Сучасна банківська система Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

кредитний банк японія фінансовий

Вступ

Розділ 1. Еволюція кредитних відносин в країні

Розділ 2. Сучасна банківська система Японії

2.1 Банк Японії та його роль в регулюванні грошово-кредитних відносин

2.2 Комерційні банки Японії: класифікація та виконувані операції

2.3 Інвестиційна діяльність банків Японії

Розділ 3. Небанківські кредитно-фінансові установи країни

Розділ 4. Порівняльний аналіз кредитної системи України і Японії

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Кредитна система відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки. Вона забезпечує великий об'єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення, мобілізує і перетворює у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти, виконує різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні операції, що втілюються у відповідних відносинах.

Зазначені відносини реалізують інститути, притаманні кредитній системі.

Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій держави та населення і використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитні відносини відіграють значну роль у забезпеченні неперервності процесів суспільного відтворення та економічного зростання, а відтак актуальним є дослідження особливостей організації кредитних відносин банків. Це є важливим напрямком наукового обгрунтування удосконалення цих відносин.

Так як кредитування є найважливішим напрямом здійснюваних банком операцій, то необхідною умовою ефективного функціонування усієї банківської системи є підвищення дохідності кредитних операцій.

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. Їх основою є рух особливого виду капіталу - позичкового капіталу. Таким чином кредитні відносини - це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням коштів у позику і поверненням її разом з певним відсотком.

Межі кредитних відносин у сучасному господарстві значно розширюються, а кредит стає важливим засобом забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.

У національній економіці роль і місце кредитних відносин залежить від стану самої економіки.

Японія знаходиться у ряді найбільш економічно розвинутих країн світу, її банківська система одна з наймогутніших і розвиненіших не тільки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, але і у всьому світі. Росте кількість японських банків, що входять до числа провідних банківських установ світу. Японські банки стають центром гігантських по капіталу фінансово-промислових груп, що реалізовують промислові інвестиції в різні країни. Посилюються тенденції до інтернаціоналізації кредитно-позикової діяльності японських банків за кордоном з метою перетворення ряду з них на центри міжнародного фінансування і кредитування. Спостерігається розширення масштабів діяльності японських кредитно-банківських установ, цінних паперів.

Мета курсової роботи - розглянути, вивчити й узагальнити досвід Японії щодо створення кредитної системи та інтеграції її до світової фінансової системи, проаналізувати шляхи вирішення проблем підвищення ефективності функціонування кредитної системи та порівняти її з кредитною системою України. Зробити висновки про переваги кредитної системи Японії, визначити можливість застосування їх до кредитної системи України та розробити рекомендації щодо її вдосконалення.

Об'єкт дослідження - кредитна система Японії: банківська система та небанківські кредитно-фінансові установи.

Предмет дослідження - теоретичні аспекти кредитної системи, її склад та функціонування, роль в регулюванні грошово-кредитних відносин.

Основні завдання курсової роботи:

1. Вивчити зміст основних економічних категорій, що визначають характер функціонування кредитної системи Японії;

2. Визначити систему факторів, що впливають на формування кредитної системи;

3. Навчитися аналізувати сучасні проблеми розвитку кредитної системи і знаходити шляхи їх вирішення;

4. Набути навичок аналізу шляхів розвитку кредитної системи України в порівнянні з кредитною системою Японії.

Курсова робота складається з чотирьох розділів.

У першому розділі розглядається еволюція кредитних відносин Японії, формування системи економічних відносин Японії, виникнення перших банків, кризове становище, вихід з нього та досягнення високого рівня розвитку кредитної системи, відносної стабільності в кредитній сфері, утворення фінансово-промислових груп.

Другий розділ присвячений висвітленню сучасної банківської системи: роль Банку Японії в регулюванні грошово-кредитних відносин, класифікація комерційних банків, та види операцій, які вони виконують, інвестиційна діяльність банків.

Третій розділ присвячений розгляду небанківських кредитно-фінансових установ країни.

В четвертому розділі надано порівняльний аналіз кредитної системи України і Японії.

Інформаційною базою дослідження курсової роботи стали підручники, наукові публікації з питань кредитних відносин зарубіжних країн, законопроекти щодо функціонування кредитної системи Японії.

Розділ 1. Еволюція кредитних відносин в країні

Формування системи економічних відносин Японії відбувалося в IV-VI ст. під сильною дією моделей розвитку Китаю і Кореї. Особливий внесок при закладуванні основ японської цивілізації внесли принци Сетоку-Тайсі і Кару, які послідовно реформували механізм економічного і політичного устрою шляхом проведення загальної китаїзації держави. Так, в 604-605 рр. було створено перше зведення японських законів, в якому поєднувалися принципи конфуціанства і буддизму. Японці перейняли у китайців ієрогліфічне письмо (правда, пізніше істотно його реформували). Процес китаїзації був настільки обширний і глибокий, що деякі дослідники навіть відмовляють японській цивілізації в самостійності, вважаючи її вторинною по відношенню до китайської. Але запозичення не позбавили країну самобутності. До того ж наростаюче прагнення до культурної автономії призвело до повної ізоляції Японії, починаючи з XVI ст. Під загрозою страти, японцям було заборонено залишати острови. Торгівля велася виключно з Китаєм і Голландією, і тільки у встановлених місцях. Проте ревні відношення до власної культури поєднувалися зі здатністю продуктивно освоювати досвід інших цивілізацій, який японці черпали з європейських книг, що потрапляли в країну завдяки голландським купцям. Грошовий оборот був нерозвинений і в основному носив децентралізованний характер. Розрахунки з торговцями велися переважно на товарній основі[20].

Виникнення перших банків в Японії відноситься до XVII ст., що було обумовлене необхідністю обслуговування банківським капіталом торгівлі, що розвивалася, промисловості і сільського господарства. У 1617 р. в Осака вперше були випущені паперові гроші, забезпечені сріблом, і утворена Асоціація банкірів, що гарантувала забезпеченість банкнот.

Буржуазна революція 1868 р. поклала кінець феодальному ладу Японії. Були створені умови для формування єдиної судової системи, розвитку вільного підприємництва і торгівлі, утворення кредитно-фінансових установ. Помірні буржуазні реформи отримали назву реформи Мейдзі. Почалася індустріалізація країни; швидко протікав процес концентрації капіталу і виробництва. Впродовж 30 років, що послідували за ухваленням в 1872 р. закону про національні банки, була створена велика частина японських державних (спеціальних) і приватних банків. У 1880 р. був створений Іокогамський банк золота і срібла. У 1882 р. почав функціонувати Банк Японії. За законом 1889 р. він отримав право фідуціарної банкнотної емісії. У 1897 р. закон про комерційні банки легалізував організацію банківської системи за європейським зразком. У тому ж році в Японії був введений золотий стандарт. Для фінансування будівництва нових промислових підприємств в 1990 р. був організований Промисловий банк, а для фінансування сільського господарства -- Банк довгострокового кредиту і Сільськогосподарський кооперативний банк. Одночасно йшло формування мережі комерційних банків. Особливість розвитку банківської системи Японії в XIX в. полягала в тому, що воно йшло не як основа для розвитку індустріалізації країни (як було, наприклад, у Великобританії), а як доповнення до неї. Економічні перетворення супроводжувалися агресивною політикою колоніальних захоплень у Китаї (1894-1895) і Росії (1904-1905), що закріпило за Японією статус великої колоніальної держави.

Військова кампанія Японії (захоплення Маньчжурії, підготовка до Другої світової війни), що продовжувалася, в сукупності зі світовою фінансовою кризою в 1929-1933 рр. привела до порушення рівноваги в монетарній архітектоніці держави. Так, з 1914 по 1920 р. грошова маса виросла втричі, а ієна знецінилася на 64%. У 1927 р. Японія пережила гостру банківську кризу, яка посилила монополізацію банківської системи, скоротивши число банків в 1928 р. удвічі в порівнянні з 1918 р. (у 1910 р. - 1621 банк, в 1925 р. - 1577, в 1936 р. - 424 банки). З відміною золотого стандарту в 1931 р. маса грошей знову збільшилася, тепер уже в 1,6 рази в 1937 р., а оптові ціни виросли на 68%. В цілому впродовж всіх військових років спостерігалася структурна криза мілітаризованої економіки.

У 1942 р. в умовах військової економіки, коли посилився державно-монополістичний контроль над господарством, була створена Національна фінансова контрольна асоціація, якій підпорядковувалась діяльність всієї кредитної системи. Банки були зобов'язані вкладати в облігації державних військових позик не менше 75% приросту своїх депозитів. У роки війни були створені спеціальні кредитні установи для здійснення експансії в країнах Східної і Південно-Східної Азії, тимчасово окупованих японськими військовими[7].

Післявоєнний період, з 1945 по 1950 рр., був періодом відновлення країни зі стану розрухи і хаосу. У ці роки більше половини працездатного населення було зайняте головним чином в сільському господарстві, що забезпечувало країні аграрний статус. Структура грошового обороту в післявоєнний період помітно змінилася. В ході Другої світової війни, коли інфляція отримала великий розвиток, частка готівки зросла з 30 до 56%, а депозитів відповідно скоротилася. Важку кризу переживала банківська система. Банки зіткнулися з великими труднощами, тому що позбулися можливості кредитувати на вигідних умовах, тобто надавати кредити під гарантії уряду, а то і просто «проводити» державні кошти підприємствам, що займаються військовим виробництвом. Більш того, останні опинилися не в змозі повернути значну частину позичених коштів, внаслідок чого загострилася проблема неповернення кредитів. Були зроблені надзвичайні заходи в області грошового обороту: блоковані заощадження населення і банківські цінні папери. В області кредитування почав здійснюватися «курс на розвиток виробництва», відповідно до якого були визначені пріоритетні напрями кредитування, а позики в інші галузі цілеспрямовано обмежувалися. У післявоєнний період був узятий курс на створення нечисленних банків, що діють по всій країні, а також на утворення місцевих банків за принципом: «одна префектура -- один банк». Ці два види банків повинні були здійснювати фінансування на рівні всієї країни і регіонів. Для запобігання безробіттю, підтримка діяльності середніх і дрібних підприємств була створена кредитна кооперація і довірчі фонди. У міру пожвавлення національної економіки, а також для стимулювання експорту почали створюватися приватні фінансові установи за поданням кредитів на тривалий термін і спеціалізовані кредитні банки. На відміну від деяких розвинених країн, наприклад Франції, в Японії в післявоєнний період основні фінансові важелі залишилися в руках приватних банків. Проте ступінь державного контролю за їх діяльністю залишався дуже високим.

Друга половина 1940_ х рр. - це час жорсткого централізованого розподілу вкрай обмежених фінансових ресурсів. Створений для оперативного управління господарством і такий, що мав у своєму розпорядженні великі повноваження державний орган - Штаб стабілізації економіки - щоквартально розробляв і приймав плани розподілу фінансових коштів між галузями, що підлягають затвердженню урядом. Всі фінансові ресурси, так або інакше знаходилися під контролем держави, розподілялися відповідно до цих планів. У січні 1947 р. був створений державний фінансовий інститут - Фонд фінансування відновлення господарства. Пріоритетними об'єктами кредитування Фонду стали вугільна і сталеливарна промисловість, виробництво добрив, електроенергетика, які розглядалися як ключові для підйому економіки. У 1947 р. Фонд забезпечував галузям 33%, у 1948 р. - 15% всіх кредитів[30].

Через низький рівень валютних резервів всі операції по поточному і капітальному рахунку платіжного балансу були заборонені і в країні діяв механізм обов'язкового продажу валютної виручки. У міру економічної стабілізації валютні операції по поточному рахунку поступово лібералізували, в 1964 р. Японія приєдналася до VIII статті Статуту МВФ, в 1979 р. відмінила обмеження по капітальному рахунку. У стимулюванні експорту важливу роль зіграли урядові інститути Експортно-імпортний банк Японії, створений в 1950 р., система зовнішньоторговельного страхування, податкова система (звільнення від оподаткування доходів від експорту). Крім того, співпраця з міжнародними фінансовими організаціями значно підвищила кредитний рейтинг Японії (вступ до МВФ і Всесвітнього банку в 1952 р.). У 1949 р. відновив роботу фондовий ринок, який був закритий відразу після закінчення війни.

У 1945-1951 рр. інфляція в Японії прийняла небачений розмах. Маса грошей в обігу виросла в 15 разів, оптові ціни в 343 рази. Навчені досвідом високої інфляції, коли вартість ієни в 1950 р. впала до 0,4% від рівня 1936 р. (у вересні 1945 р. 1 долар дорівнював 15 ієнам, в березні 1947 р. - 50 ієнам, в липні 1948 р. - 270 ієнам), японська влада вибрала пріорітетом стабілізацію грошового звернення і цін. Аж до квітня 1949 р. Японія практикувала адміністративний режим багаточисленних валютних курсів, після якого був встановлений фіксований обмінний курс: 360 ієн за 1 долар. Він зберігався до 1971 р., ознаменувавши собою стабілізацію в монетарній сфері японської економіки. Крім того, в 1955 - 1970 рр. середньорічний приріст цін склав 1 %, а щорічний приріст ВВП був на високому рівні 9,7%. Для кредитування зовнішньої торгівлі в 1950 р. був заснований Експортний банк, головною функцією якого на цьому етапі було кредитування експорту продукції японського суднобудування і машинобудування. Капітал банку належить державі, а контроль за його діяльністю здійснює міністерство фінансів. У 1951 р. був заснований Японський банк розвитку з передачею йому засобів і функцій Банку фінансування відновлення і Еквівалентного фонду, що діяв з 1949 р. для зарахування виручки від реалізації товарів, що поступили як допомога від США. Діяльність банку зосереджена на пільговому (на терміни менше 1 року) кредитуванні галузей економіки, у видачі кредитів якого не зацікавлені приватні банки.

У 1953 р. внаслідок інфляції із обороту були вилучені гроші номіналом менше однієї ієни сіна і рина (1 сіна дорівнювала 10 рин, а 1 ієна містила 100 сін).

Проте в 1970 _ х рр. під впливом нафтового шоку інфляція поновилася, склавши в 1973-1980 рр. 9,6%. Нафтова криза 1973 р. була викликана підйомом цін на нафту, коли унаслідок війни на Близькому і Середньому Сході ціни за короткий час підскочили в 2 рази. Оскільки Японія повністю покриває потреби в нафті за рахунок імпорту, економіка країни опинилася у важкій депресії. У той час з'явилися навіть теорії так званого нульового зростання, автори яких вважали, що зростання вже неможливе. У 1974 р. вперше за післявоєнний період було зафіксовано негативне економічне зростання. Вихід з нафтової кризи був знайдений в зміні промислової структури, практично зникли підприємства, що займаються виплавкою алюмінію, які споживали надзвичайно багато електроенергії в процесі виробництва. В результаті, подолання економічних потрясінь дозволило відновити економічне зростання з 1975 по 1985 р. до 3-5% щорічно, в 1986-1991 рр. - до 4,6%.

Криза долара США змусила органи монетарного регулювання відмовитися від прив'язки до нього і в серпні 1971 р. ввести плаваючий курс ієни в рамках вузького коридору, а з лютого 1973 р. перейти до вільно плаваючого курсу. У зв'язку з цим було досягнуто зростання курсу з 315 ієн за 1 долар в 1971 р. до 195 ієн в 1978 р., а в 1988 р. - до 130,2 ієни. Підвищенню курсу ієни сприяли структурна перебудова економіки Японії, що продовжувалася, на сучасній технологічній основі, зростання конкурентоспроможності японських експортних товарів, помітне збільшення купівельної спроможності ієни в умовах відносної стабілізації грошового обороту і цін. Зростання курсу ієни було зв'язане і з політикою Вашингтона, направленою на підтримку штучно заниженого курсу долара: таким чином адміністрація США прагнула розширити американський експорт, ускладнити імпорт і на цій основі спробувати скоротити дефіцит в зовнішній торгівлі з Японією і в цілому в платіжному балансі США. Труднощі, викликані зростанням курсу ієни, вдалося подолати за рахунок розширення прямих зарубіжних інвестицій і підвищення продуктивності праці на основі НТП.

Середина 1970_ х і початок 1980_ х рр. ознаменувалися новим витком інфляційних процесів в країні. Підвищення цін було викликане політикою монополій, а також зростанням цін на імпортне паливо, сировину і продовольство.

У 1970 р. ціни на імпортне продовольство зросли вдвічі, на мінеральне томливо - в 4,7 рази, зокрема на нафту в 10,5 рази. Багато в чому на виникненні інфляції в країні позначилася політика емісійного фінансування бюджетного дефіциту. У 1975 р. японський парламент прийняв закон, що передбачав випуск спеціальних облігацій для фінансування витрат бюджету. Протягом якогось часу зберігалася стара система розміщення, але закупівлі Банком Японії, щоб уникнути інфляції, не були розширені. В результаті накопичення банками неліквідних облігацій економіка впритул наблизилася до загрози банківської кризи. Обмеження поступово знімалися, і до 1977 р. в Японії був створений привабливий як для фінансових установ, так і для фізичних осіб ринок урядових облігацій. Лібералізація ринку державних зобов'язань йшла паралельно з його зростанням. Питома вага боргу у ВВП збільшився з 0,6 % у 1965 р. до 42,7 % у 1986 р. Обслуговування боргу зросло за той же період з 0,6 до 20,9 %. Основну частину витрат по його обслуговуванню (22 % витрат бюджету) склали виплати відсотків по зобов'язаннях. У 1984 р. однією з пріоритетних цілей уряду стало зниження залежності бюджету від державних позик. Для цього були продовжені лібералізація і розвиток ринку державних цінних паперів. У жовтні 1985 р. створюється ринок форвардних операцій з облігаціями держпозики. А в 1990_х рр. почав повноцінно функціонувати ринок форвардних контрактів.

В середині 1980_ х рр. величезне позитивне сальдо в торгівлі з США і країнами Європи стало джерелом гострих конфліктів і ключовим питанням міждержавних економічних відносин для Японії. Уряд країни визнав, що позитивне сальдо торгового балансу результат структурної диспропорції економіки, дуже орієнтованої на експорт. Були введені пільги для імпортерів, щоб вирівняти торговий баланс і переорієнтовувати промисловість на внутрішній ринок. Але ревальвація ієни (її курс до долара піднявся з 200 в 1985 р. до 125 в 1991 р.), дещо пригальмувавши зростання товарного експорту, прискорила вивіз капіталу. Від тривалого експортного буму японські банки отримували величезний притік ліквідних засобів, які через високу вартість японської робочої сили вкладалися не стільки у виробничі потужності промислових підприємств, скільки в спекулятивні операції з акціями і в нерухомість.

В цілому до 1990 р. Японія досягла високого рівня розвитку кредитної системи, завоювавши необхідний рівень довіри для залучення внесків і створивши кредитний механізм, що забезпечував надання коштів економічним суб'єктам в необхідному місці під низький відсоток. В результаті реформування системи банківського нагляду за 50 післявоєнних років в Японії не було жодного випадку масового вилучення внесків або раптового банкрутства банку. При появі проблемних банків для запобігання розповсюдження проблем на інші банки використовувалося, з одного боку, злиття проблемних банків з яким-небудь великим банком по вказівці відповідних органів, з іншою щоб понизити психологічний ризик (moral hazard), всіляко підкреслювався суспільний характер банків (принцип суспільної відповідальності). Строгі норми були встановлені і для емісії корпоративних облігацій. Завдяки тому що право на емісію надавалося тільки компаніям із стійким фінансовим положенням і не допускався випуск «негодящих» облігацій, не було випадків дефолта по корпоративних облігаціях. При загрозі дефолта проблемні папери купувалися банками-агентами, що по суті означало банківську гарантію корпоративних облігацій.

Досягнута до середини 1990_х рр. відносна стабільність в кредитній сфері японської економіки була перервана колапсом всієї системи кредитно-фінансових установ. У 1996-1997 рр. вперше за післявоєнний період почалися банкрутства банків. Цей факт зіграв дестабілізуючу роль, оскільки продемонстрував нездатність Міністерства фінансів контролювати ситуацію у фінансовому секторі економіки і виступати гарантом її стабільності. Першими закрилися невеликий місцевий банк «Ханва гінко» (Hanva ginko), що працював в префектурі Вакаяма, і крупний банк «Хоккайдо такусеку гінко» (Hakkaido takuseku ginko). У листопаді 1997 р. зачинилися чотири брокерські компанії, зокрема одна із старих «Ямаїті секэн» (Yamaiti sekan). Вперше відбувся дефолт на ринку онкольних позик (міжбанківський кредитний ринок в Японії). Банківська криза в Японії за часом співпала з «азіатським вірусом, що розповсюджувався в Південно-Східній Азії». Проте по суті це були абсолютно різні фінансові потрясіння. Серед причин нестабільності функціонування японських кредитно-фінансових установ виділяють дві:

1. падіння цін на нерухомість в першій половині 90_х рр. знизило реальну вартість заставного забезпечення, яке в більшості своїй складалося з об'єктів нерухомості;

2. глибока інтернаціоналізація банківської діяльності виявила істотні недоліки. Низький професіоналізм менеджерів японських банків, відсутність достатнього досвіду проведення операцій на західних валютно-фондових ринках і як наслідок кредитування сумнівних інвестиційних проектів, ризиковані операції з цінними паперами і дериватами. Все це спричинило збитки більшості японських банків і зниження довіри до них з боку фінансових кругів США і країн Західної Європи.

Для виходу з ситуації, що склалася, японський уряд залучав все той же набір важелів і інструментів, який багато в чому і супроводив дестабілізацію економічної системи країни. Замість реформи банківського менеджменту знов був посилений протекторат Міністерства фінансів і інших органів державного управління. Зокрема, вливання бюджетних коштів у формі покупки державою звичайних і привілейованих акцій, а також облігацій комерційних банків не принесло очікуваних результатів.

Особливість розвитку банківської системи Японії в післявоєнний період -- утворення фінансово-промислових груп. На чолі кожної з них стоїть великий приватний комерційний банк, а навколо нього групуються промислові компанії. Саме банки несли основне навантаження по фінансуванню бурхливого індустріального розвитку Японії. Усередині груп сформувалися стійкі зв'язки, засновані на відносинах партнерів.

Отже, cьогодні банківська система Японії -- одна з наймогутніших і розвиненіших не тільки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, але і у всьому світі. Росте кількість японських банків, що входять до числа провідних банківських установ світу. Японські банки стають центром гігантських по капіталу фінансово-промислових груп, що реалізовують промислові інвестиції в країни Азії, США і Західній Європі. Посилюються тенденції до інтернаціоналізації кредитно-позикової діяльності японських банків за кордоном з метою перетворення ряду з них на центри міжнародного фінансування і кредитування. Спостерігається розширення масштабів діяльності японських кредитно-банківських установ, цінних паперів, що займалися емісією, на ринку країн Західної Європи і США, де вони розміщують акції, облігації і інші фінансові і боргові зобов'язання.

Розділ 2. Сучасна банківська система Японії

2.1 Банк Японії та його роль в регулюванні грошово-кредитних відносин

Банк Японії був створений в 1882 р. строком на 30 років для приборкання інфляції, яку викликала велика кількість приватних банків, що емітували свої банкноти. Потім термін функціонування банку продовжили ще на 30 років, і в 1942 р. був виданий закон, згідно якому Банк Японії став підконтрольний уряду, а міністр фінансів отримав право самостійно змінювати підзаконні акти банку. У 1949 р. була створена Політична рада, яка почала визначати інтереси держави в області монетарного регулювання. У 1979 р. закон про банки був модернізований, і центральний банк отримав безстроковий статус[10].

З 1 квітня 1998 р. набув чинності новий закон про Банк Японії, згідно якого банк став незалежним від Міністерства фінансів. За своїм статусом Банк Японії є не адміністративним органом, а акціонерною компанією, 55 % його капіталу належать уряду і 45% - фінансовим інститутам, страховим компаніям і іншим приватним акціонерам. Акціонерам гарантовані дивіденди у розмірі 4%, у разі отримання банком високого прибутку вони можуть бути збільшені до 5%. Решта прибутку стягується до державного бюджету.

Керівним органом Банку Японії є Політична рада, функції і структура якого дещо змінилися після ухвалення нового банківського закону. З 1 квітня 1998 р. Політична рада складається з дев'яти членів: шести членів ради, що призначаються, голови банку і двох заступників. Окрім ради, в управління Банку також входять три виконавчі аудитори, три виконавчі директори і вісім радників.

У повноваження Політичної ради входять:

- визначення облікової ставки відсотка, інших процентних ставок, а також типів і умов дисконтування векселів;

- визначення процентної ставки по позиках;

- визначення або анулювання норми обов'язкових банківських резервів;

- визначення стратегічної лінії контролю над грошовим ринком. Вживані заходи контролю, в основному операції на відкритому ринку: покупка і продаж облігацій і векселів;

- ухвалення рішення про зміну офіційної позиції Банку Японії з питань валютного контролю і контролю над грошовим ринком;

- визначення об'єктів продажу і ухвалення рішення про терміни її проведення на фінансових ринках;

- створення, перенесення або розпуск відділень, офісів, агентств і інших об'єктів внутрішньої структури Банку.

Голова ради здійснює загальний контроль за діяльністю Банку відповідно до рішень, прийнятих Політичною радою. Голова Банку Японії і його заступники призначаються Кабінетом міністрів з відома обох палат парламенту. Термін повноважень голови, його заступників і решти членів Політичної ради 5 років.

Політична рада збирається по вказівці голови ради за необхідністю. Засідання також може бути скликане за ініціативою третини і більше членів ради. Засідання і голосування не можуть проводитися за відсутності голови ради або більше третини членів. Рішення ухвалюються більшістю голосів. У голосуванні беруть участь лише присутні на засіданні. Якщо голоси розділилися порівну, рішення ухвалює голова. На засіданнях Політичної ради мають право бути присутнім чиновники Міністерства фінансів і Агентства економічного планування. Вони мають право просити раду невідкладно розглянути яке-небудь питання по монетарному регулюванню. Якщо присутні просять відкласти розгляд якого-небудь питання, рада голосуванням ухвалює рішення[7].

Виконавчі аудитори проводять ревізії діяльності Банку. Свої звіти вони направляють в Міністерство фінансів або Політичну раду. Виконавчі аудитори і виконавчі директори призначаються Кабінетом міністрів на 4 роки.

Банк Японії як центральний банк виконує наступні функції:

Випуск банкнот. Центральний банк єдиний банк у країні, що має право друкувати гроші. Ще в 1889 р. він отримав право фідуціарної банкнотної емісії. Кількість грошей в обігу в 1999 р. збільшилася на 7,4 %. Кількість грошей в країні росте швидше, ніж ВВП. Але гроші осідають в заощадженнях.

Реалізація грошово-кредитної політики, три головні інструменти якої:

зміна норми обов'язкових банківських резервів;

операції на фінансових ринках;

облікова ставка відсотка.

Система обов'язкового резервування діє в Японії з 1957 р. Кредитні установи зобов'язані розміщувати в Банку Японії певну суму резервних депозитів. Банк Японії цілком міг би понизити резерви комерційних банків на своїх рахівницях, щоб вони могли почати кредитну експансію. Комерційні банки не можуть вести кредитну експансію, оскільки їх кредитні портфелі містять дуже багато неповернених боргів. Вони вкладають вільні гроші в ризиковані, але прибуткові активи, а саме в інструменти фондового ринку.

Операції на фінансових ринках (на міжбанківському ринку, де банки отримують і надають позики, і на відкритих ринках, де компанії продають і купують облігації і акції) центральний банк використовує, щоб впливати на ситуацію на фінансових ринках, утримуючи їх від провалів і від зайвого попиту спекулятивного характеру («мильних пузирів»).

Регулювання облікової ставки відсотка. Для високих темпів економічного зростання необхідно, щоб підприємства мали доступ до дешевих фінансових ресурсів. Для цього:

По-перше, використовувалася політика низьких процентних ставок Банку Японії. Хоча Банк маніпулював ставкою рефінансування залежно від кон'юнктури, він постійно підтримував її на низькому рівні, проводячи неофіційні консультації з Міністерством фінансів.

По-друге, була встановлена межа відсотків по внесках. На підставі «Тимчасового закону про регулювання процентних ставок» міністр фінансів встановлював межу ставок по депозитах відповідно до рівня ставки рефінансування Банку Японії.

Таким чином банки концентрували у себе ресурси з низькою ціною залучення і фінансували реальний сектор під низький відсоток. Кредитні корпорації та інші малі і середні кредитні установи надавали позики малому і середньому бізнесу також по низькій процентній ставці, сприяючи його розвитку. Вкладники невеликих кредитних установ були впевнені в тому, що останні не збанкрутують, і вони могли залучати кошти під низький відсоток.

У лютому 1999 р. Банк Японії понизив ставки по позиках овернайт (overnight) на міжбанківському ринку з 0,25 до 0,15 %, тобто практично оголосив політику «нульового відсотка».

В результаті зник спред (spread) між різними сегментами коротких грошей, і об'єм міжбанківського ринку скоротився. Комерційні банки зменшили кредити приватним корпораціям, які пред'являли слабкий попит на оборотний капітал і фінансування інвестицій. Вільні засоби банків прямували в державні облігації, ставки по яких вищі, ніж на міжбанківському ринку. Банк Японії майже не купував державні облігації на вторинному, так званому відкритому, ринку, оскільки не хотів провокувати підвищення ставок довгострокового кредиту. Але 11 серпня 2000 р. Банк Японії ухвалив рішення про припинення політики «нульового відсотка», обґрунтувавши його тим, що в країні почалося економічне зростання і загроза «дефляційній спіралі» минула. Це рішення викликало резонанс у вищих ешелонах влади, оскільки політика «нульових процентних ставок» на початку 2000 р. сприяла підйому біржової торгівлі і зробила доступнее для корпорацій фінансування на ринку. Тому багато інвесторів розглядали відмову Банку Японії від політики «нульових ставок» як чинник ризику. Проте рішення банку не викликало ніякої катастрофи, і процентні ставки залишилися украй низькими.

Здійснення взаєморозрахунків комерційних банків. Трансакції (зокрема перекази грошей), що проводяться банками, виконуються за допомогою системи кореспондентських рахунків, які банки, зареєстровані і допущені до діяльності в Японії, мають в центральному банку. Щодня через кореспондентські рахунки комерційних банків проходить більше 300 трлн ієн. Щоб виконувати такий об'єм операцій, центральний банк працює з електронною системою взаєморозрахунків.

Моніторинг і перевірка фінансового положення і стану менеджменту фінансових установ. Банк Японії відстежує рух засобів на рахунках і депозитах своїх клієнтів і при необхідності висилає своїх інспекторів для детальної перевірки на місці. Такі перевірки дозволяють центральному банку реагувати на негативні економічні зміни у фінансовій системі на ранній стадії і допомагати клієнтам вирішувати їх поточні проблеми. Разом з Міністерством фінансів центральний банк країни має право у будь-який час проводити ревізію фондів всіх приватних банків. Результати перевірок регулярно представляються в Міністерство фінансів, і воно може застосовувати санкції за порушення законодавства, аж до позбавлення державної ліцензії.

Будучи кредитором останньої інстанції, Банк Японії запобігає краху банків і допомагає вийти з кризи тим з них, хто стає загрозою стабільності кредитної системи.

Банк Японії проводить операції з державними цінними паперами, а також приймає, зберігає і виплачує казначейські фонди (податки, пенсії, засоби на суспільні роботи і ін.).

Здійснює міжнародну діяльність:

1) надає ненові рахунки центральним банкам і державним інститутам зарубіжних країн;

2) відкриває і продовжує кредити МВФ, Міжнародному банку цінних паперів і іншим міжнародним організаціям;

3) як агент Міністерства фінансів Японії здійснює валютні інтервенції на міжнародних ринках валют при небажаній зміні курсу ієни;

4) купує і продає валюту іноземних держав для центральних банків інших країн і міжнародних фінансових організацій з метою кооперації і допомоги останнім;

5) проводить консультації по питаннях поточного стану економіки тих або інших країн, виконує прогнозування ситуації, організовує сумісні теоретичні дослідження і статистичні дослідження.

Банк Японії виконує економічний аналіз і проводить теоретичні дослідження (економіка в довгостроковому періоді і ін.), необхідні для розуміння і прогнозування економічного стану і фінансового стану ринків країни[33, 34].

З огляду на вищезазначене, доцільним є зробити висновок про надзвичайно важливу роль Банку Японії у регулюванні таких процесів грошово-кредитних відносин, як випуск банкнот, реалізація грошово-кредитної політики, обов'язкове резервування, операції на фінансових ринках, регулювання облікової ставки відсотка, здійснення взаєморозрахунків комерційних банків, моніторинг і перевірка фінансового положення і стану менеджменту фінансових установ, операції з державними цінними паперами, здійснення міжнародної діяльності, виконання економічного аналізу і проведення теоретичних досліджень.

2.2 Комерційні банки Японії: класифікація та виконувані операції

Для Японії характерні дві категорії комерційних банків: міські та регіональні. Міські банки - це 10 найбільших монополістичних банків Японії і світу. Це найбільші банки японських монополістичних груп: “Бенк оф Токіо-Міцубісі”, “Сумітомо”, “Фудзі” та інш. Вони зосередили більше 25% загального обсягу залучених депозитів, близько 30% позик надаються цими банками. Ці банки мають розгалуджену мережу філій як в Японії, так і за кордоном. Кожен з них має тісні контакти з промисловими і торгівельними компаніями, вони є основними учасниками валютного ринку. Під контролем міських банків знаходиться діяльність багатьох інших кредитно-фінансових установ, в тому числі - регіональні комерційні банки. Ці банки традиційно є головними постачальниками коштів в ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами, особливо - в експортні[16].

Рис. 1. Структура комерційних банків Японії

Комерційні банки підрозділяються на декілька категорій.

Міські банки, або City banks, починаючи з ери Мейдзі займалися наданням коротко- та середньострокових кредитів по всій території країни великим підприємствам, перш за все підприємствам групи, до якої вони належали. Міські банки утворюють серцевину кредитної системи країни. На їх частку припадає більше 20 % всіх наявних в приватних банках Японії депозитів, а також близько 36 % загального об'єму капіталу банківської системи. Міських банків 11, точніше 2 банки і 9 банківських корпорацій, серед яких «Даїіті-Канге» (Daiiti-Kange), «Міцубісі» (Mitsubishi), «Сумітомо» (Sumitomo), «Фудзі» (Fuji), «Санва» (Sanva) та інші, що користуються широкою підтримкою Банку Японії. На міські банки припадає значна частина зарубіжних операцій японських банків (лідирує «Бенк оф Токіо» (Bank of Tokyo). Цей банк впродовж останніх років інтенсивно розширює мережу своїх міжнародних філій[27].

Регіональні банки функціонують в масштабі префектур. Об'єм їх капіталів і масштаб операцій значно менші, ніж міських банків, але у них дуже широка мережа філій. Найбільший з 64 регіональних банків «Бенк оф Йокохама» (Bank of Yokohama) має активи приблизно на 28 млрд. дол. Основний вид діяльності регіональних банків - кредитування малих і середніх підприємств, деякі приймають ощадні внески. Крім того, регіональні банки грають важливу роль у фінансуванні органів місцевого самоврядування. По структурі це банки-кредитори. У післявоєнний період залежність регіональних банків від монополістичних банків помітно зросла.

Траст-банки спочатку створювалися для управління майном. Зараз вони мають в якості ресурсів термінові внески і позики, а в активах кредити підприємствам і приватним особам, але спеціалізація банків, їх в країні сім, - як і раніше проведення трастових операцій. П'ять з них входять до числа п'ятдесяти найбільших банків світу. Останнім часом посилилася тенденція взаємопроникнення траст-банків і інших комерційних банків: у траст-банках функціонують банківські відділи, в комерційних відділи довірчих операцій.

Банки довгострокового кредитування, перший з яких був створений спеціальним законом в 1952 р., пожвавили економіку Японії, цілеспрямовано виділяючи довгострокові кредити підприємствам найбільш пріоритетних галузей. Зараз вони переважно фінансують компанії в сферах, пов'язаних з високим ступенем фінансових ризиків: розробка принципово нових технологій, створення джерел енергії майбутнього, тощо. Це «Індастріал Бенк оф Джепен» (Industrial Bank of Japan), «Лонг Терм Кредит Бенк» (Long Term Credit Bank) і «Ніппон Кредит Бенк» (Nippon Credit Bank). Перші два займаються кредитуванням найбільших підприємств, третій іпотечним кредитуванням, спеціалізується на операціях з дрібними і середніми підприємствами. Свій капітал вони мобілізують головним чином за допомогою емісії власних облігацій. Значення цих спеціалізованих банків останнім часом зросло, оскільки комерційні банки японських монополій надають, як правило, коротко- і середньострокові кредити.

Іноземні банки представляють в Японії 88 держав миру. Домінують банки США і Великобританії, істотну вагу мають також банки Німеччини і Франції. Конкуренція з боку іноземних банків почалася в 1960_е рр. До того їх діяльність обмежувалася двома напрямами: наданням позик в іноземній валюті і кредитуванням установ споживчого кредиту «Саракін» (Sarakin). Традиційна функція зарубіжних банків - торгівля іноземною валютою. Завдяки ним в Японії з'явилися нові фінансові інструменти, що страхують ризики в зовнішній торгівлі. Іноземні банки також знайшли собі застосування на відсотковому ринку: в даний час Японія є одним з найбільших міжнародних ринків свопів.

У вересні 2000 р. три ведучих банки («Індастріал Бенк оф Джепен», «Даїіті-Канге» і «Фудзі», тобто два міських і один довгострокового кредитування) почали реалізовувати свій план об'єднання в холдингову групу «Мідзухо» (Midzuho). По розмірах активів це буде одне з найбільших в світі фінансових груп. У 2001 р. почався процес об'єднання в холдинг банків «Токай» (Tokai), «Асахі» (Asahi) і «Санва» (Sanva), а також банків «Сумітомо» (Sumitomo) і «Сакура» (Sakura) в єдиний банк «Сумітомо Міцуї» (Sumitomo Mizui). Цей процес - наслідок глобальної конкуренції в банківській справі і безумовний плюс для японської економіки.

Отже, комерційні банки Японії є другим рівнем банківської системи, що класифікуються за функціональним призначенням та виконуваними операціями, характерними особливостями яких є тісний зв'язок з промисловими і торгівельними компаніями по лінії кредитування, високий ступінь концентрації капіталу, великі суми активів.

2.3 Інвестиційна діяльність банків Японії

Інвестиційні кредитно-фінансові установи є однією зі складових банківської системи Японії. Важливе місце серед них займають державні спеціалізовані банки. Це Експортно-імпортний банк Японії (Export-Import Bank of Japan, 1950 р.), Японський банк розвитку (Japan Bank of Development, 1951 р.) і державні фінансові корпорації.

Експортно-імпортний банк Японії кредитує зовнішню торгівлю і бере участь в закордонних інвестиціях і кредитах. У 1999 р. Експортно-імпортний банк був об'єднаний з Фондом міжнародної співпраці, внаслідок чого утворився Банк міжнародної співпраці.

Рис. 2 Інвестиційні кредитно-фінансові установи

Японський банк розвитку займається довгостроковим кредитуванням промисловості, транспорту, енергетики. Весь капітал банку належить державі. Більша частина кредитних ресурсів - це засоби довірчих фондів. З метою кредитування використовуються також власні засоби банку і засоби, що мобілізуються за рахунок випуску облігацій. Японський банк розвитку надає засоби для придбання, оновлення і ремонту устаткування. Крім кредитування він може надавати облігації, гарантувати кредити приватних інститутів або перекуповувати їх права у кредиторів, а також здійснювати капіталовкладення.

Державні фінансові корпорації функціонують в галузях, в кредитуванні яких Приватні банки не зацікавлені або мало зацікавлені, але розвиток яких необхідний для процесу відтворення, а також з соціальної точки зору. Вони відповідають за цільове і ефективне використання державних коштів, призначених для фінансування пріоритетних проектів, зокрема по розвитку сільського господарства, малого бізнесу, особливих регіонів країни[14].

До державних інститутів відноситься також Бюро довірчого фонду Міністерства фінансів, що є по суті одним з найбільших банків Японії і що оперує капіталами державних пенсійних, страхових і ощадних установ. Основна частина його кредитів надається державним банкам, корпораціям, центральним і місцевим органам влади.

Близько 15 % сукупного балансу приватних кредитних інститутів припадає на частку 24 компаній по страхуванню життя і 23 по страхуванню майна. Страхові компанії в Японії акумулюють величезні фінансові кошти, які вони використовують в основному для інвестицій в цінні папери.

У країні налічується 220 фондових компаній, що спеціалізуються виключно на операціях з цінними паперами. Це одна з головних особливостей сучасної кредитної системи Японії.

Важливе місце в структурі кредитних відносин Японії займають поштово-ощадні каси. Вони акумулюють заощадження населення. На відміну від міських, регіональних і інших банків, які надають аналогічні послуги, японські ощадкаси при поштових відділеннях надають фізичним особам набагато більший пакет послуг, дозволяють людям середнього достатку на вигідніших умовах отримувати кредити і зберігати заощадження. Завдяки цьому державні поштово-ощадні каси, що підкоряються поштовому відомству, змогли акумулювати великі об'єми фінансових коштів.

Отже, кредитно-фінансові установи, а саме Державний спеціалізований банк, страхові компанії, фондові компанії та поштово-ощадні каси є третьою ланкою банківської системи Японії, що здійснюють інвестиційну діяльність.

Розділ 3. Небанківські кредитно-фінансові установи країни

Важливою ланкою грошово-кредитної системи Японії є спеціальні фінансово-кредитні установи: кредитні кооперативи і корпорації (інвестиційні, лізингові та страхові компанії, фінансово-кредитні корпорації, поштові ощадкаси, брокерські фірми).

Кредитні корпорації поділяють на сільськогосподарські та міські. Членами цих корпорацій є відповідно селяни та власники малих і середніх промислових та торговельних підприємств. Корпорації надають цільові пільгові позики для розвитку виробництва. Корпоративна ланка господарської діяльності репрезентована великими фінансово-монополістичними групами, у яких консолідуються провідні корпорації країни. Кожна велика фінансово-монополістична група зосереджує контроль над фірмами практично всіх галузей промисловості, комерційними банками та іншими фінансовими структурами, торговими фірмами (які діють як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі), транспортними фірмами, науково-дослідними організаціями та ін. Останнім часом найбільш могутніми були фінансово-монополістичні групи: "Фуйо" ("Фудзі-Ясуда"), яку очолює банк "Фудзі гінко"; "Міцубісі", що включає понад сотню корпорацій, назви яких починаються із заголовного слова банку "Міцубісі гінко"; "Сумітомо" на чолі з головним банком "Сумітомо". Система "Міцуї" (головний банк "Міцуї гінко") - найстаріша в Японії, теж діє в усіх галузях господарства. Важливу роль відіграє також група "Дайїті-Кангьо" (головний банк "Дайїті гінко"), в яку ввійшли колись самостійні групи "Дайїті", "Фурукава", "Кавасакі", "Мейдзі". Зростає значення груп "Санва", "Дайва", "Когін" (група "Промислового банку") та "Кьова". Є певні закономірності в територіальній організації діяльності зазначених груп. Управлінські ланки головних концернів та фірм зосереджуються в головних районоутворюючих центрах країни. Чим більший ранг центру, тим більше зосереджено в ньому управлінських підприємств. Фірми з головними конторами в Токіо та Осаці мають філії по всій країні, фірми з головними конторами в Нагойї, Саппоро, Кіото, Фукуоці, Хіросімі, Йокогамі, Кобе мають відділення в своїх економічних районах. Діяльність фірм інших префектур рідко виходить за межі їхніх територій. Між провідними управлінськими та фінансовими центрами країни створена система сучасного електричного та електронного зв'язку, інформаційні банки й обчислювальні центри країни утворюють єдину інформаційну мережу[15].

Лізингові компанії спеціалізуються на нетрадиційних сферах фінансового обслуговування - оренді обладнання, майна. Одні з них є універсальними, вони пропонують в оренду різне обладнання, а інші спеціалізуються на оренді певного виду машин, обладнання, автомобілів, комп'ютерів тощо. В Японії найбільшою лізинговою компанією є “Gentury Leasing System”, створена в 1969 році. Її сплачений капітал 1,6 млн. доларів. Вона має філіали в Гонконзі, Сінгапурі, Великобританії. Акціонери: один комерційний банк, одна торгова і дві страхові компанії. Щорічний приріст обсягу лізингових платежів складає 25-40%.

Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва тощо), економічно відсталим регіонам, підприємствам, місцевим органам влади. Їх бюджети та щорічні плани затверджуються парламентом, а діяльність контролюється відповідними міністерствами.

Поштові ощадні каси функціонують при поштових відділен нях.

Залучені на депозити кошти надходять до Бюро довірчих фондів Міністерства фінансів і становлять головну частину його коштів.

Страхові компанії акумулюють величезні фінансові кошти, що використовуються ними в основному для інвестицій в ціню папери, займаються різними видами страхування, які є головною особливістю японської банківської системи.

Страхові компанії і їх портфелі:

Nippon Life Insurance Company. Найбільша страхова компанія Японії. Лідирує за розміром страхових премій, кількістю страхових полісів, що реалізовуються, і сукупними активами. Займає 2-е місце в списку найбільших страхових компаній світу. "Nippon Life" здійснює всі види індивідуального страхування життя (включаючи змішане, на термін і довічне, в т.ч. від нещасних випадків, поранень і хвороб), а також групового, управляє пенсійними фондами корпорацій, страхує осіб, що виїжджають за кордон. Має відділення в Токіо і Осаке, велика кількість агентств на всій території країни, а також ряд дочірніх компаній, чия діяльність не пов'язана із страховою справою. До них відносяться компанії споживчого кредиту "Kobe commercial credit association" і "Osako commercial credit association", компанії, що спеціалізуються на ремонті житлових будівель і приміщень, організації по операціях з нерухомістю і ряд спеціалізованих компаній. "Nippon Life" тісно пов'язана з найбільшими промисловими, торговими компаніями і банками, беручи участь в капіталі багато з них, управляючи пенсійними фондами, надаючи кредити, вкладаючи засоби в покупку акцій і облігацій.

Як і інші японські страхові компанії, "Nippon Life" розгорнула міжнародну діяльність. Її міжнародна мережа включає відділення в США, Канаді, низці країн Західної Європи.

Dai-Ichi Mutual Life Insurance. Друга за величиною страхова компанія Японії і 6-та в світі. Заснована в 1902 р. Займається усіма видами страхування життя, як особистим, так і груповим. Тісно пов'язана з найбільшими промислово-торговими компаніями, що перш за все входять до групи "Дайіті Канге". Бере участь в капіталі багатьох компаній і банків, управляє пенсійними фондами корпорацій, кредитує промислово-торгові компанії. Має представництва і відділення у ряді країн, зокрема у Великобританії, США, Бразилії.

Sumitomo Life Insurance Company. Третя по величині страхова компанія Японії і 8-ма в світі. Займається всіма видами індивідуального і групового страхування життя. Активна на міжнародній арені, беручи участь в міжнародних кредитних операціях.

Брокерські фірми посідають незначне місце серед фінансово-кредитних установ країни. Однак у кредитній системі вони відіграють значну роль не за розміром фінансових ресурсів, а як активні учасники децентралізованого ринку цінних паперів, які діють поряд з фондовими біржами.

Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, розташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токійська (заснована у травні 1878 р.), частка якої становить 80 % усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фукуоці та інші мають місцеве значення.

На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші на купівлю цінних паперів, або цінні папери, призначені для продажу на встановлений термін, який максимально сягає 6 місяців.

...