Українська політика щодо євроінтеграційних процесів

Рішення про переговори з Словаччиною, Латвією, Литвою, Болгарією та Румунією завершило внутрішні дебати у Євросоюзі щодо пріоритетів у відносинах з державами ЦСЄ, раніше чітко диференційованих. Фактично стратегія розширення відтепер базувалась на визнанні геополітичної ролі в сучасній Європі усіх без винятку країн регіону, оскільки, якщо брати до уваги економічні показники і виходити з перспективи збереження темпів економічного зростання, лише три кандидати - Угорщина, Чехія і Польща - могли розглядатися як такі, що наблизились до стандартів ЄС. За два роки, які минули між Люксембурзьким і Гельсінським самітами, стало очевидним, що невдоволення держав - аутсайдерів інтеграційного процесу політикою розширення "хвилями" цілком реально може спричинити гальмування реформ в цих країнах, якщо таку політику буде продовжено.

Практика застосування фінансових інструментів (ISPA і SAPARD) відповідала прийнятим у ЄС принципам розподілу ресурсів союзних фондів між державами-членами. SAPARD була першою децентралізованою програмою допомоги країнам-кандидатам і характеризувалась самостійним розподілом ними усіх коштів та контролем за їх використанням. Управління в її рамках надало можливість створити в державах ЦСЄ фінансові механізми, що були практично ідентичними союзним, а це в свою чергу полегшило імплементацію правил та регуляцій ЄС до національних правових систем. Внесок SAPARD в підготовку до вступу був визнаний суттєвим.

У другому підрозділі четвертого розділу дисертаційної роботи автором акцентовано увагу на здійсненні заходів розробленої Єврокомісією комунікативної стратегії розширення (Communication Strategy for Enlargement), реалізацію якої заплановано на 2000-2006 рр. Метою комунікативної стратегії є забезпечення населення держав-членів ЄС інформацією про цілі, завдання і наслідки розширення, а також сприяння усвідомленню політичними лідерами й громадянами держав ЦСЄ прямого зв'язку демократичних перетворень з перспективою вступу до ЄС.

На сучасному етапі передбачається включити питання розширення ЄС до обговорюваних в ході дебатів про перспективи об'єднаної Європи. Як показав аналіз документів Єврокомісії та інших інституцій Євросоюзу, в центрі громадської дискусії у державах-членах ЄС у найближчому майбутньому залишаться нова роль Європи в глобалізованому світі; перспективи і остаточні межі нового раунду розширення, особливості інтеграції до Євросоюзу держав ЦСЄ, наслідки їхнього приєднання у зв'язку з інституційною реформою усередині ЄС; створення загальноєвропейського громадянського простору, наближення союзних установ до громадян, посилення демократичної легітимності політичних рішень; вплив розширення на економіку держав-членів ЄС і добробут його громадян; проблеми європейської ідентичності держав-кандидатів, особливо при обговоренні можливого вступу до ЄС Туреччини.

Заходи з реалізації комунікативної стратегії у державах ЦСЄ було спрямовано на розширення знань про Євросоюз у цілому. В центрі уваги відповідальних за здійснення стратегії в державах-членах ЄС було роз'яснення бачення Єврокомісією шляхів подолання імовірних труднощів і зменшення політичних ризиків розширення. Соціологічні дослідження аналітичної служби ЄС "Євробарометру" у 2001-2002 рр. засвідчили, що із вступом до ЄС громадяни країн ЦСЄ пов'язували надії на покращення якості життя завдяки участі у єдиному ринку і вільному пересуванню в межах ЄС. Якщо брати до уваги результати національних референдумів щодо приєднання до ЄС у державах-кандидатах у 2003 р., теза автора дисертації про євроінтеграцію як важливий чинник політичної консолідації і характерну ознаку політичного процесу в колишніх соціалістичних країнах набуває суттєвих доказів.

У третьому підрозділі четвертого розділу дисертації здійснений політологічний аналіз проблем, що виникають і знаходять своє політичне рішення в ході переговорів про вступ до ЄС, розглянуто роль керівних інститутів Євросоюзу в переговорному процесі, методи контролю з боку ЄС за станом реформ в державах-кандидатах.

Автором виявлені такі закономірності передвступного переговорного процесу:

по-перше, переговори проводились одночасно з декількох розділів acquis communautaire, і, як правило, з представниками групи держав-кандидатів. Цей підхід надав делегаціям країн ЦСЄ дві важливих переваги: можливість консультацій між собою і можливість прогнозувати розвиток переговорного процесу виходячи з досвіду інших кандидатів на вступ;

по-друге, порядком відкриття для переговорів розділів acquis communautaire були передбачені три етапи обговорення. На першому з них узгоджувались найменш проблемні питання, що не потребували змін в національному законодавстві держав-кандидатів, на другому розглядались ті норми, імплементація яких розпочалася, на третьому ж - найбільш складні правові положення;

по-третє, перед усіма державами-кандидатами постали типові проблеми: участь у спільній сільськогосподарській політиці, квотування продукції та державні субсидії фермерам, регулювання ринку праці, законодавство про власність на землю, готовність прийняти зобов'язання членства щодо спільної політики у сфері юстиції і внутрішніх справ (прикордонний контроль, візовий режим, міграція населення, співробітництво між органами внутрішніх справ і суду), тощо.

В цілому ж, як свідчить аналіз, переговорний процес продемонстрував дієвість застосованих політичних інструментів зближення позицій сторін.

У п'ятому розділі - "Еволюція української політики щодо європейської інтеграції", який містить три підрозділи, автором дисертаційної роботи зіставлені структура і політичний зміст Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною з Європейськими угодами держав ЦСЄ, доведено значущість процесів зовнішньополітичної консолідації України з Європейським Союзом, формування української політичної нації, становлення в Україні громадянського суспільства, проаналізовано цілі, механізми і інструменти програми ЄС із сприяння реформам ТАСIC.

У першому підрозділі показано, що напрями інтеграційної взаємодії в рамках УПС не відрізняються від окреслених асоційованими угодами. Сторони встановили між собою регулярний політичний діалог, ціллю якого було визнано зміцнення зв'язків України з інтегрованим співтовариством європейських держав. Зазначалось, що економічне співробітництво призведе до більш інтенсивних політичних відносин, зблизить позиції з міжнародних питань, зміцнить безпеку і стабільність в Європі. Констатуючи відсутність диференційованого підходу до країн-партнерів з боку політичних інститутів ЄС, автор дисертації звертає увагу на те, що угоди про партнерство і співробітництво були укладені ЄС з країнами, перспектива членства яких була невизначеною чи взагалі не проголошувалась як пріоритет розвитку. Таку форму відносин слід оцінювати в контексті спільної зовнішньої політики ЄС щодо пострадянських країн, співробітництво з якими, за оцінкою ЄС, утруднялось високим ступенем політичних ризиків через нестабільну політичну й економічну ситуацію на пострадянському просторі. УПС були укладені з більшістю нових держав, які виникли на території колишнього СРСР, крім країн Прибалтики, проте лише Україна, Молдова і Грузія заявили про намір набути членства в Євросоюзі. Отже, політичний зміст УПС обмежений насамперед тим, що договір не містить положень щодо перспективи асоційованих відносин з ЄС.

П'ятирічний період дії Угоди надає можливість зробити деякі висновки щодо співробітництва України з ЄС, тим більш, що створення необхідних умов такого співробітництва триває з моменту підписання угоди в 1994 р. Інтеграційні зусилля України призвели до поліпшення загальної атмосфери взаємовідносин з Євросоюзом. Важливою їх складовою виступають, наприклад, регулярні саміти Україна - ЄС. Разом з тим, політичний діалог ускладнюється розбіжностями в підходах до інтеграційного процесу в Україні і в ЄС. Виконання положень Угоди щодо економічного зближення як основи більш інтенсивних політичних відносин ускладнюється тим, що Україна дотепер не вирішила головне питання своєї зовнішньоекономічної політики, яким на протязі майже десятиліття є вступ до Світової організації торгівлі (СОТ).

У другому підрозділі п'ятого розділу дисертації автор звертає увагу на такі положення довгострокових інтеграційних стратегій України щодо ЄС і Євросоюзу щодо України, як проголошення Україною наміру до зовнішньополітичної консолідації з ЄС, спрямованої на зміцнення європейської безпеки і входження в європейський політичний, правовий, економічний, інформаційний, культурний простір, та визнання затвердженою Гельсінським самітом у грудні 1999 р. Спільною стратегією ЄС щодо України двосторонніх відносин як "найбільш важливих". Як зазначалось в Стратегії інтеграції України до ЄС, зовнішньополітична консолідація потребує ідентифікації політики ЄС щодо України, відокремлення її від політики ЄС щодо Росії. Спільна Стратегія ЄС наголошувала на тому, що Україна була першою з нових незалежних держав колишнього СРСР, які підписали в 1994 р. із Співтовариствами партнерську угоду, і що політика ЄС щодо України грунтується на твердому переконанні в тому, що "повне виконання цієї угоди є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні підтвердити її європейську ідентичність". Саме така риторика була характерною рисою політики ЄС, не готового надати чітку відповідь на пропозиції української дипломатії про перспективи асоційованих відносин. Надії на те, що рішення Гельсінського саміту щодо України призведуть до зміни її статусу у відносинах з ЄС не виправдались.

Уявляється, що навіть у разі позитивної оцінки Єврокомісією стану внутрішніх політичних інститутів і економіки України у 1999 р. такі очікування навряд чи могли справдитися. Досвід держав ЦСЄ свідчить, скоріш, на користь протилежного. В досліджений період відносини ЄС з країнами-кандидатами на вступ були побудовані згідно з Європейськими угодами, положення яких не містили жодної вказівки щодо визначеної перспективи членства або термінів вступу, за винятком угоди з Польщею, у преамбулі якої, за наполегливою ініціативою польської сторони, було зауважено, що Польща має намір набути повноправного членства в Союзі. Перші Європейські угоди були прийняті ще до офіційного визначення у 1993 р. Європейською Радою копенгагенських критеріїв членства в ЄС, виконання яких державами-кандидатами згодом стало основним елементом стратегій вступу. Постановка Україною питання щодо асоційованої угоди в той час, як основні цілі УПС залишались недосягнутими, була передчасною, оскільки суперечила практиці прийняття Єврокомісією нових інтеграційних планів виходячи з попередніх позитивних результатів. Взагалі ж, механізм взаємодії політичних інституцій ЄС з третіми країнами наприкінці 1990-х років був досить чітко визначеним, при цьому повне виконання вимог до держав-партнерів розглядалось як необхідна умова поглиблення співробітництва.

Слід визнати, що прогресивний за змістом і спрямованістю Указ Президента України не досяг своєї цілі, оскільки занадто загальний характер затвердженої ним Стратегії не дозволив прозахідно орієнтованій частині української політичної еліти вважати її програмою практичних дій. Більш конкретний план дій із створення передумов для вступу в ЄС був запропонований Посланням Президента України до Верховної Ради "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки".

Внутрішньополітична консолідація, яка базується на виборі, зробленому українським суспільством на користь інтеграції до ЄС, означає, передусім, зміцнення демократії та верховенства права, громадянського суспільства і подальше становлення української політичної нації як повноправного члена сім'ї європейських націй. Важливим елементом внутрішньої консолідації є формування у суспільстві прихильності до ідеї набуття членства в ЄС як реальної можливості забезпечити гідне майбутнє для України та її громадян (нині, за даними соціологічних опитувань, 67% українців підтримують зовнішньополітичний курс, а жодна з представлених у Верховній Раді політичних партій відкрито не опонує ідеї євроінтеграції).

У третьому підрозділі розглянуто підтримку Євросоюзом політичних і економічних реформ в Україні у 1992-2003 рр., здійснювану за допомогою таких інструментів співробітництва, як субсидії через цільові, міждержавні, спеціальні програми під егідою ТАСІС, що координували діяльність в Україні інших міжнародних інституцій, в тому числі, ЄБРР.

Враховуючи, що всебічний аналіз функціонування механізмів і застосованих інструментів сприяння реформам є окремим завданням, в рамках дослідження більш детально розглянути цілі і механізми ТАСIC як основного інструменту допомоги, оцінено ефективність її заходів, в тому числі й у поглибленні політичного діалогу сторін, порівняно досягнуті результати в період 1991-1998 рр. і за останні п'ять років. Перші проекти надання допомоги були затверджені у відповідь на пропозиції українського уряду. Зазначений підхід призвів до того, що в період 1991-1994 рр. посадові особи Єврокомісії, до компетенції яких входило прийняття рішень, зіткнулись у своїй практичній діяльності з невизначеністю українських політиків щодо стратегії реформ, відсутністю цілісної їх концепції, розпорошуванням коштів на незначні проекти. Спроби Єврокомісії надати сприянню більш системний характер призвели до підвищення її ролі у визначенні пріоритетів допомоги, і в результаті вже в 1998 р. пріоритетні сфери сприяння на 50% визначались Євросоюзом.

Прийнята на період 1996-1999 рр. Індикативна програма ТАСІС для України скоротила кількість пріоритетних напрямків допомоги, але залишила їхні рамки, за оцінкою експертів, надто широкими. Програма була спрямована на роботу за трьома основними напрямками: інституційна реформа і розвиток, економічні реформи і розвиток приватного сектору, енергетика і навколишнє середовище. Прийняття в грудні 1999 р. Радою ЄС нових регуляцій надання допомоги державам-партнерам Східної Європи започаткувало новий етап сприяння реформам в Україні. Слід звернути увагу на такі зміни: по-перше, було застосовано так звану "стратегію відповіді", яка передбачала аналіз потреб України у реформуванні економіки та імплементації УПС, а також оцінку виконання вимог ТАСІС українським урядом; по-друге, Рада ЄС дозволила фінансування у розмірі 20% бюджету програми інвестиційних проектів з прикордонного співробітництва, розвитку малого й середнього бізнесу, модернізації екологічної інфраструктури та транспорту; по-третє, участь у розробці програм уряду України суттєво активізувала політичний діалог сторін, підвищила імовірність ефективного використання досвіду здійснюваних проектів. У цілому ж, за період 1991-2001 рр. розміщені ЄС в Україні через національні програми дій і цільові програми кошти склали 1,072 млрд. євро.

Підхід програми ТАСІС до проблем внутрішньополітичного розвитку базується на визнанні громадянського суспільства важливим інструментом захисту прав людини і громадянських свобод. Євросоюз виходить з того, що зростання кількості неурядових організацій є ознакою демократії, де приймається плюралізм думок, а самі організації забезпечують контроль і збалансованість діяльності влади, до того ж, розвиток громадянського суспільства з багатьох причин вигідний і владі, оскільки її ресурси в сфері розв'язання соціальних проблем обмежені. Одним з інструментів фінансової допомоги неурядовим організаціям, які активно працюють в сфері демократичного розвитку, є Європейська ініціатива "Демократія та права людини" (EIDHR), дія якої поширюється на 29 країн-партнерів ЄС. На 2002-2004 рр. Україну оголошено державою "спеціальної уваги" щодо сприяння в рамках Європейської ініціативи. Таким чином, аналіз виявляє певну переорієнтацію значної частини допомоги на користь громадянського суспільства, що підтверджує зроблене автором припущення щодо тенденцій процесу сприяння ЄС реформам в Україні.

У шостому розділі - "Моделювання процесу зближення України з ЄС", що складається з трьох підрозділів, побудовано політологічну модель процесу вступу до ЄС, з ціллю визначити вплив держав - імовірних лобістів української політики, якими автор вважає Німеччину, Італію, Велику Британію, Польщу, Угорщину й Литву, на прийняття політичних рішень розширеним ЄС, проаналізовані положення договору Ніцци, виходячи з оцінки євроінтеграції як фактору внутрішньополітичної мобілізації, розглянуті основні імовірні сценарії зближення України з ЄС.

У першому підрозділі доведено, що ідея "європеїзації" є мобілізуючим фактором постсоціалістичної транзиції. Відзначається, що до моменту офіційного проголошення євроінтеграції пріоритетом державного розвитку, а таким, з погляду автора, слід вважати червень 1998 р., коли Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції до ЄС, реформи в Україні здійснювались майже сім років. Теоретично, якщо брати до уваги підсумки аналогічного періоду перетворень у країнах ЦСЄ та схожість трансформаційних завдань, протягом такого часу результат зовнішньополітичних дій мав бути іншим, наприклад, створення бази для підписання з ЄС договору про асоціацію. Практично ж, зміни в Україні значно відрізнялись від результатів транзиції у ЦСЄ, де бажання приєднатись до ЄС і НАТО виявилось рушійним чинником політичної мобілізації і визначило політичну поведінку еліт.

Сьогодні інтенсифікація політичного співробітництва України з ЄС є цілком можливою, а ефективна політична взаємодія виголошена пріоритетом зближення сторін. Україна отримала унікальний шанс підготуватись до вступу в Євросоюз використовуючи як фінансову та експертну допомогу ЄС, так і інтеграційний досвід його майбутніх членів - держав ЦСЄ. Якщо цей шанс не буде втрачено, "європеїзація" політичного життя України має стати, без сумніву, найголовнішим результатом суспільних трансформацій періоду незалежності.

Практичного значення у такому контексті набувають теоретичні висновки щодо якості функціонування політичних інститутів і демократичної спрямованості політичного процесу. Дисертантом запропоноване уведення до українського політологічного дискурсу поняття "субстантивної демократії" (від лат. substantivus - суттєвий) як такого, що визначає фундаментальні ознаки політичного режиму в державі-кандидаті на вступ до ЄС (або державі-партнерові ЄС) з точки зору відповідності політичному критерію членства. Наукова доцільність уведення поняття "субстантивна демократія" вбачається в тому, щоб наблизити традиційну для української політології термінологію до вживаної західноєвропейськими науковцями.

Дослідження підтверджує правильність зробленого автором припущення, що інтенсифікація міжнародних зв'язків України підсилює громадський інтерес до європейської інтеграції і сприяє легітимізації державної інтеграційної політики.

У другому підрозділі шостого розділу дисертаційної роботи, автор, перевіряючи основну гіпотезу дослідження щодо пріоритету відповідності політичної системи держави, що інтегрується, критеріям членства в ЄС, поставив таке питання: як визначити вплив інших (не політичних) факторів і якою є їх ієрархія. З використанням статистичного методу бінарної логістичної регресії комп'ютерного програмного пакету "Статистика для соціальних і політичних наук" було проведено аналіз пов'язаних з розширенням ЄС політичних подій (івент-аналіз).

Подія інтеграційного процесу, виходячи із специфіки дослідження розвитку взаємовідносин між державою і міжнародною організацією, була визначена як факт офіційно закріпленого у міжнародно-правових документах встановлення відносин, початку переговорів щодо укладання двосторонньої угоди та її підписання, подання державою заяви щодо вступу, переговорів про вступ, укладання відповідного договору, набуття ним чинності. Кожна подія визначається типом угоди, датою її підписання та оцінкою інтеграційного статусу. Її статус рангований за ординальною шкалою від 00 до 48 (усього 27 оцінок враховуючи можливу кількість подій). Було визначено п'ять рівнів інтеграційної взаємодії: відсутність спеціального статусу; партнерство і співробітництво; асоційовані відносини; членство в ЄС без участі в окремих додаткових напрямках діяльності (ЕМС, Шенгенська зона); повне членство.

Івент-база містить послідовний ряд подій, що відбулися у взаємних стосунках між кожною державою системи ОБСЄ і ЄС з моменту заснування Європейських Співтовариств. Наприклад, запис інтеграційних подій для України показує, що на 1 грудня 1991 р. Україна мала офіційні відносини з ЄС в рамках УТС, укладеної колишнім СРСР. В березні 1993 р. Україна розпочала переговори з ЄС щодо угоди про партнерство і співробітництво, яку було укладено в червні 1994 р. і ратифіковано усіма державами-членами ЄС в березні 1998 р. На період ратифікації УПС в жовтні 1996 р. між ЄС і Україною було підписано спеціальну тимчасову угоду. За 1991-1998 рр. інтеграційний статус України підвищився з 13 до 18 і дотепер залишається незмінним. Інтеграційними подіями для моделі обрані інституціоналізація відносин, заява щодо членства, вступ. Як незалежні змінні розглянуті такі інтеграційні фактори: політичні, якими є стан політичних інститутів і демократичні норми політичної поведінки; економічні; фактор європейської ідентичності.

Результати розрахунку показали, що коефіцієнт статистичної значущості побудованої моделі є вірним для усіх трьох інтеграційних подій, що також підтверджується перевірочними тестами статистичного пакету SPSS. Це доводить, що головним чинником позитивного політичного рішення ЄС щодо вступу держави-кандидата є відповідність політичному критерію. Поведінка ж змінної щодо участі у міждержавних конфліктах відхиляється від гіпотетичної, що засвідчує: імовірність заяви щодо членства є скоріше вищою за наявності зовнішньої загрози. Стосовно економічних факторів слід визнати, що економічне зростання в країні, що інтегрується, не має впливу на жодному з етапів процесу вступу, при цьому загальний ВBП враховується лише при прийнятті політичного рішення інституціями ЄС про вступ. Цивілізаційна ідентичність не впливає на процес вступу. Більш того, від'ємна величина цієї змінної у випадку інституціоналізації відносин фактично є контраргументом тези про основну роль належності держави до католицької, православної чи мусульманської цивілізації, що її обгрунтовує у своїх працях широко відомий американський політолог С.Хантінгтон. Фактор європейської ідентичності, корельований з фактором дотримання державою демократичних норм, показує додатну величину у всіх випадках, а це є непрямим підтвердженням важливості демократичного фактору у цілому. Фактор географічної близькості безпосередньо впливає на імовірність таких інтеграційних подій, як подання заяви про вступ та вступ до ЄС, але не є важливим у разі інституціоналізації відносин.

З огляду на завдання української євроінтеграційної політики, слід звернути увагу на таке:

результати статистичного аналізу підтвердили висновки дисертаційного дослідження щодо необхідності завершення процесу демократизації політичної системи України. Наявність "критичної маси" демократичних внутрішньополітичних чинників може позитивно вплинути на результати розгляду майбутньої заяви України щодо членства в Європейському Союзі;

зовнішньополітична консолідація з ЄС є можливою лише за умови утвердження України на міжнародній арені як європейської демократії;

економічні показники розвитку України, незважаючи на їхню вагу на етапі вступу, не вплинуть суттєво на процес зближення з Євросоюзом;

концепція європейської ідентичності України має бути обгрунтована не лише географічним та геополітичним розташуванням держави, а, передовсім, - поділюваними спільними з державами-членами ЄС демократичними цінностями;

географічна близькість до держав-членів ЄС в найближчому майбутньому створить об'єктивні передумови для вступу України до ЄС, але вже сьогодні цей фактор має бути ефективно використаний у поглибленні політичного, економічного і культурного співробітництва з європейською спільнотою.

У третьому підрозділі шостого розділу дисертації з ціллю визначити перспективи підтримки української інтеграційної політики з боку держав-членів ЄС проведений політологічний аналіз процесу прийняття політичних рішень інституціями розширеного ЄС. За договором Ніцци, бар'єр кваліфікованої більшості у Раді ЄС-27 складе 73,91%, до цього ж його показник буде спеціально зазначатись у договорах про вступ нових держав. Представництво держав ЄС-15 складе 237 голоси з 347, а дванадцяти нових членів - 110. Прийняття будь-якого рішення може бути легко заблокованим п'ятьма найбільшими державами ЄС - Великою Британією, Німеччиною, Італією, Францією і Іспанією, а кількість поданих іншими країнами ЄС-15 голосів "за" (гіпотетично 94) не компенсує різницю. У такий спосіб договір Ніцци виключив можливість політичного "диктату" з боку нових членів і невеликих за розміром території і кількістю населення країн (22 проти 5), а саме цей ризик розширення і був предметом розбіжностей в ході обговорення його положень. П'ятірка великих держав ЄС, які забезпечують основний внесок до союзного бюджету, наполягала саме на такому порядку розподілу голосів, а відповідно й політичної ваги у його інституціях.

Автор впевнений, що перетворення в незалежній Україні надають усі підстави для висновку про неможливість конфронтаційного сценарію майбутніх відносин України з ЄС. Розглянуто такі два імовірні їх сценарії: укладання асоційованої угоди і реалізація запропонованої ЄС концепції "Ширша Європа - Сусідство: новий вимір відносин з нашими східними та південними сусідами".

За найбільш раціональним сценарієм, Україна змінить рамки співробітництва з ЄС через встановлення асоційованих відносин, аналогічних передбаченим свого часу Європейськими угодами між ЄС і державами ЦСЄ. Такі угоди суттєво відрізняються від партнерських, оскільки містять положення щодо преференцій та поетапної апроксимації торговельного режиму протягом десяти років. Укладання асоційованої угоди не призведе автоматично до членства в Союзі, однак засвідчить, що Україна скористалась виголошеним ЄС принципом диференціації східної політики. В ході переговорів слід наполягати на внесенні до преамбули документу символічної, але важливої заяви про перспективу України набути повного членства в ЄС.

Згідно з іншим сценарієм, Україна поглибить відносини з ЄС в рамках запропонованої Єврокомісією в листопаді 2002 р. концепції щодо "нових сусідів" - України, Росії, Молдови та Білорусі. Як уявляється, "ширше сусідство" має лише деякі переваги у порівнянні з партнерством: тісніша інтеграція у єдиний ринок, транспортну, енергетичну та телекомунікаційну європейські мережі та європейський дослідницький простір, нові джерела фінансування, співробітництво у сфері культури. Разом з тим, концепція носить загальний характер і не в змозі відповісти на жодне запитання щодо змісту "нових" відносин, а пропозиції не є принципово новими в порівнянні з положеннями УПС. Концепцією не передбачені заходи з підготовки до членства в ЄС, а укладання нових договорів про сусідство на додаток до вже діючих не планується. Другий сценарій закріплює існуючі рамки відносин, які не враховують різні інтеграційні цілі України, Молдови, з одного боку, та Росії і Білорусі, з іншого. Його реалізація таким чином унеможливить протягом наступних десяти років обговорення перспективи членства України в ЄС.

У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження.

Спираючись на науково-методологічні концепції, розроблені вітчизняними і зарубіжними вченими, автор сформулював певні наукові положення і рекомендації щодо реалізації євроінтеграційної політики України.

Визначаючи мету і завдання дослідження, автор виокремив актуальні проблеми євроінтеграційних процесів і на значному фактичному матеріалі зробив спробу встановити їх закономірності та тенденції на сучасному етапі розширення Євросоюзу, визначити перспективи зближення України з ЄС. У зв'язку з завданнями дослідження автор дійшов таких висновків:

1. Максимально повний історіографічний аналіз дослідженої проблематики показав, що європейська інтеграція України є важливою темою наукової дискусії українських вчених. Разом з тим, динамізм євроінтеграційних процесів протягом 1990-х рр., найважливішим результатом яких є підписання договорів про вступ до ЄС у 2004 р. восьми держав Центральної і Східної Європи, потребує зіставлення інтеграційної політики України з політикою цих держав, узагальнення досвіду виконання ними копенгагенських критеріїв членства в ЄС, розгляду методології оцінки Єврокомісією відповідності їхніх політичних інститутів вимогам ЄС. Здійснено аналіз закономірностей переговорного процесу, оцінку ефективності інструментів зближення позицій сторін, заходів комунікативної стратегії розширення.

2. Зміцнення загальноєвропейського безпекового простору є важливою складовою інтеграційних процесів, отже євроатлантична інтеграція України набуває ваги необхідної передумови динамічного зближення України з Євросоюзом.

3. Спираючись на аналіз євроінтеграційного досвіду держав ЦСЄ, встановлено, що інтеграційна привабливість країни, яка виголосила намір інтегруватись до ЄС, визначається відповідністю політичного режиму ознакам субстантивної демократії і готовністю політичних еліт до співробітництва згідно з поділюваними міжнародною демократичною спільнотою принципами. "Європеїзація" колишніх соціалістичних країн є вирішальним чинником процесу демократизації їхнього суспільно-політичного життя. Комплексний аналіз процесу вступу до ЄС як виконання державами-кандидатами вимог до членства дозволив визначити застосовані Європейською Комісією методи оцінки демократичності їхніх політичних інститутів.

4. Здійснивши порівняльний аналіз процесу зближення України з ЄС і інтеграційних процесів у центрально-східноєвропейському регіоні, дисертант дійшов висновку: незважаючи на те, що за своїм статусом УПС між Україною і ЄС поступається Європейським договорам ЄС з країнами ЦСЄ, виконання зобов'язань згідно з її положеннями сьогодні набуло принципового значення для демократизації політичних інститутів України і наближення економічних умов господарювання до вимог європейського бізнесового простору.

5. Затвердження Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу основних напрямів діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р. із створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в ЄС, визначення євроінтеграційної мети пріоритетом розвитку у середньостроковому вимірі передували завершенню тривалого, з огляду на динамізм суспільно-політичних змін у 1990-х рр., періоду багатовекторної зовнішньої політики. Намір України набути в перспективі членства в ЄС було прийнято до уваги його політичними інституціями, проте декларації щодо європейського вибору України суттєво не вплинули на розвиток двосторонніх відносин. Спільна стратегія щодо України відобразила намір ЄС сприяти становленню в Україні стабільної, відкритої і плюралістичної демократії, створенню функціонуючої ринкової економіки та ефективного механізму адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, розширенню співробітництва з питань безпеки і запобігання загрозам стабільності на Європейському континенті. Політична риторика документу, на думку автора роботи, свідчила про неготовність ЄС надати відповідь на пропозиції України щодо встановлення асоційованих відносин, оскільки, як виходить з аналізу, основні положення УПС між Україною ЄС на той час були далекими від реалізації.

7. Побудова політологічної моделі процесу вступу до ЄС сприяла встановленню його етапів і загальних параметрів, визначенню найбільш ефективних напрямів реалізації передвступної стратегії. Проблеми євроінтеграції України - це не лише питання її заяви щодо членства та очікування позитивного рішення з боку ЄС. Конкретизація результатів статистичного аналізу дозволяє стверджувати, що ієрархія досліджених факторів європейської інтеграції вимагає підпорядкувати державну інтеграційну політику демократизації внутрішньополітичного процесу. На багатовимірний процес вступу України до ЄС, в тому числі й на економічне зростання та становлення української політичної нації як члена об'єднаної Європи, вирішальний вплив матиме демократична внутрішньополітична консолідація.

8. Договір Ніцци закріпив нові правила функціонування союзних політичних інститутів і створив об'єктивні передумови для прискореної адаптації нових членів ЄС до участі у їхній діяльності. Виходячи з аналізу положень Ніццького договору, автор дійшов висновку щодо надійного захисту національних інтересів держав ЄС-15 і певної обмеженості нових членів у прийнятті політичних рішень. Державам ЄС-15 достатньо забезпечити лише п'яту частину голосів нових членів на свою підтримку, щоб рішення було прийняте на користь "старої" Європи. У зв'язку з цим, доцільною є активізація співробітництва з державами-членами ЄС Німеччиною, Італією та Великою Британією, а також з його майбутніми членами Польщею, Литвою й Угорщиною як найімовірнішими лобістами української політики в інституціях ЄС.

9. Завдяки активізації інтеграційних зусиль, враховуючи зміни усередині Європейського Союзу, Україна має реальний шанс досягти суттєвого прогресу у двосторонніх відносинах. Імовірними уявляються такі два сценарії європейської інтеграції України: укладання асоційованої угоди або реалізація запропонованої ЄС нової концепції "Ширша Європа - Сусідство: новий вимір відносин з нашими східними та південними сусідами". Виходячи з відповідності національним інтересам України першого інтеграційного сценарію, слід наполягати на активізації дискусії з інституціями ЄС щодо форм інтеграції, в ході якої аргументовано доводити необхідність закріплення досягнутого рівня двосторонніх відносин асоційованою угодою з визначеною датою вступу України до Євросоюзу. Реалізація найбільш оптимістичного сценарію потребує послідовності євроінтеграційного курсу України та її націленості вирішувати проблеми розвитку не під тиском зовнішньополітичних обставин, а з огляду на пріоритет європейського вибору українського суспільства.

Автор дисертаційної роботи вважає, що проведений аналіз української політики щодо євроінтеграційних процесів висвітлює найбільш актуальні проблеми входження України до європейського політичного простору, разом з тим визначене ним коло науково-дослідницьких завдань не є вичерпним. За його межами лишились такі аспекти інтеграційної політики, як геополітичний вимір євроінтеграційних процесів, вплив політичних партій і громадських організацій України на державну інтеграційну політику, поглиблення політичної взаємодії з західними сусідами України - майбутніми членами Європейського Союзу та цілий ряд інших, що вже сьогодні є предметом досліджень вітчизняних політологів.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях:

Індивідуальна монографія:

Стратегії євронтеграції: як реалізувати європейський вибір України: Монографія - К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2003. - 340 с.

Рецензії:

Пахарєв А.Д. "Європеїзація" як мета суспільних перетворень в сучасній Україні // Трибуна. - 2003. - № 7-8. - C. 37.

Малярчук В.А. Політологічне дослідження процесу зближення України з Європейським Союзом // Людина і політика. - 2003. - № 4. - С. 147-150.

Розділи у колективних монографіях та статті:

Опыт решения региональных проблем в странах Западной Европы // Матери-алы научно-практической конференции "Актуальные проблемы регионального самоуправления". - Донецк: ДГТУ, 1994. - С. 70-80. (Співавтор Малярчук В.А.)

Украина и Европейский Союз: концепция экономического сотрудничества // Тезисы докладов региональной конференции "Проблемы и перспективы формирования цивилизованного общества в Украине". - Донецк, 1995. - С. 63-64.

Вышеградская группа в системе внешнеэкономических приоритетов Европейского Союза // Східна Європа і світове співтовариство: історія і сучасність. Тези доповідей і повідомлень. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - С. 64.

Зовнішньоекономічна політика ЄС і інтеграція України до європейського політичного, економічного і правового простору // Наукові праці ДонДТУ. - 2001. - Вип. 26. - С. 133-138.

Європейський простір безпеки й інтеграційні зусилля України // Наукові записки ІПіЕНД НАН України - 2001. - Вип. 16. - С. 307-323.

Європейський Союз і країни Центральної та Східної Європи: політичні стратегії інтеграції // Держава і право. - Вип. 18. - 2002. - С. 403-410.

Майбутнє інтеграції в політичних документах Європейського Союзу // Грані.- 2002. - № 5. - С. 117-120.

Україна - Європейський Союз: інтеграційний потенціал і проблеми співробітництва // Людина і політика. - 2002. - № 6. - С. 22-30.

Концепція кордонів у Європейському Союзі та імплікації для України // Нова парадигма. - 2002. - Вип. 26. - С. 111-121.

Євроінтеграційна теорія транснаціоналізму і її новітні модифікації // Наукові записки ІПіЕНД НАН України, 2002. - Вип. 20. - С. 199-209.

Державна структурно-інноваційна політика в Україні і вимоги Європейського Союзу // Нова парадигма. - 2002. - Вип. 27. - С. 111-118.

Методологія Європейського Союзу з оцінки демократичності політичних інститутів держав-кандидатів на вступ // Людина і політика. - 2003. - № 1. - С. 3-9.

Політико-правові і процедурні питання вступу до Європейського Союзу // Право України. - 2003. - № 4. - С. 119-123.

Державницька парадигма в концептуальному обгрунтуванні розширення ЄС на Схід // Нова парадигма. - 2003. - Вип. 29. - С. 85-90.

Неофункціоналізм проти традиційних підходів в теоріях європейської інтеграції // Грані. - 2003. - № 1. - С. 114-117.

Копенгагенські критерії членства в Євросоюзі // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - 2003. - Вип. 4. - С. 224-233.

Концептуальні засади процесу розширення Європейського Союзу // Грані. - 2003. - № 2. - С. 79-82.

Концепції асиметричної інтеграції в східній політиці Європейського Союзу // Нова парадигма. - 2003. - Вип. 31. - C. 177-185.

Політичні ризики процесу розширення Європейського Союзу // Держава і право. - 2003. - Вип. 20. - С. 499-505.

Сприяння реформам в державах-кандидатах на вступ як складова стратегії розширення Європейського Союзу // Нова парадигма. - 2003. - Вип. 33. - C. 182-193.

Зближення позицій сторін на переговорах про вступ до Європейського Союзу: досвід сучасного етапу розширення // Людина і політика. - 2003. - № 4. - C. 18-27.

Зближення законодавства Європейського Союзу з правовими системами держав-кандидатів на вступ до ЄС // Право України. - 2003. - № 9. - C. 138-142.

Політико-правовий механізм європейської інтеграції: західні сусіди України напередодні вступу до Євросоюзу // Грані. - 2003. - № 4. - С. 124-128.

Виконання зобов'язань щодо членства в ЄС як фактор поглиблення європейської інтеграції // Держава і право. - 2003. - Вип. 21. - C. 600-605.

Хто підтримає інтеграційну політику України: прийняття політичних рішень у розширеному Європейському Союзі // Віче. - 2003. - № 8. - С. 28-32.

Громадська думка на Заході і Сході Європи щодо розширення Євросоюзу // Трибуна. - 2003. - № 9-10. - C. 38-39.

Комунікативна стратегія розширення Європейського Союзу як політичний інструмент легітимізації інтеграційного процесу // Грані. - 2003. - № 5. - С. 138-142.

Сучасний етап євроінтеграції і принципи розширення Європейського Союзу // Вісник Харківського ун-ту. Політологічні читання. - 2003. - Вип. 5. - С. 182-188.

Інтеграційні стратегії країн Центральної і Східної Європи на сучасному етапі розширення Європейського Союзу // Розширення ЄС. - 2003. - Вип. 1. - С. 20-38.

Kovaleva E. Actors and Internalization in Ukraine: If Winners Take All, Who Goes Global? // Explaining Post-Soviet Patchworks / Ed. by K.Zegbers. - Aldershot: Ashgate, 2001. - Vol. 3. - 332 p. (співавтори Segbers K., Shastinko A., Gel'man V., Wittkovsky A.)

Kovaleva E. The Role of Transnational Actors in International Relations / The Globalization of Eastern Europe / Ed. by К. Segbers, K. Imbush. - Hamburg: LIT, 2000. - 587 p. (співавтори Dergachev O., Vitkus G., Czaga P., Kudenko I., Pavlov A., Sergunin A., Pazniak V., Tkachenko S., Bugrova I.)

Different Styles of Political Transitions: The Case of Ukraine // European Legacy. - Cambridge: MIT Press, 1996. - Vol. 1. - P. 350-355.

Institutionalization of Shadow Economy and Politics in Ukraine // Transition in Central and Eastern Europe / Ed. by Z.Sevic. - Belgrade: YASF, 1997. - P. 424-433.

Elite Dimension of Transition in Ukraine // Memory, History and Critique: European Identity in Millennium.- Cambridge: MIT Press, 1998. - P. 233-252. (Співавтор Flynn M.)

Challenges of Multi-Vector Policy: Ukraine Between East and West // YI ICCEES World Congress, Tampere, Finland. - 29 July - 3 August 2000. - P. 226-227.

Progress and Issues of Reforming Social Science Curricula in Ukraine // Discussion Series. - Budapest. - 2000. - Vol. 1. - No 3. - P. 3-14.

АНОТАЦІЇ

Ковальова О.О. Українська політика щодо євроінтеграційних процесів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2003.

Дисертація є першим в українській політичній науці комплексним дослідженням політики України щодо процесів європейської інтеграції. З огляду на завдання реалі-зації європейського вибору України на основі історіографічного аналізу, узагальнен-ня класичних і новітніх інтеграційних теорій досліджено еволюцію європейської політики України і політики розширення Європейського Союзу. Проаналізовані такі аспекти зовнішньополітичної консолідації, як поглиблення політичного діалогу, зміцнення євроатлантичного простору безпеки, зменшення політичних ризиків розширення ЄС. Здійснений порівняльний аналіз стратегій євроінтеграції України і держав Центральної і Східної Європи. Побудовано політологічну модель процесу вступу до ЄС. Доведено, що відповідність політичному критерію членства в ЄС є вирішальним чинником зближення України з ЄС. Виходячи з аналізу процесу прийняття політичних рішень інституціями ЄС і розгляду імовірних сценаріїв відносин сторін рекомендовані заходи щодо входження України до європейського політичного простору.

Ключові слова: Україна, європейський вибір, євроінтеграційні процеси, політичне співробітництво, зовнішньополітична консолідація, розширення ЄС.

Ковалева Е.А. Украинская политика в отношении евроинтеграционных процесcов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2003.

В диссертации впервые в украинской политической науке осуществлено комплексное исследование политики Украины в отношении процессов евроинтеграции. На основе историографического анализа, обобщения классических и новейших интеграционных теорий, исследованы европейская политика Украины и политика расширения ЕС. Проанализированы такие аспекты внешнеполитической консолидации, как углубление политического диалога, укрепление евроатлантического пространства безопасности, предотвращение политических рисков расширения ЕС. Построена модель процесса вступления в ЕС. Доказано, что соответствие политическому критерию членства является решающим фактором сближения Украины с ЕС. Рекомендованы меры по вхождению Украины в европейское политическое пространство.

Ключевые слова: Украина, европейский выбор, евроинтеграционные процессы, политическое сотрудничество, внешнеполитическая консолидация, расширение ЕС.

Kovaliova O.O. Ukrainian Politics in Relation to the European Integration Processes. - Manuscript.

The dissertation seeking to obtain a scientific degree of Doctor in Political Sciences by specialty 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Institute of Political and Ethnonational Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

This thesis provides the first complex investigation of the Ukrainian politics toward European integration processes in the Ukrainian political science. Considering the objective to effectuate the European choice of Ukraine, this dissertation, basing on the classic theories of European integration and contemporary political concepts of the eastward enlargement, examines the EU's differentiated approaches towards postcommunist countries, preacce-ssion strategy of the EU, and accession strategies of the Central and East European states.

Attempting to summarize the experience of the EU-Ukraine cooperation, the author investigates broad array of political dimensions influencing successful cooperation: deepening of political interactions, accession to Trans-Atlantic security space, alleviation of political risks, and prevention of negative consequences of enlargement. Access to the European Union is analyzed through the conditionality demands, which determine the process of accession as a fulfillment of the EU's conditions by a candidate state.

The European strategy of Ukraine is examined in the context of regional integration process. Analyzing the integration strategies of the Central and East European states along with European policy of Ukraine, the research reveals the principal differences between two approaches. With the purpose of enhancing both the regional comparative perspective and generalizability of the research, the methods of statistical modeling of the EU accession are applied. The obtained statistical results determine the compliance with political criteria of accession in domestic policies as the most important prerequisite of such events as institutionalization of the EU relationships with the third state, application for membership, and accession to the organization. The conclusion is made that compliance with democratic norms and practices of political behavior is of the paramount importance for the process of domestic reforms in Ukraine and for its successful realization of European choice.

The thesis distinguishes political content of the European Agreements as foundations of the accession policy and the Partnership and Cooperation Agreements that are basis for cooperation without accession prospects. It is proved that Ukraine can capitalize on the accession experience of the Central and East European states through harmonization of domestic law creating process with the requirements of the EU prior to application for membership. On the basis of analysis of the decision-making rules in the EU and conceivable scenarios of the Ukraine-EU relationship development, the recommendations aimed to facilitate the entrance of Ukraine into European political space are made.

Key words: Ukraine, European choice, European integration, political cooperation, foreign policy consolidation, EU enlargement, CEE accession.

Размещено на Allbest.ru