Формування сучасної системи міжнародних відносин

У середині XIX століття було відзначено саме значне явище в історії сучасної міграції населення. У 40-і роки XIX сторіччя відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, унаслідок т.зв. «картопляного голоду».

Широкомасштабна міграція на початку 80-х років XIX в. з Італії і країн Східної Європи в США була зв'язана з падінням цін на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США і знову набрав силу в ході економічного пожвавлення.

Сьогодні можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються в промислово розвиті країни;

2) міграція в рамках промислово розвинутих країн;

3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни (подібна з міграцією з країн, що розвиваються в промислово розвинуті);

5) міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвинутих у країни, що розвиваються.

В міру розгортання науково-технічної революції усе більш підсилюється переїзд висококваліфікованих працівників з одних країн в інші, що одержав назву «витоку мізків». По всіляких причинах велике число вчених, інженерів, лікарів і інших фахівців з вищою освітою емігрують з європейських держав за океан. Корпораціям і державним службам західних країн вигідніше здобувати вже готових фахівців з інших регіонів, чим навчати їх у себе. Для країн, що розвиваються, «витік мізків» обертається великим економічним, соціальним, політичним і моральним збитком. Це явище гостро стоїть і перед Україною, коли в багатьох галузях держава втратила практично всіх провідних спеціалістів.

Із середини XX сторіччя міжнародні економічні, фінансові і валютні відносини одержують новий імпульс розвитку. Загальна тенденція до будівництва відкритої економіки сприяє інтенсифікації торгового обміну, розвитку міжнародного фінансування, виникненню нових валютних ринків, розширенню валютно-фінансових відносин між різними країнами.

Валютні відносини представляють сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей, як світових грошей. Гроші, як світові гроші, обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, переклад прибутків на інвестиції, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази.

Валютні відносини здійснюються на національному і міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Національна валютна система - це форма організації валютних відносин країни, обумовлена її валютним законодавством. Особливості НВС визначаються ступенем розвитку і специфіки економіки, а також зовнішньоекономічних зв'язків тієї чи іншої країни.

Національна валютна система характеризується наступними рисами:

· національною валютною одиницею;

· складом офіційних золотовалютних резервів;

· паритетом національної валюти і механізмом формування валютного курсу;

· умовами оборотності валюти;

· наявністю чи відсутністю валютних обмежень;

· порядком здійснення зовнішньоекономічних розрахунків країн і ін.

Сполучною ланкою між національними валютними системами є валютний курс і паритет. Валютний курс представляє співвідношення між валютами окремих країн чи «ціну» валюти даної країни у валютах інших країн.

Паритет - це співвідношення валют, що відповідає їхньому золотому змісту. Паритет лежить в основі курсу валют. Але курс валют майже ніколи не збігається з паритетом.

Міжнародна валютна система (МВС) є формою організації валютних відносин у рамках світового господарства. Вона виникла в результаті еволюції світового капіталістичного господарства і юридично закріплена міждержавними угодами.

Головна задача міжнародної валютної системи - регулювання сфери міжнародних розрахунків і валютних ринків для забезпечення стійкого економічного росту, стримування інфляції, підтримки рівноваги зовнішньоекономічного обміну і платіжного обороту. МВС є одним з найважливіших механізмів, що може сприяти розширенню чи , навпаки, обмеженню міжнародних економічних відносин.

Міжнародні кредитно-фінансові відносини охоплюють систему відносин, зв'язаних з рухом позичкового капіталу на світовому кредитному і фінансовому ринках.

На міжнародному кредитному ринку відбувається рух грошового капіталу між країнами на умовах зворотності, терміновості, сплати відсотка.

Світовий кредитний ринок - це частина ринку позичкового капіталу, що містить у собі: 1) світовий грошовий ринок (короткострокові депозитно-кредитні операції від одного дня до року, а також ринок євровалют); 2) світовий ринок капіталів - дві складові: середньо - і довгострокові іноземні кредити і ринок єврокредитів (від одного року до 15 років).

Світовий ринок позичкових капіталів набув у останні десятиліття стрімкого розвитку. Це обумовлено довгостроковими тенденціями руху позичкового капіталу, загальною лібералізацією державно-правових норм, що регулюють цей рух на національному рівні, розширенням дії цінних паперів, інтеграційними процесами. Світовий ринок позичкових капіталів охоплює сукупність різних компаній, банків, валютно-кредитних установ, що забезпечують рух позичкового капіталу у світовому господарстві. Важливою тенденцією в розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин кінця теперішнього сторіччя є те, що міжнародні кредитно-фінансові відносини по темпах росту значно випереджають темпи росту як промислового виробництва, так і міжнародної торгівлі.

Отже, аналізуючи тенденції, що відбуваються у міжнародних економічних відносинах, можна говорити про створення глобальної економічної системи з ринками міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових трудових ресурсів тощо. Однак створення такої міжнародної економічної системи призводить не до вирівнювання рівнів економічного розвитку держав, а, навпаки, до подальшого розриву між багатими країнами і бідними. Так, інвестиції в розвинуті країни і в країни, що розвиваються суттєво відрізняються по нормі прибутку (в країнах, що розвиваються іноземні інвестори отримують прибуток в середньому вдвічі більший, ніж від інвестицій в розвинуті країни). Країни, що розвиваються перетворюються на постачальників сировини, робочої сили та «мізків» для розвинутих країн.

Через це міжнародну економічну систему на сьогодні можна розглядати як механізм збагачення розвинутих країн і ТНК за рахунок решти світу.

4. НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ КРАЇН З ПЕРЕХІДНИМИ ЕКОНОМІКАМИ

Головною рисою сучасного світового розвитку стала глобалізація. Дослідження у сфері глобалістики, глобальних трансформацій і глобальної економіки відкрили нові її закономірності. Глобальна трансформація й інтеграція - це об'єктивні процеси.

Активізація процесів глобалізації і глобальних трансформацій призвела до того, що цей, відносно новий, феномен стає головним чинником впливу на внутрішнє життя будь-якої країни.

Незважаючи на ряд переваг, що несе глобалізація, багато вчених указують на значні негативні наслідки глобалізації для країн з економікою, що розвивається. Глобалізаційні й антиглобалізаційні тенденції і конфлікти посиляться. З'являться нові можливості, виклики і загрози, збільшаться ризики невпорядкованої, неконтрольованої глобалізації. Тому на цьому переломному етапі важливо визначити суть, місце, роль і вплив глобалізації на процеси світового і національного розвитку, розкрити механізми її дії, з'ясувати шляхи вирішення проблем безпеки. Дане явище можна розглядати з двох точок зору - як природний, об'єктивний процес і як силові насильницькі дії в інтересах глобалізаторів.

Глобалізація, це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації національних та регіональних систем у суперечливій та конфліктній формі транснаціоналізації, тобто взаємопроникнення, взаємопереплетіння та діалектичного заперечення розвинутими країнами слаборозвинутих внаслідок різноспрямованості впливу глобалізації.

З посиленням глобалізації розрив у рівнях розвитку багатих і бідних країн збільшується. Причина цього - зростання нееквівалентного обміну. Статистика ООН показує, що різниця між багатими і бідними країнами за показниками виробництва ВВП па душу населення склала: в 1960 р. - 1:30; 1990 - 1:60; у 2000 р. - 1:90. Розрив прискорюється у прямому чи опосередкованому зв'язку з процесами і наслідками глобалізації. Якщо за 30 років (1960 - 1990) він зріс у 2 рази, то за 10 останніх років - у 1,5 рази. Коефіцієнт прискорення становить +2,0. Це приблизно відповідає підвищенню рівня глобалізації економіки, визначеному показниками збільшення експорту й імпорту провідних країн.

Глобалізація і панування корпорацій ведуть до необоротної деформації двох основних механізмів ринку. По-перше, змінюється характер основного двигуна прогресу капіталістичної економіки - ринкової конкуренції. Вона перероджується і перетворюється на свою протилежність. Глобальна конкуренція веде до глобальної монополізації економіки. Будучи видозміненою формою ринкової конкуренції, глобальна конкуренція віднімає шанси на змагальність не тільки в окремих товаровиробників, а й у цілих країн. Багато хто з них під ударами глобальної монополізації виробництва остаточно втрачають можливість досягти рівня міжнародної конкурентоспроможності, поповнюють лави "безнадійних країн".

По-друге, вихід на "вільний ринок" нових суб'єктів вкрай ускладнений або закритий. Відбувається метаморфоза таких регулюючих інститутів, як попит і пропозиція: в умовах глобалізації вони штучно відриваються від товару, від потреб людини і держави. Натурально-фізична форма товару дедалі більше заміщується віртуальною формою інтелектуального товару у вигляді інформації або послуги. Глобальні монополії відмовляються задовольняти потреби і створюють їх самі, розбудовуючи «глобальний попит» і «глобальну пропозицію». Нова, глобальна економіка демонструє тенденцію до віртуалізації праці і виробництва. Інтелектуалізація праці, власності, виробництва ще більше посилює цю закономірність.

Глобалізація в умовах відкритості національних економічних систем сприяє посиленню могутності найрозвиненіших країн світу, передусім транснаціональних корпорацій, з одного боку, та відносному послабленні економічного потенціалу слаборозвинутих країн, поступовій втраті економічного суверенітету цих країн, з іншого боку. Діалектичне заперечення означає підпорядкування економіки слаборозвинутих країн інтересам наймогутніших держав та міжнародних фінансово-кредитних організацій.

В цьому проявляється один з найбільш негативних наслідків глобалізації для України. Згідно з класифікацією Світового банку, в нижній ешелон країн, що розвиваються, входять близько 55 країн, в яких ВВП на душу населення у 1995 році становив менше 765 дол. За цим критерієм до даної групи слаборозвинутих країн впритул наближається і Україна. Про деструктивний вплив глобалізації на розвиток слаборозвинутих країн засвідчує висновок, що міститься у програмі розвитку ООН: «... втрати країн, що розвиваються, внаслідок відсутності рівноправного доступу до торгових і фінансових ринків і ринку праці складають 500 млрд. дол., що в 10 разів перевищує обсяг засобів, отриманих цими країнами щорічно у вигляді іноземної допомоги». Приблизно у такому співвідношенні треба оцінювати обсяги допомоги від МВФ та втрат, які несе країна внаслідок виконання умов надання кредитів цією організацією. МВФ та Світовий банк, за твердженням окремих авторитетних американських вчених, підпорядковують спроби національного регулювання слаборозвинутих країн «глобальній логіці капіталу», використовуючи при цьому політику батога і пряника щодо доступу до міжнародних кредитів.

Як уже зазначалося, глобальний ринок розділений на ряд регіонів, і логічно, що першим суттєвим кроком України в майбутньому буде вступ до найближчого сильного регіонального сегменту світової торгівельної системи ЄС. Але проблема полягає в тому, що ряд галузей, яким надається пріоритетний розвиток в Україні не є такими в ЄС. Це стосується чорної металургії багатьох галузей АПК, воєнної промисловості тощо.

У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг приводять до того, що в галузі, які одержують вигоди від зовнішньої торгівлі, і галузі, зв'язані з експортом, буде йти більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, утрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, що змінилися не на їхню користь. Скажімо, на сьогоднішній день фермери в бідних країнах припиняють займатися сільським господарством. Причина - імпорт більш дешевого продовольства з країн, що субсидують його виробництво у себе. Це відбувається під натиском МВФ, який вимагає від бідних країн відкриття їхніх ринків. В Гаїті та Мексиці, Мозамбіку та Танзанії дрібні фермери вимушені розпродувати своє майно - вони не в змозі витримати конкуренцію з баронами світової агроіндустрії. Тим часом США ухвалили закон про збільшення щорічних субсидій найбільшим вітчизняним виробникам продовольства на 18 млрд. дол. на рік впродовж десятиріччя. Негативні наслідки цього заходу для фермерів у країнах третього світу складно навіть оцінити.

Це означає можливість відтоку капіталів і робочої сили з цих галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, сполучених з дуже великими витратами. Адаптаційні міри пов'язані для людей утратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що приводить не тільки до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі. Подібні зміни криють у собі серйозну погрозу сформованій господарській структурі, і уряди повинні взяти на себе важкий тягар соціальних витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій, перепідготовкою, виплатою допомог по безробіттю, наданням підтримки малозабезпеченим родинам.

Розглянемо питання про потоки капіталу в умовах глобалізації. Потоки капіталів, що спостерігаються сьогодні в світі, різко зросли протягом останніх п'ятнадцяти років. Іноземний капітал у вигляді прямих чи портфельних інвестицій криє в собі цілком певну загрозу для національної економіки, тому що може зникнути з країни настільки ж швидко, як і з'явився, причому національній економіці наносяться великі збитки, пов'язані з раптовим відтоком капіталу.

Разом з тим якщо говорити про прямі іноземні інвестиції, то стосовно них сказане вище не цілком вірно. Вкладені гроші міцно прив'язані до місцевого господарства, їхня ліквідність незначна, їх важко вилучити і повернути в країну інвестора. Що стосується цінних паперів, то це, безсумнівно, більш вільна, рухлива форма капіталу, однак власники цінних паперів у будь-якій країні, будь те Чеська Республіка чи Малайзія, у принципі не хочуть, щоб їхній капітал був цілком вільний. Вони хочуть зробити повноцінні вкладення на відносно тривалий термін, щоб дістати гарантований прибуток. Капітал і у формі цінних паперів не можна вважати цілком вільним. Тому посилання на те, що в результаті глобалізації виникне погроза для макроекономічної політики через наявність великих мас «вільного» капіталу, навряд чи мають під собою достатню основу.

Треба, однак, визнати, що великомасштабні потоки капіталу зобов'язують держави дотримувати у певній мірі макрофінансову дисципліну. Це значить, що якщо міністри фінансів і політичні діячі якої-небудь країни розуміють, що їхня політика, наприклад, занадто ризикована чи недостатньо гнучка, загрожує стабільності національної валюти чи економіки в цілому, то вони повинні усвідомлювати, що це неодмінно спричинить відтік міжнародного капіталу. Такі кроки можна розглядати як форму критичного відношення зовнішніх інвесторів до політики країни, що виражається у відмовленні надати їй необхідні фонди.

У цілому ж варто визнати, що глобальні капітальні потоки є у відомому змісті великою перевагою глобалізації, хоча і нав'язують країнам визначену дисципліну і правила гри.

Але, прагнучи до максимальних вигод і до спекулятивного самозростання, глобальний капітал може породжувати потужні спекулятивні фінансові потоки, які руйнують економіку слабких держав і дестабілізують фінансові ринки навіть сильних держав. Саме спекуляції глобальних корпорацій призвели до руйнівної світової фінансової кризи 1997- 1998 рр., небаченої за своїми масштабами. За неконтрольованої і некерованої глобалізації такі кризи неминуче повторюватимуться, оскільки будуть відтворюватись умови їхнього виникнення. Під час таких криз найбільші втрати несуть фінансово слабкі країни. Приклад Росії є особливо характерним. Міжнародний фінансовий капітал не прийшов їй на допомогу, бо це було поза його інтересами. Недавні події показали, що навіть США - цей наймогутніший глобалізатор, що генерує світові фінансові потоки, дістають у відповідь потужні хвильові удари глобальної фінансової кризи. Особливо непринадні перспективи нових, фінансово слабких країн, до яких належить і Україна.

Провідні в економічному плані країни прагнуть отримати довгострокові стратегічні переваги. Для цього застосовуються такі засоби, як зовнішньоекономічні війни, ослаблення національних інфраструктур, цілеспрямоване створення напружених геополітичних ситуацій. Країни, не спроможні забезпечити оптимальні темпи відтворювальних процесів, залишаються на периферії ділової активності у світі, виконують допоміжну роль. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам їхнє національне багатство підтримується потугою світового відтворювального процесу, але самі вони не беруть участі в розподілі світового прибутку.

Нерівномірність розвитку різних країн і нерівноцінний інтерес до їхньої участі в міжнародних економічних відносинах роблять позиції сторін нерівними, створюють можливість тиску й навіть економічного шантажу. Іноді саме так складаються взаємовідносини «бідних» і «багатих» країн у міжнародних торговельно-економічних і валютно-фінансових операціях. Усе це ставить під загрозу безпеку світової економіки.

Поняття безпеки, яке застосовувалось раніше щодо воєнної сфери, в сучасних умовах поширюється на економічні, екологічні, гуманітарні, політичні відносини. Це зумовлено певною девальвацією воєнних факторів безпеки, з одного боку, а з іншого - підвищенням ролі економічних, політичних, екологічних та інших складових національної безпеки.

Під міжнародною безпекою розуміється такий стан міжнародних і військово-політичних відносин, за якого гарантується зовнішня складова національної безпеки кожної країни, а також практично виключається загроза війн і збройних конфліктів завдяки розв'язанню міжнародних і регіональних суперечностей.

Форми систем підтримки міжнародної безпеки можуть бути найрізноманітнішими, що зумовлюється широтою їхнього геополітичного охоплення, рівнем розвитку країн-учасниць, орієнтацією підтримки (політичною, економічною, військовою) тощо.

Економічна безпека (міжнародна і національна) має загальносвітовий характер і торкається різною мірою інтересів усіх держав. Спочатку питання про економічну безпеку виникло в середовищі країн, що розвиваються. Це знайшло відбиття у принципах Бразильської концепції колективної економічної безпеки (1974 р.). У 1985 р. проблема міжнародної економічної безпеки була вперше внесена на розгляд ООН.

Під міжнародною економічною безпекою розуміється така економічна взаємодія країн, яка виключала б навмисне завдання збитку економічним інтересам якоїсь країни. Це передбачає створення відповідного міжнародно-правового механізму.

Проблема економічної безпеки зачіпає інтереси багатьох країн. Як показує світовий досвід, збиток економічним інтересам завдається різноманітними засобами: порушенням нормального стану міжнародної торгівлі (застосування ембарго, введення надмірних кількісних і тарифних обмежень, штучне підвищення або зниження цін на ті чи інші товари), створенням перепон па шляху міжнародного руху технологій, порушенням практики комерційної діяльності та ін.

Навмисний збиток може завдаватися національній валютній системі країни шляхом заниження курсу національної валюти, заморожування вкладів в іноземних банках, введення кредитних обмежень. Інколи цілеспрямовано порушується порядок руху капіталу, зокрема через відтік капіталу, незаконну реквізицію або націоналізацію без компенсації власності іноземних інвесторів.

До порушень міжнародної економічної безпеки належать організація цілеспрямованого відпливу наукових кадрів і кваліфікованих робітників, невиконання вимог чинної системи міжнародного транспортного повідомлення всупереч відповідним угодам.

Дедалі частіше порушуються умови екологічної безпеки, що призводить до серйозних економічних втрат.

Сучасна світова практика знає такі основні шляхи підтримання економічної безпеки: стримування небажаних дій за допомогою різноманітних засобів тиску, застосування проти порушника практичних засобів впливу на рівні окремих держав. Сюди входить і політичний процес, який завершує або доповнює силові дії, юридично оформлює їх. Усі ці заходи потребують певного рівня економічної сили держав, що їх застосовують.

Інший напрям підтримання міжнародної економічної безпеки традиційно передбачає створення рівноваги сил шляхом організації різноманітних об'єднань і блоків на регіональному і міжнародному рівнях. Проте сила стає дедалі менш дійовим засобом примусу, оскільки її використання обходиться надто дорого. Економічна взаємозалежність звичайно вигідна для обох сторін, а розрив відносин завдає обопільного збитку.

Спрямованість зовнішньої і внутрішньополітичної діяльності кожної держави пов'язана з об'єктивними національними інтересами, наявністю загрози цим інтересам і необхідністю протидії такій загрозі. Взаємозв'язок і взаємозумовленість цієї тріади (інтереси, загроза, протидія) є фундаментом національної безпеки.

Національна економічна безпека -- це захищеність економіки від внутрішніх і зовнішніх несприятливих чинників, що порушують нормальне функціонування процесу внутрішнього відтворення, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість у суспільстві, а також загрозу самій державі.

На даний момент доля України не може не викликати побоювань, бо вона виявилася неготовою до глобальної конкуренції і глобальної інтеграції. Одночасне включення України в глобальні і регіональні, європейські інтеграційні процеси пов'язане з величезними ризиками та загрозами. І все ж таки її шлях у глобальний простір є безальтернативним. Суверенна держава такого масштабу, місця і геостратегічної ролі не може залишатися в самоізоляції, тому що це означало би не захищеність, а консервацію відсталості, низької міжнародної конкурентоспроможності і навіть певну деградацію. Перспективи для України залежатимуть від її змоги знайти новий національний шлях, нову модель розвитку - модель глобального інтегрування.

Аналіз світового досвіду показує, що ринкові трансформації, не збагачені технологічними проривами, не можуть принести економічне диво. Прикладом можуть служити десятки «ринкових» країн Латинської Америки, Азії, а надто Африки, що десятиліттями залишаються в стані економічної деградації. З іншого боку, нові індустріальні країни - «східноазійські тигри» прорвали монополію головних глобалізаторів і вийшли на шлях економічного та соціального прогресу саме завдяки технологічним проривам.

В умовах глобалізації найчастіше підривається монополія елітних країн на високі технології. Глобальні ринки породжують попит настільки інтенсивно і масштабно, що пересиченим і втомленим лідерам не вдається його задовольняти, незважаючи на «викачування умів».

Утвориться величезний, небачений раніше глобальний вакуум високих технологій, бо нові технологічні системи вимагатимуть інтенсивної заміни новітніми. Тут і з'являється шанс для нових індустріальних країн, а також для України на власні технологічні прориви глобального масштабу і характеру, що базуються на глобальному «замовленні» і глобальному попиті.

В умовах глобалізації ринкові трансформації можуть бути ефективні тільки в разі, коли вони органічно сполучаються з технологічними проривами і технологічними системними трансформаціями. Виникають дві проблеми:

1) інтереси лідерів і глобальна конкуренція жорстко обмежують можливості технологічних проривів відсталих країн, котрі не мають достатніх інвестицій у нові високі технології;

2) такі країни не можуть забезпечити комплексного, фронтального технологічного прориву.

Але це вже проблема національних стратегій розвитку.

Такі країни, як Україна, лише останнім часом штучно, через інтереси глобалізаторів, потрапили до технологічно відсталих. Ще 10 років тому, за даними ООН, Україна була серед 20 надрозвинутих країн світу. Технологічний потенціал у цілому ряді секторів (космос, радіоелектроніка, авіабудування, суднобудування, виробництво танків, електрозварювання, нові матеріали та ін.) в Україні зберігся. Тому, в принципі, технологічний прорив і випередження західних країн для України можливі щодо цілого ряду напрямів. Тут знадобляться стратегії локальних технологічних проривів (наприклад, виробництво унікальних літаків, але воно обов'язково вимагає високого рівня інтеграції, а це вже проблема державного менеджменту і міжнародної кооперації).

Друга проблема - негативний і стримуючий вплив «глобальної влади» на технологічний розвиток України. Головні суб'єкти глобалізації прагнуть монополізувати своє технологічне лідерство, утримувати його на всіх захоплених напрямах, нав'язуючи новим незалежним країнам статус середньорозвинутих. Транснаціональні корпорації і країни Заходу прагнуть до монополізації інновацій і до максимальної закритості їх в «елітному» колі. Трансфер високих технологій та інновацій у відстаючі країни всіляко гальмується. Монополізація інновацій веде до придушення міжнародної конкуренції в галузі технологій. Україна не повинна приймати такі рецепти. За даними ООН, вона спроможна прогодувати 1 млрд. людей. Це достатня база для створення власних інвестиційних ресурсів і для покладання на власні сили. Урядові України варто відмовитися від випрошування кредитів МВФ і Світового банку, від кабальних «меморандумів диктату» цих організацій.

Глобалізація надає величезні переваги західним країнам-лідерам - виробникам і споживачам інформаційно-інтелектуальних технологій в усіх їхніх проявах. Але гарантії монополії на високі технології глобалізація не дає нікому. Тому можливість технологічних проривів і випереджаючого розвитку в одному чи багатьох напрямах залишається й у таких середньорозвинутих індустріальних країн, як Україна, котрі мають високий науково-технічний потенціал, ефективно організовану інтеграцію науки і виробництва, а головне - сучасні кадри, що у XXI ст. стануть визначальним чинником розвитку. Тобто вирішальними будуть висока мобілізаційна здатність, наявність політичної і державної волі, стратегія покладання на власні сили і можливості. Шанси на прорив і включення в глобальні змагання на випередження мають багато країн, у тому числі й наша. Далеко не всі вони витримають марафон. Але відмовитися від участі в ньому - значить втратити будь-який шанс на ефективний розвиток.

Нова глобальна інформаційна економіка ніби відривається від старої індустріальної і навіть постіндустріальної економіки західних країн. Вона дедалі більше стає віртуальною. Цим украй підривається фондоутворення в галузях традиційної економіки. На фоні її дезінтегрованості посилюється глобальна інтеграція інформаційно-інтелектуальної економіки. Поступово утворяться два економічних уклади: старий індустріалізм і новий технотронно-інформаційний (інтелектуальний) глобалізм. Співіснування цих двох укладів - складний процес, що неминуче веде до потрясінь і «зупинок» у глобальних технологічних перегонах. Старі галузі не збагачуються новими технологіями і, деградуючи, слугують «стоп-краном» у розвитку економіки в цілому. Починаючи з 2000 р. всі три глобальних центри розвитку - США, Європа, Японія опинилися в зоні спаду.

Ініціатори прискореної і силової глобалізації та інформатизації очікували розширення ринків для традиційних галузей, нового імпульсу для зростання продуктивності праці і прибутковості, розширення меж циклічних піднесень завдяки перманентно-каскадній модернізації, безкризового руху протягом десятиліть. Розрахунок на глобалізацію стосувався також інтенсифікації інформаційного обслуговування, прискорення фінансових потоків, підвищення ефективності й окупності інвестицій. Проте, як показує досвід США та інших головних «дійових осіб», глобалізація не тільки не прискорила, а й навіть загальмувала процес передачі технологій та інновацій в індустріальні галузі традиційної економіки. Майже беззатратні, спекулятивно зростаючі нові галузі відриваються від старих, ресурсномістких галузей. Відчуженість традиційної індустріальної економіки від нової технотронно-інформаційної глобалізованої економіки США сягає апогею. Остання паразитує на старих галузях, підриваючи не тільки їх, а й усю систему господарювання в цілому, деформуючи його динаміку. Це дає шанси «новим технологічним країнам» спершу підтягуватися до лідерів, далі обганяти їх за визначеними напрямами випереджаючого розвитку і технологічної модернізації економіки, систем менеджменту, соціальних механізмів.

Отже як бачимо, глобалізація, незважаючи на весь її позитивізм, має для багатьох країн, в тому числі і для України цілий ряд серйозних негативних наслідків. Нерівноправність відносин і навіть диктат країн-лідерів міжнародної економічної системи по відношенні до країн, що розвиваються (а Україна знаходиться ближче до останніх ніж до перших), може становити серйозну небезпеку економіці України.

Проте, глобалізація - явище об'єктивне, і від нього нікуди сховатися. Чи може Україна стати рівноправним членом міжнародної торгово-економічної системи - може. Об'єктивно складається так, що Україна має всі передумови до прориву на міжнародні ринки в області високих технологій в цілому ряду галузей. Чи використає вона ці переваги - залежить від багатьох факторів, і в першу чергу від пріоритетів національного розвитку.

ВИСНОВКИ

Отже, аналізуючи тенденції, що відбуваються у міжнародних економічних відносинах, можна говорити про створення глобальної економічної системи з ринками міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових трудових ресурсів тощо. Однак створення такої міжнародної економічної системи призводить не до вирівнювання рівнів економічного розвитку держав, а, навпаки, до подальшого розриву між багатими країнами і бідними. Сучасна система міжнародних економічних відносин еволюціонує у двох взаємопротилежних напрямках. З однієї сторони в світі проходять інтеграційні процеси, що призводять до утворення економічних союзів, блоків, об'єднань. На підставі цього можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і відносин. Відбувається нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн. Звичайно, це не безпроблемний поступальний процес, а суперечливий, складний рух. У цілому можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються прискоренням процесів їхньої інтенсифікації, збагаченням новими рисами і характеристиками. Але паралельно посилюються процеси регіоналізації, які призводять до утруднення проникнення на внутрішні ринки торгових блоків сторонніх країн. При цьому домінуючі місця в світовій економічній системі займає невелика група розвинутих країн. Вихід на «вільний ринок» нових суб'єктів вкрай ускладнений або закритий. Глобалізація, незважаючи на весь її позитивізм, має для багатьох країн, в тому числі і для України цілий ряд серйозних негативних наслідків. Поки що Україна перебуває осторонь основних товарних потоків світової торгівельної мережі та має на своєму шляху чимало перешкод для вступу в найближчий торгово-політичний блок ЄС.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АПК - агропромисловий комплекс

АТЕС - азійсько-тихоокеанське економічне співробітництво

ВВП - внутрішній валовий продукт

ВТО - всесвітня торговельна організація

ГАТТ - Генеральна угода з тарифів та торгівлі

ЕОМ - електронна обчислювальна машина

ЄАВТ - європейська асоціація вільної торгівлі

ЄС - європейський союз

ЗЄД - зовнішньоекономічна діяльність

МВС - міжнародна валютна система

МЕВ - міжнародні економічні відносини

МЕС - міжнародна економічна система

НВС - національна валютна система

НТП - науково-технічний прогрес

НТР - науково-технічна революція

ТНК - транснаціональна компанія (корпорація)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арутюнян С. С., Итыгина Е. В. Международная торговля ; Торговая политика: Учеб. пособие -- О. : ОКФА, 1997. -- 60с.

2. Афанасьєв М. В., Укpаїнська Л. О. Питання теорії і практики розвитку зовнішньої торгівлі України в умовах переходу до ринкової економіки:/ Ін-т систем. досліджень освіти та ін. -- К., 1995. -- 47 с.

3. Бэтлер А. Контуры мира в первой половине ХХI и чуть далее // МЭ И МО, 2002. - №1. - С.73 -80.

4. Загашвили В, Шишков Ю. Мировая торговля и меж-дународные инвестиции // МЭ и МО, 2000. № 8. С.19-20.

5. Латинская Амеpика: стpуктуpная пеpестpойка хозяйства / [Шеpеметьев И. К., Гpигоpьян Ю. М., Онуфpиев Ю. Г. и дp.]; РАH. Ин-т Лат. Амеpики; [Отв. pед. И. К. Шеpеметьев]. -- М., 1994. -- 239 с.

6. Латинская Амеpика: экономика и экология пpиpодопользования / [Таpасов К. С., Кононученко С. Б., Малкова H. А. и дp.]; РАH. Ин-т Лат. Амеpики. Констpукт. --эколог. движение "Кедp"; [Отв. pед.: К. С. Таpасов, А. А. Панфилов]. -- М.,1993. -- 200 с.

7. Майе Пьеp. Экономический pост. -- М.: Ramaks, 1993. -- 92 с.

8. Мозиас П. Прямые иностранные инвестиции: современные тенденции// Мировая экономика и международные отношения, 2002. - №1. - С.65 - 72.

9. Розенберг Джерри М. Международная торговля: Терминологический словарь / М.З. Штернгарц (пер.с англ.). -- М. : Инфра-М, 1997.-- 368с.

10. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2001. - 582 с.

11. Сото Эpнандо Де. Иной путь: Hевидимая pеволюция в тpетьем миpе / [Пеp. с англ. Пинскеpа Б.]. -- [М.]: Catallaxy, [1995].-- 319 с.

12. Сувеpенітет Укpаїни і міжнаpодне пpаво / [Денисов В. H., Євінтов В. І., Акуленко В. І. та ін.]; HАH Укpаїни. Ін-т деpжави і пpава ім. В. М. Коpецького та ін.; [Відп. pед. В. H. Денисов, В. І. Євінтов]. -- К.: Манускpипт, 1995. -- 358 с.

13. Уллах Мд. Рахмат Взаимоотношение Всемирной Торговой Организации с Украиной. -- К. : Междунар. фин. агенство, 1996. -- 13 с.

14. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. Посібник.-К.: ”Знання”, 2000. - 546 с.

15. Фомичев Виктор Июльевич. Международная торговля: Учеб. для студ. вузов, обучающихся по спец. «Мировая экономика».-- М. : ИНФРА- М, 2000. -- 446 с.

16. Хасбулатов Р. И. Миpовая экономика / Моск. экон. акад. им. Г. В. Плеханова. -- М.: ИHСАH, 1994. -- 735 с.

17. Эппинг, Рэнди Чаpльз. Азбука миpового pынка: [Пеp. с англ.]. -- Спб.: “Автогpаф”, 1997. -- 125с.

18. Maucher H Mergers and Acquisitions as a Heans of Restructur-ing und Repositioning in the Global Market - Business, Macroeconomic and Political Aspects // Transnational Corporations, V. 7. .V. 3. December 1998. P. 153-182.

19. Moran T. Foreign Investment and Development. Washington (D.C.), 1998. Ukraine. Stand-by// IMF Survey, 1997. - Vol. 26.- N11.

20. World Investment Report 1999: Foreign Direct In-vestment and the Challenge of Development. Overview. N. Y. - Geneva. 1999.

Размещено на Allbest.ru