табл. 2.2). Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є транснаціональні корпорації. Що стосується провідних держав, то останні використовують експорт капіталу, перш за все, як політичний засіб тиску, а вже потім як економічну допомогу. З міжнародних організацій особливо активна на ринку капіталів Організація країн-експортерів нафти. Міжнародні трансферти капіталів на початку XXI століття щоденно досягали 2 трлн дол., до 10 трлн дол. іноземних вкладів зберігалося в комерційних банках різних країн.

Таким чином, один із головних проявів процесу глобалізації в кінці ХХ- на початку ХХІ ст. - крупно масштабний транскордонний рух капіталу. Міжнародна мобільність капіталу сьогодні отримала настільки значні масштаби, що можна говорити про формування міжнародного ринку ресурсів капіталу з різноманітними видами активів, які обмінюються на ньому. Фінансова глобалізація сьогодні загрожує економічному і політичному суверенітету передусім слаборозвинутих країн, до яких у 90-х роках XX століття увійшла і Україна. Про її динамізм свідчить зокрема те, що на світовому фінансовому ринку на початку 80-х p.p. щоденно знаходилось в обігу близько 60 млрд. дол., а на початку XXI століття від 1,5 до 2трлн дол., причому переважна їх частка не контролюється державою і наднаціональними фінансовими інститутами. Важливо й те, що лише близько 10% таких операцій опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Визначальними рисами сучасної міграції капіталів є підвищення ролі держави в вивозі капіталу; посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами, збільшення питомої ваги прямих іноземних інвестицій.

1.3 Україна в глобальній системі міжнародного руху капіталів

Проблема дослідження міжнародного руху капіталу є однією з нагальних проблем сучасної світової та української економіки. Як показує сучасна світова практика, успішний розвиток економіки не можливий без ефективної організації міжнародного руху капіталу. З точки зору реального економічного змісту міжнародний рух капіталу є визначальним елементом ефективного функціонування світової економіки, розвитку форм і умов міжнародних господарських зв'язків.

В сучасних соціально-економічних умовах розвитку Україна займає незначне місце серед основних європейських країн-імпортерів міжнародного капіталу [8, с. 21]. Така ситуація зумовлена тим, що у розвинутих країнах швидше створюється надлишковий капітал, який можна вдаліше вкласти за межами державних кордонів з метою отримання найбільшого прибутку; маючи більш стійку до економічних криз національну економіку, розвинені держави легше переносять негативні наслідки подібних соціально-економічних криз. Виходячи з цього, тему дослідження можна вважати актуальною для сучасної української економіки.

Розглянемо сучасні тенденції експорту та імпорту капіталу в Україні. Так, у І півріччі 2010 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1782,8 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 66,0% від надходжень І півріччя попереднього року

З країн ЄС надійшло 1179,0 млн. дол.(66,1% загального обсягу), з країн СНД - 418,7 млн. дол. (23,5%), з інших країн світу - 185,1 млн. дол.(10,4%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 534,0 млн. дол.

Таким чином, приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо за І півріччя 2010 р. становив 495,8 млн. дол., що складає 21,0% від рівня відповідного періоду попереднього року.

Проте, зросли обсяги капіталу з Російської Федерації - на 323,4 млн. дол., Кіпру - на 150,7 млн. дол., Люксембургу - на 101,6 млн. дол., Казахстану - на 97,4 млн. дол. та Франції - на 78,2 млн. дол. За рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн та вилучення інвестицій зменшились обсяги капіталу інвесторів зі США на 89,6 млн. дол., Греції - на 45,5млн. дол., та на 77,8 млн. дол. за рахунок курсової різниці та вилучення капіталу - інвесторів зі Сполученого Королівства. [8, с. 23]

Приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - у сумі 591,6 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 84,5 млн. дол. та операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 55,0 млн. дол. У той же час капітал прямих іноземних інвесторів на підприємствах промисловості зменшився на суму 226,5 млн. дол. (за рахунок курсової різниці та вилучення капіталу). Як бачимо, курсові різниці, які змінились у зв'язку із зниженням капітальної вартості багатьох підприємств, є одним із вирішальних факторів, що впливають на загальну ситуацію з міжнародним рухом капіталу в Україні.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні, на 1 липня 2010 р. склав 40402,1 млн. дол., що на 1,2% більше обсягів інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 880,7 дол. США. Інвестиції надійшли зі 126 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 9079,2 млн. дол., Німеччина - 6618,6 млн. дол., Нідерланди - 3929,0 млн. дол., Російська Федерація - 2877,2 млн. дол., Австрія -2591,1 млн. дол., Сполучене Королівство - 2228,1 млн. дол., Франція - 1708,9 млн. дол., Віргінські Острови, Британські - 1333,9 млн. дол., Швеція - 1298,6 млн. дол. та Сполучені Штати Америки -1214,6 млн. дол. [3, с. 52]

На підприємствах промисловості зосереджено 13027,6 млн. дол. (32,3% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної - 11639,0 млн. дол. та добувної - 1088,0 млн. дол.

Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів вкладено 5641,1 млн. дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - 1772,0 млн. дол., машинобудування - 1096,8 млн. дол., хімічну та нафтохімічну промисловість - 1064,9 млн. дол., виробництво іншої не металевої мінеральної продукції - 752,6 млн. дол. У фінансових установах акумульовано 13010,4 млн. дол. (32,2%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку -4378,4 млн. дол. (10,8%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, - 4285,9 млн. дол. (10,6%). [3, с. 53]

У І півріччі 2010 р. з України в економіку інших країн світу спрямовано 629,7 млн. дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді акцій. Обсяг прямих інвестицій з України в економіку інших країн світу, з урахуванням його курсової різниці та утрат капіталу, на 1 липня 2010 р. становив 6764,2 млн. дол., у т.ч. у країни ЄС - 6458,9 млн. дол. (95,5% загального обсягу), у країни СНД - 211,5 млн. дол. (3,1%), в інші країни світу - 93,8 млн. дол. (1,4%). Прямі інвестиції з України здійснено до 47 країн світу, переважна їхня частка, враховуючи привабливість інвестиційного клімату, спрямована до Кіпру. Таким чином, можна зробити висновок, що обсяги прямих іноземних інвестицій з України також зросли у порівнянні з минулим роком. Їх географічна ситуація не змінилась,саме до Кіпру були направлені 93,1% інвестицій . [14]

Позичковий капітал також вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення власності за кордоном. Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 липня 2010 р. становила 5307,8 млн. дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру -1723,4 млн. дол., Німеччини - 630,9 млн. дол., Нідерландів - 615,5 млн. дол., Сполученого Королівства - 269,8 млн. дол., Австрії - 241,0 млн. дол. та Франції - 166,4 млн. дол. Сума кредитів і позик, наданих українськими резидентами підприємствам прямого інвестування, на 1 липня 2010 р. становила 127,1 млн. дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, враховуючи позичковий капітал, на 1 липня 2010 р. становив 45709,9 млн. дол. Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку країн світу, враховуючи позичковий капітал, склав 6891,3 млн. дол. США. [14]

Таким чином, ми можемо констатувати той факт, що в Україні підприємницький капітал істотно переважає над позичковим. Обсяги прямих інвестицій переважають над портфельними. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевих ринків робочої сили. Негативними наслідками є - погіршення платіжного балансу, звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці. Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн-імпортерів є впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявної економічної системи або її вдосконалення. Негативні наслідки цих процесів - поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів.

Виникнення і розширення інтересів країн у спільному використанні капіталу, зокрема зростання частки іноземного капіталу в національних компаніях, не завжди визначається гармонізацією торгівельних відносин. Доведено, що в аспекті інтеграційної взаємодії національних економік, завдяки полівекторності дії факторів міжнародної міграції капіталу, роль об'єктивних закономірностей співробітництва в порівнянні з міждержавними домовленостями є домінуючою, і це характерно для всіх рівнів інтеграції національних економік в процеси міжнародної міграції капіталу.

Президент України у Щорічному посланні до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2011 році» наголошує, що позитивною тенденцією у 2011 році стало відновлення інвестування промисловості[15]. Зростання інвестицій в основний капітал у цей вид економічної діяльності сформувало майже половину загального приросту інвестицій в економіці України. Водночас динаміка інвестування її складників значно відрізнялася. Найбільше зросли інвестиції в добувну промисловість (на 37,5 %) та у виробництво й розподілення електроенергії, газу та води (на 114,7 %). Натомість у багатьох галузях переробної промисловості інвестиційна активність була значно повільнішою чи негативною - зафіксовано зменшення інвестицій в основний капітал на 43,2 % порівняно з попереднім роком у хімічній та нафтохімічній промисловості, тривало падіння інвестицій у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції - на 3,6 %, виробництві коксу та продуктів нафто перероблення - на 28,2 %, оброблення деревини та виробництво виробів з деревини - на 9,7 %.

Низка експортоорієнтованих галузей промисловості подолала спадні тенденції інвестування попереднього року, забезпечивши значний приріст інвестицій в основний капітал у 2011 р. Так, у металургію - вкладено на 54,8 % більше інвестицій, ніж в 2010 р., харчову промисловість - на 29,4 %. Разом з тим високих показників зростання інвестицій досягнуто на підґрунті значного падіння минулого року. Продовжувалося нарощування інвестування машинобудування, в 2011 р. обсяг інвестицій в основний капітал, вкладених у цю галузь промисловості, збільшився на 20,1 %. [16]

Позитивно на пожвавлення інвестиційної діяльності в окремих видах економічної діяльності та галузей промисловості вплинули такі чинники:

- поліпшення фінансового стану вітчизняних підприємств: в 2011 р. зростання прибутків прибуткових підприємств у цілому по економіці становило 1,3 млрд. грн., а кількість підприємств, що одержали прибуток, досягла 64 % від їх загальної чисельності. При цьому найбільшого приросту прибутків досягнуто на підприємствах промисловості - 38,4 млрд. грн., з них добувної промисловості - 22,4 млрд. грн., виробництва та розподілення електроенергії, газу та води - 10,1 млрд. грн., металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів - 4,2 млрд. грн.;

- розширення інвестиційного кредитування. За підсумками 2011 р. відбулося прискорення зростання залишків кредитних коштів у економіці, наданих на цілі інвестиційної діяльності сектору не фінансових корпорацій (крім витрат на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості). Якщо в 2010 р. загальний обсяг таких коштів збільшився на 0,9 млрд. грн., у 2011 р. приріст становив 9,3 млрд. грн. При цьому основного приросту досягнуто за середньо - і довгостроковими кредитами;

- підвищення привабливості вітчизняного акціонерного капіталу та поступове пожвавлення активності на фондовому ринку України: протягом 2011 р. Національною комісією із цінних паперів і фондового ринку зареєстровано на 40 % більше випусків акцій порівняно з відповідним періодом минулого року (на суму 57,8 млрд. грн.), обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств збільшився майже в 3,8 разу, сягнувши 35,7 млрд. грн., що позитивно позначилося на обсягах торгівлі на фондовому ринку;

- поступове подолання кризових тенденцій у будівельній галузі, що здійснює мультиплікативний ефект для інших галузей;

- нарощування державного інвестування, у т. ч. для реалізації інфраструктурних проектів до Євро-2012. Капітальні видатки за рахунок коштів державного бюджету за даними Міністерства фінансів України за підсумками 2011 р. зросли на 48,6 %;

- надходження інвестицій у процесі приватизації національного оператора зв'язку «Укртелеком»: у 2011 р. ФДМУ закінчив продаж 92,79 % державного пакета акцій за ціною 10,6 млрд. грн. [15]

Таким чином, аналізуючи специфіку міжнародного руху капіталу встановлено, що в останні роки спостерігається пошук нових форм і методів аналізу та накопичення певного позитивного досвіду. На сучасному етапі розвитку міжнародного руху капіталу відповідні процеси відбуваються дуже швидко і динамічно. Світові інвестиційні потоки щороку зростають, географія їх постійно розширюється, а Україна є активним учасником міжнародного руху капіталу. З кожним роком обсяги інвестицій з країн світу в різні галузі господарства України зростають. В зовнішньоекономічній діяльності переважає ввезення підприємницького капіталу над позичковим. Але обсяги порівняно з іншими країнами світу невеликі. В зв'язку з цим перед українськими науковцями,управлінцями та практиками стоїть завдання знайти нові шляхи і способи залучення додаткових капіталів в країну, з метою розвитку вітчизняної економіки, які б сприяли становленню її інвестиційної моделі розвиту. Хоча Україна з кожним роком збільшує обсяги інвестицій за кордон, вони все ж таки залишаються незначними. Країна як і раніш є країною-імпортером. Тому, для України пріоритетним напрямком має стати нарощування власного капіталу з метою подальшого його інвестування та створення надлишкового капіталу.

Отже, формування ефективної політики в сфері міжнародного руху капіталу сприятиме становленню України як високорозвиненої, стабільної та процвітаючої держави.

1.4 Форми й методи регулювання міжнародного інвестування на національному і міжнародному рівнях

Зростаюча роль, яку сьогодні відіграє міжнародне інвестування і його основні суб'єкти у розвитку світового господарства, обумовлює необхідність державного регулювання інвестиційних процесів і діяльності іноземних компаній. Перед урядами країн-реципієнтів постають принаймні два питання: як ставитися до іноземного інвестування та іноземних інвесторів, і яким заходам (адміністративним або економічним) віддати перевагу, щоб максимізувати позитивний ефект від діяльності іноземних компаній. [5]

У цілому ж, усі засоби й методи регулювання іноземних інвестицій умовно можна класифікувати наступним чином:

- за цілям регулювання: засоби стимулювання та обмежень;

- за об'єктами регулювання: засоби, що визначають умови первинного доступу іноземних інвестицій в економіку країни-реципієнта, і засоби, що регламентують діяльність вже створених підприємств з іноземними інвестиціями;

- за засобом впливу: безпосередня регламентація або методи загальноекономічного регулювання, які опосередковано впливають на процес іноземного інвестування;

- за характером регулювання: адміністративні та економічні;

- за тривалістю дії: тимчасові й постійні [26].

Як свідчить світовий досвід, на початковому етапі просування іноземної компанії на ринок країни-реципієнта держава застосовує переважно спеціальні заходи регламентації та регулювання діяльності іноземних інвесторів.

Найпоширенішими з них є:

- процедура одержання інвестиційного дозволу, ліцензії на право здійснювати торгівлю цінними паперами та іншими інвестиційними інструментами;

- заборона та обмеження на капіталовкладення у певні галузі господарства, регіони, певні види цінних паперів й інвестиційні активи;

- обмеження на частку іноземної участі в місцевому капіталі (в останні роки обов'язкова більшість або меншість у капіталі втратила важливість), а також на обсяги цінних паперів, що купуються;

- виробничі та інші вимоги, що висуваються до прямих і портфельних інвесторів[25].

При наступній діяльності вже створених компаній з іноземними інвестиціями спеціальні заходи до них застосовуються рідко. Тут регулювання й контроль за діяльністю ТНК здійснюються за допомогою заходів загальногосподарського регулювання:

- встановлення порядку фінансування й репатріації капіталу;

- податкова політика;

- регламентація доступу до участі в приватизації;

- контроль за злиттям і поглинанням та антитрестовське законодавство в цілому;

- заходи спеціального стимулювання й контролю за діяльністю ТНК.

Незважаючи на широкий арсенал засобів, що мають держави для регулювання й контролю за інвестиційною та іншою діяльністю компаній з іноземними інвестиціями, в останні десятиліття уряди багатьох країн стали проводити ліберальнішу політику щодо ТНК, ніж у середині XX століття.

Для залучення іноземних інвестицій багато держав досить активно використовують такий механізм як вільні економічні зони. Крім цієї мети, створення вільних економічних зон переслідує й інші вигоди.

Зокрема:

- забезпечення повнішої зайнятості робочої сили як безпосередньо в економічній зоні, так і за її межами;

- сприяння розвитку відсталих в економічному відношенні районів;

- модернізація технологій і одержання нових ноу-хау;

- навчання власних спеціалістів і робітників новим методам праці;

- організація в економічних зонах таких виробництв, продукція яких йшла б на експорт, не обмежуючи при цьому вже існуючі можливості місцевих підприємств, які діють на внутрішньому ринку тощо[25].

Вільні економічні зони ( далі ВЕЗ) - це обмежені території, у яких діють пільгові економічні умови для іноземних і національних виробників[18].

Сьогодні існують різноманітні класифікації вільних економічних зон, серед яких найчастіше виділяють:

- вільні торгові зони;

- промислові зони;

- банківські і страхові зони;

- технологічні зони;

- комплексні зони[18].

У практиці економічних зон за сучасних умов застосовується широка гама пільг і стимулів для іноземних вкладників капіталу. Як правило, вони залежать від специфічних умов кожної економічної зони. Звичайно, крім скасування мита, передбачаються такі пільги:

- скасування будь-якого оподатковування за умови експортування товару, звільнення від інших податків, насамперед, на нерухоме майно, а також місцевих (обласних) податків, які існують у ряді країн (наприклад, у Південній Кореї компанії, які створені у вільній економічній зоні, у перші п'ять років цілком звільняються від податків, а в наступні три роки сплачують податки за ставкою на 50% нижчою, ніж основна);

- скасування або зменшення прибуткового податку для осіб, що працюють у вільній економічній зоні;

- повне або часткове скасування податків з прибутку зональних підприємств на певний строк і в залежності від ряду умов[23, с. 114].

В сучасних умовах посилюється потреба в координації й розробці на міжнародному рівні єдиних підходів до розв'язання тих чи інших проблем, пов'язаних із міжнародною інвестиційною діяльністю компаній. Наддержавне регулювання здійснюється як через двостороннє, так і багатостороннє співробітництво між державами, а також через механізми функціонування міжнародних організацій і інтеграційних угруповань. З 60-х років XX століття механізм двостороннього й багатостороннього регулювання інвестиційних питань став розвиватися активніше.

Основну роль у цьому процесі відіграли і дотепер відіграють міжнародні організації, насамперед, ООН і її спеціалізовані установи (МВФ, МБРР, ЮНКТАД). Суттєвий внесок у регулювання інвестиційних питань зробили Банк міжнародних розрахунків (БМР), ГАТТ/СОТ, провідні фондові біржі та інші учасники міжнародного ринку капіталів.

Зокрема, у рамках спеціалізованих структур ООН (Комісії ООН з ТНК і Центру ООН з ТНК) понад 20 років велася робота з установлення глобального режиму прямих іноземних інвестицій і діяльності ТНК [26]. Розроблявся так званий Кодекс поведінки ТНК -- міжнародна угода, що була покликана затвердити основні стандарти, принципи й напрями регулювання питань, пов'язаних з інвестиційною та іншою зарубіжною діяльністю ТНК, і дотримання нормам якої було б юридично обов'язковим. Хоча Кодекс поведінки так і не був ухвалений, і країнам не вдалося на глобальному рівні досягти згоди, на міжнародному рівні все ж були вироблені єдині підходи до регулювання окремих напрямів діяльності ТНК, в тому числі пов'язаних з їх інвестиційною активністю. Так, значних успіхів вдалося досягти у питаннях обмежувальної ділової практики, незаконних платежів тощо.

Банк міжнародних розрахунків, МВФ, МБРР та інші міжнародні фінансові організації поряд з розробкою міжнародних домовленостей щодо позичкового капіталу досить активно займаються регулюванням питань руху підприємницького капіталу, насамперед, портфельних інвестицій. Так, БМР часто публікує звіти і дослідження щодо стану справ на ринку боргових зобов'язань і похідних цінних паперів, визначає перспективи розвитку й міжнародні правила їх функціонування.

Плідна робота щодо регулювання міжнародного інвестування здійснюється в рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Ще в 1976 р. були ухвалені два базових документи: Кодекси лібералізації руху капіталу і поточних невидимих операцій і Декларація про міжнародну інвестиційну діяльність і ТНК. В середині 90-х років до них додалася Багатостороння інвестиційна угода.

Усі ці документи містять у собі важливі зобов'язання стосовно поетапної лібералізації операцій, пов'язаних із прямими іноземними інвестиціями та поступовим вирівнюванням режиму, що надається іноземним і національним інвесторам країнами-реципієнтами. Дані документи регулюють досить широке коло питань, які прямо або опосередковано стосуються інвестування. Зокрема, у кодекси включені положення, які визначають основні аспекти права на створення підприємств, є положення щодо лібералізації різних секторів сфери послуг, включаючи банківську справу й фінансові послуги.

Досить ефективними є системи регіонального регулювання іноземних інвестицій і ТНК, які створюються в рамках інтеграційних угруповань чи регіональних організацій. Яскравим прикладом є діяльність Європейського союзу. Уже на початкових етапах інтеграції на порядок денний ставилося питання про необхідність контролю за операціями ТНК. З огляду на всю складність і масштабність завдань з регулювання іноземної підприємницької діяльності, ЄС пішов не шляхом розробки всеосяжного закону, а шляхом прийняття послідовних взаємодоповнюючих директив і регламентів.

Спочатку доцільність використання наднаціональних заходів контролю за ТНК була предметом гострих розбіжностей. Тільки в 1970-х роках намітилися зрушення щодо прийняття конструктивних заходів по даному питанню, і за відносно невеликий термін з'явилися важливі документи, що регулюють різні аспекти діяльності ТНК. Сьогодні практично склалася трьох векторна система впливу на іноземні компанії. Вона охоплює такі напрями:

- гармонізація наднаціонального права компаній і розробка права компаній ЄС;

- формування єдиної політики в області конкуренції;

- розробка спільної податкової політики[20, с. 84].

Робота ЄС, спрямована на регулювання діяльності ТНК, продовжується. Нове обличчя Європи і всього світового господарства потребує додаткової розробки різноманітних документів як у вказаних напрямах, так і в нових сферах.

Необхідно відзначити, що, хоча документи міжнародного й регіонального характеру є важливим інструментом регулювання інвестиційних відносин, вони неспроможні замінити, а лише доповнюють двосторонній підхід до формування загального набору стандартів стосовно питань регулювання міжнародного інвестиційного бізнесу. Розвиток двостороннього співробітництва у сфері іноземного інвестування обумовлюється цілою низкою обставин. Так, наприклад, країни з дуже високим рівнем ризику для здійснення капіталовкладень через двосторонні угоди прагнуть надати гарантії іноземним інвесторам і, таким чином, залучити іноземний капітал для використання в національних інтересах. Завдяки використанню механізмів запобігання подвійного оподатковування держави можуть вирішувати різні проблеми, що виникають між країною-реципієнтом і країною базування, у тому числі у питаннях розподілу й вивозу прибутку.

Проте двосторонні інвестиційні угоди, як правило, не гарантують абсолютного права іноземному інвестору на необмежений доступ до ринку країни-реципієнта. У більшості документів говориться, що інвестиції здійснюються відповідно до законодавства країн, що приймають капітал.

Отже, зберігається прерогатива країни-реципієнта на дозвіл або заборону дій інвестора на її території. Однак, в угодах часто підкреслюється, що сторони полегшують здійснення інвестицій і містять стандартні положення про те, що обидві сторони створюють сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. В цілому, останнє десятиліття характеризується досить активними діями у сфері розробки єдиних підходів до регулювання різних аспектів міжнародної інвестиційної діяльності на дво- та багатосторонньому рівнях.

Розділ 2. практичні аспекти міжнародного інвестування

2.1 Оцінка сучасного стану міжнародного інвестування

Наслідки міжнародної міграції капіталу для країн -- експортерів та країн -- імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) різноманітні та суперечливі. Для аналізу скористаємось схемою, зображеною на рис. 1.1, та зробимо такі припущення:

1. Головною та єдиною причиною міжнародного руху капіталу є різна прибутковість його вкладання у різних країнах.

2. У світі існує дві країни: країна 1, яка має у своєму розпорядженні відносно надлишковий капітал у розмірі О1К та відносно малопривабливі внутрішні інвестиційні можливості; країна 2, яка має недостатній капітал у розмірі О2К та численні можливості для прибуткового його вкладення (наприклад, у нові технології, багаті природні ресурси).

Рис. 2. Економічні ефекти ПІ. Джерело: [6]

3. Криві граничної продуктивності капіталу S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів вкладення капіталу відповідно у країні 1 та країні 2.

4. Якщо міжнародного руху капіталу не існує, то країна 1 інвестує весь наявний в неї капітал всередині країни і отримує дохід з нього (наприклад, відсоток, дивіденд тощо) у розмірі ОД, а країна 2, інвестуючи весь свій капітал у себе, отримує від цього дохід у розмірі ОД2.

5. Всього країни мають у розпорядженні капітал у розмірі Ofi2. [6]

Отже, структура вигод та втрат від міжнародної міграції капіталу ідентична структурі вигод та втрат від міжнародного руху товарів та міжнародної міграції робочої сили: усунення бар'єрів вигідне світу в цілому та тим групам, для яких свобода переміщення означає додаткові можливості, але завдає шкоди групам, для яких свобода означає жорсткішу конкуренцію.

Для країн -- імпортерів капіталу вторинний ефект має багато проявів, часто суперечливих. Імпорт капіталу супроводжується виникненням численних внутрішніх та зовнішніх проблем. На нього впливають структура та спеціалізація виробництва, стан фінансових ринків, рівень конкуренції, становище у соціальній сфері, курс національної валюти. Залежно від цих чинників імпорт капіталу може приводити до тіснішого співробітництва та виступати однією з його форм або загострювати існуючі економічні суперечності між державами, особливо тими, що знаходяться на різних ступенях економічного розвитку.

Таким чином, міжнародний рух капіталу має різні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу.

Позитивним для країн, які вивозять капітал, є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевших ринків робочої сили та інші економічні та неекономічні вигоди, а негативними наслідками цього процесу є погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці і робочої сили в національній економіці, збереження або прогресивна модифікація економічної системи.

...