Проблеми міжнародної трудової міграції в сучасних умовах. Основні міжнародні ринки робочої сили

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ

Проблеми міжнародної трудової міграції в сучасних умовах. Основні міжнародні ринки робочої сили.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародної трудової міграції

1.1 Причини міжнародної міграції трудових ресурсів

1.2 Економічні ефекти міграції

1.3 Сутність та структура міжнародного ринку праці.

Розділ 2. Сучасний стан міграційних процесів трудових ресурсів

2.1 Аналіз масштабів, динаміки і напрямків основних міграційних потоків робочої сили

2.2 Країни-імпортери робочої сили та їх міграційна

2.3 Еміграційна політика країн-експортерів робочої сили

Розділ 3. Місце і роль України в сучасних міграційних процесах трудових ресурсів.

3.1 Динаміка і структура міжнародної міграції робочої сили в Україні

3.2 Проблема інтелектуальної міграції і Україна

3.3 Напрямки вдосконалення міграційної політики в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В останні роки посилюються інтеграційні процеси в усіх сферах міжнародної діяльності, в тому числі і в процесах обміну трудовими ресурсами. Проте самі ці процеси далеко не однозначні і сповнені протиріч. Головним з протиріч розвитку сучасної цивілізації є існування двох протилежних тенденцій: створення різного роду блоків, об'єднань з великою відкритістю економік держав всередині блоків, і подальшим ростом замкнутості таких блоків відносно сторонніх країн, що означає посилення регіоналізації на противагу інтеграційному процесу. Через це всередині таких блоків робоча сила відзначається великою мобільністю, в той час як на шляху зовнішніх по відношенню до таких блоків трудових ресурсів створюються численні перешкоди у вигляді квот, обмежень тощо. Така ситуація породила поряд з офіційною системою міжнародної трудової міграції досить потужну аналогічну систему нелегальної трудової міграції.

В усіх без винятку країнах з перехідними економіками (та й у всіх країнах взагалі) сьогодні йде інтенсивне дослідження всіх аспектів інтеграції в глобальну економічну систему в тому числі і в світовий ринок трудових ресурсів. Як свідчить світовий досвід (Греція, Португалія) нехтування міграційними процесами може призвести до негативних наслідків - депопуляції населення. Через це дослідження стану розвитку світового ринку трудових ресурсів і загальних тенденцій міжнародної міграції робочої сили є надзвичайно злободенними. Це і визначає актуальність теми даної роботи. Окремо слід вказати, що в силу свого географічного положення Україна знаходиться на перехресті потоків нелегальної міграції з різних регіонів світу до Західної Європи, що зумовлює актуальність окремого вивчення і цього виду трудової міграції. І ще один аспект міжнародної міграції має надзвичайну, можна сказати стратегічну актуальність для пострадянських країн і, в тому числі, для нашої держави - це інтелектуальна трудова міграція, яка фактично зараз неконтрольована і призвела до кадрового спустошення цілих наукових галузей (Україну лишили вже близько 500 докторів наук). Вивчення причин, напрямків та тенденції цього виду міграції дозволить виробити ефективні контрзаходи такому руйнуванню наукового потенціалу країни.

Метою даної роботи є вивчення сучасного стану та тенденцій розвитку глобальної системи міжнародної міграції трудових ресурсів та місця, яке займає в ній Україна.

Для досягнення мети роботи вирішувалося ряд завдань:

? проаналізувати головні причини виникнення міжнародної міграції трудових ресурсів та економічні ефекти таких міграційних потоків;

? дослідити стан сучасного світового ринку праці та виділити головні тенденції його розвитку;

? розглянути місце і роль України в системі міжнародної міграції робочої сили, виділити причини і наслідки включення нашої країни в активний міжнародний обмін трудовими ресурсами.

Предметом даної роботи є сукупність теоретичних та практичних положень, які є основою поняття світового ринку праці та міжнародних міграційних процесів трудових ресурсів.

Об'єктом дослідження являється міжнародний ринок трудових ресурсів та тенденції його розвитку.

Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків.

В першому розділі проводиться дослідження сучасного розуміння причин міжнародної трудової міграції, аналізується вплив міжнародної міграції на економіку країн-імпортерів та країн-експортерів трудових ресурсів, тенденцій розвитку світової торгівлі, світових торгових потоків та наслідків глобалізації світової торгівельної системи для України. Окремо розглядається сутність та структура міжнародного ринку трудових ресурсів.

В другому розділі розглядається сучасні тенденції міжнародної міграції трудових ресурсів, проводиться виділення головних напрямків міжнародної трудової міграції. Окремо звертається увага на міжнародну міграцію інтелектуальних трудових ресурсів.

Третій розділ присвячено розгляду обсягів та напрямків міграційних потоків робочої сили в яких приймає участь Україна. Окремо досліджуються питання щодо ролі і місця України в системі нелегальної міжнародної міграції трудових ресурсів та інтелектуальної міграції з України.

В роботі використовувалися праці українських, російських та закордонних фахівців, статистичні матеріали, аналітичні доповіді.

Розділ 1. Сутність, причини, наслідки трудової міграції

1.1 Причини міжнародної міграції трудових ресурсів

Міжнародна трудова міграція - це переміщення з однієї країни в іншу робочої сили. Це і добровільні мігранти, що користаються правами і можливостями, наданими їм світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання і роботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають рідні оселі не по своїй волі, а під тиском обставин. Масштаби потоків і драматизм положення таких мігрантів в окремі історичні періоди, і роки перетворюються в глобальні проблеми. Їхнє вирішення вимагає широкого міжнародного співробітництва.

Однієї з основних теоретичних робіт з міграції можна вважати роботу Ravenstein (1885), у якій були сформульовані основні закони міграції. Близьке до сучасного визначення міграції, класифікація факторів, що впливають на міграцію, а також основні гіпотези про вплив на обсяг і характеристики міграційних потоків, чисельність і склад мігрантів сформульовані в роботі [8] . Відповідно до цієї роботи (Lee) , міграція -- це постійна чи майже постійна зміна місця проживання. Це визначення не накладає ніяких обмежень на відстань, на яку відбувається переміщення, на добровільну чи примусову природу зміни місця проживання, і не робить розходжень між внутрішньою і зовнішньою міграцією.

Оскільки метою аналізу є фактори і результати міжнародної міграції трудових ресурсів, то, надалі ми не будемо брати до уваги переїзд жителів усередині регіонів.

Незалежно від того, на яку відстань здійснюється міграція, і з якими складностями ця міграція сполучена, її можна охарактеризувати старим і новим місцем проживання, а також проміжними перешкодами (бар'єрами) для міграції, у число яких входять, наприклад, відстань переміщення і, відповідно, витрати на переїзд. На додаток до цьому Lee виділяє персональні фактори, що можуть по якихось особистих причинах притягати чи відштовхувати мігрантів. Як приклади можна привести кліматичні і географічні умови, оподатковування, якість надання суспільних благ (система охорони здоров'я, утворення й ін.).

Аналізуючи розходження в умовах проживання на новому місці в порівнянні зі старим, можна відзначити, що оцінки умов проживання самими мігрантами часто зміщені на користь старого місця проживання. Це може бути викликано економічними, соціальними і психологічними витратами облаштованості на новому місці, прихильністю до старого місця проживання, а також особливостями життєвого циклу, - зі старим місцем проживання часто зв'язана початкова частина циклу, що характеризується в середньому гарним здоров'ям і відсутністю обтяжливих обов'язків.

Розглядаючи обсяг міграції, Lee у своїй роботі висуває наступні гіпотези:

1. Обсяг міграції в межах однієї території залежить від різнорідності вхідних у неї регіонів, - міграція невелика там, де регіони можна вважати однорідними по своїх характеристиках.

2. Обсяг міграції залежить від різнорідності населення регіонів, - міграція невелика між регіонами зі схожим культурним і національним складом населення.

3. Обсяг міграції залежить від складності подолання проміжних перешкод, включаючи відстань переміщення, витрати на переїзд, - чим складніше переміщення з одного регіону в інший, тим менші міграційні потоки рухаються по цьому маршруті.

4. Відсутність природних чи штучних (адміністративних) бар'єрів для міграції приводить до збільшення міграційних потоків.

5. Обсяг міграції залежить від економічної стабільності на даній території, - з підвищенням невизначеності і збільшенням нестабільності підвищується і міграційна активність населення.

На додаток до цього як характерні риси міграційних потоків можна відзначити, що міграція рідко буває хаотичною (різнонаправленою) і зазвичай відбувається по визначених маршрутах (напрямкам). При цьому для кожного значного потоку міграції звичайно спостерігається потік міграції в зворотному напрямку.

Аналіз міграційних потоків з погляду їхнього впливу на переміщення людського капіталу можна проводити, вважаючи міграцію інвестиціями в людський капітал. Витрати на ці інвестиції порівнюються з доходами, що одержить від них індивід протягом життя. Якщо вигоди перевищують витрати, індивід буде мігрувати, вибираючи нове місце проживання, що принесе найбільші доходи. Вигоди і витрати можуть бути як грошовими (наприклад, вартість переїзду), так і психологічними (наприклад, витрати, зв'язані з перебуванням вдалині від родини і друзів).

Масова міграція стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства другої половини ХХ століття. Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудовий, сімейної, рекреаційної, туристичної й ін. Міжнародний ринок робочої сили охоплює різнонапрямлені потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні і регіональні ринки робочої сили. Міжнародний ринок праці існує у формі трудової міграції.

На початок 2010 р. у світі нараховувалося більш 220 млн. трудящих-мігрантів проти 3,2 млн. у 1960 р. [10]. Якщо вважати, що на кожного трудящого-мігранта приходиться 3 утриманці, то чисельність мігруючого населення в середині 90-х років перевищує 100 млн. чоловік.

Міжнародний ринок робочої сили існує поряд з іншими світовими ринками: наприклад, товарів і послуг, капіталу. Робоча сила, переміщаючи з однієї країни в іншу, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію.

Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвитих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють з'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у регіони з надлишками трудових ресурсів.

Розвиток засобів транспортного зв'язку, у свою чергу, сприяє істотному розвитку міжнародної трудової міграції.

Основу міграційних потоків складають робітники, у меншому ступені, службовці.

Міжнародна трудова міграція спочатку виникає як стихійне явище, але поступова держава охоплює її своїм регулюванням. Разом з тим до останнього часу в міжнародній трудовій міграції зберігається значний елемент ринкової стихії.

У середині ХІХ століття було відзначено саме значне явище в історії сучасної міграції населення. У 40-і роки ХІХ сторіччя відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, унаслідок т.зв. «картопляного голоду»

Широкомасштабна міграція на початку 80-х років ХІХ в. з Італії і країн Східної Європи в США була зв'язана з падінням цін на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США і знову набрав силу в ході економічного пожвавлення. міжнародний міграція трудовий робочий

Причинами широкомасштабної міграції робочої сили стали аграрне перенаселення в деяких європейських країнах, безробіття, більш сприятливі умови роботи в США і, звичайно, сприятливі умови для широкого розвитку власної справи, підвищенням рівня життя.

Нова хвиля міграції з Європи в США відзначена в 20-і роки. До вже згаданих причин варто додати труднощі післявоєнного життя в Європі.

Після 2-й світової війни відзначають три нових потоки в міграції робочої сили в США. По-перше, це «відплив умів», стійкий потік висококваліфікованих фахівців і членів їхніх родин у Північну Америку. По-друге, потоки біженців з Угорщини (1956 р.) і з В'єтнаму (1974-1975 р.). По-третє, самим великим потоком цього періоду є наплив робочої сили з Мексики і країн Карибського басейну.

Якщо в перших двох випадках причини були головним чином політичні, переселенські, то в останньому випадку - чисто економічні.

Міжнародний поділ праці як вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різного обсягу і кваліфікаційного складу [10]. Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов'язково має на увазі його наступну кооперацію - заснований на міжнародному поділі праці стійкий обмін між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбуватися вона може в двох формах: міжнародного обміну товарами (міжнародної торгівлі), здійсненими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці - міжнародної трудової міграції.

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, що відбуває між регіонами однієї держави, і зовнішню міграцію, що торкається кілька країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією робочої сили і її економічних причин. Основні поняття, використовувані при вивченні проблем міжнародної міграції [11,12]:

Міграція робочої сили - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.

Імміграція - в'їзд працездатного населення в дану країну через її межі.

Еміграція - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо - різниця імміграції з країни й еміграції в країну.

“Витік мозків” - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч назад і за минуле з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Першим масовим переміщенням трудящих у новий час став цілеспрямоване завезення рабів з Африки на Американський континент, у результаті чого в XVІІ-XІX ст. населення Африки не тільки не збільшилося, але і скоротилося. Після заборони рабства в США почалася друга велика хвиля еміграції з країн Старого світла в країни Нового світла. Якщо в першій половині минулого століття переважала міжнародна міграція промислових робітників, то до кінця минулого сторіччя найбільш активними мігрантами стали розорені селяни. Після Другої світової війни на світовий ринок праці вийшли науково технічна інтелігенція і кваліфіковані робітники.

1.2 Економічні ефекти міжнародної міграції робочої сили

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам, що приймають робочу силу , так і тим, що її поставляють. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічні проблеми.

На праці іммігрантів тримаються цілі галузі промисловості: у Франції ? зайнятих у будівництві і 1/3 в автомобілебудуванні - іммігранти, у Бельгії половина всіх гірників - іммігранти, у Швейцарії 40% будівельників - іммігранти). Найбільше активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, робить на темпи економічного росту, її причиною є розходження в оплаті праці між країнами. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграції приводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, з якого відбувається еміграція, залишається колишнім чи, у всякому разі, не погіршується.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідки трудової міграції.

Насамперед враховується, що процеси трудової міграції сприяють зм'якшенню умов безробіття, появі для країни-експортера робочої сили додаткового джерела валютного доходу у формі надходжень від емігрантів, а також придбанню ними знань і досвіду. Після повернення додому вони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи зароблені кошти у власну справу, створюючи додаткові робітники місця.

До негативних наслідків трудової міграції варто віднести тенденції росту споживання зароблених за кордоном коштів, бажання приховати одержувані доходи, «відплив умів», іноді і зниження кваліфікації працюючих мігрантів і т.п.

Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описують як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США, Канада й Австралія - країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів - гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням, у результаті припливу іммігрантів, реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів - іммігранти. Іммігранти займають місця в секторах, що виробляють торгові товари, що у противному випадку могли б перейти до місцевих робітників, які у результаті виявляються витиснутими із секторів, що виробляють торгові товари.

Але країни, що приймають робочу силу, одержують при цьому наступні переваги:

підвищується конкурентноздатність вироблених країною товарів унаслідок зменшення витрат виробництва, зв'язаних з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

іноземні робітники, пред'являючи додатковий попит на товари і послуги, стимулюють ріст виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

при імпорті кваліфікованої робочої сили приймаюча країна заощаджує на витратах на утворення і професійну підготовку;

іноземні робітники часто розглядаються як визначений амортизатор у випадку криз і безробіття. Вони першими можуть бути звільнені;

іноземні працівники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) затверджує, що іммігранти поліпшують демографічну картину розвитих країн, що страждають старінням. В Франції, Німеччині, Швеції 10% усіх немовлят з'являються в родинах переселенців. У Швейцарії - 24%, а в Люксембурзі - майже 38%. Разом з тим, хоча сповільнюється загальний темп старіння населення країни, на співвідношення народжуваності і смертності корінних жителів ця статистика не впливає ніяким чином.

Не можна не сказати і про деякі негативні моменти, зв'язаних з імпортом робочої сили. До них варто віднести виникнення елементів соціальної напруженості в суспільстві (при занятті тих робочих місць, на які претендують місцеві працівники), міжнаціональна ворожість і ін.

Країни що експортують робочу силу, у свою чергу, також отримують цілий ряд переваг. Основні з них наступні.

1. Експорт робочої сили розглядається як важливе джерело надходження ВКВ у країну.

За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів складає 20%, послуг - 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Так, що була Югославія в 80-і роки мала надходження від експорту товарів і послуг щорічно близько 10 млрд. дол., фактичний прибуток від цього експорту складав приблизно 2,5 млрд. дол. Від експорту ж робочої сили тільки у виді перекладів країна одержувала 3,5 млрд. дол., а після повернення працівників додому з-за кордону ще стільки ж. У підсумку, фактичні надходження досягали 7 млрд. дол. Експорт робочої сили є фактично головним джерелом валюти для Югославії.

2. Експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруги в країні.

3. Безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці й ін.

У той же час країни-експортери капіталу зіштовхуються і з деякими негативними явищами. Головне - це «витік мозків», відтік кваліфікованих, ініціативних кадрів, настільки необхідних національній економіці [7, 10].

Отже, процеси трудової міграції діють і з позитивної і з негативної сторони як на країни-експортери робочої сили, так і на країни-імпортери.

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивного ефекту, одержуваного країною в результаті трудової міграції, використовують засоби державної політики. Прорахунки у виборі орієнтирів міграційної політики викликають небажану реакцію у виді росту нелегальної міграції і наступної соціальної активності мігрантів, що повертаються.

1.3 Сутність та структура міжнародного ринку праці

Світовий (міжнародний) ринок праці -- це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях [12].

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами:

по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу;

по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах.

Головні серед них:

— умови праці, способи найму і звільнення працівників;

— оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

— надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;

— соціальне страхування;

— надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва -- капіталу і праці [15, 10]. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5--10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу [10, 12]. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовувані до вимог наймачів. У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти (Рис.1.2). Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг).

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1. Два основні сегменти міжнародного ринку праці

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці -- робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, вдавшись до депортації [3].

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям -- людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.) [10].

Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво [1].

Розділ 2. Сучасний стан міграційних процесів трудових ресурсів

2.1 Аналіз масштабів, динаміки і напрямків основних міграційних потоків робочої сили

Друга половина XX ст. характеризується різким зростанням міжнародної міграції з економічних причин. Хоча сучасним міграціям властиві, порівняно з великим переселенням народів у минулому, відносно скромніші розміри, але, враховуючи їх високу територіальну концентрацію й специфіку використання праці працівників-мігрантів, вони відіграють досить суттєву роль у системі міжнародних економічних відносин, слугуючи засобом міждержавного перерозподілу робочої сили в межах всесвітнього господарства.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії [12].

Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:

міграція з країн, що розвиваються в промислово розвинуті країни;

міграція в рамках промислово розвитих країн;

міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвиті країни (подібна до міграції з країн, що розвиваються в промислово розвинуті);

міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвитих у країни, що розвиваються.

Для промислово розвитих країн іноземна робоча сила з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких неможливий нормальний виробничий процес, а іноді просто нормальне повсякденне життя. Наприклад, у Франції емігранти складають 25% усіх зайнятих у будівництві, 1/3 в автомобілебудуванні. У Бельгії вони складають половину всіх шахтарів, у Швейцарії - 40% будівельників.

Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної робочої сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виділити такі: Північно- та Південноамериканський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В останній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.

На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча в повоєнні роки в цих країнах були прийняті законодавчі заходи, що обмежують імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. З 1946 по 1982 р. в США емігрувало 3,3 млн. чол., в Канаду -- більш ніж 2 млн. тільки з європейських країн. У загальному потоці іммігрантів, що в'їжджають у США, основна частка припадає на вихідців із країн Латинської Америки, що пов'язані із США історично усталеними традиціями та географічною близькістю. Їхня кількість, з урахуванням як легальних, так і нелегальних емігрантів, перевищує два десятки мільйонів чоловік. Приплив іммігрантів в США і Канаду впродовж 90-х років оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Міграційне сальдо тільки в США становить до 600 тис. на рік. Останні два десятиліття імміграція в США зростала також за рахунок вихідців з Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, а також країн Південної і Східної Європи.

Динамічним є також обмін робочою силою між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграцій [6]. Найбільшу кількість іноземних робітників поглинають Аргентина та Венесуела. Загальна чисельність іноземних іммігрантів в усіх країнах Латинської Америки дорівнює понад 4 млн. чол.

Зовсім новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили в повоєнні часи став регіон Перської затоки. Великомасштабна міжнародна міграція робочої сили почалась тут у 50-ті роки, коли внаслідок збільшення видобутку нафти потреба в робочій силі перевищила кількість місцевої. Міграція робочої сили в цей регіон швидко зростала після 1973 р., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку. В 1975 р. немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) становило 2 млн. чол., у 1980 р. -- 4 млн., або 44 % загальної кількості населення. Наприкінці 90-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося вже 5 млн. чол. іммігрантів, частка яких становить понад 50 % усієї робочої сили. Переважну частину арабської міграції забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина [3, 7].

Щодо Африканського континенту, то тут регіоном найактивніших міграційних, рухів є країни Південної та Центральної Африки. Слідом за залученням іноземного капіталу вдалися до імпорту робочих рук ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія, в яких у середині 90-х років працювало понад 3 млн. чол., що приїхали з сусідніх африканських країн. Загальна кількість мігрантів у всіх країнах Африки досягає 6 млн. чол.

Проте найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали в другій половині XX ст. країни Західної та Північної Європи [11]. Тут працює 15 млн. іноземних працівників (ця цифра коливається залежно від економічної кон'юнктури). Західна Європа перетворилася з району еміграції на найбільший центр притягання іноземної робочої сили й успішно конкурує із США у сфері використання дешевих людських ресурсів слаборозвинутих країн світу. У розвитку повоєнної міждержавної міграції в даному районі можна вирізнити дві стадії, що відмінні за рівнем інтенсивності та спрямованістю міграційних потоків, а також за кількістю країн, залучених до міграційних зв'язків.

Розширився імпорт робочої сили і в інші високорозвинуті країни Західної Європи: Англію, Швецію, Швейцарію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург. Присутність у них більш ніж 15-мільйонної армії іноземних працівників свідчить про перетворення іммігрантів на важливий чинник економічного розвитку названих країн.

Для європейської міграції на сучасному етапі характерні три основні напрямки [11].

По-перше, вагомими за масштабами є міграційні потоки з менш розвинутих країн Південної й Східної Європи -- Греції, Іспанії, Туреччини, Португалії, Югославії, Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини у високорозвинуті держави Західної й Північної Європи -- Францію, Англію, ФРН, Австрію, Швейцарію, Голландію, Бельгію, Швецію (Див. Додаток А).

По-друге, постачальниками робочої сили на західноєвропейський ринок праці виступають країни Північної Африки, а також Індія, Пакистан та інші держави, що розвиваються.

І, нарешті, по-третє, робоча сила мігрує з однієї високорозвинутої країни Європи в іншу.

Потужним каталізатором міждержавного переливання робочої сили є інтернаціоналізація виробництва та пов'язана з нею діяльність ТНК. Зосередження в руках ТНК колосального науково-технічного та виробничого потенціалу, поширення ними свого панування на ключові галузі економіки сприяють концентрації на підприємствах міжнародних корпорацій армії найманої праці, яка дедалі зростає.

2.2 Країни-імпортери робочої сили та їх міграційна політика

Країни-імпортери трудових ресурсів, що постійно мають потребу в залученні робочої сили, свою імміграційну політику засновують насамперед на мірах регулювання чисельності і якісного складу прибуваючих трудящих-мігрантів.

Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньофірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у стриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад, заробітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.

Поряд з кількісними змінами в динаміці попиту на працю відбуваються суттєві зміни в рівні вимог до якості робочої сили. Завдання підвищення якісних характеристик працівників диктується постійним оновленням асортименту продукції, що випускається, впровадженням нових технологій, активним поширенням практики сумісництва.

Наймання іноземних трудящих має свої особливості. Ці особливості зумовлені насамперед тим, що іноземні робітники перебувають у більшій економічній залежності від підприємців, ніж місцеві робітники. Крім обмеження строку перебування в країні, для іноземців запроваджуються обмеження на право змінювати місце роботи, отже, вони позбавляються можливості продавати свою робочу силу дорожче. У дозволах на роботу іммігрантам спеціально застережуються характер і місце роботи, професія. Чинні законодавства й розпорядження адміністративних органів країн імміграції вводять особливі обмеження відносно визнання кваліфікації, що її здобули іноземні працівники на батьківщині, впроваджують складні умови допуску їх до конкретних робіт та навіть вилучають їх з певних секторів наймання (наприклад, державної служби), залишаючи їх для корінних мешканців країни. Іммігранта можуть виселити з країни, якщо він утратив свою роботу або самочинно покинув її.

Іммігранти змушені працювати в гірших умовах, тобто вони виконують найбруднішу, найтяжчу, одноманітну роботу, отримуючи при цьому, як правило, нижчу, ніж місцеві працівники, плату. Підприємці, що використовують іноземну робочу силу, значною мірою звільнені від витрат на її відтворення. Держава в найбільш розвинутих країнах мусить брати досить активну участь у відтворенні національної робочої сили протягом усього її життя (витрати на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку й перепідготовку, пенсії за віком і за інвалідністю, допомога з безробіття, сімейні допомоги), державні ж внески в «людський капітал» іммігрантів мінімальні. Іноземні робітники приїжджають до країн імміграції в найпродуктивнішому віці, а залишають ці країни, коли стають непрацездатними або «зайвими» з економічних, соціальних або політичних причин. Після повернення іноземного працівника на батьківщину держава та монополії країн імміграції ніяких витрат на нього, як правило, не несуть.

Підвищення вартості робочої сили стосується всіх основних категорій найманих працівників, у тому числі й іноземних. Включившись за кордоном у процес виробництва, іноземці опиняються в умовах праці, зовсім незрівнянних з тими, що склалися в них на батьківщині. Незвична інтенсифікація праці, що поглинає набагато більше фізичної й особливо нервово-психічної енергії найманих працівників, спричинює помітне зростання об'єктивно обґрунтованих потреб іммігрантів. А отже, збільшується вартість їх робочої сили. Звичайно, підприємці й державці високорозвинутих країн намагаються стримати цей процес, що певною мірою негативно позначається на підвищенні ціни національної робочої сили.

Для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного «вимивання» місць для низькокваліфікованих працівників. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно оновлюється 10--15 % усіх робочих місць. Сектор кваліфікованої праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50--60 % усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не тільки в матеріальному виробництві, де питома вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Ідеться насамперед про «інтелектуальні» галузі (наприклад, фінансово-банківська сфера), а також торгівлю та обслуговування. Тому сфера послуг не може слугувати пристановищем для некваліфікованої робочої сили, що виштовхується з інших галузей економіки, як це було ще в середині 80-х років.

Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури.

Як інструмент регулювання чисельності використовується показник імміграційної квоти, що щорічно розраховується і затверджується в країні-імпортері.

Про високі вимоги до якості прибуваючої робочої сили свідчить необхідність проходження процедури визнання наявних у мігранта документів про чи утворення професійній підготовці, а також наявного досвіду роботи зі спеціальності. Віковий ценз є одним з розповсюджених критеріїв добору іммігрантів. Шанси одержати дозвіл на в'їзд у країну вище в більш молодих претендентів.

До числа вимог, пропонованих до якості робочої сили, відносять:

* вимога гарного стану здоров'я в прибуваючого мігранта;

* додаткові професійні вимоги, що відносяться до ряду чи спеціальностей професій (у США, наприклад, іноземний програміст повинний володіти прийнятими в країні програмними засобами, бути знайомим з відповідними комп'ютерними системами);

* обмеження особистісного і психологічного плану. Так, наприклад, претендент на одержання громадянства ПАР повинний мати «добрий характер». У США здавна обмежений в'їзд для представників кожної з партій тоталітарного типу.

Значення тієї чи іншої якісної ознаки при доборі іммігрантів не є постійним і може мінятися на користь інших пріоритетів. Разом з тим по ряду найважливіших характеристик, таких, як віковий ценз, наявність трудового сертифіката, володіння визначеною професією і професійною підготовкою, вимоги досить стійкі в часі.

Отже, країни-імпортери (в основному високорозвинені країни) проводять селективну політику щодо трудової імміграції.

Селективність міграційної політики країн-імпортерів виражається також у наданні пільг окремим категоріям мігрантів з метою їхнього залучення в країну. Так, пріоритетним правом одержання дозволу на імміграцію користаються бізнесмени, що припускають відкрити справу в країні перебування.

Однією з цілей імміграційної політики є захист національного ринку праці від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили. Для здійснення цієї мети держави-імпортери застосовують міри, спрямовані на чи скорочення запобігання.

2.3 Еміграційна політика країн-експортерів робочої сили

Міжнародна організація праці так визначила цілі еміграційної політики країн-експортерів: еміграція трудових ресурсів повинна сприяти скороченню безробіття, надходженню від трудящих-емігрантів валютних засобів, що використовуються для збалансованості експортно-імпортних операцій; емігрантам за рубежем повинний бути забезпечений відповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщину емігрантів сполучається з придбанням останніми в закордонних країнах професій і утворення.

Робоча сила, яка виїхала до інших країн, як правило пересилає на батьківщину значну частину доходів, отриманих за кордоном.

Найбільш великі виплати трудового доходу приватним особам- нерезидентам здійснюють Швейцарія, ФРН, Італія, Японія, Бельгія, США. У світі, що розвивається, найбільше активно іноземну робочу силу використовують ПАР, Ізраїль, Малайзія, Кувейт. Найбільш великі переклади приватного характеру здійснюються з основних розвитих країн (США, Німеччини, Японії, Великобританії) і нових індустріальних і нафтовидобувних країн, що розвиваються, (Кореї, Саудівської Аравії і Венесуели). Основними одержувачами перекладів з-за кордону є розвиті країни, в основному за рахунок перекладу частини зарплат працівників іноземних підрозділів ТНК, військовослужбовців, розміщених за рубежем, співробітників закордонного апарату. У багатьох країнах, що розвиваються, масштаби перекладів приватного характеру складають 25-50% доходів від товарного експорту (Бангладеш, Марокко, Буркіна-Фасо, Єгипет, Греція, Ямайка, Малаві, Пакистан, Португалія, Шрі-Ланка, Судан, Туреччина). У Йорданії, Лесото, Ємену переклади досягають 10-50% ВНП.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризується активізацією і ростом впливу країн -- експортерів робочої сили, що застосовують різні методи і засоби для досягнення цілей еміграції, а саме:

* методи і засоби захисту інтересів держави-експортера трудових ресурсів шляхом регулювання масштабів еміграції і якісного складу емігрантів, що виїжджають за межі країни. Більшість держав демонструють своєю еміграційною політикою повагу прав своїх громадян на вільне переміщення. Деякі країни проводять політику стримування еміграції, особливо у відношенні висококваліфікованих фахівців і при недостачі кваліфікованої робочої сили, а також при несприятливій демографічній ситуації;

* методи використання еміграції з метою забезпечення ресурсами економіки країни шляхом залучення валютних засобів трудящих-мігрантів. Для цього в національних банках відкривають емігрантам валютні рахунки під більш високу процентну ставку, створюють їм вигідні умови використання своїх валютних засобів для придбання товарів і виробничого устаткування і т.д. Ряд держав прямо зобов'язує трудящих-емігрантів переводити в країну походження значну, частку отриманої за кордоном заробітної плати. Держава залучає також засобу приватних посередницьких організацій, що займаються працевлаштуванням громадян за кордоном шляхом введення обов'язкових внесків і страховок;

* методи і засоби по захисту прав трудящих-емігрантів шляхом використання двосторонніх угод і контрактної форми наймання робочої сили для роботи за кордоном, що покликана забезпечити визначені економічні і соціальні гарантії.

* міри, що сприяють як захисту державних інтересів, так і прав і воль трудящих-мігрантів.

Розділ 3. Місце і роль України в сучасних міграційних процесах трудових ресурсів

3.1 Динаміка і структура міжнародної міграції робочої сили в Україні

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної. В середньому на строк від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чол. Останнім часом виїзд відбувається не тільки з міст, а також із сільської місцевості, особливо прикордонних областей. Як правило, покидають свою домівку особи в найбільш активному віці - 35-40 років, більш як половина з них (60-65%) - це чоловіки. По суті, йде масштабний експорт праці. Вітчизняна наука ще не звернула належної уваги на це явище, з усіма його позитивними і негативними особливостями, і не виробила якихось конструктивних рекомендацій. А потреба в них - величезна.

На заробітки до країн СНД виїжджають переважно представники робітничих професій - шахтарі, будівельники, водії, трудівники сільського господарства, до країн далекого зарубіжжя - висококваліфіковані фахівці (науковці, програмісти, перекладачі), моряки, молодь, яка має вищу освіту і розраховує на роботу в сфері послуг. Найбільше трудових мігрантів з України працює в Росії , Греції, Чехії, Словаччині, на Кіпрі, в Німеччині, Швейцарії.

Один з головних спонукальних мотивів міграції - вищий рівень заробітної плати в країнах прибуття. Зокрема, на сільськогосподарських і підсобних роботах, на яких зайняті мігранти з села, він вищий у 2-3 рази, в будівництві, на автотранспорті та у сфері послуг - у 10-12 разів, на морському транспорті, у програмуванні, в освіті, охороні здоров'я - від 15 до 40 разів. У цілому, за експертними розрахунками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, становлять понад 2 млрд. грн., що дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік.

Міждержавна трудова міграція має чимало позитивних сторін: вона допомагає сім'ям мігрантів виживати у складний період переходу до ринкової економіки, майже вдвічі знижує рівень безробіття на українському ринку праці, який сьогодні сягає, за офіційними даними, 4,3%, а з урахуванням прихованого безробіття він насправді є набагато вищим.

Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підвищує свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим стандартам; їм легше влаштуватися на спільні підприємства.

У зв'язку із запровадженням у ряді сусідніх держав візового режиму оформлення в'їзних документів може стати для громадян України нереальним, а стихійне повернення нелегалів на батьківщину збільшить напруженість на регіональних ринках праці, особливо в прикордонних районах Львівської, Волинської, Чернівецької, Закарпатської, Луганської, Харківської областей. Так, застосування візового режиму в Чехії, Польщі, Словаччині, Угорщині, Російській Федерації та Бєларусі призведе до депортації та згортання виїзду до цих країн не менш як для 2 млн. нелегальних мігрантів з України.

...