Хімічне машинобудування на світовому ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

хімічний машинобудування міжнародний експорт економічний

Вступ

1. Місце хімічного машинобудування в міжнародному бізнесі

2. Характеристика експорту продукції хімічного машинобудування на прикладі діяльності ВАТ "Полтавхіммаш"

3. Перспективи українського хімічного машинобудування на світовому ринку та шляхи його досягнення

Висновок

Список літератури

Додаток А

Вступ

Сучасні економічні відносини України з зовнішнім світом знаходяться у стані переходу від старої системи організації зовнішньоекономічних зв'язків, орієнтованої, переважно, на експорт сировини, до нової, пов'язаної з пошуком шляхів ефективного інтегрування у світову спільноту, зі встановленням сталих торговельних зв'язків з іншими країнами, з підвищенням ролі міжурядових організацій у досягненні колективної безпеки і, звичайно, з забезпеченням надійного захисту своїх національних інтересів в умовах швидко змінюваного зовнішнього середовища.

Участь у міжнародному розподілі праці завжди сприяє вирішенню національних економічних проблем унаслідок удосконалення внутрішньогосподарських пропозицій, використання переваг розміщення та розвитку продуктивних сил, підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг підприємствами, що виходять із пропозицією на зовнішні ринки.

Таким чином, підвищення ефективності зовнішньоторговельної політики підприємств України в умовах глобалізації товарних ринків є дуже актуальною темою дослідження.

Аналізу даної проблеми присвячені роботи багатьох вчених-економістів України, зокрема таких як: Багрова І.В., Должанський І.З., Макогон Ю.В., Новицький В.Є., Янковский Н.А. і багатьох інших.

Актуальність описаних проблем обумовила вибір теми курсової роботи, а коло питань, які потрібно розглянути, обумовили мету і завдання наукового дослідження.

Мета роботи: проаналізувати теоретичні та практичні аспекти розвитку експорту продукції хімічного машинобудування на міжнародному ринку.

Для досягнення зазначеної мети у курсовій роботі поставлено та вирішено такі завдання:

- розглянути особливості маркетингового середовища в умовах глобалізації;

- визначити місце хімічного машинобудування у міжнародному бізнесі;

- дати характеристику експорту продукції хімічного машинобудування;

- окреслити теоретичні особливості управління каналами розподілу продукції та організації збуту;

- провести оцінку ефективності діяльності підприємства на зовнішньому ринку;

- визначити перспективи українського хімічного машинобудування на світовому ринку.

Об'єктом дослідження роботи є експорт продукції хімічного машинобудування в міжнародному бізнесі.

Предметом дослідження є продукція хімічного машинобудування та її місце на світовому ринку.

При висвітленні теми курсової роботи були застосовані такі методи:

- статистичний метод;

- метод аналізу;

- метод синтезу;

- аналітичний метод;

- описовий метод;

- історичний метод;

- графічний метод.

1. Місце хімічного машинобудування в міжнародному бізнесі

Менеджмент, як управлінська діяльність, властивий підприємствам, що функціонують у ринковому середовищі. Потреба в менеджменті виникає в зв'язку з необхідністю координації діяльності більшої або меншої кількості людей, кожний із яких виконує певну роботу. Для поставленої мети підприємству завжди необхідно використовувати якусь кількість обмежених ресурсів (матеріальних, фінансових, людських, інформаційних). А менеджмент і є тією ланкою, що забезпечує ефективне використання зазначених ресурсів.

Основними визначальними рисами, що характеризують особливості міжнародного менеджменту, є інтернаціоналізація і глобалізація бізнесу[7].

Інтернаціоналізація - це зростаюча географічна дисперсія економічної діяльності суб'єктів підприємництва через національні кордони. Частка підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність у загальному обсязі вітчизняного товаровиробництва, постійно збільшується. Така тенденція значною мірою зумовлена проведенням усе більшої кількості торговельних операцій у межах регіональних торговельних спілок Європейського Союзу (ЄС), Асоціації держав Південно-Східной Азії (ASEAN), Асоціації Вільної торгівлі держав Північної Америки (NAFTA) й інших.

Глобалізація - це більш поглиблена і поширена за вектором своєї дії форма інтернаціоналізації яка припускає функціональну інтеграцію дисперсної економічної діяльності суб'єктів підприємництва[20].

Більшість сучасних підприємств діють у глобальному масштабі. Наздоганяючи іноземних конкурентів, вони намагаються здійснювати свою виробничу і торговельну діяльність на основних закордонних ринках. Глобалізація знаменує вступ до нової фази ділової активності і характеризується такими особливостями:

- зростаючими темпами залучення прямих іноземних інвестицій;

- збільшенням обсягів нутрішньофірмової торгівлі, коли підприємство одержує або виготовляє компоненти в одній країні, а експортує їх в інші;

- зростанням складності систем постачання, створенням стратегічних союзів, різноманітних альянсів і спільних підприємств з іншими місцевими або транснаціональними корпораціями.

Серед змін, що характеризують сучасний світовий бізнес, найістотнішою є створення транснаціональних корпорацій (ТНК), які вважаються головною структурною характеристикою світової економіки. У середньому на 60 тис. ТНК та їх 500 тис. філій припадає близько 1/3 усіх виробничих фондів приватного сектору і близько 40% загального обсягу промислового виробництва, біля 50% операцій світового зовнішньоторговельного обороту і майже 60% операцій в експорті капіталу розвинутих країн[14].

Середовище, в якому оперують менеджери, стає усе більш різновекторним та інтернаціональним: це і робота менеджерів в інших країнах, і їх участь в інтернаціональній команді, до якої входять представники декількох країн, і управління підприємством, співробітники, організаційні системи і структури якого є інтернаціональними.

Міжнародний бізнес виступає як система керована, а управління міжнародним бізнесом - як система керівна. Оскільки мова йде про управління міжнародним бізнесом, зокрема з тією його частиною, яка пов'язана із зовнішньоекрономічною діяльністю, то цілком логічним є розгляд насамперед особливостей керованої системи, що обґрунтовує основні вимоги до керівної системи.

Однією з головних цілей міжнародного бізнесу, як і окремих підприємств, є отримання прибутку. Проте міжнародний бізнес базується на можливості здобуття прибутку саме з переваг міжкраїнових економічних операцій, тобто з того факту, що продаж якогось товару в іншій країні або налагодження підприємством однієї країни виробництва товарів в інший забезпечує залученим у бізнес сторонам значно більші переваги ніж вони б мали при здійснені бізнесу тільки у своїх країнах. Цей висновок є ключовим моментом не тільки в розумінні власне міжнародного бізнесу, але й пояснює виникнення і розвиток міжнародного менеджменту як такого.

Таким чином, міжнародний бізнес - це економічна взаємодія підприємств (організацій) або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах.

Міжнародний бізнес, будучи потужним інструментом економічної інтеграції, а відтак і глобалізації, визначається такими характеристиками, як:

1. Доступність і загальність. На сьогодні бізнес практично кожного підприємства будь-якої країни має широкі можливості для виходу в міжнародне середовище і розширення своєї ділової активності.

2. Ієрархічність розвитку. Входження підприємства до міжнародного бізнесу починається з простих форм зовнішньої торгівлі і по мірі розвитку може досягти найвищої форми його організації - мультинаціональної корпорації.

Загальновідомо, що транснаціональні корпорації сьогодні контролюють до половини світового промислового виробництва, понад 60% зовнішньої торгівлі, утримання приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і ноу-хау. Сучасні тенденції розвитку ТНК пов'язані насамперед із запровадженням нових інформаційних технологій, завдяки яким стали можливими організація так званих «горизонтальних» ТНК і виникнення різноманітних структур управління.

3. Технологічна глобалізація. Можливості інформатизації принципово змінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув нових рис. Він може:

- ефективно здійснюватися «не виходячи з офісу» на основі застосування електронних бізнес-технологій;

- здійснюватися в режимі реального часу;

- за допомогою телекомунікаційних мереж зв'язку (державні провідні зв'язки з комутацією каналів, глобальні супутникові системи зв'язку, мережі ЕОМ, локальні щільникові мережі телерадіозв'язку тощо) збирати, опрацьовувати і передавати бізнес-інформацію.

4. Фінансіаризація. Міжнародні фінансово-економічні операції стають серцевиною міжнародного бізнесу. Пошук і використання міжнародних конкурентних переваг повинні жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту.

5. Взаємодія національного й інтернаціонального менталітету. Ефективна стратегія будь-якого підприємства в епоху глобалізації повинна сполучити в собі максимальне використання національних особливостей скрізь, де це можливо, оскільки зростає національна і культурна диференціація, що може проявлятися в різних конфліктах. Знання культурно-національних особливостей закордонного бізнесу й уміння використовувати ці знання дозволять одержати позитивний ефект діяльності в країнах перебування.

6. Знання і компетентність. Успіх діяльності будь-якого підприємства значною мірою залежить від того, наскільки його персонал обізнаний з міжнародним бізнесом, уміє практично використовувати всю суму знань, умінь і навичок, без яких входження до міжнародного бізнесу неможливе. Особливого значення для менеджерів, що укладають зовнішньоекономічні угоди підприємства, набувають знання національно-культурних особливостей міжнародного бізнесу[13].

Аналіз міжнародного бізнесу в контексті проблем ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства дозволяє виділити такі особливості міжнародного бізнесу:

1. Прагнення використовувати для економічно ефективної діяльності підприємства переваги виходу за межі національних кордонів.

2. Прагнення реалізувати переваги виходу за межі національних кордонів шляхом використання потенціалу економічних можливостей:

- доступності ресурсів;

- ємності закордонних ринків; чинного, економічного і правового клімату тощо.

3. Істотне варіювання міжнародного бізнесу в залежності від одного з головних параметрів його розвитку - рівня інтернаціоналізації (глибини залучення): від разових експортно-імпортних постачань до створення мультинаціональної корпорації.

4. Забезпечення доступу міжкрайового бізнесу до глобального бізнес-сервісу, особливо через систему Інтернет.

5. Урахування в бізнесі культурного фактора, тобто сукупності вимог і обмежень, викликаних особливостями національної культури країни перебування. Гострота цієї проблеми варіюється в залежності від ступеня розрізненості національних культур.

6. Глобалізація міжнародного бізнесу, що охоплює світову систему. По мірі просування бізнесу від одного рівня інтернаціоналізації до іншого зростає значення того, як визначається ефективність цього бізнесу в аспекті глобалізації. Сама ж глобалізація органічно переплітає в собі ті характерні ознаки, про які йшлося вище (доступність і загальність; ієрархічність розвитку; технологічна глобалізація; фінансіаризація; дивергентно-конвергентна взаємодія національного й інтернаціонального менталітету, знання і компетентність).

7. Інформація є головним стратегічним ресурсом бізнесу, адаптація якого до зовнішнього швидкозмішуваного середовища виступає головним стратегічним знаряддям.

8. Можливість так званої оберненої оцінки країнової ситуації. Негативні тенденції в економіці будь-якої країни, в якій здійснюється бізнес, можуть бути по-іншому оцінені конкурентним підприємством, оскільки саме ці тенденції зможуть надати йому додаткові можливості для успішного бізнесу.

9. Міжнародний бізнес, на відміну від міжкрайової конкуренції, може відчувати нагальну потребу в підтримці держави у боротьбі з конкурентами. Оскільки міжнародний менеджмент органічно формується і розвивається як система управління міжнародним бізнесом будь-якого підприємства, то й усі його сутнісні й характерні особливості є продовженням відповідних рис самого бізнесу[20].

Ера глобалізації приводить до того, що міжнародні економічні зв'язки охоплюють практично всі країни планети і кожна з них залежить від міжнародного бізнесу. Отже, міжнародний бізнес виходить на якісно новий рівень розвитку, а тому в своїй новій якості він потребує нової системи управління.

Одну з важливих місць в міжнародному бізнесі посідає хімічне машинобудування.

Машинобудування - система взаємозв'язаних галузей, що виробляють машини і устаткування, і тим забезпечують технічне переоснащення всього господарства, задовольняють споживчий попит населення на різноманітні апарати та прилади побутового призначення, створюють економічний та оборонний потенціал окремих країн. Особливо важливим є внесок машинобудування в прискорення темпів НТР, інтенсифікацію економічного розвитку та підвищення продуктивності праці як за рахунок постійного технічного прогресу в самій галузі, так і за рахунок забезпечення всіх галузей господарства найновішими знаряддями праці. Для машинобудування характерні особливо велика складність і розгалуженість внутрішньогалузевої структури, широкий асортимент продукції, активна участь у територіальному та міжнародному поділі праці[8].

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування, як правило, припадає 25-40 % вартості виробленої промислової продукції. Недостатній розвиток машинобудування в країні навіть з високими показниками розвитку інших промислових виробництв - структурний недолік. Усі численні машинобудівні виробництва групують у кілька галузевих об'єднань. Основними з-поміж них є загальне машинобудування (промислове устаткування, верстати, сільськогосподарські машини та ін.), транспортне машинобудування (автомобілі, літаки, кораблі, рухомий склад залізничного транспорту тощо), електротехнічне й електронне машинобудування (всі види електроустаткування, різноманітна електронна aпаратура тощо). Дещо поступається цим галузям машинобудування з точної механіки оптики. Особливий сектор становить військове машинобудування. З машинобудуванням тісно пов'язана металообробна промисловість (металоконструкції, побудові вироби, тощо) і різноманітні машиноремонтні підприємства. Сучасні тенденції машинобудування пов'язані із значним збільшенням обсягів досліджень та зростанням виробництва в таких наукоємних галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, виробництво ЕОМ, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічних комплексів[2].

У світовому машинобудуванні тільки перша десятка країн спроможна виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія та Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна, їх сумарна частка у випуску продукції становить близько 3/4 світового показника, частка машинобудування в структурі промисловості коливається від 25 % (Китай) до 40 % (Японія) за кількістю зайнятих та вартістю виробництва. Машинобудівні фірми саме цих країн - основні лідери світового науково-технічного прогресу.

Велика група промислово розвинутих країн Європи (особливо Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Чехія, Іспанія, Польща та ін.), нових індустріальних країн (особливо Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою структурою господарства (наприклад, Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих видів машинобудівної продукції, з яки ми вони виходять на світовий ринок[1].

У багатьох країнах, що розвиваються, які тільки стали на шлях індустріалізації, вже з'явилися окремі підприємства машинобудування, покликані зменшити залежність цих країн від імпортної продукції, що користується особливо великим попитом, а також численні металообробні та ремонтні підприємства, що обслуговують транспорт, сільське господарство, виробляють нескладний реманент.

Розміщення машинобудування залежить від багатьох чинників, насамперед від надходження конструкційних матеріалів, наявності кваліфікованої робочої сили, зв'язків з науково-дослідною базою, розміщення ринків збуту. Обмежимося тільки кількома прикладами, що демонструють загальні закономірності територіальної організації провідних галузей.

Виробництво машин і устаткування для промисловості - важке машинобудування. На підприємствах важкого машинобудування виробляється технологічне устаткування для гірничодобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Продукція ця металомістка, виготовляється невеликими партіями (а то й взагалі поштучно, наприклад, атомні ре актори або унікальні прокатні стани) на підприємствах з певними історичними здобутками, традиціями і, часом, секретами технології. Тож такі підприємства розміщені в країнах і районах, де є потужні бази конструкційних матеріалів, виробнича інфраструктура, певні традиції розвитку машинобудування. Наприклад, в США заводи важкого машинобудування зосереджені в зоні «Промислового поясу» У Великобританії - в Ланкаширі й Мідленді, в ФРН - в промисловій зоні нижнього Рейну, в Росії - в Санкт-Петербурзі та Уралі, в Україні - в Донбасі та Придніпров'ї, в Японії - в зоні мегалополісу Токайдо[5].

Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика, парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення та полімерів. Північна Америка (США та Канада) також виробляє 1/4 продукції хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств і підприємств, що випускають агрохімікати Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні комплекси Росії та України.

Отже, машинобудування має велике значення для зміцнення економіки України і становлення її як незалежної високорозвиненої держави. “Економічне диво” ФРН, Японії, Південної Кореї та інших держав починалося з розвитку найсучасніших його галузей. Машинобудування є однією з провідних ланок важкої промисловості. Створюючи найбільш активну частину основних виробничих фондів (знаряддя праці), машинобудівна промисловість істотно впливає на темпи і напрями науково-технічного прогресу в різних галузях народного господарства, зростання продуктивності праці, інші економічні показники, які визначають ефективність розвитку суспільного виробництва.

Продукція машинобудування за обсягами продажу є другою після чорних металів статтею експорту. Переважна її більшість надходить до країн СНД: у Російську Федерацію (56%), Казахстан (6%), Білорусь (5%)[24].

2. Характеристика експорту продукції хімічного машинобудування на прикладі діяльності ВАТ "Полтавхіммаш"

За структурою господарства Полтавщина - індустріально-аграрна область України і належить до областей з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області започатковані в 50-60-х роках: нафто- і газодобувна, залізорудна, чорна металургія, нафтопереробна, автомобільна, верстато- і приладобудівна, електротехнічна та ін. На сьогодні промисловий комплекс Полтавщини включає понад 3 тисячі промислових підприємств, які звітують органам державної статистики[22].

Основними видами промислової діяльності в області є - добувна, переробна промисловість, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

До провідних підприємств галузі машинобудування і металообробки належать: ВАТ "Полтавський турбомеханічний завод", ВАТ "Елемент Шість", ЗАТ "Полтавський алмазний інструмент", ВАТ "Електромотор", ВАТ "Полтавський автоагрегатний завод", ВАТ "Полтавхіммаш", ТОВ "Завод газорозрядних ламп", ВАТ "Полтавамедскло", ВАТ "Полтавамаш", ВАТ "Тепловозоремонтний завод", ВАТ "Лтава", ТОВ "Ді-Стар", ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", ВАТ "Кредмаш", ХК "АвтоКрАЗ", ВАТ "Кременчуцький колісний завод", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод", ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод", ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю", ЗАТ "Кременчуцька електротехнічна компанія "Ампер", СП "Обод", ТОВ "Інструментальний завод", ВАТ "Галещинський машинобудівний завод", ВАТ "Карлівський машинобудівний завод", ВАТ "Карлівський механічний завод", ВАТ "Хорольський механічний завод", ВАТ „Склоприлад” , ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод" - це високотехнологічне, широкопрофiльне базове підприємство вагонобудівного виробництва країни[21].

Iсторiя заводу розпочалася у 1869 роцi з невеликих вагоноремонтних майстерень Харкiвсько-Миколаївської залiзницi, які займалися поточним ремонтом вантажних вагонів. На сьогодні завод є багатопрофiльним пiдприємством з повним циклом - від генерованої конструкторської ідеї - до виготовлення готової продукції i є центром розробки найсучасніших технологій, завдяки чому займає провiднi позиції не тільки в Україні, а й за її межами. Основою цього стали виробничий досвід роботи та унiкальнi технології, які стали запорукою стабiльностi підприємства в останні роки.

Особливе місце в машинобудуванні Полтавського регіону посідає хімічне машинобудування і, зокрема, унікальне підприємство по випуску великогабаритного емальованого обладнання для хімічної, нафтохімічної, мікробіологічної, медичної та харчової промисловості - ВАТ "Полтавхіммаш". Все обладнання, яке виробляє підприємство, розраховане для зберігання і переробки високоагресивного, харчового, а також іншого середовища, до якого висуваються високі вимоги щодо якості та чистоти.

Завод виробляє також ємності обладнання із вуглеводних, низьковуглеводних та корозійних сталей: котли для комплектації вагонів-цистерн, збирачі, водонапірні башти. Ця продукція користується високим попитом у вітчизняній промисловості та сільському господарстві, експортується до Росії та Білорусі.

Підприємство навіть у кризовий період повністю забезпечене замовленнями до кінця року, і зараз готує до відправки замовникам чергову партію цистерн. Як повідомив голова правління Віталій Хижак, вже зараз формується пакет замовлень на наступний рік, проблем із затримкою зарплат чи скороченням робочих місць немає[25].

Таблиця 1. Інформація про сировинну базу та основні характеристики споживачів продукції (послуг) ВАТ "Полтавхіммаш" та розподіл споживачів за регіонами України та на зовнішніх ринках (на кінець 2008 р.)

Найменування продукції (виду продукції)	Сировинна база для виробництва (Україна, країни СНД, зарубіжжя)	Доля в загальному обсязі реалізації (за регіонами) (%)
		Україна	Країни СНД та Балтії	Країни дальнього зарубіжжя
Усього:	Д/Н	0	0	0
Резервуари металеві	Україна	66,5	33,5	0
Ортотронна плита	Україна	0	100	0
Усього:	Д/Н	54,9	45,1	0
Днища	Україна	100	0	0

Отже, 33,5% металевих резервуарів експортується до країн СНД та Балтії, ортотронні плити експортуються у повному обсязі.

Продукція машинобудування за обсягами продажу є другою після чорних металів статтею експорту. Переважна її більшість надходить до країн СНД: у Російську Федерацію (56%), Казахстан (6%), Білорусь (5%). Тому зовнішня кон'юнктура цієї продукції залежить в основному від темпів економічного зростання в цих країнах. За прогнозами МВФ, економічне зростання в Російській Федерації, Казахстані і Білорусі продовжиться в 2010 р. прискореними темпами, що повинно підтримати високий попит на продукцію вітчизняного машинобудування[29].

Рис. 1. Товарна структура експорту з України до країн СНД у 2005-2008 рр.

Аналізуючи експортні операції, насамперед звертають увагу на:

а) виконання експортних контрактів за вартістю, за фізичними обсягами експортованої продукції, за термінами поставок;

б) розрахунок впливу факторів, що позначаються на вартісних та кількісних показниках виконання експортних контрактів;

в) причини невиконання експортних контрактів за будь-якими параметрами.

Інформація для аналізу міститься в таких документах:

а) форма х фінансової звітності (форма №2 «Звіт про фінансові результати»);

б) формах статистичної звітності (форма №1-П (річна) «Звіт підприємства (об'єднання) по продукції», форма №8-ЗЕД (річна) «Звіт про експорт (імпорт) товарів», форма №9-ЗЕД (річна) «Звіт про експорт (імпорт) послуг»;

в) синтетичних облікових регістрах;

г) первинних документах (договори на поставку продукції, торговельні угоди)[19].

Першим етапом аналізу є вивчення структури реалізації продукції за експортними угодами.

Специфіка аналізу полягає, по-перше, у тому, що треба враховувати значну кількість видів експортних угод, крім прямих експортних поставок продукції. Бартерні, консигнаційні, реекспортні угоди, договори на перероблення давальницької сировини також підлягають аналізу.

По-друге, існує проблема приведення (перерахунку) різних валют конкретних експортних контрактів до єдиної базової валюти, за якою проводиться аналіз.

Можна запропонувати такий альтернативний підхід до вибору базової валюти:

а) національна валюта (гривня);

б) вільно конвертована валюта (долар США).

У першому випадку спрощуються допоміжні підрахунки, оскільки облік будь-якої інвалютної операції обов'язково здійснюється і в національній валюті, але не враховується інфляція національної валюти, іноді досить значна навіть протягом одного року. Через те результати аналізу можуть бути недостатньо вірогідними. Якщо за базову валюту аналізу взято валюту вільно конвертовану, то інфляційний чинник нівелюється, але допоміжні підрахунки значно ускладнюються[9, c. 68-75].

Таблиця 2. Аналіз структури продукції, реалізованої за експортними контрактами, тис. грн.

Показник	2006	2007	Відхилення абсол. (±)	Темп зростання
	сума	%	сума	%
Обсяг реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) без ПДВ	104057,8	100,0	214712,3	100,0	110654,5	206,3
Обсяг продукції (товарів, робіт, послуг), реалізованої за експортними контрактами, -- усього	49100,5	47,2	53524,3	24,9	4423,8	109
у т. ч.
- за прямими експортними договорами	41648,3	40	52647,9	24,5	10999,6	126,4
- за бартерними угодами	--	--	--	--	--	--
- на умовах консигнації	--	--	--	--	--	--
- реекспортні поставки товарів	--	--	--	--	--	--
- перероблення давальницької сировини	7452,2	7,2	876,4	0,41	- 6575,8	11,8

За даними таблиці 2 можна зробити висновок, що обсяг реалізованої продукції у 2007 р. порівняно з попереднім роком збільшився на 110654,5 тис. грн., це говорить про те, що підприємство працює в нормальному режимі, продукція має попит.

Обсяг продукції, реалізованої за експортними контрактами у 2007 р. становить 53524,3 тис. грн., порівняно з 2006 р. обсяг продукції збільшився на 4423,8 тис. грн.

Частка обсягу реалізованої продукції за експортними контрактами у 2007 р. в загальному обсязі продукції становить 24,9%.

Таблиця 3. Асортимент експортної продукції та її вартість, тис. грн.

Продукція	Одиниця виміру	Кількість	Вартість
Прилади з механічним перемішуванням	шт.	120	10825,3
Горизонтальні зберігачі для винного виробництва	шт.	45	2849,2
Цистерни акратофори стальні емальовані	шт.	85	9564,2
Вагоно-цистерни	шт.	500	30285,6
Разом	шт.	750

ВАТ "Полтавхіммаш" виробляє різноманітний асортимент експортної продукції, що наведено в таблиці 3.

Розглянемо структуру зовнішньоторгівельного котракту на прикладі договору між ВАТ "Полтавхіммаш" та ООО "Желдорвагонтест" м. Москва. (Додаток А).

Зовнішньоторговельний контракт включає в себе наступні основні елементи, які знаходяться у визначеній послідовності:

1. преамбула (визначення сторін);

2. предмет контракту;

3. ціна та загальна сума контракту;

4. строк та умови поставки;

5. умови передавання-приймання товару;

6. санкції;

7. форс-мажорні обставини;

8. вирішення спорів;

9. інші умови;

10.юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Розглянемо більш детально кожен з елементів зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу.

1. Преамбула

З преамбули починається текст контракту. Тут подається:

* назва та реєстраційний номер контракту (посередині сторінки);

* місце (нижче ліворуч) та дата його укладення (нижче праворуч);

* визначення сторін (ще нижче через кілька інтервалів).

Кожна із перерахованих характеристик є обов'язковою, тому що у деяких країнах контракт, який не має однієї з них, може бути визнаний недійсним.

Номер зовнішньоторгівельного контракту привласнюється за згодою сторін, зазвичай за порядком реєстрації документів однієї із сторін (за місцем здійснення угоди), але може бути і подвійний номер, тобто містити реєстраційні дані обох сторін.

Місце укладення контракту визначає закон, який застосовується до угоди, тобто визначає права та обов'язки сторін. Це положення діє тоді, коли інше не визначено угодою сторін. Сторони можуть вибрати будь-яке право, зазначивши його у контракті або ж, у крайньому разі, зробивши застереження у контракті про те, що він вважається укладеним на території відповідної країни. Згідно з українським законодавством права та обов'язки сторін визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження.

Слід врахувати, що коли контракти підписуються на території іншої країни, то в інтересах вітчизняного учасника домовитись про застосування права своєї країни, особливості якого відоміші.

Дата укладення угоди юридичне означає момент набуття договором чинності, з якого виникають права та обов'язки сторін за контрактом (якщо спеціально не зазначений інший строк набуття контрактом чинності).

Слід мати на увазі, що порядок написання дати відрізняється в Україні та за кордоном.

У зовнішньоторгівельному контракті доцільно точно вказати особу (посаду, ПІБ), яка підписує його від імені даної сторони[3].

2. Предмет контракту

Цей розділ є головним, оскільки в залежності від предмета зовнішньоторгівельного контракту визначаються: вид контракту, право, яке застосовується, звичаї, проформа тексту. У цьому розділі зазначається:

* описання предмета контракту;

* назву об'єкта угоди (товару);

* характеристика об'єкта угоди (товару).

Іноді в цьому розділі обумовлюють кількість та базисні умови поставки.

Предметом контракту може бути продаж або поставка товару, надання послуг, передача технології тощо, тобто вид зовнішньоторгової угоди (купівля-продаж, підряд, оренда тощо).

Назву товару необхідно вказати так, як він іменується у міжнародній торгівлі (або найближче до цього). Визначаючи асортимент, зазначають види, марки та моделі товарів.

Вид товару має важливе значення при визначенні не тільки виду зовнішньоторгівельного контракту, а й правової регламентації, наприклад, при отриманні пільг, встановленні розміру мит та зборів, квотування продукції тощо.

Характеристика товару містить визначення основних його параметрів. У випадках, коли предметом контракту є товари з різними якісними характеристиками або різного асортименту, вони перераховуються у специфікації, яка додається до контракту, про що робиться відповідне застереження. Може бути посилання на розділ "Інші умови".

3. Ціна та загальна сума контракту

У даному розділі контракту фіксується:

- базисна умова поставки;

- валюта ціни;

- рівень та спосіб фіксації ціни товару;

- чи включені у ціну вартість тари, упаковки, маркірування;

- загальна сума контракту.

Валюта ціни - це валюта, у якій зафіксована ціна товару у контракті. Специфіка вибору валюти ціни у зовнішній торгівлі держав, які вийшли із карбованцевої зони (України, зокрема), випливає з факту неконвертованості національної валюти, у зв'язку з чим у розрахунках ними використовуються вільно конвертована валюта (ВКВ), а також спеціальні міжнародні та регіональні валютні одиниці - SDR та EUR (SDR Special Draw ing Rights - Спеціальні права запозичення; EUR - євро - валютна одиниця 15 країн ЄС). Теоретично валютою ціни товару може бути будь-яка ВКВ. Але на практиці в імпортних контрактах при купівлі продукції у розвинених країнах, валюта яких є конвертованою, ціни, як правило, встановлюються у національній валюті цих країн. Визначення валюти ціни є важливою умовою контракту. Річ у тім, що валюти не рівноцінні за своєю якістю: є сильні, стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю, мало змінювані у часі за своїм змістом, та слабкі валюти, курс яких нестабільний. Тому від вибору валюти ціни залежить ризик валютних втрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений у момент пропозиції ціни та підписання контракту.

Так, експортери повинні прагнути фіксувати ціни товарів у ВКВ, курс яких стабільний або має тенденцію до підвищення. Це забезпечить одержання більшої суми валюти платежу. Оскільки інтереси імпортерів та експортерів протилежні, то в інтересах імпортера фіксувати ціни товарів у валюті, яка має тенденцію до знецінення. У цьому випадку імпортер зможе розрахуватися за товар тією ж кількістю, але знецінених грошових одиниць.

Рівень ціни товару - це основне питання зовнішньоторгової угоди. Контрактна ціна має базуватися на рівні світової ціни. Практично світові ціни - це експортні ціни основних постачальників даного товару та імпортні ціни у найважливіших центрах імпорту цього товару. Це ціни, за якими здійснюються значні експортно-імпортні операції, які достатньо повно характеризують стан торгівлі даним товаром.

Спосіб фіксації ціни визначає, коли фіксується ціна у контракті: у момент його укладання, протягом строку його дії або у момент його виконання.

За способом фіксації у контракті можуть бути такі види цін:

1) тверда ціна, яка встановлюється у момент підписання контракту і протягом строку його дії не підлягає зміні.

2) ціна з наступною фіксацією у контракті не вказується, а лише описується спосіб установлення ціни в майбутньому, тобто на момент виконання угоди, або у зазначені договором строки на основі узгоджених джерел. Ці ціни застосовуються при поставках товарів з тривалим строком виготовлення, товарів, вартість яких ставиться у залежність від їх якості (в основному при продажу металів або хімікатів з певною часткою домішок або корисних речовин), а також товарів, ціна яких значно залежить від кон'юнктурних коливань, при продажу продукції з тривалим строком поставки або наданням кредиту.

Якщо у контракті ціна ставиться у залежність від зміни ринкових цін, то у тексті контракту це зазначається застереженнями 3-х видів:

- застереження "hausse" (підвищення), яке означає, що будь-яке підвищення ринкової ціни веде до підвищення контрактної ціни;

- застереження "baisse" (пониження), яке означає, що будь-яке зниження ринкової ціни веде до зниження контрактної ціни, а будь-яке підвищення ринкової ціни до уваги не береться;

- застереження "hausse-baisse", яке ставить зміну контрактної ціни у залежність від відповідної зміни ринкової ціни.

3) змінна ціна розраховується у момент виконання угоди перегляданням базисної ціни з урахуванням зміни у витратах виробництва за час виконання контракту. Вона застосовується при продажу продукції, яка має тривалі строки поставок (як правило, понад рік), головним чином, складного комплектного обладнання, яке є складним єдиним технологічним комплексом.

При цих цінах у контракті встановлюються: базисна ціна та її структура, момент початку зміни ціни, границя змінності.

4. Строк та дата поставки (або строк та умови поставки)

У даному розділі фіксується:

- визначення строку поставки;

- повідомлення експортером імпортера про готовність товару до відвантаження та про здійснене відвантаження;

- повідомлення імпортером експортера про готовність прийняти товар;

- спеціальні застереження стосовно дострокової поставки;

- додаткові інструкції експортерам;

- визначення дати поставки;

- умова поставки товару.

Визначення строку поставки у контракті означає визначення часу, коли товар повинен бути доставлений продавцем в узгоджений сторонами гео графічний пункт. Географічні пункти визначаються базисними умовами контракту.

5. Здавання-прийняття товару

Здавання-прийняття товару є одним актом, в результаті якого відбувається передача товару покупцю та перевірка відповідності фактичних кількості та якості товару тим, які передбачені в контракті. Для продавця здавання товару фактично означає поставку товару покупцю.

У контракті сторони зазначають порядок здавання-прийняття, а саме:

- вид (характер) здавання-прийняття;

- місце та строки здавання-прийняття;

- способи здавання-прийняття за кількістю;

- способи здавання-прийняття за якістю.

За видами прийняття-здавання може бути:

- попереднє, яке полягає в інспектуванні процесу виробництва товару, випробовуванні товару, огляді товару на підприємстві продавця або ж у вихідному порту, на прикордонній станції з метою встановлення відповідності його кількості та якості умовам договору, а також для встановлення правильності упакування та маркірування товару

- остаточне, яке встановлює фактичне виконання поставки у встановленому місці і у належний строк[4].

6. Санкції

Санкції застосовуються як засіб зацікавити партнерів добросовісно виконувати обов'язки і для захисту інтересів однієї із сторін у разі порушення будь-якої з умов контракту іншою стороною.

У цій статті контракту зазначається:

- види санкцій, які можуть застосовувати покупці до продавців у зв'язку з невиконанням останніми умов зовнішньоторгівельного контракту;

- види санкцій, які можуть застосовувати продавці до покупців у зв'язку з невиконанням останніми умов зовнішньоторгівельного контракту;

- спосіб розрахунку конвенційного штрафу та/або збитків; максимальний розмір штрафу;

- умова про одностороннє анулювання контракту при невиконанні однієї із сторін зазначених обов'язків.

Найрозповсюдженішим видом санкцій є штраф з продавців за прострочення поставки товару, так званий конвенційний штраф.

7. Форс-мажор або обставини непереборної сили

На перебіг виконання контрактів можуть суттєво вплинути обставини, передбачити настання яких заздалегідь при укладенні контрактів сторони не мали можливості, оскільки вони виникають внаслідок непередбачених та невідворотних подій надзвичайного характеру. Такі обставини називаються обставинами непереборної сили або форс-мажорними.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної торгової палати (МТП) форс-мажорні обставини поділяються на такі категорії:

а) повінь (але щорічний розлив річок не є форс-мажорною обставиною), землетрус, шторм, осідання ґрунту, цунамі, інші стихійні лиха природи; епідемії;

б) пожежі, вибухи, вихід з ладу чи пошкодження машин та устаткування;

в) страйки, саботаж, локаут та інші непередбачені зупинки на виробництві;

г) оголошена чи неоголошена війна, революція, масові безпорядки, піратство;

ґ) законні або незаконні дії органів державної влади чи управління та їх структурних підрозділів, які перешкоджають виконанню контракту (наприклад, ембарго на експорт певних товарів, валютні обмеження тощо).

З точки зору терміну дії форс-мажорні обставини можуть бути поділені на 2 категорії:

- тривалі, до яких належать, передусім заборона експорту (іноді й імпорту), війна, заколоти, блокада, валютні обмеження або інші заходи уряду чи його органів;

- короткострокові, до яких належать пожежа, повінь, стихійні лиха, замерзання моря або порту, закриття морських проток, які лежать на звичайному морському шляху, між портами навантаження та розвантаження, відхилення на шляху, викликані воєнними діями тощо.

8. Арбітраж

Суперечки, що виникають між партнерами при виконанні контрактів, які вони не могли розв'язати договірним шляхом під час переговорів , відповідно до міжнародних традицій, передаються на розгляд арбітражів.

Арбітражі існують у двох видах:

- постійно діючий арбітраж (інституційний), який охоплює арбітражні суди, колегії арбітрів, арбітражні комісії

- арбітраж ”adhoc” (ізольований, разовий), який створюється кожного разу для розв'язання одного чи декількох спірних питань за конкретним контрактом.

9. Інші умови

Інші умови контракту містять цілу низку застережень, які уточнюють взаємні права та обов'язки сторін. До них можна віднести, наприклад, такі:

- умову про те, що після укладення контракту усе попереднє листування та переговори по контракту втрачають силу;

- умови договору, що визначають порядок його зміни або анулювання (в них звичайно обумовлюється, що на внесення змін у договір та його анулювання необхідна письмова згода обох сторін, оформлена з дотриманням усіх правил про порядок підписання зовнішньоторгових угод);

- умову про те, що усі додатки до контракту є його невід'ємною частиною;

- застереження про те, матеріальне право якої країни буде застосовано до контракту;

- умову про необхідність збереження у таємниці від третіх осіб комерційної та іншої інформації, одержаної під час виконання контракту тощо.

10. Юридичні адреси та рахунки (банківські реквізити) сторін

У цьому розділі записуються;

- повні юридичні адреси сторін, які відповідають адресам, що містяться у зареєстрованих статутах підприємств сторін;

- імена представників сторін;

- банківські рахунки та адреси обслуговуючих банків (повна назва банку, з розрахункового рахунка якого (або на розрахунковий рахунок якого) будуть здійснюватись платежі, із зазначенням його повної адреси, реквізитів зв'язку та номера розрахункового рахунка).

Контракт скріплюється підписами уповноважених представників та печатками на останніх сторінках основного тексту та на кожному його додатку. Крім того, кожна сторінка основного тексту контракту та додатків парафуються підписантами або їх помічниками на свідчення того, що сторони згодні з умовами, записаними на цій сторінці, а також для того, щоб виключити можливі зловживання[1].

Зробимо аналіз фінансового стану та оподаткування підприємства і його міжнародних економічних операцій

Фінансово-економічні показники - це дані, що характеризують різні аспекти господарювання суб'єкта підприємницької діяльності і формуються на підставі як уніфікованих, так і спеціальних галузевих статистичних спостережень, фінансової звітності та адміністративних даних[12].

Проаналізуємо одержані внаслідок розрахунків показники (Додаток Б).

З 2006 до 2007 року ми спостерігається поступове збільшення вартості основних засобів. Так, у 2007 році середня вартість основних засобів зросла на 1970,25 тис. грн. або на 2,7 % в порівнянні з 2006 роком.

Нематеріальні активи на підприємстві відсутні. Негативним явищем є значне зростання дебіторської заборгованості. У 2006 році вона становила 16676,2 тис. грн., а на кінець 2007 року склала 44962,9 тис. грн., тобто зросла на 28286,7 тис грн., або на 169,6% в порівнянні з 2006 роком.

Значно зросла прибутковість підприємства. Чистий прибуток підприємства зріс протягом 2006-2007рр. на 111709,2 тис. грн., тобто на 108%.

Собівартість реалізованої продукції зросла на 92407,2 тис. грн., тобто на 98,2%. Валовий прибуток зріс на 19302 тис. грн., а збиток від операційної діяльності в 2006 році становив 1737,9 тис. грн. У 2007 р. збиток відсутній, а прибуток від операційної діяльності становить 8691,1 тис грн.

Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних фондів. Тобто, у 2006 р. фондовіддача становила 1,4 грн./грн., а у 2007р. - 2.9 грн./грн., збільшення фондовіддачі свідчить про те, що обладнання не простоює і використовується в дві-три зміни, виробляється більше продукції.

Капіталовіддача - це показник ефективності використання капіталу, який визначається відношенням обсягу виробленої за певний час продукції у грошовому вираженні до вартості основних засобів. У 2006 р. обіговість сукупного капіталу становив 2,9, а у 2007 р. - 5,8. Відбувається збільшення капіталовіддачі, що свідчить про більш ефективне використання матеріальних ресурсів.

Фондоміскість - вартість основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю виробленої продукції. Показник фондомісткості використовується для перспективного аналізу і прийняття рішень на майбутнє щодо ефективних напрямів інвестування. Зокрема, може бути визначено необхідний обсяг капітальних вкладень з метою випуску певного виду продукції. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції, а також великою часткою позаоборотних активів, мають більш низький кредитний рейтинг. Показник фондомісткості щодо ВАТ "Полтавхіммаш" у 2006 р. на 1 грн. готової продукції припадало 0,7 грн. основних фондів, а в 2007 р. - 0,3 грн. основних фондів. Відбувається зниження фондоміткості, що є позитивним для підприємства[11].

Коефіцієнт оборотності активів - це відношення чистого доходу від реалізації продукції до середньої суми активів підприємства.

У 2006 р. 4,4 чистого доходу від реалізації одержало підприємство протягом звітного періоду з кожної гривні його активів. А у 2007 р. 2,9 чистого доходу від реалізації одержало підприємство з кожної гривні його активів.

Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистого доходу від реалізації до середньорічної суми дебіторської заборгованості.

У 2006 р. 14,4 рази дебіторська заборгованість трансформується в реальні грошові кошти. У 2007 р. - 10,8 раз. Середній період обороту дебіторської заборгованості у 2006 р - 25 діб, а у 2007 р. - 33 доби. Незважаючи на те, що коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості зменшився в 2007 р., фінасовий стан підприємства залишається стабільним.

Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги - це відношення чистого доходу від реалізації до середньорічної суми кредиторської заборгованості.

У 2006 р. 6,9 раз протягом року підприємство зробило оборотів, щоб сплатити виставлені рахунки по господарських операціях, у 2007 році цей показник залишається без змін. Середній період обороту кредиторської заборгованості становить 52 доби.

Коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів - це відношення суми операційних витрат до суми товарно-матеріальних запасів. Характеризує швидкість трансформації виробничих запасів в обсяги товарної продукції на складі підприємства. У 2006 р. він становив 17,5, а у 2007 р. - 18,7 раз.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток підприємства формується як фінансовий результат за всіма видами його діяльності: операційній, інвестиційній, фінансовій. Операції формування та розподілу прибутку підприємства представлені у звіті про фінансові результати підприємства (форма №2) (Додаток Г).

Процеси формування прибутку підприємства передбачають визначення валового прибутку (збитку), прибутку (збитку) від операційної діяльності, прибутку (збитку) від проведення інвестиційної і фінансової діяльності. Формування прибутку на підприємстві завершується визначенням величини прибутку від звичайної діяльності до оподаткування.

Сформований на підприємстві прибуток від звичайної діяльності до оподаткування є спільною власністю підприємства, держави і в окремих випадках фінансової системи. Розподіл прибутку в рамках діючих законодавчих актів характеризує відносини між підприємством, з одного боку, та державою й фінансовою системою - з другого.

На першому етапі розподілу прибутку визначається частка держави в частині відрахувань до бюджету суми податку на прибуток, податку на транспортні засоби, податку на землю й податку на нерухомість.

Якщо підприємство користується довгостроковим кредитом, то на другому етапі розподілу прибутку визначається обсяг процентних платежів за довгостроковий кредит та погашення основної суми боргу. Після проведення таких платежів у Державний бюджет і фінансову систему формується величина чистого прибутку, який є повністю власністю підприємства й використовується за напрямами, що визначаються статутом підприємства та його органами управління.

Показники рентабельності підприємства у загальному збільшилися порівняно з 2006 роком, крім рентабельності оборотного капіталу, у 2006 р він становив 0,08, а у 2007 р. - 0,07, зменшився на 12,5%.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - це відношення суми грошових засобів та їх еквівалентів до поточних зобов'язань.

Показує, яка частина поточних зобов'язань підприємства може бути погашена на конкретну дату протягом однієї доби. Величина коефіцієнта має значення для постачальників матеріальних цінностей, банку, що кредитує підприємство. Якщо, величини коефіцієнта більше ніж 0,5, то підприємство визначається ліквідним.

0,005 поточних зобов'язань підприємства могло бути погашено на конкретну дату протягом однієї доби (2006 р.), а у 2007 р. - 0,02, отже, спостерігається збільшення.

Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності - це відношення високоліквідних поточних активів до суми короткострокових зобов'язань.

Показує, скільки гривень високоліквідних поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом періоду діяльності у 30 - 40 діб.

У 2006 р. 0,3 високоліквідних поточних активів підприємств априпадало на одну гривню поточних зобов'язань, а у 2007 р. цей коефіцієнт становить 0,7, відбулося збільшення. Коефіцієнт знаходиться в межах норми.

Коефіцієнт маневреності визначається як відношення чистого оборотного капіталу підприємства до суми джерел власного та прирівняного до нього капіталу підприємства. Цей коефіцієнт показує, яка частка власних ресурсів входить до складу найбільш мобільних активів підприємства. Фінансовий стан підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт маневреності знаходиться в межах 0,3 - 0,4 грн./грн.

4% власних ресурсів входить до складу найбільш мобільних активів підприємства - 2006 р., а у 2007 році цей показник взагалі від'ємний.

Коефіцієнт автономії - це відношення суми власного капіталу до всієї суми капіталу підприємства. Показує яку частку займає власний капітал підприємства в загальній сумі капіталу підприємства. Зростання показника свідчить про збільшення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових труднощів у майбутньому.

У 2006 р. 0,8 займає власний капітал підприємства в загальній сумі капіталу підприємства., а у 2007 р. - 0,3. Показник зменшився, що є негативним.

Коефіцієнт фінансування характеризує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власного капіталу. Для забезпечення стабільного фінансового стану підприємства потрібно, щоб його величина була більшою за одиницю.

У 2006 р. цей показник становив 3,7, а у 2007 р. - 0,3, відбулося різке зниження коефіцієнта фінансування, що свідчить про нестабільний фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт заборгованості у 2006 р. становив 0,3, а у 2007 р. - 2,4, спостерігається збільшення коефіцієнта (Додаток Б).

Проаналізувавши Баланс (форма №1) і Звіт про фінансові результати (форма № 2) ВАТ "Полтавхіммаш" та зробивши відповідні розрахунки показників, які характеризують фінансовий стан підприємства можна зробити висновок, що підприємство займає стійке фінансове положення, воно є платоспроможним, з високим забезпеченням власними коштами, має тенденцію до поліпшення показників платоспроможності (Додаток В, Додаток Г).

Визначимо поріг рентабельності й зону беззбитковості діяльності підприємства

Поріг рентабельності діяльності підприємства визначається аналітичними і графічними способами. Для розрахунку порогу рентабельності підприємства попередньо потрібно провести групування сумарних операційних витрат на фіксовані та змінні.

...