Відносини ПАР з Бразилією на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин і дипломатичної служби

Допускається до захисту

завідувач кафедри міжнародних відносин

і дипломатичної служби

проф. Мальський М.З.

2013р.

Іваненко Іван Іванович

ВІДНОСИНИ ПАР З БРАЗИЛІЄЮ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

(бакалаврська робота)

Спеціальність 6.030401-міжнародні відносини

Науковий керівник:

ас. Піхата Василь Іванович

Львів - 2013

Зміст

Вступ

1. Відносини ПАР з Бразилією в історичній ретроспективі

1.1. Становлення двосторонніх відносин

1.2. Розвиток двосторонніх відносин у період 1990-2012 рр

2. Політико-безпековий вимір двосторонніх відносин ПАР з Бразилією

2.1. Політична складова двосторонніх відносин

2.2. Безпекові аспекти двосторонніх відносин

3. Соціально-економічна складова двосторонніх відносин ПАР з Бразилією

3.1. Торговельно-економічний вимір двосторонніх відносин

3.2. Соціально-гуманітарні аспекти двосторонніх відносин

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Двосторонні відносини Південно-Африканської Республіки та Бразилії визначаються тісним політичним та економічним співробітництвом, яке окрім традиційного історичного партнерства, сьогодні передбачає і співробітництво в міжнародних організаціях як ІБПА, БРІКС, СОТ, ООН, Група Двадцяти, Кернська група тощо. Спільна позиція Бразилії і Південної Африки в світових політичних та економічних процесах сприяли тісній взаємодії і співпраці. Вони є безперечними регіональними лідерами та співпрацюють по лінії Південь-Південь, яка спрямована на підвищення позицій країн, що розвиваються в багатосторонніх форумах. Протягом тривалого історичного періоду ПАР завжди була в зоні бразилійських інтересів.

Співпраця двох країн зосереджена в наступних сферах: політичне співробітництво в секторі підтримки миру і стабільності в регіоні та в країні, економічна співпраця, захист прав людини та розвиток демократії, вирішення екологічних проблем, співпраця в освітньому, науковому та інноваційному секторах, боротьба з глобальними загрозами як тероризм і наркоторгівля та культурно-соціальне співробітництво.

Актуальність дослідження полягає у необхідності аналізу історичних передумов та сучасного стану двостороннього співробітництва Південно-Африканської Республіки та Бразилії у різних сферах, що дозволить встановити основні проблеми, з якими сьогодні стикаються країни, розробити шляхи їхнього вирішення та виявити тенденції розвитку таких відносин у майбутньому.

Метою даної роботи є аналіз особливостей відносин Південно-Африканської Республіки та Бразилії в історичній ретроспективі та на сучасному етапі. Досягнення поставленої мети забезпечується розв'язанням таких завдань:

1. Дослідити особливості становлення двосторонніх відносин між ПАР та Бразилією;

2. Проаналізувати розвиток двосторонніх відносин у ХХ ст.;

3. Охарактеризувати політичні відносини між країнами;

4. Розглянути відносини між державами в безпековій сфері;

5. Описати динаміку розвитку торговельно-економічних відносин між країнами;

6. Висвітлити відносини ПАР та Бразилії в соціальній, культурній, науково-освітній та гуманітарній сферах.

Джерельна база бакалаврської роботи складається з низки наукових праць та статей українських, російських та зарубіжних дослідників, нормативно-правових актів, міжнародних договорів між Бразилією та ПАР, періодичних видань та Інтернет-джерел.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається з трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури загальним обсягом 62 сторінок тексту.

Вступ містить актуальність теми дослідження, мету дослідження, завдання, структуру, джерельну базу.

В першому розділі «Відносини ПАР та Бразилії в історичній ретроспективі» розглядається становлення двосторонніх відносин та їх розвиток протягом ХХ століття.

В другому розділі «Політико-безпековий вимір двосторонніх відносин ПАР та Бразилії» розглядається політична складова та безпекові аспекти двосторонніх відносин.

В третьому розділі «Соціально-економічна складова двосторонніх відносин ПАР та Бразилії» розглядається торговельно-економічний вимір та соціально-гуманітарні аспекти двосторонніх відносин.

У Висновках стисло викладається результат дослідження.

РОЗДІЛ 1

ВІДНОСИНИ ПАР ТА БРАЗИЛІЇ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

1.1. Становлення двосторонніх відносин

Бразилія почала зближуватися з Південно-Африканським Союзом з 1918 р. з моменту створення Консульства в Кейптауні. Хоча свою діяльність перший консул розпочав в 1926 р. цим жестом бразилійський уряд продемонстрував свою зацікавленість в покращенні торгівельних відносин та розширенні обміну в торгівельній сфері з економічно процвітаючим і стратегічно важливим регіоном. Головним вектором відносин між Бразилією і Південно-Африканським Союзом протягом періоду з 1918 і 1947 році була торгівля Schelnack I. S. Chile, South Africa and the great powers, 1795-1948. - University of South Africa, 1998. - P. 134. Бразильське консульство в Кейптауні виконувало в основному дві функції до створення місії в 1947 році. Підставою для існування консульства було загальне представлення інтересів Бразилії в Південній Африці. Але найважливіша функція з 1926 року, коли перший бразилійський консул прибув в Кейптаун напередодні Другої світової війни, безсумнівно, полягала в сприянні торгівлі, яка укріплювала відносини між двома країнами і проклала шлях до встановлення дипломатичних відносин.

Однак, перспективи Південно-Африканського Союзу для Бразилії виявилися більш ніж стриманими. ПАС був значною мірою пов'язаний ззовні з Великобританією, і стурбований внутрішніми конфліктами між бурами-африканерами і потомками британських колоністів, політичні лідери зазнавали великих труднощів в управлінні зовнішніми зв'язками.

Відносини між Бразилією і Південно-Африканським Союзом почали набувати повноцінного характеру після Другої світової війни. В результаті різкого збільшення товарообігу між двома країнами, в основному це мотивовано тимчасовою дестабілізацією традиційних торгівельних потоків, відкриттям нових маршрутів, які дозволяли деяку диверсифікацію партнерів, було відкрито консульство Південно-Африканського Союзу в Ріо-де-Жанейро в 1943 році. Першу угоду між Бразилією і ПАС укладено також в Ріо-де-Жанейро, шляхом обміну нотами 18 квітня 1939 р. Filho, Pio Penna. Бfrica do Sul e Brasil: diplomacia e comйrcio (1918-2000) // Revista Brasileira de Polнtica Internacional, 2001. - P. 70. До підписання цієї угоди, Південно-Африканський Союз дотримувався торгівельної угоди, підписаної між Бразилією і Великобританією. Наприкінці 1930-х зросла торгівля між двома країнами, вона отримала серйозний імпульс з початком Другої світової війни. Тим не менше, після досягнення свого піку в 1943 році спостерігалася тенденція до зниження, хоча вона і залишилася на рівні вищому, ніж в попередній період.

Першим кроком до встановлення дипломатичних відносин була зустріч міністра закордонних справ, Освальдо Арана, з Послом Великобританії в Ріо-де-Жанейро в травні 1938 р. Аргументи на користь такої ідеї полягали в перспективах збільшення обсягів торгівлі. Верховний Комісар Великобританії звернувся до Преторії, щоб визначити точку зору уряду Південно-Африканського Союзу щодо намірів Бразилії відкрити посольство в Преторії. Відповідь була швидкою і негативною. Менш ніж через двадцять днів після їх запиту, П. Р. Бота, секретар Міністерства Закордонних Справ ПАC повідомив Верховного Комісара Великобританії, що створення місії в Бразилії було б бажаним, однак не зазначив навіть приблизної дати. Єдиним конкретним кроком стало відправлення урядом спеціального посланника до Південної Америки в 1936 році для оцінки можливості більш тісних відносин між країнами регіону, зокрема з Бразилією, Аргентиною і Уругваєм. Таким чином, місія, направлена в Південну Америку повинна була визначити комерційні можливості та перспективи майбутньої співпраці.

В 1936 р. Алвун Зоутендик був направлений урядом Південно-Африкакського Союзу до трьох країн Південної Америки: Аргентини, Уругваю і Бразилії Report by Alwyn Zoutendyk on the Interchange of Trade between The Union of South Africa and South America Republics - Brazil; Argentine; Uruguay. Pretуria, 18 th July, 1936, P. 2. Див. також: National Archives of South Africa (doravante NASA). caixa Buitelandse Sake (doravante BTS), 10/1/35, Vol. 1, Brazil - Union of South Africa - Comercial Relations. - P. 2-8.. Головною метою його місії було дослідження можливостей практичної доцільності встановлення постійного представництва ПАС в Південній Америці, приділяючи особливу увагу перспективам розвитку і поглибленню торгівлі. Результати поїздки підтвердили різнобічність ділових контактів, економічних можливостей, країн Південної Америки. Найбільш перспективною для ПАС була Аргентина, хоча Бразилії приділено не менше уваги: з одинадцяти сторінок докладного звіту майже сім були присвячені дослідженню економічних аспектів в Бразилії, і тільки чотири сторінки стосувалися перспективи відносин з Аргентиною і Уругваєм. В доповіді міститься загальне уявлення про держав і комерційні можливості. 1936р. Зоутендик відзначив прогрес, який, на його думку, Бразилія здійснила в плані економічного розвитку, порівняно з його візитом 18 років тому. У своїй доповіді МЗС, дипломат зробив дуже позитивний і перспективний аналіз для ділових стосунків між двома країнами. На його думку, Південно-Африканський Союз може добитися успіху в експорті торгівлі з Бразилією щонайменше з 10 найменувань продукції, а саме вугілля, нетропічні фрукти, сухофрукти, алкоголь, джин, вино, тютюну та морепродукти. Імпорт включав каву, рису, пиломатеріали, дрова, одяг, шовк, папір, скло. На додаток до різноманітності експорту, він також підкреслив переваги, які надаються з огляду на географічну близькість між двома країнами («половина відстані між Південно-Африканським Союзом і Європою або США»). Ще одним важливим аспектом для нього було те, що Бразилія «є потужним виробником», який в змозі конкурувати на будь-якому ринку в світі. У свою чергу, Союз може багато запропонувати для Бразилії.

Тільки протягом першої половини 1947 р. року ПАС виразив готовність встановити дипломатичні відносини з південноамериканськими країнами. З Бразилією офіційно країна встановила дипломатичні відносини на рівні місії в 1947 р., при цьому консульство в Кейптауні продовжувало функціонувати. Важливу роль у зближені країн зіграла Великобританія. В кінці Другої світової війни, ослаблена тривалими конфліктами і витіснена США в міжнародній торгівлі, вона намагалася заохочувати дипломатичні відносини і торгівлю з країнами Латинської Америки і різними частинами Імперії. Таким чином, її роль полягала в тому, щоб стимулювати Преторію підсилювати ці відносини, збільшуючи обсяги торгівлі та альтернативи розширення діапазону можливих союзників в рамках Організації Об'єднаних Націй.

У 1960-х років виробнича потужність та експорт ПАР перевершив всі африканські держави. У порівнянні з іншими країнами Африки, бразилійські економічні зв'язки з Південною Африкою були значними. На початку 1960-х років Бразилія експортувала шкіру, мінерали, автозапчастини, каву, какао, деревину і техніку в цю країну. У свою чергу, отримувала сільськогосподарську техніку, залізо, сталь, і марганець. Торгівля між двома країнами з 1961 по 1964 р. складала менше 1% світової торгівлі Бразилії, але в 1961 р. вона становила 50 % торгівлі Бразилії з Африкою загалом. Ці цифри збільшилися до 70 % в період з 1962 і 1964 р., що відображають три чверті експорту Бразилії в цьому континенті Cooper F. Africa Since 1940: The Past of the Present // Cambridge University Press, 2002. - P. 92.. Таким чином, ПАР був найбільшим та найперспективнішим торгівельним партнером Бразилії на африканському континенті.

З 1940 рр. правлячі кола Південно-Африканської Республіки проводять офіційну політику расової дискримінації та сегрегації проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії. В основу цієї політики було покладено ідею про відособлений розвиток європейського і неєвропейського населення Південної Африки. Внаслідок застосування норм апартеїду більшість населення ПАР була зведена до безправного стану. Режим апартеїду дискредитував уряд ПАР перед світовою громадою.

Багато афро-азіатських держав закликали членів ООН розірвати дипломатичні і торгівельні відносини з Південною Африкою в 1960-х рр., але на початковому етапі режиму жодна держава, включаючи Бразилію, не зробила цього.

Основною метою зовнішньополітичного курсу обох Президентів, Жаніу Куадруса і Жуана Гуларта, було створення союзу з африканськими лідерами Geldenhuys D. The diplomacy of isolation - South African foreign policy making. - St. Martin's Press, 1984. - P. 4.. І Куадрус і Гуларт вважали, що потенціал і комерційні переваги значно важливіші ніж ідеологічні фактори. Політики Бразилії намагалися збільшити торговельний та політичний вимір співробітництва з Південною Африкою. Передбачалася навіть спільна політика регіональної безпеки та оборони. У 1963 р. південноафриканський адмірал H. Бірман передав бразилійським дипломатам зацікавлення його країни у військово-морських зв'язках з Бразилією. Консул і його співробітники знали про потенційну расову дискримінацію щодо своїх власних громадян, які відвідували Південну Африку, особливо тих, хто служив у військово-морському флоті (так як більшість чоловіків у військово-морському флоті Бразилії не були білошкірими). Леао Маркуес рекомендував МЗС, щоб Бразилія дистанціювалася від такого роду відносин не лише через дискримінаційний фактор, але й тому, що тісні військові зв'язки призведуть лише до побічної реакції серед чорношкірого населення та поставлять під загрозу відносини з «чорною» Африкою. Замість цього вони запропонували економічне планування і культурні обміни.

З огляду на важливість розширення експорту бразилійська адміністрація ігнорувала порушення права людини в ПАС та відмовлялася ввести економічні санкції, щоб ліквідувати режим апартеїду Filho, Pio Penna. Бfrica do Sul e Brasil: diplomacia e comйrcio (1918-2000) // Revista Brasileira de Polнtica Internacional, 2001. - P. 73.. Зовнішньополітичний курс Бразилії показав нездатність ідентифікувати повністю проблеми «чорної» Африки. Єдине питання, яке непокоїло МЗС Бразилії та дипломатів - як захищати імідж Бразилії за кордоном. Наприклад, в середині 1962 р. бразилійські посли у Південній Африці були збентежені тим, яким чином організувати багатонаціональні заходи. Дипломат Арнальдо Леау Маркуес скаржився на труднощі, з якими іноземне представництво стикалося при надсиланні своєї позиції уряду Південної Африки про те, що прийоми місій здійснюються за роздільним принципом. Дипломат звернув увагу на реакцію Аргентини, США, і Великобританії. Наприклад, дипломати Аргентини організовували зустрічі та прийоми на роздільній основі: «білим» було запропоновано прийти на зібрання вранці, а «чорним» пізніше після інших громадських заходів. Американці і англійці проводили спільні зустрічі, але він попередив, що це був найменш ефективний спосіб, так як чиновники ПАР часто відмовлялися від такого запрошення. Маркуес радив слідувати аргентинському варіанту.

Відсутність оцінки дипломатів важливих подій і зміни в південноафриканській політиці, таких як вихід Преторії зі Співдружності в 1961 році і встановлення республіканської форми правління значно ускладнює розуміння зовнішньополітичних орієнтирів Бразилії. Наприклад, якою була позиція президента та дипломатів щодо грандіозних акцій протесту в травні 1961 року проти режиму апартеїду? Як вони ставилися до Олена Сузмана, єдиного члена Прогресивної партії в парламенті, який заперечував кожен расовий законопроект, внесений починаючи з 1961 року? Чому вони не сприйняли переконання Нельсона Мандели або його обґрунтований проект тринадцяти африканських держав? Чому вони ігнорували репресивні закони прийняті владою ПАР від 1948-1962, деякі з них підривають владу судів від розслідування расової політики до 1964 року? Дипломатичні представники Бразилії не надто акцентували увагу на політичних рухах африканців, включаючи Африканський Національний Конгрес (АНК) і Панафриканський конгрес (ПАК), або вердикт 1961 р. за участю націоналістичних лідерів Нельсона Мандели, Альберта Лутулі і Олівера Тамбо.

На додаток до цього в 1962 р. проблемою для Бразилії став мандат Південно-Африканської Республіки в Лізі Націй над Південно-Західною Африкою. У 1915 році, під час Першої світової війни, війська Південно-Африканського Союзу окупували німецьку колонію Південно-Західну Африку. Після завершення війни Ліга Націй надала ПАС мандат на управління цією територією. Однак, після Другої світової війни ООН відхилила прохання ПАС про включення Південно-Західної Африки до її складу. У відповідь на це ПАС відмовився від пропозиції ООН замінити мандат розпущеної Ліги Націй на новий, який передбачав міжнародне спостереження. У 1966 р. році ООН анулювала мандат на управління Намібією. Була створена Комісія ООН щодо Намібії, а сама Намібія визнана територією, окупованою ПАР. Розвиток подій в Намібії мав для ПАР вкрай несприятливий характер. У зв'язку з окупацією сусідньої території та проведення політики апартеїду, країна регулярно піддавалася критиці з боку міжнародних організацій та політичних діячів різних країн. В 1978 р. ООН прийняла резолюцію, яка затвердила план з надання незалежності Намібії та ввела міжнародне ембарго на поставку зброї в ПАР Filho, Pio Penna. Бfrica do Sul e Brasil: diplomacia e comйrcio (1918-2000) // Revista Brasileira de Polнtica Internacional, 2001. - P. 77..

Найбільшою проблемою Бразилії стало членство в Комісії ООН, що значно ускладнювало двосторонні відносини. Це змусило МЗС діяти неоднозначно в деколонізаційних питаннях, особливо щодо статусу Південно-Західної Африки. Дипломатичні представники Бразилії в ПАР пропонували міністерству закордонних справ виражати неупередженість з цього питання. Тоді як МЗС наполягало на ігноруванні дотримання міжнародного права для збереження торгівельних інтересів в країні. Консул погодився на інструкції, але в наступних телеграмах він критикував членство Бразилії в Комісії щодо Південно-Західної Африки. Гарсія стверджував, що членство в комітеті формувало антагоністичну позицію Бразилії по відношенню до Південно- Африканської Республіки, і на його думку, голосування Бразилії в ООН матиме негативні наслідки для бразилійсько-південноафриканських відносин. Він попередив МЗС уникати участі у цьому питанні; в іншому випадку міністерство закордонних справ ПАР може закрити бразилійські місії. МЗС з одного боку визнавав необхідність не спровокувати ПАР, але з іншого посилався на необхідність дотримання міжнародних норм щодо конфліктів та резолюцій ООН, яка засудила апартеїд та окупацію ПАР Південно-Західної Африки. Міністерство закордонних справ Бразилії надало інструкції консулу Гарсія дотримуватися рішення Бразилії прийняті в рамках ООН, незалежно від погроз Лоу. Членство в Комісії зобов'язувало Бразилію переглянути контроль за ходом самовизначення колоніальних народів.

Чиновники МЗС Бразилії запевнювали ПАР, що незважаючи на обставини, політика Бразилії по відношенню до Південної Африки буде залишатися поміркованою. Гуларта не буде підтримувати ні економічних, ні дипломатичних санкцій проти Преторії, оскільки Президент покладався на південноафриканську підтримку в інших питаннях: членство Бразилії в Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), ??агентство, в якому Південна Африка мала значний вплив. Міністр закордонних справ Сантьяго Дантас доручив Гарсія заручитися підтримкою Південної Африки у Бразилії на повторне висунення до цієї установи. Пізніше Бразилія отримала цю підтримку від Преторії.

Протягом 1963-1964 рр. Міністерство закордонних справ Бразилії проводить обмін економічних досліджень і вивчає шляхи, за якими країна могла б посилювати співпрацю з ПАР. Один з таких планів в 1963 р. пропонував участь в щорічній виставці в Йоганнесбурзі (Easter Rand Exhibit). Інший стосувався розширення економічних місії у Південній Африці, зокрема послуг авіакомпаній. Звіти дипломатів відображають реальну основу зовнішньої політики Бразилії в Африці: сприяння торгівлі, захист громадян, а також уникнення будь-яких спірних обставин. МЗС засуджувало політику апартеїду, але водночас бразилійці намагалися не допустити, щоб політика руйнувала торгівлю. Таким чином, відносини між Бразилією і Південно-Африканським Союзом в 1961-1964 р. не зазнали серйозних змін, хоча мали досить суперечливий характер.

Лише з середини 1970-х - 1980 рр. відбувається поступове «замороження» двосторонніх відносин між Бразилією та Південною Африкою, яке досягло свого найнижчого рівня з моменту обміну дипломатичними місіями в 1947 році. Відносини набули конфронтаційного характеру, з огляду на бразилійську критику режиму апартеїду ПАР. На початку 1970-х ситуація змінилася і з огляду на рішення Бразилії завоювати нові ринки збуту в Африці. Після отримання незалежності португальських колоній Бразилія почала здійснювати більш активну політику в Африці.

Це зумовило, необхідність формувати більш послідовні відносини з Преторією. Рішення відійти від Преторії і покласти край суперечливій політиці на африканському континенті було прийнято не лише в результаті деколонізації португальських колоніальних територій. Відносна віддаленість від Південної Африки пояснюється і тим, що бразильська дипломатія вже відчувала результати цих відносин, з огляду на позицію міжнародного співтовариства. Бразилія постраждала під тиском африканських держав, Ліги Арабських Держав і соціалістичного блоку. Зростала необхідність перегляду відносини з ПАР та політики свідомого прагматизму, тобто усвідомлення бразильською дипломатією того, що відносини з Південною Африкою ґрунтувалися виключно на економічних перевагах. Бразилія прагне формувати відносини з Преторією розсудливо, з мінімально можливим рівнем політичних контактів, одночасно підтримуючи лише розширення торгівлі, так як на Південну Африку припадає понад 90% бразильського експорту на африканському континенті.

Першим конкретним кроком у напрямку зміни пріоритетів Бразилії став візит міністра закордонних справ, Гібсона Барбоса, в різні африканські країни на початку 1970-х. В кінці 1970-х роках ПАР звинувачують у систематичному ігноруванні прав людини. Погіршується ставлення міжнародного співтовариства до ПАР через ті ж проблеми - незаконну окупацію Південно-Західної Африки, апартеїд та дестабілізацію країн Південної Африки.

У 1975 році Ангола отримала незалежність від Португалії. Фактично ще до формального проголошення незалежності в Анголі розгорнулася громадянська війна між кількома військово-політичними організаціями. Ситуація в Анголі викликала крайню заклопотаність керівництва ПАР, у зв'язку з цим ПАР втрутилась в конфлікт, надаючи військову допомогу партії УНІТА (Національний союз за повну незалежність Анголи). Таким чином, в той час, коли уряд Анголи був визнаний урядом Бразилії, Південна Африка спонсорувала вторгнення в Анголу регулярних військ, які мали продовжувати свою діяльність на підтримку УНІТА. В Бразилії обрали лояльний підхід до нової країни, і засудили агресії ПАР в Анголі тим більше, що відносини між двома країнами погіршилися. Серед заходів, прийнятих урядом Бразилії для мінімізації відносини з Південною Африкою, виділялися: а) перешкоди у двосторонній торгівлі, усунення уряду від будь-якої участь в вирішенні відповідних питань; б) перешкоджання у видачі віз для в'їзду в Бразилію, особливо працівників державних підприємств і приватного сектора, в) контроль південноафриканських інвестицій в Бразилії, особливо тих, які можуть мати відтінок партнерства між південноафриканським і бразильським урядом, г) мінімізувати культурні контакти, перешкоджаючи зусиллям художників і бразильським спортсменам, які бажають виступити в ПАР; д) встановити суворий контроль за експортом зброї в Південну Африку, заборона експорту бразильської продукції в Південну Африку з тим, щоб не дозволити викликати підозри про країну, е) перешкоджати будь-яким ініціативам в області технічного співробітництва; г) посилити критику апартеїду і незаконної окупації Намібії в Організації Об'єднаних Націй. Всупереч тенденціям до скорочення двосторонніх відносин представлених Бразилією, Міністерство Закордонних Справ Південної Африки навпаки намагалося інтенсифікувати відносини. З цією метою секретар іноземних справ, Дж. Ван Далсен, на початку 1975 року, відвідав Посольство Південної Африки в Бразилії, щоб спробувати відновити стосунки з Бразилією. Тим не менше, Бразилія пішла в іншому напрямку. Посольство ПАР в Бразилії, будучи переконаними, що офіційний план не зможе виправити ситуацію, діяли самостійно, підтримуючи контакти безпосередньо з урядами штатів і приватними компаніями, зацікавленими в торгівлі з ПАР і технічним співробітництвом в секторах, де південноафриканці були лідерами. Ще одним видом діяльності, яке Посольство ПАР інтенсивно проводило в роки офіційного поділу було налагодження контактів з бразилійською пресою. Часто, однак, дипломати Південної Африки, серед них і посол, намагалися відповісти на будь-яку критику режиму апартеїду або заохочували офіційно пропаганду своєї країни, у тому числі запрошуючи журналістів відвідати Південну Африку. Найсерйозніші результати діяльності південноафриканської дипломатії в Бразилії полягали в співпраці з окремими штатами. Південноафриканці пропонували, наприклад, співробітництво у розвитку альтернативних джерел енергії, гірничовидобувної промисловості, видобутку нафти за технологіями, розробленими ПАР. Проблема полягає в тому, що ці дії проводилися без відома МЗС, що в кінцевому підсумку створювало тертя між владою і Посольством. В останні роки режиму апартеїду, південноафриканські компанії зробили декілька спроб вкласти інвестиції в Бразилії. Однак, пріоритетом для Бразилії стали відносини з колишніми португальськими колоніями в Африці. МЗС не підтримував тісних відносини з урядом апартеїду, навпаки зміцнилися зв'язки з організаціями, які ставили за мету боротьбу з апартеїдом, такими як Африканський Національний Конгрес (АНК) і Організація народів Південно-Західної Африки (СВАПО).

1.2 Розвиток двосторонніх відносин у період 1990-2012 рр

Останнє десятиліття ХХ століття було сприятливим для бразилійсько-африканських відносин. З огляду на демократичне рішення проблеми апартеїду, а також з огляду на економічне зростання ПАР, Бразилія проявляла все більшу зацікавленість в нормалізації відносин з Преторією. В політичному контексті на початку 1990-х р. Південно-Африканська Республіка стала найбільш перспективним стратегічним партнером представивши позитивну стратегію розвитку. Завершувалася війна в Анголі, Мозамбік переживає фазу політичного спокою та переходу до ринкової економіки та вільного ринку. Намібія отримала незалежність в 1990 р. В ПАР, відповідальній за регіональну безпеку, був здійснений незворотний процес внутрішніх реформ, кінцевою метою якого стала демократизація усіх сфер суспільства. Візит Мандели в Бразилію в 1991 році, був знаком, що у керівництва Африканського Національного Конгресу, існує певний інтерес у активізації двосторонньої співпраці, хоча він ніколи не розглядався як пріоритет у зовнішній політиці ПАР. Проте, керуючись стратегією зміцнення співробітництва Південь-Південь, Преторія включила Латинську Америку у зовнішньополітичний порядок денний. Зовнішньо-політичні пріоритети ПАР в цей період ? асоціації або торгівельні угоди з Європейським Союзом, США та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Співпраця з Бразилією передбачала насамперед зв'язок з МЕРКОСУР, створення Асоціації Південної Атлантики та активізація діяльності в Зоні Миру і Співпраці в Південній Атлантиці (ZPCAS).

Після проведення демократичних виборів в 1994 році, президент Фернанду Енріке Кардозу став першим бразилійським главою держави, який відвідав ПАР в 1996 році. Приймаючи у відповідь візит Нельсона Мандели в 1998 р., глава бразилійської держави заявив: «Бразильське суспільство відкидало режим апартеїду, що, відповідно, перешкоджало партнерству між нашими країнами і перешкоджало процесу інтеграції - всьому тому, що сьогодні ми успішно розвиваємо. Бразилія та Південна Африка, кожна на своєму континенті, відіграють важливу роль, будучи невід'ємними і значущими акторами на міжнародній арені».

Відносини між двома країнами особливо інтенсифікувалися після приходу до влади в Бразилії Луїса Інасіу Лула да Сілва в 2002 р. У роки правління Лули бразилійсько-південноафриканські відносини набули масштабного характеру і доповнилися новим виміром - участю обох країн у потрійному форумі ІБПА. Другий форум проведений в ПАР, в той час як перший і четвертий саміти відбулися у Бразілії. Уряд Лули тісно співпрацював з урядом Табо Мбекі, зокрема в області ВІЛ/СНІД, справедливої торгівлі, реформування Ради Безпеки ООН, земельної реформи та інших соціально-економічних питань. З огляду на нові концепції зовнішньої політики Бразилії, спрямованої на розвиток відносин по лінії Південь-Південь і поглиблення відносин між країнами надалі посилюється. Бразилія надавала свою допомогу у формуванні південноафриканської армії, обидві країни входять до складу Південноатлантичної зони безпеки і співробітництва та тристороннього блоку ІБПА, а також БРІКС. За минулі роки помітно зріс товарообіг між Бразилією і ПАР, регулярно відбуваються зустрічі на вищому рівні, створена міжурядова комісія, до складу якої входять міністри двох країн. В умовах світової економічної кризи зустрічі на вищому рівні набувають особливої значимості як для двосторонніх, так і для міжрегіональних зв'язків.

З 8 по 9 жовтня 2009 р. відбувся візит президента ПАР Дж. Зуми до Бразилії. Мета поїздки полягала в поглибленні економічних відносин в галузі торгівлі та інвестицій, туризму, спорту, науки і технологій. Південноафриканський лідер провів зустрічі з президентом Бразилії Л. І. Лулою да Сілвою, губернатором Сан-Паулу Ж. Серро, головою Верховного Суду Г. Феррейра Мендесом і виступив на бразильсько-південноафриканському бізнес-форумі. Під час переговорів обидва лідери підкреслили важливість розвитку двосторонніх відносин та здійснення спільних проектів як у Південній Америці, так і в Африці. Обидві країни здатні успішно співпрацювати для якнайшвидшого подолання наслідків світової економічної кризи. Бразилія прагне закріпити на африканському ринку підприємства з виробництва біопалива та сільськогосподарської продукції. Л. І. Лула да Сілва неодноразово зазначав, що за сприяння Бразилії африканський континент здатний стати одним з провідних гравців на світовому ринку аграрної продукції. ПАР в свою чергу зацікавлена в реалізації в Латинській Америці проектів в області гірничодобувної промисловості, телекомунікацій і надання фінансових послуг. Південна Африка висловила готовність використовувати успішний бразильський досвід підвищення якості початкової освіти. Між Міністерством Розвитку, промисловості та зовнішньої торгівлі Бразилії та Департаментом торгівлі і промисловості ПАР був підписаний Меморандум про взаєморозуміння, спрямований на заохочення торгівлі і інвестицій у сфері нано-та інформаційних технологій.

Оскільки на інвестиційній привабливості обох країн негативно позначається характерний для них високий рівень злочинності, прийнято рішення обмінюватися досвідом по боротьбі з кримінальною діяльністю. Обидва лідери зійшлися на думці, що блок ІБПА повинен стати основним механізмом координації між трьома державами з метою будівництва нової міжнародної економічної і політичної архітектури. Візит Дж. Зуми до Бразилії слід розглядати в контексті поглиблення кооперації по лінії Південь-Південь. Між ПАР і Латинською Америкою в цілому існує величезний потенціал для розвитку співпраці: як показали дослідження південноафриканських економістів, експортний потенціал в Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Мексиці та Чилі досягає 200 млрд доларів. У квітні 2009 р. ратифіковано важливу угоду про створення зони вільної торгівлі між МЕРКОСУР і Південно-Африканським митним союзом (SACU). В більшості напрямків збігаються і зовнішньополітичні орієнтири Бразилії та ПАР. Обидві держави закликають до побудови багатополярного світу і більш активного включення країн, що розвиваються у світову політику. Обидві країни беруть участь в форумах Великої Двадцятки, висловлюються за включення до Ради Безпеки ООН Індії, Бразилії та ПАР. Планомірний розвиток відносин між двома регіональними лідерами здатний істотно посилити позиції двох держав та їхніх союзників на світовій арені. Останні домовленості у форматі ІБПА зі співробітництва у сфері безпеки показують їх рішучість активно відстоювати свою позицію поряд з провідними суб'єктами світової політики.

Південна Африка співпрацюватиме з Бразилією у боротьбі з бідністю і голодом. Домовленість була досягнута в ході дводенної міжпарламентської зустрічі в Преторії в квітні 2012 р., в якому представники обох країн обговорили шляхи вирішення питань соціального розвитку. Відповідно до укладеної угоди, Бразилія допомагатиме ПАР в питаннях соціального розвитку, особливо в боротьбі з бідністю та голодом. Для Бразилії боротьба з бідністю є одним з пріоритетів внутрішньої політики. Прийняті заходи та національний план боротьби з бідністю "Brasil Sem Misera" покликані допомогти 16,2 млн. бразилійцям. План включає грошові перекази, розширення доступу до освіти, охорони здоров'я, та благодійних фондів.

28 березня 2012 р. відбулася зустріч Президента Дж. Зуми (ПАР) з президентом Бразилії Д. Руссефф на якій обговорювалися перспективи розвитку торговельно-економічних, гуманітарних зв'язків, проблеми енергетичної безпеки та продовольства. Південна Африка прагне до співпраці з Бразилією у сфері енергетики для диверсифікації енергетичних ресурсів. Бразилія володіє значними запасами нафти і газу і є другим за величиною виробником етанолу в світі. Обмін знаннями та передача технології для виробництва біопалива може зміцнити співпрацю між країнами.

Отже, двосторонні відносини між двома країнами можна умовно розділити на три етапи. Під час першого етапу (1918-1947) визначальним чинником двосторонніх відносин була торгівля та взаємне відкриття можливих сфер співпраці. Другий етап (1947-1991) характеризується створенням повноцінних дипломатичних відносин з поступовим зниженням інтенсивності співпраці з огляду на встановлення режиму апартеїду та окупацію ПАР Південно-Західної Африки. Протягом третього етапу (1991-2012) відбувається інтенсивне відновлення відносин між країнами, як прямий наслідок скасування апартеїду, який був найсерйознішою перешкодою для успішнішої співпраці в попередні роки.

2. Політико-безпековий вимір двосторонніх відносин ПАР з Бразилією

2.1 Політична складова двосторонніх відносин

На двосторонньому рівні контакти Бразилії і ПАР помітно інтенсифікувалися, охопивши не тільки торгівлю, а й інші сфери міждержавного співробітництва: інвестиційні проекти, наукову, освітню та дипломатичну діяльність. Існує ряд факторів, які об'єднують ПАР та Бразилію та сприяють взаємному розумінню політичних та соціально-економічних проблем: схоже історичне минуле, беручи до уваги репресивні режими і міжнародну ізоляцію. Південно-Африканська Республіка з'явилася на політичній карті світу значно пізніше ніж Бразилія. Але, як і для ПАР демократія є відносно новою концепцією і приблизно збігається з появою глобалізаційних процесів. Таким чином, процеси демократії, глобалізації та вільної торгівлі відбуваються паралельно по обидва боки Південної Атлантики. Нерівність та бідність, проблеми злочинності, безробіття, боротьба з ВІЛ/СНІДом та інші соціальні проблеми, які значною мірою є результатом соціально-економічної нерівності, необхідно вирішувати в співпраці з міжнародним співтовариством.

Спільна позиція Бразилії і Південної Африки в світових політичних та економічних процесах сприяли тісній взаємодії і співпраці з ряду питань. Обидві країни стикаються з аналогічними проблемами всередині країни і в міжнародному контексті. Вони є безперечними лідерами в своїх регіонах та співпрацюють в ключових багатосторонніх організаціях таких як Світова Організація Торгівлі (СОТ) та Організації Об'єднаних Націй (ООН), Групі 20, Кернська група, Група 3 (останнім часом відома як ІБПА) і багато інших. Особливо, представники двох країн тісно взаємодіють у СОТ, МВФ, Світовому банку і на різних міжнародних діалогових форумах, де обговорюються актуальні питання глобального розвитку: перебудова економічного порядку, боротьба з голодом, зміна клімату, подолання наслідків світової фінансової кризи, розширення співробітництва по лінії Південь - Південь. У багатьох випадках делегації Бразилії та Південної Африки виступають узгоджуючи позиції та прагнуть говорити від імені своїх континентів. По суті, Бразиліа і Преторія, діючи спільно, претендують на роль виразників інтересів більшості країн, що розвиваються. Існує також взаєморозуміння між бразильськими і південноафриканськими правлячими колами щодо їх зацікавленості в отриманні обома країнами статусу постійних членів Ради Безпеки ООН. Представляючи інтереси країн, що розвиваються в боротьбі з міжнародною маргіналізацією та ізоляцією, уряди Бразилії та Південної Африки мають намір поєднати програми людського розвитку з економічною інтеграцією. Обидві країни визнають міжнародні організації як найбільш відповідний засіб для виконання таких цілей. Спільні позиції Бразилії та Південної Африки (поряд з підтримкою менш розвинених країн) дає їм можливість колективно виступати в багатосторонніх форумах. Їх спільні дії, виявилися найбільш успішними у сфері торгівлі, зокрема в СОТ. Протягом 1990-х років Бразилії та ПАР вдалося активізувати проблеми країни, що розвиваються під час переговорів в рамках СОТ (раунд переговорів в рамках СОТ в м. Доха в 2001 р.).

Африканська діаспора є ще одним фактором, який впливає на двосторонні відносини. Бразилія займає друге місце за кількістю населення африканського походження в світі. Діаспора стала пріоритетом для уряду Південної Африки в залученні іноземної підтримки з ряду ініціатив на Африканському континенті. З більш неформальної точки зору, цей фактор вніс свій внесок в культурні, соціальні і ділові взаємодії між двома країнами, які надали додаткову підтримку на різних рівнях співпраці.

Не менш важливими є особисті відносини між лідерами Бразилії та Південної Африки, які завжди були досить міцними. Колишній бразильський Президент Фернандо Енріке Кардозо і президент ПАР Табо Мбекі тісно співпрацювали в силу їх спільних інтересів у розвитку економіки та загальної точки зору на проблеми та їх вирішення. Вони змогли підтримувати відносини на більш особистісному рівні не беручи до уваги звичайні формальності президентських відносин. Коли Президент Луїс Інасіу Лула да Сілва був обраний в кінці 2002 року Президент Мбекі зберіг його особисті стосунки з бразильським керівництвом, відвідуючи інавгурації Президента в січні 2003 р. Зусилля Мбекі, Кардозу і Лули, значною мірою, зміцнили політичні зв'язки між ПАР і Бразилією. Всі три лідери не тільки заохочували двостороннє співробітництво між країнами, вони також стали рушійною силою у формуванні відносин між Південно-Африканським митним союзом (SACU) та Об'єднаним ринком країн південного конусу (МЕРКОСУР).

Іншим аспектом взаємодій між Бразилією та Південно-Африканською Республікою стала участь у Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (ВССР). Після конференції в Ріо в 1992 році, Бразилія передала відповідальність за організацію заходу ПАР, наступний саміт таким чином, відбувся в Йоганнесбурзі в 2002 році. Символічна роль досить суттєва - провідна країна Латинської Америки передає відповідальність щодо організації форуму своєму стратегічному партнеру в Африці - ПАР. Це, а також подальший успіх ВССР додали нового виміру співпраці між Бразилією та ПАР.

Головне завдання політичного і ділового істеблішменту Бразилії у взаємодії з Південною Африкою полягає в тому, щоб зробити великі території африканського континенту на південь від Сахари зоною широкого і вільного міжнародного економічного співробітництва та інтенсивного використання наявних в цьому районі багатих природних ресурсів. В бразильсько-південноафриканських відносинах спостерігається тісне поєднання економічних і політичних цілей, що створює міцну основу співпраці на двосторонньому рівні і в багатосторонньому форматі. Всі ці чинники зіграли помітну роль при ухваленні рішення про приєднання ПАР до групи БРІК, яке бразильська дипломатія активно лобіювала. Вступу Південно-Африканської Републіки в БРІК передувала ще одна важлива подія. Справа в тому, що в 2003 р. (до виникнення БРІК) Індія, Бразилія та ПАР об'єдналися в рамках діалогового форуму ІБПА (IBSA), який продовжує існувати і сьогодні. Склалася неординарна ситуація: паралельно з БРІКС діє інше угрупування, що включає більшість її членів і формує ті ж політичні та економічні цілі, що і БРІКС. ІБПА була сформована в 2003 р., трьома успішними країнами, що розвиваються - Індією, Бразилією та ПАР. Передбачалося, що політичне зближення, а також об'єднання зусиль Індії, Бразилії та ПАР в торгівлі, охороні здоров'я, енергетиці та транспорті здатні дати адекватну відповідь спробам Великої Вісімки нав'язувати свою фінансову та економічну політику країнам, що розвивається. Перший тристоронній саміт пройшов в 2006 році в Бразилії. Наступного року в Сандтоні (район м. Йоганнесбург) відбувся другий саміт, причому власне політичний форум зайняв всього декілька годин, а протягом двох днів проходили заходи, що стосуються інших складових - парламентський, жіночий, науковий і бізнесовий форуми. Крім цього, перед самітом засідали робочі групи по 14 напрямках співробітництва, включаючи торгівлю та інвестиції, інформатику, енергетику, культуру та оборону.

Лідери трьох держав свідомо презентують себе як учасники кампанії для нових країн, що розвиваються. На відміну від попередніх ініціатив країн,що розвиваються, які спрямовані на альтернативні і незалежні багатосторонні дії, вони не прагнуть створити нові геополітичні підрозділи. Навпаки ініціатива ІБПА складається з групи, яка за словами бразильського міністра закордонних справ Селсу Аморім, "поширює добру волю і послання миру" і "не виступає проти кого-небудь".

Особливо після зустрічі міністрів у Досі в 2001 році в рамках раунду переговорів СОТ, торговельні представники країн, що розвиваються (за участю розвинених країн) прагнуть зміцнити співробітництво осі Південь-Південь шляхом заохочення спеціальних торгівельних угод, а також вимог з боку розвинених країн. Ініціювавши декілька угрупувань під час переговорів в рамках СОТ протягом багатьох років, заснування ІБПА можна розглядати як наслідок довгострокових об'єднань, які бажають відігравати важливу роль у відносинах між Півднем і Північчю. ІБПА була покликана формалізувати відносини і забезпечити форум для координації стратегії між провідними промислово-розвинутими країнами Півдня.

Таким чином, ініціативу ІБПА слід розглядати як прагнення просувати владу трьох ключових країн під час переговорів на глобальному рівні. Ця ініціатива спирається на бажання співпрацювати між державами, які посідають аналогічні позиції у світовій політиці. Форум заснований на вже існуючих і досить міцних зв'язках між членами ІБПА. З економічної точки зору, по-перше, ІБПА можна розглядати як сконцентровані зусилля трьох провідних держав в збільшенні своєї ринкової влади на глобальному рівні. Учасники форуму визнають важливість розширення економічного зростання, зайнятості і соціального розвитку, водночас “висловлюють стурбованість тим, що більша частина світу не отримує жодних вигод від глобалізації”. Вони також погоджуються з твердженням, що глобалізація має стати позитивною силою для змін для всіх народів, і має приносити користь найбільшій кількості держав».

Беручи це до уваги, основною метою ІБПА стало змусити міжнародну економічну систему реагувати на потреби країн, що розвиваються і підсилювати глобальне управління, що є необхідним і важливим, якщо глобалізація буде удосконалена за рахунок справедливості. Простіше кажучи, змусити неолібералізм працювати на всіх є головним завданням. По-друге, до утворення ІБПА, відбулися переговори щодо угоди преференційної торгівлі між об'єднаннями МЕРКОСУР і САКУ як засіб до створення майбутньої угоди про вільну торгівлю, а також преференційні торгівельні угоди між Індією і МЕРКОСУРом щодо зниження тарифів на окремі види товарів, укладений в січні 2004 р. Таким чином, створення ІБПА стало ще одним кроком вперед від вже існуючих економічних зв'язків між трьома державами.

Основною рушійною теоретичною силою створення коаліції між країнами, що розвиваються є те, що вони вірять в ліберальний економічний порядок на інституціональному рівні, і їх поведінку можна розглядати як «реформістську», але не «трансформативну». Країни, що розвиваються зосередилися на важливості формальних і неформальних інституцій у реалізації політичних цілей. Однак вони бачать ці установи не як стійкі, а як змінні тимчасові елементи за допомогою нових ініціатив, ідей і уявлень. Теоретично, створення Форуму Діалогу ІБПА можна найкраще розуміти як альтернативне угруповання проти "глобального апартеїду" і рух, який прагне створити нові інституції, де їх голос буде почутий. Однак їх головною метою, як стверджують різні вчені, є насправді не зміна установчих та регулятивних норм міжнародної системи. Аргумент Кокса на те, що характер політичної економіки, її інститутів та ідей, які вона реалізовує, змінюються з часом здається очевидними після подій 9/11. Злидні, відсталість, соціальна нерівність стають сприятливим середовищем для тероризму в країнах третього світу. Це є можливістю, а також і необхідністю подолати зростаючий розрив між Північчю і Півднем. У цих умовах очікується, що ІБПА зможе зіграти ключову роль у визначенні проблем Півдня в боротьбі з бідністю, полегшення тягаря заборгованості та інших проблем Півдня. Це визначає роль ІБПА не лише з огляду на регіональний розвиток, але й міжнародний.

В сучасній структурі глобальної економіки, виробництво товарів в основному зосереджено в так званих "регіонах" де транспортування, розподіл та інші засоби обслуговування є легко доступними. Подібним чином, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) залучаються більше до тих же регіонів, а ніж до слаборозвинених країн. Якщо Форум Діалогу ІБПА може створити свого роду новий "регіон" у країнах третього світу, він, ймовірно, буде новим привабливим центром для прямих іноземних інвестицій безпосередньо в країнах ІБПА і по всьому світу, що могло б сприяти економічному розвитку. Крім того, враховуючи той факт, що інвестиції зосереджені в основному на територіях, прилеглих до "регіонів", якщо не в самому регіоні, внесок ІБПА в цьому сенсі не буде обмежений тільки в залученні прямих іноземних інвестицій та інвестицій в державах-членах. Значні ПІІ та залучення інвестицій можуть спостерігатися також у слаборозвинених районах, прилеглих до країн-членів ІБПА.

Починаючи з економічних імператив, все частіше появляються питання пов'язані з політикою і безпекою, так як вони підтримувалися протягом початкового періоду. З точки зору економіки, очікується, якщо форум діятиме спільно, він зможе створити ринок з 1,2 млрд. осіб, створить внутрішній ринок у 1,2 трильйона дол. США і зовнішню торгівлю в 300 мільярдів дол США. З політичної точки зору, Форум Діалогу ІБПА є унікальним за своєю формою, тому що є трансконтинентальною домовленістю між трьома віддаленими членами, країнами, що розвиваються.

Тим не менш, ІБПА має менше спільного політичного підгрунтя, ніж будь-яка середньостатистична регіональна організація просто тому, що три країни поєднали те, що у них є спільне, а саме соціально-економічні умови та політичні позиції в своїх регіонах, для просування своїх внутрішніх і зовнішніх сил. ІБПА стане ефективною, якщо організація сфокусується на спільних питаннях і працюватиме для реалізації цілей в межах чітко визначених категорій. Передбачалося, що ІБПА буде успішною в політичному форматі представляючи інтереси цих трьох нових регіональних гігантів зі глобальними обов'язками в найближчі роки.

Можна говорити про два основні недоліки ІБПА. Передусім, можна стверджувати, що держави-члени ІБПА не знають, чи не усвідомлюють свого реального потенціалу. У них, здається, дещо пасивний або апологетичний підхід до проблем. Вони не достатньо рішучі в просуванні свого порядку денного і активізації діяльності. Цілком можливо, що вони недооцінюють свій потенціал і владу в глобальній політиці. Це безпосередньо пов'язано з психологічними елементами, а не матеріальними. З самого початку, члени ІБПА не вірили, що дійсно зможуть бути успішними. Це можна найкраще пояснити через позиції Алекса де Токвіля про природу революцій/змін. Він стверджував, що революції не виникають, коли люди бідні, або знаходяться в дуже важких умовах, проте, виникають в основному, коли здається є шанс чи переконання, що революціонери зможуть змінити систему. Члени ІБПА поодинці і разом дійсно не вірили в зміну деяких негативних сторін існуючої міжнародної економічно-політичної системи.

Другим недоліком ІБПА є те, що вони приділяють занадто багато уваги вищому (міжнародному) рівні, і нехтують порівняльні переваги один одного. Члени форуму також, ймовірно, менше розуміють внутрішню /регіональну політику один одного. Для можливого успіху ІБПА, держави-члени повинні бути зосереджені як на верхньому так і нижньому рівнях одночасно і послідовно. Нарешті, ні країни-члени ІБПА ні ІБПА як організація не можуть запропонувати нормативну політичну філософію чи порядок денний. Учасники форуму однаково прагнуть, щоб глобалізація працювала на них також, це вважається найслабшою ланкою в ІБПА, тому вони обирають і підтримують неоліберальну політику в міжнародній економіці. В будь-якому випадку країни-члени організації могли б запропонувати деякі незначні зміни в поточній системі, не заперечуючи системи в цілому.

Останніми роками інтеграція в рамках ІБПА сповільнилася, оскільки з'явився і почав значно активніше розвиватися БРІК. Значення ІБПА перед обличчям бурхливого прогресу БРІК швидко знижується: адже БРІК для Бразилії та Індії це ІБПА, але з Росією і Китаєм замість ПАР. Звичайно, перший варіант об'єднання набагато перспективніший. Таким чином, питання майбутнього ІБПА - це питання про те, чи приймуть ПАР в БРІК, інакше ІБПА остаточно втратить сенс. Світові економічні та фінансові аналітики в один голос заявляють, з часом БРІК настільки посилиться, що замінить "велику двадцятку" - БРІК акумулює значні запаси сировини, являє собою найбільший ринок споживання. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), на країни БРІК припадає 80% глобальних ресурсів і 45 % всієї робочої сили планети. Зайнятість працездатного населення становить близько 70%. Цей показник вищий, ніж в державах ОЕСР. Сукупний ВВП - 15 трлн доларів, приблизно 25 % світового ВВП. Сукупні золотовалютні резерви БРІК перевищують резерви країн "сімки" - 1,3 трлн дол. Більше третини найбільших енергетичних компаній світу належать до країн БРІК, стільки ж - до європейських держав, третина - до США. Подібна ситуація спостерігається і в інших галузях, зокрема у вугільній, харчовій і фармацевтичній промисловості.