Міжнародний франчайзинг: суть і фактори розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

ВСТУП

Новий економічний механізм, такий як франчайзинг, в даний час - це єдиний відомий інструмент, що дозволяє підвищити ефективність малого бізнесу, дає можливість об'єднати переваги малого та великого бізнесу, вирішити багато економічних проблем.

Актуальність цієї теми на сьогодні пов'язана з тим, що процес становлення і розвитку малого бізнесу відбувається в умовах різкого обмеження фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів, а також відсутності дієвої системи фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності. Одним з напрямків покращення ринкового становища малих підприємств є робота за договором франчайзингу, сутність якого полягає в наданні однією компанією (франчайзером) права на використання своєї торгової марки, технології, ноу-хау, системи ведення бізнесу іншій компанії чи незалежному підприємцю (франчайзі) на визначених умовах.

Для нашої економіки франчайзинг сьогодні є відносно новим явищем, тоді як у розвинених країнах він століттями практикувався як засіб забезпечення потреб суспільства в різних послугах.

Привабливість франчайзингу для малих підприємств і індивідуальних підприємців надає в розпорядження стабільний дохідний бізнес, а для відомих фірм і компаній - можливість розширити й усталити свої позиції на ринку. Саме цим можна пояснити настільки широке поширення франчайзингу як у Європі, так і в Америці.

Поява закону про товарний знак і його продаж іншим підприємствам права на використання свого товарного знаку під різностороннім контролем і під захистом закону дозволяла власнику розширити межі свого бізнесу без великих капітальних і поточних витрат.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність розвитку франчайзингу в Україні зумовили актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є франчайзинговий бізнес в міжнародних економічних відносинах.

Предмет дослідження - особливості і тенденції розвитку франчайзингового бізнесу в країнах світу та Україні.

Метою курсової роботи є дослідження розвитку та особливостей бізнес-франчайзингу у міжнародних відносинах.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

дослідити теоретичні основи франчайзингу;

здійснити аналіз світового досвіду у франчайзинговому бізнесі;

охарактеризувати розвиток міжнародного франчайзингу в Україні.

Методи дослідження: історико-типологічний, методи теоретичного аналізу та систематизації, статистичні та ін.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Герчикова И.Н., Довгань В.В., Новицький В.Є., Рошкован M., Цірат Г.В. Легенда Е., Цимбал Л.Л., Андрощук Г.О., Суховатий О.В., Городова О.А, Широбокова Н.М., Шкромада В.В., Кошелеві Є.Г., Ляшенко В.І. Але не всі питання були повністю розкриті, що і дозволяє проводити подальші дослідження цієї сфери.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ФРАНЧАЙЗИНГУ

1.1 Франчайзинг як специфічна форма міжнародного бізнесу

франчайзинг угода міжнародний бізнес

Франчайзинг - це система взаємовигідних партнерських відносин підприємств великого та малого бізнесу. Він об'єднує елементи оренди, купівлі-продажу, підряду, представництва, але в цілому залишається самостійною формою договірних відносин господарюючих суб'єктів, що мають статус юридичної особи. Франчайзинг реалізується на основі договору, що укладається між крупним підприємством - франчайзером та дрібним - франчайзі (оператором). При цьому франчайзер (зазвичай велика батьківська компанія) зобов'язується постачати дрібну фірму або бізнесмена, що діють в рамках обумовленій території, своїми товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу. За це фірма (франчайзі) зобов'язується надати компанії (франчайзеру) послуги в галузі менеджменту та маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію якусь частину свого капіталу. Франчайзі зобов'язується мати ділові контакти виключно з компанією - франчайзером, а також вести бізнес відповідно до її розпоряджень.

Простіше кажучи, франчайзинг є угодою, згідно з якою одна із сторін, звана франчайзером, передає іншій стороні, званій франчайзі, право практикувати певний бізнес згідно формату франчайзера і за встановлену плату. Франчайзинг надає можливість "копіювання" успішного бізнесу фірми, що володіє багатим досвідом і хорошою репутацією. Згідно з визначенням Міжнародної асоціації франчайзингу: "франчайзинг - це система перманентних відносин, що встановлюються між франчайзером і франчайзі, в результаті яких знання, імідж, успіх, методи виробництва і маркетинг передаються франчайзі в обмін на взаємне задоволення інтересів" [25].

Для компаній франчайзинг - це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг - це один з шляхів стати власником бізнесу. На зростаючих ринках, таких як Україна, франчайзинг є швидким способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні, щоб вести прибутковий бізнес. Існують різноманітні форми франчайзингу. Вибір франчайзингу залежить: від виду господарської діяльності; стабільності франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку місцевого франчайзі. Виділяють три основних види франчайзингу - товарний франчайзинг, виробничий і діловий.

Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється від продажу товарів конкурентів. Це правило є істотним змістом взаємин партнерів - франчайзера і франчайзі-дилера.

Цей вид діяльності, спрямований на придбання у ведучої компанії права на продаж товарів з її торговою маркою. У цьому випадку франчайзі купує у франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. В окремих випадках ведуча компанія має відношення і до оплати гарантійних послуг, відшкодуванню витрат на спільну рекламу. Як правило, для товарного франчайзингу характерна вузька спеціалізація франчайзі на реалізації одного виду товарів і послуг.

В даний час цей вид франчайзингу використовується багатьма компаніями, наприклад, по виробництву автопокришок. Якщо ж товари і послуги не мають торгових марок, вони не включаються в цю категорію.

Д

ругим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинний відрізнятися від товару в Сан-Франциско.

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.

Таким чином, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. Ледь не самий популярний вид франчайзингу, при якому ведуча фірма продає ліцензію приватним фірмам чи компаніям на право відкриття власної фірми з продажу продуктів і послуг під ім'ям франчайзера (наприклад, прокат і побутове обслуговування, ділові і професійні послуги, магазини, мережі закусочних, готелів). З боку великої корпорації пред'являються рівні з нею вимоги до технологічного процесу, якості, а також забезпечується навчання персоналу, вибір площадки будівництва підприємства, інші послуги (методи забезпечення продажів, ведення оперативної звітності і т.п.).

При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він вправі також виступати і як постачальник для своїх франчайзі.

Франчайзинг як специфічна форма ведення міжнародного бізнесу, Business format franchising - ґрунтується на тому, що операції франчайзингу починають регламентуватися асоціаціями франчайзингу різних країн. Основними характеристиками франчайзингу бізнес-формату, визнаними більшістю асоціацій франчайзингу різних країн, є:

Підписання контракту (ліцензії) передачі права використання імені, торгової марки, емблеми франчайзера на певній території і протягом певного періоду часу.

Предметом франчайзингу звичайно є певна діяльність (частіше - послуга), перевірена на певному ринку і успішна.

Франчайзинг надає всю концепцію бізнесу у формі "Навчального посібника", приписи якого повинні бути строгим чином дотримані. Франчайзі одержує навчальний посібник тільки після закінчення переговорів і підписання договору франчайзингу.

Франчайзер передає франчайзі свій досвід ведення бізнесу відповідно до принципів і процедур, описаних в навчальному посібнику. Первинно це здійснюється на курсах навчання, організованих після підписання договору франчайзингу.

Франчайзер забезпечує надання різного роду послуг і підтримку з метою сприяння успіху франчайзі, зокрема:

допомога в організації бізнесу, зокрема в отриманні необхідного фінансування;

реклама і просування торгової марки і назви фірми на ринку;

маркетингові дослідження (оцінка потенціалу ринку і споживчих переваг, а також вибір місця для розміщення торгових приміщень);

отримання дозволів і ліцензій, необхідних для своєї діяльності;

допомога в отриманні (оренді) земельної ділянки, проектуванні, будівництві і дизайні приміщень;

участь у переговорах з постачальниками устаткування, матеріалів, товарів і т.д.;

допомога в організації ефективної системи бухобліку.

Замість одержаної допомоги і послуг, франчайзі зобов'язується виконати наступні види платежів:

початковий франчайзинговий внесок за вступ до економічної групи і отримання права діяльності на відповідній території;

роялті (періодична плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, встановлена у відсотках від об'єму продажів);

плата за рекламу (за рекламу, заходи щодо просування торгової марки і франшизи на території франчайзі).

Іноді франчайзі зобов'язується купувати товари, матеріали і устаткування від постачальників рекомендованих франчайзером. У таких випадках франчайзер, як правило, отримує фінансову вигоду з таких операцій і натомість йде на зниження роялті.

Співпраця з франчайзером не повинна обмежувати самостійність франчайзі, оскільки бізнес належить саме останньому. Франчайзі може розпорядитися ним як вважає правильним. Проте у разі продажу діючої франшизи переважне право ухвалювати рішення часто належить франчайзеру (кому продавати, чи приймати покупця запропонованого з боку франчайзі або анулювати повністю франшизу на даній території) [18].

Франчайзинг по суті є бізнес-практикою нарівні з дилерством, мережевим маркетингом, виробництвом по ліцензії та ін. Статистика поширення франчайзингу по всьому світу є переконливим доказом його ефективності. Так, у США частка франчайзингу в загальному об'ємі роздрібного товарообігу складає 34%, в країнах Західної Європи - 5-12%, а кількість франчайзингових мереж постійно росте.

Франчайзинг, як сучасне економічне явище, реально претендує на універсальну бізнес-практику. Цей метод поєднує досвід, професіоналізм, репутацію і бажання подальшого розвитку франчайзерів і підприємницький талант, амбіцію, бажання працювати і розвиватися франчайзі [19].

1.2 Форми і механізми реалізації франчайзингових угод

В період входження України в ринкові відносини об'єкти інтелектуальної власності стають предметом купівлі-продажу, а точніше виникає комплекс пов'язаних з цим майнових прав що охороняються Законом. Договірна передача прав інтелектуальної власності є ефективним засобом впровадження науково-технічних розробок. На цій основі виникли нові види договірних відносин - ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір концесії та подібні до них.

З усіх видив договірних відносин, заснованих на передачі комплексу виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, вважаю за необхідне відокремити договір франчайзингу як найбільш перспективний та ефективний засіб ведення бізнесу.

Франчайзинговий договір, франшизна угода, або франшиза визначає правові і ділові відносини між суб'єктами франчайзингу, за якими франчайзер, що має розроблену систему ведення певної діяльності, дозволяє франчайзі використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компенсацію). Взаємовідносини є довгостроковими, тому що франчайзі працює відповідно до вироблених стандартів і практики, якими керує франчайзер, при його постійному сприянні та підтримці.

Отже, франчайзинговий договір стосується системи, яку франчайзер дозволяє використовувати або ліцензує франчайзі і яка може бути названа франшизною системою. Франшизна система, або франшиза - це означає пакет прав, що охоплює права інтелектуальної власності на один або кілька товарних знаків, фірмових найменувань, промислових зразків і зразків, що охороняються авторським правом, а також технологію, ноу-хау і комерційну таємницю, якими будуть користуватися для продажу товарів або надання послуг користувачам. Тоді франшизна угода - це угода, за якою франчайзер надає франчайзі право на використання франшизи, причому ліцензія, видана франчайзером на використання франчайзинговї системи франчайзі, є її основою. Вона дає франчайзі право провадити свою діяльність відповідно до правил, розроблених франчайзером.

Відмінність франшизної угоди за названими ознаками від стандартної ліцензійної угоди мало помітна. Тому існує думка, що франчайзинг - це всього лише складна форма стандартної ліцензійної угоди, а франчайзинговий договір виходить за межі простого ліцензування одного або кількох конкретних прав інтелектуальної власності (наприклад, товарних знаків), оскільки він є ліцензією на використання системи, що включає права інтелектуальної власності, але не обмежується ними. За угодою про франшизу франчайзі не просто продає товари або надає послуги з використанням товарних знаків іншого власника, хоча сам він, можливо, взагалі нічого не виробляє. Насправді франчайзинг дозволяє франчайзі виробляти і продавати товари або надавати послуги у рамках більш великої системи.

Франшизна угода нарівні з деякими спільними із стандартного ліцензійною угодою положеннями має істотні відмінності. Так, у франшизних угодах і стандартних ліцензійних угодах сторони, як правило, не залежні одна від одної, але водночас вони перебувають у тісних робочих відносинах, визначених відповідно умовами цих договорів. Прибуток кожної сторони залежить від загальних зусиль обох сторін: чим успішніша діяльність франчайзі (або ліцензіата), тим вище прибуток обох сторін. Однак успіх франчайзі, на відміну від ліцензіата, залежить і від уміння франчайзера створювати прибуткову систему, навчати користувача франшизи правил належної роботи системи, удосконалювати і розвивати систему, постійно контролювати франчайзі і сприяти йому протягом терміну дії франшизної угоди. У франшизній угоді передбачається (хоча б частково), що франчайзер продовжує розвивати франшизну систему та інформувати франчайзі про нові розробки. [8].

Комерційні франчайзингові угоди є найбільш поширеною формою зобов'язальних відносин з використання комплексу виключних прав (ліцензійного комплексу), що включає право використання фірмового найменування, а також інших об'єктів виняткових прав (товарного знаку, знаку обслуговування тощо) для підприємницької діяльності . Незважаючи на це, франчайзингові угоди досліджені у вітчизняній юриспруденції явно недостатньо, що є однією з причин нерозповсюдження цієї простої і зручної в організаційному відношенні форми виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг. Будь-яка франчайзингова компанія, будучи залученою в міжнародну торгівлю, на практиці часто стикається з проблемою підготовки і підписання франчайзингових угод. [21].

Договір франчайзингу є традиційним для англосаксонської системи права і не поширений в країнах романо-германської (континентальної) системи права, до якої належить Україна. Тим часом, необхідність використання договору франчайзингу у зовнішній торгівлі викликана потребою створення єдиної франчайзингової моделі здійснення підприємницької діяльності. [13].

За формою і змістом франчайзингові угоди досить різноманітні. Найбільш простим типом договірних відносин, які отримали поширення в сфері торгівлі, є товарні франчайзингові угоди. Вони передбачають істотні умови розподілу товарів великої компанії (франчайзера або правовласника), яка досить відома рядовому споживачеві. Для такого типу договірних відносин найбільше підходить продукція, яка має відому торгову марку і вимагає комплекс передпродажних і післяпродажних послуг.

Найчастіше товарні франчайзингові угоди укладаються у сфері торгівлі транспортними засобами. У систему франчайзингових угод щодо дебіторської законом Великобританії входять, зокрема, виробничі франчайзингові угоди, які передбачають видачу великими компаніями ліцензій іншим юридичним особам і індивідуальним підприємцям на використання свого товарного знака як засобу ідентифікації чи торгової марки при виготовленні продукції, яка запатентована або виробляється з використанням запатентованого технологічного процесу або запатентованого "ноу-хау". Товарний знак - це власність правовласника, тому будь-яке використання користувачем у своїх комерційних цілях товарного знаку без дозволу франчайзера протиправно. Цей вид франчайзингових угод досить поширений у сфері громадського харчування.

Ділові франчайзингові угоди у сфері торгівлі мають багато спільних рис з товарними франчайзинговими угодами і є найбільш популярними. Відповідно до договору видається ліцензія на використання товарного знаку або способу ведення роздрібної торгівлі. За такими угодами надаються послуги і надаються права, привілеї при здійсненні підприємницької діяльності в запропонованої формі протягом певного періоду і в певному місці.

Ділові франчайзингові угоди, передбачаючи передачу прав на використання інтелектуальних продуктів за договором, як правило, містять правові механізми, які забезпечують їх охорону від несанкціонованого використання, що суттєво, оскільки у цих продуктів особлива правова природа. Для їх використання не обов'язково фізичне володіння, і вони не схильні до фізичної амортизації (можливо лише моральне старіння).

Дочірні франчайзингові угоди в США є порівняно новим і швидко розвиваються типом взаємовідносин між суб'єктами франчайзингової діяльності та передбачають організацію незалежного бізнесу під "патронатом" великої компанії. Правовласник має право визначати рішення, які приймаються дочірнім підприємством, в силу переважного участі в його статутному фонді, відповідно до укладеного між ними договору.

Торгові франчайзингові угоди специфічні і застосовуються винятково в галузі міжнародної торгівлі, про що свідчить їх назва, і не укладаються в сфері послуг. Торгові або розподільні франчайзингові правовідносини припускають, що обидві сторони є дистриб'юторами. Велика компанія своїм авторитетом і досвідом надає цінну допомогу малим торговельним підприємствам, сприяючи підвищенню ефективності їх діяльності та зміцнення конкурентоспроможності.

Договірні відносини по франчайзингу є безкоштовними. При укладанні угоди необхідно визначити умови, способи, розмір і строки виплати франчайзингових винагород відповідно до національного законодавства. Франчайзингові угоди звичайно носять тривалий характер. В їх основі, на відміну від договорів винятково в імпорті (міжнародної купівлі-продажу товарів), лежать не разові юридичні дії, а здійснення підприємницької діяльності на певній території і протягом певного терміну або безстроково.

Комерційні франчайзингові угоди набули поширення і визнані самостійними об'єктами правового регулювання більш ніж в 80 країнах світу, але окреме законодавство про франчайзинг прийнято лише в деяких з них. [17].

РОЗДІЛ 2. ФРАНЧАЙЗИНГ В СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

2.1 Особливості і тенденції розвитку франчайзингу у країнах світу

За даними експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) у США товарообіг на умовах франчайзингу становить понад третину всієї роздрібної торгівлі. Існують офіційні повідомлення про те, що франшиза використовується вже більш як у 80 країнах. Популярність франчайзингу пояснюється ефективністю і високою стійкістю бізнесу нових утворених підприємств. Так, за даними фірми ”Mr.Doors Home Inc.” у США після п'яти років діяльності на ринку виживають 23% приватних підприємств, а після десяти років їх залишається лише 18%, водночас як серед підприємств, що працюють за системою франчайзингу, через п'ять років розпалається лише 8 підприємств із 100, а через десять років - 10 Із 100 [26]. Варто розглянути роль франчайзингу в економіці окремих країн.

У США згідно з дослідженням, проведеним Naisbitt Group у 1985 р., галузеві експерти прогнозували, що продаж через франчайзингову систему досягне $ 438 млрд. у 1995 р. і 705$ млрд. у 2010 р. продажі досягли $ 1.1 трлн. і $ 1.3 трлн. до 2013 р. Якщо традиційно нефранчайзинговий бізнес, типу банківської справи, почне функціонувати на засадах франчайзингу, то ці цифри можуть бути значно більшими.[27].

Причинами тривалого зростання франчайзингу в США за припущеннями фахівців є зростання особистого доходу, стабільність цін, високий рівень оптимізму споживачів і вища конкуренція за частину ринку. Безумовно, також важливим чинником, що зробив внесок у розвиток франчайзингу, стала привабливість США для іноземних компаній. Особливо активно з'являлися на ринку США канадські, європейські та японські франчайзери зі своїми системами, що вже досягли успіху в цих країнах (див.:додаток А-Б].

Підраховано, що у 2008 р. в США вже працювало 90 іноземних франчайзерів. Французька фірма "Пронуптиа" (Pronuptia), що спеціалізується на весільних вбраннях, англійські фірми "Уимпиз" (Wimpys) і "Бсйк Зн Тейк" (Bake N Take), німецька "Вінер-вальд" (Wienerwald), що займається продуктами харчування, були у США серед перших і найуспішніших у цій галузі. Американські франчайзери досягли такого самого успіху в іноземних країнах. "Бургер Кінг" (Burger King ), "Хардиз" (Hardees), "Холідей Инн" (Holiday Inn), "Хоуард Джонсоне" (Howard Johnsons), "Баскін-Роббинс" (Baskin-Robbins), "Мейнеке Дискаунт Ма-флерс" (Meineke Discount Mufflers), "Грейт Америкен Куки" (Great American Cookie) - це американські франшизи, куплені неамериканськими фірмами. [27].

Франчайзинг в США використовується в самих різних видах бізнесу. Зокрема, він інтенсивно розвивається в таких галузях промисловості і сфери послуг, як:

автомобільна промисловість і послуги автосервісу;

опомога в організації і веденні бізнесу (бухгалтерія, діловодство, реклама і т. п.);

будівництво, послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням будинків;

послуги, пов'язані з освітою;

відпочинок і розваги;

ресторани швидкого обслуговування, ресторани, закусочні і т. д.;

продуктові намети; медичні і косметичні послуги;

послуги у сфері домашнього господарства;

роздрібна торгівля;

багато інших видів діяльності [30].

У 2009 році в США налічувалося 767 483 франчайзингових підприємств, на яких задіяні 9 797 117 працівників, що складає 7,4% робочих місць у приватному секторі. Об'єм прибутку франшизних підприємств США в 2005 році склав 624,6 мільярдів доларів. За системою франчайзингу в США працюють: 56,3% від загального числа ресторанів швидкого обслуговування; 14,2% підприємств з продажу продуктів харчування; 13,1% ресторанів повного сервісу; 18,2% підприємств готельного бізнесу; 4,9% підприємств, що пропонують авто-послуги; 3,3% підприємств, що пропонують бізнес-послуги; 1,5% послуги на ринку нерухомості; 0,9% - персональні послуги [22].

Рис. 1 - Напрямки розвитку франчайзингу в економіці в США

Канаді франчайзинговий ринок багато у чому віддзеркалює еволюцію франчайзингу в США. У 2010 р. обсяги роздрібних продажів через франшизи в Канаді перевищили $ 48 млрд. (CDN) або близько 45% загального обсягу роздрібного продажу. Понад 50% цих продаж були здійснені через франчайзинг бізнес-формату та інші "нетрадиційні" форми франчайзингу.

У 2007 р. близько 1 тис. франчайзерів, які працювали у Канаді і володіли близько 45 тис. торговельних точок, здійснили об'єми продаж на ріпні $ 61 млрд. (CDN). Щорічне зростання франчайзингової системи Канади становило 20% у 2005 р., 35% у 2008 р. і очікувалося подальше зростання в наступні роки.[26].

Близько половину франшиз бізнес-формагу в Канаді є власністю іноземних компаній, переважна більшість яких із США. Можливо завдяки географічній близькості та культурним подібностям Канада за зовнішніми ознаками є звичним ринком для експансії американських франшиз.

Міністерство торгівлі США зазначало, що 29% усіх американських іноземних франшиз були розміщені в Канаді, загальною кількістю 237 франчайзерів, що володіли 9 031 торговою точкою. Це відповідає близько 40% усіх іноземних франшиз торговельних точок США, розміщених у Канаді. Франчайзери з інших країн, зокрема, з Франції, Австралії, Великобританії, також проникають на ринок Канади швидкими темпами.

У Франції - основа європейського франчайзингу, в 1971 р. було зареєстровано всього 34 франчайзингові мережі, у 1977 р. ця цифра зросла до 108, з 7 500 торговими точками. У 1988 р. було відзначено існування близько 675 франчайзерів, які володіли близько 30 тис. торгових точок. Франчайзинг забезпечив працевлаштування близько 150 тис. осіб. Об'єми продаж через франчайзингову систему в 2010 р. перевищили $ 36 млрд. або близько 15% загальних роздрібних продаж у Франції. Французи охоплюють близько 40% усього європейського франчайзингового ринку, ємність якого оцінюється у $ 132 - 135 млрд. За даними французького економіста Іва Бернара, сьогодні в ЄС більше 46% роздрібної торгівлі виконується через франшизи.

На відміну від деяких своїх сусідів, Франції характерне домінування національних франчайзингових операторів. Лише 35% торгових точок представлені іноземними франчайзерами.

Франшизам, які займаються продажем одягу і взуття (близько 25% ринку), характерна найбільша величина річного приросту в усьому роздрібному франчайзингу. Продукти харчування, меблі і побутові прилади також займають значну долю франчайзингових роздрібних продаж, 15 і 20% відповідно. Решта 40% ринку належить послугам (25,5%), будівництву (7,5%) і готельному та ресторанному бізнесу (7%).[26].

У Великобританії розвиток франчайзингу прискорився після заснування у 1977 р. Британської франчайзингової асоціації (BFA). Ринок франшиз Великобританії має стабільну основу та позитивно оцінюється урядом, засобами масової інформації та громадськістю в цілому.

Згідно із статистичними даними у Великобританії в даний час діє більше 540 франчайзерів з 52 тис. торгових точок. Більшість британських франчайзерів почали свою діяльність після 1982 р. Найбільшими секторами британського ринку франшиз за об'ємом продаж були: 1) продаж меблів, домашніх зручностей та експлуатаційного обладнання; 2) товари та послуги для відпочинку; 3) швидке харчування. За кількістю торгових точок на першому місці - ресторани швидкого харчування у кількості 1 898 одиниць.

Фактична кількість американських франчайзерів у Великобританії значно менша від кількості вітчизняних (британських) франчайзерів. У Великобританії на ринку переважає франчайзинг послуг, . так як і в США, де призвело до появи деяких оригінальних і інноваційних ідей, таких як чистка килимів, дитячі ігрові центри, побутове обслуговування.

Таблиця 1 - Аналіз ситуації франчайзингу в Європі в 2009 р. [25]

Країна	Число франчайзерів	Число франчайзі	Товарообіг, млрд. євро	Число працівників
Франція	485	27,360	27	320,000
Німеччина	530	22,000	12,5	30,000
Великобританія	474	25,700	8,2	220,000
Голландія	350	11,825	8,4	85,300
Швеція	230	9,150	5,72	71,000
Бельгія	170	3,500	3,6	28,000
Іспанія	288	13,161	-	69,000
Італія	436	21,390	2,8	49,660
Норвегія	125	3,500	3	-
Португалія	220	2,000	-	-
Угорщина	170	2,500	-	35,000
Чехія	79	260	-



В даний час у Європі функціонують 4,500 франчайзингових систем, у кожної з них в середньому 37 партнерів, їх загальний товарообіг складає 150 млрд. євро. Проте ступінь розвитку франчайзингового бізнесу в Європі набагато нижчий, ніж у США, де об'єм подібного роду операцій перевищив 1800 млрд. доларів.

В Японії загалом виділяються три основні категорії японських франшиз: 1) поділ (продаж) товарів. 2) послуги харчування, 3) надання інших послуг. Японія виявилася досить привабливою для американських франчайзерів у їх пошуку ринків збуту та стала другим найбільшим закордонним ринком для американських франчайзерів після Канади. У 2009 р. в Японії загалом працювало 169 франчайзерів, які володіли 7 366 торговими точками, 72% з яких належали до другої категорії - послуги харчування.

В Італії у 2008 р. працювало 900 франчайзерів, які оперували 17 500 франшизами. Протягом тогс самого періоду валові об'єми продаж перевищили $4,1 млрд. Італійський франчайзинговий ринок характеризується пропорційним поширенням як іноземних, так і національних франчайзерів, які здебільшого орієнтуються на сферу розподілу продукції (продаж).

У Голландії франчайзинг також виявився динамічною силою в економіці. У 2009 р. в Голландії галічувалося 289 франчайзерів, які оперували 11 252 торговими точками в країні, і сукупні об'єми франчайзингових продаж були у чежах $ 5,8 млрд. Провідною формою франчайзингу в Голландії є франшизи на розподіл продукції (продаж); на другому місці - франшизи сфери послуг. Хоча існує тенденція до зростання присутності в країні іноземних франшиз, на ринку все ще домінують національні оператори.

В Іспанії франчайзинг переживає період розвитку. Іспанський ринок франшиз складається з торгівлі товарами зі значним домінуванням одягу і продуктів харчування. Сфера послуг лише починає розвиватися. Франчайзинговий ринок Іспанії є досить перспетивним для національних та іноземних франчайзерів у зв'язку з тим, що багато регіонів Іспанії запровадили матеріальні заохочення для розвитку підприємництва.

У Росії франчайзинг поширюється активно. Вище згадано про кроки "Мак-Дональдс" у Росії. За приклад розвитку в Росії франчайзингової мережі слід взяти компанії Unternehmensgruppe Grillmaster Handelsgesellschaft mbH. Ця група понад 20 років тому створила в Німеччині фрапшизну систему (близько 200) ресторанів швидкого обслуговування, що одержала найменування "Грильмастер" (розширений асортимент включає більше 60 блюд).

З 1993 р. "Грильмастер" почав свій франшизний бізнес у Росії через дочірню фірму " Grillmaster Feinkost Buesching Gmb", передавши виключне право на роботу и Росії Санкт-Петербургській фірмі "Грнгор'єв і Grillmaster". У 1994 р. вперше в Росії у центрі Санкт-Петербурга на Невському проспекті відкрився перший франшизний ресторан швидкого обслуговування європейського гастрономічного стандарту німецької системи "Грильмастер". Це був перший закордонний fast food. Але вже через кілька місяців у Санкт-Петербурзі з'явилися перші фраишизні підприємства таких відомих торгових марок у місті, як "Золоте Курча", "Carrots", "Subway"[28].

2.2 Аналіз ефективності франчайзингу як форми діяльності ТНК

Транснаціональні альянси мають певні форми вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транснаціоналізації та ін.

Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.

Провідна функціональна форма - ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці - це трансгранична угода, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією - роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є:

а). визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; б). погодження основних умов ліцензійної угоди; (в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.

Об'єкти ліцензування - різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів:

авторські права на інтелектуальні продукти - літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;

патенти, винаходи, конструкції, схеми;

торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;

франчайзинг, контракти і самі ліцензії;

програми, системи, процедури, проекти [15].

Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.

Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування. Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.

Резидентом країни є особа або компанія, організація, яка здійснює господарську діяльність у країні чи отримує доходи і є суб'єктом оподаткування. Резиденти країни - всі компанії, зареєстровані в країні, всі громадяни, що проживають у країні, отримують тут доходи від своєї діяльності, а також громадяни та компанії інших країн, які здійснюють діяльність і отримують доходи на території країни протягом певного часу.

Нерезидентами є громадяни всіх інших країн, які тимчасово перебувають в країні та здійснюють свою діяльність протягом визначеного часу; всі громадяни і компанії інших країн, які мають статус державного службовця, військовослужбовця іншої країни, а також громадяни та компанії, які перебувають за межами країни і здійснюють там свою діяльність.

Умовами ліцензійної угоди є визначення таких основних параметрів:

Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або неексклюзивні; термінові або нетермінові.

Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами.

Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. Може існувати одна компанія в країні, яка надає субліцензії.

Умови використання ліцензії: умови отримання; умови передачі; умови контролю за дотриманням технології, якості та інше; загальні умови щодо змін, стосовно взаємин між ліцензіарами та ліцензіатами; умови застосування.

Обмеження щодо обсягу використання ліцензії.

Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, в треті країни.

Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер - фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів).

Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди [25, 250].

Оцінка вартості ліцензійного контракту залежить від таких факторів: (а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії; (б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаючи експорт; (в) обмежень щодо обсягу виробництва; (г) терміну дії; (ґ) новизни технології; (д) рівня конкуренції; (е) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія; (є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.

Ціна ліцензії визначається за верхнім та нижнім обмеженням. Ціна пропозиції завжди вища, її розраховують за оцінкою потенційного прибутку від використання ліцензії та пропозиції ліцензіара. Верхній ліміт ціни визначається очікуваними прибутками ліцензіата й очікуваними витратами ліцензіата на придбання аналогічної ліцензії у конкурентів. Нижній ліміт ціни ліцензії визначається витратами на її передачу та застосування.

Франчайзинг - це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торговельної марки і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу, її учасниками є дві сторони: перша - компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзі).

Типовим прикладом франчайзингу є транснаціональні готельні системи, зокрема "Холідей Інн", "Хілтон", "Інтер-контінентал", "Форум" та інші; системи швидкого харчування - "МакДоналдс", "Піцца Хат", "Бургер Кінг", "Данкін Донатс" та інші; торговельні системи - "Маркс енд Спенсер", "Білла" та ін.[7]. Франчайзер надає право на використання назви, торговельної марки, фірмового стилю, ділової репутації, доступу до системи бронювання певної готельної системи або постачання товарів; надає послуги з підготовки персоналу та інші й отримує за це фіксовану винагороду [15].

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФРАНЧАЙЗИНГУ В УКРАЇНІ

3.1 Стан і проблеми розвитку міжнародного франчайзингу в Україні

В Україні 29 грудня 2001 р. розпочала свою діяльність Асоціація роботодавців у галузі франчайзингу. Завдання цієї організації - представіяти інтереси підприємців та їх операторів, які використовують фраічайзингові договори у державних установах, надавати їм практичну допомогу при організації та просуванні на ринку. Одночасно з активною діяльністю на національних теренах Асоціація налагоджує зв'язки з іноземними та міжнародними асоціаціями, вивчає досвід інших країн у франчайзииговій діяльності та нормативні засади останньої. У такий спосіб в Україні франчайзинг активно розвивається. Найбільш охопленими франчайзинговими мережами є такі сфери бізнесу, як громадське харчування, роздрібна торгівля, послуги, автоперевезення та будівництво.

Однак в Україні для законодавчого регулювання комерційних справ, відомих у міжнародній практиці як "франчайзинг" і "франшиза", використовується термінологія "комерційна концесія". Правовідносини сторін у договорі комерційної концесії регулюються ЦК України (ст..1115-1129) [16].

Комерційна концесія (франчайзинг, франшиза) є відносно новим інститутом українського цивільного права. Її мета - сприяти просуванню на ринку товарів, зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів, виконання робіт чи надання послуг, а також створення нових комплексів по збуту товарів та наданню послуг. На підставі договору здійснюється сплатна передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.

У юридичній літературі договір комерційної концесії часто розглядається як різновид ліцензійного договору [6]. Є.О. Суханов заперечує цю точку зору. Він зазначає, що на відміну від ліцензійного договір комерційної концесії дає можливість використовувати не один лише визначений об'єкт "інтелектуальної власності", а цілий комплекс таких об'єктів, а також інші майнові права. Крім того, у ліцензійних відносинах фактичний виробник (ліцензіат) завжди зобов'язаний інформувати про себе клієнтів-споживачів і не має права приховуватися під фірмою правоволодільця (ліцензіара).

Поки що Україна відірвана від міжнародного ринку франчайзингу, зарубіжні франшизодавачі неохоче вступають в ділові стосунки з нашими підприємствами. Причини цього криються в наявності деяких непривабливих рис українського ринку: неналежний розвиток конкуренції, слабка подекуди правова дисципліна, незадовільний фінансовий стан підприємств.

Представники міжнародних франчайзингових систем починають працювати в Україні за так званою пілотною стратегією, коли спочатку відкриваються власні філіали або спільні підприємства і таким чином поступово пристосовуються до особливостей місцевого ринку.
Систему, подібну до франчайзингу, була спроба запровадити в Україні більше десяти років тому. Це коли до великого, успішно працюючого підприємства прикріплювали для патронажу 1-2 відстаючих підприємства. Або так звана система «два на два», яка поширювалася насамперед у сільському господарстві при організації і підведенні підсумків соціалістичного змагання. За цієї системи переможець визначався за середніми даними по двох підприємствах (кращого і гіршого), що за задумом авторів цієї системи повинно спонукати кращі господарства надавати всіляку допомогу відстаючим і на цій основі досягати більш високих загальних показників господарювання. Проте це нововведення не прижилося, як і багато інших, оскільки це була чергова пропагандистська акція. В її основі не лежали економічні розрахунки і взаємна матеріальна зацікавленість партнерів, а нав'язані ззовні стосунки [4].

За оцінками Міністерства економіки України, на сьогодні в Україні підписано більше вісімдесяти франчайзингових контрактів, третина яких стосується ринку нафтопродуктів, ще чверть системи fast food. Найбільші франчай-зори - Мак Дональдс, "Кодак", "Фуджі", "Білла", "Баскин & Робін", "Альянс", "Швидко", "Ростікс", "XXI століття", "Uno momento" та ряд ін.

Франчайзинг дедалі ширше використовується при створенні технічних станцій обслуговування автомобілів, наприклад, ЗАЗ-Деу, автозаправних станцій, наприклад "ТНК-Україна", "Лукойл-Україна", магазинів автомобільних товарів та аксесуарів, мережа магазинів АТЛ, салонів краси, які іноді працюють не лише під торговою маркою, що створена для салонів краси, а й під торговою маркою, відомою споживачу. Як приклад можна навести торговельну марку "Тіко", що використовується для автозаправок, супермаркетів та салонів краси, продажу товарів за каталогами. На сьогодні цей вид підприємницької діяльності використовується при розповсюдженні товарів з відомих каталогів "Отто", "Квеллі" та ін.[8].

Успішно розвивають франчайзингову мережу в Україні також фірма "SPAR", російська фірма "1С" і українські підприємства ТОВ "Торгова марка Піцца Челентано" та Асоціація "МакСмак" (до речі, перші в Україні франчайзингові фаст-фуди).

У 2001 р. Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України проект Закону України "Про франчайзинг". Метою проекту було законодавче регулювання відносин між суб'єктами госіюдарюнання щодо передачі прав на використання в господарській діяльності комплексу виключних прав власника на фірмове найменування, комерційну інформацію, ноу-хау і т. д. При аналізі проекту Закону в ньому були виявлені такі недоліки:

відсутні визначення ключових понять, що використовуються у франчайзингу: ноу-хау, франшиза, територіальна франшиза, генеральна франшиза, субфранчайзинг, комерційна інформація, об'єкти виключних прав і т.д.;

законопроект не узгоджений із законодавством у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

проект дублює розділи Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, не вносячи ніяких доповнень у регулювання франчайзингу;

пропонується багаторазова реєстрація франчайзиногового договору (у Департаменті інтелектуальної власності та органі, що реєструє суб'єкти підприємницької діяльності);

відсутні норми про регулювання переддоговірних франчайзингових відносин (з урахуванням проекту Типового закону про інформацію);

відсутні норми щодо розкриття інформації про запропоновану франшизу;

не передбачені питання економічного стимулювання франчайзингу, створення системи саморегулювання;

відсутні формулювання таких важливих понять франчайзингу: корисні моделі, формули, процеси, ноу-хау, процеси, що усуне можливості їхнього неоднозначного трактування податковими службами і зніме проблеми, пов'язані із застосуванням окремих податків, зокрема, ПДВ, податку на репатріацію, відобразити існуюче оподатковування франчайзингового бізнесу;

відсутність норми щодо регулювання міжнародного франчайзингу.

У цілому законопроект заслуговував підтримки, оскільки спрямований на поглиблення і розвиток підприємництва, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Однак, внаслідок очікування прийняття ЦК України роботу над проектом Закону України "Про франчайзинг" було призупинено.

Однак, не зважаючи на таку значну кількість переваг, ринок франчайзингу має ряд проблем, які потребують вирішення. До таких проблем слід віднести наступні:

1. Необізнаність українських підприємців з основними принципами ведення бізнесу на умовах франчайзингу. За даними Асоціації роботодавців у галузі франчайзингу в Україні у 2010 р. кількість франчайзерів виросла на 26% і становила 380. Хоча, проведене компанією «ТРІАРХ» дослідження (опитування всіх компаній, які заявили про себе як про компанії, що розвивають франчайзингові системи) показує, що заявлена цифра є перебільшеною та реальне число компаній, що працюють за схемою франчайзингу та відповідають більшості стандартів лише близько 40. Тобто, близько 280 компаній або свідомо видають себе за франчайзингові або просто ринок не обізнаний з головними принципами франчайзингу, що дають можливість виділити даний бізнес з поміж інших видів економічної діяльності. Компанія «ТРІАРХ» встановила, що основною причиною такої відмінності даних є нерозуміння різниці розвитку філіальної мережі та мережі франчайзингу та їх принципові відмінності [27].

2. Недосконалість нормативно-правової бази. Також гальмує розвиток франчайзингу українське законодавство. Наприклад, а США тільки на федеральному рівні створено біля сотні законів , що так чи інакше стосуються франчайзингу, у той час як на Україні відсутній навіть закон про франчайзинг. В Україні у 2008-2009 рр. в законодавчій базі франчайзингу не відбулося жодних змін, але збільшилося кількість судових позовів щодо ведення бізнесу на умовах франчайзингу. Це примушує франчайзерів звернути увагу на вже підписані договори та звертатися до фахівців за підготовкою нових договорів.

3. Відсутність детальної інформації про франчайзинг як метод ведення бізнесу. Дослідження компанії «ТРІАРХ» показує, що, як вже зазначалося вище, в Україні 85-90% компаній-франчайзерів не відповідає міжнародним правилам і вимогам франчайзингу. Наприклад, є випадки, коли компанію холдингового типу нарікають «франчайзингом», що є зовсім некоректним [30].

4. Відсутність практики апробації бізнесу. За кордоном франчайзер не має права продавати франшизу, якщо не було апробації ведення бізнесу за цією франшизою [18]. В Україні ж є практика продажу зовсім нової франшизи без ведення франчайзером комерційної діяльності за даним напрямком бізнесу. Відповідно, така практика є неприпустимою, адже продаж описаних процесів ведення бізнесу, які не відпрацьовані на своїх торгових точках є в більшості випадках збитковим.

Зазначені вище проблеми ринку франчайзингу є основними, але також існують інші проблеми, які заважають широкому використанню франчайзингових схем в Україні, на відміну від інших країн з більш розвинутою економікою, основними з яких є:

значна вартість франшизи у порівнянні з низькою купівельною спроможністю покупців;

відсутність кваліфікованих кадрів;

складні умови та бар'єри організації та ведення бізнесу.

Підбиваючи підсумки дослідження в цілому, необхідно вказати, що для розвитку франчайзингу в Україні існує низка перепон:

нечітка нормативно-законодавча база, яка не регулює багато вищезгаданих питань, пов'язаних з франчайзингом;

проблеми фінансово-кредитного характеру;

відсутність необхідного інформаційного забезпечення;

недостатня обізнаність підприємств щодо можливостей і особливостей такого способу ведення бізнесу, як франчайзинг. Відсутність знань, у першу чергу правових, необхідних для ведення бізнесу як у ролі франчайзера, так і в ролі франчайзі;

брак відповідних консультаційних структур.



3.2 Стратегічні перспективи розвитку франчайзингу в Україні

У міжнародному плані франчайзинг набув найбільшого поширення в таких областях діяльності, як роздрібна торгівля і сфера послуг. Це пояснюється тим, що інвестиції в цих галузях невеликі і організація бізнесу "з нуля" вимагає менше часу. Що стосується виробничих підприємств, то там ситуація зовсім інша, що і зумовило передачу не всього бізнесу, а певних виробництв, технологій, патентів та ін. Відповідно, більшого поширення в даній області набули спрощені форми франчайзингу: ліцензійне виробництво, міжнародна виробнича кооперація і виробництво на давальницькій сировині.

Головними причинами зростання ринку франчайзингу у 2010 р. та в майбутніх роках в Україні будуть наступні [29]:

1. Зростання безробіття. За даними міністерства статистики України за січень-червень 2010 р. було зареєстровано 1401,2 тис. безробітних осіб., за аналогічний період 2010 р. ця цифра зросла до 2010,4 тис. осіб, тобто на 43%. Таке значне зростання безробіття стало наслідком економічної кризи, що наступила в країні вкінці 2011 р. Саме з грудня цього року почалися масові скорочення робітників і до сьогодні ця тенденція зберігається, адже багато промислових підприємств припинили свою діяльність, а підприємства малого та середнього бізнесу не наймають персонал. За таких умов, очікується зростання ринку франчайзингу. Адже купівля франшизи дозволяє заснувати власний бізнес під брендом вже відомої в країні або навіть у світі організації. Таким чином, населення, що залишилося без роботи все більше зацікавлюється створенням власної справи і розглядає франчайзинг як перспективний варіант її запровадження, тому що бізнес по франчайзингу має набагато більше шансів на успіх, ніж самостійне започаткування підприємства [29].

2. Перехід економіки у стадію рецесії. За даними Міністерства статистики України: рівень промислового виробництва у співвідношенні січень-вересень 2009 р. до січня-вересня 2008 р. знизився майже на 30%, 45,7% підприємств є збитковими у 2009 р., середньорічна інфляція у 2009 р. приблизно становить 15% [24]. Все це говорить про те, що вплив фінансової кризи на стан економіки країни є досить суттєвим і не прогнозованим. На даний час економіка України перебуває на стадії рецесії, в той час як ринок франчайзингу зростає. Адже франчайзинг охоплює майже всі сфери економіки до яких відносяться і ті, що за будь-яких економічних умов будуть прибутковими, наприклад, фармацевтика, послуги з догляду, ремонту тощо.

...