Ядерне нерозповсюдження у світовій політиці

Вивчення ролі й місця ядерного нерозповсюдження у структурі світової політики кінця ХХ – першій ХХI століття у контексті трансформації системи міжнародних відносин у зазначений період. Зниження ризику глобального термоядерного конфлікту в сучасний період.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.10.2013
Размер файла 53,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ЯДЕРНЕ НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Галака Сергій Павлович

Київ - 2006

Анотація

Галака С.П. Ядерне нерозповсюдження у світовій політиці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

У дисертації вперше в українській політичній науці комплексно досліджена проблема ядерного нерозповсюдження у світовій політиці.

Розроблена авторська концепція нерозповсюдження, ідентифіковані основні концептуальні підходи до проблеми нерозповсюдження ядерної зброї, досліджені основні мотиви розповсюджувачів ядерної зброї, вдосконалено категоріально-понятійний апарат досліджуваної проблеми.

Проаналізовано еволюцію, сучасний стан та загрози режиму нерозповсюдження ядерної зброї, політику офіційно визнаних та де-факто ядерних держав, визначено нові і потенційні загрози існуючому режиму та можливі заходи щодо їх нівелювання. У дослідженні велика увага приділялась проблемі існування та зміцнення ДНЯЗ, як основи режиму нерозповсюдження, притаманні Договору вади та заходи з їх подолання.

Ключові слова: нерозповсюдження ядерної зброї, режим нерозповсюдження, держава, що володіє ядерною зброєю, де-факто ядерна держава, експортний контроль, позитивні та негативні гарантії безпеки, Тристороння Заява, Лісабонський протокол, СНО-1, ДНЯЗ, ДВЗЯВ, ЗВЯЗ, МАГАТЕ, ООН.

ядерний політика міжнародний конфлікт

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена важливим місцем проблеми ядерного нерозповсюдження в структурі сучасних міжнародних відносин, її значенням у світовій політиці. Розповсюдження ядерної зброї становить загрозу як регіональній, так і світовій безпеці. Воно тісно пов'язане із центральними подіями світової сцени, набуваючи нових форм і несучи нові загрози.

Проблема ядерного нерозповсюдження займає центральне місце у системі глобальних проблем сучасності, оскільки її невирішеність загрожує миру і може призвести до самознищення людської цивілізації. Вона посідає важливе місце у системі пріоритетів найбільш впливових держав, особливо держав, що володіють ядерною зброєю, які не бажають позбутись свого привілейованого становища у світі. Від успішності вирішення проблеми нерозповсюдження залежить не тільки безпека у світі у XXI ст., але й, значною мірою, структура системи міжнародних відносин, бо формування нових центрів сили відбувається, як правило, навколо ядерних держав.

Характер ядерної зброї зумовлює надзвичайну важливість цієї проблеми. Її вирішення має передбачати поглиблений аналіз нинішнього стану режиму нерозповсюдження, ефективності задіяних у ньому механізмів, визначення найбільш вразливих його місць та пріоритетів, етапів його зміцнення та подальшої трансформації.

Докорінні зміни, що відбулись у світі останніми роками, з необхідністю вимагають внесення відповідних корекцій в існуючий режим нерозповсюдження - як шляхом його зміцнення, так і застосування більш широкого інструментарію, включно із низкою активних заходів, спрямованих на нівелювання загрози розповсюдження ядерної зброї у нових умовах.

Припинення конфронтації та крах біполярного світу призвели до різкого зниження ризику глобального термоядерного конфлікту, але посилили загрозу ядерного розповсюдження, що породжувало ризик підриву ДНЯЗ та розмивання режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Теракти, пов'язані із виходом на світову арену недержавних акторів - терористичних і радикальних організацій, свідчать про загрозу застосування ЗМЗ, найнебезпечнішим видом якої є ядерна зброя.

Сучасний стан режиму нерозповсюдження у цілому викликає стурбованість і неоднозначні оцінки. ДНЯЗ після безумовного та безстрокового подовження у 1995 році та ядерних випробувань, здійснених Індією та Пакистаном у 1998 році, остаточно втратив перспективу універсальності в існуючій формі. Наочність кризи режиму, базованого на ДНЯЗ та угодах про гарантії МАГАТЕ, було продемонстровано казусами Іраку, Ірану та КНДР. Нині криза міжнародного режиму нерозповсюдження загострюється. Проголошена адміністрацією Дж. Буша (мол.) готовність до силових заходів з метою зупинити розповсюдження може, парадоксальним чином, стимулювати набуття ядерної зброї державами-паріями.

Для України важливість проблеми ядерного нерозповсюдження визначається тим, що вона після розпаду СРСР вирішила позбутись ядерної зброї, розміщеної на її території. Тому у національних інтересах України є проведення такої політики нерозповсюдження, яка максимальним чином враховуватиме українські інтереси, що вимагає вивчення усіх аспектів проблеми і розробки власної концепції такої політики. Аналіз стану режиму нерозповсюдження ядерної зброї та оцінка успішності політики нерозповсюдження об'єктивно становить інтерес для державних органів та структур України, що несуть відповідальність за розробку та реалізацію її зовнішньої політики.

Все це свідчить на користь необхідності поглибленого вивчення проблеми у всіх її аспектах та розробки такої політики протидії розповсюдженню ядерної зброї, що відзначатиметься максимально можливою ефективністю і спиратиметься на широку підтримку у світі. Недостатній ступінь наукової розробки проблеми робить цю необхідність нагальною.

Таке розуміння актуальності сформувало підхід автора до формулювання наукової проблеми, яка вирішується у дослідженні: визначити місце ядерного нерозповсюдження у структурі міждержавних відносин та роль у формуванні й реалізації світової політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325) кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер держреєстрації 0197U003322) та комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 0197U015204).

Мета і завдання дослідження. Мета даної роботи - вивчення ролі й місця ядерного нерозповсюдження у структурі світової політики кінця ХХ - поч. ХХI ст. у контексті трансформації системи міжнародних відносин у зазначений період.

Виходячи з мети дослідження, автор ставив перед собою такі наукові завдання, що виходять зі змісту теми:

систематизувати та класифікувати існуючі теоретико-концептуальні підходи до проблеми нерозповсюдження ядерної зброї;

виявити характер взаємозв'язку між структурою міжнародних відносин та динамікою і характером розповсюдження ядерної зброї;

з'ясувати вплив політики нерозповсюдження ядерної зброї на безпеку на глобальному та регіональному рівні;

дослідити мотиви держав-розповсюджувачів і виявити чинники, здатні цю мотивацію змінити;

проаналізувати ефективність функціонування ДНЯЗ як основи режиму нерозповсюдження ядерної зброї та визначити шляхи зміцнення існуючого режиму ядерного нерозповсюдження й можливості його трансформації з метою вписування у парадигму розвитку світу;

встановити місце ядерного нерозповсюдження у структурі зовнішньополітичних пріоритетів держав, що володіють ядерною зброєю, та здійснити поглиблений аналіз їх політики нерозповсюдження у взаємозв'язку з місцем цих держав у світовій політиці;

вивчити політику де-факто ядерних та “порогових” держав щодо ядерного розповсюдження та її мотивацію;

дослідити наслідки розпаду ядерної держави - СРСР - та набуття Україною без'ядерного статусу для політики нерозповсюдження;

визначити нові виклики та загрози режиму нерозповсюдження, їх вплив на політику нерозповсюдження та здійснити спробу середньо- й довгострокового прогнозування потенційних загроз у галузі нерозповсюдження та можливих засобів їх нівелювання.

Внаслідок обмеженого обсягу роботи, внутрішнє законодавство країн, питання ядерного роззброєння, історія створення ядерної зброї окремими державами, казуси Іраку та Ірану розглядаються автором тією мірою, якою це є необхідним для розкриття теми.

Об'єктом дослідження є ядерно-безпековий вимір світової політики.

Предметом дослідження є ядерне нерозповсюдження у структурі сучасних політичних процесів на регіональному та глобальному рівні.

Хронологічними рамками дисертаційного дослідження визначений період з 1970 р. (з часу набуття ДНЯЗ чинності) до 2005 р. (до 7-ї оглядової конференції ДНЯЗ).

Методологічна основа дослідження. Методи, що використано у дослідженні, обирались у відповідності до визначеної мети та поставлених задач. Основу дисертаційної роботи складають загально-філософські, загальнонаукові, міждисциплінарні методи дослідження.

Основними методами дослідження були обрані системний та історичний аналіз. Використання системного методу уможливлює комплексне дослідження ядерного нерозповсюдження у світовій політиці. Нерозповсюдження ядерної зброї - це проблема міжнародної безпеки та слабкості і вразливості міжнародної системи. Між нерозповсюдженням та ядерним роззброєнням існує тісний взаємозв'язок, оскільки ст. VI ДНЯЗ передбачає ядерне роззброєння, аж до повного знищення ядерної зброї. Її неналежне виконання є однією із найсуттєвіших підстав для критики Договору та мотивом розповсюджувачів, які стверджують, що він є дискримінаційним, а відтак розповсюдження є невід'ємним правом суверенних держав. Для визначення місця нерозповсюдження у структурі міжнародних відносин автор використовує структурно-функціональний аналіз.

Метод історичного аналізу дозволяє вивчати еволюцію проблеми та взаємозв'язок і взаємозалежність її динаміки від трансформації системи міжнародних відносин, виробляти підходи до її вирішення.

Використання у методології дослідження теорії режимів та нормативного аналізу дозволяє автору здійснювати дослідження міжнародних режимів, задіяних у сфері нерозповсюдження.

При аналізі мотивів політики держав у галузі нерозповсюдження автор спирався на концептуальні положення теорії прийняття рішень.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є першим в українській політичній науці дослідженням, в якому здійснено системний аналіз головних складових ядерного нерозповсюдження.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

запропоновано авторське тлумачення природи ядерного нерозповсюдження, його ролі й місця у світовій політиці;

здійснено наукову систематизацію та класифікацію на основі компаративного аналізу існуючих у сучасній політичній науці поглядів, концепцій та теорій стосовно природи ядерного нерозповсюдження, його перспектив та місця в сучасному світі;

проаналізовано мотиви розповсюджувачів у широкому історичному та соціальному контексті;

вперше в українській науці здійснено спробу комплексного аналізу політики нерозповсюдження ядерної зброї у динаміці та взаємозв'язку з елементами системи міжнародних відносин, які знаходяться у залежності від стану проблеми - міжнародного миру і безпеки, стабільності в окремих регіонах світу, тощо;

виявлено і розкрито закономірності формування політики нерозповсюдження різних груп держав та її етапність;

здійснено спробу теоретичного осмислення нового формату проблеми після краху біполярного світоустрою та трансформації загрози ядерного розповсюдження у такий спосіб, що вимагає модифікації методів боротьби з розповсюдженням;

виявлені латентні проблеми режиму нерозповсюдження (порушення деякими країнами ДНЯЗ, слабкість системи ЕК, недосконалість системи гарантій МАГАТЕ);

вивчено нові загрози та виклики режиму нерозповсюдження - ядерні перегони на Індостані, загрозу ядерного тероризму, казуси Іраку, КНДР, недосконалість формули подовження ДНЯЗ, що ставить під загрозу його існування;

обгрунтовано на основі авторської концепції дослідження, що ядерне нерозповсюдження, та режим нерозповсюдження, як його інструмент, повинні пройти суттєву трансформацію з тим, щоб зберегтись і продовжувати стримувати розповсюдження ядерної зброї.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що методологія і методика дисертаційного дослідження, основні результати та висновки автора закладають основу для подальших розробок проблеми ядерного нерозповсюдження.

Висновки та узагальнення, до яких приходить автор, можуть бути використані у діяльності зовнішньополітичних та інших державних установ та відомств України у ході розробки та реалізації глобальної та регіональної політики.

Результати дослідження були впроваджені в учбовий процес при розробці автором курсів та спецкурсів “Проблеми роззброєння та нерозповсюдження ЗМЗ”, “Проблеми нерозповсюдження зброї масового знищення”, “Проблеми роззброєння і контролю над озброєннями”, “Ядерний фактор у міжнародних відносинах”, а також модернізації автором нормативних курсів “Зовнішня політика країн Північної Америки”, “Міжнародні відносини та світова політика (“Зовнішня політика України”, що викладаються в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автор у 2004-2005 рр. - головний редактор спеціалізованого видання - журналу “Безпека та нерозповсюдження”, що видається НТЦ експорту та імпорту спецтехнологій, техніки та матеріалів.

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукової роботи дисертанта над досліджуваною проблематикою пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на міжнародних та національних наукових конференціях та семінарах, зокрема: міжнародному науковому семінарі “Ядерна зброя та безпека України” (м. Київ, 26-28 жовтня 1993 р.), міжнародній науковій конференції: “Україна і проблеми безпеки” (м. Київ, 15-17 лютого 1995 р.), міжнародній науковій конференції “Виклики у галузі нерозповсюдження та безпеки після холодної війни та їх вплив на безпеку у Північному, Балтійському та Східноєвропейському регіонах” (м. Пярну, Естонія, 6-9 березня 1998 р.), Московській міжнародній конференції з нерозповсюдження (м. Москва, 6-7 жовтня 2000 р.), міжнародному круглому столі “Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму” (м. Київ, 11 жовтня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Моделювання міжнародних відносин” (м. Київ, 29-30 квітня 2004 р.), міжнародному круглому столі “Десять років приєднання України до ДНЯЗ: здобутки, проблеми та перспективи” (м. Київ, 7 грудня 2004 р.), щорічних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Теоретичний та фактичний матеріал дисертації знайшов відображення у монографії “Проблеми нерозповсюдження ядерної зброї у міжнародних відносинах” (17,4 д.а.), 25 статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць та 7 матеріалах і тезах наукових конференцій (загальним обсягом 14,7 д.а., з яких особистий внесок здобувача становить 13,9 д.а.).

Дисертант є співавтором підготовлених авторським колективом кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ КНУ підручників “Міжнародні відносини (1945-1980)” та “Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки)”, посібника “Проблеми роззброєння та нерозповсюдження ядерної зброї” (у співавторстві з В. Чумаком).

Структура дисертації. Комплексний характер і складність проблем, що досліджуються, визначили структуру роботи. Вона складається зі вступу, 5 розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (590 найменувань на 56 сторінках). Загальний обсяг роботи складає 429 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, наукове та практичне значення роботи, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, його хронологічні та смислові рамки, відображено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію.

У першому розділі - “Методологічні та концептуально-теоретичні основи дослідження” - дається авторське тлумачення багаторівневої та багатоаспектної наукової проблеми; вдосконалено категоріальний аппарат дослідження; проаналізовано основні теорії, підходи та методології дослідження такого складного і багатоаспектного явища, як ядерне нерозповсюдження; класифіковано джерельну базу дослідження ядерного нерозповсюдження у світовій політиці та стан наукової розробки проблеми.

Автор використовує широке коло джерел, серед яких виділяються збірники документів, що були опубліковані в СРСР, та збірники документів, опублікованих в Україні та Росії. Використовуються також окремі документи із білоруських та казахстанських періодичних видань та окремі дипломатичні документи (прес-релізи посольства, тощо) цих країн.

В роботі над темою автор використовував виступи та заяви президентів США та вищих посадових осіб інших країн, держсекретарів та міністрів закордонних справ інших держав, документи адміністрації Сполучених Штатів, низку публікацій виконавчої та законодавчої влади західних країн, зокрема, публікації парламентських документів, Вісника держдепартаменту США, публікації МЗС Франції, тощо.

Окрему групу становлять документи міжнародних організацій - ООН, МАГАТЕ, конференцій з розгляду дії ДНЯЗ, тощо.

Серед мемуарів, автори яких брали безпосередню участь у розробці та реалізації політики своїх країн у галузі нерозповсюдження, варто виокремити фундаментальну працю держсекретаря США в адміністрації Дж. Буша (ст.) Дж. Бейкера, роботи та мемуари Л. Кравчука та А. Зленка.

Офіційна позиція України знайшла відображення у численних статтях та виступах президента України, керівників МЗС та РНБО України - А. Зленка, Б. Тарасюка, К. Грищенка, Г. Удовенка, В. Горбуліна, І. Долгова.

Роботи радянських дослідників у 1970-80-х рр. розглядали питання нерозповсюдження ядерної зброї у тісному взаємозв'язку з проблемами безпеки. Відстоюючи доцільність зміцнення режиму нерозповсюдження, вони серед загроз йому виділяли ядерні програми Ізраїлю, ПАР та Пакистану, не акцентуючи увагу на відповідних програмах Індії та Іраку. Специфіка тематики, однак, дозволяла радянським вченим у цілому бути менше зв'язаними ідеологічними кліше, їх висновки були спрямовані на зміцнення режиму нерозповсюдження, базованому на ДНЯЗ, послаблення загрози розповсюдження ядерної зброї і в основних параметрах були близькі, або й співпадали з висновками багатьох західних дослідників.

У низці робіт розглядаються питання контролю за розповсюдженням ядерної зброї та припиненням її випробувань. Серед них можна виділити праці В. Давидова, В. Ємельянова та інших. У роботах Р. Тімербаєва радянського періоду докладно розглядаються питання контролю за розповсюдженням ядерної зброї згідно ДНЯЗ, Статуту МАГАТЕ та дієвість системи її гарантій.

Правові аспекти проблеми нерозповсюдження ядерної зброї розглядались у працях Г. Осіпова, П. Паламарчука та інших, присвячених атомному праву. Г. Осіпов докладно висвітлює проблеми, пов'язані з ДНЯЗ, а П. Паламарчук зосереджується на проблемах експортного контролю (ЕК), гарантій МАГАТЕ, ефективності інших діючих домовленостей та механізмів у галузі ядерного нерозповсюдження.

У пост-радянський період російські дослідники зосереджуються переважно на проблемах збереження Росією статусу держави, що володіє ядерною зброєю, зміцнення режиму нерозповсюдження та аналізі найгостріших його проблем. В Україні проблема нерозповсюдження привернула до себе увагу лише з набуттям незалежності у 1991 році. Дослідження українських авторів висвітлюють головним чином аспекти проблеми, пов'язані з денуклеаризацією України. Брак монографічних досліджень чи хоча б розділів монографій, присвячених виключно проблемі нерозповсюдження ядерної зброї, створює об'єктивні труднощі для класифікації окремих шкіл та напрямків російської та української політології, що розглядають цю проблему. Роботи ж дослідників інших країн СНД, переважно Білорусі та Казахстану, носять поодинокий характер.

Питання безпеки, нерозповсюдження та ядерного роззброєння України розглядались у роботах українських дослідників О. Бодрука, О. Гараня, В. Голуба, А. Дашкевича, О. Дергачова, Є. Камінського, Б. Канцелярука, М. Кірсенка, О. Крапівіна, А. Круглашова, М. Кулінича, Л. Лещенко, О. Майбороди, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, О. Потєхіна, С. Толстова, В. Чумака, С. Шергіна та ін. Дослідники з НІСД, Національного інституту проблем міжнародної безпеки докладно розглядають деякі аспекти проблеми. У монографії В. Чумака досліджується ядерна стратегія США і робиться спроба оцінити процес та результати українського ядерного роззброєння у контексті цієї стратегії. У праці О. Бодрука ядерне нерозповсюдження розглядається у взаємозв'язку з контролем над ядерними озброєннями.

Дослідники проблем міжнародної безпеки Інституту міжнародних відносин та історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка М. Білоусов, В. Бруз, В. Головченко, Б. Гончар, В. Копійка, О. Коппель, В. Крушинський, В. Манжола, О. Пархомчук, Ю. Скороход, Г. Цвєтков зробили вагомий внесок у вивчення проблем безпеки та роззброєння на регіональному та глобальному рівні. В. Манжола присвятив ряд монографій та докторську дисертацію дослідженню ядерної політики Франції. Цікавою є робота Г. Перепелиці, який зробив одну з перших в Україні серйозних спроб оцінки наслідків ядерного роззброєння для безпеки України.

Одеські дослідники С. Аппатов, І. Коваль, В. Глєбов, В. Дубовик, М. Покась та П. Сіновець вивчали наукові концепції та політику США у сфері безпеки. У дослідженні В.Дубовика розглядається політика США щодо України у 1991-1994 рр., у роботі М.С. Покася - концептуальна еволюція політики США в питанні денуклеаризації України у 1991-1997 рр., а у роботі П. Сіновець - ядерне стримування у політиці США та Росії.

Серед російських досліджень, що побачили світ у 1990-х роках, особливий інтерес являє собою монографія колишнього постійного представника СРСР при МАГАТЕ та інших міжнародних організаціях у Відні Р. Тімербаєва, присвячена еволюції радянської політики нерозповсюдження у період 1945-1968 рр. Проблемі нерозповсюдження та її місцю у сучасних міжнародних відносинах приділяли постійну увагу О. Арбатов, С. Благоволін, В. Давидов, А. Загорський, О. Пікаєв, А. Уткін, Ю. Федоров та інші російські дослідники.

Серед російських центрів, що займаються вивченням проблем нерозповсюдження, найбільш плідним на публікації за останні роки був ПИР-Центр (Центр політичних досліджень Росії). У роботах його російських авторів переважають підходи, близькі до офіціозних. Він видав двотомний учбовий посібник, авторами якого виступили кращі російські спеціалісти у галузі нерозповсюдження - И. Ахтамзян, Д. Євстаф'єв, В. Орлов, Н. Соков, Р. Тімербаев. Другий том містить вибірку найважливіших документів сфери нерозповсюдження ядерної зброї. Центр також видав монографію, яка висвітлює роль політики ядерного нерозповсюдження Росії у російсько-американських відносинах, присвячену подіям 1990-х років, та видає журнал “Ядерный контроль”.

Московський центр Карнегі видає періодично оновлюваний збірник “Ядерный доклад”, який містить широку картину ядерної діяльності у країнах, що були республіками СРСР, та журнал “Ядерное распространение”.

Серед робіт авторів із пост-радянських держав виділяються праці казахстанських спеціалістів з проблем нерозповсюдження У. Касенова, М. Лаумуліна, Г. Таїпової, білоруського дослідника В. Пазняка.

Дослідження західних авторів часів конфронтації демонструють широкий спектр поглядів на проблему. Ряд представників шкіл реалізму та неореалізму, зокрема, К. Волц, вважали, що розповсюдження ядерної зброї веде до підвищення рівня безпеки і стабільності у світі. Більшість дослідників поділяли загальну тезу щодо дестабілізуючої ролі, яку матиме розповсюдження ядерної зброї для безпеки на регіональному та глобальному рівні.

Серед робіт західних авторів, виданих у 1980-х роках, і присвячених проблемі нерозповсюдження ядерної зброї, варто виділити праці Дж. Банна, Х. Мюллера, який започаткував вивчення політики країн ЄЕС у галузі нерозповсюдження на базі Франкфуртського інституту проблем миру, У. Поттера, який одним з перших намагався пов'язати розповсюдження із недосконалою системою ЕК, Л. Спектора, який у низці монографій досліджує динаміку розповсюдження ядерної зброї де-факто ядерними державами та ядерні програми потенційних розповсюджувачів ядерної зброї, Д. Фішера, Дж. Голдблата, Б. Сандерса, Л. Шайнмена, у роботах яких розглядались механізми режиму нерозповсюдження ядерної зброї та проблеми їх зміцнення, зокрема дієвість МАГАТЕ, та інших. Ці автори негативно оцінюють наслідки розповсюдження ядерної зброї для світової безпеки, досліджують стан та слабкі місця режиму нерозповсюдження, роль та місце міжнародних організацій у підтриманні його дієвості.

У 1990-х роках у ряд провідних дослідницьких установ, які виконують дослідження у цій галузі, став Центр досліджень проблем нерозповсюдження Монтерейського інституту міжнародних досліджень (США), очолюваний відомим фахівцем з нерозповсюдження Б. Поттером. Центр видає журнал “Огляд нерозповсюдження” (“The Nonproliferation Review”) та тематичні збірники доповідей та статей, присвячених найбільш актуальним проблемам нерозповсюдження ядерної зброї.

Серед західних центрів, що вивчають проблеми ЕК, виділяється Центр міжнародної торгівлі та безпеки університету штату Джорджія, очолюваний Г. Бьорчем. Проблемам нерозповсюдження та ЕК присвятив свої роботи В. Заборський. У 1997 році там було захищено дисертацію С. Грілло, присвячену ядерному роззброєнню України. Дещо суперечлива у частині оцінок мотивації політики України, які не враховують усієї сукупності внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливали на прийняття Україною рішення щодо долі ядерної зброї, розміщеної на її території, але цікава робота є першою серйозною спробою оцінки цього кроку молодої української держави західними дослідниками.

Серед американських досліджень варто виділити фундаментальні роботи вчених Гарвардського університету, виконані переважно на базі Центру науки та міжнародних відносин (Center for Science and International Affairs). Центр видає один із найвідоміших журналів у галузі міжнародних відносин - “Міжнародна безпека” (“International Security”). Його головний редактор С. Міллер присвятив низку публікацій загрозі ядерного розповсюдження та методам протидії йому. Більшість представників гарвардської школи стоять на позиціях зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї та протидії розповсюдженню усіма засобами, включно із силовими. Серед розробок Центру виділяється дослідження, присвячене вивченню наслідків розпаду СРСР, опубліковане у листопаді 1991 р. Ця праця містить аналіз наслідків розпаду СРСР як держави, що володіє ядерною зброєю, з точки зору національних інтересів США і розробки головних підходів до проблеми, які лягли в основу майбутньої політики Вашингтона у цьому питанні. Інші дослідження Центру були присвячені глобальним наслідкам можливого розповсюдження та розробці пропозицій щодо політики денуклеаризації нових незалежних держав. Про їх перспективний характер свідчить і опублікована ще у 1998 році колективна монографія, присвячена вивченню загрози терактів проти США із застосуванням ЗМЗ. Інші осередки вивчення нерозповсюдження сформувались у Стенфордському університеті, Масачусетському технологічному інституті, Ліверморській та Аргонській лабораторіях.

Переважна більшість сучасних дослідників поділяють точку зору щодо негативних наслідків розповсюдження ядерної зброї для безпеки і стабільності у світі. Але ряд вчених дотримуються альтернативної точки зору. Роботи К. Волца, Д. Мершаймера являють собою найбільш яскравий приклад наступництва підходів, характерних для реалістів та неореалістів. Вони виступали прихильниками стримування, базованому на поширенні ядерної зброї. Дж. Мершаймер виступав за набуття ядерної зброї Україною та об'єднаною Німеччиною, вважаючи, що це створить стабільність в Європі.

Декілька досліджень, присвячених нерозповсюдженню ядерної зброї, виконувались вченими академії наук США, дослідницькою службою Конгресу США, аналітиками Пентагону. Їх автори переважно не виходять за рамки існуючої парадигми у політиці Вашингтону відносно нерозповсюдження.

На відміну від США, у Франції представники школи “реалістів” є близькими до правлячих кіл і враховують обмеженість економічного та військового потенціалу країни. Вони виходять зі специфічного бачення ролі та місця Франції як у Європі, так і у світі в цілому. Французька школа “політичного реалізму” має два відгалудження. Представники першого з них, що знаходяться під впливом американських авторів, які виступають із “силових” позицій (Р. Арон, П. Асснер, П. Леллуш та ін.), є прихильниками атлантизму та євроатлантизму. Прихильники іншої, “національної” гілки французьких реалістів (П. Галлуа, Р. Дебре, Д. Давід, П. Боніфас та ін.) стоять на позиціях “ядерної автономії” чи “ядерного націоналізму” і ставлять пріоритети Франції вище інтересів атлантичної чи євроатлантичної солідарності. Група дослідників займала позиції між цими полярними подходами (Ж.Б. Дюрозель, А. Бофр, Фр. Ейсбург та ін.).

Проблемам ядерного нерозповсюдження у Європі присвячені дослідження Франкфуртського інституту проблем миру (ФРН) під керівництвом Х. Мюллера, робота К. Гранд, присвячена політиці нерозповсюдження країн ЄС.

З огляду на зростаючу роль КНР та Індії у світі та наявність у них ядерної зброї інтерес становлять погляди дослідників із цих країн на проблеми нерозповсюдження ядерної зброї. Серед досліджень індійських авторів варто виділити роботи Р. Мохана, помічника прем'єр-міністра Індії Дж. Ваджпаї Дж. Сінгха та ін. Внаслідок утаємниченості у КНР усього, пов'язаного із ядерною програмою, китайські дослідники вельми рідко висловлювали свою точку зору на проблему. Кількість публікацій китайських авторів у західних джерелах почала зростати у 1990-х роках. Один із авторів, Мінгкуан Жу з університету Фудань у Шанхаї, присвятив свою статтю еволюції політики КНР у галузі нерозповсюдження.

У зв'язку із посиленням загрози розповсюдження, до проблеми нерозповсюдження усе частіше звертаються і дослідники із самих цих регіонів та країн. Роботи Х. Карасалеса та В. Штумфа об'єднує прагнення довести, що усі роботи у ядерній галузі були вимушеними кроками, від яких відмовились після зникнення загрози, а перший з цих авторів намагається спростувати існування військової ядерної програми в Аргентині. С.-Я. Кім висвітлює маловідомі сторінки ядерної програми Республіки Корея та досліджує її взаємозв'язок із корейською політикою США. Історію створення ЗВЯЗ в Африці після відмови ПАР від ядерної зброї та бачення перспектив світу, вільного від ядерної зброї, викладають С.Огунбанво та малайські дослідники.

Роботи противників ядерної зброї спрямовані на її знецінення як засобу ведення війни, тотальну заборону та знищення. Проблемі знищення ядерної зброї присвячена доповідь Канберської комісії, що містить докладний аналіз проблеми і програму поетапного знищення ядерної зброї.

Автор вважає, що рівень дослідженості теми в українській політичній науці є недостатнім. Відсутні узагальнюючі праці, які комплексно вивчали б ядерне нерозповсюдження як явище сучасної світової політики. Західні дослідження присвячені, як правило, окремим казусам у галузі нерозповсюдження або стану режиму нерозповсюдження ядерної зброї та політиці окремих держав. Проблема ядерного нерозповсюдження у світовій політиці не стала об'єктом спеціального дослідження ні у вітчизняній, ні у світовій політичній науці.

Дослідників проблеми можна умовно поділити на прихильників та противників розповсюдження. Серед прихильників виділяються представники школи “неореалізму” К. Волц та Дж. Мершаймер. К. Волц вважає, що розповсюдження ядерної зброї призводить до стабілізації міжнародних відносин шляхом встановлення балансу сил. Дж. Мершаймер виступав за набуття Німеччиною та Україною ядерної зброї після завершення конфронтації, як гарантії стабільності у Європі. Подібні ж оцінки наслідків розповсюдження для регіональної та глобальної безпеки демонструють у своїх роботах Б. Берковіц, С. Розен, Д. Велтман та К. Карл. Цей підхід, який демонструє ледве не сакралізацію ядерної зброї, відзначається вадами, як-от механічне перенесення стабілізуючої ролі ядерного паритета у роки радянсько-американського протистояння на грунт регіональних конфліктів. Ці погляди критикуються багатьма дослідниками, які вказують на ризики впровадження ядерного стримування на Індостані, на Далекому та Близькому Сході.

Більшість дослідників вважає, що подальше розповсюдження несе не тільки загрозу стабільності на регіональному та глобальному рівні, а й ризик застосування ядерної зброї в ході ескалації регіональних конфліктів. Вказують на слабкість чи відсутність цивільного контролю над військовими, переважання серед потенційних розповсюджувачів країн з тоталітарними та диктаторськими режимами, слабкість систем управління та контролю над ядерною зброєю, що несе із собою ризик застосування ядерної зброї, включно із несанкціонованим. Особливо виділяють небезпеку доступу до ядерної зброї т.зв. “країн-паріів” та міжнародних терористичних організацій та груп.

Кризу режиму нерозповсюдження на рубежі XX-XXI ст. пов'язують із розпадом біполярної системи, що посилює ризик ядерного розповсюдження і несе із собою нові загрози безпеці. Вказується, що ядерне розповсюдження провокує й розповсюдження інших видів ЗМЗ, наслідком чого стає нарощування ядерних арсеналів та посилення загрози застосування ядерної зброї у відповідь на застосування чи загрозу застосування інших видів ЗМЗ.

Значне місце у роботі займає дослідження причин ядерного розповсюдження та мотивів розповсюджувачів. Один із двох головних підходів до причин розповсюдження ядерної зброї об'єднує прихильників “технологічного детермінізму”, які вважають причиною розповсюдження ядерну технологію як таку. Інша група теоретиків виходить із необхідності вивчення мотивів потенційних розповсюджувачів. Підходи, що відносяться до цієї групи, поділяються на три основні підгрупи: підходи з позицій реалізму та неореалізму, організаційні теорії та теорії внутрішніх чинників, а також психологічні та соціологічні теорії, що являють собою міждисциплінарні підходи.

Класифікуючи мотиви розповсюджувачів, неореалісти (К. Волц, Дж. Мершаймер) виділяють безпекові та статусні. До цих мотивів “технологічні детерміністи” додають технологічні можливості, ставлячи їх на перше місце. Представники організаційної теорії (М. Коен, Й. Олсен, Т. Мо) вважають, що рішення приймаються за стандартними процедурами із врахуванням власних цілей організацій. Теорії внутрішніх чинників (М. Рейс) роблять акцент на економічних, політичних, соціальних та психологічних чинниках. Когнітивний та психологічний підходи (Дж. Стейн, Л. Курц) пояснюють поведінку розповсюджувачів через віру, силу переконання. Представники історико-соціологічної школи (С. Фланк) намагаються підходити до пояснення мотивації комплексно.

У розділі зазначається, що підходи до протидії розповсюдженню поділяються на “технічний” та “політичний” (“мотиваційний”). Прихильники “технічного” підходу виступають за введення тотального контролю над ядерними матеріалами - аж до відмови від АЕС. Головним інструментом політики нерозповсюдження вони вважають ЕК, але він може радше уповільнити розповсюдження, ніж попередити його.

Інший підхід зводиться до впливу на мотивацію потенційних розповсюджувачів. На безпековий мотив можна впливати підвищенням рівня регіональної та глобальної безпеки. Метою має бути відсутність бажання створити ядерну зброю або розуміння того, що держава отримає більші вигоди, залишаючись без'ядерною. Це зробить таку державу безпечною з точки зору ядерного розповсюдження, принаймні до зміни безпекової ситуації або глобальних змін у світовій системі. Такі зміни пов'язуються, зокрема, з прагненням економічно потужних держав посісти високе місце у світовій ієрархії. Їх пропонується задовольняти шляхом надання їм місця постійного члена РБ ООН та знеціненням ядерної зброї в результаті роззброєння. Слабким місцем “політичного” і близьких до нього підходів є недооцінка небезпеки розповсюдження ядерних матеріалів та технологій. Оптимальним для цілей нерозповсюдження автор вважає комплексний підхід, що має поєднувати переваги обох і визначатись індивідуально для кожного казусу.

Заходи, спрямовані на недопущення розповсюдження, у випадку, якщо воно вже сталося, доповнюються заходами протидії йому. Найбільш радикальна форма протидії передбачає застосування сили або загрозу її застосування з метою знищення ядерної зброї або запобігання її застосуванню. Третя ситуація включає заходи, спрямовані на нейтралізацію результатів застосування ядерної зброї (посилення цивільної оборони, протирадіаційного захисту військ, створення ПРО). Четвертий випадок - застосування сили або загроза її застосування з метою примусити розповсюджувача позбутись ядерної зброї та засобів її виробництва. Найрадикальніший сценарій - зміна силовим шляхом режиму у державі-розповсюджувачі.

Неореалісти вважають превентивну війну проти розповсюджувачів маловірогідною. Альтернативний підхід “краще зараз, ніж потім” передбачав її можливість. Складність створення потенціалу удару у відповідь та ненадійність систем управління і контролю за ядерною зброєю розповсюджувачів, можливість внутрішньої нестабільності виступають дестабілізуючими чинниками, що збільшують вірогідність превентивної війни чи застосування ними ядерної зброї.

Особливий інтерес становлять розробки гарвардських дослідників щодо реагування США на вірогідний розпад СРСР. Їх рекомендації зводились до забезпечення централізованого контролю над радянським ядерним арсеналом з боку Росії, яка розглядалась як єдиний можливий правонаступник СРСР як ядерної держави. Щодо інших пост-радянських держав пропонувався набір ситуаційних підходів: від заохочення і сприяння, - до тиску і погроз ізоляції, навіть невизнання з боку США. Значна частина цих розробок покладена в основу політики нерозповсюдження США у 1990-х рр.

Ще однією альтернативною реакцією на розповсюдження може стати політика “прийняття” (“acceptance”) нових ядерних держав. Саме такий підхід практикували США щодо Великобританії та Франції. Є ознаки такого підходу і в політиці Вашингтона щодо Ізраїлю, Індії та Пакистану.

Окрему групу становлять дослідження пацифістської спрямованості, які виступають за швидке і повне ядерне роззброєння і заборону ядерної зброї.

У цілому, жодна з теорій та існуючі підходи до проблеми не пояснюють динаміку розповсюдження ядерної зброї та мотивацію розповсюджувачів вичерпно, не надають універсальних рецептів зупинення подальшого розповсюдження. Універсальної теорії нерозповсюдження ядерної зброї не існує. Це пояснюється як складністю проблеми, залежністю її стану від стану безпеки та міжнародної системи у цілому, так і її заполітизованістю. Автор схиляється до комплексного підходу як у спробах пояснити динаміку розповсюдження та мотивацію розповсюджувачів, так і у пошуках шляхів і методів протидії подальшому розповсюдженню. У перспективі це має уможливити не тільки широке міжнародне співробітництво із врахуванням національних інтересів усіх важливих акторів, але й побудову нової архітектури режиму нерозповсюдження, що має охопити усі види ЗМЗ.

Другий розділ дисертації “Еволюція режиму нерозповсюдження ядерної зброї” присвячено дослідженню режиму нерозповсюдження ядерної зброї та його функціонування, розглянуто основні інструменти існуючого режиму, їх ефективність і перспективи подальшого розвитку.

У розділі докладно розглядається сукупність інституцій та заходів, що складають режим нерозповсюдження ядерної зброї у динаміці їх розвитку та у тісній кореляції з проблемами безпеки та трансформації системи міжнародних відносин.

Автор переконливо демонструє, що перші спроби зупинити або стримати ядерне розповсюдження були приречені на невдачу внаслідок конфронтації між СРСР та США. Відштовхуючись від об'єктивного характеру процесів, що призвели до створення та консолідації режиму нерозповсюдження ядерної зброї у 1960-70-х рр., дисертант найбільшу увагу приділяє його еволюції та проблемам і викликам, з якими цей режим зустрівся останніми роками.

Автор відмічає, що оглядові конференції ДНЯЗ стали форумом, на якому обговорювались найгостріші питання функціонування ДНЯЗ та інструментом впливу на ситуацію у галузі нерозповсюдження з боку держав, що не володіють ядерною зброєю. Держави, що не володіють ядерною зброєю, у ході конференцій критикували неналежне виконання ядерними державами ст. VI ДНЯЗ, що передбачає ядерне роззброєння, аж до повної відмови від ядерної зброї. Гострій критиці, особливо з боку арабських країн, піддавались ситуація із розробкою Ізраїлем ядерного потенціалу, що не дає можливості створити ЗВЯЗ на Близькому Сході, ядерні випробування Індії та Пакистану. Серед проблем, що піднімались на конференціях, були питання ЕК, фізичного захисту, підписання ДВЗЯВ, порушення ДНЯЗ з боку Іраку, проблема КНДР, діалогу з Іраном тощо.

Автор докладно розглядає проблему подовження ДНЯЗ на Нью-Йоркській 1995 р. оглядовій конференції, аналізуючи позиції ключових держав та груп держав. Виділяючи провідну роль США у подовженні ДНЯЗ, автор критично оцінює вплив рішення про безумовне та безстрокове подовження Договору на майбутнє режиму нерозповсюдження. На прикладі конференції наочно демонструється, що США, Великобританія та інші ядерні держави прагнуть закріпити свій привілейований статус у системі міжнародних відносин. Згідно рішення Нью-Йоркської конференції 1995 р., функції оглядових конференцій було суттєво розширено. Водночас, автор доводить, що в результаті безумовного та безстрокового подовження ДНЯЗ фактично втратив шанси на універсальність.

Оглядові конференції після подовження ДНЯЗ відображали всі вади режиму нерозповсюдження. На відміну від конференції 2000 р., яку вважають успішною, VII конференція 2005 р. відзначалась гострою критикою політики ядерних держав і вимогами надати посилені гарантії безпеки державам неядерним. Більшість учасників виступала за збереження права на ядерну діяльність у мирних цілях та політичний діалог з КНДР та Іраном. Глибинні розбіжності у підходах не дозволили учасникам VII оглядової конференції прийняти Підсумковий документ і її вважають неуспішною. Дисертант демонструє, що попри всі проблеми оглядові конференції стали необхідним засобом підтримання здорової основи ДНЯЗ, являючи собою форум для обговорення існуючих проблем і складову процесу переговорів з проблем нерозповсюдження. За його відсутності частина учасників ДНЯЗ буде схильна Договір полишити.

Аналізуючи історію розробки ДВЗЯВ та боротьбу за його підписання, автор вважає, що він здатен стати ефективним інструментом нерозповсюдження ядерної зброї. Прослідковуючи боротьбу позицій ключових гравців у ході завершальної стадії переговорів, дисертант демонструє ініціативну роль адміністрації Б.Клінтона у форсуванні переговорного процесу, переконливо доводить важливість ДВЗЯВ, що спирається на глобальний режим контролю, для зміцнення режиму нерозповсюдження, стримування гонки ядерних озброєнь, тощо.

Розглядаючи інші складові режиму, автор вказує на важливість Конвенції з фізичного захисту ядерних матеріалів 1980 р. та необхідність підписання договору, що забороняє виробництво збройових ядерних матеріалів.

Докладно розглядаючи роль та місце ЕК у режимі, дисертант демонструє, що цей інструмент інтенсивно розвивався починаючи з 1970-х рр. і сьогодні є невід'ємною складовою режиму, яка вельми ефективно гальмує процес розповсюдження.

Серед нових загроз та викликів режиму автор виокремлює загрозу ядерного тероризму. Дисертант відмічає відносно невелику вірогідність захоплення терористичною організацією та застосування ядерного боєзаряду, хоча це призвело б до найбільших жертв і шкоди. Водночас вказується, як на більш реальну, на загрозу нападів на ядерні об'єкти - АЕС, тощо, та застосування т.зв. “брудної бомби”, наслідком чого стануть паніка, економічна дестабілізація та екологічна шкода. Автор відмічає, що вихід на світову арену нових акторів МВ - терористичних груп та організацій, значно утруднює розробку ефективної політики зі зменшення цієї загрози і робить її повне нівелювання практично неможливим, бо терористичні організації не мають території, населення, тощо.

Внаслідок усвідомлення небезпеки розповсюдження ядерної зброї ядерні та неядерні держави намагались створити бар'єр для подальшого розповсюдження у вигляді режиму нерозповсюдження ядерної зброї, який включає різноманітні обмежувальні заходи, а також спеціалізовані установи, як національного підпорядкування, так і міжнародні. Режим нерозповсюдження ядерної зброї відноситься до “змішаного типу”, включаючи в себе ДНЯЗ, міжнародні організації, менш формалізовані домовленості та неформальні обговорення на конференціях з розгляду дії ДНЯЗ. До функціонування режиму залучено РБ ООН, він включає питання ЕК, ядерного роззброєння, ядерної енергетики тощо, тісно пов'язаний із питаннями заборони хімічної та біологічної зброї, режимом контролю над ракетними технологіями (РКРТ). Основою режиму є ДНЯЗ. До інших правових джерел відносяться Статут і система гарантій МАГАТЕ, типова угода 1971 року щодо гарантій агенції, домовленість 1974 року щодо реалізації ст.III (1) договору, лондонська домовленість 1976 року щодо посилення контролю над експортом ядерних матеріалів, устаткування та технологій та заходи, спрямовані на її зміцнення, конвенція щодо фізичного захисту ядерних матеріалів 1980 року, договори щодо створення ЗВЯЗ у різних регіонах світу, національне законодавство щодо ядерного експорту і т.п.

Автор поділяє процес становлення та розвитку режиму нерозповсюдження ядерної зброї на три етапи. Перший (1945-1968) відзначався марними спробами зупинити чи загальмувати процес розповсюдження ядерної зброї в умовах протистояння та інтенсивного нарощування ядерних арсеналів. На другому (1968-1995) були створені основи режиму нерозповсюдження ядерної зброї, що дозволяло стримувати розповсюдження. Третій етап, що розпочався після безстрокового подовження ДНЯЗ у 1995 р., характеризується наростанням нових ризиків та загроз режиму.

Автор вважає, що спроба збереження існуючого режиму нерозповсюдження ядерної зброї з необхідністю вимагає не тільки протидії новим загрозам, але й подолання його корінної вади - небажання ядерних держав послідовно виконувати ст. VI, та вирішення проблеми де-факто ядерних держав шляхом створення зон, вільних від ЗМЗ, врегулювання регіональних конфліктів, та інших заходів безпеки, що нівелюють безпекові мотиви Ізраїлю, Індії та Пакистану. Невдача цих зусиль поставить на порядок денний трансформацію ДНЯЗ з урахуванням існування трьох нових ядерних держав, що нестиме у собі загрозу підриву його основ, створюючи прецедент. Автор вважає, що альтернативою у майбутньому може стати більш універсальна домовленість, що включала б заборону розповсюдження існуючих та створення нових ЗМЗ та засобів їх доставки.

Необхідною умовою успіху ядерного нерозповсюдження є підтримка більшості членів ДНЯЗ, зменшення ролі ядерної зброї у міжнародних відносинах, що вимагає скорочення її арсеналів. Загроза розповсюдження має глобальний характер. Тому умовою успіху нерозповсюдження у довгостроковій перспективі є універсалізація режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Збереженню і зміцненню режиму сприяло б набуття чинності ДВЗЯВ, створення нових ЗВЯЗ, надання неядерним країнам юридично зобов'язуючих гарантій безпеки, врегулювання регіональних конфліктів, зміцнення дієвості гарантій МАГАТЕ та ефективності системи ЕК з урахуванням національних інтересів усіх учасників режиму.

Не можна виключити, що радикальним поштовхом до скорочення ядерної зброї та її наступного знищення і заборони стане її застосування - випадкове чи в ході ескалації існуючих конфліктів, що призведе до введення спочатку тотального контролю над ядерною сферою на наднаціональному рівні.

Проблема ядерного нерозповсюдження перебуває у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності з системою міжнародних відносин, що відбула кардинальних змін після краху біполярного світу і характеризується діаметрально протилежними тенденціями у її розвитку. Одна веде до монополярності зі США як основним центром прийняття рішень, інша - до формування багатополярного світу. Ці полюси формуватимуться навколо ядерних держав. Перехідний стан і невизначеність щодо майбутнього світової системи породжують одні і посилюють інші стимули до набуття ядерної зброї, одночасно послаблюючи її здатність до протидії розповсюдженню. Прагнення США утвердити монополярність приводить до зниження ролі міжнародного права і посилення тенденції до односторонніх дій, послаблює режим нерозповсюдження ядерної зброї.

У третьому розділі “Нерозповсюдження у зовнішній політиці ядерних держав”, аналізуються спільні та відмінні риси, здобутки та невдачі політики нерозповсюдження ядерної зброї, яку проводили офіційно визнані ядерні держави.

У розділі відзначається, що внаслідок визначальної ролі, яку грали у світовій політиці другої половини ХХ ст. США та СРСР, саме їм належала провідна роль у визначенні основних тенденцій політики у галузі нерозповсюдження ядерної зброї. У їх діалозі, до якого, як правило, приєднувалась і Великобританія, народжувались основні домовленості, на основі яких створювався режим нерозповсюдження, саме від взаємодії двох наддержав залежав успіх функціонування режиму у цілому, результативність зусиль зі стримування та зупинення ядерних військових програм ряду країн.

У ході дослідження політики нерозповсюдження держав, що володіють ядерною зброєю, виявлено її специфіку, яка проявилась у тому, що навіть у роки найгострішого протистояння співробітництво двох наддержав у галузі нерозповсюдження, координація їх відповідної політики не припинялась, хоча її ефективність і залежала від загального стану міжнародних відносин.

Досліджуючи цей феномен, автор переконливо доводить, що у тих випадках, коли ця політика переслідувала близькі чи однакові цілі, результати були максимальними (підписання та безстрокове подовження ДНЯЗ, створення “Лондонського клубу”, вивезення ядерної зброї з території України, Білорусі та Казахстану, тощо). У ситуаціях, коли ця політика формулювалась і реалізовувалась за переважання коньюнктурних мотивів, її ефективність була низькою, або й нульовою (Пакистан, ПАР у 1970-80-х рр., тощо).

...

Подобные документы

  • Система міжнародних відносин у 60-70х роках XX ст. у контексті співробітництва та протистояння США та СРСР. Хронологічні етапи періоду зниження протистояння. Роль та наслідки послаблення міжнародної напруженості. Становлення політики розрядки в Європі.

    курсовая работа [52,9 K], добавлен 13.04.2013

  • Аналіз змін в міжнародно-політичній та соціально-економічній сферах суспільних взаємодій. Характеристика процесу трансформації Вестфальскої системи міжнародних відносин. Огляд характеру взаємодії міжнародного і транснаціонального рівнів світової політики.

    статья [30,2 K], добавлен 19.09.2017

  • Міжнародні відносини та зовнішня політика. Класифікація та принципи міжнародних відносин. Функції, засоби та принципи зовнішньої політики. Принцип відповідності нормам міжнародного права та поважання прав людини. Тенденції у зовнішній політиці держав.

    реферат [38,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики у період глобалізації. Роль дипломатії у формуванні та реалізації зовнішньополітичних рішень. Розвиток багатобічної дипломатії (багатобічних переговорів), колективне керування взаємозалежністю.

    контрольная работа [23,0 K], добавлен 31.01.2010

  • Характеристика економічного розвитку Республіки Корея. Міжнародні організації в якості торгівельних партнерів. Перспетиви розвитку співробітництва в галузях економіки, науки, міжнародних питаннях (співпраця у межах ООН, нерозповсюдження ядерної зброї).

    курсовая работа [100,8 K], добавлен 20.11.2014

  • Гегемонія у світовій системі та її значення. Тривалість циклів світового розвитку по Кондратьєву. Явища, властиві початку процесу занепаду панування. Аналіз динаміки розвитку міжнародних відносин між країнами світу протягом найближчої половини ХХІ ст.

    реферат [24,3 K], добавлен 13.09.2010

  • Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.

    реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011

  • Загальнонаукові методи дослідження зовнішньої політики держави. Головні напрямки політики Швеції. Оцінка її місця на політичній арені світу. Аналіз зв’язків держави як впливового актора міжнародних відносин. Сценарії розвитку відносин Швеції з Україною.

    курсовая работа [82,4 K], добавлен 01.12.2014

  • Вивчення причин та рушійних сил російсько-грузинського конфлікту в контексті їх значення для зовнішньої політики України. Визначення наслідків та тенденцій розвитку російсько-грузинського конфлікту у майбутньому, їх впливу на міжнародні світові стосунки.

    курсовая работа [51,4 K], добавлен 28.11.2010

  • Сутність і основні тенденції розвитку світової валютної системи, її сучасний стан і подальші перспективи. Специфіка та головні принципи міжнародних кредитних відносин. Міжнародні фінансові організації, напрями, перспективи співробітництва України з ними.

    контрольная работа [24,2 K], добавлен 10.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.