Формування сучасної системи міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Полтавський університет економіки і торгівлі

Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів

Курсова робота

з міжнародної економіки

На тему: "Формування сучасної системи міжнародних відносин"

Студентки I курсу групи МЕ

Корольової А.М.

Керівник: кандидат економічних наук, доцент

Горячов О. В.



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ.

2.1 Історичний розвиток та значення системи міжнародних економічних відносин

2.2 Глобалізація економічних взаємовідносин

2.3 Регіоналізація в міжнародних економічних відносинах

3. СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

3.1 Світова економічно-торгівельна система

3.2 Динаміка і тенденції розвитку міжнародного ринку інвестицій

3.3 Міжнародні ринки трудових ресурсів та фінансів

4. НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ КРАЇН З ПЕРЕХІДНИМИ ЕКОНОМІКАМИ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

В останні роки посилюються інтеграційні процеси в усіх сферах міжнародної діяльності, в тому числі і економічній. Проте самі ці процеси далеко не однозначні і сповнені протиріч. Головним з протиріч розвитку сучасної цивілізації є існування двох протилежних тенденцій: створення різного роду блоків, об'єднань з великою відкритістю економік держав всередині блоків, і подальшим ростом замкнутості таких блоків відносно сторонніх країн, що означає посилення регіоналізації на противагу інтеграційному процесу.

За такого розвитку світової економіка склалася з однієї сторони «світова еліта» з розвинутих країн, обсяги торгівлі і економічного співробітництва між якими динамічно ростуть і країн «другого ешелону», які стоять осторонь основних товарних потоків і яким надзвичайно важко пробитися на міжнародні ринки, через те, що перша група країн прагне не поступитися своїми позиціями.

Після розпаду Варшавського договору утворився цілий ряд країн з так званою перехідною економікою, які зайняли проміжне місце між розвинутими країнами і бідними. Кожна з цих країн намагається своїми способами «зайняти місце під сонцем» у світовій економічній системі торгівлі. Стоїть така проблема і перед Україною, яка в силу економічної кризи впритул наблизилася до країн, які називають бідними.

В усіх без винятку країнах з перехідними економіками (та й у всіх країнах взагалі) сьогодні йде інтенсивне дослідження всіх видів міжнародних торгово-економічних відноси, всіх інструментів торгівельної політики в плані найоптимальнішого застосування для нарощування зовнішньоторговельних операції, адже йде остаточний розподіл світової економіки на лідерів і відстаючих і дослідження показують що розрив між ними не зменшується з часом, а, навіть, збільшується. Це і визначає актуальність теми даної роботи.

Метою даної роботи є вивчення сучасного стану та тенденцій розвитку глобальної економічної та можливостей розвитку інтеграції України в міжнародну економічну систему.

міжнародний економічний ринок глобалізація



1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими кожному із них характеристиками; у процесі дії елементів світової економіки виникають інтегративні якості, характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Основними елементами МЕС є окремі країни, групи країн. Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) -- одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв'язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ -- це система економічних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь.

Система міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини - це система відносин, що виникають між суб'єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання споживчих благ (товарів, послуг, ідей) в умовах обмеженості ресурсів і міжнародного поділу праці.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

а) виходом за межі національних господарств.

б) взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій.

в) визначеністю форм.

г) різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Суб'єкти МЕВ - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.



2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

2.1 Історичний розвиток та значення системи міжнародних економічних відносин

Однією з відмінних рис функціонування світового господарства другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупованнями, окремими фірмами й організаціями. Ці процеси виявляються в поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації господарського життя, збільшенні відкритості національних економік, їх взаємодоповненні, переплетенні і зближенні, розвитку і зміцненню регіональних міжнародних структур.

Характерно, що всі ці процеси взаємодії, зближення, співробітництва носять суперечливий, діалектичний характер. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає в тому, що прагнення до економічної незалежності, зміцнення національних господарств окремих країн приводить у підсумку до усе більшої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглибленню міжнародного поділу праці.

На порозі XXI сторіччя світове співтовариство вийшло на новий історичний рубіж: стало реальним створення на нових основах всесвітнього господарства, що охоплює багато країн світу.

Історії відомі чотири етапи процесу формування світового господарства.

Перший етап припадає на до індустріальну стадію виробництва. Якщо шукати джерела людської спільності, то вони виявляються в тій історичній далечині, що відстоїть від нас на 10 000 років. Тоді зароджувався торговий обмін, і люди, що жили у відособлених одна від одної родових громадах і племенах, закладали основи взаємовигідного економічного співробітництва. Його першими об'єктами стали надлишки зерна, м'яса й інших благ. З часом товарне виробництво створювало все більш зростаючий обсяг продукції, що надходила в регулярний обмін. З появою купців починає розвиватися міжнародна торгівля.

Другий етап економічного спілкування виник на індустріальній стадії виробництва. У результаті розпаду замкнутих натуральних господарств і всебічного розвитку ринкових відносин, появи великого машинного виробництва зовнішня торгівля перетворилася в невід'ємну складову частину практично будь-якої національної економіки.

Третій етап утворення глобальної економіки наступив на рубежі ХІХ-ХХ ст. Тоді вперше виникла всесвітня система господарства. Зміцнілому акціонерному капіталу Заходу стало тісно в рамках внутрішнього ринку. У погоні за новими прибутками він кинувся в інші країни. Поділ світового економічного простору створив для великого капіталу можливість витягати монопольний надприбуток на територіях багатьох залежних країн.

Всесвітнє господарство - це глобальний економічний організм, у якому склалися взаємозв'язки і взаємозалежності всіх країн і народів планети. В міру свого розвитку всесвітнє господарство починає відбивати зростаючу і міцніючу цілісність світу В останні десятиліття формується новий глобальний економічний простір. Багато відсталих в економічних відносинах країн, що мали натуральне чи напівнатуральне виробництво, переходять до ринкової економіки. Це сприяє тому, що в міжнародному масштабі більш інтенсивно розвивається вся система ринкових відносин.

Міжнародні економічні відносини (в основному, торгові) існували і до виникнення світового господарства. Наприклад, міжнародні економічні відносини між окремими європейськими державами, у рамках окремих регіонів (Європа - Північна Африка; Європа - Близький Схід і ін.). Ці відносини носили міждержавний, вузько регіональний характер. З виникненням і розвитком світового господарства міжнародні економічні відносини розширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають глобального характеру.

Глобальні зв'язки між країнами не зводяться тільки до зовнішньоторговельних відносин, як це було на перших етапах світової економічної історії. Економічна взаємозалежність стає усе більш різнобічною. Нинішня сукупність зв'язків містить у собі зовнішню торгівлю, кооперацію виробництва, обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками, переміщення робочої сили з однієї країни в іншу, міжнародний кредит і іноземні інвестиції, валютні взаємини держав.

Економічною основою сучасного всесвітнього господарства служить інтернаціоналізація виробництва - розвиток такого організаційно-економічного співробітництва, що випуск виробів в одних країнах поєднує з їх споживанням з інших. Міжнародні зв'язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний поділ праці.

Інтернаціональні економічні відносини встановлюються між комплексними економічними системами, якими є нації, держави. В економічному плані нація являє собою поняття складне і багатогранне:

а) це центр економічної діяльності, який розрізняється:

- по своїй природі: сільське господарство, промисловість, торгівля і т.д.;

- по своєму походженню: індивідуальні підприємства, великі підприємства, державні підприємства;

- за умовами діяльності: умови конкуренції, монополії і т.д.

б) по-друге, нація - це центр сил, значення і вплив яких виходять за рамки географічного і політичного простору.

Позиції держав у міжнародній економічній системі розрізняються в залежності від обсягу виробництва і національного доходу, а також від обсягу їхнього національного капіталу, у залежності від який знаходиться їхнє положення як міжнародних чи кредиторів боржників.

1. Розвинуті індустріальні країни займають перше місце у світовому імпорті й експорті.

2. У той час як розвинуті країни імпортують головним чином сировинні матеріали і продукти харчування, а експортують в основному готову продукцію, слаборозвинені країни є імпортерами головним чином готової продукції й експортерами продовольчих товарів і сировини.

3. Розвинуті країни є донорами капіталів і в такий спосіб одержують великі доходи від своїх інвестицій.

У структурі міжнародної економічної системи можна виділити:

1. Міжнародну систему торгівлі товарами і послугами.

2. Міжнародний ринок капіталів і закордонних інвестицій.

3. Міжнародна ринок робочої сили.

4. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини.

Дослідження закономірностей формування всіх цих зв'язків і перспектив їхнього розвитку показує, що генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів і послуг, економічному зближенню й об'єднанню окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс. Це дозволяє говорити про необхідність вивчення проблем глобальної економічної системи, як системи комплексу міжнародних економічних відносин. Це інший, більш високий рівень міжнародних економічних відносин.

2.2 Глобалізація економічних взаємовідносин

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті ХХ ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передбачає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної системи. Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінтеграційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн.

Процес формування елементів глобальної економічної системи розвивається одночасно в двох напрямках. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого -- відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни -- експортери нафти припадає 37% загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав -- 15% і 56 %.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв'язків. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивіз товарів, а зарубіжне інвестування, все ж міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному комплексі МЕВ зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансфер технологій і т. п. Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить 1/5 всієї виробленої у світі продукції, і ця частка постійно зростає, особливо в умовах міжнародної інтеграції. Під терміном зовнішня торгівлям розуміють торгівлю будь-якої країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) й оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

З другої половини XX ст., коли міжнародний обмін набув «вибухового» характеру, світова торгівля розвивається високими темпами. В період 1948--2000 рр. світовий торговельний оборот зріс у 17 разів. Період між 1950 і 1970 р. був надзвичайно плідним для розвитку міжнародної торгівлі. Саме в цей період було досягнуто щорічне 7- відсоткове зростання світового експорту. Однак уже в 70-ті роки цей показник знизився до 5 %, ще більш скоротившись у 80-ті роки. Наприкінці 80-х світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 р.) Після спаду на початку 90-х у середині 90-х років він знову набрав високих стійких темпів. Про зростаюче значення глобалізації світової економічної системи свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12%, а в середині 80-х років - вже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового виробництва в другій половині XX ст. показане в табл. 1.

Таблиця 1 Темпи зростання світового промислового виробництва і світової торгівлі, % Word Trade Organization. Annual Report 2002. - Chapter II.- p.-9

Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Середній обсяг світового експорту товарів і послуг у 1980-- 1989 рр. дорівнював 2,683 млрд. дол. США, а в наступному десятиріччі -- вже 5,736 млрд., тобто збільшився у 2,1 рази.

Зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їхню активну участь у процесах глобалізації. Так, питома вага зовнішньоторговельного товарообороту у ВВП зросла з 1950 до 1990 р. у США з 6 до 20 %, у Франції -- з 20 до 35--37 %, у Німеччині -- з 20 до 40--42 %, в Англії -- з 40 до майже 50 %.

Високу зовнішньоторговельну квоту, зумовлену, звичайно ж, іншими чинниками, але порівнянну з розвинутими країнами, має й Україна. Це визначає необхідність урахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої держави.

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної економічної системи спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука - техніка - виробництво». Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародних економічних відносин та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтернаціоналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Все це говорить про те, що утворюється дійсно глобальна економічна система вже не просто як сукупність окремих економік країн, а як цілісне утворення зі своїми законами і тенденціями.

2.3 Регіоналізація в міжнародних економічних відносинах

Однак глобалізація - не є єдиною тенденцію, яка визначає розвиток світової економічної системи. Важливим чинником розвитку міжнародної економічної системи, що діє всупереч процесу глобалізації, є регіоналізація, коли економічне співробітництво йде між країнами, об'єднаними різноманітними торговельно- економічними угодами. Найбільшим регіональним угрупованням нині є Азійсько-тихоокеанське економічне об'єднання (АПЕК), на яке припадає майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці -- Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3%. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА (18,7% торговельного обороту світу). Південносхідноазійському регіональному угрупованню АСЕАН належить 6,8%, а латиноамериканському МЕРКОСУР -- 1,5% міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки.

Якщо взяти за показник економічних відносин обсяги міжнародної торгівлі, то основний обсяг їх припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за одночасного зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. В цілому в 1996 р. на індустріально розвинуті країни припадало 68% світового експорту, на країни, що розвиваються, - 28,5%, на країни з перехідною економікою - 3, 3%.

З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуючі позиції США похитнулися. Так, якщо в 1950 р. на частку цієї країни припадало 32% світового експорту, то в 1960 р. - 17,1%, у 2001 р. - 12,0%. Відповідно зросла частка Західної Європи та Японії. Західноєвропейські держави за цей період збільшили свою частку з 23 % до 44,6 %.

Ще краще виглядають показники Японії: 0,5 % - після закінчення Другої світової війни, 3,4 % - в 1960 р., 7,7 % - в 1997 р. В 1983 р. Японія вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки та одна третина японського експорту припадає на США. Дефіцит США в торгівлі з Японією у 90-ті роки тримався на рівні 50 - 60 млрд. дол. на рік.

Отже можемо виділити на сучасному етапі такі тенденції розвитку світової економічної системи.

Обсяг товарообороту міжнародної торгівлі, хоч і з коливаннями, але невпинно зростає, випереджаючи виробництво. Це означає, що міжнародна торгівля займає все більше місця в світовій економіці.

НТР дала новий поштовх поділові праці, спеціалізації виробництва, яка набирає особливо широких масштабів у машинобудуванні.

Відбувається перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевої, від готової кінцевої продукції до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін вузлами, деталями, компонентами, які часто виготовляються на підприємствах різних країн. Внутрішньонаціональні й міжнародні кооперовані поставки досягають 50-60 % вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних країн Заходу. Більш ніж 30% товарообороту між цими державами припадає на взаємні кооперовані поставки. Кооперовані поставки відіграють помітну і дедалі зростаючу роль в експорті цілої низки країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.

Отже, вироблена продукція дедалі частіше являє собою результат міжнародних коопераційних зв'язків, а зовнішня торгівля не тільки виконує функцію реалізації кінцевого продукту, але все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу. Ця тенденція особливо помітна щодо провідних індустріальних країн світу. В експорті їх машинобудівної продукції частка комплектуючих виробів уже в середині 80-х років упритул наблизилася до 50% і продовжує зростати.

Поглиблення спеціалізації спричинюється також прискоренням морального старіння і швидким оновленням асортименту, що веде до спеціалізації наукових досліджень. У передових сучасних галузях (напівпровідники, ЕОМ) цикл «життя» продукції становить 3-5 років, в усіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років порівняно з 20 роками в середньому на початку сторіччя. Згідно з оцінками, в минулому десятиріччі на світовому ринку було оновлено близько 80% товарів. На світових ринках з'являється велика кількість принципово нових товарів, здебільшого продукції наукоємних галузей, сфери високих технологій (лазерна техніка, швидкодіючі ЕОМ, обладнання для АЕС і т. д.).

В світовій економіці прослідковується тенденція до надзвичайно вузької спеціалізації. Це означає, що для одного виробу комплектуючі виготовляються на десятках підприємств в різних країнах. Поглиблюється міжнародний поділ праці. При цьому міжнародна торгівля не тільки виконує функцію реалізації кінцевого продукту, але все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу.

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому господарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові «ніші» або тіснять конкурентів. Цей процес призводить не тільки до поглиблення спеціалізації, а й до змін у соціальній структурі господарства.

За останні десятиріччя значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. З 1983 р. по 2001 р. частка цієї товарної групи у світовій торгівлі збільшилася з 28,8% до 42% Важлива тенденція - розширення торгівлі машинами й обладнанням між промислово розвинутими країнами. З 1980 р. до середини 90-х років експорт машин і обладнання з розвинутих країн зріс у 3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції.

Проходить і інтелектуалізація міжнародної торгівлі. В обсягах товарообороту все більше зростає частка машинобудування та товарів, отриманих на основі високих технологій.

В географічному розподілі намічається тенденція до пониження ролі США в світовій економічній системі, з одночасним посиленням позицій західноєвропейських та деяких азіатських країн.

В той же час важливим чинником розвитку міжнародної економічної системи, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли економічне співробітництво відбувається в основному між країнами, які об'єднані різноманітними торговельно-економічними угодами. При цьому з однієї сторони росте відкритість економік країн, які входять до такого об'єднання, що свідчить про поглиблення глобалізації, але одночасно росте «закритість» економік цих же країн щодо співробітництва з тими країнами, які не входять до об'єднання - процес прямо протилежний глобалізації.

Отже бачимо, що розвиток сучасної міжнародної економічної системи проходить одночасно у двох взаємопротилежних напрямках, проявляючи при цьому свою діалектичну сутність.



3. СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

3.1 Світова економічно-торгівельна система

Розглянемо тепер, що ж являє собою глобальна світова економічно-торгівельна система сьогодні - на початку третього тисячоліття. Як уже зазначалося, у світовій торгово-економічній системі діють дві прямо протилежні тенденції. З одного боку все більше країн стають активними учасниками міжнародних торгівельних відносин, що означає посилення глобалізації. Але з іншого боку - все сильніше поширюється регіоналізація, коли утворюються регіональні об'єднання (союзи, блоки) куди доступ іншим суб'єктам досить утруднений.

В сучасній системі світової торгівлі можна виділити три центри, між якими проходять основні товаропотоки. Це Північна Америка, Західна Європа і Південно-Східна Азія (на чолі з Японією) .

Основною тенденцією розвитку світової торгівлі є її лібералізація. Значно знижено рівень митних тарифів, скасовано багато обмежень, квоти і т. п. Однак існує ціла низка проблем. Одна з основних - наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків країн.

До формування таких блоків приводять об'єктивні політико-економічні процеси. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого -- створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню.

Першим кроком до утворення торговельно-економічних блоків стає створення зон вільної торгівлі. За оцінкою Світового банку, на рубежі 90-х років у межах таких зон здійснювалося близько 42 % світової торгівлі. Серед найвідоміших зон -- Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) та ін.

Ось склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торговельних блоків

1. Європейський Союз (ЄС): Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція.

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) -- США, Канада, Мексика.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) -- Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) - Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. МЕРКОСУР - Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) - Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Південно-Африканська Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) - Кот д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) -- Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдіви, Бутан, Не-пал.

9. Андський пакт -- Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання справляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації виробництва. Утворення міжнародних економічних об'єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами, які входять до них. Водночас це створює перешкоди економічним відносинам між країнами, які належать до різноманітних угруповань, призводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об'єднань (табл. 2).



Таблиця 2 Світові провідні експортери та імпортери у 2001 Word Trade Organization. Annual Report 2002. Chapter. II. P. 22

Експортери	Сума, млрд. $	Частка, %	Зміна річної відсоткової ставки	Імпортери	Сума, млрд. $	Частка, %	Зміна річної відсоткової ставки
			1990-2000	2000	2001				1990-2000	2000	2001
Сполучені Штати	730.9	11.9	7	11	- 7	Сполучені Штати	1180.5	18.3	9	19	- 6
Німеччина	569.6	9.2	3	2	3	Німеччина	493.0	7.7	3	5	- 1
Японія	404.7	6.6	5	14	- 16	Японія	350.1	5.4	5	22	- 8
Франція	319.5	5.2	4	0	- 2	Великобританія	332.5	5.2	4	6	- 3
Великобританія	273.5	4.4	4	5	- 4	Франція	322.9	5.0	4	6	- 3
Китай	266.2	4.3	15	28	7	Китай	243.6	3.8	16	36	8
Канада	262.2	4.3	8	16	- 5	Італія	233.7	3.6	3	7	- 1
Італія	241.3	3.9	3	1	2	Канада	228.3	3.5	7	11	- 7
Нідерланди	229.8	3.7	6	7	- 1	Нідерланди	207.9	3.2	6	6	- 5
Гонконг, Китай	190.7	3.1	9	16	- 6	Гонконг, Китай	202.3	3.1	10	18	- 6
Власний експорт	20.0	0.3	- 2	5	- 15	Залишковий імпорт	31.5	0.5	1	22	- 10
Реекспорт	170.7	2.8	13	18	- 5
Бельгія	179.9	-	2.9	3	- 3	Мексика	176.2	2.7	15	23	- 4
Мексика	158.5	2.6	15	22	- 5	Бельгія	169.0	2.6	-	5	- 2
Республіка Корея	150.7	2.4	10	20	- 13	Іспанія	144.5	2.2	6	15	- 7
Тайбей, Китай	122.9	2.0	8	22	- 17	Республіка Корея	141.1	2.2	9	34	- 12
Сінгапур	121.7	2.0	10	20	- 12	Сінгапур	116.0	1.8	8	21	- 14
Власний експорт	66.1	1.1	9	15	- 16	Залишковий імпорт	60.4	0.9	6	16	- 20
Реекспорт	55.6	0.9	13	28	- 6	Тайбей, Китай	107.2	1.7	10	26	- 23
Іспанія	110.8	1.8	8	10	- 4	Швейцарія	84.1	1.3	2	5	1
Російська Федерація	103.2	1.7	-	39	- 2	Малайзія	74.4	1.2	11	27	- 10
Малайзія	88.5	1.4	13	16	- 10	Австрія	73.9	1.1	4	2	2
Ірландія	83.4	1.4	13	8	8	Австралія	63.9	1.0	6	3	- 11
Швейцарія	82.1	1.3	3	2	1
Швеція	75.2	1.2	4	3	- 14	Швеція	62.5	1.0	3	6	- 14
Австрія	70.3	1.1	5	3	4	Таїланд	60.2	0.9	6	23	- 3
Саудівська Аравія	68.2	1.1	6	53	- 12	Бразилія	58.3	0.9	10	13	0
Таїланд	64.2	1.0	12	18	- 7	Російська Федерація	53.5	0.8	-	13	19
Австралія	63.4	1.0	5	14	- 1	Ірландія	50.9	0.8	9	9	0
Бразилія	58.2	0.9	6	15	6	Індія	50.5	0.8	8	10	- 2
Норвегія	57.9	0.9	6	32	- 3	Польща	50.0	0.8	16	7	2
Індонезія	56.7	0.9	9	28	- 9	Данія	45.6	0.7	3	0	0
Данія	51.8	0.8	3	2	1	Туреччина	40.5	0.6	9	34	- 26
Індія	43.9	0.7	9	19	4	Португалія	37.7	0.6	5	0	- 6
Всього за списком	5299.8	86.0	-	-	-	Всього за списком	5454.5	84.7
Світовий експорт	6162.4	100.0	6	13	- 4	Світовий імпорт	6438.8	100.0	7	13	- 4

У 90-ті роки, за даними Всесвітньої торговельної організації (ВТО), внутрішньорегіональна торгівля продовжує зростати більш швидкими темпами, ніж міжрегіональна. Так, у 2001 р. 68,3 % зовнішньої торгівлі країн Західної Європи припадало на внутрішньорегіональну В 2001 р. внутрішньорегіональна торгівля становила 23% експорту і 20% імпорту країн МЕРКОСУР. Для країн НАФТА ці показники дорівнювали 48% і 39% відповідно.

Наведені вище дані свідчать про регіоналізацію світової економіки. У цьому зв'язку перед світовим співтовариством постають принаймні два питання:

Чи розвивається світова економіка в напрямі формування системи, чи розвинутий світ утворить три «фортеці», оточені трьома периферіями, а все інше стане економічно «нічиєю землею»?

Чи призведе регіоналізація до негативних наслідків?

Думки з цього приводу розходяться.

Песимістичний погляд наголошує на ризиках конкурентної регіоналізації та трансформації світової економічної системи у світ ворожих економічних блоків, які застосовуватимуть один до одного дискримінаційні торговельні режими, подібні тим, що превалювали. Оптимістична точка зору, навпаки, розцінює регіональні стратегії як найкращий засіб сприяння лібералізації торгівлі у світовому масштабі. Регіональні угоди легше досягаються (через обмежену кількість країн із близькими інтересами) та можуть сприяти процесові лібералізації на світовому рівні шляхом поступового розширення або злиття (наприклад, ЄС з ЄАВТ).

Групування країн в економічні блоки не означає безумовного прогресу в реалізації ідей вільної торгівлі або капітуляції перед протекціоністськими принципами. Дилема «вільна торгівля або протекціонізм» не перестає існувати. Вона переноситься па вищий рівень зовнішньоторговельних відносин, на якому приймаються рішення про вибір економічної політики групи держав щодо третіх країн. Характерно, що навіть у межах окремих торговельно-економічних угруповань між окремими країнами виникають протиріччя, які можуть призвести до «торговельних війн» (тріскові, виноградні, олійні «війни» між країнами-членами ЄС).

Країни-учасниці торговельно-економічних блоків, розуміючи складність і суперечливість сучасної ситуації на світовому ринку, прагнуть відшукати шляхи для позитивного вирішення наявних проблем і протиріч.

Припускається, що глобальна зона вільної торгівлі може бути створена до 2020р.

Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в подоланні перепон для її розвитку, її лібералізації відіграють міжнародні економічні організації. Одна з основних серед них -- Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 р. та набрав чинності в 1948 р. 31 грудня 1995 р. у зв'язку з затвердженням Світової торговельної організації ГАТТ припинила своє існування.

ГАТТ -- багатостороння угода, яка закріпила принципи, правові норми, правила ведення та державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однією з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.

Правовий меланізм ГАТТ базувався на низці принципів та норм:

· недискримінація в торгівлі, що забезпечувалося взаємним наданням, з одного боку, режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних та транзитних операцій і пов'язаних з ними митних зборів, а з іншого - національного режиму, який прирівнює в правах товари імпортного і вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків та зборів, а також правил, які регулюють внутрішню торгівлю;

· взаємне надання сторонами, що договорюються, тих прав, переваг та пільг, якими користується (чи буде користуватися) у них будь-яка третя держава, - тобто падання режиму найбільшого сприяння. Цей принцип поширювався на ввіз та вивіз товарів, митні збори, промисловість, мореплавство, правове становище юридичних та фізичних осіб;

· використання переважно митних засобів захисту національного ринку, усунення імпортних квот та інших нетарифних обмежень;

· прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

· надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;

· розв'язання виниклих торговельних спорів шляхом переговорів;

· взаємність у наданні торговельно-політичних поступок.

ГАТТ вела свою діяльність за допомогою багатосторонніх переговорів, які об'єднувались у раунди. Від початку роботи ГАТТ було Проведено 8 раундів переговорів. Ці раунди привели до десятикратного скорочення середнього митного збору. Після Другої світової війни він становив 40%, у середині 90-х років - близько 4%.

На початку 1996 р. в ГАТТ налічувалося близько 130 країн. З січня 1996 р. ГАТТ замінила Світова організація торгівлі (СОТ). її членами-засновниками стали 82 країни. В 1998 р. членами СОТ були вже 132 країни. Угоді про створення СОТ передував 7-річний період переговорів у рамках Уругвайського раунду.

Незважаючи на формальну спадкоємність, СОТ за рядом параметрів відрізняється від ГАТТ. Так, на відміну від ГАТТ, СОТ не пов'язана з ООН. Крім того, специфічна юридична сутність СОТ визначає особливості вступу до неї. СОТ - це система вироблених на багатосторонній основі міждержавних угод, спрямованих в остаточному підсумку на забезпечення доступу держав на ринки одна одної на двосторонній основі.

Окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю товарами, СОТ охоплює ще низку угод:

* Генеральну угоду про торгівлю послугами;

* Угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;

* пакет пов'язаних з ГАТТ угод з питань митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, захисних застережень, антидемпінгових процедур, про субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні бар'єри в торгівлі тощо. За оцінками, компетенція СОТ поширюється на товарооборот вартістю 5 трлн дол., а її діяльність має приносити світовій економіці близько 250 млрд. дол. додаткового доходу щорічно.

СОТ намагається знизити середньозважену ставку митних тарифів розвинутих країн. Під час функціонування ГАТТ багато держав компенсували зменшення митних зборів так званими нетарифними бар'єрами (дотації національному виробництву, впровадження різноманітних стандартів та норм, сертифікація товарів).

Вже після створення СОТ деякі розвинуті країни Заходу дедалі наполегливіше почали закликати до узалежнення торговельних режимів від трудових та екологічних стандартів. Адже країни, в яких ці стандарти нижчі, отримують «неринкові» переваги за рахунок низьких витрат виробництва.

В ході першої конференції країн-членів СОТ на рівні міністрів (грудень 1996 р.) були сформульовані й інші проблеми, які розв'язуватиме СОТ. До них належать: скасування обмежень з боку США та ЄС на ввезення текстильних товарів з азійських країн, «регіоналізм», тобто активне поширення угод про префе-ренційну торгівлю між групами країн; лібералізація ринку інформаційних технологій та фармацевтики; «прозорість» системи державних закупок; лібералізація ринку фінансових послуг; переміщення робочої сили, морського транспорту тощо.

Крім того, СОТ має вирішувати питання, поставлені ще на Уругвайському раунді ГАТТ: про охорону інтелектуальної власності, санітарний та фітосанітарний контроль, який також може стати перешкодою на шляху вільної торгівлі.

Отже, сучасна світова торгівельна система має вигляд тріади: Європа, Північна Америка, Південно-Східна Азія, всередині якої проходять основні товаропотоки.

Хоча в останні декілька років намічається посилення ролі в світовій торговельній системі країн, що розвиваються і одночасне зменшення частки розвинутих країн. Проте в абсолютному і процентному вираженні частка останніх значно переважає.

При більш детальному розгляді світова економічна система являє собою «мозаїку», утворену різного роду регіональними об'єднаннями країн. Причому переважна більшість товарних потоків проходить всередині сегментів. Це - явище регіоналізації світової торгівлі і економіки в цілому.

При ще більш детальному розгляді вищезгадана регіональна «мозаїка» розпадається на більш дрібні сегменти - ринки діяльності окремих ТНК, роль яких останні десятиліття посилюється як в світовій економіці так і в міжнародній торгівлі.

Для розвитку світової торгівельної системи була створена світова організація торгівлі, яка на глобальному рівні займається питаннями подальшого розвитку торгівлі.

У якому напрямку еволюціонуватиме світова торгівельна система чи до системи, яка базується на вищезгаданій тріаді до дійсно глобального ринку, який охопить всю планету, покаже час.

3.2 Динаміка і тенденції розвитку міжнародного ринку інвестицій

У сучасному світі практично не залишилося країн, не втягнутих у процеси міжнародного інвестиційного співробітництва. Стало аксіомою, що стійкий економічний розвиток неможливий без ефективної участі в світогосподарських процесах, у тому числі без активного використання переваг від залучення прямих інвестицій з-за кордону. Міжнародна міграція капіталу полегшується і тим, що за останні десятиліття одержали широке поширення уніфіковані норми державного регулювання інвестиційних процесів. Вони містяться як у двосторонніх міждержавних угодах про захист і заохочення капіталовкладень, так і в багатобічних домовленостях, діючих у рамках міжнародних економічних організацій, зокрема Всесвітньої торгової організації.

Проте, говорити про формування у світовому господарстві глобального інвестиційного простору, що функціонує по однаковим для всіх правилам гри, було б одночасно і перебільшенням, і спрощенням. Інтернаціоналізація господарського життя аж ніяк не усуває якісних розходжень між окремими складовими частинами світового господарства (розвинутими, що розвиваються і перехідними економіками). Національні економіки дійсно стають усе більш взаємозалежними, і багато в чому це відбувається саме завдяки міжнародним потокам капіталу. Але при цьому в країнах з різним рівнем економічного розвитку прямі іноземні інвестиції відіграють неоднакову роль. Це стосується і мотивації іноземних інвесторів, і тих цілей, що ставить перед собою приймаюча країна, і тієї політики стосовно іноземних інвестицій, що вона проводить.

Особливо помітно це стало наприкінці 90-х років. Як свідчать дані табл. 3, у 1997- 1999 р. темпи приросту притягнутих прямих іноземних інвестицій у цілому по світі різко прискорилися. Якщо в 1993-1996 р. залучені інвестиції збільшувалися в середньому на 20.2% у рік, то в 1997-1999 р. - на 84.1%. Ще більш вражаюче виглядають абсолютні показники. У середині 90-х років обсяг прямих іноземних інвестицій складав приблизно 350 млрд. дол. у рік. А вже в 1998 р. незважаючи на глобальну фінансову кризу, він збільшився до 644 млрд. дол. У 1999 р. відбулося подальше збільшення - до 865 млрд., а в 2000 р. - до 1.1 трлн. дол. Іншими словами, рівень середини 90-х років був перекритий у 2000 р. більш ніж утроє.



Таблиця 3 Динаміка імпорту на світовому інвестиційному ринку World Investment Report 1999: Foreign Direct Investment and the Challenge of Development. New York- Geneva, 1999. P. 477-481

Країни - імпортери капіталу	1987-1992 р. (середньор. показник)	1993 р.	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.
Усього	173 530	219 421	253 506	328 862	358 869	464 341	643 879
Розвинуті країни	136 628	133 850	146 379	208 372	211 120	273 276	460 431
Західна Європа	75 507	78 684	84 345	121 522	115 346	134 915	237 425
В т.ч. Євросоюз	72 651	76 754	77 504	115 516	108 922	126 194	230 009
Північна Америка	52 110	48 283	53 299	68 031	85 864	120 729	209 875
Інші розвинуті країни	9 011	6 884	8 735	18 819	9 910	17 632	13 130
В т.ч. Японія	911	119	908	41	228	3 224	3 192
Країни що розвиваються	35 326	78 813	101 196	106 224	135 343	172 533	165 936
Північна Африка	1 214	1 518	2 330	1 180	1 886	3 048	2 643
Інші країни Африки	1 797	1 950	2 984	2 965	4 021	4 609	5 288
Латинська Америка та Карибський регіон	12 400	20 009	31 451	32 921	46 162	68 255	71 652
Азія	19 613	54 835	63 844	68 126	82 035	95 505	84 880
Центральна та східна Європа	1 576	6 757	5 932	14 266	12 406	18 532	17 513

Принципово важливо, що колосальний ріст масштабів прямого іноземного інвестування в останні роки XX ст. був забезпечений майже винятково за рахунок взаємного обміну капіталами між розвинутими країнами. Прямі іноземні інвестиції в економіку держав, що розвиваються, збільшувалися аж до 1997 р., коли вони склали 172,6 млрд. дол. Але в 1998 р. відбулося абсолютне скорочення до 165,9 млрд. дол., а в наступні два роки ситуація залишалася нестабільної (збільшення до 208 млрд. дол. у 1999 р. і знову скорочення до 190 млрд. у 2000 р.). Частка країн, що розвиваються, у світовому обсязі залучених інвестицій, що досягала 37,2% у 1997 р. знизилася до 25,8% у 1998 р. і 24% у 1999 р. Відповідно частка розвинутих держав послідовно зростала: з 58,9% у 1997 р. до 71,5% у 1998 р. і 74,4% у 1999 р. Питома вага європейських країн з перехідною економікою і без того незначна мала у ці роки тенденцію до зниження: 4% у 1997 р., 2,7 у 1998 р. і 2,6 % у 1999 р.

Дуже показові зміни відбулися в групі країн -- світових лідерів по сумах залучених інвестицій. На 1-м місці залишаються США, що ще більше збільшили відрив від найближчих переслідувачів: прямі іноземні інвестиції в американську економіку виросли з 109,3 млрд. дол. у 1997 р. до 275,5 млрд. у 1999 р. З 1993 по 1997 р. 2-і місце займав Китай - країна, що поєднує в собі характеристики найбільшої економіки, що розвивається і найбільшої перехідної економіки. Однак після 1998 р., коли в КНР було притягнуто прямих інвестицій на 45,6 млрд. дол., подальшого росту інвестицій не спостерігалося. На 2-е місце вийшла Великобританія (63,6 млрд. дол. у 1998 р. і 82,2 млрд. у 1999 р.), а в 1999 р. Китай випередила і ще одна розвинута європейська країна - Швеція (60 млрд. дол.).

Розвинуті країни укріпили свої позиції і як експортерів капіталу (Див. Табл. 4). їхня частка у світовому обсязі наданих прямих інвестицій збільшилася з 85,6% у 1997 р. до 91,6% у 1998 р. і 91,7% у 1999 р. При цьому між країнами Заходу відбулося істотне перегрупування сил. До кінця 90-х років держави Європейського союзу утримували позицію найбільшого джерела прямих інвестицій головним чином завдяки обміну капіталами між собою. До вкладень в інших регіонах світу вони виявляли набагато менший інтерес, чим інвестори зі США.



Таблиця 4 Динаміка експорту інвестицій на світовому ринку UNCTAD. World Investment Repot 1999. P. 483-487

Країни - експортери капіталу	1987-1992 р. (середньор. показник)	1993 р.	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.
Усього	198 670	247 425	284 915	358 573	379 872	475 125	648 920
Розвинуті країни	184 680	207 378	242 029	306 025	319 820	406 668	594 699
Західна Європа	110 957	108 295	136 018	175 511	203 942	240 238	406 220
В т.ч. Євросоюз	103 758	98 799	123 036	160 411	181 817	218 428	386 161
Північна Америка	35 384	80 548	82 545	103 540	87 718	131 999	159 406
Канада	5 545	5&n...

Подобные документы

• Глобалізація міжнародних економічних відносин і світова криза як наслідок глобалізації

  Головні етапи економічної глобалізації. Позитивні та негативні наслідки, суперечності глобалізації. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні.
  
  дипломная работа [185,4 K], добавлен 21.01.2011
  

• Умови та тенденції розвитку сучасних міжнародних економічних відносин

  Сутність і інфраструктура міжнародних економічних відносин. Процеси інтеграції та глобалізації як головні напрямки розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі. Негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку.
  
  курсовая работа [40,2 K], добавлен 03.08.2011
  

• Особливості систем міжнародних відносин

  Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.
  
  реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011
  

• Формування сучасної системи міжнародних економічних відносин

  Теоретичні аспекти формування системи міжнародних економічних зв'язків України. Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні. Інформатизація. Можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності України.
  
  курсовая работа [46,5 K], добавлен 21.03.2007
  

• Методологічні принципи теорії міжнародних відносин

  Аналіз сучасного викладення основ методології теоретичного моделювання міжнародних відносин – системи методологічних принципів. Умови та переваги застосування принципу інтерференції при визначенні правил формування типологічних груп міжнародних відносин.
  
  статья [28,9 K], добавлен 19.09.2017
  

• Розвиток сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин

  Теоретичні аспекти вивчення сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин. Господарські зв’язки між державами, регіональними об’єднаннями, підприємствами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг.
  
  курсовая работа [43,1 K], добавлен 23.10.2017
  

• Роль і призначення міжнародних фінансів

  Процес глобалізації економічного життя. Глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн. Сутність і призначення міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові організації та фінансові інституції.
  
  курсовая работа [65,1 K], добавлен 08.05.2011
  

• Глобалізація та Європейський Союз

  Дослідження сутності, значення та впливу глобалізації на міжнародні відносини. Роль Європейського Союзу, як особливого учасника міжнародних відносин, у запроваджені глобалізаційної політики в усіх його державах-членах. Негативні тенденції глобалізації.
  
  реферат [31,1 K], добавлен 15.01.2011
  

• Сучасна дипломатія як засіб регулювання міжнародних відносин

  Проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики у період глобалізації. Роль дипломатії у формуванні та реалізації зовнішньополітичних рішень. Розвиток багатобічної дипломатії (багатобічних переговорів), колективне керування взаємозалежністю.
  
  контрольная работа [23,0 K], добавлен 31.01.2010
  

• Історичний розвиток міжнародних систем

  Поява інституту держави як якісний рубіж становлення явища міжнародних відносин. Фактори, які спричинили формування першої системи у міжнародних відносинах. Головні результати розвитку капіталізму. Принцип національного (державного) суверенітету.
  
  доклад [14,6 K], добавлен 21.10.2011
  

• Аналіз використання фінансових ресурсів міжнародного кредитного ринку

  Міжнародні кредитні ринки та їх роль в міжнародних економічних відносинах. Основні види та форми міжнародного кредиту. Роль міжнародних кредитних відносин у фінансуванні національної економіки. Аналіз кредитування реального сектору економіки України.
  
  курсовая работа [1014,1 K], добавлен 25.11.2014
  

• Міжнародні економічні відносини

  Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.
  
  курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008
  

• Сучасні особливості розвитку міжнародних економічних відносин

  Характерні риси науково-технічної революції. Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку. Іноземне інвестування в системі міжнародних економічних відносин (МЕВ). Види та характерні особливості сучасних МЕВ та їх розвиток в Україні.
  
  контрольная работа [32,7 K], добавлен 13.11.2010
  

• "Велика вісімка" як суб’єкт міжнародних відносин

  Виникнення та розвиток "Групи восьми", а також головні причин їх появи. "G8" як суб’єкт міжнародних економічних відносин. Основні глобальні проблеми сучасності і шляхи їх вирішення, ініційовані "Великою вісімкою". Боротьба із міжнародним тероризмом.
  
  курсовая работа [42,5 K], добавлен 25.10.2013
  

• Ізраїль у системі міжнародних фінансів

  Характеристика національної грошової одиниці, ринку акцій, облігацій. Особливості управління та організації експортно-імпортних операцій у системі міжнародних фінансових відносин. Характеристика офшорний банківських центрів. Розвиток банківської системи.
  
  контрольная работа [31,8 K], добавлен 10.12.2013
  

• Сучасний світ та система міжнародних політичних відносин

  Міжнародні відносини та зовнішня політика. Класифікація та принципи міжнародних відносин. Функції, засоби та принципи зовнішньої політики. Принцип відповідності нормам міжнародного права та поважання прав людини. Тенденції у зовнішній політиці держав.
  
  реферат [38,9 K], добавлен 14.01.2009
  

• Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках

  Сучасний стан українсько-болгарських відносин. Розвиток міжнародних відносин між двома державами як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Міжнародні зв’язки України зі своїми сусідами як один з найважливіших факторів її всебічного розвитку.
  
  контрольная работа [26,1 K], добавлен 19.09.2010
  

• Проблеми та песпективи підвищення рівня економічного розвитку України та ступеня її участі в міжнародних відносинах

  Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.
  
  курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009
  

• Міжнародна система економічних координат

  Тенденції формування світового господарства, етапи його розвитку. Закони світової економічної системи. Процес інтеграції суспільства. Розподіл країн за економічною ознакою. Чинники та рушійні сили сучасної глобалізації. Передумови глобалізації економіки.
  
  презентация [3,1 M], добавлен 18.05.2015
  

• Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин

  Моделі регулювання соціально-трудових відносин (європейська, англосаксонська і китайська). Основні цілі Міжнародної організації праці. Українська політика вирішення проблеми соціально–трудових відносин. Система регулювання трудових відносин в Німеччині.
  
  реферат [20,2 K], добавлен 11.08.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам