Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Суть поняття « міграція », її види та потоки

1.2 Сутність та причини міжнародної міграції

1.3 Заходи у сфері регулювання міграційних процесів

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз міграційних процесів в Україні

2.2 Міграційний вплив на економіку Украіни, її позитивні та негативні наслідки

2.3 Перспективи подолання негативних наслідків міжнародної міграції населення в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Населення та міграція - два поняття, які тісно взаємопов'язані між собою. З того часу, як на планеті почали з'являтися люди, вони почали переміщуватися по земній кулі, туди де на їхню думку буде краще жити та отримувати засоби існування.

На сьогоднішній день для держави необхідність втрутитись у процес переселення людей є життєво важливим. Держава повинна зменшити кількість вимушеної міграції а також вплинути на внутрішню соціально- економічну міграцію, щоб не допустити проникнення в країну великої хвилі кримінальної міграції.

Великий вплив на чисельність населення і його склад у багатьох країнах, їх робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції й імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства, виступаючи формою пристосування людини до мінливих умов її існування.

Міграційні процеси відбуваються і в Україні. Вважаючи на їх вплив в економічному і політичному житті нашої країни, є потреба вивчати міграційні процеси та їх прогнозування, щоб через декілька десятиліть не опинитись на узбіччі світового прогресу. Тому тема міграційних процесів в Україні є дуже актуальною.

Актуальність полягає у тому, що міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих.

Метою курсової роботи є детальне вивчення сутності, причин, напрямків і форм міграції населення України а також ефективність заходів держави по вирішенню цієї проблеми.

Для досягнення мети в курсовій роботі були поставлені такі завдання:

ь виділити поняття «міграція» та «міжнародна міграція»;

ь визначити види, напрямки та причини міжнародної міграції;

ь розглянути заходи у сфері регулювання міграційних процесів;

ь проаналізувати міграційний процес в Україні;

ь простежити міграційний вплив на економіку України, та визначити її негативні та позитивні наслідки;

ь дослідити перспективи подолання негативних наслідків міграції в Україні;

Об'єктом роботи є міграційні потоки .

Предметом виступає міжнародна міграція населення України.

При написанні курсової роботи було використано сучасну наукову літературу, та статистичні дані Державного комітету статистики України.

Апробація: на основі даної курсової роботи була написана стаття ?Міжнародна міграція населення в Україні: види, причини та наслідки? для науково- практичної конференції ?Актуальні проблеми та перспективи економічного розвитку сучасних виробничих систем за умов поглиблення глобалізаційних процесів?.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, теоретичного та аналітичного, висновків, списку використаних джерел та додатку. Курсова робота містить 51 сторінку, 6 рисунків та 4 таблиці.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Суть поняття « міграція », її види та потоки

Міграція населення як унікальне масштабне явище соціального життя є частиною об'єкту дослідження великої кількості наук, але питання існування самостійної дисципліни - науки про міграцію - залишиться проблемним.

В 1989 р. Денисенком М.Б., Іонцевим В.А. и Хоревим Б.С. в одноіменній праці був введений термін «міграціологія» для позначення науки, яка вивчає миграційні рухи населення, зумовлені соціально-єкономічними відносинами. Однак самі автори відмітили, що міграціологія є одним з найважливіших напрямків демографічної науки [6, с. 3].

Термін "міграція" походить від латинського слова migratio, що означає переміщення, переселення людей з різних причин через кордони різних країн в цілях постійної чи тимчасової зміни місця проживання [1, с. 132]. А. Хомра під міграцією населення розуміє "територіальні переміщення населення, пов'язані зі зміною місця проживання" [37, с. 7].

За спостереженнями, ми бачимо, що у чих визначеннях міграції не беруться до уваги короткострокові переміщення та не зазначається на який саме період потрібно змінити місце перебування, щоб ця зміна вважалася міграцією. Ю. Римаренко міграцією населення визначає як, "переміщення людей, або як їх називають по-іншому, мігрантів через кордони тих або інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час. [21, с. 740].

Найвлучніше та найбільш повне визначення поняття «міграція» дав А. Сові. Він вважає, що міґрація - це перетин адмістративного кордону, добровільний чи примусовий просторовий рух осіб чи груп осіб від місця виїзду до місця в'їзду за наявності або без неї законних підстав на певний період часу або назавжди, що може вести за собою зміну постійного місця проживання [32, с. 339] .

Міжнародна міграція населення - переміщення населення з однієї країни в іншу з метою пошуку кращих умов життя.

Міжнародна міграція населення класифікується за наступними ознаками:

1. За географічною ознакою:

-інтеграційна - вільне або обмежене законом переміщення робочої сили в межах інтеграційного обґєднання.

-внутрішня - міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними.

- зовнішня (міждержавна) -- міграційні потоки перетинають державні кордони.

2. За напрямами руху:

- еміграція - (від лат. emigratio -- виселення, переселення) -- вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни де вони народилися і виросли у інші країни глобального суспільства з економічних, політичних, або релігійних причин.

- імміграція -(лат. immigro -- вселяюся, в'їжджаю) -- в'їзд громадян інших держав у країну на довгострокове перебування або постійне проживання. Як правило зумовлена економічними або політичними причинами.

- рееміграція - повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання.

3. За часом:

- остаточна - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання,

- тимчасова - виїзд в іншу країну на певний період часу,

- сезонна - виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт),

- маятникова - характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

- епізодична -- це ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки нерегулярно в часі, але й не обов'язково в одних і тих же напрямках.

4. За формою:

-трудова міграція -- це пересування працездатного населення з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи.

-сімейна міграція -- має в основному моральний і етичний характер та повґязана зі зґєднанням сімей.

-рекреаційна (ще називають заможна) повґязана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, повґязаної з переданням досвіду тощо.

-туристична міграція перш за все характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населення.

-освітня міграція -- тимчасове переселення, що триває від кількох місяців до кількох років та має на меті навчання за межами адміністративно-територіальної одиниці постійного проживання.

5. За характеристикою правового статусу:

-легальна міграція - це перетин міжнародних кордонів на законних підставах, тобто за наявності в'їзної візи на певний термін або, при перебуванні в іншій країні, продовження терміну її дії.

-нелегальна міграція - незаконне перетинання національних кордонів в пошуках джерел праці й життя.

- напівлегальні міграція -- це в'їзд до якоїсь країни на законних підставах, за візою, але особа з різних обставин відмовляється покидати цю країну і залишається в ній після завершення терміну, обумовленого в'їзною візою, або прибуває до якоїсь країни легально, а згодом влаштовуюється на роботу, маючи при цьому туристичну візу [33].

6. За організацією:

- добровільна - не примусове переміщення населення,

- примусова - виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів,

- організована - здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством,

- самодіяльна - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

- ланцюгова - міґрація, організована родичами або знайомими, що вже виїхали за кордон і сформували неформальні соціальні мережі для полегшення виїзду своїм краянам, надання їм інформації, фінансової допомоги та допомоги при пошуках житла і роботи на новому місці

7. За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації,

- міграція робочої сили високої кваліфікації,

- міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

8. За професійним складом:

- міграція робітників,

- міграція спеціалістів,

- міграція представників гуманітарних професій [24].

Згідно з класифікацією міжнародної міграції ООН, визначається п'ять її основних різновидів:

· іноземці, що приїжджають у країну для навчання;

· мігранти, що приїжджають на роботу;

· мігранти, що приїжджають для об'єднання або створення нових сімей;

· мігранти, що приїжджають для постійного поселення;

· іноземці, яких допускають у країну з гуманітарних міркувань (біженці, особи, що шукають притулку тощо) [11, с. 38].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1. Класифікація видів міграції

Визначення та класифікації міґрацій: наближення до операційних понять [Електронний ресурс.] - Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=56&c=1189 (дата звернення17.03.2012)

Напрямки міграції відповідають як бажанням населення, так і економічному статусу країни.

Можна виділити 6 основних напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

2) міграція в межах промислово розвинутих країн;

3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;

5) міграція кваліфікованих фахівців з розвинутих країн в країни, що розвиваються;

6) міграція в межах СНД [33].

Щодо напрямків еміграції, то переважна більшість емігрантів виїжджала до Ізраїлю. Емігрували також і до інших країн, передусім до США, ФРН, Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Греції.

Із поступовим полегшенням процедури оформлення документів, спрощувалась і система обліку емігрантів з боку відповідних органів. Не фіксувалися стать, національність, професійний і освітній рівень емігрантів. Відомості про склад емігрантів, хоча і досить умовні, існували лише до 1990 р. Серед громадян України, що отримали дозвіл на виїзд для постійного проживання за кордоном впродовж 1990 р., службовці становили 40,6%, робітники - 23,0%, колгоспники - тільки 0,1% [16, с. 17].

Про високий освітній і соціальний статус емігрантів свідчать також дані про країни прийому. Наприклад, серед колишніх радянських громадян, що як біженці прийняті у 80-ті роки ХХ ст. Канадою, 21,4% осіб мали вищу освіту. Вони мали найвищий освітній рівень серед усіх груп іноземців, що в'їхали до Канади за цей період.

Щодо руху самих українців у межах території колишнього Радянського Союзу, то наприкінці 1980-х років розміри прибулих в інші республіки з України зменшуються, зростає потік мігрантів-українців у зворотний бік, а з 1990 року починається зниження абсолютних та відносних розмірів українського населення в усіх республіках, за винятком України, Російської Федерації, Білорусі. Основна маса українців повертається в Україну: їхня частка у міграційному прирості міського населення досягає у 1990 р. 76,9% (або 150,8 тис. осіб). У містах Росії в 1990 р. осіли 26,9 тис. українців, що переселилися сюди з інших республік СРСР. Постійними мешканцями Білорусі стали лише 2,4 тис. українців.

За даними Міністерства статистики України, яке досліджувало наприкінці 1991 р. причини міграції населення в Україні, 70,8% тих, хто переселився у її межі, були вихідці з Росії, 6,4% - з Молдови, 2,2% - з країн Балтії, 3,6% - з Грузії, 3,4% - з Азербайджану, 1,6% - з Вірменії, 3,3% - з Казахстану, 4,0% - з Білорусії, 4,7% - з країн Середньої Азії.

Основна частина мігрантів, що переселилися в Україну (49,6%), мотивувала свій переїзд сімейними обставинами, 18,8% - зміною місця роботи, 12,6% - загостренням міжнаціональних відносин, 12,4% - необлаштованістю побуту, 9,1%) - необхідністю зміни клімату в зв'язку зі станом здоров'я [29, с. 24].

1.2 Сутність та причини міжнародної міграції

Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах зокрема може змінюватися у зв'язку з переїздами людей з одних місць постійного проживання в інші, з країни в країну. Послідовність дій людини від моменту появи бажання зміни місця проживання до пристосування його на новому місці можливо розглядати як процес. Недарма, в науці застосовується такий термін міграційний процес - це велика кількість подій, що тягнуть за собою зміну місця проживання, в якому чітко виділяється три стадії:

Перша стадія (початкова, або підготовча) являє собою процес формування міграційної мобільності (рухливості) населення, яка залежить від демографічних, тнічних, генетичних та соціально-економічних характеристик. Як правило, великою міграційною рухливістю володіють люди працездатного віку порівняно з дітьми та пенсіонерами; самотні люди в порівнянні з одруженими, чоловіки порівняно з жінками; високоосвічені люди в порівнянні з людьми заниженої кваліфікації .

Друга стадія (основна, або власне переселення) - це сукупність переселень, що відбуваються в певний час у рамках тієї чи іншої території. Якщо характеризувати міграційні потоки за соціально-демографічними параметрами, то як правило, більше людей працездатного віку, чоловіків, одиноких людей та високоосвічених мігрантів.

Третя стадія (заключна, або завершальна) являє собою процес приживлюваності мігрантів на новому місці проживання, пристосування мігранта до нових умов життя (адаптація) і його облаштування на новому місці. В такому випадку, приживлюваність характеризує процес пристосування до нового місця проживання і суспільству мігрантів близьких до корінного населення по культурному рівню, етнічним та релігійним ознакам.

Сущность и понятие «миграция населения» [Електронний ресурс.] - Режим доступу: http://naciarussia.ru/migraciya_naseleniya_2suschnost _i_ponyatie_migraciya_naseleniya.html (дата звернення 28.03.2012)

Міграція як економічна категорія і як соціально-економічне явище відома з стародавніх часів. Поштовхом для масового переміщення населення стали перш за все, великі географічні відкриття, а згодом - рух капіталу і розвиток капіталізму. Цей період охоплює XVIII-XIX століття, і отримав назву «старої міграції». Період «нової міграції» почався із середини XIX століття і тривав аж до кінця Другої світової війни.

Кожен з цих періодів мав свої причини і характерні риси. Міграція як масове явище почалася в період демократизації суспільства, тобто з другої половини XX століття. Як масове переселення робочої сили вона почалася із середини XX століття і набуває великого обсягу в наш час.

Територіальні переміщення населення здійснюються в певному соціально-просторовому континуумі, кожну точку якого характеризує певний набір життєвих благ, можливостей працевлаштування, отримання або придбання житла, отримання освіти, змістовного дозвілля, спілкування, відпочинку, різні екологічні параметри, рівень політичної стабільності та особистої безпеки [35, с. 298].

Вивчаючи переміщення населення, демографи визначили такі основні причини міграції:

· природно-географічні (освоєння нових земель - США, Австралія);

· соціально-економічні (зі слаборозвинених країн до розвинених, переїзд кращих учених до США, Японії, ФРН);

· релігійні (між Індією та Пакистаном, Бангладеш);

· національні (формування населення Ізраїлю);

· політичні (розпад держав, репресії, переслідування).

Чисельність населення світу та його розміщення [Електронний ресурс.] - Режим доступу: http://horting.org.ua/node/803 (дата звернення 28.03.2012)

Міграційна мотивація, або міграційні мотиви, - це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через зміну місця проживання. Економічні міграційні мотиви пов'язані з прагненням індивіда зміцнити свій економічний статус та матеріальний добробут своєї сім'ї. Соціальні міграційні мотиви сполучені з бажанням потенційного мігранта підвищити свій соціальний статус, суспільний авторитет та престиж. Психологічні міграційні мотиви пов'язані з потребою потенційного мігранта у наповненні свого життя сенсом, у самоповазі, бажанні пізнати невідомі аспекти життя, набути нового життєвого досвіду, розширити свої культурні обрії. На формування міграційних мотивів впливають особливості особистості потенційних переселенців, їхні інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, прагнення та сподівання, які характеризуються істотними відмінностями для осіб різної статі, віку, сімейного стану, освіти, культурного потенціалу та стану здоров'я [34].

Основними причинами, що зумовлюють міжнародну міграцію, є:

1) швидким зростанням населення нашої планети;

2) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції;

3) стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах;

4) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

5) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

6) велика різниця в умовах життя в різних країнах;

7) відсутність перспектив професійного зростання;

8) недостатні розміри зарплати та не завжди вчасні її виплати;

9) зростання цін на житло, комунальні, медичні послуги, товари повсякденного вжитку;

10) зростання корупції та злочинності;

11) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

12) політичні причини;

13) воєнні причини;

14) релігійні причини;

15) національні причини;

16) культурні причини [22].

Ці чинники діють одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу, сформовані під впливом одного чи двох факторів, як правило, складно.

Досить важливими причинами міграцій є політичні. Прикладами таких міграцій можуть служити:

· еміграція півмільйона громадян з фашистської Німеччини і Італії, франкістської Іспанії;

· еміграція з Росії після Жовтневої революції;

· еміграція з Чилі після приходу до влади генерала Піночета;

· відтік білого населення з звільнившихся від колоніальної залежності країн Азії та Африки;

· насильницька депортація до Німеччини 10 млн чол. з окупованих країн у період Другої світової війни.

Миграции населения, их причины, формы, влияние на изменение народонаселения [Електронний ресурс.] - Режим доступу: http://school.iot.ru/predmety/geo/nas5.html#2 (дата звернення 28.03.2012)

Міжнародна міграція населення також спричинена економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження,

народонаселення, нерівномірності економічного розвитку, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками [23].

1.3 Заходи у сфері регулювання міграційних процесів

Інтенсивний розвиток міжнародних міграційних процесів потребують створення та вдосконалення механізмів державного управління та регулювання міграційними потоками з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами [30].

Регулювання міграційних процесів - це специфічна сфера соціальної політики, що реалізується комплексом правових, адміністративних, економічних методів.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

1. Адміністратине регулювання, яке передбачає:

встановлення правових норм;

встановлення міграційних квот;

встановлення рамок можливостей мігрування (кримінальні норми).

2. Правове регулювання передбачає:

прийняття законів і законодавчих актів;

видання інших нормативно-правових документів;

вироблення механізму їх реалізації і контролю; [4, с. 64].

3. Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

встановленні митних внесків чи бар'єрів;

встановленні відповідних візових ставок;

регулювання зарплати мігрантів;

запровадження різного роду штрафних ставок. [7, с. 98].

Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:

· Національний рівень - заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

· Міжнародний рівень - система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.

· Інтеграційний рівень - заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання.

Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:

· міністерство праці;

· міністерство внутрішніх справ;

· міністерство юстиції;

· національні міграційні служби.

На міжнародному рівні:

· міжнародна організація праці (МОП);

· міжнародна організація міграції (МОМ) [31].

Міжнародна організація праці - це міжнародна урядова організація, що була заснована в 1919 році, урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці [26].

Основні завдання міжнародної організації праці:

· Розробка міжнародної політики та програм вирішення соціально-трудових проблем.

· Створення і прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій та рекомендацій задля здійснення цієї політики.

· Технічне співробітництво -- допомога країнам-учасницям у вирішенні соціально-трудових проблем.

· Захист прав людини та боротьба з бідністю за покращання життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення.

· Розробка програм покращання умов праці та виробничого середовища, техніки безпеки та гігієни праці, охорона та відновлення довкілля.

· Розробка заходів щодо захисту найвразливіших груп працівників (жінок, молоді, людей похилого віку, працівників-емігрантів)тощо [38].

Міжнародна організація з питань міграції (МОМ)- неурядова міжнародна організація, створена у 1951 році й діюча для розв'язання численних міграційних проблем у сучасному світі; є провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі та тісно співпрацює із урядовими, міжурядовими та громадськими установами та організаціями [25].

Основними завданнями, які вирішує ця організація, є:

· управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;

· сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;

· організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину [30].

Регулювання міжнародних міграційних процесів на інтеграційному рівні буває:

· Одностороннє міжнародне регулювання - це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

· Двостороннє регулювання - це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

· Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами - базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань [28].

Головним інструментом регуляції міграції, звичайно ж є закон. Під регулюванням (від лат. геgulо - приведення у порядок) слід розуміти форму цілеспрямованого управлінського впливу, що зорієнтований на підтримку рівноваги в управлінському об'єкті і на його розвиток шляхом застосування певних методів, інструментів, засобів [2, с. 105].

Державне реґулювання економікою - система інститутів та заходів у межах держави, що служить стійкому функціонуванню й розвитку економічної системи країни у відповідності до соціально- економічних цілей, що схвалені суспільством [9, с. 104-115].

Метою державного реґулювання є забезпечення правової бази функціонування ринкової системи, встановлення законних та ефективних взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами продукції [5, с. 8].

До основних інструментів державного реґулювання економікою відносяться:

Ш фіскальна (пільгова-бюджетна) політика;

Ш грошово-кредитна політика;

Ш соціальна політика і політка реґулювання доходів;

Ш зовнішньоекономічна політика [5, с. 26-27].

Фіскальна політика - важливий інструмент для досягнення макроекономічної стабілізації економіки. До так званої фіскальної політики, або її ще називають бюджетна, відносять діяльність держави із розпорядження бюджетними коштами. Одна сторона цієї діяльності пов'язана зі збором коштів через систему оподаткування, інша - з їх витратами.

Іншим важливим інструментом реґулювання є грошово-кредитна політика. Реґулюючи грошову масу, держава може впливати на ціни, інвестиційні процеси та споживання населення, об'єм виробництва та темпи економічного зростання.

Обов'язковим у державному реґулюванні є використання такого інструмента, як соціальна політика. Функцію перерозподілу доходів держава виконує через пільгову систему, а також різноманітні соціальні програми з державної допомоги незаможнім прошаркам населення та реалізує політику у сфері зайнятості. До соціальної політики відноситься діяльність держави у сфері освіти, медицини, культури.

У числі важливих інструментів економічної політики - державне реґулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава здійснює торгове та валютне реґулювання, використовує валютні обмеження, квотування, ліцензування, митні збори та субсидії [5, с. 27-28].

Всі інструменти державного реґулювання тісно взаємозалежні і при прийнятті рішення в одній сфері необхідно враховувати їх вплив на інші.

Основними принципами державного реґулювання міґрації є:

· захист прав та свобод людини на основі законності та неухильного дотримання норм міжнародного права;

· захист національних інтересів та забезпечення безпеки України;

· додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність;

· диференційований підхід до вирішення проблем різних категорій міґрантів;

· взаємодія органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого управління із громадськими об' єднаннями міґрантів;

· раціональний територіальний перерозподіл міґрантів [3, с. 96].

Міграційна політика - це система засобів, за допомогою яких держава регулює потоки мігрантів для досягнення цілей, що відповідають інтересам розвитку суспільства [2, с. 270].

Державна міґраційна політика проводиться шляхом:

· прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері міґрації, затвердження і виконання державних та реґіональних цільових програм у цій сфері;

· забезпечення ефективного управління міґраційними процесами через посилення взаємодії державних органів у розв'язанні міграційних проблем та утворення в системі центральних органів виконавчої влади спеціально уповноваженого органу у справах міґрації;

· забезпечення належного фінансування проведення державної міґраційної політики, що здійснюється за рахунок коштів та у порядку, передбаченому законодавством України;

· здійснення заходів з інформаційного забезпечення та супроводження проведення державної міграційної політики [8, с. 3-23].

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз міграційних процесів в Україні

міграція міжнародний населення

Україна - багатонаціональна держава, де поряд з українцями проживає більш ніж 110 інших національностей, а саме: росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки,гагаузи, кримські татари та німці [13].

Територія України у всі часи була ареною активних міграційних процесів. В історії України міграції ніколи не припинялися [36]. У часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, але вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними причинами, втікачі від татаро-монгольської навали, бранці, так і соціально-економічними причинами, переселення ремісників та будівничих на землі Московії. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об'єктів. Перебування України у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської), Польщі зумовило в різні часи міграцію населення з України у різні кінці цих імперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складником війська цих імперій. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоків населення з різних частин України. Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.) [19]. Саме наприкінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 по 1914 рік з 9-ти українських губерній за Урал переселилися 1,6 млн. осіб. З них 23% виїхали з Полтавщини, 17% - з Чернігівщини, 12% - з Київщини, 9% - з Херсонщини, 7% - з Таврії, 4, 5% - з Поділля, 4% - з Волині. У цей самий час почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан, яка становила, з 1895 до 1913 року виїхало 413 тис. осіб.

Особливо значних розмірів набула українська міграція у радянський період. Насильницька колективізація 1929-1930 років супроводжувалася виселенням за межі України близько мільйона осіб; майже два мільйони людей були евакуйовані у роки війни у східні регіони СРСР. У повоєнний період великого розмаху набули переселення людей з України до Середньої Азії та Сибіру. Обмін населенням між Україною та іншими республіками колишнього СРСР, за винятком кількох останніх років, характеризувався усталеністю міграційних потоків і постійністю географії міграційних зв'язків. Головним партнером України щодо міграційного обміну всі ці роки була Росія, у першу чергу - Уральський, Центрально Чорноземний, Північнокавказький, Північно-Західний та Східносибірський регіони. Українська молодь брала активну участь в освоєнні цілини в Казахстані, виїжджала за комсомольськими закликами на гідроенергетичні будови в Сибіру, на спорудження Байкало-Амурської магістралі, промислові новобудови в країнах Балтії. Водночас Україна приймала переселенців з інших республік СРСР: частка міжреспубліканської міграції в прирості її населення впродовж трьох десятиріч становила близько 25% [29, с.244]. Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян у Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем'я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виробництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України. Після Другої світової війні потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання 1956 p., В'єтнаму 1975 р. та Куби 1980 p. По-третє, еміграція з колишніх соцкраїн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства [ 12].

У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги і напрями міграційних потоків. Велика частина населення почала повертатися на Україну. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було додатнім, в 1992 р., наприклад, воно становило понад 282 тис. осіб.

Однак, вже з 1993 р. припинився потік репатріантів, посилилися кризові процеси в економіці, що зумовлювали скорочення працівників у різних галузях господарства, зниження рівня і погіршення якості життя людей Але вже із 1994 р. сальдо міграції стає від'ємним, його обсяги збільшуються, поступово все більше людей бере участь у міждержавних міграціях. За даними центру “Демократичні ініціативи” не менше 5-7 млн. громадян України з більшою чи меншою періодичністю виїжджають за кордон на тимчасові сезонні роботи з метою поповнення сімейного бюджету. Багато людей не мають можливості реалізувати свої здібності у власній країні і вимушені її залишати. Виїжджають переважно люди з високими якісними характеристиками робочої сили та інтелектуального потенціалу.

Дослідженнями встановлено, що міграційна активність є набагато вищою серед міського населення, ніж серед сільського, що місцями вибуття мігрантів є, передусім, малі та середні міста, а прибуття - великі міста. Тільки у 1998 р. зі зміною місця проживання в Україні перемістилось понад 129.5 тис. осіб, що набагато менше, ніж у попередні роки.

Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До 1993 р. Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а пізніше - від'ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис.осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків. Така міграція певною мірою пом'якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутків для багатьох родин. Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботах зайняті люди з усіх регіонів України. Серед них у країнах СНД у 1998 р. працювало 8.3% мігрантів, а решта - у інших країнах. Більша частина мігрантів працювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії, Польщі, Росії, Ізраїлі, Ліберії, Багамах, Кіпрі, США та ін. Переважна більшість мігрантів - чоловіки (понад 70%). Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів, які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській, Закарпатській, Львівській, Харківській, Тернопільській, Донецькій та Івано-Франківській областях.

За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб.

Більшість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).

Більшість серед мігрантів - понад 60% - люди працездатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію (Додаток А). Серед тих, хто виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує в розвинені країни світу (в 1995 р. - 24%). В їх числі багато людей, які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7 докторів наук, а в інші країни - 17.

В останні роки змінюються як напрями міграцій, так і склад мігрантів. У середині останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину - до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни [20].

Отже, серед основних причин трудової міграції населення України, можна виділити наступні:

1. Високий рівень безробіття

2. Низький рівень заробітної плати

3. Непотрібність фаху на батьківщині

4. Зникнення деяких галузей виробництва або значне їх скорочення

5. Економічна нерозвиненість окремих регіонів або не повна їх переорієнтація на ринкову економіку (це стосується особливо Західної України, де майже відсутні великі промислові підприємства, а статус «загальносоюзного курорту» цей регіон втратив, через що було вивільнено значну частину трудових ресурсів, яка переміщується у Східну Україну або до сусідніх держав).

Так як основною причиною міграції є швидке зростання населення нашої планети взагалом, то звідси логічно випливає що з збільшенням населення виникає проблема нових робочих місць. Через політичну ситуацію а також через незадовільні умови життя працездатного населення в Україні відбувається не зростання кількості робочих мість, а навпаки - зменшення. Таким чином виникає безробіття. Станом на 1999 рік в Україні було зареєстровано 1174,5 тис. осіб безробітніх, з них 216,3 тис. осіб були звільнені через скорочення. До 2007 року кількість безробітніх поступово зменшувалась, так як розбудовувалися нові виробничі фабрики та цехи. А вже у 2008 році рівень безробітніх значно підвищився і складав 844,9 тис. осіб безробітніх порівняно з 2007 роком коли кількість незайнятих становила 642,3 тис. осіб (Додаток Б). Потім безробіття зменшувалося, але вже на початку 2012 року знову почало збільшуватися. На лютий місяць поточного року кількість безробітніх по Україні становить 546,6 тис. осіб. Також за даними таблиці ми спостерігаєто,що за статтю більшість зареєстровано жінок які проживають у містах.

Таблиця 2.1

Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2012 році http://www.ukrstat.gov.ua/ (на кінець звітного періоду; тис. осіб)

	Січень	Лютий
Всього	520,9	546,6
жінки	279,1	290,2
чоловіки	241,8	256,4
міське населення	286,2	300,5
сільське населення	234,7	246,1

Таким чином через безробіття та нестабільну економіку люди змушені емігрувати у інші країни в пошуках роботи та кращого рівня життя. За 2001-2009 рік кількість емігрантів становила понад 2,1 млн. осіб.

Рис. 2.2 Основні країни призначення Український мігрантів (2005-2009 р.)

Більщість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується. Збільшуеться кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу, такі я к Ізраїль, США, Німеччина (Додаток В).

Більша частина емігрантів - це люди працездатного віку-понад 60%, але вже на сьогоднішній день йде збільшення кількості мігрантів не працездатного віку. Старіння є неминучою демографічною тенденцією, і в Україні прогнозується збільшення частки українців пенсійного віку від 65 років і старше. Ця тенденція буде мати великі наслідки для працездатного населення, що буде змушене забезпечувати підтримку пенсіонерам.

Рис. 2.3 Частка населення у віці 65+ (2000 та 2025р.)

Міграція в Україні факти і цифри [Електронний ресурс.] - Режим доступу : http://iom.org.ua/ua/pdf/Facts&Figures_b5_ua_f.pdf (дата звернення 11.03.2012)

Серед тих хто виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих хто емігрує в розвинені країни світу. Багато з них має науковий ступінь, що свідчить про відтік високопрофесійних кадрів, тобто «міграцію умів». Однак найбільша кількість емігрантів має закінчену середню освіту.



Рис. 2.4 Рівень освіти мігрантів України 2009 р.

УЦСР, Держкомстат України. Рівень освіти мігрантів Електронний ресурс.] - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

Так як основною причиною міграції населення є нереалізованість у працевлаштування, то у інших країнах в першу чергу вони шукають хорошу та високооплачувану роботу. Згідно діаграми ми бачимо,що найбільше наше населення задіяне у будівництві- 54%, найпоширеніше серед чоловіків, та домашньому догляді- 17%, найпоширеніше серед жінок.

Рис. 2.5 Основні сфери працевлаштування українських мігрантів 2009 р.

УЦСР, Держкомстат України. Сфери працевлаштування мігрантів Електронний ресурс.] - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

2.2 Міграційний вплив на економіку Украіни, її позитивні та негативні наслідки

Наслідки міжнародної міграції можуть бути досить різноманітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують, так і в країнах, що імпортують, приносячи певні вигоди та втрати обом сторонам. Світ у цілому виграє, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

Світова економіка [Електронний ресурс.] - Режим доступу : http://pulib.if.ua/part/1658 (дата звернення1.04.2012)

У кожній країні з встановлення ринкової системи господарювання і розвитком процесів міжнародної глобалізації, розвивається міграція висококваліфікованого населення. Це негативно впливає на економіку країни, з якої масово емігрують потенційні працівники.

Саме для нашої країни це є особливою загрозою, що можна пояснити нестабільністю економічної і політичної ситуацій, стрімким підвищенням рівня безробіття, етнічними, релігійними особливостями, низьким рівнем охороно здоро'я, реформуванням культури, освіти та рядом інших факторів.

Загалом, виділяють наступні негативні наслідки міграції:

1. Виїжджає частина трудового потенціалу, в тому числі висококваліфіковані працівники, які згодом втрачають свої професійні навики, оскільки за кордоном виконувана ними робота часто носить примітивний та непрестижний характер;

2. Морально-психологічний аспект має різносторонній вплив: з одного боку - розпадаються сім'ї, часто залишаються бездоглядними діти та люди похилого віку, з іншого - працюючи на чужині, заробітчани втрачають власне здоров'я, не отримуючи при цьому кваліфіковану медичну допомогу, зазнають впливу важкої фізичної і часто ненормованої праці, насильства з боку роботодавців, в тому числі й сексуального, важких побутових умов, а крім цього, вони не мають гарантії щодо отримання зароблених грошей та правового захисту від злочинних елементів;

3. Зниження народжуваності у молодих сім'ях. Поряд з цим відомі факти, коли молоді жінки-заробітчанки незаконно народжують дітей для сімей за кордоном нібито "на замовлення", а в подальшому не можуть забрати їх додому як власних;

4. Зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку, зокрема на житло, при існуючій низькій купівельній спроможності основної маси населення. Це, в свою чергу, призводить до нерівномірного розподілу коштів та ще більшого розшарування суспільства, оскільки найбідніші верстви не мають змога виїхати за кордон на заробітки;

5. Загальна зневіра, втрата національної самосвідомості, набуття чужих звичаїв та невластивого менталітету [3,45]. Позняк О. Групові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи / О. Позняк // Економічний часопис. - 2004. - № 2. - С. 34 - 48.

Для України характерна велика кількість емігрантів, що має тенденцію до збільшення. Високий рівень освіти емігрантів, спричиняє в свою чергу втрату високваліфікованої робочої сили.

Заробітки працівників-мігрантів перетворилися на важливий чинник соціально-економічного розвитку України. За даними Національного банку, країна отримує понад 5 млрд доларів США приватних переказів з-за кордону щорічно, що співставне з 4-5 % ВВП. Зароблені мігрантами за кордоном кошти витрачаються передовсім на споживання. Вони мають велике значення для добробуту домогосподарств, проте інвестиційне їх використання незначне. За даними різних опитувань, до відкриття чи розширення бізнесу за рахунок зароблених за кордоном коштів вдаються лише 7-8 % мігрантів. Причина - в недостатніх для серйозних інвестицій сумах заробітків, недоступності дешевих кредитів, несприятливому для малого бізнесу інвестиційному кліматі в країні [27].

Україна стала одним із основних трудових донорів для країн Західної Європи. Вона інвестує живий людський капітал в економіку майже всіх розвинутих країн світу на шкоду собі, тоді як ринок праці самої держави потребує фахівців практично у всіх галузях економіки.

Отже, міграція закордон має для України, як правило, негативні наслідки, до яких належать:

1. втрата країною найбільш конкурентоздатної частини власних трудових ресурсів;

2. уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу в зв'язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

3. поширення випадків зловживань та обман громадян приватними агентствами з працевлаштування;

4. виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни в зв'язку із збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

5.--використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах зі шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

6. реадаптація робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя. Повертаючись на Україну, громадяни користуються гарантованими державою правами на соціальний, медичний та пенсійний захист. Весь час, перебуваючи за межами держави, ці громадяни створювали додану вартість в економіці іншої країни і не сплачували страхових внесків. То ж є серйозною проблемою створення соціального та пенсійного забезпечення наших заробітчан. Громадяни України, які виїхали в пошуках роботи за межі держави та перебували там досить довгий період, фактично позбавлені права на пенсійні виплати.

7. втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;

8. зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.

Проте, вплив міграційних процесів може і позитивно впливати на різні сфери господарювання:

1. Підвищення рівня кваліфікації, освоєння нових технологій, професій, систем організації виробництва трудових мігрантів. Останнім часом поширюється думка, що міграція сприяє розвитку економіки України. Проте це можливо при веденні ефективної політики щодо спрямування праці українців за кордоном на користь України.

2. Надходження в Україну додаткової іноземної валюти шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками.

3. Значно знижує рівень безробіття на українському ринку праці.

4. Сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою тощо.

5. Надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;

6. Забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікацій в Україні;

7. Спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.

Наявність іммігрантів в Україні також має свої позитивні та негативні наслідки.

Позитивні наслідки:

1. Прискорення розвитку НТП.

2. Отримання готових спеціалістів.

3. Отримання дешевої,молодої робочої сили.

4. Притік фінансового капіталу.

Негативні наслідки:

1. Підвищення соціальної напруги.

2. Підвищення густоти населення в певних регіонах, що викличе труднощі працевлаштування корінного населення, а також влаштування у школах та дитсадках.

3. Втрата вивчених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

4. Відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу [14].

2.3 Перспективи подолання негативних наслідків міжнародної міграції населення в Україні

На сучасному рівні розвитку нашої держави надзвичайно важливим є подолання негативних наслідків. Трудова міграція відіграє провідну роль у цій проблемі, тому що Україна є донором, а не реципієнтом. Більш ніж 10 % від загальної кількості мігрантів, тобто 20 млн. українців постійно проживають поза межами нашої країни. Деякі з них вже навіть є громадянами інших країн. Тому досить важливим є повернення своїх співвітчизників i формування належної законодавчої бази для створення i розвитку інтелектуального капіталу на Україні, що сприятиме i загальному покращенню i прогресивному розвитку країни.

Перед керівництвом української держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, та на захист мігрантів за межами країни. Тобто для подолання негативних наслідків міграції Україні потрібно:

- покращити економічне становище;

- створити нові робочі місця;

- підвищити рівень оплати праці;

- стимулювати повернення населення за допомогою соціальної допомоги;

- покращити захист наших громадян за кордоном;

Основою державної міграційної політики мають стати міждержавні угоди з країнами - потенційними споживачами нашої робочої сили, які базуватимуться на міжнародному праві. Вони будуть забезпечувати політичні та соціальні гарантії, планомірний та цілеспрямований добір на роботу, їх професійну підготовку на місці, а також міждержавні гарантії щодо мінімальних умов проживання. Україна на даний момент вже заключила такі угоди з Чехією, Німеччиною, Польщею, Молдовою, Росією, Ізраїлем та іншими країнами, але на даний момент вони не діють належним чином.

Для забезпечення ефективного регулювання міграційних процесів Україні необхідно створити Національну службу міграції. Яка б запроваджувала страхування громадян перед виїздом за кордон, збирала інформацію щодо вакантних робочих місць та допомагала у одержанні та вірному оформленні документів [15].

...