Особливості міжнародних розрахунків України

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Житомирський національний агроекологічний університет

Кафедра менеджменту зовнішньо-економічної діяльності

Реферат

з дисципліни: «Міжнародна економіка»

на тему:

«Особливості міжнародних розрахунків України»

Виконала:

Студентка 4 курсу групи Оз-12-3 Ск

Факультету «Обліку та фінансів»

Спеціальності «Облік і аудит»

Саушкіна Валерія Валеріївна

Перевірила: Теленчук Вікторія Сергіївна

Житомир, 2014 р.



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи організації міжнародних розрахунків

1.1 Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

1.2 Види, суб'єкти та підходи до класифікації міжнародних розрахунків

1.3 Забезпечення міжнародних розрахунків

2. Проведення банківських міжнародних розрахунків

2.1 Економічні основи та етапи здійснення міжнародних розрахунків

2.2 Проведення міжнародних розрахунків банками України

3. Аналіз стану діяльності банків України щодо банківських міжнародних розрахунків

3.1 Аналіз проведення міжнародних розрахунків банками України

3.2 Фактори, що впливають на розвиток міжнародних розрахунків в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Організація міжнародних грошових потоків між суб'єктами господарювання застосовується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Порядок проведення розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами і угодами.

Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов'язань і відповідальності сторін.

Метою реферативної роботи є дослідження суті і особливостей міжнародних розрахунків.



1. Теоретичні основи організації міжнародних розрахунків

1.1 Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

Т. В. Кривов'яз у своїй праці дає наступне визначення міжнародних розрахунків [3, C.615] «Із організаційно технічного погляду, міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності різних країн».

Згідно визначення О. В. Дзюблюка [1, C.511] «Міжнародні розрахунки - це операції, пов'язані з платежами за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між економічними суб'єктами різних країн. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків лоро і ностро».

Петрук О. М. в свою чергу зазначає [8, C.338]: «Розрахунки в міжнародній торгівлі -- це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин».

Визначення міжнародного розрахунку зазначають також такі автори, як: О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька, О. В Боршкевич, В. Б. Гордон, О. Ю. Русалова та А. В. Тимофеєв «Міжнародні розрахунки та валютні операції» , яке звучить наступним чином [5, C.156]: «Міжнародні розрахунки -- це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту. Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки -- це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності».

Міжнародні розрахунки за Т. В. Кривов'язом визначаються, як [3, C.218] «взаємні грошові платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між державами, установами, підприємствами, банками і окремими особами різних країн, на основі руху товарно-матеріальних цінностей, послуг і міжнародному обороті».

Специфікою міжнародних розрахунків, як зазначає О. В. Дзюблюк є те, що [1, C.552] «продаж товарів іноземному покупцю чи купівля товарів в іноземного продавця порівняно з торгівлею на внутрішньому ринку пов'язані з додатковими і підвищеними ризиками. Це зумовлено тим, що покупець має менше можливостей оцінювати надійність іноземного постачальника, ніж продавця у своїй країні, а при недотриманні умов угоди його можливості притягнути партнера до відповідальності також обмежені».

Наступні особливості міжнародних розрахунків зазначає Т. В. Кривов'яз:по-перше, такі міжнародні розрахунки, відмінно від внутрішніх регулюються ще й законодавчими актами, а не тільки національними нормативними, також міжнародними законами та безпосередньо банківськими правилами і звичаями, які мають змогу регулювати окремі способи та форми міжнародних розрахунків, визначають учасників та характер їх взаємин в розрахункових операціях. По-друге, такі міжнародні розрахунки можна здійснювати у різних валютах. Тому, здебільшого, на їх ефективність впливає і динаміка валютних курсів. З іншої сторони, досить нормальне функціонування таких міжнародних товарно-грошових відносин може досягатись тільки за умови вільного обміну своєї національної валюти на валюту безпосередньо інших країн, безперешкодний рух грошей. По-третє, особливістю міжнародних розрахунків є те, що держава в країнах з частково конвертованою валютою використовує так звані валютні обмеження (це адміністративна або законодавча заборона, регламентації і лімітування операцій нерезидентів і резидентів з валютою та всіма іншими валютними цінностями). Одними з основних причин валютних обмежень являються: тиск зовнішньої заборгованості, нестача валюти, розбіжності в платіжних балансах. Головною метою їх введення є -- зосередження всіх валютних цінностей у руках самої держави, а також вирівнювання балансу платіжного і підтримання валютного курсу безпосередньо національної грошової одиниці. При цьому застосовують різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішньої структури і змісту:

1) виручки експортера блокується від продажу товарів у даній країні, обмежуються можливості розпоряджатися цими коштами;

2) обов'язковий продаж безпосередньо валютної виручки експортерів частково або повністю центральному і/або уповноваженому банку;

3) обмеження продажу імпортерам іноземної валюти (тільки якщо є дозвіл будь-яких установ);

4) заборона оплачувати деякі товари імпортеру іноземною валютою;

5) регулювання строків платежів за експорт та імпортом.

С. В. Голова у своїй праці зазначає, що більша частина міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Торговельна міжнародна операція починається безпосередньо з продажу товару імпортеру експортером. Процес продажу представляє собою обмін будь-яких товарів на грошовий еквівалент. З юридичної точки зору торгівля -- це акт, при здійсненні якого власність (товар) передається від однієї сторони (продавцем) до іншої (покупцю) в обмін на грошову вартість. Беручи відому формулу товарного обігу К.Маркса за основу: «товар -- гроші -- товар», можна зазначити, що, з одного боку, дані розрахунки є підсумковим етапом у виробничо-збутовому процесі, в ході якого може відбуватися громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її ж виробництво, а також розподіляється і створюється дохід. З іншого боку, розрахунки являються лише початковим етапом наступного виробничого циклу, безпосередньою передумовою відтворення.

Нормальному кругообігу коштів сприяє ефективна організація розрахунків, створює умови для безперебійної реалізації продукції. Також, стан міжнародних розрахунків залежить від цілого комплексу чинників, до яких належать: «позиція країни на товарних та грошових ринках; політичні та економічні відносини між країнами; ступінь використання та ефективність державних заходів при зовнішньоекономічному регулюванні; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; міжнародні торговельні правила та звичаї; валютне законодавство; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; стан платіжних балансів; банківська практика; конвертованість валют». міжнародний експортер валютний

За Д. М. Михайловим визначено, що [4, C.96]: «У багатьох підручниках до особливостей міжнародних розрахунків відносять їх документарний характер. Це досить хибне уявлення, оскільки багато країн світу вже давно використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну. У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків».

Документарні форми поширені при розрахунках з деякими країнами Східної Європи, а також країнами третього світу. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик непостачання товару або неплатежу. В українській зовнішньоторговельній практиці широко використовуються документарні форми розрахунків. Зокрема, документарні акредитиви при операціях імпорту використовуються в розрахунках з такими партнерами, як Західна Європа, Японія та Північна Америка, тобто з країнами розвинутими, які враховують підвищений ризик країни -- України -- і досить низьку платоспроможність саме українських імпортерів. Українські підприємства при експортних операціях, а також банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами саме третього світу, платоспроможність яких оцінюється досить низько. В той же час багато українських підприємств достатньо успішно використовують і недокументарні форми розрахунків».

Наприклад, такі автори О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька, О. В Боршкевич, В. Б. Гордон, О. Ю. Русалова та А. В. Тимофеєв зазначають, що [5, C.237] «основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам».

В свою чергу, Т. В. Кривов'яз зазначає [3, C.269]: «Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяльність, названа бенкінгом, містить такі елементи: іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні кореспондентські відносини; банківські валютні перекази; принципи міжнародних банківських розрахунків і кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Основні суб'єкти міжнародних розрахунків вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежу, для покупця це, насамперед, забезпечення виконання угоди поставки, тоді як для продавця це, передусім, отримання платежу в установлений термін».

За класифікацією Коцовської, В. Д. Ричаківської, Г. В. Табачука [6,C.331]: «Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Так, для раціонального і своєчасного здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів».

1.2 Види, суб'єкти та підходи до класифікації міжнародних розрахунків

Попович О.В. у своїй статті каже про те, що сьогодні виділяють дві групи розрахунків: торгові та неторгові .

Розрахунки по міжнародним торговим контрактам найбільш складні і вимагають щонайменше високої кваліфікації працівників банку. Від того, яку умову і форму розрахунків вибрали, залежить гарантія і швидкість отримання платежу, суми витрат, пов'язаних з проведенням через банки операцій. Тому зовнішньоторговельні партнери при переговорах узгоджують деталі всіх умов платежу, а потім фіксують такі умови у контракті. Також даний автор виділяє особливості та переваги міжнародних розрахунків: Міжнародні розрахунки мають свої переваги та особливості [9]:

1) На противагу внутрішніх, регулюються не лише національними нормативними та законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

2) Здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з другого - нормальне функціонування міжнародних торгово-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на інші, тобто за умови конвертованості валюти;

3) У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

Шелудько Н. М. зазначає, що [17, C.332] «Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) та «ностро» (даного банку в іноземних).

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів».

В свою чергу, М. І. Савлук визначив [13, C.266]: «Форми розрахунків -- це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями -- Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо. Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки)».

Петрук О. М. зазначає [8, C.214] «У міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від ступеня довіри торгових партнерів, а також від тієї ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем. Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом із тим кожна із вказаних форм має декілька різновидів».

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов'язань.

Комерційний банк здійснює міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів (організацій і підприємств), які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоторговельним контрактом, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі «Умови платежу зовнішньоторговельного контракту.

Також Петрук О. М визначив [8, C.318-319]: «форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна -- по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред'явлення бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально -- при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально -- при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів)».

О. В. Дзюблюк вказує на те, що [1, C.447-448] «Акредитивна форма міжнародних розрахунків в Україні регулюється Положенням «Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями», яке встановлює та регулює порядок відкриття, авізування, супроводження, виконання і закриття документарних акредитивів під час розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами. Цей документ підтверджує, що клієнти банків можуть використовувати всі види акредитивів, передбачені чинними Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розробленими Міжнародною торговельною палатою з урахуванням особливостей, які не суперечать законодавству України».

Л. В. Руденко розглядає наступне [10, C.399-400]: «Акредитив являє собою взяте на себе банком за проханням імпортера зобов'язання заплатити визначену суму бенефіціару (експортеру) за умови, що останній надасть відповідним вимогам акредитива документи у встановлений часовий відрізок.

У торговій угоді між експортером і імпортером банк, таким чином, виступає посередником. Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також виконувати кредитну функцію. Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує документарний акредитив:

1) Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків - це його головна функція.

2) Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитива забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, так і покупця.

3) Документарним акредитивом виконується кредитна функція».

Також даний автор зазначає, що [11, C.118-119] «У більшості країн терміни «документарний акредитив» та «комерційний акредитивний лист» - синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листів суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами. Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Учасниками інкасової операції є :

1) довіритель-клієнт, який довіряє здійснення операцій з інкасо своєму банку;

2) банк-ремітент, якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;

3) інкасуючий банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

4) банк-представник, який подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;

5) платник-організація, якій подаються документи відповідно до інкасового доручення»

Інкасо - це є операція, суть якої в тому, що будь-який банк за дорученням свого клієнта отримує платіж від імпортера за надані послуги та відвантажені товари і з подальшим переведенням цих коштів на рахунок експортера у банку.

Інкасові операції банк здійснює на основі отриманих від експортера інструкцій. Прийняті від експортера інкасові доручення реєструються в журналах (або автоматичному режимі), форма яких безпосередньо залежить від національної практики. Міжнародні інкасові розрахунки розглядаються в двох типах: чисте інкасо - інкасування фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами; документарне інкасо, яке містить або фінансові й комерційні документи, або тільки комерційні документи.

Переваги та недоліки акредитивної, інкасової форм та форми банківського переказу наведені в таблиці 1.2.1.

За трактуванням О. В. Дзюблюк, Н. Д. Галапуп, Я. І.Чайковський та інших [1, C. 449] «Банківський переказ - це просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Здійснення міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів регулюється Законами України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та іншими нормативно-правовими актами.

Банківські перекази здійснюються у безготівковій формі через посередництво платіжного доручення, яке адресує один банк іншому.



Таблиця 1.2.1.

Аналіз переваг та недоліків форм банківських міжнародних розрахунків

При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні й інші документи) направляються від експортера імпортеру безпосередньо, минаючи банки. Економічний зміст банківських переказів залежить від того, здійснюється оплата товарів до їхнього постачання (авансові платежі) чи після їхнього отримання імпортером (розрахунки за відкритим рахунком)».



1.3 Забезпечення міжнародних розрахунків

В свою чергу М. І. Савлук визначав, що [13, C.263-264] «Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого -- правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

1) платіж готівкою;

2) авансовий платіж;

3) платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця».

На сьогодні в міжнародних розрахунках готівкові платежі практично не використовуються, так як це досить незручний спосіб платежу.

В роботі даного автора також визначено, що [13, C.264-265]: «Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого -- забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків». Аванс можна надаватися як в грошовій, так і товарній формах. У товарній формі аванс передбачає надання замовником-імпортером комплектуючих і сировини, які необхідні для виконання замовлення. У грошовій формі аванс визначається у відсотках до вартості контрактного замовлення.

У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються:

1) великим фірмам, що добре себе зарекомендували;

2) при поставках товарів, які вимагають більш тривалого виробництва і виконуються безпосередньо за індивідуальними специфікаціями;

3) при поставках товарів - дефіцитів, коли аванс являється заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю.

Кредитний спосіб платежу означає, що покупець оплачує тільки ту суму, яка обумовлена в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Так як цей кредит надається однією фірмою будь-якій іншій, то такий кредит називають ще фірмовим товарним кредитом.

Кредити надаються на короткі і більш тривалі періоди. Сплату відсотків покупцем товару передбачає користування кредитом. У контракті завжди обумовлюються:

1) вартість кредиту, що вимірюється у річних відсотках;

2) строк погашення кредиту;

3) строк користування кредиту;

4) пільговий період, за якого по кредиту не сплачуються відсотки.

Кредит може надаватись тільки при наявності у продавця достатнього резервного капіталу. Максимальний розмір, тобто межа кредиту, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредити надаються не на всю суму контракту, а на 80--85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов'язань за контрактом.

При наданні комерційного кредиту можуть виникнути питання про гарантії платежів. Серед способів затримки платежів або запобігання неплатежам основними є гарантійні листи першокласних банків, які підтверджені (резервні) акредитивами відомих банків, банківські акцепти, векселі та аваль векселів, чеків.

Кредит з опціоном негайного платежу - досить поширена форма кредиту.

Сутність такого кредиту полягає в тому, що імпортер може скористатися правом відстрочки платежу саме за куплений товар, при цьому він може суттєво втратити знижку з ціни товару, що надається при негайній оплаті. Ця умова має обумовлюватись в контракті та в акредитиві, якщо використовується саме форма акредитивних розрахунків.

Дослідження валютно-фінансових умов у зовнішньоторговельних контрактах показали, що важливим при проведенні торговельних операцій є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він контрагентам дає змогу зменшувати ризики і витрати невиконання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом. Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

Конвертованість валют в момент руху товарів, послуг ніби розмиває національні кордони, переміщення капіталу в масштабах світового ринку. Так, експортеру, що реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів у середині країни.

Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти платежу.

Вільна конвертація саме національної грошової одиниці -- це не тільки форма зв'язку між національним та світовим, а також вона забезпечує країні:

1) певний вільний вибір споживачам і виробниками найвигідніших для себе ринків збуту та закупівлі за кордоном та у середині країни;

2) розширення можливостей при залученні іноземних інвестицій та при розміщенні інвестицій за кордоном;

3) стимулююча дія на ефективність, пристосовування підприємств до умов, які досить часто змінюються та гнучкість іноземної конкуренції;

4) підтягування до міжнародних стандартів щодо ціни, якості, витрат та асортименту національного виробництва;

5) можливість здійснення міжнародних розрахунків у національній валюті.

Згідно з авторами: Коцовська, В. Д. Ричаківська, Г. В. Табачук [6, C.337] «Значна частина поточних торговельних валютних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів, зокрема з розрахунками за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством країни, а також міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів. Валюта розрахунків та форма розрахунків за експортно-імпортними операціями визначаються сторонами самостійно і фіксуються в умовах договору.

Зовнішньоекономічні розрахунки за строками проведення платежів поділяються на негайні та платежі у кредит. Під платежем у кредит розуміють кредит, який експортер або імпортер надають один одному у вигляді відстрочки платежу або попередньої оплати (авансового платежу)».

Розрахунки за імпортними-експортними операціями між юридичними особами-нерезидентами України та безпосередньо резидентами України проводяться саме через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, які відкриті в уповноважених банках України у валюті гривні, а також через рахунки у гривні, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій Національного банку України. 

2. Проведення банківських міжнародних розрахунків

2.1 Економічні основи та етапи здійснення міжнародних розрахунків

Організація зовнішньоекономічних грошових потоків між суб'єктами господарювання ґрунтується насамперед на вже встановлених формах розрахунків та на системі валютного регулювання. Порядок проведення даних розрахунків регламентується у відповідності до міжнародних документів та угод. Стандартизація в документальному оформленні розрахунків необхідна для того, щоб забезпечити гарантію імпортерам та експортерам на поставку та оплату їх товарів. Також, вона встановлює систему однакового тлумачення прав.

Історично склалися такі особливості міжнародних розрахунків:

1) Імпортери й експортери, їхні банки вступають в певні додаткові відносини щодо оформлення, пересилання і обробки товаророзпорядчих і платіжних документів;

2) Міжнародні розрахунки регулюються як нормативними національними законодавчими актами, так і міжнародними банківськими правилами й звичаями;

3) Міжнародні розрахунки виступають об'єктом уніфікації та універсалізації інтернаціоналізованих банківських операцій. Більшість банків світу приєдналися до Уніфікованих правил щодо акредитивів та інкасо;

4) Міжнародні розрахунки мають здебільшого документальний характер, тобто здійснюються під фінансові і комерційні документи [23, C.128].

Основними об'єктами системи міжнародних розрахунків є: товар роботи або послуги, які експортер передає імпортеру згідно з умовами контракту; гроші або цінні папери (тратти), якими імпортер розраховується з експортером за одержаний товар, роботи, послуги; фінансовий інструмент, за допомогою якого здійснюється розрахунок між експортером та імпортером (форми розрахунків).

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, як вже зазначалось, є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Акредитивна форма платежу вимагає найбільш активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована головним чином на захист інтересів продавця. Дана форма розрахунків проходиться, як правило, в чотири етапи:

1) Імпортер за погоджене число днів до початку поставки чи після отримання повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення своєму банку відкрити в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив на певну суму та на обумовлений строк на користь експортера. У дорученні про відкриття акредитива імпортер повідомляє банку перелік документів, після пред'явлення яких експортеру може бути сплачена сума з акредитива.

2) Банк імпортера відкриває в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив, після чого банк експортера повідомляє експортеру про його відкриття і за необхідності підтверджує акредитив. Якщо протягом строку дії акредитива він не буде використаний, то за згодою покупця чи за умовою контракту акредитив може бути продовжений на визначений строк чи відкликаний покупцем.

3) Експортер, відвантаживши товар, пред'являє банку, в якому відкрито акредитив, документи, що засвідчують поставку товару, перелік яких міститься в контракті, й отримує проти цих документів належну йому суму платежу.

4) Банк експортера пересилає товарні документи банку імпортера, а той вручає їх імпортеру, який відшкодовує йому суму акредитива [22, C.13].

Розрахунки у формі інкасо, так само як і у формі акредитива, набули значного поширення в міжнародній практиці. Інкасо використовується як при розрахунках на умовах платежів готівкою, так і в розрахунках на умовах комерційного кредиту. Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших форм банківських операцій.

Інкасова форма розрахунків проходить такі етапи:

1) Відвантаживши товар, експортер передає своєму банку інкасове доручення та товарні документи.

2) Банк експортера, який прийняв інкасове доручення, направляє його разом з товарними документами банку-кореспонденту в країні імпортера.

3) Банк-кореспондент у країні імпортера пред'являє товарні документи імпортеру та видає йому їх проти вказаної в інкасовому дорученні суми платежу.

4) Отримана від імпортера сума платежу переводиться банком імпортера на рахунок банку експортера, а той зараховує її на рахунок експортера [19,C.55-56].

Здійснення банківського переказу можна умовно поділити на три етапи:

1) Клієнт подає до банку, що його обслуговує, заяву (платіжне доручення) на переказ коштів зі свого рахунку в цьому банку на рахунок одержувача (який може бути як у цьому банку, так і в будь-якому іншому) із зазначенням суми, валюти, призначення платежу, порядку сплати банківських комісій тощо.

2) На другому етапі банк перевіряє правильність заповнення реквізитів заяви: найменування та банківські реквізити платника і бенефіціара, сальдо рахунку платника, право на переказ коштів в іноземній валюті, правильність зазначення «ланцюжка» проходження платежу через банки-кореспонденти (у разі коли про таку можливість домовлено між клієнтом і банком) та ін. При позитивному результаті перевірки заяви клієнта, банк списує кошти з його рахунку на внутрішньобанківський рахунок або блокує їх і надсилає електронне повідомлення до банку-кореспондента. Після одержання підтвердження від банку-кореспондента про те, що він виконав переказ і списав гроші з кореспондентського рахунку, банк списує кошти клієнта й утримує комісію за проведення платежу.

3) На третьому етапі банк-кореспондент, відповідно до договору між банком і ним, надсилає нове повідомлення (або модифікує і відправляє отримане повідомлення) до наступного банку-кореспондента чи до банку одержувача або зараховує кошти на рахунок одержувача платежу (у випадку, якщо банк-кореспондент одночасно є банком одержувача). Після цього повідомляють банк ініціатора платежу про те, що платіж виконано і списано комісійні за переказ коштів [18, C.34-38].

В зовнішньоекономічній діяльності інколи використовується також чекова форма розрахунків, яка реалізується шляхом видачі чекодавцем розпорядження своєму банку здійснити із наявних коштів чекодавця виплату певної суми чекоутримувачу чи перерахування цієї суми на його рахунок.

Алгоритм розрахунків за допомогою чеків такий. Імпортер, разом із платіжним дорученням для депонування коштів, подає до свого банку заяву на отримання чекової книжки. Банк імпортера, отримавши відповідні документи, надає останньому чекову книжку. Постачальник (експортер) відвантажує товари (роботи, послуги) покупцю (імпортеру), за що отримує чек на суму поставленого товару, який далі передає до банку експортера для здійснення оплати. Банк експортера, перевіривши справжність чека і відповідність його вимогам, надсилає вимогу банку імпортера переказати зазначену суму грошей. Після виконання вимоги банком імпортера банк експортера надсилає письмове повідомлення своєму клієнту про зарахування коштів на його рахунок.

Незважаючи на відносну простоту чекових розрахунків, ця форма поки що не набула належного поширення в практиці розрахунків за зовнішньоторговельними угодами.

Як у міжнародній, так і вітчизняній практиці широко використовується вексель -- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити з настанням строку певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу). При розрахунках за зовнішньоекономічними операціями використовуються простий ("соло") і переказний вексель (тратта). Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, беруть участь дві сторони -- продавець (кредитор) і покупець (боржник), тобто векселедавець і векселетримач відповідно до загальновизнаної термінології, то в операціях з переказним векселем кількість задіяних осіб розширюється [16, C.113-114].

За класичною схемою у переказному векселі беруть участь три особи:

1) трасант (він же векселедавець);

2) трасат (платник -- той, кому трасант дає наказ платити);

3) ремітент (перший векселеодержувач, він же векселетримач).

Простий вексель (соло) виставляє не кредитор, а боржник (векселедавець), який бере на себе зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін. Однак частіше застосовують переказний вексель, який є безумовною пропозицією трасата (кредитора), адресованою трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін визначену суму.

Відкритий рахунок - це найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного отримання платежу. Експортер поставляє покупцеві товар разом із товаророзпорядчими документами і записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцеві рахунку суму покупки.

2.2 Механізм проведення міжнародних розрахунків банками України

Головна мета міжнародної торгівлі полягає в наступному: експортер повинен отримати оплату у відповідності із сумою, яка вказана в рахунку, а імпортер повинен отримати замовлені товари.

На першому кроці проведення міжнародних розрахунків імпортер та експортер повинні укласти контракт, в якому фіксуються певні умови щодо виду товарів, необхідну кількість і якість, ціну, метод і час перевезення , спосіб пакування тощо.

На другому кроці імпортер повинен звернутися до свого комерційного банку для відкриття акредитиву на користь експортера. Або експортер до свого банку щодо прийняття до виконання інкасової операції. Після перевірки заяв та кредитного стану своїх клієнтів КБ відкриває акредитив і відсилає його експортеру або приймає до виконання інкасову операцію від експортера.

Третій крок полягає у тому, що після отримання акредитива від свого банку експортер може бути упевнений, що усі платежі будуть здійснені у відповідності з угодою. Щодо інкасо - імпортер акцептує термінові трати і передає їх банку експортера проти товаросупроводжуючих документів.

На четвертому кроці, якщо всі документи правильні, то банк імпортера може надавати кредит банку експортера. Якщо використовуються термінові переказні векселі, то банк імпортера приймає їх та надає гарантії оплати в певний строк. Це називається «банківський акцепт», який може бути проданий інвестору на фінансовому ринку.

П'ятий крок: банк - імпортера направляє імпортеру усі необхідні документи у відповідності із умовами, які обговорені в акредитиві, а також дебетове авізо (тобто знімає з рахунку імпортера всю необхідну суму плюс комісійну винагороду). Щодо документального інкасо, то банк імпортера викупає тратти при настанні строку оплати [23, C.128-130].

Розглянемо докладніше проведення зовнішньоекономічних розрахунків по кожній її формі.

Однією з основних форм є банківський переказ, який здійснюється у безготівковій формі шляхом платіжних доручень. Банк виконує тільки доручення іноземних банків чи оплачує згідно з умовами кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки з грошовими (контрактивними) зобов'язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями вітчизняних імпортерів. Банк переказодавця керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні.

Наступною формою проведення міжнародних розрахунків є інкасова.

Використання документарного інкасо є доцільним у тому разі, якщо наявні стабільні відносини між контрагентами; існує готовність та спроможність імпортера здійснити платіж; досить стабільні політичні, економічні та правові умови в країні імпортера; якщо міжнародному платіжному обігу країни імпортера не заважають чи не загрожують валютний контроль та валютні обмеження; якщо товар, що постачається, не виготовляється в одиничному екземплярі; якщо інкасо використовується на принципах взаємності.

Інкасування розрізняють документарне - інкасування через банк суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакетів документів (фінансових і комерційних), та чисте інкасо - це інкасування через банк суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета фінансових документів, що не супроводжуються фінансовими документами.

Наступною формою є документарний акредитив. Документарний акредитив - грошове зобов'язання банку, яке надається на основі доручення його клієпта-імпортера на користь експортера. Банк, який видає зобов'язання, повинен здійснити платіж експортеру (акцептувати його тратти) або забезпечити здійснення платежу (акцепту тратт) іншим банком. Це зобов'язання є умовним у зв'язку з тим, що його реалізація пов'язана з виконанням експортером певних вимог (передусім мається на увазі надання в банк передбачених акредитивом документів, які підтверджують всі його умови).

Уніфіковані правила визначають платіж третій особі або повинен сплатити, акцептувати чи негоціювати (тобто купити або здійснити облік) тратти проти обумовлених документів, якщо дотримано всі умови акредитива. Розрахунки в формі документарних документарний акредитив як угоду, в силу якої банк, що діє за дорученням і на основі інструкцій свого клієнта, повинен здійснити акредитиви характерні для угод, що передбачають платіж проти надання експортером документів (готівки) або доручення покупцям короткострокового комерційного кредиту. Використання документарного акредитива для оплати повної вартості товару при розрахунках за середньостроковий (і тим більше довгостроковий) комерційний кредит не є характерним. За умов надання покупцю кредиту на досить тривалий строк акредитив може використовуватися в поєднанні з іншими формами розрахунків і покривати ту частину вартості товару, яку оплачують проти надання байку комерційних документів, тобто готівкою. При розрахунках згідно з комерційним кредитом можливим виявляється відкриття акредитивів на акцепт термінових тратт (перевідних векселів) бенефіціару (експортера), які було виставлено на банк, що викуповуєакредитив, або на імпортера. У такому випадку виконавчий банк здійснює акцепт (або акцепт і оплату) тратт. На основі акцепту банк виконує свої зобов'язання згідно з акредитивом. Далі партнери переходять до правовідносин, які регулюються нормами вексельного права (що також вигідно експортеру, оскільки вексельне право в багатьох країнах уніфіковано) [20, C.114-119].



3. Аналіз стану діяльності банків України щодо банківських міжнародних розрахунків

3.1 Аналіз проведення міжнародних розрахунків банками України

Аналізувати проведення банківських міжнародних розрахунків можна по-перше за допомого розгляду зовнішньоторговельного балансу України у розрізі країн СНД та інших країн світу (в тому числі ЄС), а також за допомогою сальдо зовнішньоторговельного балансу. Досліджуваний період даного аналізу склав від 2008 до 2011 року. Такі дані наведені в таблиці А.1 додатку А.

Наглядно дані розрахунки можна представити в графічному виразі у розрахунку за 2008 - 2011 роки на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1. Зведений зовнішньоторговельний баланс України у млн. дол. США за 2008 - 2011 р.р.

Як бачимо з отриманих даних за досліджуваний період експорт в Україні за 2010 рік досяг максимального значення і дорівнював 78708,6 млн. дол. США, що на 29414,6 млн. дол. більше у порівнянні з попереднім роком. Різкий спад експорту 2009 року можна пояснити нестабільною економічною ситуацією України та у світі в цілому.

Щодо імпорту, то тенденція зберігається аналогічна експорту. У 2009 році такий імпорт товарів і послуг склав 49294 млн. дол. США, а вже у даний показник встановився на рівні 78708,6 млн. Криза 2008 року перекосила український зовнішньоторговельний баланс - з тих пір обсяг імпорту продовжує значно перевищувати експорт, що негативно впливає на економічний стан країни в цілому, і ситуація не покращується попри всі намагання влади підвищити експортний потенціал країни. За ввесь досліджуваний період спостерігається негативне зовнішньоторговельне сальдо.

Також наглядно можна представити дані окремо по товарам і послуга і прослідкувати вже отриману динаміку в розрізі лише цих показників на рисунку 3.2.

Рисунок 3.2. Зовнішня торгівля товарами України у млн. дол. США за 2008 - 2011 рр.

На даному графіку ми можемо спостерігати також тенденцію до зменшення у 2009 році та зростаючу тенденцію у 2010 році. Показник експорту за 2011 встановився на рівні 51405,2 млн. дол. США, що на 15562,1 менше у порівнянні з попереднім роком. Також обсяг імпорту за 2011 рік менший ніж у 2010 році і складає 60742,2 млн. дол. США. Взагалі за ввесь досліджуваний період спостерігається від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і в 2011 році воно склало - 9337 млн. дол. США.

Зовнішня торгівля послугами за 2008 - 2011 роки представлена на рисунку 3.3.

Рисунок 3.3. Зовнішня торгівля послугами в Україні в млн. дол. США за 2008 - 2011 рр.

Досить інша ситуація склалася з експортом та імпортом послуг в Україні. В порівнянні з зовнішньою торгівлею товарами можна сказати, зо криза 2008 року майже не вплинула на зовнішньоекономічну ситуацію щодо послуг і це можна чітко спостерігати на даному графіку. У 2010 році спостерігається тенденція до збільшення експорту та імпорту у порівнянні з попереднім роком і складає 11741,3 млн. дол. США та 6468 млн. дол. США відповідно.

Також спостерігається позитивне сальдо за 2008 - 2011 роки, що свідчить про досить стабільну ситуацію в країні щодо розвитку експорту послуг за кордон.



3.2 Фактори, що впливають на розвиток міжнародних розрахунків в Україні

Проблема міжнародних розрахунків дуже актуальна у світі в цілому, і в Україні зокрема, тому що спрямована на створення реальних ринкових умов господарювання, адже вони охоплюють зовнішньоекономічну діяльність, яка є невід'ємною частиною розвитку інтеграційних процесів держави. В Україні міжнародні розрахунки протягом тривалого часу практично не були предметом наукових досліджень. Поштовхом до початку цієї роботи стали запровадження нових технологій, інструментів у міжнародні розрахунки, а також наслідки фінансової кризи.

Серед проблем розвитку міжнародних розрахунків слід виділити такі:

1) Неузгодженість міжнародних платіжних систем;

2) Недовиконання своїх функцій банківськими установами та Центральною розрахунковою палатою НБУ;

3) Зростання впливу валютних, інформаційних та інших видів ризику.

Крім цього проблемою для міжнародних розрахунків є особливості інформаційних систем і їх використанням при проведенні документарних операцій. Сучасна фінансова система будується навколо інформаційних мережевих структур. Внаслідок цього ризики такого типу організації стають ризиками фінансової системи.

І, нарешті, головною проблемою в міжнародних розрахунках є легалізація грошових коштів, отриманих злочинним шляхом. На сьогоднішній день це найактуальніший тип ризику в міжнародних розрахунках, який несе фінансова глобалізація.

Як правило, всі міжнародні фінансові операції пов'язані з валютним обміном. Потік товарів і послуг з однієї країни в іншу породжує зустрічні грошові потоки, гроші різних країн повинні якось обмінюватися один на одного, виникають проблеми курсів валюти, вибору форми платежу і 40 конкретних фінансових установ, що здійснюють розрахунки (як правило, банків). Розрахунки часто пов'язані з кредитними і страховими операціями.

Особливе питання - співвідношення національних і міжнародних правил розрахунків, тут теж бажаний поступовий перехід до єдиних міжнародних правил. Тому йде безперервний пошук напрямів поліпшення міжнародних розрахунків. За останні роки вирішальне значення придбало впровадження електронних технологій в сферу розрахунків, що створює принципово нові можливості їх розвитку.

Важливість розрахунків як сфери міжнародних фінансів виявляється і в тому, що в процесі їх вдосконалення можуть виникати платіжні союзи декількох держав, об'єднаних єдиною, розробленою ними, системою міжнародних розрахунків. Такі союзи можуть бути початком або складовою частиною інтеграції економіки і фінансів цих держав, тобто створюють можливості для розвитку фінансової глобалізації.

Формування міжнародних економічних відносин завжди відбувалося під впливом певних дій і факторів. В сучасних умовах такими факторами слід вважати:

1) постійне і стійке збільшення обсягів і асортименту товарного обміну;

2) розширення сфери дій і функцій світового фінансового ринку;

3) пошук шляхів подолання негативних наслідків глобальних проблем;

4) лібералізація зовнішньоторговельної політики;

5) поліпшення інвестиційного клімату;

6) лібералізація національної і міжнародної політики;

7) зміни в системі міжнародного поділу праці;

8) розширення процесів регіональної економічної інтеграції;

9) зростання значення міжнародних корпорацій;

10)створення і постійне удосконалення системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин;

11) формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин;

12) зміни в політичних відносинах між країнами

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін. В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти.

...