Структура експорту і імпорту товарів: стан і перспективи розвитку

Рис 2.4 Динаміка імпорту товарів і послуг України протягом 2005-2009 років

У товарній структурі імпорту (див. додаток Г) найбільшу частку становлять мінеральні продукти, продукція хiмiчної промисловості, недорогоцінні метали, механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання, транспортні засоби та шляхове обладнання, тобто помічаємо, що ті групи товарів, які займають найбільшу частку у експорті товарів, домінують також і у імпорті товарів. Хоча, якщо у експорті вироби мистецтва займають невелику частку у сумарному обсязі експорті, то в імпорті вони відсутні.

Найбільший приріст обсягів імпорту товарів у 2009 році порівняно з 2008 (див. додаток Д) мають жири та олії, готові харчові продукти, деревина та вироби з деревини, дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали; транспортні засоби та шляхове обладнання. На противагу товарів, що мали зростаючі поставки імпорту, то група таких товарів як взуття, головні убори, парасольки мали зменшений обсяг імпорту у 2009 році порівняно з попереднім роком. Імпорт у 2009 році значною мірою зростав за рахунок збільшення поставок продукції машинобудування, мінеральних продуктів та продукції хімічної промисловості.

Таблиця 2.2 Динаміка експорту основних товарів України протягом 2007-2009 років

Назва товарів	Імпорт, млн. дол. США	Темп зростання,%
	2007	2008	2009	2008	2009
Мінеральні продукти	11567,8	13506,2	17280,4	116,8	127,9
- газ природний	3946,0	4769,4	6572,5	120,9	137,8
- кам'яне вугілля	714,3	760,6	1251,0	106,5	164,5
Продукція хiмiчної та пов'язаних з нею галузей промисловості	3097,9	3888,6	5316,5	125,6	136,7
у т. ч.- фармацевтична продукція	1043,9	1384,9	1931,3	132,7	139,5
Полімерні матеріали, пластмаси	1497,5	1988,9	2693,5	132,8	135,4
Електричні машини і устаткування	2290,5	2682,0	3135,1	117,1	116,9
Транспортні засоби та шляхове обладнання	3219,7	5147,1	8216,6	159,9	159,6
- наземні транспортні засоби, крім залізничних	3023,1	4898,3	7770,8	162,0	158,6
Прилади і апарати	490,0	676,7	980,8	138,1	145,0

Наведені товари у даній таблиці 2.2 найбільш вплинули на загальний обсяг імпорту, зокрема досить високі темпи зростання спостерігаємо у вартісних обсягах транспортних засобів та шляхового обладнання, наземних транспортних засобів, що не включать залізничні, приладів і апаратів.

Вартісні обсяги імпорту мінеральних продуктів у 2009 році збільшилися порівняно з 2008 роком на 31,7%, що було зумовлено головним чином підвищенням цін на імпортований природний газ на 37%. Це забезпечило майже половину приросту імпорту мінеральних продуктів в цілому [27].

Активне освоєння інвестицій підприємствами вітчизняної промисловості, а також розширення виробництва з комплектації машин та обладнання були основними чинниками зростання вартісних обсягів імпорту продукції машинобудування. Найшвидше зростав внутрішній попит на наземні транспортні засоби на 62% більше ніж у 2007 та на 58% більше у 2008, що забезпечило у 2009 році 47% приросту імпорту машинобудування в цілому, ще 44% приросту було отримано за рахунок двох інших груп: механічні машини та апарати та електричні машини. Найбільшим попитом в Україні користується машинобудівна продукція європейського виробництва: за 2009 рік з Європи надійшло 52,7% товарів цієї групи. Друге місце посідають країни Азії, на які припадає 23,1%.

Значне зростання обсягів імпорту продукції хімічної промисловості відбулось переважно за рахунок збільшення вартості поставок за двома групами: полімерні матеріали та вироби та фармацевтичні продукти. Основним постачальником товарів цієї групи на український ринок залишаються країни Європи.

Підвищення світових цін на метали у 2009 році з одного боку, та зростання виробництва машинобудівної продукції та будівництва - з іншого, спричинило нарощування обсягів імпорту металургійної продукції.

Розглянемо географічну структуру міжнародної торгівлі товарами за 2008-2009 роки, при цьому порівняємо в які країни Україна більше експортує товар і з яких імпортує.

Імпорт послуг протягом 2005-2009 років зростає (див. рис. 2.4), зокрема зростання імпорту послуг було забезпечено збільшенням витрат громадян України на два основних види послуг: транспортні та послуги з подорожуванням (див. додаток Е), що займають найбільші частки у загальному вартісному обсязі імпорту послуг. За умови посилення міжнародних інтеграційних процесів, зростання обсягів фінансування внутрішнього виробництва інвесторами-нерезидентами підвищився попит на послуги іноземних фінансових установ чи юридичних, бухгалтерських фірм, а також збільшились витрати на послуги за статтею «роялті та ліцензійні платежі».

Оскільки транспортні послуги займають значну частку у імпорті послуг, тому варто розглянути динаміку імпорту транспортних послуг за досліджуваний період.



Рис 2.5 Динаміка імпорту транспортних послуг України за 2003-2007 роки

Використовуючи рис. 2.5 можемо сказати, що темпи зростання обсягів імпорту за усіма видами транспортних послуг є досить значними, тобто протягом цього періоду відбувається нарощування вартісних обсягів усіх видів транспортних послуг. З даного рисунку можна побачити, що найбільшу частку у імпорті транспортних послуг становлять послуги залізничного транспорту, а найменшу - трубопровідного. Протягом 2005-2009 років імпорт як товарів, так і послуг помітно зріс, що зумовлено, з одного боку, підвищенням доходів домогосподарств і відповідним зростанням обсягів їх кредитування, з іншого - підвищенням інвестиційного та проміжного попиту внаслідок поступового оновлення та розширення виробництва.

У товарній структурі імпорту найбільшу частку становлять мінеральні продукти, продукція хiмiчної промисловості, недорогоцінні метали, механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання, транспортні засоби та шляхове обладнання.

Найбільшу частку у структурі імпорту послуг складають транспортні послуги, імпортні поставки яких помітно зросли протягом досліджуваного періоду [32].

3. Перспективи і напрямки удосконалення міжнародної торгівлі Україні

3.1 Перспективи розвитку міжнародної торгівлі України в умовах її інтеграції

Інтеграція України до світового економічного простору відбувається під впливом суперечливих тенденцій формування глобальної системи господарювання. Зростає взаємозалежність національних господарств, підвищується роль зовнішньої торгівлі в економічному поступі країн, загострюється національна та глобальна конкуренція. За цих умов виникає нагальна потреба розробки оптимальної стратегії входження України в складну сукупність світових господарських процесів з метою адаптації національних регуляторних механізмів до реального процесу світової глобалізації. Така стратегія має ґрунтуватися на активній виваженій державній політиці щодо реформування національної економіки в цілому та зовнішньоекономічної сфери зокрема.

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище поглиблених міжнародних економічних відносин країн, що дозволяє не лише розвивати міжнародні економічні зв'язки, а й сприяє розвитку економіки окремої держави [11, c. 187].

Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань наступні: відсутність досвіду державності, не розробленість політико-правових регуляторів та інструментів, нерозвиненість ринкових відносин, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримки населення, який виснажується, розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня, конкурентність щодо аналогічних інтересів країн східної Європи.

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські звязки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції України: політичне визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства, перегляд існуючої практики політичних зв'язків з державами колишнього СРСР, пряма участь в у регіональних і глобальних політичних процесах, формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарії його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету, оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення, оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності, запровадженню національної грошової одиниці з включенням її до системи міжнародних розрахунків, розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України, формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти, розвиток контактів з українцями, що проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації), розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем [15, c. 38].

Сучасній економіці нашої держави притаманний ряд негативних характеристик які виступають як фактори що зашкоджують інтеграції України, а саме:

- велика питома вага фізично та морально застарілого обладнання в складі основних виробничих фондів (понад 60%), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки і, насамперед, її базових галузей;

- диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних та кабельних виробах; продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише на половину, відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо);

- незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі, питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинутих країнах вона досягає 50-60%).

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників:

- усунення дискримінації та барєрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва;

- стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

- динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва;

- забезпечення достатнього рівня конкуренції [18, c. 347].

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

- науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

- підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

- створення умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД. Головними цілями Економічного Союзу визначено: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів; реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного Союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі, митного та платіжного союзів Зауважимо, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в умовах погіршення економічного стану країн-учасниць.

Магістральним шляхом розвитку економіки України в ХХІ столітті стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економіки, яка останнім часом здобула найбільшу кількість прихильників в світу. Це, з одного боку, дозволить Україні стати зрозумілою країнам-партнерам і спілкуватися з ними однією мовою бізнесу, а з іншого - відкриє для ТНК шляхи до України [12, c. 172].

3.2 Напрямки удосконалення експортно-імпортного потенціалу України

В комплексі економічних заходів щодо стимулювання зовнішньої торгівлі України найбільш ефективним засобом є фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам, в тому числі із залученням коштів державного бюджету, яке передбачає використання механізмів кредитування експорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій. При цьому заходи щодо стимулювання експорту за рахунок коштів держбюджету повинні відповідати нормам і вимогам СОТ, що визначають прийнятий в світовій практиці порядок надання державної підтримки експорту. Враховуючи сучасний стан української економіки і актуальність проблем розвитку зовнішньоторговельного потенціалу країни, домінантними завданнями в галузі фінансового сприяння експорту є:

- надання державою гарантійних зобов'язань щодо кредитних ресурсів, які залучаються уповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;

- надання державних гарантійних зобов'язань і страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпечення захисту експортерів.

В рамках подальшого розвитку і удосконалення механізму фінансової підтримки вітчизняних експортерів доцільно вивчити питання щодо можливості кредитування за участю держави орієнтованих на експорт науково-дослідних та експериментальних робіт, освоєння наукоємної і високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити та тривалий період в залежності від терміну окупності проектів), а також кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні [23, c. 338].

Серед інших напрямків фінансового сприяння, що можуть спричинити значний стимулюючий вплив на вітчизняний експорт, доцільно розглянути можливість застосування на практиці наступних заходів:

- надання державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки на основі комерційного кредиту;

- забезпечення гарантій щодо кредитів для участі в міжнародних тендерах та торгах;

- страхування операцій з освоєння зовнішніх ринків;

- надання зв'язаних кредитів країнам-імпортерам української продукції (як це практикують Ексімбанки Німеччини, Японії та інших країн).

Враховуючи хронічний дефіцит держбюджету, найбільш доцільним на сучасному етапі, на нашу думку, є здійснення, насамперед, заходів із стимулювання вітчизняного машино-технічного експорту.

З метою організації системи страхування експортних кредитів і надання державних гарантій назріла потреба створення в країні спеціального експортно-імпортного товариства. Такі товариства з допомогою механізму перерозподілу ризиків серед страхових компаній (в т.ч. і закордонних) змогли б підвищити вірогідність повернення державних експортних кредитів, а також забезпечити поповнення власних коштів, які в майбутньому можна було б використати для експортного страхування в умовах обмеженої державної підтримки, а потім і взагалі без неї.

Одним із найважливіших напрямків підтримки експорту, особливо товарів з високим ступенем обробки, є використання важелів податкового регулювання. В зв'язку з цим в процесі удосконалення діючої податкової системи України в напрямку підсилення її стимулюючого впливу на вітчизняних продуцентів доцільно вивчити та апробувати можливі форми податкового заохочення експортерів для внесення відповідних коректив у існуючі законодавчі акти, в тому числі:

- відміна ПДВ на вироби, що виготовляються з ліцензіями як для зовнішнього, так і внутрішнього ринку. Без цього, як правило, ліцензійна продукція машинобудування не стане конкурентоспроможною (в порівнянні з витратами виробництва у ліцензіара українське підприємство - ліцензіат несе додаткові витрати по сплаті ПДВ та мита на імпортні комплектуючі);

- розробка комплексу заходів щодо зниження непрямого оподаткування експорту послуг і приведення механізму регулювання його у відповідність з вимогами СОТ;

- звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів;

- зниження розмірів державного мита при розгляданні в арбітражних судах позовів, пов'язаних з виробництвом та наступним експортом товарів і послуг [4, c. 14].

В подальшому в міру покращання економічної ситуації в країні, з'явиться можливість вжиття ряд заходів, спрямованих на укріплення закордонної інфраструктури по збуту та обслуговуванню експортного устаткування (створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів тощо).

Крім того, доцільно дослідити можливості стимулювання використання промислового устаткування для виробництва експортної продукції шляхом зниження ставки податку на майно чи за допомогою його часткової компенсації через зменшення інших обов'язкових платежів.

Враховуючи, що до вартості закордонних поставок обладнання та матеріалів входять значні транспортні витрати, які істотно перевищують міжнародні показники і призводять до зниження конкурентоспроможності української експортної продукції, необхідно продовжувати роботу щодо удосконалення існуючої системи транспортних тарифів.

На сучасному етапі економічних перетворень важливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави щодо удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності українських продуцентів.

З послабленням втручання держави у підприємницьку діяльність, в тому числі в сферу зовнішньої торгівлі, істотно збільшується роль посередницьких (неадміністративних) форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і задач в цій галузі.

Проблема розвитку та реалізації зовнішньоторговельного потенціалу України вимагає також докорінного поліпшення інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності. Першочерговим завданням в цьому напрямку є створення системи зовнішньоторговельної інформації. Для ефективного функціонування даної системи буде потрібно сформувати розгалужену мережу інформаційно-консультативних служб, які змогли б забезпечити оперативне надання зовнішньоторговельної інформації у зручній для клієнта формі [12, c. 201].

Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках великого значення набуває організація в країні ефективної системи сертифікації експортної продукції. Наприклад, як варіант, можна рекомендувати створення в країні державної інспекції з якості експортних товарів. Ця установа змогла б не тільки служити бар'єром на шляху проникнення недоброякісної продукції на зовнішні ринки, але і сприяла б випуску конкурентноспроможної продукції з урахуванням сучасних вимог іноземних споживачів до її якості. Важливим аспектом цієї діяльності є участь України в роботі міжнародних та регіональних організацій із сертифікації з метою взаємного визнання результатів іспитів експортованої продукції.

При значній кількості антидемпінгових розслідувань відносно українських експортерів (як це сьогодні має місце з хімічною та металургійною продукцією) доцільно встановлювати тісні робочі контакти уповноважених державних структур конфліктуючих сторін, які дозволять запобігти ескалації конфлікту і введенню компенсаційних мит. При цьому в сучасних умовах потрібно активізувати діяльність щодо роз'яснення, переконання, а за необхідності і примушення вітчизняних експортерів додержуватися загальноприйнятих правил поведінки на світовому ринку і тим самим уникати багатьох торговельних суперечок та протидій українському експорту.

Крім того, назріла потреба створення в країні Центру сприяння доступу українських експортерів на зовнішні ринки, який виконував би юридично-консультативні функції і тим самим сприяв би українським експортерам в вирішенні проблем, з якими вони стикаються в роботі на зовнішніх ринках (антидемпінгові процедури, захисні та інші заходи), аналізував би умови угод та контрактів економічних операторів, що мають намір отримати доступ до національної системи кредитування і страхування експорту.

Ефективний захист національних виробників повинен ґрунтуватися на підтримці, у першу чергу, конкурентоспроможних вітчизняних підприємств обробної промисловості для накопичення ними фінансових ресурсів, навиків маркетингу й інших матеріальних і нематеріальних активів, важливих для виходу на зовнішні ринки. При такому підході захист внутрішнього ринку України виступає як важливий елемент національної експортної стратегії. У свою чергу, розвиток експортного потенціалу створює довгострокові стимули до модернізації і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, що закономірно стає менш сприйнятливим до тиску імпорту.

Для реалізації запропонованого комплексу заходів щодо розвитку і реалізації зовнішньоторговельного потенціалу України будуть потрібні щорічні бюджетні асигнування, об'єми котрих доцільно визначати виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану української економіки і сформованої структури українського експорту [15, c. 43].

3.3 Переваги України для розвитку міжнародної торгівлі

Оскільки міжнародна торгівля для України є невід'ємною складовою на шляху до економічного зростання, Україна повинна сприяти розвитку міжнародних торговельних відносин. Проте сьогодні для України характерні такі чинники, які перешкоджають розвитку міжнародній торгівлі, а саме неефективне управління підприємствами; відсутність за кордоном збутової інфраструктури; нерозвиненість основних засад ринкової економіки; недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема; слабка інфраструктура підтримки експорту; загострення міжнародної економічної конкуренції; протекціонізм з боку іноземних держав. Саме з такими чинниками, які негативно впливають на міжнародну торгівлю України варто боротися, адже наша держава має спектр потенційних можливостей для розвитку міжнародної торгівлі.

Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:

- запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5% світових запасів мінеральної сировини);

- сприятливі кліматичні умови і родючі землі;

- наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу);

- великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:

- підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;

- розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового комплексу;

- розвивати експорт ракетної і авіаційної техніки;

- розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;

- залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

- створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп'ютери, мікроелектроніка тощо);

- розвинути міжнародний туризм до світового рівня;

- створити маркетингові та сервісні мережи на міжнародних ринках;

- збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;

- активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;

- використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;

- належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;

- удосконалити фінансові механізми регулювання експорту [18, c. 287].

У державній політиці регулювання міжнародної торгівлі України пріоритетними є такі завдання:

- вироблення цілісної державної концепції та ґрунтовних програмно-цільових підходів уряду, суб'єктів державного управління на вищому та середньому рівнях, законодавчих і виконавчих органів у сфері міжнародного співробітництва;

- комплексна оптимізація механізму регулювання структури та умов експортно-імпортної діяльності на основі виваженої оцінки ролі та місця України в системі міжнародного поділу праці;

- правове й організаційно-інституційне закріплення переходу до переважно економічних та правових методів регулювання міжнародної торговельної діяльності;

- створення чіткої системи пріоритетів розвитку експортного потенціалу з обґрунтуванням напрямів національної спеціалізації при застосуванні відповідних організаційних та фіскальних методів;

- нормативно-правове, а також політико-структурне забезпечення пріоритетного розвитку експортного виробництва високотехнологічних товарів і виробів із високим ступенем перероблення, зокрема засобами зменшення або скасування ПДВ на експорт;

- застосування економічно виправданої (на базі точкової підтримки) промислової, кредитної, податкової, організаційної політики сприяння експортному виробництву;

- приведення нормативно-правової бази зовнішньої торгівлі у відповідність до критеріїв міжнародного торговельного права з урахуванням досвіду індустріально розвинутих країн, тих постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, які випередили Україну на шляху реформ;

- забезпечення диференційованого підходу до оподаткування за рахунок приведення розміру податків у відповідність до якості, конкурентоспроможності та глибини перероблення продукції;

- надання державних гарантій експорту, сприяння створенню компаній зі страхування і перестрахування ризиків у зовнішньоекономічній діяльності, а також кредитних та інвестиційних ризиків у цій сфері, підключення до ефективного страхування справи банківської системи;

- поступове скасування обов'язкового продажу валютної виручки;

- сприяння формуванню конкурентного середовища в експортному виробництві за рахунок протидії спробам монополізації експортної діяльності, розширення кола підприємств-експортерів;

- забезпечення протекціоністської підтримки національних виробників за рахунок удосконалення засобів та інструментів регулювання імпорту, зокрема при активнішому використанні антидемпінгових процедур;

- запровадження гнучкого вибіркового підходу до встановлення розмірів ввізного мита з урахуванням наявності власного виробництва імпортно-конкурентних товарі, рівня насиченості внутрішнього ринку відповідними товарами, їх технологічної значущості для вітчизняної економіки;

- лібералізація імпорту високотехнолог7ічної та дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, яка потрібна для технічного переозброєння промисловості, розвитку конкурентоспроможних виробництв;

- створення обґрунтованих з погляду інтересів держави вільних (спеціальних) економічних зон різних типів (технопарків, технополісів, експортних виробничих зон, вільних портів, вільних митних зон) для поліпшення умов експортного та високотехнологічного виробництва, зовнішньої торгівлі і залучення іноземних капіталовкладень у розвиток експортоспроможних виробництв).

Здійснення вище перелічених заходів допоможе Україні розвинути міжнародну торгівлю, тим самим зайняти відповідне місце на світовому ринку, що дозволить розвинути спеціалізацію країни та забезпечення необхідними товарами і послугами шляхом їх імпорту [15, c. 58].

Висновки та пропозиції

Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. У сучасних умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати лише на основі сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу праці.

Сучасна міжнародна торгівля з боку окремих держав здійснюється за методами тарифного і нетарифного регулювання, що проводиться з метою захисту національних інтересів та економічної безпеки, шляхом підтримання взаємовигідного співробітництва.

Що стосується експорту та імпорту товарів і послуг на душу населення, то вони зростали, що свідчить про зростання економіки України, хоча присутній той момент, що чисельність населення країни щороку зменшувалася.

Розглядаючи експорт товарів і послуг помітили, що у структурі експорту товарів переважають мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, машинобудування, металопродукція, вартісні обсяги експорту яких помітно зросли за останній досліджуваний рік.

У структурі імпорту товарів переважають мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання, транспортні засоби та шляхове обладнання. Спостерігалися суттєві темпи зростання імпортних поставок продукції агропромислового комплексу та промислових виробів, металургійної продукції, продукції хімічної промисловості, мінеральних продуктів.

Сьогодні для України характерні такі чинники, які перешкоджають розвитку міжнародній торгівлі, а саме неефективне управління підприємствами; відсутність за кордоном збутової інфраструктури; нерозвиненість основних засад ринкової економіки; недосконалість методів державного регулювання економіки; слабка інфраструктура підтримки експорту; загострення міжнародної економічної конкуренції.

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:

- залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

- створювати нові галузі та виробництва;

- створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;

- збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;

- активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;

- використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;

- належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;

- удосконалити фінансові механізми регулювання експорту.

Також для поглиблення міжнародних відносин щодо торгівлі країни можуть інтегрувати. Для України інтеграція є досить актуальною темою. Саме інтеграція дозволить позбутися бар'єрів при здійсненні експорту-імпорту товарів і послуг, усунути дискримінацію в цій сфері.

Рівень розвитку міжнародної торгівлі певної країни впливає на розвиток її економіки зокрема, тому вкрай важливо розвивати ці зовнішньоторговельні відносини. Для раціональної організації цих відносин, які б приносили вигоду потрібно використовувати концепції міжнародної торгівлі, які дають можливість не лише зрозуміти причини виникнення міжнародної торгівлі, а й доцільний спосіб її організації.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 2157-IV (2157-15) від 04.11.2004 // джерело: www.rada.gov.ua.

2. Аконова Е.С. Международная экономика и МЭО. - Ростов н/Д: Феникс. - 2001. - 365 с.

3. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. М.: 2003.- 322с.

4. Беляцкий С.А. "Международная экономичская взаимосвязь и взаимозависимость: проблемы, тенденции" Экономика Украины №9 2002 г.

5. Буковинский А.Е „Теория международной торговли”. - М.:Дело, 2004. - 327с.

6. Бураковський. Теорія міжнародної торгівлі: Навч. посібник. - 2-ге вид - К.: Основи, 2000. - 240 с.

7. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 266 с.

8. Дахно І.І Міжнародна торгівля: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2003. - 296 с.

9. Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник. За ред. д.е.н., проф.. Дахна І.І - К.: Центр навч. Літератури, 2006. - 360 с.

10. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, Видавництво «АртЕк», 2002. - 436 с.

11. Козик В.В., Планкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. - 2-ге вид. стер. - К.: Знання-Прес, 2001. - 277 с.

12. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. Навчальний посібник. - К.: ВД «Професіонал», 2004 - 288 с.

13. Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа., 2007р.-328с.

14. Мочерний С.В. Політична економія.: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687с.

15. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України.: Підручник. - К.: Центр учбової літератури. 2007. - 296 с.

16. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2005. - 397 с.

17. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. - К.: Таксон 2000 - Кн. У: Міжнародна торгівля: теорія та політика. - 320 с.

18. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоч В.В та ін.; за ред. А.П. Румянцева. Міжнародна економіка: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2004. - 449 с.

19. Румянцев А.П., Коваленко Ю.О. Міжнародна економіка: Навч. посібник. -:К.: Центр учбової літератури. 2007. - 296с.

20. Рум'янцев А.П., Рум'янцев Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник. -:К.: Центр навчальної літератури. 2004. - 377с.

21. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. - Тернопіль.: Економічна думка, 2005. - 542 с.

22. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І.Кредісова. - К.:ВІРА-Р, 2002.-552с.

23. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 488 с.

24. Філіпенко А.С., Буд кін В.С., Рогач О.І. Світова економіка. Навч. посібник. -:К.: Центр навчальної літератури. 2004.

25. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання-прес, 2001. - 514 с.

26. І.М.Школа В.М.Козменко “Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 2004 567 с.

Размещено на Allbest.ru

...