Зовнішньоекономічна діяльність як вид підприємництва

Організація і планування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві. Аналіз господарської діяльності Хлібокомбінату "Київхліб". Шляхи удосконалення ефективності зовнішньоекономічної діяльності. Конкурентоспроможність продукції на міжнародному ринку.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 31.03.2014
Размер файла 146,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/58

Зміст

конкурентоспроможність міжнародний зовнішньоекономічний планування

Вступ

1. Теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Зовнішньоекономічна діяльність як вид підприємництва

1.2 Організація і планування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

1.3 Оцінка зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Висновки до розділу 1

2. Аналіз господарської діяльності ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11

2.1 Загальна характеристика ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11

2.2 Аналіз техніко-економічних показників ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11

2.3 Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

Висновки до розділу 2

3. Шляхи удосконалення ефективнсті зовнішньоекономічної діяльності дП ПАТ «Київхліб»

3.1 Удосконалення організації зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

3.2 Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення

3.3 Проект підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В жорсткому конкурентному середовищі вітчизняні підприємства можуть успішно діяти завдяки створенню механізму забезпечення стійкого стану на ринку. Під механізмом стійкості на рівні підприємства необхідно розуміти сукупність економічних, екологічних і соціальних факторів. Економічна стійкість в більшості забезпечує досягнення стійкості і в інших напрямах функціонування підприємства. Економічну стійкість підприємств на конкурентному ринку сучасна теорія і практика поєднує з забезпеченням конкурентоспроможності.

Стійку діяльність підприємств можна забезпечити за рахунок інноваційної діяльності, пошуку нових рішень та ідей, тобто - підприємництва. Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Якщо підприємству притаманні риси підприємницької структури, то в нього є всі шанси бути конкурентоспроможним і займати стійке положення на ринку. Тільки постійне вдосконалення, пошук нового, використання новітніх технологій і методів організації виробництва та управління допоможуть підприємствам досягти й утримати стійке положення на конкурентному ринку.

Для досягнення конкурентоспроможності підприємству на міжнародному ринку потрібно мати переваги не тільки за рахунок лідирування по витратах або ціні, але й по впровадженню нових ідей, як у виробничу сферу так і в управління, стратегічному розвитку.

У звязку з тим, що проблема виявлення залежності між підприємницькою діяльністю та конкурентоспроможністю є актуальною для підприємств, це зумовило вибір теми дослідження.

Відповідно до Закону України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономімчна діямльність -- діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (п.8 ст. 1). Точніше, видається, визначення цієї діяльності, що міститься в Господарському кодексі України. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, за Кодексом, є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та (або) робочою силою.

Об'єктом дослідження є організація та напрями підвищення ефективності ЗЕД на вітчизняних підприємствах.

Предметом дослідження є значення експортно-імпортних операцій на ринку, організація і планування ЗЕД на підприємстві, а також оцінка фінансово-економічного стану ДП ПАТ «Київхліб» та розробка шляхів підвищення ефективності ЗЕД на ньому.

Метою курсової роботи є дослідження сучасної зовнішньоторговельної політики підприємств України.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

- дослідити суть поняття "зовнішньоекономічна діяльність підприємства";

- охарактеризувати особливості здійснення ЗЕД на сучасному етапі;

- виявити систему показників зовнішньої торгівлі;

- дослідити основні засади сучасної зовнішньоторговельної політики

- обґрунтувати шляхи вдосконалення ЗЕД на ДП ПАТ «Київхліб»;

- зробити висновки.

Методичну основу дослідження становлять сучасні теорії зовнішньоторговельної діяльності. Різним аспектам цих проблем присвячено праці А.І.Кредисова, В.П. Клочка, В.В. Козика, М.Г. Нікітіної. В.Є. Новицького, С. Пилипенка, А.С.Філіпенка, та ряду інших авторів. Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

1. Теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Зовнішньоекономічна діяльність як вид підприємництва

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог науково-технічного розвитку. Тільки використовуючи переваги сукупного міжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці, країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесення добробуту населення.

Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку.

Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці. На відміну від цього для багатьох країн, що проводили в 70--80-ті роки XX ст. автаркічнуАвтамркімя (грец. autбrkeіa -- самовдоволення) -- незалежність від усіх речей зовнішнього світу або інших людей. Життєвий ідеал кініків і стоїків. В економіці -- економічна незалежність країни, що позбавляє необхідності ввезення найважливіших продуктів споживання. Термін «автаркія» часто вживається в розумінні прагнення до відособлення, схильності до вузького намісництва.[Вікіпедія] політику, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності й високі темпи інфляції. Кризи, які спостерігалися в останнє десятиліття в країнах з перехідною економікою, з усією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією, несуть у собі певні небезпеки. Ці ризики пов'язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу на ринкову трансформацію економіки, інтеграцію до світового співтовариства.

Хоча глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро і макроекономічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються і розвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати.

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: збут -- постачання -- виробництво.

Процес глобалізації в процесі свого розвитку потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті "лібералізація". Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займається Світова організація торгівлі (СОТ).

До останнього часу вважалося, що головними суб'єктами глобалізації є країни. Але дослідження останнього десятиріччя показали, що реальний контроль над процесами глобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти в особі глобальних корпорацій і глобальних банків. Так, за даними Світового банку, до 100 найбільших суб'єктів економіки за розмірами ВПП (доданої вартості) належать транснаціональна корпорація (ТНК) та 49 держав. Оборот найбільших з ТНК можна порівняти із ВВП таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. Отже, міжнародні економічні відносини в сучасних умовах глобалізації все більше набувають форми транснаціоналізації, розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство, а не держава стає головним суб'єктом зовнішньої економіки.

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність підприємства" на території України з'явилося в СРСР в 1986 р. у контексті загальної спроби реформувати адміністративно-командну систему економіки, яка на той час перебувала в стані глибокої кризи. Суть так званої "перебудови системи управління економікою" полягала в намаганні децентралізувати процес прийняття економічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державної власності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств.

У зовнішньоекономічній сфері так звана "перебудова" передбачала поступову відмову від монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій. Зазначена монополія була законодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі" як тимчасовий засіб захисту зовнішньоекономічних інтересів молодої більшовицької держави від зазіхань світового імперіалізму. З часом цей "тимчасовий засіб" було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а й на всі зовнішньоекономічні операції.

Така ситуація спричинила абсолютну незацікавленість підприємств у будь-яких стосунках із закордоном, адже економічний ефект від обміну між країнами вилучався союзним урядом. Керівники підприємств усіма законними і незаконними засобами намагалися звільнитися від експортних поставок, орієнтували виробництво виключно на внутрішній ринок, який у зв'язку з тотальним дефіцитом взагалі не висував ніяких вимог до якості продукції. У структурі радянського експорту домінували енергоносії, сировина, золото і зброя. За рахунок імпорту держава мінімально забезпечувала внутрішній споживчий ринок товарами широкого вжитку, а промисловість -- необхідним обладнанням. Серед населення і підприємств побутував "культ імпортних товарів", які різко відрізнялися за якістю та технологічним рівнем виробництва від вітчизняної продукції.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. Зовнішньоекономічна діяльність починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. У цей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

Відповідно до Закону України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічна діяльність -- діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (п.8 ст. 1). Точніше, видається, визначення цієї діяльності, що міститься в Господарському кодексі України. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, за Кодексом, є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та (або) робочою силою

Для вирішення проблем ефективного захисту вітчизняного виробника і забезпечення достатніх доходів державного бюджету, поряд з певним зниженням середнього рівня імпортного мита, ліквідовуються пільги, що надавалися в рамках так званого преференційного режиму, яким користувалася раніше численна група країн, що розвиваються. Більшість із них сьогодні мають кращий економічний стан, ніж Україна, тому в 1996 р. ці пільги були ліквідовані.

Для української економіки була характерною, з одного боку, підвищена увага до залучення іноземного капіталу з метою макроекономічної стабілізації та стимулювання структурних змін, а з іншого -- несприятливий інвестиційний клімат для будь-яких видів інвестицій (і зовнішніх, і внутрішніх), що зумовлювало низький рівень інвестиційної активності, особливо щодо оновлення обладнання. Зрозуміло, що в таких умовах значний приплив іноземних інвестицій, перш за все прямих, був неможливий.

До 1996 р. для України була характерною політика, яка полягала в забезпеченні підприємствам з іноземними інвестиціями суттєвих податкових пільг (автоматичне звільнення на 5 років від податків на прибуток (дохід) за умов наявності 20-відсоткової частки у статутному капіталі і при досягненні мінімально-обумовленої суми інвестицій, яка з 1993 р. називалася кваліфікованою інвестицією). Ці пільги доповнювалися звільненням майна, що ввозилося як іноземна інвестиція, від ввізного мита та митних платежів. Частковою компенсацією таких пільг було оподаткування за ставкою 15 % прибутків та доходів, що вивозилися.

Така схема надання пільг на загальних засадах виявилася малоефективною. Більше того, вона створювала умови для ухилення національних виробників від сплати податків шляхом створення спільних підприємств за мінімальною участю іноземного капіталу, не пов'язаного з розвитком виробничих технологій.

Непродумана політика надання пільг більшості підприємств з іноземним капіталом забезпечувала їм односторонню перевагу перед суто національним виробником, що, у свою чергу, порушувало умови конкуренції на внутрішньому ринку і зумовлювало зменшення конкурентоспроможності останніх.

Слід зазначити, що багатьма солідними іноземними інвесторами такі пільги сприймалися як підтвердження наявності в країні несприятливого інвестиційного клімату, недоліки уряд намагався компенсувати податковими пільгами.

У 1996 р. був прийнятий новий закон щодо регулювання умов для іноземних інвестицій, в якому була переглянута концепція їх залучення. До іноземних інвестицій відтоді застосовувався національний режим регулювання, у тому числі в питаннях оподаткування. А податкові пільги надавалися виключно на основі спеціальних урядових рішень щодо конкретних інвестиційних проектів, якщо вони визнавалися пріоритетними для економіки. Разом з тим перший досвід застосування такого підходу показав, що він пов'язаний з надмірними пільгами для учасників проектів, з одного боку, і надмірними обмеженнями для їх потенційних конкурентів, з іншого.

Основні фактори, що робили непривабливою Україну для

іноземних інвесторів:

загальна макроекономічна та політична нестабільність;

відсутність розвинутої ринкової інфраструктури (слабка потужність та ненадійність банків, нерозвиненість фінансових ринків);

нестабільність законодавства, яке регулює іноземні інвестиції та економічну діяльність у цілому;

загальні несприятливі умови із законністю та правопорядком у межах країни, перш за все високий рівень корупції;

відсутність секторальних пріоритетів у залученні іноземних інвестицій, що зумовлює таку структуру їх перерозподілу, яка не відповідає національним пріоритетам;

вузькість спектра методів залучення інвестицій.

На території України згідно із Законом запроваджуються правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

- національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

- режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

- спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

1.2 Організація і планування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

Зважившись розпочати зовнішньоекономічну діяльність (далі ЗЕД), будь-яке підприємство має точно з'ясувати для себе її можливі позитивні та негативні сторони.

Позитивні сторони ЗЕД.

1. Значне розширення ринків збуту власної готової продукції та ринків сировинних ресурсів.

2. Можливе розширення або диверсифікація виробництва через створення спільних підприємств або іноземних філій.

3. Накопичення інвалютних грошових коштів і в такий спосіб страхування фінансових ресурсів підприємства від знецінення внаслідок інфляції національної валюти.

4. Значна прибутковість зовнішньоекономічних операцій порівняно з операціями на внутрішньому ринку країни.

Негативні сторони ЗЕД.

1. Конкуренція з іноземними підприємствами--виробниками аналогічної продукції.

2. Міждержавне регулювання зовнішньоекономічної діяльності у вигляді квотування поставок, антидемпінгового законодавства, протекціоністського митного та податкового законодавства різних країн.

3. Значна небезпека втрати партій готової продукції або товарів унаслідок природних та транспортних катастроф у зв'язку зі збільшенням відстані транспортних перевезень.

4. Невиконання іноземним партнером своїх зобов'язань у зв'язку з політичними змінами в його країні.

Організація ЗЕД (ВЗЕЗ, ЗТФ)

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

· вихід на зовнішній ринок; експортно-імпортні поставки товарів, послуг і капіталу; валютно-фінансові і кредитні операції;

· створення й участь у діяльності спільних підприємств;

· міжнародний маркетинг;

· моніторинг національної економічної політики й економіки світогосподарських зв'язків.

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.

Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово "структура" означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи.

Розрізняють:

- організаційно-виробничу структуру;

- структуру управління;

- організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем.

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД.

Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання підприємства шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга "середовище - стратегія - структура" взаємопов'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування підприємства.

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними.

Перед підприємствами - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання:

1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?

2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети?

На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:

- розмір підприємства;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.

На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:

1. Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.

2. Зовнішньоторгової підприємства (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Організаційні принципи побудови управління ЗТФ залежить від її завдань і функцій, зображених в уставі.

Основними завданнями ЗТФ, як правило, являються:

1 .Планування, організація і регулювання зовнішньоторгових угод.

2.Збільшення об'єму експорту і вдосконалення його структури.

3.Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.

4. Підвищення конкурентноздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.

5. Вивчення коньюктури товарних світових ринків і виявлення критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентноздатності товарів.

6.Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.

7.Організація післяпродажного обслуговування за кордоном.

8. Вироблення рекламних міроприємств з метою розширення експорту.

9.Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.

10.Участь разом з іншими підрозділами в організації транспортування і збереження продукції.

11 .Участь в купівлі-продажу патентів і ліцензій, "ноу-хау".

12.Участь в здійсненні протокольних міроприємств і т. д.

Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ЗТФ, визначає її функції і організаційну структуру управління.

Планування зовнішньоекономічної діяльності.

Планування являється важливою частиною менеджменту ЗЕД, основною її функцією. Підприємство, яке не вміє планувати чи не вважає потрібним це робити, навряд чи може досягнути серйозних успіхів в своєму розвитку. Звичайно, планування - не панацея від усіх бід, проте уважний підхід до цього важливого етапу роботи створює основу для успішної діяльності підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Суть планування можна визначити як уміння передбачити мету підприємства, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети.

В сфері ЗЕД планування означає також уміння визначати мету ЗЕД як складової частини загальної системи внутрішнього планування. Основна мета ЗЕД не повинна розходитися із загальною метою підприємства, повинна бути спрямована на їх успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту. Планування допомагає відповісти на важливі запитання:

1. Де підприємство знаходиться в даний час, які його економічні позиції, в тому числі в зовнішній сфері ?

2. Яким чином, при допомозі яких ресурсів може бути досягнута мета підприємства, в тому числі по ЗЕД, і як може бути використана зовнішньоекономічна діяльність для його успішного соціально-економічного розвитку?

Планування ЗЕД являється об'єктивно необхідним для будь-якого підприємства-суб'єкта ЗЕД. Це визначається насамперед:

- прагненням підприємств, функціонуючих в умовах глобалізації ринку, одержати додатковий прибуток за рахунок більш повного використання переваг міжнародної праці, міжнародної економічної інтеграції; передбачити несприятливі дії зовнішніх факторів, різноманітні непередбачені обставини, котрі можуть відбутися на світовому ринку;

- і головне - необхідність прогнозування свого майбутнього. Для цього важливо визначити яким буде ринок в майбутньому, в якому буде розвиватися, чого чекають споживачі від підприємства, які його можливості у збільшенні експортного потенціалу, об'єму продажу і т.д.

Весь процес планування ЗЕД, як і внутрішньофірмового, можна умовно поділити на дві стадії:

1. Розробка стратегії ЗЕД (стратегічне планування).

2. Визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне чи тактичне планування).

Стратегія виробничого підприємства - це сукупність головної мети і основних способів досягнення накресленої мети. Інакше кажучи, розробка стратегії підприємства означає визначення загальних напрямків його розвитку. Розробка стратегії ЗЕД означає визначення основних напрямків діяльності фірми в міжнародній сфері, на світовому ринку. Важливо ще раз підкреслити. що стратегічні плани розвитку ЗЕД повинні бути інтегровані в загальну стратегію розвитку підприємства в цілому.

Стратегічне планування зазвичай розраховане на довгий період, хоч на багатьох підприємствах стратегія базується на середньотривалому плануванні (другий спосіб більш прийнятний для підприємств України, що працюють в умовах великої невизначеності). В галузі ЗЕД стратегічне планування може охоплювати період від 4 до 7 років.

Тактичне планування як правило охоплює короткочасний і середньотривалий періоди від 0,5 до 2 років (зазвичай рік). Воно має справу з вирішенням того, як повинні бути розраховані ресурси підприємства для досягнення стратегічної мети. Якщо головним питанням стратегічного планування являється питання:

"Чого хоче досягти підприємство?", то тактичне планування спрямоване на вирішення іншого питання: "Як підприємство повинно досягти такого стану?".

Результатом процесу планування являється система планів, яку можна поділити на такі елементи:

1. Стратегічний план (чи генеральний план), який частіше всього складається на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що містить в собі і розвиток ЗЕД.

3. Оперативні плани підприємства. Вони можуть містити в собі загальнофірмові плани поточної діяльності підприємства, а також поточні плани підрозділів.

1.3 Оцінка зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Особливе значення має оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства в сучасних умовах, коли господарська самостійність та незалежність безумовно повинні привести до підвищення відповідальності і обґрунтованості управлінських рішень.

Для визначення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства використовують таку методику.

1. Розраховується ряд показників для визначення економічної ефективності експорту:

(1.1.)

де ЕЕЕКС - показник економічного ефекту експорту, грн.; ВВФ - еквівалент у грн. відрахувань у валютний фонд підприємства, який розраховується шляхом перерахунку валютної виручки у гривні за курсом на день надходження валюти, грн; ВТ - виручка у грн. обов'язкового продажу валюти, грн; ВЕКС - повні витрати підприємства на експорт, грн.

2. Розраховуються показники економічної ефективності імпорту ,при цьому вони поділяються на дві групи: показники ефективності імпорту товарів виробничого призначення (ТВрП) і показники ефективності імпорту товарів народного споживання (ТНС). Для їх розрахунку необхідно визначити повну ціну споживання імпортнихТВрП за формулами:

(1.2.)

(1.3.)

де ЦС - повна ціна споживання імпортного ТВрП, грн.; ЦП - купівельна ціна імпортного ТВрП, грн; ЕВ - експлуатаційні витрати на використання ТВрП, грн; ВМ- вартість сировини і матеріалів, що споживаються на одиницю продукції, яка випускається на ТВрП, грн; ВЕН - вартість палива і енергії на одиницю продукції, що випуск на ТВрП, грн; ВРЕМ - вартість ремонтів ТВрП, грн; ВЗАП - вартість запчастин для ТВрП, грн; ЗП - заробітна плата робітників, що обслуговують ТВрП, грн.

3. Розраховуються показники економічної ефективності імпорту:

(1.4.)

(1.5.)

де ЕІМП1 та ЕІМП2 - показники ефективності імпорту ТВрП; ОП - обсяг продукції, що випускається на даному ТВрП, у внутрішніх середньорічних цінах, тис. грн, ВІМП - витрати на імпорт даного ТВрП, тис. грн.

Підвищення ефективності проведення зовнішньоекономічної діяльності потребує вирішення питань на зовнішньому ринках:

- орієнтація з асортиментом продукції на відповідні ринки;

- нарощування обсягів доходів на ринках;

- підвищення конкурентоспроможності (таблиця 1.1.);

- нарощування темпів росту продуктивності праці працівників;

- зменшення собівартості продукції та її збут;

- ефективне використання фінансових ресурсів;

- одержання оптимального ефекту від використання прибутку господарської діяльності;

- заключення ефективних договорів, врахування своєчасної практики ціноутворення.

Таблиця 1.1. Критерії та показники конкурентоспроможності ЗЕД організації

Критерії та показники конкурентоспроможності

Роль показника в оцінці

Правило розрахунку показника

1. Показник ефективності виробничої діяльності підприємства (ВД)

1.1. Відносний показник витрат на одиницю продукції (В)

Відображає ефективність витрат при випуску продукції

В = Валові витрати/ Обсяг випуску продукції

1.2. Відносний показник фондовіддачі (Ф)

Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів

Ф = Обсяг випуску продукції/Середньо річна вартість основних виробничих фондів

1.3. Відносний показник рентабельності товару (РТ)

Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів

Рт = Прибуток від реалізації * 100% /Повна собівартість продукції

1.4. Відносний показник продуктивності праці (ПП)

Відображає ступінь організації виробництва та використання робочої сили

ПП = Обсяг випуску продукції / Середньоспискова чисельність робітників

2. Фінансове положення підприємства (ФП)

2.1. Коефіцієнт автономії (КА)

Характеризує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування

КА = Власні засоби підприємства /Загальна сума джерел фінансування

Критерії та показники конкурентоспроможності

Роль показника в оцінці

Правило розрахунку показника

2.2.Коефіцієнт платоспроможності (КП)

Відображає здатність підприємства виконувати свої фінансові зобовязання та визначає ймовірність банкрутства

КП = Власний капітал / Загальні зобовязання

2.3.Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КЛ)

Показує якісний склад засобів, котрі є джерелами покриття поточних зобовязань

КЛ = Грошові засо би та швидкореалізовувані цінні папери / Короткострокові зобовязання

2.4. Коефіцієнт обіговості обігових засобів (КО)

Аналізує ефективність використання обігових засобів. Дорівнює часу, про тягом якого обігові засоби проходять всі стадії виробництва та обігу

КО = Виручка від реалізації / Серед ньорічний залишок обігових засобів

3. Ефективність організації збуту та просування товару (ЕЗ)

3.1. Рентабельність продаж (РП)

Характеризує ступінь прибутковості роботи підприємства на ринку, правильність встановлення ціни

РП = Прибуток від реалізації * 100% / Обсяг продаж

3.2. Коефіцієнт затовареністю готовою продукцією (КЗ)

Відображає ступінь затовареності готовою продук цією. Зростання показника свідчить про падіння попиту

КЗ = Обсяг нереалізованої продукції/ Обсяг продаж

3.3. Коефіцієнт загрузки виробничих потужностей (ВП)

Показує ділову активність підприємства, ефективність роботи служби збуту

КМ = Обсяг випуску продукції/Виробнича потужність

3.4. Коефіцієнт ефектив-ності реклами та засобів стимулювання збуту (КР)

Показує економічну ефективність рек лами та засобів стимулювання збуту

КР = Витрати на рекламу та стимулювання збуту / Приріст прибутку від реалізації

4. Конкурентоспроможність товару (КТ)

4.1. Якість товару

Характеризує здатність товару задовольняти потребу у відповідності з його призначенням

Комплексний метод оцінки

При експорті та імпорті товарів підприємством може бути отриманий як прямий економічний ефект від покращення фінансових результатів підприємства, так і непрямий - від здешевлення виробництва.

Висновки до розділу 1

В результаті аналізу теоретичних підходів до визначення ЗЕД було встановлено,що ЗЕД - це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

Організація ЗЕД вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод. Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової.

В сфері ЗЕД планування означає уміння визначати мету ЗЕД як складової частини загальної системи внутрішнього планування. Основна мета ЗЕД не повинна розходитися із загальною метою підприємства, повинна бути спрямована на їх успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту.

Систематична оцінка ефективності ЗЕД сприяє її оптимізації і забезпеченню високоприбуткової роботи підприємства. Підвищення ефективності ЗЕД підприємства, в першу чергу його експортних операцій, знаходиться у тісній залежності від удосконалення його загальної системи управління, що спрямовує на подальші наукові дослідження.

В сучасних ринкових умовах головною метою діяльності підприємства є досягнення конкурентних переваг в довгостроковому періоді, які нададуть високу норму прибутку та стабільне економічне зростання. З приводу забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства актуальним стає утримання наявних ринкових позицій та пошук нових можливостей, що сприятиме розширенню ринків збуту та зростанню економічної ефективності.

На даний час держава стимулює українські підприємства виходити на нові ринки за кордоном. Для цього вона встановлює низькі податки, пільги на деякі види діяльності та їх оподаткування, спрощену систему реєстрації і т.д. Але паралельно з цими заходами держава жорстко контролює всі суб'єкти ЗЕД і встановлює відповідальність за порушення норм і законів.

Отже, зараз підприємства України маюсь всі можливості для здійснення ЗЕД. Потрібно лише грамотно організувати структуру підприємства та чітко спланувати процес своєї реалізації за кордоном.

2. Аналіз господарської діяльності ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11

2.1 Загальна характеристика ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11

Історія співпраці Київських хлібопекарських підприємств почалася більше 70 років тому, коли у 1930 р. був створений Київський трест "Головхліб". Спочатку до його складу входили в основному малопотужні пекарні й лише два новозбудовані на той час хлібозаводи - №2 і №3.

Публічне акціонерне товариство "Київхліб" створене на базі державного підприємства "Київхліб" у 1996 р. Нині це одне з найбільших хлібопекарських підприємств України, до складу якого входять 17 хлібопекарських підприємств (девять у м.Києві та вісім - у Київській області), ремонтно-монтажний комбінат, інформаційно-обчислювальний і навчальний центри та контора матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач".

Усі хлібопекарські підприємства акціонерного товариства - це сучасні високомеханізовані заводи, де постійно триває реконструкція, монтується нове устаткування, нарощуються потужності, підвищується технічний рівень, вживаються заходи щодо поліпшення якості продукції та розширення асортименту.

Впроваджується техніка нового покоління - персональні комп'ютери, розробляються та впроваджуються передові технології електронної обробки інформації, що дозволяє оперативно отримувати достовірну інформацію про роботу будь-якого підприємства зокрема і всіх підприємств у цілому.

На сьогоднішній день асортимент продукції налічує близько 600 найменувань. На хлібозаводах виготовляють дієтичні та діабетичні вироби. Майже всі вони розроблені спеціалістами акціонерного товариства і схвалені Міністерством здоров'я України.

Введення в експлуатацію Київського хлібозаводу №11 наприкінці 1972 р. було новорічним подарунком для жителів лівобережного району м.Києва. Підприємство збудоване за типовим проектом, його потужність - 65 т пшеничних сортів хліба та хлібобулочних виробів на добу. Біля витоків виробництва були директор П.Гітельман, головний інженер А.Косован, головний механік М.Богдан.

З відстані в 30 років можна зробити висновок, що головним фактором становлення підприємства були його люди.

З метою поліпшення якості продукції та розширення асортименту у 1995 р. почалася реконструкція технологічних ліній із заміною устаткування. Введено в експлуатацію лінію виробництва житніх сортів хліба, встановлені малопотужні печі для виготовлення здобних і кондитерських виробів. Нині в асортименті близько 90 найменувань найрізноманітнішої продукції.

Дочірнє підприємство "Хлібокомбінат № 11" входить до складу ВАТ "Київхліб " , є юридичною особою. Юридична та фактична адреса хлібокомбінату- Київ-02093, вул. Бориспільська,24, що знаходиться Дарницькому районі м. Києва. Основна діяльність - випуск та реалізація хлібобулочних та кондитерських виробів. Дочірнє підприємство ВАТ “Київхліб” Хлібокомбінат №11 створене згідно з Законом України “Про господарські товариства” та здійснює свою діяльність на підставі Статуту відкритого акціонерного товариства “Київхліб”.

Відповідно до Статуту основними видами діяльності є: виробництво та реалізація хлібобулочних та кондитерських виробів . Продукцію хлібозаводу презентують на виставках, споживчих конференціях, конкурсах, де вона посідає провідні місця, широко рекламують у фірмовій торгівлі, що налічує 90 одиниць, у тому числі 39 магазинів, які є на всіх заводах.

Сьогодні колектив хлібокомбінату з чисельністю 760 чоловік при цілодобовому режимі основного виробництва випускає щоденно понад 110 тн - 90 найменувань - хлібулочних здобних , сухарних , бараночних , кондитерських виробів , зокрема печиво , кекси , напівфабрикати для тортів - коржі пісочні " Мрія " , що дуже користуються попитом серед споживачів якісної продукції хлібокомбінату .Вся продукція випускається по традиційним технологіям без добавок та поліпшувачів , має сертифікат відповідності.

До складу підприємства станом на 1.01.2006 р. входять наступні структурні підрозділи:

Цех № 1 Хлібобулочний цех;

Цех № 2 Cухарнобубличний цех;

Цех № 3 в м. Славутич;

До складу комбінату в 2007 році на правах цеху № 4 увійшов хлібокомбінат № 6.

Дві торгові точки: магазин та кіоск .

Підприємство має автомобільний парк. Це дає можливість своєчасно доставляти продукцію замовникам та організовувати виїзну торгівлю.

Стабільну роботу підприємства забезпечують висококваліфіковані кадрові працівники. На заводах немає плинності кадрів, створюються нові робочі місця, які заповнюють молоді кваліфіковані робітники по закінченні навчального центру акціонерного товариства.

Значна увага приділяється соціально-побутовим питанням: підприємство має медпункт, їдальню,на заводах зі значною кількістю працюючих діють стоматологічні кабінети, кімнати відпочинку, сауни, басейни. З молодих працівників створені команди з семи видів спорту.

Визначимо спочатку сильні та слабкі сторони підприємства .

Таблиця 2.1 Характеристика сильних та слабких сторін ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 для SWOT аналізу

Сфера діяльності

Сильні сторони (S)

Слабкі сторони (W)

Маркетинг,

продукція, бренди

Постійне вивчення та аналіз стану ринку, своєї позиції, позиції конку-рентів, потреб споживачів; диферент-ціація виробів; підтримка та розвиток іміджу. Продукція даного підприєм-ства майже не містить консервантів, емульгаторів, ароматизаторів, барв-ників завдяки політиці директора ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 Русавського. Лише деякі елітні сорти хліба можуть містити певні консерванти, а решта продукція є натуральною, виробленою із натуральної сировини.

Не вся продукція підприємства, що вперше запускається у виробництво знаходить широкий попит у населення, так наприклад було із кручениками бубликами.

Вироб-ництво,

інновації

Значні виробничі потужності. Вся продукція підприємства виробляється із натуральної сировини і не містить консервантів, емульгаторів, ароматизаторів, барвників і відповідає стандартам, технічним умовам, що існують на цю продукцію (ГОСТи, ДСТУ), продукція є абсолютно безпечною для життя і здоровя споживачів.

Продукція, що виробляється на ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінаті №11 не може конкурувати із західними виробниками аналогічної продукції, бо групи основних засобів підприємства мають великий знос, наприклад: у 2006 році машини і обладнання мали знос 42,5 %, транспортні засоби - 61,8%, будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої - 30,9%, інвентарна тара - 50,2%, малоцінні оборотні матеріальні активи - 50%, тобто обладнання ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 не модернізовано.

Фінанси

Не проявляються в даній сфері діяльності, бо підприємство за результатами 2007 року є збитковим.

Недостатні фінансові ресурси; фінансова неста-більність; неможливість зниження витрат. Відсутність достатнього фінансування покупки нового обладнання для запуску нового продукту у виробництво за рахунок власних коштів, неможливість рефінансування власних коштів у розширення виробництва чи модернізацію через збитковість підприємства.

Організація,

управління

Чітко сформовані стратегії; високий рівень управління ефективні засоби контролю, творчий підхід у менеджменті; здатність реалізовувати навички персоналу.

На підприємстві діє лінійна організаційно-структурна схема управління, а доцільно було б запровадити лінійно-функціональну організаційно-структурну схему управління, щоб кожен працівник підпорядковувався своєму безпосередньому лінійному керівнику та функціональному одночасно.

Кадри

Високий рівень кваліфікації та підготовки персоналу; досвід діяльності. Працівники підприємства працюють на ньому дуже довго, мають великий стаж роботи і добре обізнані у своїй справі та у роботі підприємства.

Інколи проявляється неефективна система стимулювання праці. На ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінаті №11 існує велика плинність кадрів (у 2006 році склала 30,03 %, у 2007 році - 26,29 %), більшість звільнень існують через наявність у Києві більш оплачуваних вакансій із легшими умовами праці.

Наступним кроком даного аналізу підприємства буде дослідження його зовнішніх можливостей та загроз (представимо їх у вигляді таблиці).

Таблиця 2.2 Загальні зовнішні можливості та загрози ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 для SWOT аналізу

Потенційні зовнішні можливості , О

Потенційні зовнішні загрози , Т

1) зростання доходів населення; обслуговування нових додаткових груп споживачів у довготерміновій перспективі;

2) входження у нові сегменти ринку у довготерміновій перспективі;

3) розширення виробництва для задоволення потреб споживачів у довготерміновій перспективі;

4) обґрунтоване законодавство у довготерміновій перспективі.

1) інфляція;

2)зниження рівня доходів населення

3) зміни в потребах і смаках споживачів;

4) уповільнений темп зростання ринку.

На основі визначених місії, цілей підприємства, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу відбувається формування стратегічного набору (формування корпоративних стратегій та стратегій на рівні стратегічного господарського підрозділу).

Після того, як визначена загальна ідея розвитку підприємства, стає можливим побудувати функціональні стратегії реалізації загальної ідеї. Для цього потрібно переписати всі проблеми та переваги, які є у ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 та вказати найбільш загальні рішення для них. Потім ці рішення деталізуються за функціональними напрямками: виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, організаційна культура та доводяться до кожного функціонального керівника.

Конкуренти ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 11 на ринку хліба м. Києва:

За продуктами довготермінового зберігання:

1) Донецький БКК

2) Запорізький «Хлібодар»

3) Ржищівський завод продтоварів

4) Луганський «Коровай»

5) Роменський хлібокомбінат

6) «Богуслав»

7) «Укрцарфіш»

8) «Север» (пряники) м. Ніжин

За хлібобулочними виробами:

1) Переяславський хлібзавод

2) Чернігів хліб

3) «Бак хаус»

4) ТОВ «Сава»

5) Одеський «Коровай»

6) Фірма «ТАК!»

7) ВТК «Круассан» м. Одеса

8) ПП «Ольховий»

9) «Живий хліб» м. Полтава

10) Власне виробництво супермаркетів.

Продукція ВАТ «Київхліб » на ринку хлібобулочних виробів міста Києва займає приблизно 90%, а решта 10% припадає на приватні підприємства та інші підприємства, що не входять до ВАТ «Київхліб». Тобто ВАТ «Київхліб» є монополістом на ринку хлібобулочних виробів міста Києва.

2.2 Аналіз техніко-економічних показників ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінату 11

Почнемо із аналізу стану та динаміки основних засобів ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 11.(Використання виробничих потужностей, рух та наявність основних фондів у 2012 році Пояснювальна записка до звіту за 2012 рік по Хлібокомбінату № 11 с. 6 - 8.)

Виробничі потужності з виробництва хлібобулочних виробів в штучному формовому хлібі з житнього обійного борошна масою 1,0 кг. станом на 01.01.10р. склали 197,8 тн. на добу, проти попереднього року збільшено на 3,2 тн/добу за рахунок встановлення 2 ротаційних печей. Потужність в асортименті хлібобулочних виробів склала на рівні показника 2011 року - 138,2 тонни, хоча відмічаються зміни в балансі виробничих потужностей; за рахунок встановлення зазначених печей та зміни номенклатури випущеної продукції збільшено потужність на 3,8 тонни, а за рахунок проведеної реконструкції лінії № 7 відбулося зменшення потужностей на 3,8 тонни/на добу.

По кондитерському виробництву середньорічна потужність склала - 1660 тн. за рік. Проти минулого року відмічається збільшення на 38 тн. за рахунок зміни асортиментного випуску з причини передачі виробництва вівсяного печива на 6 хлібокомбінат.

По Славутицькому цеху виробничі потужності законсервовані станом на 1.04.10 р.-

з виробництва хлібобулочних виробів -12,6 тн./ добу;

з виробництва кондитерських виробів: - 228 тн. на рік .

В 2007році виробничі потужності були використані:

з виробництва хлібобулочних виробів:

- по хлібобулочному цеху на 88,1%, проти 85,7% у 2011 році;

- по сухарно-бубличному цеху на 64,7%, проти 61,8 % у 2011 році;

з виробництва кондитерських виробів на 14% проти 16,4% у 2011році.

Низький рівень використання потужностей по СБЦ з кондитерського виробництва - пояснюється великою конкуренцією на ринку збуту .

Простої обладнання за 2012 рік складають 3348 год.

в тому числі:

з технічних причин - 296 год;

з проведення планово-попереджувальних ремонтів та реконструкції обладнання - 3052 год.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.