Структура експорту і імпорту товарів: стан і перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Введення

Україна, як і будь-яка країна світу не забезпечена усіма факторами виробництва, тому їй необхідно деякі товари і послуги купувати у інших країн для забезпечення внутрішнього попиту, а також для розвитку своєї економіки.

Міжнародна торгівля - основна форма міжнародних економічних відносин, оскільки включає торгівлю не тільки товарами в речовинному розумінні цієї категорії, але і найрізноманітнішими послугами.

Сьогодні жодна з країн не може успішно розвиватися без налагодження зовнішньоекономічних зв'язків. А для нових індустріальних країн зовнішня торгівля стала визначальним фактором економічного зростання. В сучасних умовах її значення для кожної з країн світового співтовариства важко переоцінити, адже економічний успіх в сучасному високоінтегрованому світі не мислимий без активної участі в міжнародних торгових зв'язках. Практика показує, що ще жодній країні не вдалося створити здорову у всіх аспектах економіку, ізолювавшись від світової економічної системи. Саме міжнародна торгівля є основною формою зв'язку між національними товаровиробниками різних країн, формуючи їх економічну взаємозалежність.

Країни-учасниці торговельно-економічних блоків, розуміючи складність і суперечливість сучасної ситуації на світовому ринку, прагнуть відшукати шляхи для позитивного вирішення наявних проблем і протиріч.

На підставі цього можна зробити висновок про те, що вивчення міжнародної торгівлі у системі світового господарства є дуже важливою та актуальною темою дослідження.

Світова торгівля знаходиться в центрі уваги економічної науки з часів Адама Сміта та Давида Рікардо, які розробили перші теорії міжнародної торгівлі. Проте ще й сьогодні тривають гострі дискусії щодо ефективного управління участю країни у світовій торгівлі.

Метою курсової роботи є визначення структури експорту і імпорту товарів: стан і перспективи розвитку.

Для досягнення заданої мети дослідження потрібно визначити ряд завдань:

- вивчення сутності міжнародної торгівлі;

- проаналізувати теоретичні аспекти понять експорту і імпорту;

- розглянути методи регулювання міжнародної торгівлі;

- дослідити факторні передумови міжнародної торгівлі в Україні;

- проаналізувати динаміку експорту і імпорту товарів в Україні;

- дослідити перспективи і напрямки удосконалення експортно-імпортного потенціалу України;

- розглянути переваги України для розвитку міжнародної торгівлі.

Об'єктом дослідження є міжнародна торгівля України, а предметом - система економічних відносин, що виникають в Україні з приводу експорту та імпорту товарів і послуг.

1. Теоретичні основи експорту і імпорту у міжнародній торгівлі

міжнародний торгівля експорт імпорт

1.1 Сутність міжнародній торгівлі та її етапи

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів [3, c. 14].

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах [23, c. 25].

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена [23, c. 30].

Mожна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І - початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

II - друга половина XIX ст. - початок Першої світової війни (1914р.);

III -період між двома світовими війнами (1914-1939рр.);

IV - повоєнний (50-60-ті роки);

V - сучасний (з початку 70-х років).

Перший етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищні чинники:

- залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообмін» прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою);

- революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою);

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade - вільна торгівля) - свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритредерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон.

Другий етап характеризується такими основними середовищ ними чинниками:

- науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);

- подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 p.; завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. - у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку.

Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні [26, c. 126].

За останнє десятиріччя цього етапу (1904-1914 pp.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється - із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані.

Третій етап деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914- 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920-1921 pp. та 1929-1933 pp., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

- довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;

- значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріальне розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889- 1913 pp.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 рази меншим, ніж у 1913 p.);

- незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту);

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків

Четвертий етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» - саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників:

- посилення двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;

- розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни;

- початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги - міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947р.; Бенілюкс - економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація вільної торгівлі - торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) - державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків [10, c. 231].

П'ятий етап - Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:

- конкуренції двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

- глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).

Кожному із зазначених вище п'яти етапів розвитку міжнародної торгівлі притаманні:

- певні середовищні чинники розвитку;

- особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств;

- пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було похитнуто. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентоздатності. У той же період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі по конкурентоздатності. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.

Поки розвиваються країни в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни», зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються [23, c. 27].

1.2 Теоретичні аспекти понять експорт і імпорт

Експорт товарів - це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі.

Обсяги експорту визначають обсяги імпорту. За відсутності інших форм співробітництва у довгостроковій перспективі, обсяги імпорту мають дорівнювати величині експорту. Точніше, можливі коливання двох показників, які за результатами отриманого року можуть впливати на збільшення або зменшення зовнішньої заборгованості країни, або, навпаки, її кредитних активів. Але зростання значення інших сфер міжнародних послуг, передусім валютно-фінансових форм міжнародної економічної діяльності, веде до більшої незалежності імпорту товарів від їх експорту і до перенесення такої «незалежності» на інші види господарської діяльності, результатом яких є приплив грошей, валютно-фінансових активів усередину країни [5, c. 150].

Відносний (стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи негативне сальдо товарної торгівлі, може «гаситись» торгівлею послугами ( як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід), припливом капіталів ( як, наприклад, у багатьох країнах Центральної та Східної Європи в 90-х роках, та іншими засобами.

Потужна експортна база визначає й умови валютно-фінансового співробітництва, стабільності монетарного сектору країни. ( Наприклад, твердість німецької марки, довіра до неї у світі в останні десятиліття 20 ст. Значною мірою завдячувала експортному потенціалу ФРН. Німеччина тривалий час посідала чільне місце в списку провідних світових експортів ) І навпаки, слабкі експортні можливості, неспроможність країни «покрити» вивозом свої потреби в іноземних товарах спричинять свої негаразди, девальвацію національної валюти, що повною мірою відчула на собі Україна в першій половині 90-х років.

Але й сам експорт є об'єктом впливу з боку інших форм міжнародного співробітництва. На експорт впливає факторний розподіл, міжнародний фінансовий клімат [8, c. 52].

Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. Легко бачити, що для України характерним є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. ЇЇ виготовлення супроводжується надмірними навантаженнями на навколишнє середовище. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче приведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперацій та поділу праці, її перетворення на макросуб'єкти допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України, та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях. (адже основу експортного потенціалу України становить Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація - продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та праце місткі види виробництва) [23, c. 14].

Експортна політика, як у масштабах країни, так і на фірмовому рівні, нерозривно пов'язана з широким спектром регулюючих, управлінських заходів. Кожною державою проводиться політика підтримки вітчизняного товаровиробника.

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

- стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнічної продукції;

- сприяння модернізації та технічному переозброєнню експортна орієнтованих виробничих потужностей;

- оптимізація національного правового та нормативно-інституціїного режиму здійснення експортних операцій;

- удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

- налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

- забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведені судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів (Арбітраж - спосіб розв'язання спорів, коли обидві сторони звертаються до суддів -арбітрів);

- забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

- стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортна орієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;

- вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання [11, c. 16].

Імпорт товарів - це купівля та ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації на внутрішньому ринку та використання на території країни.

Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, низку додаткових переваг та можливостей. Це зокрема:

- доступ до дешевих та більш якісних товарів готових виробів, сировинних та інших матеріалів та комплектуючих деталей;

- наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;

- зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території;

- налагодження сталих виробничих зв'язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;

- розвиток технології завдяки поширенню ввезення науково містких товарів.

Основними видами українського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.

Україна в значних обсягах імпортує паливно-енергетичні ресурси, що передусім пов'язано з неефективністю енергоспоживання в країні. Крім того, по номенклатурі вітчизняного імпорту позначається відставання з ряду важливих напрямків НТП та промислового розвитку [15, c. 68].

Можна визначити основні напрямки оптимізації імпорту в Україні в такому переліку заходів та регулюючих методик:

- проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

- перехід на використання альтернативних імпортних енергоносіїв сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану, вугільних шарів, етилового спирту ( його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру), доцільним є переведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;

- збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промислових родовищ;

- поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживацькими властивостями та користуються високим попитом;

- обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися лише переходять на шлях ринкової діяльності ( не піднімаючи цієї концепції непродуктивним захистом підприємств з неефективним менеджментом);

- запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;

- розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв ( з урахуванням того, що магістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все-сам”);

- стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об'єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів [12, c. 39].

1.3 Нетарифні обмеження міжнародної торгівлі

Україна відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою передбачених у законах України актів тарифного та нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції.

До завдань державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід віднести: захист економічних інтересів України та законних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення найсприятливіших умов для інтеграції української економіки та системи міжнародного поділу праці; створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне та нетарифне регулювання [23, c. 97].

Тариф - не єдиний метод здійснення торгової політики. Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень -нетарифні. Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами, їх нараховується понад 800.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються COT. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита) [7, c. 123].

Митна політика - це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Митна політика має на меті захист національних інтересів та економічної безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного міжнародного співробітництва з іншими країнами при застосуванні норм міжнародного права та загальновизнаних принципів такого співробітництва.

Митне регулювання - регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

Мито - це специфічний непрямий податок, який накладається на товари, що перетинають митний кордон держави.

Розрізняють такі види мита:

1. За способом нарахування: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом); специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів); комбіноване (поєднує обидва вищезгадані види митного обкладання).

2. За впливом: номінальне та реальне (враховує світові та внутрішні ціни).

3. За напрямком руху: вивізне (сплачується при експорті товарів) та ввізне (сплачується при імпорті товарів).

4. За принципами обмеження: антидемпінгове (застосовується, коли на митну територію держави ввозять товари за цінами значно нижчими від їх конкурентних цін у країнах експорту за умови створення загрози завдання збитків вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих з імпортованими товарів); спеціальне (застосовується в якості захисного тоді, коли на територію держави ввозиться така кількість товару, що виникає загроза завдання шкоди вітчизняним виробникам таких або аналогічних товарів) та компенсаційне (пов'язане із використанням субсидій при експорті товарів).

5. За терміном дії: постійне (залишається незмінним протягом тривалого часу) і сезонне (встановлюється на певний період часу, має протекціоністський характер).

6. За походженням: автономне (держава самостійно встановлює та змінює) та конвенційне (договірне, встановлюється внаслідок утворення митного союзу чи угод з іншими країнами) [23, c. 28].

Сутність нетарифного регулювання полягає в забезпеченні належного захисту як інтересів держави, так і окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Найважливішими заходами нетарифного регулювання є ліцензування, квотування, реєстрація контрактів, дозволи міністерств і відомств, що мають необхідні повноваження щодо видачі таких дозволів на відповідні товари.

До інструментів кількісного регулювання експорту та імпорту належать квотування та ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (наприклад, Словаччина установила для українських виробників із квітня 2003 р. до квітня 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію). Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції [22, c. 113].

За напрямом дії квоти поділяються на:

- експортні, котрі вводяться урядом країни для запобігання вивезенню дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати дорогоцінних металів, дорогоцінні і напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

- імпортні квоти, що вводяться урядом країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни, як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.

Економічні наслідки введення квот полягають у такому:

- квоти є більш ефективним, ніж тарифи інструментом обмеження імпорту, їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що, в свою чергу, збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;

- квоти являють собою абсолютну величину і є негнучкими відносно ціни товару;

- вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно вимагають прийняття відповідного законодавства);

- квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продукції; стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають).

Експортна (імпортна) квота - це гранична кількість визначеної категорії товарів, які дозволено експортувати (імпортувати) протягом певного періоду, що визначається у натуральних вартісних одиницях.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за ними не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот з товару: глобальні (встановлюються без зазначення конкретних країн-експортерів або країн-імпортерів); групові (встановлюються з зазначенням ряду конкретних країн-експортерів або країн-імпортерів); індивідуальні (встановлюються із зазначенням конкретної країни, в яку він експортується або з якої імпортується) [16, c. 228].

Ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства.

Експортна (імпортна) ліцензія - це оформлене належним чином право на експорт (імпорт) протягом певного встановленого терміну визначених товарів або валюти з метою інвестицій та кредитування [23, c. 117].

В Україні існують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та (або) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів);

- разова (індивідуальна) - це одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший від необхідного для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита індивідуальна - це дозвіл на експорт (імпорт) товарів протягом визначеного терміну (але не менше одного місяця) з визначенням загального обсягу товарів [15, c. 63].

"Добровільне" обмеження експорту (ДОЕ) - це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна.спонукає свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій експорт.

Приводом для ДОЕ звичайно слугують заяви національних товаровиробників про те, що ввезення того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний, тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивезення певного товару. Угода підписується під тиском імпортера, і тому "добровільність" є поняттям відносним.

У цілому економічний ефект від введення "добровільних" експортних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів із країн, що не наклали "добровільних" обмежень на свій експорт [7, c. 131].

До кількісних обмежень також можна віднести такі заходи, як збільшення кількості необхідної документації, посилення вимог до якості лакування та маркування; ветеринарний, санітарно-епідеміологічний, екологічний, гемологічний контроль.

Державне регулювання міжнародної торгівлі не лише визначає порядок переміщення товарів і послуг, але і забезпечує економічні інтереси та безпеку держави.

Окрім того, державне регулювання повинне мати на меті поглиблення міжнародної торгівлі України шляхом її інтеграції у світове господарство. Економічна інтеграція сприяє зростанню інвестицій в економіку країн-членів об'єднання з внутрішніх та зовнішніх джерел, допомагає лібералізувати торговельні відносини між цими країнами, усуваючи перешкоди в торгівлі деякими товарами. Така активізація інвестиційного процесу зумовлюється структурними змінами в виробництві та споживанні, внутрішньою та зовнішньою економією на масштабах виробництва, а також зростанням доходу та реального попиту [16, c. 220].

2. Структура та стан експорту і імпорту України

2.1 Факторні передумови міжнародної торгівлі в Україні

Для того, щоб об'єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб'єктивні (нехай і об'єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва.

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від'ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

У цьому зв'язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування.

Фактори вторинного порядку пов'язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Поліпшення ситуації на національних та закордонних ринках для вітчизняних виробників пов'язано із використання сучасних видів пакування, зручної та герметичної тари. Передусім ідеться про паровакуумне пакування у скляних банках, яке, хоча і підвищило вартість продукції, користується популярністю в покупців. Поліпшилися менеджмент та маркетингова робота, реклама, розширюється представництво вітчизняних аграрних виробників на ярмарках та виставках в Україні й за кордоном [4, c. 12].

Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю спеціалізації виробництва. Для відкритих економічних систем перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки.

Розвиток дії первинних факторів відбувається за рахунок іноземних інвестицій, а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки.

Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі ідеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об'єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей.

За допомогою зазначеного підходу необхідно подолати таку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої кількості галузей.

Відомо, що в структурі імпорту домінують газ, нафта і нафтопродукти, які ввозяться переважно з країн СНД. Це пояснюється не тільки енергоємністю вітчизняного виробника, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів некритичного характеру є значною мірою лімітованим [11, c.83].

Експорт України є типовим для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей - металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс.

Відтак перспективна модель національної спеціалізації повинна враховувати завдання соціального поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов'язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійне стійких матеріалів, засобів зв'язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України.

Вирішальними умовами розширення участі України в системі міжнародних економічних відносин є рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості, а також розвиненість і структура зовнішньоекономічних контактів, здатність відповідати постійно мінливим умовам міжнародного господарського життя. У нових умовах необхідно забезпечити органічне розширення російської участі в системі міжнародних економічних відносин і більш повне використання можливостей міжнародного поділу праці для рішення як внутрішніх задач країни, так і проблем удосконалювання її зовнішньоекономічних зв'язків [12, c. 111].

2.2 Динаміка експорту товарів в Україні

Оскільки міжнародна торгівля є взаємною економічною залежністю виробників товарів і послуг та споживачів з різних країн, тому варто дослідити міжнародну торгівлю України.

Для детальної характеристики даної тенденції варто розглянути темпи приросту експорту та імпорту товарів і послуг.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 2.1 Динаміка темпів приросту експорту-імпорту товарів і послуг України за 2006-2009 роки

Сукупний зовнішньоторговельний оборот протягом 2006-2009 років зростає, причому як зовнішньоторговельний оборот товарів, так і послуг, проте варто порівняти експорт та імпорт товарів і послуг. Рис. 2.1 показує, що темпи приросту сумарного імпорту протягом 2006-2009 років перевищують сумарний експорт, за винятком 2006 року. Отже, можемо зробити висновок, що імпорт України досить швидко зростає порівняно з експортом, що може призвести до негативного сальдо з тенденцією до зростання, що в свою чергу спричинить залежність України від імпортованої продукції. Основним чинником збільшення обсягів імпортних операцій стало активне розширення як споживчого, так і інвестиційного внутрішнього попиту [27].

Темпи зростання експорту та імпорту товарів не дають змоги оцінити сальдо зовнішньоторговельного балансу, тобто чи переважає експорт над імпортом чи навпаки.

Вище ми зазначили, що починаючи з 2008 року спостерігається негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, тобто імпорт товарів і послуг став переважати їх експорт. Варто розглянути конкретно цю ситуацію, перш за все, розпочнемо з експорту товарів, пізніше експорту послуг.

Рис 2.2 Експорт товарів і послуг України за 2005-2009 роки

З рис. 2.2 бачимо, що протягом 2005-2009 років збільшувались як обсяги експорту товарів, так і послуг. Експорт послуг України займає невелику частку у загальному її експорті. Проте обсяги експорту послуг України займають невелику частку у загальному її експорті, порівнюючи з обсягом експорту товарів, що показує, що Україна більше спеціалізується на товарах, ніж на послугах. Тому слід розглянути товарну структуру експорту України.

Розглядаючи товарну структуру експорту України за 2005-2009 роки (див. додаток А) бачимо, що найбільшу частину експорту становлять мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, недорогоцінні метали, механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання, транспортні засоби та шляхове обладнання [15, c. 127].

Дана таблиця дала змогу зрозуміти, які саме товари Україна найбільше експортує протягом даного періоду, проте варто розглянути вартісні показники експорту за 2008-2009 роки, щоб оцінити, обсяги, яких товарів Україна за останні два роки збільшує для експорту варто розглянути наступну таблицю (див. додаток Б).

Можна помітити, що у 2009 році нарощуються обсяги експорту усіх зазначених у таблиці товарів за винятком продуктів рослинного походження, обсяги експорту яких зменшили на майже на 12%.

Загалом у 2008 році обсяги експорту товарів збільшилися на 12,1%, у 2009 - 28,4%, що зумовлено збільшенням вартісних обсягів експорту металургійної продукції, машинобудівної продукції та хімічної продукції.

В даній таблиці 2.1 наведені товари, які за 2009 рік значно збільшили обсяги експорту, що суттєво вплинуло на сумарний експорт. Як бачимо за 2008-2009 роки суттєво зросли вартісні обсяги експорту чорних металів (майже на третину), виробів з чорних металів, що було зумовлено зростанням експортних цін. Суттєво зросли обсяги експорту електричних машин та устаткування, залізничних (трамвайних) локомотивів, що забезпечили у 2009 році майже 60% приросту експорту машинобудування [27].

Таблиця 2.1 Динаміка експорту основних товарів України протягом 2006-2009 років

Назва товарів	Експорт, млн. дол. США	Темп зростання,%
	2007	2008	2009	2008	2009
Молоко та молочні продукти; яйця; мед	553,7	340,4	622,7	61,5	182,9
Зернові культури	1384,1	1354,2	763,7	97,9	56,4
Насіння і плоди олійних рослин	135,5	314,4	666,8	232,1	212,2
Продукція харчової промисловості	1291,7	1394,4	2056,2	108,0	147,5
Мінеральні продукти	4708,0	3871,8	4275,2	82,3	110,4
Електроенергія	178,2	281,7	386,3	158,1	137,1
Продукція хімічної промисловості	2990,2	3387,3	4047,2	113,4	119,5
Чорні метали	11486,0	13051,2	16743,8	114,0	128,3
Вироби з чорних металів	1852,0	2361,6	2912,5	127,8	123,3
Електричні машини і устаткування	917,3	1279,0	2238,2	139,5	175,0
Залізничні (трамвайні) локомотиви	965,0	1067,0	1840,2	110,7	172,5

Нарощування експорту продукції агропромислового комплексу здійснювалось за рахунок збільшення обсягів поставок насіння олійних культур, продукції харчової промисловості. Зростанню експорту продовольства також сприяло відновлення поставок молокопродуктів до Російської Федерації. Водночас, значно зменшилися у 2009 році порівняно з 2008 обсяги експортних поставок зернових, що пов'язано з низьким врожаєм у 2009 році та встановленням обмежень (експортних квот) на вивезення пшениці, жита, ячменю та кукурудзи.

Також суттєво збільшились вартісні обсяги продукції хімічної промисловості, третина приросту експорту цієї групи була забезпечена збільшенням поставок мінеральних добрив, вартісні обсяги яких зросли майже на третину. Більш ніж 35% експортованої продукції було спожито в країнах СНД, 28% - в країнах Європи, близько 20% - в країнах Азії.

У 2009 році вартісні обсяги експорту мінеральних продуктів суттєво зросли, в основному за рахунок підвищення цін на залізорудну сировину. Значне зниження експорту нафтопродуктів внаслідок скорочення обсягів переробки нафти на території України було компенсовано нарощуванням експорту електроенергії майже на третину.

Як ми вже зазначали, обсяги експорту товарів зростали як і обсяги експорту послуг протягом досліджуваного періоду (див. рис. 2.2), тому варто розглянути експорт послуг детально. Розглядаючи вартісні обсяги експорту послуг (див. додаток В) бачимо, що за 2009 рік спостерігається збільшення загального експорту послуг. Зростання експорту послуг було досягнуто, головним чином, завдяки збільшенню обсягів надання послуг за статтею «Подорожі» та транспортних послуг, також високими темпами зростав експорт фінансових послуг, послуг з маркетингу та реклами, комп'ютерних та інформаційних послуг, юридичних та бухгалтерських послуг. У 2009 році порівняно з 2008 роком спостерігалося зменшення вартісних обсягів експорту будівельних та страхових послуг.

Найбільшу частку у структурі експорті послуг за 2005-2009 роки становлять транспортні послуги, тому варто розглянути детально їх темпи зростання за видами транспорту.

Рис 2.3 Динаміка експорту транспортних послуг України за 2003-2007 роки

З даного рис. 2.3 видно, що протягом досліджуваного періоду обсяги експорту за усіма видами транспортних послуг помітно збільшуються. Найбільшу частку в експорті транспортних послуг становлять послуги трубопровідного транспорту, а найменшу - повітряного. Варто звернути увагу на зростання обсягів експорту послуг трубопровідного транспорту, адже, якщо спостерігається зростання у 2005-2008 роках (причому досить стрімке у 2006), то у 2009 році відбувається спад.

Отже, хоча експорт послуг займає невелику частку в скупному експорті порівняно з експортом товарів, проте суттєві темпи зростання експорту послуг свідчать про розвиток останніх.

Протягом зазначеного періоду також відбувалося прискорення темпів зростання експорту товарів основним чинником якого за останні роки було покращення кон'юнктури ринків чорних металів та вдала переорієнтація експортних поставок на нові ринки [27].

2.3 Динаміка імпорту товарів в Україні

Вище у розділі ми зазначили, що у 2008-2009 роках Україна характеризується негативним сальдо зовнішньоторговельного балансу, тому варто розглянути динаміку імпорту товарів і послуг за 2005-2009 роки.

Протягом досліджуваного періоду спостерігаємо нарощування як обсягів імпорту товарів, так і послуг, проте темпи приросту імпорту товарів є значно більшими від імпорту послуг, причому частка імпорту послуг у загальному імпорті є незначною, що очевидно з рис. 2.4. Високі темпи зростання імпорту були зумовлені, з одного боку, підвищенням доходів домогосподарств і відповідним зростанням обсягів їх кредитування, з іншого - підвищенням інвестиційного та проміжного попиту внаслідок поступового оновлення та розширення виробництва. Крім того, важливим чинником, що вплинув на підвищення вартісних обсягів імпорту, стало зростання цін на енергоносії [28].

...