Відносини ПАР з Бразилією на сучасному етапі

В майбутньому, безсумнівно, в поєднанні з Індією і Росією, роль БРІК в якості ведучої індустріальної групи країн світу буде тільки зростати. Вже зараз експерти ООН не сумніваються, що новий виток світового економічного зростання буде пов'язаний з розвитком саме Росії, Індії і КНР. В цих умовах Африка, представлена ПАР, може зіграти роль як резервуар сировини і великий ринок збуту. Помітно, що КНР і Індія зовсім не прагнуть інвестувати в промисловість в Африці, в цілому, і в ПАР, зокрема, - вони тут збувають свої готові товари, розвивають інфраструктуру для полегшення діяльності своїх компаній. Приблизно ті ж тенденції спостерігаються в розвитку відносин Бразилії з ПАР.

14 квітня 2011 на IIІ саміті БРІК в м. Санья прийнято рішення про включення ПАР до цієї організації. Розширення БРІК за рахунок приєднання Південної Африки стало не тільки кількісною, але і якісною зміною групи найбільших висхідних держав. Проте її майбутнє багато в чому залежить від того, наскільки міцними і диверсифікованими виявляться взаємини всередині самої БРІКС, від рівня розвитку та динаміки двосторонніх відносин між країнами-членами. З приєднанням до БРІК Південної Африки і формуванням БРІКС інтерес до цієї групи в світі відчутно зріс. Стало очевидним, що мова йде не про кон'юнктурне зближення великих і впливових, хоча і надзвичайно різних країн, що розвиваються, а про стратегічний поворот в розвитку всієї системи сучасних міжнародних відносин. Починають формуватися об'єднання найбільших держав, що виконують роль локомотива світового торговельно-економічного розвитку та здатні серйозно (в довгостроковому плані) вплинути на процес глобального регулювання.

Теоретики міжнародних відносин зазначають, що малі та середні за розмірами держави прагнуть до зміцнення своїх міжнародних позицій виконуючи роль посередників. Таким чином, можна стверджувати, що посередництво зберігає їх від необхідності займати чиюсь сторону під час конфлікту. Зокрема, Тавуаль і Зартман зазначають, що посередництво середніх держав часто викликане їх бажанням підвищити свій вплив і престиж. Наприклад, Бразилія очолила Місії ООН в Гаїті з метою підвищення її шансів стати постійним РБ ООН, а Південна Африка направила близько 1500 військовослужбовців для підтримки миру в ДРК і Бурунді. З цієї точки зору держави середньої потуги, такі як Бразилія і ПАР можна характеризувати як функціональних лідерів, які спеціалізуються в лідерстві в окремих областях. Таким чином, у той час як регіональне лідерство більше орієнтоване на військові і економічні можливості, функціональне вимагає знання конкретної проблеми чи області. З іншого боку, неореалісти вважають, що міжнародні установи є просто маріонетками наддержав. З їх точки зору, багатополярна система може бути результатом появи регіональних однополярностей на противагу наддержавам.

Незважаючи на те, що Бразилія та Південна Африка користуються зростаючим впливом в своїх регіонах, вони все ще знаходяться в периферії нинішньої світової системи. Неоліберальний інституціоналізм визначає лише обмежене значення інституцій з урахуванням тенденції до зміни в міжнародних відносинах. Бразилія та Південна Африка використовують глобальні інститути управління і зустрічі на вищому рівні для створення нових коаліцій для реалізації спільних інтересів, а міжнародні організації в якості платформи, щоб кинути виклик легітимності нинішнього міжнародного порядку і змінити існуючі домінуючі норми. Поширення партнерства як ІБПА або двосторонніх угод в контексті бразилійсько-африканських відносин надають міжнародній архітектурі все більше складного і непередбачуваного характеру і порушують питання щодо її легітимності. Більшість цих державних домовленостей, схоже, не мають жодних механізмів звітності чи публічних записів щодо їх зустрічей та дискусії. Ще одне критичне зауваження, за Форманом і Cегаарем стосується так званих «форум-шопінгів» в цих країнах, які передбачають можливість вибрати механізми, які більше підходять для їхнього індивідуального політичного порядку денного.

Таким чином, в бразилійсько-південноафриканських відносинах спостерігається тісне поєднання економічних і політичних цілей, що створює міцну основу співпраці на двосторонньому рівні і в багатосторонньому форматі.

2. 2 Безпекові аспекти двосторонніх відносин

Країни по обидва береги південної частини Атлантичного океану в минулому більше орієнтувалися на Північ для вирішення соціально-економічних проблем та гарантування безпеки. Такий підхід став результатом не тільки взаємного ігнорування, але і посилив сприйняття загрози серед сусідніх держав. Зі створенням Загального ринку країн Південного Конусу і Співтовариства розвитку Півдня Африки (САДК) для країн Латинської Америки і Південної Африки, відповідно з'являється усвідомлення спільності проблем і необхідності регіональної солідарності. В рамках цих субрегіональних домовленостей, міждержавні суперечки різко скоротилися, однак внутрішньодержавні конфлікти представляють найбільшу загрозу для регіональної стабільності. Розширення співробітництва в боротьбі з транснаціональною і трансконтинентальною злочинністю, торгівлею наркотиками, незаконною торгівлею зброї, незаконним рибальством та іншими проблемами сприятиме регіональній стабільності і безпеці. Зона Миру і Співпраці в Південній Атлантиці (ZPCSA) є свого роду спільним знаменником, через який країни МЕРКОСУР і САДК можуть ввести і посилювати свої інтереси в галузі безпеки. Будучи учасниками відповідних регіональних об'єднань Бразилія та ПАР підтримують відносини в безпековій сфері в межах Зони Миру та Співробітництва в Південній Атлантиці (ZPCSA). За ініціативою Бразилії Зона Миру та Співробітництва в Південній Атлантиці була створена в середині 1980-х як результат усвідомлення того, що безпека, мир і стабільність в регіоні Південної Атлантики можуть бути досягнуті тільки за допомогою співпраці країн по обидва береги Атлантичного океану. Необхідність ліквідації всіх форм міждержавних конфліктів стало ще більш очевидним після війни між Аргентиною і Великобританією за Фолклендські острови 1982 року, конфронтаційних відносин Намібії і ПАР, а також громадянської війна в Анголі, які стали великим випробуванням для мирних ініціатив в регіоні. Саме ці конфлікти були визначальними під час дискусії в Генеральній Асамблеї ООН щодо доцільності створення організації в 1986 році. Виникла необхідність проведення заходів захисту регіону від мілітаризації, гонки озброєнь, присутності іноземних військових баз та ядерної зброї. З цією метою Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 41/11 від 27 жовтня 1986р., за якою була створена Зона Миру та Співробітництва в Південній Атлантиці. Намібія та ПАР приєдналися лише в 1990 і 1994 роках. Метою діяльності організації є: соціально-економічний розвиток, охорона навколишнього середовища, збереження ресурсів, а також мир і безпека в регіоні.

Наступні резолюції, прийняті Генеральною Асамблеєю - 43/23 від листопада 1988 року по резолюції 52/14 від 15 січня 1998 року - все частіше наголошують на питаннях розвитку, миру і безпеки як взаємопов'язаних. Збройні сили держав-членів мають різні, але конкретні цілі в областях, визначених організацією. Стаття 4 резолюції 41/11 27 жовтня 1986 закликає всіх держав регіону: співпрацювати в ліквідації конфліктів в зоні; поважати національну єдність, суверенітет, політичну незалежність і територіальну цілісність кожної держави; утримуватися від загрози силою або її застосування; суворо дотримуватися принципів, за якими територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації, і є порушенням Статуту Організації Об'єднаних Націй; дотримання принципу, за яким анексія території силовими методами є неприпустимою. Однак, жодного разу механізми втручання не були введені в дію для попередження конфліктів.

Декларація про денуклеаризацію в Південній Атлантиці, прийнята державами регіону 22 вересня 1994 р., стала поворотним пунктом в історії безпеки в регіоні. Відповідно до цієї декларації, весь Південно-Атлантичний регіон оголошений без'ядерною зоною. Він покладає відповідальність на держав-членів у забезпеченні дотримання цієї статті. Він також зобов'язує ООН втручатися в справи інших ядерних держав за межами регіону, які поширюють ядерну зброю в регіоні. З набранням чинності Договору Тлателолко (14 лютого 1967) і Пеліндабської угоди (2 квітня 1996 року), які оголосили Латинську Америку і Карибський басейн та Африку без'ядерною зоною, країнам-учасницям організації мають змогу протистояти найбільшими без пековим викликам.

В системі ЗМСПА є значні суперечності. Перші протиріччя були зазначені президентом ПАР Манделою у його виступі на відкритті п'ятої сесії Незалежної Всесвітньої комісії з проблем океанів, яка відбулася в Кейптауні в листопаді 1997 року. Хоча він підкреслив важливість Зони як одного з механізмів забезпечення співробітництва Південь-Південь, економічного розвитку, миру і безпеки в регіоні, він висловив занепокоєння з приводу мілітаризація і нуклеризації моря окремими державами. Він також підкреслив той факт, що міжнародні зусилля щодо демілітаризації океанів і їх звільнення від ядерної зброї, які частково включають і Пеліндабський договір, мають бути реалізованими, а океани мають бути вільними від злочинної діяльності та захоронення небезпечних відходів необхідна надійна військова присутність для спостереження за ними. В цьому контексті необхідно визнати різницю між «доброзичливою» і «недоброзичливою» військовою присутністю. Остання стосується військової присутності нерегіональних сил, що діють індивідуально або спільно з членами Зони, порушуючи умови угоди.

Друге протиріччя полягає в забезпеченні статті 1 Договору про Антарктику (1959), за яким територія Антарктики, може бути використана лише в мирних цілях, і військові дії, такі як тестування зброї заборонено, але військовий персонал та обладнання можуть бути використані для наукових досліджень або інших мирних цілей. Це положення, отже, не повністю забороняє військову присутність в Антарктиці, велика частина якого проходитиме через Зону регіону. Відповідальність таким чином за визначення наскільки мирними є наміри держав, які транспортують військову техніку покладається на країн-учасниць мирної зони. Ускладнює завдання розвиток технологій, які роблять процес перевірки військових намірів вкрай важкими. Інші суперечності стосуються намірів/чи вже запущеного процесу виробництва атомоходів (ядерних суден) Аргентиною та Бразилією. Не зважаючи на те, що існуюча політична ситуація в західній частині Південної Атлантики є відносно спокійною і характеризується духом співпраці, а не конкуренції, майбутнє передбачити таким чином важко.

Незважаючи на свій історично наступально-оборонний характер, результатом якого стало виробництво шести ядерних пристроїв в кінці 1980 р., ПАР була першою країною в світі, яка повністю розробила, а потім добровільно демонтувала свій ядерний військовий потенціал.

Бразилія та Південна Африка підписали і ратифікували більшість режимів контролю над ядерним озброєннням. До них відносяться Обмежений Договір про часткову заборону ядерних випробувань 8 серпня 1963 р., Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1 липня 1968 року, Договір про морське дно 11 лютого 1971 р. і Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань 10 вересня 1996 р. З них Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) має особливе значення в зоні регіону. ДВЗЯВ визначає країни з контрольними станціями та лабораторіями, які можуть бути використані для виявлення ядерних пристроїв. Бразилія володіє шістьма такими станціями, в той час як ПАР лише однією лабораторією.

Протиріччя стають особливо актуальними при розгляді геостратегічного значення регіону. Наприклад, згідно з Бессоне (Bessone), надзвичайно важливі комунікаційні мережі сходяться в Південно-Атлантичному океані. У разі війни, було б просто блокувати Гібралтарську протоку і Панамський канал. Морський трафік в Арктиці має значні обмеження. Південна Атлантика є єдиним відкритим морським шляхом доступу для східного узбережжя Північної та Південної Америки і Західної Європи. Контроль над ним має важливе значення для поставок продовольства і безпеки загалом.

Незважаючи на ці протиріччя, переваги співпраці в галузі безпеки в рамках Зони значно переважають їх недоліки. Таким чином, загальні проблеми безпеки, які могли б бути підкріплені зміцненням довіри через механізми, такі як проведення спільних навчань і візитів високопоставлених політичних і військових чиновників по обидва боки Атлантики, повинні бути розроблені. Спільні навчання, такі як ATLASUR та UNIT AS можуть бути розширені за рахунок включення інших країн SADC, навіть при використанні їх персоналу або в якості спостерігачів або повноправних учасників, тобто як екіпажі на борту південноафриканських або латиноамериканських суден. Південна Африка бере участь в обох заходах.

В галузі безпеки Бразилія та ПАР активно взаємодіють в межах інтеграційних об'єднань таких як БРІКС ти ІБПА. Не зважаючи на відмінності в стратегічному паритеті, Індія, Бразилія та Південно-Африканська Республіка займають одинакові позиції з ряду проблем глобальної безпеки. Наприклад, у зв'язку з Близькосхідним конфліктом під час зустрічі на вищому рівні в Бразилії в Спільній Декларації сторонами було засуджено надмірне застосування сили під час Ліванської війни (2006), в результаті чого загинула велика кількість мирних жителів і зруйновано інфраструктури Лівану. Ізраїль не безпосередньо був звинувачений в порушенні принципів міжнародного гуманітарного права. Крім того, щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту, да Сілва, Сингх і Мбекі критикують колективне покарання. Вони підкреслили зростаюче погіршення умов життя палестинського населення і заявили про свою готовність вивчити технічні проекти співробітництва в секторі Газа і на Західному Березі. На своєму останньому засіданні у вересні 2009 р. в Бразиліа, міністри закордонних справ ІБПА закликали до припинення розширення ізраїльських поселень на окупованих палестинських територіях.

Іншою глобальною проблемою безпеки, на якій безпосередньо зосереджена увага держав - тероризм. Теракти 2008 році в Мумбаї і в Пуне в лютому 2010 року поставили міжнародний тероризм на перше місце в порядку денному ІБПА. Ці три країни підтримали Всеохоплюючі конвенції з міжнародного тероризму в межах Організації Об'єднаних Націй. Крім того, керівники ІБПА підкреслили свою прихильність цілям роззброєння та нерозповсюдження у Спільній декларації, висловлюючи занепокоєння у зв'язку з відсутністю прогресу в реалізації Конференції з роззброєння. Найефективнішим заходом нерозповсюдження є систематичне і послідовне усунення ядерної зброї недискримінаційним шляхом і таким, що піддається перевірці. У той же час, лідери підтвердили право всіх держав на мирне використання ядерної енергії та закликають до дипломатичного вирішення іранської ядерної проблеми в рамках МАГАТЕ. Ці питання і позиції також були підтверджені у Спільній декларації під час саміту у 2010 році, в якій вони висловили підтримку міжнародної конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування ядерної зброї.

Насправді, Бразилія та Південна Африка мають спільні інтереси щодо нерозповсюдження і роззброєння, обидві країни відмовилися від своїх ядерних збройних програм. Південна Африка зіграла важливу роль в якості посередника угод між так званими "мінімалістськими" і "максималістськими" угрупуваннями під час розгляду і продовження дії ДНЯЗ в 1995 році. Преторії вдалося отримати на конференції прийняття безстрокового продовження ДНЯЗ і двох інших рішень, що стосуються зміцнення процесу розгляду цілей і принципів в області нерозповсюдження і роззброєння. Двостороння відмова Бразилії (з Аргентиною) привело до чотиристороннього угоди з ядерного обмеження в 1990 р.

Південна Африка є одним з найбільш впливових членів Групи ядерних постачальників (Nuclear Suppliers Group). Вона узаконила американо-індійську ядерну угоду, рішення Бразилії та Південної Африки мали вирішальне значення для життєздатності ІБПА з точки зору уряду Індії. Коли прем'єр-міністр Індії Манмохан Сінгх відвідав Преторію через два тижні після саміту 2006 року ІБПА в Бразилії, президент Мбекі заявив, що Південна Африка підтримає пропозицію Індії в ГЯП щодо доступу до міжнародних технологій для цивільної ядерної енергетичної програми. Підтримка угоди між США і Індією, які не підписали ДНЯЗ, вказує на значне зрушення в політиці Преторії щодо принципів нерозповсюдження до більш прагматичних.

Найбільш важливими напрямками співпраці у сфері оборони, окрім перерахованих нижче, був розроблений в Нью-Делі ІБПА План дій (2004 рік), який представляє особливий інтерес для тристороннього співробітництва і передбачає: проведення спільних навчань з підтримки миру і обмін військовим персоналом, сприяння розвитку морської та авіаційної безпеки, включаючи боротьбу з незаконною торгівлею зброєю, наркотрафіком і морським транзитом токсичних хімічних речовин через Індійський і Атлантичний океани, співпрацю у військовій промисловості, торгівлі і маркетингу.

Спільні військово-морські навчання є найбільш важливими сферами тристоронньої співпраці в області безпеки. Перша така програма IBSAMAR I, була проведена в 2008 році в територіальних водах ПАР. Це дозволило відповідним військово-морськими силами здійснювати обмін досвідом та практикою, пов'язаних з викриттям атак підводних човнів і протиповітряних операцій. Другий проект IBSAMAR II був реалізований у вересні 2010 року, знову ж таки в Південній Африці. Це були більш складні операції, які охоплювали протиповітряні, протичовнові і інші військово-морські маневри.

Однак, значна частина грандіозної програми співпраці в галузі оборони досі не реалізована на практиці. Збільшення обмінів військового персоналу та військово-морські навчання найбільш помітні результати військово-технічного співробітництва. Перші контакти і кроки в галузі безпеки прийняті, але поки що з незначними результатами. Як правило, ці ініціативи залишаються обмеженими військовим співробітництвом та політичним діалогом з питань безпеки. Вони не привели до більш ефективних заходів щодо координації позицій і дій з більш значущих питань глобальної безпеки. Їх політичні заклики і вплив на світовій арені також обмежений. Як і передбачалося, безпековий порядок денний ІБПА відображає прагматичну позицію щодо характеру її цілей та ініціатив, що веде до деполітизованого підходу співпраці. Винятком є співробітництво в галузі озброєнь, що, безумовно, матиме більш значні політичні та стратегічні наслідки в середньостроковій і довгостроковій перспективі, якщо ініціативи проводитимуться послідовно.

Бразилія та ПАР більше співпрацюють в окремих сферах і значно менше в глобальних проблемах безпеки, що відображає їх політичну стриманість. Тим не менш, це не означає, що можливості країн впливати на глобальну безпеку визначаються масштабами, які двостороння безпекова та військово-технічна співпраця може досягнути. Очікується, що військово-технічне співробітництво підвищить ці можливості, хоча і не стане визначальним кроком.

Таким чином, в оцінці перспектив ІБПА стати впливовою силою в сфері міжнародної безпеки, необхідно брати до уваги політичні та стратегічні переваги трьох країн, їхні політичні перспективи щодо асиметрії влади, глобальної та регіональної стабільності, а також їх готовність брати участь в спільних зусиллях з метою підвищення своїх позицій в міжнародній системі безпеки. У зв'язку з цим одностороннє нарощування озброєнь, а також військові і збройні об'єднання відображають жорсткий баланс поведінки нових потуг. Перш за все, агрегації військової потужності впливають на регіони і / або сфери впливу, де асиметрії влади посилюються. З глобальної точки зору, регіональні однополярності нарощують військову вагу і отримують більш домінуючу роль в регіональних питаннях безпеки, які в свою чергу пов'язані з глобальною безпекою. Індія, Бразилія і Південна Африка можуть брати участь в посередництві або підтримці миру для забезпечення стабільності в регіоні, або вони можуть бути домінуючими сторонами конфлікту, здійснюючи військове втручання в сфери їхнього впливу, ставлячи під загрозу регіональну стабільність, так на як регіональному рівні нарощування військового потенціалу є умовою для двох типів поведінки, або роль регіонального стабілізатора, або насильницького (агресивного) гегемона, схильного до підвищення статусу країни як регіональної держави у світовій системі безпеки та її потенціалу. Індія і Бразилія значно збільшили свої військові витрати в останні роки для того, щоб модернізувати збройні сили і адаптувати їх до сучасних вимог. Чи це є результатом реакції на регіональні події чи матимуть вони глобальні наслідки залишається під знаком питання. Семюель Гантінгтон використовував поняття багатополярності для опису сучасної структури міжнародної системи. З точки зору реаліста, багатополярна система може бути досягнута тільки в зв'язку з появою регіональних однополярностей, що будують коаліції для збереження балансу сил в міжнародних відносинах.

Незважаючи на важливість ІБПА як міжнародної коаліції та її амбітні програми, її можливості вплинути на стратегічний глобальний ландшафт значно обмежені деякими факторами: по-перше, існування різних підходів до ключових питань сучасної міжнародної безпеки, по-друге, обмежений стратегічний вплив Бразилії і Південної Африки за межами їх регіонів, і, по-третє, в меншій мірі, труднощі, з якими країни стикаються в спробах об'єднання своїх регіонів у спільних зусиллях, спрямованих на формування більш стабільного безпекового порядку денного.

У порівнянні з Індією та Бразилією, Південній Африці не вистачає амбіцій, щоб стати великою світовою державою. Одним з критеріїв, що характеризує глобального лідера є здатність конкурувати з іншими домінуючими силами під час збройного конфлікту. Нарощування озброєнь Бразилії та Індії впливають на стратегічну глобальну рівновагу. Але між країнами не має координації глобальної стратегії безпеки. Відсутність координації можна спостерігати в намаганнях Бразилії побудувати свою політику на Близькому Сході (наприклад, пропонуючи посередництво в ізраїльсько-палестинському конфлікті і в бразильсько-турецькій ініціативі щодо Ірану) і в ролі Індії на Близькому Сході. Найкращі перспективи альянсу впливати на глобальні питання безпеки, пов'язані з спільністю інституційних стратегій, особливо в рамках системи ООН та здійснення стратегії м'якого балансування.

На регіональному рівні, спостерігається чітке розмежування між тенденціями Бразилії та Південної Африки виступати в якості стабілізаторів і регіональних посередників, з одного боку, і Індії, яка прагне до субрегіональної гегемонії і регіонального стримування, що ускладнює можливість країн ІБПА розробити спільні перспективи з огляду на регіональний досвід. Незважаючи на це, деякі можливості для співпраці в галузі безпеки існують, зокрема ті, які пов'язані з морською безпекою та миротворчими операціями. Різні регіональні контексти безпеки країн являють собою серйозну перешкоду для формування спільного порядку денного в сфері безпеки, а також для впливу та отримання вигод від глобальних змін.

Таким чином, в оцінці перспектив обох держав стати впливовою силою в сфері міжнародної безпеки необхідно брати до уваги політичні та стратегічні переваги країн, їхні політичні перспективи щодо асиметрії влади, глобальної та регіональної стабільності, а також їх готовність брати участь в спільних зусиллях з метою підвищення своїх позицій в міжнародній системі безпеки.

3. соціально-економічна складова двосторонніх відносин ПАР з Бразилією

3.1 Торгівельно-економічний вимір співробітництва

ПАР є традиційним економічним партнером Бразилії в Африці, на якого в першій половині ХХ-го століття припадало 90% обсягу торгівлі Бразилії на континенті. Крім того, політичне зближення після ліквідації режиму апартеїду, економічне зростання ПАР і зростання позицій в якості нової регіональної потуги сприяли до істотного збільшення зв'язків з цією країною. Як одна з найрозвиненіших економік Африки - не тільки за розмірами, а й як основний експортер товарів на інші частини континенту - країна представляє собою величезний потенційний ринок для бразильського експорту та привілейовані зв'язки з континентом. З огляду на економічне зростання Південної Африки в останні роки (в середньому на 5% в 2008 році), попит на бразильську продукцію збільшується і, отже, зростає бразильський експорт - на 32,27% з 2004 по 2005 рік, досягнувши 1,37млрд. дол.

Крім того, в 2008 році, торгівельний оборот зріс досягаючи $ 1,7 млрд. дол. CША., що на 28% більше, ніж у 2005 році. Досить помітний склад експорту, тільки 12,7% становлять основні продукти, в той час як 4,8% напівфабрикати і 82,4% промислові товари, що посилює тенденцію Бразилії в якості експортера капіталу і технологій. Найбільш перспективними секторами ринку є устаткування, обладнання, медичне обладнання, пластмаси, електроніка, інформаційні технології та продукти харчування.

З іншого боку, Бразилія також отримує вигоду від динамічного виробництва корисних копалин в Південній Африці, імпортуючи широкий спектр мінеральних товарів з країни - яка вважається найбільшим в світі виробником платини, хрому та золота. Імпортовано в цілому на суму $ 772 млн. дол. США південноафриканських товарів.

Економічні відносини між двома країнами також є визначальними в контексті ІБПА, який сприяв зміцненню тристоронніх комерційних зв'язків, враховуючи те, що товарообмін досяг 10 мільярдів дол. США у 2007 році, на шляху до досягнення своєї цілі 15 мільярдів дол. США у 2010 році. В цьому сенсі, ІБПА надає великі можливості для вивчення взаємодії між її членами, збільшення інвестицій, а також торговельних потоків. Наприклад, у квітні 2009 року в Лесото Південноафриканський митний союз (SACU) членами, якого є Ботсвана, Лесото, Намібія, Свазіленд і ПАР - підписали преференційну торгівельну угоду з МЕРКОСУР. Договір є однією з небагатьох поза-регіональних комерційних угод, підписаних південноамериканським економічним блоком. Основною метою угоди є сприяння доступу до ринків регіональних груп з метою збільшення торговельних потоків, а також інвестиційних потоків. Угода також має фундаментальне стратегічне значення як практична основа для майбутніх переговорів щодо угоди про вільну торгівлю між блоками і, крім того, вона може служити в якості основи для майбутньої тристоронньої зони вільної торгівлі між членами ІБПА.

Тим не менш, незважаючи на важливу роль, яку відіграє МЗС Бразилії в розвитку бразилійського підприємництва в Африці, взаємозв'язки дипломатичних та ділових кіл до сих пір не мають повноцінного характеру. Одна з головних перешкод на шляху збільшення бразильських інвестицій в Африці пов'язана з відсутністю інформації про реальний економічний і політичний потенціал, який часто недооцінюється багатьма компаніями - подолати ці перешкоди, представивши наявні можливості в Африці для бразильських бізнесменів, є однією з основних цілей МЗС Бразилії, для того, щоб посилити економічні зв'язки з ПАР та африканським континентом загалом.

Економічні відносини Бразилії та Південної Африки хоча і зростають, проте є порівняно незначними. ПАР та Бразилія вже сформували тристоронній форум Індія-Бразилія-Південна Африка (ІБПА), створений для більш тісних торговельних зв'язків між Південноафриканським митним союзом (SACU) - МЕРКОСУР і провели переговори щодо більш всеосяжної угоди про вільну торгівлю. Проте, статистика показує, що торгівля між ПАР і Бразилією залишається досить статичною (непорушною) і характеризується незмінним зразком. Торгівля з Бразилією складає 1,3 % від загального обсягу експорту ПАР і 1,8 % від загального обсягу імпорту. Нещодавнє зростання торгівлі може бути частково пов'язане із зростанням цін на сировинні товари, які становлять більшу частину експорту ПАР, а не збільшення обсягу і різноманітності продукції. Обсяг іноземних інвестицій є обмеженим через культурні відмінності: тільки 12 компаній Південної Африки розміщені в Бразилії і одна велика бразилійська компанія в Південній Африці. Бразилія вважається однією з ключових країн, що бере участь в кооперації в межах Південь-Південь. Поки Південна Африка не укладе угоди про вільну торгівлю з МЕРКОСУР і розвине тісніші і більш диверсифіковані торгівельні зв'язки з ІБПА, її економічні зв'язки з Бразилією залишатимуться другорядними поряд з іншими партнерами, такими як Індія і Китай.

Хоча глави держав Індії, Бразилії та Південної Африки в рамках Спільних декларацій Форуму ІБПА переконують, що торгівля між трьома країнами зростає і вони готові приступити до наступного кроку - тристоронніх торгівельних переговорів, статистика показує, що в той час як між Індією і Південною Африкою торгівля зростає експоненціально, відносини Південної Африки та Бразилії залишаються досить статичними.

За даними Міністерства торгівлі і промисловості ПАР, Бразилія зайняла 21 по експорту та 13 за імпортом місця в 2007 році. Торгівля з Бразилією склала 1,3 % від загального обсягу експорту в Південній Африці і 1,8 % від загального обсягу імпорту (див. Табл. 1).

Таблиця 1 Торгівля між ПАР та Бразилією в 2000-2010 роках (в млн. дол. США)

Зростання торгівлі в останні роки може бути частково пов'язане із зростанням цін на сировинні товари, які становлять більшу частину експорту ПАР. Дані показують, що в 2007 році експорт Південної Африки зріс до 25,9 %, а імпорт 19,9 %. Експорт в Бразилію переважно складає кольорові метали (44%), мінеральні ресурси (30%), хімікати (12%) і устаткування (12%). Як і експорт, імпорт з Бразилії залишається незмінним протягом останніх років, з переважною більшістю, що складається з обладнання (26%), механічні пристрої (16 %), продукти тваринного походження (14%), а також автомобілі і автомобільні деталі (11%). Уряд Південної Африки, не зважаючи на підписану угоду про преференційну торгівлю між SACU та МЕРКОСУР, приділяє особливу увагу індійському ринку. Південна Африка в першу чергу прагне завершити переговори щодо угоди про вільну торгівлю з Індією, перш ніж вона приступить до тристоронніх переговорів та подальшого розвитку відносин з Бразилією.

ПАР готова балансувати між Бразилією і Індією, беручи до уваги своє географічне положення і те, що індо-бразилійська торгівля зростає інтенсивніше. Дослідник Південно-Африканського інституту міжнародних відносин (SAIIA), Філіп Алвес, зазначав, що пільгова торгова угода була обмежена зниженням тарифів на несуттєві виробничі ліній, які не впливають на поточну торгівлю країн. Через це угода не мала великого успіху і не призвела до більшого зростання і урізноманітнення торговельних зв'язків. Значно міцніші позиції угоди про вільну торгівлю було необхідні для підвищення двосторонніх торгових відносин. Згідно зі звітом Південно-Африканського інституту міжнародних відносин "Південь-Південь економічне співробітництво: Індія-Бразилія-Південна Африка", який був заснований на опитуванні південноафриканських підприємств торгівлі та інвестицій в Бразилії, додаткові обмеження в торгівлі, які ще повинні бути усунені включають тарифні обмеження та розширення тарифів на готову продукцію, обмеження на імпорт устаткування і одяг, антидемпінгові правила, і висока вартість імпорту.

Звіт Міністерства торгівлі та промисловості Бразилії щодо торговельних відносин Бразилії також зазначає про надмірні витрати на імпорт, а також численні нетарифні заходи, такі як вимоги реєстрації для іноземних товарів. Імпортні витрати включають в себе 25 % податок на вартість фрахту, якщо товар перевозиться морем, і імпортне мито - 17 %, а також високих витрат на поставку та обробку. Культурна та мовна відмінності ще більше ускладнюють як торгівлю так і інвестиції. Диверсифікація експортних галузей має вирішальне значення для подолання інертного зростання преференційної торгівлі.

На основі даних Міністерства торгівлі та промисловості Бразилії, ПАР в даний час налічує 3,69 млн. дол. іноземних інвестицій в Бразилії. Серед 12 відомих південноафриканських компаній, що проводять операції в Бразилії, зосереджені вони головним чином в гірничодобувній промисловості, сфері фінансів, IT, виробництво сталі, хімікатів і напоїв. Африканські компанії, що працюють в Бразилії, включають: Banco Standard de Investimentos SA, AngloGold, Alexander Forbes Financial Services, Dex Brasil, Barham Financial Services, Macsteel International, NOSA, and Volcano Agroscience. Відомо лише про одну велику бразилійську компанію, що працює в Південній Африці: Marco Polo Bus Company. Найбільша бразилійська компанія гірської промисловості, Vale, за повідомленнями преси, готує пропозицію на суму до 90 млрд. дол. США за гірничовидобувну шахту Xstrata в Південній Африці, яка посідає шосте місце в світі за інтенсивністю виробництва. Культурні відмінності є серйозною перешкодою для інвестицій. 40 % компанії ПАР в Бразилії зазначили, що вони були вражені "абсолютно чужою і відмінною" бразилійською бізнес-культурою.

Отже, Бразилія є найбільшим торгівельним партнером ПАР в Латинській Америці. Незважаючи на короткострокові невдачі у зв'язку зі світовою фінансовою кризою, порівняльні переваги обох економік, надають багато можливостей для розширення двосторонніх і регіональних торгових та інвестиційних зв'язків.

3.2 Соціально-гуманітарні аспекти двосторонніх відносин

Однією з найбільш ефективних сфер соціально-гуманітарої співпраці є спільна боротьба зі СНІДом. У ПАР близько п'яти мільйонів носіїв ВІЛ та хворих на СНІД - більше, ніж в будь-якій іншій країні світу.

Дослідники Гарвардської школи охорони здоров'я оцінюють успіхи Бразилії в боротьбі зі СНІДом як «видатні». У 1996 році Бразилія стала першою країною, що розвивається, яка зробила лікування від СНІДу доступним для населення. Бразильський уряд проводить політику зниження цін на ліки для хворих на СНІД. Правильна політика торгових відносин з фармацевтичними фірмами, що виробляють лікарські препарати для хворих на СНІД економить бюджет Бразилії на 1 млрд. дол. США. Бразилія та ПАР підписали низку міжурядових угод про співробітництво в галузі економіки та охорони здоров'я, за якими Бразилія надає африканській країні допомогу та рекомендації в боротьбі з епідемією СНІДу. Підписані також угоди про передачу технології культивування какао-бобів та співробітництво в сфері освіти, досягнуто домовленості про розвиток зв'язків в області спорту.

Іншим успішним аспектом співробітництва вважається Фонд боротьби з бідністю та голодом, який є унікальною ініціативою для зміцнення співробітництва Південь-Південь. Цей фонд покликаний сприяти реалізації проектів людського розвитку та боротьби з бідністю в країнах, що розвиваються. Основною метою Фонду є розробка передового досвіду в цій галузі, а також сприяння проведенню багаторазових і масштабних проектів в зацікавлених країнах та створення нового партнерства в цілях розвитку. У зв'язку з недавнім успіхом в боротьбі з голодом, бідністю і нерівністю через соціальну політику, Бразилія приймає багато делегації з Південної Африки. На одній з зустрічей керівники країн домовилися внести додаткові внески на суму в розмірі 1 млн. дол./ в Фонд ІБПА і запустити програму допомоги в Гвінеї-Бісау, що як вони сподівалися, підвищить авторитету Фонду серед приватного сектору та громадянського суспільства. ІБПА має намір звернутися до палестинської адміністрації з пропозицією допомогти в його зусиллях з відновлення країни.

Розвиток науки та технології є одним з ключових напрямів двосторонньої співпраці. Серед ключових напрямів співпраці щодо наукових досліджень нано- та біотехнології проти ВІЛ / СНІДу, малярії та туберкульозу. Діяльність кожної галузі реалізуються Групою Координаторів, які є експертами в цих областях. З цією метою на регулярній основі проводяться семінари. Бразилія та Південна Африка розвивають постійне партнерство між бразилійською Службою підтримки малого та середнього бізнесу (SEBRAE) і Південно-Африканським Агенством Розвитку малого підприємництва (SEDA), які передбачають обмін фахівцями та консультантами. Крім того, варто зазначити, що з кінця 1980-х років зростає присутність Бразилійського телебачення в ПАР, а також євангельських церков. У менш позитивному значенні, зросла кількість контрабандних мереж, торгівля наркотиками і зброєю та відмивання грошей в обох країнах. В Бразилію також прибуває значна кількість біженців та емігрантів з Африканського континенту. африканський бразилія економічний

Отже, як Бразилія так і ПАР визнають необхідність розміщення людини в центрі соціально-економічного розвитку. Наголошується на необхідності розробки соціально-орієнтованої політики, яка забезпечувала б справедливий суспільний розвиток. З огляду на багату культурну історію країн обговорюється можливість зміцнення культурних зв'язків шляхом організації культурних ярмарків музики, танцю та кіно в Бразилії. Між державами проводиться обмін досвідом у різних областях, таких як продовольча безпека, охорона здоров'я, освіта, права людини і т.д. Крім того, за пропозицією Бразилії регулярно проводяться семінари на тему «Економічне зростання в умовах соціальної справедливості» з метою сприяння розширенню розуміння національної політики і стратегій щодо інтенсифікації економічних та соціальних процесів.

Висновки

Докладний системний аналіз особливостей відносин Південно-Африканської Республіки та Бразилії в історичній ретроспективі та на сучасному етапі дає підстави зробити такі висновки.

Двосторонні відносини між двома країнами можна умовно розділити на три етапи. Під час першого етапу (1918-1947) визначальним чинником двосторонніх відносин була торгівля та взаємне відкриття можливих сфер співпраці. Другий етап (1947-1991) характеризується створенням повноцінних дипломатичних відносин з поступовим зниженням інтенсивності співпраці з огляду на встановлення режиму апартеїду. Протягом третього етапу (1991-2012) відбувається інтенсивне відновлення відносин між країнами, як прямий наслідок скасування апартеїду, який був найсерйознішою перешкодою для успішнішої співпраці в попередні роки.

На двосторонньому рівні контакти Бразилії і ПАР протягом останніх 20 років помітно інтенсифікувалися, охопивши не тільки торгівлю, а й інші сфери міждержавного співробітництва: інвестиційні проекти, науку і освіту, дипломатичну діяльність. Зокрема, представники двох країн тісно взаємодіють у ключових багатосторонніх організаціях (СОТ, МВФ, Світовий банк) і на різних міжнародних діалогових форумах, де обговорюються актуальні питання глобального розвитку: перебудова економічного порядку, боротьба з голодом, зміна клімату, подолання наслідків світової фінансової кризи, розширення співробітництва по лінії Південь-Південь. У багатьох випадках делегації Бразилії та Південно-Африканської Республіки виступають спільно узгоджуючи свої позиції, нерідко прагнуть говорити від імені своїх регіонів. По суті, Бразиліа і Преторія, діючи спільно, претендують на роль виразників інтересів країн, що розвиваються. Існує також взаєморозуміння між бразильськими і південноафриканськими правлячими колами щодо їх зацікавленості в отриманні обома країнами статусу постійних членів Ради Безпеки ООН.

У безпековому секторі, співпраця держав зосереджується у низці механізмів забезпечення регіональної безпеки, реалізації миротворчих та гуманітарних місій, боротьбі із тероризмом та іншими глобальними викликами. Головне завдання політичного і ділового істеблішменту Бразилії у взаємодії з ПАР полягає в тому, щоб зробити великі території африканського континенту на південь від Сахари зоною широкого і вільного міжнародного економічного співробітництва та інтенсивного використання наявних в цьому районі багатих природних ресурсів. В бразилійсько-південноафриканських відносинах спостерігається тісне поєднання економічних і політичних цілей, що створює міцну основу співпраці на двосторонньому рівні і в багатосторонньому форматі.

Торговельні та інвестиційні зв'язки між ПАР та Бразилією зміцнюються з огляду на їх економічне зростання та вплив, яким ці країн користуються на своїх континентах. Товарообіг між двома країнами значно зріс за останні кілька років. Бразилія є найбільшим торгівельним партнером ПАР в Латинській Америці. Для обох регіональних лідерів торгові відносини мають життєво важливе значення для просування розвитку країн Африки і Південної Америки. У той час як ПАР є одним з найбільших інвесторів в секторі видобутку корисних копалин, електроенергії, фінансових послуг і телекомунікацій, Бразилія є рушійною силою для технічного розвитку південноамериканського континенту. Незважаючи на короткострокові невдачі у зв'язку зі світовою фінансовою кризою, порівняльні переваги обох економік, надають багато можливостей для розширення двосторонніх і регіональних торгівельних та інвестиційних зв'язків.

У соціально-гуманітарному секторі двостороннє співробітництво зосереджується на розвитку потенціалу та обміну досвідом у різних областях, таких як продовольча безпека, охорона здоров'я, спільна боротьба зі СНІДом, освіта, права людини і т.д. ПАР і Бразилія реалізують спільні проекти людського розвитку та боротьби з бідністю, голодом та соціальною нерівністю. Водночас активна участь у багатосторонніх механізмах співпраці як ІБПА та БРІКС, створює перспективи для широкого використання інструментів, консультаційної та технічної допомоги щодо вирішення основних проблем з якими стикаються країни.

Таким чином, можна констатувати, що на сучасному етапі між ПАР і Бразилією в цілому існує величезний потенціал для розвитку співпраці. Планомірний розвиток відносин між двома регіональними лідерами здатний істотно посилити позиції цих держав на світовій арені.

Список використаних джерел та літератури

1. Африка - активность Бразилии. - Экспертный канал "Открытая экономика", 21 октября 2009 г. - http://opec.ru/1145060.html

2. Гусарова С.А., Четвериков В.М. Факторы формирования инновационной сферы стран БРИКС. - Вестник экономической интеграции. - 2011. - № 12. - С. 144-149.

3. Слепов В.А., Петрикова Е.М. Инновационный вектор развития группы стран БРИКС после кризиса // Финансы и кредит. - 2012. - № 2. - С. 2-10.

4. Толорая Г. Д. БРИКС: шанс изменить миропорядок? // Мир перемен. - 2011. - № 3. - С. 136-152.

5. Чернышева Н. В. Бразилия - Южная Африка: взаимное притяжение // Латинская Америка. - 2007. - № 6. - C. 33-45.

6. Alden C. & Viera M. The New Diplomacy of the South: South Africa, Brazil, India and trilateralism // Third World Quarterly. - 2007. - Vol. 26, No.7. - P. 77-95.

7. Beri R. IBSA Dialogue Forum: An Assessment, Strategic Analysis. - 2008. - Vol. 32, No. 5. - P. 809-831.

8. Biel R. The New Imperialism: Crisis and Contradictions in North-South Relations. - London: Zed. - 2000. - P. 121.

9. Black D. Addressing Apartheid: Lessons from Australian, Canadian and Swedish Policies in Southern Africa. - Cape Town, May 1997. - P. 46-54.

10. Bond P. Against Global Apartheid: South Africa meets the World Bank, IMF and International Finance. - Zed Books, 2004. - P. 45-67.

11. Brasil Sem Misйria. - http://www.brasil.gov.br/sobre/cidadania/brasil-sem-miseria

12. Brasilia Declaration (June 6, 2003). - http://www.itamaraty.gov.br/temas-mais-informacoes/temas-mais-informacoes/saiba-mais-ibas/documentos-emitidos-pelos-chefes-de-estado-e-de/brasilia-declaration/view

13. Brazil's foreign policy: a giant stirs // The Economist. - June 10, 2004. - P. 52-53.

14. BRICS flay West over IMF reform, monetary policy // Reuters Africa, March 28, 2012. - http://af.reuters.com/article/topNews/idAFJOE82S01C20120329

15. Campbell K., Atlasur V. Naval Exercise Further Consolidates South Atlantic Links // UNISA Latin America Report. - 2001. - Vol. 18(2). - P. 47.

16. Cedrik C. South Africaґs Emerging Role as a Leading Middle-Power // Centre for International Political Studies. - 2006. - No.70. - P. 12-16.

17. Chapnick A. The Middle Power, Brazilian Foreign Policy. - 1999. - Vol.7, No. 2. - P. 76.

18. Comйrcio Exterior - Ministйrio do Desenvolvimento, Indъstria e Comйrcio Exterior. - http://www.mdic.gov.br//sitio/interna/index.php?area=5

19. Comйrcio Exterior - Ministйrio do Desenvolvimento, Indъstria e Comйrcio Exterior. Intercвmbio comercial brasileiro: paнses e blocos econфmicos. - http://www.mdic.gov.br//sitio/interna/interna.php?area=5&menu=576

20. Cooper A. F. Niche Diplomacy: Middle Powers after the Cold War. - New York: Palgrave Macmillan, 1997. - 221 p.

21. Cooper F. Africa Since 1940: The Past of the Present // Cambridge University Press, 2002. - 230 p.

22. Cox R. Social forces, States and World Orders. - Cambridge: Cambridge University Press, 1996. - P. 115-129.

23. Daniel J., Habib K., Southall R. State of the Nation: South Africa 2003-2004 // HSRC Press. - 2003. - Vol. 21. - P. 350-359.

24. Daniel J., Naidoo V., Naidu S. The South Africans have arrived: post-apartheid corporate expansion into Africa // State of the Nation: South Africa. - 2003. - P. 368-389.

25. De Waal A. What's new in the New Partnership for Africa's Development? // International Affairs. - 2002. - Vol. 4. - P. 463-475.

26. Filho Pio Penna. Бfrica do Sul e Brasil: diplomacia e comйrcio (1918-2000) // Revista Brasileira de Polнtica Internacional, 2001. - P. 70-86.

27. Flemes D., Vaz A. C. Security Policies of India, Brazil and South Africa trilateral defense cooperation would contribute to global security. - GIGA Research Programme, 2007. - P. 17-22.

28. Forman S., Segaar D. New Coalitions for Global Governance: The Changing Dynamics of Multilateralism // Global Governance. 2006. - Vol 12, No. 2. - P. 205-225.

29. Goldman Sachs Editorial. BRICs and Beyond. - New York, November 2007. - http://www.goldmansachs.com/our-thinking/brics/BRICs-and-Beyond.html

30. Gray C., McPherson M. The Leadership Factor in African Economic Policy Reform and Growth // Economic Development and Cultural Change. - 2001. - Vol.6, No.4. - P. 707-740.

31. Gruber L. Ruling the World: Politics and the Rise of Supernational Institutions. - Princeton, NJ: Princeton University Press, 2000. - P. 4.

32. Hakim P. Two Ways to Go Global // Foreign Affairs. - 2002. - Vol. 4, No. 3. - P. 146-155.

33. Hanival S., Seventer D. Manufacturing lifts SA exports // Business Day. - 2003. -Vol. 3, No. 5 - P. 34-36.

34. IBSA Trilateral Official Website Documents. - http://www.ibsa-trilateral.org/index.php?option=com_content&view=article&id=154&Itemid=86

35. Jordaan E. The Concept of a Middle Power in International Relations: Distinguishing between Emerging and Traditional Middle Powers // Politikon. - 2003. - Vol. 30, No. 2. - P. 165-181.

36. Jurgen R., Karsten B. Interregionalism without regions: IBSA as a form of shallow multilateralism. - London: Routledge, 2010. - P. 158-165.

37. Keohane R. International Institutions - Can Interdependence Work?// Foreign Policy. - 1998. - Vol.14, No. 6. - P. 82-95.

38. Keohane R. International Institutions and State Power. - Westview Press, 1989. - P. 14-20.

39. Koelble T. Economic Policy-making in the Post-colony // New Political Economy. - 2004. - Vol. 9, No. 1. - P. 57-78.

40. Lai Kaia. India-Brazil-South Africa: The Southern Trade Pawerhouse Makers its Debut. - Council on Hemispheric Affairs, 2006. - http://www.coha.org/india-brazil-south-africa-the-southern-trade-powerhouse-makes-its-debut

41. Lane P., Milesi-Ferretti G. The External Wealth of Nations Mark II: Revised and Extended Estimates of Foreign Assets and Liabilities, 1970-2004 // Journal of International Economics. - 2007. - Vol. 73, No. 2. - P. 223-250.

42. Lessa Antфnio Carlos. Brazil's strategic partnerships: an assessment of the Lula era (2003-2010) // Revista Brasileira de Polнtica Internacional, 2010. - P. 123-125.

43. Lima Soares de., Regina M. Brazil as an Intermediate State and Regional Power: Action, Choice and Responsibilities // International Affairs. - 2006. - Vol. 82, No. 1. - P. 21-40.

44. Martin P. A Global Answer to Global Problems // Foreign Affairs. - 2005. - Vol.8, No. 3. - P. 2-6.

45. Mearsheimer J. The false promise of international institutions // International Security. -Vol. 13 (3), 1994. - P. 8-14.

46. Memorando DAF-II/52, para o Chefe da Divisгo de Бfrica II. Brasнlia, 22 de outubro de 1979. AMRE, Memorandos, caixa H 01, 1979.

47. Meredith M. The Fate of Africa: From the Hopes of Freedom to the Heart of Despair. - Public Affairs, 2001. - 752 p.

48. Miller D. South Africa and the IBSA Initiative: Constraints and Challenges // Africa Insight. - 2005. - Vol. 35, No.1. - P. 52-57.

49. Nathan L. The absence of common values and the failure of common security in Southern Africa, 1992-2002 // London School of Economics, 2001. - No 50. - P. 3-7.

50. Ofнcio de J. Van Dalsen, Secretбrio de Assuntos Externos, para Embaixada em Brasнlia. 11 de marзo de 1975. ADFA, Brazil Relations with South Africa, 1/10/3, Vol. 7.

51. Osava. M. Lula Continues to Work on Building South-South Axis. - ProutWorld, July 17, 2004.

52. Payne R. The Third World and South Africa: Post Apartheid Challenges // Westport: Greenwood Press, 1992. - 224 p.

53. Perry W. Contemporary Brazilian Foreign Politics. The International Strategy of an Emerging Power. - Beverley Hills and London: Sage Publications, 1976. - 89 p.

54. Philips H. AIDS in the Context of South Africa's Epidemic History: Some Preliminary Thoughts // South African Historical Journal. - 2001. - Vol. 45. - P. 11-26.

55. Preferential Trade Agreement between the Southern Common Market (MERCOSUR) and the Southern African Customs Union (SACU). - http://www.sacu.int/docs/tradeneg/mecosur-pta2004.pdf

56. Ramphele M. HIV/AIDS: The Mirror in South Africa's Face. Speech delivered at the 2005 South African AIDS Conference. - Durban, June 7-10, 2005.

57. Republic of South Africa. Department of Defence. Exercise IBSAMAR II - A Collaborative Maritime Security. - http://www.dod.mil.za/news/news2010/oct2010/ibsmar2.htm

58. Republic of South Africa. Department of Trade and Industry. Trade Statistics. - http://apps.thedti.gov.za/econdb/raportt/defaultrap.asp

59. Ricupero R. Visions of Brazil // Rio de Janeiro: Record. - 1995. - P. 325-326.

Schoeman M. South Africa as an Emerging Middle Power: 1994-2003. - Cape Town: HSRC Press, 2008. - P. 40.

60. Sidiropoulus E. What Role for South Coalitions in Global Governance. A South-African View // Foreign Voices. - 2006. - No.3. - P. 1-5.