Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 339.97: [504.03+504.062]

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ)

Спеціальність 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

ТУНИЦЯ ТАРАС ЮРІЙОВИЧ

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий консультант:

Пахомов Юрій Миколайович, доктор економічних наук, професор, академік НАН України Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор.

Офіційні опоненти:

Буркинський Борис Володимирович, доктор економічних наук, професор, академік НАН України, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор;

Вергун Володимир Антонович, доктор економічних наук, професор, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри управління зовнішньоекономічною діяльністю;

Шевчук Василь Якович, доктор економічних наук, професор, Інститут законодавства Верховної Ради України, заступник директора, завідувач відділом комплексних проблем державотворення.

Захист відбудеться 20 грудня 2007 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 по захисту дисертацій в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий "19" листопада 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.М. Хахлюк.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією із ключових теоретико-методологічних і прикладних проблем економічної науки в умовах сучасної глобалізації є проблема формування ефективної економічної політики збалансованого природокористування, спрямованої на досягнення цілей сталого розвитку.

Глобалізація природокористування стала очевидним фактом міжнародних економічних відносин (зокрема, у сфері міжнародної торгівлі газом, нафтою, вугіллям, деревиною, мінералами, збіжжям тощо) і водночас - важливим чинником розвитку світового господарства. Нечувана в попередні епохи економічної історії людства, нинішня глобалізація процесів природокористування зачіпає корінні національні інтереси кожної держави, а тому вимагає глибокого наукового дослідження.

Глобалізація як об'єктивний процес сучасної економічної дійсності не може успішно (без ризиків завдати непоправної шкоди глобальному довкіллю) продовжуватися без чітко сформульованої концепції радикальних змін у світовій і національній економічній політиці природокористування.

Значний внесок у вивчення проблематики глобалізації та економіки природокористування зробили відомі вітчизняні вчені О.Алімов, О. Балацький, О. Білорус, В. Будкін, Б. Буркинський, О. Васюта, О. Веклич, В. Вергун, В. Геєць, М. Голубець, Т. Галушкіна, І. Грабинський, Л. Гринів, В. Гура, Б. Данилишин, М. Долішній, М. Дудченко, Л. Кістерський, Я. Коваль, В. Кравців, Д. Лук'яненко, Ю. Макогон, М. Мальський, Л. Мельник, Є. Мішенін, В. Новицький, Ю. Пахомов, О. Плотніков, І. Синякевич, С. Сіденко, Ю. Стадницький, В. Степанов, А. Філіпенко, С. Харічков, М. Хвесик, Є. Хлобистов, А. Чухно, В. Шевчук та інші. Питання економіки природокористування в контексті проблем сталого розвитку досліджували такі зарубіжні вчені: Б. Коммонер, Н. Реймерс, Ю. Одум, Дж. Форрестер, Й. Шумпетер, G. Atkinson, R.M. Auty, S. Bandyopadhyay, D. Ben-David, K. Bunyaratavej, V. Costantini, W. Cunningham, H. Daly, N. Ding, B.B. Edward, J. Falkinger, B. Field, E. Friedman, G. Grossman, T. Gylfason, E.D. Hahn, H. Hettige, D. Holtz-Eakin, S. Johnson, V. Kaitila, D. Kaufmann, A. Kimhi, A. Krueger, R. Lucas, A. Maddison, A. Markandya, D.H. Meadows, D.L. Meadows, S. Monni, F. Osborn, T. Panayotou, P. Pearson, S. Pedroso, J.D. Sachs, X.X. Sala-i-Martin, T. M.Selden, N. Shafik, D. Song, D. Streimikiene, A.M. Warner, D. Wheeler.

Незважаючи на значну кількість ґрунтовних наукових праць із зазначеної проблематики, вітчизняною наукою ще не приділено достатньої уваги міжнародним аспектам економіки природокористування як актуальній проблемі сучасності. Зокрема, відсутні наукові дослідження з питань формування екологічно та економічно збалансованої глобальної та національної політики природокористування. Відсутність системних наукових досліджень у цій сфері за наявної високої деградації природного життєвого довкілля та виснаження природних ресурсів гальмують процеси переходу України до сталого соціально-економічного розвитку.

У зв'язку з дедалі більшим загостренням глобальної еколого-економічної ситуації, пов'язаним з деградацією природного життєвого довкілля, виснаженням природних ресурсів і змінами клімату на Землі, стає зрозумілим, що всім державам, у т.ч. Україні, потрібна принципово нова (з урахуванням екологічного імперативу) внутрішня і зовнішня економічна політика, за допомогою якої можна сформувати стратегію вдосконалення взаємовідносин суспільства і природи в умовах ринкової економіки і, таким чином, реалізувати задекларовані на Конференції ООН з довкілля і розвитку (Ріо-92) всесвітньо визнані принципи сталого розвитку. При цьому важливо наголосити, що імплементація цих принципів, як засвідчив саміт "Ріо+10" у 2002 р. в Йоганнесбурзі, здійснюється незадовільно.

Для України особливої актуальності означена проблема набуває у зв'язку з прагненнями інтегруватися в європейський і світовий економічний простір, намірами щодо вступу до СОТ та її участю в Кіотському процесі, пов'язаному з глобальними змінами клімату. Існуюча неефективна економічна політика та наявна розбалансована система природокористування в Україні не сприяють активізації цих процесів, оскільки вони неадекватні світовій стратегії сталого розвитку. Нинішня державна економічна політика у сфері природокористування ставить під сумнів можливості реалізації національних довгострокових стратегічних інтересів, недостатньо гарантує екологічну, зокрема енергетичну, безпеку держави, а також здоров'я людей, знижує ефективність міжнародних економічних відносин. Більше того, Верховною Радою України до цього часу не розглянуто і не схвалено національну стратегію сталого розвитку.

В умовах нинішньої політичної нестабільності в Україні немає належного інституційного середовища і, як наслідок, - шансів сформувати виважену, науково обґрунтовану політику збалансованого природокористування, а тим більше - шансів на реалізацію такої політики. Тому Україна, яка розташована в географічному центрі Європи, і на долю якої випали складні екологічні проблеми з двох головних причин - виснаження природних ресурсів та надмірного забруднення природного життєвого середовища (особливо у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС), - повинна взяти на себе роль ініціатора у створенні спільних з європейськими країнами ефективних механізмів діяльності щодо формування екологічно та економічно збалансованої політики природокористування, зокрема, спільних проектів у сфері використання природних енергетичних ресурсів.

Збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу України, з максимальним використанням переваг її геополітичного положення, надало б змогу забезпечити конкурентну спроможність держави на світовому ринку товарів і послуг (в т.ч., екологічні послуги), її взаємовигідну участь у міжнародному поділі праці, міжнародних інвестиційних процесах, повномасштабне й ефективне використання вітчизняного експортного потенціалу.

Це зумовлює необхідність наукового аналізу причинно-наслідкових взаємозв'язків між традиційними економічними та екологічними вимогами, які б надали змогу дозволили об'єктивно оцінити світові тенденції у процесах використання, охорони й відтворення природних ресурсів та природного життєвого довкілля та запропонувати механізми формування політики збалансованого природокористування на методологічних засадах сталого розвитку.

Актуальність і невідкладність вирішення цієї проблеми у теоретико-методологічному та прикладному аспекті зумовили вибір теми дисертаційної роботи та визначили коло досліджуваних у ній питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планової тематики досліджень відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема, при розробці таких тем: "Геоекономічна політика України в контексті світових інтеграційних процесів" (державний реєстраційний № 0103U006310); "Світовий досвід ринкової та структурної трансформації і реалії України" (державний реєстраційний № 0109U002311); теми кафедри міжнародних економічних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка "Концепція сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до Європейського Союзу" (державний реєстраційний № 0102U003575) та кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів Львівського національного університету імені Івана Франка "Валютно-фінансові та інституційні механізми економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи" (державний реєстраційний № 01044009559). Матеріали дисертаційного дослідження також використано при підготовці наукового звіту на тему "Обґрунтування концепції Екологічної Конституції Землі" на замовлення Фонду фундаментальних досліджень (договір МОН України №Ф7/338-2001 з Міжнародним інститутом-асоціацією регіональних екологічних проблем при Львівському національному університеті імені Івана Франка; державний реєстраційний № 01101U008167).

Мета та завдання дисертаційної роботи. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо формування економічної політики збалансованого природокористування та механізмів її реалізації в умовах сучасних глобалізаційних процесів. Для досягнення цієї мети в дисертації було поставлено такі завдання:

- розкрити зміст поняття "збалансоване природокористування" як суспільно-економічного процесу, сутність якого в умовах глобалізації вимагає докорінного переосмислення;

- виявити проблеми та дослідити передумови формування економічної політики збалансованого природокористування в контексті розвитку світового господарства і національної економіки;

- дослідити еволюцію суспільно-економічних відносин у сфері природокористування на різних етапах цивілізаційного розвитку;

- проаналізувати та узагальнити сучасні тенденції розвитку теорії міжнародних економічних відносин у контексті проблем природокористування і сталого розвитку;

- виявити взаємозв'язки між характером і масштабами споживання природних ресурсів, антропогенним впливом на довкілля, стійкістю екосистем, економічним зростанням, з'ясувати можливості адаптації теорії Кузнєца до вирішення сучасних економіко-екологічних проблем;

- дослідити явище міждержавної конвергенції у сфері споживання природних енергетичних ресурсів, енергомісткості ВВП та доходами на душу населення як чинника нової міжнародної економічної політики, спрямованої на досягнення цілей сталого розвитку;

- сформулювати принципи економічної політики збалансованого природокористування з урахуванням інноваційної детермінанти;

- розглянути інституційні аспекти економічної політики збалансованого природокористування, зокрема, дослідити вплив інституційного середовища на розроблення і прийняття глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку - Екологічної Конституції Землі;

- обґрунтувати механізми реалізації глобальної та національної економічної політики збалансованого природокористування.

Об'єктом дослідження є процес природокористування, який в умовах сучасної глобалізації відображає суспільно-економічні відносини у сфері використання, охорони та відтворення природного життєвого довкілля та природних ресурсів.

Предметом дослідження постають засади і принципи формування економічної політики збалансованого природокористування в контексті сучасних вимог сталого розвитку світового господарства та його складової - національної економіки.

Методи дослідження. Вихідною методологічною основою дисертації є логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів природокористування в національному та світовому господарстві. Дослідження ґрунтується на використанні системного та комплексного підходів до визначення основних напрямів формування еколого-економічної політики держав та механізмів її реалізації у сфері природокористування. Зокрема, в роботі застосовано загальнонаукові методи поєднання теоретичного та емпіричного підходів, сходження від абстрактного до конкретного, індукції і дедукції, аналізу і синтезу, історичний та порівняльний методи дослідження. Для проведення конкретних емпіричних досліджень використовувалися економіко-статистичні методи (відносних величин, спостереження, зведення, групування, динаміки, варіації, кореляційного аналізу) з використанням програм E-Views та Excel, а також економіко-математичне моделювання панельних даних, які тестувалися методом найменших квадратів з фіксованими та змінними ефектами. Для перевірки адекватності моделей поставленим гіпотезам проводилися відповідні тести, зокрема, тести Хаусмана та Бреуша-Пагана.

Вихідними джерелами дослідження були вітчизняні та зарубіжні наукові публікації з проблем глобалізації, сталого розвитку та природокористування, статистичні дані Держкомстату України, Світового банку, Інституту світових ресурсів (WRI), Світового інституту спостережень (WWI), ФАО ООН, Фонду дикої природи (WWF) та інших міжнародних організацій.

Наукова новизна дисертації полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних положень формування й практичного запровадження в умовах глобалізації міжнародної та національної економічної політики збалансованого за еколого-економічними критеріями використання, охорони й відтворення умов природного життєвого середовища та природних ресурсів (політики збалансованого природокористування). Наукова новизна дисертаційного дослідження відображається такими конкретними результатами:

вперше:

- обґрунтовано необхідність формування в умовах глобалізації нової економічної політики держав за критеріями еколого-економічної ефективності використання, охорони й відтворення умов природного життєвого довкілля та природних ресурсів, що диктується незадовільною імплементацією в національну економіку і світове господарство загальновизнаних принципів сталого розвитку (Ріо-92, Йоганнесбург-2002). Відповідно до цього запропоновано нові теоретико-методологічні підходи до формування економічної політики збалансованого природокористування;

- досліджено явище міждержавної конвергенції у сфері споживання енергетичних природних ресурсів як важливого чинника економічної політики збалансованого природокористування. Виявлено фактичне зародження конвергенції між країнами пострадянського простору та Європейського Союзу і, головне, тенденцію її прискорення, що є важливою передумовою удосконалення системи природокористування та запорукою економічної інтеграції держав на противагу дивергенції, яка мала місце у недалекому минулому;

- встановлено обернену U-подібну залежність між економічним зростанням та антропогенним впливом на природне довкілля (підтверджену на прикладі 38-ми країн Європи), знайдено кількісне значення "поворотної точки", що відображає рівень економічного розвитку, після якого настає зменшення негативного впливу антропогенної діяльності на довкілля, а також введено поняття "кривої екологічної стійкості" природної системи (КЕС) як індикатора стану довкілля. Обґрунтовано доцільність врахування КЕС при аналізі екологічної кривої Кузнєца;

- виявлено вплив інституційного середовища на розроблення і схвалення Екологічної Конституції Землі (ЕКЗ) як глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку, який зобов'язуватиме кожну країну здійснювати ефективну економічну політику збалансованого природокористування. Доведено, що більш досконале інституційне середовище держави об'єктивно має позитивний вплив на сприйняття ідеї ЕКЗ, але суб'єктивні фактори, пов'язані насамперед з національним егоїзмом великих держав, цілком реально можуть нівелювати цей позитивний вплив;

удосконалено:

- зміст поняття "збалансованого природокористування" як суспільно-економічного процесу використання, охорони й відтворення умов природного життєвого середовища та природних ресурсів, процесу, який в умовах глобалізації повинен визначати внутрішню і зовнішню економічну політику держав з метою досягнення ними сталого розвитку;

- механізми реалізації вимог Кіотського протоколу як першого міжнародного документа, в основу якого покладено ринкові інструменти розв'язання глобальних екологічних проблем, насамперед глобальних змін клімату, а також підходи до оцінки економічних інтересів України від її участі в цьому міжнародному процесі;

дістали подальшого розвитку:

- економічна теорія Кузнєца, зокрема, виявлено можливості її адаптації до вирішення сучасних еколого-економічних проблем, а також можливості застосування цієї теорії для вироблення методологічних підходів до реальної оцінки національного доходу, яка полягає у вилученні з величини доходу вартості фактичних втрат природного капіталу і необхідних для його відновлення додаткових суспільних витрат;

- визначення відомих з наукової літератури періодизацій етапів розвитку світового господарства, зокрема, виділено три періоди цивілізаційного розвитку за ознакою взаємовідносин між суспільством і природою: перший як етап повної залежності людини від природи, другий - ілюзорної незалежності людини від природи і третій - нового усвідомлення залежності людини від природи. На третьому етапі постає необхідність вироблення нової економічної політики збалансованого природокористування;

- твердження про необхідність розглядати сучасне світове господарство як єдину, цілісну глобальну еколого-економічну систему (ГЕЕС), сформовану під впливом глобалізаційних процесів, що своєю чергою, вимагає вироблення загальних правил та узгоджених спільних дій усіх держав світу у сфері природокористування;

- принципи сталого розвитку, зокрема, відому систему принципів сталого природокористування доповнено принципами: пріоритетності превентивних заходів з охорони природного життєвого довкілля та природних ресурсів; обов'язкового, своєчасного й адекватного масштабам використання, відтворення природних ресурсів та відновлення якості природного життєвого довкілля; екологічно та економічно збалансованого використання природних ресурсів та природного життєвого довкілля на тій чи іншій території або акваторії.

- обґрунтування економічної і соціальної значимості концепції неподільності та єдності процесів (на глобальному і національному рівнях) раціонального використання, охорони і відтворення якості умов природного довкілля загалом і кількості та якості природних ресурсів;

- наукові положення про необхідність активізації процесів екологізації вітчизняної економіки з метою запровадження ефективної економічної політики збалансованого природокористування та інтеграції України у європейський та світовий економічний простір.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні механізмів формування та реалізації економічної політики збалансованого природокористування в умовах глобалізації.

Отримані результати дослідження знайшли відображення у звітах за науково-дослідною темою "Обґрунтування концепції Екологічної Конституції Землі" (державний реєстраційний № 01101U008167; довідка №6 від 26.09.2007 р. Міжнародного інституту-асоціації регіональних екологічних проблем при Львівському національному університеті імені Івана Франка про особистий вклад дисертанта у підготовку звіту).

Результати досліджень використано: Міністерством закордонних справ України при презентації позиції делегації України на дебатах з проблем глобальних змін клімату в штаб-квартирі ООН, де автор був радником делегації (довідка МЗС України №413/36-190-2509 від 31.10.2007 р.); у практичній роботі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України при підготовці пропозицій до ратифікації Верховною Радою України Кіотського протоколу, а також при підготовці ініціативи України щодо проголошення ідеї створення Екологічної Конституції Землі та інститутів контролю за дотриманням її норм (довідка Мінприроди №11805/11/10-07 від 01.11.2007 р.); у науковій діяльності Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка РВПС України № 01-11/826 від 12.10.2007 р.); у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка ЛНУ імені Івана Франка № 4283-Н від 31.10.2007 р.) та Одеського державного екологічного університету (довідка ОДЕУ від 20.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати виконаної дисертації отримані автором самостійно. З опублікованих у співавторстві наукових праць у дисертації використовуються лише ті положення, які є особистим внеском здобувача. Матеріали кандидатської дисертації в даній роботі не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались автором й обговорювались на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції "Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації" (Київ, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції "Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку" (Київ, 2003 р.); Міжнародній конференції під патронатом Міністерства закордонних справ України "Вступ країн з перехідною економікою в СОТ: політичні, економічні та правові аспекти" (Львів, 2003); Міжнародній науковій конференції "Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації" (Київ, 2005 р.); Міжнародній конференції "Комерційна дипломатія, торговельна політика та право: проблеми вивчення і дослідження" (Львів, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища" (Львів, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Екологічна Конституція Землі як економіко-правова основа збереження спільної природної спадщини людства і сталого розвитку цивілізації" (Львів, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції "Україна в системі міжнародних економічних відносин" (Київ, 2006 р.); на Дев'ятій щодвохрічній конференції Міжнародного товариства екологічної економіки "Ecological Sustainability and Human Well-Being" (Індія, Делі, 2006 р.). Крім того, основні положення дисертаційного дослідження також обговорювалися на щорічних звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); на засіданнях відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України та наукових семінарах кафедри міжнародного економічного аналізу та фінансів Львівського національного університету імені Івана Франка; на дебатах з проблем глобальних змін клімату в штаб-квартирі ООН (США, Нью-Йорк, 2007 р.).

Наукове повідомлення дисертанта заслухано на засіданні Президії НАН України (Київ, квітень 2007 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано три монографії (у т.ч. одна одноосібна і дві у співавторстві), 21 наукова стаття у провідних наукових фахових виданнях (з них 14 - у збірниках наукових праць та 7 - в наукових журналах), 6 тез виступів на наукових конференціях та 2 наукові статті в інших виданнях.

Структуру та обсяг дисертації складають вступ, п'ять розділів (22 підрозділи), висновки, список використаних джерел, який нараховує 394 найменувань та обіймає 40 стор., а також 5 додатків на 49 стор. Основний текст дисертації викладено на 381 сторінках. Дисертація вміщує 12 таблиць на 12 стор. та 12 рисунків на 12 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано основні завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи формування економічної політики збалансованого природокористування" проаналізовано основні наукові праці, присвячені питанням сталого розвитку та природокористування. Доведено, що в нинішніх умовах глобалізації процес природокористування повинен стати як предметом глибоких і масштабних наукових досліджень, так і метою практичного досягнення цілей сталого розвитку вітчизняної економіки та її інтеграції в європейський і світовий економічний простір. Унаслідок таких досліджень повинна сформуватися нова економічна політика збалансованого природокористування.

Глобалізація як об'єктивний процес сучасної економічної дійсності не може успішно (без ризиків завдати непоправної шкоди глобальному довкіллю) продовжуватися без радикальних змін у політиці природокористування, тобто без формування й реалізації чіткої концепції економічної політики збалансованого природокористування в рамках світового господарства та на рівні національної економіки. В умовах глобалізації неможливо сформувати ефективну економічну політику збалансованого природокористування суто на національному рівні.

Збалансоване природокористування - триєдиний процес використання, охорони і відтворення двоєдиних компонентів матеріальної основи життєдіяльності людини - природного життєвого довкілля та його сировинної частини - природних ресурсів (табл. 1). Збалансоване природокористування слід розглядати на локальному, регіональному (в межах країни), національному, міждержавному і глобальному рівнях.

Природокористування об'єднує широкий спектр проблем, який охоплює всі сфери виробничої діяльності та інститути, що пов'язані не лише з використанням ресурсної частини природного життєвого довкілля, а й нересурсної частини екологічного потенціалу. У рамках такої концептуальної доктрини під природокористуванням треба розуміти практично весь процес виробництва матеріальних благ. Своєю чергою, це розширює діапазон дослідження проблем природокористування з позицій економічної теорії і практики міжнародних економічних відносин.

У суто фізичному сенсі природні ресурси (ПР) є невід'ємною складовою частиною (компонентом) природного життєвого довкілля (ПЖД). Але процеси використання, охорони й відтворення цих двоєдиних компонентів природної системи (як першоджерела багатства та умов життєдіяльності людини) суттєво відрізняються між собою в економіко-організаційному сенсі. Тому для кращого сприйняття сутності дефініції "збалансоване природокористування" з методологічної точки зору ці компоненти умовно розділені.

Таблиця 1.

Сутність збалансованого природокористування як методологічної основи формування економічної політики в умовах глобалізації

Двоєдиний природний об'єкт	Триєдиний суспільно-економічний процес	Рівні реалізації економічної політики збалансованого природокористування
1. Природне життєве довкілля (ПЖД)	1.1. Довготривале неруйнівне використання 1.2. Превентивна економіко-правова охорона 1.3. Своєчасне відтворення якості та стійкості	Глобальний Регіональний (континентальний і субконтинентальний) Національний Регіональний у межах національної юрисдикції Локальний
2. Природні ресурси (ПР)	2.1. Довготривале невиснажливе використання 2.2. Превентивна економіко-правова охорона 2.3. Адекватне використанню відтворення кількості та якості

У суто технологічному сенсі використання, охорона і відтворення ПЖД і ПР - відмінні між собою процеси. Цілком зрозуміло, що технологія використання ПР (в цьому випадку, точніше сказати - їх добування) зовсім інша, ніж технологія відтворення чи охорони ресурсів. Використання, охорона й відтворення природних ресурсів на практиці здійснюється фахівцями різних галузей знань, різними технічними засобами й різними виробничими структурами. Регулюються всі три складові цього триєдиного процесу навіть різними відомствами. Проблема полягає в тому, що з точки зору суспільних інтересів ці процеси необхідно бачити в їх єдності. Відповідним чином внутрішня й зовнішня економічна політика кожної держави повинна бути спрямована на підтримку неперервної збалансованості між використанням і відтворенням довкілля, використанням і відтворенням ресурсів, а також охороною обох компонентів природної (екологічної) системи на всіх її рівнях - глобальному, регіональному, національному, в регіонах кожної країни і на локальному. Предметом дисертаційного дослідження є не технологічні і не природничі аспекти природокористування, а суспільно-економічні.

Концептуально відмінне від традиційного визначення змісту поняття "збалансоване природокористування" як суспільного-економічного процесу, який по суті відображає характер взаємодії суспільства і природи на даному етапі глобалізації, вимагає формування та здійснення відповідної цьому змісту національної і міжнародної економічної політики.

Кожна держава повинна здійснювати таку економічну політику, яка заохочує всіма економічними й політичними інструментами довготривале неруйнівне використання ПЖД і довготривале невиснажливе використання ПР у межах національної юрисдикції та на прикордонних територіях. І навпаки, кожна держава повинна ставити економічні, політичні та інші перешкоди на шляху руйнівного використання ПЖД (надмірного забруднення та інших форм деструкції), а також перешкоди виснаженню природних ресурсів. Кожна держава мусить застосовувати всі можливі заходи впливу та заохочувати своєчасне відтворення якості та стійкості природних (екологічних) систем, кількості та якості природних ресурсів. Нарешті, кожна держава зобов'язана (у своїх національних інтересах та інтересах світового співтовариства) забезпечувати превентивну економіко-правову охорону природного життєвого довкілля і природних ресурсів. Саме на такій концепції потрібно формувати нову економічну політику збалансованого природокористування на глобальному, національному і локальному рівнях.

Нова економічна політика збалансованого природокористування буде сприяти, на думку автора, не лише оптимізації управління природними ресурсами, а й появі суспільної довіри до влади і більш повному використанню ринкових інструментів для вирішення всього спектру економіко-екологічних проблем. Висновок полягає в тому, що така політика обов'язково мусить бути недискримінаційною. Будь-яка дискримінація у сфері вирішення екологічних проблем є невигідною для усіх сторін.

У другому розділі "Збалансоване природокористування в контексті розвитку світової економіки" обґрунтовано необхідність розглядати світове господарство і природу (яка є джерелом його функціонування і розвитку) як єдину глобальну еколого-економічну систему (ГЕЕС).

На підставі аналізу наукової літератури і власних міркувань автора зроблено висновок про те, що людська цивілізація пережила три довготривалі періоди свого розвитку у взаємовідносинах суспільства і природи.

Перший період характеризувався повною залежністю людини від природи. Первісна людина на цьому етапі цивілізації боялася природи та обожнювала її. Вона ставилася до неї з відповідною повагою і свідомо чи несвідомо використовувала природні ресурси відносно раціонально, не завдаючи відчутної шкоди природному життєвому довкіллю. На цьому етапі розвитку людської цивілізації людина брала з природи лише те, що було життєво необхідно для її існування. Незважаючи на наведені в дисертації окремі факти знищення тих чи інших видів природних ресурсів, ці дії все-таки мали локальний характер. Загалом, масштаби експлуатації природної системи не були настільки значущими, щоб негативно вплинути на глобальну екосистему в цілому. Людство жило у відносній гармонії з природою. збалансоване природокористування міжнародна економічна

Описаний етап тривав приблизно до початку так званої промислової революції. Із дедалі більшим розвитком техніки й технології, зокрема, створенням потужних машин і механізмів для добування природних ресурсів (вилову риби, вирубування лісів, добування мінеральної сировини тощо), розпочався другий період в історії людської цивілізації, який можна охарактеризувати як етап позбавлення залежності людини від природи. Унаслідок розвитку індустрії й комфортних умов життя людина створила ілюзію повної незалежності від природи. Це була фатальна ілюзія, яка призвела до нинішньої критичної еколого-економічної ситуації як на планеті загалом, так і в окремих її регіонах. Хибне усвідомлення ілюзорної незалежності сучасної людини (homo economicus) від природи є однією з основних причин відсутності виваженої міжнародної економічної політики збалансованого природокористування.

Сьогодні можна стверджувати, що настає третій період в історії розвитку людської цивілізації, пов'язаний з ознаками індустріального та постіндустріального (інформаційного) суспільства, який характеризується усвідомленням нової залежності людини від природи на нинішньому, новому витку цивілізаційного розвитку. Така залежність є об'єктивною, оскільки людина ніколи, за жодних обставин, не може позбутися залежності від природи з тієї простої причини, що, по-перше, сама людина є органічною складовою природи і, по-друге, природа є єдиним джерелом матеріального багатства народів. За допомогою праці й капіталу людина лише використовує природу, забираючи з її скарбниці трансформовану і накопичену на Земній кулі сонячну енергію у вигляді біологічно відновних ресурсів (які утворюються в процесі фотосинтезу) та невідновних ресурсів (які утворилися в процесі довготривалої геологічної еволюції).

Імператив сталого розвитку світової економіки (яка сьогодні, в умовах глобалізації, перетворилася на єдину ГЕЕС, продукуючи життєві блага для кожної людини світу) є тією основною умовою, без дотримання якої неможливий подальший а ні розвиток світової економіки загалом, а ні розвиток та ефективне довготривале функціонування національних економік, які утворюють єдину ГЕЕС планети. Під впливом екологічного імперативу відповідним чином повинні розвиватися й міжнародні економічні відносини України.

Адекватна оцінка методологічної сутності нової парадигми ГЕЕС із застосуванням нових (еколого-економічних) критеріїв зумовить докорінну зміну поглядів на кінцеву мету господарювання (національного і світового рівня), завдання діяльності СОТ, СБ, ЄБРР й інших авторитетних міжнародних організацій.

Без належного дослідження проблем розвитку ГЕЕС в її цілісному вигляді немає перспектив розвитку людської цивілізації загалом, нереальною залишиться імплементація концепції сталого розвитку "Ріо-92". Наше твердження про становлення й розвиток ГЕЕС світового масштабу не претендує на якусь особливу новизну. У науковій літературі є дослідження стосовно глобальної екологічної системи і глобальної економічної системи. Коли ми стверджуємо про існування ГЕЕС та необхідність її комплексного дослідження, ми претендуємо щонайбільше на нову постановку проблеми імплементації сталого розвитку ("Ріо-92"), точніше сказати - на нові акценти в пошуках шляхів переходу світового співтовариства на засади сталого розвитку.

Економічні відносини між країнами обов'язково мусять відображати об'єктивні вимоги необхідності комплексного використання збалансованої ГЕЕС з метою довготривалого розвитку суспільства. При цьому економічна підсистема ГЕЕС цілковито залежить від стану органічно пов'язаної з нею природної підсистеми ГЕЕС, тобто всієї сукупності ресурсів та умов ПЖД. Порушення природної підсистеми ГЕЕС рано чи пізно призводить до порушення і навіть до руйнації (кризи) економічної підсистеми.

Без належного врахування екологічного імперативу сьогодні неможливо розвивати міжнародні економічні зв'язки України, зокрема, забезпечити повноправну участь у міжнародному поділі праці, на ринках робочої сили, технологій, а також взаємовигідну участь у міжнародних інвестиційних процесах, повномасштабне й ефективне використання вітчизняного експортного потенціалу.

Одним з головних завдань зовнішньої економічної політики України є розробка та запровадження оптимальних способів взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті сучасної екологічної кризи та недостатньо ефективної економіки. При формуванні політики збалансованого природокористування потрібно максимально враховувати геополітичне положення України, зумовлене її географічним розташуванням. Ціни на транзит паливно-енергетичних та інших товарів через Україну мусять бути приведені у відповідність із закономірностями світового економічного розвитку та рівнем світових цін.

У третьому розділі "Збалансоване природокористування в національних стратегіях сталого розвитку економіки" охарактеризовано природні ресурси України та сучасний стан їх використання з урахуванням впливу виробничої діяльності на природне життєве довкілля. Зокрема, відображено результати емпіричних досліджень проблеми зменшення енергомісткості виробництва, оскільки енергозалежність є тим фактором, який Україна повинна мінімізувати в першу чергу. У дисертації доведено, що головною проблемою енергозалежності України є не дефіцит енергоресурсів, а висока енергомісткість виробництва.

Для дослідження проблеми зменшення енергомісткості виробництва у роботі було використано так званий метод "конвергенції", зважаючи на те, що конвергенція може виступати, окрім іншого, показником рівня інтегрованості економіки однієї країни з іншою. Дослідження конвергенції у сфері енергомісткості ВВП одночасно показує, наскільки реально запроваджуються стратегії сталого розвитку в національну економіку. Основними показниками, які використовувалися у дослідженні конвергенції, були: споживання енергоресурсів первинним сектором економіки (розраховане в тонах умовного палива - т у.п.); ВВП на душу населення у дол. США (скоригований за паритетом купівельної спроможності 1990 р. - ПКС'90); енергомісткість виробництва (розрахована в т у.п. на дол. США за ПКС'90). Показник енергомісткості виробництва розраховувався як співвідношення споживання енергоресурсів первинним сектором економіки до ВВП на душу населення у т у.п. на один дол. США за ПКС'90.

Для аналізу, результати якого представлені на рис. 1, використано дані 15 країн ЄС та групи країн (Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Литва, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Туреччина, Туркменістан, Угорщина, Узбекистан, Україна, Чехія) за 1989 та 2004 рр. Показник енергомісткості виробництва для країн ЄС-15 розраховано як середнє значення по досліджуваних країнах.

Рис. 1. Порівняння відносних змін енергомісткості та ВВП на душу населення у 15 країнах Євразії

Позначення: AZE - Азербайджан; BLR - Білорусь; BGR - Болгарія; CZE - Чехія; HUN - Угорщина; KAZ - Казахстан; LTU - Литва; POL - Польща; ROM - Румунія; RUS - Росія; SVK - Словаччина; TUR - Туреччина; TKM - Туркменистан; UKR - Україна; UZB - Узбекистан.

Існування конвергенції чи дивергенції між країнами Євразії, з одного боку, та країнами ЄС-15, з іншого, розраховано за формулами (1), (2) на підставі аналізу показників двох порівняльних періодів (1989 та 2004 рр.).

?E = ((ЕЄС2004 - ЕЄС1989)/ ЕЄС1989) - ((Ei2004 - Ei1989)/ Ei1989)) 100 (1);

?Y = ((YЄС2004 - YЄС1989) / YЄС1989) - ((Yi2004 - Yi1989) / Yi1989)) 100 (2),

де Еі - енергомісткість і-ої країни у відповідному році; ЕЄС - середнє значення енергомісткості країн ЄС-15 у відповідному році; ?E - різниця в енергомісткості, Yі - ВВП на душу населення і-ої країни у відповідному році; YЄС - середнє значення ВВП на душу населення країн ЄС-15 у відповідному році; ?Y - різниця ВВП на душу населення.

За результатами розрахунків досліджувані країни розмістилися у шести секторах координат I-VI (рис. 2). За показником енергомісткості конвергенція має місце у секторах I, II, III, а дивергенція у секторах IV, V, VI. За показником ВВП на душу населення конвергенція спостерігається у секторах I, V, а дивергенція у секторах II, III, IV, VI.

Рис. 2. Порівняльна характеристика відносних змін енергомісткості та ВВП на душу населення у 15 країнах Євразії до середнього по країнах ЄС-15 (2004 р. порівняно з 1989 р.), %%

Зміна рівня енергомісткості ВВП з 1989 р. до 2004 р. у середньому по країнах ЄС-15 становила мінус 13 %, тобто відбувалося зменшення витрат енергоресурсів у виробничому процесі. У більшості досліджуваних країн спостерігалося ще інтенсивніше зменшення енергомісткості, ніж у середньому по країнах ЄС-15 (табл. 2). Серед досліджуваних країн тільки Польща мала приріст ВВП на душу населення і темпи падіння енергомісткості виробництва більші, ніж в середньому по країнах ЄС-15. Це одна із названих вище країн, яка має конвергенцію в напрямку ЄС-15 за двома показниками (енергомісткістю і ВВП на душу населення), порівнюючи 2004 р. з 1989 р. Лише у двох країнах - Україні і Туркменістані - мала місце дивергенція за обома показниками, причому в Україні з урахуванням масштабів тіньового сектора економіки розраховані показники енергомісткості становили у 1989 р. приблизно 636 т у.п. на дол. США за ПКС'90, а у 2004 р. - 444 т у.п. на дол. США за ПКС'90, тобто є значно кращими від розрахованих на підставі офіційних даних.

Таблиця 2.

Порівняльні показники енергомісткості та ВВП на душу населення в деяких країнах Євразії та в середньому по країнах ЄС-15

Країна	Енергомісткість (т у.п. на дол. США за ПКС'90)	ВВП на душу населення (тис. дол. США за ПКС'90)
	1989	2004	% зміни 1989-2004	конвергенція/ дивергенція	1989	2004	% зміни 1989-2004	конвергенція/ дивергенція
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Азербайджан	590	437	-25,89	12,80	5,327	3,723	-30,11	67,86
Білорусь	532	285	-46,36	33,27	7,349	8,224	11,91	25,84
Болгарія	542	375	-30,85	17,76	6,216	6,694	7,69	30,05
Чехія	579	422	-27,06	13,97	9,003	10,292	14,32	23,43
Угорщина	385	279	-27,37	14,28	6,902	9,007	30,49	7,25
Казахстан	585	417	-28,70	15,61	7,456	7,592	1,82	35,92
Литва	505	287	-43,15	30,06	8,973	8,744	-2,55	40,30
Польща	585	294	-49,75	36,65	5,684	8,091	42,35	-4,61
Румунія	806	460	-42,93	29,84	3,941	3,822	-3,01	40,76
Росія	747	682	-8,70	-4,39	8,049	6,847	-14,94	52,69
Словаччина	501	346	-30,95	17,86	7,989	9,906	24,00	13,75
Туреччина	164	171	4,28	-17,37	5,081	7,249	42,67	-4,92
Туркменистан	1294	1594	23,19	-36,28	3,654	2,425	-33,64	71,39
Україна	723	752	3,98	-17,07	6,263	4,010	-35,98	73,72
Узбекистан	563	505	-10,31	-2,78	4,384	3,993	-8,92	46,67
Середнє ЄC-15	235	204	-13,09	-	15,638	21,541	37,75	-

Примітка: у колонці 5 - знак "мінус" означає дивергенцію, у колонці 9 - знак "мінус" означає конвергенцію.

Оскільки результати дослідження мали статичний характер (бо порівнюються між собою тільки два роки - 2004 р. та 1989 р.), дослідження було продовжено з використанням економетричного моделювання. Проаналізовано швидкість конвергенції за доходом на душу населення досліджуваних країн до країн ЄС-15 та оцінено взаємозв'язок між енергомісткістю ВВП та доходу на душу населення між цими країнами.

Для визначення рівня конвергенції за доходом на душу населення використано Я-конвергенцію, запропоновану Віліамом Баумолом (1986). Я-конвергенція визначає, що бідніші країни мають тенденцію до швидшого економічного зростання, ніж багаті країни, і результатом має стати однаковий рівень їх економічного розвитку. Функція для визначення Я-конвергенції між країнами по доходу має такий вигляд (3):

ln(yi,t /yi,t-1) = a+ Я ln(yi,t-1) + еi,t (3),

де ln(yi,t /yi,t-1) - відображає натуральний логарифм приросту ВВП на душу населення; ln(yi,t-1) - натуральний логарифм ВВП на душу населення в країні і в часі t-1; е - стандартна помилка.

Якщо отримане значення коефіцієнта Я негативне, то присутня Я-конвергенція, тобто відносно бідніші країни зростають швидше, ніж багатші.

Для виявлення швидкості конвергенції енергомісткості ВВП досліджуваної групи країн до країн ЄС-15 було використано таку функцію (4):



де: еit - енергомісткість ВВП i-країни в часі t; еut - енергомісткість ВВП країн ЄС-15 в часі t; yut - ВВП на душу населення ЄС-15 в середньому в часі t; yit - ВВП на душу населення i-країни в часі t.

За допомогою цієї моделі перевірено такі гіпотези:

- якщо коефіцієнт D > 0 (пряма залежність між залежною змінною та ?yt), то зменшення (збільшення) різниці показників ВВП на душу населення між країнами ЄС-15 та і-країною призводить до зменшення (збільшення) темпів приросту енергомісткості ВВП і-країни на D % (тобто існує конвергенція);

- якщо коефіцієнт D < 0 (обернена залежність між залежною змінною та ?yt), то зменшення (збільшення) різниці показників ВВП на душу населення між ЄС-15 та і-країною призводить до збільшення (зменшення) темпів приросту енергомісткості ВВП і-країни на D % (тобто існує дивергенція).

Для розрахунку функції (3) використано моделювання панельних даних методом найменших квадратів. Внаслідок проведення відповідних тестів виявилося, що для більшості досліджуваних країн Я-конвергенція існує тільки з початку 1998 р. Швидкість конвергенції між групою семи країн (Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Росія, Україна, Узбекистан), з одного боку, та країнами ЄС-15, з іншого, в середньому становить 0,01-0,02 % на рік. Було також виявлено, що за останні роки швидкість конвергенції збільшується (наприклад, з 2001 р. становить 0,03 %).

На підставі тестування рівняння (4) розраховано середнє значення коефіцієнта D для усіх досліджуваних країн, яке становить 0,16 %. Оскільки, було доведено, що країни загалом конвергують по доходу до країн ЄС (присутня Я-конвергенція), то зменшення величини різниці ВВП на душу населення між ЄС-15 та 15-ма країнами Євразії на 1 % веде до зменшення приросту енергомісткості в середньому на 0,16 %. Тільки в Туркменистані зі всіх досліджуваних країн і на сьогодні існує дивергенція з ЄС-15. Розрахований показник D з 1998 р. до 2004 р. для 15-ти країн загалом становить 0,22 %, а для вибіркових семи країн (Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Росія, Україна, Узбекистан) - 0,93 %.

Виходячи з проведеного аналізу, можна зробити висновок, що в усіх досліджуваних країнах за останні роки намітилася тенденція прискорення їх конвергенції до країн ЄС-15 за показниками енергомісткості ВВП та ВВП на душу населення. Ця позитивна тенденція сприяє економічній інтеграції досліджуваних країн з країнами ЄС. Своєю чергою, це створює сприятливі передумови для формування та реалізації міжнародної політики збалансованого природокористування.

Україна, яка розташована в географічному центрі Європи, і на долю якої випали складні екологічні проблеми з двох головних причин: виснаження природних ресурсів та надмірного забруднення природного життєвого середовища (особливо у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС), - мусить взяти на себе роль ініціатора у створенні спільних з європейськими країнами ефективних механізмів діяльності щодо формування екологічно та економічно збалансованої політики природокористування, зокрема, використання природних енергетичних ресурсів. Така система повинна достатньою мірою забезпечувати джерелами фінансування охорону, поліпшення якісного стану і раціональне використання природного середовища та його ресурсів.

У четвертому розділі "Інституційні аспекти політики збалансованого природокористування" розглянуто інституційні передумови політики збалансованого природокористування в контексті розвитку інноваційних процесів, міжнародного кооперування виробництва та завдань ефективного регулювання відкритої економіки. Особливий акцент ставиться на питаннях підвищення ролі та поліпшення якості регулятивної діяльності державних структур, які уособлюють суспільну оцінку доцільності навантаження на стан природного середовища та споживання природних ресурсів і від яких залежатиме процес формування та реалізації адекватної політики збалансованого природокористування.

Інституціоналізм у сфері вирішення економіко-екологічних проблем розглянуто насамперед у вигляді політики ефективного використання природних ресурсів і довкілля, яка має поєднуватися з турботою про майбутні покоління. При цьому невід'ємною складовою частиною природоохоронного інституційного механізму є інформаційне забезпечення населення щодо екологічної ситуації.

Проблематика інституційної оптимізації природокористування охоплює кілька аспектів: правовий, гуманітарний, соціальний, морально-етичний та інші. Причому дуже проблемними є аспекти, які пов'язані із загальними світоглядними підходами, відсутністю комплексних домовленостей та ефективних міжнародних юридичних документів. Навіть у Загальній декларації прав людини (1948 р.) відсутній комплекс екологічних прав людини. Це підтверджує актуальність заявленої Україною з трибуни ООН ідеї створення глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку людства - Екологічної Конституції Землі.

Щоправда, в самій Україні, інституційне середовище для впровадження реальної ефективної політики збалансованого природокористування є несприятливим. Національне екологічне законодавство, підзаконні акти, норми і приписи виконуються формально або не виконуються взагалі. В умовах нинішньої політичної нестабільності в Україні немає відповідного інституційного середовища і відповідно - шансів сформувати виважену, науково обґрунтовану політику збалансованого природокористування, а тим більше - шансів на реалізацію такої політики. Між тим відсутність дієвої національної політики збалансованого природокористування ставить під загрозу не лише економічну та екологічну безпеку держави, але й національну безпеку загалом. Україна може надовго залишитися на узбіччі прогресу світової цивілізації, якщо екологічний фактор не стане реально стримуючим політику нестабільності і незбалансованості. Існуюче інституційне середовище, навпаки, сприяє подальшій розбалансованості еколого-економічної системи держави, що може призвести до серйозних непередбачуваних наслідків. Перманентний кризовий стан економіки держави на фоні реальних екологічних загроз (особливо наслідків Чорнобильської катастрофи) створює унікальну ситуацію, у якій держава повинна рішуче поліпшувати інституційне середовище, для того, щоб забезпечити національну економічну та екологічну безпеку і органічно вписатися у світове господарство.

...