Проблеми розвитку міжнародної торгівлі

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди [45, с. 103].

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

* виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

* вартість угоди, як правило, дуже значна;

* термін дії угоди може становити 10-20 років;

* зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми -- форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

рейтинг (renting) -- короткострокова оренда на термін від кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

хайринг (hiring) -- середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);

лізинг (leasing) -- довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право влсності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:

угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії;

лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;

угода відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживача (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).

- За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види:

експортний, за якого продуцент предмета лізингової угоди або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, що укладає угоду із зарубіжним лізингоодержувачем;

імпортний, за якого лізингодавець купує предмет лізингу в іноземної фірми, а потім укладає угоду з вітчизняним лізингоодержувачем на його використання;

транзитний, за якого предмет лізингу продається лізинговій компанії з іншої країни. Остання, в свою чергу, укладає угоду з лізингоодержувачем, що знаходиться у третій країні.

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:

за власний кошт, який передбачає використання власних фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;

за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;

з частковим фінансуванням лізингодавцем. Пов'язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використовується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60--80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в міру отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.

Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає на механізм укладання та виконання угоди, а враховується тільки при визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди [45, с.56].

3.Форми міжнародної торгівлі за специфікою предмета торгівлі.

За специфікою предмета торгівлі можна виокремити такі форми міжнародного торговельного обміну: торгівля сировинними товарами; торгівля промисловими товарами, машинами та обладнанням, у т. ч. товарами широкого вжитку та машинно-технічною продукцією (готовою, в розібраному вигляді, комплектним обладнанням); торгівля продукцією інтелектуальної праці, в т. ч. патентами і ліцензіями та інжиніринговими послугами; торгівля послугами.

По кожній з названих форм міжнародної торгівлі існує група країн, для яких експорт цих товарів є пріоритетним. При цьому основними категоріями експорту є статті, на які припадає понад 50% загального обсягу експорту товарів і послуг даної категорії.



РОЗДІЛ II. Основні засади участі України в міжнародній торгівлі

2.1 Особливості участі України в міжнародній торгівлі

Оскільки міжнародна торгівля для України є невід'ємною складовою на шляху до економічного зростання, Україна повинна сприяти розвитку міжнародних торговельних відносин. Проте сьогодні для України характерні такі чинники, які перешкоджають розвитку міжнародній торгівлі, а саме неефективне управління підприємствами; відсутність за кордоном збутової інфраструктури; нерозвиненість основних засад ринкової економіки; недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема; слабка інфраструктура підтримки експорту; загострення міжнародної економічної конкуренції; протекціонізм з боку іноземних держав. Саме з такими чинниками, які негативно впливають на міжнародну торгівлю України варто боротися, адже наша держава має спектр потенційних можливостей для розвитку міжнародної торгівлі [29, с. 238].

Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:

запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5% світових запасів мінеральної сировини);

сприятливі кліматичні умови і родючі землі;

наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу) [49].

Для того, щоб об'єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб'єктивні (нехай і об'єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва [29, с. 245].

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від'ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

У цьому зв'язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування [30, с. 262].

Фактори вторинного порядку пов'язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Поліпшення ситуації на національних та закордонних ринках для вітчизняних виробників пов'язано із використання сучасних видів пакування, зручної та герметичної тари. Передусім мова йде про паровакуумне пакування у скляних банках, яке, хоча і підвищило вартість продукції, користується популярністю в покупців. Поліпшилися менеджмент та маркетингова робота, реклама, розширюється представництво вітчизняних аграрних виробників на ярмарках та виставках в Україні й за кордоном [20, с. 245].

Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю спеціалізації виробництва. Для відкритих економічних систем перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки.

Розвиток дії первинних факторів відбувається за рахунок іноземних інвестицій, а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки.

Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі ідеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об'єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей [19, с. 126].

За допомогою зазначеного підходу необхідно подолати таку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої кількості галузей.

Відомо, що в структурі імпорту домінують газ, нафта і нафтопродукти, які ввозяться переважно з країн СНД. Це пояснюється не тільки енергоємністю вітчизняного виробника, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів некритичного характеру є значною мірою лімітованим.

Експорт України є типовим для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей - металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс [35, с. 141].

Відтак перспективна модель національної спеціалізації повинна враховувати завдання соціального поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов'язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійно стійких матеріалів, засобів зв'язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України [19, с.128].

Вирішальними умовами розширення участі України в системі міжнародних економічних відносин є рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості, а також розвиненість і структура зовнішньоекономічних контактів, здатність відповідати постійно мінливим умовам міжнародного господарського життя. У нових умовах необхідно забезпечити органічне розширення російської участі в системі міжнародних економічних відносин і більш повне використання можливостей міжнародного поділу праці для рішення як внутрішніх задач країни, так і проблем удосконалювання її зовнішньоекономічних зв'язків [49].



2.2 Аналіз сучасного стану міжнародної торгівлі України

Оскільки міжнародна торгівля є взаємною економічною залежністю виробників товарів і послуг та споживачів з різних країн, тому варто дослідити міжнародну торгівлю України, її залежність та спеціалізацію.

За даними статистики зовнішньої торгівлі України, зовнішньоторговельний оборот України за товарами з усіма країнами світу у 2009 році склав 85138,4 млн. дол. США, в тому числі експорт - 39702,9 млн. дол., імпорт - 45435,6 млн. дол. Порівняно з минулим роком зовнішньоторговельний оборот за товарами зменшився на 44,2%, відповідно обсяги експорту зменшились на 40,7%, а імпорту - на 46,9%. Сальдо торговельного балансу за товарами на 2009 рік є від'ємним і складає 5732,7 млн. дол. США. Динаміка збільшення від'ємного сальдо зберігається декілька років поспіль. Порівняно з 2007 роком, коли обсяги експорту складали 46296,1 млн. дол., експорт у 2009 році зменшився на 19,5%. Водночас об'єми імпорту порівняно з 2007 році зменшились на 20,1% [10].

У географічній структурі експорту товарів перше місце належить країнам СНД (33,9%), друге - країнам Азії (30,6%), і третє - країнам Європи (25,9%). Найбільша частка імпорту товарів припадає також на країни СНД (43,3%). Імпорт товарів з країн Європи становить 35,7% від загального імпорту, а імпорт з країн Азії - 14,4% від загального імпорту (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Зовнішня торгівля України товарами по регіонах світу за 2009 рік

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	тис.дол. США	у % до 2008р.	у % до загального обсягу	тис.дол. США	у % до 2008р.	у % до загального обсягу
Всього	39702883,3	59,3	100,0	45435559,2	53,1	100,0	?5732675,9
Країни СНД	13473894,8	58,2	33,9	19692666,1	59,0	43,3	?6218771,3
Європа	10269594,2	52,0	25,9	16233790,4	53,3	35,7	?5964196,2
Азія	12131818,3	76,4	30,6	6540951,6	42,2	14,4	5590866,7
Африка	2628600,7	67,4	6,6	617592,6	39,6	1,4	2011008,1
Америка	1124437,0	27,1	2,8	2197967,1	52,5	4,8	?1073530,1
Австралія i Океанія	21607,2	33,8	0,1	149420,8	34,6	0,3	?127813,5

Основу експорту товарів в Україні у 2009 році, як і в попередні роки, становить метали та вироби з них (32,3%), але їх обсяг зменшився на 53,6% порівняно з попереднім роком. Продукти рослинного походження - друга за обсягом складова українського експорту товарів, становить 12,7% від загального експорту, тобто 90,3% від обсягу попереднього року. Машини та устаткування становлять 12,6% від загального експорту товарів. Обсяг цієї групи товарів зменшився порівняно з попереднім роком на 20,9% (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Зовнішня торгівля України товарами по товарних групах у 2009 році

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД	Експорт	Імпорт
	тис.дол. США	у % до 2008р.	у % до загального обсягу	тис.дол. США	у % до 2008р.	у % до загального обсягу
Усього	39702883,3	59,3	100,0	45435559,2	53,1	100,0
I. Живi тварини; продукти тваринного походження	595966,8	76,1	1,5	1267557,1	74,5	2,8
II. Продукти рослинного походження	5034894,2	90,3	12,7	1259948,6	86,2	2,8
III. Жири та олії тваринного або рослинного походження	1796023,8	92,3	4,5	374265,8	61,1	0,8
IV. Готові харчовi продукти	2088052,1	82,9	5,3	2034278,2	75,9	4,5
V. Мінеральнi продукти	3900091,4	55,4	9,8	15695085,5	61,7	34,5
VI. Продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості	2515151,7	49,9	6,3	5319269,4	76,4	11,7
VII. Полімерні матеріали, пластмаси та каучук	563318,2	56,5	1,4	2663829,0	59,5	5,9
VIII. Шкіряна і хутряна сировина та вироби з них	178095,0	49,5	0,4	124198,4	53,4	0,3
IX. Деревина і вироби з деревини	669962,2	83,6	1,7	281220,9	51,5	0,6
X. Маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів	806971,6	92,3	2,0	1373331,5	74,8	3,0
ХI. Текстиль та вироби з текстилю	712946,6	72,4	1,8	1416920,9	67,5	3,1
XII. Взуття, головні убори, парасольки	144513,5	81,1	0,4	286487,8	53,9	0,6
XIII. Вироби з каменю, гіпсу, цементу, кераміки, скла	285233,9	62,7	0,7	635227,3	49,8	1,4
XIV. Дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, метали та вироби з них	84195,2	57,3	0,2	159747,6	15,5	0,4
XV. Недорогоцінні метали та вироби з них	12816758,1	46,4	32,3	2676558,8	41,9	5,9
XVI. Механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання	5014319,1	79,1	12,6	6257043,8	46,8	13,8
XVII. Транспортні засоби та шляхове обладнання	1596432,9	36,9	4,0	2163829,7	17,9	4,8
XVIII. Прилади i апарати оптичні, для фотографування або кінематографії; апарати медико-хiрургiчнi; годинники; музичні інструменти	278710,6	114,8	0,7	670774,2	54,9	1,5
ХX. Різні товари і вироби	310600,6	70,8	0,8	500103,7	49,5	1,1
XXІ. Вироби мистецтва	689,6	95,3	0,0	994,9	24,2	0,0

Товарна структура імпорту у 2009 році мала дещо інший вигляд: 34,5% від загального обсягу імпорту становили мінеральні продукти (особливо енергоносії). Щоправда, їх обсяг зменшився на 38,3% порівняно з попереднім роком. 13,8% від загального обсягу імпорту становили машини та устаткування, тобто 46,8% від попереднього року. Продукція хімічної промисловості складає 11,7% від загального обсягу імпорту. Обсяг цієї товарної групи зменшився порівняно з попереднім роком на 23,6%.

Основу товарної структури, за даними статистики зовнішньої торгівлі на 2009 р. експортних операцій України з найбільшим торгівельним партнером - країнами СНД складають товари таких галузевих груп: метали та вироби з них; машини, устаткування, обладнання, транспортні засоби та ін.; продовольчі товари та продукція сільського господарства та інші товари. Найбільшим торговельним партнером є Російська Федерація, питома вага експорту до якої становить 8495072,3 тис. дол. США або 21,4% загального експорту. Значними торговими партнерами також є Казахстан, Польща та Білорусь.

У товарній структурі імпорту з країн СНД найбільша частка належить машинам та механічному обладнанню; металам та виробам з них, а також мінеральним продуктам.

Серед інших країн найбільшими торговельними партнерами України є Німеччина, Китай, Туреччина, Італія, та Індія. Основи товарної структури експорту становлять метали та вироби з них, деревина, мінеральні продукти, оптичні прилади, тощо. У структурі імпорту найбільшу частку займають полімерні матеріали, оптичні апарати, продукти рослинного походження тощо [10].

Отже, в 2009 році сальдо торговельного балансу товарів склало -5732,7 млн. дол. США, спостерігалося падіння обсягів експорту та імпорту у торгівлі товарами з усіма регіонами світу. Найважливішими торговельними партнерами виявились країни СНД, Європи та Азії. У товарній структурі експорту перше місце належить металам та виробам з них, імпорту - мінеральним продуктам. У 2009 році спостерігалось падіння обсягів експорту та імпорту за всіма товарними позиціями, окрім експорту оптичних та інших приладів та апаратів, який перевищив відповідний рівень попереднього року на 14,8%.

Зовнішньоторговельний оборот України за послугами з усіма країнами світу у 2009 році склав 14689,6 млн. дол. США, в тому числі експорт - 9520,8 млн. дол., імпорт - 5168,8 млн. дол. Порівняно з минулим роком зовнішньоторговельний оборот за послугами зменшився на 18,9%, відповідно обсяги експорту зменшились на 18,9%, а імпорту - на 20,1%. Сальдо торговельного балансу за послугами на 2009 рік є додатнім і складає 4352,0 млн. дол. США [5]. Порівняно з 2007 роком, коли обсяги експорту складали 9038,9 млн. дол., експорт у 2009 році збільшився на 6,2%. Водночас об'єми імпорту порівняно з 2007 році збільшились на 3,9% [10].

У географічній структурі експорту послуг перше місце належить, як і в структурі експорту товарів, країнам СНД (40,0% від загального обсягу), друге - країнам Європи (30,5%), і третє - країнам Азії (12,1%). Більше половини (51,1%) обсягу імпорту послуг припадає на країни Європи. Другу позицію за обсягом імпорту послуг (20,1%) займають країни Азії, а імпорт з країн СНД становить 15,1% від загального імпорту (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Зовнішня торгівля України послугами по регіонах світу за 2009 рік

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	тис.дол. США	у % до 2008р.	у % до загального обсягу	тис.дол. США	у % до 2008р.	у % до загального обсягу
Усього	9520757,3	81,1	100,0	5168803,6	79,9	100,0	4351953,7
Країни СНД	3808748,8	89,7	40,0	779572,1	73,7	15,1	3029176,7
Європа	2906184,0	69,6	30,5	2641811,3	75,7	51,1	264372,7
Азія	1154540,3	83,6	12,1	1037237,8	89,7	20,1	117302,6
Африка	163853,0	80,7	1,7	42922,5	49,3	0,8	120930,5
Америка	1096132,2	87,9	11,5	449711,0	78,9	8,7	646421,2
Австралія і Океанія	31321,6	118,8	0,3	7131,1	144,4	0,1	24190,4
Інші	359977,4	77,9	3,8	210417,9	206,4	4,1	149559,6

Основу експорту послуг в Україні у 2009 році становили транспортні послуги (65,7%), але їх обсяг зменшився на 18,1% порівняно з попереднім роком. Різні ділові, професійні та технічні послуги - друга за обсягом складова українського експорту послуг, становлять 12,7% від загального експорту і 78,5% від обсягу попереднього року. Послуги з ремонту становлять 4,5% від загального експорту послуг. Обсяг цієї групи послуг збільшився порівняно з попереднім роком на 7,0% (табл.2.4).

Таблиця 2.4

Структура зовнішньої торгівлі послугами за 2009 рік

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	тис.дол. США	у % до загального обсягу, розділу, підрозділу	у % до 2008р.	тис.дол. США	у % до загального обсягу, розділу, підрозділу	у % до 2008р.
Усього	9520757,3	100,0	81,1	5168803,6	100,0	79,9	4351953,7
Транспортні послуги	6256533,2	65,7	81,9	981112,3	19,0	59,2	5275420,9
Подорожі	298260,9	3,1	60,5	282468,5	5,5	66,3	15792,4
Послуги зв'язку	320513,6	3,4	96,9	152058,7	2,9	105,9	168454,9
Будівельні послуги	123128,5	1,3	93,9	157800,7	3,1	148,3	-34672,2
Страхові послуги	80186,5	0,8	41,9	124089,7	2,4	66,7	-43903,2
Фінансові послуги	369934,5	3,9	76,0	1318907,0	25,5	90,0	-948972,5
Комп'ютерні послуги	277929,8	2,9	102,8	156468,4	3,0	66,0	121461,4
Роялті та лiцензiйнi послуги	14589,2	0,2	36,9	250053,3	4,8	87,1	-235464,1
Iншi ділові послуги	94984,3	1,0	68,1	156841,1	3,0	97,4	-61856,8
Різні ділові, професійні та технічні послуги	1210188,1	12,7	78,5	884656,6	17,1	78,8	325531,5
Послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку	30769,8	0,3	60,9	143481,1	2,8	78,1	-112711,3
Державні послуги, які не віднесені до інших категорій	14904,5	0,2	335,0	515579,6	10,0	112,9	-500675,1
Послуги з ремонту	428834,4	4,5	100,7	45286,6	0,9	129,6	383547,8



Товарна структура імпорту послугу 2009 році мала наступний вигляд: найбільшою за обсягом (25,5%) групою послуг є фінансові послуги. У 2009 р. вони становили 90,0% від попереднього року. 19,0% від загального обсягу імпорту становили транспортні послуги. Їх обсяг зменшився на 40,8% порівняно з попереднім роком. 17,1% від загального обсягу імпорту становили різні ділові, професійні та технічні послуги, тобто 78,8% від обсягу попереднього року.

Серед найбільшої за об'ємом групи експорту послуг - транспортних послуг трубопровідному транспорту належить 33,4% від загального обсягу перевезень; морському - 20,2%; залізничному транспорту - 19,7 %; повітряному транспорту - 17,7%; іншим видам транспорту - 9,2%.

Водночас, у структурі імпорту транспортних послуг залізничному транспорту належить 42,5% від загального обсягу перевезень; повітряному - 34,0%; морському транспорту - 13,0%; трубопровідному транспорту - 0,2%; іншим видам транспорту - 10,3%.

Серед країн СНД, які є найбільшим експортним партнером України, найбільша частка експорту послуг у загальному обсязі належить Російській Федерації (36,1%). Значними торгівельними партнерами також є Казахстан, Білорусь та Туркменістан.

Перше місце за обсягом імпорту послуг з Європи належить Великій Британії (24,8%). Важливими партнерами також є Німеччина, Франція та Австрія.

Отже, на відміну від торговельного балансу товарів, сальдо балансу послуг за 2009 рік є додатнім і складає 4352,0 млн. дол. США, хоча спостерігалось падіння обсягів експорту та імпорту послуг за всіма регіонами світу, окрім Австралії та Океанії, порівняно з попереднім роком. Країни СНД виявились найважливішим експортним партнером України, а найважливішим імпортним - країни Європи. У структурі зовнішньої торгівлі послугами 65,7% обсягів експорту належить транспортним послугам, а 25,5% імпорту - фінансовим послугам [10].

В Україні за 2010 року експорт товарів склав 18 млрд 769 млн доларів, імпорт - 20 млрд 869,3 млн доларів, від'ємне сальдо становить 2 млрд 100,3 млн доларів, повідомляє Державний комітет статистики. Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 200 країн світу.

Обсяги експорту до країн СНД становили 35,1% від загального обсягу експорту, Азії - 27,8%, Європи - 25,8% (у т.ч. до країн Європейського Союзу - 24,2%), Африки - 6,8%, Америки - 4,3%, Австралії і Океанії - 0,1%.

Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації - 24,9% від загального обсягу експорту, Туреччини - 6,6%, Італії - 4,6%, Білорусі - 3,5%, Польщі - 3,2%, Німеччини - 3,1%, Індії - 2,9%.

Збільшився експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Італії - на 89,7%, Польщі - на 71,8%, Російської Федерації - на 68,2%, Туреччини - на 56,8%, Білорусі - на 40,7%, Німеччини - на 37,8%, Індії - на 25,6%.

У травні 2010 року експорт товарів збільшився порівняно з травнем 2009 року на 44,7% і становив 4 млрд 211,5 млн доларів, імпорт збільшився на 38,1% та становив 4 млрд 425,5 млн доларів. Від'ємне сальдо у травні 2010році становило 214 млн доларів (за травень 2009 року також від'ємне - 293,7 млн доларів).

2.3 Перспективи розвитку міжнародної торгівлі України з іншими країнами

Для того, щоб об'єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб'єктивні (нехай і об'єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва [23, с. 245].

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від'ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

У цьому зв'язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування [30, с. 262].

Фактори вторинного порядку пов'язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Поліпшення ситуації на національних та закордонних ринках для вітчизняних виробників пов'язано із використання сучасних видів пакування, зручної та герметичної тари. Передусім ідеться про паровакуумне пакування у скляних банках, яке, хоча і підвищило вартість продукції, користується популярністю в покупців. Поліпшилися менеджмент та маркетингова робота, реклама, розширюється представництво вітчизняних аграрних виробників на ярмарках та виставках в Україні й за кордоном [20, с. 245].

Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю спеціалізації виробництва. Для відкритих економічних систем перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки.

Розвиток дії первинних факторів відбувається за рахунок іноземних інвестицій, а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки.

Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі ідеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об'єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей.

За допомогою зазначеного підходу необхідно подолати таку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої кількості галузей.

Відомо, що в структурі імпорту домінують газ, нафта і нафтопродукти, які ввозяться переважно з країн СНД. Це пояснюється не тільки енергоємністю вітчизняного виробника, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів некритичного характеру є значною мірою лімітованим [35, с. 138].

Експорт України є типовим для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей - металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс[35, с. 141].

Відтак перспективна модель національної спеціалізації повинна враховувати завдання соціального поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов'язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійно стійких матеріалів, засобів зв'язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України.

Вирішальними умовами розширення участі України в системі міжнародних економічних відносин є рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості, а також розвиненість і структура зовнішньоекономічних контактів, здатність відповідати постійно мінливим умовам міжнародного господарського життя. У нових умовах необхідно забезпечити органічне розширення російської участі в системі міжнародних економічних відносин і більш повне використання можливостей міжнародного поділу праці для рішення як внутрішніх задач країни, так і проблем удосконалювання її зовнішньоекономічних зв'язків [49].

Інтеграція України до світового економічного простору відбувається під впливом суперечливих тенденцій формування глобальної системи господарювання. Зростає взаємозалежність національних господарств, підвищується роль зовнішньої торгівлі в економічному поступі країн, загострюється національна та глобальна конкуренція. За цих умов виникає нагальна потреба розробки оптимальної стратегії входження України в складну сукупність світових господарських процесів з метою адаптації національних регуляторних механізмів до реального процесу світової глобалізації. Така стратегія має ґрунтуватися на активній виваженій державній політиці щодо реформування національної економіки в цілому та зовнішньоекономічної сфери зокрема.

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище поглиблених міжнародних економічних відносин країн, що дозволяє не лише розвивати міжнародні економічні зв'язки, а й сприяє розвитку економіки окремої держави [49].

Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань наступні:

відсутність досвіду державності,

нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів,

нерозвиненість ринкових відносин,

інерція погіршення економічного стану,

запас соціальної витримки населення, який виснажується,

розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня,

конкурентність щодо аналогічних інтересів країн східної Європи [35, с. 254].

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські звязки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції України: політичне визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства, перегляд існуючої практики політичних зв'язків з державами колишнього СРСР, пряма участь в у регіональних і глобальних політичних процесах, формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментаріїв його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету, оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення, оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності, запровадженню національної грошової одиниці з включенням її до системи міжнародних розрахунків, розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України, формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти, розвиток контактів з українцями, що проживають за межами України [25].

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації), розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем [35, с. 136].

Сучасній економіці нашої держави притаманний ряд негативних характеристик які виступають як фактори що зашкоджують інтеграції України, а саме:

велика питома вага фізично та морально застарілого обладнання в складі основних виробничих фондів (понад 60%), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки і, насамперед, її базових галузей;

диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних та кабельних виробах; продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише на половину, відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо);

незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі, питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинутих країнах вона досягає 50-60%) [35, с. 138].

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників:

усунення дискримінації та барєрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва;

стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва;

забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

створення умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

На даний момент ні одна цивілізована країна не може відокремитися від інших країн та не приймати участь у міжнародних економічних відносинах. Україна також не виняток. Вона посідає певне місце у світовому економічному співробітництві.

Оскільки Німеччина - це провідна економічна держава Європи, третя індустріальна держава світу, яка за обсягом промислового виробництва поступається лише США і Японії, великий інтерес викликають аспекти зовнішньоекономічних відносин саме між Україною та Німеччиною. Крім того, ФРН залишається одним із найбільших зовнішньоекономічних партнерів України - офіційно другим після РФ. Тому подальший розвиток торговельних, інвестиційних та виробничих зв'язків з цією країною є економічно привабливим для української економіки.

В Україну Німеччина імпортує машинобудівну продукцію, автомобілі, хімічну продукцію, метали та вироби з металу, продукти харчування, текстиль.

У 2009 році торгівля послугами між Україною та Німеччиною склала 737 млн. дол. США, що на 30,3% менше ніж у 2008 році. При цьому імпорт становив 376 млн. дол. США, а експорт 361 млн. дол. США. Експорт послуг з України в Німеччину зменшився на 172 млн. дол. США, а імпорт послуг в Україну зменшився на 150 млн. дол. США.

У 2009 року основними традиційними статтями українського експорту послуг до ФРН були транспортні - 55 % та різні ділові, професійні - 24 %.У зальному обсягу імпорту послуг з ФРН до України найбільш питому вагу склали: різні ділові, професійні та технічні - 21 %, фінансові - 17 %, транспортні - 12 %, страхові - 11 %, будівельні - 10 %, послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку - 6 %, державні послуги, які не вiднесенi до інших категорій - 6 % [3].

Можна сказати, що зовнішньоекономічні зв'язки між Україною та Німеччиною є досить успішними. З кожним роком торговельні відносини, інвестиційні, а також відносини щодо спільного підприємництва набирають все більших обертів. Та, на жаль, існують і певні проблеми, які гальмують їх розвиток між Україною і Німеччиною, які потребують вирішення. Для розвитку німецько-українського співробітництва, зокрема для стимулювання надходження німецьких інвестицій та просування продукції українських виробників на ринок Німеччини, на наш погляд, необхідно: підвищити конкурентоздатність українських експортних товарів за допомогою модернізації діючих або запровадження нових виробництв та приведення у відповідність українських товарів до світових стандартів якості; забезпечити захист іноземних інвесторів від фінансових ризиків; вирішити питання щодо вчасного відшкодування податку на додану вартість українським експортерам продукції, підтримувати розвиток спільних підприємств.

Досить стрімко розвиваються відносини між Україною і Китаєм. У рамках посилення дипломатичної присутності України в КНР наразі опрацьовується питання відкриття Генерального консульства України у м.Гуанчжоу (адміністративний центр провінції Гуандун).

За інформацією Держкомстату України, у 2009 р. обсяги двосторонньої торгівлі товарами скоротилися на 33,43 % у порівнянні з 2008 р. і склали 4,17 млрд. дол. США. У зазначеному періоді український експорт становив 1,43 млрд. дол. США (збільшення в 2,62 рази порівняно з 2008 р.), а імпорт - 2,73 млрд. дол. США (падіння на 51,2 % відносно 2008 р.). Від'ємне сальдо України у торгівлі з КНР у 2009 р. склало 1,3 млрд. дол. США. Порівняльні дані українсько-китайської торгівлі в 2000-2009 рр. у млн. дол. США наведено на графіку.

У структурі експорту до КНР серед товарних позицій переважали недорогоцінні метали і вироби з них (в основному, чорні метали), мінеральні продукти (руди, шлаки, і сажа), машини, обладнання і механізми (реактори ядерні, котли, обладнання і механічні пристрої, їх частини).

Основні товари імпорту з КНР - машини, обладнання і механізми, текстиль і текстильні вироби, електротехнічне обладнання, звукозаписуюча і звуковідтворювальна апаратура, взуття, головні убори, парасольки.

За українськими статистичними даними, в січні-червні 2010 р. товарообіг між Україною та КНР (товари) збільшився у порівнянні з аналогічним періодом 2009 р. на 22,3% й досяг 2,34 млрд.дол.США. При цьому український експорт становив 495,59 млн.дол.США (зменшення на 39,2% відносно січня-червня 2009 р.), імпорт - 1,84 млрд.дол.США (збільшення у 1,7 рази порівняно з січнем-червнем минулого року). Від'ємне сальдо в торгівлі України з КНР за перші шість місяців 2010 р. склало 1,35 млрд.дол.США.

Головним механізмом координації співпраці в ТЕС є Міжурядова українсько-китайська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва (у квітні 2010 р. Головою української частини Комісії було призначено Першого віце-прем'єр-міністра України А.Клюєва). 19 серпня 2010 р. сторонами проведене Одинадцяте засідання двосторонньої міжурядової комісії з питань ТЕС, в ході якого були розглянуті актуальні питання активізації двостороннього торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва.

Українська сторона виступила ініціатором підвищення статусу комісії до міждержавної та підвищення рівня головування з китайської сторони до Віце-прем'єр-міністра. Згадана пропозиція знайшла підтримку китайської сторони.

У ході державного візиту Президента України В. Ф. Януковича до КНР 2-5 вересня 2010 р., зокрема, під час його зустрічі з Віце-прем'єром Держради КНР Чжан Децзяном, останній повідомив про попередню готовність очолити китайську комісію у новому більш високому форматі.

Завершуючи другий розділ, можна зробити висновок, що хоча Україна і володіє досить значним торгівельним потенціалом, в останні роки структура міжнародної торгівлі України розвивалась нерівномірно. Така динаміка пояснюється комплексним впливом внутрішніх та зовнішніх економічних, політичних та інших факторів.



РОЗДІЛ III. Шляхи удосконалення державного регулювання

3.1 Національний рівень регулювання міжнародної торгівлі

Національний рівень регулювання міжнародної торгівлі виокремлено внаслідок існування державно-оформлених національних господарств, країн, уряди яких спрямовують свою діяльність на досягнення національних інтересів -- політичних, ідеологічних, економічних, військових, соціальних, релігійних тощо. Система інтересів визначає сутність і конкретний зміст як внутрішньої, так і зовнішньої політики уряду.

Сучасна система національних форм регулювання зовнішньої торгівлі являє собою доволі складну сукупність контролюючих, регулюючих і стимулюючих заходів, які можна класифікувати за такими критеріями: місце виникнення (застосування) регулюючих оптимізаційних заходів; походження інструментів регулювання; об'єкт регулювання (експорт або імпорт); характер впливу на об'єкт регулювання.

За місцем виникнення інструменти регулювання міжнародної торгівлі поділяються на три основні групи: превентивне правове регулювання, прикордонне регулювання та заходи з обмеження продажу і споживання іноземних товарів . Валютно-кредитне регулювання стосується всіх стадій здійснення експортно-імпортної угоди. Така система діє цілеспрямовано: обмеження передбачаються в міжнародних угодах і національних правових нормах, імпортні обмеження зустрічають товар на кордоні і супроводжують його на всьому шляху до кінцевого споживача. Ці заходи обмежують конкурентоспроможність іноземних товарів на кожному з етапів імпортної угоди (домовленість -- ввезення -- платіж -- продаж усередині країни -- споживання). На будь-якому з цих етапів імпорт може бути об'єктом одночасного впливу кількох інструментів, тобто регулювання імпорту має кумулятивний ефект.

За походженням інструменти регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на тарифні та нетарифні. До тарифних належать: мито та його види, структура митного тарифу, методи визначення країни походження товару та митної вартості, товарна класифікація тарифу. Нетарифні обмеження -- це велика група адміні...